Гайдученко Галина Викторовна : другие произведения.

Есне

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    До пенсiї ще далеко, а з роботи звiльнили. Куди пiти жiнцi похилого вiку? Звичайно ж, у моделi! I все було би добре, якби ж студiя, в яку я потрапила, не була замiшана в кримiналi...

  ЕСНЕ
  ПОВIСТЬ
  (31 липня 2017 року)
  
  
  * 1 *
   Мене звiльнили з роботи. Несподiвано, але i я потрапила пiд скорочення. "Пропрацювала на одному мiсцi двадцять чотири роки - i на тобi! А до пенсiї ще цiлих дванадцять рокiв... Де шукати роботу.. Особливо важко шукати роботу, коли i працювати-то зовсiм не хочеться... Певне, i сьогоднiшнiй день виявиться марним витрачанням макiяжу". - Я йшла по веснянiй вулицi, освiтленiй яскравим i веселим травневим сонцем, та розглядала всi оголошення i вивiски, що траплялися по дорозi. В голову лiзли безрадiснi думки: "Виявляється, в мiстi найбiльше банкiв i аптек. Мабуть, люди тiльки й роблять, що беруть кредити та лiкуються. Взяв кредит - i в аптеку... А ще дуже багато рiзних кафешок i забiгайлiвок. Отже, спочатку - в банк за грошима, потiм можна поїсти, а пiсля такої їжi i нервiв з приводу кредиту - в аптеку... Виклав усi грошi на лiкування - i знову в банк за кредитом... Хоча, якщо нiде не працюєш, то i кредит не дадуть... Тодi i в банк, i в аптеку йти марно..." - Тут в голову пролiз вираз Коко Шанель: "Все в наших руках. Тому їх не можна опускати!" - "Що, отак i ходити весь час з пiднятими вгору руками?" - Я мимоволi пiдняла руки вгору, i одразу ж в них менi хтось прямо на ходу тицьнув папiрець. Це виявився глянсовий буклет чорного кольору, на якому свiтилися яскраво жовтi великi лiтери: "ЕСНЕ".
   Що таке "ЕСНЕ"? Я розгорнула буклет: на першiй сторiнцi пояснювалося, що "ЕСНЕ" - це Експериментальна Студiя Нiгтьової Естетики, яка запрошує на роботу жiнок i дiвчат у вiцi вiд 18 до 68 рокiв в якостi фото-моделей для демонстрацiї творчостi дизайнерiв нiгтiв. На другiй сторiнцi мiстилося кiлька фотографiй: портрет молоденької дiвчини, що поправляє зачiску рукою з фантазiйним розписом i стразами на нiгтях; портрет жiнки середнього вiку, яка рукою тримається за сережку у вусi, а нiгтi в неї оздобленi мiкроскульптурою з блискучими каменями; i портрет чарiвної бабусi, що надягає окуляри, пальцi якої, прикрашенi каблучками, також розписанi хитромудрим манiкюром. Третя сторiнка запрошувала всiх бажаючих на кастинг iз зазначенням адреси i часу його проведення.
   Думки вiдразу ж потекли iншим руслом: "Може, менi до пенсiї попрацювати моделлю?" - I я вiдразу ж побачила себе на подiумi у спалахах камер, кипи журналiв з моїм обличчям на обкладинках, турне по рiзних країнах, готелi, пляжi, басейни... "Ага, модель пiд п'ятдесят!" - Всi пляжi-готелi i подiуми-журнали згорнулися в трубочку i загорiлися синiм полум'ям. "Хоча, адже там i бабуся була..." - З погаслого полум'я потягнулася блакитна смужка диму i поступово згорнулася у сердечко. - "Чим чорт не жартує, може, i менi пощастить?! А якщо не потраплю у моделi, то, може, у них для мене iнша робота знайдеться..." - Сердечко перетворилося на мокру ганчiрку на швабрi i сунулося менi в руки. - "Була не була! Пiслязавтра їду на кастинг!" - Я подумки вiдкинула ногою вiдро з водою, осiдлала швабру i рiшуче полетiла додому.
  * 2 *
   Вийшовши на останнiй зупинцi автобуса, я подивилася на годинник - дев"ять тридцять шiсть. До кастингу ще двадцять чотири хвилини. "Яка я пунктуальна!" - Подумки похваливши себе, я озирнулася. Мiсто тут закiнчувалося, далi тяглися гаражi, якiсь ангари i контейнери. У буклетi було написано, що треба пройти повз гаражi направо, приблизно вiсiмсот метрiв, до червоної хвiртки. Знизавши плечима, я пiшла вздовж гаражiв, старанно обходячи ями i вибоїни, щоб не зiпсувати новi туфлi, витягненi мною з коробки з нагоди кастингу. Дiйсно, незабаром гаражi закiнчилися i за ними потягнувся високий сiрий паркан з новенькою металевою хвiрткою, пофарбованою свiжою яскраво-червоною фарбою. Я зупинилася перед хвiрткою i торкнула її пальцем - палець злегка прилип, але залишився чистим, фарба вже майже повнiстю висохла. Стукати у таку хвiртку не хотiлося. Я вiдiйшла вiд неї на пару крокiв назад i тодi помiтила, що праворуч вiд хвiртки, прямо на парканi встановлена маленька вiдео камера, а пiд нею - кнопка. "А для чого на парканi кнопка? Правильно! Щоб на неї натиснути!"- I я рiшуче придавила кнопку пальцем.
   Чомусь менi захотiлося зiграти на кнопцi якусь мелодiю, i я почала вiдстукувати пальцем "Калину" Софiї Ротару. Не встигла я вiдстукати перший рядок, як над хвiрткою щось клацнуло i металевий голос обережно запитав:
   - Хто там?
   - Я! - Чесно вiдповiла я.
   - Хто я? - Поцiкавився голос.
   - Ваша майбутня модель! - Зухвало заявила я, взявши руки в боки для хоробростi.
   - А, так ви на кастинг?! - В металевому голосi почулося полегшення.
   - Так, хоча вiн менi i не потрiбен. Ви мене i так одразу же вiзьмете! - На нервовому грунтi мене понесло.
   - Ну, тодi заходьте. - I хвiртка сама розкрилася, запрошуючи мене увiйти.
   Тiльки я увiйшла за паркан, хвiртка вiдразу ж знову зачинилися. "Як мишка в мишоловцi!" - подумала я про себе, але все ж хоробро стала озиратися, переминаючись з ноги на ногу. Я стояла на бетонованiй дорiжцi, по обидва боки якої розлiгся рiвний широченний газон. Подекуди по газону були розкиданi невеликi художньо пiдстриженi кущi. Газони упиралися в два симетрично розташованих, практично однакових металевих ангари, а дорiжка вела до розташованого мiж ними двоповерхового цегляного котеджу з великим ганком-верандою, над яким нависав балкон, оповитий плющем. "Думаю, менi треба в будинок!" - зробила я висновок, не помiтивши в торцях ангарiв нi вiкон, нi дверей, i бадьоро вiдстукуючи пiдборами все ту ж "Калину" попрямувала прямо по дорiжцi.
   Увiйшовши в дверi будинку, я опинилася в просторому холi, заставленому крiслами i диванами, на яких вже сидiло близько двадцяти - двадцяти п'яти представниць жiночої статi i поглядали то на вхiднi дверi, зустрiчаючи новоприбулих претенденток, то на широкi дверi в кiнцi холу по його центру. Всi сидячi мiсця були зайнятi. Я пройшлася по холу - справа i злiва вiд нього за високими розкiшними монстерами виявилися двi симетрично розташованi галереї з садовими лавками вздовж глухих стiн i безлiччю квiтiв у горщиках на пiдлозi бiля заскленого боку. На лавках теж сидiли дiвчата i жiнки рiзного вiку, але тут були й вiльнi мiсця. Я пiшла в лiву галерею, сiла навпроти квiтучого рододендрона, поклала ногу на ногу i озирнулася. Лiворуч, крiзь розлогу монстеру проглядав хол; направо в кiнцi приблизно десятиметрової галереї розташовувалися сходи на другий поверх; прямо, за склом галереї росли фруктовi дерева, за якими проглядала сiра стiна ангара. Вхiднi дверi в холi час вiд часу вiдкривалися i впускали чергову "модель".
   Рiвно о десятiй годинi пролунав дзвоник i майже всi претендентки на роль моделей пiдскочили зi своїх мiсць. Я теж пiдiйшла ближче до холу. З центральних дверей вийшов молодий чоловiк в елегантному чорному костюмi, сорочцi персикового кольору i бордовiй краватцi-стрiчцi, перетягнутiй металевим затискачем у виглядi вовчої голови зi смарагдово-зеленими каменями замiсть очей.
  * 3 *
   - Здрастуйте, милi панi! - Театрально поклонившись на три боки однiєю лише головою, почав розпорядник. - Сьогоднi нам треба вибрати всього п'ятнадцять моделей, з якими ми зможемо укласти контракт. Нам треба обрати по п'ять представниць кожної групи: група "Юнiсть", група "Зрiлiсть" i група "Елегантнiсть". Наша вiдеокамера зареєструвала сiмдесят двi претендентки, якi не обiйшли наш кастинг своєю увагою. Призначений час настав i ми починаємо!
   В холi та галереях злегка зашумiли, дехто, розштовхуючи сусiдок лiктями, рушив до розпорядника, iншi кинулися слiдом за ними, i на бiдного хлопця покотила хвиля жiнок, що намагалися прорватися першими. Я вирiшила перечекати цю хвилю збоку i щiльнiше притулилася до дiжки з монстерою.
   - Милi панi! - Злякано замахав на це "цунамi" розпорядник, вiдступаючи на пару крокiв до дверей. - Не поспiшайте! Зараз до вас вийдуть нашi помiчники i розподiлять вас по групах! - I вiн сховався за дверима.
   Приблизно через хвилину дверi знову вiдчинилися i до нас вийшли троє хлопцiв в однаковому одязi: чорнi штани i жилетки з атласними спинами, що видiлялися на тлi бiлих сорочок з засуканими рукавами i розстебнутими верхнiми гудзиками. Хлопцi швиденько подiлили мiж собою хол i обидвi галереї i роздiлили нас на три групи. У кожнiй групi виявилося по двадцять чотири конкурентки рiзного вiку. "Майже по п'ять чоловiк на мiсце" - подумала я i з тугою подивилась на стелю - "Прямо як колись в iнститут..." На стелi галереї, викладенiй гiпсовими плитами з орнаментом, розташовувався ряд люстр з кришталевими (чи скляними?) пiдвiсками, а в холi - одна велика люстра по центру i чотири таких же, як у галереях, по кутах.
   Знову вийшов розпорядник. Хлопцi-помiчники вiдокремили по три кандидатки з кожної групи i тi зникли за таємничими дверима. Потяглися хвилини чекання. В кiнцi галереї, прямо над сходами, в стелi вiдкрилася одна з панелей i з утвореної нiшi опустився телевiзор. Такi ж телевiзори з'явилися i в холi, i в iнший галереї. Знiчев'я майже всi почали дивитися на екран.
   На екранi показували ролик про рiзноманiття свiту манiкюру. В принципi, досить пiзнавальний ролик. До своїх сорока восьми рокiв я знала про манiкюр тiльки те, що можна почистити кутикулу, пiдточити або обрiзати нiгтi i покрити їх лаком. Останнiм часом я, правда, помiчала на руках молодi якiйсь розпис, але мала про це дуже туманне уявлення. А тут показали i рiзнi способи розпису нiгтiв, навiть невеликi сюжетнi картини в мiнiатюрi; i об'ємнi скульптурнi композицiї на нiгтях - якiсь квiточки, гiлочки, жучки i щось незрозумiло-фантастичне, розфарбоване фарбами та лаками; i аплiкацiї на нiгтях мiнi-копiй вiдомих свiтових шедеврiв; i прикраса нiгтiв стразами i дорогоцiнним камiнням. Всi цi витiвки виконувалися на пальцях як рук, так i нiг. Крiм того я дiзналася, що каблучки, виявляється, можна носити не тiльки на нижнiх фалангах пальцiв, але й на нiгтьовiй. На екранi демонструвалися рiзнi ювелiрнi прикраси з золота, платини, срiбла i їх сплавiв з чудовими камiнцями, яких в реальному життi менi бачити не доводилося.
   Дверi випустили перших трьох претенденток.
   - Ну, як? Що там було? Ви пройшли? - На щойно вийшовших з усiх бокiв посипалися запитання.
   - Ой, нiчого не знаємо! - Почали тi вiдбиватися вiд насiдаючих на них. - Сказали, що потiм зателефонують.
   - Самi все дiзнаєтеся! Нiчого страшного не було. - I першi випробуванi кинулися до дверей.
   Нiчого не пояснювали i наступнi "моделi". Вийшовши з таємничої кiмнати, де проводився кастинг, вони вiдразу ж покидали хол. Я то ходила по галереї з кiнця в кiнець, то знову дивилася на екран, то розглядала пейзаж за вiкном...
   Нарештi, хлопець у жилетцi вiддiлив вiд чекаючих i мене. Ми увiйшли в центральнi дверi i опинилися в величезному залi, заставленому по периметру столами, ширмами, софiтами, фото i кiно камерами, комп'ютерами i якоюсь апаратурою на столах та безлiччю людей за ними. Вiкон в залi не було - голi поштукатуренi стiни свiтло-сiрого кольору, двоє дверей такого ж кольору в кiнцi бiчних стiн, три майже непомiтнi дверi на протилежнiй вiд входу стiнi i безлiч ламп денного свiтла на стелi.
   Стежити за всiма не було нiякої можливостi, тому що до нас пiдбiгла дiвчина в джинсовому комбiнезонi, вручила пластиковi файли i ручки i, вказавши на стiльцi бiля низьких столикiв, сказала:
   - Спочатку заповнiть анкету, а потiм, у порядку виконання, обходьте столи проти годинникової стрiлки.
   Я сiла до столу i подивилася на свiй файл. Зверху на ньому був приклеєний аркуш паперу, в верхньому лiвому кутку якого були зображенi великi цифри "37", а в правому красувався мiй портрет: камера зафiксувала, як я, взявшись у боки, стою перед хвiрткою. "Ну i дурний же у мене вигляд!.." - подумала я i почала заповнювати анкету, надруковану пiд знiмком.
   Прiзвище, Iм'я, По батьковi - Нестерова Олена Сергiївна.
   Вiк на даний момент - 48 рокiв.
   Освiта - вища.
   Мiсце роботи - безробiтна.
   Сiмейний стан - самотня.
   Чи готова до вiдряджень - так.
   Заповнивши анкету, я пiдняла голову i озирнулася. Двi претендентки - молоденька дiвчинка i срiбна ставна дама вже сидiли за iншими столами i розмовляли з експертами. Я пiднялася. До мене вiдразу ж пiдбiгла дiвчина в "джинсi" i повела до одного з вiльних столiв. I тут все закрутилося, як на каруселi. За одним столом у мене оглядали руки, щось вимiрювали, зрiзали з нiгтiв зразки i закривали в пробiрки; за iншим те ж саме робили з ногами; за третiм задавали безлiч питань. Потiм фотографували окремо руки i ноги, змушували робити ними рiзнi рухи, приймати рiзнi пози. Потiм фотографували руки на тлi обличчя - то пiдперши ними голову, то поправивши окуляри або волосся, то доторкнувшись до вуха, то... I все це в такому шаленому темпi, що зосередитися було просто неможливо. На кожному етапi експерти щось вносили в комп'ютер, щось записували на якихось картках, в кутку яких стояв мiй номер - 37, тож мiй файл ставав все товщим i товщим. Описавши повне коло по кастинговiй залi, я знову опинилася поблизу широких вхiдних дерев'яних дверей. Одразу ж поруч зi мною як з пiд землi виникла "джинсова" дiвчина.
   - Так... Тут вже все?.. - Вона вихопила з моїх рук повний файл i швидко переглянула його вмiст. - Усе! Можете йти додому. Вам потiм зателефонують! - I вона знову кудись полетiла, несучи з собою мiй заповнений файл.
   Розгублена, вийшла я в хол i деякий час стояла злегка ошелешена. Тих, що поки не пройшли кастинг, залишалося вже менше половини. Вони тiльки запитально пiдняли на мене очi, але вже нiхто з питаннями не пiдходив. Я невизначено знизала плечима i попрямувала до виходу.
  * 4 *
   Додому я повернулася вже увечерi. У всьому тiлi вiдчувалася неймовiрна втома. Щоб зняти напругу, я вирушила у ванну, набрала побiльше води, збила густу пiну i занурилась у неї... Прокинулася я, коли вода в ваннi вже помiтно охолола. "Пора лягати спати" - подумала я, вилiзла, витерлася i вирушила до лiжка.
   Кiлька днiв нiяких звiсток про те, чи пройшла я кастинг у це "ЕСНЕ", я не отримувала. Нiяких дзвiнкiв, нiяких письмових повiдомлень. I звернутися нiкуди - на рекламному буклетi не було телефонного номера, а там я не запитала.
   "Ну, що ж, мабуть, знову треба вирушати на пошуки роботи" - подумала я, заглядаючи до порожнього холодильнику i марно намагаючись знайти там хоч щось їстiвне. Все їстiвне кудись випарувалося. Шлунок обурено загарчал. Я згадала, що через кастинг вчора абсолютно нiчого не їла i вирушила перевiряти гаманець. Перерахувавши всi папiрцi i копiйки, я склала список того, що могла на них купити: пачку кефiру, невелику булочку, пару помiдорiв i шматочок ковбаски. "Якщо сьогоднi я не знайду роботу," - подумки звернулася я до вiкна, - "то доведеться йти до бомжiв". - Вiкно нiчого не вiдповiло.
   I тут задзвонив телефон!!!
   - Олена Нестерова? - Запитав жiночий голос у трубцi.
   - Так.
   - Ви пройшли кастинг в студiю "ЕСНЕ".
   - Справдi?
   - Якщо ви ще не передумали у нас працювати, то приїжджайте сьогоднi на дванадцяту годину для укладання контракту.
   - Туди, де проводився кастинг?
   - Так. I прихопiть з собою паспорт. - Голос вiдключився.
   Швиденько привiвши себе в порядок i кинувши паспорт в сумочку, я помчала до зупинки. По дорозi купила прямо на вулицi пирiжок та паперовий стаканчик кави i влетiла в автобус, який вже вiдходив. Плюхнувшись на вiльне сидiння я, не вiдчуваючи нiякого смаку, зайнялася знищенням свого снiданку. Думок у головi не було нiяких.
   На останнiй зупинцi разом зi мною з автобуса вийшли ще кiлька жiнок i попрямували в ту ж сторону, що i я. "Напевно, їх теж вiдiбрали" - подумала я i додала кроку. Бiля червоної хвiртки вже стояла одна зовсiм молоденька дiвчина в мiкроспiдницi по саме "не балуйся". Побачивши нас, вона спiшно натиснула кнопку i хвiртка розчинилися. Дiвчина шмигнула в неї. Бабуся, яка бадьоро йшла попереду з паличкою, пiдбiгла i притримала хвiртку, щоб та не закрилася. Тут пiдiйшла i я, а за мною ще троє. Ми всi увiйшли, пропускаючи одна одну, i пiшли до котеджу.
   У холi вже сидiло п'ятеро здобувачок роботи. Одна зовсiм молоденька дiвчина була в iнвалiдному вiзку. "Невже i її вiдiбрали? А що, якщо руки i ноги в неї гарнi, то яка рiзниця, чи може вона ходити?" Ми розсiлися по вiльних крiслах та диванах. Протягом десятьох хвилин у хол увiйшли ще чотири жiнки. "Рiвно п'ятнадцятеро" - подумки перерахувала я всiх присутнiх i подивилася на годинник. Була без трьох хвилин дванадцята.
   О дванадцятiй пролунав дзвiнок i в хол вийшов вчорашнiй розпорядник.
   - Я бачу, всi вже зiбралися! - З радiсною посмiшкою звернувся вiн до нас. - I ми можемо приступити до укладання контрактiв. Щоб не виникало нiяких питань, для початку скажу кiлька слiв. Думаю, нам буде зручнiше спiлкуватися за круглим столом.
   Одразу ж з обох галерей вийшли вчорашнi хлопцi-помiчники i, склавши iз секцiй величезний круглий стiл, присунули до нього крiсла i запросили нас зайняти новi мiсця. Ми розсiлися за столом, розпорядник став бiля столу спиною до дверей, що вели до кастингового залу, i почав свою промову:
   - Милi панi! Я радий повiдомити вам, що ви всi пройшли дуже складний вiдбiр i можете стати модельними представницями нашої Експериментальної Студiї Нiгтьової Естетики!!! - Ми заплескали в долонi, а розпорядник вклонився на три боки.
   - Робота у нас буде i складна, i цiкава! У нас буде безлiч зйомок, показiв, експозицiй! Ми будемо подорожувати по рiзних мiстах i країнах! Знiматися для журналiв, роликiв та фiльмiв! Всiх вас чекає неймовiрний успiх! I, звичайно ж, гiдна зарплата!!!
   Ми натхненно переглянулися i засовалися у своїх крiслах. "А ось про це хотiлося б детальнiше" - подумала я.
   - Але є i деякi нюанси. Через дуже напружений графiк роботи жити вам доведеться тут, у нас. - Серед нас вiдчулося деяке хвилювання.
   - У нас на другому поверсi для вас приготованi житловi кiмнати - для кожної окрема, з власним санвузлом, але з однiєю спiльною кухнею та їдальнею. Якщо хочете, ми їх можемо оглянути просто зараз. Чи все ж дослухаєте iнформацiю до кiнця?
   Ми стали перемовлятися i прийшли до висновку, що спочатку має сенс дослухати все до кiнця.
   - Сьогоднi, пiсля укладення контракту ви вiдразу же отримаєте на свої рахунки по п'ять тисяч гривень. - Ми радiсно переглянулися i натхненно подалися до ведучого.
   "А в чому ж пiдступ?" - подумала я. - "Не може ж все бути так добре..."
   - Пiсля пiдписання контрактiв ми проведемо для вас екскурсiю територiєю, покажемо вашi кiмнати, i ви зможете поїхати додому, щоб повiдомити родичам i друзям про вiд'їзд у вiдрядження, зiбрати речi, вирiшити якiсь невiдкладнi справи.
   "Тобто, нас не заарештовують..." - Промайнула думка полегшення.
   - На всi вашi справи ми вам дамо... - Розпорядник обвiв нас задумливим поглядом. - Сьогоднi недiля... Нехай буде майже тиждень! Наступної недiлi ми вас будемо чекати тут рiвно о дев'ятiй годинi ранку! Чи всi згоднi? - Ми дружно висловили свою згоду.
   - Тодi приступимо до пiдписання контрактiв!
   Хлопцi в жилетках роздали нам усiм по тецi з документами. З них я дiзналася, що мене зарахували до групи "Зрiлiсть" i я зобов'язуюся працювати на об'єднання "ЕСНЕ" не менше року з можливiстю подальшого продовження контракту. Потiм я пiдписала акт про видачу менi авансу в розмiрi п'яти тисяч i тут же, за допомогою ноутбука хлопець зарахував на мiй рахунок цi грошi. Майже моментально я отримала СМСку про зарахування цiєї суми.
   "Ура!!! У мене є грошi!! Тепер-то я зможу поїсти!"
   Потiм пiдписала папiр про те, що згiдно з контрактом, моя зарплата становитиме десять тисяч гривень (!), плюс безкоштовне житло, плюс готове харчування. Робочий тиждень при цьому встановлювалася з одним вихiдним днем i ненормованим графiком роботи.
   У свою чергу я зобов'язувалася виконувати всi вимоги студiйникiв, фахiвцiв, художникiв, фотографiв i так далi по роботi, бути готовою до переїздiв, до занять спортом i догляду за обличчям, руками i ногами, та й взагалi за всiм тiлом, а також не розголошувати секрети "ЕСНЕ".
   Пiдписавши все це, ми вирушили на екскурсiю.
  
  * 5 *
   Спочатку нас завели в зал, в якому кiлька днiв тому проходив кастинг. Тепер тут стояли дивани, крiсла, столики, на стiнах в рiзних кiнцях висiло кiлька телевiзорiв, бiля однiєї стiни був влаштований комп'ютерний куточок, бiля iншої - невеличка бiблiотека, на одному зi столiв були розкладенi шахи, домiно, карти, монополiя i ще якiсь настiльнi iгри.
   - У цьому залi ви зможете проводити вiльний час i спiлкуватися. - Обвiв руками примiщення розпорядник.
   - А як до вас звертатися? - Запитала сива з фiолетовим вiдтiнком жiнка, протираючи хусточкою окуляри.
   - Називайте мене Iгор. - I вiн розплився в широкiй посмiшцi. - Ну а одна з одною ви познайомитеся поступово.
   Потiм ми вийшли в галерею i по сходах пiднялися на другий поверх. Для дiвчини на вiзку Iгор вiдкрив невеликi дверi в кiнцi залу, за якими виявився вантажний лiфт. Старенька з паличкою вiдразу ж протиснулася в кабiнку слiдом за коляскою i натиснула кнопку. Коли ми пiднялися на другий поверх, цi двi "моделi" вже нас там зустрiчали.
   - Тут розташовуються вашi кiмнати, кухня i їдальня. Всi кiмнати однаковi, зараз ми подивимося одну з них.
   Уздовж довгого двометрової ширини коридору з обох бокiв розташовувався ряд дверей з номерами вiд одного до шiстнадцяти. Iгор вiдкрив одну з них i ми заглянули в номер. Прямо за дверима знаходився невеликий тамбур - пiвтора на метр, з якого дверi налiво вели в санвузол: ванна, унiтаз i вмивальник, а дверi прямо - в кiмнату два сорок на три метри. У кiмнатi стояло лiжко, шафа, стiл i два стiльцi. Широке вiкно з заскленими дверима виходило на лоджiю - два сорок на пiвтора метри - на якiй стояв невеликий пластиковий круглий столик i два пластикових крiсла.
   - Нi фiга собi! Прямо як на курортi! - Вигукнула дiвчина в сiрих шортах i рожевiй майцi зi стразами.
   - Як фiлолог i перекладач, - Одразу ж вiдгукнулася бабуся з сиво-бузковими великими буклями, - Можу перекласти: "Нi фiга собi" означає "Я в захопленнi!"
   Дiвчина фиркнула, але не знайшла що вiдповiсти.
   - У всiх будуть такi кiмнати? - Поцiкавилася миловидна повненька блондинка злегка за тридцять.
   - Так, всi номери однаковi, хiба що розташування може бути у деяких дзеркальне.
   - А де ж прати? Адже у нас у всiх є свої речi. Пральна машина у нас буде? - Почала насiдати на Iгоря дама середнього вiку у солом'янiм блiдо зеленiм капелюсi.
   - Звичайно, звичайно! Не турбуйтеся! Все у вас буде - i пральна машина, i мiкрохвильова пiч, i плита, i духовка, i чайник з тостером - будь-який каприз! Давайте пройдемо сюди i я вам все покажу!
   Iгор вказав рукою в iнший кiнець коридору, в якому знаходилися четверо дверей. За однiєю виявилася простора кухня з декiлькома плитами, холодильниками, робочими поверхнями. За другою - кiлька пральних машин i глибоких раковин для ручного прання, а також прасувальнi дошки з прасками. У заскленiй шафцi виднiлися миючi засоби. За шафою стояла парочка вiдер зi швабрами i три пилососи. За третiми дверима був лiфт, а за четвертими виявилася їдальня. Крiм великого серванта з посудом i телевiзора на стiнi, тут стояло три великих круглих столи, до кожного з яких було присунуто по п'ять стiльцiв. Столи були накритi. Чого тiльки на них не було! Пiсля моєї вимушеної дiєти все те, що я побачила, змусило мене подумки облизнутися i зробити стрибок пантери. Насправдi у мене просто злегка пiдкосилися ноги i я притулилася до одвiрка, не зводячи очей з найближчого столу.
   - Ми приготували для вас невеличкий фуршет. - Iгор повiв рукою на столи. - Давайте вiдразу ж розсядемося по групах: за цим столом сядуть дами елегантного вiку - вiд сорока п'яти i вище, за цим - зрiлi панi вiд двадцяти восьми до сорока п'яти, а за цим - юнi панянки вiд сiмнадцяти до двадцяти восьми. Прошу розподiлитися по цих категорiях.
   Я пiшла до дальнього столика для дам елегантного вiку. Але тут сталася заминка. До цього столу нас пiдiйшло не п'ятеро, а шестеро. Комусь мiсця не вистачало.
   - Що таке? В чому справа? - Пiдiйшов до нас Iгор.
   - Тут таке..., мiсць не вистачає... - Розгублено пробурмотiла я.
   - Зараз, зараз, - Iгор вийняв з кишенi смартфон i швиденько забiгав по ньому пальцями. - Так, так... - Вiн пiдняв очi i обвiв нас поглядом. - Ви Олена Нестерова? - Звернувся вiн до мене.
   - Так.
   - Вам треба за iнший столик - для зрiлих дам.
   - Але ж менi сорок вiсiм рокiв...
   - Вiтаю вас, ви чудово виглядаєте, i ми призначили вас до iншої категорiї! Ходiмо! - I вiн провiв мене до iншого столу.
   Жiнки середнього вiку вже сiли за стiл i навiть почали їсти. Один стiлець виявився вiльним, на нього я i сiла.
   - Ну, що ж, я вас залишу. - Оглянувши їдальню, сказав Iгор. - А ви поки можете познайомитися одна з одною. - I вiн вийшов.
   Я накинулася на їжу. Кiлька днiв вимушеного голодування змусили мене спробувати все, що знаходилося на столi: i курячi шашлички, i кошики з червоною iкрою, i рулетики з сирно-часниковою начинкою, i канапешки з м'ясом-ковбасами, i рiзнi салатики, i пирiжки з капустою i повидлом, i оселедець, i картопельку, i... Центр столу за спецiальнi ручки можна було обертати i всi страви виявлялися прямо передi мною. Я накладала їх на свою тарiлку, що стояла на нерухомiй частинi столу i їла, їла, їла... А ще запивала - рiзними соками: яблучно-виноградним, манговим, томатним, а потiм знову по колу... Через деякий час я змогла озирнутися i помiтила, що дами за моїм столом вже вiдклали вилки i почали спiлкуватися.
   - Непоганий прийом. - Сказала повна блондинка. - Цiкаво, нас так будуть годувати весь час, чи тiльки сьогоднi?
   - Щось занадто добре все починається. - Зауважила сiра миша з завмерлим i якимось зацькованим поглядом. - Як би чого не вийшло...
   - Безкоштовний сир буває тiльки в мишоловцi! - Авторитетно констатувала панi в зеленому капелюсi. - До речi, думаю, що нам пора познайомитися. Якщо вже ми всi вiдносимося до однiєї вiкової категорiї, пропоную обiйтися без по батьковi. Мене звуть Вiра, менi сорок два роки, я педагог.
   - А мене Лiда! I менi тридцять три. За освiтою я iнженер, але працювала продавцем в магазинi. - Вiдразу ж вiдгукнулася блондинка. - А вас? - Вона вичiкувально подивилася на iнших.
   - Олена, бiблiотекар. - Сказала я, вiдвiвши стакан з манговим соком вiд рота.
   - Свєта, тридцять дев'ять рокiв, домогосподарка. - Зiтхнувши, назвалася миша.
   - Таня, музпрацiвник, тридцять шiсть рокiв. - Пiдвелася на стiльцi i кивнула головою худа, але симпатична брюнетка з короткою стрижкою.
   - Коли вже я тут найстарша, - Взяла бика за роги педагогiчка, - Пропоную призначити мене старостою групи.
   - Взагалi-то, найстарша тут я. - Пiдняла я голову, благополучно приховавши в сумочку парочку пирiжкiв. - Менi сорок вiсiм. Але я старостою бути не хочу.
   - Сорок вiсiм?! Не може бути! - Стрепенулася музикантка. - Я думала, що ми з вами ровесницi.
   - Н-да... - Задумливо протягнула училка. - То як щодо старости?
   - Менi все одно. - Знизала я плечима, визираючи, чого б ще можна було покласти в сумочку.
   - А навiщо нам староста? - Поцiкавилася повненька Лiда.
   - Ну, про всяк випадок... - Пробурмотiла Вiра. - Якщо є група, то повинна бути i староста. Щоб все було пiд контролем.
   - Та будь ласка! - Вигукнула Таня. - Ми не проти, правда? - Вона обвела нас очима.
   Хтось кивнув, хтось знизав плечима, i питання було вирiшене. В цю мить за столиком молодi пролунав гучний смiх. Всi повернулися туди i дивилися на те, як нашi юнi колеги просто заходилися вiд смiху: одна перегиналася навпiл i хапалася за живiт; друга впала обличчям на стiл i здригалася вiд нападiв смiху; третя взагалi повзала пiд столом i нiяк не могла пiднятися; четверта, хихочучи, намагалася витягнути її звiдти; а п'ята просто ржала, як кiнь, вiдкинувшись усiм тiлом на спинку стiльця i звiсивши руки вниз.
   З'ясувати, що ж викликало таку бурхливу реакцiю, ми не встигли, тому що в їдальню увiйшов розпорядник i запропонував продовжити екскурсiю. Наступним об'єктом нашої екскурсiї виявився ангар, розташований злiва вiд входу в будинок. Серед фруктових дерев заблищало дзеркало води. Обiйшовши невеликий басейн, метрiв двадцять в довжину i метрiв шiсть завширшки, ми рушили до середини ангара i зупинилися перед дверима, розташованими навпроти заскленої галереї будинку.
   - Тут у нас розташованi склади i лабораторiї. - Провiщав Iгор. - Заходити сюди не можна. Але сьогоднi ми можемо зазирнути. - З коридору, що роздiляв ангар на двi половини, вiн вiдкрив дверi направо. - Тут зберiгаються рiзнi лаки, розчинники, порошки для нiгтьової скульптури, сейфи з прикрасами i стразами, косметика, креми, пудри i так далi.
   З-за стелажа з якимись банками вийшов iмпозантний чоловiк у костюмi i сорочцi без краватки. Його карi очi дивилися впевнено, зухвало i якось... нахабно, чи що? Чудова стрижка, чорне з легкою сивиною волосся. "Просто мачо з кiноекрана." - Подумала я.
   - О! Дозвольте представити - це наш директор з постачання Альберт Борисович! - Представив нам цього мачо Iгор.
   - Можна просто Альберт. - Схилив голову директор. - Н-да, я завiдую всiм цим господарством. - I вiн обвiв рукою всю панораму ангару.
   - А навiщо так багато? - Здивувалася масштабам складу старенька з паличкою.
   - Наша студiя працює не тiльки тут. У нас є цiла мережа салонiв по всiй країнi, куди ми i поставляємо необхiднi матерiали. Крiм того, ми продаємо готову продукцiю i в магазини, i в iншi студiї. Отже, те, що до ангару будуть пiд'їжджати фури i вантажiвки, вас не повинно дивувати... Ми вам показуємо це все, щоб у вас потiм не виникало зайвих питань. Питання є?
   - Є! - Вперед вилiзла довгонога дiвчина в шортах. - А ви одруженi?
   - Звичайно ж! Моя дружина - господиня i творчий директор студiї ЕСНЕ.
   - Ой!.. - Дiвчина знiтилася i постаралася сховатися за спини iнших.
   - А ось тут розташованi нашi лабораторiї! - Iгор повiв нас у другу половину ангара, заставлену столами з мензурками, колбами, штативами, мiкроскопами та iншим хiмiчним знаряддям. За столами сидiло кiлька людей в бiлих халатах. "Просто, як в кiно про пiдпiльний завод наркотикiв" - промайнула в головi крамольна думка.
   - Нашi хiмiки чаклують над новими сумiшами та формулами для нiгтьової естетики i заважати їм не можна. Ось тому в подальшому вхiд сюди для вас буде заборонено! - Пiдвiв пiдсумок наш екскурсовод i вивiв нас з ангара.
   Вийшовши на сонечко, ми пiшли навколо будинку. Попереду, як не дивно, бадьоро дрiботiла старенька з паличкою, замикала нашу групу колясочниця, котрiй час вiд часу допомагала "сiра миша" з зацькованим поглядом. Перед iншим торцем будинку, так само, як i перед тим, що знаходився навпроти червоної хвiртки, розташовувався ще один ганок з балконом над ним. Перед ганком теж розкинувся чудовий газон з мальовничими кущами троянд. З двох сторiн двiр обгороджували ангари, торцi яких виходили на вулицю, вiдгороджену вiд двору ажурним кованим парканом з великими воротами.
   - А що тут? - Показала на ганок пальцем одна з дiвчаток.
   - Тут знаходяться апартаменти наших директорiв. Це приватна територiя i входити сюди не можна. Ходiмо далi.
   З iншого боку будинку був насаджений чудовий тiнистий фруктовий сад, стояло кiлька лавок уздовж дорiжок, невелика альтанка над штучним ставком у виглядi витягнутої вiсiмки з декоративним вигнутим мiстком над її перемичкою, пахли вже розквiтлi пiвонiї i готувалися розпуститися кущi троянд.
   - Тут ви зможете гуляти i вiдпочивати у вiльний вiд роботи час. - Пояснював на ходу Iгор, ведучи нас до другого ангару.
   - Масштабно розгорнулися. - Зiтхнула домогосподарка, допомагаючи вiзку переїхати через бордюр. - Цiкаво, на якi грошi?...
   Одна з малолiток спробувала пройтися по мiстку, але у неї нiчого не вийшло - мiсток виявився занадто крутий.
   - Це просто для краси. - Пояснив Iгор. - А ось тут буде ваше основне мiсце роботи. - Вiн вiдкрив такi ж дверi, як i в першому ангарi i пропустив нас всередину.
  * 6 *
   Усерединi розташовувався тренажерний зал, гримернi, перукарськi та манiкюрно-педiкюрнi крiсла зi столами, а також фото та вiдео студiя з декiлькома точками зйомки, костюмернi i ще якiсь не вiдгородженi стiнами куточки.
   - Милi панi! Сьогоднi, у рахунок отриманого вами авансу, ми би хотiли зробити кiлька знiмкiв з авторським манiкюром, педикюром i макiяжем у ваших нових образах, якi ми спробуємо зараз створити.
   Яка б жiнка вiдмовилася вiд такого?! Ми всi з готовнiстю вiддали себе в руки фахiвцiв i занурилися в атмосферу дорогого спа-салону. Протягом п'яти годин менi вимили голову, пофарбували в золотисто-русявий колiр, пiдстригли, зробили сучасну зачiску, яка дуже менi личила, масаж рук, нiг та обличчя, макiяж, манiкюр i педикюр. Коли я пiдiйшла до дзеркала, щоб побачити себе перед фотографуванням, передi мною стояла ще досить молода жiнка рокiв тридцяти п'яти (максимум, чесне слово!), з доглянутим обличчям i майже не помiтним природним макiяжем (на який пiшло бiльше години), з сучасною напiвдовгою зачiскою (менi навiть не було шкода вiдрiзаною коси, що досягала у мене району попереку). На руках i ногах у мене був зроблений майже однаковий манiкюр-педикюр: на блiдо блакитному тлi з невеликою хмаринкою розквiтала бiло-жовто-рожева квiтка зi стразами в серединцi. Просто i зi смаком.
   Спочатку фотограф запропонував зняти мiй портрет. Для цього менi на руку надiли браслет - тонка срiбна в'язь з блакитними i бiлими стразами, i каблучку - срiбний ажурний обiдок, з якого проростали двi срiбнi квiточки з пелюсточками i блакитними камiнчиками в серединках. На вуха менi повiсили такi ж сережки.
   - Так, так, дуже навiть нiчого... - Оглянув мене з усiх бокiв фотограф. - Сiдайте-но ось тут.
   Я сiла за стiл пiд софiтами.
   - Треба, щоб у кадр потрапили i обличчя, i рука. - Висловив вiн своє побажання.
   Я обiперлася рукою об стiл, начебто поправляючи сережку, i завмерла з напiвусмiшкою на губах.
   - Не треба так напружуватися. - Продовжував фотограф. - Мене, наприклад, звуть Едiк, а вас як?
   - А мене Олена. Лєна.
   - От i чудово! Обличчя простiше... Ви були коли-небудь на морi?
   - Так, але вже дуже давно.
   - От i згадайте про тi часи.
   Я вiдразу ж представила себе пiд пальмами на крутому березi, пiд яким розбиваються хвилi, у величезному сомбреро i легкому парео. Насправдi мiсця, в яких я бувала, на цей пейзаж зовсiм не були схожi. Але не згадувати ж менi брудний одеський пляж з безлiччю дiтей, що репетують?!
   - Усе! Знiмки вийшли чудовi! - Вивiв мене з морських мрiй Едiк. - Тепер займемося ногами!
   Костюмерка принесла менi чудовi бiло-блакитнi босонiжки, що складалися з декiлькох тоненьких шкiряних смужок на пiдошвi з високими пiдборами. Мої ноги аж мало не застогнали вiд задоволення, коли я застебнула на них застiбку. У таких босонiжках i хода у мене стала якоюсь... неземною... зоряною... дорогою... Врештi я попливла до фотографа абсолютно не вiдчуваючи пiд собою нiг.
   - Так... Станьте трохи боком... Тепер поставте одну ногу ззаду на носок... Схрестiть ноги...- Едiк давав менi вказiвки щодо позування i клацав фотоапаратом.
   Я стала вiдчувати себе розкутiшою, могла вже не тiльки позувати, але й роздивлятися навколо. У рiзних куточках студiї так само, як i зi мною, працювали з новоспеченими моделями ще два фотографи, снували з взуттям, капелюшками, сукнями, сумочками, окулярами та iншими аксесуарами три костюмерки, вже прибирали свої робочi мiсця три перукарки, три манiкюрницi та три педикюршi. Ой, перепрошую! Перукарями i манiкюрницями-педикюрницями були не тiльки жiнки, а й чоловiки. Тут їх називали Майстрами. А керувала всiм цим чудова дама. Вона сидiла в затемненому куточку в розкiшному крiслi перед столом горiхового дерева, на якому було встановлено кiлька комп'ютерiв. Спочатку я її навiть не помiтила, але тепер, звикнувши, вiдзначила її незвичайно доглянуту зовнiшнiсть i владнi манери. Три хлопця-помiчника, яких ми вже бачили ранiше, пiдходили до неї, вона звiрялася з комп'ютером i видавала їм картки-розпорядження. I тiльки пiсля цього хлопцi направляли моделей на зачiски, манiкюр, педикюр, давали розпорядження костюмеркам i вiдправляли до фотографiв.
   Поки Едiк фотографував мої ноги, хлопець на iм'я Макс (я його подумки стала називати "Максик"), показав костюмерцi картку, i та помчала до величезних рядiв вiшалок з одягом. Покопавшись там кiлька хвилин, вона повернулася. До цього часу фотограф закiнчив зi мною i переключився на "стареньку" з короткою платиново-сивою стрижкою i в окулярах iз золотою оправою. Костюмерка схопила мене за руку i потягла перевдягатися. Ще пара хвилин - i я стояла перед дзеркалом в чудовому платтi до колiн - бiлi i блакитнi розмитi розводи на сiрому тлi дуже пiдходили до моїх блакитних очей, манiкюру, педикюру, босонiжок i прикрас. Сунувши менi в руки срiблясто-блакитний клатч, костюмерка потягла мене до iншого фотографа. Тут мене фотографували i в повний зрiст, i по частинах, i стоячи, i сидячи.
   Нiколи не думала, що догляд за собою i фотографування можуть так втомити. Вiдпочивати вдавалося лише по кiлька хвилин, присiвши на стiльчик в очiкуваннi, поки фотограф закiнчить з попередньою моделлю i запросить мене. Своїх колег по моделiнгу я не впiзнавала, всi дуже змiнилися. "Мабуть, знайомитися доведеться заново" - подумала я, слухняно приймаючи нову позу.
   - Усе! Дякую всiм за роботу! - Розкiшна дама вийшла на середину студiї, а Майстри їй зааплодували. Деякi з нас теж пiдключилися до оплескiв. - Дозвольте представитися - я господиня i творчий директор нашої студiї, а також головний художник-модельєр. Звуть мене Ельвiра, по батьковi я не визнаю: по-перше, їх важко запам'ятовувати, по-друге, вони додають вiку, а по-третє, в Європi немає нiяких по батьковi, а я прагну до Європи. Саме я розробляю новi моделi, малюнки, скульптури, костюми, макiяж i зачiски i уявляю, як це все має виглядати разом. Саме я схвалюю або вiдхиляю творчi iдеї iнших майстрiв, якi працюють у мене, i якi втiлюють всi цi iдеї в життя. На сьогоднi всi вiльнi! - I вона вийшла з ангара.
   Я розгублено озирнулася. "Що робити? Треба, мабуть, переодягатися в свою сукню i свої туфлi i вiдправлятися додому?" До мене пiдiйшла костюмерка Надiя:
   - Вашi речi знаходяться в кабiнцi номер п'ять. Але якщо хочете, можете їх залишити тут i йти додому в цьому. - Вона вказала на мiй наряд. - Потiм все повернете. Адже вам треба звикати до свого нового образу. - I вона пiшла до iнших жiнок.
   Я зайшла в кабiнку i тоскно подивилася на свої речi. "Невже я в цьому ходжу? Нi, я так бiльше не хочу! Менi подобається ось це!" - Я ще раз покрутилася перед дзеркалом, переклала зi своєї сумки ключi, банкiвську картку i залишкову готiвку в клатч i, рiшуче вийшовши з кабiнки, попрямувала до дверей. Бiля виходу стояли всi три хлопця в жилетках - Максик, Юрчик i Валерчик - i вручали дамам, що виходили, якiсь конверти. Я зазирнула в свiй конверт - там лежала цiла пачка моїх фотографiй. Яка ж я була красива! А якi у мене, виявляється, витонченi руки!! А якi доглянутi ноги!!! А як менi йдуть всi цi каблучки-сережки-браслети, босонiжки, клатч i плаття, зачiска, макiяж, манiкюр-педикюр!... "Менi все це дуже подобається! Я хочу тут працювати!" - Просто таки кричали мої думки в головi.
   Уже о сьомiй годинi вечора з червоної хвiртки вийшла i попрямувала до зупинки цiла зграя розкiшних жiнок.
   - Як чудово! Кльово!! Вау!!! - Дiлилися враженнями прекраснi дiвчата в модних сукнях i костюмах, абсолютно не схожi на колишнiх розхлябаних малолiток.
   - Пiдозрiло все це... Дуже вже вони хочуть нас вразити, навiть одяг залишили... - Голосом сiрої мишi вимовила яскрава платинова блондинка з червоними губами i в червонiй сукнi, в сiро-зелених очах якої промайнула i одразу ж сховалася розгублена зацькованiсть.
   - Не бiйся, в бордель тебе не продадуть! - Заспокоїла її дама з бузково-сивими кучерями, акуратно укладеними навколо хоча i зморшкуватого, але доглянутого обличчя з тонкими золотими окулярами на носi. - Якби збиралися продавати, набрали б тiльки молодих!
   Поки я їхала в автобусi, постiйно ловила на собi чиїсь погляди. Коли на тебе захоплено дивляться чоловiки, це приємно. Але коли iз заздрiстю дивляться жiнки - ти розумiєш, що життя вдалося! Пiд цими поглядами я намагалася сидiти, розправивши плечi i випрямивши спину, гордо i з гiднiстю тримаючи голову, оглядаючи всiх розсiяним поглядом з напiвусмiшкою на губах. Ах, як же приємно вiдчувати себе красивою!
   До будинку залишалося три зупинки, коли я вирiшила вийти. Ну не везти ж таку красу вiдразу ж у квартиру! Я йшла по ледве освiтленiй лiхтарями вулицi прогулянковим кроком i вiдчувала себе королевою. I тут моєю увагою заволодiли вогнi бiля входу в невелике кафе. Входили i виходили веселi люди, тихо грала музика, i пахло чимось смачним. "Ой, я ж їла сьогоднi лише один раз! А потiм почалася вся ця круговерть зi зйомками... Коли ж я була в кафе останнього разу?.. Рокiв, приблизно, з п'ятнадцять тому... Все! Досить економити! Сьогоднi я повечеряю в кафе!!!" - I я увiйшла в зал.
   Зайнявши столик бiля стiни, поряд з яким розташувалася дiжка з великою китайською трояндою, я почала вивчати меню. Цiни мене, звичайно, вразили. З тих пiр, як пирiжок з лiвером коштував чотири копiйки, багато що змiнилося. "Але ж у мене на картцi є грошi! Майже двi моїх колишнiх мiсячних зарплати. До того ж, повинна ж я якось вiдзначити новий етап у своєму життi!" - I я замовила вечерю...
  * 7 *
   Кiлька днiв до недiлi я вирiшила провести в легкiй безтурботностi. Нiяких справ менi залагоджувати не було треба, нiяким родичам нiчого не треба було повiдомляти. Нi кiшок, нi рибок, нi собак, нi папужок у мене не було. Таргани та мухи, що випадково можуть забiгти чи залетiти у гостi, обiйдуться якось без мене. А двi ледь живi квiтки в горщиках я передала на час сусiдцi, сказавши, що їду у вiдрядження.
   - I надовго ви їдете? - Поцiкавилася сусiдка, захоплено оглядаючи усю мене.
   - Поки на мiсяць, але може бути i довше. - З удаваною стурбованiстю сказала я i подивилася на годинник. - Ой, у мене зовсiм немає часу! А ще стiльки справ до вiд'їзду! - I я помчала вниз по сходах.
   Вийшовши з пiд'їзду, я попрямувала до парку. Нiяких справ у мене не було, за квартиру я заплатила вчора, тому вирiшила просто прогулятися. Купивши в кiоску велику булку, пiшла годувати качок i лебедiв. Я стояла, обiпершись об парапет над ставком, вiдламувала невеликi шматочки булки i кидала їх у воду. Качки моментально кидалися на шматки i квапливо їх заковтували. Лебедi плавали повiльно i чинно, шматки пiдхоплювали грацiозно i з гiднiстю. Навколо них снували i становили конкуренцiю цiлi зграї дрiбних рибок.
   Хтось зачепив мене за ногу - триколiрний кiт потерся об мої ноги i зазирнув в очi.
   - Що, теж булки хочеш? - Запитала я його.
   - Мняв! - Вiдповiв кiт i переступив з лапки на лапку.
   - Няв-няв! - Сказала я коту i погладила його по голiвцi. Якщо ви нiколи не нявкали коту у вiдповiдь, то ваше життя прожите дарма!
   Кiт встав на заднi лапки i потягнувся носом до моєї руки з булкою.
   - Тож, на! - Я кинула йому шматочок.
   - А, це всього лише булка... - Розчаровано подивився кiт на мене. - А я думав, що у тебе є щось смачнiше... - I вiн, гордовито задерши хвоста, пiшов далi.
   Я повiльно пiшла по дорiжцi i натрапила на кафе-морозиво. "З минулого року не їла морозива!" - Подумала я - "Сьогоднi я можу собi це дозволити!" Я зiйшла на невеликий дерев'яний подiум i сiла за столик пiд парасолькою. Вiдразу ж пiдiйшов офiцiант:
   - Що будете замовляти? - З професiйної посмiшкою запитав вiн.
   "Гуляти, так гуляти! Стакан чаю i половину бублика!" - Подумала я, а вголос сказала:
   - Морозиво - кожного виду по кульцi.
   За пару хвилин офiцiант принiс тацю з декiлькома вазочками морозива: тут було i фiсташкове, i малинове, i персикове, i мангове, i м'ятне, i шоколадне, i лимонне, i бананове, i... всього я нарахувала одинадцять кульок.
   - Цього вистачить? - Iронiчно запитав офiцiант.
   - Поки вистачить. - Як нi в чому не бувало вiдповiла я. - А потiм подивимося.
   Я неквапливо смакувала морозиво i розглядала людей. Був буднiй день, i людей у парку було не багато. Кiлька молодих закоханих парочок, три-чотири бабусi, двi дами з маленькими собачками i якийсь чоловiк з вiвчаркою. На всiх жiнок я тепер дивилася iншими очима: "Багато з них, в принципi, набагато красивiшi за мене, але... якби їм зробити зачiски, макiяж, перевдягнути... Взагалi, якщо дивитися на всiх так, нiби збираєшся попрацювати над їх зовнiшнiстю, то всi стають просто неймовiрними красунями. Ну чому зарплати i пенсiї у нас такi, що ми не можемо регулярно вiдвiдувати салони i приводити себе в порядок?! Дiйсно, в нашiй країнi найкрасивiшi жiнки, от тiльки дати б їм трохи бiльше часу i грошей на себе..."
   - Ви не проти собаки? - До мого столика пiдiйшов чоловiк з вiвчаркою.
   - Якщо вона не буде вiдбирати у мене морозиво. - Я подивилася на собаку i та переступила з ноги на ногу, нервово облизуючись.
   - Морозиво я йому куплю персональне. - Вiдповiв чоловiк. - Ну що, Бакс, будеш морозиво?
   - У-ав! - Тихенько але радiсно сказав Бакс i сiв бiля столу.
   - Нам, будь ласка, двi кульки вершкового, двi кульки шоколадного i одноразову тарiлочку. - Сказав чоловiк офiцiантовi, який пiдiйшов одразу, як побачив нових клiєнтiв.
   Бакс кивнув, погоджуючись з таким замовленням i лiг, поклавши голову на переднi лапи.
   - Якщо ми вже опинилися за одним столиком, - Розпушив хвiст чоловiк, - То варто познайомитися. Ось цього хлопця звати Бакс, а мене Федiр.
   - Бакс i Федiр, як би не переплутати... - Забувши скiльки менi рокiв, грайливо вiдповiла я. - А мене звуть Олена Миколаївна.
   - Ну, не варто на себе намовляти! До п'ятдесяти рокiв жодна жiнка не повинна мати по батьковi! Ви не проти, якщо я буду називати вас просто Оленкою?
   - Ну, Оленку я вже, мабуть, переросла, а ось Оленою ще рокiв зо два можна називати.
   - Ви хочете сказати, що вам вже трохи за сорок? - Здивувався Федiр.
   - Скорiше навiть далеко за сорок, а якщо точнiше, то вже пiд п'ятдесят. - Я кокетувала своїм вiком, знаючи, що виглядаю тепер набагато молодше.
   - I де ж так консервуються? - Теж почав флiртувати зi мною мiй новий знайомий.
   Тут офiцiант пiднiс замовлене їм морозиво i поставив двi вазочки на стiл, а поруч поклав пластикову тарiлку. Федiр став перекладати кульки вершкового морозива з вазочки на тарiлочку. Бакс стрепенувся i сiв. Господар поставив тарiлку перед ним i Бакс одразу ж почав працювати язиком. Почекавши, поки чоловiк не приступив до своєї порцiї, я вiдповiла:
   - У бiблiотецi, серед книг i формулярiв.
   - Якби я знав, що в бiблiотеках працюють такi красунi, то неодмiнно став би найзавзятiшим читачем! Я ж бо думав, що там сидять сiрi закомплексованi бабусi. Або якiсь середнi жiнки.
   - Середнi жiнки вважають за краще бути красивими, а не розумними, тому що середнi чоловiки краще бачать, нiж розумiють. - З серйозним виглядом прорекла я прочитану десь фразу.
   - А ви завжди така серйозна?
   - Я говорю з серйозним виглядом, щоб вiдповiдати стереотипу про бiблiотекарок, але всерединi у мене танцюють оленi. До речi, а коли ви останнього разу заходили до бiблiотеки?
   - Коли писав дипломну роботу. - Вiдповiв вже не молодий Казанова. - Якось часу не вистачає, та й комп'ютер...
   - Iнтелiгентна людина заходить в бiблiотеку не тiльки заради книг, але й заради нових знайомств. - Авторитетно заявила я.
   - Завтра ж зайду! А де знаходиться ваша бiблiотека?
   - Зайти-то можете, але мене там ви не знайдете - я звiльнилася.
   - Чому?
   - Знайшла собi цiкавiшу i бiльш оплачувану роботу! - Загадково кинула я. Ну не зiзнаватися ж, що мене банально скоротили.
   - I що ж це за нова робота?
   - А що це ви все розпитує i розпитує, а самi про себе нiчого не розповiдаєте? Ви що, мiлiцiонер, тобто, полiцейський?
   - Уявiть собi, так! Я працюю слiдчим у вiддiлi по боротьбi з наркотиками.
   - Ой, як страшно! Я ж жахливий наркоман - сиджу на морозивi i шоколадках! А ви мене не заарештуєте, поки я не доїм ось це? - Я показала на чотири кульки, що ще залишилися.
   - Ну, якщо ви не будете ним приторговувати ...
   - Та ви що! Менi й самiй мало!
   - Ну, тодi обмежимося профiлактичними бесiдами. Для цього нам доведеться кiлька разiв зустрiтися.
   - Громадянин начальник, - По-кiношному заканючила я, - Я цього нiяк не можу, через кiлька днiв я їду у вiдрядження...
   - То, може, ви збираєтеся перевозити морозиво по законспiрованому наркотрафiку? - Суворо насупив брови слiдчий.
   - Майже. - Чесно подивилася я йому в очi. - Буду переносити на руках нелегальний манiкюр. - I я поклала свої красивi i доглянутi руки на стiл.
   - Красиво. I незвично. - Схиливши голову на бiк, Федiр пiднiс мою руку до своїх губ i поцiлував.
   Я зробила вигляд, що такi поцiлунки для мене найзвичайнiсiнька справа, так, нiби всi тiльки те й роблять, що цiлують менi руки з ранку до вечора. Ну не червонiти ж, як дiвчинка, i танути вiд того, що це вiдбувається вперше у життi!
   - I взагалi, ви така симпатична...
   - Симпатична я була в п'ять рокiв. - Вiдповiла я. - А зараз я просто невимовно гарна! - Я закинула ногу за ногу i вiдкинулася на спинку стiльця - новий iмiдж додав менi смiливостi i впевненостi.
   - Ми з Баксом це вiдразу помiтили, правда Бакс? - Пес пiдняв голову i пiдморгнув менi правим оком. - Просто не знали, як сказати. Ми з Баксом взагалi все розумiємо, але не можемо сказати.
   З морозивом було покiнчено. Нашi вазочки i тарiлка Бакса були абсолютно порожнi. Чесно кажучи, я би замовила ще, але було незручно перед новим знайомим. Пiдiйшов офiцiант ледве розмiстив на пiдносi порожнi вазочки - гору моїх i двi Федiро-Баксiвськi. Розплатившись, ми встали i пiшли по алеї парку, а Бакс став намотувати навколо нас кола.
   Гуляли ми години двi. Не знаю чому, але менi було з Федором (якому, виявляється, вчора виповнилося п'ятдесят рокiв i вiн отримав з цього приводу кiлька днiв вiдгулiв) легко i вiльно, як з давно знайомим i дуже хорошим другом. Я вiдчувала себе абсолютно розкутою, напевно, ще й тому, що почувалася надзвичайно чарiвною. Взагалi-то, я завжди уникала нових знайомств. А сьогоднi постiйно флiртувала i жартувала.
   - То як ви вiдсвяткували свiй день народження? - Запитала я.
   - Банально напився i вирубився. А потiм прокинувся i почав танцювати на столi.
   - Ну, з ким не буває.
   - Так, тiльки от у паталогоанатома сердечко слабеньким виявилося.
   - Ви з глузду з'їхали?!
   - Взагалi-то у мене була довiдка вiд психiатра, що я здоровий. Тiльки я її з'їв. До речi, ви не боїтеся втратити голову вiд моєї чарiвностi?
   - Я б i рада була втратити голову, але, схоже, вона у мене намертво прибита досвiдом.
   - А що це був за досвiд?
   - Ну, якось я на кiлька мiсяцiв сходила замiж, але незабаром благополучно повернулася, слава богу, без наслiдкiв.
   - Не дивлячись на те, що вже кiлька мiльйонiв рокiв жiнка живе поруч з людиною, в її поведiнцi i способi життя залишається ще дуже багато загадкового i незрозумiлого.
   - Так, загадкова жiнка загадить що завгодно. А потiм прийде догадлива i догадить все те, що не встигла перша.
   Поступово я розповiла йому про те, як потрапила на кастинг i де збираюся працювати, а вiн розповiдав цiкавi випадки зi своєї роботи. Вiн повiдомив, що кiлька рокiв тому розлучився, але пiдтримує дружнi вiдносини зi своїм сином-студентом.
   - А де Ви живете? - Поцiкавився Федiр.
   - Тут, неподалiк вiд парку. - Я махнула рукою в бiк виходу.
   - I я теж недалеко вiд парку, тiльки там. - Федiр показав у протилежний бiк. - А чому ж ми з Баксом вас тут нiколи не бачили?
   - А я тут i не бувала. Кожного дня з дому - на роботу, з роботи - додому. Якось було не до прогулянок...
   - Гуляти дуже корисно. - Пiдняв вказiвний палець вгору Федiр. - Крiм того, що зав'язуються новi знайомства, це покращує здоров'я, благотворно впливає на колiр обличчя i продовжує молодiсть.
   Кiлька разiв обiйшовши весь парк вздовж i впоперек, домовившись про зустрiч "на тому ж мiсцi, в той же час", але тiльки в суботу, обмiнявшись телефонами, ми, нарештi, розiйшлися.
  * 8 *
   В очiкуваннi суботи я зiбрала сумку. Багато речей не брала - якщо вже у нас є костюмерки, то куди треба вони нас i одягнуть як треба. А так, для себе я взяла парочку лiтнiх суконь, парочку купальникiв, однi джинси i светр на випадок похолодання, кросiвки i шльопанцi, ну й бiлизну, звичайно ж. Косметику я вирiшила не брати, адже з нами будуть працювати професiйнi вiзажисти. Взяла тiльки зубну щiтку i пасту, а також гребiнець. Сумка вийшла невелика i не важка. У внутрiшню кишеню її я поклала паспорт i банкiвську картку. Маленьку сумочку з телефоном, ключами, носовою хустинкою i деякою сумою готiвки потiм теж покладу в сумку, але поки вона менi потрiбна.
   Ще раз переглянувши свої новi фотографiї, я поклала конверт в сумочку - покажу при зустрiчi своєму новому знайомому. Включивши за звичкою ввечерi телевiзор, я раптом зловила себе на тому, що абсолютно не стежу за подiями на екранi. Думки крутилися навколо нашої минулої зустрiчi з Федором i забiгали трохи в майбутнє i навiть в нереальне. Я уявляла, як одягнуся i пiдфарбуюся, як вiн захопиться моїм виглядом при зустрiчi, як я буду дотепно жартувати i невимушено флiртувати... Потiм я побачила нас на розкiшнiй яхтi. Вiтер роздував вiтрила, бризки летiли в обличчя i ми стояли над хвилями закоханi i щасливi... Отже, бабуся впала в молодiсть!
   У суботу, витративши на макiяж бiльше пiвгодини, зробивши все так, як пiдгледiла у фахiвцiв (на скiльки це було можливо), я, нарештi, залишилася задоволена своєю зовнiшнiстю. За чотири днi мiй манiкюр не зiпсувався, отже за руки я була спокiйна. Одягнувши сукню, яку позичила в костюмернiй, i пiдхопивши сумочку з фотографiями я, як на крилах, полетiла в парк.
   Ще вiд входу я помiтила Федора i Бакса. Федiр кидав удалину товсту палицю, а Бакс радiсно мчав за нею i приносив назад. Помiтивши мене, Федiр сховав палицю за спину i щось сказав собацi. Бакс повернувся i кинувся до мене. "Якщо вiн зараз налетить на мене, то я не встою i вся така красива упаду на землю, задерши ноги" - промайнула жахлива думка. Але Бакс, добiгши до мене, припав на переднi лапи i з усiєї сили забив хвостом.
   - Баксик, розумник, вихована собака, хороша собака! - Я стала трiпати Бакса по загривку i чесати за вухами.
   В цей час до мене не поспiшаючи i якось сумно пiдiйшов Федiр.
   - Чому такий сумний? - Запитала я.
   - Я не сумний. Я тверезий.
   - А це велика рiдкiсть? - Поцiкавилася я.
   - Дуже. Це буває днiв так... триста п'ятдесят на рiк.
   - Цiлих п'ятнадцять днiв на рiк пияцтва! - Вигукнула я, сплеснувши у долонi i округливши очi, наче вiд невимовного жаху. - Нi, молодий чоловiче, я не бажаю з вами навiть спiлкуватися! Зробимо вигляд, що ми не знайомi i я пiду далi.
   - Олена, невже ви така злюка?
   - Та що ви, я ангел. Чесно! - Я притисла руки до грудей. - Просто на мiтлi реально швидше.
   - Якщо ви пiдете, Бакс цього не переживе. - Сказав Федiр i зробив якийсь знак собацi.
   Бакс впав на землю догори черевом i почав терти очi переднiми лапами, жалiбно скавучи. Я присiла бiля нього i стала погладжувати його по животi та боках.
   - Добре, заради Баксика я залишуся. - Поблажливо подивилася я знизу на Федора. - Але вам доведеться щось змiнити у своїй поведiнцi.
   - Я готовий! - Федiр пiднiс руку до голови, жартiвливо вiддаючи менi честь. - I у якостi першої змiни пропоную перейти на "ти". А то ми все викаємо та викаємо, аж гидко.
   - Ну, гаразд, щоб остаточно не знудило, перейдемо на "ти" - Я встала i отерла руки об сукню. Покачалася з ноги на ногу i зауважила:
   - Взагалi-то, земля не хитається. Адже ми не на яхтi? - Я озирнулася, нiби переконуючись, що навколо парк, а не океан.
   - До речi, я недавно купив обалдєнну яхту!
   - Прикро, коли твої мрiї збуваються у iнших... - Я театрально насупилася. - Хоча, жiнка на кораблi, кажуть, погана прикмета.
   - Всi прикмети на щастя. Тiльки однi - на твоє, а iншi - на чуже.
   - То як виглядає твоя яхта?
   - Просто офiгенно виглядає на книжковiй поличцi! Якщо хочеш, покажу.
   - Якось iншим разом... Здається, дощик збирається... - Подивилася я на вкрите хмаринками весняне небо.
   - Це хороша прикмета! Це означає, що нам треба зайти он у ту кав"ярню! I скорiше! - Федiр пiдняв над моєю головою шкiряну папку, прикриваючи вiд крапель, що почали падати.
   - Н-да, погода як в Англiї! - Розсмiялася я, сiдаючи за столик.
   Бакс одразу же сховався пiд столом, тривожно поглядаючи звiдти на офiцiантiв. Але вони не звертали на нього уваги, хоча дiвчина i пiдiйшла до нас по замовлення. Замовивши собi по чашцi кави i тiстечка, а Баксу пару бутербродiв з шинкою, ми деякий час мовчки дивилися на зливу за вiкном.
   - А що ти знаєш про Англiю, крiм погоди? - Запитав Федiр, щоб порушити тривале мовчання.
   - Я чула, що в Англiї лiвостороннiй рух.
   - Так. Там всi чоловiки офiцiйно можуть ходити налiво.
   - Якщо весь час йти налiво, то коло замкнеться, i ти знову опинишся в тiй же точцi, з якої вийшов.
   - Та невже?! Шкода, що я не вчив геометрiю...
   - А що ж ти вчив?
   - Переважно я вчуся на помилках тих людей, якi слiдують мої порадам.
   - I багато ти роздаєш порад?
   - Та на кожному кроцi!
   - А що би ти порадив менi, дивлячись на цi фотографiї? - Я вийняла з сумочки конверт i розсипала на столi всi свої фото.
   Федiр довго розглядав їх i мовчав. Час вiд часу вiн пiднiмав голову на мене i порiвнював фото з оригiналом. На обличчi його вiдбивалися i захоплення, i подив, i навiть повага...
   - Ну, що я можу порадити... - Нарештi вiдiрвався вiн вiд споглядання знiмкiв. - Я би порадив тобi вийти за мене замiж, поки тебе нiхто не заарканив. Баксу потрiбна жiноча рука.
   Бакс одразу же висунувся з пiд столу i лизнув менi руку.
   - На найближчий мiсяць у мене iншi плани. - Я поставила порожню чашечку на блюдце догори дном. - А ти вмiєш передбачати майбутнє по кавовiй гущi?
   - Якi б не були прогнози, все одно майбутнє має свою думку. - Уважно розглядаючи рiдину на блюдцi, промовив Федiр. - Але я точно знаю, що ми ще зустрiнемося. I не раз - ось бачиш, тут знак безкiнечностi? - Вiн пiднiс блюдце до моїх очей.
   - Ну, я би сказала, що це бiльше схоже на метелика... Може, я буду перелiтати з квiтки на квiтку, як метелик? - Я подивилася у вiкно. - О! Вже й дощ скiнчився! Ходiмо гуляти?!
   При словi "гуляти" Бакс вискочив з-пiд столу i помчав до виходу. Гуляли ми, поки не стемнiло. То ганялися наввипередки з Баксом, то вiдпочивали на лавцi, то годували качок i лебедiв, то слухали, як спiвають i грають початкiвцi-музиканти, що розташувалися зi своїми iнструментами прямо на мосту, перекинутому з берега на штучний острiвець. Час пролетiв швидко i непомiтно. Я вiдчувала себе двадцятирiчною дiвчиною...
  * 9 *
   Вранцi Федiр зателефонував i запропонував пiдвезти мене до мого нового мiсця роботи на машинi. Я погодилася. У сiрому "пежо" за кермом сидiв незнайомий чоловiк, а поруч з ним - Федiр. Вiдкривши менi дверцята i посадивши ззаду, Федiр теж пересiв назад.
   - Знайомтеся - це Саша, це Лєна. - Представив вiн нас одне одному i ми поїхали.
   Вже за п'ятнадцять хвилин на дев'яту мене висадили за кiлька метрiв вiд зупинки, я помахала Федору i машина помчала далi. А я пiшла до червоної хвiртки.
   На дев'яту годину всi зiбралися в холi. Вийшов розпорядник Iгор i повiдомив:
   - Графiк роботи у нас буде дуже напруженим. Протягом декiлькох днiв ми повиннi створити портфолiо робiт студiї ЕСНЕ з вашими образами. Тому просто зараз група "Елегантнiсть" у супроводi Юрiя вiдправиться до Майстрiв.
   Бабусi розгублено загомонiли, схопившись за свої сумки i пакети.
   - Не турбуйтеся, Валерiй i Макс рознесуть вашi речi по кiмнатах! Все буде в порядку, вам навiть принесуть каву i бутерброди.
   - Менi не можна кави! - Вигукнула панi зi срiблястими кучериками i витонченою тростиною, в якiй я насилу впiзнала бабусю з паличкою.
   - Значить, вам зроблять чай.
   - I менi чай! - Стрепенулася срiбна дама в золотих окулярах. Бабусями цих доглянутих елегантних дам називати тепер просто язик не повертався.
   - Отже, два чаю i три кави? - Уточнив Iгор, i Юрчик повiв своїх пiдопiчних у робочий ангар. - А iншi поки пiдуть розселятися по кiмнатах! Куратором групи "Юнiсть" буде Валерiй, а групи "Зрiлiсть" - Макс.
   Максик i Валерчик пiдхопили сумки бабусь, що подрiботiли до робочого ангару, i повели нас наверх. Там, звiряючись зi списками, нас розподiлили по п'ятнадцяти кiмнатах. Шiстнадцята виявилася кiмнатою чергуючих кураторiв: Максик, Юрчик i Валерчик по черзi, доба через двi, чергуватимуть i допомагатимуть нам у роботi. Розселили нас уперемiш: старенька, юна, зрiла i знову бабуся, юна, зрiла. Менi дiсталася кiмната з номером "7". Справа, у номерi "6" поселили бабусю (яку, побачу пiзнiше), а злiва в номерi "8" - молоду дiвчину з яскраво синiми очима пiд чорним каре в iнвалiдному вiзку. Прямо навпроти мене в номерi "10" поселилася дiвчина з довгим золотистим волоссям i зеленими очима, що вважала за краще постiйно ходити в шортах (здається, ранiше вона була рудим недолiтком з короткою стрижкою), яка назвала себе Машею. Навпроти справа - ще одна бабуся, а навпроти злiва - пухка блондинка Лiда, що стала розкiшною дамою.
   Щойно ми розклали свої речi, Максик, зiбравши групу "Зрiлiсть", повiв нас в тренажерний зал, а Валерчик з молоддю вiдправився до їдальнi. До самого вечора нашi групи бiльше не перетиналися. Хто чим займався, менi невiдомо, можу тiльки розповiсти про нашу групу.
   У тренажерному залi нам видали легкi спортивнi костюми, що складалися з футболок i трикотажних лосин яскравого синього кольору з бiлою окантовкою. Поки ми перевдягалися, в зал увiйшов накачаний хлопець у спортивному костюмi.
   - Панi, покваптеся! - Заплескав вiн у долонi. - Станьте в ряд! Увага! Я ваш тренер. Звуть мене Олексiй, можна Льоша. Моє завдання - пiдтримувати вас у хорошiй формi. А робити це я буду за допомогою рiзних видiв боротьби: дзюдо, ушу, теквандо, айкiдо, карате i рiзнi iншi - всього потроху.
   - А навiщо нам боротьба? - Розгубилася Лiда.
   - Може, замiсть цiєї солянки з боротьби краще б якусь аеробiку? Адже ми жiнки! - Пiдтакнула ефектна дама-стерва з каштаново-рудої зачiскою. По голосу я впiзнала училку Вiру.
   - Просто я працюю тут вантажником, а через те, що ранiше був десантником, керiвництво доручило менi заняття з вами, щоб не наймати нiкого нового.
   - А манiкюр ми не зiпсуємо? - Висловила сумнiв Таня, розглядаючи свiй чудовий манiкюр.
   Тренер став у позу Ленiна на броньовику i проголосив:
   - Хороший манiкюр може прикрасити не тiльки руки жiнки, а й обличчя чоловiка. I цьому я вас теж навчу.
   - Ой, я боюся. - Пискнула яскрава блондинка з сiро-зеленими очима - колишня зацькована домогосподарка Свєта.
   - Не треба боятися. Нашi вправи будуть спрямованi на самооборону. Отже, поєднаємо приємне з корисним: i за фiгурою будемо стежити, i навчимося постояти за себе, у разi чого. - I вiн почав тренування.
   Була i розминка, i розтяжка, i рiзнi статичнi стiйки, i елементи боротьби... Такого навантаження я, яка звикла пiсля роботи вiдразу ж лягати на диван перед телевiзором, давно не отримувала. Шкiльний учитель фiзкультури, якого ми колись називали нелюдом, в порiвняннi з цим Льошею був пухнастим i ласкавим звiром. Скiльки ми займалися, не знаю. Менi здалося, що цiлу вiчнiсть. Очi застилав пiт, тому нiкого, крiм тренера я не бачила. Чула тiльки поруч охи, стогони i тихi мати.
   - А тепер - легка пробiжка! Всi за мною! - I Льоша вивiв нас в сад.
   Ми зробили два кола навколо басейну.
   - Стоп! Вдих - видих!
   Ну, слава богу, нарештi зупинилися. Ми всi стояли, напiвзiгнутi, обiпершись руками об колiна, i намагалися вiддихатися. Травневе сонечко припiкало, як липневе. Спека була, напевно, пiд тридцять градусiв.
   - А тепер - у воду! - Наказав тренер.
   - Ой, а у мене немає купальника! - Вигукнула Таня, яка з тонкої дошки перетворилася на струнку симпатичну брюнетку з короткою стрижкою.
   - Стрибайте прямо так! - I вiн штовхнув у воду найближчу до нього жiнку.
   Опинившись у водi, я зрозумiла, що найближчої була я. Вода приємно охолодила розпалене тiло i я попливла. Плавати я дуже люблю, але вiдсутнiсть грошей не дозволяла менi вiдвiдувати басейни круглий рiк. Так, зрiдка купання в рiчцi на пляжi та кiлька разiв поїздки до моря в Одесу. А тут - купання на халяву! Ура!!!
   Вiра, яка з сiро-попелястої фарбованої училки перетворилася в ефектну руду бестiю, стрибнула у воду сама, Свєту i Таню Тренер зiштовхнув, а за Лiдою йому довелося поганятися.
   - Я не вмiю плавати! - Верещала вона, вiдбиваючись i проявляючи таку спритнiсть, якої ми вiд неї на тренуваннi не бачили.
   Льоша все-таки упiймав її, обхопив її широку талiю обома руками i стрибнув, вiрнiше звалився разом з нею у воду.
   - А-а-а-буль-буль-буль... - Льоша допомiг Лiдi встати на ноги - глибина басейну виявилася їй всього лише по плечi.
   За всiм цим я спостерiгала, пливучи на спинi. Бум - я легенько стукнулася головою об бортик. Перекинулася на живiт i попливла назад стилем батерфляй.
   - А плавати ми будемо тiльки на тренуваннях, чи у вiльний час теж можна? - Поцiкавилася я, пропливаючи повз Лiди i Льоши, якi продовжували борсатися у водi.
   - Якщо будуть сили i бажання - плавайте скiльки хочете! - Кинув через плече тренер, виловлюючи блондинку, яка знову пiшла пiд воду.
   Я пропливла з кiнця в кiнець цього двадцятиметрового басейну всього два рази, коли з бортика, на який вилiз Льоша, попередньо витративши хвилин п'ять на те, щоб виштовхати туди Лiду, пролунала команда:
   - Усе! Заняття закiнчено! Всiм в душ i до Майстрiв!
   Ми вилiзли i мокрi потяглися до своїх кiмнат. У коридорi нас вже чекав Максик.
   - Швиденько ополискуйтеся, перевдягайтеся i на роботу! На все вам десять хвилин!
   Зняти з себе мокрий спортивний костюм - три хвилини. Душ - три хвилини. Одягнутися - двi. Провела пару разiв щiткою по мокрому волоссю - пiвхвилини. Схопила приготований заздалегiдь пакет з нарядом iз костюмерної, щоб повернути його, глянула на настiнний годинник - без п'яти хвилин одинадцять - i вискочила з кiмнати.
   Всi жiнки проявили таку ж оперативнiсть i вискакували в коридор одразу ж за мною. Крiм Лiди. Її довелося чекати ще хвилини три.
   - Ну, нарештi! - Закотивши очi до стелi вигукнула Вiра. - Семеро одного чекають!
   - Не семеро, а четверо! - Огризнулася Лiда, поправляючи рожеву футболку, надiту поверх чорних лосин.
   - Усе! Бiжимо! Ми запiзнюємось! - Глянувши на годинник, поквапив нас до виходу Максик.
   I ми побiгли по сходах вниз, бiля виходу з будинку зiткнувшись з групою "бабусь", якi вже поверталися.
   У "майстернi" з нами возилися чотири години. Змили старий манiкюр i педикюр, зробили новий, переодягли, пiдправили i фотографували, фотографували, фотографували... Все в такому шаленому темпi, що неможливо було на що-небудь звернути увагу. Пам'ятаю тiльки, що одного разу, на бiгу з костюмерної до фотографа, сьорбнула пару ковткiв кави i проковтнула якийсь бутерброд, пiдсунутий менi Максиком. За цi чотири години менi три рази переробляли манiкюр i педикюр. Коли "робота" закiнчилася, у мене на руках були блакитнi нiгтi з рельєфною скульптурою якогось фантазiйного характеру з трьома стразами на кожному нiгтi. На ногах на яскраво червоному тлi переливалися кiлька язикiв полум'я. Дуже реалiстично переливалися, я навiть подумала спочатку, що у мене ноги загорiлися.
   Нарештi, о третiй годинi дня ми вирушили на обiд. Зi своїх кiмнат до їдальнi вийшли i заспанi "бабусi" - їм дозволили вiдпочити пiсля зйомок. Молодь саме закiнчила обiд i прямувала з-за столу до виходу. Як я зрозумiла, вони вже позаймались з тренером i тепер вiдправлялися в "майстерню". Вони продовжували розмову, розпочату до нашого приходу:
   - А мене, блiн, жахливо напружує, коли кажуть, що я, типу, не вмiю чiтко формулювати свої цi... як їх... думки! Хоча я дуже навiть, ну, це, як би, так! - Обурювалася платинова блондинка з довжелезними ногами.
   - Думку простiше зловити, коли вона нiкуди не поспiшає. - Порадила їй iнтелiгентна жiнка з бузковою сивиною i золотих окулярах. Пам'ятається, вона представлялася фiлологом чи перекладачем.
   - А вам не фiолетово? - Огризнулася малолiтка.
   - Iснує три види байдужостi: кольорове, геометричне i музичне. - Парирувала фiлологиня.
   - Як це? - Не зрозумiла блондинка.
   - Кольорове - це коли все фiолетово, як у вас. Геометричне - це коли все паралельно. А музичне - коли все по барабану.
   - По-моєму, Свєта не доганяє. - Подивившись на розгублене обличчя блондинки, сказала дiвчина з довгим золотистим волоссям, що полюбляла ходити в шортах.
   - До глибокої думки слiд спускатися по сходах. - Зiтхнула старенька, сiдаючи за стiл.
   - Шо?! - Спробувала було продовжити цю високо iнтелектуальну дискусiю Свєта.
   - Нiшо! - Стала виштовхувати її до сходiв струнка дюймовочка. - Ми запiзнюємось! Потiм поговориш!
   I молодь покинула їдальню.
  * 10 *
   Пiсля обiду до сьомої години вечора у нашої групи був вiльний час. Пухкенька продавчиня Лiда завалилася спати; училка Вiра сiла в галереї з книгою; домогосподарка Свєта усамiтнилася в своїй кiмнатi з навушниками; музпрацiвниця Таня засiла за комп'ютер у вiтальнi, а я... "Чим же зайнятися менi?" - мiркувала я, позаглядавши, чим займаються iншi. - "А пiду-но я по садочку погуляю..."
   Знiчев'я, я вирiшила вимiряти кроками розмiри нашого будинку. Два звичайних кроки - один метр. Ширина будинку разом з бiчними галереями склала чотирнадцять метрiв. Вiд ганку до червоної хвiртки - десять метрiв. Довжина будинку - цiлих тридцять два метри, а до наступної хвiртки - ще вiсiм метрiв. Тобто, довжина дiлянки, на якiй розташувалася студiя ЕСНЕ, всього п'ятдесят метрiв. "А скiльки ж завширшки?" - подумала я i пiшла вимiрювати iншi вiдстанi. Вiд стiн будинку до ангарiв з обох сторiн було по вiсiмнадцять метрiв, ширина ангарiв - по десять. Отже, дiлянка має розмiри п'ятдесят на сiмдесят метрiв. Ставок-вiсiмка мав дванадцять метрiв в довжину i шiсть завширшки. Мiсток, перекинутий через вузьке мiсце "вiсiмки" був завдовжки близько двох метрiв. Проте басейн виявився шiсть на двадцять. Тiльки я закiнчила з вимiрюванням басейну, як до нього з тренажерного залу потяглася череда "бабусь" на чолi з тренером. Всi "бабусi" були одягненi в яскраво-синi лосини i смугастi синьо-бiлi футболки. А голови у всiх були пофарбованi в рiзнi види сивини - вiд лимонної i бiлоснiжною до сiрої i бузкової. Бiгати навколо басейну тренер "бабусь" не примушував. Вони просто пройшлися разок по колу, а потiм по сходинках зiйшли в воду i стали робити в нiй якiсь вправи. Закiнчивши тренування, тренер дозволив бажаючим поплавати i пiшов. Плавати залишилися двi жiнки. Я вирiшила приєднатися до них i побiгла за купальником.
   Поки ми плавали, встигли познайомитися. Одну з них звали Зiнаїдою Сергiївною, їй було п'ятдесят дев'ять рокiв. Ранiше вона працювала бухгалтером, але вже пару рокiв вiдпочивала на пенсiї. Вона була досить повною i важкуватою жiнкою, але плавала дуже добре. Пiд час обiду я помiтила її бiлоснiжної сивини зачiску, красиво викладену зверху, що закiнчувалася чотирма довгими локонами, два з яких спереду спускалися трохи нижче шиї, а ззаду досягали лопаток. Зараз, пiд час плавання, локони намокли i плавали за господинею сiрими розпатланими мотузками.
   Друга - середньої статури Мар'яна Iгорiвна, мала короткий бiло-лимонний каскад з чубком. Їй виявилося п'ятдесят рокiв. Майже моя ровесниця! Але на вiдмiну вiд мене, все її обличчя було вкрите дрiбною сiткою зморшок. Глибокi зморшки були бiля очей i на лобi - тому його, напевно, i прикрили чубчиком. Її теж недавно скоротили з посади касира в кiнотеатрi.
   Ми плавали, розмовляючи i вiдпочиваючи час вiд часу на бортику, близько години. Коли сонце зайшло за ангар i на басейн опустилася глибока тiнь, ми вирiшили повертатися до будинку. Увiйшовши до своєї кiмнати, я глянула на годинник - п'ятнадцять хвилин на сьому. Майже всi вже зiбралися в їдальнi на вечерю, тому я поспiшила приєднатися до решти.
   О сьомiй годинi в коридорi пролунав чоловiчий крик:
   - Увага! Дами, спускайтеся у вiтальню! - Це кричав Юрчик.
   Я визирнула з дверей, так само вчинили майже всi.
   - В чому справа? - Поцiкавилася колишня вчителька, нинiшня руда бестiя Вiра.
   - Загальне зiбрання! Всiм треба спуститися вниз. - Повiдомив Юрчик i ми пiшли у вiтальню.
   У великiй залi, крiм нас, моделей, були присутнi нашi куратори - Максик, Юрчик i Валерчик, розпорядник Iгор, одна з майстрiв манiкюру - Риточка, майстер педикюру - Вася, i фотограф Едiк. Всi розсiлися по крiслах i диванах i чогось чекали. Увiйшли нашi директори - Ельвiра i Альберт - обидва виглядали шикарно!
   - Можна починати?! - Напiвзапитально, напiвствердно глянув на директорiв Iгор. Тi кивнули i сiли збоку. - Отже, почнемо з графiкiв роботи. - Вiн дiстав з папки якiсь папери. - Тут розклад для дам елегантного вiку. - Iгор простягнув один з аркушiв Валерчиковi. - Валера, ваш куратор потiм вас з ним ознайомить. - Заспокоїв вiн бабусь, якi стурбовано заворушилися. - Це розклад для дам зрiлого вiку. - Вiн вiддав папiрець Максику. - А це - для юних дам. - Розклад передали по руках Юрчиковi. - Сьогоднi ми працювали дещо зiм'ято i не повний робочий день, але з завтрашнього дня все повинно буде пiдкорятися суворому ритму. Вашi куратори - Юра, Макс i Валера працюють у нас по черзi - доба через три. Доба у них починається о восьмiй годинi вечора.
   - А о котрiй закiнчуються? - Запитала платинова малолiтка.
   - Свiтланка, тобi, як особливо красивiй (Свєта задоволено почервонiла), вiдповiм - закiнчується доба теж о восьмiй годинi вечора.
   - Вау! Який збiг! - Захоплено заплескала та в долонi.
   - Дурiсть - це, звичайно, дар божий, але не слiд вже так їм зловживати. - Похитала головою лiтня дама з сiрувато-сивим каре.
   - Не будемо вiдволiкатися! - Продовжив Iгор. - Отже, куратори працюють позмiнно i допомагають вам, розподiляючи по мiсцях роботи. Крiм того, ви можете звертатися до них з будь-якого питання. Команди майстрiв працюватимуть за графiком. У кожну команду входить по одному майстру манiкюру, педикюру, вiзажу, по однiй костюмерцi i одному фотографу. Вони працюють по чотири години, а потiм змiнюються. Через те, що вся наша робота залежить вiд майстрiв, то робочий день у нас виходить дванадцятигодинним.
   - О-о! - Почувся загальний гул.
   - Але для вас-то вiн не буде таким! - Поспiшив заспокоїти всiх Iгор. - Кожна ваша група працює з майстрами всього по чотири години. Двi години щодня ви будете займатися фiзичною пiдготовкою з тренером, годину - стилiстика, тобто догляд за шкiрою, руками, ногами, волоссям - це робота пiд керiвництвом чергового костюмера. Ще двi години - з сьомої до дев'ятої вечора у вас будуть тренiнги, практика, збори, як сьогоднi, i так далi. Всього виходить дев'ять годин.
   - А за законодавством потрiбно вiсiм! - Заявила наша Вiра.
   - Хвилиночку! - Iгор пiдняв угору вказiвний палець. - Ви пiдписували контракт. Там ясно написано, що робочий день у вас ненормований, тому ви i живете тут. Крiм того, працюєте ви не пiдряд, а з перервами - на снiданок, на обiд, на вечерю. I вiльний час у вас теж є, адже ви вiдпочивали пiсля обiду?
   - Так, але... - Вiра знiяковiла, але не хотiла втрачати обличчя.
   - Нiяких "але"! - Подав з кута голос Альберт. - Контракт є контракт! А кому не подобається, можете його розiрвати, але тодi вам доведеться виплатити витраченi на вас кошти - п'ять тисяч авансу, а також кошти за чотири манiкюри та педикюри, за макiяж, за зачiску, за продукти i приготованi для вас страви, за добове проживання...
   - Нi, нi, я просто так сказала. Я не збираюся вiдмовлятися...
   - От i добре. - Склав руки на грудях Альберт. - Iгор, продовжуйте.
   - Ну, у мене, в принципi, все. Питання є?
   - А що таке цi вашi тренiнги та практика? Чим ми на них будемо займатися? - Поцiкавилася Мар'яна Iгорiвна, з якою я плавала в басейнi.
   - Практика - це для фотографiв i майстрiв манiкюру та педикюру. Кожна команда майстрiв по черзi буде втiлювати свої творчi iдеї, якi будуть одразу ж фотографуватися. Нам треба термiново створити портфолiо своїх робiт, тому тих чотирьох годин, коли з вами працюють вдень, буде не вистачати. А тренiнги - це вже для вас - в кожному конкретному випадку вони будуть рiзними. Завтра, наприклад, ви будете тренуватися подавати напої на тацях так, щоб вашi руки з манiкюром постiйно були на виду.
   - А сьогоднi? - Питання задала дiвчина в колясцi.
   - Сьогоднi ви ознайомитеся з розкладом i можете вiдпочивати. Загальний вiдбiй у нас об одинадцятiй годинi, але якщо хто бажає, може лягати спати i ранiше.
   - А чому у нас вечеря пiсля шостої? Адже це шкiдливо? - Поцiкавилася струнка маленька дiвчина, яку я про себе назвала Дюймовочкою.
   - З чого ви взяли, що це шкiдливо? - Питанням на питання вiдповiв Iгор.
   - Ну, так в журналах пишуть...
   - Журнали передруковують iнформацiю один в одного i iнодi, чуючи дзвiн, не знають, звiдки вiн. Про те, що їсти пiсля шостої вечора шкiдливо, писали нiмецькi журнали, де прийнято лягати спати о дев'ятiй годинi. А взагалi прийнятним вважається вечеряти за три години до сну. Якщо ви лягаєте об одинадцятiй годинi, то вечеряти можете навiть о восьмiй. Критичнiше ставтеся до того, що читаєте! - I вiн повернувся до директорiв.
   Ельвiра з Альбертом встали i вийшли в дверi, на яких висiла табличка "Вхiд заборонено". Iгор попрямував за ними.
   - А що за цими дверима, куди вхiд заборонений? - Зупинила я його за рукав.
   - Там директорськi апартаменти, я вже говорив, коли ми обходили будинок навколо.
   - А, так, щось таке було... А ви теж вiдноситеся до директорiв?
   Iгор знiяковiв, нiчого не вiдповiв i закрив за собою вже прочиненi ним дверi. "Здається, вiн схожий на Альберта" - подумала я - "Такий же нiс i пiдборiддя... А очi в нього такi ж сiрi й пронизливi, як у Ельвiри. Мабуть, вiн їх син, але вони не хочуть це афiшувати..."
   I я пiшла до дивана, на якому розташувалася група "Зрiлiсть" з Максиком на чолi. Всi були поглиненi вивченням розкладу. Пiдйом у нас передбачався о восьмiй годинi ранку. О пiв на дев'яту ми снiдаємо разом з "Юнiстю". У цей час "Елегантнiсть", яка вже встала о сьомiй, працює з майстрами. З дев'ятої до одинадцятої у нас запланованi спортивнi тренування. Об одинадцятiй п'ятнадцять ми вирушаємо до майстрiв, бабусi йдуть на снiданок, а молодь, яка вiдпочивала та займалася стилем - до тренера. О третiй ми йдемо вiд майстрiв i разом з вiдпочившими вже бабусями йдемо на обiд. Молодь, в цей час, вже пообiдавши, вiдправляється до майстрiв. Пiсля обiду ми вiдпочиваємо i займаємося стилем, а бабусi йдуть до тренера. Потiм без двадцяти сiм вечеряємо, а о сьомiй вже всi три групи йдуть на практику. З дев'ятої до одинадцятої - знову вiльний час, коли можна зайнятися чим завгодно. Всього у п"ятнадцяти-годинному робочому днi виявилося чотири з половиною години вiльного часу. Якщо дев'ять годин займає робота, то iншi пiвтори години пiдуть на прийом їжi. "Так, за таким графiком вiд котеджу далеко вiдiйти не вийде..." - З такими думками я побродила серед дерев пiд Мiсяцем i пiшла спати.
  * 11 *
   Графiк наступних днiв був таким жорстким, що особливо зупинятися на чомусь не представлялося можливим. Наша група вставала о восьмiй, швиденько снiдала i мчала на тренування. Пiсля водних процедур в басейнi ми бiгли до майстрiв, змiнюючи там елегантних бабусь. Потiм о третiй годинi обiдали i трохи вiдпочивали. З шостої до сьомої ми займалися зi стилiстами, але в основному змивали манiкюр-педикюр, готуючись до вечiрнiх тренiнгiв. Потiм, повечерявши, за двадцять хвилин на сьому мчали на тренiнги i практику.
   Через те, що тренажерний зал знаходився там же, де i "майстерня", ми iнодi могли спостерiгати за заняттями тренера з молоддю, якi вiн проводив з ними вiдразу ж пiсля нас. Костюми у них в тих же синьо-бiлих кольорах вiдрiзнялися вiд наших - замiсть лосин у них були синi мiнi-шортики, а замiсть футболок - спортивнi лiфчики-маєчки. Тренування у них були набагато жорсткiшими, нiж у нас. Якщо ми лише знайомилися з елементами боротьби, то дiвчата вчилися битися по-справжньому. Навiть для Лєри - дiвчини в iнвалiдному вiзку - тренер придумав спецiальнi вправи i прийоми.
   Одного разу я заглянула на заняття бабусь. Їх вчили застосовувати для захисту i нападу пiдручнi предмети: табуретки, стiльцi, каструлi, кришки, сумки, капелюшки i так далi. Для найстаршої, сiмдесятирiчної Нiни Володимирiвни з паличкою, теж були розробленi спецiальнi прийоми. Менi дуже сподобалося, як вони всi, вишикувавшись у ряд, махають сковорiдками, повторюючи вправи за тренером.
   На денних студiйних роботах майстрiв йшла пiдготовка до випуску тематичного календаря. На кожному розворотi планувалося розмiстити одне велике фото i кiлька маленьких там, де розташованi днi i числа.
   - Панi, проявiть фантазiю! - Попросила Ельвiра, заглянувши в нашу їдальню, коли ми там снiдали з малолiтками. - Три з вас - по однiй з кожної групи - у кого вийдуть найкращi фото, отримають премiю!
   - Ура!!! - Закричала дюймовочка Оля. - Тут, виявляється, ще й премiї дають!
   - А що буде тим, хто впорається гiрше всiх? - Поцiкавилася колишня домогосподарка Свєта, яку на вiдмiну вiд молодої Свiтланка, вирiшили називати просто Свєтою.
   - У роцi дванадцять мiсяцiв. - Почала пояснювати Ельвiра. - Тому i в календар потраплять лише дванадцять моделей. По однiй дамi з кожної групи на сторiнки календаря не потраплять.
   - А куди вони потраплять? - Запитала платинова Свєта-Молодша.
   - У лузери! - Вiдрiзала руда бестiя Вiра.
   - Так! - Пiдтвердила наша директорка. - Отже, при фотографуваннi висувайте iдеї!
   - Простiше згенерувати десяток iдей, нiж втiлити в життя хоча б одну... - Промовила Свєта-Старша.
   - А хто казав, що буде легко? - I Ельвiра вийшла.
   Виявилося, що нас не тiльки фотографували, а й знiмали на вiдео-ролик. Отже, вигадувати довелося не тiльки статичнi пози, але й iгровi сюжети. Не знаю, хто як, але я намагалася щосили. I не тiльки через грошi. Просто ця абсолютно нова для мене дiяльнiсть виявилася i творчою, i цiкавою. Бiблiотекарка дорвалася до екрану!
   Так, наприклад, для вiдео-ролика я попросила принести собачку i шоколад. Спочатку я сидiла за столиком, вiдламуючи вiд плитки по шматочку, щоб добре було видно руки, i вiдправляла шоколад до рота. Робила я це не тiльки для хороших кадрiв, але й тому, що дуже люблю шоколадки i цукерки. А тут така халява! Потiм я, начебто випадково, впускала шматочок шоколаду на пiдлогу i до мого столика пiдбiгала собачка. У цей момент в кадр потрапляли мої ноги з педикюром. Я починала годувати собачку шоколадом: шматочок собi в рот - в кадрi руки, шматочок собачцi - в кадрi ноги. Оператор сказав, що вийшло чудово!
   А для календаря я придумала по одному сюжету на кожну пору року. Зима: я, задумливо сидячи на пiдвiконнi i обхопивши поставленi на нього босi ноги руками, дивлюся на падаючий снiг.
   Весна у мене довго не виходила. Ну як навеснi можна показати босi ноги! Потiм я представила себе сидячою на квiтучiй гiлцi яблунi. Зрозумiло, щоб залiзти на дерево, менi знадобилося зняти взуття.
   Лiто я пов'язала з морем i яхтою: я, притримуючи однiєю рукою величезного капелюха, в купальнику i парео, сиджу, закинувши ноги на штурвал i поклавши другу руку на ногу, а надi мною полощуться бiлоснiжнi вiтрила. Навколо пiняться хвилi, а на горизонтi виднiються пальми.
   Осiнь я представила дощовою. Тримаючи над собою парасольку, я присiла на лавку i поправляю ремiнець на босонiжках, при цьому i рука, i нога ще й вiдображаються у калюжi.
   Записавши свої сюжети на паперi, я вiддала їх майстрам. Пiд цi сюжети, можливо, вони i будуть розробляти свої проекти.
   На першому ж вечiрньому тренiнгу нам сказали, що найближчої п'ятницi ми будемо обслуговувати художню виставку. Для цiєї виставки нам всiм зроблять нiгтьову аплiкацiю свiтових шедеврiв живопису.
   - Милi панi! - Повiдомила костюмерка Таня. - Часу у нас зовсiм мало - всього чотири днi. Ця виставка для вас - перший вихiд на публiку. Працювати ми будемо практично безкоштовно, але за це нам дозволили розмiстити там свою рекламу i роздавати вiзитки. Вiд того, як ми впораємося, в подальшому будуть залежати i нашi премiї!
   Майстри робили нiгтьовi аплiкацiї, фотографи все це фотографували для портфолiо, а костюмерка займалася з нами - вчила правильно подавати буклети, напої i бутерброди так, щоб у поле зору весь час потрапляла творчiсть наших майстрiв. Iнодi за вечiр експозицiя на нiгтях змiнювалася до трьох разiв. В кiнцевому пiдсумку нас роздiлили по жанрах: бабусi на виставцi демонструватимуть портрети i роздаватимуть буклети; середнi, тобто моя група, - носитимуть на нiгтях картини iз зображенням людей на повний зрiст i розносити напої на пiдносах, а у молодi з космiчними пейзажами завданням буде розносити пiдноси з закусками. "Краще б закуски дiсталися нам" - подумала я - "Можна було б що-небудь i самiй пожувати..."
   Бабусь вчили не тiльки пропонувати буклети, але й показувати окремi картини в них, розповiдати, чим вони привернули їхню увагу, упускати цi буклети на пiдлогу - все, щоб якомога активнiше демонструвати експозицiї на нiгтях. В якостi основних клiєнтiв передбачалися жiнки, тому, у разi їх зацiкавлення нашим манiкюром-педикюром, треба було вiдразу ж пропонувати i вiзитку з телефонами та адресами салонiв ЕСНЕ.
   Ми, середнi, повиннi були пропонувати напої. Треба було навчитися так подавати келихи, щоб нiгтi неможливо було не помiтити. Зрозумiло, келихи упускати не рекомендувалося, але поправити браслетик на нозi, елегантно пiднявши нiжку, або випадково упустити серветку чи хустинку допускалося - причому всi цi рухи тiла треба було розраховувати не на чоловiкiв, а на жiнок. Вiзитки не нав'язувати, а давати тiльки тодi, коли хтось запитає: "А де ви робили такий манiкюр?"
   Молодь мала розносити закуски. I тут теж були свої нюанси демонстрацiї шедеврiв. Ну, руки - це зрозумiло: подав бутерброд, або вказав на нього рукою - i все видно. Але як бути з педикюром?
   - Може, нам треба весь час спотикатися, щоб на ноги звернули увагу? - Запропонувала Золотоволоска Маша, помахавши своїми шикарно нарощеними навколо зелених очей вiями.
   - Та що це будуть за офiцiантки, якi постiйно спотикаються? - Фиркнула Вiра. - Ще подумають, що ви п'янi!
   - Нi, спотикатися не треба... - Задумливо промовила костюмерка Таня. - Я щось придумаю з взуттям.
   Першi три днi вечiрнi тренiнги затягувалися довше, нiж до дев'ятої вечора. Ми вимотувалися так, що вiдразу ж пiсля їх закiнчення вирубалися. Але в четвер, напередоднi виставки, ми закiнчили рiвно о дев'ятiй. Спати ще не хотiлося i я пiшла погуляти навколо будинку.
   Вже потемнiло, небо всипали зiрки, мiсяць сховався за будинком i тому давав слабке розсiяне свiтло. Крiм того, парк освiтлювали i вiкна. Обiйшовши ставок, я вийшла до входу в будинок з боку директорських апартаментiв. За парканом гула фура. Я пiдiйшла ближче, щоб подивитися, що там роблять. Притулившись до грат, я кiлька хвилин спостерiгала, як з фури вивантажують якiсь ящики i вносять їх у складський ангар.
   - Заборонено! - Раптом пролунав гучний голос у мене над вухом.
   Я здригнулася i навiть пiдстрибнула вiд несподiванки. До мене пiдiйшов чоловiк у чорному комбiнезонi, на спинi якого великими флуоресцентними буквами було написано "ОХОРОНА".
   - Що заборонено?
   - Заборонено стояти бiля машин, якi розвантажують.
   - Чому?
   - А раптом що-небудь пропаде? Хто вiдповiдатиме?
   - Але я ж за парканом...
   - Все одно заборонено!
   - А як вас звуть? - Я вiдступила на пару крокiв вiд паркану, але вирiшила для пристойностi трохи поговорити.
   Охоронець нiчого не вiдповiв i стояв, заклавши руки за спину.
   - Фу, який ви не комунiкабельний... - Я роблено надула губи.
   - Я дуже навiть комунiкабельний. - З загрозливим виглядом, скорчивши жахливу пику, пiшов на мене охоронець. - Я настiльки комунiкабельний, що тiльки починаючи розмову, вiдразу ж уявляю, як буду позбавлятися вiд трупа...
   - Ой! - Я зойкнула i помчала назад. Менi здавалося, що страшний охоронець мчить за мною. Тому я бiгла не по прямiй, а зигзагами. Не знаю як, але менi навiть вдалося злетiти на крутий мiсток через ставок i збiгти по ньому на iншу сторону. Коли я пробiгала повз Валерчика, який заступив на чергування, вiн подивився на мене як на ненормальну:
   - Щось трапилося? - Кинув вiн менi в спину.
   - Нi, я просто спортом займаюся перед сном! - Ляпнула я i понеслася до своєї кiмнати. Накрившись з головою ковдрою, я деякий час малювала у своїх фантазiях, як охоронець то розбирає мене на шматки за допомогою сокири, то топить мене у ставку, прив'язавши до уламку арматури, то закочує в асфальт невеликим ручним катком...
  * 12 *
   Наша презентацiя на виставцi пройшла чудово! Ми не тiльки добре впоралися з обов'язками офiцiанток, а й зумiли роздати безлiч вiзиток нашої студiї. Одна тiльки я, на прохання тих дам, що прийшли на виставку, вiддала бiльше двадцяти вiзиток!
   А як ми виглядали! У бабусь, якi стали елегантними жiнками невизначеного вiку, на нiгтях були зображенi вiдомi портрети: Леонардiвська "Джоконда", Дейнекiвська "Парижанка", "Дама з покривалом" Рафаеля, "Невiдома" Крамського i "Рюмiна" Кипренського. Щоб уся ця художня пишнiсть добре була видна не тiльки на руках, але й на ногах, всiх наших бабусьок одягли в короткi, сукнi звуженого силуету, що ледве прикривали колiна, i вони вiдразу ж стали схожi на закордонних кiноактрис.
   У нас, середнячкiв, були портрети на повний зрiст: "Лєда з лебедем" да Вiнчi, "Актриса Єрмолова" Сєрова, "Вершниця" Брюллова, "Афродiта" Ботiчеллi, а у мене - Рафаелiвська "Сикстинська мадонна"! Молодь вражала всiх фантазiйними космiчними пейзажами сучасних художникiв. А якi у нас всiх були босонiжки!!! Вони так i притягували погляди. А крiм того пiдкреслювали доречнiсть саме такого педикюру.
   Коли ми, втомленi але щасливi, пiсля одинадцятої вечора повернулися до котеджу, нас чекав ще один сюрприз.
   - Милi панi! - Традицiйно звернувся до нас, присутнiх у вiтальнi, Iгор. - Ви всi дуже успiшно дебютували в якостi наших моделей, з чим вас i вiтаю!
   Всi натхненно зааплодували.
   - Працювали всi чудово, вклалися в нашi часовi рамки i тому заслуговуєте вихiдного!
   - Ура! - Захоплено вигукнула пухкенька кароока Женєчка рокiв двадцяти з каштановим каскадом. - Я так скучила за своїм котом!
   - Ви можете поїхати додому хоч зараз, а можете дочекатися ранку. - Продовжував Iгор. - Єдина умова - у недiлю бути тут о восьмiй годинi.
   - Але ж ми починаємо о сьомiй! - Заперечила бiлоснiжно-сива Зiнаїда Сергiївна.
   - В якостi заохочення цiєї недiлi ваш робочий час буде скорочено. Ви почнете о восьмiй.
   - А решта? - Поцiкавилася зi своєї коляски Лєра.
   - Решта - як завжди! - Парирував розпорядник. - Якщо запитань бiльше немає, я пiду спати.
   Питань до Iгоря нi в кого не було. Кiлька жiнок кинулися збирати сумки i викликати за телефонами таксi, решта пiшли спати. Я вирiшила не мчати проти ночi, а спокiйно лягти в лiжко.
   Вранцi бiльша половина нашого колективу пiсля снiданку вирушила до зупинки. Речей майже нiхто з собою не брав, обмежилися жiночими сумочками.
   "Треба би привiтатися з банкоматом" - подумала я i поцiкавилася у нього, що вiн менi може запропонувати. Банкомат запропонував вiсiм тисяч. "За що?" - здивувалася я. - "А! Мабуть, тут премiя за роботу!" - i я з чистою совiстю зняла пару тисяч готiвки.
   Домашня ванна, наповнена пiною, здалася менi набагато комфортнiшою за котеджiвський душ. Крiм того, менi нiкуди не треба було поспiшати. Понiжившись у теплiй водi близько двох годин, я вийшла i вирiшила зателефонувати Федору.
   - Алло?! - Почулося в трубцi.
   - Привiт! Це я! - Повiдомила я. - У мене вихiдний.
   - Ага! Бакс, це Лєна! - У трубцi пролунав радiсний гавкiт. - Сиди вдома, нiкуди не йди, я скоро буду! - I телефон зайшовся гудками вiдбою.
   "Цiкаво, останнi слова стосувалися мене чи Бакса? Будемо сподiватися, що мене". В очiкуваннi Федора, я напнула джинси i футболку, склала в пакет халатик i тапочки (до майстрiв краще ходити без нiчого, все одно будуть переодягати) i сiла бiля телевiзора. Через кiлька хвилин пролунав дзвоник у дверi.
   - Ти що, захворiла? - Запитав Федiр, як тiльки я вiдкрила дверi.
   I як я забула привести себе в порядок?! Звикла, що з нами кожен день працюють стилiсти.
   - Нi, просто не нафарбувалася. - Знiяковiло вiдповiла я, але тут же викрутилася: - Ти ж не сказав, куди ми пiдемо!
   - Погода чудова - пропоную їхати на рiчку! Вода вже як влiтку - двадцять три градуси!
   - Здорово! Тодi я i фарбуватися не буду, якщо ми вже будемо купатися... - I я кинулася збирати пляжнi приналежностi. Бакс з нетерпiнням чекав нас в машинi i мало не затоптав мене вiд радостi, коли я сiла поруч з ним. Водiя сьогоднi не було.
   Незважаючи на практично лiтню спеку, людей на замiському пляжi не було. Федiр розстелив пiд деревом плед, а я, роздягнувшись, звернулася до Бакса:
   - Ну що, Баксик, пiдемо купатися?
   - Гав! - Радiсно погодився Бакс i помчав у воду.
   Пiднявши хмару бризок, вiн носився по мiлководдю i не давав менi можливостi увiйти в рiчку.
   - Бакс! Принеси-но менi палицю! - Нарештi здогадалася я i кинула в воду палицю, яку знайшла тут же.
   Бакс поплив на глибину за палицею, а я змогла увiйти в воду. Не встигла я зануритися, як мене облило новою порцiєю бризок - це поруч плюхнувся з розгону Федiр.
   - А ну, наввипередки! - Закричав вiн i старанно запрацював руками.
   Я теж прискорилась у своєму улюбленому стилi батерфляй. Бакс щосили поплив по-собачому. Так, один за одним - попереду Федiр, за ним я, а за мною Бакс - ми допливли до протилежного берега.
   - Я думав, що встигну ще й позасмагати, поки ти допливеш. - Здивувався моїй швидкостi Федiр, коли я вийшла на берег майже вiдразу за ним.
   Бакс, радiсно пофиркуючи i оббризкуючи нас, не дав менi вiдповiсти що-небудь дотепне. Ну, то й добре: за словом треба було лiзти в кишеню, а на купальнику кишень не було.
   - Ну, як там у тебе на новiй роботi? - Мiж iншим поцiкавився Федiр, коли ми, перепливши знову на свiй берег, вляглися в тiнi на пледi.
   - Ой, все так цiкаво! Але i втомлюємося, звичайно ж, жахливо! - I я розповiла про все, що зi мною вiдбувалося за цей тиждень.
   - Невже все так прекрасно? I нiчого пiдозрiлого або страшного?
   - Є один пiдозрiло-страшний охоронець. - I я розповiла про зустрiч з "комунiкабельним" охоронцем.
   - Коли це було, в четвер? - Задумливо уточнив Федiр, закусивши в ротi травинку.
   - Так, у четвер, якраз напередоднi показу. Годинi, приблизно, о пiв на десяту. О дев'ятiй ми закiнчили i я вийшла погуляти.
   - А в п'ятницю вже з'явилося на вулицi... - Сам собi пробурмотiв вiн.
   - Що з'явилося? - Не зрозумiла я.
   - Та так, думки вголос... А не могла би ти щовечора виходити погуляти перед сном?
   - Та запросто! Це в першi днi я падала, як убита, а тепер вже втягнулася. От тiльки... Фантазiя у мене буйна. Iнодi навiть зв'язувати доводиться... А цей страшний охоронець...
   - Тож вiн тебе просто налякав! Що вiн може зробити, та й навiщо?
   - Ну, хiба мало що...
   - А ти не попадайся йому на очi. Зовсiм не обов'язково пiдходити до самого паркану, можна поспостерiгати здалеку.
   - Поспостерiгати i...?
   - I зателефонувала менi. Бо раптом цей ваш Альберт...
   - Та ти що?! Ти думаєш, вiн якийсь мафiозi?! Великий наркоторговець?! А може, ще й кiлер?!! Та вiн навiть мухам руку подає, допомагаючи зiйти зi стелi, а ти його в кiлери записав!!! - Я страшенно обурилася пiдозрами слiдчого до нашого душцi-директора, який зрiдка з'являвся пiд час наших занять i завжди був дуже ввiчливим.
   - Що ти, що ти! - Жартома почав вiдбиватися вiд мого напору Федiр. - Нiчого такого я про нього не думаю! От i доведеш менi, що мої пiдозри марнi.
   - От i доведу!
   - От i доведи...
   - I доведу... - Не знайшовши, що б ще такого сказати цьому пiдозрiливому слiдаку, я пiшла до води.
   Бакс обiгнав мене i першим кинувся в рiчку.
   - Баксик, пливи подалi! - Крикнула я йому.
   Бакс послухався i я змогла спокiйно увiйти в воду. Через пару хвилин до нас приєднався i Федiр. Наплававшись, ми влаштували палко-кидальну гру - по черзi кидали палицю одне одному так, щоб Бакс мiг її перехоплювати i приносити нам.
   Зовсiм непомiтно день пiдiйшов до кiнця. По дорозi додому, ми повечеряли в замiському кафе i вже в повнiй темрявi пiд'їхали до мого дому.
   - Не хотiлося би завтра рано вставати i тягтися на зупинку. Може, ти вiдвезеш мене на роботу вже сьогоднi? - Вирiшила скористатися моментом я.
   - Ти що, така лiнива? I як я цього не розгледiв ранiше?! Нам з Баксом лiнива дружина не потрiбна.
   - А вам нiхто i не пропонує! - Фиркнула я. - Може, щодо Баксика я б ще й подумала, а от ти... I потiм, ледачi люди - це дуже навiть вигiдно.
   - Як це?
   - Ну, ледачi все роблять дуже швидко, щоб скорiше звiльнитися вiд роботи. I роблять все дуже якiсно, щоб потiм не переробляти.
   - А, ну тодi добре... Гаразд, iди, збирай речi. Ми з Баксом так вже й бути, вiдвеземо тебе.
   - А у мене вже все зiбрано! Я тiльки заскочу за пакетом i повернуся! - I я помчала до лiфта.
   Спочатку ми їхали по вже знайомому менi маршруту автобуса, але коли до зупинки залишалося зовсiм небагато, Федiр раптом звернув у якийсь незнайомий провулок.
   - Ти що, хочеш мене завести в якiсь нетрi? - Почала я озиратися.
   - Нi, просто пiд'їдемо до вашого котеджу з iншого боку.
   Але з iншого боку пiд'їхати не вдалося. Бiля вiдкритих ворiт складського ангара стояла величезна фура i перегороджувала собою вузьку вулицю.
   - Сиди i не висовуйся! - Сказав чи то менi, чи то Баксу Федiр i вийшов дiзнатися, чи надовго цей затор.
   Через кiлька хвилин вiн повернувся.
   - Вони тут будуть розвантажуватися ще близько пiвгодини. Попросили об'їхати наступним провулком... Дуже ввiчливо попросили... - I Федiр, розвернувшись, повiз мене до зупинки.
   - Звiдси сама пройдеш чи тебе проводити? - Запитав вiн, зупинившись метрiв за тридцять до зупинки.
   - А чому би тобi мене не пiдвезти до хвiртки?
   - Просто не хочу свiтити машину.
   "Свiтити!" - що за ментiвський жаргон?!
   - Ну, то й добре. Сама дiйду! - I я рiшуче грюкнула дверима.
   - Телефонуй менi! - Гукнув у вiдчинене скло Федiр i завiв мотор.
  
  
  
  * 13 *
   Ображена на Федора за його пiдозри по вiдношенню до нашого керiвництва, я пiднялася у свою кiмнату, прийняла душ i лягла в лiжко. "Ну як можна спiлкуватися з людиною, яка будь-кого пiдозрює в злочинах?!" - Думала я. - "Хоча, що з нього вiзьмеш: слiдчий - вiн i в лiжку слiдчий!" - Чому в голову прийшов саме такий вислiв, я вже не стала розбиратися. Сон майже повнiстю розтiкся по моєму тiлу i я непомiтно заснула. Не дивно, що пiсля такої останньої думки снився менi саме Федiр i саме в лiжку...
   Ранком за снiданком вiд столика молодi почулося:
   - Ну, то й що, що лягла не роздягнена?! Зате похмiлля зустрiла святково! - Це комусь вiдповiла зеленоока Машенька.
   Взагалi, я раптом зауважила, що в нашому колективi якось так склалося, що всiх малолiток ми стали називати зменшувально-пестливими iменами, бабусь - по iменi та по батьковi, а середнячкiв - просто по iменi.
   Тут з-за столу спробувала встати дюймовочка Оленка, але у неї не вийшло i вона, з гуркотом перевернувши свiй стiлець, впала на пiдлогу.
   - Гей, зiрки! - Весело крикнула вона нам всiм, продовжуючи сидiти на пiдлозi i потираючи забитий лiкоть. - Загадуйте бажання - я впала!
   - А чому ми повиннi згадувати? - Не зрозумiла гумору Свiтланка.
   - Ну, якщо падає зiрка, прийнято загадувати бажання. - Почала їй пояснювати колясочниця Лєрочка. - А якщо падає людина, то нехай бажання загадують зiрки. А через те, що тепер ми всi - "зiрки", то можемо загадувати бажання.
   - А... Що би таке загадати... - Серйозно задумалася Свiтланка.
   - Пiнгвiну крила данi не для того, щоб лiтати, а для того, щоб були. - Глибокодумно помiтила наша Вiра, пiдносячи до рота шматочок омлету. - У деяких людей так iз мiзками...
   - Хочу бути кiнозiркою! - Раптом знайшла своє бажання Свiтланка. - Про мене тодi весь свiт говорити буде!
   - Досить вже того, що про тебе говорить вся вулиця. - Зауважила їй пухкенька Женєчка. - Гаразд, на роботу пора! Кiнчайте ляси точити, пiшли!
   - Ой, знову працювати!.. Всi хвороби у свiтi - вiд роботи. Мiй девiз: "Не помри молодою!" - Вигукнула Машенька, яка до цього нiде не вчилася i не працювала.
   - А навiщо ти тодi сюди прийшла? - Резонно запитала Лєрочка.
   - Щоб себе показати i знайти прекрасного принца.
   - Дiвчата! - Втрутилася я в їхню розмову. - Якщо ви хочете, щоб вас знайшов прекрасний принц, зловiть стрiлу i квакайте голоснiше.
   - Шо? - Знову не зрозумiла Свiтланка, застрягши в дверях.
   - Нiчого, все гаразд. Йдемо! - I Женєчка виштовхала її за дверi.
   Поснiдавши, ми вирушили на тренування, потiм до майстрiв. I все закрутилося, як ранiше.
   Увечерi на тренiнгу нам оголосили, що тепер ми будемо готуватися до виставки собак. Виставка вiдбудеться в суботу в Одесi. Нам треба буде показувати цуценят, виставлених на продаж. I, зрозумiло, рекламувати нашу Студiю.
   - А коли ми поїдемо в Одесу? - Поцiкавилася колишня шкiльна завгосп Олена Вiталiївна.
   - У четвер ввечерi. - Став пояснювати Iгор. - Вранцi в п'ятницю ми вже будемо там, поселимося, познайомимося з мiсцем виставки i зi своїми цуценятами. Пiсля обiду до самого вечора - показ. У суботу вихiдного не буде - з ранку i до чотирьох годин ми будемо знову працювати на виставцi.
   - А потiм? - Поцiкавився хтось за моєю спиною.
   - Увечерi ви будете вiльнi, зможете прогулятися мiстом. У недiлю ми плануємо провести вам екскурсiю, потiм - пляж. А ввечерi в недiлю ми поїдемо назад.
   - А вихiдного не буде? - Занепокоїлася Женєчка.
   - А чим вам день в Одесi не вихiдний? - Питанням на питання вiдповiв Iгор.
   - А? Ну, авжеж...
   Як правильно поводитися з цуценятами, щоб вигiдно показати свiй манiкюр i педикюр, ми тренувалися на м'яких iграшках. Крiм того тривала робота над портфолiо Студiї i над календарем.
   Травень добiгав кiнця i погода була абсолютно лiтньою. Тому у вiльний час я плавала в басейнi i майже не спiлкувалася зi своїми колегами. Тiльки ввечерi, потусувавшись деякий час у вiтальнi, могла послухати про що ведуться розмови. От i сьогоднi, пiдiйшовши до дивана бiля полиць з книгами, я почула:
   - Звичайно ж шукала! Але ж менi вже п'ятдесят! - П'ятдесятирiчна Мар'яна Iгорiвна, яка колись працювала касиром в кiнотеатрi, дiлилася своїми неприємностями. - Нiхто таких не хоче брати. Хоча до пенсiї я би могла ще працювати цiлих десять рокiв! Ще не вiдомо, чи будуть вони стiльки iснувати... Так от. Одного разу я знайшла оголошення в газетi, що є вакансiя керiвника ритуального салону. Поїхала туди. Мене радiсно прийняли, сказали, що саме така їм i потрiбна, але...
   - Та якi можуть бути "але"?! - Вигукнула блондиниста Лiда. - Зарплата ж хороша?
   - Зарплата хороша. Навiть ще краще...
   - Ну? Все ж добре?
   - Все би добре, але мене насторожило коло обов'язкiв...
   - I що там такого насторожливого? - Пiдняла голову вiд книги Вiра.
   - Розширення клiєнтської бази.
   - То й що? - Знизала плечима музпрацiвниця Таня.
   - Розширення клiєнтської бази в ритуальному салонi!!! Менi що, їх вбивати?
   Я не стала слухати далi i пiшла до iншої групи. Тут колясочниця Лєрочка пояснювала колишнiй студентцi Оленцi:
   - Борщ - вiн як Кунг-Фу. Ти можеш готувати його все життя, але так i не досягнеш рiвня бабусi.
   - А звiдки ти про Кунг-Фу знаєш? - Пiдняла красивi карi очi пухкенька Женєчка.
   - Ну, не весь же час я в колясцi їжджу! Колись займалася боротьбою. У мене навiть чорний пояс був... - I на її очах зблиснули сльози.
   - Ой, так хочеться щось розумне сказати, просто слiв немає! - Спiвчутливо вигукнула платинова Свiтланка.
   - Щоб слова з'явилися, треба хоч трохи мiзки розвивати. - Озвалася Оленка.
   - А вони менi не потрiбнi - я красива!
   - Красивою треба бути не тiльки ззовнi, але й зсередини. - Глибокодумно прорекла Машенька.
   - То що менi, косметику кiлограмами жерти, чи що?!
   Бiльше я слухати не стала i перемiстилася в куток бiля телевiзора.
   - Н-да... Життя проходить так швидко, наче йому з нами не цiкаво. - Зiтхнула Нiна Володимирiвна, пiднiмаючи тростину, яка раптом впала.
   - Ну, не варто втрачати оптимiзму. - На секунду вiдiрвалася вiд нескiнченного в'язання Зiнаїда Сергiївна.
   - I оптимiзм теж буває клiнiчним. - Нiна Володимирiвна встала, обiпершись на цiпок, i зiбралася йти.
   - От тiльки позбудешся комплексiв, почнеш по-справжньому насолоджуватися життям, i тут - бац! - розумiєш, що тобi за шiстдесят... - Це засумувала шiстдесяти семирiчна фiлолог Неля Едуардiвна.
   - А я недавно спiвала в караоке! - Раптом вигукнула, повернувшись, Нiна Володимирiвна, яка ще не встигла далеко вiдiйти.
   - Я чула про нього, але нiколи не пробувала! - Вигукнула Олена Вiталiївна. - То як, вийшло?
   - Пiдiйшов мужик i дав п'ятсот гривень, щоб я заткнулася.
   - От нахаба!
   - Нi, чому ж. Просто я зрозумiла, що тепер можу цим час вiд часу пiдробляти...
   - У вас хоч якась пенсiя є, а що робити таким як я? - Пiдвелася Олена Вiталiївна. - Скоро у нас до пенсiї зможуть доживати тiльки тi, кому вона i так не потрiбна!
   Я вийшла в сад. Майже повний мiсяць кидав на землю чiткi тiнi вiд дерев. Переступаючи через свiтлi промiжки, ступаючи як на дошки тiльки по тiньових смужках i наспiвуючи про себе "А нам все одно!", я пiшла в обхiд будинку. "...вовка i сову!" - я перестрибнула через досить широку дiлянку свiтла i зупинилася, налаштовуючись до наступного стрибка. "Справа є у нас... У жахливий час..." - Тут тiнь була дещо ширше i я зупинилася вiддихатися. - "Косимо..."
   - Траву! - Раптом почула я зi сторонi паркану.
   "Невже я спiвала вголос?" - подумала я - "Чи хтось теж спiває мою пiсню..." - I я прислухалася.
   Бiля складського ангару знову стояла фура. Її розвантажували двоє робiтникiв, а керував сам красень Альберт.
   - Перемелеться на пудру - нiхто й не зрозумiє! - Альберт давав розпорядження головному лаборанту. - I щоб термiново! Пiслязавтра ми вже їдемо!
   "Нам в пудру запхнуть будь-яку фiгню..." - на ту ж мелодiю продовжувала наспiвувати я. - "Стоп! Яку таку трин-траву?" - В головi вiдразу ж пролунав голос Федора: "Якщо є питання, то вiдповiдь обов'язково знайдеться!" - "Ну ясно ж, пудра на натуральних травах! Щоб не псувати стан шкiри... Чи нi? А може це та трава, про яку натякав Федiр?.."
   Вночi увi снi моя бурхлива фантазiя стала малювати величезнi снопи якоїсь трави, яку вiтряки перемелювали на борошно. Лаборанти в бiлих халатах пересипали борошно в коробочки i якiсь пiдозрiлi люди в чорних масках продавали цi коробочки, виглядаючи з-за рогiв на перехрестях...
   Вранцi, перед снiданком я подзвонила Федору.
   - Добрий ранок! - Радiсно закричав вiн у трубку так, що менi довелося вiдсунути її подалi вiд вуха. - Як справи?
   - Нормально. Я щодо трави...
   - Якої трави? - Голос у трубцi з захопленого перетворився на насторожений.
   - У нашу пудру додають якусь траву. Але це може бути просто натуральнi компоненти для захисту шкiри?!
   - Звичайно ж, не бери в голову! - Заспокоїв мене Федiр.
   - Ага, не бери в голову! Сам налякав, а тепер...
   - Та я ж просто так! Робота у мене така. Ну ладно, бувай, менi у вiдрядження треба збиратися... - I вiн вiдключився.
  * 14 *
   У четвер ми всi готувалися до поїздки в Одесу. Поїзд повинен був вiдходити приблизно об одинадцятiй вечора, тому всi з сумками зiбралися у вiтальнi до дев'ятої i, в очiкуваннi автобуса, вели невимушенi розмови.
   - Спочатку я побачила в ньому ангела. - Продовжувала розпочате Вiра. - Через деякий час пiсля замiжжя з ангела вiн перетворився на диявола. До чого тiльки вiн мене не ревнував! Вимагав, щоб я звiльнилася зi школи. Пару разiв навiть пiдняв на мене руку... Звичайно ж я переживала, плакала, а потiм раптом зрозумiла, що вiн просто козел. Тодi я якось одразу заспокоїлася, при черговому нападi ревнощiв вмазала йому сковорiдкою по головi i розлучилася. Тепер для мене всi шляхи вiдкритi.
   - Що толку, що всi шляхи вiдкритi, коли немає грошей на дорогу? - Зiтхнула Таня.
   - Але ж тепер у нас є грошi?! - Напiвзапитально, напiвствердно вигукнула Лiда. - З часом все буде добре!
   - З часом, може, все i буде добре, а от з нами всяке може трапитися. - Песимiстично констатувала Свєта.
   У молодi був вечiр страшилок. Лєрочка, пригнувшись, промовляла страшним голосом:
   - Труну стали закопувати два мужика. I ось, один з них каже: "Тьху-тьху-тьху, щоб не ожив". А iнший: "Ти вже тодi й по дереву постукай!" Той постукав, а з труни: "Хто там?" - Останню фразу Лєрочка вигукнула громовим голосом i витрiщивши очi.
   - А-а-а!!! - Заверещала молодь.
   - Дожили! З розуму починають сходити навiть тi, хто його не мав! - Обернулася на їх вереск Зiнаїда Сергiївна.
   - Подумаєш, у кожного свої таргани в головi! - Парирувала Женєчка.
   - Дiвчата, якщо гарненько поворушити мiзками, то всi таргани розбiжаться. - Порадила все та ж Зiнаїда Сергiївна, у якої сьогоднi, мабуть, був iронiчний настрiй.
   - Засуньте свої поради собi знаєте куди?! - Взбрикнула Свiтланка.
   - Жахливi часи! - Пiдхопилася, спираючись на цiпок, Вiра Iванiвна. - Тепер ми боїмося подряпати айфон, але не соромимося напаскудити в душу людям!
   Може, хтось щось i вiдповiв би, але тут до нас увiрвався Юрчик i закричав:
   - На нас наїхали! Якiсь вiдморозки хочуть забрати весь наш товар! Там Льоша один вiдбивається, бiжимо йому допомагати!
   I всi поспiшили на помiч. Навiть Вiра Iванiвна з тростиною i Лєрочка в колясцi.
   Вбiгши у вiдкритi дверi складського ангару, ми побачили справжню бiйку: один наш тренер проти п'яти вiдморозкiв в синiх спортивних костюмах i балаклавах. "Це несправедливо - п'ятеро на одного!" - Промайнула у мене думка, i я, схопивши якусь палицю зi штабеля, кинулася на допомогу Льошi. Вибравши в якостi цiлi найближчого "синього", я стала молотити його палицею, не вiдволiкаючись на iнших. Мабуть, iншi моделi робили так само, тому що, коли Льоша вiдсторонив мене вiд моєї жертви i почав зв'язувати їй руки за спиною скотчем, я, озирнувшись, побачила по однiй-двi розпашiлi фурiї над трьома вiдморозками, що мляво вiдбивалися, i декiлькох над парочкою вже пов'язаних, як i мiй.
   Битва була остаточно закiнчена на нашу користь. Вiдморозкiв завантажили у фургон (чомусь медичний, бiлий з червоним хрестом i з написом "реанiмацiя") i вiн помчав на величезнiй швидкостi, не включаючи, проте, нi сирени, нi мигалки.
   Збудженi ми повернулися до вiтальнi.
   - Ух, як ми їх всi! - Захоплювалася Свiтланка.
   - Цiкаво, а якого хрiна їм у нас треба було? - Висловила загальне здивування Машенька.
   - Вiдповiдь, звичайно, iснує, але формулюванню поки не пiддається... - Зiтхнула Олена Вiталiївна, беручи до рук свою сумку у вiдповiдь на повiдомлення захеканого Юрчика про те, що автобус вже давно приїхав i нам, щоб не запiзнитися, треба термiново грузиться.
   I в автобусi до вокзалу, i в поїздi майже до другої ночi ми дiлилися враженнями про першу в нашому життi бiйку.
   - А як Вiра Iванiвна своєю тростиною орудувала!
   - А де ви каструлю роздобули?
   - Сама не знаю! Вона бiля дверей стояла, просто на пiдлозi...
   - А Лєрочка-то, Лєрочка! Потихеньку пiдкотить ззаду i кидає в них пляшки з розчинником!...
   Все ще перебуваючи в збудженому станi, я, стоячи перед дзеркалом у туалетi, набрала Федора i в страшних подробицях, подекуди прикрашаючи i перебiльшуючи, розповiла йому про цю подiю. В кiнцi моєї розповiдi п'ять нападникiв перетворилися на п'ятнадцять, та ще й озброєних автоматами...
  * 15 *
   В Одесi було по-лiтньому тепло i сонячно. Поселили нас на Дерибасiвськiй у Пасажi. Круто звучить? Але тiльки звучить. У двомiснi номери нам поставили розкладачки i поселили по четверо. I тiльки в моєму номерi нас виявилося троє - я, колясочниця Лєрочка i Неля Едуардiвна. Всього ми - п"ятнадцять моделей - зайняли чотири номери. Як розташувалися нашi керiвники, не знаю.
   Виставку собак влаштували зовсiм поруч, в колишньому кiнотеатрi "Україна" на перехрестi Дерибасiвської та Рiшельєвської, куди ми i вiдправилися одразу же пiсля снiданку. Манiкюр та педикюр нам зробили ще до вiд'їзду, а зачiски i макiяж вже на мiсцi. Декому, щоправда, через вечiрню битву, довелося дещо вiдновити або пiдправити.
   Центр величезного залу, обрамлений двома рядами пластикових стiльцiв, служив iмпровiзованою ареною, на якiй господарi демонстрували своїх пiдопiчних. А по периметру стiн були влаштованi маленькi кiмнатки два на два метри з вiдкритою для глядачiв лицьовiй стiною. У них ми i повиннi були працювати з цуценятами.
   Менi дiсталися цуценята європейського пуделя - спритнi кучерявi чорнi, сiрi i бiлi грудочки, всього вiсiм штук. В кутку стояло крiсло на чудернацьких вигнутих нiжках в стилi рококо, на пiдлозi - килимове покриття, в iншому кутку - стилiзацiя пiд камiн, замiсть дров в якому поставили тканинний кошик для цуценят. У висувнiй шухлядцi "камiна" знаходився корм для собак, серветки i консервний нiж, зверху - графин з водою. Ближче до глядачiв, бiля невисокої, ледь до колiна, прозорої перегородки з оргскла стояли двi миски. В одну я вiдразу ж налила води, а в iншу ложкою виклала вмiст консервної банки. Завдання було просте: красиво сидiти в крiслi, витягнувши ноги до глядачiв i склавши на колiнах руки. Коли хто-небудь пiдходив до вольєра, виймати з кошика парочку цуценят, демонструвати їх i свiй манiкюр, грати з ними, годувати їх i прибирати за ними. Якщо з'являться покупцi на цуценят, треба було покликати розпорядника виставки. Ну а якщо хтось попросить, давати вiзитку "ЕСНЕ". Час вiд часу можна було виходити за своїми потребами в побутову кiмнату. Там же можна було випити чаю i перекусити бутербродом.
   Виставка розпочала свою роботу о третiй годинi дня. I тут виявилося, що цуценята менi дiсталися непосидючi. Мирно лежати в кошику їм було не цiкаво. Куди цiкавiше хапати мене зубами за подiл сукнi, перекидатися, пiдставляти для почухування животик або спинку, ганятися один за одним, перевертаючи миски i справляти нужду в самий невiдповiдний час прямо на килимi. Думаю, що i прибирала i грала я зi своїми пiдопiчними досить грацiозно. Крiм того, що за день менi вдалося продати шiсть цуценят (на мiсце вибувших звiдкись приносили нових), я ще й вiзиток роздала близько десятка.
   Здавши своїх пiдопiчних органiзаторам виставки, о восьмiй ми вийшли з будiвлi на вулицю. З Приморського Бульвару лунала музика i я вирiшила прогулятися. Лєрочка, хизуючись новенькою автоматичною коляскою, отриманою перед самим вiд'їздом, склала менi компанiю. Обiгнувши Оперний театр, ми вийшли на бульвар i вiдразу ж поринули в розмаїття самодiяльного культурного життя Одеси. Тут грали i гiтаристи, i акордионники, i ударники; малювалися шаржi крейдою i космiчнi пейзажi балончиками; вiдбувалися змагання з пiдтягування i кидання м'ячикiв по пляшках. I всюди збиралися натовпи глядачiв. Мiсць на лавках не було. Постоявши то тут, то там, погледiвши i послухавши, ми дiсталися пам'ятника Дюку i подивилися вниз на Потьомкiнськi сходи. Спускатися до порту не хотiлося i ми рушили назад. Я ледве встигала за чудо-коляскою, яка спритно лавiрувала серед гуляючого натовпу. Лєрочка була в захватi - досить злегка повести пальцем i коляска виконує будь-яке бажання! Повернувшись на Дерибасiвську, ми повечеряла в кафе i пiшли спати.
   Вранцi ми поснiдали i о пiв на дев'яту вибралися з готелю. Ранкова Одеса виявилася зовсiм не такою, як вечiрня. Було тихо i порожньо, майже всi мiсцевi ще спали. До початку роботи виставки залишалося майже пiвтори години i ми пiшли гуляти. Тепер компанiю менi становили майже всi нашi моделi. Не поспiшаючи, ми детально оглянули ззовнi Оперний театр, прогулялися по безлюдному Приморському Бульвару, похлюпались у фонтанi бiля пам'ятника Пушкiну, сфотографувалися з Дюком, посидiли на левах бiля будинку графа Воронцова, спустилися в Турецький парк i, повнi сил i гарного настрою, на десяту годину прийшли в "Україну".
   До третьої години у мене розкупили всiх пуделькiв. Останнiй бiлий пудель, залишившись один, попросився до мене на руки i заснув, згорнувшись калачиком, поки його не помiтив рудий хлопчик рокiв шести, який тримав за палець тата в окулярах. Тато, не вiдриваючись вiд свого смартфона, на всi питання сина вiдповiдав багатозначним "Угу". Вiн навiть не помiтив, як син перелiз до мене у вольєр i, сидячи на пiдлозi, став возитися з цуценям. Я розважала i дитину i собачку, як могла, поки звiдкись не з'явилася захекана мама.
   - Сашенька, вилазь будь ласка! - Звернулася вона до знайденого сина. - Вова, ну скажи йому! - Це вже до чоловiка.
   - Угу.
   - Сашенька, ти ж не всiх собачок подивився! Може, пiдемо далi?
   - Я вже всiх сто разiв бачив! Я хочу цього купити!
   - Ну, ми же домовилися, що подаруємо тобi вiвчарку на день народження! Вова!
   - Угу.
   - Не хочу вiвчарку! Хочу пуделя!! Не хочу чекати, хочу зараз!!!
   Зрештою, пуделя йому купили i вся сiм'я рушила до виходу.
   О третiй годинi нас органiзовано погодували в найближчому кафе i повезли на пляж в Аркадiю. Вiдпочинок на пляжi, як виявилося, теж був запланований з умислом - нас нарядили в шикарнi закритi купальники i надали шезлонги навколо басейну. Для звичайних вiдпочиваючих ми не були групою: миловиднi бабусi, прекраснi жiнки i чарiвнi дiвчата з чудовим манiкюром, педикюром i макiяжем витрачали грошi на вiдпочинок в Аркадiї, попиваючи коктейлi i занурюючись у морськi хвилi... А бiля входу на пляж красувався великий рекламний плакат студiї ЕСНЕ, на якому були зображенi тiльки руки i ноги - знiмки зi студiйного портфолiо. Не дивно, що подивившись на нас, бiльшiсть жiнок брали вiзитки ЕСНЕ, що лежали просто на парапетi сходiв...
   У недiлю пiсля снiданку ми виписалися з готелю. Бiля входу нас чекав автобус, який повiз нас на екскурсiю. Щоб не дублювати екскурсiйнi буклети, про саму екскурсiю я розповiдати не буду. На початку першої години нас висадили бiля парку Шевченка.
   - Всi вiльнi до шостої вечора! - Оголосив Iгор. - О шостiй зустрiчаємося бiля вокзалу! - I вiн поїхав на якомусь мерседесi.
   Речей у нас було не багато - по невеликiй дорожнiй сумцi. Хто вiдправився бродити мiстом, хто - по магазинах, а я - до найближчого пляжу. Найближчим виявився пляж в парку Шевченка. Розстеливши рушник на пiсочку в тiнi, пiдклавши сумку пiд голову замiсть подушки, я розслабилася. "Ось воно, щастя! Море, пiсок - нехай i без пальм, я - така прекрасна i чарiвна..." - I тут хтось плюхнувся зi мною поруч.
   - Не заважатиму? - З якимось удаваним акцентом звернувся до мене противний голос.
   Я знехотя розплющила очi i визирнула з пiд капелюха:
   - Невже вам було мало мiсця... Федiр?!! Як ти тут опинився? А де Баксик?
   - Вiдповiдаю по-порядку: Так, я Федiр. Я тут на семiнарi слiдчих. Бакс приїхав зi мною i саме зараз обнюхує чарiвну блондинку.
   Я повернула голову туди, куди кивнув Федiр, i побачила Бакса поруч з малесенькою болонкою. Обидва проявляли явну дружелюбнiсть, не звертаючи уваги на немолоду панi з парасолькою, яка намагалася їх розiгнати. Нарештi, дама подолала свiй страх перед величезною собакою i вихопила у неї з пiд носа свiй гавкаючий скарб. Бакс з гiднiстю щось рикнув i неквапливо пiшов до нас.
   - Баксик! Ух, ти моя улюблена морда! - Почала я тискати його в своїх обiймах.
   - Менi ти такого прийому не чинила. - Насупився Федiр.
   - Ну, ти ж не такий очаровашка. Тобi до Бакса ще рости i рости! Правда, Баксик? - Бакс стрибав навколо мене, припадаючи на переднi лапи, вiдскакуючи, повискуючи i порикуючи, завзято ляскаючи хвостом по боках i розкидаючи навколо пiсок. - Нудно тобi на семiнарi? Бiдненький, зовсiм тебе замучив цей слiдак!
   - Цей, як ви висловилися, "слiдак" мiг би залишити Бакса з сусiдкою. От тодi б йому було дiйсно нудно. А так, ми вже третiй день по пiвдня проводимо на пляжi, вечорами гуляємо в парку i взагалi ведемо здоровий спосiб життя.
   - Ну, добре. - Я поклала руку на голову Бакса, який вже стомився скакати, i милостиво обернулася до Федора. - Я тобi пробачаю.
   - Що прощаєш?! - Заволав Федiр. - Я що, вже встиг у чомусь завинити?
   - Щоб жiнка пробачила чоловiка, йому абсолютно немає необхiдностi у чомусь завинити. До речi, мiг би принести морозиво...
   Федiр мовчки схопився i буквально за хвилину стояв надi мною, тримаючи в руках чотири упаковки з морозивом.
   - Ов-ва! Яка швидкiсть! Невже тобi вiд мене щось потрiбно? - Розгортаючи ескiмо, я пiдозрiло подивилася на Федора, який почав вмощуватися поруч.
   - Та нi, нiчого не треба...
   - А може, ти хочеш вивiдати вiд мене щось про ЕСНЕ?
   - Нi, не хочу. Навпаки, можу навiть передбачити, куди ви поїдете наступних вихiдних.
   - I куди ж?
   - У Київ.
   - А що ж ми будемо робити в столицi нашої Батькiвщини?
   - Дай-но подумати... - Федiр уважно розглядав пляму на рушнику вiд розталого морозива. - Бачу Київський вокзал...
   - Ха!
   - Бачу багато скарбiв: дiаманти, рубiни, сапфiри, смарагди...
   - Ха?
   - I тебе серед них...
   - Досить балачок! Паршивий з тебе провiсник! Пiшли краще купатися! Баксик, охороняй речi! - I, демонстративно похитуючи стегнами, я пiшла до моря...
   Думаєте, Федiр виявив бажання провести мене до поїзда? Зовсiм нi! Вiдмовившись якимись абсолютно несподiвано звалившимися звiдкись справами, вiн схопив Бакса за повiдок i помчав у невiдомому напрямку майже вiдразу же пiсля обiду в кафе. А я зовсiм самотня повернулася з кафе назад на пляж, купивши по дорозi з рук якийсь пошарпаний детективчик ...
  * 16 *
   Приїхавши додому вранцi, ми снiдали всi разом. Стареньким на сьогоднi дали вiдпочинок.
   - Кажуть, кофеїн шкiдливий для здоров'я. - Наче в нiкуди промовила Машенька, наливаючи собi кави з кавника. - I цукор шкiдливий, i масло... - Вона поклала в чашку ложечку цукру i, взявши бутерброд з маслом i сиром, засмучено зiтхнула.
   - Не переймайся! - Заспокоїла її Олена Вiталiївна. - Турбуватися теж шкiдливо для здоров'я.
   - Ой, я знову поправилася! - Засмучено погладила себе по животi Лiда за нашим столом. - Вчора в кафе тортик їла...
   - Якщо з'їсти один шматочок, то це на вагу вплинути не може. - Озвалася Вiра.
   - А якщо з'їсти весь торт цiлком, не розрiзаючи, то вийде, що ви з'їли всього один шматочок! - Втрутилася зi свого столика Женєчка.
   - Щоб схуднути, треба частiше ходити до тренажерного залу, а не ухилятися, як дехто. - Багатозначно подивилася на Лiду Таня.
   - I навiть не обов'язково тренуватися. - Пiдтакнула Нiна Володимирiвна. - Просто хоча би не жерти цi двi години.
   Незважаючи на жарт, пророцтво Федора виповнилося майже дослiвно. Одразу пiсля снiданку нам оголосили, що ми будемо готуватися до виставки ювелiрних виробiв, яка буде проводитися в Києвi наступної суботи.
   - Ура! Знову подорожувати!!! - Зрадiла i заплескала в долонi мiнiатюрна Олєчка.
   - Я дуже люблю подорожувати. - Довiрчо повернулася до нашого столу Неля Едуардiвна. - До того, як я потрапити сюди, я теж багато подорожувала. Iнодi вiдвiдувала кухню - столицю квартири. А iнодi i такий екзотичний куточок планети, як туалет...
   - Ну, нi фiга собi понти... - Вигукнула Свiтланка.
   - Є такi люди, до яких хочеться пiдiйти, - Неля Едуардiвна встала i пiдiйшла до столика молодi, - обiйняти за плечi, ласкаво заглянути в очi - Неля Едуардiвна повернула до себе Свiтланку, - i запитати: "Ну, як же ти живеш без мiзкiв, га?"
   Всi так i гримнули. А Свiтланка сидiла то розкриваючи, то закриваючи рота i крутила головою, оглядаючи всiх нас:
   - Шо? Якого хрiна? Ну, блiн... А шо таке?...
   I вiд цiєї картини смiятися хотiлося ще бiльше...
   Знову почалися тренування: тепер нас вчили правильно носити дiадеми i шпильки, клiпси i сережки, кольє i кулони, перснi та браслети...
   Зате в роботi з майстрами настало певне затишшя - ми вже працювали всього по пiвтори-двi години. Робота над портфолiо була закiнчена i у вiвторок ввечерi нам повiдомили результати щодо календаря.
   - Милi панi! - Iгор засяяв променистою посмiшкою. - Дозвольте показати вам результати нашої роботи за цi майже три тижнi. Увага на екран!
   Свiтло у вiтальнi згасло i на екранi стали демонструватися кадри портфолiо ЕСНЕ - тiльки руки i ноги з рiзними видами манiкюру i педикюру. Все це було дуже красиво, але зрозумiти, кому з нас якi кадри належать, було неможливо. У процесi такої iнтенсивної роботи майстрiв я навiть не змогла запам'ятати, що саме вони менi робили.
   Потiм Ельвiра щось довго говорила про необхiднiсть наочної реклами та її ролi в роботi студiї. Її промову я пропустила повз вуха, тому що моя фантазiя раптом почала малювати любовнi сцени з Федором. Я уявляла себе юною дiвчиною в його обiймах в наймальовничiших куточках планети, поцiлунки, постiльнi сцени... Прийшла до тями я лише тодi, коли почула своє iм'я:
   - А цi кадри Олена Нестерова придумала сама. - Ельвiра коментувала вiдеоролик, в якому я годую себе i собачку шоколадом.
   Якби я не знала, що це я, я би себе не впiзнала. Цiлком ще молода, доглянута дама з благородними жестами, що сидить невимушено, але з гiднiстю. Пальцi з прекрасним манiкюром то вiдламували шматочок шоколадки i вiдправляли його до рота, то поправляли волосся в зачiсцi, то клали шоколад на пiдлогу поруч з доглянутими ногами для песика, то поправляли браслетик на нозi, то тикали в кнопки мобiльника... А зворушливий вираз собачої морди тiльки посилював бажання милуватися всiєю цiєю красою. Iншi ролики знову пройшли повз мою увагу, тому що я знов у своїх фантазiях вже полетiла в невiдому далечинь, поки Iгор раптом не висмикнув мене звiдти:
   - А тепер найголовнiше - наш календар!
   Всi засовалися на своїх мiсцях i я змусила себе зосередитися на тому, що вiдбувається. Помрiяти встигну i потiм, вночi, в лiжку...
   - Отже, не впоралися з роботою i не потрапили на сторiнки календаря... - Iгор витримав iнтригуючу паузу. - Три дами... - Вiн оглянув усiх нас, посилюючи напругу. - Цi три жiнки...
   - Не томи, голубчику! - Не витримала Нiна Володимирiвна. - Бо у нас валер'янки на всiх не вистачить.
   - Цi три жiнки: Женя, Свєта-Старша i... Олена Вiталiївна!
   Всi полегшено зiтхнули. Крiм, зрозумiло, названих.
   - Але ви не турбуйтеся! Вашi знiмки теж були не поганими i будуть надрукованi на рекламних плакатах. А тепер я назву тих, хто не зайняв призових мiсць, але на сторiнки календаря потрапив. Це Олечка - сiчень, Мар'яна Iгорiвна - березень i Вiра - червень.
   Ми мляво зааплодували, а Iгор продовжив:
   - Третє - призове! - мiсце зайняли наступнi дами: Лєрочка - травень, Лiда - липень i Нiна Володимирiвна - грудень.
   Оплески стали трохи жвавiшими.
   - Друге мiсце зайняли Машенька - жовтень, Лєна - серпень i Свiтланка - квiтень.
   "Лєна, яка Лєна?" - Я озирнулася на всi боки, поки до мене, нарештi, не дiйшло, що це я. - "Я зайняла друге мiсце!!! Ура!.. А чому не перше?.."
   - Ну, а на першому мiсцi у нас - Зiнаїда Сергiївна - лютий, Неля Едуардiвна - вересень i Таня - листопад!
   Всi зааплодували.
   - А яка буде премiя? - Поцiкавилася Свiтланка.
   - А це комерцiйна таємниця! - Посмiхнулася Ельвiра. - Побачите на своїх банкiвських картках.
   - У-у-у. - Загули навколо.
   - Ви хiба не хочете подивитися, як виглядає наш календар i ви у ньому? - Зупинив це "у-у-у" Альберт.
   - Хочемо, хочемо! - Зашумiли всi i знову повернулися до екрану.
   - Тодi дивiться! - Як конферансьє на концертi оголосив Iгор i включив вiдео.
   Пiд "Времена года" Чайковського повiльно стали розкриватися листки календаря. Сiчень вiдкрила мiнiатюрна Олечка, що сидiла на пiдвiконнi з босими ногами i дивилася на снiг за вiкном. "Це ж мiй сюжет!" - подумала я - "Я ж теж у ньому знiмалася!.. Хоча Олечка, дiйсно, виглядає тут краще... Цiкаво, ще якiсь мої сюжети тут з'являться?.."
   Мої сюжети з'явилися всi! Лєрочку без коляски посадили на квiтучу гiлку яблунi у травнi, Нелю Едуардiвну сховали пiд парасолькою у вереснi, а я опинилася в серпнi на яхтi! Мої сюжети зайняли i перше, i друге, i третє призовi мiсця, а також втiшне четверте! "Цiкаво, а то, що мої сюжети використовували для iнших, на розмiрах моєї премiї якось вiдобразиться?" - промайнула корислива думка i вiдразу ж сховалася за рогом совiстi, тому що нам всiм одразу же подарували по одному календарю!
   "От Федiр здивується!.." - думала я, ховаючи календар на дно сумки в своїй кiмнатi. - "Ну, а тепер - гуляти!" - i я пiшла в сад. I як це я ранiше не звернула увагу на те, що травень вже закiнчився i настало справжнє лiто? На деревах у свiтлi лiхтарiв та вiкон вже явно розрiзнялися маленькi вишеньки, абрикосики i яблучка. А троянди пахли так, що неможливо було втриматися, щоб не вдихати їх аромат розкритим ротом. Йдучи вiд куща до куща, нюхаючи троянди i наспiвуючи про себе "Мiлiон, мiлiон, мiлiон алих роз...", я не поспiшаючи пiдходила до ворiт складського ангара. Нiякої фури бiля нього сьогоднi не було, але дверi були вiдчиненi i на вулицю з них падало свiтло. "Давайте тихонько, давайте на ципочках..." - Змiнилася мелодiя в моїй головi, коли я стала пробиратися до входу в ангар в густiй тiнi його стiнки. Пiдкравшись майже до самих дверей, я зупинилася i прислухалася. Спочатку нiчого не було чутно. А потiм стали доноситися уривки фраз:
   - Покриєш лаком i воно потьмянiє... - Голос Альберта.
   - А великi куди? - Незрозумiлий голос, напевно, одного з лаборантiв.
   - А тростина i коляска навiщо?
   - А якщо знайдуть?
   - ... аби не загубили. - Закриваючи дверi на ключ пiдсумував Альберт i вони удвох рушили вздовж паркану до хвiртки. Попрощавшись, Альберт пiшов до будинку, а лаборант сiв у легковик, припаркований поруч, i поїхав.
   "От воно! Почалося!" - тривожно застукали барабани в мозку. - "Я шпигую, як у справжньому детективi. Цiкаво, що вони хочуть приглушити лаком i заховати в колясцi?.. Точно якусь контрабанду!" - I з цими думками я прошмигнула до своєї кiмнати.
   Накрившись з головою ковдрою, я набрала номер Федора i жахливим голосом пошепки повiдомила:
   - Кiнолог, кiнолог! Я метелик! Ваше завдання виконано!
   - Яке завдання? Хто це?... Лєнка, ти, чи що?
   - Звичайно ж я! Не вiдволiкайся! Завдання виконано, приймiть повний звiт!
   - Який ще звiт? - Не зрозумiв Федiр.
   - Та не перебивай, бо забуду! - I я передала по пам'ятi слово в слово те, що пiдслухала у ангара. - Якi ще будуть завдання? Менi продовжувати чи зняти спостереження?
   - Ну, ти даєш! - Федiр смiявся i пирхав в трубку. - Гаразд, метелик, продовжуйте спостереження. Ваша iнформацiя нам дуже допоможе в роботi. Чуєш, Лєнчик, а ти, крiм як грати в детектива, за мною хоч сумуєш?
   - Ще чого! Тiльки за Баксиком!
   - Гав! - Пролунав радiсний вигук у трубцi. - На добранiч, Баксик! - Крикнула я собацi. - Ну, i тобi теж не перевертатися. - Буркнула я Федору i вiдключилася. "Нехай помучиться!"
  * 17 *
   Перед поїздкою до Києва тростину Нiни Володимирiвни прикрасили новими великими стразами. "Якiсь вони не надто блискучi" - подумала я - "Притьмарена розкiш... Потьмаренi... Щось таке я чула..." - думка махала хвостом, але нiяк не давала себе зловити - "Покриєш лаком i вони потьмянiють" - Раптом спливло у пам'ятi - "I навiщо їм треба було покривати стрази лаком?" - Мiркувала я, влаштовуючись на сидiннi автобуса. Але тут з моєї сумки випала книжка, яку я почала читати напередоднi, i я заглибилася в пригоди iндiанцiв.
   Для виставки ювелiрних прикрас був орендований театр музичної комедiї. I в коридорах, i в фойє, i в буфетi, i в залi - усюди на стiнах висiли плакати з нашими фотографiями: ми демонстрували прикраси, що доповнювалися авторськими роботами на нiгтях. Пiд плакатами розташовувалися вiтрини з прикрасами, за якими стояли i сидiли ми. Сподiваюся, нiкому не треба пояснювати, що було надiто на наших пальцях, зап'ястках, шиях, щиколотках, у вухах i в волоссi?
   Менi дiсталися вироби зi смарагдами. Виявляється, смарагди бувають найрiзноманiтнiших вiдтiнкiв! За бажанням вiдвiдувачiв, я дiставала ту чи iншу прикрасу i примiряла її на собi. Показавши чергове кольє, я зняла його i опустивши голову, розкладала на вiтринi, як тут прямо менi у вухо хтось прошепотiв:
   - А каменi-то краденi...
   Я пiдняла очi i побачила... Федора! Яким вiтром його сюди занесло?
   - Здрасссте... - Вiд несподiванки нiчого iншого в мою голову не прийшло.
   - Жах, яка ти красива! - Захопився Федiр.
   - Це тому, що на менi ось це все. - I я продемонструвала Федору надiтi на мене прикраси. - А ти тут яким боком?
   - А ми охороняємо все це неподобство. - Федiр повiв головою уздовж коридору. - Нас тут таких багато.
   Щоб Федiр не помiтив, як моє обличчя блаженно розпливається вiд зустрiчi з ним, я вiдразу ж насупилася:
   - А Баксик де?
   - Сидить у засiдцi - он пiд тим столом. - Вiн вказав на стiл охоронця пiд пожежним щитом бiля самого входу в театр.
   - I не соромно тобi експлуатувати дитину безкоштовно?! - Обурилася я.
   - I зовсiм не безкоштовно! - Образився за Бакса Федiр. - Вiн у нас стоїть на повному утриманнi! Я його зарплату мiшками ношу! Не те, що свою - просто в кишенi...
   Тут до моєї вiтринi пiдiйшла сучасна пара: вiн - сивуватий i втомлений, мого вiку бiзнесмен, що нудився бiля неї - довгоногого юного створiння з нарощеними вiями i нiгтями. Федiр непомiтно ретирувався.
   - Хочу оцю каблучку! - Її палець уперся в скло. - I ось цi сережки!.. I ось це! I це!!!
   - Я сказав - тiльки три! - Непохитно вiдрiзав "папiк".
   - У-у! - Надуло губки створення i на його очах заблищали сльози образи.
   - Не переживайте, дiвчина. - Я нахилилася i прошепотiла зi змовницьким видом. - Зараз я вам пiдберу такий набiрчик з трьох предметiв, що всi вашi подруги просто попадають i самi себе в бетон закатають! - I я стала дiставати кольє, перстень i сережки, якi дуже пiдходили одне до одного. - Набiр називається "Роксолана"... - Я одягла перстень на палець, кольє - на шию i приклала сережки до свого вуха.
   - Ух, ти! Вау!! Офiгєть!!! - Дiвчина була в шоцi. - А де менi зробити такий манiкюр? - Вона не зводила очей з моїх нiгтiв, оформлених в сiро-зеленiй гамi зi смарагдовими стразами.
   - Я вам дам вiзитку. - Охоче вiдгукнулася я i подала їй картку.
   - I менi зроблять такий самий?
   - I такий самий, i будь-який iнший. Подивiться на плакати - у нас величезний вибiр пропозицiй!
   Дiвчина пiдняла розсiяний погляд на плакат, але одразу же повернулася до моїх рук.
   - Нi, до цих смарагдiв пiдходить саме це! Котик, купи, я вже вибрала... - Вона потягнула за рукав "папiка", який саме змочував свої губи у бокалi. Мабуть, келих був уже не першим, тому що "папiк" добродушно посмiхався всьому свiту i спокiйно дiстав картку.
   - Де платити? - Запитав вiн у мене, навiть не поцiкавившись цiною. Я не встигла й рота розкрити, як до нас пiдбiг представник торгового дому i повiв парочку за собою. Скориставшись благодушним настроєм "папiка", дiвчина пiдбiгла до мене i змовницьким голосом прошепотiла:
   - Чек буде загальний, папiк i не помiтить! Додайте менi ще щось, що пiдходить до цього набору!
   Я запропонувала браслет.
   - Круть! - Вигукнула вона i помчала до "папiка".
   Робота закiнчилася о третiй годинi ночi. Ну i розклад у наших олiгархiв! I чого їм не спиться? Якби не кава, я би, певно, взагалi на ногах не могла встояти. Напiвнепритомнi нашi тiла повантажили в автобус. Прямо тут в автобусi лаборанти стали змивати наш маникюро-педикюр i акуратно складати стрази з нього в пробiрки. Чомусь та ж доля спiткала i тростину Нiни Володимирiвни. Без страз вона стала якоюсь невиразною. А Лєрочку на вiзку кудись вiдвезли.
   Тiльки о шостiй годинi ранку ми виїхали з Києва. Весь наступний день ми вiдсипалися в котеджi. Додому на вихiдний нiхто не поїхав. Прокинувшись до обiду, я сонно перекусила тим, що знайшла виставленим на столi в їдальнi (видно, всi щось з'їдали по мiрi пробудження) i побрела до басейну. Проходячи повз дверi у вiтальню, я почула надривнi схлипи. У темрявi, не запалюючи свiтла, самотньо плакала Лєрочка.
   - Що сталося? Не плач, всi перевтомилися. Але ти ж у нас он який герой! - Я намагалася її заспокоїти, погладжуючи по спинi, яка невпинно здригалася, але схлипи не припинялися. - Ти втомилася? Тобi хтось сказав щось погане? Образили тебе?
   - Нi... тут зовсiм iнше... моя коляска...
   - А що з нею не так?
   - Я не можу сказати... мене можуть за це вбити...
   - Так, заспокойся i все розкажи! Клянусь, нiхто про нашу розмову не дiзнається! Розказуй, а ми вирiшимо, що робити.
   I Лєрочка розповiла, як абсолютно випадково стала свiдком дивної подiї. Коли її вiдвезли вiд автобуса, то посадили у пiд'їхавший до театру медичний фургон без вiкон, подiлений перегородкою на двi частини. Коляску забрали, а вона, втомлена, задрiмала.
   Мабуть, люди в бiлих халатах сподiвалися на її мiцний сон, тому не дуже конспiрувалися. Та Лєрочка прокинулася. З їх розмови вона зрозумiла, що коляска служила засобом перевезення наркотикiв - всi її трубки були заповненi порошком, який "медики", розбираючи коляску, висипали в спецiальнi контейнери. Випадково визирнувши в щiлину перегородки, один з "медикiв" побачив розширенi вiд жаху очi Лєрочки. Почалися погрози i "передбачення" про швидку її кончину. Хтось побiг за Альбертом. До його приходу перелякана Лєрочка вже ридала ридма i думала, що години її вже полiченi. Альберт вигнав всiх з фургона i залишився з нею наодинцi.
   - Ну, все, все. - Заспокоював вiн її. - Не слухай ти їх! Вони звикли всiх лякати. Нiчого вони з тобою не зроблять. Я не дам тебе образити...
   Потiм вiн сказав, що це перший i останнiй раз, коли його змусили перевезти "цю гидоту", що погодився вiн на це тiльки через великий програш свого сина, якого поставили "на лiчильник". Але щоб уникнути неприємностей, Лєрочка повинна мовчати. Крiм того, якщо про це дiзнаються "органи", то її обов'язково залучать як спiльницю. А за неприємнi хвилини вона отримає солiдну премiю. Що все забудеться i далi буде тiльки добре...
   Лєрочка промучилася в кошмарах всю нiч i зовсiм виснажена вирiшила виплакатися на самотi. Поки вона розповiдала, її схлипи ставали все бiльш рiдкiсними i вона вже майже повнiстю заспокоїлася.
   - I що менi тепер робити? - Вона пiдняла на мене очi.
   - Нiчого. Нiкому нiчого казати не треба. У мене є знайомий слiдчий, який вирiшить цю проблему.
   - Але ж мене визнають спiльницею!
   - Ти ж не знала! Не турбуйся, все буде добре, повiр менi! А зараз поїхали зi мною до басейну.
   I ми вирушили в сад. Там, плаваючи, з Лєрою "на шухерi", я i зателефонувала Федору. Тепер я вже не тiльки роздiляла пiдозри Федора щодо нашої контори, але й була повнiстю впевнена в її кримiнальному призначеннi.
   Перед сном в головi то лiниво проповзали, то накочували натовпом друг на друга тривожнi думки: "Наркотики в колясцi... Так само можуть бути i в тростинi Вiри Iванiвни... I в нашiй пудрi... Цiкаво, а навiщо з нас збирали стрази?.. Ой, вони ж, мабуть, теж наркотичнi! Яка нiсенiтниця! Вони... вони... вони не стрази! Це справжнє дорогоцiнне камiння! Крадене або контрабандне... Ось чому їх зiскоблили з тростини!... ЕСНЕ перевозить наркотики i камiння... Куди я влипла... Нам тепер свiтить... Нi, Федiр нас вiдмаже! Ми ж нi в чому не виннi, ми ж нiчого не знали..." А далi почалися якiсь погонi, стрiлянина, i Федiр мене рятував, а в кiнцi ми цiлувалися...
  * 18 *
   У понедiлок ввечерi, на тренiнгу нам повiдомили, що наступна поїздка планується через десять днiв. Наступної середи ми поїдемо... за кордон!!! У нас буде цiле турне, таке собi невеличке коло по Європi на комфортабельному автобусi: Захiдна Україна, Польща, Чехiя, Австрiя, Угорщина, Румунiя i знову Україна. Бiльшiсть з нас за кордоном нiколи не бували, тому всi були пiднесено-радiснi. Запланованi були i просто покази, i робота на рiзних виставках та заходах, а тому тренiнги стали займати бiльшу частину нашого часу. Майстри були вiдпущенi до мережi салонiв ЕСНЕ i повиннi були повернутися тiльки наступного понедiлка.
   Все було би добре, але радiсний настрiй час вiд часу затьмарювався похмурими думками про наркотики i камiнцi. Всi днi були зайнятi роботою, а по ночах менi снилися пригодницькi бойовики зi мною та Федором у головних ролях i обов'язковим хепi-ендом.
   У суботу нас вiдпустили на вихiдний додому. Привiтавшись з першим зустрiчним банкоматом, я дiзналася вiд нього, що на моєму рахунку вже лежить тридцять вiсiм тисяч гривень. "Непогана сума за пiвтора мiсяцi!" - радiсно подумала я, але тут понеслося, як на каруселi: - "А її не заберуть, коли дiзнаються, чим займається наша фiрмочка?.. Та бiс з грошима! Аби ще й у буцигарню не загримiти! А Федiр у мене на що? Вирiшено: сьогоднi я знущатися над ним не буду..." - про всяк випадок я зняла всi грошi з рахунку i вже з дому зателефонувала Федору.
   - Привiт, це я. - Змовницьки напiвпошепки повiдомила я.
   - А це я. - Так само пiдiграв менi Федiр.
   - Гав-гав! - Тут же долинуло з трубки.
   - Нам треба термiново зустрiтися!
   - Ти, нарештi, скучила?
   - Уяви собi - так! Негайно хапай Бакса i мчиться до парку!
   - Є! Гав! - Одночасно гаркнув Федiр i гавкнув Баксик i в трубцi почулися гудки.
   Глянувши в дзеркало i оцiнивши себе на вiдмiнно, я пострибала вниз по сходах. Плювала я на лiфт! На вулицi, правда, я надала своєму вигляду деякої поважностi - "дама на прогулянцi" - i стала ловити на собi захопленi погляди перехожих.
   Першим до мене кинувся Бакс. Погладивши його по загривку, я кинулася в обiйми Федора, який квапливої ходою йшов менi назустрiч з невеликим букетиком гiрських пiвонiй. Вiд несподiванки Федiр спочатку застиг, а потiм взявся тискати мене в своїх величезних обiймах. Пiвонiї впали на дорiжку... Хвилин через п'ять ми їх все ж зiбрали i пiшли навколо озера. Я розповiдала Федору про всi свої спостереження та пiдозри, про страхи i сни. Вiн мене заспокоював i говорив, що все буде добре.
   Вже пiд вечiр ми зайшли у супермаркет, набрали купу всякої їжi i пiшли до мене. Разом з Федором ми приготували чудову вечерю. Баксик весь час "допомагав" нам, плутаючись пiд ногами i випрошуючи найсмачнiшi шматочки. Додому Федiр не пiшов. Була вечеря при свiчках, була музика i поцiлунки, була нiч, повна нiжностi i пристрастi...
   Вранцi Федiр вiдвiз мене до котеджу.
   - Нiчого не бiйся!
   - Угу.
   - Поводься так само, як i ранiше.
   - Угу.
   - Ти нiчого не знаєш i нi про що не здогадуєшся.
   - Угу.
   - I ту дiвчинку...
   - Лєрочку?
   - Так, Лєрочку, пiдтримай. Скоро все це закiнчиться.
   - Угу. Ой, тiльки я боюся...
   - Не дрейф! За справу береться головний слiдчий - полковник Гайдамак!
   - Ой, а ти що - полковник?
   - А я хiба не казав?
   - Ти i прiзвища свого не називав.
   - Ну, тепер моє iнкогнiто розкрито. Працюй спокiйно, органи з тобою!
   - Якi органи? - Злякано схопилася я за живiт.
   - Правоохороннi! Ну все! - I вiн поцiлував мене на прощання.
   - Стiй! - Раптом крикнула я йому в спину. - Я ж зовсiм забула! - I я вийняла з пакету свiй календар. - Я там, в серпнi...
   Час летiв дуже швидко. Через тиждень повернулися майстри i стали робити нам запаморочливий скульптурний манiкюр зi стразами.
   - Цей манiкюр нам переробляти буде нiколи, тому постарайтеся обходитися з ним обережнiше. - Турбувалася Ельвiра. - Може, можна якось сильнiше закрiпити стрази? - Звернулася вона до майстрiв.
   - Ми можемо зверху покрити все безбарвним лаком, щоб краще трималося. - Запропонував один з майстрiв.
   - А блиск? Стрази вже не будуть так блищати?
   - Самi подивiться. - I майстер, який працював зi мною, показав мою руку.
   Дiйсно, покритi лаком стрази блищали майже як i ранiше.
   - Гаразд, я вам довiряю. - Погодилася Ельвiра i пiшла, щоб не напружувати обстановку в майстернi.
   Коли у всiх був готовий манiкюр i педикюр, пiдiбранi каблучки, браслети та iнша бiжутерiя (чи не бiжутерiя?), почався пiдбiр суконь i взуття. I тренiнги, тренiнги, тренiнги: як вести себе на фуршетi, як розносити напої, як демонструвати прикраси, як входити i виходити з автобуса, як сiдати i як сидiти, як позувати для журналiв...
   Нiнi Володимирiвнi теж придбали супер-пупер сучасний iнвалiдний вiзок.
   - Це щоб ви менше втомлювалися. - Потурбувався про неї Альберт. - Але i тростину ми вам теж залишаємо, ви ж не повнiстю паралiзованi.
   Тепер Лєрочка i Нiна Володимирiвна разом ганяли по дому i саду, тренуючись управляти своїми транспортними засобами.
   За пару днiв до вiд'їзду, зiбравши нас всiх у вiтальнi, Альберт звернувся з проханням:
   - Милi дами. За всiма цими клопотами, ми не встежили, що деяка кiлькiсть пудри, призначеної для продажу за кордоном, виявилися не внесеною до декларацiї. Ми вас дуже просимо взяти по двi коробочки в свої косметички.
   - А нас не зупинять на кордонi? - Занепокоїлася Машенька.
   - Нi. В особистiй косметичцi цiлком може бути до трьох упаковок одного виду косметики рiзних тонiв. Адже вам доводиться iнодi комбiнувати? Отже, нiчого страшного.
   I ми погодилися. Всiм нам видали по двi запечатанi коробочки з пудрою. "Всього тридцять коробок" - подумала я - "якщо це наркотики, то виходить цiлком пристойно... Вiдразу ж в головi потемнiло: сонце ледь проглядало крiзь грати в темну камеру, навколо заснували пацюки i таргани, а по обличчю поповзло липке павутиння..." - великим зусиллям волi я вiдiгнала вiд себе тривожнi думки - "Федiр нам допоможе!".
   У середу вранцi до котеджу пiд'їхав комфортабельний екскурсiйний автобус з екскурсоводом. В автобус сiли всi моделi, четверо майстрiв, костюмерка i Максик з Юрчиком - всього двадцять двi особи, не рахуючи екскурсовода. Вiльних мiсць залишалося досить багато, отже, можна було по черзi влаштовуватися спати на двох крiслах одразу. Ельвiра з Альбертом i Валєрчик поїхали своєю машиною.
   По дорозi, крiзь дрiмоту i монотонну розповiдь екскурсовода, до моєї свiдомостi долiтали уривчастi фрази:
   - I тодi внутрiшнiй голос сказав менi: "Вiдiйди вiд плити, дурепо, бо iнакше твоє мiсце займе iнша!" Але було вже пiзно... - Сумно оповiдала iсторiю свого життя Свєта-старша.
   - Ну, до чого такi стереотипи?! Ну, чому багато хто думає, що якщо я не в настрої, то у мене повиннi бути якiсь проблеми? Насправдi, якщо я не в настрої, то проблеми будуть у них! - Це роздратовано вiдповiла комусь Мар'яна Iгорiвна.
   - Нинiшня молодь неписьменна, тому що не знає "Кроликiв". "Кролики" дуже дохiдливо пояснювали нашому поколiнню, як пишеться слово "усваиваемого". А я вже задовбалася виправляти в журналi "Здоров'я" цi постiйнi "усвояемые"! - Нарiкала Вiра.
   - Свiтланка, тут все дуже просто. Я зараз так поясню, що навiть ти зрозумiєш. - Ласкавим голосом казала Неля Едуардiвна. - Все залежить вiд того, в який момент ти додаєш гриби до картоплi. Якщо ти просто смажиш картоплю, то пишеться "жареная картошка" - з однiєю "н". Картопля одна - i "н" одна, зрозумiло?
   - Так.
   - А якщо ти її смажиш разом з грибами, то пишеться "жаренная с грибами картошка", тобто два "н".
   - Тому що картопля не одна!
   - Так. Але якщо ти до смаженої картоплi на тарiлку додаси ще й гриби, то треба писати "жареная картошка с грибами". З одним "н", адже смажилася то вона одна, гриби потiм додали. Зрозумiло?
   - Тепер все зрозумiло! Дякую!
   А я весь цей час то дрiмала, то переживала, коли ж нас зупинять.
   Зупинили нас ввечерi прямо на кордонi. Спочатку просто перевiрили паспорти, потiм документацiю на косметичнi товари, якi ми перевозили. А потiм раптом Альберта, Ельвiру i всiх трьох хлопчикiв кудись повели. Ми сидiли в закритому автобусi години пiвтори, поки не прийшли митники i не забрали всi нашi сумки, тростину i iнвалiднi коляски. Потiм забрали майстрiв i костюмерку.
   Вже ближче до пiвночi в автобус зазирнув Федiр i, роблячи вигляд, що мене не знає, запропонував всiм вийти на особистий догляд. Лєрочку прикордонники винесли на руках, Нiну Володимирiвну взяли пiд руки. У великiй кiмнатi нас посадили на дивани i якiсь люди в формi почали методично змивати наш манiкюр i педикюр в металевi контейнери.
   Хвилювання, невiдомiсть, втома - все крутилося, не особливо затримуючись у свiдомостi. Як тiльки у кого-небудь з нас все змивали, вiдводили назад в автобус, де можна було поспати.
   Вранцi нам оголосили, що на наших нiгтях i в тростинi перевозилися дорогоцiннi каменi, а в пудрi i в колясках - наркотики. Ми пiдписали пiдписку про невиїзд i нас вiдвезли по домiвках.
   Майже все лiто велося слiдство. Федiр iнодi приходив до мене, але розповiдав дуже мало. Баксик цi днi жив зi мною - не давав менi захандрити i виводив на прогулянки.
   Нарештi Федiр прийшов i повiдомив:
   - Ну, все. Справа закрита.
   - I як?
   - Альберт взяв все на себе. Сказав, що Ельвiра нi про що навiть не пiдозрювала, вiн використовував її студiю без її вiдома. Ельвiра сказала, що вони давно вже фактично не є чоловiком i дружиною, але для людей продовжували грати роль щасливої пари.
   - А Iгор, їх син?
   - Вiн теж виявився не при справах. Альберт видав своїх постачальникiв i покупцiв, розкрив схеми поставок i продажiв, маршрути перевезень...
   - А лаборанти?
   - Лаборанти теж виявилися замiшаними, ще пара вантажникiв, охоронцi i Валерiй.
   - Валерчик? От би не подумала... А майстри?
   - Усi майстри, за показаннями Альберта, виявилися чистими. У фiнансовому вiдношеннi в Ельвiри теж все чисто. Свою бухгалтерiю Альберт вiв окремо. Тож Ельвiрi вдалося зберегти свою студiю майже повнiстю. Правда, ми зробили її на п'ять рокiв невиїзною.
   - Зовсiм невиїзною?
   - Нi, по країнi можна їздити, не можна лише за кордон.
   - А ти справдi думаєш, що все це Альберт прокручував сам?
   - Звичайно ж, не думаю. Я ж не iдiот. Але довести нiчого не можна.
   - А що ж менi робити далi?
   - Далi? Ну, по-перше, виходити за мене замiж. Сама подумай, ти ж без мене знову у щось вляпаєшся.
   - Гаразд, умовив. Тiльки дiтей я народжувати не збираюся!
   - А менi i не треба - ми Баксика усиновимо! А потiм ти пiдеш працювати...
   - Куди ж це, цiкаво?
   - В ЕСНЕ, куди ж iще. I платять там добре, i ти завжди будеш виглядати на висотi. А то останнiм часом ти так себе запустила, що й не впiзнати!
   - Ах, ти!.. - Я накинулася на нього з кулаками.
   Бакс загавкав, захищаючи то мене, то господаря.
   - А я звик, щоб ти у мене була надзвичайною! - Вiн вiдвiв мої руки за спину i поцiлував.
   Я вiдразу ж обм'якла i заспокоїлася. Бакс задоволено втиснувся мiж нами. Так ми й сидiли втрьох, обiйнявшись.
  ***
   Розписалися ми через тиждень. Прiзвища вирiшили не мiняти - навiщо в такому вiцi звикати до нових? Я не хотiла помпезного свята, тому головним свiдком у нас був Бакс. Федору дали цiлих чотири днi вiдгулiв i ми змоталися у весiльну подорож до моря - аж до Одеси.
   Через пару днiв пiсля повернення, коли Федiр пiшов на службу, а Бакс збирав мене на прогулянку, задзвонив телефон.
   - Олена Нестерова?
   - Так.
   - Це Вас турбує Макс з ЕСНЕ.
   - Максик! Ну, як ти там?
   - Та все в порядку. Я чого дзвоню: студiя знову приступає до роботи i ми збираємо всiх моделей. Ви згоднi знову з нами працювати?
   - Ой, навiть не знаю... Так несподiвано... А я можу подумати до завтра?
   - Звичайно, я завтра Вам зателефоную. До побачення. - I Максик вiдключився.
   Увечерi, коли я розповiла про дзвiнок Федору, вiн сказав:
   - Звичайно ж, погоджуйся: i робота, i краса, i грошi... А крiм того, повиннi ж у мене там бути свої очi та вуха?!
   - А як же моє цiлодобове проживання в котеджi, без тебе?
   - А цього бiльше не знадобиться. ЕСНЕ продовжує бути пiд нашим наглядом, тому робота, хоча й ненормована перед показами i пiд час показiв, буде здiйснюватися лише вдень.
   - А ти не будеш боятися вiдпускати мене в iншi мiста?
   - Але i я не завжди сиджу тут, у мене теж бувають вiдрядження.
   I я вирушила на роботу в ЕСНЕ. Майже всi нашi моделi теж виявили бажання залишитися, пiшли тiльки Нiна Володимирiвна ("Мiй вiк не передбачає такого нервування! Та й грошей я за два мiсяцi заробила на все життя, що залишилося") та Женєчка ("А я тепер можу поновитися на денне! У мене грошей саме на три роки навчання вистачить!"). На їх мiсце протягом трьох днiв прийняли нових моделей з тих, хто проходив з нами кастинг.
   I потекла звичайна робота. Кожного вкечора, коли ранiше, коли пiзнiше, я поверталася додому. Там мене обов'язково зустрiчав Баксик, коли сам, а коли з Федором - його робота теж була ненормованою. Закордоннi поїздки нам вже не свiтили, але по країнi ми поїздили предостатньо. Коли нашi вiдрядження не збiгалися, Бакс залишався в будинку за старшого, а коли збiгалися, вiн їздив з Федором.
   Ельвiра в своїй студiї займається тiльки творчiстю, нiяких кримiнальних дiй за нею не помiтно. Вона робить вигляд, що й думати не хоче про Альберта, якому дали сiм рокiв, але Федiр менi сказав, що вона вiдвiдує його у в'язницi i носить передачi. А я вдячна ЕСНЕ - i за цiкаву роботу, i за хорошу зарплату, i за Федора, i за пригоду! I я щаслива!!!
  
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"