Гайдученко Галина Викторовна : другие произведения.

Маятник

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Виявляється, загадувати бажання не так вже й небезпечно. Коли ти згадуєш бажання, у Всесвiтi вiдбувається розгойдування Маятника. Твоє бажання здiйснюється - а у когось трапляється нещастя, аж до смертi... А ще трапляються пригоди: то я будую мiсто у давньому Єгиптi, то знешкоджую Темних Сутностей з iншого вимiру, то облаштовую космiчнi станцiї, то ставлю свого Президента, то знайомлюся з привидами...
  
  МАЯТНИК
  ПОВIСТЬ
  (Липень 2018 року)
  
  * 1 *
   - Доктор, як вона?
   - Поки сказати важко. Парочка не складних переломiв, кiлька легких забоъв, але все це не дуже й страшно, заживе. А от...
   - Що, доктор?
   - Вона чомусь впала в кому... Не зрозумiло... Давайте почекаємо i будемо сподiватися на краще.
  ***
   Спочатку було дуже боляче... Потiм вся ця метушня навколо мене, скажена їзда на швидкiй... Потiм менi зробили укол i стало легше... Я чула, як переживав чоловiк, як роздавав розпорядження доктор, як щось намагався запитати слiдчий, але менi було лiнь не то, щоб вiдповiдати, але навiть вiдкривати очi. От вiдпочину трохи, а потiм...
   Прокинулася я вночi. У палатi було майже темно, свiтилися тiльки лампочки на приладах та через скляну перегородку проникало тьмяне свiтло з коридору. До мене були пiдключенi якiсь дроти, у вену на руцi вставлена крапельниця. Ага, я в лiкарнi. Поруч - нiкого. З досвiду знаю - це реанiмацiя. У реанiмацiї завжди непогано - нiчого не болить, болiти починає пiзнiше. Я заплющила очi i поринула у напiвдрiмоту - напiвраздуми.
   Трапилось же таке! Просто на пiшохiдному переходi, коли менi свiтив зелений! I куди несло цього БМВ? Тепер-то вже водiю поспiшати нiкуди - сидить в КПЗ i обмiрковує свою поведiнку. Нiчого, так йому й треба! Буде знати, як порушувати правила! А менi тепер що робити? Ось так i лежати, невiдомо скiльки, перебинтованою i загiпсованою? От, якби...
   - Що було б, "якби"? - Пролунав м'який вкрадливий голос звiдкись зi стелi.
   Я вiдкрила очi i подивилася наверх. Нiкого... Хоча, якщо придивитися, то пiд стелею мерехтить якийсь блакитний туман. Може, у мене марення?
   - То що, "якби"? - Знову пролунав голос, i мерехтiння спустилося трохи нижче до мене.
   - А хто мене питає? - Якось у порожнечу запитала я.
   - Нiхто i Нiщо. Але вiдповiдь хотiлося б почути. Отже, "якби"...
   - Якби я могла виконати кiлька своїх бажань...
   - Скiльки саме?
   - А що, можна?!!! - Я подумки пiдскочила.
   - Саме зараз, у цьому вимiрi, у цiй точцi часу i простору - можна! Так що поквапся i кажи точно - скiльки, якi.
   - Ну, три бажання - це занадто мало... - Почала розмiрковувати я. - А от сiм, як у "Квiточки-семипелюсточки"...
   - Добре. Записую: сiм бажань. Тобi що, теж квiточку-семипелюсточку треба?
   - Ой, нi, це ж просто казка! Та й врештi, там треба було дуже швидко формулювати бажання. А я за фiльмами знаю, що коли бажання формулюються занадто швидко, нiчого доброго з цього не виходить. Менi б помiркувати над кожним, як у комп'ютерi, коли щось пишеш, щоб детально описати, щось виправити, внести якiсь нюанси, уточнення...
   - Гаразд, даю тобi сiм нетбукiв - по одному на кожне бажання. Розмiр бажання з докладним описом - одна сторiнка чотирнадцятим шрифтом. - Одразу ж передi мною прямо в повiтрi пiвколом зависли сiм блакитних комп'ютерiв. - Бажання починають виконуватися одразу ж, щойно ти починаєш писати.
   - А якщо я щось передумаю?
   - Можна вносити змiни, виправлення, щось повнiстю переписувати. Тодi i виконання буде змiнюватися. Але коли сторiнка буде заповнена i ти поставиш "о'кей", комп'ютер зникне з вашого вимiру, залишивши тобi лише роздрукiвку виконаного.
   - А те, що я загадувала, залишиться?
   - Звичайно.
   - I менi за це нiчого не буде?
   - Нi. Тобi не буде. А iншим... Та це не має значення.
   - Здорово!.. - Я приголубила поглядом клавiатуру найближчого нету. - А що ви там про iнших казали?
   - А тобi не все одно? Якщо дуже захочеш, то потiм дiзнаєшся.
   - А можна ще один робочий комп'ютер, без бажання, а просто, щоб добувати потрiбну iнформацiю?
   - Яку саме iнформацiю?
   - Будь-яку, яка менi тiльки може знадобитися! Навiть з найбiльш засекречених джерел, навiть таку, яку ще нiхто на Землi не знає! - Вгукнула я. А що? Просити, так просити!
   - Гаразд! - Просто менi на живiт плюхнувся нетбук у зеленiй шкiрянiй палiтурцi iз золотим тисненням. В'яззю навскоси у лiвому верхньому кутку було написано "Галина Гайдученко". - Ну все, менi пора! - I мерехтiння, яке говорило, розтануло у повiтрi, залишивши мене з вiсьмома комп'ютерами.
   "Зараз як загадаю!" - Подумала я i спробувала дотягнутися до якогось з нетiв. Ого! Це виявилося не так вже й просто - заважали загiпсована рука, пiдвiшена до стелi нога, система у венi i якiсь дроти з датчиками.
   - Нетiк, миленький, йди до мене! - Покликала я подумки той, який знаходився просто навпроти.
   I вiн пiдплив! На його кришцi у центрi одразу ж з'явився великий напис: "?1". Рукою з голкою i крапельницею я обережно вiдкрила кришку i написала заголовок "ЗДОРОВ'Я". Сяк-так, менi вдалося набрати перший рядок:
  "Хочу бути здоровою i неушкодженою".
   I одразу ж з мене попадали датчики, вислизнула голка крапельницi, розтанули у повiтрi гiпс i бинти. "Ура!!!" - подумки прокричала я i сiла на лiжку. До чого ж незручно працювати у такiй обстановцi! От якби опинитися вдома... Я поманила пальцем другий нетбук, на якому одразу ж написалося: "?2", i набрала назву "ПЕРЕМIЩЕННЯ У ПРОСТОРI", а пiд ним запис:
  "Хочу вмiти миттєво перемiщатися у просторi туди,
  куди менi потрiбно, i перемiщати будь-якi предмети".
   Пискнув зелений нетбук. Я розкрила його i побачила на екранi великими жирними лiтерами:
  БАЖАННЯ ОБМЕЖЕНЕ ЦИМ ВСЕСВIТОМ!
   Та що менi, Всесвiту мало, чи що? Вистачить i цього! I я внесла змiну в своє бажання:
  "Хочу вмiти миттєво перемiщатися у будь-яку точку нашого Всесвiту
  i перемiщати будь-якi предмети в ньому, куди тiльки захочу".
   I нiчого... Сиджу, дивлюся на нетики. Чекаю... Так... Я закрила обидва початих нетбука i побачила на їх кришках написи: "?1: Здоров'я" i "?2: Перемiщення у просторi". На iнших нiяких написiв поки не було.
   - I чому ж я ще не вдома? - Машинально я ввела це питання в зелененький комп. На його екранi одразу ж з'явилася iнструкцiя:
  Щоб перемiститися у потрiбну точку простору,
  потрiбно ясно її уявити i зробити уявний стрибок.
   Ага! Я ж не спробувала перемiститися! Я встала з лiжка, заплющила очi, представила свiй домашнiй кабiнет i подумки стрибнула до столу. Легке запаморочення, мене хитнуло, я вiдкрила очi, щоб за щось ухопитися - i вхопилася за край свого письмового столу. Нiчого собi! Я вже вдома... А де ж мої нетики з бажаннями? Ой, я ж залишила їх у лiкарнi! Не дай бог, хтось зайде i забере їх!.. Я знову "стрибнула" i повернулася у палату. Блакитнi нети як i ранiше висiли пiвколом над лiжком, зелений валявся на ковдрi. Я акуратно, прямо у повiтрi, склала всi нетбуки в одну стопку, зверху поклала зелененький i знову "стрибнула".
   Вдома я "розвiсила" їх у повiтрi навколо столу, а Зеленого поклала на стiл. Ух! Як добре бути вдома! Треба б помитися пiсля лiкарнi... Я зазирнула до спальнi - чоловiк спав, тихо посапуючи. Нiчого, я тихенько... Я прикрила дверi, набрала повну ванну води з пiною, лягла в неї i замислилась.
   Якi б менi бажання загадати? Ну, здоров'я я потiм докдадненько розпишу. З перемiщеннями теж розберуся. Помандрую, весь свiт подивлюся... I я почала представляти себе то в Iндiї, то у єгипетських пiрамiд, то в Мексицi, то... А як я там буду розмовляти? Треба знати хоча б кiлька мов. Може, третiй комп присвятити мовам? I я почала загинати пальцi, перераховуючи подумки, якi б мови менi хотiлося знати. Англiйська, нiмецька, французька, iталiйська, китайська, японська... Ага, а як це докладнiше можна розписати? Не пропадати ж цiлiй сторiнцi через декiлька рядкiв. Треба ще щось додати...
   Я додала гарячої води у прохололу ванну. Що б я ще хотiла вмiти?... Ну, наприклад, спiвати i танцювати. А ще малювати. Та й писати непогано б навчитися - i прозу, i поезiю, рiзнi там романи, вiршi, пiснi... Якi б менi здiбностi ще придумати?... Ой, та я потiм їх придумаю, головне, я тепер можу озаглавити третє бажання: "Здiбностi ".
   Вийшовши з ванної, я одразу ж пiдбiгла до столу i притягнула до себе третiй нетбук, на якому тiєї ж митi спалахнуло: "?3". Щойно я написала назву "Здiбностi", як якийсь черв'ячок сумнiву почав потихеньку прогризати нiрку у моєму мозку. "Що б це значило?" - подумала я. - "Начебто нiчого поганого я не загадувала... Менi нiчого за це не буде... А не менi? Що там буде вiдбуватися з iншими? Запитати Зеленого, чи що?"
   Я сiла до столу i ввела питання: "Що буде вiдбуватися, коли будуть виконуватися мої бажання?" Спочатку комп завис. Потiм по екрану почали пробiгати барвистi сполохи i, нарештi, з'явилася вiдповiдь:
  Коли ти згадуєш бажання,
  у Всесвiтi вiдбувається розгойдування Маятника.
  Твоє бажання виповнюється - у когось трапляється нещастя,
  аж до смертi.
   На екранi Зеленого з'явилося зображення Всесвiту з галактиками, а по центру завис величезний Маятник. Вiн ледь помiтно тремтiв, мабуть, вiдхилення поки було зовсiм незначним.
  Ух, ти, Господи! Цього ще не вистачало! Отак би назагадувала всього такого рiзного, а у мене хтось близький помре... Чи не близький? Я знову надрукувала питання: "А хто саме може померти i як цьому можна запобiгти?" Зелений тут же видав вiдповiдь:
  Якщо ти не обумовлюєш заздалегiдь,
  кого готова принести в жертву,
  то помре хтось iз найближчих родичiв.
  Можна обумовити його безпеку -
  тодi смерть загрожує комусь бiльш далекому,
  але вже бiльшiй кiлькостi.
  Якщо вiдсувати загрозу все далi i далi,
  смерть буде вiдсуватися теж, збiльшуючи кiлькiсть жертв.
  Чим сильнiше вiдхиляєш Маятник, тим бiльше вiн розгойдується.
  
   Ну нiчого собi! Ось так живеш, нiкого не чiпаєш, а потiм опиняєшся по колiно у кровi! Добре, хоч попередили... Я вiдiйшла вiд столу i почала ходити по кiмнатi. I що тепер робити? Бажання ж загадувати хочеться... Я знову сiла до столу: "А чи можна уникнути людських смертей?" - написала я, на що комп вiдповiв:
  Людськi смертi можна замiнити iншими:
  тварини на Землi, iстоти на iнших планетах i так далi.
  Жертва потрiбна обов'язково.
  Без жертв жодне бажання не збудеться.
   Так ось чому люди здавна боялися чаклунок i чаклунiв, навiть якщо вони робили їм добро i рятували вiд рiзних хвороб! Маятник-то потiм обов'язково когось збивав. I ось чому чаклунки завжди були самотнiми - вони, напевно, не знали про маятник i втрачали своїх близьких з самого початку. А потiм i iнших смерть викошувала... Тут вже не захочеш, а доведеться пiти в лiс i стати вiдлюдником... Але я то знаю! I що? Яке менi дiло, наприклад, до дикунiв в Африцi або якихось монстрiв з планет Тау-Кита? Хоча, i африканцiв шкода, i на iнших планетах можуть жити цiлком розумнi i поряднi iстоти... Що ж робити? Кого менi було б не шкода?... Всяких там вбивць, наркоманiв?... Якихось черв'ячкiв-павучкiв-комах? Але, кажуть, вони теж чимось кориснi для екологiї... А от всякi там вiруси-бактерiї?... Я застукала по клавiатурi iнформацiйного компа, якого коротко вирiшила для себе називати Зел: "Скiльки на Землi вiрусiв, бактерiй, мiкробiв?" I тут же отримала вiдповiдь:
  Концентрацiя вiрусiв у земному повiтрi становить
  800 млн. на кубiчний метр.
  Землянами вивчено близько 4 тис. видiв вiрусiв,
  в дiйсностi їх понад 400 тис.
  Мiкроби i бактерiї - це господарi Землi.
  Людям вiдомо близько 10 тис. видiв бактерiй,
  iснує їх бiльше мiльйона.
  Люди - тiльки екосистема для них.
  В кожнiй людинi живе до двох з половиною кiлограмiв бактерiй.
   Ось тобi й маєш! А я-то думала... Ну, менi цих всяких вiрусiв i бактерiй зовсiм не шкода, хай я для них всього лише якийсь садочок чи городик. Ага, а якщо без цих господарiв мiй садочок-городик зачахне? Ну, тодi менi не шкода тiльки шкiдливих i хвороботворних бактерiй-вiрусiв-мiкробiв. Їх теж достатньо. А скiльки мiкробiв треба винищити, щоб замiнити одну людину?
  В якостi жертви,
  кожну людину можна замiнити
  трьома кiлограмами вiрусiв або бактерiй.
   Це вже дещо... Але поки з цим треба почекати, як би дров не наламати. А, до речi, як я повинна обумовлювати жертви? Знову довелося вводити запит. Зелений видав вiдповiдь:
  Кiлькiсть жертв можна обумовлювати прямо на менi.
  Жертва приймається у той момент, коли ти натискаєш "о'кей".
   Я ввела у Зела функцiю нагадування, щоб вiн при кожному загадуваннi бажання повiдомляв, скiльки жертв я повинна принести, а сама повернулася до нету ?1. Отже, "Здоров'я". Пiд заголовком поки був надрукований всього один рядок: "Хочу бути здоровою i неушкодженою". Чого б менi для здоров'я ще побажати? I тут мої пальцi забiгали по клавiатурi:
   "Хочу мати прекрасне здоров'я, що дає можливiсть жити, не старiючи, до тисячi рокiв. Щоб мiй iмунiтет справлявся не тiльки з рiзними хворобами, а й з отруйними речовинами. Нiяких видiв алергiї бути не повинно. Раковi клiтини повиннi переродитися на регенеративнi, здатнi вiдновлювати не тiльки будь-якi видаленi органи, а й зуби, i кiстки. Вегето-судинна система не повинна давати збоїв нi при навантаженнях, нi при змiнах погоди. Шкiра повинна бути чистою, без всяких вугрiв, прищiв, папiлом, плям, веснянок. Волосся повинно рости лише на головi, бровах i вiях, i бути красивими i здоровими. Шлунково-кишковий тракт повинен справлятися зi своєю роботою чiтко i без напруги. Метаболiзм повинен справлятися з будь-якою кiлькiстю їжi, не допускаючи нi ожирiння, нi надмiрної худорлявостi. При нестачi їжi повинна спрацьовувати повна всеїднiсть, аж до комах i цвiлi. Бажання їсти бiльше, нiж необхiдно, бути не повинно. Зiр, слух, смак, нюх, дотик повиннi бути гострими i не притуплятися протягом усього життя. Хребет i суглоби повиннi придбати додаткову еластичну оболонку, яка збiльшить їх гнучкiсть i працездатнiсть i не дозволить їм висихатися, стиратися, кришитися i вискакувати..."
   Я зупинилася. Чи все я написала правильно? Пiдiйшла до дзеркала i одразу побачила, що помiтно схудла i помолодшала. Шрами i плями зникли. Волосся вiдросло i повернуло собi колишнiй колiр. На мiсцi дiрки в ротi з'явився новий зуб, а всi iншi стали здоровими i бiлими, без пломб. Захотiлося спiвати i танцювати, такi в усьому тiлi вiдчувалися сила, бадьорiсть, гнучкiсть - коротше, здоров'я. Я встала на руки, перейшла зi стiйки на мiсток, а з нього сiла на шпагат - наче все життя тiльки цим i займалася! I голова не те що не болить, а навiть не крутиться! Я встала - нiщо не болить. Ще раз перечитавши написане, вирiшила, що першого рядка можна позбутися. Я стерла "Хочу бути здоровою i неушкодженою", i глянула на екран Зела. Там з'явився запис:
  Кiлькiсть необхiдних жертв:
  36 найближчих родичiв i знайомих.
   Я тут же надрукувала в компi ?1:
  "Всi мої родичi - i близькi, i далекi - повиннi володiти таким же здоров'ям i передавати його у спадок, як домiнантну ознаку". Запис на Зеленому змiнився:
  Кiлькiсть необхiдних жертв:
  1228 знайомих i сусiдiв.
   Ого! Маятник вiдхилився вiд центру на кiлька мiлiметрiв. Я так не хочу: "Все населення України пiдпадає пiд програму "Здоров'я, молодiсть, довголiття", позбавляючись вiд всiх iнфекцiйних захворювань i шкодливих для здоров'я звичок - алкоголiзму, курiння, наркоманiї, токсикоманiї, iгроманiї тощо". Зелений вiдповiв:
  Стовiдсоткове виконання неможливе.
  Необхiдно скоротити на 30 вiдсоткiв.
   Добре... Тодi я зроблю так: "Тi, хто не зможуть адаптуватися i знайти сенсу життя без шкодливих звичок, приносяться в жертву протягом 50-ти рокiв". От... I жертву, начебто, принесла i пожити їм ще дала рокiв п'ятдесят... Скорочувати треба було ще.
   "Кiлькiсть повнiстю здорових довгожителiв з людей, якi живуть зараз, пiдпадають пiд мою програму "Здоров"я" у такому вiдсотковому спiввiдношеннi: всi дiти до 16 рокiв повиннi бути здоровi на 100 вiдсоткiв; вiд 16 до 30 рокiв - 90 вiдсоткiв; вiд 30 до 45 рокiв - 80 вiдсоткiв; вiд 45 до 60 рокiв - 70 вiдсоткiв, вiд 60 до 80 рокiв - 60 вiдсоткiв, вiд 80 рокiв i бiльше - 50 вiдсоткiв з вiдповiдним продовженням термiну життя i молодостi. Всi, кому бiльше 80-ти рокiв, але вони не попадають у цi 50 вiдсоткiв, позбавляються вiд хвороб i доживають призначену їм ранiше кiлькiсть рокiв, спокiйно вмираючи увi снi. Всi iншi, народжуючись, одразу ж стають здоровими довгожителями". Зел погодився:
  Скорочення прийнятi.
  Кiлькiсть необхiдних жертв:
  138 млн. 507 тис. 684 осiб ближнього зарубiжжя.
   Маятник вiдхилився ще бiльше. Так... Не подобається менi це якось... А давайте-но, принесемо в жертву тамтешнiх невилiковно хворих, якi перебувають при смертi, кiнчених наркоманiв i алкоголiкiв!.. Ще треба? А якщо подiбнi є на iнших планетах, може, їх теж принести у жертву?.. Щойно я написала, ким збираюся пожертвувати, запис в Зелi згас. Вклалася! Може, навiть ще щось залишилося про запас... Ух! Ну i важко ж, виявляється, загадувати бажання!!!
   Треба проаналiзувати, що у мене вийшло з цим першим бажанням. Отже, моя сiм'я живе собi по тисячi рокiв, всi такi молодi i бадьорi, повнi сил i ентузiазму... Всi українцi теж поступово приходять до такого ж стану... О, боже! Це ж скiльки дiтей можна народити за тисячу рокiв молодого життя?! Нам стiльки не треба... Народжуванiсть треба злегка обмежити: "Здоровi i нестарiючi жiнки за все своє життя можуть народжувати, в середньому, не бiльше двох дiтей - хлопчика i дiвчинку. Кiлькiсть чоловiкiв i жiнок має бути рiвною".
   Ну, припустимо, зараз у мене є один син, а рокiв, десь, через п'ятсот менi захочеться ще дитину. Тодi у мене народиться дiвчинка. I все... Але за тисячу рокiв я побачу i своїх онукiв, i правнукiв, i пра-пра-пра... Цiлком достатньо.
   I ось живемо ми всi такi постiйно молодi та здоровi, не п'ємо, не куримо, не вживаємо наркотикiв, не схильнi до азартних iгор... Iншi народи дивляться на нас i заздрять. А чого заздрити? Давайте, одружуйтеся з нашими дiвчатами, виходьте замiж за наших хлопцiв - продовжуйте життя i молодiсть своїх дiтей, дбайте про здоров'я своїх спадкоємцiв!
   Якщо у нас немає старостi, то не буде i пенсiї. Доведеться працювати все життя, до самої смертi... А коли ж вiдпочивати? А нехай пенсiйний фонд лiквiдують i створять вiдпускної фонд! А вiдпустку зробити по три тижнi кожної пори року: всього дванадцять тижнiв за рiк, тобто три мiсяцi вiдпусток. А що? За стiльки-то рокiв роботи цiлком нормальненька така вiдпустка... А перед смертю... До речi, а як дiзнатися, скiльки залишилося жити? "Будь-яка людина за два-три роки до смертi повинна знати про її наближення. Це може помiтити i вона сама, i констатувати медики по пiгментних плямах, якi з"являться на руках".
   Нiчого, це не страшно: я все така ж молода, бадьора i здорова. Проте тепер, з цими мiтками наближення смертi, я можу не працювати i користуватися всiма благами безкоштовно - за тисячу рокiв заробила! Хочу - подорожую, хочу - солодощами об'їдаюся, хочу - сукнi мiняю хоч кожен день... Заходжу в автобус - там вiдеосканер зчитує мої плями i оплати не вимагає. Беру в магазинi шоколадку, пiдходжу до каси, кладу пiд її "вiчко" свою руку - i будь ласка, можна виходити без оплати. Стало холодно - зайшла до магазину, вибрала собi яку захотiла шубу - i на вихiд... Думаю, будь-яка людина погодиться замiсть пенсiї на такi умови!
   I ось йду я по переходу вся така в шубi, з шоколадкою у ротi, а мене збиває машина... Ну i що?! Якщо не на смерть, то навiть вiдiрванi руки-ноги, всякi там селезiнки i колiннi чашечки через деякий час повнiстю регенеруються, як хвiст у ящiрки. А якщо на смерть?... Ну, в життi всяке буває, а от для мене i моїх родичiв потрiбен захист... "Я i мої родичi повиннi мати захисне поле, що огороджує вiд куль, транспортних засобiв, ща мчать на нас, падаючих цеглин, ножiв злочинцiв i всього такого iншого. Це поле не можна буде пробити нiчим".
   Ой, вже надрукувалася майже вся сторiнка! А що показує Зелений?
   Кiлькiсть жертв:
  2 млрд. 271 млн. 854 тис. 743 осiб.
   Ой, а у мене з усiх iншопланетних невиправних наркоманiв-алкоголiкiв залишилося всього лише близько 176 мiльйонiв! А пожервуем-но ми всiма серiйними i переконаними вбивцями планети! Таких набралося 468 тисяч з хвостиком... Мало? Додамо невиправних педофiлiв, гвалтiвникiв, садистiв... Близько 760 тисяч... Ще не вистачає... Додамо таких же з iнших планет... О! Спрацювало!!! Рядок на Зеленому згас, показавши, що напруга знята ще й за рахунок кiлькостi довгоживучих i здорових людей Землi - виявляється, частина з них пiдпадала пiд щойно сформульовану категорiю. Тепер жертв досить, та ще й запас залишається - треба його зарезервувати на наступне бажання... Зел показав резерв на 2 млрд. 712 млн. 613 тис. 519 осiб.
   Отже, живемо ми собi, такi здоровi i молодi, розкошуючи, у суспiльствi без вбивць, гвалтiвникiв, п'яниць, наркоманiв, садистiв... Здається, з першим бажанням я вже впоралася. Я уважно перечитала заповнену сторiнку, дещо виправила, дещо пiдправила... Здорово вийшло. Краса!!! Я натиснула кнопку "о'кей". З щiлини пiд клавiатурою нетбука ? 1 почав виповзати роздрукований аркуш. На ньому було написано: Бажання ? 1: Здоров'я. Ну i все те, чого я собi назагадувала. Щойно аркуш опинився у мене в руках, нетбук ? 1 з легким хлопком зник прямо у повiтрi - стягнувся в якусь точку...
   А за вiкном вже почало свiтати. А я тiльки одне бажання описала. I, мiж iншим, втомилася. Пора вiдпочити, поспати трошки.
   Я заглянула в спальню - чоловiк розкинувся на все лiжко. Ну, не буду йому заважати. Я повернулася до кабiнету, прилягла на диван, накрилася пледом i майже одразу ж заснула.
  * 2 *
   Снилося менi, що я все так само лежу у лiкарнi, i вiд мене не вiдходять, то чоловiк, то мама, то доглядальницi, то лiкарi... Навiщо менi такi неприємностi, навiть якщо вони вiдбуваються увi снi? Я перекинулася на iнший бiк i заснула вже без сновидiнь.
   Проспала я знову до самої ночi. Чоловiк уже знову спав, поставивши бiля мого дивана пересувний столик з чашкою молока i двома пирiжками. Я перекусила, подумки подякувавши чоловiковi, i подивилася у темне вiкно. Щось у мене день i нiч помiнялися мiсцями. Нiчого, потiм виправлю, проте нiхто менi не заважає загадувати бажання.
   Я встала i пiдiйшла до столу. Навколо нього тепер висiло лише шiсть нетiв. На двох комп'ютерах були написи: "?2: Перемiщення у просторi" i "?3: Здiбностi". У перемiщеннях було тiльки одне речення, а в здiбностях - взагалi нiчого. Займусь-но я сьогоднi Здiбностями. Я вiдкрила ноутбук i надрукувала: "Хочу володiти рiзними iнтелектуальними, творчими i екстрасенсорними здiбностями, а саме: ... А тепер треба подумати...
   Звичайно, спочатку треба мати здiбностi до мов: "Хочу досконало знати росiйську, українську, англiйську, нiмецьку, польську, французьку, iспанську, iталiйську, арабську, турецьку, iврит, вiрменську, грузинську, китайську, японську, в'єтнамську, тайську, фiнську, шведську, угорську мови". - Так, це вже двадцять. Вiдчуваю, що я просто полiглот! Вже можу подорожувати i Європою, i Азiєю, i Америкою. А якщо менi захочеться в Африку або в Австралiю? Потраплю в якесь плем'я, де нiхто не знає цих мов, що тодi робити? Ну не забивати ж собi голову одразу всiма мовами свiту! Їх, здається, на Землi близько шести тисяч... А якщо я колись опинюся на iншiй планетi i треба буде розмовляти з iнопланетянами? Ну, тодi: "Крiм того, хочу мати лiнгвiстичнi здiбностi, якi дозволяють швидко адаптуватися до будь-якої мови i повнiстю опановати її протягом одного-трьох мiсяцiв, в залежностi вiд складностi".
   Здається, з мовами розiбралася. Отже, стрибнула я в Японiю, почула, як там розмовляють, i одразу ж згадала мову. Ходжу, розмовляю. Якщо треба, то й вiршик написати можу, i навiть цiлу книгу японською - я ж її досконало знаю! Перемiстилася на якусь планету у сузiр'ї Псiв, зустрiла iнопланетян i слухаю, як вони говорять. Вникаю, аналiзую, запам'ятовую... О-па! Вже i їхню мову знаю! Красотища!!! Яка я розумна!!!
   Чи не дуже? От, наприклад, що таке "Бiном Ньютона"? Не пам'ятаю... А у школi ж це проходили. Багато чого ми в школi проходили, багато чого читали, багато чого бачили i чули по телевiзору, а от згадати в потрiбний момент не можемо! Що, загадати, щоб все знати? А навiщо менi все? Потрiбно знати тiльки те, що потрiбно! I я застукала по клавiатурi: "Хочу будь-якi знання, якi менi можуть знадобитися, швидко добувати, одразу ж розумiти, вiдкладати в довгострокову пам'ять свого мозку i, в мiру потреби, миттєво виводити в оперативну пам'ять".
   Тепер подумаю про iншi здiбностi. Все життя мрiяла спiвати. Та що там мрiяла - спiвала! I у ваннi, i на кухнi, i по дорозi на роботу. Тiльки зазвичай менi стукали по батареї, говорили заткнутися i навiть крутили пальцем бiля скронi... Ну, тепер все буде по-iншому! "Хочу мати абсолютний слух i чудовий голос, щоб добре спiвати i грати на (на чому б менi грати? Не на всiх же iнструментах... А якi менi подобаються найбiльше?...) фортепiано, гiтарi та скрипцi, але, у мiру бажання , протягом кiлькох тижнiв якiсно опановувати i будь-який iнший iнструмент".
   Коли я дивлюся по телевiзору "Танцi з зiрками" або Фiгурне катання, завжди уявляю там себе. А тепер: "Хочу вiртуозно володiти своїм тiлом, щоб чудово танцювати i на паркетi, i на травi, i на пiску, i на льоду, i на канатi, i в водi, i в повiтрi; щоб, лише кiлька хвилин подивившись на будь-який танець, я могла схопити його суть i рухи i виконувати, як професiйний танцюрист".
   А ще я дуже люблю малювати. Дещо у мене навiть непогано виходить, але до справжнiх художникiв менi ой як далеко! "Хочу вмiти талановито малювати i писати картини в будь-якiй технiцi, будь-якими матерiалами i в будь-якому жанрi".
   Ось я iнодi пописую вiршики. Але ж можна стати справжнiм письменником чи поетом. "Хочу так вiртуозно володiти словом, щоб писати чудовi вiршi i прозу, будь-якою мовою, щоб читачi вiдчували всi тi почуття, якi я хочу передати: i гумор, i жах, i печаль, i радiсть, i сльози, i щастя i так далi, i тому подiбне".
   Тут я схаменулася i подивилася на Зела. Маятник вже помiтно розгойдувався в центрi екрану, а цифра в рядку необхiдних жертв взагалi не вкладалася в головi. Термiново треба вирiшити, кого принести в жертву... А, давай всiх земних хвороботворних бактерiй, вiрусiв, мiкробiв! А ще додамо з планет нашої Галактики! Скiльки їх там набралося? Близько трьохсот мiльярдiв кiлограм... Так, в перерахунку на людей це вийде приблизно сто мiльярдiв осiб - нормально! Ще великий запас маємо!
   Потiм я побажала мати таланти ювелiра, сценариста, актора, режисера, продюсера, гумориста, дизайнера, архiтектора...
   А потiм захотiлося чогось екстрасенсорного. Ну, наприклад, добре б вмiти подорожувати у часi... Правда, у нашому Всесвiтi це неможливо, бо безлiч варiантiв майбутнього дають розмиту картину - не вибирати ж якийсь один вектор. А в минулому можна ненавмисно щось змiнити i взагалi не з'явитися на свiт... Але зазирнути-то туди так хочеться! Хоча б не бути присутнiм, а тiльки бачити... Тодi: "Хочу вмiти бачити увi снi i в трансi подiї далекого i близького минулого, якi побажаю, i представляти їх так, нiби я була їх учасницею". Отже, я, практично, там побуваю, але нiчого не порушу. А якщо близьке минуле? Та я просто буду детективом-ясновидцем i зможу викривати найскладнiшi й заплутанiшi кримiнальнi справи!
   А ще "Хочу мати вiдмiнну iнтуїцiю, не впадати у зневiру, а жити цiкаво, творчо i з натхненням. Ну i, звичайно ж, всiма цими талантами i здiбностями повиннi володiти i всi мої нащадки".
   Маятник на Зеленому розгойдувався з боку в бiк, займаючи центральну третину екрану, якщо його подумки роздiлити на три колонки. Довелося знову вибирати жертву - на неї пiшло бiльше двадцяти п'яти мiльярдiв людино-вiрусiв.
   Ще раз перечитавши надруковане, дещо пiдправивши i виправивши, я отримала повнiстю заповнену сторiнку. Класно!!! Тепер я дiйсно можу себе назвати творчою та iнтелектуальної особистiстю! I мої нащадки теж будуть такими ж талановитими... I знову пiсля натискання "о'кей" з нету виповз роздрукований аркуш, а сам нетбук ?3 схлопнувся у точку якогось iншого простору.
   Ось! Про простiр тепер i подумаємо. Але спочатку треба трохи перекусити. Що там є в холодильнику?...
  * 3 *
   Злегка перекусивши, чим Бог, вiрнiше чоловiк, послав, я вирiшила прогулятися бiля пiднiжжя єгипетського Сфiнкса. А що? Де хочу, там i гуляю. Тим бiльше, якщо можу.
   "Стрибнула" я туди, прихопивши свого зелененького порадника. Сфiнкс виявився величезним, на багато бiльшим, нiж я уявляла його за фiльмами i малюнками. Запитавши iсторичну довiдку у нетбука, я отримала бiжучий рядок:
  Люди вважають, що Сфiнкс побудований з обличчям фараона Хефрена
  приблизно за 2, 5 тисячi рокiв до нашої ери.
  Слiди морської ерозiї на його тiлi
  вказують на допотопне створення
  i лише незначну переробку за часiв Хефрена.
   Голова, i правда, у нього була набагато меншою, нiж треба б для такого тiла. Менi, як талановитому скульптору, одразу ж здалося, що хтось старанно збивав частину скелi, на якiй була зображена давня голова, щоб потiм на залишках вибити зображення обличчя зовсiм iншої людини. Слiди морської ерозiї я теж побачила. Отже, Сфiнксу, як мiнiмум, бiльше 11 тисяч рокiв. Вражає! Цiкаво, хто ж його тодi побудував, якщо мiсцеве населення ще бiгало з палицями у руках?..
   Цiкаво, значить подивимося! Я ж тепер можу увi снi побачити будь-якi минулi подiї! Я "стрибнула" назад, додому, вляглася на диванi, подумки "замовила" собi сон про будiвництво Сфiнкса i заснула...
  ***
   ...Я виявилася чоловiком, який жив приблизно 13 тисяч рокiв до нашої ери в Атлантидi. Звали мене Тот...
   ...Коли в Землю врiзався астероїд, який викликав безлiч землетрусiв i вивержень вулканiв, загибелi Атлантиди вже було неможливо запобiгти. Треба було рятувати хоч деяку частину населення. Передбачаючи це, наш Вождь - Ра Сонцеликий наказав вжити заходiв для порятунку хоч частини населення i знань нашої цивiлiзацiї. Було органiзовано три флотилiї: одна повiтряна i двi морськi. Повiтряна флотилiя пiд командуванням Крiшни, зiбравши на своїх кораблях близько трьох тисяч атлантiв, полетiла далеко в Азiю. Вiдтепер Крiшна взяв собi iм'я Крiшна Всевишнiй, бо його летючий корабель мiг пiднiматися вище за iншi, а в якостi своєї родової емблеми обрав квiтку лотоса. Одна з морських флотилiй, керована Кетцаклем, вiдпливла на захiд, везучи у невiдоме вiсiм з половиною тисяч людей. Кетцакль взяв собi друге iм'я Змiй, бо на його флагманському кораблi було зображення великого крилатого змiя, i його ж вибрав своєю емблемою. А я виявився ватажком найбiльшої флотилiї, взявши на себе вiдповiдальнiсть за десять тисяч чоловiк. Я не став особливо морочитися i назвався просто Тотом Атлантом, в пам'ять про покинуту Атлантиду, а в якостi емблеми взяв сузiр'я Сах або Метелик (Орiон), на яке якраз дивився, розмiрковуючи про майбутнiй похiд.
   Високоповажний i високовчений Ра Сонцеликий вирiшив плисти з моєю флотилiєю. Поки ми вiдбирали гiдних для походу людей i збирали архiви знань i технологiй, вiн у своїй лабораторiї виготовляв деякi механiзми, якi могли стати нам у пригодi в невiдомих землях. Так, кожен ватажок атлантiв отримав iменного Енергетичного жезла, здатного керувати силами природи, посилюючи або нейтралiзуючи їх, передавати випромiнювання будь-якого плану, а також певним чином дiяти на людей, викликаючи у них рiзнi емоцiї або стани. Жезли отримали iмена: Жезл Крiшни Всевишнього, Жезл Кетцакля Змiя i Жезл Тота Атланта. Вони представляли собою пiвтораметровi металевi стрижнi, виконанi зi сплаву безлiчi металiв на основi мiдi, з вплавленими в них проводами, вбудованими рiзнокольоровими кнопками керування з дорогоцiнних каменiв i величезним Кристалом Енергiї зверху. Дiаметр жезла в мiсцi крiплення Кристала становив три сантиметри, внизу ж звужувався до двох. Кожен Жезл вiдповiдав на генетичний код свого господаря, а у стороннiх викликав нездужання, нудоту, помутнiння в очах, головний бiль, жах i навiть смерть. Дiлянка ДНК, що несла в собi Код Жезла обов'язково передавалася у спадок. Таким чином, Жезлом могли скористатися тiльки нащадки першого власника.
   Кожен з атлантiв на всiх флотилiях отримав по Переговорному медальйону i по анкху - своєрiдному оберегу або Ключу Життя. Це пристрiй у виглядi хреста, верхня частина якого була округлена i мала отвiр для збору i концентрацiї енергiй. Вiн вимiрював тиск i температуру тiла носiя, ставив дiагноз при бiльш складних захворюваннях, за допомогою введених у нього програм спрямовував потрiбну енергiю на хворий орган, лiкуючи його i , таким чином, продовжував життя атлантам.
   Зрозумiло, двадцять одна з половиною тисяча людей, що врятувалася на флотилiях, була лише малою часткою всього нашого народу. Сотнi тисяч людей загинули в першi години катастрофи. Всi iншi атланти, хто групами, хто сiм'ями або поодинцi, намагалися рятуватися вiд катаклiзму своїми силами. Можливо, окремi люди або навiть групи досягали безпечних берегiв, i могли вцiлiти при контактах з дикими племенами, але ми їх бiльше нiколи не бачили. За найоптимiстичнiшими прогнозами вижити могла лише тисячна частина населення Атлантиди. Наша цивiлiзацiя загинула. Вiдтепер для моїх людей, що пливуть на схiд, "Захiд" став означати "Мiсце Смертi" або навiть "Царство Мертвих". Потрiбно було шукати нову землю, щоб почати все з початку...
   Моя флотилiя складалася з десяти великих кораблiв, що несли приблизно по дев'ятсот чоловiк кожен, i двох десяткiв дрiбнiших кораблiв-розвiдникiв - по п'ятдесят чоловiк. Крiм того, ми врятували деякi механiзми, цiнне обладнання, насiння i бульби культурних рослин ну i, звичайно ж, знання. На моєму флагманському кораблi перебувала цiла бiблiотека. Шлях мав бути довгим, бо я направив кораблi до узбережжя далекого i дикого материка Та-Кхемет (Африка).
  ***
   З перших же днiв шляху я почав писати Новий Лiтопис свого народу, гравiюючи його на Смарагдових скрижалях для бiльшого збереження (Смарагдовi Скрижалi Тота Атланта). Отже,
   "...Швидко мчали нашi кораблi назустрiч Ранковому Сонцю. У гарну погоду сiтями ловили рибу для вжитку i купалися у морськiй водi, обмеженiй сiткою з поплавками. Дiти гралися у плаваючих басейнах, дорослi пiрнали в глибину, добуваючи перли i полюючи на акул. В дорозi нас супроводжували нашi побратими - дельфiни, якi i запропонували плисти на схiд, вказуючи шлях.
   Коли набiгали хмари i починався дощ, я усував негоду за допомогою Енергетичного Жезла. Коли палило нестерпне сонце, я збирав над кораблями хмари. I ось на горизонтi з'явилася земля Та-Кхемет. Земля дiтей Кхем...
   Залишивши великi кораблi далеко у морi, я з командами кораблiв-розвiдникiв попрямував до берега. Шаленiючи, зустрiли нас дикi дiти Кхем дрючками й списами, бажаючи знищити всiх до єдиного синiв Атлантиди. Пiдняв я тодi свiй Жезл i направив на них промiнь вiбрацiї, вразивши їх так, що вони стояли нерухомо. Тодi звернувся я до них зi словами спокiйними i мирними i повiдав про мiць Атлантиди. Щоб було зрозумiлiше дикунам, я сказав, що ми - дiти Сонця i його посланцi, якi мають божественну силу i знання. Тут же, для наочностi, я направив Жезл у бiк скелi i вiдсiк вiд неї шматок, чим викликав побожний жах у мiсцевих воїнiв. Нагнавши хмари на небо, я пролив на паралiзованих дикунiв сильну злива i одразу ж розiгнав хмари, повернувши ясне сонце. Потiм я припинив дiю паралiзуючої вiбрацiї i приголомшенi силою моєї магiї дикуни впали ниць до моїх нiг..."
   Пiсля мого сигналу, до берега пiдпливли всi кораблi моєї флотилiї. Для низькорослих (1,6-1,7 м.) темношкiрих i коротковолосих дикунiв, одягнених тiльки у пов'язки на стегнах зi шкiр тварин, ми дiйсно виглядали, як Боги. Високi, по 2-2,4 м., свiтлошкiрi, блакитноокi i з довгим золотаво-русявим волоссям, густими локонами спадаючим по свiтлiй довгiй одежi. Всi ми могли перемовлятися за допомогою нагрудних медальйонiв-мiкрофонiв, а також, включаючи гучний зв'язок, говорити з цiлим натовпом, вiддаленим на кiлька кiлометрiв вiд нас.
   "...Ми заснували тимчасове поселення на вiдкритому березi, не знищуючи густих Кхемскiх лiсiв з буйною рослиннiстю i прекрасними птахами. Двi сотнi людей я направив на розвiдку в рiзнi боки вiд мiсця нашої висадки, а решта взялися за розбирання i переплавку частин кораблiв, щоб мати можливiсть використовувати в подальшому їх метал для iнших потреб.
   Дикуни, як дiти, дивувалися нашим технологiям, називаючи їх магiчними та божественними: i зброї, здатнiй вражати дичину на великiй вiдстанi; i бурам, що свердлять колодязi у землi для видобутку прiсної води; i антигравiтацiйним платформам, якi транспортує великi вантажi, керованим голосом через медальйони...
   ...Ми не розкривали секрети своєї цивiлiзацiї кхемцам, якi не вмiють навiть рахувати бiльше, нiж мали пальцiв на руках i ногах, якi не знають писемностi i пояснють явища природи настроєм Богiв. Але, тим не менш, ми дещо їм дали. Ми навчили їх робити луки i стрiли, що полегшило їм полювання. Навчили вiдловлювати молодих тварин i приручати їх, створюючи постiйний запас їжi бiля своїх осель. Посадивши свої городи, навчили вирощувати їстiвнi рослини. Показали, як добувати руду i виплавляти мiдь, а також виготовляти мiднi знаряддя працi.
   Нашi дiти розважали їх своїми спiвами, танцями, грою на музичних iнструментах, а також навчили виготовляти деякi з них. Першим iнструментом став тамтам - порожня всерединi колода, по обидва боки якої натягувалася оброблена шкура бика. Дикуни дуже швидко освоїли його, бо i ранiше виконували свої ритми на таких колодах, але без шкур. Другий iнструмент кхемцi назвали калiмба - невелика скринька з тонких дерев'яних дощечок, яка вiдiграє роль резонатора, до якої крiпляться тонкi мiднi пластинки рiзної довжини. Тримаючи обома руками скриньку, i натискаючи по черзi великими пальцями на пластинки, можна було видобувати звуки рiзної тональностi, складаючи з них нехитрi мелодiї..."
   Натомiсть, за навчання i отримання нових можливостей, кхемцi допомагали нам на рудниках i дiлилися здобиччю. I, хоча лiси країни Кхем були багатими на дичину i їстiвнi рослини, ми, виготовивши достатню кiлькiсть антигравiтацiйних платформ, вирiшили рухатися далi на схiд. Тим бiльше, що розвiдники розповiдали про широку й i повноводну рiчку, яка знаходиться там.
   "...Напрямок шляху нам вказувало сузiр'я Сах (Орiон). Тiло метелика, що складається з трьох яскравих зiрок, наче летiло по лiнiї вiд Блакитного Сiрiуса в сузiр'ї Великого Пса до Червоного Альдебарана у Тельцi. За цiєю лiнiї ми й орiєнтувалися. Йти треба було через лiси i джунглi, прорiзанi безлiччю рiчок, повз внутрiшнє озеро, яке ми назвали iм"ям цього ж сузiр"я - Сах, в центрi пiвнiчної частини материка, яку ми назвали Сах-арою, до найбiльшої його рiчки. Частина дiтей Кхем, яких пiдганяла цiкавiсть, жага до знань та прагнення нового, пiшли разом з нами..."
   "...I ось перед нами з"явилася рiчка, яка не має нi початку, нi кiнця, настiльки широка, що її протилежний берег можна було побачити лише в збiльшуючий прилад, яка несе свої води з пiвдня на пiвнiч. Я назвав рiчку Нiл i вирiшив заснувати тут нашу цивiлiзацiю..."
   Ядром нової цивiлiзацiї, названої нами Та-Кемет (Єгипет), повинно було стати мiсто, захищене не тiльки вiд Всесвiтнього Потопу, який за нашими розрахунками скоро мав вiдбутися i був викликаного глобальним потеплiнням, а й вiд iнших катаклiзмiв. Тому Мiсто я вирiшив будувати пiд землею, в скельнiй основi, трохи вiддалiк вiд Нiлу. Але спочатку на поверхнi будувалося Тимчасове Мiсто. У двох-трьох поверхових будинках розселялися i атланти, i схемцi, якi прийшли з нами.
   Поки будувалося пiдземне мiсто, кхемцi i їх нащадки поступово перетворювалися з дикунiв на цiлком цивiлiзований народ. Вони засвоїли писемнiсть атлантiв, навчилися багатьох професiй, а особливо здiбнi ставали жерцями - хранителями знань i таємниць. Всiх атлантiв кхемцi стали називати богами, а нашого старiйшину - Ра Сонцеликого - вважали верховним богом, Богом Сонця.
   Мене - Тота, стали iменувати Богом Мудростi, Знань, покровителем Бiблiотек i Вчених, магом, органiзатором не лише державного, а й свiтового порядку, автором священних книг, якi я просто вивiз i наказав переписувати в декiлькох примiрниках. Саме я з врятованих атлантичних знань створював першу бiблiотеку. Ще мене називали Богом Слова, бо мої слова одразу ж виконувалися усiма атлантами, адже я був їхнiм ватажком. Бачачи, як пiсля моїх слiв будуються будiвлi, риються канали, прокладаються дороги, кхемцi, називали мене Могутнiм у Промовах i вирiшили, що й сам Всесвiт створив я своїм словом. А ще я став Богом Мiсяця i загробного свiту, бо записував спогади всiх тих, хто врятувався, про Атлантиду i загиблих там людей. Сам я назвав би себе Богом Пам'ятi. Але через те, що для кхемцев Атлантида була країною мертвих, то i мене назвали Богом Мертвих.
   Крiм того, я почав новий вiдлiк часу i створив новий календар, роздiливши рiк на мiсяцi i додавши до 360-денного року ще п'ять днiв. Тепер цi зайвi п'ять днiв стали щорiчними святами на честь моїх синiв Осiрiса i Сета, а також їхнiх дружин Iсiди i Нефтiди. З цього першого свята я почав розробляти i новi повсякденнi обряди.
   Кожного дня Я i моя дружина Маат, слiдуючи по обидвi сторони вiд гравi-повозки Ра, обходили Верхнє мiсто, щоб бути в курсi його досягнень i проблем, а заодно вигуляти своїх домашнiх тварин - мого улюбленого павiана, якого я пiдiбрав ще зовсiм дитинчам, i iбiса, у якого було зламано крило i якого я вилiкував. I мене, i Маат мiсцевi люди вважали дiтьми Ра.
   Мою дружину Маат називали Богинею Iстини, Справедливостi, Закону i Свiтоустрою. Вона створила всю правову систему країни Та-Кемет (Єгипту) i була першим суддею. Саме вона стежила за дотриманням законiв i порядку в країнi - "Створила порядок з хаосу", написавши збiрку законiв - "Скрижалi Маат". У виконаннi всiх правових i етичних норм, згуртуваннi змiшаного атланто-кхемського суспiльства, їй допомагали жерцi - найбiльш здiбнi з кхемцiв. Тих, хто провинився, вони вели на суд Маат - моєї мудрої i милої дружини, прекрасної жiнки iз золотистою шкiрою i темно-русявим волоссям, перев'язаними червоною стрiчкою, в яку було вставлено бiлоснiжне перо страуса. Саме за допомогою цього пера Маат i вершила суд. Кхемцi настiльки вiрили у нашу всемогутнiсть, що навiть не сумнiвалися, що перо Маат на вагах обов'язково визначить їхнi грiхи. Ну, i невеликий фокус з магнiтами пiд вагами теж цьому сприяв. Часто вершити суд матерi допомагав i наш син Анубiс, народжений вже на новiй землi.
   Наш старший син Осiрiс вчив дiтей Кхем скотарства, землеробства i виноробства, поширивши на новiй землi рослини Атлантиди з вивезених звiдти насiння та клубнiв. Через те, що вiн часто хворiв, люди думали, що вiн помирав, то знову воскресав.
   Нашiй донечцi Сешат я доручив облаштування шкiл як для дiтей атлантiв, так i для кхемцев. Її називали Богинею Писемностi, хоча винахiд iєроглiфiв приписували менi...
   Всi атланти, - високi, якi багато знають i вмiють, носять на своїх шиях Переговорнi Медальйони, а в руках - анкхи, якi продовжують життя, - поруч з низькорослими кхемцями, якi щойно вийшли з первiсного ладу, виглядали як справжнi Боги. Всi вони виконували якiсь функцiї, вiдновлюючи нашу цивiлiзацiю. Всiм їм кхемцi приписували й багато божественних функцiй. А наша тривалiсть життя у сто вiсiмдесят - двiстi десять рокiв у порiвняннi з тридцятьма п'ятьма - сорока роками життя мiсцевих виглядала як безсмертя...
   "...Щоб будувати пiдземне мiсто, потрiбнi були шахти-входи. Їх Я розпорядився побудувати дев'ять - за кiлькiстю найяскравiших зiрок Метелика-Сах (Орiона). Над кожним входом будувалася пiрамiда, облицьована гладко вiдполiрованим бiлим мармуром з високою здатнiстю вiдображення, i увiнчана зверху великим кристалом - пiрамiдiоном. Пiрамiди служили генераторами i акумуляторами енергiї, яка живила будiвельнi механiзми, необхiднi апарати та освiтлювальнi прилади.
   Входи в тунелi пiд пiрамiдами були ретельно засекреченi i захищенi. Головний вхiд i сховище знань Я-Той вирiшив зробити бiля пiднiжжя великої скелi, надавши їй за допомогою свого жезла вид лежачого лева. Коли справа дiйшла до левової голови, Маат запропонувала замiсть левової морди зобразити моє обличчя, щоб нащадки пам'ятали про свого першого ватажка i знали, що саме тут знаходиться головний вхiд у мiсто Тота. Лева з пишною гривою, але з людським обличчям, назвали Сфiнксом.
   Головний вхiд у мiсто я влаштував мiж лап Сфiнкса. Щоб непосвяченi кхемцi не могли проникнути в Мiсто, кожен вхiд i при будiвництвi, i пiзнiше охоронявся металевими механiчними статуями, якi знищували кожного, хто намагався проникнути без коду. Кодом же служили iмена Богiв: Тот, Маат, Осiрiс..."
   Зараз я опишу головний вхiд у Мiсто Тота, яким я його побачила увi снi. Мiж лапами Сфiнкса розташовувався великий вiвтар. Якщо натиснути на ньому певний камiнь, з основии вiвтаря висувається Стела Тутмоса, одного з iнженерiв Тота, з вiтальним написом, який запрошує до мiста, але одночасно i застерiгає, що увiйти в нього зможуть тiльки тi, хто знає код-пароль. За стелою, за допомогою iншого каменю, який також треба втопити у скелю, вiдкривається вхiд до таємних сходiв, що ведуть до невеликої прямокутної камерi. Ця камера у Часи Всесвiтнього Потопу служила шлюзом. З камери сходи ведуть у великий Зал Знань, що займає весь простiр пiд Сфiнксом. Саме в цьому залi збиралися розмiстити Палату Архiвiв, що свiдчила про iсторiю i мудрiсть атлантiв, скрижалi, що зберiгали їх знання, предмети високих технологiй, якi виглядали для непосвячених як магiчнi. Але всiєї спадщини атлантiв виявилося так багато, що пiд першим залом довелося побудувати ще один - Зал з Колонами, так би мовити, читальний зал, в якому, крiм стародавнiх джерел знань, були розставленi столи i лави, для роботи з книгами, сувоями, скрижалями. З цього читального залу можна було потрапити в Круглий Храм з колонами, а з нього по таємним коридорах - до трьох Великим пiрамiд i в саме Мiсто Тота.
   Всi ходи, крiм засекречених стiнних механiзмiв, були оснащенi захисними полями, що виглядали як пелена свiтла, бiля якого непосвяченим ставало погано: страх, блювота, помутнiння в очах, а якщо людина не вiдступає, то й смерть. Цi поля вимикалися звуковим кодом - треба було голосно назвати iмена Богiв: Тот, Маат, Осiрiс.
   У верхньому Залi Знань на стiнi, захованiй за таким же свiтловим полем, можна виявити трохи виступаючий камiнь, на якому зображений Жезл Тота з променями, що розбiгаються вiд нього. Як тiльки, вимкнувши голосовим кодом поле, натиснути на цей камiнь, вiн потопає у стiнi. Частина стiни Залу Знань йде всередину, дверi вiд'їжджають i з'являється дверний прорiз до Камери Жезлу.
   У центрi Камери був встановлений постамент-генератор у виглядi ступiнчастої пiрамiди з сiмома високими ступенями, а на вершинi вставлено в цей зарядний пристрiй нижнiм кiнцем Жезл Тота. Вiд енергетичного кристала на верхiвцi жезла виходить постiйне сяйво, настiльки сильне, що повнiстю освiтлює не тiльки Камеру Жезла, а й частину Залу Знань, що примикає до Камери. Ця недоступнiсть Жезла була органiзована для того, щоб їм можна було скористатися тiльки в самих екстрених ситуацiях.
   Один з коридорiв iз Храму з Колонами вiв до будiвлi, яка спускалася на дванадцять поверхiв пiд землю. Насправдi, це була не просто будiвля, а околиця будiвлi-мiста, площею 10,4 на 13 кiлометрiв, здатного вмiстити близько десяти тисяч населення. У планi Мiсто Тота повторювало малюнок сузiр'я Метелика-Сах, спрямованого по лiнiї вiд Блакитного Сирiуса до Червоного Альдебарана. По його периметру, в мiсцях розмiщення головних дев'яти зiрок Орiона, Тот розташував Храми Пам'ятi.
   Храми Пам'ятi будувалися з унiкального композитного матерiалу - "монета в каменi". Основою для нього послужив перемелений на пiсок мiсцевий вапняк з додаванням в'яжучих елементiв. Колiр розчину вiдповiдав кольору зiрок Орiона: трьом зiркам тiла метелика (тим, що ми називаємо поясом Орiона) вiдповiдали храми з бiло-блакитного розчину; трьом зiркам лiвого крила (Бетельгейзе, Лямбда i Беллатрикс) - храми з червоного розчину; а трьом зiркам правого крила (Саїф, Хатiс, Ригель) - храми з синього розчину. Але головне - вихiдцi з Атлантиди, у пам'ять про загиблих на батькiвщинi, висипали в отриманий будiвельний розчин всi свої грошi - найдрiбнiшi золотi монетки...
   Мiсто Тота, побудоване за єдиним влучним планом, вийшло комфортним i гарним. Воно яскраво висвiтлювалося енергетичними кулями, якi отримували енергiю вiд пiрамiд. В ньому була влаштована добре продумана система вентиляцiї, водогону i водовiдведення. Незважаючи на пiдземне розташування, через мiсто протiкало кiлька рiчок, що впадали в озеро дiаметром до кiлометра. Озеро повторювало собою обриси Туманностi Орiона i вода в ньому була зеленуватого кольору за рахунок забарвлення i пiдсвiчування берегiв i дна. На берегах водойм розкинулися плодоноснi сади, прекраснi палаци, комфортнi будинки i чудовi храми. Деякi атланти майже одразу ж перейшли жити пiд землю, деякi продовжували жити на поверхнi, готуючись у будь-який момент спуститися вниз через найближчий до них таємний вхiд. У всi сторони свiту, за велiнням мудрого Тота, були спрямованi гiнцi, якi сповiщали населення iнших мiсцевостей про наближення Потопу. Вони не тiльки пророкували катастрофу, а й розповiдали, що можна зробити, щоб врятуватися вiд неї, допомагали порадами i кресленнями.
  ***
   Так, в Межирiччi люди будували Великi Ковчеги, здатнi забрати не тiльки населення невеликого мiстечка, а й запаси їжi, а також домашнiх тварин. У сучаснiй Туреччинi, на височинах Каппадокiї, будувалися багатоповерховi пiдземнi мiста. Цiлком розвинена цивiлiзацiя, що розкинулася на берегах Свiтлого озера бiля пiднiжжя Кавказьких гiр, дiзнавшись, що їх озеро може перетворитися на безкрає море i затопити всi поселення, термiново евакуювалася на пiвнiч - уздовж берегiв Днiпра, на схiд - у гори i на височини Середньої Азiї, i на пiвдень - на Каппадокськi височини. Дехто цiлими племенами знiмалися зi звичних мiсць i йшли в гори, дехто не вiрили прогнозам i залишалися на мiсцях...
   Глобальне потеплiння поступово розтоплювало льоди в океанах i на континентах, рiвень рiчок, озер i свiтового океану пiднiмався, поки не прорвав сухопутнi перемички. Тодi вода перелилася в ранiше родючi долини i бурхливими потоками знищила на своєму шляху мiста i поселення людей. Нинiшнє Середземне море стало величезним. З'єднавшись з Червоним морем, воно залило майже половину Європи, приховав пiд своїми хвилями води озера Сах-ара i всю пiвнiчно-схiдну Африку, перелилося в долину Свiтлого озера, заповнивши її на сотнi кiлометрiв на всi боки. Рiвень Свiтлого озера пiднявся бiльш нiж на сто п'ятдесят метрiв, перетворивши його на Чорне море, його площа збiльшилася у пiвтора рази. Незважаючи на попередження атлантiв, затоплення виявилося раптовим, про що зараз свiдчить безлiч затоплених мiст бiля пiвнiчного узбережжя Туреччини. Загинуло безлiч людей i тварин ...
   Все атлантичне населення зумiло врятуватися у пiдземному Мiстi Тота. Потоп тривав довго.... (Не сорок днiв, як про це пiзнiше написали в Бiблiї. Бiблiю перекладали греки, якi слово "сорок" перевели дослiвно. Насправдi, в схiднiй культурi слово "сорок" означає "багато". Так само як у нас, коли людина говорить: "Сто рокiв тебе не бачив!", це означає, що люди не бачилися вже досить довго. для когось цi "сто рокiв" можуть означати тиждень, для когось - пару мiсяцiв. Але нiяк не сто справжнiх рокiв, адже сучаснi люди стiльки не живуть. "Сорок днiв" - це дуже багато рокiв, а якщо точнiше, то кiлька столiть). ... Бог Мудростi Тот не зумiв дожити до його закiнчення, але його зусилля не були марними - адже вiн залишив нащадкам всi знання Атлантиди. Його спадкоємцi, званi першими фараонами-богами, правили пiсляпотопним Єгиптом, користуючись магiчними технологiями атлантiв, ще багато столiть...
   На древнiх скрижалях збереглися настанови Маат при передачi Жезла Тота їх синовi Осирiсу: "...Жезл твого батька, виконаний з рiзновиду мiдi, сплавленому з iншими металами, може передавати енергiї будь-якого плану. Натискаючи на дорогоцiннi каменi-кнопки, цi енергiї можна трансформувати, посилювати або зменшувати. Жезл може бути благословенням для народу в руках мудрого i прокляттям у руках недосвiдченого. Їм можна не тiльки локально керувати стихiями, а й за допомогою особливих вiбрацiй передавати емоцiї i викликати рiзнi стани у людей. Найвищi вiбрацiї - любов i радiсть, найнижчi - ненависть i жах. Посвячений користується жезлом лише в крайнiх випадках i тiльки на благо свого народу..."
  * 4 *
   Прокинулася я пiд враженням вiд побаченого. Це ж треба! П'ятнадцять тисяч рокiв тому iснувала настiльки розвинена цивiлiзацiя атлантiв, що змогла передбачити Всесвiтнiй Потоп i вжити заходiв до виживання! А що можемо ми, сучаснi люди? Ну, наприклад, якщо в Землю врiжеться великий метеорит або глобальне потеплiння почне затоплювати всю обжиту нами сушу? Ну, у когось є бункери, хтось побудував сховища... А бiльшiсть-то населення виявиться абсолютно безпорадними! Термiново треба щось робити!...
   Щоб щось робити, треба, у першу чергу, убезпечити себе i своїх рiдних. Чоловiк уже пiшов на роботу, тому я, взявши з холодильника сардельку i солоний огiрок, взялася за нетбук ? 2 з назвою "Перемiщення у просторi". Пiд заголовком поки стояла всього одна фраза:
  "Хочу вмiти миттєво перемiщатися в будь-яку точку нашої Всесвiту
  i перемiщати будь-якi предмети в нiй, куди тiльки захочу ".
   Тепер, у разi чого, я одразу ж "стрибну" у безпечне мiсце. А поки небезпека не загрожує, можна спробувати... Ну, наприклад, захотiла я кудись до моря... Я задумливо похрустiла огiрком. От захотiла, i "стрибну"! Я перевдяглася у купальник, взяла рушник i складне крiсло, сунула пiд пахву нетбук ?2 i... Куди б це менi стрибнути? Я чула по телевiзору, що найкращi пляжi Європи знаходяться на Кiпрi. От туди i стрибну! Я уявила собi картинку з телевiзора, заплющила очi i стрибнула...
   - О-ля-ля! - Вигукнув засмаглий дядько в шортах i з пузом, що виглядав з розхристаної сорочки, на якого я вилетiла з усiма своїми речами з-за рогу пляжного кафе.
   - Вибачте! - Грецькою сказала я, поправляючи нетбук, що постiйно вислизав з-пiд пахви.
   - Нiчого, буває! - Вiдгукнувся дядько турецькою.
   О, так! Адже на Кiпрi живуть i турки, i греки... А ще купа рiзних туристiв. Говорити можна десятьма-двадцятьма мовами - от i попрактикуємося! Хоча я сюди не базiкати приїхала, а серйозною справою займатися...
   Я розклала крiсло неподалiк вiд води, повiсила на спинку рушник, поклала нетбук, i насамперед кинулася у море. Вода була чудовою! Я трохи поплавала i раптом помiтила, що бiля мого крiсла зупинився якийсь пiдозрiлий тип. Пiдозрiлий вiн був тим, що стояв з великою сумкою через плече i озирався. Звичайно, вiн мiг просто вишукувати мiсце зручнiше, але я вирiшила скорiше виходити. До берега менi було метрiв двадцять i, поки я пливла, пiдозрiлий тип, нiби мiж iншим, взявся за мiй нетбук.
   - А-а-а! - Загорлав вiн i вiдскочив саме тодi, коли я вийшла з води.
   - А що таке? - Запитала я його, сiдаючи в крiсло i кладучи нетбук собi на колiна.
   - Струмом б'є! - Ошелешено потираючи руку, пробурмотiв горе-грабiжник.
   - А не треба чiпати чужi речi! - Уїдливо сказала я i, як нi в чому не бувало, вiдкрила нетбук.
   Здорово! Виявляється, мої нетбуки можуть за себе постояти i не датися в чужi руки! Грабiжник розгублено на мене подивився i пiшов кудись уздовж прибою.
   Отже... Ну так... Той пузатий цiлком мiг би подумати, що я вискочила з-за кафе. Тут менi пощастило. А якби кафе поблизу не було? Треба би навчитися не стрибати на випадкових перехожих. Та й взагалi, бажано, щоб моїх "стрибкiв" нiхто не помiчав.
   "Перемiщаючись у просторi, я повинна потрапляти в мiсце, приховане вiд випадкових перехожих: кут будинку, зеленi насадження, припаркована машина i так далi, щоб моя поява виглядало цiлком природною".
   Стрибаю я так по всьому свiту, гуляю, де захочу, насолоджуюся архiтектурою... А якщо менi захочеться в який-небудь музей, а мiсцевих грошей на квиток немає? Тодi треба "стрибнути" всередину, а там - люди... Всякi екскурсанти, охоронцi, прибиральницi... ну, що ж:
   "Якщо стрибати треба всередину якогось примiщення, мiсце "посадки" має бути вiльним не тiльки вiд людей, а й вiд їх поглядiв. Зрозумiло, я не повинна опинитися вмурованою у стiну, стелю, пiдлогу чи якусь iншу конструкцiю."
   Ну, стрибнула я в чиюсь квартиру, i... стукнула об табуретку! Гуркiт, шум, а головне - боляче... Тому:
   "Я також не повинна зiткнутися з меблями або iншими предметами".
   А от, якщо мене занесе на якесь шкiдливе виробництво? Або взагалi туди, де повiтря отруйне? Або взагалi не повiтря, а якийсь газ? А, може, навiть пiд воду? Треба себе убезпечити вiд будь-яких несподiванок:
   "При перемiщеннi у мiсцевiсть з небезпечним для життя середовищем, все моє тiло повинне бути нiби упакованим у невидиму i невiдчутну захисну оболонку, що оберiгає вiд отрут та iнших шкiдливих речовин, вiд радiацiї та будь-яких шкiдливих випромiнювань, як фiзичного, так i ментального характеру" .
   Уф!... I ось пливу я собi пiд водою, милуюся морськими пейзажами, замiсть акваланга навколо мене захисне поле... А як же я дихаю? Треба, щоб це поле виробляло в собi необхiдне для мого комфортного дихання повiтря з елементiв, що знаходяться зовнi. Навiть, якщо я опинюся на iншiй планетi, i там буде зовсiм iнший склад атмосфери. Або взагалi не буде атмосфери - тодi елементи треба брати з мiсцевого ґрунту... Або з пролiтаючих поблизу комет - в них завжди є лiд. А якщо менi, вибачте, в туалет знадобиться? Що, просто в цьому захисному полi все i буде плавати? Нi вже, треба продукти життєдiяльностi переробляти на щось корисне, а якщо вже зовсiм нiчого корисного витягти не можна - то виводити назовнi. Вийшло так:
   "Хочу, щоб захисне поле виробляло в собi необхiдне для мого комфортного дихання повiтря з елементiв, що знаходяться зовнi: з мiсцевої атмосфери, мiсцевого грунту, з пролiтаючих поблизу комет. Продукти моєї життєдiяльностi повиннi перероблятися на щось корисне або виводитися назовнi, не порушуючи моєї безпеки".
   I от полетiла я на околицю Орiона, щоб подивитися, чи немає там якихось населених планет... Вишу собi у вiдкритому космосi... Але ж там холодно! Треба, щоб це поле-оболонка ще й температуру комфортну пiдтримувало...
   Так, зi своїми перемiщеннями я, начебто, розiбралася. А тепер треба обумовити перемiщення всього iншого.
   Само собою зрозумiло, що всiма цими перемiщеннями i захисними полями повиннi володiти i всi мої прямi нащадки. Крiм того, в екстрених випадках i я, i вони повиннi зумiти врятувати якомога бiльше народу. Ну, наприклад, загораю я собi на пляжi десь в Iндiї, i раптом вода починає вiдступати в море - явна ознака, що наближається цунамi. А народ не знає, прогулюється собi по оголеному дну, збирає черепашок i морських зiрок... Але ж треба рятуватися! Як?! Швидкiсть цунамi набагато бiльше швидкостi людини, навiть якщо вона встигне заскочити в автомобiль. I тут я "стрибаю" кудись на височину або гору, охоплюю всiх, кого бачу, уявної сiткою i висмикує весь цей "улов" до себе. Припустимо, за раз я зможу перетягнути чоловiк п'ятсот. Доведеться пострибати трiшки, поки не спасу всiх, кого зможу.
   Так само з предметами: якщо менi треба перенести щось велике, на нього треба просто подумки накинути невидиму сiтку i потягнути за собою. Так я зможу перенести, куди захочу, хоч слона, хоч цiле стадо, хоч будинок, хоч цiлий палац... Вийшло так: "Для перемiщення великої кiлькостi людей, тварин або великих предметiв, досить охопити їх уявною сiткою i висмикнути весь цей "улов" в потрiбну точку простору".
   Сонце вже припiкало нестерпно. Я пересунула своє крiсло в тiнь i знову пiшла у воду. Вiдпливши до буйкiв, я пiрнула i стала милуватися пiдводними пейзажами. Дихати менi було цiлком комфортно. Нiякого скафандра або акваланга я на собi не вiдчувала. Вiдчувалася вода i на руках, i на ногах, i на всьому тiлi, i навiть на лобi i щоках. Сухими залишалися тiльки очi, нiс, рот i вуха. Захисне поле, вважаючи морську воду для мене не небезпечної, обмежило свою присутнiсть лише навколо необхiдних мiсць.
   Я почала ганятися за зграйкою смугастих рибок, ставлячи їх у глухий кут своєю швидкiстю i абсолютно несподiваною появою. Через деякий час до моєї гри приєднався дельфiн. Поганявши рибок, ми пустилися наввипередки. Звичайно ж, я перемогла, тому що менi не треба було спливати для дихання! А коли я все ж таки спливла на поверхню, то не побачила нiяких берегiв. Нiде. Довелося трохи злетiти i оглянути водний простiр з висоти. Але землi все одно нiде не було. Я подумки уявила собi карту Середземного моря, знайшла на нiй Кiпр i точку свого мiсцезнаходження. Виявляється, мене занесло аж у води Єгипту. Треба було повертатися. Я стрибнула до буйкiв свого пляжу i виринула бiля одного з них.
   Час наближався до вечора, народ почав розходитися по домiвках. Поки я, як звичайна людина, допливла до берега, спустилися густi сутiнки i на пляжi запалилися лiхтарi. Я вже було збиралася в їх свiтлi натиснути "о'кей", але потiм вирiшила ще раз все перечитати вдома.
  * 5 *
   I правильно зробила! Тiльки я опинилася в своєму кабiнетi, як мої вуха заклало вiд нестерпно високого гудiння. Це пищав Зелений нетбук, попереджаючи про величезну кiлькiсть необхiдних жертв. От натиснула б кнопку, i загинуло б немислиме число i людей i тварин i ще невiдомо кого. Принiсши в жертву двадцять п'ять мiльярдiв людино-кiлограмiв патогенних бактерiй i вiрусiв, я припинила це гудiння. Саме вчасно! У дверному замку повертав ключ мiй чоловiк, який повернувся з роботи.
   - Привiт! - Як нi в чому не бувало, вийшла я до нього в коридор. - Будемо вечеряти? Я зараз на стiл накрию... - I я вислизнула на кухню розiгрiвати кашу з котлетами.
   Пiсля вечерi ми поговорили з чоловiком про те, про се, i вiн пiшов дивитися футбол. А я - до своїх нетикiв! Ще раз перечитавши i пiдправивши сторiнку з "Перемiщеннями", я натиснула "о'кей", отримала нову роздрукiвку i позбулася третього ноутбука. Тепер їх залишилося всього чотири.
   "Що б менi таке загадати?..." - подумала я, пiдсовуючи до себе четвертий нетбук... Колись у дитинствi я читала фантастичне оповiдання. У ньому дiя вiдбувалася на якийсь далекiй планетi, населенiй людьми. I цi люди, звичайно ж, пiсля тривалого навчання, вмiли силою думки перетворювати однi види матерiї в iншi, потрiбнi їм, а з них, знову ж силою думки, робити найрiзноманiтнiшi предмети i навiть квiти i фрукти. От би менi теж так навчитися! Здається, цей процес у них називався "моделювання". Точно, вирiшено! Четверте бажання буде Моделювання!
   Я розкрила нетбук i набрала назву: Бажання ?4: МОДЕЛЮВАННЯ.
   "Хочу вмiти силою думки перетворювати однi види матерiї та енергiї в iншi, а з отриманої маси моделювати те, що менi буде потрiбно, а саме:...
   I тут я замислилася: як це, наприклад, з пластикових пляшок зробити металеву вилку? Або, наприклад, з лiтра води зробити шовкове плаття? Там же зовсiм iншi молекули, iнше розташування атомiв... Отже, в першу чергу я повинна навчитися добувати необхiднi для своїх потреб матерiали.
   "Хочу вмiти добувати необхiднi менi для конкретних цiлей матерiали i енергiї з навколишнього середовища, будь то в океанi, пiд землею, на якомусь астероїдi чи деiнде в нашому Всесвiтi".
   Так, матерiали я здобула, тепер треба з них щось вилiпити...
   "Хочу вмiти силою думки з'єднувати матерiали в потрiбних менi пропорцiях для створення композитних матерiалiв iз заданими властивостями; з отриманої маси моделювати потрiбнi менi предмети живого i неживого характеру, задаючи їм всi необхiднi якостi: щiльнiсть, твердiсть, гнучкiсть, колiр, смак, запах i так далi..."
   Я подивилася у вiкно: там, у тьмяному свiтлi єдиного на весь мiкрорайон лiхтаря, прогулювалася лiтня пара з собакою. Ну, наприклад, я хочу зробити в нашому скверi лавочки - їх там немає з початку дев'яностих, люди гуляють, а сiсти нiде. Для цього я б створила композитну сумiш iз пластику (заодно i парк очищу вiд пляшок i пакетiв) i деревної тирси (давно пора прочистити пiдлiсок i облагородити наш парк). Отже, подумки пiдтягую до себе все пластикове смiття з парку, всi зайвi гiлки i сучки, перемелюю все це, змiшую в єдину масу i роблю дошки. Лавки з цих дощок не будуть боятися нi дощу, нi снiгу, їх не треба фарбувати - адже можна додати барвник прямо в масу, вони не будуть ламатися, бо пластик буде надавати їм додаткову мiцнiсть на вигин... Так, а на що я буду крiпити цi дошки? З чого б менi зробити стовпчики?.. А, вiзьму той самий пластик та змiшаю його з пiском i камiнчиками - вийде такий пласто-бетон, мiцний i пружний одночасно. У нього дуже легко буде забивати цвяхи. А цвяхи де взяти?! Може, i цвяхи зробити не металевi, а пласто-деревнi? Їх ще можна буде розплавити, i всi з'єднання вийдуть звареними... Я подумки виконала весь цей процес, i пiд лiхтарем з'явилася зелена лавочка зi зручною спинкою, жовтими стовпчиками-нiжками i жовтими пiдлокiтниками. Здорово!
   У цей час пара з собакою знову пiдiйшла до лiхтаря. Собака весело пiдбiгла до лавки i почала її обнюхувати. Її господарi спочатку ошелешено застигли, потiм здивовано переглянулися, а потiм чоловiк обережно пiдiйшов i торкнувся лавки рукою - вона була справжньою. Тодi вiн спробував на неї сiсти - лава нiкуди не зникла. Дiдок вiдкинувся на спинку i розкинув по нiй руки. Його дружина теж присiла поруч. Пес весело намотував кола навколо. Жiнка схилила голову на плече чоловiка, вiн обiйняв її...
   I тут вiд Зеленого нету почулося якесь... важко описати цей звук: вiн був не просто неприємним, а якимось страшним, вiд якого навiть волосся на головi стало дибки, вся шкiра покрилася мурашками, тiло почало сковувати, як в кошмарному снi, коли треба тiкати вiд небезпеки, а ти не можеш навiть поворухнутися. Що таке? На чорному екранi зловiсно-бордовими буквами горiв напис:
  НЕБЕЗПЕКА!!!
  Виконання цього бажання вiдкрило прохiд з нематерiального свiту.
  У наш Всесвiт просочуються Темнi Сутностi,
  здатнi погубити не тiльки все живе,
  але й знищити нашi матерiї i енергiї,
  розширивши свiй свiт за рахунок нашого Всесвiту!
   Ов-ва! Цього ще тiльки не вистачало... "А де стався прокол?" - набрала я питання. Точка проколу виникла в стратосферi над Карпатами. I вона весь час розширюється.
   Я одразу ж "стрибнула" разом з Зелом до мiсця проколу, але спочатку нiчого незвичайного не побачила. Я закрила очi, налаштувалася на "яснобачення" i тодi "прозрiла": просто з нiзвiдки, через отвiр дiаметром з горошину, у наш свiт перетiкає щось темне. Я одразу ж змоделювала з енергiї свiтла, вiдбитого вiд Сонця Мiсяцем, магнiтних i гравiтацiйних полiв Землi, а також молекул рiзних елементiв, що знаходяться в стратосферi, щось на кшталт надувної кульки, надягнутої на мiсце проколу. Темна антиматерiя опинилася в замкнутому просторi, який поступово розтягувався, наче кульку надували. Тепер вона був розмiром з гiмнастичний м'яч, на якому роблять вправи.
   "Якi прогнози?" - набрала я на Зелi питання.
  Темнi Сутностi обмеженi
  i заподiяти шкоду Всесвiту не в змозi.
  Область Обмеження, яка постiйно збiльшується,
  загрожує заповнити весь Всесвiт.
  Частина Сутностей проникла у наш свiт до створення обмежувальної оболонки i приступила до руйнiвних дiй.
  ТЕРМIНОВО ПОТРIБНА ЖЕРТВА !!!
   Так наполегливо жертву Зел ще не вимагав. Напевно, це моє бажання порушило щось там в мiжвселенських зв'язках. "А можна принести в жертву цi Темнi Сутностi?" - поцiкавилася я.
  У жертву можна принести все живе, що знаходиться в нашому Всесвiтi.
  Темнi Сутностi, якi проникли в наш Всесвiт,
  поводяться, як живi, тому їх можна принести в жертву.
   Я подивилася на "надувну кульку", яку вже можна було порiвняти з айсбергом середнiх розмiрiв. Ще трошки - i вона торкнеться верхiвок гiр. Я подумки розгорнула її в iншу сторону - хай роздувається не до Землi, а у Космос. Облетiла навколо неї, намагаючись розгледiти, що ж там усерединi. У темному незрозумiло чому вгадувалися якiсь силуети. Я пiдлетiла ближче i раптом ясно побачила свою померлу сестру, що припала обличчям до стiнки "кульки", як до вiкна. За нею виступив з темряви мiй тато, потiм бабуся... Невже Темнi Сутностi - це душi померлих? Я задала питання Зелу.
  Темнi Сутностi не мають нiчого спiльного нi з людьми, нi з їх душами.
  У нашому свiтi вони набувають видимiсть того,
  що виловлюють з нашої пiдсвiдомостi.
  У "кульцi" розмiром з яблуко може вмiститися
  близько 35 мiльярдiв Темних Сутностей.
   Ого! Це ж скiльки їх зараз знаходиться у "кульцi", розмiри якої вже наближалися до розмiрiв Мiсяця? Ну i швидко ж ця "кулька" надувається! Просто у геометричнiй прогресiї. Ну що ж, треба наважуватися ... I я принесла в жертву всiх Темних, якi проникли в "кульку". Не встигла я помилуватися виконаною роботою, як "кулька" знову почала надуватися i прямо на очах з гiрчичного насiння перетворилася спочатку на яблуко, потiм на диню, потiм... Прокол-то залишився! I чого вони сюди лiзуть? Що їм тут, медом, чи що, намазано? Я замовила Зелу приносити Темних у жертву кожного разу, як "кулька" буде досягати розмiрiв великого айсберга, а сама вирiшила продовжити загадувати бажання "Моделювання".
   От, наприклад, захочу я використати в своєму моделюваннi весь пластик, який плаває в морях i океанах. Зберу його, ущiльнивши в одну велику кулю... а де я буду зберiгати цей "матерiал"?
   "Хочу, щоб весь "матерiал", який я зберу, зберiгався на орбiтi пояса астероїдiв до повного використання".
   Так i iнше смiття можна позбирати - i планету очищу, i матерiалу для своєї роботи запасу... А з цим матерiалом можуть попастися i рiзнi жучки-павучки, рибки-кальмари та iнша живнiсть. Вони-то в чому завинила? Людство запаскудило Землю, от їм i довелося оселитися в його вiдходах...
   "Хочу, щоб у процесi моделювання не могли постраждати живi iстоти, що живуть у матерiалах, якi я видобуваю. Вони повиннi автоматично переселятися у сприятливi для них умови".
   Я знов замислилася... I тiльки на горизонтi моєї свiдомостi промайнули обриси якоїсь думки, як Зел знову застережливо загудiв. Невже Темнi Сутностi вичерпалися i треба знову думати про жертву? Нi, на цей раз загроза була iншою. На екранi нетбука один за одним змiнювалися кадри новин з усього свiту, а поверх них багряний бiжучий рядок стверджував:
  Все це через Темних Сутностей, якi встигли проникнути у наш Всесвiт
  до створення Обмежувальної Оболонки.
  Треба термiново вжити заходiв!
   З чого ж менi почати?.. Я вирiшила вишукувати i усувати Темних зi зведень новин. Чоловiк уже спав з включеним телевiзором. У нього йшов "Вечiрнiй квартал". Маленький з Лисим жартували щодо iнтернету:
   - Поки ти в iнтернетi сидиш, життя повз проходить!
   - Нiчого, я потiм погуглю, що там було...
   Я зробила звук тихiше i переключилася на новини...
  * 6 *
   Новин було багато. I звичайних i не зовсiм. Як визначити, в яких з них замiшанi Темнi? Я поклацати по екранах, але так i не зумiла визначитися. Тодi я знову звернулася до Зеленого: "Виводь на свiй екран тiльки тi новини, якi пов'язанi з Темними Сутностями".
  В якiй послiдовностi?
   Спочатку я хотiла ввести: "В хронологiчному порядку", але потiм подумала, що деякi подiї могли вiдбуватися одночасно - спробуй тодi з ними розберися! I я написала: "У порядку найбiльшої небезпеки для Всесвiту".
   ...Якийсь сивий поважний дiдок вiщав з екрану про незрозумiлi явища на Сонцi: "...таке враження, що наше Сонце просто на очах зменшується в розмiрах. Зменшується його дiаметр, свiтимiсть, та й ядернi реакцiї стали якимись млявими..." Все ясно: Темнi вирiшили поглинути Сонце. Я вилетiла в космос, зрозумiло, прихопивши з собою Зела, i побачила, як цiлий рiй темних, оточивши наше свiтило, "висмоктують" його, збiльшуючи свiй об"єм (якщо можна назвати об'ємом те, що такого не має). Я подумки накинула на них сiтку з такого ж матерiалу, як "надувна кулька" i стягнула її в тугий вузол розмiром з тенiсний м'ячик. Витягнувши з нього всю "висмоктану" з Сонця масу i енергiю, я закинула темних у "кульку" для принесення жертв.
   ...На однiй з планет системи Бетельгейзе лише одна Сутнiсть, яка туди залетiла, влаштувала ядерний вибух, що повнiстю знищив планету. На час мого прибуття туди, вона збиралася таким же чином знищити й кiлька iнших планет, отримуючи вiд вибухiв колосальну енергiю для свого живлення. Помiтивши мене, вона направила у мiй бiк ядерний потiк. Вiдбивши його уявним дзеркалом, я спрямувала потiк на Сутнiсть, але вона вiд цього стала тiльки сильнiшою. Тодi я не стала бiльше експериментувати, а просто закинула її в жертовну "кульку".
   ...Парочка веселих Темних хлюпалась у лавi на Венерi. Поки нiчого поганого вони не зробили, але я раптом зрозумiла, що вони мають намiр зрушити Венеру з її орбiти i направити прямо на Землю. Навiть невеликi, в порiвняннi з планетами, астероїди здатнi знищити все живе на Землi, а якщо на неї впаде цiла планета?! Та їй i падати не треба, достатньо просто наблизитися на небезпечну вiдстань. Поки цi сутi не схаменулися i не побачили у менi загрозу, я принесла їх в жертву прямо на мiсцi.
   ...У Петербурзi прокотилася хвиля звiрячих вбивств прямо на вулицях мiста. Йде собi звичайна матуся з коляскою, раптом витягує немовля з коляски, жбурляє головою об землю, ламає коляску (i звiдки тiльки сила береться?) i залiзними трубками вiд коляски починає кришити перехожих по головах, протикати їм животи, розкидати ногами по тротуару випалi кишки... Кухар елiтного ресторану, озброївшись двома великими ножами, вискочив на вулицю, скочив у тролейбус i давай рiзати направо i налiво пасажирiв... Кiлька пiдлiткiв, вiдбивши у пляшок горлечка, на перервi почали методично вiдловлювати у шкiльному коридорi дiвчаток i спотворювати їм обличчя гострими "трояндочками"... Всiх жахiв Пiтера просто неможливо описати. I влаштувала все це лише трiйця Темних. Нейтралiзувавши їх, я зумiла вилiкувати тiльки тих, хто не був мертвий. А загиблих виявилися десятки...
   ...У невеликому Румунському мiстi Тиргу-Муреш з населенням близько ста п'ятдесяти тисяч повиходили з могил недавно похованi люди. Кадри новин показували, як з могил, розриваючи їх руками, виповзають зомбi, якi вже почали розкладатися, i безцiльно бродять по вулицях, лякаючи перехожих. Один з зомбi йшов прямо на репортера з камерою, поки той з жаху не кинув свiй iнструмент i не втiк. Камера, що залишилася лежати боком на тротуарi, показала, як повз її об'єктива пройшли ноги ходячого мерця... Iнший репортер знiмав те, що вiдбувається, з вiкна редакцiї мiсцевого телебачення. Вiн охопив панораму площi та прилеглої до неї вулицi. Рiдкiснi люди тiкали вiд трьох мерцiв, якi гналися за ними. У вiкнах будинкiв було видно переляканi обличчя обивателiв.
   Я "стрибнула" прямо на дах редакцiї i оглянула "поле битви". Тут дiяло всього двi Сутностi. Вони, висячи над мiстом, з висоти пташиного польоту, як марiонетками управляли померлими, пiдживлюючись за рахунок страху i жаху, що охопив населення Тиргу-Муреша. Щойно я почала формувати "сiтку", Темнi мене помiтили. Спочатку вони кинули на мене двох зомбi, якi знаходилися поблизу. Але коли я нейтралiзувала їх, перетворивши просто на купу м'яса та кiсток i повернувши її на кладовище, вони пiдлетiли до мене i почали мене "висмоктувати". Якби не моя захисна оболонка, обумовлена в бажаннi "Перемiщення у просторi", вiд мене б за секунду нiчого не залишилося. А так я тiльки у першу мить вiдчула легкий холодок на тiлi. Не отримавши моєї енергiї, Темнi вирiшили мене налякати по-iншому: один з них прийняв вигляд мого тата, а другий - маленького зворушливого кошеняти. I ось "тато", прямо в двох метрах вiд мене, взяв "кошеня" у руку i став її стискати. На тлi несамовитого нявкання, з тварини бризнула кров i полiзли нутрощi... Перемагаючи жах i спiвчуття, я нейтралiзувала Темних i зi злорадним задоволенням принесла в жертву. Зiбравши всiх зомбi у "сiтку", я закинула їх на кладовище i розпихати по могилах, не розбираючись, де чия. А яка їм рiзниця?!
   ...На Закарпаттi всi люди, зiбравшись у колони по шiсть чоловiк, на чолi зi священиками, з плачем i риданнями прямували до найближчих рiчок та озер, щоб втопитися. Причому, щоб витягти з людей якомога бiльше негативних емоцiй, Сутностi влаштували жалiсний обряд, коли матерi власними руками прив'язували важкi каменi до своїх дiтей i кидали їх у воду... Або коли закоханi починали плювати один в одного, кидатись брудом, а потiм боротися на краю крутого обриву, продовжуючи любити один одного, i при цьому прагнучи втопити партнера-супротивника... Або нерозлучнi друзi боролися по пояс у водi, намагаючись втопити одне одного, притиснувши голову суперника до дна... Слава Богу, обряди вони придумали довгими, аби витягти якомога бiльше страху, слiз i негативних емоцiй як з учасникiв, так i з глядачiв, до яких черга ще не дiйшла, тому людей поки загинуло не багато. Я зумiла швидко нейтралiзувати Темних i навiть повернути до життя кiлькох потопельникiв...
   Розумiючи, що число жертв у свiтi може ще бiльше зрости, я зiбрала всi свої здiбностi, вiдшукала уявним зором всiх Темних (деякi встигли залетiти в iншi галактики i нашкодити там) i за один раз принесла їх усiх в жертву. Потiм закупорила вхiд i, додавши, щоб вмiння моделювати передавалося моїм нащадкам, натиснула "о'кей". Ну то й що, що сторiнка ще не повнiстю закiнчена? Досить менi i того, що встигла назагадувати! А ось людей шкода...
   Можливо, цi Темнi Сутностi вважають мене нелюдом i безпринципним вбивцею, але... не треба було до нас лiзти! Для нашого Всесвiту - вони зло, i я його знищила! Причому, тих, хто залишилися там, у себе, я не чiпала... Заспокоївши свою совiсть, я лягла спати...
  * 7 *
   Вранцi вихiдного дня ми з чоловiком зазвичай займаємося прибиранням. А пiсля обiду, якщо немає якихось загальних планiв на вiдпочинок, чоловiк йде в гараж, а я або щось шию, або споруджую черговий капелюх, або читаю, або пишу, або дивлюся телевiзор...
   Сьогоднi з самого ранку йшов дощ. Затяжний, сiрий, сумний... Нi про яку спiльну прогулянку або похiд у кiно не могло бути й мови. Тому я, сказавши, що сама впораюся з прибиранням, одразу ж пiсля снiданку вiдпустила чоловiка в гараж - у нього там своя компанiя, йому там буде цiкавiше.
   З прибиранням я впоралася за пару секунд - зiбрала пил у грудку "матерiї", подумки розставила i розклала все по мiсцях i навiть змiнила фiранки: були штучнi жовтувато-зеленi, а тепер стали з переливчастого натурального шовку схожого на небо, яке наче проглядає крiзь листя. Посуд я теж не мила - просто "очистила" йлго до блиску, зiбравши всi вiдходи в "матерiю".
   Ось з цiєю матерiєю, отриманою пiсля прибирання та миття посуду, я i вирiшила поекспериментувати. Розсортувавши ще й вiдходи зi смiттєвого вiдра, я їх також "злiпила" у "матерiю" - грудку чогось, схожого на пластилiн. Вийшов пластилiн паперово-пильно-пластиково-скляний i пластилiн продуктовий. Щоб менi самiй було легше, вирiшила дати цьому... назву. Нехай це називається "пластиматерiя"? Занадто довго... "пластерiя"? Не погано. Отже, у мене два види пластерiї: їстiвна i неїстiвна. Почнемо з неїстiвної. Я покрутила в руках кульку розмiром з дитячий м'ячик. Вiн не був порожнiм всерединi, тому i важив трохи бiльше пiвтора кiлограми... А якщо його ущiльнити? Я подумки ущiльнила кульку до тенiсного. Ого, здається, вiн став важче! Насправдi ваги показали все той же результат - 1 кiлограм 672 грами. Просто така маленька кулька у руцi не мала би стiльки важити. А якщо ще ущiльнити?... Хоча, навiщо?
   Тепер з неї треба спробувати щось зробити. Чого б менi хотiлося?... Поки я просто думала, пластерiя в моїх руках почала змiнюватися: витягуватися, закручуватися, мiняти кольори, м'ятися... Цiкаво... Я витягла пластерiю у довгу стрiчку, пофарбувала одну сторону у червоний, а iншу в синiй кольори, i поєднала краї у виглядi стрiчки Мебiуса, яка зависла у повiтрi передi мною. Моя фантазiя тут же запропонувала влаштувати життя у двох паралельних свiтах - Червоному i Синьому. На синьому боцi зi стрiчки стали виростати синi будиночки, синi моделi дерев, синi дороги... Те ж саме вiдбувалося i у Червоних. У мiсцях переходу з Синього свiту в Червоний i з Червоного в Синiй я поставила два Портали, а потiм з'єднала їх ще й тунелем-проколом...
   Гаразд, вистачить балуватися! Я зiм'яла Свiт Мебiуса i стала лiпити маленький комод - я давно вже мрiяла мати такий на своєму письмовому столi: в його скриньках можна тримати ручки, олiвцi, гумки, скрiпки, папiр... Я зробила один великий ящик внизу - для паперу формату А-4, над ним - двi шухлядки для ручок i олiвцiв, зверху - три шухлядки - для будь-яких дрiбниць, а потiм ще три шухлядки - для вiзиток, карток, нотаток... Шухлядки висувалися легко, комодик вийшов зручний, але з естетичної точки зору...
   Я надала пластерiї вид полiрованого горiхового дерева з iнкрустацiєю. Потiм знайшла в коробцi у чоловiка шматок дроту i перетворила його на позолоченi (на вигляд) ручки для кожної скриньки. Чудовий вийшов комодик! Я поставила його на столi праворуч. По центру у мене стоїть ноутбук, а злiва - принтер. Але цей принтер якось вибивається iз загальної картини... Я привела зовнiшнiй вигляд принтера у вiдповiднiсть до комодика - вiн теж став схожий на горiхову скриньку. Тепер все симетрично!
   А тепер можна поекспериментувати з харчовою пластерiєю. Спробуємо зробити щось звичайне... А що може бути звичайнiшим за... апельсин? Я вiдокремила вiд пiвкiлограмової пластерiї потрiбний шматок, скачала з нього кульку i пофарбувала у помаранчевий колiр. На апельсин поки не схоже. Погладжуючи кульку руками, я, закривши очi, стала представляти апельсинову корочку з її нерiвностями, запах свiжого апельсина, мiсце крiплення до хвостика i мiсце зав'язi... В кiмнатi запахло апельсинами! Я вiдкрила очi - на вигляд справжнiй апельсин. Взявши ножа, я розрiзала його навпiл. Облом! Всерединi, пiд апельсинової скоринкою, виявилася пластерiя. Думати треба до кiнця! Я з'єднала обидвi половинки разом i почала представляти апельсиновi дольки, їх шкiрку, мiшечки-капсули з соком... Тепер в розрiзi вийшов справжнiй апельсин. Я вiдламала одну дольку i сунула її до рота... Фу, яка гидота!!! Про смак-то я забула! Фрукт, що пах апельсином, мав смак... навiть не знаю чого. Тут були нотки оселедця i яблука, плiснявого хлiба i кислого молока, гнилої картоплi i меду...
   Я знову поєднала апельсин в одне цiле, знову надала йому потрiбнi зовнiшнi i внутрiшнi якостi i зосередилася на смаку, заодно отримавши з Простору (так я вирiшила називати для себе будь-яке мiсце, де могла взяти потрiбний менi матерiал) по кiлька мiлiграмiв необхiдних мiкроелементiв i вiтамiнiв... На смак це був не зовсiм апельсин. У домiнуючий апельсиновий смак вплелися нотки полуницi i ананаса. Але, в цiлому, було смачно, соковито, приємно.
   Гаразд, це у мене тiльки перший експеримент, ще навчуся! У животi щось булькнуло. Я глянула на годинник - час обiду. Витягнувши з холодильника заморожену курку, сипанув до неї солi i спецiй, я за пару хвилин "зробила" її запеченої на грилi. Вибравши кiлька великих картоплин, я, не вимиваючи i не очищаючи, зробила її "запеченою в духовцi". Набравши в глечик води з пiд крана, додавши в неї "полунично-апельсинового фрешу" iз решти пластерiї, пiдмiсивши вiтамiнiв i мiкроелементiв, я отримала дуже навiть смачний напiй. Ось так! Тепер на приготування обiду потрiбно всього кiлька хвилин!...
   Я виглянула у вiкно - чи не йде чоловiк? Його ще не було. Але на моїй лавочцi, тiсно притулившись один до одного сидiло семеро людей. Так, однiєї лавочки для нашого скверу замало... Я тут же, не вiдходячи вiд вiкна i не вiдриваючись вiд їжi, почала "лiпити" за вже розробленою ранiше схемою лавочки i розставляти їх уздовж алей. "Лiпила" я їх у кiмнатi з лiсового матерiалу, а розставляла просто "перекиданням" з однiєї точки в iншу. Для тих, хто у цей час гуляв, цi лавочки нiби вискакували з пiд землi.
   Вже за пiвгодини на них сидiли i бабусi з сумками, i матусi з колясками, i старички з шахами, i пiдлiтки з морозивом. Я розставила по боках вiд лавочок урни для смiття, поклала на алеях нову тротуарну плитку, органiзувала на газонах кiлька фонтанiв, пiдключивши їх поки до водогону. Електрику для фонтанiв я влаштувала автономну: розставила по газонах декоративнi скульптури з вiтряками нагорi i з акумуляторами всерединi. Вiтер дме, вiтряки крутяться, енергiя запасається, а потiм використовується. Краса! Потiм я зробила пiд фонтанами пiдземнi резервуари з пiдведеною до них мережею дощової каналiзацiї та системою очищення води - коли пройде дощ i резервуари наповняться, фонтани можна буде вiдключити вiд водогону i вони стануть автономними...
   Я сiла на диван i озирнулася. Квартирка у мене так собi... Спочатку я вирiшила оновити всi меблi: подумки пiдтягла болти, оновила полiрування, стару "стiнку" переробила на сучаснi шафи, тумбочки i полички. Перетягнула диван i крiсла, змiнила килими i фiранки, i навiть помiняла шпалери...
   Заглянувши у свiй гардероб, я знайшла що переробити i там... Не помiтила, як пролетiв час i настав вечiр. Скоро прийде чоловiк, треба його здивувати! За десять хвилин я "зготувала" шикарну вечеря по картинках в iнтернетi (смак я представляла виходячи iз заявлених там продуктiв), розставила i запалила свiчки, вбралася сама i зустрiла чоловiка бiля дверей у повному парадi i з чудовими ароматами з кухнi...
   Прокинулася я о третiй годинi ночi. Все ж таки мiй режим ще не налагодився. Щоб дарма не перевертатися у лiжку, вирiшила переробити квартиру. Менi давно не подобалося її планування. А якщо вже переробляти свою, то доведеться торкнутися i сусiдських. А! Що там розмiнюватися на дрiбницi, перероблю-но я всi п'ятиповерхiвки у нашому районi!
   Я вивела на екран Зеленого планування нашого мiкрорайону i наших типових п'ятиповерхiвок. Виходило, що якщо прибрати по одному пiд'їзду в кожному будинку, то у всiх iнших можна встановити лiфти i трохи розширити квартири, не змiнюючи загальної площi будинку. Змiцнивши фундаменти, оновивши стiни, труби i електромережу, я додала ще по два поверхи зверху i один для пiдземного гаража - знизу. Людей з вирiзаних пiд'їздiв я розселила по таких самих квартирах верхнiх поверхiв.
   Все одно це виглядало убого i по-совдепiвськи. Тодi я прилаштувала до всiх квартир зручнi лоджiї, обрамленi iмiтацiєю колон, утеплила i покрила панелями сонячних батарей фасади, на даху влаштувала щось на зразок газонiв з лавками. Ось тепер це не сiрi "коробки", а цiлком привабливi будинки. Я встановила на кожному даху по кiлька вiтрогенераторiв i комп'ютерiв-розподiльникiв енергiї для квартир, в залежностi вiд їх площi. Тепер i лiфт, i освiтлення пiд'їзду можуть працювати автономно. У квартирах я встановила лiчильники з автоматичним перемиканням, у мiру потреби, з внутрiшнього акумулятора на зовнiшню мережу - жителi будинкiв зможуть економити на оплатi за електрику. Якщо вже електрика надходить безкоштовно, то газовi плити прибираю, встановлюю сучаснi електричнi з комп'ютерними програмами. Опалення - до бiса! Гаряче водопостачання - туди ж! Ставимо електроводонагрiвачi i електрообiгрiвачi. Платимо тiльки за воду i каналiзацiю, вивiз смiття та телебачення!
   Потiм я облагородила квiтниками дворовi територiї i розставила по ним декоративнi свiтильники рiзних форм i забарвлень - вийшло набагато краще, нiж було. А от дев'ятиповерхiвки на тлi оновлених семыетажок, що виросли з п'ятиповерхiвок, тепер виглядали сiро i хмуро. Я утеплила i покрила сонячними панелями i їх фасади, розширила i посклила всi балкони, влаштувала газони з вiтрогенераторами на їх дахах, оновила сходовi майданчики i лiфти. Тепер кожен будинок в мiкрорайонi чимось вiдрiзнявся: всiлякими кольорами пастельних тонiв, iмiтацiєю колон i лiпних бордюрiв, формою балконiв i лоджiй, облаштуванням мiнi-паркiв на дахах, вiтрогенераторами у виглядi абстрактних скульптур, в'їздами в пiдземнi парковки, арками пiд'їздiв...
   Щоб не витрачати зайву електроенергiю, я замiнила все стовпи вздовж нашої вулицi на новi. Кожен стовп мав на вершинi вiтряк, бiля основи - акумулятор з розетками для пiдживлення електромобiлiв, замiсть простих ламп я розвiсила грона енергозбрiгаючих та свiтлодiодних ламп i прикрасила кучерявими рослинами. Цi рослини - плющ та декоративний виноград, я побачила на одному з будинкiв поблизу i просто "розмножила". А потiм я додала електро-гiрлянд мiж стовпами i вiдключила їх вiд мiської мережi. Наша вулиця засяяла! Навiть у центрi немає такої iлюмiнацiї. Потiм, коли буде час, перероблю електроосвiтлення в усьому мiстi! Кожна установа, кожен будинок матимуть свої вiтряки i генератори. Вони ще й державi продавати електрику зможуть!
   Та й саме мiсто розбудую! Зроблю його зручним, красивим, сучасним. Сходи в пiдземнi переходи замiню на ескалаторнi з датчиками. Став чоловiк на ескалатор - той i поїхав, немає нiкого - чекає, не витрачає енергiю. Та й взагалi, по всьому мiсту то тут, то там нароблю критих ескалаторних дорiжок. А ще органiзую пiдiгрiв тротуарiв у зимовий час i охолодження в лiтнiй. А платити i за лiфт, i за ескалатор, i за будь-який транспорт можна буде єдиної транспортної карткою. Вставив в щiлину картку - i натискай потрiбний поверх. I перед ескалатором так само, i в автобусi, i в маршрутцi. А копiйки за проїзд будуть поступово знiматися. Час вiд часу поповнюєш картку i їздиш собi...
   Або, наприклад, почну з центру для вiдпочинку "Водограй" - там буде цiлий комплекс басейнiв, а зверху - зимовий парк з водоспадами i струмочками. З бокiв поставлю двi будiвлi: в однiй - кабiнки-роздягальнi, рiзнi офiси, турфiрми, лiнгво-школи, косметологiчнi та перукарськi, масажнi i ще бозна-якi салони, а в iншому - готель з кафе i рестораном... Але це потiм.
   А зараз вже майже сiм ранку, скоро прокинеться чоловiк. Я поставила на столi свiжий снiданок: бутерброди з червоною i чорною iкрою, кошички з паштетом, каву з вершками i булочку з малиновим джемом. Щойно я прошмигнула пiд ковдру, як задзвонив будильник i мiй чоловiк прокинувся...
  * 8 *
   Коли чоловiк освоївся в оновленiй i змiненiй квартирi, поснiдав i пiшов на роботу, я подивилася на свої нетбуки. Блакитних залишилося всього три, Зелений до уваги не береться. Отже, у мене, як у казцi, залишилося три бажання. На що б їх витратити?..
   Я пiдтягла до себе один з нетiв i на ньому вiдразу ж з'явився напис: ?5. А займусь-но я технiкою! Давно мрiяла її переробити. Ну, не зовсiм переробити, а впровадити бiльш прогресивнi технологiї. Так i напишемо: Бажання ?5: ТЕХНОЛОГIЇ.
   "Хочу вмiти винаходити рiзнi технологiї i конструювати рiзну технiку, яку захочу..."
   В першу чергу я хочу замiнити iндивiдуальний мiський транспорт на вело i електромобiлi. По телевiзору iнодi показують рiзнi веломобiлi, але всi вони якiсь непоказнi, незручнi, в них доводиться лежати або напiвлежати... Менi потрiбна комфортна мiнi-карета для двох з мiсцем для сумки. Можна i сiмейнi зробити. I колiс має бути, як мiнiмум, три, а то й чотири, щоб не треба було тримати рiвновагу, i можна було залишити машинку де завгодно. Вiд дощу або сильного сонця можна влаштувати складний дах. Щоб не потрапляли бризки, з пластика зробимо борти. Пiд все це можна приховати одну пласку педаль, як у швейнiй машинцi з ножним приводом - тодi не доведеться сильно крутити педалi, знай собi погойдуй ногою!.. Або рукою, якщо таку педаль встановити в пiдлокiтник - кому як зручно. Ну, зрозумiло, замiсть шкiряного ременя, як у машинцi, треба поставити звичайний велосипедний ланцюг. А щоб збiльшити швидкiсть, можна поставити систему з кiлькох зiрочок... Пiд зручним крiслом-сидiнням навiть помiститься невеликий акумулятор, щоб можна було їздити на електрицi, а заряджати - вiд кожного стовпа з вiтряком нагорi. Натиснув кнопку - i качати педаль вже не треба. Велосипедне кермо я б замiнила на звичайну баранку або навiть джойстик. Таку вело-карету швидко освоять всi домогосподарки i навiть пенсiонерки. Хочеш, до магазин їдеш або на базар. Хочеш - дiтей в садок везеш. Хочеш - дихаєш свiжим повiтрям. Хочеш - поставила дах вiд дощу...
   Маршрутки теж повиннi бути з електродвигунами. Швидкiсть велика їм не потрiбна, а над компактнiстю електродвигунiв треба трохи подумати. Заряджатися вони теж будуть вiд будь-якого стовпа. З такими заряджаннями їздитимуть i автобуси, тролейбуснi дроти знiмемо, а трамваї, що гримлять, з їх рейками можна буде взагалi прибрати. От прямо вiдчуваю, наскiльки чистiше стало мiське повiтря! I тихiше стало...
   А ще дороги можна розвантажити за рахунок пiдвiсних. Побудую кiлька веж-хмарочосiв, з'єднаю їх кiльцевими або вiсiмкоподiбними дорогами над мiстом на висотi, десь, поверхiв двадцять. Прокладу електрорельс i пущу составчики по два-три вагончика. Промiжнi зупинки можна зробити на дахах двадцятиповерхових будинкiв, облаштованих як парки та сквери. Лiфт, зрозумiло, буде не один, потрiбна буде цiла система лiфтiв, щоб народ не накопичувався. У вежах розмiстяться i офiси, i магазини, i розважальнi центри, пiд вежами - парковки, сквери, спортивнi та iгровi майданчики...
   Так, вiд Манiлова я не далеко пiшла... Але вiн тiльки мрiяв, а я зi своїми здiбностями можу все це втiлити!
   А ще я створю iндивiдуальний транспорт по типу самокатiв, але на основi технологiї дронiв. Став на платформочку з ручкою-кермом, натиснув кнопку i злетiв. Якщо нiкуди не поспiшаєш - висота польоту до пiвметра, хочеш швидше - пiднiмаєшся вище. Максимальна висота - до трьох-п'яти метрiв. Бiльше таким дроно-самокатам не потрiбно, бо ними будуть, переважно, користуватися пiдлiтки i молодь - в школу там, в iнститут, на роботу...
   Досить про транспорт. Подумаємо про побут. Я ще в юностi придумала апарат для вирощування м'яса з окремих клiтин. А пару рокiв тому такий апарат в Iзраїлi вже виростив першу порцiю фiле. Так от, технологiю треба допрацювати, щоб такi апарати стояли в кожному магазинi i навiть на кожнiй кухнi. Ферми скоротяться до парочки тварин i перестануть забруднювати атмосферу метаном. Зробили пiд знеболенням свинюшкам невелику операцiю, вирiзали малесенький шматочок м'яса - i в апарат. Там це м'ясо розростається до декiлькох кiлограмiв, рiжеться на порцiї i вiдправляється по магазинах. У магазинах шматочки закладаються в подiбнi апарати, знову вирощуються i продаються населенню. Приходить людина в магазин i каже:
   - Дайте менi тридцять грамiв свинини.
   - Будь ласка! - Вiдповiдає продавець i подає невеликий контейнер зi шматочком в мiкросередовищi для зростання.
   Людина приходить додому, вставляє мiкроконтейнер у свiй домашнiй апарат i вирощує собi потрiбний шматок. Можна по мiрi зростання вiдрiзати i вiдрiзати... Через деякий час просто замiнюєш стару основу на нову i далi вирощуєш - хоч свинину, хоч яловичину, хоч курятину, хоч осетрятину, хоч iндичину чи страусятину... Думаю, що й цiлi пласти м'якотi якихось фруктiв- ягiд-овочiв можна буде вирощувати. Та й людськi органи для пересадки, але це вже в медицинi...
   А в медицинi я встановлю комп'ютери-дiагности i лiкувальнi електро-магнiтно-резонанснi апарати. Встав у кабiнку типу душовою, взявся руками за спецiальнi ручки з датчиками, поставив ступнi на позначки, надiв на голову обруч i стоїш хвилинки двi. За цей час з тебе знiмуться всi показники: вимiрюється i температура, i тиск, i кров через мiкропрокол проаналiзується, i кардiограма знiметься, i УЗД з МРТ... Отримуєш повну роздрукiвку стану свого органiзму, та ще з рекомендацiями щодо лiкування, якщо треба, i з вiддрукованим рецептом. Такi кабiнки деякi зможуть навiть у себе вдома встановити. Менi-то не треба, моя ж сiм'я вже за Бажанням "Здоров'я" нi до яких захворювань не схильна, а iншi нехай користуються...
   Або манiкюр! Скiльки часу вiн вiдбирає!!! А я зроблю такий програмований апарат з отворами для пальцiв. Засовуєш руку, набираєш програму, а вiн тобi нiгтi i обрiже, i почистить, i пiдпилить, i пофарбує, i наростить, якщо треба... I, найголовнiше, не порiже! Адже в ньому встановленi фотоелементи, якi бачать всi особливостi пальця i нiгтя, i вносять необхiднi поправки в роботу автомата. Аналогiчний апарат можна зробити i для педикюру. I не треба буде витрачати години на салони, сидиш, дивишся телевiзор або читаєш книгу, а у тебе в цей час i руки, i ноги обробляються...
   Величезна частина планети зайнята зараз смiттєвими звалищами. А я побудую такi смiттєпереробнi заводи, що нiяких звалищ взагалi не буде. Заводи будуть переробляти все, що завгодно на композитнi матерiали, з яких можна буде робити i будiвельнi матерiали, i одяг, i побутовi предмети...
   А замiсть асфальту на дорогах я буду укладати асфальто-пласто-бетон. У нього пiдуть i використанi автомобiльнi шини, i пластиковi пакети та пляшки, i гравiй, i бетон, i ще якiсь "довгограючi" вiдходи...
   Ой, а ще можна облаштувати космiчнi станцiї i на орбiтi, i на Мiсяцi, i на Марсi... З моїми-то можливостями! I транспортувати нiчого не треба - раз! - i все там! А матерiали для комплексiв прямо на мiсцi можна брати, а не транспортувати з Землi. Прилiтає на Мiсяць мiжнародна експедицiя, а поруч з кораблем вказiвникик: "ЛУНОГРАД - 3 км". А там, пiд поверхнею, цiлий мiсячний комплекс i з житловими примiщеннями, i з лабораторiями, i з ангарами, i з мiсцями для вiдпочинку, i з парками, i з басейнами, i з кухнями, що вирощують в апаратах м'ясо, овочi i все, що треба...
   Почну проектувати i будувати морськi плавучi i пiдводнi мiста, лiтаючi острови, космiчнi мiста i готелi...
   А ще навколо Землi я розвiшу орбiтальнi супутники зв'язку - тодi в будь-якiй точцi, хоч в Африцi, хоч в Антарктидi, хоч в будь-якому забутому селищi якоїсь Мумби-Юмби, буде безкоштовний супутниковий зв'язок i iнтернет. А платити треба буде лише за самi апарати: смартфони, мобiлки, комп'ютери, ноутбуки i так далi, i за отримання особистого номера-адреси...
   Вiд цiєї манiловщини мене, нарештi, вiдвернув сверблячий звук Зела. Вiн вимагав у жертву двадцять мiльярдiв чоловiк. Та на Землi всього-то сiм мiльярдiв! А скiльки у мене залишилося шкiдливих мiкроорганiзмiв? Всього трохи бiльше п'ятдесяти мiльярдiв людино-кiлограмiв! Ну, на це бажання поки вистачає, та ще залишається! Я вiдправила жертву i повернулася до п'ятого нету.
   Для втiлення у життя всього, що я намiтила, менi потрiбнi креслення розробок, автоматiв, машин; описи технологiй i процесiв; заводи, роботизованi лiнiї i установки; робочий персонал i керiвники... Ну, першi заводи я побудую сама за допомогою моделювання. Оснащу їх, як треба, налагоджу виробничi лiнiї, створю першi рекламнi партiї продукцiї i поширю їх по країнi... А потiм де менi взяти людей, хоча б для керiвництва? Нехай вони далi самi штати набирають... Щоб знаходити потрiбних людей, менi потрiбно ще одне бажання.
  * 9 *
   Я пiдсунула до себе шостий нетiк i набрала назву: "Бажання ?6: Програмування Подiй": "Хочу подумки проектувати деякi подiї, якi потiм повиннi обов'язково вiдбуватися, а саме..."
   Ось побудувала я чудовий завод веломобiлiв. Розробила технологiї, встановила виробничi лiнiї, автомати i так далi. Намiтила звiдки i скiльки отримувати сировини або запчастин. Розрахувала, скiльки людей повинно працювати, скiльки людей повинно управляти... Ну, не ставати ж менi директором цього заводу! Що, менi бiльше робити нiчого? I так нi на що часу не вистачає: то я малюю, то подорожую, то щось винаходжу, то романи пишу... Менi ж все цiкаво! А директор повинен бути порядним, ще й не злодiйкуватим, щоб вболiвав за свою справу. I, звичайно ж, таких людей в країнi є бiльш нiж достатньо. Тiльки як їх знайти? I от, коли завод вже повнiстю готовий i перша партiя веломобiльчикiв, у якостi рекламної акцiї, безкоштовно розiйшлася по країнi - наприклад, листоношам, дiльничним лiкарям, iнвалiдам, переможцям якихось конкурсiв i олiмпiад, я, награвшись з цим заводиком, повинна передати його для подальшої роботи i отримання прибутку. Тодi я подумки продумую сценарiй зустрiчi з цiєю порядною i професiйною людиною.
   Наприклад, ловлю я бiля вокзалу таксi... Дощ йде, у мене вiтром з рук парасольку вириває, а тут ще валiза... I тут пiдходить до мене чоловiк, допомагає менi укласти валiзу в багажник i питає:
   - А Вам в який бiк?
   I нам, виявляється, якраз по дорозi! Їдемо ми разом на таксi, розмовляємо. Вiн виявляється толковим iнженером, що має досвiд роботи на керiвних посадах, а приїхав сюди у вiдрядження. До речi, стара робота йому набридла, хотiлося б зайнятися чимось iншим... А я йому вiзьми, та нiби мiж iншим, кажу, що є вакансiя директора на веломобiльний завод. I йому це пiдходить! Вiн стає директором заводу, а менi вiдраховує щомiсяця п'ять вiдсоткiв вiд прибутку. (У мене таких заводiв, кафе, ресторанiв, готелiв, комплексiв i у нас, i в iнших країнах буде багато, так що вистачить навiть i одного вiдсотка). Тут найголовнiше зустрiти потрiбну людину в потрiбному мiсцi i в потрiбний час. От для цього i треба вмiти проектувати подiї. Завод отримує власника-керiвника, починає працювати, а я ще й прибуток отримую.
   Або, наприклад, хочу я надрукувати свої книги. Лежу собi на пляжi, друкую щось у ноутбуцi, а поруч зi мною розташовується пристойна родина. I ось глава цiєї сiм'ї виявляється директором великого видавництва. Вiн цiкавиться, що це я таке пишу, я розповiдаю, вiн просить почитати... I йому подобається! Настiльки, що вiн сам пропонує видати мої книги...
   Або, захотiла я поставити за своєю п'єсою фiльм. Зовсiм випадково опиняюся в кафе за одним столиком з продюсером, якому ця тема якраз близька. Розмовляємо, слово за слово, переказую сюжет, i вiн береться за фiльм...
   Або живе в країнi людина, яка може стати чудовим президентом, здатним зiбрати надiйну та сумлiннуну команду (в цьому йому навiть можна допомогти за допомогою цього бажання), i який буде думати не про свої рахунки, палаци, машини, вертольоти, а про добробут народу i процвiтання країни. Але, через те, що вiн порядний, грошей на передвиборну кампанiю у нього немає. (Дивно, що у нас зареєструватися кандидатом може тiльки власник мiльйонiв). I от я, за допомогою виконання цього бажання, знаходжу таку людину, збираю йому команду, i даю грошей (у мене-то їх тепер повно - я прибуток отримую вiд всiх побудованих об'єктiв). Вiн реєструє свою партiю, заявляє себе кандидатом в президенти, а я пiдлаштовую подiї так, що саме вiн i виграє... До речi, i весь парламент давно пора замiнити, а то там засiли однi й тi самi й нiкого стороннього не пускають, хiба що своїх марiонеток...
   I з вiйнами можна було б покiнчити... Написати такий сценарiй подiй, при якому вести вiйну стане i невигiдно, i неможливо. Та й люди, яких на неї вiдправлять, будуть стрiляти тiльки у повiтря, не беручи грiх на душу. Тодi урядам доведеться вчитися домовлятися i йти на компромiси...
   Та хiба мало що ще менi може стати в нагодi! Наприклад, зробити так, щоб начальнику чоловiка приснилося, що саме його (тобто, мого чоловiка) треба зробити заввiддiлом i пiдвищити йому зарплату. Хоча, мiй чоловiк любить працювати сам на себе, без всяких начальникiв, тому у нього буде своя власна майстерня. Ну, тодi це присниться не з приводу чоловiка, а з приводу iншої людини, яка дiйсно буде добре з роботою справлятися. Присниться такий сон начальнику, вiн i подумає: "А чому б i нi? Як я про це ранiше не подумав?!" - i зробить необхiднi перестановки.
   Взагалi, щоб змiнити свiт, iнодi треба просто навiяти потрiбний сон потрiбним людям. Змушувати щось робити я їх не буду, але iнформацiю до роздумiв дам...
   У фантастичних книгах подiбного характеру герої прагнуть стати володарями свiту. А менi це нi до чого! Менi це не цiкаво - я творчiстю i будiвництвом займаюся. Нехай країнами i свiтами керують iншi, аби добре i справедливо управляли, на користь народам...
   Привiвши всi цi мiркування у форму бажання, я роздрукувала один за iншим обидва аркушi. Зел запросив у жертву всiх, якi лишилися вiрусiв-бактерiй-мiкроорганiзмiв. Я вiддала їх i натиснула "о'кей". Майже одночасно менi в руки випали два роздрукованих аркуша i обидва нетбука схлопнулись в одну точку. Ну то й що, що шосте бажання зайняло всього пiвсторiнки?! Менi i цього досить.
  * 10 *
   За останнiй нетбук я взялася тiльки через тиждень. Весь цей час я то подорожувала теплими країнами, то будувала смiттєпереробнi заводи i лiквiдовувала всi звалища, то розробляла i передавала в рiзних країнах технологiї виробництва зi смiття нових будiвельних матерiалiв, пласто-асфальто-бетонних дорiг, i всього iншого. Потiм я побудувала кiлька плавучих i пiдводних океанських i морських мiст з вiдходiв, зiбраних з усього Свiтового океану. Цi мiста могли витримувати, не перевертаючись i не руйнуючись, не тiльки сильнi шторми, але й тайфуни та цунамi.
   Потiм я зайнялася благоустроєм наших мiст i переведенням громадських будiвель, багатоквартирних i приватних будинкiв на автономне енергопостачання та опалення вiд сонячної i вiтрової енергiї.
   Потiм... Загалом, справ рiзних i цiкавих було багато. Коли я, нарештi, сiла до свого останнього блакитного нетбуку, Зел показав, що перед загадуванням останнього бажання треба подумати про нове джерело жертв, iнакше почнуть вмирати люди, тому що Маятник вже розгойдувався так сильно, що виходив за межi екрану. Ну, то ким менi пожертвувати? Мешканцiв iнших планет я не знаю, можу там сильно напартачити, доведеться обмежитися Землею...
   А до речi, навiщо взагалi у Всесвiтi пiдвiшений цей Маятник i кому, власне, я приношу жертви? Це питання я повинна була б поставити з самого початку, але краще пiзнiше, нiж нiколи. Ось яку я отримала вiдповiдь:
  Уяви собi, що ваш Всесвiт -
  це тiльки невелика капсула-мiшечок з соком,
   укладений у дольку апельсина.
  Таких Всесвiтiв у дольцi - до декiлькох тисяч.
  А таких дольок в апельсинi - до декiлькох мiльярдiв.
   Я представила... Цiкава виходить картина - безлiч всесвiтiв, i це тiльки в одному апельсинi. Але ж апельсинiв може бути теж безлiч... Цiкаво, хто ж цi апельсини їсть?
  Щоб "апельсини" росли бiльш соковитими,
  дереву потрiбне пiдживлення.
  Цим пiдживленням i є Жертви - духовна витяжка,
  Яка час вiд часу видобувається з рiзних всесвiтiв.
   Духовна! А хiба у вiрусах, бактерiях, комах i так далi є душi? Я думала, що душа є тiльки у людини...
  Людський шовiнiзм приписує наявнiсть душi тiльки собi.
  Насправдi душу має все живе.
   Ну, я зрозумiла, що для зростання апельсинового дерева потрiбнi добрива. А дерев, напевно, багато, цiлий сад... А хто ж вирощує цей сад?
  Пояснити на рiвнi вашого Всесвiту неможливо.
  Все незрозумiле люди називають божественним.
  Можеш називати це Богом.
   А цього Бога можна уявити, як людину? Хоча б у такому наближеннi, як Всесвiт у виглядi капсули з соком?
  НЕМОЖЛИВО!
   А чого я, власне, ще хочу? У наш Всесвiт запустили Маятник для викачування духовної жертви, а я просто випадково попалася пiд руку. (Чи що там у них замiсть руки?) Це вiдбувається весь час, витяжку беруть то з одного "апельсина", то з iншого... Нiчого незвичайного... Менi просто пощастило... Не я, так хтось iнший, не в нашому Всесвiтi, так у сусiдньому...
   Отже, треба спочатку бажання придумати, а потiм i жертву призначати!.. Чого може хотiти людина, в якої все є, а чого немає, вона може в будь-який час зробити? Яка має видатнi iнтелектуальнi, творчi, екстрасенсорнi й iншi здiбностi? Яка може миттєво перемiщуватися у будь-яку точку нашого Простору i змiнювати подiї в ньому на свiй розсуд?... Вона може почати змiнювати цей самий простiр, вiрнiше умови iснування в ньому.
   I я написала: "Бажання ?7: ЕКОЛОГIЯ".
   Якщо вже так вийшло, що я людина, то i екологiю я буду змiнювати пiд людину. А якщо при цьому потрiбно буде знищити якихось iнших живих iстот, то саме їх i можна принети в жертву. Всiм прекрасно вiдомо, що будь-який вид живих iстот спочатку розвивається, потiм переживає розквiт, потiм занепад i вимирання. Я хочу продовжити розквiт людства за рахунок якнайшвидшого вимирання... рiзних там кровожерних i докучливих комах: комарiв, мух, клопiв, клiщiв, тарганiв, можна додати до них павукiв, якi кусаються, бабок, жукiв, мурах, термiтiв i iнших - якi там ще отруйнi i небезпечнi для людства в рiзних країнах водяться?... Зрозумiло, знищувати все не можна. Отже, принесемо в жертву 90% тих, хто живе поруч з людьми, i 50% диких, якi живуть далеко вiд людського житла. Тепер вистачить? Виявилося, що для початку вистачить, i я написала: "Хочу, щоб екологiя людини стала настiльки сприятливою, щоб набагато продовжити розквiт людства, вiдсунувши вимирання виду на кiлька мiльярдiв рокiв, а саме: "Всi iснуючi рослини повиннi змiнитися для бiльшої користi i зручностi для людини: придбати потрiбнi набори вiтамiнiв i мiкроелементiв, посилити лiкарський вплив, збiльшити кiлькiсть плодiв, полiпшити їх смаковi i поживнi якостi..."
   Посадила я, значить, бiля свого будинку парочку картопляних кущiв - щоб картопляними були самi гiлки: вiдрiзав гiлку, трохи поскрiб вiд кори, порiзав - i хоч смаж, хоч вари, хоч запiкай або тушкуй... А гiлка дуже швидко знову вiдростає. Одного куща для сiм'ї цiлком вистачить: новi пагони вiдростають з травня по листопад, старi можна теж обрiзати i запасти на зиму, а зимувати на вулицi буде просто невеликий пеньок. А листя з картопляного куща можна використовувати на салати - i смачно, i корисно, i поживно... А сушене листя можна перемолоти i заварювати, як пюре...
   Або помiдорнi дерева! Нехай вони будуть невисокi, щоб зручно було помiдори збирати: висотою до двох - двох з половиною метрiв. А помiдорчики не надто великi - як черрi, i висять великими гронами... I теж плодоносять з травня по жовтень. А в теплих країнах - взагалi цiлий рiк: на однiй гiлцi тiльки починають цвiсти, на iнший вже зав'язуються, на третiй дозрiвають, четверта знову починає цвiсти - i так весь час. А листя - теж на салат.
   Взагалi, тепер можна буде вживати в їжу або для господарських потреб всi частини будь-якої рослини - з листя робити салати i чаї; плоди їсти сирими або готувати з них рiзнi страви; з кори робити розчиннi напої або використовувати як основу для виробництва тканин, кожзамiнникiв, паперу...
   Ще менi б хотiлося мати полуничне i суничне дерево - теж з безлiччю плодiв гронами, i щоб плодоносили весь теплий перiод року. Та й взагалi, хай всi дрiбнi ягiднi кущi стануть побiльше, до двох метрiв i ягоди на них ростуть крупнiшими, у бiльшiй кiлькостi й весь час, поки тепло.
   А огiрки повиннi витися по парканах, як виноград. Нехай вони будуть середнiх розмiрiв, але висять цiлими гронами, як банани.
   А ще мають з'явитися м'яснi рослини з великим вмiстом бiлка i вiдповiдним смаком: однi - як м'ясо, iншi - як курка, третi - як риба i так далi...
   Маятник на Зеленому знову розгойдувався щосили. Отже, додамо в жертву частину великої рогатої худоби. Одразу двох зайцiв вб'ємо: i жертву принесемо, i атмосфера стане чистiше, а то забруднюють її метаном... До того ж тепер її треба значно менше - i за рахунок "м'ясних" рослин, i за рахунок вирощування в тих апаратах, якi я придумала у бажаннi про технологiї.
   Отже, живемо ми серед прекрасних паркiв з дуже корисними i потрiбними рослинами, повiтря у нас набагато чистiше. Смiття та звалищ нiде немає - по всьому свiту, завдяки моїм технологiям, заводiв набудували. З наявного смiття роблять будiвельнi матерiали i будують будинки, дороги, комплекси... Я повиловлюваю весь пластик з морiв i океанiв (десь же треба брати матерiал для пластерiї) для будiвництва плавучих мiст, додам штучних островiв приморським країнам... Що ще можна змiнити?..
   Нехай тривалiсть життя домашнiх тварин - всяких там кiшок-собак, єнотiв i морських свинок, мавпочок i... (звiдки менi знати, яких ще люди тварин тримають?!) - взагалi, нехай тривалiсть життя домашнiх улюбленцiв збiльшиться у рази. А то у мене вже кiлька кiшок i котiв повмирали, а їх так само шкода, як людей...
   Зел знову зажадав додати жертву. Тодi додамо ще й отруйних змiй: в такiй же пропорцiї - 90% бiля людей i 50% в дикiй природi. Ще мало?!.. Що ж робити? Нiкого бiльше вбивати не хочеться...
   Тодi я поставила питання: "Що або хто ще є на Землi, якi заважають людству i яких можна було б принести в жертву?" Взагалi-то, на вiдповiдь я навiть не сподiвалася. Але те, що я побачила, мене неймовiрно здивувало:
  На Землi iснує
  987 мiльйонiв 643 тисячi 512 Втрачених Душ - так званої, нечистi.
  Хоча їх не видно, але вони шкодять людству
  у виглядi полтергейсту, привидiв, болотних потвор,
  вампiрiв- лiсовикiв та iнших ментальних iстот.
  Маючи ментально-хвильову структуру i мислячу душу,
  вони придатнi для жертви.
   Нiчого собi! А я думала, що вся ця нечисть тiльки в казках водиться. От би на них подивитися... I я вирушила до найближчого замку з привидами. Вiн розташовувався у Шотландiї. Було саме злегка за пiвнiч, з вiкна свiтив повний Мiсяць... Привид замку з'явився одразу ж, як тiльки мене вiдчув. Вiн пiдкрався ззаду i рiзко плеснув у долонi.
   - Ой! - Пiдскочила я вiд несподiванки. - Доброго дня. Менi б хотiлося з Вами поговорити.
   - А де втрата свiдомостi? Де несамовитий крик? Де жах чи переляк? - Обурився мiй спiврозмовник.
   - А Вам це дуже потрiбно? - Запитала я.
   - Звичайно! Я живу тут уже бiльше трьохсот рокiв, як Ви думаєте, це легко?
   - Я теж збираюся жити кiлька сотень рокiв...
   - Але ж я - лише дух! А менi теж хочеться чогось смачненького!
   - I це смачненьке для Вас...
   - Страх, жах, переляк, приправленi криками i непритомнiстю. Я їх просто обожнюю!
   - А якщо Ви не будете пiдживлюватися цим страхом, ви помрете?
   - Ще чого?! Привиди не вмирають, вони iснують вiчно. Просто буде не цiкаво. Я б сказав, прiсно.
   - А чому Ви стали привидом?
   - Це щось таке заплутане i незрозумiле, пов'язане з континуумом... Взагалi, при несприятливих умовах, примарою може стати будь-яка померла людина - хоч грiшник, хоч праведник. Просто душа потрапляє в ментально-хвильову пастку i вибратися з неї вже не може...
   - А Ви б хотiли вибратися?
   - Ще б пак! Це нездiйсненна мрiя всiєї нечистi. Адже там... - Вiн вказав кудись вгору. - Там всi душi зливаються в Єдиний Розум i... Взагалi-то я не знаю, що вiдбувається далi, але всi про це мрiють.
   - Вам пощастило. Саме я можу виконати цю Вашу мрiю. - Сказала я i перемiстилася в дрiмучий, заболочений лiс десь у Бiлорусiї.
   Сховавшись за деревом, я побачила, як на велику купину вибралася iз трясовини Мара. В принципi, вона була схожа на звичайну зморщену стару, тiльки замiсть одягу у неї були водоростi i твань. Ну то й що, може, стара впала в болото i тепер ледве звiдти вибралася? Може, їй допомога потрiбна?
   Я вийшла з-за дерева i пiдiйшла ближче.
   - Бабуся, вам допомогти? - Ввiчливо запитала я.
   - Так, дитинко, допоможи бабусi!... - Зрадiла стара i повернулася до мене.
   Варто було менi пiдiйти i взяти її за руку, як стара з гучним гиканням вчепилася в мене i почала тягнути в болото. Розмрiялась! Я зависла над болотом i як Мара не старалася, втопити мене їй не вдавалося.
   - Нiчого не розумiю... - Стара втомилася i трохи мене вiдпустила. - Ти чому не тонеш?
   - Не можу. - Спокiйно вiдповiла я, сiдаючи на купину i струшуючи з себе зусиллям думки весь бруд.
   Повiсивши на сучок змодельований з гнилушок лiхтарик, я обсушилась струменем теплого вiтру i поплескала долонею поруч з собою, запрошуючи Мару присiсти.
   - Ну й чудасiя!.. - Крихчучи та стогнучи, стара сiла i почала розглядати мене при подвiйному освiтленнi - вiд Мiсяця, який визирнув з-за хмар, i вiд лiхтарика. - Двiстi сiмдесят рочкiв тут живу, а такого ще не бачила. Ти людина чи хто?
   - Людина, людина, не турбуйтеся. А Ви, вибачте, хто?
   - А я Мара Болотяна... Ну i навiщо, людина, ти сюди прийшла?
   - Так якось, поговорити хочеться.
   - Ну, якщо хочеться, то можна й поговорити. Про що говорити-то будемо?
   - Чи не набридло Вам, бабуся, на болотi жити?
   - Набридло, ой як набридло! Та тiльки куди ж я подiнуся? Нi пiти вiд нього, нi померти не можу... От якби туди потрапити... - Вона так само, як i Привид, показала нагору. - Кажуть, там всi Загубленi спокiй знаходять...
   - Гаразд, бабуся, вважайте, що вам пощастило. Допоможу я вам "туди" - Я теж показала нагору. - Потрапити... - Я встала i стрибнула до будинку, в якому вiдчула наявнiсть полтергейсту.
   Полтергейстик був так собi, слабенький. Йому було всього кiлька рокiв, а зародився вiн з душi маленького хлопчика, яка потрапила у "пастку". У будинку нiкого не було, тому, помiтивши мене, Полтергейстик зрадiв i почав "пустувати". Нiчого серйозного: вiн тiльки й умiв, що розкидати речi, бити посуд i розмальовувати фломастерами i ручками стiни. Розмовляти зi мною вiн не захотiв, тiльки, коли я запитала, чи не хоче вiн пiти з цього будинку, вiн раптом заплакав... Я спробувала погладити його по голiвцi, але рука пройшла крiзь порожнечу.
   Вирiшено! Одним махом очищу Землю вiд всiх Загублених Душ - нехай послужать добривом для Вселенського Апельсину... Я повернулася додому i подивилася на екран Зеленого. Коливання Маятника стало помiтно затухати, наближаючись до середини комп'ютерного екрану. Ой, зараз його виймуть з нашого Всесвiту, а я бажання не закiнчила! Як би швидше сформулювати останнє бажання?...
   "Хочу, щоб у природi з'являлися будь-якi рослини з необхiдними заданими мною чи моїми нащадками якостями, якi ми придумаємо за своє життя!" Встигла! Маятник застиг посеред екрану. Тiльки я торкнулася кнопки "о'кей", як останнiй нетбук схлопнувся у точку, а Маятник на Зеленому стягнувся в тонку вертикальну лiнiю i зник...
   Жодного блакитного нетбука не залишилося. На столi лежав тiльки мiй Зелений та кiлька роздрукованих листкiв. Щось я втомилася... Потiм перечитаю, що у мене вийшло. Я склала всi листочки на клавiатуру Зеленого, закрила кришку i пiшла спати...
  ***
   - Ну, доктор, що ви скажете?
   - Все йде чудово! Всi переломи зрослися на диво швидко, всього за кiлька днiв. Такого в моїй практицi ще не було. Ми зняли гiпс i пов'язки - нiяких слiдiв аварiї. Я би сказав, що вона абсолютно здорова. Навiть помолодшала...
   - Але, чому ж тодi вона не виходить з коми?
   - Знаєте, я би не називав це комою... Вона то посмiхається, то супиться - її мiмiка постiйно в русi; обходиться без дихальних i кардiо стимуляторiв; може вiдкинути руку або зiгнути в колiнi ногу; повертається з боку на бiк... Ми навiть пробували годувати її з пляшечки з трубочкою - смоктальнi i ковтальнi рефлекси у неї збереглися... Я би сказав, що вона просто спить.
   - Спить так довго?! Це що, летаргiчний сон?
   - Нi, на летаргiю це теж не схоже... Рух очних яблук показує, що вона бачить сни, причому подiї в цих снах дуже бурхливо розвиваються... Нi, я би, все ж таки, назвав це затяжним сном.
   - I що нам далi робити?
   - Думаю, Ви можете забрати її додому. Можливо, коли вона повнiстю виспиться, то прокинутися у звичнiй домашнiй обстановцi буде для неї краще. Меншiй стрес, бачте...
   - Можливо... Хоча вдома за цей час дещо змiнилося. Вона навiть може не впiзнати нашу квартиру.
   - Ви зробили ремонт?
   - Я б сказав, що ремонт стався...
   - Я пiдготував її виписку, ось лiкарняний, документи... Так, ще в тумбочцi бiля лiжка лежить її нетбук!
   - Я не залишав їй нетбука.
   - Ось дивiться: зелений нетбук з золотим тисненням "Галина Гайдученко".
   - Може, теща принесл ... Гаразд, розберемося. А що це з нього визирає?
   Нетбук розкрився i з нього випали на пiдлогу сiм листкiв з роздрукованим текстом...
  
  БАЖАННЯ ? 1: ЗДОРОВ'Я
   Бажаю мати прекрасне здоров'я, що дає можливiсть жити, не старiючи, до тисячi рокiв, а саме:
   - щоб мiй iмунiтет справлявся не тiльки з рiзними хворобами, а й з отруйними речовинами. Нiяких видiв алергiй бути не повинно. Раковi клiтини повиннi переродитися на регенеративнi, здатнi вiдновлювати не лише будь-якi видаленi органи, а й зуби та кiстки. Вегето-судинна система не повинна давати збоїв нi при навантаженнях, нi при змiнах погоди. Шкiра повинна бути чистою, без всяких вугрiв, прищiв, папiлом, плям, веснянок. Волосся повинно рости тiльки на головi, бровах i вiях, i бути красивим i здоровим. Шлунково-кишковий тракт повинен справлятися зi своєю роботою чiтко i без напруги. Метаболiзм повинен справлятися з будь-якою кiлькiстю їжi, не допускаючи нi ожирiння, нi надмiрної худорлявостi. Бажання їсти бiльше, нiж треба, бути не повинно. При нестачi їжi повинна спрацьовувати повна всеїднiсть, аж до комах i цвiлi. Зiр, слух, смак, нюх, дотик повиннi бути гострими i не притуплятися протягом усього життя. Хребет i суглоби повиннi придбати додаткову еластичну оболонку, яка збiльшить їх гнучкiсть i працездатнiсть i не дозволить їм висихати, стиратися, кришитися i вискакувати;
   - всi мої родичi - i близькi, i далекi, - повиннi мати таке ж здоров'я i передавати його у спадок, як домiнантну ознаку. Крiм того, я i мої родичi повиннi мати захисне поле, що захищає вiд куль, транспортних засобiв, що мчать на нас, падаючих цеглин, ножiв злочинцiв i всього такого iншого. Це поле не можна буде пробити нiчим;
   - все населення України пiдпадає пiд програму "Здоров'я, молодiсть, довголiття", позбавляючись вiд iнфекцiйних захворювань i шкiдливих для здоров"я звичок: алкоголiзму, курiння, наркоманiї, токсикоманiї, iгроманiї тощо. Тi, хто не зможуть адаптуватися до життя без шкiдливих звичок, повиннi померти тихо i безболiсно увi снi. Кiлькiсть повнiстю здорових довгожителiв з людей, якi живуть зараз, пiдпадають пiд мою програму "Здоров"я" у такому вiдсотковому спiввiдношеннi: всi дiти до 16 рокiв повиннi бути здоровi на 100 вiдсоткiв; вiд 16 до 30 рокiв - 90 вiдсоткiв; вiд 30 до 45 рокiв - 80 вiдсоткiв; вiд 45 до 60 рокiв - 70 вiдсоткiв, вiд 60 до 80 рокiв - 60 вiдсоткiв, вiд 80 рокiв i бiльше - 50 вiдсоткiв з вiдповiдним продовженням термiну життя i молодостi. Всi, кому бiльше 80-ти рокiв, але вони не попадають у цi 50 вiдсоткiв, позбавляються вiд хвороб i доживають призначену їм ранiше кiлькiсть рокiв, спокiйно вмираючи увi снi. Всi iншi, народжуючись, одразу ж стають здоровими довгожителями;
   - здоровi i нестарiючi жiнки за все своє життя можуть народжувати, в середньому, не бiльше двох дiтей - хлопчика i дiвчинку. Кiлькiсть чоловiкiв i жiнок має бути рiвною;
   - будь-яка людина за два-три роки до смертi повинна знати про її наближення; сигналом можуть служити плями на руках; причому весь органiзм в усьому iншому залишається молодим, здоровим i бадьорим;
   - поступово все населення Землi, також буде мати тривале, молоде i здорове життя до тисячi рокiв, йдучи з нього тихо i спокiйно увi снi.
  
  БАЖАННЯ ? 2: ПЕРЕМIЩЕННЯ У ПРОСТОРI
   Хочу вмiти миттєво перемiщуватися в будь-яку точку нашого Всесвiту i перемiщати будь-якi предмети в нiй, куди тiльки захочу, а саме:
   - перемiщуючись у просторi, я повинна потрапляти в мiсце, приховане вiд випадкових перехожих: кут будинку, зеленi насадження, припаркована машина i так далi, щоб моя поява виглядало цiлком природною;
   - якщо "стрибати" треба всередину якогось примiщення, мiсце "посадки" має бути вiльним не тiльки вiд людей, а й вiд їх поглядiв; при цьому я не повинна опинитися вмурованою в стiну, стелю, пiдлогу чи якусь iншу конструкцiю, а також не повинна зiткнутися з меблями або iншими предметами;
   - при перемiщеннi на великi вiдстанi, я повинна подумки уявляти собi карту мiсцевостi i визначати своє мiсце розташування, будь то якась країна на Землi, Сонячна система та її планети, наша тчи iншi галактики, будь-яка точка Всесвiту;
   - при перемiщеннях у водному або щiльному газовому середовищi, я повинна вмiти плавати на будь-якiй глибинi або висотi i з будь-якою швидкiстю;
   - при перемiщеннi у повiтряному середовищi я повинна не тiльки зависати у потрiбнiй менi точцi, а й вмiти лiтати або парити з потрiбною менi швидкiстю i в потрiбному напрямку;
   - при перемiщеннi у мiсцевiсть з небезпечним для життя середовищем, все моє тiло миттєво робитьться, нiби упакованим у невидиму й нечутливу захисну оболонку, що оберiгає вiд отрути, радiацiї та будь-яких шкiдливих речовин i випромiнювань, як фiзичного, так i ментального характеру;
   - ця захисна оболонка повинна виробляти в собi необхiдне для мого комфортного дихання повiтря з елементiв, що знаходяться зовнi: з мiсцевої атмосфери, мiсцевого грунту, комет, якi пролiтають поблизу, а також пiдтримувати комфортну для мене температуру;
   - продукти моєї життєдiяльностi повиннi перероблятися в захиснiй оболонцi на щось корисне або виводитися назовнi, не порушуючи моєї безпеки;
   - для перемiщення невеликої кiлькостi предметiв, менi достатньо їх зiбрати i взяти в руки;
   - для перемiщення двох-трьох чоловiк, досить їх обiйняти i "стрибнути" разом з ними;
   - для перемiщення великої кiлькостi людей, тварин або великих предметiв, досить охопити їх уявною сiткою i висмикнути весь цей "улов" у потрiбну i безпечну для їхнього життя точку простору;
   - при необхiдностi я повинна вмiти створювати навколо всiх перемiщених невидиме поле, яке вони не зможуть без мого бажання порушити;
   - всi цi властивостi перемiщення та захиснi поля повиннi передаватися i всiм моїм прямим, навiть дуже вiддаленим нащадкам.
  
  БАЖАННЯ ? 3: ЗДIБНОСТI
   Бажаю володiти рiзними iнтелектуальними, творчими i екстрасенсорними здiбностями i талантами, а саме:
   - досконало знати росiйську, українську, англiйську, нiмецьку, польську, французьку та iншi поширенi мови, володiючи лiнгвiстичними здiбностями, що дозволяють швидко адаптуватися до будь-якої мови i повнiстю опановувати її протягом одного-трьох мiсяцiв, в залежностi вiд складностi, а в екстрених випадках i за кiлька годин;
   - будь-якi знання, якi менi можуть знадобитися, вмiти швидко добувати з будь-якого джерела, вiдразу ж розумiти, вiдкладати в довгострокову пам'ять свого мозку i, у мiру потреби, миттєво виводити в оперативну пам'ять;
   - мати абсолютний слух i чудовий голос, щоб добре спiвати i грати на фортепiано, гiтарi та скрипцi, до того ж, у мiру бажання, протягом кiлькох тижнiв, якiсно опановувати i будь-який iнший iнструмент;
   - вiртуозно володiти своїм тiлом, щоб вiдмiнно танцювати i на паркетi, i на травi, i на пiску, i на льоду, i на канатi, i у водi, i у повiтрi; щоб, лише кiлька хвилин подивившись на будь-який танець, я могла схопити його суть та рухи i виконувати, як професiйний танцюрист;
   - вмiти талановито малювати i писати картини в будь-якiй технiцi, будь-якими матерiалами i в будь-якому жанрi; володiти талантом ювелiра, а також створювати скульптури з каменю, металу, глини, пiску, снiгу i будь-яких iнших матерiалiв;
   - досконало володiти словом, щоб писати чудовi вiршi i прозу, п'єси i сценарiї будь-якою мовою, щоб читачi вiдчували всi тi почуття, якi я хочу передати: i гумор, i жах, i печаль, i радiсть, i сльози, i щастя i так далi, i тому подiбне;
   - мати талант дизайнера, створюючи одяг, сумки, капелюхи, взуття, пояси та iншi аксесуари, а також талантом архiтектора, ландшафтного та iнтер'єрного дизайнера, щоб створювати прекраснi i функцiональнi споруди, обставляти їх усерединi i облаштовувати територiю зовнi;
   - володiти артистичним талантом, що дає здатнiсть вживатися у будь-яку роль i грати її i в кiно, i на сценi так, нiби вона була написана саме для мене, а також режисерський i продюсерський талант, втiлюючи у вiдеопродукцiю все, що менi заманеться: кiно, спектаклi , вiдеоклiпи, рекламу i так далi;
   - вмiти бачити увi снi подiї близького i далекого минулого, якi побажаю, i представляти їх настiльки яскраво, нiби я була їх учасницею;
   - вмiти бачити не тiльки матерiальнi об'єкти, але, при вiдповiднiй настройцi, i рiзнi енергiї, хвилi та поля;
   - мати чудову iнтуїцiю, яка буде допомагати менi в рiзних життєвих ситуацiях i оберiгати вiд небезпечних пригод;
   - мати чудове почуття гумору, яке буде допомагати у важких ситуацiях, творчий настрiй i натхнення для цiкавого i наповненого життя, i передавати всi цi таланти i здiбностi у спадок моїм нащадкам, наскiльки б вiддаленими вони не були.
  
  БАЖАННЯ ? 4: МОДЕЛЮВАННЯ
   Хочу вмiти силою думки перетворювати однi види матерiї та енергiї на iншi, а з отриманої маси моделювати те, що менi буде потрiбно, а саме:
   - вмiти добувати необхiднi менi для конкретних цiлей матерiали i енергiї з навколишнього середовища, будь то в океанi, пiд землею, на якомусь астероїдi чи планетi, де завгодно в нашому Всесвiтi;
   - вмiти силою думки з'єднувати матерiали у потрiбних менi пропорцiях для створення композитних матерiалiв iз заданими властивостями;
   - з отриманої маси-пластерiї моделювати потрiбнi менi предмети живого i неживого характеру, задаючи їм всi необхiднi якостi: довгостроковiсть, щiльнiсть, твердiсть, гнучкiсть, колiр, смак, запах i так далi;
   - хочу, щоб весь матерiал, перетворений на пластерiю, який я в мiру потреби буду збирати, зберiгався на орбiтi пояса астероїдiв до повного використання;
   - щоб в процесi моделювання не могли постраждати живi iстоти, що живуть у видобуваємих мною матерiалах, вони повиннi автоматично переселятися в сприятливi для них умови;
   - i щоб вмiння моделювати передавалося моїм нащадкам як домiнуюча ознака.
  БАЖАННЯ ?6: ПРОГРАМУВАННЯ ПОДIЙ
   Хочу подумки проектувати деякi подiї, якi потiм повиннi обов'язково вiдбуватися, а саме:
   - з усiх людей на Землi, а якщо треба, то й на iнших планетах, знаходити потрiбних для конкретних цiлей людей або iстот;
   - проектувати i продумувати сценарiї зустрiчей з людьми або iстотами, що володiють потрiбними якостями, знаннями, здiбностями i бажаннями для кожного конкретного випадку, в потрiбному мiсцi i в потрiбний час;
   - вмiти продумувати сценарiї снiв для конкретних людей, з метою пропозицiї їм iнформацiї для роздумiв над конкретною ситуацiєю i способiв її найкращого рiшення;
   - вмiти писати сценарiї подiй, якi виводять народи з воєн, економiчних, полiтичних, екологiчних, культурних та iнших криз;
   - цi вмiння повиннi передаватися моїм нащадкам на генетичному рiвнi.
  
  БАЖАННЯ ?5: ТЕХНОЛОГIЇ
   Хочу придумувати, винаходити, розробляти i втiлювати у життя свої винаходи та технологiї в галузi транспорту, побуту, виробництва продуктiв, мiстобудування, космiчного будування, переробки вiдходiв, зв'язку, медицини i так далi, а саме:
   - придумавши якийсь вид транспорту або двигуна до нього, я повинна в подробицях уявити його устрiй, вмiти робити чiткi креслення, розробляти технологiю масового виробництва як окремих деталей, так i механiзму в цiлому;
   - представляти i продумувати високотехнологiчнi побутовi предмети, що полегшують домашню працю, з технiчними подробицями, з кресленнями i способами виробництва, а також з привабливим i зручним дизайном;
   - розробляти новi схеми i лiнiї виробництва продуктiв харчування, як для людей, так i для тварин, з максимальною користю для здоров'я, необхiдним набором вiтамiнiв, мiкроелементiв, бiлкiв, жирiв i вуглеводiв, а також щоб вони знижували навантаження на екологiю;
   - вмiти проектувати рiзнi будiвлi: житловi будинки, громадськi мiсця, мiсця вiдпочинку, виробничi фабрики, заводи, майстернi i так далi з великим запасом мiцностi, стiйкостi до землетрусiв, ураганiв, повеней, цунамi, пожеж та iнших стихiйних лих або промислових катастроф;
   - вмiти проектувати перебудову мiст або мiських районiв, враховуючи i будiвлi, i навколишню територiю, i iнфраструктуру, i транспортнi шляхи i розв'язки, i освiтлення, i комунiкацiї, i озеленення i так далi;
   - проектувати, будувати, облаштовувати будь-якi споруди, необхiднi людству на землi та пiд землею, на водi та пiд водою, у повiтрi i в космосi, забезпечуючи комфорт i безпеку людей, тварин, рослин i, якщо доведеться, iнопланетян, якi в них знаходяться;
   - розробляти i впровадити технологiї переробки i використання вiдходiв, лiквiдацiї смiттєзвалищ, будiвництва переробних заводiв, отримання нових матерiалiв для будiвництва будинкiв i споруд, дорiг i мостiв, предметiв побуту i мистецтва, а також усього iншого;
   - розробляти i впровадити схеми повного очищення стiчних вод до питної та використання твердих каналiзацiйних вiдходiв у промисловостi i сiльському господарствi;
   - придумувати, розробляти, проектувати i впровадити у масове виробництво новiтню медичну дiагностичну, профiлактичну i лiкувальну апаратуру, легку i зручну у використаннi;
   - вмiти готувати потрiбнi креслення розробок, автоматiв, машин; опису технологiй i процесiв; пристроїв, заводiв, роботизованих лiнiй i установок; розраховувати необхiдну кiлькiсть робiтникiв i штат керiвникiв;
   - все це, при бажаннi, повиннi вмiти робити i мої нащадки.
  
  БАЖАННЯ ?7: ЕКОЛОГIЯ
   Хочу, щоб екологiя людини стала настiльки сприятливою, що набагато продовжила розквiт людства, вiдсунувши вимирання виду на кiлька мiльярдiв рокiв, а саме:
   - всi iснуючi рослини повиннi змiнитися для бiльшої користi i зручностi людини: придбати потрiбнi набори вiтамiнiв i мiкроелементiв, посилити лiкарський вплив, збiльшити кiлькiсть плодiв, полiпшити їх поживнi та смаковi якостi;
   - хочу, щоб серед корисних рослин з'явилися картоплянi кущi - щоб у якостi картоплi можна було використовувати гiлки. Новi гiлки повиннi вiдростати швидко протягом усього теплого часу року. Листя цих кущiв можна використовувати на салати, а в сушеному виглядi - як порошок для пюре; розмножувати картопляний кущ можна як живцями, так i корiнням;
   - хочу, щоб з'явилися помiдорнi дерева висотою до двох - двох з половиною метрiв, з висячими гронами помiдорiв черрi. Нехай вони плодоносять у нас з травня по жовтень, а в теплих країнах - цiлий рiк;
   - щоб з'явилися полуничне i суничне дерево - теж з безлiччю плодiв гронами й плодоносiнням весь теплий перiод року;
   - хочу, щоб всi рослини змiнилися настiльки, що вживати в їжу або для господарських потреб тепер можна було всi частини будь-якої рослини - з листя робити салати i чаї; плоди їсти сирими або готувати з них рiзнi страви; з кори робити розчиннi напої або використовувати як основу для виробництва тканин, кожзамiнникiв, паперу i так далi;
   - всi дрiбнi ягiднi кущi повиннi стати бiльшими - до двох метрiв, i ягоди на них повиннi бути i бiльшим, i в бiльшiй кiлькостi, i плодоносити всю теплу пору року;
   - огiрки повиннi витися по парканах, як виноград. Нехай вони будуть середнiх розмiрiв, але висять цiлими гронами, як банани;
   - все тропiчнi i субтропiчнi плодовi рослини повиннi пристосуватися рости i давати кориснi та смачнi плоди i в наших широтах;
   - повиннi з'явитися м'ясистi рослини з великим вмiстом бiлка i вiдповiдним смаком: однi - як м'ясо, iншi - як курка, третi - як риба i так далi;
   - нехай тривалiсть життя домашнiх тварин збiльшиться в кiлька разiв;
   - хочу, щоб у природi з'являлися будь-якi рослини з необхiдними, заданими нами якостями, якi я, або мої нащадки, придумаємо за своє життя.
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"