Вранцi лiтнє сонечко свiтило особливо яскраво, а зi сходу дув легкий свiжий вiтерець, злегка хвилюючи зеленi паростки трав.
Незважаючи на раннiй час, бджоли вже щосили працювали, збираючи солодкий нектар. Не клопоталися лише самi-самi маленькi бджiлки. Вони поки що лише вчилися, уважно слухаючи свою мудру стару вчительку:
- Дiти, не здiймаймо гармидер! Отже ... квiти бувають рiзнi. Бувають червонi, синi, жовтi ...
- А фiолетовi? - не витримав Смугастик. Вiн мовчав вже цiлих п'ять хвилин i страждав вiд цього просто неймовiрно.
- Ой лишенько! I смердючки теж. Дiти, не галасуймо! Тема нашого заняття дуже важлива ! Так , про що це я ?.. Ага! Квiти ! Квiти ростуть будь-де: i в саду, i в полi, i в лiсi, i на лузi ...
- А на рiчцi ?
- Фу-у-ух, Смугастику ! Коли ж ти вгамуєшся ? Так, на рiчцi теж. Латаття . Бiльше ти нiчого не хочеш дiзнатися?
- Поки що нi, Медунице Нектарiвно.
Вчителька зiтхнула i багатозначно пiдняла свою праву верхню лапку :
- А тепер , дiти , найголовнiше ! Всi квiти або красивi , або дуже красивi!
- Всi-всi? - в один голос вигукнули маленькi бджiлки.
Медуниця Нектарiвна гордовито повторила :
- Так!
I тут почалося :
- А чому?
- А вiд чого ?
- А навiщо ?
У старої бджоли вiд пiднятого шуму зовсiм запаморочилося в головi:
Але її нiхто вже не слухав. Всi так розохотилися, що зовсiм забули про дисциплiну та розлетiлися в рiзнi боки, почавши грати в квача. Один Смугастик залишився бiля вчительки , серйозно дивлячись з висоти свого польоту на велику червону квiтку , що хитала своєю голiвкою серед зеленої трави.
- Медунице Нектарiвно, а я знаю , чому всi-всi квiти красивi .
- Чому ж, Смугастику ?
- Тому, що вони цвiтуть саме для нас, бджiл! Вiрно ?