Я п'ю вино зi смаком смертi,
Ковтаю свiтло, простiр, час,
I кожну мить у коловертi
Лечу до неба, як Пегас.
Б'ю крилами та гiмн спiваю,
Я -- думка, тiнь, i дежавю.
Нема нi пекла та нi раю,
У кожнiй митi я живу.
Скiнчилась мить -- i я вмираю,
Менi лунає пiсня сфер.
Усе, вiд краю i до краю,
Менi вiдомо вже тепер.
Мова диявола та бога,
На голцi танки янголят,
Всесвiтня таємниця строга --
Мої, як череда ягнят.
Мить почалась -- i знов у небо
Лечу я, начебто як птах.
Пiсень нема, але як треба!
Бажання є лише, та страх.
У промiжмиттi є пiзнання,
I є неволя, смерть без дiй.
А в митi є живе бажання
Обмежене знанням подiй.
Чи дiяти менi, чи знати?
Заборонив Господь нам сам
Плоди життя вiдкуштувати
Як плiд знання вiд'їв Адам.
Я проклинаю Нiльса Бора,
I Гейзенберга я кляну
Наряду з тим кого нам Тора
Дала пiзнати глибину.
Людинi не дана тотальнiсть.
Разом знання та дiй нема.
Уважна всесвiту нейтральнiсть
Нам заперечує сама.