Умань
Умань! Умань, серцю мила,
я навiки полюбила
твої шуми стоголосi
i вогнiв твоїх колосся.
Рiдне небо - неповторне!
Коли крила нiч розгорне,
мiсто нiби заливає
синь низького небокраю,
мрiють зорi мерехтливi
про туманностi вродливi,
дме непосидючий вiтер
на рум'янi юнi квiти,
по софiївських стежинах
мiж ялин минуле плине...
Величава, мов царiвна,
Умань - сяюча, чарiвна!
травень, 1995
Зоря
Падала Зоря по небосхилу.
I радiла, що вона ЛЕТИТЬ!
I смiялась солодко, i млiла...
Скiльки лiт вона у небi тлiла!
У в'язницi... А тепер - ГОРИТЬ!!!
Краще хоч одна яскрава мить,
анiж вiчнiсть - чорна i безкрила.
лютий, 1997
День
Веселий юний день
замрiяним будинкам
цiлує вiд душi
холодне скло очей,
сплiтає iз пiсень
вiночки, i барвiнки
вплiтає, i дощi,
i марево ночей,
м'якi сузiр'я хмар,
хмарки зiрок прекраснi,
i сяючу росу,
i свiтанкову мить,
щоб це багатство в дар
до рук людських покласти,
щоб всю земну красу
їм, лагiдним, вiдкрить.
червень, 1997
Старий асфальт
Невгамовний потiк машин
безперервно ґвалтує дорогу.
Покалiченi ребра шин
мимоволi крокують у ногу
так, що стогне старий Асфальт,
потираючи сиву спину.
Вiн стомився. Хiба це жарт? -
Все катують його без упину,
рiк за роком, вночi i вдень,
ще й щомитi плюють у душу.
Йому б тишi - хоч кiлька жмень.
I щоб жоден мотор не порушив.
Йому б в луки, де тиховiй,
де пахучi ростуть морошки...
Посмiхнувсь вiд солодких мрiй -
i розгладились давнi зморшки.
А за рани старi чiплявсь
гусенищами трактор впертий.
Затрiщав дiд Асфальт - i здавсь.
Вiн стомився. Вiн хоче вмерти.
червень, 1997
Злива
Крокує злива - ледве вiтер вщух! -
Деревам спраглим пошепки смiється,
запиленому сiрому кущу,
безсилим квiтам - вiд усього серця!
Ласкаво пестить стомлений асфальт,
цiлує соннi погляди будинкiв.
Хiба їй шкода? Хай нап'ється сад:
i яблунi, i вишнi, й виноград -
вона їм посмiється ще з годинку.
Сполоще вiття i вiдмиє бруд,
стiкаючи в пошерхлi губи ґрунту.
Радiє все. Лиш копошливий люд
засмучений i вже близький до бунту,
бо пiд ногами - клаптики калюж,
так вогко у повiтрi, так... плаксиво.
Хоч в стiнах заховайся - i не руш.
Кому потрiбна ця триклята злива!?
Людино, озирнися i торкнись
краплин намиста на щасливiм листi,
долонями скуштуй життя барвисте -
й забудь про справи. Просто посмiхнись.
червень, 1997
|