Бак Андрей : другие произведения.

50 душ (укр)

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:

  50 Душ
  Вечiр пiсля роботи, Хлопець їхав додому до коханої дружини. Вiн вiдчував задоволення вiд прожитого дня - його праця принесла плоди. Тепер вiн повезе дружину на море, щоб запам"ятати цей день назавжди. Вiдчуття спокою та щастя мiцно охопило його тiло.
  Раптом рiзкий бiль, наче гострим кинджалом, вдарив у голову. Свист гуми, свiтло фар зустрiчної автiвки... Темрява...
  
  Прокидаюсь на лiкарняному лiжку, поруч сидить заплакана дружина. Хочу пiдняти руку, щоб її заспокоїти, але не можу поворухнутись.
  - Вiн прийшов до тями, можете попрощатись. Йому недовго лишилось жити... Менi жаль. - сказав лiкар, не переймаючись.
  - - Добре. - давлячись сльозами прошепотiла дружина.
  Вона пiдiйшла до мене, її сльози капали менi на руку, а я мiг лише рухати очима.
  - Я знаю, ти не вiриш в Бога, але й я теж не вiрю... Та знаю, ми ще зустрiнемось... Ти дочекайся мене там, я кохаю тебе.- на диво впевнено промовила дружина.
  Я маю все й нiчого: кохану дружину, але не маю дiтей; улюблену роботу, але не встиг її завершити; достатньо грошей, але з собою їх не забереш.
  Темрява. Порожнеча. Сон. Нi, не хочу прокидатись! Такий солодкий сон! Думки текли так важко i повiльно, як смола. Думати важко, майже боляче. Час такий громiздкий, твердий, повiльний, наче вiн зовсiм стоїть на мiсцi, неначе весь свiт живе, а думка застрягла, навiки закута.
  Величезним зусиллям, попри бажання спати далi, проштовхнулось питання "Де я?" За ним - "Коли я?"
  Час пiшов, потiк, неначе джерельце в лiсi. Стало легко мислити, думки як пiр"їнки - одна за одною з"являлись, множились... Прокинулась свiдомiсть. Одразу з"явилося свiтло, все навкруги було абсолютно бiле, не було нi звукiв, нi запахiв, нi ваги. Спокiй. "Але ж чому я в невагомостi, чому нiчого не вiдчуваю?" - промайнуло в головi.
  
  Не пройшло й митi, як Хлопець уже стояв на травi, вiдчуваючи холодок роси на ногах. Запах трави був таким знайомим, нiби з дитинства, коли вiн лежав на травi i розглядав небо. Небо... Але ж його немає, лише бiле свiтло. Вмить з"явилось небо i хмаринки. I тут Хлопець здогадався - в мiсцi, де вiн знаходиться з"являється тiльки те, на що вiн звернув увагу, неначе Боговi лiньки було створювати весь свiт.
  Вирiшив перевiрити де сонце, чому поле з травою абсолютно рiвне i нескiнченне, чому немає вiтру? З"явилось сонце, рельєф лiску на горизонтi, подув легенький вiтерець. Лiсок... Потрiбно до нього дiйти. Хлопець рiшуче пiшов. Але скiльки б вiн не йшов - вiдстань залишалась незмiнною. Хлопець не розумiв, чому йому так спокiйно й легко. Здавалось, що вiн може так ходити цiлу вiчнiсть.
  - Де я? - сказав вiн вголос.
  Позаду почулись кроки... Зрадiвши, хутко обернувся. Наближався чоловiк. На перший погляд вiн здавався iдеальним. Хлопець одразу подумав: "Ну не може вiн бути таким! Щось в ньому має бути негарним." Вiн взявся шукати в чоловiковi щось потворне. Скiльки не намагався, те що вiн знаходив змiнювалось, але самої змiни видно не було, наче хтось вiдмотував час назад i виправляв недолiк.
  - Ти вдосталь награвся з моєю зовнiшнiстю? Саме тому я не вибрав протилежну стать - зауважив чоловiк. По вашому я Творець, Бог, програмiст реальностi - як тобi буде завгодно.
  Голос у нього був незрозумiлим, зловити його тембр не вдавалось, вiн постiйно був не таким, яким Хлопець його вже чув в останню мить. Здавалося, Творець говорив високим i низьким голосом одночасно.
  - А, я розумiю. Досить швидко ти звикнеш до життя поза межею однiєї реальностi. - сказав Бог
  - Це як квантова, як сказати... - замислився Хлопець.
  - Ну майже. Ви намагались це пояснити i назвали квантовою механiкою. Кумедно було за вами спостерiгати. - усмiхнувся Творець.
  - А можна... дiзнатись, що таке свiт, його iсторiю i причину створення?
  - Звичайно. Давай-но присядемо...
  - I куди ж ми присядемо?
  - А хоча б у цей чудесний вагон, - Бог показав на вагон, в якого не було початку i кiнця.
  Опинившись у вагонi, Хлопець зауважив, що той вже мчить помiж хмар. Пiдiйшовши до вiкна, вiн зрозумiв, що земля вiдсутня.
  - А...
  - А вона тобi зараз потрiбна? - запитав Творець.
  - Добре.
  Сiвши за стiл Хлопець помiтив як пiдiйшла офiцiантка i почала розкладати їжу. Її рухи були трохи неприроднi, погляд скляний, а все решта було як i у випадку з Творцем - змiнювалось. Поки вона йшла, Хлопець милувався першою в життi iдеальною жiнкою: вона була i худорлявою, i зi спортивною фiгурою, брюнеткою, i блондинкою, i рудою. Всi риси зовнiшностi були в нiй одночасно. I тут дiвчина зайшла в купе в переборцi вагону, який через мить зник, наче його нiколи i не було.
  - Тобi бiльше не знадобиться це.
  - Що?
  - Жiнки i все iнше.
  - Чому?
  - Ти бiльше не повернешся в свiй свiт.
  - В якому сенсi "бiльше"?
  - Було важко вас створити. - неголосно проговорив Творець. - Вiдповiдь на твоє питання проста - кiлькiсть душ менша, нiж кiлькiсть людей на землi. Їх близько 50 залишилось.
  - I що, iншi люди без душi?
  - Нi, без душi була офiцiантка. Я створив її лише на три хвилини. До речi, вiзьми меню i вибери собi їжу.
  Хлопець обрав пару страв i запитав:
  - I як же тепер все це замовити?
  - Офiцiантка усе вже принесла. Уважнiше поглянь на тарiлки.
  I справдi на них лежало точнiсiнько те, що замовляв Хлопець.
  - Для чого тодi був цирк iз меню?
  - Це не цирк, а твiй вибiр. Я його не знаю заздалегiдь.
  - Але ж ти створив офiцiантку i страви, якi я замовив, до того, як я це зробив, - заперечив Хлопець.
  - Я iстота, яка живе в iнших вимiрах. Для мене не iснує поняття часу. Я тут i маю образ людини для тебе, хоч в моєму свiтi навiть поняття простору немає. Простiр вигадав теж я.
  - Як це так? Такого не може бути!
  - Я попросив тебе зробити вибiр i створив їжу. Так як ти не можеш iснувати в рiзних вiдрiзках часу, то й зрозумiти цього не можеш. У вашому свiтi я це не показував, цi властивостi проявлялись лише в дуже маленьких часточках. От ти намагався сказати "квантова механiка", а вона базується на властивостях частинок, якi ви не повиннi були вивчати так детально. У часи Ньютона вони iснували лише умовно.
  - Це значить, що ти змiнював свiт пiд час того, як ми його вивчали?
  - О так, мене вмiстилище душ не цiкавить, тому створював свiт не з такою точнiстю, яким вiн є зараз.
  - Отже, ранiше свiт був iншим? Простiшим?
  - Нi, не забувай, я iсную поза часом.
  - А чому ти говориш, що тебе не цiкавить вмiстилище душ?
  - Я iстота, яка в основному складається iз думок, логiки, розуму. Але створити душу я не можу. В моїх силах сформувати свiт, де вона народжується. Саме тому ви так i не знайшли iнопланетян, адже їх у вашому свiтi немає. Я ледве збалансував вашi закони природи, щоби з"явилась одна єдина планета з усiх, де зародилось життя.
  - Так чому так мало душ на землi?- запитав здивований Хлопець.
  - Народження душi дуже складний i маловiрогiдний процес. Душа як i все, що живе, не одразу стає зрiлою, їй потрiбен час. Так от, перiод її дозрiвання набагато довший за життя людини. Ще за часiв первiсних людей я знаходив свiжонародженi душi, а пiсля смертi переселяв їх у немовлят.
  - Все одно не розумiю. Людей он як багато, а душ лише 50. - не вгавав Хлопець.
  - Час. - вiдповiв Творець. - Я переселяв їх так, як менi того хотiлось, тому не намагайся знайти тут хронологiю. Цi 50 душ побували в стiлькох тiлах! У рiзнi часи.
  - А для чого тодi всi цi жахи в свiтi? Цiкаво спостерiгати? - iз викликом запитав Хлопець.
  - Жахи не я вигадав. Я завжди був проти цього. Ви не перший свiт. Зазвичай нiчого не виходить навiть з моїми можливостями i ви, люди, самi себе вбиваєте до того, як вашi душi дозрiють. Тому я i з"являвся в рiзних образах, щоб вас направити.
  - Виходить, релiгiя - вигадка?
  - Чому? Нi, на час написання книг все майже так i було, але з 7 днями вони погарячкували. - посмiхнувся Творець.
  - А любов? Це ж ти створив?
  - От це нi, любов з"являється сама. Та й життя теж, я його створити не можу, лише умови для його народження.
  - А тварини, виходить, бездушнi?
  - Не завжди, iнодi я теж їм давав душу. Згадай буддизм.
  - I що, в камiнь теж розмiщував? - запитав Хлопець, згадавши найгiрший страх для буддиста.
  - Нi, це теж вже дописали.
  - Хм, а чому ми розмовляємо? Чому ти мене не переселив у iнше тiло?
  - Розмовляємо, тому що ти цiкавий i у тебе вже зрiла душа. Тому й не переселив, що ти зрiлий.
  - Ем... i в чому це проявляється?
  - В мудростi. - вiдповiв Творець iз посмiшкою. - Зрiла душа починає бачити те, з чого складається її свiт, бачить його закони, недолiки.
  - Але ж я звичайний хлопець, цiкавлюсь наукою, та нiчого такого ще не придумав...
  - Як батькам подобається перiод, коли їх дiти ще тiльки навчаються, роблять першi успiхи, так i менi подобається перiод душi-пiдлiтка. - вiдповiв Творець. Усмiшка робила його схожим на батька, який розмовляє зi своїм дитям.
  - Ти ж сказав, що я зрiла душа!
  - Так, але пам`ять в тебе з перiоду твого життя у 21 столiттi. У цей час бiльшiсть душ - пiдлiтки. Ви, люди, думаєте, що це розвиток технологiй так вплинув на людину. Нi, просто цей час небезпечний для зрiлих душ. Як вважаєш, чому бiльшiсть генiїв жила задовго до 21 столiття?
  - Тому, що ти селив зрiлi душi в тi часи.
  - О, так. Ти, наприклад, був Ньютоном, Ейнштейном, майже всiма iншими вiдомими вченими. Кумедно було спостерiгати як ти дискутував сам iз собою. Кожна душа особлива, i в зрiлостi людина з такою душею - це генiй в чомусь.
  - То якщо я вже прожив всi життя, що менi судились, то... Свiт теж вже дожив до свого кiнця?
  - I так, i нi. Ми наразi знаходимось в iншому мiсцi, який нiяк не зв`язаний своїм часом з твоїм колишнiм свiтом.
  - Так а що тодi ми робимо тут?
  - Я вiдповiдаю на твої запитання, адже ти завжди хотiв дiзнатись таємницi свiту.
  - А далi що?
  - Далi я дам тобi вибiр, але пiсля того, як ти знайдеш вiдповiдi на свої питання.
  - Добре. - замислився Хлопець. - А що сталось в кiнцi? У людства закiнчився час?
  - Так, я згорнув ваш свiт через 21 рiк пiсля твоєї смертi. Так вийшло, що у 2024 роцi ви зумiли створити штучний iнтелект i це був початок вашого кiнця. Я створював свiт, щоб вирощувати душi, але там, де всю iнтелектуальну роботу виконує бездушна машина, це неможливо. - заявив Творець.
  - А чому машина бездушна? Чим її iнтелект вiдрiзняється вiд iнтелекту душi?
  - У випадку, коли iнтелект створюється штучно, вiн дуже добре виконує свої завдання, хоча його схема проста. Занадто проста. Душа набагато розумнiша i бiльш унiверсальна.
  - Як розумнiша? Людство не просто так створювало штучний iнтелект, а тому, що звичайнi люди не справлялись. - не погодився Хлопець.
  - Саме тому, що душа складна, вона i не може повнiстю реалiзувати потенцiал в тiлi людини. - вiдповiв Бог.
  - Так що ж таке душа?
  - Це код. Щось схоже на комп"ютерну програму, але у мiльярди разiв складнiшу, нiж програма вашого штучного iнтелекту.
  - Тодi чому наш штучний iнтелект не може еволюцiонувати i мати душу?
  - Є така можливiсть, але це процес непростий i його потрiбно направляти у правильне русло. На жаль, зазвичай душа сходить iз глузду. Алгоритми стають неоднозначними, переплутаними i суперечливими. Згодом помилок стає так багато, що iнтелект починає вiдключати хворi алгоритми. Вони дуже заплутанi, тому таке вiдключення дiє не тiльки на помилкову частину, але й на багато iнших важливих частин iнтелекту. Цей процес чимось схожий на гниття. - з сумом вiдповiв Бог. Видно було, що це його бiль.
  - А що ти мав на увазi, коли сказав, що душа не може реалiзувати свiй потенцiал в тiлi людини?
  - Людський мозок дуже повiльний, i душа в ньому обмежена. Так було створено навмисно. Тiльки в такому разi можливий її безпечний рiст.
  Тут Хлопець хотiв поставити ще одне запитання, але у нього з"явилось дивне вiдчуття. Саме таке вiдчуття вiн переживав iз своєю дiвчиною. Незрозумiле вiдчуття радостi, щастя, яке починалось десь iз живота i розходилось усiм тiлом. Як тiльки у нього з"являлось питання, Хлопець розумiв, що вже його ставив i чув вiдповiдь. Вiн згадував цей дiалог в найдрiбнiших деталях. Це було найважче, адже йому було незрозумiло, що це - реальнiсть чи спогад дiалогу. Усе злилось в одне цiле. Йому стало страшно, бо вiн не мiг зупинитись. Бачення свiту змiнювалась одразу пiсля того, як мiнялась його думка. А думок у його головi виявилось набагато бiльше, нiж вiн уявляв. I чим бiльше Хлопець нервував, тим швидше змiнювалось його оточення. Ось вiн сидить за столом iз мамою i батьком. Вмить вже їде на мотоциклi. Не встиг зреагувати на перешкоду на дорозi, як зрозумiв, що вже на близькому побаченнi iз своєю майбутньою дружиною. Ще мить - i вiн грає зi своїм сином.
  Хлопцевi здалось, що в його головi з"явився ще хтось, адже майорiли паралельно й iншi думки, iншi вiдчуття. Неймовiрним зусиллям зосередився на запитаннi: "Що це зi мною вiдбувається?"
  Знову в потязi, сидить перед Богом.
  - Ти запитав чому душа закута в людському тiлi. Це означає, що ти готовий до свободи вiд цих кайданiв. Тобi потрiбно звикнути, що тепер ти поза часом, а момент, у якому ти знаходишся, залежить тiльки вiд твоєї думки.
  ***
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"