Гайдученко Галина Викторовна : другие произведения.

Рагу-з-грибами

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    На тi самi подiї рiзнi люди дивляться зовсiм по-рiзному. Однi бачать лише двадцятисантиметровий бордюр, а для iнших це глибока прiрва. Однi кидаються в бурхливий потiк, iншi бачать крихiтну калюжку. Для одних почуття, що виникли, здаються любов'ю всього їхнього життя, а для iнших це лише дружня прихильнiсть... Все в свiтi вiдносно, дивлячись як на це подивитися.
  РАГУ З ГРИБАМИ
  ПОВIСТЬ
  ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ ОЛЕНI БУНIНIЙ
  
  
  
  -1-
   Все почалося близько другої години дня у приватному кафе "Сiм коронних страв", що належало Iринi Бунiнiй. Коли двоюрiдна сестра бабусi, яка жила в Америцi, померла, виявилося, що весь свiй спадок вона заповiдала саме їй, Iринi. Спадок був не бозна-який, але його вистачило на купiвлю примiщення пiд кафе, закупiвлю необхiдного обладнання та меблiв, а також на двокiмнатну квартиру в будинку неподалiк.
   - З ким святкуватимеш Старий Новий рiк? - Нарiзаючи на обробному столi м'ясо для вiдбивних, запитала головна помiчниця Iрини та її давня подруга Зiна.
   - Я взагалi це свято не святкую! - Виплiтаючи з тiста ручки-кiски для кошикiв пiд рагу, з незалежним виглядом вiдповiла Iрина. - Досить з мене й одного Нового року.
   - Знову з книжкою весь вечiр просидиш?
   - Угу.
   - А я подумала, що в тебе хтось з'явився.
   - З чого ти взяла? - Iрина вже вкотре кинула погляд на годинник, що висiв над входом у кафе.
   - Якась ти сьогоднi... нiби окрилена, чи що? I на годинник весь час поглядаєш, i очi сяють, наче...
   - Наче я чогось чекаю?
   - Саме так!
   - А я й справдi чогось чекаю. Сьогоднi менi снився сон... Ось, хоч убий, зовсiм не можу згадати, про що вiн був. Але перед тим, як прокинутися, звiдкись пролунав голос: "Сьогоднi! Будь готова! - Iрина знову зиркнула на годинник.
   - Ти думаєш, що сьогоднi в цi дверi увiйде саме ТОЙ САМИЙ? - Зiна теж подивилася через скло в хол на годинник i на пару, що саме входила до кафе.
   Треба сказати, що кафе було влаштовано дуже просто i водночас iз секретом. Коли ви вiдчиняли дверi пiд вивiскою "Сiм коронних страв", то потрапляли у звичайний коридор шириною всього два метри та завдовжки чотири. Праворуч на стiнi висiли в рамках великi фотографiї. На першiй - сама Iрина, яка тримала на тацi логотип свого закладу - тарiлку, на якiй було написано "коронних страв" та велика жирна цифра "7" у цiй тарiлцi. За нею йшли фото трьох коронних страв, а на стiнi навпроти - ще чотирьох.
   За цими стiнами з фотографiями знаходилися чоловiчий та жiночий туалети з умивальниками. Коридор i дверi туалетiв виходили в невеликий хол 7 на 3 метри, розташований перпендикулярно до коридору. Вся стiна цього холу являла собою величезне дзеркало, пiд яким стояли три невеликi диванчики з дiжками вiчнозелених рослин мiж ними.
   Над лiвими дверима холу було написано "Зал для двох", а над правою - "Зал для компанiй". У "Залi для двох", розмiри якого були 6 на 14 метрiв, у затишних кабiнках, прикрашених кучерявими лiанами з великим листям, стояли столики на двох - всього 24 столики. У такому ж за розмiрами "Залi для компанiй" стояло шiсть столiв для чотирьох, п'ять столiв для восьми та три столи для шести осiб.
   Гардероба в кафе не було, але бiля кожної кабiнки стояла вiшалка для верхнього одягу - i вiдвiдувачам зручно, i гардеробницю наймати не треба.
   Кухня ховалася за дзеркальною стiною. Це тiльки з боку холу вона була дзеркальною, а з боку кухнi - зовсiм прозорою. Отже, працюючи, можна було спостерiгати за вiдвiдувачами, що входять i виходять, а також бачити час на величезному годиннику, що висить над входом. Кухня була такою ж завширшки, як i хол, тобто сiм метрiв, а завдовжки теж сiм. Щоправда, до неї прилягала прибудову, яка служила коморою i з якої можна було потрапити до пiдвалу, де стояли величезнi морозильнi камери, холодильники та ящики з овочами.
   Працювало в Iрини десять кухарiв. Якби не вихiднi, вистачило б i семи. Iрина, визначившись з меню та вирiшивши, що в ньому буде всього сiм страв, але таких, якi бiльше нiде не можна буде знайти, запропонувала всiм своїм спiвробiтникам готувати цi страви по черзi. Якщо сьогоднi вона готувала рагу з грибами, то завтра могла робити фiрмовi вiдбивнi, а на рагу переходила Зiна, яка сьогоднi готує солянку. Завтра на солянку переходила Свiтлана, яка сьогоднi займається рибою i так далi. Виходило, що за сiм днiв кожна готувала всi страви з меню по черзi, пропускаючи тi, якi випадали на ковзаючi вихiднi.
   - Подивися, може, це вiн? - Звернула увагу Iрини на молодого чоловiка, який щойно увiйшов, Свiтлана, яка стояла бiля столу лiворуч. - Як на мене, вiн симпатичний...
   - Нi, не вiн. ЙОГО я маю вiдчути. - Iрина взяла лист з викладеними на металевi напiвцилiндри кiсками з тiста i понесла їх у духовку.
   - Тодi я беру його собi! - Зрадiла Свiтлана i, поставивши свою рибу для торта в iншу духовку, побiгла обслуговувати клiєнта.
   Звiсно, в обох залах були офiцiанти. Але Iрина дозволяла кухарям iнодi обслуговувати вiдвiдувачiв, щоб бути "серед людей" i "власними вухами чути, як вони вiдгукуються про страви".
   - То як? - Запитала офiцiантка Рiта Свiтлану, яка повернулася iз замовленням.
   - На пальцi - обручка. - Коротко вiдзвiтувала Свiтлана. - Замовив солянку та сирники. Та вже вiднесу сама.
   - Я допоможу тобi сервiрувати.
   - Ой, дiвчатка!... - Наче з iншого вимiру пролунав голос Iрини. - Здається, це ВIН...
   Усi пiдбiгли до скляної стiни. До холу вже увiйшов парубок у чорному пальтi, струсив снiг iз шапки, озирнувся i попрямував до чоловiчого туалету.
   - Мiй! - вигукнула Iрина, засовуючи до кишенi фартуха блокнот та ручку. - Придивiться за моїми кошиками та ручка-
  ми! - Я побiгла!
  -2-
   Сергiй переїхав до цього мiста нещодавно. Працював вiн комп'ютерним програмiстом. Квартиру зняв так, щоб по прямiй можна було дiйти до офiсу. Йти треба було один квартал до скверу, потiм метрiв триста через сквер i ще три квартали до роботи. Багато його товарищiв по службi взагалi в офiс не приходили, працюючи вдома i вiдсилаючи свої програми через iнтернет. Але Сергiй не хотiв втрачати форму. Щоденнi пiшi прогулянки на роботу та з роботи давали можливiсть хоч якийсь час побути на свiжому повiтрi. Щосуботи в нього були прогулянка мiстом, обов'язкове вiдвiдування бiблiотеки, щоб не перетворитися на комп'ютерного динозавра, а по дорозi назад - обiд у кафе чи якомусь ресторанчику. Потiм читання чогось науково-популярного - iсторичного чи технiчного, i навiть трохи зi сфери мистецтва. А перед сном - якийсь фiльм по телевiзору, тiльки не серiал. Серiали Сергiй не любив тому, що вони прив'язували до екрану на тривалий час, а новини прослуховував, збираючись зранку на роботу, тож витрачати свiй час на цей аспект життя йому не доводилося. У недiлю Сергiй вiдвiдував тренажерку та басейн, гуляв i, знову ж таки, читав та дивився телевiзор.
   Такого графiка вiн намагався дотримуватися, щойно випадала можливiсть. Але дуже часто бувало так, що над якоюсь програмою доводилося сидiти майже цiлодобово протягом кiлькох днiв. Тодi не лише на прогулянки та басейни часу не вистачало, а навiть на дорогу до офiсу.
   Харчувався Сергiй переважно напiвфабрикатами, якими затарював холодильник у недiлю. Тому суботнi вiдвiдування кафе чи ресторанчикiв не тiльки урiзноманiтнювали його меню, а й були кулiнарними вiдкриттями, якi приносили гастрономiчне задоволення.
   Сьогоднi, напередоднi 14 сiчня, запрограмованого розпо-
  рядку дня вдалося дотриматися. З ранку Сергiй поснiдав яєчнею з ковбасою, потiм погуляв мiстом, вивчаючи його стару та нову архiтектуру, а також вiдкриваючи для себе тротуари, двiрники на яких працювали настiльки сумлiнно, що снiгу майже не було. Щоправда, такi тротуари треба було би записувати в спецiальну книгу пам'яток.
   Пробираючись через черговий снiговий замет на пiдходах до бiблiотеки, Сергiй раптом почув зверху сердитий "Гав!". "Невже, собака на деревi?" - почав озиратися Сергiй, задерши голову i притримуючи рукою шапку. Жодних собак на деревах не було. Була тiльки ворона.
   - Ти не собака. - Вiдкрив для неї "Америку" Сергiй.
   - Гав! - Сердито заперечила ворона.
   - Це ти гавкаєш?
   - Гав! Гав! - Пiдтвердила ворона.
   - Добре бути полiглотом! Лише одним "iноземним" словом ти примудрилася повiдомити, що на дворi собачий холод! - Захопився Сергiй.
   - Гав! - Вже радiснiше вiдповiла ворона i, знявшись з гiлки, полетiла по якихось своїх справах.
   "Треба б i менi ще якусь мову вивчити. Може, спробувати китайську?" - Андрiй уже пройшов розчищеними сходинками до дверей бiблiотеки i увiйшов до холу. Його сьогоднiшнiм уловом було два науково-популярнi журнали, томик вiршiв незнайомого автора, iсторичний роман лицарської епохи та самовчитель китайської.
   По дорозi назад вiн пропустив пiцерiю "Мадам подам", в якiй вже одного разу обiдав, потiм вареничну "Вакула", в якiй теж уже був. "I чому вареничну назвали "Вакула", якщо вареники у творi Гоголя їв Пацюк?" - на ходу розмiрковував Сергiй - "Може тому, що "пацюк" у перекладi з української означає "щур" i звучить не дуже привабливо для вареничної?"
   Пропустивши їдальню "Домашнi страви", яку вирiшив
  вiдвiдати наступного тижня, Сергiй зупинився бiля широких дверей, над якими красувалася вивiска "Сiм коронних страв".
  "От якоїсь коронної страви менi сьогоднi саме й не вистачає!" - подумав Сергiй i рiшуче увiйшов до коридору закладу.
  -3-
   Iрина вискочила в хол саме тодi, коли Сергiй, вийшовши з туалетної, оглядався, в якi з дверей цього кафе пройти.
   - Ви один? - Привiтно посмiхаючись, спитала Iрина.
   - Так.
   - Тодi вам сюди! Тут столики для двох, а там для цiлих компанiй. Iдiть за мною, я вам знайду найзатишнiше мiсце!
   Найзатишнiше мiсце виявилося бiля вiкна, що виходило на подвiр'я, та в яке зазирала невелика, але дуже струнка ялинка.
   - Бачите, як тут гарно: за вiкном - ялинка, а з бокiв - фiкус та монстера! А увечерi на ялинцi запалюється гiрлянда. Пальто та шапку можна повiсити на вiшалку. Ось вам меню, вибирайте! - I Iрина сiла навпроти вiдвiдувача.
   - Тут все таке гарне... Навiть не знаю, що вибрати... - Розглядаючи фото у меню, говорив Сергiй. - А чому у вас тiльки сiм страв та ще коронних?
   - Ми вирiшили не розкидатися. Семи рiзних страв для кафе цiлком достатньо, а короннi вони тому, що готуються за особливими рецептами. Таких ви бiльше нiде не спробуєте!
   - А... Вибачте, я забув представитися. Мене звуть Сергiй. - Вiдвiдувач пiдвiвся на стiльцi i кивнув головою.
   - Дуже приємно! А мене - Iрина, але друзi називають мене Iриша.
   - А менi як вас називати?
   - Я б хотiла, щоб ви теж називали мене Iришею.
   - Дуже приємно. Отже, Iриша, що ви менi порадите обрати?
   - Сьогоднi я готую рагу з грибами. Раджу спершу спробу-
  вати саме його. - Iриша пiдперла голову руками, поставивши лiктi на стiл i не зводячи очей з обличчя Сергiя.
   - А вам нiчого не буде за те, що ви ось так зi мною сидите та розмовляєте?
   - Нiчого. Я сама тут господиня. А крiм того, я вiтаю неформальне спiлкування спiвробiтникiв iз клiєнтами. Це виглядає не так офiцiйно... Навiть якось по-домашньому...
   - Справдi, я почуваюся тут, як удома у мами. Вона теж умiє готувати рагу.
   -А мама де?
   - В iншому мiстi. Я сюди нещодавно переїхав по роботi.
   - Так ось чому ви один! Ще знайомих не набули?
   - Таких, щоби дружити, немає. Тiльки по роботi... То чим незвичайне ваше рагу?
   - Ой! Я вам зараз розповiм! Отож, як i в будь-якому рагу, у нас там картопля, морква, цвiтна капуста, баклажани, селера, кабачки, помiдори, зелений горошок... - Iриша зупинилася, щоб перевести дух i зацiкавити нового знайомого.
   -А коли ж будуть гриби?
   - А гриби - це найголовнiше! Половина грибiв - це звичайнi покупнi печерицi, а половина - це тi, що ми збираємо влiтку чи восени та заморожуємо.
   - Сподiваюся, не блiдi поганки або ще якiсь отруйнi?
   - Нi, в основному бiлi, польськi, дубовички, моховички та маслюки. Ми їх чистимо, миємо, вiдварюємо, щоби мiсця менше займали, i заморожуємо брикетами.
   - А потiм ви їх розморожуєте, додаєте до печериць i кидаєте в рагу.
   - Нi. Гриби готуються окремо, i тiльки потiм, майже наприкiнцi готування, додаються до рагу. Спочатку ми їх обсмажуємо разом iз цибулею на вершковому маслi з додаванням рiпакового. Потiм додаємо трохи бiлого вина, сметани та... не скажу! Є кiлька секретних iнгредiєнтiв! Ну, а потiм вже готовi гриби додаємо в рагу, протушковуємо все разом хвилин з п'ять - i готово!
   - Гриби з вином... А якщо хтось за кермом?
   - Ну, ви ж хiмiю вивчали, маєте пам'ятати, що при нагрiваннi алкоголь випаровується i в готовому продуктi залишається лише аромат та присмак вина.
   - Так, щось таке пригадую.
   - А подається наше рагу в кошиках iз тiста, а до них на вибiр - чай iз сушеними лiсовими ягодами, ягiдний морс або бiле вино.
   - Ви так апетитно розповiдаєте, що менi й справдi закортiло спробувати це ваше коронне рагу з грибами. А ще, мабуть, давайте чай i... Яке вино у вас подають до рагу?
   - Вiоньє! Це золотаве вино з ароматом фруктового саду пiзнього лiта. Якщо пити по одному ковточку, то ви вiдчуєте яскравi нотки абрикосiв та персикiв. Його не можна пити з жадiбнiстю або щоб вгамувати спрагу, i це не те вино, яке подають до риби. Вiоньє - для тих, хто хоче насолодитися дивовижним смаком iз чарiвною фруктовiстю.
   - Отакої! Якi у вас знання! Гаразд, давайте Вiоньє.
   - Дуже добре! Чекайте десять хвилин, i я вам все принесу!
   - То як? - Запитали майже в один голос спiвробiтники на кухнi.
   - Замовив рагу! Звати Сергiй. Нещодавно приїхав. Не одружений, навiть знайомих наразi немає. - Все це Iриша говорила, накладаючи готове рагу в кошик, вставляючи в нього плетену ручку, розплавляючи шматочок сиру, капаючи його на край ручки i приклеюючи на неї метелика з чiпсiв.
   - Чай наливати? - Запитала Зiна, вирiшивши допомогти своїй подрузi.
   - Так, чай та вино! Вiоньє!
   - Який соус? - Запитала Свiтлана.
   - Давай всi!
   За десять хвилин на столi перед Сергiєм стояла тарiлка,
  викладена, як мохом, якимись нарiзаними травами, в яких виднiлися крихiтнi синi та бiлi їстiвнi квiточки. Серед цього "лугу" стояв великий (рiвно на триста грамiв готового продукту) кошик iз тiста, на ручцi якого красувався метелик з майже прозорими крильцями, а в самому кошику парувало рагу, видаючи такий аромат, що Сергiю довелося проковтнути слину. Поруч iз тарiлкою з'явився чайничок у виглядi гриба з коричневим капелюшком, пiд яким ховався короткий носик, i чашка у виглядi перевернутого жолудя. На окремому пiдносi в трьох пiалах гiрками лежали чiпси з шампiньйонiв, з селери та з картоплi, навколо яких у п'яти маленьких "капелюшках вiд жолудiв" своєї черги чекали соуси рiзних кольорiв - бiлий, жовтий, червоний, зелений та коричневий. Келих золотисто-бiлого вина був звичайнiсiньким, тiльки нiжка його була загорнута в паперову "травичку".
   - Поляна накрита! Смачного! - Задоволена сама собою, побажала Iриша. - А я вам заважати не буду! - I вона грацiйно пурхнула на кухню.
   - То як?
   - Їсть. Здається, подобається...
   - Дивiться, почав озиратися! Може, ще чогось хоче?
   - Я помчала! - Iриша знову випурхнула до зали та пiдiйшла до столика Сергiя. - Вам ще щось потрiбно?
   - Так. Чи не могли б ви посидiти зi мною i трохи поговорити? У мене виникло стiльки запитань.
   - Iз задоволенням! - Iриша зробила знак дiвчаткам, щоб їй принесли чай, чiпси та вино.
   Наливши в свою чашку чай i вмочивши селеровий чiпс у зелений соус, вона подивилася прямо в сiро-блакитнi очi Сергiя i запитала:
   - То що вас цiкавить?
   - Ну, для початку, кошик. Вiн не вафельний, не пiсочний... Це якесь тiсто, але я не можу зрозумiти, яке. I смак у нього...
   - А це ще один секрет. Тiсто у нас комбiноване, воно зроблено за декiлькома змiшаними мiж собою рецептами. Тут i звичайний батон, i дрiжджовi пирiжки, щось вiд бiсквiту i навiть вiд кексу. Як ми це робимо, я не скажу. Скажу тiльки, що в борошно ми ще додаємо деякi трави, соєвий соус i... Досить, бо тодi або вам доведеться зi мною одружитися, або менi доведеться вас вбити! - Iрiша засмiялася, показуючи, що просто жартує.
   - Метелика я вже скуштував, це, здається, селера?
   - Так.
   - А навiщо стiльки соусiв до чiпсiв?
   - Щоб галявина була повною. Ви поїли гарячого рагу, запили його чаєм, вiдчули тепло... Тепер треба розслабитися та вiдпочити. Попиваєте собi вино, закушуючи чiпсами. Я люблю брати чiпси одного виду i по черзi мачти їх у рiзнi соуси. Потiм ковток вина та iншi чiпси знову по колу. Знову ковток i третi чiпси.
   Рагу вже було з'їдено, чiпси теж, чай у чайничках закiнчився, у келихах залишалося по парi ковткiв вина. Iриша почувалася, як на хмарi, що несе її до щастя. Сергiй уперше за кiлька мiсяцiв був щасливий i умиротворений, майже як у дитинствi вдома у бабусi.
   - Давайте доп'ємо вино за наше знайомство! - Сергiй простяг келих до Iришi, щоб цокнутися.
   - За приємне знайомство! - Вiдповiла, цокаючись, Iриша.
   - Навiть не хочеться звiдси йти. Тут так тепло, затишно, по-домашньому.
   - А в мене саме змiна закiнчилася! - Раптом осяяло Iришу. - Вам у який бiк?
   - Через сквер та один квартал.
   - Ой, i менi туди! Я збиралася вiдвiдати свою подругу. Вона живе трохи далi, за два квартали.
   Зрозумiло, жодної подруги в тому боцi Iриша не мала. Отямившись та щоб не здатися нав'язливою, вона запитала:
   - Якщо нам все одно йти в один бiк, то, може, пройдемося разом? Я б вам розповiла про решту наших страв...
   - Звiсно! Буду дуже радий! Я зачекаю на вулицi.
   Iриша вискочила надвiр за сiм хвилин, на ходу застiбаючи гудзики шубки.
   - Я готова!
   - Так швидко? То пiшли?
   - Угу... Так от, у нас ще шiсть коронних страв... - I Iриша почала натхненно розповiдати про вiдбивнi, якi не вiдбиваються, а наколюються голками i маринуються в особливому маринадi, про солянку, з несподiваними наповненнями, про сирники, политi кремами кiлькох видiв, про курку "а ля дичина", про рибний торт у кiлька рiзних прошаркiв i про пирiжки "смак щастя", яких немає бiльше нiде у свiтi. У всiх стравах були секретнi iнгредiєнти, про якi Iриша нiкому не зiзналася б навiть пiд тортурами, але якi так зацiкавили Сергiя, що вiн, навiть зовсiм несподiвано для самого себе, раптом вигукнув:
   - Вирiшено! Тепер щосуботи я обiдатиму саме у вас! Принаймнi поки все не перепробую. Що там у вас буде наступної суботи?
   - У нас буде все. У нас щодня є всi сiм страв. Але особисто я наступної суботи готуватиму курку "а ля дичина". - Не замислюючись, вiдповiла Iриша, хоча знала, що у неї цього дня має бути вихiдний i на курцi має працювати Анна Iгорiвна.
   На перехрестi Сергiй та Iриша попрощалися. Потiм Iриша пройшла ще один квартал уперед, сiла в автобус i поїхала додому.
   Наступного дня, у недiлю, у Iришi був вихiдний. Весь цей святковий день - Старий Новий Рiк, вона перебувала в пiднесеному настрої i навiть не взялася за книгу, а тiльки дивилася незрячим поглядом в екран телевiзора, мрiючи про нову зустрiч iз Сергiєм.
  -4-
   - Дiвчата! Як хочете домовляйтеся, як хочете мiняйте вихiднi, але найближчим часом усi суботи - мої! У сенсi, я працюватиму по суботах! - Влетiвши в понедiлок на кухню, прямо з порога заявила Iриша.
   - А що так? - Не вiдриваючись вiд нарiзування овочiв, спитала Катя, яка сьогоднi стояла на рагу.
   - А того, що мiй позавчорашнiй клiєнт приходитиме до нас обiдати по суботах! Наступної суботи я пообiцяла йому курку "а ля дичина".
   Усi, хто були бiльш-менш вiльнi, включилися до обговорення нового графiка та перестановки приготування страв так, щоб Iриша могла щосуботи готувати нову зi своїх коронних страв.
   Наступної суботи, рiвно о другiй годинi дня Сергiй знову переступив порiг "Семи коронних страв".
   Iриша цього дня була особливо гарною, а очi її, якi сяяли ще з самого ранку, засяяли ще бiльше. Вона одразу ж побiгла зустрiчати свого особистого клiєнта, провела його до столика, заздалегiдь зарезервованого, запропонувала роздягнутися i пурхнула на кухню.
   Сергiй вийшов помити руки, а коли повернувся, стiл уже був накритий. Курка "а ля дичина" виявилася молоденьким курчам, що висив на невеликому рожнi над "вогнищем" у центрi столу. "Вогнище" являло собою кам'яну круглу вазу з невеликими бортиками, на якiй було розкладено вугiлля, що ледве тлiло, пiдтримуючи курку в гарячому станi. У чому маринувалося це курча, Iриша не сказала, але аромат вiд нього йшов надзвичайний, та ще змiшувався з димком. Бiля настiльного "вогнища" стояло три фiлiжанки з соусами, "дрова" з картоплi та борошна на стилiзованiй дерев'янiй дровницi, мiнiатюрне барило з червоним вином, яке через краник можна було наливати в "роги" - фужери, виконанi у виглядi срiбних мисливських рогiв, прикрiплених до срiбної нiжки. У спецiальному керамiчному кошику сяяли ягоди рожевого винограду.
   - Вугiлля у нас iз вишневих гiлок. - Пояснювала Iриша, яка розташувалася навпроти Сергiя. - А до цiєї дичини пропонуються три соуси, приготовленi на рiзних винах - червоному Каберне Совiньйон, бiлому солодкому Мускатi та iспанському бiлому Альбарiньо.
   - А яке вино у барильцi? - Уплiтаючи "дичину" вприкуску з "дровами", якi обмакував у соуси, поцiкавився Сергiй.
   - Шираз. Вiн має присмак лiсової ожини та несподiванi нотки диму та водяних лiлiй - саме те, що необхiдно, щоб "дичина" здавалася справжньою, мисливською.
   - А ось цi "дрова"... Зрозумiв, зрозумiв, або одружитися, або стати трупом! Бiльше питати не буду, буду тiльки насолоджуватися...
   Напрошуватись у проводжатi сьогоднi Iриша не стала, але розмова за столиком затяглася години на пiвтори. Заiнтригувавши Сергiя тим, що наступної суботи готуватиме рибний торт, Iриша розпрощалася з ним у холi i повернулася на кухню.
   - Ще прийде? - Запитала Катя.
   - Так, наступної суботи на рибний торт! - Все ще лiтаючи десь у хмарах, вiдповiла Iриша.
   - Таке... - Багатозначно пробурмотiла Ганна Iгорiвна.
   - Ще двi "дичини"! - Повiдомила офiцiантка Вiкуся, яка увiйшла iз зали "Для двох".
   Iришi довелося спуститися з хмар на кухню i зайнятися сервiруванням дичини на двох.
   - А в мене п'ять рагу та п'ять сирникiв! - Майже одразу увiйшов iз "залу для компанiй" офiцiант Ромчик.
   День пролетiв, як завжди, у постiйнiй метушнi. Увечерi, по дорозi додому, Iриша ловила снiжинки, що падали в темрявi, ротом i думала про наступну суботу.
  -5-
   Тепер кожен тиждень в Iришi починався не з понедiлка, а з суботи. Один вихiдний вона брала у п'ятницю, а другий - плаваючий - так, щоб було зручно iншим. 27 сiчня, у суботу, до обiцяного рибного торта Сергiй прийшов iз невеликим подарунком - брелоком у виглядi золотої рибки.
   - Це вам, Iриша! Тiльки постарайтеся, щоб ця золота рибка не потрапила до вашого торту. Нехай краще здiйснює бажання! - I, як завжди, подався мити руки.
   Сьогоднi сервiрувати стiл Iришi допомагав Сашко, син Анни Iгорiвни. У спецiальну форму вони спочатку виклали шар дрiбно порiзаної смаженої трiски, потiм накрили його шаром моркви, тушкованої з цибулею i томатом i присмаченої рiзними спецiями, потiм йшов шар форелi, накритий прошарком з перемеленої в блендерi до кремоподiбного стану вареної з лимоном селери. Потiм уклали шар тушкованої в сметанi камбали, потiм йшла сьомга з картопляною стружкою та фiрмовою заправкою. П'ятим шаром був палтус пiд кремом з авокадо та мандарину, а зверху весь торт обсипався чiпсовою крихтою та прикрашався трояндочками з малосольного лосося з гiлочками петрушки до них.
   Iриша збиралася скласти Сергiю компанiю i цього разу, тому торт збирався не на одну особу, а на двох. Для цього шари утрамбовувалися у двi формочки по триста грамiв, а на тарiлках кожен тортик розрiзався на чотири шматочки.
   У фарфоровому глечику у виглядi риби, що стоїть на хвостi, до торта подавався рибний бульйон, який наливався в такi ж рибки-чашечки, тiльки менших розмiрiв. Смаженi тости вирiзалися у виглядi рибок i подавалися гiркою на тацi, прикрашенiй по краю пiвколами лимона, а в вазi, як варення, iскрилася червона iкра. До цього торта пасувало бiле французьке Шардоне - золотаве i м'яке, з нотками персика, ананаса, прянощiв та карамелi.
   - Невже вся ця краса - з риби? - здивувався Сергiй.
   - Звiсно. Тут шiсть шарiв риби - три бiлої та три червоної. Шари червоної та бiлої риби йдуть по черзi один за одним та вiдокремлюються фiрмовими прошарками.
   - Спробуємо, спробуємо... - Сергiй вiдламав вилкою шматочок торта.
   - Раджу кожен шматочок запивати бульйоном, тодi смак буде розкриватися повнiше. - Iриша показала, як правильно їсти цю страву.
   - А цi рибки?
   - Це тости. Їх краще вживати з iкрою та вином.
   - А! Я знаю, що то за вино! Це Шардоне!
   I знову вони разом обiдали, i знову розмовляли, i знову обидва посмiхалися i були щасливi.
   Третього лютого на черзi в Iришi були сирники. Здавалося б, що незвичайного може бути у сирниках? Сергiй думав, що це буде, як у бабусi - обсмаженi сирнi кружечки зi сметаною та цукром, а може навiть iз варенням. Але все виявилося зовсiм не так. Усього подавалося шiсть сирникiв: два з додаванням м'ясного фаршу, два - з додаванням маринованих огiркiв та зеленi, та два - з бананами. I до кожної пари густий, схожий на вершковий, крем: один - на основi томатної пасти, другий - схожий на густий майонез з незрозумiлим наповненням, а третiй - сметано-фруктовий. Що там були за наповнення, якi використовували спецiї, так i залишилося таємницею. I чаї сьогоднi були незвичайними. До м'ясних сирникiв подали китайський бульйонний чай, до солоних - чай на якихось екзотичних травах iз додаванням соку петрушки, а до солодких - звичайний iндiйський чорний чай iз цiлими квiточками жасмину. Обiд доповнювався сирними паличками та келихом темного, щiльного Каберне Савiньйон iз сильними сухими нотами чорної смородини та слив.
   Цього дня Сергiй запропонував Iришi перейти на "ти", а на прощання затримав її руку у своїх...
   Всi спiвробiтники радiли за Iришу, i тiльки лiтня та завжди мовчазна Олена Семенiвна хитала головою. Як завжди, мовчки.
   Десятого лютого Сергiй прямо з порога вручив Iришi, яка вже чекала на нього, велику бiлу троянду з жовтувато-рожевими краями. Iриша одразу ж поставила троянду у вазу вже на сервiрованому на другу годину столi. Сьогоднi її коронною стравою були телячi вiдбивнi. Цi вiдбивнi не вiдбивалися молоточком, а наколювалися спецiальним пристосуванням iз безлiччю голок. Маринад проникав у середину м'яса через отвори, а саме м'ясо залишалося не сплющеним, а пишним. Зверху вiдбивнi були посипанi сиром, що утворював золотисту скоринку. До вiдбивних додавалися смаженi скибочки картоплi, замаринованої в тому ж маринадi, що й м'ясо, хлiбнi палички та три соуси. До чорно-зеленого чаю з додаванням лiсових трав, додавалася маленька булочка i варення з лохини. Вино сьогоднi було червоне - Кьянтi, трохи солодко-кислого смаку з химерними нотками сухої трави та висушеної томатної шкiрки.
   Сiмнадцятого лютого Сергiй о другiй годинi не прийшов. Iриша виглядала його хвилин з п'ятнадцять, а потiм прибрала заздалегiдь сервiрований стiл. Ромчик посадив за нього пару явно закоханих молодих людей, що з'явилася на цей час, i вже подавав замовленi ними сирники, коли на порозi кафе раптом з'явився захеканий Сергiй у розстебнутому пальтi i без шапки.
   - Щось трапилося? - Вибiгла йому назустрiч Iриша.
   - Я... Зараз... вiдхекаюсь... Я... - I вiн зник у туалетнiй.
   Виявилося, що майже весь тиждень Сергiй настiльки занурився у роботу над новим проектом, що кiлька днiв не лише не ходив до офiсу, а й iз дому взагалi не виходив. Харчувався вiн завареною вермiшеллю швидкого приготування та й то лише раз на добу, про що свiдчили темнi кола пiд очима. Про те, що давав собi слово хоча б один раз на тиждень харчуватися нормально, вiн згадав лише хвилин двадцять тому. Поставивши проект на паузу, накинув пальто i помчав до "Сьоми коронних страв".
   Iриша посадила його за вiльний столик, на жаль, не бiля вiкна. Сьогоднi вона завiдувала Солянкою, що виявилося дуже доречним, оскiльки Сергiю по ночах (якi в цi днi в нього тривали не бiльше чотирьох годин на добу) вже снилося щось рiдке, схоже на суп або на борщ.
   Солянка в "Семи коронних стравах" була також особливою. Спочатку вiдварювалася iндичка. Потiм у цей бульйон додавалися рiзнi види м'яса, ковбаси та сардельок: сама iндичка, напiвкопчена баранина, копчений бекон, сардельки та кiлька видiв твердо копченої ковбаси вищих сортiв. Потiм робилася основна заправка - цибуля обсмажувалась i тушкувалася з томатом та невеликою кiлькiстю коньяку. Потiм у солянку насипалися зеленi та чорнi оливки, маринованi каперси, нарiзалися пiвколами маринованi огiрочки, а наприкiнцi - трохи маринованих лисичок та пiвкiльця свiжого лимона. Ну, зрозумiло, ще й всякi приправи.
   Солянка подавалася в керамiчних горщиках, на стiл виставлявся кошик з маленькими булочками, схожими на плоскi, але пишнi пирiжки, та зелений чай. До вина (Совiньйон Блан iз "зеленими" трав'яними та цитрусовими нотками) пропонувалися фруктовi шашлички, на шпажки яких були нанизанi шматочки мандаринiв, грейпфрутiв, манго та бананiв, а також великi виноградини.
   Розмова не клеїлася. Сергiй весь час про щось замислювався i на запитання вiдповiдав невпопад. Вже за шашличками, вiн взагалi, здавалося, вiдлетiв до iншого всесвiту. Схаменувшись пiсля чергового запитання Iришi, вiн раптом залпом випив вино, не звертаючи уваги на його особливо пiдiбраний до нагоди смак, i попросив фрукти скласти в судочок, щоб забрати їх iз собою.
   - Вибач, Iриша, але проект пiдтискає! Наступного разу по-
  стараюся не запiзнюватись! - I вiн помчав, знову накинувши на себе пальто i не застiбаючи його.
   Двадцять четвертого лютого Iриша не стала накривати стiл для Сергiя заздалегiдь, але вiн прийшов вчасно. Навiть на п'ять хвилин ранiше, нiж зазвичай. В руках у нього була коробка цукерок у виглядi серця та шикарна бiла хризантема.
   Поки вiн ходив мити руки, Рита та Сашко допомогли Iришi сервiрувати заброньований бiля вiкна столик останньою з семи коронних страв, яку Сергiй ще не куштував - пирiжками "Смак щастя".
   У семи кошиках лежало по два пирiжки: два з м'ясом, два з рибою, два з капустою, два з картоплею та грибами, два з зеленню та яйцями, два з варенням, два з маком. До них подавалися бульйони - м'ясний, рибний та грибний, i чаї - червоний каркаде, зелений з манговими нотками та чорний iз сухою суницею. Завершували сервiрування келихи витончено-ароматного, блiдо-червоного Пiно Нуар - не вино, а захоплення, як висловилася Iриша.
   За розмовою про вдалу здачу останньої комп'ютерної програми, Сергiй скуштував усе. Потiм, злегка розвалившись у зручному крiслi, довго розповiдав, як вiн полюбляв бабусинi та маминi пирiжки, яка атмосфера стояла в будинку, коли вони пеклися, як бабуся та мама вмiли святково обставити подачу цих пирiжкiв i як чудово йому тут, у Iришиному кафе "Сiм коронних страв". Перед тим, як пiти, Сергiй попросив дати йому з собою по чотири пирiжки кожного виду i трошки варення до чаю. Iриша з радiстю побiгла пакувати додаткове замовлення на винос.
   Закiнчилась зима, за нею весна, почалося i добiгало кiнця лiто... Бiльше Сергiй нiколи не спiзнювався i в кожне своє вiдвiдування кафе приносив для Iришi по однiй квiтцi - то це була троянда, то кала, то хризантема, то тюльпан, то величезна ромашка, то...
   Усi спiвробiтники з нетерпiнням чекали, чим усе це закiн-
  читься. Однi казали, що пропозицiю Iришi Сергiй зробить до кiнця лiта, iншi ставили на середину вересня. Сама Iриша ставала все стрункiшою та привабливiшою, вона навiть записалася на фiтнес, а своїх пирiжкiв за раз з'їдала не бiльше трьох. У вiтринi весiльного салону вона вже навiть таємно вiд усiх пригледiла для себе сукню... Тiльки Олена Семенiвна, як завжди, мовчки хитала головою.
  -6-
   Зовнiшнiй вигляд Сергiя теж щоразу ставав все кращим та кращим. З коротких рукавiв лiтньої футболки виднi були м'язи i чудова засмага, очi сяяли з кожним тижнем все яскравiше i ставали все голубiшiми та i голубiшими, навiть зачiска змiнилася, а на обличчi з'явилася чудова коротка борiдка з вусами.
   I ось восьмого вересня, у "пирiжковий" день Iришi, Сергiй прийшов не з однiєю квiткою, а з цiлим букетом. Це були маленькi трояндочки червоних, рожевих та бiлих вiдтiнкiв. Прийнявши букет, Iриша побiдкалася, що сьогоднi пирiжки користуються особливою популярнiстю, i тому в неї зовсiм немає часу, щоб посидiти з ним.
   - Але хвилинку-другу я все ж таки постараюся викроїти! - Змовницьки пiдморгнувши просто сяючому вiд щастя Сергiю, кокетливо сказала вона.
   - Чудово! Наступного разу я хочу влаштувати сюрприз - робитиму пропозицiю!
   - Ура! Наступної суботи на нас чекає сюрприз! Вiн робитиме пропозицiю! - Влетiла на кухню Iриша.
   - Кому? - Абсолютно несподiвано перервавши своє багаторiчне мовчання, голосно й рiзко запитала Олена Семенiвна.
   - Як кому? Мабуть, менi... - Вже не так радiсно вiдповiла Iриша.
   - Якщо тобi, то який це буде сюрприз? - Все таким же холодно-залiзним тоном забивала цвяхи Олена Семенiвна.
   - Коли роблять комусь сюрприз, про це наперед не повiдомляють. - Пiдхопив Ромчик, що стояв бiля стiни. - Сюрприз тримають у таємницi.
   - Принаймнi вiд того, кому хочуть його зробити. - Додала Олена Семенiвна.
   - А якщо вiн сказав про сюрприз тобi... - Почала мiркувати Зiна.
   - То сюрприз буде для когось iншого! - Пiдсумувала Ганна Iгорiвна.
   - То що ж це виходить... Пропозицiю вiн робитиме не менi? - В очах Iришi зiбралося з пiв моря слiз. Вони вже не утримувалися в берегах i раптом величезним водоспадом полилися, як через греблю, що прорвалася.
   - Так... - Подивилася на неї Рита. - Давай-но ти посидиш отут у куточку, а ми самi твого клiєнта обслужимо...
   Обслуговували Сергiя сьогоднi всi по черзi, пославшись на особливу зайнятiсть Iришi. А заразом, як по крихтах, з'ясовували, хто що мiг.
   Виявляється, Сергiй щосуботи вiдвiдував не лише кафе "Сiм коронних страв", а й бiблiотеку. Там, у вiддiлi науково-популярної лiтератури, вiн познайомився з бiблiотекаркою Танею, з якою вiн мав безлiч спiльних iнтересiв. Спочатку виникла симпатiя, потiм дружба, потiм закоханiсть i ось нарештi Сергiй дозрiв до пропозицiї.
   - А чому ж вiн iз нею до нас у кафе жодного разу не приходив? - Витираючи сльози, якi вже не лилися, але все ще капали, запитала Iриша.
   - Тому що кафе в його графiку стоїть по суботах, а Тетяна по суботах працює. Вони зустрiчаються по недiлях.
   - I, здається, не лише.
   - А як же я?... Вiн же так до мене нiжно ставився... I квiти щоразу...
   - Може, доброзичливе ставлення до себе ти прийняла за щось iнше? - Знову вставила своє слово у спiльне обговорен-
  ня Олена Семенiвна.
   - А може, вiн таки кохає тебе? - Не могла заспокоїтися Зiна. - Може, до цiєї Танi в нього лише тимчасова закоханiсть?
   - Якби ж це можна було якось перевiрити... - Йдучи до наступного клiєнта, кинув через плече Сашко.
   - А от i перевiрю! - Рiшуче пiдвелася Iриша. - Наступної суботи й перевiрю!
   - Тiльки без дурниць i мордобиття! - Зупинила її Ганна Iгорiвна.
   - Все буде тихо, мирно й культурно. - Запевнила її Iриша. - А зараз менi треба додому. Подумати, розiбратися.
  ***
   Насправдi iдея перевiрки виникла в головi Iришi практично миттєво. Звичайно, її треба було як слiд обмозгувати, пiдготуватися, а вже потiм втiлювати у життя.
   "Це добре, що наступної суботи у мене рагу з грибами!" - розмiрковувала Iрiша. - "Отже гриби менi й допоможуть у всьому розiбратися!"
   Перед наступною суботою, яка випадала на п'ятнадцяте вересня, у Iришi було два вихiднi. Цi вихiднi вона вирiшила присвятити збиранню грибiв. Особливих грибiв. Галюциногенних.
   "Я ж не збираюся нiкого труїти." - подумки виправдовувалася сама перед собою Iриша. - "Крiм того, галюциногени нiкому не зашкодять. Натомiсть допоможуть тим двом розкритися. А я спостерiгатиму за ними, i точно дiзнаюся, чи кохає вiн її по-справжньому, чи кохає вона його та як вiн ставиться до мене..."
   Iриша дуже добре зналася на грибах. Вона з дитинства вмiла вiдрiзняти їстiвнi гриби вiд отруйних. У старших класах школи вона зацiкавилася галюциногенними грибами (зрозумiло, не на практицi, а лише теоретично). Вона знала, що псилоцибiновi гриби за своєю дiєю подiбнi до ЛСД. Спочатку виникає приголомшенiсть, потiм починають тремтiти руки i навiть все тiло, з'являється ейфорiя, марення, занепокоєння i навiть параноя. Все це на тлi пiдвищення слухової та зорової сприйнятливостi, вiдчуття спотворення простору та часу, порушення сприйняття швидкостi, освiтленостi та кольору. Потiм з'являються незвичайнi видiння та галюцинацiї. Першi симптоми з'являються через 15-20 хвилин, а при прийомi на ситий шлунок приблизно через двi години. За двi-три години дiя грибiв припиняється.
   "Саме те, що менi потрiбно" - розмiрковувала Iриша, збираючись за грибами. - "За цей час я встигну розiбратися..."
   Сезон псилоцибiнових грибiв уже розпочався. Всi, хто розумiється, знають, що ростуть вони з серпня до жовтня залежно вiд погоди. Особливо вони люблять, коли температура вночi опускається до +5 №C. I хоча поки вона не опускалася нижче за вiсiм, Iриша була впевнена, що потрiбну кiлькiсть грибiв вона назбирає.
   У наших широтах з псилоцибiнових ростуть ковпачки, полiвки, хруплянки та огнiвки. Шукати їх треба на полях, луках й узлiссях лiсу, а також по берегах струмкiв i краях болiт там, де ростуть злаковi трави. Шукати їх нелегко, треба ретельно розсувати цi трави, вiдшукуючи невеликi грибочки у самiй гущавинi.
   Облазивши всi знайомi грибнi мiсця, в деяких мiсцях повзаючи на колiнах по мокрих вiд роси кочках з густими пучками трави, Iриша, нарештi, назбирала приблизно з пiв кiло потрiбних грибiв. "Це навiть бiльше, нiж менi потрiбно" - думала вона. - "Та нехай буде так, про всяк випадок..."
   Вдома вона гриби ретельно почистила i промила, а потiм вiдварила i протушкувала у вершковому та рiпаковому маслi з додаванням вина, щоб потiм, не привертаючи уваги спiвробiт-никiв, непомiтно покласти готовi гриби в рагу тим, для кого
  вони були призначенi.
  -7-
   П'ятнадцятого вересня Iриша прийшла на роботу в абсолютно спокiйному настрої. Спiвробiтники переглядалися мiж собою, але iз запитаннями до неї не лiзли. Iриша зайнялася приготуванням свого коронного рагу з грибами. Як не дивно, воно сьогоднi мало особливу популярнiсть - чи не кожен третiй клiєнт замовляв саме його, а про компанiї й говорити не доводилося - там їх замовляла кожна друга група.
   Судочок з уже готовою сумiшшю ковпачкiв, полiвок, хруплянок та огнiвок мирно чекав своєї черги в холодильнику, захований у власний пакет iз написом "Моє! Нiкому не чiпати! Iриша".
   О пiвтори хвилини на третю годину (Iриша постiйно поглядала на годинник, тож час запам'ятала так точно) на порозi кафе "Сiм коронних страв" з'явився Сергiй. Не один. З ним поряд на тонких струнких нiжках, взутих у темно-синi човники на високих пiдборах, йшов величезний букет квiтiв. Це були бiлi лiлiї з рожевими трояндами.
   Iриша, насилу одягнувши на себе звичну доброзичливу посмiшку, пiшла зустрiчати гостей. Ганна Iгорiвна штовхнула лiктем у бiк свого сина i багатозначно кивнула у бiк холу. Сашко вискочив за Iришею.
   - Доброго дня! Доброго дня! Ласкаво просимо до нашого кафе! - Вiталася Iриша з Сергiєм та букетом. - Проходьте, роздягайтеся!
   Сашко узяв iз рук Сергiєвої супутницi букет i понiс його до зарезервованого столика на двох, у вiкно над яким зазирала струнка ялинка.
   Iриша спочатку побачила величезнi блакитнi очi в обрамленнi довгих чорних вiй, потiм довгу русяву косу, покладену на грудях, i лише потiм усмiхнене обличчя Тетяни. Як не налаштовувала себе Iриша на протилежне, Тетяна виявилася дуже симпатичною та милою.
   - Тетянко, давай помиємо руки! - Метушився навколо неї Сергiй. - Коли ми вийдемо, стiл уже буде накритий. Сьогоднi у нас буде знамените рагу з грибами!
   "Буде вам рагу з грибами! Та ще з якими!" - Подумки промовила їм услiд Iриша i пiшла сервiрувати кошики.
   Поки Сашко розставляв тацю з нарiзаними травами i синьо-бiлими їстiвними квiточками в них, чайничок у виглядi гриба з коричневим капелюшком, пiд яким ховався короткий носик, чашки у виглядi перевернутих жолудiв, тарiлку з трьома гiрками чипсiв iз печериць, селери та картоплi, пять маленьких "капелюшкiв вiд жолудiв" з соусами рiзних кольорiв - бiлим, жовтим, червоним, зеленим та коричневим, а потiм наливав у келихи, обгорнутi паперовою травичкою, золотаве Вiоньє, Iриша займалася грибами.
   Вона непомiтно для всiх вийняла з холодильника судочок iз готовими грибами, розiгрiла їх й обережно замiшала у готове рагу, попередньо виклавши його в окрему каструльку. "А нiчого, смачно, вiд справжнiх навiть не вiдрiзнити" - скуштувала вона одну ложечку своєї особливої страви. - "Можна подавати!" Вона виклала рагу в кошики, вставила в них печенi плетенi ручки, приклеїла до кожної по чiпсовому метелику i понесла до зали.
   Сергiй i Таня саме сiдали за стiл. Iриша виставила свої кошики на "трав'яний луг" i побажала смачного.
   - Ой, яке все незвичайне! А як смачно пахне! - Захоплювалася Тетяна. - Це i є сюрприз?
   - Нi, це лише обрамлення. А сам сюрприз ось тут... - Сергiй дiстав з кишенi маленьку оксамитову коробочку iз золотистим метеликом на кришечцi.
   Iриша раптом побачила, як металевий метелик ворухнув вусиками, змахнув крильцями i злетiв з коробочки в ту саму мить, як Сергiй вiдкрив кришечку.
   "Я ж тiльки одну ложечку скуштувала..." - Нiби дивлячись на себе збоку, подумала Iрiша. - "Нiчого, у мене це скоро минеться!"
   Вiдмахнувшись вiд метелика, який норовив сiсти їй на нiс, Iриша разом iз Тетяною зазирнула в коробочку. Там лежала каблучка. Тоненький золотий обiдок з маленькою золотою гiлочкою - один листочок i два каменi.
   - Це менi? Дiаманти? - Ледь видихнула Таня.
   - Так! Ти згодна... Ти тiльки поки що нiчого не вiдповiдай! Давай спочатку пообiдаємо, а потiм ти менi скажеш своє "Так".
   - Ти впевнений? А може, я... - Надягнувши каблучку на палець, милувалася нею Тетяна.
   - Ти спочатку попоїш, а потiм уже не зможеш менi вiдмовити! - Закохано дивлячись у Тетянинi очi, пожартував Сергiй.
   Метелик припинив свiй полiт i знову нерухомо вмостився на кришечцi коробочки. Бiльше стояти бiля їхнього столика було непристойно, i Iриша пiшла на кухню.
   - Щось менi не дуже добре. - Поскаржилася вона Зiнi. - Може, можна пiти ранiше?
   - Звiсно! Ми i без тебе впораємося! - Голосно й несподiвано зi свого кутка вiдповiла Олена Семенiвна. - Нема чого дивитися на чуже щастя! Йди вiдпочивай! Погуляй на свiжому повiтрi, до парку, наприклад, сходи.
   - Або на човнi по озеру покатайся! - Додав Ромчик, принiсши гору тарiлок i чашок з чергового столика, компанiя за яким замовляла шiсть рагу.
   - Так, я мабуть, погуляю... - Iриша кинула в сумку порожнiй судочок, зняла фiрмовий фартух i поправила зачiску. - Ви там їх обслужите, як годиться...
   - Iди iди! - Вже виштовхувала її у дверi Катя.- Все буде окейно!
  
  -8-
   На свiжому повiтрi всi симптоми вiд ложки особливого рагу в Iришi остаточно пройшли. Вона сiла на лавочцi неподалiк так, щоб з-за куща було видно вхiд у кафе, i почала чекати.
   Сергiй та Таня вийшли приблизно за годину. Букет тепер нiс Сергiй, пiдтримуючи Тетянку пiд руку. Iриша пiшла за ними на певнiй вiдстанi.
   - Ой! Яке все довкола незвичайне! - Раптом зупинилася Таня i почала озиратися довкола. - Яке все красиве, яке все зелене, ко-ко, ко-ро, ко-ко! - Заспiвала вона пiсеньку курчата з мультфiльму.
   - Ко-ко, ко-ро, ко-ко! - Став пiдспiвувати їй Сергiй.
   Вiн пiдхопив Таню на руки i почав кружляти її, випустивши букет. Потiм Сергiй i Таня, взявшись за руки i захоплено дивлячись довкола, побiгли тротуаром до сквера. Iриша тихо пiдiйшла i чомусь пiдняла букет.
   - Я, здається, зараз полечу! - Весело кричала Таня.
   - Лети! Я за тобою! - Смiючись, вторив їй Сергiй.
   "Так... Це першi симптоми - приголомшенiсть, ейфорiя, бiльш яскраве сприйняття навколишнього..." - Несучи величезний букет i ховаючись за ним, як за кущем, подумки зазначила Iрiша.
   - А он там, унизу, пiд хмарами летить мiй букет! - Показала на Iришу Таня.
   - Вiн полетiв у теплi краї! Нехай собi летить! Я тобi новий подарую! Я лечу до тебе зi швидкiстю свiтла! - Сергiй повiльно пiдiйшов до Танi, обiйняв її та почав цiлувати.
   Через деякий час вся тремтяча Тетяна усунулася вiд Сергiя:
   - Я вся тремчу. Тут нагорi дуже холодно, давай спускатися.
   - Щось ми надто повiльно летимо вниз. - За кiлька секунд сказав Сергiй.- А вгору злетiли так швидко...
   - Якби ми летiли й вниз швидко, то це було би падiння. - Резонно завважила Таня. - Ще години двi i ми будемо внизу...
   Всi рухи у парочки сповiльнилися, i вони ледь повзли, як равлики, пiдтримуючи одне одного пiд руки. Зате тремтiння припинилося.
   "Почалося спотворення простору та часу, а також порушення сприйняття швидкостi" - констатувала Iриша i вмостилася на найближчiй лавi. - "Цiкаво, за скiльки часу вони подолають цi двiстi метрiв до скверу?"
   - Вже вечiр... Так швидко стемнiло... - Обережно переставляючи ноги, промовила Таня. - Щось менi моторошно...
   - Не бiйся я з тобою! Я тебе врятую вiд будь-кого! Навiть вiд цих монстрiв iз палаючими очима! - I Сергiй раптом кинувся на дерево, що росло на газонi.
   - Автомат! - Вигукнула йому услiд Таня.
   - Як завжди, зi мною! - Сергiй поставив руки так, нiби тримав автомат наперевагу. - Ну-мо, пiдходь по одному!
   - Ще один ззаду заходить! - Прокричала Таня.
   - Готовий!
   - Ой, отам йде робот! Його автоматом не вiзьмеш!
   - I патрони, як на зло, закiнчилися! Бiжимо! - Сергiй схопив Таню за руку i вони помчали до лiсу, що виднiвся вдалинi.
   Робот-гiгант, гучно брязкаючи залiзними суглобами, бiг за ними величезними кроками. Сергiй i Таня перебiгали зигзагами, ховаючись за невеликими скелями, що всiювали всю рiвнину, поки не пiдбiгли до стрiмкого урвища. Внизу, пiд урвищем, вирувала стрiмка рiчка.
   - Треба стрибати! - Озирнувшись на робота, що наближався, сказав Сергiй.
   - Я боюсь!
   - Я триматиму тебе за руку! На раз, два, три!
   - А-а-а !!!... Нас несе до водоспаду!
   - Пливи! Он до того берега! Там лiс!
   "Цiкаво, що вони там таке бачать?" - Iриша продовжувала сидiти на лавочцi неподалiк i спостерiгала, як Сергiй i Тетяна шарахнулися вiд велосипедиста, що проїжджав повз, як стояли на краю бордюра, що вiдокремлював тротуар вiд дороги, i як навiщось зiстрибнули з нього в калюжу, пiднявши трохи бризок.
   ...Тетяна зовсiм вибилася з сил. Боротьба зi швидкою течiєю далася їй нелегко. Сергiй пiдхопив її за талiю та допомiг вибратися на берег. Робот за ними бiльше не гнався, мабуть, потонув у рiчцi. Сiвши пiд деревом, щоб перепочити, закоханi обнялися й голосно цокали зубами. Потрiбно було розпалити вогонь, щоб обсушитися та зiгрiтися. Сергiй знайшов у кишенi патрон, що якось там завалявся, протер його сухою травою, i акуратно висипав на шматок опалої кори порох. Знайшовши неподалiк два пiдходящi каменi, вiн кiлькома ударами висiк з них iскру i порох спалахнув. Разом Сергiй i Таня почали пiдкладати до нього спочатку суху траву, потiм невеликi гiлочки, а потiм i досить товстi колоди. Вогонь розгорiвся в темрявi ночi, i весь лiс вiдсунувся вiд них на пару метрiв...
   Iриша перейшла з лави на вулицi на лаву в тiнi скверу. Була половина четвертого, i вересневе сонце, не бажаючи поступатися мiсцем осенi, жарило щосили. Тут, у тiнi, було дуже затишно. Десь грала музика, i все навколо було таким спокiйним i умиротвореним, що хотiлося ось так сидiти цiлу вiчнiсть, спершись на плече... Так, Сергiя! Який тим часом обiймав Тетяну, сидячи на травi у тiнi сусiднього дерева.
   - Що там? - Раптом прислухалася Тетяна до звукiв, що долинали з темряви.
   - Це дикi звiрi.
   - А вони нас...
   - Зазвичай звiрi не пiдходять до вогню.
   - Це зазвичай, а тут... Це не звiрi! Це якiсь монстри! - Тетяна схопилася на ноги.
   - Iнопланетяни! Он їхнiй корабель! Бiжимо!
   - Куди?
   - За мною! - Андрiй схопив Таню за руку та потягнув за собою.
   Бiгли вони довго. Та хiба можна втекти вiд iнопланетян настiльки розумних, що зумiли подолати космос та долетiти до Землi? Зрештою їх зловили, паралiзували якимись зеленими променями з позаземної зброї i вiднесли на корабель, помiстивши в тiсну клiтку...
   Iриша спостерiгала, як Сергiй з Тетяною кiлька разiв оббiгли сквер по колу, а потiм, захекавшись, сiли на лавку неподалiк вiд неї. Їй навiть вставати не довелося, тiльки повертати голову, спостерiгаючи за їхньою пробiжкою.
   "Мабуть, пiсля ситного обiду, вирiшили трохи побiгати" - подумала вона, перекладаючи букет на iнший бiк вiд себе i повертаючись до сусiдньої лави. Вона вже зрозумiла, що її не помiчають, а тому бiльше не ховалася.
   ...Тетяна плакала.Сергiй обтирав їй сльози, заспокоював її лагiдними словами й нiжно цiлував.
   "Кохає вiн її..." - З легкою заздрiстю i смутком подумала Iрiша. - "А як же я? А мене вiн кохає? Треба перевiрити! Час вписуватися в їх сюжет!" - I вона рiшуче пiдвелася.
  -9-
   Пiдiйшовши до парочки закоханих, що мiцно притислися одне до одного, Iриша почала їх турмосити. Очi вони розплющили одночасно.
   - Ти хто? - Запитав Сергiй.
   - Ви ж мене знаєте! Я Iриша, господиня кафе "Сiм коронних страв" - Вiдповiла Iрiша...
   ...Всю нiч Сергiй i Таня просидiли в клiтцi, мiцно притиснувшись одне до одного. Тiсно було так, що неможливо було навiть ворухнутися. З короткого забуття їх вивели чиїсь дотики. За палицями металевої клiтки стояла гуманоїдна iстота, явно жiночого роду. Iнопланетянка була одягнена в облягаючий фiолетовий комбiнезон, яскраво-руде волосся її не звисало з голови, а стирчало вгору, нiби на нього дiяла антигравiтацiя, величезнi зеленi очi дивилися доброзичливо i якось по рiдному. Просунувши руку крiзь ґрати, вона турмосила бранцiв. В iншiй руцi вона тримала якусь дивну зброю.
   - Ти хто? - Вiд несподiванки запитав Сергiй.
   - Ви мене не знаєте. Я Iрi з планети Ша Королiвства Семи Зiрок. Ми воюємо з монстрами, якi вас полонили.
   - Ви нам допоможете? - З надiєю подивилася на неї Таня.
   - Звiсно! Зараз я розпорошу замок... - Вона провела своєю зброєю по гратах i дверi клiтки вiдчинилися. - Вставайте! Нам треба тiкати!
   Вони довго пробиралися темними коридорами iнопланетного корабля, iнодi ховаючись за виступами, iнодi вступаючи в бiй з охоронцями, схожими на зеленошкiрих монстрiв з чотирма руками i довгими вухами, що висiли навколо iкластих морд...
   Вести загальмовану пару пiд руки було досить непросто. Вони то раптом рiзко зупинялися, то махали руками, то намагалися кудись бiгти - добре хоч, що ноги у них заплiталися i це їм не вдавалося.
   На кiлька секунд Iриша зупинилася, задивившись, як кошеня-пiдлiток, що ганявся за опадаючим листям, раптом зустрiв їжачка, що повз у своїх справах. Вiн обiйшов його з усiх бокiв, спробував торкнутися лапою, вiдскочив, але вiдразу наблизився знов...
   ...Тепер вони йшли величезним вiдсiком, наповненим клiтками з тваринами. Деякi тварини були знайомими, як, наприклад, величезний бенгальський тигр, котрому в клiтку кинули гiрське козеня. Але були й абсолютно не схожi нi на що земне.
   - Мабуть, вони збирають тварин iз усiх планет для якогось свого зоопарку. - Припустила Тетяна.
   - Виходить, що й нас вони прийняли за тварин?
   - Але ж ми розумнi! Нас не можна до зоопарку!
   - А як ти їм це доведеш?
   - Треба сказати їм щось розумне...
   - Знаю! Число "Пi"! - Вигукнули вони хором, човпнули правими руками одне одного по долонях, повернулися до величезного екрану у виглядi ока iз зеленою райдужкою та темно-фiолетовою зiницею, яка несподiвано розкрилася на сiрiй стiнi, i раптом, вiдбиваючи ногами та руками такт, почали читати реп:
   Три, чотирнадцять, п'ятнадцять,
   Дев'яносто два i шiсть,
   П'ять, три, п'ять, вiсiм та дев'ять,
   Сiм та дев'ять, наче гiсть!
   Тридцять два i тридцять вiсiм,
   Сорок шiсть, два, знову шiсть,
   Сорок три i тридцять вiсiм,
   Триста двадцять сiм, як хвiст!
   Дев'ять, п'ять, нуль два i двiйка,
   Вiсiм-вiсiм - поворот!
   Сорок перша вже дев'ятка,
   Сiм, один, шiсть, дев'ять - От!*
   Пiд час виконання цього математичного репу око-екран на стiнi крутило своєю зелено-фiолетовою зiницею i час вiд часу клiпало яскраво-рудими вiями. Потiм воно зникло, а на його мiсцi вiдкрилася кругла дiрка - просто у космос! Повiтря з вiдсiку з тваринами почало стрiмко витiкати в цю дiрку, прихопивши своїм потоком i Тетяну з Сергiєм, та фiолетово-руду iнопланетянку. Добре, що хоч клiтки з тваринами виявилися прикрученими до пiдлоги та стiнок.
  -------------------------------------------------- ---------------------------------------------------
  *Тут представлено число "Пi" iз сорока трьома знаками пiсля коми: 3,1415926535897932384626433832795022884197169...
   - А-а-а! - Кричали, падаючи в порожнечу, Сергiй та Тетяна, доки не виявили, що iнопланетянка створила навколо них прозорий мiхур, який, як космiчний корабель, понiс їх до Землi, що ледь вгадувалася серед зiрок.
   ...Iриша стояла i приголомшено моргала очима. Щоб запам'ятати стiльки знакiв числа "пi" пiсля коми, та ще називати їх у виглядi репу, дiйсно треба було мати багато спiльних iнтересiв! "Зiспiвалися!.." - з легкою заздрiстю подумала вона - "Напевно, на науцi i зiйшлися. Що їм мої особливi рецепти - так, їжа, та й годi..."
   Було вже близько п'ятої вечора. Сонце почало хилитися до заходу i, як це зазвичай буває у вереснi, вiдразу помiтно похолодшало. Iриша знову пiдхопила закоханих, яких чомусь потягло на еротику, пiд руки i вивела їх iз скверу до Сергiєвого дому. "Вже минуло двi з половиною години пiсля прийому грибiв" - розмiрковувала вона - "Час би їм почати виходити з цього стану..."
   ...Коли вони приземлилися, Сергiй та Таня не помiтили, мабуть, були в анабiозi. Тепер вони їхали у звичайнiй машинi.
   - Куди ми їдемо? - Видивляючись у вiкно, поцiкавилася Тетяна.
   - Додому! - Вiдповiла iнопланетянка.
   - До мами чи до бабусi? - Вже цiлком тверезо вирiшив уточнити Сергiй.
   - До обох!
   Машина зупинилася на узбiччi, пасажири вийшли, i вона помчала далi. Сергiй озирнувся i раптом побачив маму та бабусю, якi поспiшали до нього назустрiч.
   - Мама! Бабуся! - Переводив вiн погляд з однiєї на iншу, почав їх обiймати i цiлувати, а потiм згадав про своїх супутниць:
   - Познайомтеся - це Таня, моя наречена! Я її дуже кохаю. Сьогоднi... Чи то коли?... Нещодавно я зробив їй пропозицiю, i вона сказала "так"! А це... - Сергiй озирнувся на iнопланетянку, але та перетворилася на господиню "Семи коронних страв" Iришу. - Це Iриша. Якби ви знали, якi чудовi страви вона готує! У неї в кафе так затишно, як удома. А сама вона... Мама i бабуся, ви не ображайтеся, але вона така добра, привiтна, як... Загалом, хоча ми приблизно одного вiку, я полюбив її так само, як i вас!
   "Отакої!" - подумала Iрiша - "Вiн любить мене, як своїх маму та бабусю в однiй особi. А я розмрiялася..."
   - Гаразд, нам вже час! - Мами, бабусi та Iришi поряд бiльше не було, а iнопланетянка перемiстила їх до перехрестя бiля будинку Сергiя.
   - А де мама i... - Розгублено озирався Сергiй.
   - Я їх перемiстила додому.
   - А як вони це сприймуть?
   - Нiяк. Я їм стерла пам'ять. Раджу i вам про це нiкому не розповiдати, бо...
   - Нi, нам пам'ять зтирати не треба! - Вигукнула Тетяна.- Ми нiкому не розповiмо!
   - Ви нормально почуваєтеся? Голова не паморочиться? У часi та просторi орiєнтуєтесь?
   - Все нормально. - Сергiй для переконливостi поплескав себе по боках, потупав ногами. - Зараз за двадцять хвилин шоста. - Подивився вiн на годинник. - Ось мiй дiм. Другий пiд'їзд, шостий поверх.
   - Самi дiйдете?
   - Звiсно! - Пiдтвердила Тетяна. - Ой, а чому ви перетворилися на господиню кафе?
   - Так зручнiше. Для маскування.
   - Звiсно. - Погодившись, кивнув Сергiй. - А Iриша про це нiчого не знатиме? Менi би не хотiлося псувати з нею стосунки.
   - Вона нiчого не знає. Можете, як i ранiше, приходити до "Сьоми коронних страв".
   - Обов'язково! - зрадiла Тетяна. - Менi там так сподобало-
  ся! I я, крiм рагу з грибами, хочу скуштувати й все iнше!
   - Скуштуєш! - Поцiлував її Сергiй - Помiняєш свiй графiк i ми ходитимемо туди по суботах...
   - Ну, гаразд, я пiшла... До побачення! - Попрощалася Iриша i пiшла до автобусної зупинки.
  -10-
   Дорогою Iриша зупинилася бiля кiоску, в якому продавалися надутi гелiєм повiтрянi кульки. "Ось так i моє кохання виявилося всього лише гарною кулькою..." - подумала вона - "Може, купити одну? Оту, у виглядi рожевого серця..."
   Вона купила рожеву кульку i пiшла далi, спостерiгаючи за польотом кульки над головою i не дивлячись пiд ноги. Раптом вона спiткнулася на вибоїнi, мотузочка кульки вирвалася з рук, i вона полетiла у вечiрнє небо. "Ось i полетiло моє кохання..." - сумно, але вже без жалю, подумала Iриша, а в головi у неї зазвучала пiсня:
   Часто в хмарах я лiтаю в повсякденнiй метушнi,
   Та сьогоднi я помрiю, влiгшись на тахтi.
   Потiм в кульку повiтряну свої мрiї помiщу,
   I чарiвний той лiхтарик в небо вiдпущу.
   Нехай мої мрiї у Всесвiтi лiтають,
   I я разом з ними неначе полечу!
   Й, можливо, хтось мрiї мої десь упiймає,
   Їх разом здiйсняти ми будем досхочу!
  ***
   - Уявляєш, вiн справдi її кохає! - Дiлилася Iриша у понедiлок iз Зiною враженнями про проведене стеження.
   - А як же ти?
   - А я... Розумiєш, я думаю, що до мене вiн ставився як, наприклад, до мами чи бабусi, у яких вдома завжди затишно та смачно. А я... Я ще знайду своє справжнє кохання!
   Сергiй та Таня приходили до "Сьоми коронних страв" щосуботи. I щоразу їх зустрiчала привiтна, радiсна i така по-
  домашньому добра посмiшка Iришi.
   А навеснi вони справили весiлля. У залi для компанiй - на тридцять осiб. Були тiльки родичi, близькi друзi та кiлька товаришiв по службi. Iриша щиро радiла за них, бо вже кiлька мiсяцiв була окрилена коханням, тепер уже справжнiм. Зi своїм обранцем вона познайомилася... Ой, нi! Не скажу! Це ж зовсiм iнша iсторiя!
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"