Цэрыл Васюкофф :
другие произведения.
Переклади з польських поетiв ...
Самиздат:
[
Регистрация
] [
Найти
] [
Рейтинги
] [
Обсуждения
] [
Новинки
] [
Обзоры
] [
Помощь
|
Техвопросы
]
Ссылки:
Комментарии: 1, последний от 10/07/2009.
© Copyright
Цэрыл Васюкофф
(
cerillo@inbox.ru
)
Размещен: 29/07/2008, изменен: 17/02/2009. 55k.
Статистика.
Сборник стихов
:
Переводы
Ваша оценка:
не читать
очень плохо
плохо
посредственно
терпимо
не читал
нормально
хорошая книга
отличная книга
великолепно
шедевр
Александер Ват
Бути мишею...
Бути мишею. Краще польовою.
або гор
о
дньою. Але не хатньою:
Людина видихає запах г
и
дкий
Це добре знаємо ми, птахи, краби, щ
у
ри.
Будить вiдразу й страх.
Тремтiння.
Живитися квiтом глiцинiй, корою пальм,
розгрiбати корiнця в холоднiй вологiй землi
i скакати свiжою нiччю.
Дивитись на повний мiсяць, вiдбивати в очах
кругле свiтло агонiї мiсяця.
Забитись у м
и
шачу нiрку на час, коли злий Борей
шукати мене буде пазурами зимних пальцiв,
щоб стиснути моє серденько сталлю кiгтя
кристал драглистий мишачого серця.
(Ментон-Гараван, квiтень 1956)
Чом з домовини мене...
Чом з домовини мене тягнеш
Чому шепочеш "коханий... коханий..."
Труна най
б
iльш надiйна змалку.
Чом тягнеш мене в свiтло, в люди, у часи?
Менi труна потрiбна тiльки.
Менi труна потрiбна тiльки, дiм мiй, домовина.
Не хочу вже й хреста, хреста не хочу й над труною.
Давно було це, як я встав мiж ницiстю й розп'яттям
тепер з хреста i з-пiд хреста я кличу тiльки ницiсть!
I знову день почався ...
I знову день почався воркуванням горлиць.
Нiч залишила мене, а з нею й дорогi померлi
(якi злiтаються на нiч, наче їх хтось гатилом гонить,
друзi, тi, що обсiли ложе друга у агонiї).
Ще пiвень не спiвав, крiзь сон я чую тупотiння.
Як гарно вiд себе втекти iз ними тiнню.
Тут не iснує ...
Тут не iснує простiр анi воля
тут є тiльки не-час, без-воля
мiраж i камiнь з не-нiчого, цi без-речi
анти-енергiя облуди з порожнечi.
Тут все iснує лиш тавтологiчно
нiколи i завжди i без-логiчно
нiколи не з'являлось, тож - не занепаде.
Нiщо не втiлиться, нiщо i не зiйде.
Отут не я, нi я анi не-я
нiколи тут не з'явиться надiя
нема тут руху, нi
-
споч
и
ну
нi забуття, нi рятiвної соломини.
Тут все - одна без-хiть, одне безплiддя
Тут все лиш безголосся i безв
и
ддя.
Немає вироку, немає звинувачень
Рука не б'є i око тут не бачить.
(Сан-манд, червень 1956)
***
У чотирьох стiнах мого б
о
лю
Нема нi вiкон, нi дверей.
Тiльки чую: десь i там
Ходить стражник за м
у
рами.
Вiдмiряє слiпе животiння
Його крок, глухий i глупий.
Нiч iще чи вже свiтанок?
Темно у моїй коморi.
Чому вiн ходить десь i там?
Та як же вiн мене пiдкосить,
коли у келiї мойого болю
нема нi вiкон, нi дверей?
Десь там роки злiтають, певно,
з огнистого куща життя
А вiн все ходить десь i там
цей упир з слiпим обличчям.
***
Спочатку лишень хмара плавала в блакитi,
а в морi яснiм, опалово-бiрюзовiм
пливла з поривчастим вiтрилом темна-темна пляма.
Ця хмара з плямою не хтiла знатись
Ця пляма з хмарою не могла спiзнатись.
За тим ця гарна, але несвiдома рiвнобiчнiсть явищ
(схожа на ту, яку свiдомiсть приковує до плотi)
урвалася. З пiвдня повiяв
мiстраль мiй ворог. Затягнули вгору
куртину синю. Тут-бо, тут, внизу
вiдлуння всiх небесних опер
тепер буремне море
чорн
и
лилось похмуро.
У паузi почули звiдкись
голос пронизливо-скрипучий,
а пiдвладнi його арпеджiо
по цiлiй площинi води
забiгли швидко дрiбнi зморшки,
подiбнi до косякiв риб срiбляних,
якi то виринають,
то падають у глибочiнь.
Хотiв упасти разом з ними.
(Ментон-Гараван, сiчень 1956)
Ари?метика
Якщо один ти,
не вiр, що ти один.
Вiн (чи вона) завжди з Тобою.
Куди б ти не пiшов, всюди пiде з Тобою,
Собака найвiрнiший не таким є вiрним;
тiнь никне iнодi,
вiн (чи вона) нiколи.
Та руда дiвка при готелi, обперта на одвiрок,
а з нею не двiйник її - вона iнакша.
цей стар
и
й, як кiт кр
а
деться за нею,
а з ним його товариш недоступний.
Цi двоє в лiжку в вигинаннях.
А тi сидять в ногах, чекають, схиливши ч
о
ла хмуро.
Вiдголоски
Спочатку думав, що це моря вiдголоски
повторюють завжди той самий один голос, одне слово
у рiзних модуляцiях
гнiву, болю, трiумфу, погорди, розпачi, обожнювання
весь час той самий один голос, одне слово
Потiм я терпляче вчився вiдрiзняти голос i слово кожної хвилi.
Тепер я знову чую тiльки голос один, голос один
одне слово
кличе мене
куди?
Калiграфiя (1)
Про що кричить пiвень опiвднi, не з ранку?
Кого кличе? Про що згадує? За чим сумує? Куди прагне?
Якби кричав я, то як пiвень. Теж опiвднi, не з ранку.
Хоч не знаю, чого вiн прагне, чого кличе, що його мучить.
Калiграфiя (2)
Я - мiсячний син, а не сон
е
чний.
Тому я мозковий, а не серд
е
чний.
Хвиля тут безмежна, але не одвiчна.
Смерть є неутомна, але не всебiчна.
Ноктюрни (1)
Пришестя болю, коли стукає в кiсть як у дверi
Як доля. Пальцем кiстяним, пок
и
ся не пiдд
а
м
Допоки не вiдкрию. Б'є у череп
I як матрос книжковий верещить "
godd
a
m
"
Фурiя опалого листя суха пiна шторму
хмар шарпанина трiск корабельних дошок
нiч коли алхiмi
ч
ка чаклує над бромом
мiдянку досипає до вiдвару маку.
Нарештi ранок гожий, ранок для нечулих
початок дня i дороги довгої смертi.
Коли рухом ковзання вiдходить в минуле
без голосу, погляду, прощань i знамення.
(Сан-Манд, 30 жовтня 1956)
Ноктюрни (4)
Може знаємо, але що
а може радше
щось вiдали
знали
але це
це як свинець
впало на дно вод
забуття
I блиск сiє безвiддя
в чорних водах.
Може знаємо, що знали.
Може знаємо,
що ми знаємо,
що щось знали!
чого знати недостойнi,
чого знати нам не вiльно
Може знаємо, що знали, що щось знаємо,
що знали, що не вмiємо знати
але що
але що
але що
але що
(... груднева нiч 1956)
Пейзаж
В чорнотi
ти виглядала б здаля як зловорожа птиця
зi зламаними крилами,
якби не капелюх, що з'їхав набак
и
р.
Перед нею в вiзочку перев'язаний вервечками
сосновий гроб
о
чок.
"Вйо!", кричить жiнка зi злостi, коли стає конячка-ґава.
I порожнє мiсце всюди. Не бiльше, не бiльше, не бiльше.
Тiльки вiтер подеколи скимлить i снiжок на потилицю падає
з темної хмари.
Розмова над рiкою
"Глянь
свiтло зникає
як запах амфор."
"Не треба поезiї
викинь метафори."
"Нiч нас надибала
скорчена в лапах.
День зник
як запах."
Голос завмер. Зiрка згасла.
Душно, парно
"Стережись! Зосередься!"
Чорно
(Варшава, 1952)
Сон
Є в мене острiв
i небо над ним,
i рiка по колу.
Звiдки ця рiка тече?
Куди ця рiка тече?
Нiзвiдки? Нiкуди?
Що виловить отой рибалка, прихований у очеретi?
Що виловить ловець, який зiгнувся у високих травах?
Як птаха рине з неба з прострiленою шийкою,
з якої сипле спiв, як горiшки зi свищика?
Коли нiч надходить
мисливець i рибалка
сiдають на землю
обидва нiмi
кладуть лук i сiтi
сiдають на землю
вже мiсяць не свiтить
вода вже не плине
нiщо вже не змiнить