iсто Z, саме так дехто називає моє мiсто. Молодь бiльше любить називати його Zp. Так виглядає домен другого рiвня мого мiста. Але менi подобається повна, нехай i довга, назва мiста - Запорiжжя. Iнодi стою посеред головної вулицi i не розумiю як я тут вирiс, бiльше того як я тут вирiс ТАКИМ? Я не вписувався в загальну картину мiста по всiм параметрам: вiд зовнiшнiх до внутрiшнiх. Мої земляки дивились на мене як на ворога; вони дивились на мене як на зрадника, коли дiзнавались, що я тут народився i нiби то один з них. I тому бiльше дивувався як менi тут вдалось вижити? Стосовно "як я вижив", це взагалi окрема тема, бо мав вже вбитись або загинути не раз, але виживав. Навiть було виходив без подряпини. В цьому планi менi щастило так, що майже увiрував в свою безсмертнiсть. За це i отримав прiзвисько серед друзiв "Кiт".
От стою посеред головної вулицi iменi Вождя свiтового пролетарiату, чекаю на друга, який чомусь запiзнюється, i питаю: "Боже мiй, за що я люблю це кляте мiсто?". Вiдповiдь згори не прозвучала. Та її i не очiкував. Се одно, вiдповiдь була менi вiдома. Вiдома, бо це питання я задавав собi не раз. I як результат, знайшов причини любити рiдне мiсто, для якого став чужим. Я любив його за те, що воно мене зробило таким, яким я є, а не таким як всi навколо. Правда, були ще двi причини, за якi любив своє мiсто Z: якiсне планування мiста i острiв Хортиця.
Чому це я не вписувався в загальну картину мiста? Елементарно. Варто було лише подивитись на те, як на мене дивляться оточуючi, щоб зрозумiти, що я їм не подобаюсь. Ну то й бiс з ними, їхня любов менi не потрiбна. А чому я їм не подобався? Бо я був неформалом. А чому це був? Я ним i є. I, сподiваюсь, буду. Проблема була в тому, що Зп - мiсто заводiв i мiсто-"заповiдник комунiзму". Тут нормально носити туфлi з загостреними закрученими носами, одягати їх пiд спортивнi штани з лампасами, а на головi носити шапку-мєнiнгiтку. Коротше кажучи, тут бiльша частина молодi (та й не тiльки молодi) одягається як гопота, хоча не обов'язково ними являється. Загальна культура i моральнi цiнностi десь на тому ж рiвнi. Самi шанованi жанри музики в Зп - шансон i реп, з невеличким вiдставанням йде попса. Головна... нi, єдина мова спiлкування - росiйська. Мешканцi мiста так чудово знають чужу мову, що можуть з легкiстю конкурувати з мешканцями обох столиць пiвнiчного сусiда за статус "Абсолютний знавець росiйської мови (або фєнi)". I тут на фонi цiєї картини з'являюсь я: в гадах, весь в чорному, нефорськiй атрибутицi, лисий та ще й принципово українською спiлкуюсь. Для мiсцевого народу, який емо вiд металiста не вiдрiзнить, я - справжнiсiнький скiнхед, хоча до них не вiдношусь. А яке може бути вiдношення мешканцiв мiста-"заповiдника..." до скiнхеда? Тiльки вороже.
А чому "заповiдник комунiзму"? Цю назву вигадав батько мого знайомого. Вони, як i я, переїхали звiдси. Лише з тiєю рiзницею, що я переїжджати не хотiв. Так от назву таку Запорiжжя заслужило. Ви тiльки вдумайтесь в абсурд: головна вулиця мiста - проспект Ленiна, яка закiнчується на площi Ленiна, на якiй стоїть самий високий (якщо рахувати з постаментом) пам'ятник Ленiну, який вказує на ДнiпрГЕС iменi себе коханого, трохи вище по течi Днiпра знаходиться порт iменi не скажу кого, навпроти порту знаходиться острiв... забув, як цього татарина звали, i це все знаходиться не скажу в якому районi. А прикладiв ще купа, вже правда, не з Ленiним. Ви коли-небудь бачили вiчний вогонь Жовтневiй революцiї? Нi. Тодi приїжджайте в Запорiжжя i побачите. Ну i так дiлi...
Є у запорожцiв ще одна цiкава манера - самi вигадують легенди, i самi ж в них вiрять. Ми вiримо, що в нас самий довгий в Європi проспект. Насправдi, самий довгий проспект в Харковi, а в нас самий довгий прямий вiдрiзок. Ну а сама велика легенда Запорiжжя, яку знають всi українцi i так само в неї вiрять, це те, що Запорiзька Сiч стояла на Хортицi. Якщо у вас сильно округлились очi в цей момент - пiдiть i перечитайте пiдручник iсторiї України за восьмий клас. Про Хортицю нi слова не знайдете.
I як пiсля цього не закричати: "Як тебе любити моє Запорiжжя?!" Чомусь я спромiгся його полюбити.
От, Сокiл, урод пернатий, не знайшов кращого мiсця для зустрiч - на зупинцi. Тут стоїть кодло молодчикiв гопiвської зовнiшностi i хижо на мене дивляться. Мало того, що знайшов "вдале" мiсце, так i, падла, запiзнюється. Ще пару хвилин i буде бiйка. Ну все, Сокiл, якщо виживу - ти наступний в моєму списку живих мерцiв. Не встиг я додумати остаточно цю думку, як мене злегка похлопали заду по плечу. Я вже стиснув кулак i був готовий бити з усiє сили, але спершу повернув голову, щоб краще навести кулак на цiль. I добре, що повернув голову, бо заду стояв Сокiл з Ельфом.
--
I де вас чорти носили? - запитав я у Сокола.
--
Да вот, я шел к тебе и Эльфа встретил. Слово за слово, как то не заметили, как время прошло. Все уговаривал его с нами пойти.
--
Гаразд, швидко йдемо звiдси. Бо оно, контингент тут мною цiкавиться, - i показав в сторону гопiвського виду типiв, що одночасно зацiкавлено i агресивно на мене споглядали.
Хлопцi не перепитували i ми швиденько пiшли до Bill'и.
--
Кот, а что брать будем? - зацiкавився Сокiл.
--
Що захочеш, те й вiзьмеш.
--
А ты угощаешь? - єхидно зацiкавився Ельф.
--
Я вам не син Рокфеллера. Кожен платить сам за себе, - з грубим тоном в голосi вiдповiв я.
--
Чего ты так злишся? Я пошутил.
В магазинi ми "затарились" не сильно. Я взяв великий пакетик солоного арахiсу i лiтр солодкої води, а хлопцi по пiвлiтра пива. Хлопцi ще думали чи не взяти їм так само як i я солодку воду замiсть пива? Сьогоднi була п'ятниця. А головне, що мав знати кожен "свiтський" запорiзький неформал - це те, що по п'ятницях було Пiдвiконня. Це були щотижневi збори неформалiв Запорiжжя. Починалось все як збори рольовикiв, але з часом перетворилось на всезагальнi збори неформалiв. А назву таку цi збори отримали, бо починали збиратись на пiдвiконнях в пiд'їздах. Мiсце зборiв постiйно переносили з мiсця на мiсце. Але не вiд гарного життя, а тому що постiйно знаходились такi, що не давали спокiйно посидiти раз на тиждень. Останнє мiсце знаходилось бiля пам'ятника Хмельницькому або як його в нас називали "Хмiльного козака", бо щодня в нього в руцi була нова пляшка пива.
Пити перед Пiдвiконням нiхто сильно не ризикував, бо був ризик з нього не пiти. Кiлькiсть алкоголю там була така, що пiти "косими" могли майже всiм составом. Але сильно напивались лише деякi, нiхто цього не любив, але завжди їм наливали. I не тому що їх боялись, а тому що не прийнято було вiдмовляти в подiбному проханнi. Так от, Ельф i Сокiл знали, що їх чекає сьогоднi вечорi i не ризикували пити бiльше.
З магазину ми не поспiшаючи пiшли пiшки в сторону зборiв Пiдвiконня. Ми мали прийти саме пiд його початок.
--
Ну що, Сокiл, як там твоя Оля? - зацiкавився я, та й пiдкинув хоч якусь тему для розмови у дорозi.
--
Не спрашивай.
--
Що таке, все так складно?
--
Так себе. Нашла себе парня из Львова и хочет туда уехать к нему жить.
--
Сокол, я все таки не понимаю, какое твое свинячье дело с кем встречается твоя Оля? Вы ж год уже как разошлись. Почему ты ее контролируешь и лезешь в ее личную жизнь? - перебив Ельф.
--
Ну, понимаешь, она была капитальным этапом моей жизни...
--
Ну и что?! Какое ты имеешь право говорить ей, с кем встречаться, а с кем нет? Я еще понимаю, когда ты забраковал первого своего "наследника", поту что он был реально отморозком. Я ей сам тогда по-дружески советовал слать его на... Но следующие были более-менее нормальными.
--
Ну не могу я отдать ее первому встречному, так еще и не из нашего города.
--
Ти егоїст, Сокiл, i цим все сказано, - пiдтримав я Ельфа.
--
Кот, чья бы корова мычала...
--
А что такое? - заблискуючи очима спитав Ельф.
--
Так у него две девушки, - пояснив Сокiл, - И он меня еще и эгоистом будет называть.
--
Ну, по-перше, в мене одна дiвчина. Просто друга в мене теж закохана, i я цим час вiд часу користуюсь. А, по-друге, на те я й Кiт, щоб бути егоїстом. I факту цього, по мiж iншим, не приховую.
--
А от Оли своей скрываешь? - зацiкавився Сокiл.
--
Що вiд Олi? Вона знає, що є собi така Катя, яка на мене слину пускає. А те, що я з нею час вiд часу сплю, це їй знати не обов'язково.
--
Лучше промолчать, чем соврать, - iронiчно процитував мене ж Ельф. Ми гучно засмiялись, - Кот, так твоя Оля не ревнует тебя? Ты ж, красавец, уедешь на все лето в Зп, и хрен тебя знает, с кем ты тут спишь?
--
Нi, не ревнує.
--
А может, ты просто этого не замечаешь?
--
Повiр, як би їй щось не сподобалось, я б про це знав. Вона б насупилась i не виходила на контакт.
--
И все?! Никаких истерик, битья посуды? - не вiрив Сокiл.
--
А нащо воно їй?
--
Ну ты и жук, таких девах отхватил. За что они тебя только любят?
--
Я не жук, а Кiт, - пожартував я, - А люблять кожна за своє. Але обидвi поважають мене як особистiсть.
--
Я смотрю, ты себя любишь больше, чем они обе вместе взятые.
--
Ти думав мене просто так Котом назвали? Я повна копiя цiєї тварини.
Соколу не було що вiдповiсти, тож певний перiод ми пройшли мовчки. Коли ж ми проходили мимо бульвару Шевченка, Сокiл звернув увагу на так звану "золоту" молодь. Неформали завжди були в контр позицiї до подiбного народу. Агресiї до них ми не проявляли, але й симпатiї з нашої сторони вони могли не чекати.
--
Позеры мажорные, - пробурчав Сокiл.
--
Приезжают сюда панты погонять, хотя сами по себе никто и ничто, - прокоментував Ельф.
--
Я от одного хлопцi не розумiю: що серед них роблять емо? Цi ображенi розумом, зазвичай, серед собi подiбних тусують.
--
Кот, ты ж сам говоришь, что емо - чистокровные позеры, а БШ (бульвар Шевченка в народi) - место сбора позеров, какими б они не были, - вiдповiв на моє питання Сокiл. В цей момент в нього задзвонив мобiльний, Сокiл вiдповiв, - Да, он здесь. А что такое? Смешно. Ну мы уже идем, так что встречайте. Кот, - звернувся до мене Сокiл, поклавши слухавку, - тут звонил Дух с "Падока" (скорочена назва "Пiдвiконня"). Говорит, рассказал про тебя какому то панку новенькому, а тот не поверил, говорит, не может существовать панка, который не курит и не пьет, родился в Зп и при этом разговаривает на украинском. Короче, ты не существуешь.
--
Так ходiмо швидше, покажемо йому привида.
Хвилин за п'ятнадцять ми вже були на пiдходi до Пiдвiконня. Не дивлячись на те, що народ мав тiльки починати збиратись, людей там було вже вдосталь. Там були радi бачити кожного, хто був неформалом або бажав ним стати. Було досить прийти, потиснути руку оточуючим, назвати прiзвисько або власне iм'я (в такому випадку прiзвисько ти отримуєш з часом) i все, ти член неформальської родини. Особливiстю запорiзької сходки неформалiв було ще й те, що з панками, готами i металiстами тусили ще й скiнхеди.
Самi низькi бажання органiзму тут не звикли стримувати, тому у разi "поклику природи", бiгли до парку, на краю якого сидiли, якщо ж було бажання палити, то палили не звертаючи уваги на оточуючих. Менi завжди було цiкаво, чого бiльше на Пiдвiконнi: тютюну чи алкоголю? Пiдчас наших "посиденьок" над Пiдвiконням тримався стабiльний тютюновий смок, а пiсля "посиденьок" кiлькiсть порожньої тари вражала. Персонально в мене вiд тютюнового диму гудiло в головi, та й запах його не приводив мене в захоплення, тож я намагався триматись з надвiтряної сторони до цього "палячого кудла".
Ми ще не встигли пiдiйти до Пiдвiконня, як нас помiтили. До мене пiдбiг Дух i схопив за руку, як беруть когось щоб вiдвести в сторону.
--
Привет. Я ему пытался доказать, что он не панк, а обрыган, но он говорит, что все панки по определению обрыганы. Ну, я и решил тебя ему показать.
Пiонерський табiр
"Блюститель чистоты
Панк-роковских рядов
Слишком мало рока
И слишком много слов.
Ты промываешь мозг
Покруче Эм-Ти-Ви
Я манал тебя
И таких как ты"
Тараканы!
Д
ух пiдвiв мене до якогось хлопчиська, якому було рокiв 15-16. Це тiло ледь стояло на ногах (коли встиг напитись, бiс його знає), в гадах, в джинсах з замотаними штанiнами i роздертими колiнами, в чорнiй футболцi з написом "Punks not dead" i iрокезом на головi. Коротше кажучи, типовий панк-пiонер, який нi чого не тямить в iдеї, а живе за штампами.
Я нiколи не розумiв в пiонерах однiєї речi: чого вони думають, що всi неформали палять як паротяги i бухають як чоботарi? Це ж далеко не самi популярнi штампи, якi про нас ходять, але якогось бiса пiонери використовую в першу чергу саме їх. От не бачу сенсу, хоч ви мене рiжте!
--
Ну що, дитя пiдземелля, це ти себе панком називаєш? - звернувся я до нього.
--
А ты кто тут такой?
--
Я - Кiт. А тебе як звуть?
--
Сергей.
--
А прiзвиська в тебе нема?
--
Нет! - гордо вiдповiв Сергiй i позеленiв. Я встиг зрозумiти, що вiн зараз стругане, i вiдiйшов в сторону, щоб мене не накрило "вибуховою хвилею". Перш нiж стругнути, вiн впав на колiна, а потiм вперся на руки... i з нього рвонуло. Коли ж все скiнчилось, Дух кинувся йому допомагати, але я його зупинив, поставивши руку до його грудей так, що не давав пройти.
--
Нехай сам встає. Сергiю, вибачаюсь, що перебиваю тебе в такий делiкатний для тебе момент, але чому ти так гордо, навiть трохи пихато сказав, що в тебе вiдсутнє прiзвисько?
Вiн встав на ноги. Саме цiкаво його виглядi було те, що вiн чистий, наскiльки це можливо для панка-пiонера. Сергiй так стругнув, що зовсiм не заляпався. Але через дiру в штанинi джинсах було видно, що в нього було розбито колiно. Це був наслiдок швидкого падiння перед "виверженням".
--
Сергей - это мое имя. Мне его дали родители и с ним я иду по жизни, - вiдповiв вiн. Вiдверто, я не очiкував вiдповiдi на своє питання, принаннi, так швидко i так обґрунтовано. Питання було задано для перевiрки свiдомостi "пацiєнта". А "пацiєнт" виявився мiцним... хоча i тупуватим.
--
А ти знаєш принцип походження iмен i їх призначення?
--
Не грузи!
--
Що це значить "не грузи"?! Ти прийшов до нас, обстругав мiсце, де ми любимо стояти i заявляєш менi тут: "Не грузи"?! В тебе є два варiанти: або ти зараз спокiйно i вiдверто поговориш зi мною, або тобою займуться скiни, - i я показав йому на купку скiнхедiв, якi дуже "люб'язно" поглядали, роздивляючись цього обригана. Хоч Сергiй i був п'яний, вiн зрозумiв, що його чекає в другому випадку i в нього на обличчi читалось, що йому до вподоби перший варiант.
--
I так, розслабся, збери всi свої мозки в купку i дай менi вiдповiдь на моє питання.
--
Я его не помню.
--
Не проблема, я повторюю: чи знаєш ти, нащо нам дають iмена, i що вони значать?
--
Что бы нас различать и что бы каждая сука знала, что это мое, - суть другої частини його вiдповiдi я зрозумiв лише частково.
--
Ну перший пункт ти назвав правильно. Але от друга частина - це те, що наше iм'я нам дають, бо воно нас характеризує, захищає. I прiзвисько - це не тiльки твоє iм'я в певнiй компанiї, але й твоя характеристика i твiй оберiг. Тому, хочеш-не-хочеш, ти отримаєш тут прiзвисько. Можеш на нього ображатись, але це твоє iм'я тут. I ще одне, в нас прiзвисько не отримують, а заслуговують.
--
Много слов, но я попробую запомнить.
--
Може ти хотiв сказати "зрозумiти"?
--
Нет. Я потом пойму, а пока буду помнить.
--
А чого ти взяв, що ти панк?
--
А кто я?
--
Ти єврей? Не вiдповiдай питанням на питання.
--
Я выгляжу как панк. Этого мало?
--
А як хто виглядаю я?
--
Не знаю. Что то среднее между металлистом и скином.
--
Дух, хто я?
Дух, який весь цей час стояв в сторонi, трохи "завмикав" з вiдповiддю, i вiдповiв з заминками:
--
От бачиш, - звернувся я до Сергiя, - я - панк. Я знаю, що виглядаю не "по формi". Але головне не упаковка, а змiст.
--
Брат! Давай выпьем? За Цоя!
--
Стiй, - з холодом в голосi вiдповiв я, - це питання чи панк ти?
--
Не понял.
--
Ти себе поводиш не як панк.
--
А как кто?
--
Поки що я бачу в тобi не панка, а позера-обригана, який косить пiд панка.
На обличчi Сергiя проявилась лють, але, мабуть, вiн згадав про скiнiв, i вже з жалем в голосi видав:
--
Я - панк. Что я тебе сделал, что ты так на меня взъелся?
--
Я мiг би вiдповiсти, що ти сказав Духу, що мене не iснує. Але насправдi, нiхто на тебе не вз'ївся. Ми тут нефори бувалi, ми знаємо, що головне - iдея, i знаємо, яка у кого має вона бути. А ти живеш, навiть не живеш, а дiєш за штампами.
--
За чем? Ты опять начинаешь меня грузить!
--
А ти мене дратувати.
--
Да пошел ты! Я - панк, и не хватало, что бы меня еще какое то уёбище скиноподобное учило! - вiн хотiв викинути руку i показати менi всiм вiдомий жест з середнiм пальцем руки, але щось в нього не вийшло i це виглядало як звичайний незграбний вимах рукою. Вирiшивши, що його все ж таки зрозумiли, Сергiй зiгзагами пiшов в сторону скiнхедiв i зробив величезну помилку - стугнув поруч з одним з них. Скiни цьому не зрадiли. I не тому що це трапилось поруч з ними, а тому що було прийнято стругати в парку на землю, а не на асфальт. Перший раз вони йому пробачили, бо я був поруч i проводив "виховну" роботу; вдруге - це було занадто.
Один зi скiнiв схопив Сергiя за горло однiєю рукою i вдарив в обличчя iншою. Цей горе-панк, як не дивно, залишився стояти на ногах. Для нього ж гiрше, бо в наступний момент його вдарили вдруге, але вже ногою в живiт. Другий удар був фiнальним, бо Сергiй злетiв з нiг i впав спиною у власну ж блювотину. Але це був не фiнал цього дiйства. Скiнхеди дружньо пiдняли його i вiднесли в тiнь сосен парку. З однiєї сторони, переступати лiньки через нього, а з iншої - якщо будуть проїжджати менти мимо i побачать обстругане тiло з розбитою пикою, то нам всiм проблем не оминути.
До мене пiдiйшов Дух. Вiн спостерiгав i за моментом виховання i побиття в сторонi, i намагався не втручатись.
--
Кот, я не понимаю, зачем ты с ним разговаривал, а потом отдал скинам? Пациент безнадежно болен?
--
Нi, Дух, вiн доволi не безнадiйний, але без допомоги йому не обiйтись. А стосовно скiнiв... Ранiше в школах учням за проступки виписували розги, так от скiни i були тими розгами.
--
Макаренко, блин. Тут вот еще что: тебя Лемур искал.
--
Якщо шукав, то знайде.
--
А что случилось? К тебе сегодня никто не может дозвониться. Ты мобильный выключил?
--
Краще. Я його розбив
--
А что случилось? Нервы?
--
Нi, все значно банальнiше. Вчора їхав з репетицiї додому на роликах, ну i розбився. Менi нiчого, а мобiльний в луски.
--
А быстро ехал?
--
Та десь пiд 50. Це на Дамбi трапилось.
--
А "защиту" одевал?
--
Тiльки на колiнники. Але й вони не врятували. Я пiдчас повороту впав, тож удар прийшовся на бiк, там де лежав мобiльний в карманi.
--
Везунчик. Котом тебя назвали не зря. Выжил-таки и без царапины.
--
Майже без, - я задрав футболку i показав здертий бiк. Дух присвиснув.
Далi Пiдвiконня проходило як i всi iншi: народ бухав, спiвав пiснi пiд гiтару, обговорювали якiсь спiльнi теми. Через години пiвтори прийшов ще хтось з гiтарою. Гiтаристи, щоб не заважати один одному, грали свої пiснi по черзi - класична практика.
З темряви зi сторони Проспекту з'явився Лемур. Побачивши мене, вiн засiяв. Образ обличчя в нього був такий, нiби вiн побачив скриню з золотом i нiкого поряд, щоб теж пред'явити претензiї на право нею володiти. Лемур був хлопцем добрим, але наївним. Тому вiн сiяв так щоразу, коли бачив когось знайомого. А для нього я був ледь не iдолом, i це мене трохи в ньому дратувало.
--
Кот, привет! Где ты пропал? Весь день вне зоны доступа.
--
Я мобiльний розбив.
--
Сочувствую. Это когда на роликах ехал?
--
Так, на них. А за мобiльний не хвилюйся, то залiзо. Я цiлий, i це головне.
--
И то верно.
--
Дух менi казав, що ти щось хотiв. Що саме?
--
Я нашел продюсера длянашей группы!
--
Лемур, в мене для тебе погана новина. Менi приємно, що ти запросив бути у вас вокалiстом i все таке... Але я маю вiдмовитись, - обличчя Лемура в цей момент стало сумним-сумним. Не люблю розчаровувати людей i казати їм поганi звiстки, але хтось це має робити. Я вирiшив пояснити йому причину, може хоч тодi йому стане легше, - Максим, я - панк, а це значить, що i спiвати я маю в панк-гуртi. А ви граєте метал. Це вiддає подвiйним стандартом. Слухати метал може будь-хто, але спiвати i грати його має металiст, а не панк. Розумiєш?
--
Да, понял. Наверное, на то ты и признанный идейник.
--
I в тому числi теж, - я обняв його за плече i повiв в сторону загальної гурби Пiдвiконня, - Зараз знайдемо вам вакхалiста i купу гiтаристiв. Дивись яка гурба неформалiв. Не повiрю, що серед них не знайдеться нiкого з потрiбним вокалом.
--
Хвилинку уваги! - закричав я до всього Пiдвiконня, - Невеличка об'ява. Треш-метал гурту потрiбен вокалiст з вiдповiдним вокалом, всiх зацiкавлених прошу звертатись до Лемура, - i показав на нього. Я помiтив блиск в очах деяких членiв сходки. Задачу виконано. Пост здав - пост прийняв.
Через декiлька хвилин до мене пiдiйшов Сокiл i запропонував iти додому. Оскiльки всi, хто мене шукав сьогоднi, вже знайшли, вечiр ставав вiддавати рутиною. Тому я був не проти пропозицiї Сокола. Ми пiдiйшли до Ельфа з тiєю ж пропозицiєю, але вiн вiдповiв, що чекає на дiвчину i буде йти вже нею. Свята рiч! Тож ми з Соколом рушили вдвох. Я кинувся було йти в сторону зупинки маршруток, але Сокiл сказав, що хотiв би пройтись i дещо в мене спитати. Я ж був не проти пройти трiйку iншу кiлометрiв.
--
Кот, я смотрю, ты не плохо в девушках разбираешься?
--
Я в людях добре розбираюсь не залежно вiд статi.
--
Ладно, мистер Скромность, нужен твой совет.
--
Ну ти кажи. А там подивимось.
--
У меня есть девушка...
--
Яка за цей мiсяць: друга чи третя?
--
Вторая, - дратiвливо вiдповiв Сокiл, - но она мне не нравится. Я не знаю, как с ней разойтись.
--
Сокiл, я чогось не доганяю. Ти їх пачками щомiсяця мiняєш, а вiд цiєї не знаєш як вiдмазатись?
--
Да.
--
Бугага. А в чому причина?
--
У меня нету явной причины ее бросать.
--
А у iнших були?
--
Да. Нужна мне хоть какая то отмазка.
--
Ну скажи їй в лоб: "Прошла любовь - завяли помидоры".
--
Вот ты сам так и говори.
--
Вже казав.
--
Та знаю. Ты ж у нас прямой как вода из-под крана.
--
А чого ти з нею зустрiчатись почав? Що в нiй тебе приваблювало?
--
Тело. И больше ни чего. Фейс и тот "не фонтан".
--
Мда. Ну дякую за вiдвертiсть. Суд прийме до уваги ваше щиросердечне зiзнання.
--
Хватит издеваться! Лучше посоветуй что-то.
--
Я тобi вже сказав, що слiд зробити. Приходиш i кажеш: "Люба, ти мене заїбала. Перспектива сексу з тобою бiльше мене не збуджує. Iди на...".
--
Ага, щасс! Меня за такие слова половина Подоконника уважать перестанет.
--
Так вона ще й з наших? Чувак, ти "жжешь не по-децки"!
--
Да, я тупанул! Что теперь?
--
Тодi мiняємо тактику. Наша мета зробити так, щоб вона сама тебе кинула.
--
Та иди ты нахуй с такими советами! Один хуже другого. Я - Сокол, меня бросать нельзя.
--
А ти хотiв i рибку з'їсти i на Харлей сiсти? Так не буває.
--
Ладно, что-нибудь придумаю. А ты когда в Киев едешь?
--
Десь за тиждень. Я ще попередньо хочу на розкопки з'їздити на пару днiв, ручкою їм зроблю i на чужину.
На найближчiй зупинцi ми попрощались. Я сiв в маршрутку, а Сокiл пiшов пiшки, бо їхати двi зупинки - безглузде марнотратство.
Наступного дня я пiшов до друга налаштовувати Windows на його комп'ютерi. Мене все життя оточують якiсь ламери. Саме кумедне, що серед знайомих рольовикiв купа IT-шникiв, а серед страйкболiстiв - ламерiв. I це при тому, що рольовими бились на мечах i луках, зброї середньовiччя, а страйкболiсти воюють за допомогою кулеметiв нашпигованих проводами. Парадокс.
На зворотнiй дорозi вiд друга я спокiйно стояв на зупинцi бiля Вознесенського ринку, як до мене пiдiйшов хтось заду. Я рефлекторно обернувся (бо не люблю не знати, хто в мене стоїть за спиною) i побачив Сергiя-пiонера з фiнгалом пiд оком. Вiн не впiзнав мене одразу, але зрозумiв, що десь мене бачив.
--
Живий? - спитав з усмiшкою я у нього.
--
Живой. А тебе какое дело?
--
Та просто дивуюсь. Iнодi скiни повертаються по тих, кого встигли побити.
--
А ты вчера был на сходке?
--
Бiльше того, я навiть намагався тебе навчити деяким речам, а ти мене ображати почав.
--
А ты тот полускин?
--
Нi, я чистокровний панк, а за "скiна" отримаєш промiж очей наступного разу.
--
Но ты, как и скины лысый и такой же "правильный".
--
Моя зачiска тебе не стосується, а "правильний" я, бо вiдношусь до iдейникiв. Серед панкiв iдейникiв мало, але ми є. А стосовно правильностi скiнiв... Цi хлопцi тiльки про себе чутки такi розпускають, а самi буянять поважче за будь-якого панка, навiть обригана.
--
Тогда за что они меня отметелили?
--
Бо ти двiчi порушив правило - не стругай на асфальт.
--
Панки рыгали на правила.
--
I знову штамп. Ходiмо звiдси потихеньку, а по дорозi я тобi все поясню. Ти куди йшов?
--
Та просто тынялся по городу под пивом.
--
Реальний панк. А чого сам? Друзiв не маєш?
--
А мне и самому хорошо.
--
З тебе вийде чудовий iдейник,.. якщо виживеш, - i ми рушили в сторону мого дому, - Зрозумiй, Сiрий, що навiть в анархiчнiй державi є правила, закони, норми. I їх порушувати не можна, бо iнакше тебе буде покарано. Рано чи пiзно, але буде покарано. Питання в iншому. У панкiв однi принципи, у металiстiв iншi. Вони рiзнi, бо iдеї цих субкультур рiзнi. Як тодi ми чудово спiвiснуємо? Бо є загальнонефорськi норми. У кожної групи нефорiв цi норми рiзнi: в Києвi однi, в Зп другi, у Львовi третi... I якщо ти приходиш до певної групи неформалiв, ти маєш дотримуватись їх правил, до якої б субкультури ти б не належав. Це зрозумiло?
--
Более-менее да. А что за "идейники" такие, новая субкультура?
--
Нi. Iдейник - це той, хто перестав жити за загальними штампами субкультури, а почав визначати, дослiджувати iдеї як власної субкультури, так i iдеї неформальства як такого. Ну i, ясна рiч, жити за цими iдеями. Ми висловлюємо цi iдеї, а народ сприймає їх або нi.
--
И я могу стать идейником?
--
Задатки в тебе є, але поки ти пiонер, якого слiд ще всьому навчити i вставити мозки.
--
А ты тоже был пионером?
--
Був, але пiонером-репером. Сам захворiв, сам вилiкувався.
--
Напомни, пожалуйста, как тебя зовут. А то я вчера бухой был, помню все через раз.
--
Котом мене кличуть.
--
А имя?
--
Може тобi ще й фамiлiю сказати? Воно тобi не треба. Се одно, мого iменi нiхто не знає.
В цей момент Сергiй повернув в сторону кiоску.
--
Подожди, я пива возьму. Ты будешь?
--
Якщо ти пригощаєш, то краще води. Спекотньо сьогоднi.
Як не дивно, вiн купив менi пляшку мiнералки. Диво було в тому, що у панкiв грошi якщо i є, то тiльки на себе коханих.
--
Ты вообще не пьешь или сейчас не хочешь?
--
Зовсiм.
--
Это все идейники такие?
--
Нi, я єдиний, мабуть.
--
Ты говоришь, что я действую за штампами, а ты живешь за идеями. А в чем разница?
--
Я радий, що тобi цiкава ця тема, з тебе буде толк. Але спершу попереджаю: не бери з мене приклад, шукай свiй шлях. Справжнiх iдейникiв могло б бути значно бiльше, якби вони один одного не копiювали. А рiзниця мiж штампом i iдеєю банальна: штамп - це те, як нас сприймають, а iдея - це тонка матерiя, яку слiд ще вивести. По сутi, будь-який iдейний - це ще й фiлософ, - ми пiдiйшли до мого будинку, - Якщо хочеш, можеш зайти до мене, там ми все продовжимо.
--
А твои предки не будут против?
--
Я живу сам.
--
Круто. Наверное, зависают у тебя часто. Квартирник за квартирником.
--
Насправдi, навпаки. Вкрай рiдко. Не люблю галасливi компанiї. Гостi бувають часто, але бухачi - нi.
Ми пройшли по двору i зайшли у пiд'їзд. Там завжди було темно, навiть вдень. При входi починались схiдцi. Я їх пройшов легко i спокiйно, бо вже встиг виробити рефлекс. Сергiй же побачив лише першi з них, поки зачинялись важкi броньованi дверi пiд'їзду. Вiн ледь пройшов по них, спiткнувшись на останнiй сходинцi, але не впав. Далi дорогу вiн знайшов швидко, бо вiдкрились дверi лiфта i освiтили мiсце, куди йому слiд було рухатись.
Коли зайшли до квартири, я повiв його на кухню. При входi Сергiй кинувся роззуватись, але я його зупинив, пояснивши, що в мене не роззуваються, а лише витирають ноги. Я спецiально не повiв його до себе в кiмнату, бо там стояв ноутбук, а сучасна молодь, в бiльшостi своїй, втрачає здатнiсть думати про щось окрiм компа, коли його бачить. Перевiряти чи Сергiй з таких менi не кортiло.
--
Ты, наверное, не плохо зарабатываешь, если квартиру себе купил.
--
Квартира менi дiсталась в подарунок вiд батькiв. Але не будемо вiдходити вiд нашої теми. Ти тут, щоб я тебе просвiтив на тему неформалiв, а не про те, звiдки грошi на квартиру.
--
Какие тогда идеи у панков?
--
Слизьке питання. У панкiв є три основнi iдеї: анархiя, пофiгiзм i контр позицiя до мейнстрiму. Iснує три основнi течiї панкiв за iдеологiчним критерiєм, кожна з яких ставить одну з iдей над iншими, але й не вiдкидає iншi двi. Наче б то все легко, але є проблема - кожен розумiє цi iдеї по своєму. Для багатьох Сiд Вiшес - самий iдейний панк. Може в чомусь вiн i був iдейником, бо вiн дiйсно йшов своїм шляхом. Але я тобi так скажу: на початку якоїсь течiї iдейникiв нема. Iдея в остаточному виглядi формується пiзнiше, а з нею з'являються i iдейники. Саме тому серед панкiв так мало iдейникiв, подiбних до мене, iншi вважають, що справжнiй панк має бути обриганом. В наслiдок цього спиваються, стають наркоманами, а там кiнець тiльки один.
--
А ты хочешь умереть от старости? Ты отрицаешь панковский лозунг "Живи быстро, умри молодым"?
--
Навпаки. Вiд старостi я точно не помру.
--
По тебе не скажешь. Не пьешь, не куришь. Не удивлюсь, если ты еще и спортом занимаешься.
--
Да, займаюсь спортом. Не професiйно, але тримаю тiло в тонусi.
--
И ты говоришь, что не умрешь от старости?
--
Знав би ти який образ життя я веду, ти б так не казав.
--
А какой образ жизни ты ведешь?
--
А це тобi знати не обов'язково.
--
Что-то противозаконное?
--
Можна й так сказати.
--
Но я слышал, что неформалы пытаются не иметь проблем с законом.
--
А я i не маю.
--
Подозрительный ты какой то.
--
Вiдверто кажучи, ти в пересiчного громадянина теж не багато довiри викличеш.
--
И многих ты уму-разуму учишь?
--
Будь-кого, хто спитається. Вчора Дух хотiв тебе обламати, за одно й, можливо, на шлях праведний вивести, тому вiн i показав тебе менi.
--
Но я вроде бы не просил меня "лечить".
--
Я перевiряв чи не втрачений ти для суспiльства.
--
И так? Потерян?
--
Я не кажу нiкому "дiагноз", який я цiй людинi поставив.
--
А такого плана вопрос можно? Какой из троих идей панков ты отвечаешь?
--
Всiм трьом. Iнакше я не був би паком.
--
Та не ври. Разве ты пофегист? Ты же сейчас рассказываешь мне, как стать настоящим панком, ты придерживаешься правил. Где твой пофигизм?
--
Насправдi, я не такий чистоплюйний, як можу здаватись. Я не б'юся в нервозних припадках, бо давно на все забив. Пофiгiзм - це не зневага до чогось, а небажання через щось хвилюватись. Пофiгiзм по-панкiвськи - це ще й вiдсутнiсть черезмiрної чистоплотностi, але це не значить, що слiд ходити як свиня i щоб люди чули про твоє наближення по запаху. Панку не треба нi з ким прирiкатись i бризкати слиною, якщо вiд цього не залежить щось вкрай важливе для нього. На все iнше ми тупо забиваємо. Десь поставив пляму, нi чого страшного, але при нагодi її слiд вiдмити. Не слiд все приймати в крайнiй мiрi... Ледь не забув! Ще одна властивiсть панкiвського пофiгiзму - ми не користуємось косметикою i не вживаємо пiгулок. Наприклад, миємо руки тiльки водою, без мила; використовуємо при лiкуваннi тiльки натуральнi продукти - чай, лимон, горiлку, ясна рiч. Це питання ми розкрили?
--
Думаю да. Я закурю?
--
В мене в квартирi не палять. Або до побачення, або сиди терпи.