Вiн чудово знав, що це означає: неспокiй, ремонт, витрушування пилу, гамiр - все буде, як i минулi рази. Вiн так засмутився, що не спав усю нiч, човгикав по пустих ще кiмнатах i тихесенько скiмлив. Йому було себе жаль. Згодом, трiшки позбувшись печалi, твердо вирiшив: за будь-яку цiну має повернути собi й будинку колишнiй спокiй. Усвiдомивши це, вiн перестав волочити свої величезнi капцi й намагався ступати твердо, як майбутнiй переможець.
Дiм схвально рипiв дошками долiвки у такт його крокам. Дiм буде йому допомагати - вiн теж не любив непроханих гостей.
Перед свiтанком вiн, заспокоєний, заплющив червонi очицi. Та сон був короткий - голоднi щури скористалися можливiстю погризти його засмальцьованi капцi. Вiдганяючи знахабнiлих тварюк, вiн перечепився через старий побитий мiллю килимок i, упавши, ткнувся носом в купу смiття (її залишили господарi, коли вiд'їжджали до мiста) i гучно зачмихав. Як вiн ненавидiв цей пил!..
За вiкном загуркотiла вантажiвка. Кiлька дужих чоловiкiв у спецiвках зносили на подвiр'я будiвельнi матерiали - i мiж високим полином i амброзiєю швидко зростали купи iз шпалер, паркету, рулонiв лiнолеуму...
Це була серйозна загроза: прибульцi, очевидно, зiбрались осiсти тут надовго, якщо не назавжди!..
Зiбгавшись у комочок, вiн сидiв на люстрi i цiлий день з сумом спостерiгав, як працюють робiтники, як пiд їх швидкими руками змiнюються дiм. Розтривоженi павуки залишали своє розiрване павутиння й забивалися у щiлини - йому iнколи теж хотiлося сховатися на горищi, але змусив себе спостерiгати, як у нього забирають домiвку.
Опiвднi з'явився Хазяїн. З першого ж погляду можна було зрозумiти, що ця висока людина iз вольовим пiдборiддям нi перед чим не зупиниться i досягне мети. Хазяїн довго оглядав зроблене робiтниками, прискiпливо стукав по стiнах, тiльки-но викладених кахлем, i залишився задоволений.
Через п'ять днiв ремонт було завершено. Наступного дня почалася черга iнтер'єра. Хазяїн прагнув жити за правилами фен-шуй, тож довго ходив по кiмнатах з компасом, планом будiвлi i сiткою Багуа.
Уночi довго дзвенiла музика вiтру - це вiн марно намагався зiрвати її. Дiм дуже змiнився - i це лякало його. Поступово вiн здогадався, що дому подобається нове становище: долiвка, викладена iталiйським паркетом, бiльше не скрипiла, не мокрiли поточенi шашелем стiни, не сипалася зi стелi штукатурка, щури бiльше не каляли кути. Дiм зрадив його! Вiн залишився сам-на-сам зi змiнами!
Усю нiч вiн вив на горищi, такий маленький, нiкому не потрiбний, у бруднiй, подертiй жiночiй сорочцi. Йому було так самотньо, так жаль себе, що навiть виникла думка залишити дiм, вирушивши у мандри. Та, коли вiн пiднявся на дах, пiшов дощ. Хоч злива була ще по-весняному холодна, вiн з годину стояв, простягнувши до неба руки. Його молитву-благання навряд чи хтось почує, але так було легше.
Вiн благав залишити йому цей дiм, його одвiчний прихисток. Благав, хоч його молитву Всевишнiй слухати не буде...
Хазяїн приїхав iз донькою. У дiвчинки було свiтло-русяве волосся i великi вологi карi очi, якi з невгасимою цiкавiстю дивилися на свiт, шукаючи чудес.
Веселий дитячий смiх зробив кiмнати просторiшими. Дiм став сонячним i значно молодшим. Хазяїн не зводив очей зi своєї маленької феї, спостерiгаючи за її реакцiєю на нову домiвку. Дiвчинка випромiнювала радiсть - i батько заспокоївся.
Кiмната з вiкнами на схiд сонця - його кiмната! - належала тепер їй. Злiсть навiженими хвилями накотилася на нього несподiвано, i так само раптово схлинула, залишаючи по собi тиху ненависть i бiль розчарування.
З цього дня розпочалася вiйна. Вiн звернувся до перевiрених ранiше засобiв: тупотiв уночi, бив на кухнi посуд, пiдвивав на горищi, коли свiтив повний мiсяць... Навiть лупив вiником сусiдчиних котiв, якi нявкотiли пiд вiкнами. Але це не допомагало - новi жителi будинку немов були готовi до подiбних дiй i не звертали на це уваги. Лишень Хазяїн додавав рiзнi талiсмани й амулети за правилами фен-шуй.
Колись дуже-дуже давно, тодi тут ще мешкала перша сiм'я, яка i збудувала цей дiм, вiн ненароком злякав маленького хлопчика. Можливо, настав час зробити це спецiально...
Мiсячне сяйво падало на обличчя Хазяїна, а це, як вiн знав, стане причиною вранiшнього головного болю. Дослухаючись до спокiйного дихання людини, вiн довго не мiг наважитися на страшний вчинок. Але, пригадавши, як було добре у порожньому будинку, легенько заскочив Хазяїновi на груди - i одразу ж впав на пiдлогу, не втримавшись, коли той перевернувся на бiк.
Тоненько заскiмливши голосом рипучих дверей, попрямував до своєї колишньої кiмнати. За своє довге iснування на цьому свiтi вiн добре засвоїв: дiти - найдорожчий скарб батькiв.
У кiмнатi пахло ванiллю, шоколадом i чистотою. Вiн так давно не чув цих приємних запахiв! I так давно не куштував людської їжi (сам харчувався тим, що дер з-пiд даху кiстлявих горобцiв)... Дивне почуття жалю хвилями накотилося на нього - вiн сiв на краєчок лiжка дiвчинки i довго, не клiпаючи, дивився на неї. Тонке, м'яке волосся, лiлейна шкiра i такий невинний вигляд увi снi. Як можна причинити зло такому янголу?!
Вiн має залишити цей дiм i пiти туди, звiдки не повертаються. Щось подiбне до краплини нiчної роси впало на долоню дiвчинки - i вона прокинулась. Соннi людськi очi зустрiлися з очицями малої нещасної iстоти...
Замiсть дикого вереску, перед тим як зникнути, вiн раптом почув тихе здивовано-захоплене: "Кузя... Кузя!.."
Наступного дня у найглухiшому закутку вiн знайшов три великi цукерки i новий комплект одягу для ляльки-хлопчика. I вiн, знову прив'язаний до свого дому новим одягом та iм'ям, з радiстю прийняв цi дари.