Як у старiй забутiй пiснi,
Слова всi горнуться до серця,
I зупиняють страх первiсний,
Що з глибини на волю рветься.

I все кохаються до грудей,
I зупиняють час. I думи
Всi замертвiли. Мiсяць лютий,
Все задивлявся в очi сумно.

Коли прийшла вона - незвана,
I одiбрала найцiннiше:
Мiй рiдний радiсний свiтанок -
Твоє життя...Лишила тишу.

Вона нiкого не спитала,
Чомсь розлютилася напевно?
Тебе ж в чоло поцiлувала...
I вiдiбрала в мене ревно.

Я б розiрвала люту тишу,
Як бiлоснiжний лист паперу,
Щоб тiльки чути, як ти дишиш...
Створити дiйснiсть,хоч химерну.

Щоб на хвилину повернутись,
У занавiшене минуле,
А там од болю схаменутись,
I врятувати,що забулось.

У снi убрати ту завiсу,
I обiйняти твою душу,
Бо ми зустрiнемось колись-то,
Але до того жити мушу...