Реве та стогне Днiпр широкий...
____________________Т. Шевченко


Не реве, не стогне Днiпр,
як воно бувало.
Було гирло запорiзьське,
та його не стало.
Задавили комiсари,
греблею насiли
та високiї могили
хвилями розмили.
Донесло козацькi костi
до самого моря.
Похилилися садочки
од нудьги i горя.
Де ж та сита картопелька?
Гiрше не бувало...
Нi жидовина, нi нiмця -
нiкого не стало.
Тiльки попiл з Чорнобилю
над нивами носить,
осипається на воду
та дiточок косить.
Твоїх дiток, Україна!
Що ж ти наробила?
Комiсарика з чумою
до себе пустила,
до криницi пречистої,
до своєї хати.
То ж тепер, як стовп без листя,
будеш висихати!

Було: хвилi високiї
по Днiпру котили.
Як гармати, мiж каменю
пороги ревiли.
Шла по воду дiвчинонько,
весело спiвала,
про огидну ту отруту
нiчого не знала.
Було... Вийди iз палати,
слiпий недолюде!
Подивись, що наробили
скаженiї люди.
Гине тьмою на Лиманi
птаха-неборака,
i на Лузi Великому -
нi риби, нi рака.
Коло Сiчi преславної
греблю навалили,
i Днiпро в покопану
калюжу спустили.
Сохне Днiпр у тiй калюжi,
сохне-висихає.
А на Прип'ятi бездiтна
вдова шкандибає.

1992