Щойно я перегорнув останню сторVнку дослVдження Карен ГорнV “Невротична особистVсть нашого часу”, як за вVкном з'явилася фVгура мVцно збудованого чоловVка середнього вVку з солом'яними козацькими вусами, у потертих джинсах V подертих китайських кедах. Я вийшов на порVг.
--
То ви маTте бабV бульбу з поля забрать?
--
Ага, я.
--
То баба казала ще вилки взяти.
--
А навущо юй вилки? Ну бери, як треба. Да обуйса, а то полT, знаTш, щи чого в ногу залVзе. А ти хто юй? Онук. Ну да, ти КолVн син.
Я взувся у старV кросовки, взяв у хлVвV вила, замкнув хату, лVтню кухню, V сVв на воза. БVля воза бVгло темне лоша.
--
Десяти день отроду, а уже все Wст, да й понVма, знаTш. Тулько боWтса асвальту, технVки щи боWтса. Мене Микола звать, забув тобV сказать, а тебе як?
--
Також Микола.
--
Ну то Микола Миколайович. А давно баба копать картоплю пошла?
--
В обVд пошла.
--
Ну то мо' шо накопала. А я свою то виорав. Так лTччий. Я хуть V сельскV сам, а тяжко з непривички на селV.
Я здивувався.
--
Ну, ти понVмаш, я двадцать п'ять лVт прожив у городV, у Ровному, у мене там трохкомнатна кватVра. А зараз на пенсVW, да й приWхав на село жить, батьки у мене тут, мо' шо Wм поможу, да й лTччий прожить на селV. А шо, конV у нас T, дьвV корови, жить можно. Васьо, а Васьо! Ти де `уляв, шо тебе жунка вчора по селV шукала? Напивса, алка'олVк стари. Празновав десятVлTтVT? Ну то й я празновав. Але щи живи додоми пришов. Ти знаTш, Кольо, я ще в жизнV пуд плотом не лTжав. ВсTгда, яки б п'яни не був, додоми дорогу найду. Здоров, хазяWн! Шо ти ка'еш? СкулькV? Да, три одVн, сначала “Шахтьор” вигравав, да потом нVмци йому три залTпешилV, а я так натомивса, шо й голув тих не бачив, оно бачив як ДонTцк то гола забив, а потом заснув, а як проснувса, то вже й усьо, приWхалV. ПролTтVв “Шахтьор”.
Ми проминули церкву V почали спускатися до болотистоW долини, вVдгородженоW вVд ГоринV греблею. По дорозV зустрVли бабу Тайку, отримали вVд неW наряд, що забрати з поля, а що залишити, V покотилися далV. Микола нечасто помикав коняку.
--
Хай одпочине, бабV, як родVт, декрет дают, а коню декрета нема. Я сам нVколV не бачив як ото кобила жеребитса. А то сначала дVвлюса - якVйс бVли мешок Vз ней лVзе, таки як целофанови, а потом воно пробило його да й вилTзло. Два часа полTжало, да й само пришло додому. Здоров, ВладVмVровVч, все копаш? Шо? Не дам закурить, у само осталаса одна папVроса.
--
То давай уместT розкурим, да й поWдеш, а то уже вуха пухнут так курить хочу. У дVда сначала самосад був, да й той кончивса. А шо ето в тебе? “ПрVма”.
До нас пVдVйшов лисуватий пузань у синVй футболцV з великим написом BOSS. Микола розкурив з ним цигарку, запитав, скVльки той зVбрав того року картоплV з дVлянки. вVз рушив далV.
--
ЗнаTш хто ето? Ето твого батька друг дTтства. УместT футбол VгралV. Ото була команда. ГарVнча його клVчка. Класно твуй батько футбол Vграв. Вун, да етой ГарVнча, да щи Федьо з сусVдньой улVци усVм давалV жару. Ми ше детьмV булV, я з п'ятдесят п'ято року, а твуй батько з яко?
--
З сорок дев'ятого.
--
А, ну то я й кажу, шо ми щи детьми булV. Они нам лижи робилV, старши хлопци. А шо, тодV у ма'азVнV не продавалV, да зроби сам, да й катайса. Ну, приWхалV. Микола злVз з воза V хутко накидав на нього вилами копичку бадилля, якою баба мала намVр накрити солому, що стояла пVд хатою. Другу копичку накидав я, а Микола топтав по возV.
--
Кидай менV пуд морду, да багато не бери, не муч себе, покрохи, у нес уремT T.
НарештV, робота була зроблена, V ми рушили назад.
--
СадVса ззаду, да звVсь ноги, щоб добре держалоса. О, я на тому возV знаTш кульки сVна не раз брав? Ого, чотириста кVлограм, так шо кунь не муг тя'тV.
--
А багато кVнь за зиму з'WдаT?
--
Ну як тобV сказать, тони дьвV буде, да щи й бураки даTм. Багато Wст, худоба. АлT тепер у селV без коня ого - пропадеш. То колVсь бало бутилку трактористу поставиш, то вун тобV пооре, поборонуT, да й одвезе. А тепер нема `оручо' то й пляшка не поможе. Да й тракторув уже в колхозV нема. Так то, брат. А ти те вучисса? Аа, а муй одVн в армиW служит а другV, як V ти, студTнт. У КийовV учицца, да й робить охраннVком в РусV Удовенка. Ти шо, Боже муй, той Удовенко Wм такV прVвVлTгVW зробив. ПроTзд по КиTву безплатни, як папа приTжджав, то вони сеWлV чи то у третюм, чи то у п'ятум ряду. Да щи сто ривень получа як охраннVк. Ето на днях приTжджав з своWми студTнтами як нVби туристом. УзялV палатку, а тодV град був, шо усе людям побило, казалV стари людV, да такV, шо щи при царух жилV, шо тако `раду щи у жизнV не бачилV. Чуть не по колVно. Усе позбивав. ПойдV по селV - чи хоч одне яблуко найдеш радом не побите. ПомVдори усV пропалV. Ну той й слухай. УзялV вони палатку, да й уночи просипаютса - кругом вода, усV продухти промоклV, запалкV тоже. А вони бегом у село - ночовать. Да й не зналV де то село. Карта у Wх була, то вони у КолкV хотVлV йтV, да й не знают шо Велюнь щи блVжей. А мого тодV не було. А вун надойшов да й направив Wх до нас. Так то, брат.
Ми пVд'Wхали до бабиного подвVр'я, я зVскочив V вVдчинив ворота.
--
Куди рузVть, бабо? я думаю, шо оньо тутечки луччTй буде.
--
Ну то пошлV, я тоже пойду. А то з етой бульбой увесь грязни як чорт. Оно отведу коня.
Я пVдсVв на воза. Ми поWхали вздовж “третьой заурянской улVци”. Ця частина села називалася За'ур'я, оскVльки була вVддVлена вVд центральноW частини досить великим пVщаним горбом. На За'ур'W переважно жили вVдселенцV, тV, чиW хати поглинула рVчка, яка ще рокVв двадцять тому жадно Wла берег.
--
Здоров, `ЕрасVм! - V до мене, - ето ЕрасVм, муй сусVд. Просто як той ЕрасVм зV “Ста тисяч” Карпенка-Карого.
--
Той шо в жида купив 100 тисяч папVрцVв за 5 тисяч рублVв?
--
За три, думав, шо жида обманув, да потом вVшатся захотVв.
Про себе я зауважив, що дядько Микола краще пам'ятав шкVльну програму з украWнськоW лVтератури, нVж я, хоч я тVльки 8 рокVв тому залишив стVни одинадцятирVчки. Але на цьому моT здивування не закVнчилося.
--
Ти знаTш, хто написав “ХVба ревуть воли, як ясла повнV”?
--
Панас Мирний, шось чи?
--
Правильно, зразу видно, VнтVлVгент. А я ото косVв з Семеном Гершуновим на Обурках, да й зайшов разговор про то, хто написав тих волув. Я йому - Панас Мирний, а вун менV - Карпенко-Карий, да й затявса я, да й вун. Да й поспорилV. На два днV сенокосу. ПошлV до дVректора школи нашоW, а вун V сам не знаT. ПошлV до бVблVотTкарки, а у нас той кнVжки нема у библVотеци. Ну то й вже пошлV до лTснVка, да й вун не знаT. А лTснVк у нас сами розумни чоловVк на селV. Два вищих образованVя, а у город не хотVв пойтV, сказав, шо тут на ПолVссV нашум V помре. ЛVс любит вельми, озьора наши. Ну то й вун сказав, шо Панас Мирний. Так Семен менV програв два днV сенокосу. Казав, шо водку поставит, а я не захотVв. Одроби, кажу, як програв, у кущи не бежи. Ну то й одкосVв вун менV. Перши день усе зли ходVв, алT вже на други ми собV принялV, то й не дувса.
З правоW сторони обVч вулицV на лавцV сидVло троT чоловVкVв. На пVдвVконнику розчиненого вVкна стояв “hi-end” магнVтофон “International” V з нього лунала подVбноW якостV росVйська музика. Прив'язаний до ланцюга пес на подвVр'W слабо V хрипло погавкував. Микола привVтався з чоловVками.
--
ЗнаTш, хто ето був? Той шо блVжей до нас - МVрослав, МVрча СнTгур, прTзVдTнт Молдови, бувший. Тут у мене на улVци усV VзвTстнV людV. Там далTй живе ЗвVад ГамсахурдVя, а той шо на конци улVци - Усама бен Ладен, бо з бородой обскубаной. Стари уже дVд, а щи рибу ого як ловит. Куди нам, пацанам. Я оньо позавчора хоWв на реку - да й нVчо не зловив, усе якась мелкота, то я й викидав, шкода. А дVд ловит, вижива. КолV й продаст, колV й сам свVженько' з'Wст. А без руки, у войну руку оторвало, як у штрафбатV служив. Так з тим обрубком V Wсть собV `отовит. Баба його померла, а детей нема. ОдVн на мотоциклV розбивса, други з белокров'я помер. ПереплVвав у конци октябра реку, да й простиг. А чи через то, чи через Чорнобиль - хто зна...
Микола замовчав.
Ми пVд'Wхали до його подвVр'я. ВVн розпряг коня. Рудий пес скажено гавкав на лоша, яке боязко пVдVйшло до псячоW буди. ВрештV, коли лоша схилилося ближче познайомитися з псом, ТузVк злякався V заповз до себе в буду. Починало вечорVти...
Озеро парувало. Далеко пVд лVсом горVло бадилля. За рVкою сVдало сонце. Я кинувся у теплу воду, щоб швидше звикнути до неW. Вода спочатку вколола тисячами льодяних голок, а потVм приTмно обгорнула, як мати пVсля купелю. Я лVг на спину, згадавши про бVль у спинV, що все частVше давав про себе знати. Час не те щоб зупинився, але тягнувся, як мед з пVвлVтровоW банки на блюдце. Перепливши двVчV озеро, я помVтив, що Микола вже виходить з води. Незручно було його затримувати. Довелося вилазити.
Вдягаючи джинси, Микола запитав:
--
З футболом дружиш?
Я знVтився, згадавши про свою зайву вагу.
--
Та я старий вже, в дитинствV бVгав кожен день за м'ячом.
--
Да я не про то, я Vмею ввVду статVстVку.
--
А, нT, я футбол рVдко дивлюся.
--
А я почав вестV статVстVку з шеVсятих лVт. Як тулько ето ПTлT в АнглVW грав. Шестнадцать годкув йому було. А як V'рав, потом тако футболVста нVде не було, куди той Марадона чи ГуллVт. У мене всV матчи записани, усV голи, хто колV забив, на якуй минутV V'рока заменVлV, V так далV. А у нас у селV учитель живе, так вун знаT VсторVю велюнского футбола з тридцатих годув. Ти знаTш, шо ми у Висоцка, ето село по ту сторону рекV нV разу не вигралV. ОдVн раз нVч'я була. ми з твоWм батьком у сельскуй командV гралV, узялV первенство района. У мене щи одVн з Wм размTр бутса був, як я на замVну вихоWв, вун менV своW бутси давав. Як ми тодV `ралV! Сто грам п'Tш?
--
Незручно на хвVст падати.
--
Яке на хвуст, я угощаю. Баба менV за роботу два рубля дала, треба випить.
Ми, розморенV водою, повVльно рушили у напрямку до села.
Самогонку продавала баба Надя. Ми зайшли до кам'яноW хати, на порозV розминувшись з WW сином, який, сильно накульгуючи на ногу, йшов до колодязя за водою. “У армиW покалVчилV”, - неголосно пояснив менV Микола. до баби:
--
З чим то булочки будут?
--
Ой, соколVку, з вареннTм яблочним будут, да й чорнVцамV. Я то бульш з вареннTм люблю, а ТолVк захотVв чорнVц, я акраз хоWла у лVс.
--
Ну то наллV нам, бабо, по стаканчику, узавтре яке не яке, сьвато.
--
Ой наллю, лTбедю, хороша водочка, тулько ви'нала.
Баба Надя поставила на стVл два гранчаки, вийняла з банки два солоних огVрки V поставила на стVл великий бутель горVлки. Повитиравши вVд борошна руки, обережно налила Wх до краWв V втяла великий окраTць житнього хлVба.
--
Бери, Миколо, да й будьмо здорови.
--
Шо ви, дядьку, я стVльки не вип'ю. Якби потрохи, до може й осилив би, а стакан зразу не вип'ю.
--
Ну то хоч половину, а я доп'ю.
Микола взяв шклянку двома пальцями V повагом перехилив WW. У кухнV стояв приTмний запах пшеничноW самогонки, який нагадував менV дитинство, коли часто увечерV вVкна завVшувалися капами, дVд монтував у плиту самогонний апарат, акуратно пVд'Tднував усV необхVднV трубки, V в трилVтрову банку через вату з марганцовкою починала капати прозора рVдина, яку потVм, для проби, виливали на лаву V запалювали.
Я випив своW сто грамVв V закусив запашним хлVбом. Микола допив решту, V ми, подякувавши, пVшли. НадворV вже було зовсVм темно.
Мене трохи взяло, у головV стояв приTмний дурман. А Микола, на якого, здавалося, триста грам п'ятдесятиградусноW самогонки зовсVм не подVяли, розповVдав менV версVW походження назви села Велюнь. Зрештою, ми всV зVйшлися на тому, що всV вони досить неправдоподVбнV.
Баба Тайка була незадоволена тим, що мене довго не було. Стигла вечеря.
--
ПокупалVса, унучку?
--
Покупалися, бабо.
--
шо той Микола? Хороши чоловVк, правда? Батькум помага, оно що п'T вельми. У АфганVстанV був, ранVло його в `рудV, не бачив шрама з правой сторони? А то три роки як жунка з полюбовнVком пошла жить, його кинула. А сини у його доросли. А п'T... Як ето у мене навеснV куньми `орав, то дала двадцать рублVкув. То всV за нуч пропив. А синум помага. ПоTздком передачи передаT з Сарнув. в Ровне, жунци, бо одVн син з Tй живе, V у Кийов, де ето други син вучитса. А ти шо ето, з Wм випив?!