ПОЕТУ.

Що Тарасе, кровi хочеш брате?
Ще твоя душа до Бога не линула?
П"ють тепер мою. Так пийте! Нате!
I чия рука мене ще не пiрнула?

Чи нема ножа в руцi злодiя?
Чи не все в життi ти в тому бачив?
Ще не час. На сценi перша дiя.
Дiя та, про котру ти товкмачив.

А, москаль таки давав домiвцi волю
А, Каїн на свiй манер  тепер мордує
I гуляє зрада у жнива по полю
Аж iз за кордону вiтер зради дує.

Нi. Не розумiв ти тої думки-мрiї
Що родина наша досi в серцi носить
То, така бiда, бо правлять нами Вiї
I така бiда, бо смерть нас косить.

Ти Тарасе поклонися Богу краще  
Попроси за нас живущих у темрявi
Дiти спати полягали нинi на ще
З голоду помруть у твоїй славi.
Лютий1994 року.


***

Гарна Україна мати, i дебела
Чорноземи на полях родючi, гiднi
Та, як кинув нас русин, наш княже Бела
Так i стали ми безрiднi, дiти бiднi.

А, пани жирують, наче показились
Кажуть що Iван все сало покусає
Вiн  не з їсть, бо мертвi вже наїлись
Владi не наврочить, сил таких  не має.

Перебили  пластунiв, великих перебили
Славу України носять непотреби
Час минув, коли ми брали в руки вили
Боягузи. Не хватає Українi кеби. 

Не червона зiрка  покотилась, зникла
Зуби у дракона виростають новi
Кабани вiдточать на деревах iкла
I вовки нап"ються з жертви кровi!

Доля, доля. Не мине мене на вдачу
Сльози котяться бо бачу далi сивi
У вiршах своїх ночами тихо плачу
Бо  горить пожар на спiлiй нивi. 
 
Серпень 1992р.