Лютьенс - молодший Річард. Не так вже й приховані євреї нацистського Берліна, 1941-1945

Лютьенс - молодший Річард : другие произведения.

Не так вже й приховані євреї нацистського Берліна, 1941-1945

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]

Ссылки:

Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками

Оставить комментарий © Copyright Лютьенс - молодший Річард Размещен: 14/12/2023, изменен: 14/12/2023. 1034k. Статистика. Сборник рассказов: История Скачать FB2		Ваша оценка:

Зміст

Малюнки і таблиці

Подяки

Примітки до назв і термінів

Введення

Розділ 1. Занурення у воду

Розділ 2. Виживання

Розділ 3. Життя

Глава 4. Спливання

Епілог

Додаток. Демографія занурення в нацистському Берліні

Бібліографія

Покажчик

Занурений на Поверхню

Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

ЗАНУРЕНИЙ На ПОВЕРХНЮ

Не так вже й приховані євреї нацистського Берліна,

1941-1945

Річард Н. Лютьенс - молодший.

берган

П Е Ш У О Р К • О Х Ф О Р Д

www.berghahnbooks.com

Вперше опубліковано в 2019 році

Книги Бергана

www.berghahnbooks.com

No 2019 Річард Н. Лютьенс-молодший.

За винятком цитування коротких уривків

в цілях критики і рецензування ніяка частина цієї книги не може бути відтворена в будь-якій формі чи будь-якими засобами, електронними або механічними, включаючи фотокопіювання, запис або будь-яку систему зберігання і пошуку інформації, відому в даний час або яка буде винайдена без письмового дозволу видавця.

Дані про каталогізації Бібліотеки Конгресу у публікації Запис про каталогізації C. I. P. доступна в Бібліотеці Конгресу США. Контрольний номер публікації: 2019026291.

Каталогізація Британської бібліотеки в даних публікацій Запис каталогу для цієї книги доступна в Британській бібліотеці ISBN 978-1-78533-455-9 в твердій палітурці

ISBN 978-1-78533-474-0 електронна книга відкритого доступу

Електронна версія цієї книги знаходиться у вільному доступі завдяки підтримці бібліотек, які працюють з Unlatched Knowledge. KU - це спільна ініціатива, спрямована на забезпечення відкритого доступу до високоякісних книг на благо суспільства. Більш детальну інформацію про ініціативу та посилання на версію у відкритому доступі можна знайти за адресою knowledgeunlatched.org.

Ця робота опублікована на підставі Міжнародної некомерційної ліцензії Creative Commons Attribution No Derivatives 4.0. З умовами ліцензії можна ознайомитися за посиланням https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/. З питань використання, що виходять за рамки ліцензії, звертайтеся в Berghahn Books.

Для моїх батьків

Зміст

Список рисунків і таблиць

viii .

Подяки

Примітки до назв і термінів

xii

Введення

Розділ 1. Занурення у воду

Розділ 2. Виживання

Розділ 3. Життя

124

Глава 4. Спливання

163

Епілог

197

Додаток. Демографічні дані про затоплення в нацистському Берліні 209

Бібліографія

225

Покажчик

238

МАЛЮНКИ І ТАБЛИЦІ

ЦИФРИ

1.1. Cäcilie Ott

1.2. Темпи затоплення, жовтень 1941 р.– 1 квартал 1943 р.

1.3. Кількість занурень і самогубств, 1941–березень 1943 рр.

1.4. Порівняльне число самогубств і людей, що опинилися під водою (1941-1943 рр..)

1.5. Шарлотта Бодлендер

1.6. Siegmund Weltlinger

1.7. Margarete Weltlinger

1.8. Herta Fuß

2.1. Erich Hopp

2.2. "Jewish Congress," Der Stürmer, no. 34 (July 1934) 87

2.3. Офіційне посвідчення особи Рудольфа Коппа OKW, використовуване Конрадом Фридлендером

2.4. Ursel Finke

105

2.5. Вальтер Ризенфельд з Гретою Хоффман і Елізабет Фріц, Різдво, 1943 р.

115

3.1. Підводний човен "Ойген Ф."

126

3.2. Susanne Hesse

131

3.3. Eugenie Nase

134

4.1. Берлінці штурмують громадський бункер в парку Гумбольдтейн в районі Одружень, 1943 рік

169

Малюнки і таблиці • ix

4.2. Сцена зі зруйнованого району Мітте, ок. 1945 р.

173

4.4. і 4.3. Сцени руйнувань: радянські війська пробиваються через місто

180

4.5. Доктор Курт Міхаеліс

188

A. 1. Дата занурення у воду

213

A. 2. Кількість євреїв, депортованих з Берліна, березень-грудень 1943 р.

215

A. 3. Віковий та гендерний розподіл єврейського населення Берліна в 1939 році (у відсотках)

217

A. 4. Віковий розподіл вижили ховаються чоловіків і жінок (у відсотках)

218

ТАБЛИЦЯ

A. 1. Розмір сімейних груп, які разом занурилися під воду і вижили

219

ПОДЯКИ

Ця книга створювалася роками. Дійсно, я думаю, що це було вже в процесі становлення, перш ніж я коли-небудь свідомо розглядав це питання, і я безмірно вдячний тим багатьом людям і установам, які допомогли мені здійснити його завершення. Мінді, яка в п'ятому класі познайомила мене з Maus Арту Шпігельмана, направивши мене на шлях вивчення, який я тоді не міг передбачити: дякую. Моїм консультантів по коледжу Дж. Весту і Беттіни Маттіас: Не можу повірити, що я коли-небудь розглядала можливість вивчення чого-небудь, крім історії та німецької мови. Дж., спасибі, що спонукало мене почати вивчати німецьку мову і розпалив мою пристрасть до історії. Беттіна, спасибі тобі за те, що прищепила мені любов до німецької мови і потурала мого бажання вивчити Зюттерлин: можливо, ти знала, як сильно він мені одного разу знадобиться.

Моя найщиріша подяка моєму докторові Пітеру Хейсу за його керівництво і підтримку протягом багатьох років і за те, що допомагав мені робити все можливе.

Бенджаміну Фроммеру і Йоханану Петровськи-Штерну спасибі за всі роки вашої допомоги і підтримки. Мені дійсно пощастило, що в моєму дисертаційному комітеті були ці три видатних людини. Також читацькій групі молодших викладачів Техаського технічного університету: пропозиції щодо ознайомлення з цією книгою були неймовірно корисними.

Час, який я провів у Берліні десять років тому, проводячи початкові етапи дослідження для цієї книги, було одним з найбільш плідних і інтелектуально стимулюючих в моєму житті. Вони також були неймовірними, бо ніколи точно не знаєш, до чого призведе похід в архіви. Моя особлива подяка Мартіна Фойгт з Gedenkstätte Stille Helden, чиї поради відкрили мені так багато шляхів для досліджень і відкриттів. Спасибі, що звели мене з пані Рут Гампел, центральною фігурою в цій книзі. Моя зустріч з місіс Гампел була такою ж приємною, як і повчальною. Я завжди буду пам'ятати нашу зустріч і ваш неперевершений гастфройндлих-кейт (особливо шніцель). Висловлюю вдячність відмінним архіваріусам Центру боротьби з антисемітизмом, який володіє воістину вражаючою колекцією свідоцтв вижили, ховаються в Ber - Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Подяки • xi

лін і по всій Німеччині. Також моя щира подяка архівістам і співробітникам Landesarchiv Berlin і Нового синагогического фонду Берліна—Centrum Judaicum.

Роки подорожей і досліджень для цієї книги були б неможливі без великої підтримки з боку двох безцінних джерел досліджень і фінансування. Дослідження, результатом якого стала ця публікація, частково допоміг грант Берлінської програми поглиблених досліджень німецької мови та Європи, спільно керованої Вільним університетом Берліна та Асоціацією німецьких досліджень, за фінансової підтримки Вільного університету Берліна. Однак висновки, думки та інші заяви, що містяться у цій публікації, належать мені і не обов'язково належать організаціям-спонсорам. Моя особлива подяка Карін Гойль з Берлінської програми за її безмежну підтримку наляканого аспіранта, не впевненого в тому, де і як почати проводити свої дослідження у великих (і часом значних) архівах Німеччини. Крім того, ця книга стала можливою (частково) завдяки коштам, наданим через стипендію Фонду родини Такифф в Центрі поглиблених досліджень Голокосту Джека, Джозефа і Мортона Манделей Меморіального музею Голокосту США. Однак зроблені заяви та виражені погляди є виключно моєю відповідальністю. Я також вдячний Програмі початківців вчених Центру перспективних досліджень Голокосту імені Манделя за її підтримку у підготовці рукопису та пропозиції книги. Дійсно, сім місяців, проведених мною в Меморіальному музеї Голокосту США за дослідженнями для цієї книги були одними з найбільш продуктивних, і я познайомився там з чудовими і по-справжньому корисними людьми. Зокрема, Вінсенту Слэтту і Меган Льюїс: спасибі вам за вашу допомогу та чудові бесіди.

Протягом багатьох років ця книга також отримувала підтримку від різних установ і приватних осіб, не всі з яких були академічними. Для кращих співробітників Billys s, One World, Hansa Clipper і, в особливості, Grenz Eck: іноді корисно зробити крок назад, перепочити і провітрити голову. Спасибі вам за те, що дозволили мені це зробити, і за стимулюючі і незабутні бесіди. Дякую вам також за те, що дали мені куточок, де я можу читати і писати, бути поруч з іншими, перебуваючи при цьому в своїх думках. Мені це було потрібно. І останнє, але, звичайно, не менш важливе в моїй голові і серці: мої фантастичні друзі і любляча сім'я, які були зі мною на кожному кроці і яким більше ніколи не доведеться терпляче слухати, поки я пояснюю, "як просувається написання". Моєму братикові Ендрю, моїм тіткам Полетт, Шейлі і Елейн, а також моєму дядькові Френкі: я справді благословенний.

Нарешті, ця книга була написана з-за любові моїх бабусі і тата і, насамперед, моїх матері та Батька: ця робота присвячується вам.

ПРИМІТКИ ДО НАЗВ І ТЕРМІНІВ

Одна з головних цілей цієї книги - відновити в пам'яті численних свідків і жертв Голокосту індивідуальні голоси тисячі семисот євреїв Берліна, які вижили, ведучи замкнутий спосіб життя у місті і його околицях. Я не можу придумати кращого способу зробити це, ніж використовувати повні імена тих, що вижили. Імена - це двері до нашої людської ідентичності; вони чинять на нас величезну владу. Вони знайомлять нас з іншими. Можливо, з цих причин у деяких архівах, які я відвідав у ході свого дослідження, діють суворі правила конфіденційності, що регулюють публікацію імен. Тому читач помітить, що іноді я використовую повні імена, а іноді просто використовую ім'я та батькові прізвища.

Що стосується правопису, я використовую ім'я вижив в той час, коли він ховався, навіть якщо ці імена змінилися після війни з-за браку або еміграції. Таким чином, я обговорюю досвід приховування Аннеліз Б., хоча я наводжу її як Аннеліз Х., тому що в той час, коли вона ховалася, вона все ще була відома як Аннеліз Б. Деяка плутанина може виникнути в іншому випадку. У 2008 році мені пощастило взяти інтерв'ю у пані Рут Гампель, уродженої Арндт. У своєму дослідженні я називаю її Рут Арндт.

Однак я цитую її як Рут Гампел, коли посилаюся на наше інтерв'ю, і скорочую її ім'я як Рут Джі, коли цитую інтерв'ю, яке вона дала архіву Fortunoff.

Щодо використання географічних назв: євреї, які переховуються в Берліні, говорили по-німецьки, і у своїх свідченнях вони використовують німецькі географічні назви. Оскільки вони рідко покидали Німеччину, написання географічних назв трохи збиває з пантелику тільки в одному випадку. Ті люди, які писали відразу після війни, називають Лодзьское гетто його німецькою назвою: Лицманштадт. Я не бачу в цьому проблеми. Вони назвали гетто Лицманштадт, і це їхня історія.

Я використовую назва Лодзин тільки в одному випадку, і це цитата з мемуарів, написаних через кілька десятиліть після війни. В іншому я дотримуюся оригінальної термінології вижили.

Останнє зауваження, яке має вирішальне значення для цієї книги, полягає в тому, як я ставлюся до євреїв, які ховалися в місті і його околицях. Як стане очевидно, це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Примітки до імен і термінів • xiii акт ухилення під час Голокосту працює як категорія аналізу, але дієслово "ховатися" в значній мірі є такою, що вводить в оману і неточним терміном для позначення того, що робили євреї в місті, щоб вижити. Ось чому вони не використовують іменник "прихований" для опису самих себе; більш того, вони досить рідко використовують дієслово та його форми прикметників та іменників. Замість цього вони використовують свій власний мову, щоб описати себе і те, що вони зробили. У спробі віддати повну справедливість їх досвіду в місті, в цій книзі всюди буде використовуватися їх мову.

Однак з-за величезного розмаїття термінів, використовуваних вижили, і того факту, що в даному дослідженні вони використовуються всі, нижче наводиться список, який допоможе читачеві зорієнтуватися:

auftauchen (v) — спливати на поверхню; спливати; в просторіччі спливати. Часто використовується ними для опису акта відмови від своїх фальшивих посвідчень особи і місць притулку в кінці війни. Цей термін, особливо розмовне визначення, може також застосовуватися до тих людей, які могли час від часу переміщатися серед неіудейського населення під час війни, навіть якщо через деякий час їм, можливо, доведеться знову пірнати.

fl itzen (v) —кидатися; кидатися дротиком; в просторіччі - наступати по гарячих слідах.

Gefl itzte(r) (n.) — зухвалий; стрімке; той, хто тікає або знаходиться в русі з певною метою, щоб його не зловили або не побачили.

нелегал (дод.); Нелегальний (нім.)—нелегальний; нелегали. Термін, використовуваний як вижили євреями, так і радянськими окупаційними властями в післявоєнному Берліні, що відноситься до євреїв, що вижили під водою, щоб відрізняти їх від євреїв, що пережили табори. Формулюється в заявах про реституцію як незаконний гелебт (жив нелегально).

tarnen (v) — маскуватися; найчастіше використовується в значенні приховування своєї єврейської ідентичності, хоча також використовувалася особлива одяг для маскування або зміни своєї зовнішності.

tauchen (v)— пірнати. Дивіться нижче; дайвінг викликає образи, аналогічні занурення, в якому використовується дієслово того ж кореня. Tauchen, однак, вказує на конкретний акт ухилення в певний момент, який водолази повторювали знову і знову протягом усього часу, поки вони ухилялися від затримання, щоб жити під водою.

Taucher (n.)—diver(s).

U-Boot (нім.) — підводний човен. Берлінський розмовний термін, що зустрічається тільки серед прихованих євреїв Вени. Цей термін сильно нагадує про діяння унтертаухена і таухена. Розповсюджене прізвисько для опису затоплених євреїв міста.

xiv • Примітки до назв і термінів untertauchen (v) — занурювати. У контексті депортації акт втечі від арешту і проживання або фізично прихованим, під вигаданим ім'ям, або в стані постійного пересування, щоб уникнути доносу. Це також передбачає акт певної тривалості, тобто життя під водою.

verstecken/ verbergen (v)—to hide. У випадку з Берліном використовується майже виключно для конкретних актів фізичного приховування. Іноді використовується як прислівник (т. е. жив приховано). Рідко використовується як іменник (тобто прихований).

Введення

Y• Z

Das war mein Kampf.

— Людвіг Леопольд, берлінська підводний човен 1

4 лютого 1943 року, напередодні депортації в Освенцим і майже неминучої смерті там, п'ятдесятидворічна доктор Шарлотта Бамберг зникла, поринувши в тіні нацистського Берліна і занурившись в екстраординарну двадцатисемимесячную одіссею виживання. Через кілька місяців після своєї втечі з "вбивчої хватки гестапо" Бамберг опинилася в будинку німецької графині Марії фон Мальцан, ярої супротивниці нацистського режиму, яка вже прихистила двох інших євреїв, які, як і Бамберг, пережили депортацію. Звичайно, будинок був переповнений, тому що Мальцан була ветеринаром і пристрасної любителькою тварин, і в доповнення до людей у будинку у неї було п'ять шотландських тер'єрів, дві кішки і кілька птахів. Вона також працювала три дні на тиждень у притулку для тварин, і саме в ці дні Мальцан подобалося, коли її вихованці зустрічали її на автобусній зупинці в кінці дня. Таким чином, перед Бамбергом постало завдання проводити п'ять собак до автобусної станції, щоб привітати графиню, а також навести одну з перських кішок, для якої графиня купила повідець. Одного разу, по дорозі до автобусної зупинки, один з тер'єрів кинувся на кішку. Бамберг почала кричати, коли кішка, голосно нявкаючи, почесалась і залізла їй на потилицю, в той час як собаки кружляли навколо неї, люто гавкаючи. По всій вулиці відкривалося вікно за вікном, щоб допитливі сусіди могли краще розгледіти це воістину безглузде видовище. Взявши себе в руки, Бамберг заспокоїла тер'єрів, віднесла кішку додому, а потім, все ще ведучи за собою п'ять собак, попрямувала до автобусної станції.

2 • Занурений на поверхню

Як вона іронічно зауважила багато років, "Ця сцена здавалася дуже підходящої для зануреного у воду людини"2.

Шарлотта Бамберг була однією з приблизно 6500 берлінських євреїв, які в період з 1941 по 1945 рік намагалися врятуватися від нацистів, пішовши в те, що зазвичай називають "укриттям", і вона була однією з приблизно 1700 з них, яким вдалося вижити таким чином.3 І все ж вижили рідко використовують дієслово "ховатися" ( verstecken), щоб описати, як вони орієнтувалися і пережили останні, кровопролитні роки нацистського правління — і зазвичай тільки у випадках фізичного приховування — і вони, звичайно, не називають себе прихованими. Швидше, подібно Бамбергу, вони називали себе і їх називали інші під безліччю яскравих прізвиськ, кожне з яких буде використано у цій книзі. Деякі називали себе "нелегалами", як і післявоєнний бюрократичний апарат Берліна;4 інші використовували термін Gefl itzte (походить від німецького дієслова метати, кидати або наступати по гарячих слідах, і, можливо, в даному випадку його найкраще перекласти як "стрімкі"). Треті говорять про життя в камуфляжі ( getarnt). Багато хто, однак, користувалися термінами U-Boot (підводний човен) або Taucher (водолаз), і, у повній відповідності з репутацією міста за іронічний гумор, вони називали акт приховування "зануренням".5

Ці терміни також не є просто розмовними виразами для приховування. Скоріше, вони висловлюють особливу реальність і способи існування і виживання в нацистському Берліні, які не ховалися, принаймні, не так, як ми звикли думати про це акті. Справді, ніщо так не відрізняє досвід берлінських дайверів від стандартних уявлень про приховування, як історія Анни Франк і її товаришів по горищу, які досі служать парадигмою досвіду приховування.6

Однак, на відміну від статичного і незмінного досвіду франків, ван Пелсов і Фріца Пфеффера на горищі, досвід Шарлотти Бамберг, уникла депортації, був енергійним, складним і багатозначним. Фактично, цей досвід берлінської підводного човна, сам по собі складається із сотень індивідуальних переживань, настільки явно розходиться з тим, що ми називаємо "приховуванням", що концепції приховування буде недостатньо для розуміння складних процесів втечі й виживання - і виникають в результаті спогадів, які визначають досвід тих берлінських євреїв, які вирішили зануритися. Таким чином, історія Бамберга в кінцевому рахунку свідчить про набагато більш точному зображенні так званого “приховування" в місті, в якому слово “приховування" у кращому разі вводить в оману, а в гіршому - сумно неточно.7 І хоча Бамберг майже напевно була єдиною швидкого єврейкою у місті, якою довелося зіткнутися з п'ятьма шотландськими тер'єрами і перської кішкою, ховаючись від гестапо і його інформаторів, її історія унікальна тільки в деталях. Якщо розглядати її разом з сотнями інших свідчень тих, що вижили з міста, її досвід проникає прямо в суть досвіду, пов'язаного з підводним човном, досвіду, який для кожної людини, за словами одного вижив, був різним, але однаковим"8.

Введення • 3

Далі йде історія затоплених євреїв Берліна. Його мета - представити щось більше, ніж просто різноманітний досвід берлінських підводників, дайверів, штурмовиків і євреїв у камуфляжі, які пережили Голокост, які опинилися під водою в місті і його околицях. Що ще більш важливо, його метою також є створення історії цих переживань шляхом вивчення, здавалося б, унікальних історій вижили і з'ясування, що їх пов'язує, що, незважаючи на їх велике розмаїття, у всіх них є спільного. Три основних аргументи лежать в основі цієї книги, яка сама по собі заснована на вивченні більш ніж чотирьохсот свідоцтв вижили (тобто приблизно 25 відсотків всіх переховуються в Берліні вижили), а також даних, що відносяться до віку і статі більше тисячі вижили (приблизно 63 відсотки всіх вижили).9 Додаток, що знаходиться в кінці книги, надає читачеві докладне обговорення даних, які я зібрав і проаналізував для підтвердження різних статистичних тверджень, зроблених у цьому дослідженні, зокрема про кількість євреїв, які потонули, коли вони потонули і скільки вижило. У додатку також розглядаються показники арештів в місті, а також стать і вік затоплених євреїв Берліна.

По-перше, як вже свідчить мову вижили, таких як Бамберг, євреї в Берліні не ховалися так, як передбачає це слово (Тобто В сенсі того, щоб триматися подалі від сторонніх очей і фізично ховатися протягом тривалого періоду часу). Важливо відзначити, що самі вижили використовують безліч фраз і виразів для опису свого особливого, індивідуального досвіду, досвіду, який дестабілізує стандартні уявлення про те, що означає ховатися. Це пов'язано з тим, що євреї в нацистському Берліні рідко ховалися в звичайному сенсі цього слова. Дійсно, неопубліковані показання Шарлотти Бамберг заголовки "Унтергетахт—ан-дер-оберфлахе -1941/1945".

("Занурений—на поверхні -1941/1945"), який послужив джерелом натхнення для назви цієї книги і передбачає дивно публічне нелегальне існування.10 У всякому разі, євреї, намагалися уникнути арешту і депортації в Берліні і його околицях в останні роки існування Третього рейху, більше зосереджувалися на приховуванні своєї єврейської ідентичності, ніж на фізичному приховуванні.

По-друге, виживання під водою в місті було індивідуальним вчинком, що вижили, пам'ятають його як такий, як приховано, так і відкрито. Почасти це було результатом відносно високого ступеня мобільності та самостійності, які є центральними рисами підводного життя і часто необхідні для виживання. Берлінські дайвери часто покладалися на свою власну винахідливість і знання німецького суспільства, щоб впоратися з небезпеками нацистського Берліна, що підтверджують численні свідчення тих, хто вижив; в цьому сенсі життя під водою була індивідуальною. Однак вони також скористалися індивідуальним і відокремленим характером підводного життя, щоб діяти таким чином, який допомагав забезпечити власне виживання, водночас підтверджуючи їх власну унікальну ідентичність. У цьому сенсі ховатися було индивидуалистично.

4 • Занурений на поверхню

Виходячи з цих двох аргументів, ми наводимо третій аргумент цієї книги і загальну основу її структури самим незвичайним, особливо при роботі зі свідченнями тих, що вижили в Голокост, є те, що берлінські дайвери не мають колективною пам'яттю. Традиційно однією з основних завдань істориків, які працюють з пам'яттю вижили (зазвичай зі свідченнями вижили в таборах і гетто), є вивчення колективної пам'яті для вилучення індивідуальних голосів, особистого досвіду та історичних фактів. У випадку з затопленими євреями Берліна вірно зворотне. Динамічний та індивідуальний характер приховування привів до приголомшливого кількістю змінних, що визначають не тільки те, як виживали берлінські стрибуни у воду, але і те, як вони переживали це виживання. Звичайно, контекст виживання у столиці Третього рейху і її околицях означає, що розповіді тих, що вижили, часто мають вражаючу кількість подібностей, але відсутність колективної пам'яті завадило вижив зв'язати ці подібності. Це відсутність зв'язкового "прихованого оповідання" поставило мене в незвичайне і хвилююче положення. Природа підводного життя в Берліні спонукала мене працювати всупереч здоровому глузду, і це дослідження перевертає традиційну методологію з ніг на голову. Замість того, щоб починати з колективу, щоб достукатися до окремих людей, він починає з окремих людей і їхніх численних конкуруючих голосів, щоб створити зв'язне, але не колективне історичне оповідання про виживання і затопленої життя в нацистському Берліні.

Ховатися в Берліні — Неправильна назва?

Приховування як категорія аналізу Голокосту - невелика, хоча і зростаюча область, і дослідження приховування в Німеччині не є винятком з цієї тенденції.11

Це також дуже фрагментована область із-за характеру акту. Гетто і табори об'єднували євреїв з усієї Європи, незалежно від національності, класу, статі або відношення до іудаїзму, і видимість цих місць концентрації і знищення дозволила історикам вивчити їх на власні очі. Цього не сталося з приховуванням. Хоча, звичайно, існують випадки, коли євреї з однієї області Європи ховалися в іншій області, приховування залишалося, по більшій частині, національною специфікою, більш того, специфікою розташування. Більш того, з-за невеликої кількості літератури в цій галузі, спеціально присвяченій приховування, а також з-за природи самого слова, ідея приховування все ще викликає в уяві образи фізичного приховування і нерухомості в підвалах, на горищах, сінниках і т. д., Хоча вченим добре відомо, що євреї виживали, "ховаючись" у вражаючому різноманітності місць завдяки настільки ж видатної кількості тактик. Тим не менш, ми використовуємо термін "приховування". В результаті, за зрозумілих причин, слово "приховування"

в кінцевому підсумку це служить в першу чергу риторичної мети, дозволяючи дослідникам Голокосту об'єднати розрізнений досвід в рамках єдиної концепції - Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Введення • 5

туальные рамки. Як засіб цей підхід, безумовно, працює, оскільки цей термін корисний для визначення розташування та колективізації досвіду безлічі різноманітних людей, розкиданих по всій Європі, в чому таким же чином, як гетто і табори, в яких фізично розміщувалися і коллективизировались євреї, також є об'єктами аналізу. І все ж досвід приховування, заснований на цілком конкретних національних, регіональних і локальних розходженнях (а також на особистості ховається людини), настільки різноманітний, що приховування як категорія аналізу здається одночасно занадто широким і дуже специфічним, щоб віддати належне темі, зосередившись на конкретному регіоні, такому, як, у випадку з цією книгою, Берлін.

Як згадувалося вище, євреї, які вижили, "ховаючись" у Берліні, використовували різні терміни для самоідентифікації. Однак ці терміни ідентифікації не є просто лінгвістичним прийомом. Скоріше, вони відображають розмаїття досвіду. Дійсно, який би термін не використовували вижили, особливо коли його читають в контексті їх свідчень, жоден з них не викликає в пам'яті традиційних уявлень про приховування, фізичному приховуванні, мовчанні, ізоляції або нерухомості. Сучасна література про те, як ховатися в Німеччині, також не знає про динамічних образах, які викликає мову вижили. Маріон Каплан пояснює: "'Ховатися'

це могло означати зникнути з очей геть на час війни або зняти жовту зірку і прийняти "арійську" ідентичність, з документами або без них.

Євреї стали втікачами, "занурюючись" або "пірнаючи" в підпіллі, щоб уникнути виявлення нацистами ".12 Інші вчені вважали за краще провести відмінність між "ховатися" і "відкрито ховатися", остання фраза мала на увазі тих, хто жив під чужими іменами серед неєвреїв.13 Звісно, деякі євреї в Берліні деякий час фізично переховувалися в одному місці (деякі навіть провели всю війну в одному місці), і в цих випадках вижили використовують дієслова verstecken (ховатися) і verbergen (приховати).

Однак така повна нерухомість була винятком із правил і зазвичай тривала недовго, як підтверджує більшість звітів вижили з міста. Євреї часто переїжджали, спілкувалися з неєвреями і брали участь в забезпеченні власного виживання. Коротше кажучи, вони фізично не ховалися так, як того вимагає саме слово і наше розуміння приховування під час Голокосту. Звідси виникає важливе питання: чи має слово "ховатися" взагалі займати чільне місце в обговореннях виживання підводних човнів у столиці нацистської Німеччини?

Незважаючи на проблематичність, термін "приховування", в кінцевому рахунку, все ж забезпечує корисну концептуальну основу для роботи, і в цьому дослідженні цей термін буде використовуватися час від часу. Як категорія єврейської реакції на Голокост, хованки занадто міцно засіли в нашій свідомості, щоб повністю від них відмовитися. Більш того, опора виключно на багатий мову затоплених євреїв Берліна при структуруванні цього дослідження може призвести до подальшого відчуження. Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

6 • Занурений на поверхню

їх досвід, пов'язаний з більш широким плином історії Голокосту, коли вони ховалися у Берліні, так і по всій Європі, повинен бути більш повно інтегрований у цю історію. Крім того, акт приховування в Берліні має безліч — і часто вельми особистих — аспектів і означає щось більше, ніж фізична приховування. Отже, проблема полягає не в терміні "приховування" як такому.

Швидше за все, проблема полягає в некритическом сприйнятті цього терміна і майже повній відсутності контекстуализации, що робить приховування практично марним як інформативну категорію аналізу. Однак опис ситуації, коли євреї ховаються в Берліні, і використання специфічної термінології, використовуваної євреями міста для характеристики свого досвіду, дозволяє уникнути узагальнень і підкреслює більш значуще, складний і залежить від конкретного місця розташування визначення слова "ховатися". Дійсно, незалежно від того, досліджуються випадки приховування в Берліні, великої Німеччини або по всій Європі, історикам необхідно ретельно вивчити терміни, які використовуються вижили, і запитати, що ці терміни говорять про характер діяння. Без такого уважного прочитання більш загальне, загальноєвропейське розповідь про приховування під час Голокосту загрожує пересилити вкрай локалізований характер акта ухилення і зміцнити упереджені і часто помилкові уявлення про повсякденне життя в "приховуванні".

Підводний човен як особистість і індивідуаліст

і відсутність Колективної пам'яті

Той факт, що приховування було індивідуальним актом, багато в чому випливає з вимог закону і обставин виживання в столиці нацистської Німеччини та її околицях. Хоча значне число тих, що вижили, обстежених для цього дослідження (понад 40 відсотків), прийняли рішення ховатися після консультації з членами родини, більшість з них не змогли залишатися разом як група.14 Матеріально-технічні умови, такі як розмір схованки, необхідність постійно перебувати в русі і загроза викриття, вимагали, щоб люди часто діяли спонтанно і практично не консультувалися з іншими.

Це не означає, що міські підводні човни не мали контакту один з одним; навпаки, вони були добре поінформовані про присутність один одного.

Однак багато важливі рішення, прийняті для забезпечення виживання, від добування їжі і даху до пошуку роботи, приймалися індивідуально або в консультації усього з декількома іншими людьми.15 Таким чином, у своїх повоєнних звітах вижили, не претендують на досвід, що перевищує їх власний. На кожному етапі мого дослідження для цієї книги я дивувався тому, наскільки стійкими залишалися ці спогади до зовнішніх дискурсам і колективної памяти16.

Це опір майже напевно є результатом індивідуального характеру приховування, з одного боку, і різких відмінностей між досвідом єврейських в'язнів табору і досвідом підводних човнів, з іншого.

Введення • 7

Це різко контрастує з величезним впливом, що колективна пам'ять на свідчення тих, хто вижив у таборі.17 Частково будучи післявоєнним феноменом, колективна пам'ять також була результатом націонал-соціалістичної політики знищення, яка звела до життя її самої елементарної і нелюдської форми. Колективний табірної досвід був результатом примусового підпорядкування особистості і більшості способів самовираження основним потребам виживання і майже повного позбавлення якої-небудь реальної свободи дій серед в'язнів табору. Хоча багато вижили в таборі намагалися зберегти частину своєї індивідуальної людяності, гострота виживання і безжальна дегуманізація укладених табірною охороною виключали якусь подобу нормальності або пошук шляхів самовираження.

Умови і досвід перебування в таборах були різними, але коли війна закінчилася і вижили почали свідчити, виявилося, що існування в таборах сприймалося майже однаково. Почуття колективного досвіду розвинулося, посилене в наступні десятиліття науковими підходами до "єврейства в цілому" під час Голокосту.18 В результаті виходить, що

"майже всі вижили в таборі кажуть "ми", а не "я"."19 Навпаки, єдиного, колективно корисного досвіду перебування в Берліні немає — та й не могло бути. В результаті індивідуального характеру укриття способи, якими підводники запам'ятовували і фіксували час свого перебування під водою, суперечать єдиного досвіду, схожий на той, який сформувався в таборах. Дві людини з дуже схожим досвідом нелегального проживання в місті можуть інтерпретувати цю подію по-різному. Отже, центральним для розуміння спогадів тих, хто вижив про затопленої життя в Берліні є той факт, що вижили майже ніколи не кажуть "ми", якщо тільки вони не обговорюють конкретний момент, яким вони поділилися з іншими. Дійсно, незалежно від характеру звіту (наприклад, вимоги про відшкодування шкоди, післявоєнні інтерв'ю або особисті мемуари), вижили берлінські нирці рідко говорять за інших.

Замість цього, при уважному вивченні свідчень вижили стає очевидним, що необхідність швидкої адаптації, творчого мислення та вирішення проблем у світі, що застряг між гетто і таборами, з одного боку, і світом цивільного життя Німеччини в Берліні воєнного часу, з іншого, призвела до дивовижної ступеня особистої свободи серед міських дайверів, що, в свою чергу, сприяла їх виживанню. Зрозуміло, така свобода дій не була постійною серед підводних човнів. І не всі мали її в однаковій мірі. І, звичайно ж, це агентство було сильно обмежено цілком реальними небезпеками, пов'язаними з приховуванням. Однак неустроенный і небезпечний характер укриття в нацистському Берліні, змушує євреїв пересуватися, часто ставив їх в ситуації, коли від їх рішень залежало не тільки те, чи вдасться їм уникнути затримання, але і те, що має вирішальне значення для їхніх спогадів про життя під водою, яка якість їх досвіду. Це постійне примусове взаємодію з цим виданням у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

8 • Занурений на поверхню

Неєвреї і місто у воєнний час змусили берлінських євреїв-нелегалів навчитися отримувати вигоду з міста та німецького товариства способами, які зазвичай вважалися для них забороненими в той час. Більш того, ці взаємодії надавали багатьом підводним човнам можливість діяти способами, які зміцнювали їх індивідуальність, хоч і нерегулярно. Дійсно, коли у євреїв з'явилася можливість проявити ініціативу, вони проявили її. У цьому сенсі дайвінг в Берліні був не просто індивідуальним актом; це був індивідуалістичний акт, який успішно відкидав дегуманизацию і руйнування особистості, настільки важливі для переживань у таборах.

Вижили під водою в Берліні — Література і свідоцтва Минуло майже сімдесят п'ять років з тих пір, як з'явилися перші повідомлення про берлінських єврейських ныряльщиках. Вони являють собою строкату колекцію: опубліковані та неопубліковані, письмові та усні, автобіографічні та біографічні, що датуються з 1945 по 2015 рік. Дійсно, це дослідження в значній мірі зобов'язана того факту, що підводні човни ніколи не були повністю забуті в місті.

Їх історії залучили принаймні деякий суспільну увагу ще в кінці 1940-х років.20 В період з 1956 по 1966 рік сенат Західного Берліна нагородив більше семисот неєвреїв за незамінну допомогу, яку вони надавали підводним човнам.21 У 1982 році репортер Леонард Гросс опублікував журналістський звіт про те, що пережили кілька євреїв, які переховувалися в "Останніх євреїв в Берліні".22 Більш пильну увагу до єврейського життя Берліна в 1930-1940-е роки призвело до появи невеликого, але зростання кількості літератури про євреїв, які переховувалися в місті, міської історії єврейської лікарні, історії єврейських інформаторів, які працювали на гестапо, і ряду особистих мемуарів.23 Gedenkstätte Stille Helden, меморіальний і освітній центр, присвячений вшануванню підводних човнів і їх помічників-неєвреїв, також є безцінним освітнім ресурсом і свідченням зусиль міста щодо збереження своєї єврейської історії.24 Тим не менш, незважаючи на відносно велику увагу, що приділяється вченими проблеми приховування в Берліні і Німеччині в цілому, часто зберігається прикра тенденція, коли окремі оповідання про приховування складають суть аналізу; дійсно, біографічні та автобіографічні розповіді, як і раніше, мають тенденцію домінувати. В цих оповіданнях історія однієї людини простежується від початку до кінця, і історія цього конкретного людини зображується або як репрезентативна для певного аспекту приховування, або як репрезентативна для спільного досвіду. Хоча ці розповіді про конкретних людей і зроблені ними можуть багато чого запропонувати, особливо такої нової галузі історії Голокосту, як приховування, постійний аналіз, що зв'язує цих різних людей з більш широкою загальною історією, часто відсутня, тим самим приховуючи спільність досвіду участі в Підводних човнах.

Введення • 9

У цьому дослідженні читач зіткнеться з чотирма ключовими типами свідоцтв вижили: опубліковані мемуари; неопубліковані письмові свідоцтва, зібрані Центром боротьби з антисемітизмом при Берлінському технічному університеті, багато з яких спочатку були зібрані бібліотекою Вінера в Лондоні і Яд Вашем в Єрусалимі; інтерв'ю, проведені Відеоархівом свідоцтв Голокосту Fortunoff при Єльському університеті; і, що вкрай важливо, післявоєнні позови про відшкодування шкоди в Берліні до Головної комісії по справах “Жертв фашизму" (OdF). Мета даного дослідження - використовувати ці джерела, щоб описати досвід приховування в Берліні в рамках історичної точності.25 Література про появу, еволюції та призначення свідоцтв вижили продемонструвала межі, а також можливості, пов'язані з опорою на такі свідоцтва.26 Значними перешкодами є контекст, у якому вижили давали свої свідчення, фактична точність і неминуче вплив колективної пам'яті пережили Голокост. Хоча в цьому дослідженні довелося зіткнутися з цими проблемами, я був здивований, виявивши, що аналіз показань підводних човнів не завжди відображав ці труднощі в тій мірі, в якій я очікував. Дійсно, ці три проблеми, пов'язані зі свідченнями тих, що вижили, були менш серйозними, або висловлювалися помітно інакше, ніж передбачає література пам'яті про тих, хто вижив.

Вирішальне значення для читання свідоцтв затоплених євреїв Берліна має визнання того, що це не свідчення про таборах Голокосту і їх не слід читати як такі; приховування, безумовно, є частиною історії Голокосту, але ця історія багатогранна, і по мірі того, як поле продовжує разнообразиться, рамки аналізу повинні адаптуватися до особливостей розглядуваного події (подій).

Навіть досі, щодо приховування, існує тенденція аналізувати потенціал і обмеження показань вижили через призму вижили в таборах і маргіналізувати або ігнорувати свідчення, які виходять за рамки цієї рубрики.27 Більше того, у своєму дослідженні Епоха свідка Аннет Вивиорка справедливо попереджає, що “свідоцтва, особливо коли вони створюються як частину більш великого культурного руху, висловлюють дискурс або дискурси, які цінуються суспільством в той момент, коли свідки розповідають свої історії, в тій же мірі, в якій вони передають індивідуальний досвід.28 Вона стверджує, що ці дискурси неминуче призвели окремих людей, які пережили Голокост, до участі у формуванні колективної пам'яті. В результаті єврейські свідки були втягнуті в неминучий коло, в якому їх спогади і досвід були підпорядковані соціальним, культурним і політичним цілям. Вона також стверджує, що, незважаючи на величезну цінність свідчень тих, що вижили, історики

не слід "шукати ... того, що, як вони знають, неможливо знайти — уточнення точних подій, місць, дат і чисел, які не відповідають ритму метронома ..."29 Хоча Виевиорка прав, вчені, які вивчають приховування, не повинні припускати, що ті ж аналітичні підводні камені, які застосовні до читання або прослуховування показань вижили в таборах, можуть бути акуратно усунені Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

10 • Занурений на поверхню

застосовується до читання показань вижили в бігах, тому що це ненавмисно увазі, що час для євреїв, які переховувалися, протікав так само, як і для тих, хто перебував у таборах. У таборах дні зливалися один з одним, і жах і розпуста, виявлені там, у поєднанні з потужним впливом післявоєнної колективної пам'яті, розмили хронологію та досвід конкретних подій. Однак у межах Берліна євреї жили в світі, керованому часом.

Вони слухали радіо, читали газети і були в курсі ходу війни, і все це мало безпосереднє відношення до прийняття ними рішень.

Крім того, велика історична література про Берліні за цей період дозволила цьому автору підтвердити затвердження вижили, зіставивши їх з встановленими емпіричними даними про місто.

Таким чином, хоча різні першоджерела цього дослідження відображають більш широкі проблеми, з якими стикаються усі історики, які працюють зі свідченнями тих, що вижили, звіти про підводних човнах представляють свої особливі проблеми. Опубліковані мемуари, наприклад, хоча і повчальні і досить часто — достовірні. -

інформація, отримана з урядових документів та інших звітів, що вижили, може здатися занадто одиничної і вводити в оману щодо загальної природи приховування. Оскільки люди пишуть про своєму власному суто особистому досвіді, їхні мемуари часто витримані в особливому тоні: у них, звичайно, простежуються страх, втрати і страждання, але також часто простежується героїзм, індивідуальна воля і свобода дій перед лицем нездоланних труднощів, непохитна людяність перед обличчям звірячої жорстокості. Вони говорять про людському прагненні до надії.

Дає приховане обіцянку залучити читача до "солідарності"

у вижив спогади про те, як він переховувався, часто мотивовані потребами суспільства, що одержує повідомлення.30 Більш того, сам процес написання дозволяє автору ретельно вибирати, як вони хочуть, щоб люди інтерпретували і розглядали їх спогади про приховування.31 Багато назви покликані хвилювати і надихати, наприклад: "Підпільна життя Гада Бека: спогади єврея-гея в нацистському Берліні"; "Фальсифікатор: Екстраординарна історія виживання в Берліні військового часу" Чоми Шенхауса; і "Витає підпілля: життя молодого втікача в нацистському Берліні" Ларрі Орбаха і Вів'єн Орбах-Сміт.32 Результати цих та інших мемуарів залишають у читача враження, що досвід ховання виключно унікальний, хоча насправді він є частиною набагато ширшого і розділяється досвіду ховання в місті.

Неопубліковані звіти, також неймовірно інформативні, розрізняються за обсягом, стилю і призначення, а також залежать від тимчасової віддаленості від фактичного події. Центр вивчення антисемітизму Берлінського технічного університету, зокрема, зібрав сотні опублікованих і неопублікованих свідоцтв вижили євреїв. Ці документи охоплюють сім десятиліть і являють собою неймовірно різноманітний набір голосів, написаних у різний час і з різних причин. Тільки завдяки ретельним спробам підтвердити одне свідчення, зіставивши його з історичними даними, це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Введення • 11

документація та інші свідоцтва можливо з достатнім ступенем достовірності задокументувати твердження, зроблені в цих звітах. Відеоархів свідоцтв Голокосту Fortunoff є ще одним цінним ресурсом, але не позбавлений своїх обмежень. Створений "для того, щоб дозволити вижив говорити",

в архіві зібрані свідчення, які служать формою психологічного та емоційного катарсису.33 Як зазначає Лоуренс Лангер, усні свідчення прориваються крізь "літературну штучність" і дозволяють того, що він називає "імпровізованим я", просвічувати і давати уявлення про конфлікт між цим я і минулим "я".34 Ці інтерв'ю, хоч і корисні для отримання психологічної та емоційної інформації, були проведені через кілька десятиліть після війни; фактичної точності іноді не вистачає, і це не є основною метою проекту. Крім того, інтерв'юери для цього проекту іноді ставили навідні запитання вижив і іноді проектували на вижили своє власне, погано інформована розуміння приховування.35 В кінцевому рахунку, фактична точність показань вижили залишається проблемою, але в ході мого дослідження, хоча я стикався з помилковими датами і неточною ідентифікацією імен, я все ж зібрав досить велику колекцію оповідань вижили, щоб по можливості перевіряти заяви вижили.36

З усіх джерел свідоцтв вижили, використаних у цьому дослідженні, безумовно, найбільш плідним — хоча і найскладнішим є збір заяв в Головну комісію у справах "Жертв фашизму" (OdF), організацію, санкціоновану радянським військовим урядом і створену в травні 1945 року для координації допомоги і підтримки німецьких жертв Третього рейху.37 Визнання OdF супроводжувалося пільговим харчуванням і доступом до житла і було необхідністю для колишніх нелегалів, багато з яких були хворі, бездомны і зубожіли. Оскільки OdF спочатку був створений для політичних жертв нацизму, влада спочатку відхилили ряд перших єврейських заявників. Причини відхилення, такі як такі, що не були рідкістю для ранніх заяв, поданих євреями: “Тільки короткий час в якості єврея в таборі. Ніякої антифашистської діяльності. Відхилено".38 Однак після деяких дебатів у вересні 1945 року офіційні особи OdF створили підкатегорію для євреїв: Opfer der Nürnberger Gesetze (Жертви Нюрнберзьких законів).39

Структура свідоцтв вижили, представлених в OdF, відображає вимоги процесу подачі заяви, а також більш привілейований статус, наданий політичних противників нацизму. У заявках OdF запитували ім'я фізичної особи, дата і місце народження, поточний адресу і адресу в 1933 році. Вони також запитали про віросповідання заявника, носив він Зірку Давида, чи був він в таборі, займався антифашистською діяльністю, жив нелегально (цей термін використовувався OdF для позначення зануреного) і, якщо так, то це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

12 • Занурений на поверхню

як довго. Вони цікавилися назвами організацій або політичних партій, в яких людина був активний до 1933 року, статусом ветерана, НСДАП

приналежність до партії, чи був хто-небудь заарештований або звинувачений нацистським урядом, а також безліч інших питань, спрямованих на оцінку характеру і походження людини, яка називає себе "Жертвою фашизму".

Заявники також подали резюме ( Lebenslauf) разом з трьома посиланнями, які підтверджують правдивість їх тверджень, кожне твердження було перевірено. Хоча резюме, представлені в OdF, не вільні від помилок, вимоги до визнання в якості жертви фашизму значно знижують небезпеку широко поширених викривлень спогадів серед тих, що вижили.

Майже всі ODF Lebensläufe дотримуються аналогічного формату через структури програми. Хоча акцент у заявках варіювався в залежності від віку, статі, класу і, імовірно, особи, які вижили, як правило, включали короткий опис свого сімейного походження і кар'єри. Багато звертають особливу увагу на момент приходу нацистів до влади в 1933 році, зазвичай використовуючи фрази, разюче схожі на наступні: "Поки всі нацисти не знищили".40 Потім часто слід опис особливих принижень, яким піддавалися протягом 1930-х років, які, в залежності від конкретної людини, включають втрату кар'єри чи бізнесу, а також будинку або цінностей, розлучення з чоловіком-неевреем, різні арешти або зіткнення з владою, якщо застосовно, і примусова праця, якому піддавалися майже всі підводники працездатного віку.

Оскільки більшість євреїв чекали до останньої можливої хвилини, щоб поринути, у багатьох свідченнях також згадується сумнозвісна акція Große Fabrik (Велика фабрична операція) кінця лютого -початку березня 1943 року, в ході якої нацисти депортували переважна більшість залишилися в країні повноправних євреїв, які не були одружені на неевреях. Майже всі вижили згадують про своє рішення зануритися, нехай і все в одному реченні. Більшість заявників також сформулювали своє рішення в помітно схожій манері: "Щоб уникнути нелюдських переслідувань нацистів, мій чоловік і я вирішили жити нелегально".41 Далі у багатьох випадках слід опис — хоча і досить короткий в деяких свідченнях — того, що вони робили і що з ними відбувалося, коли вони перебували під водою.

Таким чином, на перший погляд OdF Lebensläufe здаються надзвичайно шаблонними, оскільки вижили навіть використовують схожі слова і звороти для опису своїх зіткнень з нацистськими переслідуваннями. Це схожість у формулюваннях відображає не тільки стандартизований характер процесу подачі заявок, але і політичну атмосферу, в якій були написані ці резюме. Можливо, в результаті попередніх відмов з боку OdF вижили, ймовірно, навчилася підкреслювати певні аспекти свого досвіду на користь інших. Зокрема, багато хто з колишніх нелегалів підкреслювали і, можливо, навіть перебільшували свої

"антифашистська діяльність". Деякі, наприклад, перераховані для прослуховування іноземного радіо. Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Введення • 13

трансляції як свідчення антифашистської діяльності. Хоча акт був небезпечним, це була не більш ніж нелегальна життя, і кваліфікувати його як акт опору було натяжкою. Крім того, заявники часто підкреслювали свої страждання понад усе досвіду, можливо, щоб застовпити своє місце у швидко розвивається "ієрархії страждань" у повоєнній Німеччині.42 Опинившись між ними в таборах і улюбленими політичними переслідувачами нацизму, колишні нирці міста зосередилися на страждання, можливо, щоб їх не випустили з уваги. Це, безумовно, пояснює позицію одного підводного човна, яка завершила свою заяву заявою про те, що якщо вижили в таборі могли отримати визнання в якості OdF, то він, безумовно, міг, зрештою, принаймні, в ув'язнених "був дах над їх головами!"43

Тим не менш, незважаючи на надмірно шаблонну структуру багатьох з цих Lebensläufe, свідоцтва OdF, можливо, є самим багатим і цінних доступним джерелом свідчень вижили з-за їх часової та емоційної прихильності до закінчення війни. З часової точки зору ця безпосередність породила навіть в досить стиснутих звітах безліч деталей: конкретні і піддаються перевірці дати, імена, адреси помічників, місця укриттів, місця, де влада ледь не зіткнулися з ними, та інші відомості, які в іншому випадку могли б з часом зблякнути або бути втрачені для запису тими, що вижили, які ніколи не розповідали про свій досвід в наступні десятиліття. Однак точність, забезпечувана цієї тимчасової безпосередністю, настільки необхідної при побудові історії приховування, доповнюється і підсилюється емоційною безпосередністю цих свідоцтв. У своєму дослідженні свідчень про Голокост Лоуренс Лангер пише, що "пам'ять витягує з руїн минулого крихкі форми, щоб розширити наше розуміння цих руїн"44. Але що, якщо людина все ще живе серед руїн? Берлін представляв собою трохи більше ніж руїни. Багато колишні підводники все ще чекали звістки про те, що стало з членами їх сімей, які були депортовані, і їх мучили хвороби, недоїдання, безпритульність, злидні і горе. Звільнення, як нагадує нам Ден Стоун, "було процесом ... іноді дуже довгим, і для тих, хто вижив підводників рани дванадцяти років переслідувань все ще були свіжими.45 Війна закінчилася політично і у військовому відношенні, але була вона закінчена емоційно і фізично насправді?

Це обстановка, у якій були написані свідоцтва OdF. Війна у той час одночасно закінчилася і не закінчилася, що робить документи унікальними. Що стосується письмових джерел, то може виникнути спокуса змішати їх з більше пізніми письмовими джерелами, як опублікованих, так і неопублікованими, і критикувати їх як такі.

Як зазначає Лангер, “Написані мемуари з допомогою тих самих стратегій, які доступні їх авторам — стилю, хронології, аналогій, образів, діалогу, відчуття характеру, послідовного морального бачення — прагнуть ... ввести нас в їх незнайомий світ через знайомі (і, отже, втішні?) літературні прийоми"46.

Хоча це влучна критика опублікованих мемуарів, вона не має великого значення. Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

14 • Занурений на поверхню

про розуміння свідоцтва OdF. Дійсно, за винятком короткої хронології, літературні стратегії, запропоновані Лангером, рідко трапляються у цих свідченнях. І в тих небагатьох випадках, коли вони це роблять, їх зовнішній вигляд настільки примітний, що заслуговує особливого коментаря та вивчення в цьому дослідженні. Замість цього свідоцтва OdF необхідно розуміти і читати як існуючі в часі, емоційно і текстуально — в обмеженому просторі.

У тимчасовому і емоційному плані це простір, де минуле, довоєнний "я" був вражений до глибини душі, але у післявоєнного "я" ще не було можливості розвинутися і повністю обдумати свій досвід. Текстуально це простір, який долає структурні обмеження процесу подачі заявки OdF та письмового слова, з одного боку, і "імпровізованого я" усних свідчень, з іншого, "я", в якому людина часто стає свідком "відчуження між свою справжню і минулої особистістю"47. Цікаво, однак, що відчуження в даному випадку був не між нинішнім, пізнім двадцятим-/

"я" початку двадцять першого століття і "я" минулого, воєнного часу, але швидше між "я" справжнього, військового / визвольного часу (1945/1946) і "я" минулого, довоєнного, навіть до-нацистської Німеччини.

Таким чином, обмежений простір, в якому були написані ці ODF Lebensläufe, може багато в чому пояснити, чому, зважаючи на важкі обставини, при яких були подані ці заявки, дивовижне кількість Lebensläufe настільки виходить за рамки вимог OdF

застосування в інформації, яку вони надають. У своєму дослідженні висловлювань про життя військовослужбовців СА, написаних в часи Третього рейху, Брюс Кемпбелл зазначив аналогічні випадки відхилення від стандартного формату резюме та уточнення його, припустивши, що в таких випадках, ймовірно, існує сильне бажання або необхідність викласти це, висвітлюючи або особливо сильні, або значущі переконання ... [t] таким чином, коли автор Lebenslauf відступає від формули, читач може припустити, що на те є причина, і він повинен звернути увагу"48. Численні свідоцтва OdF, які відрізняються від стандартного OdF

формат подачі заявки передбачає аналогічну потребу висловитися і висловити свій досвід, особливо відразу після дванадцяти років переслідування, останні кілька з яких були витрачені на приниження, позбавлення та небезпеки нелегальної життя. Результатом цієї програми need to speak стала строката колекція заявок, чиї резюме варіюються за обсягом від кількох речень до кількох сторінок, насичених деталями. Стилі листа варіюються від рукописного, з орфографічними помилками, фонетичного берлінського діалекту до машинописного, полуразборчивого, майже академічного мови. Деякі вижили витрачають багато часу, зосередившись на довоєнних роках і втрати соціального та економічного статусу, в той час як інші майже повністю зосереджуються на тому, як вони ховалися, або на всіх місцях, де вони ховалися, або іноді на одному або двох конкретних моментах, пережитих під час втечі. Коротше кажучи, ці, здавалося б, стандартні резюме часто виявляються зовсім не такими. Це особисті ідеї, передані через це видання у відкритому доступі, яке стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Введення • 15

безособова, політизована, бюрократична формула, на яку багато хто вижили, схоже, звертали як найменше уваги.

Таким чином, при роботі зі свідченнями OdF і при побудові цієї книги важливо відзначити наявність лише самої блідою оповідної арки в цих конкретних звітах тих, що вижили, особливо в порівнянні з більш пізніми повоєнними звітами, в першу чергу опублікованими мемуарами. Звичайно, хоча деякі заявники OdF намагалися представити загальну життя (від дитинства до приходу до влади нацистів і аж до звільнення), не кожне свідчення охоплює кожен аспект. Навіть якщо вони і роблять це, іноді одним недбалим пропозицією, найпростішим натяком на структуру Lebenslauf. Швидше, вижили зосереджуються на тому, що для них важливо, на те, як вони розуміють (або розуміли до війни) самих себе і як у такому скороченому форматі вони могли б почати передавати загальний досвід життя під водою в нацистському Берліні, що є складною (якщо не нездійсненним) завданням, як нагадує нам один вижив: "Про те, що означають два з половиною роки [у бігах], може судити тільки той, хто пережив це сам".49 Я стверджую, що один або два анекдоту, які вижили включають у свої свідоцтва, є більшим, ніж просто прикладом того, що вони пережили в нацистському Берліні. ховається. Швидше, із-за характеру OdF Lebenslauf і близькості свідчень до кінця війни, історії, якими діляться вижили, ймовірно, відображають їх загальний особистий досвід життя під водою в місті, той єдиний випадок або момент, який за необхідності повинен бути репрезентативним для всього досліду. Це не означає, що інші враження, опущені з додатків OdF, не були важливі. Дійсно, деякі враження, безсумнівно, були надто болючими або особистими, щоб ними ділитися, або ж могли здатися недоречними для досягнення розпізнавання OdF. Докладні свідчення, дані в наступні десятиліття, безумовно, свідчать про неповноту заявок OdF, але в цілому не суперечать їм; скоріше, вони розвивають їх.50 В кінцевому рахунку, те, що було написано, повинно було в той час здатися окремому заявнику кращим і, можливо, емоційно висловлюючись, найпростішим способом висловити те, що в перші місяці після закінчення війни було досвідом, не піддається опису.

Якщо зосередитися в першу чергу на свідченнях ОДФ, то, як це робить ця книга, доведеться змиритися з відсутністю твердого, детального, комплексного оповідання про кожному вижив, з якими стикаються на цих сторінках.

З точки зору оповідання це може здатися розчаровує; стежити за окремим актором протягом значного моменту, коли вони занурені у свій час, тільки для того, щоб бачити, як вони знову зникають тіні міста, коли цей момент пройшов, грає з нашим людським прагненням до дозволу та зв'язку з особою, яку зазвичай забезпечує здорова літературна арка. Цілком природно, що саме тому більшість обговорень приховування в Німеччині були пов'язані з більше пізніми свідченнями, у яких вижив повідомляє значну інформацію. Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

16 • Занурений на поверхню

деталізація і в цілому чітка хронологічна структура. Безсумнівно, більш пізні свідоцтва корисні і повчальні, і в цій книзі вони використовуються всюди, особливо там, де ці пізніші розповіді можуть пролити світло і підтвердити більш ранні свідчення OdF. Однак це віддає перевагу свідченнями OdF саме через відсутність у них чіткої оповідної арки. Якщо скористатися метафоричною мовою берлінських нирців, то точно так само, як люди, що ховалися під водою, спливали і знову спливали знову і знову протягом всієї війни, так само йдуть справи і з їх історіями. Фактично, одна з останніх причин, по якій свідоцтва OdF, можливо, є найбільш повчальними з усіх свідчень тих, що вижили, полягає саме у відсутності в них чіткої структури розповіді. Вони звертаються до спогадів про пережите досвіді, а не до того, як колективна пам'ять і суспільні потреби хочуть, щоб той чи інший дослід був пов'язаний. Незважаючи на прогалини в інформації, які можуть існувати у будь-якому конкретному індивідуальному резюме OdF, при спільному вивченні сотень свідчень OdF, як це робиться в цій книзі, індивідуальний досвід доповнює один одного, і кожна історія починається з того місця, на якому закінчилася інша. Таким чином, це не стільки якийсь конкретний індивід, чий досвід говорить на користь або визначає досвід приховування в Берліні і його історію, скільки необхідне і складна взаємодія (іноді доповнює, а іноді суперечливе) між окремими голосами, з усіх сил намагаються бути почутими після багатьох років переслідувань і мовчання.

Чому Берлін? Столиця нацистської Німеччини

як місце виживання підводних човнів

По всій окупованій нацистами Європі деякі євреї прийняли рішення сховатися, щоб уникнути майже неминучої смерті. Більшості з них це не вдалося, хоча успіх варіювався від країни до країни, і шанси на виживання все ще були вище, ніж у таборах. Безліч чинників, включаючи місце розташування, національність, політику нацистів, відношення місцевого населення, стать і вік, впливали на те, коли євреї ховалися, скільки з них приховувалося і скільки вижило.51

Хоча необхідні додаткові дослідження, щоб повністю виявити подібності та відмінності в приховуванні під час Голокосту, відмінності інтригують.

Наприклад, у Нідерландах приблизно 16 100 голландським євреям вдалося вижити, ховаючись; їх коефіцієнт виживаності становив приблизно 58

відсотків.52 У Варшавському гетто, через яке пройшло близько 490 000

Євреї померли, тільки 5 відсотків євреїв намагалися сховатися, але ті, хто це зробив, вижили приблизно в 40 відсотках випадків (11 500).53 В межах кордонів Німеччині до 1938 року десь від десяти до дванадцяти тисяч євреїв потонули під час Голокосту, принаймні половина з яких зробила це в Берліні; по щонайменше п'яти тисячам євреїв вдалося вижити, переховуючись по всій країні.54

Незважаючи на те, що менше 10 відсотків берлінських євреїв намагалися піти під воду, це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Введення • 17

і з тих, хто це зробив, вижила лише близько чверті.55 Очевидно, що якими б не були загальні страхи, які спонукають євреїв ховатися, та фактори, що впливають на їх шанси на виживання, єдиної історії пряток не існує.

Враховуючи положення Берліна як столиці Третього рейху, можливо, дивно, що місто є важливим місцем виживання євреїв та німців під час Голокосту. І все ж, незважаючи на це положення, Берлін був не таким безнадійним місцем для євреїв, як можна було б очікувати. Дійсно, в контексті того, що залишилося від єврейської громади Берліна після Голокосту, затоплені євреї Берліна не були незначною присутністю.

З приблизно 8300 берлінських євреїв, які пережили війну, приблизно 20,5 відсотка були підводниками та 22,9 відсотка пережили табори, а інші 56,6 відсотка вижили зробили це з-за того, що були одружені з так званої "арійської" дружині або через свого статусу "полуеврея" (тобто Мишлинга).56 На національному рівні колишні підводники складають щонайменше третина всіх євреїв, що вижили, ховаються в Німеччині (на її кордонах до 1938 року). Як же тоді ми могли б почати пояснювати їх виживання, крім питань удачі, випадковості або індивідуальної ініціативи? Іншими словами, чи в Берліні щось особливе, що дозволило однієї третини всіх німецьких євреїв, що вижили в підпіллі, зробити це в місті і його околицях?

При розгляді цього питання ми повинні бути обережні, щоб не перебільшувати і не применшувати значення міста, структурних реалій нацистської політики та ходу війни, що впливають на шанси на виживання, тим самим зменшуючи вплив берлінських підводних човнів або хоробрість тих, хто їм допомагав. З одного боку, ці фактори, безперечно, відіграли вирішальну роль як у формуванні шансів на виживання, так і в прояві індивідуальної волі за життя затопленим містом; без них показники виживаності в Берліні були б зовсім іншими. Таким чином, центральне значення у визначенні темпів затоплення і виживання в Берліні мають три основних фактора: (1) сам розмір міста; (2) значне і в значній мірі аккультурированное єврейське населення міста; і (3) еволюція і вираз нацистської антисемітської політики в місті.

Будучи великим мегаполісом, Берлін пропонував велику ступінь анонімності, що було важливо для того, щоб уникнути затримання.57 Євреї рано навчилися уникати районів, де їх знали. До 1939 році в місті проживало близько 4,5 мільйонів осіб, що розкинулися на площі 339 квадратних миль. У березні 1943 року, коли понад 6000 євреїв жили під водою, на кожні 69 200 неєвреїв у місті припадало приблизно один підводний човен. Навіть до початку депортацій євреїв все ще можна було знайти в кожному з двадцяти адміністративних районів міста.58 Шукали євреї спеціально відомі райони антинацистського опору (наприклад, Веддинг і Нойкельн) і уникали чи кварталів з більш високою концентрацією нацистів (наприклад, Стег) - Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

18 • Занурений на поверхню

litz) невідомо, проте таке пояснення здається занадто простим. По-перше, соціально–політичні відмінності між окремими районами не завжди були такими жорсткими, як може здатися. Навіть у переважно заможних пронацистских кварталах на певних робочих вулицях проживало кілька колишніх виборців-соціал-демократів і комуністів.59 По-друге, гестапо в кінцевому підсумку виявило б скупчення втікачів євреїв в будь-якому районі міста. Вороги таїлися всюди, але дослідження опору в кварталах Берліна показують, що допомогу євреям існувала по всьому місту.60 Більше того, багато вижили відзначають, що жили з відданими нацистами, які нічого не знали про їх справжньої особистості.

Іншою важливою причиною, по якій так багато євреїв в Берліні потонуло і вижило, було те, що 44 відсотки всіх німецьких євреїв (72 872) проживали в місті, коли там почалися депортації в жовтні 1941 р. 61 Хоча ряд майбутніх дайверів переїхали в місто в 1930-ті роки, щоб уникнути ворожості невеликих містечок і загубитися в міській анонімності, більшість яких були корінними жителями міста, які жили там десятиліттями; вони знали, як влаштоване життя в місті, і корінні берлінці також розуміли нюанси його характеру. Перебування в місті забезпечувало певний рівень комфорту і було певною константою в нестабільному і хаотичному світі пряток. Залишати Берлін на невідому територію було ризиковано, і ті євреї, які все-таки залишали Берлін, щоб сховатися в іншому місці, зазвичай робили це після того, як знаходили роботу або житло. З 425 свідоцтв, розглянутих в рамках цього дослідження, 92 вижили (або 22 відсотки) конкретно згадують про виїзді з міста. Фактичний відсоток, ймовірно, вище. Однак більшість людей, які залишили Берлін, не провели всю війну за межами міста. І з тих, хто це зробив, багато залишилися поблизу, в таких містах і селах, як Ранґсдорф, Барні, Бернау, Стансдорф і Штраусберг, які перебували менше ніж в сорока милях звідси. Дійсно, нерідко зустрічаються свідчення, подібні свідченням Фелікса З., який більшу частину свого часу переховувався за межами Берліна, але вказав берлінські адреси чотирнадцяти зі своїх п'ятнадцяти помічників.62

Цінність Берліна також полягала в тому факті, що більшість євреїв міста були невід'ємною частиною характеру міста і давно аккультурировались в неєврейському суспільстві.63 До захоплення влади нацистами євреї брали участь у всіх аспектах життя німецької, живучи пліч-о-пліч, працюючи з неєвреями, дружачи з ними і вступаючи в шлюби з неєвреями. Дійсно, у 1920-ті роки 30 відсотків всіх єврейських шлюбів в Берліні укладалися з неєвреями.64 У повоєнних інтерв'ю вижили іноді відзначають, що колись відчували себе частиною Німеччини, і ми не повинні недооцінювати, наскільки корисним було їх положення "німецьких громадян єврейської віри" (як багато хто вважали самі) і їх знайомство з німецькими культурними і соціальними звичаями для забезпечення їх виживання. Дійсно, "Знання євреями німецької мови" і це видання у відкритому доступі були надані за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Введення • 19

міріади діалектів пом'якшили значний культурний бар'єр для виживання. В інших частинах Європи, особливо далі на схід, відсутність культурної адаптації створювало труднощі для євреїв, які намагаються сховатися.65 У Польщі, наприклад, мовне розділення поставило ряд євреїв у вкрай невигідне становище, оскільки їдішскій акцент багатьох з них міг їх видати.66

Результатом стало те, що деякі поляки не бажали ховати євреїв, а коли вони це робили, культурні відмінності часто змушували переховуються євреїв зберігати мовчання і ховатися з очей геть. Навпаки, берлінські нирці пересувалися вільніше і легше змішувалися з неєвреями; ще до того, як вони пірнули, їх знання німецької мови служило вирішальним перевагою.

Центральним для розуміння того, чому Берлін є найбільшим місцем виживання підводних човнів, було вираження нацистської антисемітської політики в місті. Євреї в Берліні, навіть після початку депортацій, ніколи не стикалися з таким ступенем соціальної чи фізичної ізоляції від неєвреїв, як у Східній Європі. Фактично, приблизно 4700 євреїв, які перебувають у шлюбі з неєвреями, легально проживали в місті протягом всієї війни.67 Ці пари часто надавали неоціненну допомогу євреям, який намагався уникнути арешту та депортації. Крім того, гетто, побудовані на сході, так і не з'явилися в місті, і, незважаючи на ізольовані робочі зони і напів-ізольовані житлові будинки, у євреїв були цінні контакти з неєвреями; коли приходив час занурюватися, дайвери часто могли звернутися до цих контактів за допомогою. Дійсно, на відміну від Польщі, де неєвреїв, спійманих на тому, що вони ховалися, стратили без суду і слідства разом з усією їхньою сім'єю, нееврейским помічникам в Берліні не загрожував автоматичний смертний вирок.68 В Німеччині не було конкретного злочину за переховування євреїв, тільки більш широке злочин у вигляді Judenbegünstigung (пособництво євреїв), і покарання за допомогу євреям значно варіювалося, починаючи від укладення в концентраційний табір і закінчуючи більш короткими термінами тюремного ув'язнення, а іноді і взагалі ніякими термінами. 69 Нарешті, євреї, які проживали в Берліні на момент початку депортацій, виграли від відносно тривалої депортації (приблизно шістнадцять місяців). Хоча перші депортації почалися в жовтні 1941 року, остання з великих депортацій відбулася лише на початку березня 1943 року, тим самим давши єврейським берлінцям більше часу для збору інформації про те, що таке "переселення".

дійсно уявний.70 Більше того, єврейське населення саме по собі до цього моменту залишалося значно більшим, ніж в інших великих містах Німеччини, а це означає, що, коли в кінці лютого 1943 року почалися останні великі облави на євреїв, навколо просто було більше людей, яких можна було б потонути, якби вони були здатні і хотіли. Це просте, але важливе пояснення знаходить підтвердження в недавньому дослідженні Сюзанни Шрафштеттер про євреїв, які переховувалися в Мюнхені і його околицях. Хоча Мюнхен теж став свідком останніх великих депортацій одночасно з Берліном, єврейська комуна - це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

20 • Занурений на поверхню

тамтешній місто вже був настільки спустошений попередніми депортаціями, що в місті все ще залишалося дуже мало євреїв, здатних бігти. Для порівняння: під час останніх великих депортацій в кінці лютого-початку березня 1943 року близько п'ятнадцяти тисяч євреїв все ще працювали в якості підневільних робітників у величезної військової промисловості Берліна, на роботах, які захистили їх від більш ранніх депортацій.

У Мюнхені таких єврейських робітників налічувалося всього 313,71 людини

Нарешті, одне застереження: хоча берлінські дайвери скористалися допомогою тисяч неєвреїв, як завдяки організованим мереж опору, так і прикладів індивідуальної хоробрості і людяності з боку населення міста, ми повинні подбати про те, щоб не романтизувати місто, який всього десять років тому мав міжнародну, прогресивну, космополітичну репутацію, яка зберігається за ним по сей день. Якою б не була репутація веймарського Берліна як сучасного закладу, кабаре, яскравого гей-спільноти, авангардної мистецької сцени або місця, де, за висловом історика Пітера Гея, аутсайдер ставав своїм, антисемітизм в місті вже набирав силу.72 Після приходу Гітлера до влади в 1933 році ця сила неухильно збільшувалася, поки до часу початку депортацій 1941 року вона не стала переважною. Дійсно, яким би складним не був нацизм в місті порівняно з іншими регіонами країни, нацисти все одно набрали 34,6 відсотка голосів на виборах в березні 1933 року (порівняно з 43,9

у відсотках по країні).73 Антисемітське насильство, развязанное СА після захоплення влади Гітлером, супроводжувалося тим, що до кінця 1934 року міське уряд видав близько п'ятдесяти п'яти антисемітських постанов, число яких з роками тільки збільшувалася. Хоча співчуття переслідуванням євреїв можна було зустріти по всьому місту, навіть проявляючись у гучної критики під час хвилі антисемітського насильства, що охопила місто влітку і восени 1938 року, нацисти продовжували посилювати свої переслідування євреїв.74 Навіть представники неіудейського населення Берліна, які проявляли індивідуальну хоробрість, намагаючись як до, так і під час депортацій, а також у роки затоплення допомагати євреям щосили, були в меншості як з боку затятих нацистів, так і з боку тих, хто відводив очі. Хоча, можливо, до тридцяти тисяч берлінців були залучені в активне приховування євреїв, що уникли депортації, часто більше дюжини чоловік надавали допомогу одному єврею, це все одно був незначний відсоток від усього населення міста (менше 1 відсотка), і досить було одного акта доносу, щоб знищити все. Таким чином, хоча ми не повинні забувати про космополітичної репутації, яку коли-то міг мати місто, і хоча його дух, можливо, продовжував жити в будь-якій кількості окремих берлінців, ми не повинні віддавати столиці нацистської Німеччини більше честі, ніж вона заслуговує, пояснюючи, чому так багато німецьких євреїв зуміли пережити жахи Голокосту, опинившись там затопленими.

Введення • 21

Структура книги

Ця книга поділена на чотири розділи: "Занурення", "Виживання", "Життя" і "Спливання". Кожна з цих глав присвячена основним темам, що проходить через життя й досвід берлінських дайверів. Кожна глава також розташована в хронологічному порядку, щоб познайомити читача зі складнощами підводного життя в Берліні військового часу. Однак таке зіставлення теми та хронології не слід розуміти як обмеження різних подій, описаних в кожній главі, яким-небудь конкретним роком.

Швидше, це зіставлення необхідно для того, щоб передати досвід життя в умовах великого міста і те, як цей досвід був сформований більш широкими силами депортації, війни і Голокосту. Більш того, тематична послідовність голів в цілому вказує на процес приховування, в ході якого євреї спочатку занурювалися, а потім починали процес навчання виживання. Опинившись під водою, євреї могли скористатися своїм знанням міста, і часто так і робили, щоб спробувати створити видимість життєствердних завдань і занять. І в останні місяці і тижні війни вони почали повільний, хаотичний і небезпечний процес спливання на поверхню і відновлення суспільної ідентичності. Однак на цей досвід безпосередньо вплинули на хід війни і нацистська політика: іншими словами, хронологія та структурні сили, що лежать за межами підводних човнів'

контроль.

Глава 1, "Занурення", розповідає про перші депортації в жовтні 1941 року

під час останньої великої депортації на початку березня 1943 року. У розділі аналізуються три доступних варіанти реагування на депортації — виконання наказів про депортацію, самогубство і затоплення — і стверджується, що, хоча самогубство і приховування були явною відмовою від націонал-соціалістичної політики, депортація траплялася не тільки з євреями. Євреї свідомо й активно намагалися вирішити, як реагувати на депортацію. Глава завершується обговоренням Великої заводської операції 28 лютого–5 березня 1943 року, події, яке спровокувало найбільшу кількість спроб затоплення.

Глава 2, "Виживання", описує залишок 1943 року і використовує цей перший повний рік підводного життя для багатьох підводних човнів як призму, через яку можна розглянути проблеми забезпечення продовольством, одягом і притулком при подоланні небезпек арешту і доносу. В цьому розділі стверджується, що успішне подолання труднощів, пов'язаних з укриттям, було процесом навчання, протягом якого міські дайвери і лихачі розробили ряд стратегій, що дозволяють оптимізувати свої шанси на виживання. Цей перший рік у бігах також був найнебезпечнішим, на його частку припадає майже дві третини всіх арештів на підводних човнах. Таким чином, євреїв-підводникам необхідно було швидко адаптуватися до загроз, з якими вони стикалися.

22 • Занурений на поверхню

У розділі 3 "Життя" розглядається 1944 рік і ґрунтується на аргументі попередньої глави про те, що виживання було процесом навчання. У розділі стверджується, що акліматизація до обставин нелегальної життя і встановлення цінних контактів та стратегій виживання дозволили багатьом підводним човнам зосередити частину своєї енергії на розвитку почуття рутини і нормальності у своєму житті. У цьому розділі також розглядається те, як проблеми дружби, зайнятості та відпочинку, а також більш похмурі проблеми хвороб, смерті і зґвалтування вплинули на те, як вижили, згадували якість свого досвіду. В цьому розділі стверджується, що емоційний вплив цих різних переживань зробило такий же вплив на формування спогадів тих, хто вижив про життя під водою, як і чисто фізичні труднощі, пов'язані з цим актом.

Глава 4, "Спливання", охоплює останні місяці війни 1945 року. У цій главі розглядається неухильно знижується доступність їжі та притулку для євреїв, зростаюча небезпека арешту гестапо, наближення Радянської Армії і те, як це створило нові можливості для виживання, а також нові труднощі. В цьому розділі стверджується, що навіть у хаосі, викликаному відступом німецької армії, євреї все ще були в змозі використовувати обставини, створені війною, для постійної розробки нових стратегій виживання. У цій заключній главі також аналізується, яким чином надії і страхи, що залишилися в місті євреїв часом перетиналися з надіями і страхами неіудейського населення і як ці надії і страхи відображали конкретний досвід Берліна військового часу.

Примітки

1. "Це була моя боротьба". Landesarchiv Berlin (далі-ЛАБОРАТОРІЯ), C. Rep. 118-01 Nr.: 38151.

2. Zentrum für Antisemitismusforschung (hereafter ZfA), File of Dr. Charlotte Bamberg, "Untergetaucht—An Der Oberfl äche—1941/1945."

3. Повне обговорення емпіричних даних, що лежать в основі цього дослідження (тобто Кількості євреїв, що опинилися затопленими, частоти арештів, статі і віку підводних човнів), а також того, як автор прийшов до своїх висновків, можна знайти в додатку до цієї книги.

4. Незважаючи на проблематичний характер термінів "нелегальний" або "живе нелегально", члени вижили берлінських підводних човнів також використовували ці терміни для опису себе і свого досвіду. See Rudolf Frauenfeld, "Wir Illegalen," Der Weg: Zeitschrift für Fragen des Judentums, 22 March 1946.

5. Ентоні Рід і Девід Фішер припускають, що самостійно вибраний термін "Підводний човен" був прямим відображенням поглядів середнього берлінця на життя; у книзі Ріда і ФішераБерлін: Біографія міста" (Лондон: Хатчінсон, 1994), с. 236. См. також Пітер Гей, Мій Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Введення • 23

Німецький питання: дорослішання в нацистському Берліні (Нью-Хейвен, Коннектікут: видавництво Єльського університету, 1998), 13-14.

6. См. Елвін Х. Розенфельд, "Популяризація та пам'ять: справа Анни Франк".

в Уроках і спадщині: значення Голокосту в мінливому світі, вид. Пітер Хейс (Эванстон, Іллінойс: видавництво Північно-Західного університету, 1991), 243-78; Зої Ваня Ваксман, Написання Голокосту: ідентичність, свідоцтво, репрезентація (Оксфорд: Видавництво Оксфордського університету, 2006), 136; Ніколас Старгардт, "Діти", в Оксфордському довіднику з вивчення голокосту, вид. Пітер Хейс і Джон К. Рот (Оксфорд: видавництво Оксфордського університету, 2010), 227; і Маріон А. Каплан, між гідністю і відчаєм: єврейське життя у нацистській Німеччині (Оксфорд: видавництво Оксфордського університету, 1998), 205.

7. For more on the importance of survivor language in understanding the hiding experience in Berlin, see Richard N. Lutjens, Jr., "Vom Untertauchen: 'U-Boote' und der Berliner Alltag 1941-1945," in im Alltag Holocaust: Jüdisches Leben im Großdeutschen Reich 1941-1945, ed. Andrea Löw, Doris L. Bergen, and Anna Hájková (München: Oldenbourg Verlag, 2013).

8. Місіс Рут Гампел, інтерв'ю з автором, 2 квітня 2008 р., Петалума, штат Каліфорнія.

9. См. додаток. Списки тих, що вижили були опубліковані в періодичному виданні єврейсько–німецької еміграції "Ауфбау: Реконструкція" протягом двох місяців, починаючи з 2

Листопад 1945 року, у розділі під назвою "Neue Listen von Juden в Берліні" (від 16 листопада 1945 року, під назвою "Neue Berliner Liste"). Імена тих, що вижили, які переховувалися, були позначені літерою "б". Хоча існують деякі розбіжності, списки в цілому точні. Вони були опубліковані в період з листопада 1945 р. по січень 1946 року. Списки можна знайти в наступних виданнях. За 1945 рік: № 45 (стор 28); № 46

(p. 26); Nr. 47 (p. 26); Nr. 48 (p. 36); Nr. 49 (p. 26); Nr. 50 (p. 27); Nr. 51 (p. 27); Nr. 52 (p. 37). За 1946 рік: № 1 (стор 26); № 2 (стор 32); № 3 (стор 27). Ці списки містять назви більше дев'ятисот колишніх підводних човнів. Додаткові імена були зібрані автором з свідоцтв, знайдених у Центрі вивчення антисемітизму Берлінського технічного університету.

10. ZfA, Досьє доктора Шарлотти Бамберг.

11. Література про те, як ховатися в Німеччині, хоча і невелика, привертає все більшу увагу вчених, як сама по собі, так і в рамках ширших оповідань. Notable examples include Maren Krüger, Marion Neiss, Martina Voigt, Birgit Wagener, and Irina Wandrey, "im Alltag Berliner Untergrund," in Antisemitismus in Jüdische Geschichte, ed. Rainer Erb and Michael Schmidt (Berlin: Wissenschaftlicher Autorenverlag, 1987); Wolfgang Benz, ed., Die Juden in Deutschland, 1933-1945: Leben unter nationalsozialistischer Herrschaft (München: Verlag C. H. Beck, 1988); Marion Kaplan, Between Dignity and Despair: Jewish Life in Nazi Germany (1998); Trude Maurer in Marion Kaplan, eds., Jewish Daily Life in Germany, 1618-1945 (Oxford: Oxford University Press, 2005); Wolfgang Benz ed., Überleben im Dritten Reich: Juden im Untergrund und ihre Helfer; Petra Bonavita, Mit falschem Pass und Zyankali: Retter und Gerettete aus Frankfurt am Main in der NS-Zeit (Stuttgart: Schmetterling-Verlag, 2009); Susanna Schrafstetter, Flucht und Versteck: Untergetauchte Juden у München—Verfolgungserfahrung und Nachkriegsalltag (Göttingen: Wallstein Verlag, 2015); Марникс Крез і Беата Космала, "Перед обличчям депортації в Німеччині та Нідерландах: виживання в бігах", в перед лицем катастрофи: євреї і неєвреї в Європі під час Другої світової війни, вид. Beate Kosmala and Georgi Verbeeck (New York: Berg, 2011); also, Beate Kosmala, "Zwischen Ahnen und Wissen: Flucht vor der Deportation (1941-1943)," in Die Deportation der Juden aus Deutschland: Pläne—

Практика—Реакція, вид. Бирте Кундрус і Беате Мейер (Göttingen: Вальштейн) - Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

24 • Занурений на поверхню

Verlag, 2004); Beate Kosmala, "Überlebensstrategien jüdischer Frauen in Berlin: Flucht vor der Deportation (1941-1943)," in Löw, Bergen, Hájková, im Alltag Holocaust; and, Lutjens, "Vom Untertauchen." Чудова ілюстрація одиночного акта приховування і пам'яті вижив дивіться у Марка Розмана, Переховується минуле (Лондон: Penguin, 2000). Помітним виключенням і відмінним прикладом комплексного, орієнтованого на конкретне місце розташування дослідження переховуються за межами Німеччини є книга Гуннара Паульссона "Секретний місто: приховані євреї Варшави, 1940-1945" (Нью-Хейвен, Коннектікут: видавництво Єльського університету, 2002).

12. Каплан, Між гідністю і відчаєм, 201.

13. См. Зої Ваксман, "Приховане зґвалтування і сексуальне насильство" в книзі "Сексуальне насильство проти єврейських жінок під час Голокосту", вид. Соня М. Хеджпет і Рошель Р. Сайдель (Уолтом, Массачусетс: видавництво Університету Брандейс, 2010), 16g.

14. Обговорення труднощів приховування з членами сім'ї див. у книзі Каплана "Між гідністю і відчаєм", 204.

15. Андреас Нахама, Юліус Х. Шепс і Герман Саймон, ред., Євреї в Берліні, пер. Майкл С. Каллен і Еллісон Браун (Берлін: Henschel Verlag, 2002), 215.

16. Крістофер Браунінг у своєму дослідженні трудового табору Стараховице описує свідоцтва, з якими він працював у своєму дослідженні, як збережені "щодо недоторканими".

См. Крістофер Р. Браунінг, Згадуючи виживання: всередині нацистського табору рабської праці (Нью-Йорк: W. W. Norton & Company, 2009), 234.

17. См. Аннет Вивиорка, Епоха свідка, пер. Джаред Старк (Ітака, Нью-Йорк: видавництво Корнеллського університету, 2006), xxii. Недавня робота Зої Ваксман намагається прорватися крізь колективну пам'ять, щоб відобразити "неоднорідність" переживань вижили; див. Ваксман, Друкарська про Голокост.

18. См. Моше Циммерман, "Німецькі євреї в історії Шоа", в Про німців і євреїв при нацистському режимі: нариси трьох поколінь істориків, вид. Моше Ціммерманн (Єрусалим: Видавництво Єврейського університету Магнес, 2006), 108.

19. Терренс Де Пре, Вижив: анатомія життя в таборах смерті (Оксфорд: видавництво Оксфордського університету, 1976), 29.

20. См. Книгу Еріка Х. Бема, "Ми вижили: історії чотирнадцяти зачаїлися і переслідуваних у Нацистській Німеччині" (Нью-Хейвен, Коннектікут: видавництво Єльського університету, 1949) і Курта Гроссманн , "Безсмертний полк": Мета людського існування в Німеччині, данклен Таген (Гамбург: Фурше, 1957).

21. For more on this initiative, see Dennis Riffel, Unbesungene Helden: Die Ehrungsinitiative des Berliner Senats, 1958 bis 1966 (Berlin: Metropol Verlag, 2007).

22. Леонард Гросс, Останні євреї в Берліні (Нью-Йорк: Simon & Schuster, 1982).

23. See Reinhard Rürup, ed., Jüdische Geschichte in Berlin: Essays und Studien (Berlin: Druckhaus Hentrich, 1995); Nachama, Schoeps, and Simon, Jews in Berlin; and Beate Meyer and Hermann Simon, eds., Juden in Berlin, 1938-1945 (Berlin: Philo Verlagsgesellschaft, 2000). Wolf Gruner the chronicles antisemitic measures taken against the Jews of Berlin in Wolf Gruner, Judenverfolgung in Berlin, 1933-1945: Eine Chronologie der Behördenmassnahmen in der Reichshauptstadt (Berlin: Druckhaus Hentrich, 1996). Протест неєврейських жінок проти арешту їхніх чоловіків-євреїв в лютому і березні 1943 року знову привернув увагу Вольф Грунере, Більш широка площа на Розенштрассе: Фабрика-акція і верф для "нещасних"

1943 (Frankfurt/M: Fischer Taschenbuch Verlag, 2005). Історію Берлінської єврейської лікарні 1940-х років дивіться у книзі Даніала Б. Сільвера "Притулок у пеклі: як берлінська єврейська лікарня пережила нацистів" (Бостон: Houghton Miffl'a в компанії, 2003). Історії єврейських інформаторів, які працювали на гестапо в Берліні та Відні, були опубліковані у цьому виданні у відкритому доступі за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Введення • 25

subject of Doris Tausendfreund, Erzwungener Verrat: Jüdische "Greifer" im Dienst der Gestapo, 1943-1945 (Berlin: Metropol Verlag, 2006).

24. Gedenkstätte Stille Helden знаходиться за адресою Розенталер-штрассе, 39, в будівлі колишньої щіткової фабрики Отто Вайдта, ярого захисника переслідуваних євреїв у нацистському період. На додаток до їх власної публікації, Gedenkstätte Stille Helden, музей в даний час збирає велику базу даних про прихованих і їх рятувальників.

25. Аналогічним чином, недавнє микроисторическое дослідження Крістофера Браунінга, присвячене вижив в трудовому таборі Стараховице, переслідує дві мети - досягнення "достовірності", а також "фактичної точності". См. Браунінг, "Згадуючи про виживання", 7.

26. См. Вивьерка, Епоха свідка. См. також Ваксман, Написання Голокосту; Рауль Хилберг, Джерела досліджень голокосту: аналіз (Чикаго: Іван Р. Ді, 2001) і Лоуренс Лангер, Свідчення про Голокост: руїни пам'яті (Нью-Хейвен, Коннектікут: видавництво Єльського університету, 1991).

27. Ваксман визнає, наприклад, що вижили в бігах часто "не вистачає багатьох спільних переживань, до яких апелюють вижили в концентраційних таборах" при відтворенні пам'яті тих, хто вижив. У Ваксмана, Пише про Голокост, 165.

28. Вивьерка, Епоха свідка, xii.

29. Вивьерка, Епоха свідка, 132

30. Ваксман, Пише про Голокост, 129.

31. См. Лоуренс Лангер, "Перевизначення героїчного поведінки", в Hayes, Уроки і спадщина, 227-29. См. також Ваксман, Написання Голокосту, 119. Про процесі написання див. Хилберг, Джерела досліджень голокосту, 67-71.

32. In addition to the above titles, see also, Inge Deutschkron, Ich trug den gelben Stern (München: Deutscher Taschenbuch Verlag, 1978); Margot Friedländer with Malin Schwerdtfeger, "Versuche, dein Leben zu machen": Als Jüdin versteckt in Berlin (Berlin: Rowohlt, 2008); Barbara Lovenheim, Survival in the Shadows: Seven Hidden Jews in Hitler's Berlin (London: Peter Owen, 2002), and, most recently, Marie Jalowicz Simon, Untergetaucht: Eine junge Frau überlebt in Berlin, 1940-1945 (Frankfurt/Main: S.

Fischer, 2014).

33. Вивьерка, Епоха свідка, 108-10, 126-27.

34. См. Лангер, “Перевизначення героїчного поведінки", 229, 235.

35. Багато інтерв'ю були проведені неспеціалістами, і в них робилися спроби, наприклад, домогтися від вижили визнання в страху (коли деякі вижили стверджують, що вони не боялися) або спростувати твердження, що вижили про дати добре відомих подій, таких як вторгнення Німеччини в СРСР.

36. Обговорення проблем, пов'язаних з встановленням точності, див. Браунінг, Згадуючи виживання, 7-8.

37. Regarding the history of the Victims of Fascism and their treatment under the Soviet-controlled sector and later in the DDR, see Susanne zur Nieden, Unwürdige Opfer: Die Aberkennung von NS-Verfolgten in Berlin 1945 bis 1949 (Berlin: Metropol Verlag, 2003); Christoph Hölscher, NS-Verfolgte im "antifaschistischen Staat": Vereinnahmung und Ausgrenzung in der ostdeutschen Wiedergutmachung (1945-1989) (Berlin: Metropol Verlag, 2002).

38. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-01, Номер: 39108. For more on the strict early criteria for obtaining OdF status, as fi rst enacted on 23 June 1945 in the Soviet Zone of Occupation, see Ulrike Offenberg, "Seid Vorsichtig gegen die Machthaber": Die jüdi schen Gemeinden in der SBZ und der DDR, 1945-1990 (Berlin: Aufbau-Verlag GmbH, 1998), 43-45.

39. zur Nieden, Unwürdige Opfer, 28-31, 45-49. See also, Offenberg, "Seid vorsichtig gegen die Machthaber," 45-48.

26 • Занурений на поверхню

40. Архів Юдейського центру (далі CJA) 4.1., 2106.

41. CJA 4.1, 2971.

42. Я в боргу перед Сарою Ллю, Джудіт Б. і Бертоном П. Резниками, докторантами Центру перспективних досліджень Голокосту Меморіального музею Голокосту США, за те, що вони звернули мою увагу на цю фразу і її значення для моїх досліджень. Також див. Рауль Хилберг, Винуватці, жертви, свідки: єврейська катастрофа, 1933-1945 (Нью-Йорк: HarperCollins, 1992), 187.

43. CJA 4.1, 3156.

44. Лангер, Свідчення про Голокост, 128.

45. Ден Стоун, Звільнення таборів: Голокост та його наслідки (Нью-Хейвен, Коннектікут: видавництво Єльського університету, 2015), 2.

46. Лангер, Свідчення про Голокост, 19.

47. Лангер, Свідчення про Голокост, 129, 143.

48. Брюс Кемпбелл, "Автобіографії насильства: СА своїми словами", Центральна європейська історія 46, № 2 (2013): 219.

49. CJA 4.1, 1846.

50. Крістофер Браунінг також зазначив, що свідчення, які він вивчив для свого недавнього дослідження, залишилися "дивно стабільними і менш податливими, що [він] очікував". См. Браунінг, "Згадуючи про виживання", 9.

51. Докладне обговорення того, чому показники виживаності євреїв так сильно розрізнялися по всій окупованій нацистами Європі, див. у книзі Пітера Хейса " Чому?". Пояснення Голокосту (Нью-Йорк: W. W. Norton & Company, 2017), 218-258.

52. У книзі "Крез і Космала", "Перед обличчям депортації", 132-33.

53. Паульссон, "Таємний місто", 231-32. Дивись також, Крез і Космала, "Перед обличчям депортації".

138-39.

54. См. Крез і Космала, "Перед обличчям депортації", 97, 115.

55. Крез і Космала оцінюють число тих, що вижили в Берліні десь між 1700 і 2000 у статті "Їм загрожує депортація", 124. See also, Gedenkstätte Stille Helden, 8.

56. Siegmund Weltlinger, "Hast du es schon vergessen?" Erlebnisbericht aus der Zeit der Verfolgung (Berlin: Gesellschaft für christlich-jüdische Zusammenarbeit in Berlin, 1954). Дивіться також Wolf Gruner , Judenverfolgung in Berlin: Eine Chronologie der Behordenmassnahmen in der Reichshauptstadt (Берлін: Druckhaus Hentrich, 1996), 94 [також цитується як Wolf Gruner, Переслідування євреїв в Берліні 1933-1945: хронологія заходів влади в столиці Німеччини, пер. з англ., William Templer (Berlin: Берлін Topographie des Terrors, 2014)]. Дані, вперше наведені Зигмундом Вельтлингером, лягли в основу наведених цифр і використовуються вченими при оцінці числа тих, що вижили берлінських євреїв. У наукових роботах все ще цитується первісна цифра Велтлингера про 1400 вижили євреїв Берліна, які переховуються, включаючи Роджера Мурхауса, Берлін на війні: життя і смерть в столиці Гітлера, 1939-1945 (Лондон: Random House, 2010), 306; Каплан, Між гідністю і відчаєм, 228; і Працю Маурер, "Від повсякденного життя до надзвичайного стану: євреї у Веймарі і нацистської Німеччини","Єврейської повсякденному житті", вид. Маріон Каплан, переклад. Еллісон Браун (Оксфорд: видавництво Оксфордського університету), 2005, 373. Недавні оцінки, проведені дослідниками з Геденкштетте Стілла Хельд в Берліні, тепер показують, що понад 1700 євреїв вижили, ховаючись в місті і його околицях. Ця оновлена цифра використовується в даному дослідженні. Однак мені невідомо про будь-які зміни, внесені до оцінки числа тих, що вижили в таборах і від змішаних шлюбів.

Відповідно, наведені статистичні дані представляють собою гібрид вихідних даних Велтлингера про вижили в таборах і змішаних шлюбах і більше нових оцінок вижили в бігах.

57. Дослідження показують, що в інших країнах Європи анонімність міст, як правило, робить їх більш сприятливими для приховування, ніж невеликі міста або сільська місцевість. Benz, це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Введення • 27

Уберлебен в Дриттенском рейху, 12. Історію євреїв, які переховувалися у Варшаві, див. Також Паульссон, Таємний місто.

58. Нахама, Шопс і Саймон, Євреї в Берліні, 139. Статистичну розбивку берлінських євреїв по районах дивіться в Gruner, Judenverfolgung, 93.

59. Наприклад, в так званому "Arme-Leute-Ecken" в Штеглице був досить сильний комуністичний контингент, незважаючи на те, що більше 40 відсотків жителів району проголосували за НСДАП на виборах в листопаді 1932 року. See Hans-Rainer Sandvoß, Widerstand in Steglitz und Zehlendorf (Berlin: Gedenkstätte Deutscher Widerstand, 1986), 7.

60. У 1980-х роках масштабне наукове захід Німецького наукового товариства призвело до публікації журналу Widerstand 1933-1945. З чотирнадцяти томів, докладно описують різні групи опору та окремих осіб, всі, крім чотирьох, були продуктом Ханса-Райнера Сандвоса. See, for example, Sandvoß, Widerstand in Neukölln (Berlin: Gedenkstätte Deutscher Widerstand, 1990); Sandvoß, Widerstand in einem Arbeiterbezirk (Berlin: Gedenkstätte Deutscher Widerstand, 1983); and Sandvoß, Widerstand in Steglitz und Zehlendorf. См. також Крез і Космала, "Перед обличчям депортації", 121.

61. See BA R 8150/26, 8150/27, ZIH 112/21b, StadtA Mainz NL Oppenheim 52/28, YVA 0.8/14, “Monatliche Entwicklung der jüdischen Bevölkerung in Berlin, 1941–

1943."

62. CJA 4.1, 3156.

63. Про різноманітність міста та його джерелах допомоги євреям див. Крез і Космала,

"Загрожує депортація", 122.

64. См. Авраам Баркаи, "Єврейське життя в її німецької середовищі", в Німецько-єврейської історії в новий час, тому. 4: Оновлення і руйнування, 1918-1945, вид. Майкл А. Мейер (Нью-Йорк: видавництво Колумбійського університету, 1998), 57.

65. Нехама Тек, "Допомагає поведінку і порятунок під час Голокосту", в книзі Хейса, Уроки і спадщина, 210-24.

66. Tec, "Допомагає поведінка", 213.

67. Грунер, Переслідування євреїв, 53.

68. Tec, "Допомагає поведінку і порятунок", 211-12.

69. См. Крез і Космала, "Перед обличчям депортації", 123, 146.

70. Крез і Космала, "Перед обличчям депортації", 117.

71. Schrafstetter, Flucht und Versteck, 83.

72. Серед безлічі чудовою літератури про сучасність і яскравою культурного та художнього середовища міста та Веймарської Німеччини в більш загальному плані дивіться, наприклад, мемуари Крістофера Ишервуда "Крістофер і йому подібні" (Лондон: Eyre Meteum, 1997); Роберта Бичі "Гей-Берлін: місце народження сучасної ідентичності" (Нью-Йорк: Вінтажні книги, 2014). Також Пітер Єлавіч, Берлінське кабаре (Кембридж, Массачусетс: видавництво Гарвардського університету, 1993); Пітер Гей, Веймарська культура: аутсайдер як інсайдер (Нью-Йорк: Harper Torchbooks, 1968); Катаріна фон Анкум, изд., в мегаполісі: Гендер і сучасність у веймарській культурі Жінки (Берклі: видавництво Каліфорнійського університету, 1997); і Ерік Д. Вайц, Веймарська Німеччина: обіцянку і трагедія (Прінстон, Нью-Джерсі: видавництво Прінстонського університету, 2007). For more information on the city during the Third Reich, see Rüdiger Hachtmann, Thomas Schaarschmidt, and Winfried Süß, eds., Berlin im Nationalsozialismus: Politik und Gesellschaft 1933–

1945 (Beiträge zur Geschichte des Nationalsozialismus (Göttingen: Wallstein Verlag, 2011).

73. Wolfgang Ribbe, ed., Geschichte Берлінської: Von der Märzrevolution bis zur Gegenwart (München: C. H. Beck Verlag, 1988), 2:934. См. також Річард Ф. Гамільтон, Хто голосував за Гітлера? (Прінстон, Нью-Джерсі: видавництво Прінстонського університету, 1982), 476.

28 • Занурений на поверхню

74. Про антисемітські заходи, вжиті проти євреїв у місті в період з 1933 по 1945 рік

and the reaction of the Berlin population, see Wolf Gruner, "Die Verfolgung der Juden und die Reaktionen der Berliner," in Berlin, 1933-1945, ed. Michael Wildt and Christoph Kreutzmüller (München: Siedler Verlag, 2013), 311-24.

Глава 1

ЗАНУРЕННЯ У ВОДУ

Y• Z

Прелюдія: Берлін, 1938-1941

10 червня 1938 року Йозеф Геббельс, нацистський міністр пропаганди, звернувся до більш ніж трьох сотень поліцейських Берліна: “Заклик до згуртування - це не закон, а скоріше переслідування. Євреї повинні забратися з Берліна. Поліція допоможе мені в цьому"1. Перші п'ять років правління нацистів були свідками поступового, але неухильного посилення обмежень щодо єврейського населення Німеччини і його зростаючого виключення з політичної, культурної, соціальної і економічного життя країни.2 Берлін не був застрахований від цих подій. Однак 1938 рік став свідком початку все більш жорстокою і радикальної політики, спрямованої на вигнання євреїв з німецької землі. Хоча до кінця 1937 року приблизно 30 відсотків берлінських євреїв емігрували, в місті все ще залишалося понад 110 000 чоловік.3 Більш того, незважаючи на постійні нападки на єврейську комерційну діяльність, які відбувалися з початку 1930-х років, єврейські підприємства Берліна (або ті, які нацисти називали єврейськими підприємствами) зуміли вистояти у надзвичайній мірі.

Хоча розмір підприємств, що належать євреям, різко скоротився за попередні п'ять років (причому переважна більшість з них було занадто маленьким, щоб бути занесеним в комерційний регістр міста), Крістоф Крейцмюллер стверджує, що за станом на літо 1938 року понад 42 750 єврейських підприємств продовжували існувати

(порівняно з близько 50 000 в 1933 році), при цьому близько 6500 раніше досить великі, щоб бути занесеними в комерційний регістр.4 Тим не менш, рішучість нацистів позбавити країну від євреїв зросла в геометричній прогресії протягом року, про що свідчить те, що це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

30 • Занурений на поверхню

у "хвилі указів", покликаних знищити всю єврейську комерційну діяльність, повністю ізолювати євреїв від неєвреїв і поставити все ще номінально автономні єврейські громади під жорсткий нацистський бюрократичний контроль.5 Остаточний розрив з більш поступової політикою економічної і соціальної ізоляції режиму стався в ніч з 9 на 10 листопада 1938 року, коли нацистські власті розв'язали небачену з часів середньовіччя хвилю терору і насильства проти євреїв: Кришталеву ніч.6

Події Кришталевої ночі стали поворотним моментом для євреїв Німеччини. Всі залишилися ілюзії безпеки зникли, як і ідея єврейського майбутнього в Німеччині. У Берліні нацистські орди на чолі з СА розграбували і зруйнували сотні єврейських підприємств (точні цифри невідомі), підпалили дев'ять з дванадцяти синагог міста та, на тлі побиття і вбивств, заарештували або намагалися заарештувати близько дванадцяти тисяч берлінських євреїв, відправивши приблизно три тисячі чоловік в концентраційний табір Заксенхаузен у передмісті Берліна Оранієнбурзі.7 Фінансові наслідки також були руйнівними. Відразу після погрому нацисти наклали колективний штраф у розмірі мільярди рейхсмарок на євреїв країни.8 Місяць нацисти віддали наказ про загальнонаціональної аринизации або ліквідації всіх підприємств, що належать євреям; процес зайняв час, але в період з 1938 по 1941 рік закрилося 5577 підприємств, що належать євреям.9 Спостерігаючи за метушнею навколо себе, неєврейські автор щоденників Рут Андреас-Фрідріх написала: “Тепер я це знаю. Єврейська війна почалася ... атакуючи по всіх напрямках".10 Справді, озираючись назад, на історію, можна сказати, що події Кришталевої ночі віщували неминучу війну проти євреїв Європи.11

Берлінські євреї були спіймані в пастку принизливих національних і міських законів, покликаних завершити заходи ізоляції, прийняті проти них протягом перших п'яти років нацистського правління. У грудні 1938 року міністерство праці Німеччини створило окреме Центральне адміністративне управління для євреїв для координації всіх питань, пов'язаних з єврейською житлом, харчуванням, страхуванням та робочою силою.12

Сегрегований примусова праця, введений в кінці 1938 року для всіх безробітних євреїв, став офіційною політикою до 1940 року. 13 За соціальними постановами, що забороняють євреям відвідувати більшість громадських місць і єврейським дітям відвідувати школу з неєвреями, пішли десятки принизливих постанов, що стосуються продовольчих карток, домашніх тварин, велосипедів, часу здійснення покупок, комендантської години, житлових обмежень і конфіскації всіх цінностей.14 Січня 1939 року нацисти вимагали, щоб всі євреї, які не перебувають у привілейованому змішаному шлюбі, додавали до своїх імен або Сара, або Ізраель.15 Початок війни в 1939 році тільки посилило зусилля нацистів по вилученню та деградації. Постійне виселення євреїв з їхніх будинків і спроби уряду переселити їх у так звані єврейські будинки ( Юденхойзер) служили подальшої ізоляції євреїв від неєвреїв.16 На 1

Вересень 1941 року, поява Judenstern (Єврейської зірки) дозволило Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Занурення у воду • 31

владі варто стежити за пересуваннями берлінських євреїв і краще запобігати їх взаємодія з неєвреями.17 Повсякденне життя у єврейській громаді тривала, але у все більш забороненої і нестабільній формі. Ті, хто намагався обійти багато обмежень — а багато хто з майбутніх підводних човнів так і надходили, — ризикували бути заарештованими, ув'язненими у в'язницю і достроково депортованими.

Нацисти також міцно об'єднали залишилися єврейські громади країни під егідою новоствореної зонтичної організації: Die Reichsvereinigung der Juden in Deutschland (Національна асоціація євреїв Німеччини).18 Під номінальним прикриттям "єврейського самоврядування",

Рейхсфюрер відповідав за координацію всіх аспектів єврейського життя: соціальне забезпечення нині зубожілій єврейської громади; сприяння єврейської еміграції; поширення продовольчих карток; і, станом на жовтень 1941 року, складання списків депортованих. Насправді рейхсфюрер перебував під безпосереднім контролем гестапо і був відповідальний за проведення своєї антисемітської політики. Хоча Рейхсфюрер намагався подбати про єврейській громаді, його основною функцією до кінця 1941 року була координація дій єврейської громади Німеччини в рамках підготовки до Остаточного вирішення.19

У відповідь на посилюються і безжалісні переслідування євреї по всій Німеччині з усіх сил намагалися отримати довідки і візи, необхідні для еміграції. Багатьом це вдалося. Тільки в Берліні з 1933 року до початку війни у вересні 1939 року емігрувало близько вісімдесяти тисяч євреїв.20

Однак це число скоротилося, оскільки ряд потенційних місць притулку або перебували в стані війни з Німеччиною, або вже були завойовані. Більш того, обмежувальні квоти, встановлені багатьма країнами, і фантастичні суми грошей, необхідних для отримання віз, перешкоджали масової еміграції. Хоча Кришталева ніч пробудила більшість євреїв до усвідомлення загрожує їм небезпеки, наступні три роки не дали більшості з них досить часу для втечі. У своїх мемуарах Інге Дойчкрон, майбутня подводница, зазначила: “Для німецьких євреїв, навіть для самих німців серед них, події 9 листопада

були сигналом тривоги. Деякі вважали, що зараз без п'яти хвилин дванадцять. Насправді, для більшості з них було вже п'ять хвилин першого — занадто пізно".21 Дійсно, коли Генріх Гіммлер наказав припинити більшу частину еміграції в жовтні 1941 року (еміграція все ще залишалася можливим варіантом для дуже невеликого числа), 73 842 єврея залишалися замкнутими в столиці країни, яка незабаром була налаштована на їх винищення.22

18 жовтня 1941 року поїзд, що перевозив 1013 осіб, виїхав з Берліна в Лицманштадт в Рейхсгау Вартланд, який до вересня 1939 року був Польщею.23 Цей транспорт був першим з майже двохсот, які вирушили з Берліна протягом наступних трьох з половиною років в різні гетто, концентраційні табори та табори знищення в Східній Європі. Після восьми років різних підходів до вирішення Ця версія у відкритому доступі стала доступна за ліцензією CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

32 • Занурений на поверхню

"Єврейське питання" після вторгнення в Радянський Союз 22

У червні 1941 року нацистська антисемітська політика швидко почала вибудовуватися навколо рішення знищити все єврейське населення Європи. Тим не менше, процес був нерівномірним і фрагментарним, і в значній мірі він був початий далеко від берлінської метрополії. У той час як процес систематичного знищення радянських євреїв почався у вересні-жовтні 1941 року, польські євреї вже вмирали у великій кількості з 1939 року в результаті геттоизации і вслід за нею хвороб, голоду і спорадичних вбивств. Тим не менш, коли перший депортационный поїзд покинув Берлін в жовтні 1941 року, доля німців-євреїв все ще була дещо незрозумілою, оскільки спочатку вони не були відзначені для включення в заходи по винищенню, вже охопили Східну Європу.

Дійсно, головною метою Ванзейської конференції (спочатку запланованої на 9 грудня 1941 року) було прояснення позиції німців, євреїв і того, хто повинен бути включений в заходи з метою депортації. Однак ситуація змінилася з оголошенням війни Сполученим Штатам, що в кінцевому підсумку переніс засідання конференції на 20 січня 1942 року.

Важливо зазначити, що 12 грудня 1941 року Гітлер виступив з промовою перед своїм рейхсляйтером і гауляйтером, звинувативши євреїв в тому, що тепер стало світовою війною; тільки в цей момент, як стверджує Крістіан Герлах, участь німців-євреїв винищення європейського єврейства стало офіційною реальністю.24 Таким чином, незважаючи на те, що Берлін був столицею Третього рейху, він не був лідером у визначенні політики знищення, і євреї Берліна ніяк не могли знати, що їх чекало, оскільки їх позиція щодо Остаточного рішення все ще розроблялася. Тільки після Ванзейської конференції відповідні урядові установи прийняли програму, тим самим погодивши долю євреїв Німеччини з систематичної депортацією і вбивством більше шести мільйонів європейських євреїв. З цього моменту, хоча масштаби і частота депортацій з Берліна змінювалися, нацисти ніколи не відступали від своєї мети - зробити столицю Німеччини judenfrei (вільної від євреїв) 25.

Протягом гарячкових шістнадцяти місяців між закінченням еміграції більшості людей і останнім великим відправленням із Берліна в березні 1943 року були засвідчені три основних типи індивідуальної реакції на нацистські переслідування: поступливість, самогубство і занурення у воду. Четвертий варіант, втеча з нацистської Німеччини в нейтральну країну, був неймовірно складним для реалізації і буде розглянуто в розділі 2. Кожен відповідь, навіть згода, містив певний рівень свідомого вибору, і в цьому розділі особливу увагу приділяється відносно широким можливостям особистої свободи, які все ще надавалися євреїв міста. Ці заходи реагування на нацистський терор не діяли незалежно одна від одної, і кожна окрема реакція на депортації незмінно впливала на рішення інших. Питання про дотримання, безумовно, викликав значні дебати в єврейській громаді. Самогубство було не тільки актом. Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Занурення • 33

розпач; це було також неприйняттям нацистських переслідувань. Усвідомлюючи, що стоїть перед ними вибір, приблизно 6500 євреїв не обрали ні підпорядкування, ні самогубства. Ці люди замість цього зволіли зануритися у воду. Фактори, що викликали таку реакцію, змінювалися протягом шістнадцяти місяців, як і швидкість занурення у воду. Дійсно, євреї почали масово покидати транспорти тільки в останньому кварталі 1942 року, досягнувши піку під час Große Fabrik-Aktion (Велика фабрична операція) в кінці лютого 1943 року, коли затонуло близько 4700 євреїв.

Відповідність вимогам

Більшість євреїв підкорилися наказу про "евакуації". Жодна причина не пояснює позірна відсутність опору депортації серед єврейсько-німецького населення. Початкові дослідження на цю тему зміцнили погляди на євреїв як на "архетипових жертв".26 Критика була різкою, підкреслюючи уявну наївність євреїв-німців, а також їх помилковий патріотизм і віру у власну безпеку.27 Чому ще, як стверджується в аргументі, вони погодилися б на міру, яка в більшості випадків являла собою смертний вирок? Євреї добре адаптувалися в німецькому суспільстві, починаючи з середини дев'ятнадцятого століття.28 У Берліні, зокрема, внесок євреїв в історію та культуру міста був значним.29 Пишаючись тим, що вважають себе "німецькими громадянами єврейської віри", вони хоробро служили в Першій світовій війні пліч-о-пліч зі своїми співвітчизниками-язичниками. Вісім років правління нацистів надали протверезний ефект, але ідея систематичного знищення була настільки ж немислимо, як і безпрецедентною. Більш того, повсюдна аккультурация переконала деяких німців-євреїв в тому, що

"Євреї", до яких ставилися нацисти, ніяк не могли включати їх самих.30 Нацистський

політика "маскування" також ускладнювала проблему. Точно так само, як пізніше режим намагався видати газові камери за душові, щоб заспокоїти страхи своїх жертв і заручитися їхньою співпрацею, нацисти також дозволили багатьом депортованим писати листи додому, в деяких випадках ще в 1943 році. Записи часто були короткими: “Я в порядку. Я в Лодзі. Надсилайте посилки"31. Інші були більш загадковими і тривожними: “Надішліть нам що-небудь поїсти, ми вмираємо з голоду ... Не забувайте мене ... Я плачу весь день".32 Незважаючи на такі тривожні повідомлення, мало хто в місті, принаймні до 1942 року, мав чітке уявлення про те, що трапилося з їхніми друзями і сім'єю, навіть якщо їх підозри в гіршому почали зростати.33

Стереотип слухняної німця, як єврея, так і неєврея, також сприяв пояснень щодо готовності євреїв не тільки сідати на транспорт, але і дотримуватися більш ранні антисемітські постанови, особливо у відношенні обмежень на виїзд, вимагають, щоб це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

34 • Занурений на поверхню

Євреї завжди носять юденштерн на публіці. І ця критика не була виключно результатом ретроспективного аналізу. Навіть деякі єврейсько-німецькі спостерігачі того часу, включаючи тих, хто пізніше пішов у відставку, виступили з різкою — по суті, несправедливою — критикою своїх побратимів-євреїв, навіть дійшовши до того, що натякнули на спрощену зв'язок між тими, хто підкорявся нацистським постанов у місяці, що передували початку депортацій, і тими, хто в кінцевому підсумку виконав їх накази про депортацію. Майбутній підводник Курт Лінденберг, видатний актор, періодично з'являється в перших двох главах цієї книги, був одним з таких людей. Розповідаючи про свій досвід перебування в нацистському Берліні, Лінденберг висловив наступне спостереження про ставлення єврейського населення Берліна в 1941 році:

В цей час євреї в Берліні почали чітко розділятися на дві групи.

Перша група складалася з таких людей, які з певним фаталізмом підкорилися свого положення і охоче підпорядковувалися усім заборонам і законів з метою якомога менше дратувати своїх гнобителів. Велика частина цієї групи належала до людей іншої групи з абсолютною ворожістю, що іноді призводило до доносів (я особисто знаю про такі випадки). Інша група складалася з євреїв, у яких була певна воля до опору.

Вони хитрістю і зло обходили як можна більше заборон, почасти для того, щоб насолодитися як можна великою кількістю яскравих моментів у своїй заплутаною життя, а почасти з чистої радості від того, що ні в якому разі не підкорялися огидним націонал-соціалістам. Перша група роздумувала про якнайшвидше закінчення війни, в той час як друга група передбачала, що про якнайшвидше закінчення війни не може бути і мови і що рано чи пізно всі євреї в Німеччині, до яких вдасться дістатися, будуть убиті, незалежно від того, чи вони будуть вести себе "слухняно" або "неслухняно" 34.

Лінденберг написав ці слова в 1944 році, перебуваючи в безпеці нейтральної Швеції.

Його свідчення рясніють такими різкими звинуваченнями на адресу німців, євреїв. На його коментарі також вплинули ретроспективний аналіз на момент написання статті і ту довіру, яку він з самого початку надавав чутками, яка просочується з сходу про долю депортованих євреїв. Те, що передбачення Ліндеберга в цьому питанні і його войовничий, незалежний дух врятували йому життя, незаперечно. Лінденберг також не зовсім неправий в тому, що певна "воля до опору" і глибока недовіра до "переселення" характеризували ряд, ймовірно, більшість майбутніх підводних човнів. Тим не менш, поділ, що він зображує, хоча і повчально для створення загальної картини ставлення євреїв до нацистського державі напередодні депортації 1941 року, надто спрощено. Кілька євреїв, які вирішили зануритися у воду носили зірку, не піднімали голови, слідували виданим нацистами постановами і використовували законні засоби, щоб запобігти депортацію, поки занурення не стало їх єдиним залишилися вибором. Свідоцтво Ліндеберга, хоча і визнає могутню роль держави і його редактора, - це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Занурення • 35

gans у формуванні поведінки і установок німців (євреїв і неєвреїв) вимагає від берлінських євреїв більшого, ніж багато хто міг би дати, та не визнає комплексу факторів, що призвели до поступливості євреїв після початку депортацій. Це особливо актуально у світлі того, що нацисти, в доповнення до своїх власних постанов та законів, також змушували адміністративний апарат єврейської громади, Рейхсфюрерское об'єднання євреїв у Німеччині (Національне об'єднання євреїв Німеччини), і його лідерів забезпечувати співпрацю єврейського населення. Дійсно, до 1941 року співробітники рейхсфюрера опинилися в незавидному положенні по складанню списків на депортацію.35 Більш того, Лінденберг також скидає з рахунків наслідки відкритого непокори, що тільки погіршило становище співтовариства. Таким чином, коли двадцять співробітників берлінської єврейської громади втекли з транспорту, що прямував в Ригу в жовтні 1942 року, нацисти заарештували двадцять співробітників єврейської громади і рейхсфюрера; в кінцевому підсумку семеро були страчені в концентраційному таборі Заксенхаузен.36 Домінуючим фактором у роботі був страх, а не сприймається як вроджене німецьке послух або віра в те, що вони витримають бурю".

Євреї також виконували нацистські постанови та можливі накази про евакуацію, тому що у них часто не було або відчували, що у них немає виходу. Після багатьох років зростаючої ізоляції багато берлінські євреї, як і їхні співвітчизники по всій країні, вже пережили "соціальну смерть".37 Допомогу від неєвреїв часто була неможлива; роки антисемітської політики і соціального тиску послабили або зруйнували колишні дружні відносини.

Відчуття того, що виконання наказів про депортацію було єдиним виходом, було особливо гострим серед сімей, які бажають залишитися разом. Прийняти родину було практично неможливо для більшості німців з-за браку місця і їжі, і дуже небагато великі родини переховувалися. Наприклад, напередодні того, як його сім'я занурилася під воду, один нирець почув, як його мати помітила

"що їх було четверо і, як такі, у них не було можливості втекти"38.

Навіть коли була можливість затоплення, деякі сім'ї воліли депортацію, а не розсіюватися і жити під водою, але окремо один від одного: "Ми залишимося разом!"39 Крім того, після восьми років принижень і переслідувань у багатьох людей більше не було волі до опору. Герда Фінк і її чоловік втекли з табору збору на Гроссе Гамбургерштрассе, щоб уникнути депортації. Її батько, однак, просто здався: “Нерви мого батька були настільки ослаблені смертю моєї матері і горем із-за розриву наших відносин, а також багаторічним переслідуванням, що ніщо більше не мало значення. Коли нас підібрали в кінці 1942 року, він не робив спроб втекти від цих злочинців".40 До моменту початку депортацій багато людей були надто емоційно або фізично зломлені, щоб справитися з невизначеністю і нестабільністю занурення.

36 • Занурений на поверхню

Страх і відчай були не єдиними емоційними чинниками, що вплинули на депортованих. Громадська солідарність і сімейна любов перед лицем переслідувань також є переконливим поясненням того, чому люди сідали до поїзда. Те саме агентство, яке дозволило деяким євреям втекти, також поставило багатьох перед дилемою про те, чи варто це робити. Серед сіоністів рішення ховатися або виконати наказ про депортацію було справою принципу.41 До початку 1942 року багато сіоністів в Берліні прийшли до висновку, що вони повинні продемонструвати свою солідарність зі своїми єврейськими братами і сестрами і дозволити депортувати себе. Хехалуц, сіоністська молодіжний рух, що займається єврейським переселення у Палестину, обговорювало це питання. Один учасник “. . . вірив, що на піонерів Хехалуца лежить 'священний обов'язок' вести євреїв навіть до депортації", і багато поділяли цю думку, виступаючи, зокрема, проти поділу сімей.42

Інші, однак, дотримувалися ідей втечі і втечі, а не

"дозволити нацистам зарізати себе як тварина"43. У 1942 році почали поширюватися чутки про остаточну долю "переселених".

Євреї, дискусія набула новий відтінок гостроти.44 Деякі сіоністи вирішили пірнути, розраховуючи дістатися до швейцарського кордону і виконати нову місію - "засвідчити для нащадків роботу німецького "Хехалуца" і молодіжної алії".45 Контакт зі швейцарським відділенням "Хехалуца", який допоміг євреїв перетнути кордон, зробив це привабливою альтернативою для тих, хто відмовився від депортації.46

Крім політичних і моральних міркувань, багато євреїв зрештою вирішили втекти з особистих причин. Підводник Гад Бек заявив в своїх мемуарах: "врешті-решт, любов була останнім чинником у прийнятті рішення жити нелегально"; таким чином, він залишився зі своїми друзями та родиною.47 І навпаки, любов до своєї сім'ї часто була рушійною силою, що спонукала підкоритися порядку про депортацію.48 Одного разу ввечері восени 1942 року брати Манфреда Левіна, першої любові Бека, викликали його до себе на квартиру. Гестапо арештувало їх сім'ю, коли вони були на роботі. Брати, однак, вирішили приєднатися до своєї сім'ї в центрі збору пожертв на Гроссе Гамбургерштрассе. Повний рішучості врятувати Манфреда, Бек вирушив до боса Манфреда, щоб обговорити ситуацію. Бос позичив Беку досить недоречну форму гітлерюгенду свого сина. Одягнений в цей камуфляж, Бек підійшов до відповідального за центр збору. Він стверджував, що Левін був диверсантом і у нього були ключі від декількох ремонтованих квартир. Він пообіцяв негайно повернути Левіна, і вони вдвох покинули табір збору. Однак незабаром Манфред зупинив Геда: “Гед, я не можу піти з тобою. Я потрібен своїй родині"49.

Безумовно, є що-то трохи неправдоподібне в обставинах звільнення Манфреда, і прощання між цими двома друзями, можливо, трохи стилізовано в опублікованому переказі. Більше половини цього видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Занурення • 37

сторіччя потому. Проте в цілому є вагомі підстави вважати, що Бек говорив правду, можливо, буквально, можливо, образно. Якщо історія, яку Бек придумав, щоб звільнити Манфреда, здається неправдоподібною, ми повинні мати на увазі, що під час Голокосту відбулися більш дивні і ще більш неймовірні події, які врятували життя людей. Дійсно, інші не менш сміливі і здаються неправдоподібними моменти, зафіксовані в мемуарах Бека, знаходять підтвердження в свідченнях тих, що вижили, так і в записах нацистської поліції.

Тим не менш, ми повинні враховувати, що цей конкретний момент, в якому Бек втратив свою першу любов, не є буквальною правдою; зрештою, ця сцена могла бути для Бека способом попрощатися з людиною, з якою у нього ніколи не було можливості попрощатися з людиною, пам'ять про якого переслідувала його все життя.

Навіть якщо б це було так, в цій сцені є більш глибока, можливо, навіть більш переконлива правда, істина, часто підтверджується вижили: любов. Любов - цінність, яку неможливо виміряти кількісно, і її потужну роль не слід недооцінювати. У цьому випадку, як і в безлічі інших, любов, яка спонукала Бека піти у відставку, була тією ж самою любов'ю, яка спонукала багатьох євреїв розділити долю своїх родин, незалежно від того, що вони знали або здогадувалися про те, що чекало їх на сході, — і залишитися разом, коли прийшли їхні картки з повідомленням про депортацію.

Мотиви виконання наказів про депортацію значно різнилися: страх і відчай, фізичне й емоційне виснаження, сімейна любов і солідарність - ось лише деякі з причин, по яких так багато євреїв підкорилися наказу про "евакуації". Безсумнівно, інші причини залишаються невідомими, оскільки вони загинули разом з своїми жертвами. Хоча багато євреїв не розглядали виклик або опір (у формі самогубства або занурення у воду), вони свідомо і постійно боролися з серйозними наслідками свого скрутного становища. Факти свідчать про те, що депортація була повсюдною темою дискусій серед євреїв, а не просто трагедією, яку вони взяли зі спокійною покірністю. Дійсно, для тих, хто прийняв свідоме рішення слідувати наказам про депортацію з високо піднятою головою і відкритими очима, акт підпорядкування, покликаний прискорити термін повноважень Лоуренса Лангера, цілком можливо, був останнім "усвідомленим вибором".

Самогубство

Незважаючи на більш ніж п'ятдесят тисяч берлінських євреїв, яких нацисти депортували практично без праці, інші відмовилися їхати. 11 листопада 1941 року Євген і Ганна Ст., обом було по п'ятдесят шість років, покінчили з собою, отруївшись газом на своїй кухні. Крім прохання про кремації їх тіл, пари Ст. залишила записку для своїх дітей: Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

38 • Занурений на поверхню

Дорогі Діти!

Те, що ми зараз робимо, ми робимо для того, щоб скоротити болісну, що принижує гідність життя. Повинно бути, це заспокійлива думка - знати, що ми перебуваємо у світі, а не змучені, за нами полюють і внутрішньо змучені, ми прозябаем далеко від дому. Зараз ми вмиротворені й щасливі, як ніколи за довгий час. Ми повечеряли, зараз випиваємо по келиху вина, а потім вирушимо на кухню, щоб нарешті лягти спати. Згадайте 3

роки: так стали нашими днями і ночами, хоча і ще більш важкими, оскільки всяка перспектива порятунку тепер здається неможливою. Ми занадто старі, щоб чекати інших часів; тримайтеся міцніше. Залишайтеся сильними, цілеспрямованими і не журіться про нас. Ми будемо в порядку, коли все пройде. Так багато людей зараз помирає в розквіті сил.

Думка про те, що ми ніколи більше не почуємо про вас, є складним; і все ж, враховуючи майбутнє, яке лежало перед нами, якби ми були живі, нам все одно довелося б планувати нічого не чути про вас протягом досить довгого часу. Ми ніколи не змогли б допомогти або втішити вас. Але не ображайтеся! Важке життя, яку вам належить вести, виховає вас інакше, ніж забезпечене існування нашої молоді. І все ж, чим знати, що ти страждаєш, що тебе переслідують і за тобою полюють, я б волів, щоб ти помер. І ти повинен так само ставитися до нашого вибору рухатися далі.

Мої останні думки з тобою.

Твоя мати

Всі мої думки і почуття з тобою.

Твій батько.50

Цей лист - лише одне з багатьох, складених євреями по всій Німеччині за роки правління націонал-соціалістів як останнє свідчення їхнього розпачу, їх неприйняття нацистських переслідувань та, в багатьох випадках, їх останнього акту "самоствердження".51 Цитуючи історика Конрада Квіта, "Самогубство було останньою і найбільш радикальною спробою уникнути нацистського терору"52.

Зіткнувшись з невизначеним майбутнім або, для тих, хто вірив чуткам, з масовими вбивствами і неминучою смертю, більше тисячі берлінських євреїв покінчили з собою, причому, можливо, до двох тисяч берлінських євреїв покінчили з собою в основний період депортацій з міста (жовтень 1941–березень 1943).53 Переслідування і страх депортації були не єдиними мотивуючими факторами самогубства. Однак високий рівень єврейських самогубств в цей період і численні свідчення очевидців не залишають сумнівів у тісному зв'язку між депортацією і самогубствами, оскільки це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Занурення у воду • 39

а також зростаюче підозра на протязі всього 1942 року, що нацисти вбивали тих євреїв, яких вони депортували.54 Хоча прямий зв'язок між самогубством і зануренням встановити складніше, поширеність самогубств у місті дійсно вплинула на майбутні підводні човни. У той час багато випробували біль від втрати близьких. Дійсно, деякі люди, які в кінцевому підсумку зайнялися дайвінгом, спочатку намагалися покінчити з собою. Більш того, самогубство стало настільки загальновизнаним і повсякденним відповіддю на нацистські переслідування, що імітація цього акта стала корисною приманкою для деяких євреїв, які потонули.

У своєму повоєнному коментарі до долі єврейської громади в Берліні підводник і видний післявоєнний єврейський житель Західного Берліна Зигмунд Вельтлингер підрахував, що з приблизно 160 000 євреїв, що проживали в Берліні в 1933 році, приблизно 7000 померли в Берліні протягом наступних дванадцяти років, більшість з них в результаті самогубства.55 По всій країні ця цифра близька до 10 000.56 Крістіан Гешель підрахував, що за роки депортації з 1941 по 1943 рік на частку 3000-4000 людина довелося

самогубства євреїв по всій Німеччині.57 Його аргумент про те, що "німецько-єврейські самогубства були особливим відповіддю на нацистську расову політику", обґрунтований.58

Дійсно, протягом 1930-х років число самогубств серед німецьких євреїв зазвичай досягала піку під час великих нацистських переслідувань (наприклад, загальнонаціональний бойкот єврейських підприємств, організований у квітні 1933 року, або після Кришталевої ночі в листопаді 1938 року).59 Свідчення очевидців, кореляція між переслідуваннями і кількістю самогубств, а також спостереження та відношення влади - усе це підтверджує його твердження про те, що самогубства стали повсякденним явищем серед німецьких євреїв".60 Коли 18 жовтня 1941 року перший транспорт покинув Берлін, кількість самогубств євреїв різко зросла.61 В 1941 році в Берліні покінчили з собою 334 єврея, а 64

інші зробили таку спробу.62 В 1942 році 888 євреїв покінчили з собою і 168

Євреї намагалися це зробити.63 Таким чином, число самогубств і спроб євреїв в Берліні більш ніж подвоїлася після початку депортацій. Нарешті, у першому кварталі 1943 року, коли відбулася остання з великомасштабних депортацій, 205 чоловік покінчили з собою, зробивши ще 29 спроб.64 Основним мотивом цих самогубств "расове переслідування", і нацисти це знали.65 У поліцейських звітах часто зазначалося "майбутня евакуація" або "страх депортації".

як причини самогубств і спроб суїциду. Однак офіційна статистика не називає депортацію мотивом самогубства.66 Швидше, влади класифікували всі самогубства у відповідності з сімома спонукальними факторами: "Економічні труднощі"; "Невиліковна хвороба"; "Меланхолія або слабкі нерви"; "Любовна хвороба"; "Страх покарання"; "Сімейні спори"; і "Інші причини".

Влада віднесли переважна більшість єврейських самогубств до цієї останньої категорії. У першому кварталі 1943 року, коли 205 євреїв вчинили самогубства, всі самогубства, за винятком семи, були перераховані в розділі "Інші причини".67 Настільки ж високий відсоток самогубств, перелічених у розділі "Інші причини", виявлений у всіх виданнях цього відкритого доступу, які були доступні на умовах ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

40 • Занурений на поверхню

квартальний період між 1941 і 1943 роками. Сучасні звіти нацистських властей і євреїв свідчать про сильну взаємозв'язку між депортаціями і випадками самогубства євреїв. Цей зв'язок також пояснює, чому різко зросла кількість самогубств, коли депортаційні транспорти покинули місто.68 Той факт, що 142 єврея покінчили з собою у другому кварталі 1942 року, в той час як 381 зробив це в третьому кварталі, відображає збільшення числа транспортів з 17

62.69 Таким чином, нацистська расова політика і депортації, ймовірно, є причиною переважної більшості самогубств, перелічених у розділі "Інші причини"70.

Рівень успішних самогубств серед євреїв був вище, ніж серед неєвреїв, що вказувало на рівень впевненості в їх виборі, або на більш надійний метод, або на те й інше разом.71 Тим не менш, невелика кількість майбутніх підводних човнів також намагалися покінчити з собою в цей період. Грете Кляйн, яка народилася в 1896 році, була дочкою колишнього директора Кенігсберзькому оперного театру. Однак 29 жовтня 1941 року вона чекала в пункті збору в синагозі на Леветцовштрассе транспорт, прямував в Лицманштадт в Польщі.Вирішивши покінчити з собою, вона примудрилася вкрасти отрута з кімнати лікарів. Однак її спроба провалилася, і перші три тижні листопада вона провела, видужуючи, в єврейській лікарні.73 протягом цього часу знайомий її батька-неєврей регулярно відвідував її, незважаючи на потенційний тюремний термін, що загрожував тим, хто підтримував "дружні відносини" з євреями.74 Після одужання Грете зареєструвалася в Єврейському бюро по працевлаштуванню і поступила на роботу в фірму Electrolux в Берлін-Темпельхофе. Вона пробула там два місяці, перш ніж звернутися до знайомої свого батька і його домовладелице за допомогою в затопленні. Грете і дуже небагатьом іншим людям з подібним досвідом пощастило; влади депортували більшість євреїв, які намагалися покінчити життя самогубством, відразу після їх одужання.75

До середини 1942 року самогубства серед єврейської громади Берліна досягли масштабів епідемії і більше нікого не дивували, включаючи гестапо. Озброєні цим знанням, деякі євреї, що мали намір зануритися у воду, інсценують власну смерть. Наприкінці жовтня 1942 року Едіт Рут Епштейн, побоюючись депортації, написала своїм батькам прощальну записку, в якій повідомила їм про свої плани покінчити з собою; потім вона втекла.76 Едіт була не одна. Два місяці тому, у ніч на 9 січня 1943 року, доктор Артур Арндт, його дружина Ліна і двоє їх дітей, Рут і Еріх, покинули свою квартиру в Кройцберге і розійшлися по своїх схованках.

Перед тим як покинути квартиру, доктор Арндт залишив передсмертну записку, в якій повідомив владі про намір сім'ї покінчити з собою.Едіт і доктор Арндт сподівалися, що передсмертна записка на час зіб'є гестапо зі сліду. За той час, який треба було гестапо, щоб перевірити передсмертні записки, дайвери, симулировавшие самогубство, отримали цінний проміжок часу, щоб зникнути. Звичайно, фальшиві передсмертні записки не захистили тих, хто пішов під воду назавжди. Без підроблених документів, проходьте перевірки. Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Занурення у воду • 41

і доноси заманили в пастку тисячі підводних човнів. Симулирование самогубства, хоча і було потенційно корисним, мала обмежене застосування. Незважаючи на ці обмеження, інсценування смерті є раннім прикладом того, як деяким євреям у місті вдавалося маніпулювати репресивними умовами, створеними нацистами, у своїх власних інтересах.

Занурення у воду

Самогубство було не єдиним варіантом для євреїв, які відмовилися від повістки про евакуацію. Ернст Борхардт пішов по іншому шляху: "Оскільки становище євреїв ставало все більш критичним, я вирішив, щоб уникнути насувається депортації, жити нелегально"78. Борхардт був не самотній у своєму виборі.

В період з осені 1941 по березень 1943 року близько 6500 євреїв в місті намагалися "жити нелегально". Однак, на відміну від самогубств, які відбувалися паралельно із зростанням і падінням кількості транспорту, який покидає місто, поширеність випадків занурення людей у воду слідувала іншою логікою. Хоча кожен акт приховування був прямою відповіддю на депортації, не всі депортації спонукали ховатися велика кількість євреїв. Дійсно, до осені 1942 року перевезення надавали мінімальний вплив на показники приховування. Поширеність занурення під воду, конкретні чинники, які спонукають до цього, і способи вчинення цього акта змінювалися протягом шістнадцяти місяців між першим транспортом, який залишив Берлін в жовтні 1941 року, і останній великомасштабної облавою на єврейське населення міста наприкінці лютого 1943 року.

Збіг факторів вплинуло на те, коли і як євреї потонули.

Вижили обговорюють погіршується становище євреїв у місті, отримання повідомлення про їх евакуації або те, як їм дивом удалося вислизнути від гестапо на роботі чи на вулиці. Темпи затоплення і процеси, пов'язані з актом, залежали від кількох міркувань, включаючи вік та стать, статус зайнятості, знання умов на сході і, зокрема, еволюцію націонал-соціалістичної політики у вирішенні "єврейського питання". Взяті разом, ці змінні пояснюють низькі показники приховування протягом першого року депортацій і раптовий експонентний ріст числа випадків занурення у воду протягом останнього кварталу 1942 року і першого кварталу 1943 року.

Історія підводних робіт розвивалася з плином часу і ділиться на три періоди. Перший період, з жовтня 1941 по вересень 1942 року, характеризувався низькими показниками затоплення. Поєднання факторів — недостатня поінформованість про події на сході, демографічні дані перших депортованих і можливість виключення чийогось імені на підставі списків депортованих - пояснює відсутність спроб сховатися. Другий період затоплення тривав з жовтня 1942 року по кінець лютого 1943 року.

42 • Занурений на поверхню

За цей час число людей, що опинилися під водою, швидко зростала. Хоча деякі люди планували свій перехід у підпілля, на цьому етапі все частіше здійснювалися занурення в останню хвилину, часто в результаті нововведень гестапо в тактиці арешту. Останній період припав на період експлуатації Великого заводу. Розпочате в суботу, 27 лютого 1943 року, цей захід тривав кілька днів, хоча більшість арештів відбулося протягом перших двох днів.79 Ця масова загальнонаціональна облава означала кінець легальної життя для всіх, крім кількох тисяч берлінських євреїв, які не перебувають у змішаних шлюбах або мають змішаний расовий статус, і спровокувала найбільший акт затоплення в місті.80 протягом того тижня близько 4700 берлінських євреїв втекли.81 Однак з-за раптового характеру операції і дисциплінованого поведінки сил безпеки, відповідальних за її проведення, занурення було поспішним і важко здійсненним.

Перший етап: жовтень 1941–вересень 1942

Сорокачотирирічний Сесілі Отт була однією з перших нирців у місті (див. малюнок 1.1). Повідомлення про депортацію вона отримала в листопаді 1941 року.

За два дні до її депортації — швидше за все, 27 листопада, коли її перевезли в Ригу — неназваний "знайомий" запропонував їй притулок.83 Отт погодилася і зникла, взявши з собою тільки найнеобхідніше" з речей.

Figure 1.1. Cäcilie Ott.82

Занурення • 43

Увечері в день її від'їзду в її квартирі з'явилися поліцейські:

"Пташка полетіла в курник", - зауважив один співробітник іншому, за словами знайомого, який підслуховував відбувається з коридору.84 Отт навмисно залишила трохи грошей і особистих паперів разом з валізою, упакованим для її депортації, щоб припустити, що вона покінчила з собою, і тим самим відстрочити полювання на неї, і влади відвідали морг в пошуках її тіла. Так почалося трьох з половиною-літній занурення Отта. Її підтримували ті, хто вперше прихистив її, і сестра, яка до смерті свого чоловіка, що сталася кілька років тому, жила в привілейованому змішаному шлюбі.85

Хоча в перші кілька місяців депортацій були зафіксовані транспорти, що перевозили тисячу осіб, відносно невелика кількість людей ныряло протягом 1941 року і перших трьох кварталів 1942 року (див. рисунок 1.2). 86 Приблизно 15 відсотків вибірки цього дослідження занурилися за цей час, навіть незважаючи на те, що нацисти депортували приблизно 36 відсотків єврейського населення міста.87 вижили, бігли в перші місяці депортацій, на подив замовчують про точні причини, за якими вони вирішили це зробити. Багато з них, схоже, уникли депортації або з-за попередніх зустрічей з нацистами, або через своїх сильних політичних переконань, а не з-за побоювань з приводу того, що спричинило за собою "переселення". Більшість берлінських євреїв не занурювалися в ці перші місяці з трьох причин: брак знань про умови на сході; вік і соціальний склад перших депортованих; і наявність легальних і напівлегальних засобів запобігання депортації.

На відміну від багатьох тих, що вижили, Сесілія Отт не згадала, чому вона вирішила зануритися. На момент зникнення у неї все ще були брати і сестри у місті, і, можливо, вона хотіла залишитися з ними. Можливо, до її знайомих дійшли чутки про звірства на сході і попередили її. Тим не менш, чутки про масові вбивства в той час не були широко поширені і здаються Рис. 1.2. Темпи затоплення, жовтень 1941 р.–1 квартал 1943 р.

44 • Занурений на поверхню

малоймовірне пояснення. Хоча, озираючись назад, рішення Отт зануритися було мудрим вибором, вона не могла знати про долю, яка чекала її в Ризі; нацисти стратили весь транспорт з тисячею євреїв 27 листопада 1941 року. 88 Звичайно, безслідне зникнення тисячі берлінських євреїв не могло не викликати серйозної стурбованості, особливо серед євреїв, що залишилися в місті, чекають звісток від членів їх депортованих родин.

Тим не менш, лише 3 відсотки підводних човнів у вибірці цього дослідження затонули в 1941 році. Ті деякі, хто вижив і записав свій досвід, або зазнали численних арештів за попередні вісім років, втратили членів сім'ї в концентраційних таборах, або повинні були уникнути арешту гестапо.89 Наприклад, брат Отта п'ять років перебував в ув'язненні в концентраційному таборі Бухенвальд і там помер в 1942 році. Оскільки інформації про табори і гетто практично немає, кращим поясненням того, чому люди так рано вирішили піти в воду, був їх більш ранній досвід спілкування з нацистською жорстокістю.

Тривале відсутність конкретної інформації про долю депортованих євреїв також є причиною низького рівня приховування протягом першого року депортацій. Нацисти виправдовували першу депортацію з Берліна як міру, спрямовану на те, щоб звільнити житловий простір для партійних функціонерів і людей, які втратили свої квартири в результаті повітряних нальотів. 90 Адміністративний жаргон "переселення" та "евакуації" ще не викликав широко поширеного страху та підозр у тих, хто підлягав депортації.91 Один вижив, який вирішив пірнути зі своєю сім'єю, збираючи речі для депортації, згадував: “Ми думали, що в Польщі буде не так затишно, але хтось зможе вижити."92 Крім того, перші депортовані в Лицманштадт були "майже без винятку добре одягнені і везли з собою в середньому 50 кілограмів багажу", і, за словами одного свідка, вони сіли в більш старі пасажирські вагони.93 Таким чином, характер від'їзду депортованих сприяв виникненню міфу про фактичне переселення.

Демографія перших депортованих пропонує інше пояснення.

Перші транспорти, покинули Берлін, в основному перевозили літніх чоловіків і жінок.94 Коли в 1942 році почалися депортації в терезиенштадтское гетто, влада визначила для депортації людей, які були “... старше 65 років, а також євреї 55 років і старше з тендітним здоров'ям разом з родиною, за умови, що вони [були] не в німецько–єврейською змішаному шлюбі, та їхні діти віком до 14 років ".95 Лише невелике число євреїв 65 років і старше (приблизно 3процента вибірки цього дослідження) занурилися у воду і вижили.96 Літні люди були менш здатні фізично і психологічно справлятися з труднощами приховування, ніж євреї молодші; самогубство часто залишалося їх єдиним способом “самоствердження"."97 Важливо відзначити, що дані про затоплення не повністю відповідають наявним даним про самогубства у місті за цей період, хоча обидва акта були заходами. Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Занурення • 45

до нацистських переслідувань та депортації (див. Малюнки 1.3 і 1.4).98 В той час як рівень затоплення залишався низьким протягом першого року депортацій, рівень самогубств залишався високим, підвищуючись і падаючи в залежності від кількості транспорту, який покидає місто.99

Як показують малюнки 1.3 і 1.4, кількість людей, пірнаючих з аквалангом, залишалося в основному незмінним після початку депортацій у Терезиенштадт у другому кварталі 1942 року, в той час як кількість самогубств різко зросла. Хоча вік депортованих і недолік знань були супутніми факторами, соціальний склад багатьох транспортних засобів Терезиенштадта також відіграв певну роль у пом'якшенні страхів депортованих. Крім літніх і молодих, влади депортували респектабельних і важливих членів єврейської громади, в тому числі ветеранів Першої світової війни. Серед тих, хто не був допущений до перевезень у Терезиенштадт, були євреї-іноземці та євреї, які брали участь в них Малюнок 1.3. Число випадків затоплення і самогубств, 1941–березень 1943 рр.

Малюнок 1.4. Порівняльне число самогубств і людей, що опинилися під водою (1941-1943).

46 • Занурений на поверхню

у галузях, необхідних для ведення війни.100 Хоча Терезиенштадт зазвичай був всього лише зупинкою на шляху до таборів і гетто далі на схід, він, безсумнівно, зіграв свою роль у приховуванні справжнього сенсу депортацій.101

Через небезпек, пов'язаних із зануренням у воду, євреї уникали занурення як можна довше. Після того, як вони завершили свою депортацію, у них більше не було законного доступу до продовольчих картках або житла, і їм приходилося боротися із щоденною загрозою арешту та депортації. Дійсно, зростаюче відчай серед членів єврейської громади Німеччини змусило багатьох з них звернутися до різним особам і агентствам, які, на їхню думку, могли б допомогти їм уникнути депортації. З цією метою у євреїв було три варіанти, якщо не вважати негайного занурення у воду або самогубства. По-перше, євреї могли спробувати отримати відстрочку від депортації. Зазвичай це надходило через так звану рекламацію, офіційну скаргу від їх роботодавця; це було звичайною практикою до початку 1943 року

для євреїв, зайнятих в галузях, пов'язаних з війною. Другим варіантом було звернення до високопоставленим адміністраторам рейхсфюрера, яким іноді вдавалося видаляти імена з транспортних списків. 102 З цим була пов'язана третя і вкрай невизначена можливість: підкуп посадових осіб гестапо, що також могло бути варіантом для тих, хто мав у своєму розпорядженні достатніми фінансовими засобами. Дійсно, хитке становище євреїв робило деяких з них досить сприйнятливими до помилкових обіцянок певних шахраїв, які маскуються під "консультантів по еміграції" ( Auswanderungsberater), які намагалися — іноді успішно — виманювати у нічого не підозрюють євреїв сотні рейхсмарок в обмін на передбачуване звільнення від депортацій.103

Працюють євреї, безумовно, мали найбільші юридичні шанси уникнути депортації, отримавши рекламацію від свого роботодавця. Після вторгнення в Радянський Союз у червні 1941 року і вступу Сполучених Штатів у війну в грудні 1941 року примусова праця служив формою захисту для тисяч євреїв у місті. Майбутня подводница Паула Вигдор згадала, як її бос сказав їй і її колегам, що, якщо вони коли-небудь отримають повістку про евакуацію, негайно з'явитеся до нього. Коли в листопаді 1942 року Вигдор отримала свою першу повістку про евакуацію, її бос роздобув їй рекламацію.104 Мотиви, що стоять за більшістю цих скарг роботодавців, неясні. Безумовно, домінуючу роль зіграла економіка: враховувалися витрати на найм і навчання нових співробітників. Проте скарга була самим простим і ефективним способом для роботодавців, співчуваючих положення берлінських євреїв, допомогти своїм співробітникам.105 Офіційних скарг з заводів, однак, стосувалися тільки тих, хто все ще був зайнятий у галузях, необхідних для ведення війни, і число євреїв, які працюють в таких галузях, скоротилася з пікових 26-28 000 влітку 1941 року приблизно до 15 100

на 1 січня 1943 р. 106 Навіть влітку 1941 р. не більше 35-38

відсоток берлінських євреїв був зайнятий на примусових роботах. Таким чином, майже два відсотки -Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Занурення у воду • 47

третини берлінських євреїв загрожувала негайна депортація.107 Тим не менш, рекламні матеріали займають чільне місце в деяких післявоєнних звітах вижили і демонструють, що багато хто з майбутніх підводних човнів отримали вигоду з цієї ранньої альтернативи депортації. Більше того, кількість тих, що вижили, які свідчать про важливість таких відстрочок, якими б тимчасовими вони не були, також демонструє, наскільки точно багато майбутні підводники були пристосовані до найскладнішої і постійно мінливої бюрократії, яка оточувала їх і структурувала їх повсякденне життя в останні роки, що передували їх рішення піти у підводне плавання.

Особи, які не зуміли отримати рекламацію, вдалися до іншої тактики, щоб відстрочити свою депортацію. Високопоставлені адміністратори рейхсфюрера іноді могли видаляти імена з транспортних списків.108 Хабарництво також було можливим для тих, хто мав у своєму розпорядженні достатніми фінансовими засобами. Так, доктор Шарлотта Бамберг підкупила чиновника "Міністерства Шпеєра", щоб той видалив її ім'я з транспортного квитка 1942 року.109 Однак хитке становище євреїв також робило їх вразливими перед людьми, які прагнуть отримати вигоду. Наприклад, у період з осені 1941 по березень 1942 року продавець Фрідріх Ветцель і його спільник доктор Вальтер Шотте обманним шляхом зібрав 14 500 німецьких марок з шістнадцяти євреїв в обмін на обіцянку виключити їх імена зі списків на депортацію. У деяких випадках Ветцель навіть обіцяв змінити їх расовий статус з Volljude (чистокровний єврей) або на Mischling (наполовину єврей), або на Arier (арієць).110

Афера, організована Ветцелем і Шотте, є не тільки сумним і красномовним свідченням зростаючого відчаю, який відчували єврейські жителі Берліна в 1941 році, але і демонструє практичне знання як злочинцем, так і жертвою того, як функціонувало нацистське держава. Як і Реклама, це показує, що багато євреїв (і неєвреї) розуміли расові закони режиму і були добре обізнані про те, як функціонувала його адміністративна політика і політика депортації. Особи, які хотіли обдурити євреїв, явно використовували цю інформацію у своїх інтересах. Поліція зазначила у своєму розслідуванні справи Ветцеля і Шотте, що обвинувачений прекрасно знав, що відстрочка від депортації може бути надана тільки державною поліцією і тільки у випадках, коли особі було більше шістдесяти п'яти років, воно було хворим або працювало в галузі, пов'язаної з війною. Навіть тоді була потрібна медична довідка, видана Єврейської лікарнею в Берліні; тим не менш, медична довідка не гарантувала відстрочки вироку, як остаточно вирішило гестапо.111 Крім того, в параноїдальною системі, яка ґрунтувалася на ідеї раси і расової чистоти, як євреї, так і неєвреї навіть у перші дні депортації розуміли, що расовий статус означає всі відмінності. Таким чином, в деяких випадках обіцянку Ветцеля змінити чиюсь расовий статус на будь-який з Мишлинг чи арійський статус демонструє, що, хоча фатальні наслідки депортації ще не були повністю зрозумілі, зв'язок між расовими статусом повноправного єврея і "эвакуациями", безумовно, була очевидною. Ветцель був не єдиним, хто обіцяв така зміна расового статусу. Існуючі програми для Ger - Це видання з відкритим доступом стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

48 • Занурений на поверхню

медичні влади чоловіків з числа євреїв, які домагаються зміни расового статусу їх самих або їх дитини на мишлингов або арійців, свідчать про розуміння як злочинцем, так і жертвою того, що таке було можливо.112

Той факт, що щонайменше шістнадцять євреїв засвідчили, що їм рекомендували Ветцеля і що вони повірили його заяв про те, що він здатен захистити їх, свідчить про знання Ветцелем системи та його впевненості у власній брехні. Крім того, і злочинці, і жертви в даному випадку розуміли, що нацистська бюрократія була далека від непідкупності. Віра в те, що відстрочку депортації можна придбати з допомогою потрібних зв'язків, дає цікаве уявлення про те, як і виконавці злочинів, та їх єврейські жертви розуміли функціонування нацистського держави, якими б не були претензії нацистів на протилежне. Хоча корупція, безсумнівно, була особливістю нацистського держави, як євреї, відчайдушно намагалися уникнути депортації, так і окремі особи, які прагнули отримати вигоду з цього відчаю, не змогли зрозуміти одного центрального моменту. Корупція, якщо і коли до неї допускалися, була привілеєм ідеологічно і расово чистих членів Volksgemeinschaft.113 Її привілеї не поширювалися на євреїв.114

У кінцевому рахунку, який би конкретний маршрут (и), законний або інший, євреї вибрали, щоб запобігти свою депортацію, більшість спроб домогтися відстрочки вироку закінчувалися невдачею. Шарлотта Бодлендер отримала повістку про евакуацію в кінці грудня 1941 року (рисунок 1.5). Щоб запобігти свою депортацію, вона організувала малюнок 1.5. Шарлотта Бодлендер.115

Занурення у воду • 49

шлюб з членом єврейської громади, який працював у місті і яким, таким чином, була надана відстрочка його депортації. Бодлендер призначила весілля на 25 січня 1942 року. Влада, однак, призначили її евакуацію на 23 січня. Хоча її документи були в порядку, гестапо попросило Бодлендер постати перед ними для обговорення цього питання. Активний член забороненої Комуністичної партії Німеччини (КПГ), Бодлендер побоювалася пастки і негайно пішла в підпілля з допомогою членів свого політичного кола.116 Однак, коли вона пішла під воду, вона була в крайньому меншості і залишалася такою до осені 1942 року. В той момент зміна нацистської політики депортації в місті і загальне погіршення становища євреїв призвели до масового збільшення числа людей, що опинилися під водою.

Етап другий: жовтень 1942-26 лютого 1943

2 грудня 1942 року журналістка-неєврейка і майбутня "Праведниця народів світу" Рут Андреас-Фрідріх відкрила свій щоденник похмурою записом:

Євреї масово тонуть. Жахливі чутки про долі евакуйованих. Від масових розстрілів до голодної смерті від тортур до отруєння газом.

Ніхто не може добровільно піддавати себе такому ризику. . . .117

До кінця 1942 року почалося помітне втеча тисяч євреїв з міста в підпіллі. Протягом останнього кварталу 1942 року і першого кварталу 1943 року приблизно 70 відсотків вибірки цього дослідження зробили вибір на користь занурення. Це явище пояснюється чотирма факторами. По-перше, чутки про масові розстріли і отруєння газом на сході перестали бути чутками для зростаючого числа берлінців. Все менше євреїв мали якісь ілюзії щодо очікує їх долі. По-друге, іноземні робітники почали витісняти єврейських робітників, і Отримати рекламу стало значно складніше. По-третє, середній вік євреїв в місті був молодший, ніж роком раніше, і більшість з них були в основному зайняті в галузях, пов'язаних з війною. Молоді євреї були краще здатні справлятися з фізичними і психологічними труднощами життя в бігах, ніж євреї старшого віку, і, завдяки своєму статусу зайнятості, вони змогли відкласти занурення до кінця 1942 року. По-четверте, восени 1942 року берлінське гестапо істотно змінило свою тактику арешту та депортації. Цей зсув відбив зростаючу рішучість режиму вирішити “єврейське питання" і зміцнив у свідомості євреїв ненадійний характер їх існування. Для тих людей, які належним чином підготувалися до занурення, акт занурення протягом цього періоду часто являв собою швидше перехідний етап, ніж негайне занурення в невідоме. Проте розвиваються методи цього видання з відкритим доступом стали доступні на умовах ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

50 • Занурений на поверхню

Гестапо все частіше чинило тиск на багатьох євреїв, що до кінця 1942 року призвело до все більш погано підготовленим спроб уникнути депортації в останню хвилину.

Протягом літа 1942 року в Берліні ходили чутки про масові страти і отруєння газом. Хоча ці чутки було важко повірити, вони стали настільки повсюдними, що переконали багатьох євреїв в їх правдивості. Листи зі сходу ставали все більш зловісними за своїм змістом, перш ніж зрештою припинилися. Чома Шенхаус, тимчасово звільнений від депортації через Рекламної кампанії, отримав листа від свого батька з концентраційного табору Майданек: “Дорогі люди, я благополучно прибув сюди. Ти що-небудь чув про Фанье? Я всюди шукав маму. Чома був правий у всьому. Я радий, що його тут немає з нами.

Прощай, твоя Беба".118 Інші люди дізналися про вбивства з неєврейських джерел. Курт Лінденберг, вміє пересуватися по місту без обов'язкової зірки, отримав підтвердження своїх побоювань від солдатів, що повернулися у відпустку, а також від цивільних осіб, що побували на сході.

Свідчення очевидців масових вбивств переконали Ліндеберга в необхідності "ховатися" під землею: "Я сказав собі, що краще замерзнути в берлінському Тіргартені, ніж померти, як тварина, від холери чи черевного тифу або бути зарезанным в Польщі".119 До кінця 1942 року таке ставлення стало звичайним явищем серед членів єврейської громади і сприяло різкому зростанню числа нирців в місті.

Більше того, до кінця 1942 року Рекламація вже не була ефективним засобом запобігання депортації. Первісна мета примусового єврейського праці як елемента нацистської антисемітської політики полягала в тому, щоб використовувати продуктивну енергію безробітних євреїв на благо держави при одночасному розширенні контролю над єврейським населенням.120 Однак до 1942 році перемоги нацистів по всій Європі надали державі достатню кількість нових джерел примусової праці, в першу чергу з СРСР та Польщі, щоб замінити єврейських підневільних робітників у Німеччині. Починаючи з 1943 року, щомісяця до Німеччини прибувало більше ста тисяч осіб, зайнятих на примусових роботах.121 До літа 1943 року в місто прибуло понад чотирьохсот тисяч іноземних робітників.122 У той час як рекламація кваліфікованих робітників у 1941 році на початку 1942 року забезпечувала місяці захисту від депортації, такі пільги до кінця 1942 року дали євреїв, можливо, найбільше, кілька тижнів.123 Рясне пропозицію іноземних робітників тепер усувало будь-які подальші економічні аргументи на користь реклами.

Стать і вік також впливали на швидкість занурення. Поточні дослідження переконливо свідчать про те, що по відношенню до їх процентною часткою серед населення менше жінок прийняли рішення зануритися під воду, ніж чоловіків, при цьому жінки складають приблизно 55 відсотків вижили підводників.124 Хоча на них як і раніше припадає більше половини всіх дайверів, ця цифра трохи менше, ніж ця версія у відкритому доступі, яка була доступна за ліцензією CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Занурення • 51

загальний відсоток жіночого єврейського населення Берліна. Частково це невідповідність можна пояснити тим фактом, що жінки з дітьми не вирішувалися занурюватися, і, таким чином, спонтанні польоти, як правило, робилися молодими жінками та самотніми жінками в останні місяці великих депортацій з міста в кінці 1942-початку 1943 років. Інше пояснення полягає в тому, що молоді самотні жінки часто залишалися єдиними, хто доглядав за своїми старими і немічними членами сім'ї, і не хотіли кидати їх, занурюючись у воду.; вони також знали, що їх літні родичі не зможуть впоратися з небезпеками і тиском нелегальної життя в бігах. 125 Тим не менш, навіть багато хто з цих самотніх жінок стояли перед важким вибором: залишитися зі своїми сім'ями або втекти.126 Що стосується матерів, то навіть якщо їм вдавалося знайти місця, де можна заховати своїх дітей, думка про розлуку з ними і залишення позаду їх ненадійного, але все ж законного існування утримувала багатьох від занурення до останньої хвилини або навіть взагалі.127 Дійсно, з п'ятдесяти п'яти осіб, ідентифікованих у цій книзі як затоплені під час Великої заводської операції в кінці лютого 1943 року, 65 відсотків були жінками.128

Що стосується віку, то до кінця першого року депортацій середній вік єврейської громади був молодший, і вони були працевлаштовані. Більш ранні транспорти в основному складалися з літніх людей, і самогубства були найвищими серед літніх євреїв, які не можуть впоратися з невизначеними перспективами депортації або життя в підпіллі.129 Євреї молодші частіше занурювалися у воду, ніж євреї постарше, і приблизно двом третинам всіх вижили в бігах було сорок п'ять років або молодше, коли почалися депортації. Факти також свідчать про те, що молоді євреї іноді відігравали важливу роль в переконанні своїх старших бігти.130 Почасти це пов'язано з життєздатністю і оптимізмом молоді, а також з її більшою готовністю йти на ризик. Крім того, багато з цих людей були досить молоді, коли нацисти прийшли до влади. Вони виросли в умовах, що один молодий дайвер назвав "забороненим державою", і їм не прищепили того поваги до порядку і верховенства закону, яке було в їхніх старших. Наприклад, дев'ятнадцятирічний Еріх Арндт переконав своїх батьків зайнятися дайвінгом. Коли він вперше звернувся до своєї сім'ї із цією ідеєю, депортації тривали близько року. Його сестра згадує, що Еріх продовжував повертатися додому із все новими історіями про людей, які потонули. Спочатку сумніваючись, що сім'я з чотирьох чоловік зможе знайти кого-небудь, хто прихистить їх, батько Еріха зрештою порадив синові спробувати.131 Арндтам пощастило, що у них було багато доброзичливих сусідів; деякі з них були колишніми пацієнтами батька Еріха, місцевого лікаря.

В якості практики Арндты пару раз зупинялися у двох сімей. Зрештою, Еріх запропонував своїм сусідам зайнятися підводним плаванням. Вони підтримали цю ідею і навіть погодилися знайти інших людей, які могли б допомогти. Тим часом, додаток сусідів sug -це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

52 • Занурений на поверхню

попередив, щоб сім'я принесла всі цінні речі до себе на безпечне зберігання.

Починаючи з жовтня або листопада 1942 року, сім'я почала таємно перевозити товари в квартиру свого сусіда. Нарешті, 9 січня 1943 року сім'я потонула. Допомога, яку Арндты отримали від співчуваючих їм неєвреїв, забезпечила не тільки те, що членам сім'ї було де сховатися, але і те, що в кінцевому підсумку притулок знайшли шість чоловік замість чотирьох, включаючи подругу Еріха і її мати, що зробило цю групу однією з найбільших в Берліні.132

Сім'я Арндт планувала переїхати в підпіллі, що давало їм істотну перевагу. У людей, які вірили чуток, що циркулюють про гетто і таборах, був час привести свої справи в порядок і спланувати деякі непередбачувані ситуації, які, безсумнівно, супроводжують нелегальну життя в місті. У перших нирців було більше можливостей, ніж у тих, хто чекав; відносно велика кількість євреїв, все ще легально проживають в Берліні, означало, що у тих, хто пірнав досить рано, іноді були друзі і родичі, які могли їх залишити.133 Наприклад, Герта Фус провела свої перші три місяці під водою з євреями, які все ще відкрито жили в Берліні.134 Неєвреї також переконали своїх єврейських друзів і знайомих, що вони повинні відмовитися від повістки про депортації і негайно пірнути, або, коли депортація здавалася неминучою, звернутися до них за допомогою.135

У деяких випадках допомогу від незнайомих людей виявлялася несподівано. Неєврейка Марія Нікель вперше зустріла Рут Абрахам на вулиці восени 1942 року. Абрахам був вагітна її дочкою. Вони обмінялися адресами, і Нікель відвідав її на Різдво того ж року. Другий візит Нікель відбувся в січні 1943 року, коли Абрахам видужувала в квартирі своєї тітки після пологів. Десь між кінцем січня і початком лютого гестапо заарештувало тітку Абрахама. У цей момент Нікель закликала сім'ю бігти і навіть запропонувала їй і її чоловікові посвідчення особи для використання родиною Абрахамс.136 Активна манера, в якій Нікель зблизилася з сім'єю Абрахамс і подружилася з ними, була рідкісним явищем по відношенню до всього єврейського населення, але набагато більш поширеним серед людей, які пережили депортацію. Завдяки Нікелю Абрахамсы встановили безцінні зв'язку, які дозволили їм ховатися більше двох років. Спілкування з євреями було небезпечним вчинком, але такі помічники, як Нікель, були необхідні для виживання.

Підводник Курт Лінденберг стверджує, що "майже у всіх людей", які потонули, були відкладені гроші та / або згідно з "арийскими" членами сім'ї.137 Можна використовувати фразу "майже у всіх людей", сумнівно. Однак ті, у кого не було сім'ї, друзів або корисних зв'язків, опинилися у вкрай невигідному становищі. Майже жодна людина не пережив війну без допомоги в якийсь момент з боку неєвреїв і / або членів родини в змішаних шлюбах.

Численні свідоцтва свідчать про те, що у багатьох людей було мало грошей або їх взагалі не було. Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Занурення у воду • 53

з ними і без продовольчих карток, що змушувало їх шукати роботу або покладатися на гостинність друзів, знайомих і незнайомих людей.138 Однак завчасна підготовка була досить широко поширена, щоб вижили могли помітити, що не були добре підготовлені: "Я не належу до тих [групам] людей, чиї добре набиті портфелі робили можливою добре підготовлену нелегальну життя"139.

Люди, які планували зануритися у воду, часто були краще підготовлені до того, щоб справлятися з труднощами і економічними проблемами нелегальної життя в бігах, принаймні, якийсь час. Хоча віра Ліндеберга щодо того, що зробило занурення успішним, може бути застосовна не до всіх, він справедливо стверджує, що ті, хто пірнув до того, як гестапо виявилося в їхніх дверей, мали перевагу.140

Дійсно, Лінденберг був одним з тих людей, які будували плани занурення. Однак, як тільки він завершив свої плани, він продовжував чекати.

Негайне втеча в підпіллі було недоцільним, оскільки його відсутність на роботі стало б відомо гестапо, і він побоювався, що така дія призведе до депортації його сім'ї. Тим не менш, він зробив інші заходи, які вважав необхідними, щоб підготуватися до цього дня. Він зберігав одяг у знайомих-неєвреїв, відкладав кожен можливий "пфеніг" з роботи і створив два шляхи відходу. Перший вів з квартири його сім'ї через металеву решітку на дах будівлі, яку він розпиляв і акуратно замінив. Він також зробив копію ключа від задньої двері своєї фабрики.141 Таким чином, залишивши дату свого затоплення відкритою, Лінденберг зробив все можливе, щоб підготуватися до моменту, коли настане його депортація.

Йому не довелося довго чекати. З усіх факторів, що вплинули на кількість затоплень в цей період, першорядне значення мало прибуття агентів віденського гестапо в жовтні 1942 року. Віденське гестапо, хоча і не несе виняткову відповідальність за збільшення числа тих, хто занурювався, підкреслила серйозність ситуації; дійсно, деякі підводні човни спеціально називають "віденським гестапо".142 У цих агентів була репутація, яка значно переважували їх чисельність. Віденське гестапо, якому було доручено позбавити місто від його єврейських жителів, ввів нові “методи арешту та депортації". Впровадження цих так званих "віденських методів"

( Wiener-Methoden) паралельно спостерігалося зростання числа людей, що залишають транспорт.143

Дійсно, у міру того, як 1942 рік йшов на спад, все менше євреїв сумнівалися в тому, що їх очікує. Їм потрібно було якомога швидше вирішити, занурюватися їм. Гестапо ставало все більш рішуче налаштованим прийняти рішення за них.

Під керівництвом гауптштурмфюрера СС Алоїса Бруннера агенти з Відня прибули в Берлін, частково у відповідь на звинувачення в корупції з боку керівників берлінського гестапо. Бруннер прибув зі своїм

"місія" ясна: "Показати прусським свиням, як потрібно поводитися з цими виродками, євреями".144 Щоб полегшити арешт і депортацію євреїв міста, Бруннер розширив існуючі правила і ввів нові, це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

54 • Занурений на поверхню

включаючи розширення центрів збору в синагозі на Леветцовштрассе і на Гроссе Гамбургерштрассе.145 Особливе значення для історії підводних човнів має те, що євреї більше не отримували попереднього повідомлення про свою депортацію - тактика, використовувана для запобігання вчинення самогубств або занурення під землю. Замість цього чиновники тепер застали їх зненацька в їх будинках або на вулицях, заставши людей зненацька і доставивши їх на вантажівках в пункт збору для депортації.146 Бруннер створив карту Берліна, позначивши місця проживання євреїв, що дозволило проводити ефективні і великомасштабні рейди, засновані на елементах страху і несподіванки.147

Тим людям, які навчилися пересуватися по вулицях без єврейської зірки, іноді вдавалося уникнути цих несподіваних облав. Дійсно, з моменту введення зірки у вересні 1941 року багато євреїв, яких дратувало обтяжливе і постійно зростаюча кількість обмежень, накладених на них нацистами, а також насильство і уїдливість, які така фізична знак вселяв деяким верствам населення Німеччини, швидко навчилися орієнтуватися без зірки і не попастися, так що вони могли продовжувати користуватися перевагами таких заходів, як походи в кіно, покупки у неробочий час, а також відвідування ресторанів та кафе.148 Курт Лінденберг, який вважав себе одним з тих берлінських євреїв, що володіють тим, що він називав "волею до опору",

значну частину своїх свідчень він присвятив поясненню того, як йому і іншим це вдалося, настільки важливим був цей вчинок для того, як він розглядав себе і свою здатність вижити:

[Відсутність зірки], природно, тягло за собою деякі труднощі, як тільки людина пересувався по вулицях свого району. Бо там люди знали мене, я повинен був мати можливість показати зірку на моїй лівій руці, яку я завжди тримав зігнутою, як тільки хто-небудь мене запитував. Тому я виготовив зірку, яку прикріпив до полотнища тканини [Blechtoile] і утримував її там міцної голкою. Ця "зірка"

був прикріплений так міцно, що при випадковому огляді здавався пришитим. Як тільки я опинявся за межами свого "району", я міг непомітно дозволити зірці зникнути і знову ходити, нормально тримаючись за руку. З часом я придбав певний навик фокусника. Наприклад, я міг би стрибнути з "зіркою".

на руці в рухомий автобус, і поки кондуктор пробивав мій квиток, я дозволив "зірці" на моїй куртці зникнути буквально під носом у кондуктора. Щось подібне спрацювало в зворотному порядку. Можна було сісти в автобус без "зірки", а коли виходив будинку, "зірка" сиділа на лівому підлокітнику, і навіть ні один з пасажирів автобуса не бачив, що я зробив.149

Методи Ліндеберга були далекі від унікальності, якими б винахідливими він зображував свої методи. Хитрість, яку зазвичай розуміють євреї міста. Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Занурення у воду • 55

і, ймовірно, спільним для них було те, щоб зірка виглядала міцно пришитою і в той же час легко знімалася, як тільки людина опинявся в тій частині міста, де його не знали, бо всі берлінські євреї, навіть найсміливіші, розуміли дурість і небезпека розгулювати за власним району без зірки. Дійсно, Лінденберг йшов на ризик, навіть прогулюючись по своєму району з зігнутою лівою рукою, щоб заступити зірку, оскільки фанатичні нацисти могли і дійсно засуджували людей, які носили зірку недостатньо помітно або намагалися приховати її, наприклад, прикриваючи її портфелем.150 До щастя, розміри Берліна і його численних районів робили анонімність набагато більш можливою, ніж в невеликих містах, де пересуватися без зірки було більш небезпечно, якщо не неможливо. І все ж, незважаючи на те, що вміння безпечно орієнтуватися в місті без носіння зірки могло допомогти цим людям уникнути низки несподіваних облав, агенти берлінського гестапо все-таки скоротили "легальне" єврейське населення міста приблизно до шести тисяч протягом п'яти місяців завдяки новій тактиці арестов151.

Коли співробітники гестапо прибували в житловий будинок, вони спочатку блокували вхід, ускладнюючи втечу. Фактор несподіванки зіграв велику роль. Якщо хтось не спланував і не проклав маршрут втечі, єдиними варіантами були спробувати сховатися де-небудь в квартирі або не відкривати двері в надії, що агенти підуть.152 Сусіди-неєвреї могли допомогти або перешкодити в цьому процесі. Будівельний інспектор Герти Фус замкнув її в підвалі, коли до її квартирі під'їхала "велика машина".153 Вона почекала, поки все з'ясується, і відправилася до знайомих-євреїв. З-за удаваного випадкового характеру нальотів деякі люди не стали ризикувати і пірнули у воду при перших ознаках нальоту в їх околицях.154 Гестапо повідомило тим, кого застали в їх квартирах, що у них є певна кількість часу (годину або менше), щоб зібрати валізу і відправитися в шлях. Агенти і єврейські санітари занурили заарештованих на вантажівки, а потім пройшли до наступного будівлі, поки вантажівки (кожен вміщав до тридцяти осіб) не заповнюються. Потім вони опечатали і зачинили квартиру, залишивши всередині всі речі, які вони не впізнали або не знищили негайно.155 На відміну від попередніх процедур депортації, в яких збиралися цілі сім'ї і давалося попереднє повідомлення, раптові рейди означали, що люди приходили додому з роботи або за покупками і виявляли, що їх сім'я депортована, а їх квартира опечатана для в'їзду.156 Для тих, хто подумував про дайвінг, квартира була опечатана жахливим ударом, часто відокремлюючи їх від небагатьох речей і невеликої суми грошей, які ще залишалися. Часті повідомлення, подібні наведеним нижче, з різних поліцейських ділянок по всьому Берліну в цей час свідчать про рішучість деяких людей повернутися в свої квартири:

56 • Занурений на поверхню

Зламана друк. 7 Січня 1943 р.

Керуючий будинком на Вайнбергсвег, 9, повідомив нам про це 6 січня

що єврейський утікач Густав Ізраель Варовиц народився 25 вересня 1897 року

у Тухове і раніше проживав в Берліні за адресою Вайнбергсв, 9, зняв печатку, накладену на його вхідні двері єврейським Kultusvereinigung, і забрав деякі речі з квартири.

У. ухиляється від евакуації і пересувається по Берліну без єврейської зірки.157

У тих, в кого ж іще були ключі, була така можливість. Однак це був ризикований крок. Іноді агенти гестапо чекали людей, коли вони поверталися в свої квартири опечатані.

Рейди захопили євреїв по всьому місту. Герта Фус, яку знайомі євреї поселили в своїй квартирі після першого занурення, одного разу була захоплена зненацька, коли прибуло гестапо, щоб заарештувати мешканців. Фус сховався під ліжком, поки забирали інших.158 Такий дивом врятувався був не такий неймовірний, як могло здатися. Той же хаос раптових рейдів, в результаті яких потрапляли в пастку нічого не підозрюючи люди, також дозволяв людям прослизати крізь щілини в бюрократії. Агентів гестапо належало заарештувати десятки людей. У них були свої списки імен, і не обов'язково було час обшукувати кожен будинок і кожне потенційне укриття в пошуках невідомих осіб, які могли там бути, а могли й не бути. Дійсно, як вже згадувалося, точно так само, як агенти не завжди обтяжували себе зломом дверей, коли люди вдавали, що їх немає вдома, вони також не збиралися обшукувати кожну квартиру, коли кожна людина, якого вони повинні були заарештувати, був присутній і був на обліку. Вони також не завжди чекали поблизу, коли з'являлися в квартирі, а один з мешканців був на роботі; у своєму зарозумілості вони вірили, що рано чи пізно всі потраплять у їх вбивчі лапи.

Поряд з рейдами по квартирах, рейди на вулицях стали пасткою для багатьох людей. 20 січня 1943 року поліція заарештувала Берту Бернштейн на Розенталер-плац. На ній не було єврейської зірки, і поліція виявила, що у неї була повістка про депортацію.159 Дев'ять днів нацисти депортували Бернштейна в Освенцим.160 Неправильний поворот також міг мати катастрофічні наслідки. 17 січня 1943 року поліція зупинила вісімнадцятирічного Гюнтера Левенберга за спробу проїхати по закритій вулиці. Після того, як офіцер упевнився, що у нього немає документів, Левенберг спробував сховатися, але заїхав у глухий кут. Дійсно, сам розмір Берліна, який забезпечував анонімність і робив його сприятливим для занурення у воду, також означав, що люди могли спотикатися, орієнтуючись у незнайомих частинах міста. Виробляв арешт офіцер сів поруч з Левенбергом і змусив його їхати в поліцейське управління. По дорозі Левенберг прикинувся, що машина зламалася. Коли працівник вийшов, щоб оглянути двигун, Левенберг повернувся до цієї версії у відкритому доступі, яка була доступна за ліцензією CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Занурення • 57

машина поїхала. Офіцер на прізвище Шмідт постало перед автомобілем, щоб змусити його зупинитися, але Левенберг продовжував вести машину, що свідчить про його рішучості і розпачі. Шмідт застрибнув на радіатор автомобіля і зумів, проїхавши сто метрів, зупинити машину. Поліція заарештувала Левенберга і доставила його в місцеву штаб-квартиру.161 18 квітня 1944 року нацисти депортували Левенберга в Освенцим.162 До кінця 1942 року положення залишилися в Берліні євреїв настільки погіршився, що питання стояло вже не про те, чи кого-небудь депортувати, а про те, коли, і саме ця атмосфера переслідувань пояснює масове зростання числа людей, що пішли під воду в останньому кварталі 1942 року і першому кварталі 1943 року.

Таким чином, до цього часу затоплення все частіше ставало прямою відповіддю на Остаточне рішення, яке охопило Європу. Також важливо мати на увазі, що, незважаючи на більш ніж восьмирічне переслідування, коли перші транспорти покинули Берлін в жовтні 1941 року, ці транспорти для депортації з'явилися в Берліні декілька пізніше і тривали довше, чим далі на схід і в межах самої Німеччини. Берлінські євреї, незважаючи на урізані продуктові картки і незавершені спроби створити так звані Юденхойзер, майже не стикався з тією ж ступенем голоду і вбивств, які переслідували жителів польських гетто, які почали створюватися восени 1939 року; дійсно, до грудня 1939 року вже загинуло щонайменше п'ятдесят тисяч польських євреїв.163 Навіть введення Юденштерна в Німеччині відбулося лише у вересні 1941 року (порівняно з двома роками раніше в Польщі). З вторгненням в Радянський Союз війна за знищення європейських євреїв почалася всерйоз, але знову ж таки, відверта різанина, яка сталася там, не відбулася в Німеччині. Після узгодження Остаточного рішення на Ванзейської конференції в січні 1942 року і будівництва більшості основних таборів знищення в тому році — Хелмно в грудні 1941 року; Белжец в березні 1942 року; Собібор у травні 1942 року; Треблінка в липні 1942 года2164 — кількість вбивств різко зросла. До того часу, коли в кінці лютого 1943 року відбулися останні великі облави на євреїв в Берліні, більшість інших німецьких міст вже депортували переважна більшість свого значно меншого єврейського населення, і три чверті всіх єврейських жертв Голокосту були вже мертві.165 Безсумнівно, десятки тисяч німецьких євреїв було депортовано (особливо в перший повний рік депортацій), не маючи ні найменшого уявлення про очікує їх долі. Однак до осені 1942 року масштаби вбивств були настільки великі, що вони не могли не позначитися на відносно великому залишився єврейському населенні Берліна, і нацисти не докладали особливих зусиль, щоб приховати правду в Німеччині, навіть якщо вони не говорили про це прямо.

Хоча у більшої частини населення Берліна (як єврейського, так і неіудейського) відсутні переконливі докази, свідчення очевидців з "Будинку солдатів" Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

58 • Занурений на поверхню

під час відпустки публічні виступи Гітлера і Геббельса, а також "чутки" про великомасштабне вбивство, опубліковані в таких офіційних партійних органах, як "Фолькишер беобахтер", дали зрозуміти тим, хто хотів послухати, що смертельні події відбуваються далі на схід.166

Тим не менш, хоча рішення про зануренні було реакцією на все більш обгрунтовані чутки, що вижили, які занурювалися в той час, зберігають мовчання про один важливий чинник, який, імовірно, міг зіграти роль у їх вирішенні: час війни, зокрема, ураженні німецького вермахту під Сталінградом. Капітуляція більше дев'яноста тисяч солдатів 6-ї армії під командуванням генерала Фрідріха Паулюса 2 лютого 1943 року ознаменувала стратегічний перелом у долі нацистської Німеччини. Колись нестримною нацистської військової машини було завдано вирішального удару. Коли новина досягла Берліна, противники режиму, як євреї, так і неєвреї, повинно бути, піднеслися духом. Небезпідставним припущенням могло б бути те, що битва вселила в євреїв впевненість у тому, що виживання можливо, якщо вони просто зможуть протриматися трохи довше, занурившись під воду.167 Дійсно, опір по всій Європі, як з боку неєвреїв, так і євреїв, посилилося після Сталінграда, за яким незабаром послідувала втрата всієї Північної Африки і, влітку 1943 року, вторгнення союзників на Сицилію.

Чим більше війна оберталася проти нацистів, тим більше зміцнювалася надія на те, що виживання та звільнення можливі.168 Проте в оповіданнях вижили майже завжди мовчать про Сталінграді та його вплив на рішення про затоплення. Євреї в місті знали про хід битви та поширили інформацію. 169 Безсумнівно, поразка нацистів було приємною новиною і вселяло деяку надію.170 Тим не менш, Сталінград перебував більш ніж в 1300 милях від Берліна.

Навіть швидке поразка зайняло б місяці. Більш того, в той час Сталінград не означав для нацистів однозначної поразки. Тому через відсутність коментарів вижили про битву важко оцінити, до якої міри битва спонукала вагається євреїв зануритися у воду. Звичайно, кількість затоплень продовжувало збільшуватися протягом лютого, і причиною міг бути Сталінград, але без свідоцтв вижили, що підтверджують зв'язок між битвою і рішенням про затоплення, таке твердження важко стверджувати з абсолютною впевненістю. Тим не менш, враховуючи вплив, який поразка німеччини під Сталінградом зробило на руху опору по всій Європі, Сталінград слід, принаймні, розглядати як дав надію тим євреям, які були готові піти у відставку, і тим неєвреїв, які були готові підтримати їх. Можливо, навіть для деяких це було ключовим мотивуючим фактором.

Агенти віденського гестапо покинули Берлін в січні 1943 року, але вони також залишили після себе виразні сліди".171 Ці "сліди" виявилися безцінними для берлінського гестапо місяць, коли воно координувало облаву і депортацію більшості залишилися в місті євреїв під час виходу цього видання у відкритому доступі, доступного за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Занурення у воду • 59

загальнонаціональна операція великого заводу. 18 лютого 1943 року Йозеф Геббельс зазначив у своєму щоденнику, що операція почнеться 28 лютого 1943 року: “Євреї в Берліні будуть остаточно депортовані. З настанням терміну 28 лютого всі вони спочатку будуть зібрані разом, а потім депортовані щоденними партіями чисельністю до 2000 осіб".172 Хоча деякі євреї в Берліні знали про планованої операції, те, що залишилося від їх ненадійного існування в якості законних жителів, ось-ось повинно було зникнути. Для людей, які все ще готових ризикувати, настав час піти в підпілля.

Третій етап: Велика заводська операція: 27 лютого–5 березня 1943 р.

26 лютого Моріц Хеншель, голова рейхсфюрера, звернувся до Зигмунда Вельтлингеру з проханням бути готовим на наступний день взяти участь в облаві на євреїв в рамках "великої пошукової операції". Вельтлингер, провідний член єврейської громади, знову відмовився, точно так само, як він відмовлявся від усіх попередніх прохань виступити в якості колектора ( відлюдника). Хеншеля це не разубедило: “Я не можу надати вам дозвіл на цей день, і якщо ви відмовитеся, я уведомлю гестапо. Наслідки будете нести ви". Вельтлингер нічого не сказав, але повернувся додому і через кілька годин поринув разом зі своєю дружиною Маргаритою (див. Малюнки 1.6 і 1.7).173

Малюнок 1.6. Зигмунд Вельтлингер.174

Малюнок 1.7. Маргарет Велтлингер.175

60 • Занурений на поверхню

"Велика пошукова операція", про яку говорив Хеншель, була тим, що стало відомо як Велика фабрична операція ( Große Fabrik-Aktion).176 Розпочата в суботу, 27 лютого 1943 року і тривала менше одного тижня, ця масова облава означала кінець законної життя для всіх, крім кількох тисяч євреїв, які не перебувають у змішаному шлюбі або мають так званий статус змішаної раси.177 протягом того тижня приблизно 4700 з решти 11 000 єврейських підневільних робітників пішли в підпілля.178 Іншими словами, приблизно 43 відсотки, що залишилися єврейських робітників разом з родинами бігли за цей час і зуміли уникнути арешту, хай і ненадовго.Операція означала, що нелегальна життя була єдиною життєздатною альтернативою депортації, сигналізуючи про останній заклик до дії і безповоротний розрив з тим, що залишилося від довоєнного життя. Курт Лінденберг згадував: "Це був день, коли я вирішив взяти ініціативу в свої руки, і день, який означав, що я безповоротно втратив своїх батьків і тепер почав підпільну життя ..."180

Нацисти були готові до цієї останньої операції і спрямували енергію більшої частини берлінського апарату безпеки на досягнення своєї мети - заарештувати більше десяти тисяч євреїв протягом одного тижня. До кінця березня влади депортували з Берліна понад 8600 євреїв.181 Гестапо відповідав за координацію арештів на певних підприємствах та фірмах, а Ваффен-СС було доручено здійснювати нагляд за арештами і транспортуванням.182 Однак гестапо не обмежувало масштаби операції заводами і фірмами, де працювали євреї. Близько 8:00 ранку співробітники муніципальної поліції (Schutzpolizei) отримали наказ № 5620, розпорядчий поліції заарештовувати всіх євреїв, зустрінутих на вулицях, і доставляти їх в один з кількох збірних таборів по всьому місту.183 Гестапо розпочало операцію в суботу в 7:00 ранку За день до цього гестапо повідомило керівників рейхсфюрера і тих фірм, у яких працювали євреї, хоча вже деякий час було відомо, що такий захід готується.184 Тим не менш, за небагатьма винятками, точний характер і масштаби операції не були зрозумілі до ранку, коли вона відбулася. Досвід єврейських самогубств і втечі укупі з підготовкою, отриманою у віденському гестапо, відточили методи берлінського гестапо з проведення облав. У багатьох випадках євреїв практично не попереджали перед арештами, хоча в попередні тижні росли підозри масової облаві. Чутки про масові акції проти євреїв у поєднанні з частими арештами і депортаціями є логічним поясненням різкого збільшення числа переховуються людей.

Яким би потайливим не припускав Геббельс планування операції, її масштаб робив неможливим збереження її у таємниці. Крім гестапо, СС та шуцполиции, RSHA (Головне управління безпеки рейху), Інспекції озброєння вермахту, Управління праці, фірм і фабрик, а також інших чиновників міністерств і міських керівників, це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Занурення • 61

знав про підготовку нападів на фабрики.185 У березні Геббельс згадав у своєму щоденнику "кращі круги, особливо інтелектуалів" і "недалекоглядне поведінка промисловців" як відповідальних за попередження євреїв про можливу депортацію.186 Однак відомості надходили від різних берлінців: колег, офіцерів поліції, друзів, сусідів і членів рейхсфюрера.187

Новина про операції також поширилася разом з арештом тих євреїв, в основному чоловіків, які перебували в привілейованих змішаних шлюбах і тому були захищені від депортації. Гестапо доставило цих людей в спеціальний пункт збору на Розенштрассе 2-4.188 Коли їх дружини-неєвреї зібралися біля пункту збору, щоб дізнатися, що з ними стало, відбувся тижневий акт мовчазного протесту. Через безпрецедентного характеру протесту, відсутності свідчень сучасників і незвичайності цього акту непокори -

вперше в історії нацистської Німеччини повідомлення про характер протесту надзвичайно різняться.189 З одного боку, близько шести тисяч неєвреїв, в основному жінок, що зібралися за межами Розенштрассе 2-4, незважаючи на погрози поліції і спрямоване на них зброю, кричачи: "Поверніть нам наших чоловіків!" ( Gebt uns unsere Männer zurück! ). Ця версія події поширювала міф про те, що великі натовпи та активні протести перед обличчям постійних загроз поліції призвели до звільнення єврейських подружжя.190 Нещодавно ретельні дослідження показали, що протест був набагато менше, нараховуючи не більше 150 осіб.191 Звичайно, поліція справді намагалася розчистити вулицю, і час від часу лунали заклики звільнити ув'язнених. Однак протест був швидше "мовчазної демонстрацією", ніж протестом у загальноприйнятому сенсі цього слова.192 Можливо, саме дивне, що присутність протестувальників, хоча й хоробре, не мало ніякого відношення до звільнення ув'язнених. Швидше за все, влада доставили перебувають під захистом подружжя в пункт збору, щоб уточнити їх расовий статус і завербувати їх у якості заміни тих євреїв, яких планувалося депортувати.193

Однак переважна більшість міських дайверів, можливо, не знали про події, що розгортаються на Розенштрассе, або це зробило незначний вплив на їх рішення плавати.194 Фактично, вижили не обговорюють цю подію у своїх свідченнях. Замість цього їх розповіді про цьому періоді зосереджені на тому, як вони уникли арешту або дізналися, що їх депортація близька. 2 березня Іда Гассенхаймер вирушила у свій банк, щоб зняти гроші, як це було у неї зазвичай на початку кожного місяця. Коли керуючий банком побачив її, він вигукнув: “Фрау Гассенхаймер! Ви все ще тут?! У мене є інформація, що до 5 березня в Берліні не залишиться жодного єврея". На наступний день Іда Гассенхаймер пішла в підпілля.195 Розповідь Гассенхаймер, можливо, трохи надто охайний, щоб бути строго правдивим, і, ймовірно, відображає вплив історичної ретроспективи на її спогади. Хоча менеджер банку, можливо, чув про операції або навіть був свідком її частини особисто, це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

62 • Занурений на поверхню

він майже напевно не знав би, що гестапо мало намір завершити захід до 5 березня. Однак спогади Гассенхаймера символізують величезне потрясіння, випробуваний багатьма євреями під час операції і остаточного розриву зі своїм колишнім життям.

Незважаючи на чутки про те, що неминуча масова облава, більшість євреїв не знали, коли це станеться, дізнавшись про це тільки тоді, коли операція вже була розпочата. Курта Ліндеберга, який готувався до занурення, в той день застали за роботою. Його начальник з'явився близько 8:15 ранку.

і поінформував єврейську секцію фабрики, що вони не повинні покидати свої робочі місця; керівництво вже в дорозі. У цій секції, де спочатку працювало двадцять п'ять євреїв, тепер працювало всього дев'ять. Наглядач, людина, якого Лінденберг запам'ятав як "респектабельного", повернувся через пару хвилин, щоб повідомити їм, що "поліцейські наближаються".196 Тепер, коли арешт був неминучим, Лінденберг пройшов в гардеробну, забрав ті деякі речі, які у нього були, повернувся до роботи і почекав, поки звільниться ванна, ванна перебувала в тому ж коридорі, що і двері, ключ від якої Лінденберг виготовив сам. Поки він був у ванній, прибутку агенти гестапо. Коли Лінденберг вийшов з ванної, він побачив співробітника гестапо, охороняв двері в єврейську секцію. Лінденберг впевнено пройшов повз нього; агент нічого не запідозрив. Повернувшись в майстерню, він включив токарний верстат на робочому місці, витягнув ключ з кишені, відкрив задні двері і втік по сходах на другий двір будівлі. Він без праці пройшов через перший внутрішній двір будівлі, але коли він дістався до виходу, шлях йому перегородив вантажівка. Двоє есесівців з карабінами і багнетами готувалися вантажити колег Ліндеберга у вантажівку. Лінденберг зрозумів, що бігти безглуздо і підозріло. Він спокійно пройшов повз есесівців і своїх колег вниз по вулиці — він перейшов на біг, як тільки завернув за ріг.197

Успішний втеча Ліндеберга залежав від кількох факторів, недоступних тим, кого застали зненацька на початку операції.

Він все спланував заздалегідь, зробивши копію ключа від чорного ходу фабрики.

Гестапо також не знало, як виглядав Лінденберг, і його впевненість і спокій не викликали підозр. Йому також пощастило, що адміністратор подзвонив заздалегідь, щоб попередити його і його колег-євреїв про наближення гестапо. Відсутність підготовки не означало, що люди не намагалися втекти; це зробили тисячі. Однак успішний політ без підготовки або попереднього попередження мав менше шансів на успіх. Фріда Силиг, схоже, була захоплена зненацька в день операції. Коли вона кинулася через заводський двір, щоб втекти, один із заводських наглядачів видав її. Есесівці побили її, зламавши принаймні одну кісточку і одну ступню. Її травми були настільки серйозними, що її доставили в лікарню.198

Занурення • 63

Нацистський апарат безпеки, відповідальний за операцію, запланував її на суботу, щоб як можна менше зірвати виробництво і залучити мінімальну увагу громадськості. Однак протягом першого дня новина поширилася по місту серед євреїв і неєвреїв.199 Вже тисячі євреїв пішли в підпілля завдяки попередньому попередження. Вижили також іноді приписують свій порятунок чистій випадковості.200 Хоча випадковість може пояснити, чому деякі люди уникли арешту, обачність і гостре усвідомлення серйозності рейдів є більш вірогідним поясненням того, чому багатьом іншим людям вдалося вислизнути від поліції. Наприклад, деякі люди, не знаючи, що й думати, залишилися вдома після роботи, щоб перевірити, чи була хоч частка правди в чутках. Інші працювали в нічну зміну і своїми очима бачили облави, коли розходилися по домівках.201 До 1943 році чутки про звірства нацистів здавалися більш достовірними, ніж двома роками раніше, і євреї міста були насторожі.

Євреї також самі побачили, що йде масований рейд. У перший ранок після операції дядько Ильзелотты Темаль, з яким жили вона, її дитина і її чоловік, увійшов у вітальню і сказав їй виглянути у вікно на сусідню будівлю; він почув крики. Чоловік бачив, як поліцейські заганяли жінок у вантажівку у дворі по сусідству. Накинувши на себе Юденштерн, вона дійшла з сином до місцевого поштового відділення і подзвонила своєму другу в сусіднє місто Потсдам Віллі Вале. Вона сказала йому, що родина хотіла б нанести візит; Вале відразу зрозумів. Вона поверталася додому, проїжджаючи повз вантажівок, набитих євреями. Її домовласник, член партії, який давно перестав підтримувати Гітлера, увійшов у квартиру і сказав Ильзелотте і її дядька їхати якомога швидше; він чув, що всіх євреїв відвозять. Виходячи з будівлі, вони пройшли повз двох чоловіків, вбежавших всередину, щоб заарештувати залишилися євреїв, все ще живуть там: темалов. Побоюючись гіршого для свого чоловіка на роботі, Ильзелотта залишила записку своєму домовласникові, щоб повідомити йому, якщо він утече, що вони поїхали до Віллі. На превеликий полегшенню Ильзелотты, в той же день він прибув в резиденцію Вале.202

Таким чином, раптові нальоти на будинки, що почалися ще восени 1942 року, тривали в ході операції. В деяких випадках ці рейди погрожували людям, які вже ховалися, таким як Герта Фус, яка залізла під ліжко, щоб уникнути арешту (див. Малюнок 1.8). Вона залишалася там близько години. Герта спробувала піти через парадні двері, а ключ зламався в замку. Фус знаходився на третьому поверсі будівлі, і єдиним виходом для нього було вікно. Хоча їжа в квартирі була вилучена під час арештів, простирадла та рушники для рук залишилися. Зв'язавши їх всі разом, Фус дочекалася світанку між годиною ночі та двома годинами ночі - і спустилася з вікна на вулицю внизу. Ту ніч вона провела, блукаючи вулицями Берліна, а наступного ранку вирушила шукати нове укриття.203

64 • Занурений на поверхню

Малюнок 1.8. Герта Fuss.204

Незважаючи на переполох, викликаний операцією, деякі люди й гадки не мали, що відбувається. Паула Вигдор захворіла 22 лютого, тому її дядько запросив її погостювати у нього. У неділю вранці, 28 лютого, Вигдор прийшла додому і виявила, що її двері замкнені для повторного проникнення. Її сусідка відчинила двері і, здивована, побачивши Вигдор, сказала їй, що її разыскивало гестапо. Вона повинна була доповісти їм, коли отримає це повідомлення. Дядько Вигдора порадив їй почекати, але через два дні його заарештували.205 Потім Вигдор потонув. Точно так само Єва Готтхильф близько двох тижнів хворіла на роботі. У понеділок ввечері, у день операції, Готтхильф відправилася за покупками з набутими нею арийскими продовольчими картками. Коли вона повернулася додому о 19.30 вечора, її квартира була опечатана, а батько, сестра і брат арештовані.

Готтхильф передала свої покупки сусідам і вирушила на пошуки своєї сім'ї.206

Акція Große Fabrik, стала повним шоком чи ні, відобразила реакцію берлінського гестапо на эволюционирующую політику нацистів щодо

"Єврейське питання". Ця масштабна операція стала наріжним каменем процесу, на завершення якого пішло майже півтора року. Тепер, за рідкісним винятком, суспільне життя єврея в Берліні була більше неможлива. На цю операцію припадало майже дві третини всіх спроб занурення. Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Занурення • 65

і прискорили тенденцію, яка спостерігалася протягом попередніх шістнадцяти місяців. Багато євреїв не були готові. І все ж дайвінг був їх найкращим шансом на виживання. Оскільки їх квартири були опечатані, майно конфісковано, а багато з їхніх близьких депортовані чи очікували депортації в пунктах збору, новим підводним човнам потрібно було діяти швидко і впевнено, якщо вони хотіли вислизнути від гестапо і вижити.

Висновок

Нацистський заборону на легальну еміграцію восени 1941 року залишив євреїв-берлінцям три доступних варіанти. Для деяких людей вибір між згодою, самогубством або зануренням у воду був очевидний і не викликав особливих внутрішніх суперечок. Інші, проте, активно боролися зі своїм рішенням. Деякі депортовані пізніше покинули свої транспорти або навіть табору і повернулися в місто. Вижили після невдалих спроб самогубства іноді пізніше робили вибір на користь занурення. В хаосі Берліна 1940-х років перед євреями стояло кілька вельми обмежених можливостей вибору. Тим не менш, вони все ще розглядали свої варіанти з тим агентством, яке у них ще залишалося.

Депортація і самогубства були домінуючими рисами повсякденному єврейського життя протягом всієї війни. Більшість євреїв міста, приблизно 55 000, або виконали наказ про депортацію або були спіймані в пастку до того, як змогли потонути; повернулися тільки 1900 чоловік. Між 1941 роком

а наприкінці березня 1943 року понад 1400 берлінських євреїв покінчили з собою. Страх, покора державі, недолік знань про події на сході і відчай, хоча і є домінуючими факторами, не повною мірою пояснюють дії усіх депортованих. Сімейна і общинна солідарність також спонукала невідома, але, ймовірно, значна кількість євреїв сісти на свій транспорт.

Дійсно, євреї активно розглядали і обговорювали дотримання; депортація була не просто трагічним актом, що випало на їх долю. Самогубства, як і депортація, часто були результатом страху і відчаю. Акт позбавлення себе життя, проте, мав більш глибоке значення. Для багатьох євреїв самогубство було останнім шансом затвердити свою гідність і неприйняття нацистських переслідувань.

Майбутні підводні човни спостерігали за цими подіями з усе зростаючим страхом і жахом. Однак, на відміну від осіб, які вчиняють самогубства, число яких зростало і скорочувалася у відповідності з кількістю депортационных поїздів, покидають місто, вражаюча більшість людей, що пішли під воду, чекали, щоб зробити це, до останніх місяців 1942 року і початку 1943 року.

Недолік знань про події на сході, ймовірно, пояснює низькі показники затоплення в 1941 році на початку 1942 року. Навіть коли по місту поповзли чутки про масові вбивства, багато людей вичікували зручного моменту і ретельно планували свої дії. Дійсно, більшість людей чекали до останнього можливого місяці - Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

66 • Занурений на поверхню

спроба поринути в воду. Велика фабрична операція в кінці лютого 1943 року змусила до цього більшість євреїв. До кінця першого тижня березня майже 6500 євреїв ховалися по всьому місту. Незважаючи на десятиліття переслідувань, наступні двадцять шість місяців виявилися несхожими ні на що, з чим коли-небудь стикалися євреї Берліна. Труднощі життя під водою часто були непереборними, і більшість людей не витримували випробування.

Більше того, ввечері 2 березня 1943 року, коли тисячі євреїв усе ще намагалися знайти притулок і уникнути арешту, бомбардувальники Королівських ВПС Великобританії обрушилися на місто; загинуло близько 480 берлінців.207 Хоча це був невеликий рейд по порівнянні з тим, що повинно було статися, вибухи віщували крайні труднощі і невизначеність, що очікують нещодавно затоплених євреїв міста. Швидка адаптація до їх новим обставинам була необхідна для виживання.

Примітки

1. Із щоденника Йозефа Геббельса, в "Нахаме, Шепсе і Саймона", Євреї в Берліні, 192. Also Gruner, Judenverfolgung, 51.

2. For an in-depth look at the development of National Socialist Jewish deportation policy, see H. G. Adler, Der verwaltete Mensch: Studien zur Deportation der Juden aus Deutschland (Tübingen: Mohr, 1974). See also Uwe Dietrich Adam, Judenpolitik im Dritten Reich (Dusseldorf: Verlag Gmbh, 1972). Зовсім недавно вийшов перший том двотомного дослідження Сола Фрідлендера про націонал-соціалістичної війні проти євреїв Європи, що представляє собою майстерне і деталізоване дослідження неухильного руйнування єврейського життя протягом першої половини Третього рейху. См. Сол Фрідлендер, Нацистська Німеччина і євреї, том 1.:

Роки переслідувань (Нью-Йорк: Харпер Коллінз, 1997).

3. Gruner, Judenverfolgung, 95.

4. Повний аналіз стану єврейської комерційної діяльності в столиці див. у книзі Крістофа Крейцмюллера "Остаточна розпродаж в Берліні: знищення єврейської комерційної діяльності", 1930-1945, пер. з англ. Джейн Паулик і Джефферсон Чейз (Нью-Йорк: Berghahn Books, 2015), 79, 219. Також глава 7, присвячена "Статистикою руйнувань", 212-21.

5. See Albert Meirer, "'Wir waren von allem abgeschnitten' Zur Entrechnung, Ausplünderung Маркування und der Berliner Juden in Meyer and Simon, Juden in Berlin, 92-93. Список конкретних антиєврейських постанов, що стосуються євреїв Берліна в 1938 році, див. Gruner, Judenverfolgung, 46-62.

6. Нещодавнє дослідження Алана Штайнвейса про Кришталевої ночі примітно тим, що в ньому основна увага приділяється участі середньостатистичних німців. См. Алан Е. Стейнвейс, Кришталева ніч 1938 р. (Кембридж, Массачусетс: видавництво Belknap Press видавництва Гарвардського університету, 2009). From an eyewitness perspective, see Novemberpogrom 1938: Die Augenzeugenberichte der Wiener Library, London (Frankfurt/Main: Jüdischer Verlag im Suhrkamp Verlag, 2008). Для більш короткого обговорення події, що відбулася в Берліні, див. Девід Клей Лардж, Берлін (Нью-Йорк: Основні книги, 2000), 309-13; Рід і Фішер, Берлін, 216-18; і Нахама, Шепс і Саймон, Євреї в Берліні, 192-96.

Занурення • 67

7. In Kreutzmüller, Final Sale in Berlin, 135. В літературі є деякі розбіжності: за оцінками, близько дванадцяти тисяч берлінських євреїв були арештовані після "Кришталевої ночі". Дивіться, Gruner, Judenverfolgung, 58-59; і Nachama, Schoeps і Simon, Євреї в Берліні, 192-96. Однак це розбіжність, ймовірно, криється у відмінності між тими, хто заарештований та утримується в місцевих берлінських в'язницях, тими, хто повинен бути заарештований, кому вдалося втекти, і тими, хто відправлений до концентраційного табору Заксенхаузен.

8. Авраам Баркаи, "Населення та економічний застій" в книзі Мейєра "Німецько–єврейська історія в новий час", 4:32.

9. Малюнки взяті з Кройцмюллера, Фінальна розпродаж в Берліні, 216. See also, Gruner, Judenverfolgung, 62; Large, Berlin, 313; and Beate Meyer, "'Arisiert' und Ausgeplündert: Die jüdische Fabrikantenfamilie Garbáty," in Meyer and Simon, Juden in Berlin, 77.

10. Ruth Andreas-Friedrich, Der Schattenmann: Tagebuchaufzeichnungen, 1938-1945 (Berlin: Suhrkamp Verlag, 1947), 30.

11. Steinweis, Kristallnacht, 3.

12. Gruner, Judenverfolgung, 60.

13. Gruner, Judenverfolgung, 75. См. також Вольф Грунер, Єврейський примусова праця при нацистах: економічні потреби і расові мети, 1938-1944, пер. Кетлін М. Дель Орто (Кембридж: видавництво Кембриджського університету, 2006), 10-11.

14. Повний список антисемітських постанов, прийнятих в місті в період з 1933 по 1945 рік, див. в Gruner, Judenverfolgung.

15. Gruner, Judenverfolgung, 63.

16. See Wolf Gruner, "Die Reichshauptstadt und die Verfolgung der Berliner Juden 1933-1945," in Rürup, Jüdische Geschichte in Berlin, 243.

17. Adler, Der verwaltete Mensch, 47.

18. Gruner, Judenverfolgung, 68. A recent noteworthy study on the Reichsvereinigung is Beate Meyer, Tödliche Gratwanderung: Die Reichsvereinigung der Juden in Deutschland zwischen Hoffnung, Zwang, Selbstbehauptung und Verstickung (1939-1945) (Göttingen: Wallstein Verlag, 2011). Також дивіться Мейер, Німецько–єврейська історія, 4: 346-54, 356-59.

19. См. Браунінг , Згадуючи про виживання, 34.

20. Цифри взяті з Gruner, Judenverfolgung, 95.

21. Deutschkron , Ich trug den gelben Stern, 43.

22. Gruner, Judenverfolgung, 94. Хоча введений в жовтні 1941 року заборону на еміграцію торкнувся переважна більшість німецьких євреїв, невеликого числа все ж вдалося емігрувати після цього. Однак їх кількість була невеликою, можливо, не більше чотирьохсот чоловік здійснили такий подвиг, і запису неповні. За наявними даними, трохи менше чотирьохсот чоловік емігрували після заборони на еміграцію. Дивіться BA R 8150/26, 8150/27; ZIH 112/21b; StadtA Mainz NL Oppenheim 52/28; YVA 0.8/14, "Monatliche Entwicklung der jüdischen Bevölkerung in Berlin, 1941-1943." Також, YVA 0.8 / 145, "Єврейське товариство в Берліні, 1943-1945". Документи також можна знайти за адресою www.statistik-des-holo caust.de/stat_ger.html (дата звернення 4 січня 2017 р.).

23. Alfred Gottwaldt and Diana Schulle, Die "Judendeportationen" aus dem Dritten Reich 1941-1945: Eine kommentierte Chronologie (Wiesbaden: Marix Verlag, 2005), 70-71.

24. Події, що передували Ванзейської конференції, і ключова роль гітлерівського уряду 12.

Груднева мова про долю німецьких євреїв була чудово висвітлена Крістіаном Герлахом, "Ванзейської конференції, доля німецьких євреїв і принципове рішення Гітлера знищити всіх європейських євреїв", Журнал сучасної історії 70, № 4 (грудень 1998 р.): 759-812. Що стосується еволюції нацистської політики, яка привела до цього, це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

68 • Занурений на поверхню

особливо аж до Голокосту, якщо розглядати його через поєднання місцевих і регіональних рішень, прийнятих далі на схід, див. Ключове дослідження Крістофера Р. Браунінга: Браунінг, нацистська політика, єврейські робітники, німецькі вбивці (Кембридж: видавництво Кембриджського університету, 2002).

25. Дивіться список депортацій у справі Готвальдта і Шулле, "Judendeportationen", 444-67.

26. См. Девід Витав, "Після катастрофи: аспекти сучасного єврейства", в Hayes, Уроки і спадщина, 136-37.

27. См. Гей, Мій німецький питання, 123-24.

28. Про єврейської акультурації та її відмінності від асиміляції див. Маріон Каплан, Формування єврейського середнього класу: жінки, сім'я та ідентичність у Імперської Німеччини (Нью-Йорк: видавництво Оксфордського університету, 1991), 10-11.

29. Гей, Мій німецький питання, 14-15. Дивись також, Джайлс Макдонох, Берлін (Нью-Йорк: St.

Martin's Press, 1997), 20.

30. See Andreas-Friedrich, Der Schattenmann, 97.

31. Deutschkron, Ich trug den gelben Stern, 88-89.

32. Andreas-Friedrich, Der Schattenmann, 86.

33. Широко поширені чутки про долю "переселених" євреїв отримали регулярне розповсюдження не пізніше осені 1942 року. See Andreas-Friedrich, Der Schattenmann, 96. Дивіться також, Сол Фрідлендер, Нацистська Німеччина і євреї, 1939-1945: роки винищення (Нью-Йорк: Haper's, 2007) xxii, 510-14.

34. ZfA, Досьє Курта Ліндеберга, "Особистий звіт".

35. См. Авраам Баркай, "В гетто без стін", в книзі Мейер, Німецько–єврейська історія, 4: 346-54, 356-59. Коротка, але критична історія рейхсфюрера, труднощі -

культове положення, в якому вона опинилася, і її обмежені можливості маневру у все більш радикальної нацистської Німеччини отримали велику увагу в Meyer, Tödliche Gratwanderung.

36. See Meyer, Tödliche Gratwanderung, 206-7. Вольф Грунер приводить в приклад вісім страчених людей.

См. Грунер, Переслідування євреїв, 159.

37. У Каплана, Між гідністю і відчаєм, 200. "Соціальна смерть", цитується за Орландо Паттерсону, Рабство і соціальна смерть (Кембридж: видавництво Кембриджського університету, 1982).

38. Frank Bauer, Sie gaben ihr Leben: Unbekannte Opfer des 20. Juli 1944 – General Fritz Lindemann und seine Fluchthelfer (Berlin-Kleinmachnow: Chronos, 1995). Дивіться також, Рут Р. Свідоцтво про Голокост (T-1763), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

39. In Andreas-Friedrich, Der Schattenmann, 99.

40. ЛАБОРАТОРІЯ, Реєстраційний номер 118-01: 33971.

41. Гад Бек, Підпільна життя: спогади єврея-гея в нацистському Берліні, пер. з англ. Еллісон Браун (Madison: University of Wisconsin Press, 1999), 64 роки.

42. Бек, Підпільна життя, 62.

43. Бек, Підпільна життя, 62.

44. Бек, Підпільна життя, 61.

45. Бек, Підпільна життя, 63

46. Бек, Підпільна життя, 59, 111.

47. Бек, Підпільна життя, 63-64.

48. Маурер, "повсякденне життя", 367.

49. Бек, Підпільна життя, 67-70.

50. ЛАБОРАТОРІЯ, пр. Бр.Респ. 030-03, Тит. 198B, Номер: 1954. Zentralkartei für Mordsachen. Дивіться також, Крістін Хартіг, ""Розмови про те, щоб покінчити з собою — о, невдалий вираз для вимушеного вчинку в безнадійних обставинах": самогубства серед німецьких євреїв 1933-1943", Щорічник Лео Бека 52, № 1 (2007): 257.

Занурення у воду • 69

51. См. Крістіан Гешель, Самогубство у нацистській Німеччині (Оксфорд: видавництво Оксфордського університету, 2009), 98, 102, 103, 105, 109, 113, 115. Також Хартіг, "Бесіди", 248-59.

52. Конрад Квиет, "Остаточне притулок: самогубства в єврейській громаді за нацистів", Щорічник Лео Бека 29 (1984): 138.

53. Цифри щодо точного числа самогубств, скоєних берлінськими євреями за цей час, дещо різняться. See Anna Fischer, Erzwungener Freitod: Spuren und Zeugnisse in den Freitod getriebener der Juden Jahre 1938-1945 in Berlin (Berlin: text.verlag, 2007), 14-19; Goeschel, Suicide, 107, 109; Maurer, "From Everyday Life," 366-77; Kaplan, Between Dignity and Despair, 179-84; Konrad Kwiet and Helmut Eschwege, Selbstbehauptung und Widerstand: Deutsche Juden im Kampf um Existenz und Menschenwürde, 1933-1945 (Hamburg: Christians, 1984), 204-5; Hartig, "Conversations,"

248; Квиет, "Вища притулок", 155.

54. См., наприклад, Хартига, "Бесіди", 249, 260-61.

55. ЛАБОРАТОРІЯ, електронна пошта 200-22. Номер: 38 + 39.

56. Квиет, "Вища притулок", 155, 157.

57. Гешель, Самогубство, 107.

58. Гешель, Самогубство, 97.

59. Квиет, "Вища притулок", 146-50. See also, Fischer, Erzwungener Freitod, 15-16.

60. Гешель, Самогубство, 110.

61. Гешель, "Самогубство", 117. Також Хартіг, "Бесіди", 259.

62. ЛАБОРАТОРІЯ, пр. Бр.Респ. 030-03, Тит. 198 Б, номер: 1623. Zusammenstellung der Selbstmorde und Selbstmordversuche für Berlin und Potsdam für das Kalenderjahr 1941. Дивись також, Гешель, Самогубство, 108.

63. ЛАБОРАТОРІЯ, пр. Бр.Респ. 030-03, Тит. 198 Б, номер: 1624. Zusammenstellung der Selbstmorde und Selbstmordversuche für Berlin und Potsdam für das Kalenderjahr 1942.

64. ЛАБОРАТОРІЯ, пр. Бр.Респ. 030-03, Тит. 198 Б, номер: 1625. Zusammenstellung der Selbstmorde und Selbstmordversuche für Berlin und Potsdam für das Jahr 1943.

65. Гешель, Самогубство, 107.

66. Квиет, "Вища притулок", 158.

67. ЛАБОРАТОРІЯ, пр. Бр.Респ. 030-03, Тит. 198 Б, номер: 1625. Zusammenstellung der Selbstmorde und Selbstmordversuche für Berlin und Potsdam für das Jahr 1943.

68. Гешель, Самогубство, 108.

69. Готвальдт і Шулле, "Judendeportationen", 446-54. Порівняйте з діаграмами 5 і 6

in Gruner, Judenverfolgung, 98-101.

70. См., наприклад, CJA, 4.1, Nr: 2470.

71. Гешель, Самогубство, 109.

72. Готвальдт і Шулле , "Judendeportationen", 444. On the critical role that the Levetzowstraße Synagogue played during the Berlin deportations, see Akim Jah, Die Deportation der Juden aus Berlin: Die nationalsozialistische Vernichtungspolitik und das Sammellager Große Hamburger Straße (Berlin: be.bra wissenschaft verlag, 2013), 257–

77.

73. ЛАБОРАТОРІЯ, B Rep. 078, Zug.Nr. 6026, Номер: UH 745, M 009, R 161.

74. Хоча в Німеччині не існує конкретного злочину за переховування євреїв, людина може бути покараний за більш широке злочин Judenbegünstigung ("привілейоване поводження з євреями").

Покарання за допомогу євреям значно варіювалося, починаючи від укладення в концентраційний табір і закінчуючи більш короткими термінами тюремного ув'язнення, а іноді і взагалі нічим. См. Крез і Космала, "Перед обличчям депортації", 123, 146. Also, Benz, Überleben im Dritten Reich, 40-41.

75. CJA, 4.1, Nr: 2106. Гешель, Самогубство, 107. Квиет, "Останній притулок", 138, 159.

76. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 35368.

70 • Занурений на поверхню

77. Рут Р. Свідоцтво про Голокост (T-1763), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

78. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 1042.

79. Джа, Депортація, 426-27. См. також Грунер, Переслідування євреїв, 163-64.

80. Gruner, Widerstand in der Rosenstraße, 59.

81. См. Jah, Депортація, 519.

82. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, OdF Kartei, A-31677.

83. Готвальдт і Шулле, "Judendeportationen", 445.

84. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 38677.

85. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 38677.

86. Ці дані були зібрані на основі дат затоплення, наданих приблизно 425 вижили (25 відсотків всіх вижили підводників) в їх повоєнних заяви в OdF, а також з повоєнних мемуарів (опублікованих і неопублікованих) та інтерв'ю, даних вижили відеоархіву Fortunoff в Єльському університеті. Дивіться також цифри про депортацію у справі Готвальдта і Шулле, Judendeportationen," 444-54.

87. Я прийшов до цієї цифри, склавши номери депортацій з Берліна, перераховані в книзі Готвальдта і Шулле, "Judendeportationen", 444-54. За цей період нацисти депортували з Берліна приблизно 26 606 євреїв. У червні 1941 року єврейське населення Берліна в розбивці по расі становило 73 842 людини. See Gruner, Judenverfolgung, 94.

88. См. Герлах, "Ванзейської конференції", 765. См. також Грунер, Переслідування євреїв, 150, 178.

89. Дивіться, наприклад, C Rep. 118-01 Nr.: 30320 і CJA 4.1, 2175.

90. Готвальдт і Шулле, "Judendeportationen", 70.

91. Ерік А. Джонсон, Нацистський терор: гестапо, євреї і звичайні німці (Нью-Йорк: Основні книги, 1999), 405. См. також Каплан, Між гідністю і відчаєм, 195.

92. ZfA, File of Dr. Alfred Cassierer, "Palestinaamt in Berlin illegales Leben in Berlin und über die Flucht Schweizer Grenze 1939-1943," Zeugenbericht von Dr. Alfred Cassierer, Beth Jizchak, aufgenommen vom Dr. Ball-Kaduri am 26.12.57.

93. Готвальдт і Шулле, "Judendeportationen", 65, 71.

94. Готвальдт і Шулле, "Judendeportationen", 65.

95. Готвальдт і Шулле, "Judendeportationen", 267.

96. Марникс Крез і Беата Космала пропонують аналогічну цифру у своєму порівняльному дослідженні депортації в Нідерландах і Німеччині. См. Croes і Kosmala.,

"Загрожує депортація", 116.

97. Гешель, Самогубство, 109. См. також Каплан, Між гідністю і відчаєм, 203.

98. Дані для рисунків 1.3 і 1.4 взяті з наступних джерел. Малюнки самогубців можна знайти в LAB, A Pr.Br.Rep. 030-03, Tit. 198 B, номер: 1623: Zusammenstellung. Der Selbstmord und Selbstmordversuche für Berlin und Potsdam für das Kalenderjahr 1941; A Pr.Br.Rep. 030-03, Tit. 198 B, Nr.: 1624: Zusammenstellung der Selbstmorde und Selbstmordversuche für Berlin und Potsdam für das Kalenderjahr 1942; and A Pr.Br.Rep. 030-03, Tit. 198 B, Nr.: 1625. Zusammenstellung der Selbstmorde und Selbstmordversuche für Berlin und Potsdam für das Jahr 1943. Ці цифри відповідають цифрам Крістіана Гешеля, наведеним в "Самогубстві", хоча точні цифри дещо відрізняються.

99. Про зв'язок між депортационными перевезеннями і хвилями самогубств див. Квиет, "Остаточне притулок", 153.

100. Готвальдт і Шулле, "Judendeportationen", 267.

101. Готвальдт і Шулле, "Judendeportationen", 266.

102. Про обговорення доступних рейхсфюрера способів запобігти депортацію осіб або іншим чином вплинути на неї див. Беате Мейер, Фатальний баланс - Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Занурення • 71

ing Act: Дилема Рейхской асоціації євреїв Німеччини, 1939-1945, пер.

Вільям Темплер (Нью-Йорк: Berghahn Books, 2013), 147-52. Also, Deutschkron, Ich trug den gelben Stern, 92.

103. Беата Мейер, Фатальний акт балансування, 148, 151-52. Також Авраам Баркаи, "Самодопомога в дилемі: 'Піти або залишитися?"" у книзі Мейєра "Німецько–єврейська історія", 4: 329.

104. Landesarchiv Berlin, C Rep. 118-01 Nr.: 31551.

105. See the case of the brush maker Otto Weidt in Deutschkron, Ich trug den gelben Stern, 90.

106. Грунер, Єврейський примусова праця, 19, 27.

107. Цифри взяті зі списків депортації в Gruner, Judenverfolgung, 94, 98-101, і в Gruner, Jewish Forced Labour, 19, 27.

108. Deutschkron, Ich trug den gelben Stern, 92. See also, ZfA, fi le of Dr. Charlotte Bamberg, "Untergetaucht–An Der Oberfl äche–1941/1945."

109. ZfA, File of Dr. Charlotte Bamberg, "Untergetaucht–An Der Oberfl äche–1941/1945."

110. ЛАБОРАТОРІЯ, B Rep. 058, Номер: 631.

111. Мейер, Фатальний акт балансування, 150-51.

112. Дійсно, ще до початку депортацій деякі євреї намагалися подати заяву про юридичну зміну свого расового статусу. Короткий та чудовий огляд дивіться у Юргена Маттеуса, "Ухилення від переслідувань: німецько–єврейські моделі поведінки після 1933 року", у книзі "Єврейська життя в нацистській Німеччині: дилеми і відповіді", вид. Френсіс Р. Нікосія і Девід Скрейз (Нью-Йорк: Berghahn Books, 2010), 53-64. Конкретні приклади див. в Центрі поглиблених досліджень Голокосту (далі - CAHS), RG 17.070 M, Ролик 1503, Cases 61732, 61737, 61771, 61757, 61805.

113. Рюдігер Хехт зазначив у своїй доповіді "Злочинність" білих комірців "у Третьому рейху", представленому на тридцять сьомому симпозіумі Міжнародного співтовариства, Франкфурт-на-Майні, 16-17 жовтня 2014 р., що "випадки корупції вважалися незаконними ... але не переслідувалися за законом і не оприлюднювалися ... деякі співробітники втратили роботу, але ключові фігури нацистської політичної системи були врятовані". У Бюлетені Німецького історичного інституту 56 (весна 2015 р.), 127.

114. Детальніше про злочинну експлуатації євреїв Берліна під час депортацій див. Річарда Н. Лютьенса-молодшого, "Звичайна злочинність і переслідування німців-євреїв в Берліні епохи депортації" в журналі Holocaust and Genocide Studies 31, № 3 (1 грудня 2017 р.): 433-56.

115. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118 -01 OdF Kartei, A-947.

116. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-01, Номер: 947.

117. Andreas-Friedrich, Der Schattenmann, 96.

118. Чома Шенхаус, Фальсифікатор: екстраординарна історія виживання в Берліні військового часу, пер. Алана Бэнса (Лондон: Granta Books, 2007), 72.

119. ZfA, Досьє Курта Ліндеберга, "Особистий звіт".

120. Грунер, Єврейський примусова праця, 4-6.

121. Gruner, Widerstand in der Rosenstraß e, 46.

122. Цифра наведена в Moorhouse, Berlin at War, 121.

123. См., наприклад, LAB, C Rep. 118-01 Nr.: 34188.

124. Kosmala, "Überlebensstrategien jüdischer Frauen in Berlin," in Löw, Bergen, and Hájková, im Alltag Holocaust, 46.

125. Маріон Каплан також відзначає, що це одне з пояснень, серед інших, того, чому з Німеччини емігрувало менше жінок, ніж чоловіків, коли еміграція все ще було можливим варіантом.

См. Маріон Каплан, "Зміна ролей в єврейських сім'ях", у книзі "Єврейська життя в нацистській Німеччині: дилеми і відповіді", вид. Френсіс Р. Нікосія і Девід Скрейз (Нью-Йорк: Berghahn Books, 2010), 34-35.

72 • Занурений на поверхню

126. Kosmala, "Überlebensstrategien jüdischer Frauen in Berlin," 40-41.

127. Kosmala, "Überlebensstrategien jüdischer Frauen in Berlin," 36-44.

128. Базується на вибірці з 425 осіб (25 відсотків всіх тих, що вижили на підводному човні), які вказали дату свого затоплення.

129. Курт Лінденберг визнав той фактор, що вік його батьків зіграв у запобіганні їх занурення у ZfA, Досьє Курта Ліндеберга, "Особистий звіт". Статистичну розбивку віку євреїв, які вчинили самогубство в період з 1941 по 1943 рік, див. Zusammenstellung. Der Selbstmord und Selbstmordversuche für Berlin und Potsdam für das Kalenderjahr in LAB, A Pr.Br.Rep. 030-03, Tit.198 B, Nr.: 1623: Zusammenstellung. Der Selbstmord und Selbstmordversuche für Berlin und Potsdam für das Kalenderjahr 1941; A Pr.Br.Rep. 030-03, Tit.198 B, Nr.: 1624; A Pr.Br.

Представник 030-03, номер 198 B, номер 1625.

130. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-0, Номер: 30203.

131. Рут Р. Свідоцтво про Голокост (T-1763), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

132. Рут Р. Свідоцтво про Голокост (T-1763), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

133. Маурер, "повсякденне життя", 371-72.

134. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 30544.

135. Deutschkron, Ich trug den gelben Stern, 103-6.

136. ZfA, Справа Рут Абрахам, Свідчення Марії Нікель в суді загальної юрисдикції Берліна, 5 травня 1953 року. См. Також Каплан, "Між гідністю і відчаєм", 220.

137. ZfA, Досьє Курта Ліндеберга, "Особистий звіт".

138. См. також Каплан, "Між гідністю і відчаєм", 208.

139. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-01, Номер: 2754.

140. ZfA, Досьє Курта Ліндеберга, "Особистий звіт".

141. ZfA, Досьє Курта Ліндеберга, "Особистий звіт".

142. Дивіться, наприклад, LAB, C Rep. 118-01 Nr.: 30544 і LAB, C Rep. 118-01 Nr.: 30579.

143. Hans Safrian, Die Eichmann-Männer (Wien: Europaverlag, 1993), 189

144. Safrian, Die Eichmann-Männer, 189. Для отримання додаткової інформації про звинувачення в корупції з боку берлінського гестапо, в яких брали участь високопоставлені співробітники берлінського гестапо, обогащавшиеся за рахунок майна депортованих євреїв, див. Jah, Deportation, 347-58.

145. Для більш повного обговорення нових методів Бруннера див. Мейер, Tödliche Gratwanderung, 207-10. См. також Jah, Deportation, 363-417.

146. LAB, C. Rep. 118-01 Nr: 30544. См. також Сафриан, "Смерть Ейхмана-Меннера", 190; Каплан, "Між гідністю і відчаєм", 192.

147. Safrian, Die Eichmann-Männer, 190. См. також Крез і Космала, "Перед обличчям депортації", 116.

148. Про зростання суспільного приниження, якому піддалися в результаті введення зірки, див., наприклад, LAB, C Rep. 118-01 Nr.: 30699 і 33971.

149. ZfA, Досьє Курта Ліндеберга, "Особистий звіт".

150. Наприклад, дивіться LAB, C Rep. 118-01 Nr.: 4410.

151. LAB, E Rep. 200-22. Nr.: 38 + 39, "Bericht über die Neubildung der Jüdischen Gemeinde in Berlin," 13.November.1946.

152. Andreas-Friedrich, Der Schattenmann, 85.

153. ЛАБОРАТОРІЯ, Реєстраційний номер 118-01: 30544.

154. ЛАБОРАТОРІЯ, Реєстраційний номер 118-01: 26890.

155. Цитується в Safrian, Die Eichmann-Männer, 190-91.

Занурення • 73

156. LAB, C. Rep. 118-01, Nr. 31267; див. також CJA, 4.1, Nr.: 1596.

157. LAB, A Rep. 408, Nr.: 4 “Tätigkeitsbuch 17. Polizei-Revier Kriminalpolizei Weinbergsweg 12." From 1.Januar.1943-31.Dezember.1943, #21.

158. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 30544.

159. LAB, A Rep. 408, Nr.: 4 “Tätigkeitsbuch 17. Polizei-Revier Kriminalpolizei Weinbergsweg 12." From 1.Januar.1943-31.Dezember.1943, #73.

160. Bundesarchiv Koblenz, Gedenkbuch: Opfer der Verfolgung der Juden unter der national-sozialistischen Gewaltherrschaft in Deutschland 1933-1945, Bd. I (Koblenz: Bundesarchiv Koblenz, 2006), 262.

161. LAB, A Rep. 408, Nr.: 24 “Tätigkeitsbuch des 244.R.Kö, #21."

162. Gedenkbuch, Bd. III, 2151.

163. Хейз, Чому? , 241

164. Хейз, Чому? , 126.

165. Хейз, Чому? , 114-15.

166. Про загальних знаннях німецького населення про долю євреїв у 1941-1943 роках див. Peter Hayes, Why? , 155-56.

167. См., наприклад, Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 50.

168. Про зростання опору після Сталінграда див., наприклад, Hayes, Why? , 197, і Friedländer, Years of Extremation, 401-2.

169. ЛАБОРАТОРІЯ № 408, номер 43 “Tätigkeitsbuch 287 Pol. Rev. Krim-Pol.", №61-6 лютого 1943 р.

170. Для Марії Ялович, яка вже жила під водою, поразки німецької армії під Сталінградом означало, що хід війни був вирішений наперед. In Jalowicz Simon, Untergetaucht, 209.

171. In Safrian, Die Eichmann-Männer, 192, as quoted from Raul Hilberg, Die Vernichtung der Europäischen Juden, überarbeitete und erweiterte Aufl age in 3 Bänden (Frankfurt/M.: Fischer Verlag, 1990), 485.

172. Gruner, Widerstand in der Rosenstraße, 49, as quoted in Tagebücher Göebbels, Teil II, Bd. 7, S. 369, Eintrag vom 18.2.1943.

173. ЛАБОРАТОРІЯ, Електронна пошта 200-22, Номер: 7 + 8.

174. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, OdF Kartei, A-33169.

175. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, OdF Kartei, A-31710.

176. Докладний звіт про логістики, пов'язаної з акцією Große Fabrik, і методи, які використовуються для її проведення в Берліні, можна знайти в Jah, Die Deportation der Juden aus Berlin, 426-56. In addition, a more specialized statistical overview of the so-called Große Fabrikaktion and its relationship to hiding may be found in Claudia Schoppmann, "Die 'Fabrikaktion' in Berlin: Hilfe für Untergetauchte Juden als Form humanitären Widerstandes," Zeitschrift für Geschichtswissenschaft 53, no.

2 (2005): 138-48. Роль рейхсфюрера привертає увагу в книзі Мейєра "Фатальне урівноваження", 176-79.

177. Gruner, Widerstand in der Rosenstraße, 59. Між істориками існують деякі розбіжності щодо точної тривалості операції. Беата Мейер стверджує, що це тривало одну тиждень і що офіційно було оголошено про завершення 7 березня 1943 року: див. Мейер, Fatal Balancing Act, 176, 177. Навпаки, Акім Джа і Вольф Грунер підкреслюють більш короткий термін операції, оскільки переважна більшість євреїв було арештовано протягом перших двох днів, а більшість було депортовано протягом перших чотирьох днів березня . См. Jah, Депортація, 426-27. См. також Gruner, Переслідування євреїв, 163-64, 179.

178. См. Jah, Deportation, 519.

179. See Schoppmann, "Die 'Fabrikaktion' in Berlin," 142.

180. ZfA, Досьє Курта Ліндеберга, "Особистий звіт", 7.

74 • Занурений на поверхню

181. See Bundesarchiv (hereinafter, BA) R 8150/26, 8150/27, ZIH 112/21b, StadtA Mainz NL Oppenheim 52/28, YVA 0.8/14, "Monatliche Entwicklung der jüdischen Bevölkerung in Berlin, 1941-1943." Документи також можна знайти за адресою http://

www.statistik-des-holocaust.de/stat_ger.html.

182. Gruner, Widerstand in der Rosenstraße, 61.

183. Gruner, Widerstand in der Rosenstraße, 60-61.

184. Gruner, Widerstand in der Rosenstraße, 59-60. Дивись також, Мейер, Фатальний акт балансування, 176.

185. Gruner, Widerstand in der Rosenstraße, 78.

186. Tagebücher Goebbels, Teil II, Bd. 7, 449: Entry on 3 March 1943, and Tagebücher Goebbels, Teil II, Bd. 7, 528: Entry on March 11 1943. Cited in Gruner, Widerstand in der Rosenstraße, 78.

187. Gruner, Widerstand in der Rosenstraße, 79

188. Gruner, Widerstand in der Rosenstraße, 60.

189. Gruner, Widerstand in der Rosenstraße, 139-41.

190. Gruner, Widerstand in der Rosenstraße, 10, 139-56.

191. Gruner, Widerstand in der Rosenstraße, 144.

192. Gruner, Widerstand in der Rosenstraße, 148-53.

193. Gruner, Widerstand in der Rosenstraße, 157.

194. Вольф Грунер також зазначає мовчання сучасників з приводу протесту Фрауэн протягом багатьох років після його вчинення. See Gruner, Widerstand in der Rosenstraße, 144-45.

195. ZfA, Досьє Іди Гассенхаймер, "Моє життя в Берліні".

196. ZfA, Досьє Курта Ліндеберга, "Особистий звіт".

197. ZfA, Досьє Курта Ліндеберга, "Особистий звіт".

198. CJA, 4.1, 2207.

199. Andreas-Friedrich, Der Schattenmann, 102-3. See also, Ursula von Kardoff, Berliner Aufzeichnungen, 1942 bis 1945 (München: C. H. Beck, 1992), 71-72.

200. Дивіться, наприклад, CJA 4.1, 2304.

201. Gruner, Widerstand in der Rosenstraße, 81.

202. ZfA, File of Ilselotte Themal, "Meine Erlebnisse waehrend der Zeit derJudenverfol-gungen in Deutschland 1933-1945."

203. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 30544.

204. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118 -01 OdF Kartei, A-30544.

205. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 31551. See also, Gruner, Widerstand in der Rosenstraße, 81

206. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, номер 31267.

207. Werner Gierbig, . . . im Anfl ug auf die Reichshauptstadt (Stuttgart: Motorbuch Verlag, 1973), 64-65.

Глава 2

ВИЖИВАННЯМ

Y• Z

У березні 1943 року Йозеф Геббельс хвалився, що Берлін став юденфреймом. Він помилявся. Хоча влада депортували понад 8600 євреїв відразу після операції, за станом на літо 1943 року в місті легально проживали близько 6790 мишлинге (наполовину євреїв), членів Мишехен (змішаних шлюбів), єврейських вдів і вдівців неєвреїв, а також єврейських громадян або нейтральних країн, або союзних Німеччини. Крім того, щонайменше кілька тисяч підводних човнів залишалися на волі. Тим не менш, вимоги, що пред'являються до них у перші місяці їхнього перебування в підпіллі, були величезними; для багатьох проблеми були непереборними. Непідготовленість, недостатній контакт з потенційними постачальниками допомоги та складні умови виживання зробили багатьох євреїв незахищеними та вразливими. У період з березня 1943 по січень 1944 року гестапо за допомогою своєї мережі єврейських інформаторів і цивільних викривачів, ймовірно, заарештувало понад 4000 чоловік, майже дві третини затопленого єврейського населення міста.1

Центральне місце в той час у життя підводного човна займав елементарний і повсякденний процес, пов'язаний з простим виживанням, насамперед із забезпеченням даху над головою, їжі і, по можливості, фальшивих документів, а також з тим, щоб уникнути доносу й арешту.

Виживання під землею часто ставало індивідуальним процесом навчання, що характеризується безперервними пробами і помилками без єдиної правильної відповіді. Тим не менш, незважаючи на величезні труднощі, які чекали міських дайверів і стремянщиков в життя в бігах, для них все було не так безнадійно, як можна було б очікувати. Коли євреї в місті пірнули, це було не в незнайомий світ іноземних звичаїв, невідомих ворогів і незнайомого народу. Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

76 • Занурений на поверхню

пейзаж. Це був Берлін; дійсно, більш або менш той же Берлін, в якому вони жили за день до того, як занурилися під воду, з тими ж зразками повсякденному житті і тим же пейзажем. Що змінилося за одну ніч, так це законність їх присутності. І хоча їх новий нелегальний статус дійсно віщував безліч нових перешкод, які необхідно подолати, більшість євреїв, які потонули, несвідомо готувалися до цього дня роками. Дійсно, вісім років нацистського правління, що передували депортації, вже забезпечили ряду міських нирців цінну підготовку по роботі в системі та за її межами. Ті, хто протягом багатьох років порушував нацистські заборони на відвідування євреями громадських місць, таких як театри, парки, пляжі, кінотеатри, кафе, вже мали базові знання про те, як орієнтуватися в цих районах, не піддаючись осуду. Точно так само ті, хто навчився комфортно пересуватися, не надягаючи зірку, вже були в деякій мірі підготовлені до того, як вести себе, і вони знали, які райони для них безпечніше. Жінки із середнього класу, які знайшли роботу в 1930-ті роки, щоб поповнити сімейний дохід, вже придбали корисні навички, і вони звикли працювати поза домом і брати на себе відповідальність глави сім'ї. Коротше кажучи, берлінські дайвери занурилися в соціально, культурно та топографічно впізнаваний контекст.

Безумовно, незабаром все це зміниться. Спортивне виступ Йозефа Геббельса, в якому він закликав до тотальної війни, відбулося 18 лютого 1943 року, незадовго до запуску Великого заводу. Друга світова війна оберталася проти німців. Прагнення нацистів захопити і знищити кожного єврея, що знаходиться під їх контролем, не слабшало. Більш того, у міру посилення повітряної кампанії союзників проти міст Німеччини, колись знайомий ландшафт Берліна змінювався разом з нею, створюючи нові небезпеки і перешкоди. Однак у міру того, як змінювався місто, разом з нею мінялися і затоплені євреї Берліна. Вони не жили в мильному міхурі, спостерігаючи, як життя в місті розвивається у них на очах, а швидше залучалися до ці зміни і випливають з них проблеми настільки добре, наскільки могли, і адаптувалися, грунтуючись на своїх особистих спостереженнях і досвіді. Таким чином, реакції підводних човнів на виклики виживання були настільки ж різноманітні, як і самі виклики. Хоча допомога неєвреїв зіграла важливу роль, виживання, зрештою, залежало від впевненості в собі і швидкої акліматизації підводних човнів до їх нового життя. Знайти місце для укриття було неймовірно складно. Небезпека викриття і почастішали повітряні нальоти союзників на місто змушували людей часто переїжджати. Джерела продовольства, які ніколи не були рясними, неухильно вичерпувалися по мірі того, як хід війни повертався проти Німеччини. Щоб полегшити фізичне напруження, пов'язане з видобутком продовольства, деякі підводні човни звернулися до чорного ринку. За відповідну ціну вони могли купити не тільки продовольчі картки, але і фальшиві документи. Фальшиві документи, хоча і корисні для виявлення небажаних, це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Вижив • 77

підозри були недостатнім захистом від небезпек доносу й арешту. Тим не менш, досвід арешту також був різноманітним, і це ілюструє не тільки те, як жили підводники, але і те, як нацисти розробили безжальні і новаторські методи протидії їх тактиці виживання. Дійсно, багато єврейські нирці і лихачі міста проявили дивовижну стійкість і винахідливість, про що свідчить кілька сміливих і успішних спроб полетіти в нейтральні країни.

В Пошуках Притулку

Доктор Шарлотта Бамберг відносно легко занурилася у воду в січні 1943 року. Вона пішла до старого друга, відомого всім по сусідству як "Папі", який сказав їй: "У мене вже є четверо таких, як ви ... Я сам живу на своїй фабриці, так що ви можете вільно пересуватися у мене вдома. Швейцар був підкуплений; вона вже отримала п'ятдесят кілограмів пластівців".2 Отримавши місце для ночівлі, Бамберг зібрала свої речі і переїхала в квартиру Папі. Кілька місяців потому в квартирі з'явилися співробітники поліції безпеки; хтось доніс на них. Коли їх документи були більш або менш в порядку, Бамберг та інші змогли забезпечити собі правдоподібне алібі. Тим не менш, поліція покинула квартиру з підозрою: "Ви всі виразно арійці, вірно?"3 Бамберг і інші негайно розбіглися по різних адресах. Наступного дня поліція провела обшук у квартирі.

Потім Бамберг переїхав до графині, і влітку 1943 року вона переїхала у вільну кімнату на фабриці Папі. Однак до серпня вона повернулася в квартиру Папі зі своїми колишніми сусідами по кімнаті. Її перебування там закінчилося в листопаді — на цей раз назавжди — руйнуванням квартири в результаті повітряного нальоту. До цього моменту знайти довгострокове притулок ставало все важче. Часто Бамберг дізнавалася, де знаходиться її наступне житло, тільки в 18:00 вечора. Протягом наступних півтора років Бамберг переїжджала більше дюжини разів. Їй завжди вдавалося знайти місце для ночівлі, навіть якщо її сусіди по кімнаті іноді складалися з мишей і щурів: “Але мені завжди це вдавалося. Я ніколи не був без даху над головою"4. В цьому відношенні Бамбергу пощастило більше, ніж багатьом іншим затопленим євреїв.

Знайти і містити місце для ночівлі було непросто; для багатьох підводних човнів це було неможливо. Тим не менш, не маючи належного укриття, вони були дуже уразливі, що сприяло високому рівню арештів в 1943 році. Центральна роль притулку в житті євреїв проявляється в оповіданнях вижили трьома способами. Перший проявляється у дискусіях, що стосуються постійних пошуків притулку. Сім'я в змішаних шлюбах і друзі-неєвреї були найважливішими союзниками, але допомога часто приходила з несподіваних сторін. По-друге, sur-Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

78 • Занурений на поверхню

вижили обговорюють кількість і якість свого житла, підкреслюючи різноманітний і минущий характер нелегальної життя. По-третє, вижили зосереджуються на факторах, що спонукали їх до переїзду. Боязкі господарі, підозрілі сусіди, особисті конфлікти і повітряні нальоти - ось основні причини переїзду.

Більшість нирців мимовільно занурювалися під час роботи Великого заводу і часто не мали можливості негайно сховатися. Навіть євреї, які планували заздалегідь, часто опинялися в пошуках нових місць для ночівлі. Легкість, з якою вони купували житло, значно різнилася. Євреї, у яких були друзі-неєвреї або члени сім'ї у змішаних шлюбах, отримували вигоду з цих відносин, як і ті, хто мав зв'язки з групами опору. Інші фактори, такі як доступ до грошей чи ні

"виглядати євреєм" також допомагало. Однак у багатьох випадках євреї могли покладатися тільки на свою власну ініціативу, тим самим істотно збільшуючи ризик арешту.5

Друзі і знайомі-неєвреї зіграли вирішальну роль в укритті своїх друзів-євреїв. Вони також були відповідальні за те, щоб переконати людей в тому, що виживання можливо. Коли Єва Готтхильф вирішила розшукати свою сім'ю після їх арешту під час операції на фабриці (див. Главу 1), співробітники поліції (Schutzpolizei, або Schupo) прогнали її в центрі збору пожертвувань.6 Вони переконували її бути розсудливою; вона нічого не могла зробити для своєї сім'ї, і їй не дозволялося залишатися з ними. Побродивши по вулицях Берліна вночі 28 лютого, Готтхильф пішла попрощатися зі знайомими - неєвреями. Ці знайомі, проте, відмовилися відпустити її. Не маючи ніяких речей і маючи в гаманці всього п'ятдесят рейхсмарок, сім'я прихистила її і надала притулок на наступні вісім месяцев7.

Підтримка, надана друзями Готтхильфа, різко контрастує з розчаруванням, випробуваним іншими. Страх викриття і арешту стримував багатьох потенційних помічників, а потенційні джерела допомоги не викликали нічого, крім жалю чи вибачень. Еріх Хопп зник у 1942 році зі своєю дружиною Шарлоттою і сином Вольфгангом. Спочатку вони звернулися за притулком до друзів і хорошим знайомим, але безуспішно. Один друг відмовив їм , пояснивши , що “[їх] єврейські трупи ...

могли бути виявлені в його квартирі після повітряного нальоту"8. Його побоювання не були безпідставними.9 Євреї часто воліли не ризикувати виявленням в бомбосховищах і залишалися в квартирах під час бомбардувань. Тим не менш, смерть незареєстрованого людини в квартирі поставила під загрозу помічників і будь-яких інших євреїв, які могли перебувати під їх захистом.

У своїх повоєнних звітах вижили рідко засуджують людей, які відмовили їм у допомозі. Скоріше, вони підкреслюють небезпеки, з якими зіткнулися їх потенційні господарі, і невеликі, але необхідні випадки допомоги, яку вони надали.

Вижив • 79

Зокрема, ті, що вижили були вдячні їм за мовчання. Еріх Арндт і Бруно Р. більшу частину своєї нелегальної життя провели на маленькій фабриці. Після війни власник фабрики, розташованої нижче тієї, на якій вони ховалися, сказав, що він завжди підозрював, що там ховаються євреї. Бруно згадував із вдячністю: “[Цей фабрикант] був одним з багатьох, дуже багатьох німців, які допомагали нам не так сильно, як [ті, хто надав нам кров].

але побічно, деякі з них тільки тому, що тримали рот на замку, що було не менш важливо".10 Кількість підводних човнів, які вижили завдяки мовчанню їх німецьких сусідів, невідомо. Звичайно, німці, які зберігали мовчання перед лицем нацистських переслідувань, несуть певну відповідальність за долю європейського єврейства. Однак інша форма мовчання врятувала життя сотень євреїв по всьому Берліну, продемонструвавши потенційно спокутну цінність мовчання. У той час, коли вчинки говорили голосніше слів, мовчання друзів-язичників, сусідів і незнайомих людей мало неоціненну цінність. У деяких випадках неєвреї, які спочатку відмовлялися приймати євреїв, або приймали їх пізніше, або вводили їх в контакт з іншими неєвреями. Таким чином, міські дайвери і дашеры створили мережі надання допомоги і знайшли житло. Тим не менш, важливо пам'ятати, що неєвреї, які надали затопленим євреїв тимчасовий будинок, були обмежені обставинами власного життя. Вони не могли істотно змінити свою поведінку на благо тих, хто жив під водою, і тому багато залучали євреїв у своє повсякденне життя, іноді несподіваними і нерозумними способами. Досвід Шарлотти Бамберг, проводила п'ять шотландських тер'єрів і перську кішку до автобусної зупинки, щоб забрати свого помічника з роботи, ілюструє цей феномен (див. Вступ).

Підводники також знаходили притулок у родичів і друзів у змішаних шлюбах. Масштаби допомоги від цих осіб невідомі, проте в кінці липня 1943 року 6790 євреїв все ще проживали в місті на законних підставах.

До кінця лютого 1945 року це число скоротилося до 6 284.11 Ці люди та їхні діти, гостро усвідомлюючи тяжке становище, з яким стикаються євреї-нелегали, зверталися до членів сімей і навіть незнайомим людям в спробі знайти в них допомогу.12 Звісно, від Мишлинджа і Мишехена виграло досить євреїв, щоб виправдати зауваження одного підводного човна: "У мене не було арійських родичів, і тому я залишився один ..."13 Ліллі Пост, проте, була не самотня.

Дивом уникнувши арешту в лютому 1943 року, вона звернулася до дядька, який жив у привілейованому змішаному шлюбі, і провела з ним залишок війни. В інших випадках діти, що вийшли заміж за неєвреїв, могли приховувати своїх батьків.14 В кінцевому рахунку, євреї в змішаних шлюбах служили цінних мостом між світом підводних човнів і світом неєвреїв.15

Незважаючи на допомогу, яку охоче надавали деякі пари у змішаних шлюбах, спілкування з ними таїло в собі небезпеку. Жителі Мишехена перебували на задвірках німецького суспільства, що викликає підозру в їх очах. Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

80 • Занурений на поверхню

сусіди часто перебували під наглядом гестапо, тому вони були в гіршому становищі, щоб допомогти, чим неєвреї. Один невірний крок чи необережне слово проти режиму наражали на небезпеку не тільки подружню пару, але і євреїв, яких вони приховували.16 Більш того, у міру розвитку війни їх юридично захищений статус і подальше присутність у житті Німеччини ставали все більш неприйнятними для режиму. Вже в 1942 році Мишлинге і подружні пари в Мишехене почали закликати в батальйони примусової праці.17 Починаючи з 1944 року єврейські вдови та вдівці неєвреїв, досі захищені від арешту, також підлягали депортації і, таким чином, більше не могли допомагати підводним човнам.18

Деякі євреї також звернулися за допомогою до груп опору. У лютому 1943 року Джизчак Шверсенц заснував сіоністське молодіжну групу "Чуг Чалузи" (Піонерський гурток). Члени цієї групи організували укриття для десятків євреїв-нелегалів і забезпечували їх продуктами харчування і фальшивими документами.19

Групи комуністичного опору також внесли свій внесок у порятунок деяких людей.20 Один вижив навіть стверджував, що "для людей, які не належали до нелегальної комуністичної організації, було майже неможливо роками занурюватися під воду".21 Ця заява є явним перебільшенням; воно також було написано в окупованій Радянській зоні Берліна. Хоча ряд євреїв дійсно отримували суттєву підтримку від комуністичних груп і співчуваючих їм, більшість євреїв-нелегалів не належали до таких груп. Звичайно, в перші роки існування нацистського Берліна існувало кілька груп комуністичного опору, в яких євреї відігравали ключову роль, але в 1930-ті роки те, що залишилося від Комуністичної партії Німеччини (КПГ), не поспішало усвідомлювати небезпека націонал-соціалістичної антисемітської риторики. Членство євреїв в КПГ в часи Веймарської республіки в будь-якому випадку ніколи не була високою, за оцінками, в 1927 році їх число становило близько 1000 осіб із загального числа 140 000. Дійсно, як стверджує Джон М. Кокс, КПГ ніколи не виявляла особливої мужності у протистоянні так званого "єврейського питання"22.

Хоча "Кришталева ніч" дещо змінила ситуацію, до того часу, коли євреї в Берліні були затоплені, КПГ була знищена в результаті безжальних переслідувань.

Більше того, занадто тісно пов'язувати себе з групою опору—

комуністи вони чи ні — було неймовірно ризиковано, оскільки гестапо могло напасти на них у будь-який момент, і зазвичай це робили тільки люди з твердими політичними переконаннями. Дійсно, небезпека проникнення гестапо була всюди, про що свідчить арешт всього внутрішнього керівництва партії на зборах в 1935 році. 23

Інші люди використовували зекономлені гроші для придбання притулку. У євреїв, які потонули до запланованої депортації, часто були відкладені гроші та цінності для обміну. У Георга Густава Сигалла і його дружини Рити було 2000 марок, коли вони потонули 10 жовтня 1942 року. Це дозволило їм деякий час проживати в готелях і гестхаузах під вигаданими іменами. Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Вижив • 81

однак грошей вистачало ненадовго, і Георг незабаром знайшов людей, у яких вони могли б зупинитися.24 Незважаючи на допомогу, одних грошей було недостатньо, щоб забезпечити постійне житло. Наявність житла також залежало від зовнішності людини: зокрема, "виглядав людина євреєм"?25 Після затоплення десь наприкінці 1942 або початку 1943 року сім'я Пинеас, чоловік і дружина, розлучилися. Чоловік виїхав до Відня, а дружина залишилася в Берліні. Одного разу суддя зв'язався з нею для інтерв'ю після того, як священик з Вюртемберга звинуватив його у порятунку євреїв від депортації. Оскільки суддя визнав, що вона не виглядала "явно" єврейкою, він визнав її допустимим ризиком і відправив її жити до будинку священика в якості гості.26

Дійсно, невідповідність нацистському фізичній стереотипу єврея давало перевагу людям зі світлим волоссям і більш світлим кольором обличчя.27 Самим затятим прихильникам нацизму і в голову не приходило, що євреї можуть виглядати інакше, ніж на стереотипних карикатурах, опублікованих в нацистському таблоїді rag Der Stürmer.

Незважаючи на підтримку, яку деякі євреї отримували від сім'ї, друзів і незнайомих людей, багато дайвери-одинаки покладалися на власну ініціативу у пошуку місця для ночівлі. Після свого болісного втечі з вікна свого першого притулку Герта Фус кілька днів жила у знайомого-неєврея. Потім вона провела невстановлена кількість ночей, ночуючи на вулиці.28 Одного разу вона підійшла до літньої жінки і, зав'язавши розмову, запитала, чи не знає ця жінка місця, де вона могла б провести кілька ночей. Фус пояснила, що її брат був вдома у відпустці, і їм з дружиною потрібно було побути наодинці. Помітивши "невинні очі" Фус, жінка сказала Герті, що у неї є для неї житло, і Герта переїхала до неї.29 Для бездомних, таких як Герта, поєднання сміливості, особистої ініціативи й уміння невимушено брехати було їх найкращою надією на виживання. Однак, оскільки ці підводні човни жили поодинці і без стабільних, що заслуговують довіри зв'язків, у них були найбільші шанси бути спійманим. У них не було попередження, якби стався донос в колі знайомих і було менше людей, до яких можна було б звернутися за допомогою і порадою. У хаотичному та нестабільному затопленому світі нацистського Берліна існування цих людей було дуже сумнівним. Дійсно, до листопада 1943 року Фус очікувала депортації після того, як її легенда розвалилася.

Метання по місту в боротьбі за виживання свідчили про те, наскільки важко було втриматися в укритті. Жодне місце не було повністю безпечним: "Нам доводилося постійно перебувати в русі, не ховатися на горищі або у підвалі, а просто намагатися так чи інакше уникнути затримання"30.

Крім того, якість цих місць значно відрізнявся, починаючи від комфортабельних будинків і закінчуючи житлами, чи гідними цієї назви. Більш того, потреба в притулок кинула виклик довоєнним соціальних забобонів євреїв і змусила їх жити в умовах, які колись були б нестерпними. Схованки були настільки ж різноманітні, як і життя підводних човнів, демонструючи і те, і інше. Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

82 • Занурений на поверхню

крайня нужда, з якою стикаються міські євреї-нелегали, і динамічний характер приховування.

Вижили рідко надають повний список усіх місць, де вони зупинялися, тому що життя в бігах була такою швидкоплинною. Кожен день приносив нові тривоги з приводу пошуку укриття, і багато людей часто до вечора не знали, де вони проведуть ніч.31 протягом восьми місяців 1943 року Курт Лінденберг ховався в чотирнадцяти різних місцях, не рахуючи залізничних вагонів і телефонних будок. У деяких нирців одночасно було кілька укриттів: одна денна і одна нічна.32 насправді, мало кому вдавалося залишатися на одному місці під час війни.33 Середня підводний човен, ймовірно, переховувалася більш ніж в десятці різних місць.34 Один чоловік стверджує, що переїжджав двадцять вісім разів.35 Але, як правило, у свідченнях тих, що вижили згадуються тільки ті місця, де люди жили протягом тривалого періоду часу, або які виділялися як заслуговують уваги. В результаті багато людей згадують лише кілька місць, де вони зупинялися, хоча в їхніх показаннях кажуть, що вони ховалися майже в десятці різних мест36.

Необхідність виживання познайомила підводні човни з "найбільш яскравою колекцією" укриттів: "З розкішної квартири з 4 спальнями над невеликим річним котеджем в саду, пошкодженої бомбардуванням кімнати в розбомбленому будинку, торгового залу в магазині одягу, котеджу для робітників у передмісті Берліна і т. д."37 Дійсно, деякі люди знаходили щодо комфортне житло в аристократії або в приємних будинках в дружній компанії.38

Іншим доводилося миритися з тіснотою, що кишать паразитами і примітивними ситуаціями.39 Часто служили укриттям численні міські котеджі з літнім садом (Lauben). Архітектурна споруда у Берліні і по всій Німеччині, ці маленькі неопалювані котеджі часто були трохи більше халуп.

Хоча вони служили притулком від ворожих очей, вони були слабким захистом від негоди. Земляні підлоги вбирали холод і вогкість, і взимку температура всередині рідко досягала сорока градусів.40 Часто євреї не могли знайти навіть Лаубе. Одна жінка і її родина спали на вулиці, на підлозі або в підвалах, "поки хороші друзі час від часу не давали нам притулок"41.

Дійсно, випадки ночівлі в міських парках, в залах очікування на вокзалах або навіть у міських десятицентовых туалетах були звичайною справою.42 І все ж ці форми "укриття" часто були єдиним притулком, яке багато дайвери могли знайти.43

Потреба в притулок також призвела деяких людей до "більш бідному" положенню.

елементи Берліна і змусили їх протистояти їх нинішньої соціальної реальності.

Незважаючи на майже десятиліття переслідувань та соціальної ізоляції, деякі євреї все ще чіплялися за свій донацистский соціальний статус і виховання, погляди, які іноді суперечили реаліям підпільної життя, особливо для тих людей, які виросли в міцно буржуазної середовищі.44 Тим швидше вони дізналися, що довоєнним соціальних відмінностей не було місця в їх житті -Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Вижив • 83

чим раніше вони зможуть зосередитися на виживання. Еріх Хопп і його син Вольфганг провели свої перші десять днів у бігах з господинею борделю на Мюлакштрассе, 40а. Вулиця, вузька й темна навіть сьогодні, знаходилася в одному з найбільш небажаних кварталів Берліна.45 За його власним визнанням, Еріх Хопп був обдарованою особистістю і шанованою людиною з прекрасної сім'ї до приходу нацистів до влади: нагороджений ветеран Першої світової війни, професор літератури, письменник, поет, президент Асоціації авторів щодо захисту інтелектуальної власності, головуючий член Спілки німецьких працівників розумової праці, почесний член Німецької жіночої книжкової асоціації, почесний радник Ліги кіноакторів, онук кольбергского рабина по лінії батька і онук голови єврейської громади Бреслау по лінії матері (див. малюнок 2.1).46 Він розповів про своє враження від борделю після війни: “На столах стояли яскраві лампи, які Вольфганг визнав красивими. ... Я лежав без сну, обдумуючи парадокс: тут ми були в безпеці — в борделі! Та чи надовго?" Жителі Мулакштрассе, 40а, добре ставилися до Хоппу, але для людини її соціального та інтелектуального положення "парадокс", мабуть, був дійсно екстремальним.47

Малюнок 2.1. Еріх Хопп.48

84 • Опинившись під водою, на поверхні Безліч індивідуальних чинників спонукали міських дайверів і рятувальників переміститися, але в свідченнях тих, що вижили переважають три. Спочатку, побоюючись доносу, багато людей, що дали притулок втікачів євреїв, пізніше видворили їх. Фінансове і фізичне напруження, пов'язане з підтримкою євреїв, і особисті конфлікти, які виникали між дайвером і помічником, були другим фактором. По-третє, повітряні нальоти зруйнували будинки, де євреї шукали притулку.

Хоча бомбардування Берліна союзниками були незначною проблемою в перші три роки війни, часті нальоти завдали величезної шкоди і змусили багатьох затоплених євреїв спливти на поверхню.

Затопленим євреїв часто доводилося боротися зі страхами своїх помічників.

Десятиліття нацистського правління налаштувало проти сусідів сусідів, і багато неєвреї проганяли людей геть або дозволяли їм залишатися тільки на ніч або дві. Під час роботи Великої фабрики Паула Вигдор звернулася за захистом до колишньої домробітниці свого дядька. Однак невістка економки відмовилася дозволити Вигдору залишитися надовго. Вона бачила, як євреїв вантажили у вантажівки, і вважала присутність Вигдора неприпустимою небезпекою. Іноді жінки дозволяли Паулі входити в квартиру вночі. Однак найчастіше ніхто не відкривав двері, і Вигдору не залишалося нічого іншого, як просидіти всю ніч на ґанку. Тільки зрозумівши, що це притулок для неї повністю втрачено, Вигдор звернулася в інше місце.49

Хоча побоювання багатьох потенційних помічників були передчасними, вони не були необґрунтованими. Міські нирці і лихачі часто потрапляли під підозру, навіть коли жили за фальшивими документами.50 Цікавість сусідів не завжди було добродушним, і нелегальне проживання в одному з численних багатоквартирних будинків Берліна, особливо в тісних, перенаселених багатоквартирних будинках в бідних робітничих районах, становило постійну проблему. Трирічний Фреді К. довелося залишити своє перше укриття, коли знайомі, прихистили його, дізналися від сусідів, що він відноситься до "єврейського типу" (jüdischer Typ). Помічники Фредді, налякані тим, що сталося, повернули його під покровом туманної ночі його матері, яка ховалася в іншому районі.51 Кілька аспектів досвіду Фредді заслуговують коментаря тут. Перший стосується реакції помічників Фреді, які явно розцінили коментарі сусідів про те, що Фреді був "єврейського типу", як ознака того, що він був у небезпеці. Однак точні обставини, пов'язані з цією взаємодією, невідомі. Показання Фредді, представлені у віці шести років у OdF восени 1946 року, написані на диво добре, і трирічна дитина (яким він був на момент інциденту) не запам'ятав би цих деталей. Тому цілком імовірно, що його свідчення були продиктовані його батьками, жоден з яких не був присутній на місці події і які, ймовірно, отримали цю інформацію від помічників Фреді.

Більш того, Фреді присвячує тільки одну пропозицію зі своїх свідчень опису того, що це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Вижив • 85

це подія. Тому нам залишається розмірковувати про контекст, в якому були зроблені ці зауваження, і про те, хто саме їх зробив. Були вони задумані як явне попередження або пряма загроза? Були вони викликані страхом або ворожістю, і якщо страхом, то був страх за Фреді або острах втручання влади в приватне життя мешканців будинку? По-друге, Фреді стверджує, що "сусіди" (Nachbarschaft) розповіли про його зовнішності своїм помічникам. Цей термін передбачає більш широке підозру і занепокоєння серед мешканців будинку, в якому жив Фреді, і вказує на те, що він взагалі не ховався, а відкрито жив зі своїми помічниками, що потенційно могло призвести до доносу. Виходячи з цього, виникає третій, вирішальний аспект історії Фредді: він і його помічники не були засуджені, а швидше, в залежності від тону і контексту, в якому були зроблені коментарі, у кращому випадку їм погрожували доносом або ж давали зрозуміти, що поява Фредді може спонукати вороже налаштованих невідомих по сусідству донести на нього. Хоча було проведено багато досліджень про роль доносу в нацистській Німеччині, мотиви багатьох викривачів в значній мірі невідомі, і історичні пояснення цих мотивів не виходять далеко за рамки віднесення їх до тієї чи іншої категорії

"афективний" (тобто здійснюваний з щирою повагою до нацистського режиму і його ідеології) або "інструментальний" (тобто зводить особисті рахунки або вендету і використовує державний апарат для власної вигоди) — останній з яких, ймовірно, був більш поширеним з двох мотиваций52.

Що стосується справи Фреді, ми не можемо знати, але все одно повинні запитати—

чому на нього не донесли. Зрештою, його помічники, безумовно, відчули загрозу і були достатньо налякані, щоб відправити його назад до матері; вони побачили реальну загрозу його безпеці. І якщо коментар до його зовнішності повинен був свідчити про "емоційному" бажання засудити, оскільки він явно відображав яскраво виражені націонал-соціалістичні антисемітські почуття, то чому вороже налаштований сусід не пішов прямо в гестапо? Існує кілька можливих варіантів—

і не обов'язково взаємовиключні пояснення. Можна, звичайно, припустити, що коментар був викликаний реальною турботою про безпеку Фредді. Можливо, в будівлі знаходився затятий нацист, відомий тим, що доносив на інших, і стурбовані сусіди, бажаючи знати якомога менше про минуле Фредді для власного захисту, випустили закодоване попередження, щоб повідомити своїм помічникам, що приховування Фредді небезпечно для всіх залучених сторін. Інше можливе пояснення полягає в тому, що "сусіди", підозрюючи, що Фреді був євреєм, зробили завчасне попередження, щоб запобігти будь-який можливий донос, оскільки не хотіли, щоб поліція гестапо або були залучені в роботу району або будівлі. Якщо б це було так, the neighborhood відвернулися б від Фредді і піддали небезпеці саму його життя, не з-за якої-небудь реальної прихильності до націонал-соціалізму та його антисемітизму, а швидше за егоїзму і впертого прагнення до нормальності - Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

86 • Занурений на Поверхню, якому могло загрожувати поява вселяє страх гестапо.53 Дійсно, якщо б це було так, то те, що ми бачимо тут, - це не просто байдужість до тяжкого положення Фреді, а швидше рішуче агресивна апатія, яка відмовлялася терпіти що-небудь або кого-небудь, що могло б викликати зрив. У зв'язку з цим також небезпідставно припустити, можливо, в багатоквартирному будинку проживали політичні противники нацистів або особи, що займалися незаконною діяльністю на чорному ринку, які відчули загрозу від появи Фреді по сусідству.

Іншим можливим поясненням попередження є те, що сусід, який зробив його, не був повністю впевнений і не хотів вступати в конфлікт з гестапо, помилково доносячи на господарів Фреді. Дійсно, масштаби помилкових доносів, зроблених з інструментальним мотивів, були настільки великі в перші роки існування Третього рейху, що гестапо, постійно недоукомплектованное і перевантажений роботою, вважало злочином неправдивий донос на кого-небудь.54 Фреді, звичайно, був занадто малий, щоб знати це, але дорослі підводники - ні. Візьмемо, наприклад, випадок з дайвером Конрадом Латте. Обдарований музикант, Латте постарів і провів частину війни, подорожуючи по Німеччині в складі гастролює музичної групи. Під час гастролей майбутня дружина Латте повідомила йому, що якась жінка з групи, затята нацистка, збиралася повідомити про Латте в гестапо за підозрою в єврействі. Без фальшивих документів — Латте постійно стверджував, що вони були втрачені під час повітряного нальоту, і чекав нових документів, що, ймовірно, викликало підозри жінки—

Латте зрозумів, що у нього немає іншого вибору, крім як протистояти цій жінці. Як повідомляє його хронікер, “[Конрад] сказав жінці, що не потерпить образи від того, що її називають єврейкою, і запросив її супроводжувати його в офіс гестапо для вирішення питання, нагадавши їй про суворі покарання за донос на справжнього німця. Вона відмовилася, і справу закрито "55. У випадку з Фредді деяка невизначеність цілком могла змусити сусіда, який коментує зовнішність Фредді, подумати, що краще зробити тонко завуальоване попередження, ніж ризикувати помилковим доносом.

Останнім і важливим аспектом історії Фредді є фактичний коментар про те, що сусіди вважали його схожим на "єврея". Свідоцтво Фредді на цей рахунок досить унікально серед свідчень OdF в тому сенсі, що питання про те, що він "виглядає як єврей", рідко з'являється в цих ранніх свідченнях, хоча він з'являється трохи частіше у пізніших свідченнях і мемуарах. Цікаво, що вижили рідко вдавалися в подробиці того, що це значило для них.

"виглядати євреєм", припускаючи, що навіть через десятиліття після розпаду Третього рейху питання про те, щоб "мати євреєм" в контексті нацистської Німеччини, був якимось самоочевидним. Одна вижила зайшла так далеко, що сказала, що її чоловік, який також жив під водою, не був схожий на єврея, і вона уточнила, заявивши, що він не був схожий на карикатуру Штюрмера" (див. Зображення нижче). Це свідчить про вражаючу ступенем довірливості з боку тих, хто надав це видання у відкритому доступі за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Вижив • 87

з семисоттысячной читацької аудиторії Der Stürmer, що, ймовірно, допомогло опинилися в затопленні євреїв, жоден з яких не був схожий на химерні і часто зворушені фотографією портрети.56

Малюнок 2.2. "Єврейський конгрес", Der Stürmer, № 34 (липень 1934 р.).57

Такі карикатури, як зображена вище, відмінні риси лютого антисеміта Der Stürmer, зображували єврейських чоловіків приземкуватими, досить повними і фізично неповноцінними, часто лысеющими, але в іншому з чорним волоссям, великими, загнутими донизу носами, відстовбурченими пухкими губами і, іноді, жінкоподібним поведінкою, все це повинно було, за словами історика Клаудії Кунц, "попередити читачів про зв'язок між внутрішньою порочністю і зовнішнім виглядом", яка є центральною у нацистської расової ідеології 58 Навіть якби не всі німці були настільки ненависне легковірні, як читачі "Der Stürmer"., Нацистська пропаганда протягом майже десяти років вселяла німецької громадськості, що євреї виглядають і поводяться певним чином. Для тих людей, які абсолютно не схожі на нацистські пропагандистські образи євреїв, маскування себе під арійця для пересування по вулицях Берліна була відмінною стратегією. Дійсно, багато підводні човни визнавали абсурдність нацистських антисемітських стереотипів, а деяким навіть вдавалося трохи розважитися над цим, підкреслюючи дурість і неточність державної расової пропаганди. Бруно Р., який, за його власними словами, не виглядав "типово євреєм", зустрічався з єврейською дівчиною, яка виглядала "арийкой": у неї було світле волосся, блакитні очі, вона була високою і стрункою. Після появи "Юденштерна" Бруно і його дівчина навмисно прогулювалися по жвавих районах міста, виставляючи свої зірки на чільне місце, насолоджуючись поглядами перехожих, які не могли повірити, що це видання для двох у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

88 • На поверхні вони були євреями.59 Хоча і корисними, як вказують майже всі свідчення, в яких йдеться про те, що вони "не виглядають євреями", роки нацистської антисемітської пропаганди зуміли проникнути в уми не лише затятих нацистів, але і більшості німців, як євреїв, так і неєвреїв. В результаті, точно так само, як наявність передбачуваної неєврейської зовнішності було значною перевагою для деяких підводних човнів, приналежність до "єврейського типу" ускладнювала справу. Дійсно, страх виглядати єврейкою, посилений роками поширення антисемітських карикатур і пропаганди, які пронизували суспільство, змусив деяких євреїв перебільшувати у своїй свідомості "єврейство" своїх рис.60 Щоб протистояти цим стереотипам і розвіяти власні страхи, деякі жінки-подводницы пофарбували волосся.61 Одна жінка навіть зайшла так далеко, що зробила ринопластику, щоб змінити свою зовнішність, думаючи, що її ніс занадто єврейський, незважаючи на те, що неєвреї говорили їй протилежне.62

Підозрілі і ворожі сусіди, высматривающие євреїв, були не єдиними факторами, заставлявшими багатьох лихачів постійно перебуває в роз'їздах. Загибель багатьох з цих людей стала непосильним фізичним та фінансовим тягарем для деяких помічників і стала ще однією причиною, що спонукала їх вигнати підводні човни, які шукали у них притулку.

Одна вижила втратила своє девятимесячное притулок через "загальної катастрофічної нестачі продовольства", що охопила місто у 1944 році. 63 Її помічник більше не могла її годувати. Хоча середній німець, зайнятий на неважких роботах, мав право на 2400 калорій в день, ця цифра ставала все більш "теоретичної" у міру того, як війна вступала у свої останні роки.64

Євреї і їх помічники, які не мали ні коштів, ні бажання здобувати їжу на чорному ринку, були змушені ділитися, і 2400 калорій в день було недостатньо для двох осіб.

Особисті конфлікти між євреями-підводниками та їх помічниками також сприяли минущого характеру життя під водою. В кінці листопада або на початку грудня 1943 року Герта Фус звернулася за притулком до колишнього колеги, оскільки Фус недавно втік з табору збору і потребував допомоги. Фус зазначив, що цей колега жив разом з "арійцем",

припускаючи, що колега була або єврейкою, або мишлингом. Одного разу ввечері, близько 11:00, коли Фус прала одяг, колега увійшов у кімнату і наказав їй негайно піти. Фус перекинула свою мокру одяг через руку і відправився в готель.65 Очевидно, партнер колеги закохався в неї. Герта не уточнює, але, можливо, у них був роман або чоловік загравав. Можливо, колега просто запідозрила пристрасть з його боку. У будь-якому випадку, цей випадок служить корисним доповненням до романтичним уявленням про героїчні помічниках і солідарності з євреями перед обличчям нацистських переслідувань. Незахищеність людей продовжувала втручатися в життя підводних човнів і їх помічників і ще більше ускладнювала спроби знайти житло і підтримувати його в робочому стані.

Вижив • 89

Бомбардування також зводили нанівець спроби знайти притулок. Повітряні нальоти союзників знищили укриття і вивели з ладу майже всі підводні човни під час війни. До кінця війни понад мільйон берлінців залишилися без даху над головою.66 Дійсно, у міру посилення повітряної війни проти Берліна шанси знайти відповідний притулок погіршувалися, а фізичні зміни міського пейзажу, викликані повітряними нальотами, мали прямий вплив на шанси підводних човнів на виживання. Фізична стабільність Берліна, яка спочатку була певною константою, коли більшість євреїв ныряло, почала змінюватися до невпізнання, що призвело до катастрофічних наслідків:

"Масовані повітряні атаки наростали, мало-помалу всі знайомі та друзі були повністю розбомблені, і у нас більше не було житла"67.

Втрата даху над головою позбавила євреїв необхідного захисту і піддала їх викриття владою. У деяких відносинах повітряні нальоти союзників, безумовно, вселили деяку надію і почуття абстрактної справедливості в підводні човни і їх друзів. Одна вижила помітила десятиліття, що раніше їй хотілося, щоб бомбардувальники могли спікірувати і підібрати її.68 Інший сказав, що насправді він ніколи не думав, що падаючі бомби можуть заподіяти шкоду йому і його друзям, які опинилися під водою: бомби призначалися німцям, а не їм.69 І все ж це було прийняття бажаного за дійсне. Бомби, звичайно, падали по своїй волі, руйнуючи основні житла і завдаючи каліцтва і смерть як євреїв, так і неєвреїв.

За свідченнями вцілілих, повітряні нальоти зазвичай поєднуються один з одним, тим самим підкреслюючи сильну зв'язок, що проводиться багатьма підводними човнами між повсякденним життям і повітряною війною проти Берліна. Описи рейдів, зроблені ними, підкреслюють широко поширений страх і невпевненість у підпільній життя. Однак одним помітним виключенням є повітряна битва за Берлін, режисером якої виступив маршал авіації Королівських військово-повітряних сил Великобританії (RAF) Артур Харріс.70 Королівські ВПС вели це повітряний бій проти міста з серпня 1943 року до кінця березня 1944 року. Однак перший масований удар по місту було завдано тільки 22-23 листопада. У ці два вечори союзні війська зробили єдину спробу розпалити в місті пожежа, подібний до того, що охопив Гамбург і Дрезден. Тільки завдяки широким бульварах і відкритим просторам Берлін зміг уникнути тотальної катастрофи.71 Тим не менш, лише в першу ніч понад 700 бомбардувальників скинули на місто 1132 тонни фугасних бомб і 1334 тонни вибухових речовин, що стало другим за величиною тоннажем, скинутих на місто за всю війну.72 У період з 22 по 26 листопада місто зазнало приголомшливі втрати: 400 000 бездомних, 68 000 зруйнованих житлових будинків, та 2966 загиблих.73 Листопадові нальоти - одні з небагатьох нальотів на місто, згаданих кількома вижили.74 Незважаючи на більш ніж восемнадцатимесячные бомбардування і руйнівну битву за Берлін у квітні і травні 1945 року, події листопада 1943 року виділялися з усією ясністю.

Вибухи були такого масштабу, що одна вижила навіть використовує їх, щоб точно визначити дату свого арешту.75 жертв підводних човнів в результаті цих нальотів не тільки позбулися даху, але й кількох залишилися речей, включаючи це видання у відкритому доступі, яке було доступне за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

90 • Залишали на поверхні їжу, гроші і фальшиві документи, тим самим ускладнюючи спроби вижити.76

Нальоти, однак, зруйнували не тільки житло. Зіставлення доктором Шарлоттою Бамберг листопадових нальотів зі своїм життям в попередні місяці свідчить про здатність нальотів руйнувати не тільки бетон і камінь: "Ми насолоджувалися житлом, домашнім господарством і веселим життям, поки нас повністю не розбомбили [в листопаді] 1943 року"77.

Величезні труднощі, пов'язані з пошуком і підтримкою житла, викликали заклопотаність протягом всієї війни. Однак факти вказують на те, що проблема пошуку підходящих місць для проживання стояла ще гостріше в перші місяці після затоплення, оскільки євреї, які намагалися нелегально жити в місті, все ще потребували створення мереж помічників. Таким чином, перші місяці були періодом акліматизації, експериментів, з'ясування, кому можна довіряти. Налякані господарі і підозрілі сусіди, хоча і були звичайним явищем, були не єдиними чинниками, що спонукали дайверів переїхати. Фінансові і емоційні вимоги, пов'язані із забезпеченням підводних човнів, призвели до відкритого конфлікту. Повітряні нальоти були додатковою проблемою. Особливо в 1943 році, коли кілька тисяч підводних човнів все ще жили в місті, бомби змусили людей вийти на відкритий простір і зробили їх ще менш підготовленими до нелегальної життя, ніж вони були раніше.

Їжа та Фальшиві Документи

Хелен і Пауль Хелфт були арештовані в перший же день роботи Великої фабрики. Десь недалеко від Дрездена Хелен і її чоловік втекли з-під арешту. Провівши дві ночі в лісі без їжі і даху над головою, Хелен вирушила до друзів по бізнесу недалеко від Дрездена.

Вона отримала їжу і гроші, щоб вони з чоловіком повернулися в Берлін.

У Берліні Хелен вирішила спробувати забрати дещо з своїх речей з опечатаної квартири, але швейцар викликав поліцію. Тільки завдяки своїй хитрості Хелен змогла уникнути арешту, хоча вона і не говорить, як.78 Досвід Хелен ілюструє центральну проблему для багатьох підводних човнів: євреї опинилися в підпіллі практично без грошей.79

Таким чином, багато євреїв, незважаючи ні на який ризик, проникли в свої колишні квартири, щоб забрати готівку або будь-яке майно, яке могло бути використано для обміну на їжу, фальшиві документи, що засвідчують особу, та інші предмети першої необхідності.80

Доступність продовольства в Берліні зменшилася в той час, коли підводні човни потребували найбільше. Більшість євреїв, позбавлених законного доступу до м'яса, жирів і фруктів з тих пір, як почалося нормування, були істотно ослабленому стані, коли занурилися під воду.81 Пам'ятаючи про те збиток, який мізерні пайки завдали морального духу цивільного населення під час Першої світової війни, нацисти створили складну систему нормування, покликану змусити німецький народ працювати заради перемоги.82

У поєднанні з жорстокою експлуатацією сільськогосподарських регіонів Східної Європи система нормування дозволила нацистському державі забезпечувати свій cit - Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Вижив • 91

залишалося так до останніх тижнів війни. Дійсно, до початку 1944 року німці залишалися найбільш забезпеченим народом у понівеченій війною Європі.83 Тим не менш, раціони продовжували скорочуватися, особливо щодо м'яса і жирів. На початку війни м'ясо становило 12 відсотків місячного раціону стандартного споживача, а жири - на 6,5 відсотка. До середини 1943 року ці показники впали до 5,7 відсотка і 3,4 відсотка відповідно. До квітня 1945 року ці цифри досягли 0,9% і 1,9% відповідно.84 Враховуючи, що нацистське держава не завжди виконувало обіцяні цілі по нормуванню, справжні цифри могли бути дещо менше. Для затоплених євреїв, вони, безсумнівно, були набагато нижче в той час, коли їм потрібна кожна унція енергії, щоб залишатися моторними, пильними і випереджати своїх ворогів.

Голод досяг таких масштабів, що деякі підводники стали їсти зіпсовану їжу, старі ковбасні оболонки або навіть собачі галети.85 У євреїв було мало інших варіантів полегшити свої відчайдушні муки голоду.

Деякі неєвреї дійсно ділилися їжею, або ж вони бралися за небезпечну завдання добування їжі шляхом обміну або розпродажу майна євреїв.86 Фактично, для неєвреїв, які не можуть прихистити підводні човни, забезпечення продовольством було важливим способом внести свій внесок в їх виживання. 87 Підводники, у яких були гроші, іноді воліли є комплексні обіди (Stammgerichte) в ресторані або пабі. Для живлення в цих місцях не були потрібні продуктові картки. Однак у них також були відсутні жир і м'ясо, і вони не були ні поживними, ні апетитними.88 Один підводник, якому було трохи за двадцять, стверджує, що з'їдав по п'ять порцій на день, щоб підтримати сили.89

В іншому випадку деякі люди вдавалися до крадіжок, щоб прогодувати себе. У якийсь момент під час війни Бруно Р. отримав продовольчу картку на двісті грамів хліба. Він зайшов в пекарню, коли там було порожньо, і попросив чотири булочки, знаючи, що пекарю доведеться відвернутися. Коли вона це зробила, Бруно потягнувся за прилавок і схопив жменю продуктових талонів. Потім він спокійно дочекався отримання своїх "роллс-ройсів", вручив необхідні марки, віддав гітлерівський салют і вийшов.90

Євреї-потопельники також витрачали ті невеликі гроші, які у них були, на придбання фальшивих документів, що було цінним підмогою в боротьбі за те, щоб уникнути арешту. Тим не менш, зазвичай неможливо було дістати фальшиві документи, що посвідчують особу, без великих фінансових витрат і ризику. Більш того, у міру просування 1943 року поштова ідентифікаційна картка, одна з найбільш поширених і доступних форм посвідчення особи, більше не вважався дійсним посвідченням особи під час перевірки перепусток. У результаті багато євреї залишилися з дорогими посвідченнями особи сумнівної ценности91.

Навіть коли фізична особа отримувала документи безкоштовно, йому або їй все одно доводилося платити за заміну фотографії та проставлення нової офіційної печатки. Часто вони не могли дозволити собі непомірно високі ціни, що стягуються за ці послуги.

На початку 1943 року Конрад Фрідлендер вирішив, що його поштова ідентифікаційна картка більше не є гарантією його безпеки. Тому він звернувся до свого хорошого друга Рудольфу Коппу. Копп надав йому офіційне посвідчення особи, видане Верховним командуванням Збройних сил (Oberkom) - Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

92 • Занурений на поверхню

керівництво вермахту, або OKW) (див. рисунок 2.3). Однак навіть ці чудові документи захищали Фрідлендер тільки у разі рейдів поліції або вермахту. Зрештою, вони не були ознакою громадянства.

Крім того, підробка документів обійшлася в 6000 німецьких рупій - непомірну суму, яку заплатив один з помічників Конрада.92 Хоча ціна фальшивих документів значно розрізнялася, і документи Фрідлендера здаються трохи дорожче багатьох, в більшості записів вказується вартість не менше 2000 німецьких рупій за пристойно підроблені документи.93

Удача Фрідлендера в тому, що у нього були такі друзі, була не єдиною серед малюнок 2.3. Офіційне посвідчення особи Рудольфа Коппа OKW, яким користувався Конрад Фрідлендер. Крім імені, дати народження та поточного адреси, зазначені в картці статура Фрідлендера (середнє), форма його особи (овальна), колір (темно-русявий) і колір очей (карий). Фотографія з відповідною печаткою займала центральне місце в будь-якому добре підробленому наборі документів, що засвідчують особу.94

Вижив • 93

вижили. Однак високий рівень арештів наводить на думку, що це також не було правилом. Для багатьох людей фальшиві документи і постійний запас продовольства не були безпечними, ні легкими. Ті, кому не пощастило отримати фальшиві документи і їжу від друзів, іноді зверталися до чорного ринку.

Чорний ринок

Чорний ринок був центральною рисою життя берлінців, прикордонним простором, підпільним, але перебуває на увазі, де євреї і неєвреї однаково діяли в порушення закону, хоча і з великою різницею в ризику.95 Він був великим, що включає сотні окремих і пересічних "мереж".

Для деяких людей, включаючи підводні човни, торгівля на чорному ринку була їх основним заняттям, і людина іноді працював в п'ятдесят чи шістдесят різних торгових “кільцях".96 В інших випадках рівень залученості був меншим, у ньому брали участь, можливо, сорок чоловік, які діяли через одного контактного.97 До 1944 року велика частина незаконної торгівлі відбувалася в закритих приміщеннях: у барах, ресторанах і кафе.98 Поступове руйнування міста змусило торгівлю переміститися на вулицю, і у всіх районах Берліна був певний рівень активності чорного ринку. Однак майже 50 відсотків всієї торгівлі припадало на один з чотирьох районів, розташованих в центрі міста: район Мітте (16,7 відсотка), за яким слідують Шарлоттенбург (11,5 відсотка), Пренцлауер-Берг (9,8 відсотка) і Шенеберг (7,5 відсотка).99 Факти свідчать про те, що різні місця незаконної торгівлі були добре відомі, і це паралельне підпілля привернуло безліч євреїв, прагнули заробити на життя.100

Однак не всі євреї, які звернулися до чорного ринку, робили це заради фінансової вигоди. Більшість з них шукали їжу, фальшиві документи та інші товари. 101 Дослідження показують, що найбільш затребуваними товарами на чорному ринку були продукти харчування і продовольчі талони (23 відсотки) і матеріали / одяг (23 відсотки); за ними йшли тютюн (19 відсотків), потім послуги (13 відсотків). Ці дані відповідають потребам багатьох євреїв, які наважилися піти на чорний ринок.102

Рахунки вижили свідчать про важливість чорного ринку, непомірні ціни і переваги того, що вони ховали гроші і товари. Коли Адольф Бельшовски пішов під воду 16 жовтня 1942 року, він взяв з собою приблизно 6000 фунтів стерлінгів. З них 2500 фунтів стерлінгів

домігся отримання підробленої трудової книжки. Бельшовски придбав цю книжку в якогось Віхмана, єврея, який торгував на чорному ринку в 1943 році. Вихманн був представлений Бельшовски в маленькому кафе в центрі міста Францем Кауфманом, євреєм, який прийняв християнство. Кауфманн був активістом Сповідує церкви і відомий тим, що допоміг сотням євреїв отримати фальшиві документи і продовольчі картки.103 додаток до 2500 німецьким доларам Бельшовски заплатив 150 німецьких франків за те, щоб до незаконного документа була додана його власна фотографія.104

94 • Спливши на поверхню, хоча фальшиві документи користувалися великим попитом, продукти харчування були найбільш затребуваним товаром. По мірі розвитку війни він став одним з найдорожчих.105 Бельшовски заплатив 250 німецьких марок за повну книжку продовольчих талонів.

Вартість індивідуальних продовольчих талонів варіювалася від 9 до 10 німецьких рупій. Хайнц Гольдман купив свої продуктові картки у француза на зупинці швидкісної залізниці Гогенцоллерндамм на південно-західній околиці центру Берліна. За словами його брата Герберта, Гольдман заплатив 60 німецьких реалів за продуктові картки на один фунт жиру і 30 німецьких реалів за продуктові картки, які надають перевізнику право на один фунт м'яса.106 Оскільки багато євреїв мешкали практично без грошей, вартість продуктів харчування на чорному ринку, безсумнівно, була непомірно високою.107

Місця, де євреї стикалися з чорним ринком, демонструють центральну роль ресторанів, пабів, залізничних вокзалів та інших громадських місць для ведення незаконної торгівлі. Перший контакт Бельшовски з чорним ринком припинилося у липні 1943 року, але незабаром він знайшов нову зв'язок, коли незнайомець підійшов до нього в маленькому барі в районі Пренцлауер-Берг і запитав, чи не потрібні йому продуктові талони. Підводник Лео польд Чоунс також купував продуктові талони в пабі "Локал Зюдстерн" в берлінському районі Нойкельн.108 Ці місця служили місцями, де євреї могли поспілкуватися як з неєвреями, так і з підводниками і встановити цінні торгові контакти. Наприклад, брати Гольдман часто відвідували ресторан під назвою Zum Klaussner. Там вони познайомилися з Підлогою Регенсбургером, також відомим як доктор Реген, ще одним підводником.

Та все ж чорний ринок, хоча й займав центральне місце в житті багатьох підводних човнів, був небезпечний. Курт Лінденберг згадував: “Фантастичні суми, які можна було заробити на незаконній торгівлі, не йшли ні в яке порівняння з супутньою небезпекою. Насправді, всі мої незаконно живуть знайомі, які спокійно займалися незаконною торгівлею, рано чи пізно були 'схоплені'."109 Арешт одного єврея на чорному ринку часто приводив до арештів інших.110 Дійсно, в період з серпня по жовтень 1943 року гестапо заарештувало Адольфа Бельшовски, його зв'язкового Віхмана, Пауля Регенсбургера і братів Гольдман, а також Леопольда Чонса. У випадку з Регенсбургером поліція застала його обідають в Zum Klaussner.111 Тим не менш потреба і бажання привели безліч євреїв на чорний ринок. Для багатьох це був єдиний джерело прожитку і фальшивих документів. Хоча кількість підводних човнів, регулярно працювали на чорному ринку, мабуть, було невеликим, певний рівень контактів з нелегальною торгівлею часто був неминучий; це дозволяло вижити.

Заарештувати

Фріц-Гюнтер Мейер і його дружина потонули 8 травня 1943 року. Мейерсы знайшли притулок у неєврея, і з допомогою іншої підводного човна це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Вижив • 95

Фріц-Гюнтер знайшов роботу статистом у Державній опері. На 10

У вересні 1943 року при невідомих обставинах влади заарештували дружину Мейєра і доставили її в пункт збору на Гроссе Гамбургерштрассе в очікуванні депортації. Повний рішучості врятувати свою дружину, Мейєр звернувся до колишнього колеги, нині працює в центрі збору пожертвувань, єврейському санітарові по імені Бах. Бах був кур'єром між Мейером і його дружиною. Він потай проніс посилку з взуттям та рукавичками для фрау Мейер, а також молоток і зубило, щоб здійснити її втечу. У свою чергу, він привіз Мейєру лист від своєї дружини, в якому запевняв його в її благополуччя та рішучості триматися. Незабаром, однак, до Мейєра дійшла звістка про майбутню депортацію його дружини. У відповідь він написав листа керівництву табору, в якому просив відстрочити депортацію його дружини і заявляв про свій намір здатися владі через дванадцять днів, після залагодження своїх справ.

Мейер, однак, не збирався здаватися поліції. Швидше, він намагався затримати влади, поки вів останні приготування до втечі своєї дружини. З цією метою 28 вересня Мейер наніс візит Бахесу в його квартиру. Він передав Бахесу мотузку, дві сталеві пилки і трохи ліків в надії, що його дружина зможе скористатися ними, щоб втекти зі свого транспорту. 112 Він також передав Бахесу лист, що містить інструкції про те, як і де його дружині краще всього здійснити свою втечу. Він доклав до листа розклад, проїзні квитки і перфорований квиток на поїзд з Берліна в Бреслау для своєї дружини. Потім Мейер домовився зустрітися з Бахесом на наступний день о 14:00 пополудні. Коли він прибув у квартиру Бахеса, агенти поліції штату заарештували його.113

В нацистському Берліні явище арешту було повсюдним. В той або інший момент більшості підводних човнів чудом вдалося вислизнути від поліції і її інформаторів, і майже всі знали про кого-то, хто став жертвою арешту.

Дійсно, грізні методи гестапо, розроблені під егідою Головного управління безпеки рейху, були надзвичайно ефективними. Нацистські сили безпеки затримали приблизно 65 відсотків усіх підводних човнів протягом 1943 року, що склало майже 88 відсотків всіх арештів потонулих євреїв.114

Хоча нацисти продовжували переслідувати євреїв-нелегалів до останніх днів війни, уникнути затримання в 1943 році виявилося вкрай складно.

У Берліні агенти гестапо вистежували міських нирців і молодців, працюючи з докладним списком, отриманим від Єврейського реєстраційного бюро (Jüdische Meldestelle) та Берлінської єврейської громади. Вони порівняли транспортні списки з іменами депортованих євреїв, що дозволило їм встановити, потонув чи єврей.115 Маючи на руках цей список, гестапо методично переслідувало свою жертву, покладаючись на три основних методи заманювання підводних човнів в пастку. По-перше, перевірки перепусток і поліцейські рейди, хоча і були корисними засобами вистежування військових дезертирів, були ефективні у виявленні втікачів євреїв. По-друге, донос неєвреїв був порушенням - це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

96 • Прихована на поверхні загроза. Нерідко доноси приводили до ефекту доміно і арешту десятків євреїв-нелегалів за короткий проміжок часу. Агенти гестапо також примушували заарештовані ними підводні човни розголошувати місцезнаходження інших євреїв. В деяких випадках вони навіть переконували деяких з цих євреїв працювати на них. Ці так звані фандер (нишпорки), хоча і нечисленні, виявилися третьою і не менш підступною загрозою для євреїв, які намагаються уникнути арешту та депортації.

Проходити перевірки

20 вересня 1943 року співробітники Кримінальної поліції натрапили на сорокап'ятирічного Макса Цикеля в міському районі Мітте.

При допиті Зикель не зміг пред'явити належні документи, що посвідчують особу. Незабаром він зізнався, що не носив єврейську зірку більше року, і поліція взяла його під варту.116 Зіткнення Цикеля з міською поліцією було занадто звичайним явищем для міських євреїв-нелегалів. Обговорення перевірок пропусків у звітах про вижили зазвичай досить буденно і поверхнево, що наводить на думку про те, що перевірки були настільки невід'ємною частиною життя в місті, що не потребують особливих пояснень. Дійсно, носіння документів, що засвідчують особу, було нормою німецького товариства ще до захоплення влади нацистами.

Тільки до цього моменту для підводних човнів ці документи означали різницю між життям і смертю. Повних протоколів арештів не існує, але перевірки, ймовірно, пояснюють велику кількість арештів, особливо у 1943 році, коли підводні човни опинилися без укриття. Хоча фальшиві документи забезпечували певний рівень захисту, євреї повинні були покладатися на свої знання про те, коли і де можуть проводитися такі перевірки, і відповідним чином пристосовуватися.

Пересування по вулицях Берліна діяло на нерви, і підводним човнам доводилося постійно бути напоготові. Поліція оточила ділянки вулиць, вимагаючи від усіх людей пред'явити посвідчення особи. Чоловіки-підводники піддавалися особливому ризику, оскільки мета перевірок пропусків була такою ж мірою пов'язана з вистежуванням дезертирів з німецької армії і втікачів іноземних робітників, як і з пошуком втікачів євреїв. 117 Коли у поліції виникали сумніви щодо особистості людини, вони іноді повідомляли євреям, які працюють на гестапо, що той, кого вони перевіряють, може бути євреєм.118 Більш того, у міру розвитку війни та радикалізації німецького тилу перед обличчям тотальної війни і все менших перспектив перемоги, ці перевірки почастішали.119 З часом, євреї в камуфляжі, що діяли публічно, дізналися найбільш ймовірні місця проведення рейдів поліції і гестапо: певні кафе і ресторани, опера, чорний ринок і потяги стали недоступні для всіх, крім самих сміливих.120

Багато підводні човни розробили спеціальну тактику, щоб зменшити небезпеку проходження оглядів. Завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Серед чоловіків бойового віку відповідне військове посвідчення особи у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Вижив • 97

одяг і обмундирування були безцінні. Гюнтер Фабіан, якому на момент його втечі в підпіллі було двадцять три роки, мав при собі посвідчення особи, видане німецьким фольксштурмом (Армією крайовою). Його майбутній тесть також забезпечив його нарукавной пов'язкою volkssturm, що дозволило йому злитися з іншими чоловіками віку і відвести підозри.121 Інший, більш молодий чоловік одягнув форму гітлерюгенду, демонструючи свою віру в те, що зовнішня демонстрація підтримки режиму служить формою захисту від підозрілих німців. Для євреїв, у яких не було фальшивих документів або позиченої форми, кращим способом відвести від себе підозри було не тікати чи ховатися в тіні, а швидше залучати людей: "Найкращим засобом обеззброїти недовірливого виконавця головної ролі було запитати у нього, де знаходиться вулиця, або попросити прикурити сигарету".122 Хоча ці методи не захищали від масштабних перевірок пропусків, вони зменшували шанси на те, що про нього повідомлять в найближче відділення поліції.

По мірі посилення повітряної війни проти Берліна необхідність укриття поставила підводні човни в скрутне становище. Громадські бункери перевірялись, і євреї не наважувались користуватися підвалами житлових будинків, оскільки їх присутність могло викликати незручні запитання мешканців та авіаційного наглядача.123

В результаті євреї часто відмовлялися від належного притулку, принаймні, до тих пір, поки останні дні війни не змусили багатьох ризикнути сховатися в бункерах. Однак протягом більшої частини 1943 і 1944 років у деяких не було іншої альтернативи, окрім як ховатися на вулицях, в парках або в "вузьких траншеях і спостерігати, як навколо них падають бомби: "Досить часто я бачив смерть у себе на очах ..."124 Найчастіше вони воліли залишатися в квартирах своїх помічників, вразливі для осколків скла, пожежі і, що найбільш фатально, прямого попадання.125

Якщо підводний човен переживала повітряний наліт, їм все одно доводилося миритися з тим, що мешканці будинку могли виявити її.126 Дійсно, першим завданням авіаційного наглядача після того, як пролунав сигнал "все чисто", була перевірка будівлі і кожної квартири на предмет пошкоджень. Євреї знали про цю загрозу, і, незважаючи на пожежу і заворушення, що охопили цілі квартали, вони не могли заспокоїтися. Поки правоохоронці здійснювали свій обхід, підводні човни відлітали або ховалися, як могли. У серпні 1944 року Еріх Фрідлендер трохи не промахнувся, коли в результаті повітряного нальоту був нанесений удар по району Фрідріхсхайн. Коли задзвеніли сирени, Фрідлендер, повністю одягнений і готовий бігти після нальоту, зайняв своє місце в коридорі другого поверху будівлі, захищений тільки стінами і двома товстими ковдрами. Бомби, випущені за місцевим заводу, підірвали весь район. Одна бомба зруйнувала весь четвертий поверх будівлі Фрідлендера, половину третього, частина другого, а потім впала в сусідній підвал, де вибухнула. Після закінчення нальоту Фрідлендер почув голос авіадиспетчера, який прийшов з перевіркою. Еріх спробував заховатися у туалеті. Проте до цього моменту верхні поверхи будівлі були охоплені полум'ям. Використання переваг цього видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

98 • Скориставшись виникли замішанням серед сусідів, Фрідлендер схопив свої пожитки і кинувся крізь дим і вогонь до свого наступного укриття.127

Денонсація

7 серпня 1943 року гестапо отримало таке анонімний лист, написаний від руки:

Терміново. Єврейське питання

Хочу повідомити вам важливе повідомлення, яке стосується єврейки. Протягом деякого часу я помічав, що люди ховають єврейку в цьому будинку, і вона не носить зірку.

Єврейку звуть Блюменфельд, і її таємно ховає фрау Райхерт за адресою: Берлін, Пассауэрштрассе, 38, 3 поверхи вгору, фасадне будівля. Це повинно бути негайно припинено, негайно надішліть офіційна особа близько 7 ранку, щоб воно забрало цю жінку.

Коли ця єврейка жила в цьому будинку раніше, вона завжди була зухвалою і зарозумілою. Але вам доведеться поквапитися, тому що інакше вона може зникнути і відправитися куди-небудь ще.

Хайль Гитлер128

Коли влада прибули в квартиру Блюменфельд, щоб допитати її, вона заявила про словацькому громадянство, але не змогла пред'явити свій паспорт, який, за її словами, перебував у поліційному управлінні в очікуванні продовження терміну проживання. Після подальших розпитувань Блюменфельд зізнався, що він єврей.

Донос на євреїв-нелегалів був одним з найбільш цінних інструментів гестапо. Хоча більша частина документів агентства або зникла, або була знищена в кінці Другої світової війни, збережені дані з двох міст (Вюрцбурга та Дюссельдорфа) демонструють, що організація була досить успішною в проведенні расової політики, координації депортацій та выслеживании втікачів євреїв з мінімальною кількістю персоналу.129 Середній громадянин Німеччини зіграв вирішальну роль у забезпеченні успіху гестапо і в зміцненні громадського сприйняття гестапо як більш великої і всюдисущої організації, ніж це було насправді. Нацистське держава створила імпровізовану і органічну мережа викривачів, одними з яких рухали ненависть і жадоба, іншими - страх і невпевненість, а гестапо извлекало вигоду з атмосфери недовіри, яку воно створювало серед німецького народу.130

Вижили зазвичай відзначають, що покидають свій притулок через стеження. Однак багато хто часто не підозрювали, що їх присутність в будівлі викликало якісь підозри, поки агенти гестапо або його спільники не прибули, щоб заарештувати їх. Число євреїв, заарештованих в результаті денун-Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Вижив • 99

походження невідоме. Однак минущий характер життя під водою і необхідність для євреїв максимально зливатися з неєвреями означали, що гестапо значною мірою покладалися на інформаторів і анонімні доноси. Більш того, донос ставив під загрозу не тільки безпеку викритого особи і його помічника. Безжальні і безжальні допити в гестапо часто призводили до численних арештів. Арешт Лотти Блюменфельд є, мабуть, самим яскравим прикладом поширення доносів. Її випадок підкреслює складності успішного втечі і взаємопов'язаний характер підводного життя в місті. Однак арешт Блюменфельд також ілюструє неміцність цих зв'язків. Один акт доносу потенційно міг знищити безліч життів.

Підводна життя Блюменфельд почалася в січні 1943 року. Попередні п'ять місяців вона чекала офіційної еміграційної візи для в'їзду в Швейцарії. Хоча Блюменфельд був нелегалом, у нього були зв'язки через знайомого неєврея, який очолював резерв поліції охорони. До кінця січня 1943 року документи на еміграцію не надійшли, і Лотте зникла. Сховавшись на чотирнадцять днів, вона знову провідала свого знайомого, щоб впоратися про папери, але її усунули. Під час її наступного візиту їй сказали, що отримання документів займе багато часу, але зв'язок може організувати для Лотти отримання словацького паспорта, хоча і без виду на проживання. Лотта погодилася і в кінці травня або початку червня 1943 року отримала нові документи на ім'я Марії Сохмановой. Пару тижнів опісля Блюменфельд повернув паспорт її родички, оскільки пообіцяв здобути для неї посвідку на проживання, що викликало б менше підозр. Блюменфельд знову подзвонив йому ввечері 11

Серпень, і її знайомий попросив зателефонувати у п'ятницю, 13 серпня.

Лотте Блюменфельд надала ці показання гестапо 12 серпня 1943 року.

Де-то між її останнім телефонним дзвінком і наступним вранці поліція заарештувала її. Хоча паспорт міг запобігти арешт Лотти, донос послужив підставою для негайного допиту.

Донос Блюменфельд спочатку привів до допиту жінки, що надала їй притулок, і виявлення її зв'язків в резерві поліції, обидва з яких спочатку ухилялися від відповіді. Жінка, в квартирі якої проживав Блюменфельд, засвідчила, що вона повірила розповіді Блюменфельда про своєму словацькому походження. Це твердження здається сумнівним, оскільки лист-донос передбачає, що про єврейську приналежності Блюменфельда в будівлі знали протягом деякого часу. Знайомі Блюменфельда у поліції також намагалися відвести підозри під час його допиту 12 серпня. Він стверджував, що давно не бачив Лотту, і заперечував усі звинувачення. Після того, як поліція пред'явила йому 5 000 RM, імовірно для отримання дозволу на в'їзд іншій єврейській пари в Швейцарію, співробітник заповідника зізнався у всьому, в тому числі в походженні Lotte Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

100 • Спливли на поверхню фальшиві документи Блюменфельда. Потім його визнання призвело до арешту Леона Блюма 16 серпня 1943 року.

Арешт Блюма потім призвів до арешту Франца Кауфмана і двох його соратників 19 серпня.131 Помітна фігура в церковному опорі в Третьому рейху, Кауфман зробив видатну професійну кар'єру, і його історія свідчить про багатих, складних і різноманітних взаємодіях між євреями і християнами до приходу нацистів до влади.132 Народився 5 січня 1886 року.

у берлінській єврейській родині Кауфман пізніше прийняв християнство. Він служив у 10-му Баварському полку польової артилерії, а в 1913 році отримав звання першого лейтенанта. Він був поранений 18 березня 1918 року

і нагороджений Залізним хрестом першого і другого класів, баварським військовим орденом "За заслуги" четвертого класу зі схрещеними мечами та фронтовим хрестом за заслуги.133 Після війни він отримав докторську ступінь у галузі права та політології, служив у Міністерстві внутрішніх справ Пруссії, відмовився від призначення на посаду міського радника, а потім працював головним секретарем у Міністерстві фінансів рейху, а потім у Державному бухгалтерському управлінні рейху до свого звільнення в 1936 році. 134 В 1934 році Кауфман одружився не єврейкою Марго фон Вальтер, і на момент його арешту пара у нього була трирічна донька. Виховавши свою дочку в протестантській вірі, Кауфманн кваліфікувався як живе в привілейованому змішаному шлюбі. Він був членом Сповідує церкви і в 1942 році почав допомагати євреям, які живуть нелегально.

Кауфман зіграв важливу роль у придбанні фальшивих документів для євреїв. Члени Сповідує церкви опустили поштові посвідчення особи (серед інших форм посвідчення особи) в скриньку для збору пожертв, і потім Кауфманн підробив документи, забезпечивши їх новими фотографіями і печатками. Він також отримав необхідні документи від інших посередників і анонімних джерел.135

Один з головних фальсифікаторів цієї групи, підводник по імені Циома Шенхаус, потім вніс необхідні зміни в документи.136 Справа Кауфмана примітно не тільки кількістю арештів, до яких воно призвело, але і тим, як воно демонструє важливість Сповідує церкви для підпільного руху, співпраця між євреями і неєвреями, а також одночасну силу і крихкість таких груп, які намагалися допомогти євреям. Дійсно, імпульс, створений арештом Блюменфельда, прискорився з арештом Франца Кауфманна.137 Згідно з вторинних джерел, поліція заарештувала Кауфманна з блокнотом, що містить імена і адреси євреїв-нелегалів і його товаришів по змови.138 Також при Кауфманне в момент арешту було безліч документів, що засвідчують особу, які очікували підробки.

Згідно з його визнанням, Кауфман почав допомагати євреям, які знаходяться в бігах, після зустрічі з Леоном Блюмом в 1942 році. Кауфманн сказав Блюму, що він "співчуває збіглим євреїв", і Блюм запитав Кауфманна, чи буде це pos-видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Вижив • 101

брат, здатний роздобути документи, що засвідчують особу, для підводного човна Лотте Блюменфельд.139

Потім Кауфманн зв'язався з підводним човном по імені Вихманн, яка знайшла необхідні документи, ймовірно, на чорному ринку, де він був активним.140

Завдяки своїм зв'язкам у Сповідує церкви Кауфман регулярно отримував партії фальшивих документів від двох євреїв, Людвіга Лихтвица та Чоми Шенхауса, які підробляли документи на суму 100 німецьких рупій за посвідчення особи.

Кауфманн регулярно зустрічався з Лихтвицем у відділі посилок поштового відділення. Кауфманн отримав фальшиві перепустки, а Лихтвиц - нові, які потрібно було підробити.141 Незабаром допит повернувся до Вихманну, з яким Кауфманн повинен був зустрітися на наступний день, 20 серпня. Поряд з підтвердженням причетності Віхмана, Шенхауса, Лихтвица та двох інших осіб, гестапо в той вечір змусило Кауфмана розкрити інформацію, що стосується восьми євреїв і одного неєврея. Там, де це було можливо, він повідомляв поточні адреси, справжні імена і фальшиві посвідчення особи. Коли Кауфмана запитали, скільки євреїв він допоміг з 1942 року, він відповів, що йому потрібен час, щоб обміркувати це питання. В 10:00

опівдні гестапо завершило перший день допиту.142

Другий день допиту Кауфмана розпочався о 9.30 ранку в п'ятницю, 20 серпня 1943 року. Кауфман почав з наступного заяви: "В результаті мого арешту вчора вранці я зіткнувся з абсолютно новою ситуацією. До цього моменту я вважав своїм завданням захищати себе перед тими, хто довірив мені свою турботу. Природно, відтепер мені нелегко прийняти рішення відмовитися від тих, перед ким я стояв, захищаючи їх. Це рішення могло дозріти тільки поступово, і тому я прошу вас не гніватися на мене, якщо сьогодні я виправлю і доповню інформацію, дану під час мого вчорашнього допиту.143

У рамках своїх "виправлень" і майже напевно в результаті тортур у гестапо Кауфмана примусили розкрити псевдоніми кількох своїх партнерів, і він продовжив давати мимовільні і викривають визнання щодо місцезнаходження майже двох десятків євреїв.144 Більшість згаданих людей не були арештовані безпосередньо в результаті визнання Кауфмана. Деякі з них, наприклад, доктор Шарлотта Бамберг, змінили місце проживання.145 В інших випадках ці особи емігрували або вважалися депортованими. Іноді Кауфманну вдавалося збрехати про всіх своїх відносинах з партнерами і про те, що вони знали про його незаконної діяльності. Тим не менш, ретельність, з якою поліція розшукувала кожного зниклого єврея і кожного неіудейського помічника, була такою ж вражаючою, як і зловісної.

До 23 серпня, крім Лотти Блюменфельд, було заарештовано двадцять сім людей, так або інакше пов'язаних з Францем Кауфманом. Протягом наступних восьми тижнів поліція заарештувала ще більше двох десятків євреїв, Мишлинге, Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

102 • Занурені на Поверхню і неєвреї. До 12 жовтня поліція штату повідомила, що в загальній складності п'ятдесят чоловік, в основному євреї, але також і неєвреї, були заарештовані в результаті доносу Лотти Блюменфельд. Документи свідчать про те, що цифри були ще вище. Більш того, пошуки все ще тривали, включаючи полювання на фальсифікатора Чому Шенхауса. Були проведені судові процеси над тими неєвреями та деякими мишлингами, які допомогли євреям уникнути затримання. Що стосується підводних човнів, то діло ясне:

Ті заарештовані євреї, які перебувають на волі, оскільки в їх досьє більше немає необхідності, вже були евакуйовані, тобто проти них були прийняті заходи державної поліції. Євреї Кауфман, Нойвек, він же Віхман, Сегалл, він же Енгельман ... і Лихтвиц, він же Лангенбах, для цілей подальшого розслідування повинні бути знайдені в таборі збору на вул. Гр. Гамбургер, 26.146.

Таким чином, під вартою містилися тільки євреї, які вважалися корисними для поліції; інших гестапо депортував як можна швидше.147 Двоє із заарештованих, Рольф Айзексон і Фріц Нойвек (псевдонім Віхман), працювали на гестапо в якості інформаторів, выслеживающих підводні човни. Один Мишлинг, захищений від депортації, отримав восьмирічний тюремний термін. Доктор Франц Кауфман, сполучна ланка цього центру опору і допомоги, згідно Нюрнберзькими законами, був євреєм в расовому відношенні; він утримувався під вартою в поліції, і йому так і не були пред'явлені звинувачення.148 Гестапо відправило його у концентраційний табір Заксенхаузен , де його агенти стратили його 17 лютого 1944 р. 149

Єврейські інформатори

Затопленим євреїв Берліна доводилося не тільки боротися з арештом в результаті перевірки пропусків і доносу з боку неєвреїв, їм також доводилося турбуватися про зраду з боку інших євреїв, чия участь у доносі і арешт підводних човнів є гіркою і складною главою в історії приховування в місті. Два типи єврейських викривачів допомагали берлінському гестапо, хоча чисельні наслідки їх дій розрізнялися так само сильно, як і їхні мотиви надання інформації. Перший і найбільш поширений тип надавав гестапо одноразову інформацію або в результаті тортур, або неправдивих обіцянок. Другий тип інформаторів був відомий в бюрократичних колах як Fahnder (пошуковик). Вижили називали їх просто jüdische Spitzel: "наші надто добре відомі єврейські шпигуни".150 Ці чоловіки і жінки не надавали одноразову інформацію. Швидше, з систематичної і часто ревною ефективністю вони співробітничали з гестапо і часто брали на себе провідну роль в выслеживании переховуються євреїв. Хоча це видання у відкритому доступі було випущено по ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Вижив • 103

у будь-який момент часу діяло не більше пари десятків чоловік, але "Фандер" зіграв центральну роль у выслеживании сотень євреїв-нелегалів.151 Єврейські акти зради ілюструють відчай, що супроводжувала арешт, а також жахливу здатність гестапо проникати в усі аспекти німецького суспільства і залякувати і маніпулювати кожним, хто потрапляв у його поле зору.

27 серпня 1944 року агенти гестапо, швидше за все євреї-фандера, заарештували двадцятирічного Лотара Орбаха під час гри в більярд в більярдному залі, який він регулярно відвідував. Орбах відірвав погляд від гри і побачив пістолет, приставлений до його голові. Товаришеві по підводному човні вдалося втекти, але гестапо депортував Орбаха в Освенцим 6 вересня 1944 р. 152

Звідти Орбаха перевели спочатку до Нидершель, а потім у Бухенвальд, де він був звільнений 12 квітня 1945 р. 153 Перед від'їздом в Сполучені Штати у вересні 1946 р. Орбах і його знайомий нанесли візит людині, який його зрадив: дев'ятнадцятирічним Зігфріду Р.

Незадовго до своєї депортації Орбах почув від знайомого, який працював у таборі збору гестапо, що Г. був відповідальний за його арешт.154 Зігфрід намагався виправдатися. Орбах, який працював в післявоєнній Німеччині по розшуку і допиту нацистських військових злочинців, взяв Р.

російському офіцерові в місті і пред'явив йому звинувачення як нацистському інформатору.155

П'ятдесят років потому Орбах так і не дізнався про те, що сталося з Зігфрідом Р. Орбах припустив, що його звільнили, але в його мемуарах затримання Зігфріда стало актом закриття: "[Це] звільнило мене від тягаря"156.

Справа Зігфріда було розглянуто в Суді честі єврейської громади (Ehrengericht des jüdischen Gemeinde). Громада заснувала суду, щоб встановити, "захищали інтереси єврейської громади" окремі євреї в часи Третього рейху і в якій мірі.157 Хоча суд не міг виносити вироки про тюремному ув'язненні, він мав право позбавляти євреїв доступу до соціального забезпечення і визнання їх жертвами фашизму.158 Рішення суду проливають деяке світло на моральні дилеми, з якими стикалися євреї, заарештовані гестапо. Влітку 1944 року Зігфрід Р. був сімнадцятирічним підлітком, нещодавно заарештованих гестапо. Орбах вважав, що проступок Р. полягав у дорожньо-транспортній пригоді за участю незареєстрованого мотоцикла.159 Однак головним злочином Р. була його робота по підробці документів для затоплених євреїв. 160 За словами Зігфріда, гестапо катувало його, і ця заява, можливо, підтверджується пов'язкою, яку Р. носив під час арешту Орбаха.161 Суд прийшов до висновку, що акт зради Зігфріда був результатом неймовірно складних обставин, в яких він опинився, і, більш того, його юного віку. Як уклав суд, "не Можна чекати від такого молодого і недосвідченого людини в такій важкою і небезпечною ситуації такого ж мужності й розважливості, як від зрілого чоловіка"162.

104 • Справа Зігфріда, що спливла на поверхню, свідчить про багатьох випадках, з якими стикався суд. Доноси і зрада, хоча і відбувалися переважно неєврейськими особами, на жаль, відбувалися відносно часто. Коли поліція або Фандер заарештовували підводний човен, вони доставляли цієї людини для допиту в єврейський збірний табір, який в березні 1944 року був переведений з свого розташування на Гроссе Гамбургерштрассе в колишню єврейську лікарню під керівництвом члена гестапо, гауптшарфюрера СС і секретаря кримінальної поліції Вальтера Добберке.163 Член нацистської партії з весни 1937 року, Добберке був призначений допомагати здійснювати депортацію берлінських євреїв і контролювати її, починаючи з 1941 року.

Після останньої великої депортації з міста в березні 1943 року Добберке направив велику частину своєї енергії на координацію вистежування, арешту та депортації міських нирців. Після арешту колишній підводник або постав перед Добберке, або перед підлеглим і був допитаний щодо місцезнаходження інших євреїв. Вони часто використовували комбінацію тортур і обіцянок відправити укладеного в Терезиенштадтское гетто замість Освенціма, щоб добитися зізнань.164

Єврейський фандер, який працював у таборі збору, також використовував свої власні методи для отримання зізнань від колишніх підводників. Вони запропонували допомогти ув'язненим знайти роботу в гестапо або замовити слівце і домогтися їх відправки в Терезиенштадт. Вони також вдалися до хитрощів і брехні, прикинувшись, що вони теж були арештовані. "Поспівчувавши" ув'язненим про їх спільній долі, вони іноді переконували їх розкрити місцезнаходження інших євреїв.165

Кількість підводних човнів, яких гестапо і Фандер змогли заарештувати завдяки цим разовим визнанням, невідомо. Колишній секретар Добберке, а також колишній фандер свідчили після війни, що більшість заарештованих євреїв розголошували місцезнаходження інших підводних човнів. Проте в інтересах обох цих людей було притягнути до відповідальності якомога більше євреїв, щоб зняти з себе провину. З іншого боку, один в'язень табору збору стверджував, що тільки шістдесят євреїв зрадили інших євреїв.166 Реальність, ймовірно, лежить десь між героїчним відмовою і повсюдним співпрацею.

З приблизно 4800 заарештованих підводних човнів, можливо, кілька сотень євреїв надали гестапо достовірну інформацію, більша частина якої була отримана з допомогою тортур, помилкових обіцянок і обману. Оскільки одне зізнання часто призводило до арешту кількох осіб, якщо б більшість захоплених євреїв розкрили місцезнаходження інших євреїв, набагато менше 1700 підводних човнів пережили війну. Крім того, багато затоплені євреї навмисно уникали один одного, щоб захистити себе та інших у разі арешту; не кожен міг надати гестапо корисну інформацію. Нарешті, не вся інформація заслуговує довіри призводила до арештів. Плинний характер підводного життя часто означав, що до моменту прибуття гестапо адреси були застарілими.

Вижив • 105

У більшості випадків акти зради були разовими подіями, які жодним чином не свідчили про готовність або бажання євреїв допомагати нацистам. Зігфрід Р. був типовим прикладом страхітливих наслідків, пов'язаних з арештом, і важкого вибору, з яким стикалося більшість людей, що зіткнулися з неминучою реальністю Освенціма. Ця кваліфікація не скасовує зрозумілого гніву тих, хто пережив зраду. Однак вона ілюструє, як швидко зменшилася свобода вибору, як тільки гестапо зробило арешт. Ті, хто відмовився допомагати гестапо, безумовно, проявили героїчну рішучість, але зазнали тортур євреї зіткнулися з дивовижною ситуацією, в якій виживання було однією з небагатьох ясних думок, здатних пробитися крізь туман болю, страху і відчаю. І все ж страх перед таборами ніколи не змушував переважна більшість євреїв приєднуватися до того нечисленного, презираемому і внушающему страх меншості колишніх підводників, які активно допомагали гестапо в його полюванні на міських нирців і лихачів: берлінським єврейським шпигунам Фандерам.

Увечері 8 серпня 1944 року Лола Александер стояла на платформі берлінського залізничного вокзалу Гезундбруннен і, як завжди, чекала свого товариша по підводному човні Урселя Фінке (див. рисунок 2.4). Фінці і Александер обидва працювали у невеликих безкоштовних бібліотеках, належать неєврейської парі, яка їх ховала. Коли з'явився Фінці, Лола втупилася на нього, паралізована недовірою. Урсель була заарештована людиною, від якого вона вже одного разу втекла: фандером Герхардом Берендтом.167 Берендт привів Фінці до свого начальника, комісару гестапо Герберту Тітце, який чекав на вокзалі.168 Вирішив

щоб уникнути депортації, Фінці порушив

звільнилася і кинулася вперед

наближається поїзд. Коли вона

прийшовши до тями, побачив, що зібрався натовп

перед платформою. Фінці був

потрапив під потяг, який розірвало

розсунув їй одну ногу, але не вбив

її. Коли її витягли на майданчик-

форма, натовп, не підозрюючи про неї

справжня особистість, насварив її за те, що вона

дурість. Фінці заперечив: “Ти

повинен спробувати піддатися переслідуванню як

Єврейка!" 169 Берендт підійшов до неї

і сказав їй , що він і Тітце

були хорошими людьми і мали б

дозвольте їй втекти. У відповідь на її репліку-

квест , що тепер вони дозволяють їй це робити,

Берендт обдарував її глузливою усмішкою

і відповів: "Але ти не можеш!"170

Малюнок 2.4. Урсель Фінке.171

106 • Опинившись на поверхні В результаті Великої виробничої операції, берлінське гестапо навесні 1943 року створив Єврейську пошукову службу (Jüdischer Fahndungsdienst) - унікальну для Берліна і Відня організацію.172 Її співробітникам було доручено вистежити, за оцінками, від п'яти до семи тисяч євреїв-нелегалів у місті.173 Точне число осіб, заарештованих Fahnder, невідомо. Однак у 1950 році восточногерманская поліція заочно пред'явила звинувачення Рольфу Ісааксону, одному з найвідоміших фанд в Берліні воєнного часу, у тому, що він видав понад 250 переховуються євреїв. Його спільниця і дружина, не менш сумно відома Стелла Гольдшлаг, була відповідальна щонайменше за сотню арештів.174 Навіть якщо інший Фандер був набагато менш агресивний і успішний, на їх групові дії доводиться, можливо, до тисячі арештів (22 відсотка) усіх підводних човнів.

Під керівництвом Вальтера Добберке гестапо набрало своїх помічників з числа колишніх підводників, які, на його думку, могли допомогти вистежити особливо велика кількість євреїв. Для євреїв, які прийняли пропозицію Добберке, ця робота давала низку переваг. Фандера отримували продовольчі картки, поліцейські посвідчення особи, свободу пересування та право не носити єврейську зірку.175 У деяких випадках їм дозволялося продовжувати жити зі своїм чоловіком.176 Деякі отримували щомісячну виплату в розмірі 160 римських крон.177 Добберке навіть мав помилкову надію, що робота на гестапо захистить їх сім'ї. Цілий ряд чинників, значною мірою, але не виключно корисливих, спонукали цих людей запропонувати свої послуги гестапо.178 У свою чергу, склалися збочені симбіотичні відносини. Гестапо потребувало Фандере, щоб допомогти їм вистежити євреїв, які ухиляються від депортації, і Фандер запропонував свої послуги, щоб уникнути депортації.

Склад Fahndungsdienst надзвичайно різноманітний. Крім того, що вони були євреями, у цих шпигунів було тільки два загальних якості.179 Перше - це їхнє велике коло єврейських партнерів і їх знання єврейської громади. Дійсно, сім'я Фандер Берендт, хоча і перебувала в привілейованому змішаному шлюбі, з 1938 року працювала на чиновників єврейської громади або на примусових роботах євреїв на фабриках. Рольф Айзексон і Фріц Нойвек (псевдонім Віхман), обидва заарештовані під час справи Франца Кауфмана, були активні на чорному ринку, підробляли фальшиві документи і мали безліч контактів. Другим було їх бажання працювати на гестапо.

Повоєнні спроби колишнього Фандера виправдатися виявилися в значній мірі цинічними або неадекватними. Смертоносна Стелла Гольдшлаг, відома в колах підводних човнів як "Білява отрута", пройшла два випробування в післявоєнному Берліні.180

Вона стверджувала, що була жертвою і запропонувала свої послуги гестапо тільки в обмін на порятунок своїх батьків від депортації.181 Однак Гольдшлаг не тільки була відповідальна за зраду її першого чоловіка, вона також продовжувала працювати на гестапо після того, як воно депортував її батьків. Її наступний чоловік, Рольф Айзексон, був, якщо це можливо, ще гірше. His contempo-Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Вижив • 107

рариес зазначив його збочене захоплення нацистськими видовищами в тридцяті роки. Одного разу він пригрозив видати свою сім'ю режиму, та факти свідчать про те, що навіть Стелла не могла зрівнятися з ним в безжальності.

Ісааксон втік з табору збору в Єврейському госпіталі в останні дні війни, і уряд Східної Німеччини оголосив його мертвим в 1953 році. 182 Психологія цих людей потребує подальшого вивчення. Проте поведінка Айзексон передбачає певний рівень дешевої мімікрії перед своїми переслідувачами і, можливо, навіть огиду до самого себе. Подібно тим в'язням концентраційних таборів, які вдавалися до наслідування своїм гнобителям з СС, деякі з Фандеров цілком могли потрапити в ту ж психологічну пастку.183

Використання євреїв в якості інформаторів мало низку переваг для гестапо.

По-перше, Фандер зрозумів, як функціонує підводне життя. Вони були добре знайомі з незаконними методами добування їжі, типами житла, яке шукали євреї, а також з кафе, ресторанами та іншими громадськими місцями, які часто відвідували євреї.184 По-друге, роки соціальної ізоляції від неіудейського населення створили рівень корисної анонімності для євреїв, які намагаються жити нелегально. Однак у той же час євреї стали більш помітними для інших членів їх неухильно скорочується спільноти, і гестапо використовувало Fahnder для виявлення євреїв, які в іншому випадку вислизнули від уваги.185 по-третє, гестапо маніпулював довірою між євреями, щоб максимально збільшити обсяг інформації, яку фандера могли отримати від підводних човнів, що призвело до більшого числа арештів. Дійсно, ці інформатори регулярно видавали себе за товаришів по підводному човні, щоб завоювати довіру тих, кого вони зрадили.186 Нарешті, Fahnder виконував важливу функцію, посилюючи велику інфільтрацію гестапо в німецьке суспільство. В останні кілька десятиліть історики спростували міф про гестапо як про "всевідаючої і зручної організації в німецькому суспільстві.187 Його успіх у проникненні в німецьке суспільство і залякуванні був би неможливий без участі німецької громадськості в самій "поліцейської діяльності".188 Що стосується вистежування підводних човнів, "Фандер" приніс з собою рівень знань про підводного життя, без якого гестапо було б набагато менш успішним. Фандер взяв на себе провідну роль в выслеживании і арешт євреїв, як у випадку з Урселем Фінці, в той час як співробітники гестапо виконували допоміжну роль. Дійсно, ініціатива і успіхи Фандера були такі, що гестапо скоротив кількість своїх співробітників, які працювали в таборі збору.189

Підводні човни були чудово обізнані про присутність шпигунів, що вижили, часто згадують про небезпеку, яку представляли такі люди. Фандер прочесали місто і околиці, і, за словами одного вижив, вони "краще розбиралися в тому, хто був євреєм", почасти тому, що єврейська громада Берліна швидко скоротилася під час депортацій, а ті, хто залишився, стали краще відомі один одному.190 Багато Фандер також дізналися, що це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

108 • "Занурені на поверхню" покладалися на свою колишню належність до підводним човнам, щоб підібратися ближче до збіглим євреїв, і люди часто не підозрювали, що розмовляють з членом Fahndungsdienst, поки не стало занадто пізно. Деякі, як Урсель Фінці, намагалися втекти за будь-яку ціну, аж до того, що кидалися під зустрічний потяг. Інші вдавалися до повторного удару. Дійсно, зрада з боку товариша-єврея викликало такий гнів з боку деяких підводних човнів, що "Фандер" нарешті отримав дозвіл носити табельну зброю для власного захисту.191 З часом підводники також навчилися уникати певних кафе, театрів і ресторанів, відвідуваних іншими євреями-нелегалами.192 зрештою, самим безпечним способом уникнути наклепу з боку євреїв було обмежити свої контакти з іншими дайверами або, принаймні, не ділитися адресами та іменами.193

Незважаючи на комфорт, який давало спілкування і вільне спілкування з іншими євреями, ризик того, що хтось може розмовляти з єврейським шпигуном або майбутнім шпигуном, був занадто великий. Хоча для виживання на війні часто потрібно довіряти незнайомим людям, євреї-потопельники навчилися розголошувати не більше, ніж було абсолютно необхідно.

Втеча з Німеччини

29 вересня 1943 року, в результаті справи Франца Кауфмана, гестапо прибуло, щоб заарештувати єврейських фальсифікаторів Людвіга Лихтвица і Чому Шенхауса. Хоча агентам вдалося затримати Лихтвица, Шенхауса ніде не було. Фактично, він втік з країни в нейтральну Швейцарію. Ретельно підготувавшись, включаючи відповідну одяг, відповідні документи і продумавши майже всі можливі сценарії або питання, з якими він міг зіткнутися, Шенхаус проїхав на велосипеді більше чотирьохсот миль до швейцарського кордону. Хоча втеча в Швейцарії не був неможливий, це було майже так, і один знайомий спробував відрадити Шенхауса від такого вчинку, стверджуючи, що з його чудовими фальшивими документами він був більшою безпеки в Берліні.194 У випадку з розшукуваним майстром-фальшивомонетником це було неправдою. Проте факт залишається фактом: переліт з Берліна в нейтральні країни був неймовірно складним подвигом. Невідомо, скільки німецьких євреїв намагалися втекти в нейтральні країни і скільком це вдалося, але їх кількість, ймовірно, досить невелика. Тому заслуговують на увагу історії про втечу з Берліна і втечу в нейтральні країни. Вони демонструють не тільки труднощі, властиві такого кроку, і те, чому так мало хто, ймовірно, намагався це зробити, але і розуміння німецького товариства підводними човнами і, для тих, хто намагався вчинити ці пагони, їх здатність використовувати це розуміння у своїх інтересах.

Курт Лінденберг, центральна фігура в цьому дослідженні, наважився втекти з нацистської Німеччини в листопаді 1943 року. Його план почав формуватися під час цього випуску у відкритому доступі, який був доступний на умовах ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Вижив • 109

тим влітку. Він не згадує, чому вибрав Швеції замість Швейцарії. Проте він знав, що прямий переліт неможливий, тому націлився на Данію, країну, яку він вважав антинацистському і, отже, повну людей, які могли б йому допомогти. Рішучість Ліндеберга покинути рейх розвивалася по ряду причин. Першою було припинення "нещасної любові" з дочкою старшого лейтенанта поліції, який служив у Варшаві. Вона знала, що Курт єврей, і підтримувала його до тих пір, поки її мати не дізналася про це від сусіда і не припинила стосунки. По-друге, хитке становище підводних човнів неухильно погіршувався, і один за одним зникали його знайомі. Лінденберг також побоювався наближення зими і часті повітряних нальотів на місто. Він розглядав втеча як свій найкращий шанс на виживання.

Лінденберг провів літо, плануючи свою втечу, дізнаючись все, що міг, про поїздку до Швеції. Збір інформації про транспортні можливості був невід'ємною частиною його великих приготувань. Він тинявся по залізничних станцій і ставив питання про прибувають партіях риби; його приводом було те, що він працює у дистриб'ютора риби. Лінденберг також поговорив по телефону з відділом інформації про продукти Національної залізниці Німеччини (Reichsbahn) щодо варіантів транспортування. Він годинами розмовляв з водіями датських імпортних вантажівок fish. Одного разу він навіть зайшов так далеко, що відвідав шведське посольство в Берліні. Він розповів в консульстві, хто він такий і звідки дізнався, що шведи взяли датських біженців. Потім він запитав їх, які німецькі порти брали участь в експорті вугілля в Швецію. В даному випадку йому повідомили, що експорт вугілля в Швеції припинився; насправді це виявилося брехнею. Лінденберг з'ясував правду, зателефонувавши в Рейхсбан.

Одним з найбільших перешкод, з яким він зіткнувся, було те, що він не міг перетнути кордон на потязі. Німецька поліція і військовий контроль за пропусками були жорсткими; офіцери помітили молодого чоловіка без форми, а підробити документи було йому не під силу. Хоча у Ліндеберга було його справжнє свідоцтво про народження та документ, що підтверджує, що він не був призначений для служби в армії, цінність цих паперів була сумнівною. Таким чином, першу частину його поїздки довелося б виконати у вантажному вагоні. Опинившись в Данії, хоча він міг їздити у звичайному вагоні, йому все одно потрібен квиток, який підтверджує, що він приїхав з Німеччини. Квитки треба було пробивати при посадці в поїзд і здавати при виході з вокзалу. Лінденберг насамперед купив два квитки на поїзд Берлін-Копенгаген. Він відправився на місцевий вокзал, коли там було повно народу, і пройшов посадковий контроль.

Чоловік, який залізничні картки, припустив, що другий пасажир вже пройшов, і пробив обидва квитка Лінденберг. Лінденберг почекав якийсь час, а потім вийшов, передавши один з двох квитків на контролі. Кілька днів потому Лінденберг повернувся на станцію, купив Це видання у відкритому доступі, яке стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

110 • Витяг на поверхню новий квиток і, вийшовши зі станції, перевернув квиток, який він пробив кількома днями раніше. Тепер у нього був дійсний квиток, який дозволяв йому обійти офіційний контроль за квитками.

Однак, коли Лінденберг розповів про ці плани іншим євреям-нелегалам, він зіткнувся лише з спробами відрадити його. Для Ліндеберга їх боязка реакція була типовою: "Німецькі євреї дійсно є німцями, оскільки у них немає індивідуального мужності, як і у більшості німців"195.

Більшість підводних човнів не намагалися покинути Німеччину. Їх загальний відповідь, за словами Ліндеберга, був наступним: “ні, Ні, якщо нас схоплять тут, значить, нам просто не пощастило. Але хотіти перетнути кордон з Німеччиною - це чисте самогубство".196 Дійсно, більшість тих, що вижили не згадують про спроби втекти з Німеччини, імовірно, тому, що вони вважали втеча з країни занадто великим ризиком. Лінденберг, однак, не шукав попутника. Він просто хотів дізнатися, що думають люди. Дійсно, за його власним визнанням, Лінденберг був Einzelgänger (одинаком) - термін, який у поєднанні з його рішенням самостійно покинути Німеччину підкреслює надзвичайно індивідуальну природу підводного життя.

Вранці 5 листопада 1943 року Лінденберг спробував відправитися в шлях. Він прибув на залізничну станцію і попрямував до вантажних вагонів. Однак його машина стояла ближче до кінця шляхів і ще не була завантажена. Лінденберг залишив вокзал і провів день, блукаючи по місту, зайшовши в два кінотеатри і перекусивши трьома окремими стравами в місцевих пабах. До кінця дня його машина все ще не була завантажена. Дійсно, поїзд вирушив тільки пізно ввечері наступного дня. Навіть тоді він дістався тільки до берлінського району Пан-кау, перш ніж знову зупинився. Нарешті, на третю ніч поїзд проїхав через Бранденбург і Мекленбург в Росток. В Ростоку Лінденберг зламав ніс, коли зчеплений з його машиною вагон відкинув його через усю кімнату. Потім поїзд проїхав у Варнемюнде, де Лінденберг повинен був сісти на пором. У Варнемюнде поліція пристані для яхт ледь не заарештувала його, але фальшиві документи допомогли йому пройти через це випробування. З розпухлим носом і розмазаний по обличчю кров'ю Лінденберг зняв житло на ніч у жінки, яку він описав як

"неосвічений ангел". Потім він провів наступну ніч у салоні для курців на поромі, який повинен був доставити його в Данію.

Лінденберг прибув 11 листопада у Гедсер, Данія. Маючи чинний квиток на поїзд, він сів на швидкий поїзд до Копенгагена. Поїзд, однак, затримався, і він прибув в Копенгаген після комендантської години. Удача була на його боці, і його фальшиві документи спрацювали на датських чиновників. У Ліндеберга було три адреси людей, до яких він міг звернутися за допомогою. Зателефонувавши по одному з адрес і почекавши деякий час, жінка повідомила, що це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Вижив • 111

увійшла в будинок і привела його нагору, в свою квартиру. Потім вона покликала дружину пастора, яка жила внизу. Вони забезпечили його хлібом, маслом, яєчнею і пляшкою пива Carlsberg. Жінка, сестра людини, якого Лінденберг знав в Берліні, також дала йому п'ять крон і кілька датських продовольчих марок і запропонувала зупинитися на ніч.

На наступний день Курт провів жінку до будинку сім'ї, в якій вона працювала. Господиня запросила його зайти і пообіцяла зв'язатися з людьми, які, можливо, зможуть переправити його до Швеції. Для Курта, який звик до труднощів ховатися в Берліні, цей досвід був дещо нереальним: "Коли я подумав про те, які труднощі і дипломатичні шахові партії були необхідні для того, щоб отримати таємне житло в будинку в Берліні, це здалося мені сном"197.

В той день днем до них додому прийшов молодий чоловік і сказав, що Лінденберг скоро відправиться в Швецію. В той вечір зв'язковий відвіз Ліндеберга, данської єврея, і ще одного втікача від гестапо на узбережжі, посадив їх у човен, і 12 листопада 1943 року Курт Лінденберг благополучно прибув до Швеції.198

Історія втечі Ліндеберга підкреслює надзвичайні труднощі і несподівані небезпеки, які супроводжували тих, хто намагався втекти з нацистської Німеччини. Проте в його історії є щось більше, ніж підкреслення труднощів і небезпеки. Особливе значення для контекстуализации і розуміння успішної підготовки Ліндеберга до його втечі до Швеції через Данію має визнання того, що багато з тих же факторів, які вплинули на шанси Ліндеберга на успішний втечу, - це ті, які історики Голокосту довгий час вважали вирішальними для пояснення відмінностей у виживаності євреїв і показниках смертності по всій окупованій нацистами Європі: місце розташування, відношення місцевого населення до переслідування євреїв і, особливо, час.199 Дійсно, втеча Ліндеберга дозволяє нам побачити ці ширші фактори, що впливають на виживання однієї людини, і прочитати більш широкий розповідь про виживання євреїв в дуже особисте і короткому описі Лінденберг своєї втечі. Хоча Лінденберг, можливо, волів би нейтральну Швейцарію, як Чома Шенхаус, який прилетів в цю країну трохи більше ніж за місяць до власного вильоту Ліндеберга, Швеція залишалася його пунктом призначення.

Лінденберг не вказує, чому він вибрав Швецію, але історичний ретроспективний аналіз дозволяє нам спостерігати за дією вищезазначених трьох факторів. По-перше, Швеція була ближче Швейцарії, і їй було потрібно менше часу, щоб проїхати через ворожу нацистську Німеччину; чим менше часу проведеш в колисці нацизму і його фанатичних прихильників, тим краще. Другий чинник стосується ставлення урядів Швейцарії і Швеції до тяжкого становища єврейських біженців. Згідно з указом, виданим швейцарським урядом у жовтні 1939 року, несанкціоновані біженці (включаючи багатьох євреїв), затримані швейцарською поліцією, були відправлені назад в країну їх походження, політика, що не відноситься до цього видання у відкритому доступі, була доступна за ліцензією CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

112 • Закон про занурення на поверхню завжди застосовувався рівномірно, але залишався в силі принаймні до кінця 1943 року. З іншого боку, Швеція, у якій спочатку було таке ж ставлення до єврейським біженцям, як і у швейцарського уряду, змінила курс, коли наприкінці 1942 року почалася депортація норвезьких євреїв, і шведське уряд запропонував притулок тих євреїв, яким вдалося дістатися до країни.200

По-третє, Лінденберг випадково вибрав свій рейс в Швеції якраз у потрібний час. Неясно, якою мірою Лінденберг був обізнаний про зміни в політиці шведського уряду, але ми знаємо, грунтуючись на його розмові зі шведським консулом в посольстві в Берліні, що до початку жовтня 1943 року Лінденберг почув про втечу до Швеції переважної більшості єврейського населення Данії. Єврейське населення Данії (налічує близько семи тисяч чоловік) залишалося відносно спокійним протягом перших трьох з половиною років нацистської окупації у порівнянні з євреями в більшості інших окупованих країн. Цьому прийшов кінець восени 1943 року. Нацистські окупаційні влади під командуванням доктора Вернера Беста були сповнені рішучості вирішити "єврейське питання" в Данії і призначили облаву на данських євреїв на 2 жовтня 1943 року. Однак інформація про плани просочилася, і шведське уряд оголосив про свій намір вжити всіх данських євреїв, які зможуть досягти його берегів. За цим послідували узгоджені загальнонаціональні зусилля датського народу з того, щоб спочатку дати притулок, а потім переправити контрабандою на рибальських човнах майже все єврейське населення Данії в безпечне місце в Швеції. Зрештою, нацистам вдалося заарештувати лише 485 євреїв.201 Це було і залишається в пам'яті досі як воістину героїчний і примітний подвиг, і оскільки звістка про спасіння (якщо не про його масштаби) вже дійшло до Ліндеберга в Берліні, це, цілком ймовірно, послужило джерелом надії для нього, який, мабуть, відчув впевненість у своєму виборі місця призначення. Коротше кажучи, кращого моменту для втечі Ліндеберга і придумати було не можна. Він прибув трохи більше ніж через місяць після втечі данських євреїв в країну, яка вже продемонструвала своє неприйняття убивчих антисемітських задумів нацизму і яка тепер мала мережею людей, які допомогли вивезти Лінденберг з країни майже відразу після його прибуття.

Успішний політ Ліндеберга був зумовлений низкою факторів, які перебувають поза його контролем, включаючи ставлення датського народу і шведського уряду, але також не можна заперечувати, що його ретельна підготовка (тривала кілька місяців) зіграла головну роль в його виживанні. Ми також повинні пам'ятати, що Лінденберг був людиною особливого типу: впертим, схильним до ризику, але також і вельми методичним людиною, який планував заздалегідь і який навіть за кілька місяців до того, як був змушений зануритися у воду, готувався до такого повороту подій (див. Главу 1). Щоб зрозуміти, чому деякі євреї пішли на ще більший ризик, вирушаючи в нацистську Німеччину, це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Вижив • 113

тому ми повинні поставитися до його нищівній судження про те, що німці-євреї не мали мужністю, як до дуже простого і, безумовно, несправедливого. Лінденберг був самотнім чоловіком двадцяти двох років. Він не ховався з сім'єю або друзями. Він був молодий і активний, щоб не боятися холоду і голоду. Йому було комфортно брехати і йти на великий ризик. Навіть коли війна все ще вирували, коли він писав звіт про свою втечу в нейтральну Швецію, Лінденберг вже усвідомив власну хитрість і відвагу: "З гангстерськими прийомами, яким я навчився за ці 8 місяців [у бігах], я б добре досяг успіху в гангстерському світі Чикаго 30-х". 202 Хоча це, безумовно, вірно, в якійсь мірі кожному єврейському дайверу в Берліні потрібно було навчитися таким "гангстерським хитрощів", щоб вижити, навіть тих євреїв, які ніколи не думали про втечу з країни. Втеча з нацистської Німеччини не було варіантом для більшості; для інших це був надто великий ризик. Політ Ліндеберга в Швеції був успішним, але не таким, який міг передбачити хто-небудь у той час. Точно так само, як занурення було особистим рішенням, таким же був і акт втечі з нацистської Німеччини.

Висновок

1943 рік був першим для більшості берлінських євреїв, які прийняли рішення пірнути в тінь нацистського Берліна і жити під водою. Для більшості він також став останнім. Вижити в небезпечному і хаотичному світі Берліна або навіть більш віддалених районів було просто неможливо. Перешкоди, пов'язані з отриманням адекватної їжі і даху над головою, а також фальшивих документів, виявилися нездоланними. Прихильники режиму і агресивний Фандер погрожували заманювати в пастку єврейських дайверів на кожному кроці. Повітряні нальоти на місто ще більше ускладнили спроби вижити. Хоча деякі люди могли покладатися на свій власний розум і винахідливість, без достатньої допомоги, наданої друзями, сім'єю і добросердими незнайомцями, міські нирці і відчайдухи були небезпечно беззахисні. До кінця року гестапо вдалося заарештувати приблизно 4200 втікачів євреїв.203

Дійсно, скільки б історій про виживання не давали приблизну дорожню карту для подолання небезпек нацистського Берліна, високий рівень арештів у 1943 році вказує на те, що не існувало єдино "правильного" способу жити під водою. Таку заяву передбачає, що євреї, захоплених нацистами, якимось чином допустили помилки або зробили щось не так. Тактика виживання, яка спрацювала для деяких людей, в кінцевому підсумку привела до арешту і депортації в інших випадках.

Розуміючи, чому деяким євреям вдалося уникнути затримання, в той час як іншим цього не вдалося, ми повинні змиритися з розумінням того, що виживання в багатьох випадках також зводилося до везінню і року, два за загальним визнанням, це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

114 • Спливають на поверхню розпливчасті і даремні терміни для розуміння процесу виживання, але також і важливі компоненти досвіду.

Що цікаво в історіях, розказаних вижили, так це те, як рідко питання удачі року з'являються в їхніх свідченнях, але також і те, що обговорення удачі року дійсно розкривають інформацію про окремих вижили, в тих рідкісних випадках, коли вони використовують ці терміни. Кілька факторів, ймовірно, вплинули на використання підводниками слів "удача" і "доля". Перший може полягати в тому, що вижили використовують ці терміни, щоб виправдати те, що вони вижили, в той час як багато інших євреї цього не зробили. Приписування виживання удачі або року може сприяти зняттю почуття провини або пом'якшення суперечливих почуттів, особливо для переховуються євреїв, більшість з яких втратили майже всіх своїх рідних і друзів під час Голокосту. Іншим поясненням може бути те, що підводні човни використовували ці терміни для опису події, яке вони не змогли осмислити в той час, коли воно сталося, і вони можуть приписати своє виживання тільки удачі, навіть якщо в історичній ретроспективі ми можемо побачити дію більш великих, чітко зрозумілих факторів, наприклад, випадкового поєднання розташування, відносини данської населення до поводження з євреями і часу, яке сприяло успішному побіжу Курта Лінденберг з Німеччини до Швеції. Зрештою, яким би приземленим не здавалося пояснення, можливо, колишні дайвери використовували цей термін рефлекторно, просто підбираючи перше смутно підходяще слово, яке приходило на розум; це особливо вірно в місяці, що послідували відразу за закінченням війни, перш ніж вижили, отримали можливість повністю усвідомити все, що вони пережили. Однак варто повторити, що відносно небагато свідоцтва підводників містять ці терміни, і якщо вони вдаватися в подробиці, які вижили, як правило, досить чітко пояснюють, як і чому вони вижили. Незважаючи на зростаючу смертність, хаос і плутанину, викликані повітряними нальотами — коли зникло житло, стало не вистачати їжі, а ландшафт Берліна змінився, — повсякденне життя в місті все ще зберігала певну логіку і рутину, дозволяючи євреїв створювати хоча б поверхневе подібність змісту й порядку і, таким чином, давати у своїх свідченнях базове пояснення того, як конкретні процеси вплинули на їх виживання. Хоча не існувало випробуваною формули виживання і, звичайно ж, ніяких гарантій, не можна заперечувати, що, незважаючи на безліч стоять перед ними проблем, затоплені євреї Берліна діяли менш довільних і жорстоких умовах, ніж у таборах. Якщо у таборах була ніч, чорна, як смола, то Берлін залишався в стані сутінків, достатньо світлих, щоб орієнтуватися, хоча і дуже темних, щоб робити це з абсолютною впевненістю. Тим не менш, індивідуальна природа підводного життя давала підводним човнам більше можливостей орієнтуватися в цих сутінках, щоб забезпечити власне виживання, тим самим зменшуючи необхідність обговорювати смутні уявлення про удачу і роке. Те, що колишні нирці міста здебільшого уникають дискусій про роль успіху у виживанні, свідчить про самій природі їх досвіду перебування під водою.

Вижив • 115

Таким чином, в кінцевому рахунку, ті підводні човни, яким вдалося пережити свій перший рік затоплення, досягли успіху не тільки завдяки везінню і долі або істотної щедрості і допомоги неєвреїв. Скоріше, вони пройшли індивідуальний процес навчання, що характеризується методом проб і помилок. Минущий і хаотичний характер затопленої життя поставив євреїв перед майже неможливим кількістю перешкод, які необхідно подолати. Однак це також надало їм широкий спектр інструментів для використання в боротьбі з незліченними загрозами їх існування. До кінця року ті євреї, яким вдалося уникнути затримання, почали пристосовуватися принаймні на базовому рівні — до свого нового життя. Вони почали розробляти стратегії, спрямовані на максимізацію своїх шансів на виживання і створення певного рівня "нормальності" в їх нестабільною в іншому житті. Навчившись орієнтуватися в місті, вони сформували мережу помічників і почали вибудовувати особисті відносини, які забезпечать їм безцінну емоційну підтримку в найближчі шістнадцять місяців.

Третій рейх все ще контролював великі території Європи, і в 1944 р.

це принесло б з собою ще більше доносів, арештів, відчаю і боротьби.

Однак серед запеклої боротьби за фізичне виживання моменти світла і надії все ще існували. Дійсно, малюнок 2.5 пропонує паралельний розповідь про виживання, в якому затоплені євреї Берліна час від часу спливали на поверхню і намагалися зробити більше, ніж просто вижити: вони намагалися жити. Гонитва за творчістю -Малюнок 2.5. Різдво 1943 року. Зображений джентльмен - Вальтер Ризенфельд, що живе під водою і святкує Різдво з Гретою Хоффманн (праворуч) і Елізабет Фріц (ліворуч), двома сестрами, приютившими його.204

116 • Занурення на поверхню і підтримання життя, настільки невід'ємною частиною індивідуальної ідентичності і займає центральне місце в історії берлінських дайверів, буде розглянуто в наступному розділі.

Примітки

1. Більш детальне обговорення частоти арештів дивіться в додатку до цієї книги.

2. ZfA, Досьє доктора Шарлотти Бамберг, "Унтергетахт".

3. ZfA, Досьє доктора Шарлотти Бамберг, "Унтергетахт".

4. ZfA, Досьє доктора Шарлотти Бамберг, "Унтергетахт".

5. Benz, Überleben im Untergrund, 12.

6. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-01, номер 31267.

7. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-01, номер 31267.

8. Як розказано Еріку Х. Бему, ми вижили: Історії чотирнадцяти переховуються і переслідуваних у нацистській Німеччині (Нью-Хейвен, Коннектікут: видавництво Єльського університету, 1949), 99.

9. Дивіться справа Урсель Ройбер і Єви в книзі Андреаса-Фрідріха "Der Schattenmann", 210.–

17.

10. Бруно Р. Свідоцтво про Голокост (T-1764), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

11. Дійсно, число євреїв, легально проживали в місті в лютому 1945 року, фактично збільшилося порівняно з попереднім роком, склавши 5847 осіб на кінець липня 1944 року. См. YVA 0.8/ 145, "Єврейське товариство в Берліні, 1943-1945". Документи також можна знайти за адресою http://www.statistik-des-holocaust.de/stat_ger.html.

12. Дивіться, наприклад, LAB, C Rep. 118-01 Nr.: 31551.

13. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 38443.

14. CJA 4.1, 1602.

15. См. LAB C Rep. 118-01, номер: 31225; LAB C Rep. 118-01, номер: 2220; і LAB, C

Респ. 118-01 Номер: 31551.

16. См., наприклад, LAB, CJA 4.1, 1602.

17. Авраам Баркаи, "Остання глава" в книзі Мейєра "Німецько–єврейська історія", 4:381.

18. Баркаи, "Остання глава", 4: 382. Дивись також LAB, C посиланням 118-01, номер: 38677.

19. Про походження, розвиток і діяльності опору Чуга Чалузи читайте у Крістін Зан: "Ніхт митгехен, зондерн веггехен!' Чаг Чалузи—

eine jüdische Jugendgruppe im Untergrund," Juden in im Widerstand: Drei Gruppen zwischen Überlebenskampf und politischer Aktion, Berlin 1939-1945, ed. Wilfried Löhken and Werner Vathke (Berlin: Druckhaus Hentrich, 1993), 159-205. See also, Marion Neiss, "Chug Chaluzi (Kreis der Pioniere)," in Wolfgang Benz und Walter H. Pehle, eds., Lexikon des deutschen Widerstandes (Frankfurt/Main: S. Fischer Verlag, 1994), 189-90.

20. Дивіться, наприклад, LAB, C. Rep. 118-01, номер: 32306 і LAB, C. Rep. 118-01, номер: 947.

21. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 30710.

22. Джон М. Кокс, Кола опору: єврейське, ліве і молодіжне дисидентство в нацистській Німеччині (Нью-Йорк: Пітер Ланг, 2009), 74-75. Заслуговує уваги дослідження Коксу цікавить не тільки єврейських дисидентів-комуністів, але і єврейських дисидентів лівого спрямування в Німеччині в цілому і його книга демонструє, що це була дійсно політично різноманітна група.

Вижив • 117

23. Кокс, Кола опору, 60.

24. ЛАБОРАТОРІЯ, Представник 355, номер 18617.

25. См., наприклад, ZfA, Досьє Сюзанни фон Шухинг, "Інтерв'ю фрау фон Шухинг", інтерв'ю Маріон Найсс, 14 листопада 1984 р., стор 10; і Рут У. Свідоцтво про Голокост (T-619), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

26. Герман П. Свідоцтво про Голокост (T-128), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

27. Каплан, "Між гідністю і відчаєм", 204-5. См. також Мурхауз, "Берлін на війні", 293.

28. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, номер: 30544.

29. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 30544.

30. Рут У. Свідоцтво про Голокост (T-619), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

31. ZfA, Досьє доктора Шарлотти Бамберг, "Унтергетахт".

32. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 31551.

33. Дивіться справу батька Рут Р. у книзі Рут Р. Свідоцтво про Голокост (T-1763), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

34. См., наприклад, LAB, C посиланням 118-01, номер: 30929.

35. ZfA, Досьє Джуліуса Флатоу.

36. Дивіться, наприклад, LAB, C посиланням 118-01, номер: 30929.

37. ZfA, Досьє Курта Ліндеберга, "Особистий звіт". См. також Каплан, "Між гідністю і відчаєм", 204-5.

38. См., наприклад, LAB, B Rep. 078, Zug. 6026, UH 633, M 009, R 161, 15; ZfA, Досьє доктора Шарлотти Бамберг, "Унтергетахт"; і Рут Дж. Свідоцтво про Голокост (T-1763), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

39. См. Каплан, "Між гідністю і відчаєм", 205. See also Friedländer with Schwerdtfeger, "Versuche, dein Leben zu machen," 127-29.

40. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 30363.

41. CJA 4.1, 3089.

42. См., наприклад, LAB, C Rep. 118-01 Nr.: 38009.

43. ЛАБОРАТОРІЯ A, представник 355, номер 18617, 61/I-63.

44. См., наприклад, Schönhaus, The Forger, 113.

45. Бем, Ми вижили, 99.

46. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C 118-01, номер: 30929.

47. Бем, Ми вижили, 100.

48. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, OdF Kartei, A-30929.

49. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 31551.

50. CJA 4.1, Nr.: 698.

51. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-01.

52. См. Роберт Геллатли, "Доноси і нацистська Німеччина: нові ідеї і методологічні проблеми", Historische Sozialforschung 22, nos. 3/4 (83) (1997): 234-35.

Also, Karl-Heinz Reuband, "Denunziation im Dritten Reich: Die von Bedeutung Systemunterstützung und Gelegenheitsstrukturen," Historische Sozialforschung 26, nos. 2/3 (96/97) (2001): 223.

53. Упертості (по-німецьки Eigensinn) і його використання німцями в Третьому рейху для ведення нормальної повсякденному житті, навіть ціною ненавмисного посилення впливу режиму на суспільство, Ендрю Бергерсон приділяє чудове, деталізоване увагу у своєму дослідженні повсякденного життя в місті Хільдесхайм за часів Третього рейху.

См. Ендрю Стюарт Бергерсон, "Звичайні німці в незвичайні часи: нацистська революція в Гільдесгаймі" (Блумінгтон: Видавництво Індіанського університету, 2004).

118 • Занурений на Поверхню 54. См., зокрема, "Доноси і нацистська Німеччина", 237, і Рубанда, "Денунциация в Дриттенском рейху", 222-23.

55. Пітер Шнайдер, "Рятуючи Конрада Латте", журнал "Нью-Йорк Таймс", 13 лютого 2000 р., 31.

56. Дивіться свідоцтво Рут У. Свідоцтво про Голокост (T-0619), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету. Про кількість читачів Der Stürmer до кінця 1930-х років див. Клаудію Кунц, "Нацистська совість" (Кембридж, Массачусетс: видавництво Belknap Press видавництва Гарвардського університету, 2003), 228, 232.

57. Фотографія, доступ до якої отримано 19 травня 2018 року з архіву німецької пропаганди коледжу Кальвіна, http://research.calvin.edu/german-propaganda-archive/sturmer.htm 58. Кунц, "Нацистська совість", 232.

59. Свідоцтво Бруно Р. Свідоцтво про Голокост (T-1764), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

60. Friedländer with Schwerdtfeger, "Versuche, dein Leben zu machen," 132-33.

61. Фрідлендер спільно з Швердтфегером, "Versuche, dein Leben zu machen", 114. Марк Розман також зазначив феномен фарбування волосся у своєму дослідженні досвіду молодий єврейської жінки, яка втікала в нацистській Німеччині. Дивіться Роузмана, Минуле в бігах, 333.

62. Friedländer with Schwerdtfeger, "Versuche, dein Leben zu machen," 132-36.

63. CJA 4.1., Nr.: 516.

64. Мурхауз, Берлін під час війни, 82, 84-85, 99.

65. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 30544.

66. Ентоні Бивор, "Падіння Берліна 1945" (Нью-Йорк: Вікінг, 2002), 419.

67. CJA 4.1, 495.

68. Аннелис Х. Свідоцтво про Голокост (T-276 і T-1866), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

69. Бруно Р. Свідоцтво про Голокост (T-1764), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

70. Цю "Битву за Берлін", яка велася виключно в повітрі, не слід плутати з битвою за Берлін, яку радянська армія вела проти міста у квітні-травні 1945 року. For more information on the air battle, see Gierbig , . . . im Anfl ug auf die Reichshauptstadt, 81-158; Ralf Blank, "Kriegsalltag und Luftkrieg an der 'Heimatfront,'" in Das Deutsche Reich und der Zweite Weltkrieg, Bd.9: erster Halbband, Die Deutsche Gesellschaft 1939-1945; Politisierung, Vernichtung, Überleben, ed. Jörg Echternkamp (München: Deutsche Verlags-Anstalt, 2004), 372-75.

71. Gierbig , . . . im Anfl ug auf die Reichshauptstadt, 102-3.

72. Gierbig , . . . im Anfl ug auf die Reichshauptstadt, 106. Дивись також, Йорг Фрідріх, Вогонь: бомбардування Німеччини, 1940-1945, пер. Еллісон Браун (Нью-Йорк: видавництво Колумбійського університету, 2006), 76. See also, Christian Dirks, Axel Klausmeier, and Gerhard Sälter, "Verschüttet" Leben, Bombentod Erinnerung und an die Berliner Familie Jaschkowitz (Berlin: Hentrich & Hentrich Verlag, 2011), 29-35.

73. Gierbig , . . . im Anfl ug auf die Reichshauptstadt, 116-17.

74. See, for example, CJA 4.1, 1613; CJA 4.1, 2898; CJA 4.1, 1602; CJA 4.1, 1810; CJA, 4.1, 1716; CJA, 4.1, 3156. Листопадові рейди також згадуються неєврейськими авторами міських щоденників. See Ursula von Kardorff, Berliner Aufzeichnungen (München: Verlag C. H. Beck, 1992), 129-132. See also Andreas-Friedrich, Der Schattenmann, 120-21.

75. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 30544.

76. CJA 4.1, 1716.

Вижив • 119

77. ZfA, Досьє доктора Шарлотти Бамберг, "Унтергетахт". В дужках на полях показань Бамберга вказана дата бомбардування - листопад 1943 року.

78. CJA, 4.1, Nr.: 697. Між показаннями Олени і її чоловіка Пола існує кілька суттєвих розбіжностей (див.: CJA 4.1, Nr.: 698), хоча велика частина кожного свідоцтва відповідає один одному. У наведеному вище випадку Підлогу не згадує про арешт чи депортацію, хоча він підтверджує, що Хелен повернулася в квартиру (хоча, за його свідченнями, з подругою), щоб спробувати забрати речі з квартири.

79. Каплан, "Між гідністю і відчаєм", 208.

80. Каплан, "Між гідністю і відчаєм", 207.

81. Про стан нормування харчування євреїв у воєнний час див. Авраама Баркая "В гетто без стін" у книзі Мейєра "Німецько–єврейська історія", 4: 335. Дивись також, Мурхауз, Берлін у стані війни, 83.

82. Мурхауз, Берлін у стані війни, 82.

83. См. таблицю II.III.33, "Добова калорійність стандартного споживчого раціону, січень 1941-1944 рр.", в Німеччині під час Другої світової війни, тобто 2: Організація і мобілізація німецької сфери влади, вид. Bernhard R. Kroener, Rolf-Dieter Müller, and Hans Umbreit, trans. Деррі Кук-Рэдмор, Евальд Осерс, Баррі Смерин і Барбара Білсон (Оксфорд: Clarendon Press, 2003), 529.

84. См. таблицю II.III.32, "Раціони з жирами і м'ясом як пропорції основних продуктів харчування для звичайних споживачів у 1939-1945 роках", у книзі Кронера, Мюллера і Умбрайта "Німеччина і Друга світова війна", 2:527.

85. См., відповідно, Бруно Р. Свідоцтво про Голокост (T-1764), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету; Рут Р. Свідоцтво про Голокост (T-1763), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету; Рут У. Свідоцтво про Голокост (T-619), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

86. См. Рут Р. Свідоцтво про Голокост (T-1763), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету. Дивіться також Еріка Х. Бема, "Сила двох", у фільмі "Бем, ми вижили", 21.

87. См., наприклад, Бруно Р. Свідоцтво про Голокост (T-1764), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

88. CJA 4.1, 3156. См. також, Ялович Симон, Унтергетахт, 168.

89. ZfA, Досьє Курта Ліндеберга, "Особистий звіт".

90. Бруно Р. Свідоцтво про Голокост (T-1764), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

91. См. також Маурер, "повсякденне життя", 369.

92. Entschädigungsamt Berlin, Entschädigungsakte Nr.: 1.010 I.

93. Дивіться наступний розділ про чорному ринку, щоб порівняти вартість фальшивих документів.

94. Entschädigungsamt Berlin, Entschädigunsakte Nr.: 1.010 II.

95. З початку війни в 1939 році до введення західнонімецької дойчмарки у 1948 році чорний ринок посідав чільне місце у житті берлінців. For a discussion of the black market during the war, see Malte Zierenberg, der Stadt Schieber: Der Berliner Schwarzmarkt 1939-1950, (Göttingen: Vandenhoeck

& Ruprecht, 2008). Про післявоєнний чорному ринку Берліна див. книгу Підлоги Стиджа "Чорний ринок, холодна війна: повсякденне життя в Берліні, 1946-1949" (Нью-Йорк: видавництво Кембриджського університету, 2007).

96. Zierenberg, der Stadt Schieber, 101.

97. See the infamous case of Martha Rebbien in Zierenberg, der Stadt Schieber, 88.

120 • Занурений на поверхню 98. For example, see Zierenberg, der Stadt Schieber, 136.

99. Zierenberg, der Stadt Schieber, 138.

100. ЛАБОРАТОРІЯ, Представник 355, номер 18617.

101. Каплан, Між гідністю і відчаєм, 207.

102. Zierenberg, der Stadt Schieber, 162.

103. Для отримання додаткової інформації про відносини між цими особами дивіться розділ 2, розділ "Донос".

104. ЛАБОРАТОРІЯ, Представник 355, номер 18617.

105. See, for example, ZfA, "Erlebnisse der Frau Charlotte Josephy."

106. ЛАБОРАТОРІЯ, Представник 355, Номер 18617.

107. См., наприклад, LAB, C Rep. 118-01 Nr. 31267. См. також CJA 4.1, 1999.

108. ЛАБОРАТОРІЯ, Представник 355, номер 18617.

109. ZfA, Досьє Курта Ліндеберга, "Особистий звіт".

110. ZfA, Досьє Курта Ліндеберга, "Особистий звіт".

111. Для отримання додаткової інформації про арешт цих осіб див. Розділ "Донос" в главі 2. Про інших арешти на чорному ринку див., LAB, Респ. 408, Nr.: 4 “Tätigkeitsbuch 17. Polizei-Revier Kriminalpolizei Weinbergsweg 12," 1.Januar.1943-31.Dezember.1943, #19, #66, #77.

112. Дружина Мейєра, ймовірно, була запланована або на відправку 28 вересня 1943 року в Освенцім, або на відправку 14 жовтня 1943 року в Освенцим. См. Готвальдт і Шулле, "Judendeportationen", 460.

113. ЛАБОРАТОРІЯ, Представник 355, номер 18617, Bl. 174/I-176.

114. Дивіться додаток до цієї книги.

115. Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 65-67.

116. LAB, A Rep. 408, Nr.: 4 “Tätigkeitsbuch 17. Polizei-Revier Kriminalpolizei Weinbergsweg 12," #837.

117. Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 51. Дивіться випадок з мишлингом Вернером Розен-Баумом, який був заарештований як дезертир, в CJA 4.1, 1810. Дивіться також LAB, C Rep. 118-01 Nr.: 33122.

118. Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 96.

119. Дивіться показання Герди Фінк в лабораторії, C. Rep. 118-01 Nr.: 33971.

120. Деякі кафе, ресторани і театри залучали велику кількість євреїв-нелегалів і, отже, гестапо і їх єврейських інформаторів. See Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 103-6. См. також Пітер Уайден, Стелла (Нью-Йорк: Simon & Schuster, 1992), 184.

121. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-01, Номер: 32306.

122. ZfA, Досьє Курта Ліндеберга, "Особистий звіт".

123. См., наприклад, LAB, C Rep. 118-01 Nr.: 35596.

124. CJA 4.1, 3156.

125. См., наприклад, LAB, C. Rep. 118-01, № 33203; LAB, C. Rep. 118-01, № 30278.

Також CJA 4.1, 1817; CJA 4.1, 1810.

126. ЛАБОРАТОРІЯ, Електронна пошта 200-22, Номер: 7 + 8. Nachlass Weltlinger. Anlage I zu Formblatt C.

127. ZfA, File of Erich Friedländer, "Meine Erlebnisse in der Hitlerzeit." See also, LAB, C Rep. 118-01 Nr.: 31094.

128. Примітка Marion Neiss, "Postscript", Schönhaus, The Forger, 209. Оригінал примітки можна знайти в LAB, A Rep. 355, Nr. 18617. Примітка: між заміткою в Neiss і заміткою з Landesarchiv Berlin є невелика розбіжність щодо вступної рядки та заключного привітання. Однак текст листа звучить так само.

129. Організація гестапо і різноманітні методи, які агентство використовувало для досягнення своїх цілей у Великому Рейху і по всій окупованій Європі, див. вище-Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Вижив • 121

cellent attention in Gerhard Paul and Klaus-Michael Mallmann, eds., Die Gestapo im Zweiten Weltkrieg: "Heimatfront" und besetztes Europa (Darmstadt: Wissenschaftliches Buchgesellschaft, 2000). With respect to enforcing antisemitic policy in Dusseldorf, see Holger Berschel, "Polizeiroutiniers und Judenverfolgung: Die Bearbeitung von 'Judenangelegenheiten' bei der Stapo-Leitstelle Düsseldorf'" in Paul and Mallmann, Die Gestapo im Zweiten Weltkrieg, 155-78.

130. Докладне обговорення і аналіз різних мотивів, які стоять за актами доносу в нацистській Німеччині, і центральної ролі, яку відіграє населення у підтримці гестапо і його війни проти німців, євреїв, можна знайти в основоположною роботі Роберта Геллатли "Гестапо і німецьке суспільство: забезпечення дотримання расової політики, 1933-1945" (Оксфорд: Clarendon Press, 1990). См. також Ерік А. Джонсон, Нацистський терор: гестапо, євреї і звичайні німці (Нью-Йорк: Основні книги, 2000).

Для більш широкого обговорення денонсації та її ролі в сучасній історії Німеччини див. Роберта Геллатли, "Доноси в Німеччині двадцятого століття: аспекти самоконтролю в Третьому рейху і Німецькій Демократичній Республіці", у збірнику "Обвинувальні практики: денонсація в сучасній європейській історії", 1789-1989, вид. Шейла Фіцпатрік і Роберт Геллатли (Чикаго: Видавництво Чиказького університету, 1997).

131. Подробиці справи можна знайти в LAB, представник 355, № 18617. Дивіться також Neiss "Postscript", 209-10.

132. См. Шенхаус, Фальсифікатор, 92-95, 104-5, 113-14, 135-36, 141, 160, і Найсс,

"Постскриптум", 208-12.

133. LAB, представник 355, № 18617, і Neiss, "Постскриптум", 210.

134. Нейс, "Постскриптум", 210-11.

135. Найс, "Постскриптум", 211. Також в "Фальсификаторе Шенхаусе", 136.

136. Нейс, "Постскриптум", 211.

137. ЛАБОРАТОРІЯ, Представник 355, номер 18617.

138. Нейс, "Постскриптум", 210.

139. ЛАБОРАТОРІЯ, Представник 355, Номер 18617.

140. Для отримання додаткової інформації про Вихманне дивіться розділ цієї глави "Чорний ринок".

141. Хоча Кауфман поклав велику частину відповідальності за підробку на Лихтвица, мемуари Шенхауса припускають, що його робота фальсифікатора була центральною в цьому починанні.

Подивіться на Шенхауса, Фальсифікатора.

142. ЛАБОРАТОРІЯ, Представник 355, номер 18617.

143. ЛАБОРАТОРІЯ, Представник 355, Номер 18617.

144. Повне визнання і список імен можна знайти в LAB, Респ. 355, № 18617.

145. Порівняйте свідчення про місцезнаходження доктора Шарлотти Бамберг, Грете і Лотте Бінг в ЛАБОРАТОРІЇ, представник 355, номер 18617, з ZfA, Досьє Шарлотти Бамберг,

"Унтергетахт" і ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-0, номер: 30203.

146. ЛАБОРАТОРІЯ, Представник 355, номер 18617.

147. ЛАБОРАТОРІЯ, Представник 358-02, номер 141210.

148. Нейс, "Постскриптум", 210.

149. Детальніше про справу Кауфмана див. Jah, Die Deportation der Juden aus Berlin, 527–

30.

150. C, Респ. 118-01, Номер: 30978.

151. Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 69, 287-88.

152. Ларрі Орбах і Вів'єн Орбах-Сміт, "Ширяючий в підпіллі: життя молодого втікача в нацистському Берліні" (Вашингтон, округ Колумбія: The Compass Press, 1996), 311. У мемуарах Орбаха не згадується, що Хірш був присутній при арешті. Однак Хірш стверджує, що він був там, і ніщо з того, що він говорить в який-небудь інший зв'язку, не суперечить -це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

122 • "Занурений на поверхню" спростовує обставини арешту Орбаха. Дивіться заяву Хірша в LAB, B

Rep 002, Nr. 4861: Das Ehrengericht des jüdischen Gemeinde. Для підтвердження дати депортації Орбаха і пункту призначення дивіться також, Готвальдт і Шулле, "Judendeportationen", 465.

153. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-01 Nr.: 7436. См. також, Орбах і Орбах-Сміт, "Ширяючий під землею", 329.

154. Орбах і Орбах-Сміт, "Ширяючий під землею", 308. See also, LAB, B Rep 002, Nr. 4861: Das Ehrengericht des jüdischen Gemeinde.

155. Орбах і Орбах-Сміт, "Ширяючий під землею", 335.

156. Орбах і Орбах-Сміт, "Ширяючий під землею", 335.

157. Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 276. Дивіться також Атіна Гроссманн, Євреї, німці та союзники: близькі контакти в окупованій Німеччині (Прінстон, Нью-Джерсі: видавництво Прінстонського університету, 2007), 99.

158. Tausendfreund , Erzwungener Verrat, 276-78. Дивіться справа Інге Рейц в Wyden, Stella, 275-76.

159. Орбах і Орбах-Сміт, "Ширяючий під землею", 308.

160. LAB, B Rep 002, Nr. 4861: Das Ehrengericht des jüdischen Gemeinde.

161. LAB, B Rep 002, Nr. 4861: Das Ehrengericht des jüdischen Gemeinde. Орбах звернув увагу на пращу в книзі Орбаха і Орбах-Сміта "Ширяючий під землею", 305.

162. LAB, B Rep 002, Nr. 4861: Das Ehrengericht des jüdischen Gemeinde.

163. Gruner, Judenverfolgung, 90. Для отримання додаткової інформації про Добберке, його ролі начальника табору і методи його допиту див. Таузендфройнд, Эрцвунгенер Веррат, 59 років.–

64.

164. Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 72-73.

165. Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 84-85.

166. See Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 74-75.

167. ZfA, Файл Лоли Александер. BERICHT UEBER MEINE ILLEGALITAET WAEHREND DER NAZIZEIT IN DEUTSCHLAND von LOLA ALEXANDER, Berlin-Lichtenberg.

168. Тітце працював безпосередньо під керівництвом Добберке. See Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 59.

169. ZfA, Досьє Урсули Фінке. BERICHT UEBER MEINE ILLEGALITAET WAEHREND DER NAZIZEIT IN DEUTSCHLAND Ursula von Finke, Berlin-Lichtenberg.

170. ZfA, Досьє Урсули Фінке. BERICHT UEBER MEINE ILLEGALITAET WAEHREND DER NAZIZEIT IN DEUTSCHLAND Ursula von Finke, Berlin-Lichtenberg. Подробиці арешту Фінці та взаємодії з Берендтом також містяться в Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 133. См. Також Moorhouse, Berlin at War, 305.

171. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, OdF Kartei, A-30546.

172. Доріс Таузендфройнд вважає, що витоки цієї послуги виникли навесні 1943 року в результаті акції Große Fabrik. See Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 69. Навпаки, Акім Джа простежує походження цієї групи осіб до перебування Алоїса Бруннера в Берліні, стверджуючи, що вона була розширена влітку 1943 року після того, як сталася остання велика депортація євреїв з міста. See Jah, Die Deportation der Juden aus Berlin, 525-27.

173. Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 69.

174. Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 142, 156. Айзексон і Гольдшлаг були настільки добре відомі берлінським дайверам і стремянщикам, що Марі Ялович Саймон у своїх мемуарах, опублікованих у 2014 році, спеціально згадує їх. See Jalowicz Simon, Untergetaucht, 305.

175. Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 72-73.

Вижив • 123

176. См. LAB, представник 358-02, номер 141210

177. Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 77.

178. Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 75-77.

179. Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 78.

180. Уайден, Стелла, 245. Біографія Пітера Вайдена Стелла намагається дати більш глибоке психологічне розуміння своїх мотивів. Захоплююче читання, дослідження Вайдена відкрито засноване на його власних дитячих спогадах про Стели, але, тим не менш, як і раніше багато анекдотами та свідоцтвами вижили.

181. Уайден, Стелла, 255 років.

182. Видно, Стелла, 216. Дивись також LAB, C посиланням 118-01, номер: 38067.

183. Аналіз поведінки в'язнів таборів, що імітують поведінку есесівців, див. у Бруно Беттельхайма,

"Безпорадні жертви" у книзі "Голокост: проблеми та перспективи інтерпретації", вид.

Дональд Л. Невик, 3-е изд. (Бостон: Хоутон Миффл в компанії, 2003), 108-12.

См. також Ваксман, "Написання книги про Голокост", 125-26.

184. Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 69.

185. Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 69.

186. Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 84-85. Дивіться також свідоцтво Аннеліз Х.

і випадок з інформатором Рахманом в "Свідченнях Аннеліз Х. про Голокост" (T-276 і T-1866), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

187. See, for example, Robert Gellately, “Allwissend und allgegenwärtig? Entstehung, Funktion und Wandel des Gestapo-Mythos," in Die Gestapo—Mythos und Realität, ed. Gerhard Paul and Klaus Mallmann (Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 1995).

188. Геллати, Гестапо і німецьке суспільство, 8.

189. Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 81

190. ZfA, Досьє Шарлотти Джозеф, "Эрлебнисс".

191. Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 82.

192. Уайден, Стелла, 184-85.

193. ZfA, Досьє Еллен Компарт, "Інтерв'ю з фрау Еллен Компарт, 5.9.1984", інтерв'юери: Вагенер і Фойгт, 27 років.

194. Шенхаус, Фальсифікатор, 168-69.

195. ZfA, Досьє Курта Ліндеберга, "Особистий звіт".

196. ZfA, Досьє Курта Ліндеберга, "Особистий звіт".

197. ZfA, Досьє Курта Ліндеберга, "Особистий звіт".

198. ZfA, Досьє Курта Ліндеберга, "Особистий звіт".

199. Про важливість вибору часу див. Hayes, Why? , 225-25. Різних факторів, що впливає на показники виживаності євреїв по всій Європі, приділяється велика увага в шостій главі Хейса "Батьківщина: чому показники виживаності розрізнялися?".

200. Про ставлення урядів Швейцарії і Швеції до євреїв, які шукають притулку, див. Сол Фрідлендер, "Нацистська Німеччина і євреї 1939-1945", т. 2: Роки винищення (Нью-Йорк: Harper Perennial), 447-49.

201. Про порятунок євреїв Данії див. Фрідлендер, нацистська Німеччина і євреї, 2:545-47.

202. ZfA, Досьє Курта Ліндеберга, "Особистий звіт".

203. Детальніше про частоті арештів дивіться в додатку до цієї книги.

204. Фотографія люб'язно надана Мартіною Фойгт. Privatbesitz, Reproduktion Gedenkstaette Deutscher Widerstand/German Resistance Memorial Center, Berlin.

Розділ 3

ЖИВИЙ

Y• Z

Перший повний рік життя під водою призвів до жахливих наслідків для підводних човнів.

На початку 1944 року приблизно 2300 берлінських євреїв залишалися в бігах. Для цих людей 1944 рік залишався небезпечним продовженням попереднього року. Вторгнення союзників у Нормандії і радянський наступ у Польщі дали надію, але не принесли відчутних вигод. Перемоги союзників тільки зміцнили рішучість нацистів домагатися остаточного рішення. З цією метою нацисти все активніше прагнули вирішити питання про правовий статус залишився єврейського населення Німеччини і віддали наказ про депортацію єврейських вдів і вдівців неєвреїв. Вони також наказали покликати Мишлинге і єврейських подружжя неєвреїв для роботи в батальйонах примусової праці по всьому Великому Рейху і Франції. Таким чином, радикалізація військових дій призвела до паралельної радикалізації нацистської антисемітської політики і переконала деяких раніше перебували під захистом євреїв у місті піти у відставку. Протягом усього 1944 року проблеми, пов'язані з видобутком продовольства і житла, виживанням при повітряних нальотах і уникнути викриття і арешту, залишалися у центрі уваги підводних човнів. Хвороби, смерть і сексуальне насильство також були широко поширеними проблемами, і, незважаючи на відмінності у вирішенні безлічі проблем виживання, вони були спільними для багатьох дайверів. Однак у міру того, як вони пристосовувалися до вимог нелегальної життя, виживання стало означати щось більше, ніж просто фізична самозбереження, і досвід почав розходитися. Важливо відзначити, що в своєму прагненні до виживання євреї-потопельники почали встановлювати базові процедури у пошуках певного рівня нормальності і самоствердження в світі, в іншому хаотичному. Наслідок цього випуску у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Життя • 125

встановлення такого розпорядку фактично дозволило деяким підводним човнам не просто вижити, але і почати створювати якусь подобу "повсякденному житті.

Уявлення про те, що занурення у воду може забезпечити оперативний простір для ведення повсякденного життя в таке небезпечне, жорстоке і дивний час і місце, як нацистська Німеччина, не так надумано, як може здатися. Ідея повсякденному житті не обов'язково та, у випадку з берлінськими дайверами — не має на увазі "звичайну" або "незмінну". Безумовно, не було нічого звичайного або незмінного в діях підводних човнів в нацистському Берліні або, більш того, в єврейському досвід нацистської Німеччини впродовж всього дванадцятирічне існування режиму. Проте, як стверджували вчені, що вивчають історію повсякденного життя ( Alltagsgeschichte), особливо в часи Третього рейху, єдиного визначення повсякденності не існує.1 І повсякденне життя також не є фіксованою або тривалою. Швидше, розглядаючи, що означала ідея "повсякденності" для берлінських лихачів і нирців, ми повинні взяти до відома розуміння істориком Деннісом Суїні "скороминущої природи повсякденності".

про "повсякденному житті серії унікальних місць, кожне зі своїми особливими тимчасовими рамками і розпорядком"2. Повсякденне життя, навіть у часи миру і стабільності, далеко не незмінна; це тендітна і постійно змінюється і концепція, і тому вона зовсім не несумісна з розумінням того, що навіть серед нестабільного ландшафту затопленої життя в Берліні все ще існував потенціал для повсякденного життя, який давав надію на певну ступінь відносної безпеки і стабільності. Звичайно, це життя була ефемерною і часто сильно обмеженою. Для підводних човнів це могло тривати від кількох днів до кількох місяців, залежно від мінливих обставин: загроза викриття, повітряні нальоти, хвороба або смерть, ворожий або наляканий помічник і, в кінцевому рахунку, битва за Берлін - все це могло занадто швидко покласти край їх повсякденного існування. І все ж неодноразово у свідченнях тих, що вижили, ми виявляємо, що кінець однієї повсякденному житті міг призвести і часто призводив до нової повсякденному житті. Насправді, розріджений і мінливий характер зануреного у воду існування не заперечує можливостей для продовження життя та досягнення, характеризується повсякденною рутиною і проявом індивідуальної волі.

Швидше, це підкреслює не тільки надзвичайну довговічність концепції повсякденності, але і саму податливість концепції, оскільки, говорячи про повсякденності для берлінських дайверів, ми фактично говоримо про безліч "буднів" різної тривалості, про "будні", які з-за дій євреїв, що маскуються під арійців, означали урівноваження подвійної ідентичності в їх власному повсякденному житті.

Незважаючи на вкрай індивідуальний і складний характер повсякденного життя підводних човнів, відмова просто розчинитися в тіні і вижити ізольовано, в самоті і нерухомості, якщо це взагалі можливо, неодноразово простежується у багатьох свідченнях тих, що вижили, що стосуються прагнення до "повсякденності". Навіть це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

126 • Занурений на поверхню

якби акт затоплення в Берліні не вимагав частою мобільності, що вижили, часто вели себе так, що це настільки не відповідало стандартним уявленням про приховування, так публічно і, з нашої точки зору, так ризиковано і непотрібно, що ми повинні укласти, що тут грав роль інший фактор: вперте бажання залишатися індивідуальністю і не просто виживати, а жити. Це впертість ( Eigensinn), настільки важливе для розуміння історії повсякденного життя в історії Німеччини, прагне зрозуміти, за словами історика Пауля Штеге, "як звільняють можливості впертою незалежності посеред повсякденному житті, так і часто ненавмисне співучасть у створенні і підтримці структур Herrschaft [влади]".

Незважаючи на те, що свідчення колишніх підводників про їх поведінку під час перебування під водою були використані з великим успіхом для розуміння індивідуальної поведінки неєвреїв у часи Третього рейху, у них також відчувається власну впертість.3 З одного боку, вперте бажання вести повсякденне життя — навіть при великих

ризик — гранично ясно виражений в

багато свідчень, отриманих за життя. На

з іншого боку, тому що прагнення до такого

життя майже завжди вимагала

приховування своєї дійсної сутності-

ність і громадське прийняття

"арійський" спосіб життя, повсякденне життя

означало потрапляння в часті переробки .-

тактовність по відношенню до затятим нацистам і їх

співчуваючі. Результатом стало те, що

ефективно маскує себе

як арийцу часто вимагалося шоу

про підтримку режиму, що створює

іронічна ситуація , в якій дефі -

випадок з необхідністю був виражений наступним чином

співучасть. Розгляньте наступне

фотографія підводного човна Eugen F.:

Перевдягання в універі Гітлерюгенду-

форма служила відмінним камуфляжем.-

старіє у своїй спробі вижити. Як

обговорюється у розділі 2 "уніформа".

довів свою особливу ефективність при дис-

зображуючи чоловіків бойового віку

товариство воєнного часу , де вокальні та

візуальною підтримкою режиму були

важливо для відображення підозр.

Ойген Ф. не носив цю форму Малюнок 3.1. Підводний човен "Ойген Ф. 4"

Життя • 127

для певної мети; скоріше, ця форма дозволяла йому вільно пересуватися, коли він йшов по вулиці.5 Проте перевага носіння такої форми, ні видимість пособництво режиму не вислизнули від уваги міських дайверів, один з яких висловив цю реальність восени 1945 року в своїй заяві OdF:

Немає необхідності вказувати на те, що кожен камуфляж в той час потребував в тому, щоб скористатися рисами націонал-соціалізму. Тільки ті, хто зовні одягався в шати націонал-соціалістичних звичаїв і характеристик, могли сподіватися не привертати до себе уваги і продовжувати жити в камуфляжі.6

Хоча це, безумовно, вірно, ця зовнішня підтримка нацистської влади не обмежувалася людьми у формі. Чи Означало це читання щоденної нацистської газети "Фолькишер Беобахтер" під час поїздки в трамваї, віддання нацистського салюту на публіці або просто нібито співчутливе ставлення до затятим нацистам і їх надіям на остаточну перемогу, євреї, які вирішили спливти на поверхню під час війни і замаскуватися під неєвреїв, регулярно потрапляли в ситуації, які ненавмисно зміцнювали авторитет нацистського держави, навіть серед тих євреїв, які працювали з групами опору, активно підриваючи його. Відокремити справжню особистість євреїв в камуфляжі від їх передбачуваної ідентичності було не завжди легко, в чому якраз і полягав сенс, оскільки хороша маскування мала вирішальне значення для виживання; повне, істинне "я" не могло бути постійно присутнім на поверхні. Тим не менш, вивчаючи свідчення тих, хто вижив тих людей, які завзято боролися і досягли успіху у створенні деякого подібності повсякденному житті, ми знову і знову будемо бачити в цій главі, як звичайні люди в таких ситуаціях, незважаючи на зовнішню видимість підтримки режиму, "працюють над створенням моментів, коли переживання "я" спалахують у спалаху впізнавання"7 і дозволяють проявитися довоєнного "я".

Таким чином, для євреїв було абсолютно важливо в створенні повсякденному житті спиратися на свої початкові контакти і ранній досвід виживання і зміцнювати соціальні мережі підтримки: "Поступово я зібрав навколо себе велике коло людей, які проявили велике співчуття до моєї ситуації і допомогли мені".8 Ці мережі допомагали євреям справлятися з фізичними труднощами, пов'язаними з ухиленням від затримання, і відкривали шляхи позбавлення від фізичних і емоційних обмежень нелегальної життя. Цей дослід демонструє парадокс, властивий життя під водою в Берліні і його околицях, який досліджується в цій главі: хоча небезпечне і маргіналізовані становище міських дайверів і дашеров повинно було розірвати всі зв'язки, які у них були з німецьким товариством, після багатьох років дискримінаційної політики, яка спочатку ізолювала, а потім фізично вигнала євреїв з німецького суспільства, нелегальна життя часто об'єднувала євреїв. Це видання у відкритому доступі доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

128 • Спливало на поверхню німецьке товариство несподіваними і підривними засобами. В результаті життя в місті стала свідком нетипового рівня взаємодії і близькості між євреями і неєвреями та надала значний рівень свободи дій євреїв, які намагаються жити нелегально. Сформувалися і подорослішали дружні відносини і романтичні відносини, і багато помічники встановили міцні емоційні зв'язки з підводниками, які увійшли в їх життя. Робота, хоча і важкодоступна, також створювала відчуття мети і дозволяла повернутися в світ, який протягом багатьох років був відстороненим і ворожим. Динамічний та індивідуалістичний характер підводного життя допомагав їм у їх починаннях. Не кожна підводний човен домагалася успіху; доноси і арешти тривали, а почуття комфорту і безпеки часто були ефемерними або ілюзорними. Більш того, у той час як багато дайвери побудували справжні і міцні відносини і їм пощастило знайти по-справжньому хороших людей, співчуваючих їх тяжкого становища, інші зазвичай були оточені ненависними і палкими прихильниками режиму. Точно так само, як фізичні умови сильно розрізнялися, сильно розрізнялися і соціальні взаємодії між євреями і неєвреями.

У поєднанні з фізичними труднощами виживання ці взаємодії підкреслюють різноманітність нелегальної життя в столиці нацистської і невизначений поєднання обставин і свідомого вибору, яке пронизує життя підводних човнів. Дійсно, як їх успіхи, так і розчарування демонструють центральну роль індивідуального досвіду у формуванні якості їх зануреної у воду життя, а також спогадів про життя.

"Мій чоловік кинув мене після 14 років шлюбу з-за мого єврейського походження": Єврейські мишлинги, Удови, удівці, розведені і наступна хвиля нелегалів9

Влітку 1944 року в Берліні під водою проживало більше двох тисяч євреїв.10 Крім того, близько шести тисяч євреїв легально проживали в місті: шістсот сорок з-за їх шлюбів з неєвреями, а решта-за їх статусу мишлингов.11 Ця цифра зменшилася протягом наступних шістнадцяти місяців, оскільки влада депортували єврейських вдів і вдововецов, а також деяких мишлингов. З вибірки з 425 підводних човнів, які пережили війну затопленими, це дослідження виявило вісім осіб (1,8

відсотків), які переховувалися в цей час. Хоча це число невелике, воно відображає зростаючу рішучість нацистського режиму вирішити єврейське питання аж до найдрібніших деталей. Після останньої з великих депортацій більшості повноправних євреїв у минулому році нацисти під керівництвом Генріха Гіммлера звернули свою увагу на викорінення залишків єврейського народу в Німеччині.

Протягом багатьох років бюрократичні кола розходилися в думках з приводу того, як класифікувати Мишлингов і поводитися з ними - групою, яка налічує приблизно 112 000 чоловік.Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Життя • 129

розбіжності відображали як практичні міркування (наприклад, заклопотаність з приводу потенційного обурення з боку неєврейських членів сім'ї з приводу переслідування і можливої депортації їх близьких), так і ідеологічні (наприклад, скільки "єврейської крові" позбавляє кого-небудь права членства в Volksgemeinschaft?). Вони також ілюструють украй заплутаний і примхливий характер деталей нацистського расового законодавства в Німеччині. У широкому сенсі, Мишлингом були будь-які особи, у яких були батьки-євреї чи бабусі з дідусями. Проте поводження з цими "полуевреями" варіювалося залежно від походження і релігійної приналежності. Особи, у яких були бабуся і дідусь-єврей (Мишлинге другого ступеня), зазвичай страждали в своїй кар'єрі і освіту, але були звільнені від депортації і носили єврейську зірку.13 Більш проблематичними для режиму були сімдесят дві тисячі людей, у яких був один батько-єврей і один батько-неєврей, так званий Мишлинге першого ступеня, багато — але не всі з яких були звільнені від депортації до останніх місяців війни.14 Якщо пара залишалася бездітною, а чоловік був арійцем, шлюб вважався "привілейованим".; у цьому випадку чоловік-єврей був звільнений від депортації і не зобов'язаний був носити єврейську зірку.15 Точно так само змішаний шлюб, в якому діти виховувалися по-християнськи, також був привілейованим, що було дивним виключенням з націонал-соціалістичних переконань про те, що релігія не впливає на расу.16 Тим не менш, навіть серед тих, хто був класифікований як шкідник першого ступеня, було проведено додаткове розходження, щоб визначити, хто з цих осіб буде класифіковано як так званий Geltungsjuden ("еквівалент євреїв") і піддасться багатьом з тих самих суворих заходів, що і повноправні євреї, часто включаючи депортацію.17 Ця остання класифікація, зачіпає близько семи тисяч євреїв у Німеччині в її межах до 1938 року, застосовувалася до мишлингу першого ступеня, який або перебував у шлюбі з чистокровними євреями на момент введення в дію Нюрнберзьких расових законів 15 вересня 1935 року, все ще був членом єврейської громади на момент прийняття зазначених законів, або народилася після 31 липня 1936 року від відносин, які у відповідності з цими законами вважалися Rassenschande (порушення расової приналежності, тобто статевий акт між євреєм і неевреем). Тим не менш, багато хто з цих людей мали мало зв'язків з іудаїзмом або взагалі не мали їх, а в деяких випадках навіть не знали, що підпадають під цю категорію, поки не стало занадто пізно, думаючи замість цього, що вони кваліфікуються як Шкідники Першого ступеня. Дійсно, ідеологічна одержимість кров'ю і расою поряд з бюрократичною примхливістю об'єдналися, щоб відобразити те, що історик Марія фон дер Хейдт влучно визначила у нацистській Німеччині як "свавілля расової визначення"18.

Однак з початком війни часто заплутана політика офіційного уряду по відношенню до тих осіб, яких по-різному класифікували як полуевреев, почала викристалізовуватися і приймати все більш небезпечні форми. Дійсно, радикалізація нацистської антисемітської політики досягла кульмінації в лютому 1945 року, коли це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

130 • Новий на поверхню наказ про депортацію всіх євреїв і Мишлинге з столиці Німеччини. Тільки відсутність належного транспорту, викликане насувається крахом рейху, завадило виконанню цього наказу в Берліні.19 Уже в квітні 1940 року Гітлер наказав звільнити з вермахту мишлингов і неєвреїв, які перебувають у змішаних шлюбах.20 Незважаючи на зусилля деяких осіб приховати свій статус, більшість з них були виявлені і вигнані до 1942 р. 21 Істерія і параноя нацистських чиновників тільки посилювалися в міру того, як війна затягувалася. В 1943 році офіційна думка об'єдналося навколо ідеї використання полуевреев і пар, які перебувають у змішаних шлюбах, в окремих батальйонах примусової праці в Німеччині і Франції, координованих Організацією Тодта (ВІД).22 Гіммлер збільшив кількість призовників у жовтні 1944 року

у рамках так званої "другої фабричної акції"23 нацисти відправили чоловіків-мишлингов і чоловіків єврейських жінок-неєвреїв на роботу по всій країні. Жінки-мишлинги і особи з фізичними вадами були покликані в місцеву військову форму.24 Фізичні умови у цих батальйонах надзвичайно розрізнялися. Робітники були технічно вільні, могли відправляти листи додому і отримувати посилки, а також могли подати заяву про відпустку.25 Однак багато табору були трохи краще концентраційних і трудових таборів, в яких жили повні євреї, і переклад Мишлинге в ці ізольовані батальйони був слизьким шляхом, який легко міг привести до інтернуванню в концентраційний табір.26 До 1944 року знання про геноцид європейських євреїв було поширене серед євреїв Берліна, і будь-які офіційні обіцянки щодо поводження з робітниками OT здавалися порожніми. Коли війна обернулася проти націонал-соціалістичного режиму і його політика по відношенню до мишлингу посилилася, деякі євреї почали залишати свої батальйони і занурюватися у воду.27

В рамках спроби нацистів вирішити питання про статус так званих полуевреев і осіб, які перебувають у змішаних шлюбах, 18 грудня 1943 р.

Генріх Мюллер, шеф гестапо, наказав депортувати розлучених євреїв і овдовілих неєвреїв в Терезиенштадт. У той час майбутня подводница Сюзанна Гессе працювала мийницею вагонів на Рейхсбане в Берліні (див. рисунок 3.2). Вона переїхала в місто з Бреслау трьома роками раніше після того, як її чоловік Ганс розійшовся з нею з-за того, що вона була єврейкою, - практика, підтримувана законом з липня 1938 року, але забороняє -

офіційні особи закликали з 1933 р. 28 Щоб полегшити поділ, Ганс звернувся в гестапо Бреслау. Загрози гестапо переконали Сюзанну переїхати до Берліна і жити зі своєю матір'ю. У Берліні Гессе чіплялася за ненадійна, але все ж захищене існування, тому що її шлюб залишався в силі до жовтня 1943 р. 29 10 січня 1944 року гестапо, нарешті, прибув, щоб заарештувати Сюзанну, але її не було вдома.30 В результаті цього вузького проходу Гессе вирішив зануритися.

Життя • 131

Малюнок 3.2. Сюзанна Гессе.31

Розлучення на тій підставі, що один з партнерів був євреєм, був звичайним явищем у нацистській Німеччині, хоча факти свідчать про те, що більшість неєвреїв залишалися вірні своїм дружинам.32 проте нацистські чиновники та їхні прихильники заохочували цю практику, особливо у справах, пов'язаних з ким-небудь із соціально значущих осіб. 33 Таким чином, німецькі влади "насильно" розірвали шлюб Єви Кемлейн з письменником-неевреем Гербертом Кемлейном, утримавши його заробітну плату.34 Точно так само Еллен Реппел і її чоловік-неєврей, професійний боксер, розлучилися, тому що в противному випадку йому довелося б кинути свій спорт."35 Хоча життя в змішаному шлюбі щодня піддавалася переслідуванням у формі словесних домагань, руйнування кар'єри і статусу другого ешелону в німецькому суспільстві, ці шлюби були єдиним засобом захисту чоловіка-єврея від депортації. Дійсно, деякі люди чинили опір неодноразовим вимогам влади розлучитися.36

У деяких випадках розлучення були викликані антисемітськими настроями з боку чоловіка-неєврея. Чоловік Ліссі Тессман розлучився з нею в січні 1943 року, "оскільки між [ними] виникли значні розбіжності з-за расових відмінностей".37 Однак причини розлучення були різними, і багато з цих видань у відкритому доступі були доступні на умовах ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

132 • Занурення на поверхню не піддається перевірці. Герберт А., народився в 1927 році і хрещений лютеранином, згадує, що його батьки розлучилися "з причин расової політики" ( aus rassenpolitischen Gründen). Ця досить двозначна фраза залишає без відповіді питання про те, тиск націонал-соціалістичної антисемітської політики розтрощило батьків або проблема зруйнувала шлюб зсередини.38

Люди також розлучалися, щоб зберегти структуру сім'ї.39

Ісаак Грюнберг одружився на своїй жінці-християнці Фріду Ханке 13 серпня 1918 року, і місяць тому вона народила сина Ервіна. Ісаак і його дружина працювали разом у швейному бізнесі, і їхній шлюб був щасливим, "поки що гітлерівський режим не обрушився на німців і не розлучив нас".40 До жовтня 1940 року тиск і погрози на адресу родини зросли до такої міри, що Ісаак відчув себе вимушеним покинути будинок. Влада висунула його дружині ультиматум: або вона розлучиться з чоловіком, або родина втратить місце проживання і бізнес. Доля їх сина також була важливим фактором. Розлучившись зі своїм чоловіком, дружина Грюнберга могла змінити статус свого сина на Мишлинга. В іншому випадку дитина кваліфікувався як Гельтунгсюде.

Рішення було важким для сім'ї, але усвідомлення того, що його дружина і родина в безпеці, принесло йому "задоволення" 41. Незважаючи на біль розлучення і наступні роки втечі — Ісаак потонув 2 червня 1942 року, — Грюнберги прийняли рішення взаємно, прийнявши до уваги труднощі, пов'язані з перебуванням разом, і зіставивши їх з болем розлуки і переслідуваннями чоловіка-єврея.42 Грюнберги розробили своє рішення таким чином, щоб забезпечити найкращий результат при ряді несприятливих умов. На момент їх розлучення депортації ще не почалися, і збереження шлюбу, здавалося, являло велику загрозу для сім'ї. Крім того, як тільки почалися депортації, деякі євреї занепокоїлися, що нацисти можуть депортувати їх подружжя-неєвреїв.43 Неоднозначне ставлення нацистів до Мишлинге і готовність Грюнбергов використовувати закон дозволили родині зберегти свій бізнес і гарантувати Ервіну захищений статус.44 В кінцевому рахунку, завдяки непохитної любові і відданості Фріда, який забезпечував його в роки нелегального існування, Айзек пережив війну.

Емоційне напруження і соціальна ізоляція, пов'язані з життям у змішаному шлюбі, іноді були нестерпними; вигоди, які давали такі шлюби, не завжди були очевидні, особливо для партнера-неєврея. 3 березня 1943 року, менш ніж через тиждень після Великої виробничої операції, Гертруда Стефан, єврейка, дружина неіудейського районного сажотруса, повідомила в поліцію, що її чоловік Вальтер покінчив з собою у своїй майстерні у Пренцлауер-Берге; він повісився на сходах. Він залишив після себе записку:

"Прощай, прекрасний світ". Поліцейський звіт, зв'язує його самогубство з цим виданням у відкритому доступі, був доступний на умовах ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Життя • 133

його дружина: "Тому що його дружина єврейка, і він боявся за її неприємності, які більше не хотів відчувати"45. 7 грудня 1943 року нацисти депортували Гертруду сорок сьомим транспортом в Освенцим.46 Вальтер Стефан, ймовірно, не знав, що його смерть призвела до депортації його дружини дев'ять місяців потому. Тим не менш, його самогубство мало для неї смертельні наслідки, і це підкреслює важливість дружина-неєврея для забезпечення постійної захисту їх партнера-єврея.

Таким чином, починаючи з січня 1944 року, з депортацією єврейських вдів і вдівців неєвреїв, почалася нова, хоча і значно менша, хвиля затоплення. Однак з причин, можливо, пов'язаних з логістикою, пов'язаної з депортацією, деякі люди не занурювалися до червня 1944 року. 47 Інші використовували різні тактики, включаючи підроблені документи, щоб запобігти занурення до останніх декількох місяців війни.48 Тим не менш, до початку 1944 року у більшості єврейських вдів і вдівців був лише невеликий проміжок часу між смертю свого чоловіка-неєврея та моментом їх арешту, щоб подумати про занурення. Часто єврейські фандера чекали скорботного чоловіка за межами похорону.49

П'ятдесятисемирічна Ежені Нейз (див. рисунок 3.3), овдовіла з 1934 року, відносно рано дізналася про небезпеки, пов'язані з діями гестапо. Нацисти заарештували велику частину її сім'ї у 1938 році. З цього моменту вона взяла за правило ховатися під час кожної операції гестапо.

Проте в січні 1944 року агенти гестапо з'явилися у її двері і попросили її супроводжувати їх в штаб-квартиру. Агенти задовольнили прохання Нейз про те, щоб її синові-мишлингу дозволили супроводжувати її. Незважаючи на незліченні приклади за попередні два з половиною роки, коли євреї тікали від арешту, агенти покладалися на ауру страху, щоб забезпечити поступливість Нейз, і вони залишили її і її сина одних в коридорі штаб-квартири. Нейз скористалася можливістю, щоб вийти з коридору і покинути будівлю. Поява поруч з нею її сина дозволило Нейз "обдурити" двох поліцейських. -

поліцейські, які охороняли вхід, не дозволили їм виїхати. Потім вона та її син попрямували прямо в найближчий банк. Подруга сім'ї повернулася в свою квартиру і спакувала дещо з своїх речей у валізу. Потім Євгенія і її син виїхали з міста на два місяці.50

За день до того, як Ежені Нейз затонула, Лідія Хаазе теж втекла, залишивши свого двадцятитрирічного сина-розумово відсталого Фалько.

Хоча її чоловік-неєврей помер у 1936 році, Хаазе стверджувала, що її не можна було депортувати, тому що вона повинна була піклуватися про свого сина.

Однак, коли за кілька днів Хаазе прийшла в центр розподілу продовольчих карток, працівники центру відмовилися видавати їй продуктові картки, що свідчило про її швидкий арешт. Хаазе пощастило, що він не був заарештований Фандером, деякі з яких часто відвідували центри поширення єврейських продовольчих карток. Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

134 • Занурений на поверхню

Малюнок 3.3. Євгенія Населення.51

заарештовувати євреїв-нелегалів і тих, хто, подібно Хаазе, нещодавно втратив свій законний статус резидента.52 Тому Хаазе пішла під воду і взяла нове ім'я Люсі Хоффманн. Вона зробила це в надії, що зможе доглядати за своїм сином, який жив у медичному закладі. Дійсно, глава установи продовжувала дозволяти Хаазе відвідувати свого сина до кінця війни і маскувала свої візити.53

Євреї, які потонули в 1944 році, зробили це в результаті радикалізації націонал-соціалістичної антисемітської політики. Як надто пізно усвідомили раніше захищені єврейські групи, природа ідеології партії ніколи не дозволила б Мишлинге і Мишехен зберегти навіть маргінальне існування в Фольксгемейншафте. Після того, як більшість повноправних євреїв було депортовано, всі залишилися залишки єврейської громади повинні були бути знищені. Хоча більшість берлінських мишлингов і євреїв у Мишехене пережили війну, положення вдів, вдівців і розлучених було набагато більш хистким. Їх найкращою надією було зануритися. При цьому вони приєдналися до інших дайверам міста в щоденній боротьбі за виживання.

Життя • 135

"Тому що мені було нудно ... Я вирішив влаштуватися на роботу": Досвід працевлаштування

У січні 1944 року п'ятдесятичотирирічна Шарлотта Джозеф жила в маленькому містечку Рюдниц-бей-Бернау, приблизно в двадцяти восьми кілометрах від Берліна. Вона переїхала в це місто минулого літа за порадою пані, з якою познайомилася в місті. Фальшиві документи Джозеф і Bombenschein (документ, що підтверджує статус людини як жертви повітряних нальотів) дозволили йому вилетіти з Берліна. І все ж, незважаючи на те, що вона отримала посвідку на проживання та продовольчі картки, перебування Джозеф в Рюднице було тяжким.

Антисемітизм жителів міста став нестерпним, і нещодавно "Фандер" почав прочісувати довколишні невеликі містечка у пошуках підводних човнів. Ці фактори переконали Шарлотту змінити місце проведення, і в суботу, 15 січня 1944 року, вона прочитала наступне оголошення в Deutsche Allgemeine Zeitung:

Потрібно надійна няня з хорошими рекомендаціями для 3 дітей у віці 1-7 років в тихій сільській віллі з сімейними узами, як можна швидше. Місіс Марг.

Bender, Ostseebad Zoppot bei Danzig, Baedekerweg 3.54

Джозеф навела необхідні довідки, і гер Бендер поговорив з нею по телефону. У квітні 1944 року вона переїхала в Цоппот-бай-Данциг.55 Випадок Джозеф не був унікальним. Дійсно, зайнятість була ключовим чинником виживання багатьох підводних човнів і справила значний вплив на те, скільки вижили пам'ятали час, проведений в бігах. Звичайно, не всі працювали. Однак зайнятість була формує частиною зануреного досвіду, і це ілюструє відносну свободу пересування та дій, доступну багатьом євреям.

• • •

Основною метою одержання роботи для підводників було купити їжу і дах або ж внести свій внесок у домашнє господарство, піклується про них.56 Таким чином, робота була необхідною частиною виживання і робила більш реальною постійну підтримку неєвреїв. Одна жінка, швачка, забезпечувала себе і свого чоловіка шиттям і прибиранням для чотирнадцяти різних знайомих, багато з яких також запропонували їй кров.57 Аналогічним чином, щоб прогодувати свою дружину і дитину, інший дайвер знайшов роботу кравця та дроворуба.58

Тим не менш, незважаючи на центральну роль зайнятості у матеріальному забезпеченні підводних човнів, робота була не тільки засобом виживання. Скоріше, свідчення тих, хто вижив вказують на те, що зайнятість виконувала три цінні соціальні функції для євреїв і, крім того, мала фундаментальний вплив на те, як чоловіки і жінки-підводники переживали і згадували час, проведений в підпіллі.

136 • По-перше, якщо говорити про соціальні функції праці, зайнятість давала підводникам звільнення від нудьги і самотності, пов'язаних з прятками. Зайнятість також дозволяла цим людям уникнути небезпечних або неприємних умов життя. По-друге, робота привела нелегалів Берліна в контакт з широкими верствами неіудейського населення, дозволивши їм взаємодіяти з нееврейским суспільством, спостерігати за німецьким тилом і відчувати співчуття і дружбу, а також ненависть і переслідування. По-третє, робота, навіть неоплачувана, функціонувала як форма опору і самовираження. В деяких випадках робота як акт опору проявлялася у реальних спробах перешкодити цілям нацистського держави, про що свідчать ті, хто брав участь у розповсюдженні антинацистському літератури або працював з гуртками опору. У більшості випадків, однак, робота функціонувала скоріше як акт впертого самовираження, як особисте опір, яке надавало міським дайверам можливості використовувати всі можливості, які ще існували для них в державі, націленому не тільки на їх фізичне знищення, а й на знищення їх індивідуального духу. Дійсно, результуючі прояви такої активності дають уявлення про таланти і осіб підводних човнів, які нацисти не змогли придушити.

Підводна життя в Берліні, особливо для тих, хто фізично переховувався, була не тільки небезпечною, але і часто стомлюючої і самотньою.59 Вижили таким чином намагалися розважити і зайняти себе різними способами. Одна вижила зв'язала сукню і, як тільки воно було закінчено, розібрала його на частини, щоб почати все спочатку. Її чоловік, тим часом, читав газети і романи.60 Інший підводник займався написанням віршів, описуючи свій досвід ховання, а також свої надії і мрії про майбутнє.61 Інші, однак, намагалися уникнути нудьги за допомогою громадських форм зайнятості. Конрад Латте, нащадок євреїв з Бреслау, що прийняв християнство, але все ще є повноправним євреєм за Нюрнберзькими законами, зосередився на своїй пристрасті до музики; дійсно, після війни він заснував знаменитий Берлінський бароко-оркестр. Латте включив музику, щоб відволіктися від нудної і убогій" природи ховатися. Через знайомого він знайшов роботу, граючи на органі на похоронах, і таким чином фінансував свою підпільну життя; у міру того як війна затягувалася, він став вельми затребуваний. Інша зв'язок знайшла Латте роботу в Державній опері, яка одного разу звела його лицем до лиця з Германом Герінгом після виконання опери Ріхарда Вагнера "Нюрнберзький мейстерзингер". Пізніше, під час війни, Латте навіть приєднався до бродячої музичної трупи. Однак, як відзначає його хронікер, “Не рухала жага пригод їм і в кінці кінців врятувала його. Просто його прагнення досягти успіху в своїй професії було сильніше страху перед переслідувачами, і щоб досягти своєї мети, йому доводилося щодня перетинати Берлін"62.

Зайнятість також дозволяла підводним човнам уникати небезпечних і нестерпних ситуацій. Шарлотта Джозеф відреагувала на рекламу в цьому випуску у відкритому доступі, який був доступний на умовах ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Життя • 137

Deutsche Allgemeine Zeitung саме для цієї мети. Її нова робота дозволила їй розповісти про нестерпним антисемітської атмосфері в Рюднице і про небезпеки, які представляє Fahnder. Наявність вагомої причини для переїзду також зробило подорожі з їх численними контрольними перевірками дещо безпечніше. Як і підтримка відомої родини. Нові роботодавці Джозеф, сім'я Бендер, оберталася у вищих колах нацистського суспільства, і Джозеф згадала, що Альберт Форстер, гауляйтер Данцига, був одним з гостей родини.

Готовність і здатність до переміщення служили цінних щитом від небезпек арешту і давали підводникам шанс знайти більш безпечні умови життя.63

У деяких післявоєнних свідоцтвах робота також є репрезентацією того, як закамуфльовані євреї згадують своє життя в бігах, і демонструє воістину широкий спектр зустрічей вижили з німецьким товариством.

Ці особисті взаємодії з німецьким товариством вплинули на емоційний досвід ховання, що призвело до різноманітних спогадами вижили і суперечливих точок зору. Дійсно, опису роботи вижили часто дають найбільш чітке уявлення про повсякденне життя і її емоційних наслідки.

Більше того, з усіх переживань, пов'язаних з життям під водою, робота, мабуть, найменш чужа сучасному суспільству. Таким чином, післявоєнні звіти, ймовірно, обговорюють занятість, щоб передати більше невловимих вражень і почуттів.

Рут Арндт чудово провела свої вихідні влітку 1944 року, катаючись на велосипеді по горах Гарц. З квітня того ж року вона працювала нянею у аташе по сільському господарству з Іспанії доктора Хосе Сантаэллы і супроводжувала сім'ю на літніх канікулах. Рут знайшла цю посаду, коли інший нелегал порекомендував аташе послуги Рут. Він познайомився з Рут у знаменитому готелі "Адлон", розташованому всього в декількох кроків від Бранденбурзьких воріт, найняв її і відвіз погостювати до сім'ї в їх сільському маєтку. Рут не вирішувалася залишити свою сім'ю тут; однак її нові роботодавці також найняли мати Рут в якості нового кухаря. Хоча Рут і її мати жили під різними іменами і робили вигляд, що не знають один одного, перебувати разом під одним дахом було великою втіхою.64 порівняно з небезпеками Берліна, п'ять місяців з квітня по вересень 1944 року були позитивним періодом нелегальної життя Рут. Сім'я, включаючи німецьку тещу аташе, знала, що Рут і її мати були еврейками, і ставилася до них з повагою і добротою. Рут добре харчувалася, що було великою розкішшю. Вона також не турбувалася про повітряні нальоти в сільській місцевості і могла спокійно спати. Більш того, сім'я платила Рут і її матері за їх роботу. Можливість супроводжувати сім'ю у відпустці і кататися на велосипеді — привілеї, яких євреї давно позбавлені, — дозволила Рут уникнути небезпечних умов Берліна, як фізичних, так і емоційних.

138 • Опинившись на поверхні, втеча з Берліна був не єдиним способом знайти комфорт і моменти відносного спокою і волі. Навіть у межах міста робота могла забезпечити значуща соціальна взаємодія і відчуття нормальності. Більшу частину кінця 1943-го і початку 1944 року доктор Шарлотта Бамберг переїжджала з міста в місто в міру того, як виникали нові загрози і з'являлися нові можливості для роботи. Однак до кінця весни 1944 року Шарлотта повернулася до Берліна і керувала магазином кушніра, який нещодавно заштопал її пальто.

Видаючи себе за двоюрідну сестру власника, Бамберг перетворила постраждав від бомбардування, але добре укомплектований магазин в свій власний "Рай": "У мене був відкритий магазин, я прикрашала вітрини, продавала рукавички, шарфи, штучні квіти і тростини, а також ремонтувала парасольки як єдиний магазин [в своєму роді] в західній частині міста".65 Враховуючи, що виробництво цивільних споживчих товарів в 1944 р.

якщо б він становив від 50 до 60 відсотків від того, що було на момент початку війни, магазин Шарлотти цілком міг би бути унікальним, як вона сама зазначила.66 Більш того, її розповідь про цьому періоді пронизаний гордістю. Їй подобалося прикрашати вітрину. Її покупці "ринули потоком в магазин". Вона подобалася їм настільки, що вони приносили їй невеликі подарунки, такі як груша або булет. У свою чергу, вона відкладала товари для цих кращих покупців, з якими дружила.67 Бамберг насолоджувалася своєю роботою багато в чому через "балакучою клієнтури", яку вона створила навколо себе. Вона прямо не вказує, як багато вона відкрила цим клієнтам, і, враховуючи, з якою ретельністю євреї повністю маскували свою особистість на публіці, ми повинні припустити, що Бамберг раніше усвідомлював хиткість її положення. Тим не менше, ці міжособистісні взаємодії, якими б поверховими вони були, мабуть, приносили їй багато радості. Дійсно, за винятком короткого згадки про повітряні нальоти, всі інші вказівки на час, місце і небезпечні обставини, в яких вона жила, зникають; вона могла б обговорювати свою першу роботу в минулу епоху миру і стабільності. Також варто задуматися (хоча сама Бамберг це ніяк не коментує) про те, що становив для неї цей невеликий магазин і її положення в ньому. Звичайно, сам магазин служив місцем фізичної безпеки, і для забезпечення цієї безпеки було необхідно укриття (поряд з продуктами харчування). Однак її передбачувана особистість двоюрідної сестри власника в одному з останніх збережених закладів подібного роду в місті, схоже, вселила в цього товариського і доброзичливої людини деяку ступінь холодної впевненості. Вона була обличчям магазину, у багатьох відносинах постачальником все більш дефіцитних товарів, і це наділяло її певним ступенем авторитету, яким вона розумно і з користю для себе користувалася при взаємодії зі своїми покупцями. Якщо вірити впевненості і відносного щастя, з якими вона розповідала про свої враження у магазині, це порівняно безпечний простір, мабуть, укріпило її позицію і самовідчуття. Дійсно, практики повсякденного життя нагадують нам, що “самовдосконалення певного роду припускає, у свою чергу, певний тип цього видання у відкритому доступі був доступний на умовах ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Життя • 139

місце, в якому це "я" потенційно може процвітати ".68 Таким чином, ми бачимо щось, можливо, нагадує розріджене, самовідтворюваний цикл в досвіді Бамберга, в тому сенсі, що магазин уособлював безпека, безпека породжувала впевненість, і ця зростаюча впевненість ще більше посилювала почуття безпеки і самості Бамберга (нехай і тимчасово).

Насамперед, Бамберг не була відрізана від тих, хто знав її справжню особистість, що, безсумнівно, було бажаним і необхідним почуттям у той час, коли людина найчастіше опинявся в пастці фальшивої особистості. Магазин тоді також функціонував як місце, "де [вона] могла з усією відвертістю поговорити з гарними справжніми друзями, які вільно заходили в магазин".69 Особливо слід відзначити використання Бамбергом слова "друзі" ( Freunde). Це слово має набагато більш специфічне вживання у німецькій мові, ніж в англійській, де

"друг" і "дружба" можуть означати все, що завгодно, від простого знайомства до платонічних відносин великої тривалості та глибини. У німецькою мовою використання слова "друг", особливо в минулому столітті, означало виключно останню ідею. Німці, як правило, не використовують це слово самозабутньо, і їх мова багата докладними описами особистих відносин різного рівня близькості: знайомі ( Bekannten), товариші ( Burschen), товариші ( Kameraden) і приятелі ( Kumpel), а також безліччю дієслів, таких як "подружитися" (anfreunden) або "подружитися" (befreunden). Таким чином, використання Бамбергом слова Freunde є красномовним свідченням того, що міцні відносини між євреями і неєвреями могли тривати протягом цього часу. Крім того, її близькі стосунки підкреслюють зрозуміле прагнення до "звичайного" під час "екстраординарного"

(запозичую Ендрю Берджерсона) за цей час. Дійсно, зіставлення вражаюче. З одного боку, Бамберг і її друзі зустрілися в звичайному магазині в одному з районів Берліна, щоб поспілкуватися, що за інших обставин було б воістину банальним збіговиськом. Тільки коли згадуєш, що Бамберг була єврейкою, яка втікала від нацистів, працювала в постраждав від бомбардування магазині в Берліні військового часу, розумієш, що відбувається екстраординарне подвійне оповідання, в якому уявне буденним стикається віч-на-віч з химерним.

Якщо обговорення роботи потенційно здатні висвітлити позитивний досвід підводного життя, вони також можуть підкреслити її більш жорстокі і кошмарні межі. У своїй найбільш позитивній формі постійна робота породжувала таку необхідну стабільність і "нормальне" соціальне спілкування. Можливості для роботи дозволили дайверам виринути зі своєї затопленої середовища і познайомитися з тією частиною Німеччини, з якою вони були виключені. Будучи соціальними істотами, люди часто жадають товариства інших.

У часи великих лих цінність такої взаємодії неоціненна, про що свідчить мова, на якому Рут і Шарлотта обговорюють свою роботу. Однак "Зайнятість" також стала нагадуванням про те, що це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

140 • Прихований на поверхні цинізм і ворожість значних верств неіудейського населення.

Навіть у тих випадках, коли робота забезпечувала відносну безпеку і можливості для пересування, соціальної взаємодії та поліпшення раціону, недоброзичливе робоче місце посилювало емоційну напругу, пов'язане з необхідністю ховатися.

Переживання Аннеліз Б. були символом такого страху і нещастя.

Вона і її сліпа сестра-близнюк Маріанна провели більшу частину війни, переїжджаючи з місця на місце і займаючи різні посади. Одного разу Аннелі знайшла роботу разом зі своєю сестрою, яка дбала про п'ятьох дітей у великому фермерському маєтку недалеко від Бреслау. Аннелі отримала цю посаду під приводом того, що їй потрібен відпустку після вибухів у місті. Вона сподівалася, що ця людина не виявиться нацистом. В його імені була буква "фон", і її припущення демонструє, що міф про аристократичному антинацизме існував задовго до закінчення війни. Ця людина, по суті, був запеклим нацистом, який відстежував антинацистські настрої серед місцевого населення. За словами Аннелис, маєток було безпечним місцем для життя; ніхто б не запідозрив, що там живе єврей. Більше того, одного разу вона заслужила повагу до цієї людини, зізнавшись, що насправді вона не була секретаркою, як стверджувала. Замість цього вона змусила його повірити, що працює на гестапо, і він схвалив це. Аннелі і її сестра залишалися з сім'єю шість тижнів.70 протягом цього часу Аннелі поєднувала свою роботу в маєтку з поїздками в Берлін за продовольчими картками. Вона розробила чудову систему. Діючи під виглядом агента гестапо, Аннелі сказала власниці маєтку, що їй потрібно час від часу повертатися до Берліна, щоб виконати доручену їй завдання.

"секретна" робота. Натомість її "бос" з гестапо в Берліні надав їй чотири додаткових вихідних для відпочинку у сільській місцевості. Ця брехня гарантувала, що Аннелі і її сестра зможуть продовжити своє перебування в сільській місцевості, одночасно продовжуючи отримувати продовольчі картки та уникаючи небезпек Берліна. Тим не менш, сестри не могли продовжувати своє перебування тут вічно, і незабаром вони подали заяву про звільнення. В подяку за відмінну роботу бос підніс їй подарунок: шматок мила, виготовленого з "єврейських кісток" із концентраційного табору, який надіслав йому друг. Аннелі сприйняла це, за її словами, без жодного виразу.71

Насправді нацисти робили мило не з жиру убитих євреїв.

Широко поширений після війни розповідь Аннелис, наведений через сорок шість років після її звільнення, мабуть, відображає вплив колективної пам'яті вижили на її власний досвід. Після звільнення міста Данциг (Гданськ, на території сучасної Польщі) було виявлено, що Анатомічний інститут медичної школи Данцига під керівництвом професора Рудольфа Шпаннера експериментував з виробництвом невеликої кількості мила, виготовленого з жиру людських тел. Цей експеримент тривав приблизно один рік (лютий 1944–січень 1945), і мило виготовлене використовувалося для змащення і чищення. Жир був узятий у страчених в'язнів німецьких, а також поляків і, в декількох випадках, у російських в'язнів. Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Життя • 141

про війну. Жодна людина не був страчений спеціально для виготовлення мила, і концентраційний табір Штуттгоф, розташований неподалік від Данцига, де містилися євреї, не надав жодного трупа для цих огидних експериментів.72 Однак факти свідчать про те, що пам'ять Аннелі все ще може бути точною. Міф про мило дійсно виник у часи Третього рейху, і ця історія користувалася певною популярністю у вищих ешелонах нацистського керівництва. Садистське використання нацистами єврейських волосся і зубних пломб наводить на думку, що у них, звичайно ж, не було ніяких моральних претензій з приводу використання жиру убитих євреїв для виробництва мила. Крім того, абревіатура, надрукована на милі масового виробництва, допускала неправильне прочитання: R. I. F. ( Reichsstelle für Industriefette) дуже схожа на ініціали R. J. F.

( Reines Judenfett). Інша можливість полягає в тому, що схожість двох абревіатур здалося особливо кумедним жартом самим затятим віруючим в Остаточне рішення, тим самим, можливо, створивши ще одну основу для міфу.

Роботодавець Аннелі був фанатичним нацистом, імовірно, з важливими зв'язками в партії. Отже, він міг подарувати Аннелі батончик R. I. F.

мила і пояснювала їй, чи то жартома, чи то всерйоз вірячи, його ймовірне походження.

На відміну від переживань Рут і Шарлотти, у яких робота викликала позитивні спогади, оповідання Аннелі про свою роботу служить засобом, з допомогою якого вона може передати свій жах і тугу. З точки зору виживання, досвід роботи Аннелі в маєтку був ідеальним. Партійні зв'язки власника маєтку і страх, з яким, здавалося, відносилося до нього місцеве населення, забезпечували її безпеку. Система, за допомогою якої Аннелі отримувала продовольчі картки і продовжувала своє перебування за межами Берліна, була розумним прикладом можливостей, доступних євреїв, ухиляється від арешту, маніпулювати системою. І все ж Аннелис не пам'ятає нічого емоційно позитивного або рятівного про свою роботу. Дійсно, її робота в маєтку була лише одним з багатьох негативних моментів під час війни. Зокрема, подароване мило є ілюстрацією глибокого горя і жаху, які характеризували її життя під водою. Однак у всіх трьох випадках спогади про роботу свідчать про те, що якість особистих взаємодій людини з неєвреями мало важливе значення для одержання позитивного досвіду під час життя під водою. Матеріальні турботи, хоча і були необхідні для виживання, були лише одним з факторів у боротьбі за збереження тіла і душі разом і, таким чином, за те, щоб залишатися індивідуальністю.

Робота також надала можливість деяким підводникам продемонструвати свій індивідуальний талант і ініціативу. Таким чином, Конрад Латте скористався своїм музичним майстерністю, щоб прогодувати себе і просунути власні кар'єрні інтереси. Аналогічним чином Якоб Герстен заробляв на життя малюванням і продажем акварелей відомим антифашистам. Герстен вказав свою професію рекламного агента ( Reklamemakler). Він працював з цим виданням у відкритому доступі, яке стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

142 • Спливав на поверхню з квітня 1930 року до кінця березня 1936 року в якості єдиного джерела реклами великого універмагу Hertie. Його підпільна професія не тільки дозволила йому вижити, але й надала йому цінну можливість для самовираження, оскільки вона добре відповідала його талантам.73

Не всі євреї займалися оплачуваною роботою; однак заняття собою без гарантованої оплати також було формою зайнятості. Дійсно, деякі нелегали знаходили безліч способів застосувати свою енергію і таланти, часто шляхом актів опору. Ці дії приносили задоволення і служили можливістю використовувати свої сильні сторони в обмежених умовах. Зокрема, вижили згадують антифашистську діяльність, таку як поширення листівок чи виступи з промовами перед тими, хто готовий слухати.74 Організації, такі як Спільнота за мир і будівництво (Gemeinschaft für und Frieden Aufbau), засноване підводником Вернером Шарффом, і сіоністська молодіжна група "Чуг Чалузи", є примітними прикладами груп опору, в яких євреї могли грати і грали помітну роль.75 Проте в цілому участь євреїв в організованих групах опору було обмеженим. Великомасштабних актів єврейського опору, подібних повстання у Варшавському гетто, в Німеччині не було, та пошук паралелей або подібності в Берліні затушовує важливість окремих учасників опору в місті.76

Велика кількість підводних човнів, як правило, зосереджували свої повоєнні звіти на своїй індивідуальності в опорі.77 Частково це могло бути результатом необхідності; особи, які довели свою участь в "нелегальної антифашистської роботі", з більшою ймовірністю отримували сприятливе ставлення в післявоєнному Берліні. Тим не менш, зосередившись на своїй антифашистської роботі, вижили демонструють відносну свободу дій, надану їм у місті. Акцент на індивідуальній ініціативі також не зникає в більш пізніх звітах і опублікованих спогадах тих, що вижили.78 Акти опору не виходили за рамки повсякденних ритмів затопленої життя; вони були частиною цих ритмів і підкреслюють потенціал особистої ініціативи в місті. Життя в Берліні була індивідуальною справою, і коли представлялися можливості для дій, вони викликали індивідуалістичну реакцію.

Офтальмолог доктор Еріх Вайнберг і його сім'я втекли з гестапо 26 лютого 1943 року. Як і всі єврейські лікарі, Вайнберг втратив право називатися лікарем в 1938 році. 79 Однак він продовжував працювати лікарем євреїв" ( Judenbehandler) і керівником поліклініки для людей із захворюваннями очей (Poliklinik für Augenkranke) до 1942 року. Коли Вайнберга заарештували, він провів невизначену частину року, ховаючись в підвалі в передмісті Фалькензее. У 1944 році він знову з'явився в Фалькензее і почав займатися тим, що він називав "саботажем". Протягом усієї війни Вайнберг працював над підривом військових зусиль Німеччини, роблячи військовослужбовцям вермахту і Армії Крайової (Фольксштурм) ін'єкції для підвищення температури.80 Вайнберг не згадує джерело Цього видання у відкритому доступі, воно було доступне за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Життя • 143

його запас "ін'єкцій від лихоманки"; він також не згадує, як ці солдати знайшли його. Він також не згадує, чи він отримав плату за свої послуги. Згідно з його свідченнями, Вайнберг мав зв'язки з опозиційними групами; першими, хто надав йому притулок, коли він пішов під воду, були надійні антифашисти. Хоча він діяв не сам, він все ще продовжував шлях опору, який відображав його освіта і особисті таланти. Діючи таким чином, він підривав військові зусилля і стверджував свою власну ідентичність.

У пошуках роботи євреям також доводилося миритися з поглядами нацизму на "роботу, відповідну гендерною ознакою". Нацистська пропаганда просувала давній консервативний ідеал Kinder, Küche, Kirche (діти, кухня, церква).81 З цієї точки зору чоловіка розглядалися як годувальники сім'ї, а жінки - матері-домоседки, які виховують дітей для Вітчизни і виконують домашні обов'язки. Хоча до середини 1943 року майже чотирнадцять мільйонів німецьких жінок були зайняті в тій чи іншій формі, пов'язаної з військовими діями, самою безпечною роботою для жінок-подводниц залишалася домашня прислуга.82 У свою чергу, чоловіки працювали вантажниками, кравцями, різьбярами по дереву або в інших подібних "чоловічих" професіях.

Гендерний характер зайнятості вплинув не тільки на типи робочих місць, які знаходили чоловіки і жінки, але і на те, як вижили згадують свою роботу. Жінки згадують про роботу набагато частіше, ніж чоловіки, і жінки вижили у своїх свідченнях більш докладно розповідають про роботу, яку вони виконували, поки жили в похилому віці.

Чоловіки, які пережили насильство, можливо, не обговорюють незаконну зайнятість в тій же мірі, що жінки, тому що це не здалося їм досить цікавим, щоб заслуговувати коментарів. Навіть у космополітичної і прогресивної атмосфері Берліна 1920-х років німецьке суспільство не вважало кар'єру такою ж невід'ємною частиною жіночої ідентичності, як і чоловічий. Суспільство очікувало, що чоловіки будуть працювати; воно просто терпіло працюючих жінок.

Тим не менш, починаючи з захоплення влади нацистами, щодо статі та роботи почав відбуватися перелом, спочатку незначний, але значно прискорився по мірі того, як євреї занурилися у воду на початку 1940-х років. Все частіше жінок закликали бути активними і гучними защитницами своїх сімей, наймаючись на роботу після того, як їхні чоловіки втратили роботу, і беручи участь у серйозних дискусіях навколо бажаності і доцільності еміграції, оскільки це питання ставав все більш нагальним.83 Робота, однак, залишалася продовженням довоєнної або донацистской "нормальної" життя чоловіків, і чоловіки, можливо, були не так схильні розглядати свою зайнятість як спосіб самовираження або як ознака зовсім іншого світу приховування. Крім того, чоловіки-підводники часто займалися фізичною працею. Ті з них, хто коли-то були білими комірцями, можливо, були обурені характером їх підпільної роботи і тому вважали за краще не згадувати про це в своїх акаунтах. Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

144 • Спливає на поверхню, особливо в світлі того, що Маріон Каплан у своєму дослідженні зміни гендерних ролей в єврейських сім'ях назвала "глибоко вкоріненою ідентичністю чоловіків зі своєю професією"84. Жінки-подводницы, з іншого боку, вперше за роки свого перебування в бігах стали основними або єдиними годувальниками, навіть якщо 1930-ті роки були часом, коли багато хто з них неусвідомлено готувалися до майбутніх ролей. Дійсно, хоча реальність того, що жінки працюють, живучи під водою, не була унікальною для Берліна, соціальні, політичні і економічні труднощі 1930-х років, які поступово змусили жінок взяти на себе традиційні чоловічі робочі функції, свідчать про паралельному зміну гендерних ролей, що стався в той же час. Таким чином, по мірі того, як йшли 1930-ті роки, єврейські жінки все частіше приходили на роботу, щоб допомогти відновити втрачений дохід чоловіка. Цей зсув відображає економічні зміни, характерні для Німеччини 1930-х років, які не обов'язково повторювалися в інших країнах Європи, де традиційні гендерні ролі часто зберігалися для переховуються євреїв.85 Таким чином, досвід роботи жінок здавався їм символом зануреної у воду життя, в якій вони були відповідальні за своє власне виживання, а іноді і за виживання своєї сім'ї. Таким чином, для деяких жінок працевлаштування, безсумнівно, було визначною подією, що свідчить не тільки про їх глибокому досвіді, але і відображає більш широкі зміни, які вже відбувалися в єврейсько–німецького життя з 1930-х років.

Цікаво, що хоча більшість людей, які вижили чоловіків не аналізують свій досвід протягом цього часу через призму оплачуваної роботи, виникає виняток для чоловіків, зайнятих мистецтвом або на роботах, які були ризикованими або незвичайними. Наприклад, в мемуарах Чоми Шенхауса кілька розділів присвячено його роботі по підробці документів для євреїв-нелегалів. Точно так само розповідь Пітера Шнайдера про життя Конрада Латте в бігах фокусується на його пристрасті до музики та бажання слідувати цій пристрасті всупереч всьому. "Прагнення Латте до досконалості" і гордість Шенхауса за свою стійкість і готовність ризикувати наводять на думку, що робота часто отримує рясні коментарі від вижили чоловіків тільки тоді, коли в ній стверджується особлива, самостійно обрана, рухома его ідентичність. Однак навіть у цих випадках докладне обговорення оплачуваної роботи було не відразу після війни. Шенхаус чекав майже шістдесят років, перш ніж опублікувати свій особистий аккаунт, і журналіст, який взяв інтерв'ю у Латте, хотів викрити приховане минуле.

Жінки частіше, ніж чоловіки обговорюють оплачувану роботу, тому що працювало більше жінок. До кінця 1930-х років це вже було поширеною тенденцією, оскільки для них було відкрито більше робочих місць, ніж для єврейських чоловіків, особливо для тих, хто раніше працював у сфері "білих комірців".86 Переважання жіночої зайнятості майже напевно відображає більшу доступність роботи, яка вважається безпечною для жінок-подводниц. Види занять, найбільш "підходящі" для жінок у нацистській Німеччині, часто не підлягали регулюванню німецькими органами з праці: няні, домогосподарки, прибиральниці. Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Життя • 145

кухарі та, меншою мірою, продавці в магазині. Таким чином, доктор Шарлотта Бамберг, коли їй запропонували на вибір фальшиві документи, вибрала документи, в яких вказувалася її професія домашньої швачки. Міркування Бамберга: “Домашні швачки не мали жодних документів, так що я не мала жодного стосунку до роботи в офісі; Я в якійсь мірі займалася вільним ремеслом."87 Дійсно, робота в приватних будинках залишалася відносно вільною від втручання уряду, а оскільки коло домашніх контактів був невеликим, небезпека викриття була обмеженою.Схвалення з боку роботодавця-арійця також забезпечувало певний рівень захисту, особливо якщо він був членом партії: роботодавець Шарлотти Джозеф, сім'я Бендер, була пов'язана з високопоставленими нацистами, включаючи гауляйтера Данцига Альберта Форстера.89 Навпаки, чоловіки—дайвери рідко, якщо взагалі коли-небудь знаходили роботу в якості домашньої прислуги, одержуючи замість цього роботу в сфері ручної праці, на фабриках або іноді на малих підприємствах, сферах діяльності, що підпадають під державне регулювання. Крім того, на цих роботах працювало кілька людей, що збільшувало шанси на донос. Коли люди дійсно працювали на фабриках або в офісах, вони покладалися або на чудово підроблені документи, або на добру волю своїх роботодавців, щоб зберегти свою особистість в таємниці.90

Чоловікам, які хотіли або потребували в роботі, також доводилося миритися з тим фактом, що молоді німецькі чоловіки повинні були служити у збройних силах або виконувати важливу роботу для ведення війни.91 У жовтні 1944 року уряд Німеччини закликав всіх чоловіків у віці від шістнадцяти до шістдесяти років, ще не перебували на військовій службі, на службу в фольксштурм, збільшивши ризики, з якими стикалися чоловіки-підводники.92 Однак чоловіки продовжували сміливо виходити на вулиці міста, і фальшиві документи і надійне алібі стали ще більш важливими. Одного разу ввечері на швидкісній залізниці гестапівці підійшли до підлітка-підводникові Бруно Дж. і зажадав показати свої документи. Його подруга Рут Арндт сиділа за кілька місць від нього, не знаючи, що станеться. Бруно пред'явив свої документи, які підтверджували, що він був чеським підневільним працівником; він навіть говорив з ламаним німецьким акцентом, який відпрацьовував. Чехи, як правило, були найманими робітниками і їм дозволялося пересуватися по місту, тому паспорт Бруно не викликав підозр.93 Офіціант тільки що нагадав Бруно, що термін дії його пропуску закінчився і необхідно оновити.94 Після цього короткого обміну репліками Бруно повернувся і підморгнув Рут. Рут, всього на три роки старший Бруно, не заслуговувала уваги гестапо; жінки не були потенційними солдатами. Присутність духа Бруно і вкрадені документи врятували його, але, тим не менш, ця зустріч ілюструє особливу гендерну проблему виживання.95

Відмінності між участю чоловіків і жінок у робочій силі не означають, що чоловіки були менш активні, ніж жінки. Чоловіки займалися різними видами діяльності, включаючи роботу на чорному ринку та участь в актах опору. Більш того, не слід переоцінювати значення цього видання у відкритому доступі, яке стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

146 • Переважання єврейської зайнятості залишалося непомітним; знайти оплачувану роботу було нелегко, займатися нею було небезпечно, і її було важко утримувати протягом тривалого періоду часу.

Наприклад, 30 серпня 1943 року гестапо провело обшук на невеликій фірмі і виявило, крім численних товарів, що підлягають нормуванню, два пістолети і трохи боєприпасів. Вони також виявили, що менеджер фірми, якийсь Курт Янсен, насправді був незареєстрованим євреєм на ім'я Курт Якобсон, і що секретарка Якобсона також була його дружиною; вона була негайно взято під варту. Його син Вольфганг також був присутній при арешті, але отцю і сину якимось чином вдалося втекти. Проте їх швидко затримали. У цей момент Джейкобсон, повний рішучості дати відсіч, раптово повернувся до поліцейському, производившему арешт, і витягнув пістолет "Вальтер", який був у нього при собі. Офіцер, однак, виявився спритнішим. Джейкобсон отримав кульове поранення в легені і помер наступного ранку, в результаті отриманого поранення. Незабаром поліція виявила, що багато років тому у власника фірми виникли фінансові труднощі, і робоче відомство направило Джейкобсона допомогти йому. Джейкобсон, очевидно, фінансував фірму і керував нею під псевдонімом Янсен; він також забезпечив своїй дружині посаду у фірмі. Ніхто, крім власника, не знав, що Джейкобсон був євреєм. На одному з поверхів фірми була побудована потайная кімната з гарним розподілом приміщень для проживання чоловіка, дружини та дитини. Коли влада в минулому приїжджали, щоб дізнатися про місцезнаходження Джейкобсона, Джейкобсон (він же Янсен) просто брехав і стверджував, що Джейкобсон зник. І все ж, незважаючи на такі ретельні приготування, все це зійшло нанівець.

Хоча у поліцейських звітах більше нічого не говориться про цю справу, той факт, що гестапо, відділ IV D 1 (секція, відповідальна за рішення єврейських питань), було викликано для розслідування, переконливо свідчить про доносі. Невідомо, хто виступив з доносом, але справа Якобсона є ілюстрацією безлічі невидимих небезпек, з якими стикаються євреї, які намагаються працювати, яких іноді не могли уникнути навіть самі продумані плани.96 Тим не менш, важливість досвіду працевлаштування для берлінських дайверів важко перебільшити. Його переваги часто сягали далеко за межі надання продуктів харчування, одягу і даху над головою. Дійсно, наявність роботи виконувало безліч особистих функцій для євреїв, які ухиляються від арешту і намагаються вижити. Формує досвід роботи для тих, хто зміг його знайти, підкреслює потенціал і межі єврейського самовираження і свободи волі в цей час.

Вести Світське Життя і Вибиратися З Дому

Робота, хоча, можливо, і була найбезпечнішим приводом для того, щоб покинути свій притулок, була не єдиною причиною для того, щоб вибратися назовні. Деякі євреї скористалися тим, що це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Життя • 147

мобільність, що дозволяє отримувати задоволення. Хоча це частіше зустрічається серед людей підліткового, двадцятирічного і тридцятирічного віку, дайвери всіх віків час від часу спливали на поверхню і виходили в німецьке суспільство. Ці соціальні взаємодії забезпечували корисне прикриття: ніхто не очікував, що євреї будуть втручатися в повсякденне життя німців. Більш того, багатьом, хто вижив подобалися ці вилазки на природу, які в іншому випадку давали мало помітних переваг для фізичного виживання. Дійсно, в деяких оповіданнях вижили всюдисущі загрози викриття і арешту навіть, здається, відходять на другий план, нехай і тимчасово.

Моменти розслаблення і безтурботності часто були тихими, незначними справами. Доктор Артур Арндт, батько Рут і Еріха, всю війну ховався в коморі колишнього пацієнта. У нього була ліжко, нічний столик, і він коротав час за читанням.97 Тим не менш, коли це було можливо, він залишав квартиру, щоб відвідати своїх дітей, зазвичай по неділях. Сім'я розмовляла і жартувала за картковими іграми. Рут також писала і декламувала вірші, щоб зайняти свій розум і розслабитися.98 Інші вижили згадують, що виходили на публіку: в кінотеатри (використовуються як для задоволення, так і для тепла), громадські лазні (чистота є ключем до того, щоб непомітно пересуватися в громадських місцях)99

кафе, ресторани і більярдні - все це було популярним способом розім'яти ноги і розслабитися. Опера також була дуже популярна серед деяких дайверів, принаймні, до тих пір, поки гестапо і його єврейські інформатори не пронюхали про це.100

Ці місця, особливо ресторани і кафе, також служили місцями для покупки товарів на чорному ринку і встановлення інших корисних контактів, і тому ці місця служили двоякою мети - виживання.101

Євреї, які живуть в камуфляжі, часто докладали зусиль до соціалізації і втерению в довіру до свого нового оточення, і змішання з неєвреями служило як соціальної, так і практичної мети. Доктор Шарлотта Бамберг вирушила в місто Перлеберг, розташований приблизно в ста милях від Берліна, після того, як нова постанова в місті її попереднього проживання вимагало, щоб усі "постраждалі від бомбардувань" громадяни реєструвалися. Готель "Берлін" став її новим будинком; готель також був місцем громадських зустрічей членів винищувальної ескадрильї люфтвафе. За її словами, це, мабуть, не особливо турбувало Бамберг: "У супроводі солдата, з яким легко знайомився за вечерею, людина випромінював повагу і довіру, так що на деякий час запанував мир"102. Будь то на роботі або в соціальних ситуаціях, завоювання довіри неєвреїв додавало рівень захисту. Якщо врахувати вік людини в камуфляжі, з фізичної та соціальної точки зору, для розумної, витонченої жінки, яка "без зусиль" знайомиться з людьми за вечерею, могло бути менше місць, більш безпечних, ніж готель, що приймає ескадрилью люфтваффе. Мова, який Бамберг використовувала для опису цих зустрічей, припускає, що вона швидше насолоджувалася ситуацією, усвідомлюючи при цьому її серйозність.

Гонитва за дозвіллям іноді приймала ще більш показні форми. Перед своєю втечею в Швейцарії Чома Шенхаус купив невеличке видання "Це видання у відкритому доступі", яке стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

148 • Затоплений на поверхні вітрильник під назвою "Камерад". Щоб краще грати роль досвідченого моряка-любителя, він навіть роздобув у одного білий светр з високим коміром і білі штани. 103 Однак у нього майже не було підготовки, і перша вилазка Шенхауса поодинці обернулася невеликий катастрофою: він втратив керування човном на річці Гавел, яка протікає через західні райони Берліна, і застряг в бур'янах. Щоб запобігти майбутні катастрофи, Шенхаус купив підручник з вітрильного спорту для початківців. Зрештою, як нагадав йому колега-дайвер, якщо човен перевернеться, влада буде там для перевірки: “І, я вважаю, акварельні марки на вашій [підробці]

посвідчення особи після звільнення є водонепроникними?"104 І все ж, незважаючи на небезпеку, бажання викроїти моменти розслаблення було потужним мотиватором для деяких людей.

Хоча багато підводники шукали хвилин розваги, вік відігравав певну роль в їх поведінці. Купівля Шенхаусом вітрильника наводить на думку, що молоді євреї — Шенхаусу було всього двадцять років — були більш готові ризикувати, ніж євреї постарше, досягли зрілості в часи Веймарської республіки або Вильгельминского періоду. Звичайно, юнацьке поведінку в гонитві за дозвіллям і виживанням іноді призводило до нерозсудливості. Рут Арндт провела частину 1944 року, працюючи в продовольчому магазині, яким управляли нацисти. Щоб поповнити свій убогий запас їжі, Рут крала крихітні порції какао, кави і цукру і ховала їх в маленьких клаптиках паперу. У момент гордості Рут довірила своєму батькові те, що вона робила. Десятиліття потому Рут все ще пам'ятала відповідь свого батька: "Боже мій, я сподіваюся, що ви, діти, [повернетеся] до нормального життя і припиніть все це, як тільки війна [закінчиться]".105 Боротьба за виживання інколи спонукала молодих нелегалів йти на ризик, який лякав їх старших, ілюструючи одвічну прірва між поколіннями. В хаотичні роки затопленої життя, коли сім'ї розпадалися, а молодь була надана самій собі, молоді люди розсували межі з більшою впевненістю. -

зухвалість і нерозсудливість, ніж у їхніх старших товаришів.106

Похмурі і виснажливі періоди ув'язнення були нудними, і деякі дайвери, особливо молодь, відчували себе пригніченими. Розсовуючи свої кордони, ці люди відкривають ряд можливостей для дій, зазвичай, не пов'язаних з приховуванням. Тим не менш, нелегальна життя в нацистському Берліні, якою б небезпечною вона ні була, як і раніше дозволяла, а іноді навіть заохочувала вічний бунт молоді.

Так, двадцятидворічна Інгеборг Е. знайшла роботу в компанії "offi ce help" (Бюрокрафт) незабаром після того, як потонула разом зі своєю матір'ю. Коханець її матері, не єврей, забезпечив Інгеборг цю посаду. Робота виконувала для неї кілька функцій: "Оскільки я не хотіла постійно отримувати підтримку від своєї матері, і оскільки я також хотіла мати кілька позначок для себе, а також тому, що в молодості мені було нудно сидіти вдома, я вирушила на пошуки роботи".107 Коментар Інгеборг відображає розчарування, яке відчувають багато молоді нелегали. Бажання уникнути подвійних обмежень parental Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Життя • 149

контроль і приховане життя спонукали молодих людей прокладати свої власні шляхи до виживання і саморозвитку.

"У березні 1944 року моя мати померла з-за численних поневірянь": Хвороба, смерть, вагітність і сексуальне насильство в Сокрытии108

Над підводними човнами нависло багато загроз, деяких з яких вони навчилися уникати або, принаймні, пом'якшити. Однак хвороби і каліцтва часто були неминучі.109 У цих випадках хворі люди оцінювали тяжкість свого захворювання і, іноді консультуючись з іншими людьми, визначали мінімальний обсяг медичної допомоги, необхідний при номінальному рівні ризику. У травні 1944 року Рут Арндт злягла з серйозним захворюванням тонзилітом, осложнившимся абсцесом в горлі. Рут працювала в родині іспанського аташе трохи більше місяця, і її хвороба призвела до небезпечного ускладнення в безпечній обстановці. Лікарю потрібно було розкрити абсцес, але Рут коливалася. Вона не могла дозволити собі цю процедуру, а думка про те, щоб вплутати незнайомця в свою незаконну життя, яким би переконливим було її алібі, несла в собі певний ризик. Зрештою, роботодавець Рут попросив матір Рут (сімейного кухаря) втрутитися і переконати Рут пройти процедуру. Саме по собі це діяння було небезпечним, оскільки інші слуги дивувалися, чому кухар виявляє такий інтерес до добробуту няні. Хоча роботодавець Рут запропонував оплатити витрати самостійно, доктор відмовилася. Рут вважала, що він щось відчув у ситуації і виконав процедуру безкоштовно. Рут повністю одужала.110

• • •

Погіршення здоров'я є повторюваною темою у низці повоєнних свідоцтв, у яких вижили, часто описують це як результат їх численних Aufregungen (хвилювань) і Entbehrungen (позбавлень).Також сталося 111 смертей, але вижили не завжди згадують конкретну причину. Наприклад, Енні Пристер просто помітила, що її чоловік помер 25 вересня 1944 року в результаті заворушень нашої льотної життя"112.

"Заворушень" та "поневірянь", яким піддалися підводні човни, було багато.

Поряд з фізичними захворюваннями і травмами, психологічні фактори брали своє, а стреси, пов'язані з нелегальною життям, приводили до проблем із серцем і нервами.

Тим не менш, як вказує коментар Пристера, конкретні причини смерті, навіть якщо вони були відомі, займали уми вижили менше, ніж загальні обставини. Те, що вбивало їх близьких, було умовою незаконного, переслідуваного існування в цілому.

Багато з затоплених євреїв міста в якийсь момент постраждали від травм, хвороб, недоїдання і навіть відчаю. Більшість з них пройшли через всі труднощі - Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

150 • Вихід на поверхню часто призводив до значного погіршення здоров'я.113 Фізичне напруження, викликане біганиною по всьому місту в пошуках виживання, означало, що недоїдання було найбільш поширеним захворюванням.114 Навіть до занурення у воду продовольчі картки євреїв не давали їм права на жири, м'ясо або фрукти. Вони харчувалися в основному овочами і крохмалями і вже страждали від наслідків такого обмеженого раціону харчування.115 Непомірно висока вартість продуктів харчування на чорному ринку і незаконні продуктові картки зробили продукти харчування цінним і ненадійним товаром. Одна вижила згадувала, що її наречений незадовго до свого захоплення і депортації захворів через недоїдання.116 Інший чоловік, який провів майже три роки під водою, до кінця війни важив приблизно сімдесят п'ять фунтів.117 Недоїдання не лише підірвало фізичну силу підводників, але і позначилося на здатності мислити самостійно, йти на прорахований ризик і зливатися з нееврейским населенням. Наслідки недоїдання в поєднанні з фізичними та емоційними травмами, отриманими в результаті нелегальної життя, призвели до іншої поширеної хвороби - розпачу. Розпач було більше, ніж просто періодом депресії або страху, воно означало повну втрату надії. У таборах таке розпач було звичайним явищем; дійсно, деякі вижили в таборах згадують, як дивилися на ув'язнених і усвідомлювали їх неминучу смерть.118 В Берліні відчай не було автоматичним смертним вироком. У деяких випадках люди одужували. Сильна емоційна підтримка з боку помічників та інших євреїв була життєво важлива для цього одужання. І все ж відчай було порочної хворобою, яка загрожувала захлеснути багатьох людей.119

Відчай часто гризла сестер-близнюків Аннелі і Маріанну Б. Сліпота Маріанни поставила перед Аннелі завдання добувати їжу, продовольчі картки і кров, що змусило їх розлучатися на короткі періоди часу. В інтерв'ю, даному через кілька десятиліть після війни, Аннелі згадала конкретну поїздку, яку вона зробила в Берлін за новими продовольчими картками. Вона залишила Маріанну на фермі, де вони жили удвох. Вона сказала Маріанні вважати, що її схопили, якщо вона не повернеться до певного часу. Однак випадкова зустріч з незнайомцем в поїзді затримала її повернення. Всупереч всім доводам розуму, Аннелі повірила йому в свою єврейську приналежність.

Вона зійшла з поїзда разом з ним, і він забезпечив її їжею і офіційним проїзним квитком, який засвідчує, що Аннелі працює в його офісі і що її посада вимагає, щоб вона подорожувала. Тим часом Аннелі зрозуміла, що забула надіслати звістку своїй сестрі. Вона помчала назад, щоб знайти Маріанну.

"близька до божевілля". Вона готувалася здатися гестапо. Тільки повернення Аннелис в останню хвилину запобігло це фатальне рішення.120

В інших випадках момент відродилася надії так і не настав. 22 лютого 1944 року дружина Юліуса Розенталя потрапила в дорожньо-транспортну пригоду на вулиці, в результаті чого отримала подвійний перелом черепа. Поліція заарештувала її і доставила в єврейську лікарню для одужання. Знаючи, що тепер її чекає депортація, вона покінчила з собою 12 жовтня 1944 р. 121. У відчаї Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Життя • 151

подальший арешт не був рідкістю. Однак фізичний і психологічний тягар життя під водою також виявилося непосильним для деяких людей. У цих випадках євреї виключали навіть можливість арешту і зводили рахунки з життям.122 Після війни дайвер Еллен Рате згадала випадок з Ханнелоре Л. Ханнелоре була прихистила подруга Еллен, але тяготи нелегальної життя в місті виявилися непосильними для неї:

[Вона] отруїлася на вулиці таблетками. Її знайшли на Нихольсбургерплац і доставили в лікарню Гертрауден, де, не приходячи до тями, вона примудрилася померти невідомою смертю, оскільки, щоб захистити всіх нас, вона знищила свої документи, що посвідчують особу.123

Не всі євреї зневірилися. Не всі зневірені померли. Друзі, родина, любов, відпочинок, робота і воля до виживання - ось деякі з протиотрут від однієї з найбільш смертоносних хвороб війни. Ключ до розгадки для однієї вижила і її сім'ї: "Ми хапали все, що було хоч трохи легким"124.

Незважаючи на всі зусилля підводних човнів вижити, смерті не завжди можна було уникнути. З-за відсутності документації кількість людей, загиблих в бігах, невідомо. Щонайменше 130 євреїв загинули в результаті нальотів, якщо ми хочемо прив'язати рівень смертності серед підводних човнів до рівня смертності серед неєвреїв. Проте ми також повинні пам'ятати, що відсутність доступу до медичної допомоги і гострота нелегальної життя, ймовірно, призвели до більш високого, ніж в середньому рівню смертності. Загибель підводного човна, якщо у них були друзі або родичі, була жахливим психологічним ударом. Більше того, смерть піддає ризику живих.125 На відміну від Ханнелоре Л., яка планувала час і місце своєї смерті, більшість померлих дэшеров зробили це несподівано, і позбавлення від мертвого тіла поставило під загрозу друзів, сім'ю і помічників покійного.126

Віктор Пакман втік з Варшавського гетто зі своєю дружиною в кінці вересня 1942 року, після завершення перших великомасштабних ліквідаційних заходів у гетто тим влітку.127 Його сестра Карола жила в Берліні в змішаному шлюбі. Карола здійснила втечу свого брата й невістки, давши хабар не встановленій особі. Дві інші сестри Віктора, Таня і Співала, разом з дочкою Співала Мері, нелегально проживали в місті з 1939 року. 128 Разом з чоловіком Співала, який втік з гетто в жовтні 1942 року, сім'я жила разом в квартирі Каролы. У вересні 1943 року вся родина отримала харчове отруєння, швидше за все, заражених продуктів, придбаних на чорному ринку. Віктор помер 1 жовтня 1943 р. 129 Родині довелося змиритися не тільки з втратою Віктора, але і з його тілом. Поховання було неможливо. Тому сестри загорнули тіло в килим і випили два

"надійні люди" проклали його вздовж берегів Берлінського ландверканала.

Незабаром влади виявили тіло й поховали його на кладовищі Марцано на околиці Берліна.130

152 • Поховання загиблих під водою на поверхні часто проводилося аналогічно. Незважаючи на трагедію втрати, підводні човни не змогли забезпечити своїм близьким належні похорон і повагу, яких вони заслуговували. Мартін Вольф жив під водою зі своєю дружиною з серпня 1942 року. Фрау Вольф страждала раком і амаврозом.

Проте із-за ризику бути схопленою пара не змогла надати їй необхідну медичну допомогу. Десь наприкінці 1943 або початку 1944 року фрау Вольф померла. У Мартіна було мало варіантів. З допомогою неназваного джерела він посадив свою дружину в невелику візок і помістив її тіло перед поліцейською дільницею. Він не зміг встановити її місцезнаходження останків після війни.131

Хоча Вольф був не самотнім у труднощах, з якими стикався, коли помирав близька людина, деякі євреї і неєвреї, допомагали їм, змогли піти на багато чого, щоб гарантувати, що ті, хто помер в бігах, отримали належні єврейські поховання. Кантор Мартін Ризенбургер, який із-за своєї одруження не єврейкою уникнув депортації і був призначений нацистами в червні 1943 року наглядати за єврейськими похованнями на кладовище Вайсензее, продовжував забезпечувати євреїв належне поховання до останніх днів війни. У своїх мемуарах він розповідає про похорон єврея, який, говорячи мовою як євреїв, так і неєвреїв того часу, помер, живучи нелегально.

Одного разу рано вранці жінка-неєврейка, прихистила цього чоловіка, з'явилася в його офісі, щоб повідомити про смерть. Скритна і налякана тим, що її сусіди-нацисти пронюхають про те, що відбувається, вона, тим не менш, запитала Ризенбургера, чи він може приїхати в той вечір у своєму фургоні (знявши, звичайно, Зірку Давида з свого одягу) і забрати тіло для поховання; Ризенбургер підкорився. Коли через кілька днів відбулися похорони, жінка разом з кількома іншими, які допомагали ховати чоловіка, з'явилася на похоронах, щоб засвідчити свою повагу.132 Ризенбургер зазначив у своїх спогадах, що всі жінки були християнками і носили хрести.

Враховуючи безліч методів, які євреї-утоплениці використовували для маскування себе всякий раз, коли вони спливали в неєврейські світ, було б корисно розглянути, чи всі жінки на похоронах насправді були нееврейками. Ризенбургер зазначає в іншому місці своїх мемуарів, що він завжди намагався наголошувати Вищі святі дні єврейського календаря, якщо це взагалі було можливо, і що він навіть отримував ретельно сформульовані телефонні дзвінки з підводних човнів з проханням повідомити, чи можуть вони бути присутніми на службах. Ризенбургер знав, що гестапо в ці дні веде спостереження, тому він виставив часового і спланував маршрут втечі на випадок, якщо "дэшерам" знову доведеться бігти. Тому для нас логічно припустити, що якщо деякі євреї ризикували своєю безпекою, щоб відвідувати служби і підтримувати почуття єврейської ідентичності та віри, то щось подібне, ймовірно, також відбувалося у випадках, коли товариші по підводному човні (сім'я і / або друзі) хотіли віддати останні почесті євреям, загиблим у бігах.

Життя • 153

Народження дитини також створило проблеми для деяких жінок. Що стосується здоров'я, то більшість жінок-подводниц недоїдали і не мали регулярного доступу до лікаря. Новонароджена дитина також піддавав мати та її помічницю (помічниць) небажаного увазі, а сам акт пологів іноді призводив до доносу і арешту.133 Вагітність, приводила до пологів серед жінок-подводниц, хоча і не була широко поширеною, все ж мала місце. Згідно з вибіркою цього дослідження, шестеро дітей народилися після роботи Великої фабрики.

Кількість вагітностей майже напевно було вище; проте вижили рідко обговорюють викидні або аборти. Аборти були важкодоступними, травматичними і часто проводилися в антисанітарних умовах. Свідчення тих, хто вижив свідчать про те, що більшість вагітностей були результатом сексу за обопільною згодою. Тим не менш, важливо запитати, яким міг бути статевий акт за взаємною згодою в цей час, якщо він відбувався між єврейськими жінками та їх помічниками-неєвреями. Безсумнівно, деякі жінки завагітніли після того, як стали жертвами зґвалтування. Існує також туманна і невизначена сіра зона того, що можна було б назвати "сексуальним обміном". У своєму дослідженні сексуального обміну в Терезиенштадтском гетто Ганна Хайкова проводить відмінність між тим, що вона називає "раціональними відносинами" і "інструментальним сексом", обидва з яких мають пряме відношення до досвіду деяких жінок-подводниц.

Хайкова стверджує, що “раціональні відносини описують будь-який випадок або комбінацію соціальних, сексуальних і романтичних відносин, у яких один або обидва партнери вступають принаймні частково прагматичних причин. Інструментальний секс . . . це короткочасний контакт, позбавлений соціального виміру або має набагато меншу його частину ".134 Хоча такі приклади сексуального обміну також існували серед деяких жінок-подводниц і їх помічниць, і хоча в ряді випадків, певно, давалася згода, важливо пам'ятати про крайньому дисбаланс сил у багатьох з цих відносин, як з точки зору статі, так і в контексті расових переслідувань, в умовах яких діяли підводні човни. Занадто легко те, що почалося як приклад сексуального обміну, може позбутися свого консенсуального характеру і скотитися в сферу насильства. Психологічна травма, пов'язана з цим актом насильства в період і без того підвищеного стресу, ще більше ускладнила виживання. Хоча дуже небагато вижили згадують про зґвалтування, це замовчування не означає, що згвалтування не було. Єврейські жінки, які знаходяться в бігах, особливо якщо вони занурювалися під воду поодинці, часто покладалися на допомогу незнайомців і були особливо уразливі для сексуальних хижаків. Ймовірно, що вижили опускають це травмуючу подію з небажання обговорювати настільки болючий і невимовний опыт135.

Аннелис Б. частину своєї затопленої життя працювала офіціанткою в передмісті Берліна Оранієнбурзі, недалеко від концентраційного табору Заксенхаузен. Один з її колег-офіціантів проявив до неї сексуальний інтерес, але вона веліла йому триматися подалі. Однак його поведінка стала помітно більш агресивним-Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

154 • Виринув на поверхню після того, як Аннелі натрапила на посудомийну машину своєї колишньої єврейської школи для випускників. Озираючись назад, Аннелис запідозрила жінку в тому, що вона донесла на неї колезі, хоча і не пояснює, як це сталося. Чоловік висунув Аннелі ультиматум: секс з ним або концтабір Заксенхаузен. Вибравши, за її словами, "менше з двох зол",

Аннелі займалася з ним сексом і незабаром виявила, що вагітна.136

З вуст в уста Аннелі почула про акушерку, яка робила аборти, вводячи мило в матку. Вона отримала дві або три таких ін'єкції, перш ніж аборт вдався. Однак останні не пройшов. Страждаючи від спазмів у животі, Аннелі переконала друга-Мишлинга дозволити їй залишитися з ним на одну ніч. Тієї ночі у Аннелі почалася кровотеча. Сидячи на відрі, поки витікала кров, Аннелі вирішила подзвонити в лікарню, але там відмовилися прийняти, поки вона вперше не звернеться до лікаря. На щастя, послід пройшов, і кровотеча припинилася. На наступний ранок Аннелі одяглася і пішла; вона не зверталася до лікаря до закінчення війни.137

Зґвалтування і жорстоке поводження представляли фізичну та психологічну загрозу для єврейських жінок. Хоча їх ґвалтівникам-неєвреїв, у разі затримання, загрожувало судове переслідування за образу расової приналежності (Rassenschande), єврейські жінки не могли звернутися до влади, так як їм загрожувала неминуча депортація. Таким чином, чоловіки можуть неодноразово принижувати жінок, що перебувають під їх захистом". Ці акти сексуального насильства, хоча і були наслідком націонал-соціалістичного переслідування євреїв, не обов'язково були актами антисемітів; насправді, багато антисеміти ні в якому разі не вступили б у статевий зв'язок з євреєм.

Швидше за все, зґвалтування часто було актом опортуністів, які скористалися соціальним кліматом, створеним нацизмом, щоб експлуатувати людей, не вдаючись до правосуддя. Тим не менш, це було такою ж мірою "виразом антиєврейського насильства", як стверджує Олександра Пширембель, і наслідком антисемітською і антиєврейської системи.138 Поширеність сексуального шантажу і насильства по відношенню до підводним човнам встановити неможливо, але збережені документи показують, що деяких жінок примушували займатися сексом в обмін на житло та/

або гроші.139 Хоча жінки могли уникнути цих ситуацій, про що свідчить Аннелі, яка ніколи не поверталася до свого нестерпного становища офіціантки, "безпека", яку ці чоловіки забезпечували від арешту і доносу, змушувала деяких жінок відчувати, що у них немає альтернативи.140

У таких ситуаціях сексуальне насильство часто призводило до чогось на кшталт сексуальному рабству, при якому кожне зґвалтування зміцнювало зв'язок між насильником і жертвою.

30 листопада 1944 року німецькі офіційні особи звинуватили неєврея Фріца Вітта у порушенні расової дисципліни. Згідно зі звітом, Вітт вступив у статевий зв'язок з Едіт Е. і її дочкою Інгеборг Е. Вислухавши показання Едіт і Інгеборг, гестапо переконався, що це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Життя • 155

не тільки про вино Вітта у цій справі, але і про те, що Вітт "також не гребував використовувати важке становище двох еврейок, щоб спілкуватися з матір'ю і дочкою одночасно ..."141 Дійсно, Вітт зґвалтував і мати, і дочка, поодинці і разом. Однак у справі Уитта є щось більше, ніж жорстокий акт ґвалтівника, який користувався двома жінками, що знаходяться під його захистом". Дійсно, судячи з усього, відносини між Віттом і матір'ю Едіт спочатку були взаємними. Вітт познайомився з Едіт в 1937 році в Кенігсберзі в Східній Пруссії; звинувачений і знятий з нього за порушення расової дисципліни в 1938 році через відсутність доказів, Вітт знову зустрівся з Едіт в Берліні в 1942 році і відновив випадкові сексуальні стосунки. Едіт і Інгеборг потонули в грудні 1942 року, і Вітт підібрав їх. Між показаннями матері і дочки з цього приводу існують деякі розбіжності. Інгеборг стверджувала, що їй довелося благати Вітта прихистити їх, що він і зробив через своїх відносин з її матір'ю. Інгеборг також заявила, що вони з Віттом не ладнали. Завдяки зв'язкам з двома підводними човнами мати і дочка змогли роздобути фальшиві документи на ім'я Плестер, і в жовтні 1943 року вони зареєструвалися в поліції і отримали продовольчі картки. Протягом цього часу Едіт дбала про Вітте і його квартирі, а Вітт знайшов Інгеборг роботу помічниці в офісі.

За словами Едіт, її сексуальні стосунки з Віттом в кінцевому підсумку включали Інгеборг. Вона не згадує грубу силу як таку, та її єдина згадка про секс "збоченого" характеру стосується заняття з Уиттом оральним сексом. Інгеборг більш конкретна і язвительна під час допиту, можливо, або з-за своєї молодості (на той час їй було двадцять два роки), або з-за своїх відносин з матір'ю. За словами Інгеборг, Вітт і її мати часто сварилися, і їх несумісність поширювалася і на спальню. Десь пізньої осені або на початку зими 1943 року Вітт підійшов до Інгеборг і попросив її зайнятися сексом. Він пояснив, що хотів зав'язати з нею стосунки, оскільки тепер любив її більше, ніж її мати. Інгеборг кілька разів відмовлялася від його залицянь, що призводило до "драматичних сцен" (Auftritten). Її мати була свідком цих епізодів і поговорила з нею: "через Уитта мені довелося піти на жертву".142 зрештою, Інгеборг почала займатися сексом з Уиттом приблизно кожні чотири тижні. Вітт також продовжував займатися сексом з Едіт і, два або три рази, поки Вітт був у стані алкогольного сп'яніння, одночасно і з матір'ю, і з дочкою.

Агресивну і дисфункціональну динаміку, кульмінацією якої стало зґвалтування матері і дочки, слід розуміти як заключну фазу у тому, що, згідно всім задіяним джерел, починалося як кілька "нормальні" і функціонують відносини. Ситуація, що склалася жорстокого поводження була характерна не тільки для нацистської Німеччини; однак, без сумніву, це було результатом системи, в якій жили ці троє. У вільному суспільстві Едіт і Інгеборг хотіли б, щоб це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

156 • Перебувають під водою на Поверхні змогли б покинути судно або доповісти про ситуацію; Уітт не мав би на них ніяких прав. Замість цього Едіт, знаючи, якому ризику піддаються неєвреї, незаконно переховуючи євреїв (і, можливо, навіть переоцінюючи ці ризики), порадила своїй дочці зайнятися сексом з Віттом з вдячності за його допомогу. Дійсно, позиція матері, можливо, відображає ряд подібних випадків прихованого зґвалтування, коли жертва вважала, що це грубе порушення було необхідною ціною, яку потрібно було заплатити за виживання. Крім того, відносини, можливо, ніколи б не досягли цієї точки; там, де можливі свобода вибору і пересування, як тільки відносини псуються, часто ніщо не утримує пару разом.

Однак у нацистській Німеччині закони, що забороняють статеві зносини між євреями і неєвреями, пов'язували Едіт і Інгеборг з Віттом у формі сексуального рабства. З одного боку, мати і дочка були його власністю, щоб експлуатувати їх, поки не зловлять. З іншого боку, одного разу спійманий Уітт теж став злочинцем, хоча і без смертного вироку. Експлуататорська ситуація, що склалася між Віттом, Едіт і Інгеборг, демонструє одне з багатьох порочних і дивовижних боліт, створених в результаті націонал-соціалістичної системи. Нацисти і співчуваючі їм люди були не єдиною загрозою для євреїв. Не вдаючись до закону, євреї перебували у владі всього неіудейського населення. У той час як Вітт скористався ситуацією в сексуальних цілях, будь-яка форма конфлікту між євреями і потурав їх людьми могла призвести до того, що підводні човни опиняться в небезпеці.

Висновок

Для затоплених євреїв Берліна 1944 рік був продовженням боротьби попереднього року. Боротьба за достатнє харчування та дах залишалася в центрі уваги євреїв, і погроза доносу й арешту раніше була велика. Радикалізація націонал-соціалістичної антисемітської політики також підштовхнула раніше перебували під захистом євреїв до занурення. Протягом року успіхи союзників, безумовно, вселяли надію. На західному фронті нездатність нацистського верховного командування Збройних сил (OKW) зупинити наступ західних союзників в Арденнах під час битви в Арденнах виявилася катастрофічною для Німеччини. На східному фронті Поради зупинилися за межами Варшави, і місто упав перед ними в січні 1945 року.

Заяви Гітлера про Тисячолітньому рейху, які здавалися багатьом можливими лише два роки тому, тепер здавалися недосяжними. І все ж, незважаючи на ці перемоги, надія була лише одним аспектом виживання, а для деяких підводних човнів навіть надія була примарною. Хвороба, смерть чи сексуальне насильство з боку потенційних помічників погрожували багатьом. В індивідуальному світі підводного життя підводні човни часто страждали на самоті.

Життя • 157

І все ж, незважаючи на складний і небезпечний характер нелегальної життя, багатьом підводним човнам вдалося, хай і ненадовго, виробити звичний розпорядок у пошуках примарною нормальності. Їм допомагала в їх починаннях мобільність їх положення, а також часті можливості виразити свою індивідуальність. Незалежно від того, включав їх розпорядок дня роботу, участь в групах опору, поїздки на велосипеді по сільській місцевості або зустрічі з членами сім'ї по неділях за грою в карти, євреї вперто прагнули до стабільності і фамільярності, коли це було взагалі можливо, навіть коли заднім числом така поведінка здається дурним і ризикованим. Тим не менше, ці розробки були потужним психологічним і емоційним інструментом, і міські дайвери і лихачі покладалися на них у боротьбі не тільки за виживання, але і за те, щоб продовжувати жити як особистості з почуттям власної гідності. Дійсно, розповіді тих, хто вижив припускають, що емоційні чинники (як позитивні, так і негативні) надали щонайменше таке ж глибоке вплив на переживання і спогади тих, хто вижив, як і фізичні фактори, якщо не більше. Хоча деякі з цих процедур і можливостей для соціальної взаємодії тривали всього кілька днів поспіль, інші тривали місяцями. Однак у міру того, як 1944 рік підходив до кінця, наближення битв переривало повсякденне життя все частіше і дужче. Гітлерівська війна за панування докотилася до німців, і можливість нормалізації, навіть така тендітна, як та, яку пережили берлінські підводні човни, зникла. Їх розріджений і ефемерний розпорядок звалився тільки для того, щоб бути заміненим новими загрозами їх виживанню.

Примітки

1. Про здібності Alltagsgeschichte ігнорувати єдине визначення див. Підлоги Стиджа, Ендрю Стюарта Бергерсона, Морін Хілі і Памелу Е. Светт, "Історія повсякденного життя: друга глава", Журнал сучасної історії 80, № 2 (червень 2008 р.): 361.

2. Ці коментарі були надані в ході групової дискусії, модератором якої виступив Ендрю Стюарт Бергерсон. У групі брали участь Елісса Майлендер Козлов, Гідеон Рувени, Підлогу Стидж і Денніс Суїні. Дивіться "Форум: повсякденне життя у нацистській Німеччині", Історія Німеччини 27, № 4 (2009): 575.

3. Прекрасним прикладом ролі Eigensinn і його зв'язку з Herrschaft в повсякденному житті німців, що живуть під владою нацистів, є книга Ендрю Стюарта Бергерсона "Звичайні німці в незвичайні часи: нацистська революція в Гільдесгаймі" (Блумінгтон: Видавництво Університету Індіани, 2004).

4. LAB, Landesbildstelle, Bestell-Nr. 254931

5. Євген Герман-Фріду, Інтерв'ю 10112, Сегмент 38, Архіву візуальної історії, Американський університет

Фонд Шоа, 1996 рік, дата звернення 9 червня 2018 року.

6. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 34292.

7. Підлогу Стидж у книзі "Форум: повсякденне життя у нацистській Німеччині", 577.

158 • Під водою на поверхні 8. ЛАБОРАТОРІЯ, C Rep. 118-01 Nr.: 30320.

9. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-01 Номер: 31980.

10. Дивіться додаток до цієї книги, в якому зазначено кількість підводних човнів, які перебували на волі до початку 1944 року.

11. Я вдячний Марії фон дер Хейдт за те, що вона звернула мою увагу на ці цифри.

See also Gruner, Judenverfolgung, 47. Детальніше про категоризації Мишлинге і Мишехена та вжиті проти них заходи переслідування читайте у статті Джеремі Ноукса “Розвиток нацистської політики щодо німецько–єврейського

'Мишлиндж', 1933-1945, Щорічник Інституту Лео Бека, № 34 (Нью-Йорк, 1989), 291-354. В останні роки доля Мишлинджа і Мишехена виграла від більш тривалих наукових досліджень. См. Джеймс Ф. Тент "В тіні Голокосту: нацистське переслідування німців, євреїв-християн" (Lawrence: University Press of Kansas, 2003). Ursula Büttner and Martin Greschat focus specifi cally on the fate of Christians of Jewish heritage in Die verlassenen Kinder der Kirche: Der Umgang mit Christen jüdischer Herkunft im "Dritten Reich" (Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht, 1998).

See also, Beate Meyer, "Jüdische Mischlinge": Rassenpolitik und Verfolgungserfahrungen 1933-1945 (Hamburg: Dölling und Gallitz, 1999).

12. Намет в тіні, 2. Ця цифра включає оцінку в сорок тисяч Мишлингов другого ступеня.

13. Намет, В Тіні, 3.

14. Фрідлендер, нацистська Німеччина і євреї, 1:149.

15. Фрідлендер, нацистська Німеччина і євреї, 1:290.

16. Намет, В Тіні, 3

17. Намет, В Тіні, 4.

18. Maria von der Heydt, "'Wer fährt den gerne mit dem Judenstern in der Straßenbahn?': Die Ambivalenz des geltungsjüdischen' Alltags zwischen 1941 und 1945," in im Alltag Holocaust: Jüdisches Leben im Großdeutschen Reich 1941-1945, ed. Andrea Löw, Doris L. Bergen, and Anna Hájková (München: Oldenbourg Verlag, 2013), 65-66. У цій статті фон дер Хейдт дає відмінний огляд повсякденного досвіду і проблем, з якими стикається ця невелика і тому часто випускати з уваги група в Німеччині.

19. Gruner, Judenverfolgung, 91.

20. Намет, В Тіні, 63.

21. См. Справа Георга Каміна в лабораторії, C. Rep. 118-01 Nr.: 34292, і свідчення його дружини Рози в лабораторії, C. Rep. 118-01 Nr.: 30654. Дивіться також справа молодшого капрала Рольфа Б. в наметі, В Тіні, 121-22.

22. Грунер, Єврейський примусова праця, 89-90, 92.

23. Грунер, Єврейський примусова праця, 95.

24. Грунер, Єврейський примусова праця, 95.

25. Грунер, Єврейський примусова праця, 98.

26. Намет, В Тіні, 149.

27. Дивіться, наприклад, LAB, C. Rep. 118-01 Nr .: 34292; LAB, C. Rep. 118-01 Nr.: 35752; LAB, C. Rep. 118-01 Nr.: 33167; CJA 4.1, 2933.

28. Фрідлендер, нацистська Німеччина і євреї, 1:121.

29. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-01 Номер: 31980.

30. Gruner, Judenverfolgung, 47. См. також Готвальдт і Шулле, Judendeportationen, 461.

31. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, OdF Kartei, A-31980.

32. См. Авраам Баркай, "Єврейське життя в умовах переслідувань" в книзі Мейєра "Німецько–єврейська історія", 4: 253.

33. Meyer, "Jüdische Mischlinge," 72-86. См. також Каплан, "Між гідністю і відчаєм", 190-91.

Життя • 159

34. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-01, Номер: 1792.

35. CJA 4.1, 1680. См. Авраам Баркай, "Виняток і переслідування: 1933-1938", в книзі Мейєра "Німецько–єврейська історія", 4: 213.

36. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C 118-01, номер: 2246. У Дрездені випадок Віктора Клемперера та його дружини Єви є особливо яскравим і добре відомим прикладом подружньої вірності і труднощів, з якими стикалися пари в змішаних шлюбах за часів Третього рейху. See Victor Klemperer, Ich will демонструються zeugnis ablegen bis zum letzten. Tagebücher: 1942-1945, ed. Walter Nowojski (Berlin: Aufbau-Verlag, 1995), 2:280. Дивіться також, Генрі Ешбі Тернер-молодший .,

"Голокост Віктора Клемперера", Огляд німецьких досліджень, 22, № 3 (жовтень 1999 р.): 388.

37. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-01, Номер: 31492.

38. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-01, Номер: 39108.

39. Баркай, "Остання глава", 4:381.

40. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-01, Номер: 30591.

41. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-01, Номер: 30591.

42. См. LAB, C Rep. 118-01 Nr.: 31094.

43. See the concerns of Victor Klemperer in Ich will демонструються zeugnis ablegen bis zum letzten, 2:280.

44. See also, Frederick Weinstein, Aufzeichnungen aus dem Versteck: Erlebnisse eines polnischen Juden 1939-1946 (Berlin: Lukas Verlag, 2006), 373. Моя подяка Мартіна Фойгт за те, що вона звернула мою увагу на цю роботу. See also Meyer, "Jüdische Mischlinge," 87-88.

45. LAB, A Rep. 408, Nr.: 11. Tätigkeitsbuch Kripo. Rev. 64.: 1.1.1942–28.12.1944, #81

Selbstmord durch Erhangen. У передсмертній записці говориться: "Пекло дю шене Вельт". The police conclusion regarding Stephan's suicide reads, "Weil seine Ehefrau Jüdin ist und er für sie Unannehmlichkeiten befürchte, die er nicht mehr erleben möchte."

46. Freie Universität Berlin: Zentralinstitut für sozialwissenschaftliche Forschung (Hrsg.),

Gedenkbuch Берлінської der jüdischen Opfer des Nationalsozialismus (Berlin: Druckhaus Hentrich, 1995).

47. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 30638.

48. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 32931.

49. See Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 67.

50. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 31225.

51. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, OdF Kartei, A-31225.

52. Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 100-103.

53. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-01, Номер: 31209.

54. "Wirtschaftsblatt der deutschen allgemeinen Zeitung," in Deutsche Allgemeine Zeitung, Sonnabend, 15. Januar 1944, Nr. 14.

55. ZfA, Досьє Шарлотти Джозеф, "Эрлебнисс". See also Benz, Juden im Untergrund, 26–

29.

56. CJA, 4.1, 2971.

57. CJA, 4.1, 2971. См. також, CJA, 4.1, 2978.

58. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C 118-01, Номер: 38153.

59. Наприклад, дивіться Маурера, "повсякденне життя", 370-71.

60. Маурер, "повсякденне життя", 370-71.

61. ZfA, File of Martin Wasservogel, "Gedichte aus der Illegalität."

62. Шнайдер, "Рятуючи Конрада Латте", 17-22. See also Benz, Überleben im Untergrund, 25-26.

63. ZfA, Досьє Шарлотти Джозеф, "Эрлебнисс". See also Benz, Überleben im Untergrund, 26-29.

64. Рут Р. Свідоцтво про Голокост (T-1763), відеоархів Fortunoff для журналу Holocaust Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

160 • Свідоцтва, що спливають на поверхню, Бібліотека Єльського університету. См. також Ловенхайм, "Виживання в тіні", 132-35.

65. ZfA, Досьє доктора Шарлотти Бамберг, "Унтергетахт".

66. Кронер, Мюллер і Умбрайт, Німеччина і Друга світова війна, 2:519.

67. См., наприклад, Moorhouse, Berlin at War, 83.

68. Стидж, Бергерсон, Хілі і Светт, "Історія повсякденного життя", 365.

69. ZfA, Досьє доктора Шарлотти Бамберг, "Унтергетахт".

70. См. Аннелис Х. Свідоцтво про Голокост (T-276 І T-1866), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

71. См. Аннелис Х. Свідоцтво про Голокост (T-276 І T-1866), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

72. Огляд витоків цього міфу про милі та його переконливе розвінчання див. у книзі Йоахіма Неандера "Данцигское справу про мило: факти та легенди навколо 'професора Шпаннера' і Данцизького анатомічного інституту, 1944-1945", German Studies Review 29, no.

1 (Лютий 2006): 63-86. Тому Сегев простежує витоки "мильного міфу" у книзі "Сьомий мільйон: Ізраїльтяни і Голокост" (Нью-Йорк: Хілл і Ван, 1993), 183-84. См. також Ваксман, "Написання книги про Голокост", 168.

73. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 34859.

74. См., наприклад, LAB, C Rep. 118-01 Nr.: 7436.

75. ЛАБОРАТОРІЯ, C Rep. 118-01, Номер: 8851. See Barbara Schieb-Samizadeh, "Gemeinschaft für und Frieden Aufbau," in Benz and Pehle, Lexikon des deutschen Widerstandes, 213-15. Детальніше про євреїв в берлінському опорі див. Також Вільфрід Лекен і Вернер Ватці, ред., Juden im Widerstand: Drei Gruppen zwischen Überlebenskampf und politischer Aktion, Берлін 1939-1945 (Берлін: Druckhaus Hentrich, 1993); Арнольд Паукером, Німецькі євреї в опорі 1933-1945: факти і проблеми, пер. з англ.

Дебора Коен (Берлін: Allprintmedia GmbH, 2005); Ерік Бразерс, "Берлінське гетто: Герберт Баум і антифашистський опір" (Страуд: Spellmount, 2012); і Кокс, "Кола опору". Огляд єврейського опору по всій Європі і його післявоєнного спадщини див. У Ханса Ерлера, Арнольда Пакера і Ернста Людвіга Ерліха, ред., "Gegen alle Vergeblichkeit": Jüdischer Widerstand gegen den Nationalsozialismus (Франкфурт/

Головна: Campus Verlag, 2003).

76. Для отримання додаткової інформації про повстання у Варшавському гетто 1943 року див. Ізраель Гутман, "Опір: повстання у Варшавському гетто" (Бостон: Houghton Mifflow, 1994). Що стосується зв'язку між повстанням і випадками затоплення варшавських євреїв, див. Paulsson, Secret City, 165-98.

77. Те, що деякі нелегали виступали як окремі особи, також знаходить документацію в книзі Каплана "Між гідністю і відчаєм", 214.

78. См., наприклад, роботу фальсифікатора Чоми Шенхауса у книзі "Шенхаус, Фальсифікатор".

79. Gruner, Judenverfolgung, 49.

80. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 38247.

81. Цей ідеал виник до приходу до влади нацистів, і він був популярною темою у Веймарській республіці. Дивіться, наприклад, Ренате Бриденталь і Клаудію Кунц, "Крім кіндера, кухні, Кірхе: веймарские жінки в політиці і роботі", в книзі "Коли біологія стала долею: жінки у Веймарі і нацистської Німеччини", вид. Ренате Бриденталь, Атіна Гроссмана і Маріон Каплан (Нью-Йорк: Monthly Review Press, 1984), 33-65.

82. Кронер, Мюллер і Умбрайт, Німеччина і Друга світова війна, 2:947.

83. Маріон Каплан дає прекрасний огляд цих мінливих ролей протягом 1930-х років. См. Каплан, "Зміна ролей в єврейських сім'ях" в Нікосії і Скрейз, "Єврейське життя в нацистській Німеччині", 15-46.

84. Каплан, "Зміна ролей", 27.

Життя • 161

85. Було проведено дуже мало порівняльних досліджень переховуються євреїв, і все ж зміна гендерних ролей, що відбулася в Німеччині, з цілого ряду соціальних і культурних причин не була повторена ніде в окупованій нацистами Європі. Захоплююче дослідження Наталії Алексюн про гендер і повсякденному житті переховуються євреїв Галичини показує, що, на відміну від Берліна та Німеччини в цілому, традиційні ролі переховуються євреїв Галичини залишилися переважно незмінними. См. Наталю Алексюн, "Гендер і повсякденне життя євреїв, які ховаються в Східній Галичині", Nashim: Журнал досліджень єврейських жінок та гендерних проблем, № 27 (осінь 5775/2014): 38-61.

86. Каплан, "Зміна ролей", 34-35.

87. ZfA, Досьє доктора Шарлотти Бамберг, "Унтергетахт".

88. См. також Каплан, "Між гідністю і відчаєм", 203.

89. ZfA, Досьє Шарлотти Джозеф, "Эрлебнисс". См. також Каплан, "Між гідністю і відчаєм", 208-9.

91. См. також Каплан, "Між гідністю і відчаєм", 203; Маурер, "повсякденне життя".

370.

92. Мурхауз, Берлін у стані війни, 350-51.

93. Мурхауз, Берлін у стані війни, 122-23.

94. Бруно Р. Свідоцтво про Голокост (T-1764), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету. Дивіться також Рут Гампел, інтерв'ю з автором; Ловенхайм, "Виживання в тіні", 170-71.

95. Докладніше про роль статі і підводного життя читайте в додатку до цієї книги.

96. ЛАБОРАТОРІЯ А, представник 408, Номер 4, №785. “Tätigkeitsbuch 17. Polizei-Revier Kriminalpolizei Weinbergsweg 12." From 1.Januar.1943-31.Dezember.1943

97. Рут Гампел, інтерв'ю з автором.

98. Рут Гампел, інтерв'ю з автором. См. також Рут Р. Свідоцтво про Голокост (T-1763), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

99. За словами Курта Ліндеберга, виглядати чистим і доглянутим було "однією з найважливіших заповідей" підпільного життя. У книзі Ліндеберга "Особистий звіт".

100. Видно, Стелла, 251-52. См. також, Ялович Саймон, Унтергетахт, 305-6.

101. Свідчення тих, хто вижив рясніють згадками про цих місцях. См., наприклад, Рут Дж. Свідоцтво про Голокост (T-1763), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету; CAHS, RG-14.070 М, бобіна 1959 р., fr. 877–

1007; LAB, B Rep 002, Nr. 4861, "Das Ehrengericht des jüdischen Gemeinde."

102. ZfA, Досьє доктора Шарлотти Бамберг, "Унтергетахт".

103. ZfA, Досьє Циомы Шенхаус, "Інтерв'ю з Р. Рогоффом", 14.3.89, Базель, Інтерв'ю, проведене Найссом, Шиебом, Фойгтом, 12.

104. Шенхаус, Фальсифікатор, 128, 126-30.

105. Рут Р. Свідоцтво про Голокост (T-1763), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

106. См. також Мурхауз, Берлін під час війни, 301-2.

107. CAHS, RG-14,070 м, котушка 1959 р., fr. 877-1007.

108. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 31398.

109. См. також Каплан, "Між гідністю і відчаєм", 207-8.

110. Рут Р. Свідоцтво про Голокост (T-1763), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

111. Поганий стан здоров'я внаслідок багаторічного перебування під водою, безумовно, було характерно не тільки для берлінських підводних човнів. Євреї, які потонули в Мюнхені, наприклад, стикалися з аналогічними проблемами зі здоров'ям. See Schrafstetter, Flucht und Versteck, 219-25.

162 • Занурений на поверхню 112. CJA 4.1, 1512.

113. CJA 4.1, 2086.

114. См. також Каплан, "Між гідністю і відчаєм", 207.

115. Баркаи, "В гетто без стін", 4:335. Дивись також, Мурхауз, Берлін під час війни, 83.

116. CJA, 4.1, Nr.: 486

117. CJA, 4.1, Nr.: 648.

118. См. Де Пре, "Вижив", 88-89.

119. См. Мурхаус, Берлін на війні, 302; також Маурер, "повсякденне життя", 373.

120. См. Аннелис Х. Свідоцтво про Голокост (T-276 І T-1866), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

121. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 31476.

122. См. Каплан, "Між гідністю і відчаєм", 211-12.

123. ZfA, File of Ellen Rathé, "Versicherung."

124. Рут Р. Свідоцтво про Голокост (T-1763), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

125. См. також Каплан, "Між гідністю і відчаєм", 207-8; Мурхауз, "Берлін на війні", 299-300.

126. См. Випадок Урсель Ройбер і Єви в книзі Андреаса-Фрідріха "Der Schattenmann", 210.–

17.

127. Пакманы були одними з кількох тисяч євреїв, яким вдалося втекти з гетто. См. Паульссон, "Таємний місто", 76-78.

128. Weinstein, Aufzeichnungen aus dem Versteck, 375.

129. Голод, від якого страждали підводники, іноді приводив їх до вживання неякісної їжі від відчаю. Про іншому випадку харчового отруєння див. Бруно Дж. Свідоцтво про Голокост (T-1764), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

130. Weinstein, Aufzeichnungen aus dem Versteck, 376.

131. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 38159.

132. Martin Riesenburger, Das Licht verlöschte nicht: Ein демонструються zeugnis aus der Nacht des Faschismus–Predigten (Berlin: Union Verlag, 1984), 39-40.

133. LAB, C. Rep. 118-01 Nr.: 30895. См. також Каплан, "Між гідністю і відчаєм", 207.

134. См. Ганна Хайкова, "Сексуальний обмін в часи геноциду: переговори про сексуальну економіці Терезиенштадтского гетто", Signs 38, № 3 (весна 2013 р.): 505-6.

135. Пояснення зґвалтування і його нечастого використання у свідоцтвах вижили див. у книзі Ваксмана "Написання Голокосту", 137-40.

136. См. Аннелис Х. Свідоцтво про Голокост (T-276 І T-1866), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

137. См. Аннелис Х. Свідоцтво про Голокост (T-276 І T-1866), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

138. Alexandra Przyrembel, "Rassenschande" Reinheitsmythos und Vernichtungslegitimation im Nationalsozialismus (Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht, 2003), 475.

139. Каплан, "Між гідністю і відчаєм", 208. Курт Лінденберг також абсолютно ясно висловлюється з цього приводу. Дивіться ZfA, Досьє Курта Ліндеберга, "Особистий звіт".

140. См. Аннелис Х. Свідоцтво про Голокост (T-276 і T-1866), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

141. CAHS, RG-14,070 м, котушка 1959 р., fr. 877-1007.

142. CAHS, RG-14,070 м, котушка 1959 р., fr. 877-1007.

Глава 4

СПЛИВАЮЧИЙ НА ПОВЕРХНЮ

Y• Z

Звільнення союзниками Німеччини від дванадцятирічної нацистської тиранії вступило в завершальну фазу в січні 1945 року. На східному і західному флангах країни союзники вийшли за межі Німеччини, що існували до 1939 року, і почали швидке, хоча й дороге, руйнування Третього рейху. До 31 січня Червона Армія досягла того, що незабаром стане новою східною межею німецького держави, річки Одер, всього в сорока милях від Берліна.1 Однак звільнення міста зайняло ще три місяці. Для затоплених євреїв міста перемога не могла прийти досить скоро. Роки, проведені під водою, протягом яких вони майже постійно перебували в бігах по тіням Берліна, позначилися на здоров'ї і емоційному добробуті всіх тих, хто ще жив у місті. Якою б близькою не була перемога, в центрі уваги середньостатистичного єврея-потопельника залишалося повсякденне виживання в місті, орієнтуватися в якому стає все важче, як географічно, так і особисто. Люті повітряні нальоти тривали, і радянський наступ наповнило місто сотнями тисяч біженців, перетворюючи повсякденне життя в хаос. Коли Червона Армія наблизилася у квітні і почала операцію Берлін", всі жахи нацистської війни, нарешті, обрушилися на жителів Берліна, як неєвреїв, так і євреїв. Коли все закінчилося, Берлін лежав у руїнах, але його єврейські жителі були вільні. Ціна звільнення, однак, була важкою, а досвід звільнення складним.2

Коли Друга світова війна вступила в свою завершальну фазу, межі між уцілілими підводними човнами і нееврейским населенням почали стиратися. Increas-Це видання з відкритим доступом стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

164 • Спливли на поверхню надії і страхи, що залишилися в місті євреїв почали перетинатися з надіями і побоюваннями неіудейського населення таким чином, що це відображало специфічний досвід Берліна військового часу. Навіть у хаосі, викликаному відступом німецької армії, євреї могли використовувати обставини, створені війною, для постійної розробки нових стратегій виживання; враховуючи їх обставини, багато дайвери виявилися дуже вправними у використанні метушні. Дійсно, у міру того, як змінювався місто, вони змінювалися разом з ним, і їх здатність оцінювати ситуацію проявилася, зокрема, в їх реакції на кризу з біженцями в Німеччині і в їх маніпулюванні наслідками повітряних нальотів для одержання законного дозволу на проживання та продовольчих карток. Ці дії були можливі тому, що, всупереч ймовірного характеру укриття, в якому євреї жили майже повністю вдалині від неєвреїв, підводні човни ніколи не розривав своїх зв'язків з громадянським суспільством Німеччини. Їх зв'язок з життям "на землі",

здатність час від часу спливати на поверхню і підніматися на повітря дозволила їм бути в курсі ходу війни та її наслідків для міста і використовувати ці знання, щоб вижити в ці останні важкі місяці.

Вигоди, які витягали з посилюються заворушень у місті, однак, не могли зайти так далеко. Дайвери також страждали від неухильного зниження якості життя в Берліні. Їх положення завжди було незначним і часто ледь стійким, а радянський наступ внесла ще більший хаос в їхнє життя. Воно зруйнувало подоба повсякденного життя, яке вдалося створити підводним човнам. Заснована на нацистське правління, повсякденне життя у Третьому рейху почала валитися разом з режимом, і такий крах, отже, зруйнував випробувані системи виживання підводних човнів. Плутанина в місті також почала підривати здатність деяких із затоплених євреїв міста приймати рішення, що піддавало їх зростаючої небезпеки арешту. Хоча останні транспорти до табору вирушили в березні 1945 року — нацисти ніколи не відступали від свого прагнення до Остаточного вирішення, — міські водолази не знали про цей факт.3 Арешт і депортація продовжували займати важливе місце в їхній свідомості, навіть незважаючи на те, що предмети першої необхідності для виживання швидко зникали.

Стовпотворіння, викликане битвою за Берлін, виявилося останнім випробуванням для приблизно 1700 підводних човнів, які так довго виживали. Настала слідом за роками поневірянь битва виявилася одним з найбільш важких моментів для міських нирців і стремянщиков; вони були оточені з усіх боків. Коли місто занурилося в анархію, євреї теж були втягнуті в боротьбу. У місті, який утратив свою цивільну структуру, ідентифікація людей була практично неможлива, і нирці, особливо чоловіки, ризикували бути розстріляними фанатичними нацистами або євреї, або як дезертири. Крім того, видання the Battle of Berlin, в якому відбувалися бої на кожній вулиці міста, заявило, що це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Наплавка • 165

десятки тисяч життів мирних жителів і бойові дії представляли небезпеку як для євреїв, так і для неєвреїв.

Звільнення міста Радянською армією також не було простою справою. Хоча свободи чекали довго і усвідомлення того, що ти вільний, викликало радість і полегшення, звільнення спричинило за собою невпевненість, небезпека і шок для тих, хто вижив. Поведінка радянських військ було темною плямою на цій події; злочини проти цивільного населення Німеччини поширювалися і на євреїв. Якщо не вдавалося довести зворотне, що вторглися війська припускали, що кожен, з ким вони стикалися, був ворогом, і деякі з тих, що залишилися в місті євреїв стали жертвою цього припущення. Навіть ті, хто особисто не стикався з радянською помстою, часто знали про кого-то, хто це зробив. Хоча у деяких вижили залишилися в основному позитивні спогади про звільнення, звільнення євреїв Берліна було нелегким досвідом. Виняток історії цієї події із загального контексту битви за Берлін спотворює комплексний вплив, який вона справила на тих, хто вижив. Більш того, це міфологізує і обіляє момент в історії затопленої життя, який у контексті посилює зв'язок між затопленими євреями Берліна і містом.

Січень–квітень 1945 р.: Нові і розширені можливості для виживання

12 січня 1945 року сорокаоднолетняя Паула Вигдор, яка пірнула під час Великої заводської операції 1943 року, спливла на поверхню. Втомившись від труднощів нелегальної життя, з якими їй доводилося стикатися, і знаючи про швидке просування союзників по території Німеччини, Вигдор звернулася до цивільним властям Берліна і зареєструвалася як біженка з Эйдткау.4 Эйдткау (нині Чернишевське, Росія) був розташований в самій східній частині Східної Пруссії, регіону, нещодавно захопленого радянськими військами. Оскільки територія тепер вийшла з-під контролю Німеччини, у влади не було можливості перевірити заяву Вигдора. Тому вона отримала продовольчі картки і юридичну реєстрацію. Незважаючи на небезпеку, недавні успіхи союзників переконали Вигдор піти на ризик, тим самим поліпшивши її здоров'я і забезпечивши їй деяку стабільність. Вона була не єдиною нелегалкой, воспользовавшейся падінням Альтрайха і послідував за цим потоком біженців.

Маскуються під "Біженців"

Втеча німецьких цивільних осіб зі східних районів рейху створило важливу можливість для євреїв, готових ризикнути заявити, що вони були біженцями, які рятуються від наступаючої Червоної Армії.5 Дійсно, це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

166 • Кількість німецьких біженців, виринали на поверхню, що проходили через Берлін, було настільки велике, а тиск, який вони чинили на цивільні і військові влади, настільки велике, що деякі нирці в місті відчули себе в достатній безпеці, щоб скористатися хаосом і спливти на поверхню.

Як тільки вони це зроблять, вони зможуть отримати продовольчі картки і, у випадку з такими особами, як Вигдор, зареєструватися в якості законних резидентів. За словами одного пасажира, хаотичність міста допомогла; проявивши трохи нахабства і вихваляння", він тепер міг отримувати продовольчі картки.6 І цей акт не був простий спонтанною реакцією на приплив біженців. Швидше, євреї розширили стратегію утримання самих себе, яка була доступна деяким найбільш сміливим людям з тих пір, як в березні 1943 року почалися масовані повітряні нальоти. При цьому їхні відповіді ілюструють адаптивність стратегій виживання, їх гостре розуміння обстановки в Берліні і їх обізнаність про хід війни.

Червона Армія вперше ввійшла в німецький Альтрайх в жовтні 1944 року, але була відкинута вермахтом, але не раніше, ніж було скоєно масове вбивство більше двох десятків жителів — жінок, дітей і старих — невеликий німецької фермерської громади Неммерсдорф.7 Крім посилення заяв націонал-соціалістичної пропаганди про жорстоку і руйнівною радянської Армії, цей акт підготував ґрунт для того, що до 12 січня 1945 року, датою радянського вторгнення в Східну Пруссію, стало насильницьким переселенням населення історичних масштабів. За оцінками, до середини лютого більше восьми мільйонів німців бігли в Альтрайх.8 щонайменше 120 000 чоловік не пережили цей похід.9 Деякі стали жертвами Рад в результаті вбивства, або, після зґвалтування, самогубства.10 Біженцями були переважно жінки, діти й літні люди. Під час суворої зими 1944-45 років температура опустилася значно нижче нуля, а снігу намело багато; люди замерзли на смерть. Перевантаженість поїздів перешкоджала надійного переміщення на захід; багато подорожували пішки.11 По дорозі вони привезли з собою свої розповіді про політ і про звірства Червоної Армії.

У той час як більша частина Німеччини на захід від річок Одер і Нейсе незабаром зіткнулася з напливом біженців, Берлін, як столиця і важливий транзитний вузол, який прийняв на себе основний тягар; до кінця січня щоденно прибувало більше сорока тисяч біженців.12 Незважаючи на спроби перенаправити поїзда або виштовхнути біженців вперед, місто був затоплений, його залізничні станції швидко перетворилися в тимчасові табори.13 Гад Бек, Мишлинг, згадував, як приплив біженців почав перебудовувати метро: “Станції підземки все більше і більше перетворювалися в аварійні житлові приміщення. Люди розташувалися табором на платформах—

сім'ї зі своїм багажем; деякі облаштували собі зовсім невеликий будинок".14 Багато біженці були хворі, і побоювання епідемії спонукали влади продовжувати рух біженців, часто демонструючи повну байдужість до їхніх страждань.15 Однак ці зусилля були ускладнені тим, що берлінці намагалися самостійно вибратися з міста в порівняльну безпека сільській місцевості та невеликих містечок.

Наплавка • 167

Як би сильно влади не боялися повені міста сотнями тисяч зубожілих і хворих біженців, приплив був приємною можливістю для нелегальних євреїв Берліна розділити допомогу, раздаваемую новоприбулим. Для деяких людей можливості були аналогічні тим, які надавалися повітряними нальотами. З тих пір як у 1943 році в місті почалися сильні бомбардування, зростаюче число постраждалих від бомбардувань дозволило деяким євреям-нелегалам придбавати продовольчі картки, хоча й нерегулярно; це дало їм, за словами одного з тих, що вижили, "можливість взяти участь у дії".16 Рут Арндт була однією з кількох підводних човнів, які розробили кілька систематичний підхід до отримання продовольчих карток. Після повітряного нальоту Рут знайшла нещодавно разбомбленную вулицю, запам'ятала адресу і прийшла в один з місцевих пунктів допомоги.17. Представивши адресу своєї нині "зруйнованою" квартири, потім вона отримала свої продуктові картки. Тим не менш, існував ризик, що один з людей, що стоять в тій же черзі, насправді жив за цією адресою; будьте обережні, Аннеліз Б. Наприклад, завжди питала людей, що стоять перед нею, і позаду неї, де вони жили, щоб не називати один і той же адресу.18 Це не було рідкістю серед дайверів, які намагаються спливти на поверхню.19 Хоча витоки цієї тактики невідомі (Тобто Ділились вижили інформацією один з одним, або це було очевидно?) і акт був небезпечним, руйнування міста і все більш швидко змінне населення зробили камуфляж себе як Ausgebomb-te (r) (постраждалий від бомби) життєздатною альтернативою.20

Продовольчих карток вистачало на два тижні, що було цінним придбанням. Однак очікувалося, що постраждали від бомбардувань берлінці обзаведуться новим житлом до моменту доставки наступних продовольчих карток. Щоб поповнити свій запас, Бруно Р. повернувся в той же реєстраційний центр, грюкнув кулаком по столу і зажадав пояснити, чому йому не доставили нові продуктові картки:

Що це за Schweinerei ?! Чому мені не доставили мої продуктові картки? Тут я працюю в додаткові зміни для фюрера, і мені доводиться жертвувати годинами сну; Я приходжу сюди і стою в черзі. Хто несе за це відповідальність, Міссі? Я хочу знати його ім'я. Я хочу здати його поліції.21

Після довгих вибачень від співробітника центру Бруно, таким чином, вдалося отримати продовольчі картки на додатковий період, включаючи картки на одяг і завжди цінні картки на тютюн. Хоча ця конкретна допоміжна тактика могла спрацювати лише один раз для кожного розподільного центру, Бруно пам'ятає, що така можливість надавалася кілька разів. Однак багато підводні човни не зробили жодних записів про те, що камуфлювали себе як жертв повітряних нальотів. Звичайно, у свідомості багатьох ризик бути визнаним і засудженим переважував вигоди. Тим не менш, враховуючи корисність маскування себе в якості жертви повітряного нальоту, перехід до цього видання у відкритому доступі був наданий за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

168 • Новий на поверхню під водою , який стверджує , що є біженцем з східних районів німецького Гросса .-

райх, мабуть, був наступним логічним кроком.

Приплив біженців служив надійною легендою, що заслуговує довіри в очах цивільних властей, які справлялися із забезпеченням сотень тисяч біженців. Те, що така легенда була можлива, обумовлювалось характером втечі середньостатистичних біженців. Багатьом доводилося тікати від наступаючих радянських військ, практично не предупреждаясь заздалегідь. У поспіху при посадці на поїзд документи були втрачені. Майно, що перевозиться у вагонах, часто залишалося в заметі. Більше того, оскільки дуже багато німецькі міста тепер перебували під радянським контролем, або в облозі, влада не змогли перевірити заяви біженців. Євреї розуміли це і ретельно вибирали міста, які вже були втрачені для Рад або незабаром повинні були бути втрачені. Так, Паула Вигдор стверджувала, що вона була біженкою з найвіддаленіших куточків Східної Пруссії.

Аналогічним чином, почувши про евакуацію Бреслау, Едіт Рут Епштейн оголосила себе біженкою з обложеного города22.

Бреслау був одним з міст, оголошених Гітлером "фортецями", які слід було утримати за всяку ціну. Після спішної евакуації, оголошеної в кінці січня на вулицях по гучномовцях на вантажівках, місто було остаточно відрізаний 12 лютого 1945 року, в результаті чого понад вісімдесят тисяч мирних жителів опинилися в полоні; звільнений він був тільки 6 травня.23 Алібі Епштейна виявилося надійним, і обставини ілюструють гостру обізнаність підводних човнів про хід війни. Вигдор теж приписала швидке просування союзників своїм рішенням зареєструватися у влади.24 Дійсно, міські дайвери не просто знали, що наближаються союзники; вони знали з уст в уста і слухали іноземні радіопередачі, де знаходяться союзники, і вони використовували це знання собі на користь. І все ж криза з біженцями, що охопила місто, був лише одним з елементів, що сигналізують про крах Третього рейху. Тим не менш, хоча камуфляж себе в якості біженця, можливо, приніс користь деяким людям, це був варіант не для всіх дайверів міста або, принаймні, не розглядався ними.

Відвідування бомбосховищ

Одна помітна зміна, яку визнали багато нелегалів, включаючи Бруно Р., особливо в останній, хаотичний місяць війни, полягала в тому, що увага цивільних влади та місцевого населення змістилося з полювання на євреїв-нелегалів на захист міста.25 Також був помітний зрушення в настроях цивільного населення. Вони не чинили опір нацистам, але вони також не були лояльні й не були зацікавлені у остаточною і запеклої боротьби не на життя, а на смерть. Війна була програна, і вони хотіли, щоб вона закінчилася як можна швидше. Безперервні повітряні нальоти і майбутній бій змінили Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Наплавка • 169

змінили свої пріоритети. За словами одного історика, "Бомби мали тенденцію до приватизації".26 Берлінці замкнулися в собі, щоб загартувати себе для тривалої боротьби, і цей зсув дозволив "зухвалим" трохи більше зосередитися на власному виживанні під час останньої битви і менше на тому, щоб уникнути полону. Коли війна повернулася додому до берлінцям і почала радикально змінювати фізичний ландшафт Берліна, вона, отже, почала змінювати поведінку і світогляд людей.

Важливим результатом зміни ставлення цивільного населення стало те, що бомбосховища і підвали житлових будинків ставали все більш доступними для підводних човнів. Протягом багатьох років багато людей, які живуть нелегально, уникали житлових бомбосховищ, а також громадських бункерів.27 зокрема, громадські бункери проходили обов'язкові перевірки, і багато дайвери справедливо побоювалися їх.28 Підводний човен "Фрідріх Ронхаймер", наприклад, завжди уникала укриттів. Проте все змінилося в останній місяць війни. У той період Ронхаймер відчував себе досить комфортно, щоб відвідувати притулки, тому що "атмосфера робила це можливим". Дійсно, його тепер правдоподібний привід про те, що залізничне сполучення було перервано, не піддавався сумніву.29 Навіть в громадських бункерах, деякі з яких тепер розраховані на одночасне розміщення понад тридцять тисяч душ, дні суворих перевірок пропусків відходили в минуле (див. Рисунок 4.1).

Малюнок 4.1. Берлінці штурмують громадський бункер. Вже в 1943 році берлінці штурмували один з громадських бункерів у парку Гумбольдтейн в районі Одружень. До 1945 році хаос тільки посилився.30

170 • На поверхні Для більшості берлінців, євреїв і неєвреїв, почастішали повітряні нальоти були більш серйозною загрозою. 21 квітня Рут Арндт і її подруга Еллен Левінські вирішили ризикнути і відвідати сусіднє бомбосховище; напередодні вікна фабрики, в якій вони ховалися, були вибиті вибухом бомби, яка впала в безпосередній близькості.31 За минулі роки євреї-потопельники навчилися брехати і блефувати, щоб виплутуватися зі складних ситуацій, і в хаосі останніх тижнів війни відвідування бомбосховищ тепер розглядалася як прийнятний ризик. Якщо їх ніхто не впізнавав, вони були в безпеці. Принаймні, в притулках їх доля була, у деякій мірі, під їх контролем. Бомби, однак, не були. Таким чином, повітряні нальоти були корисні до певного моменту; оскільки з лютого їх інтенсивність зросла, викликана ними плутанина спочатку пішла на користь підводним човнам. Тим не менш, коли Поради наблизилися до річок Одер і Нейсе, що послідувала за цим, швидка дестабілізація життя в місті також почала працювати проти тих, хто мчав по місту в спробі вижити, і часто ускладнювала їх спроби.

Січень 1945–квітень 1945: Небезпеки

розпадається "Повсякденне життя" в Берліні

Повернувшись у місто після того, як її іспанські помічники покинули Німеччину восени 1944 року, Рут Арндт разом зі своєю подругою Еллен Левінські влаштувалася покоївки в сім'ю полковника вермахту, який знав, що вони євреї. Рут і Еллен також обслуговували столики, коли сім'я влаштовувала звані обіди для співробітників, від п'яних докучань яких Рут і Еллен іноді доводилося відбиватися. Сім'я забезпечувала Рут і Еллен залишками їжі, у тому числі одного разу залишками гусака, які Рут і Еллен віднесли в свій притулок на фабриці, щоб поділитися з братом Рут Еріхом і його другом Бруно. Потім, 3 лютого, коли Рут була на роботі, спрацювала сирена повітряної тривоги. Рут вирішила сховатися в підвалі, оскільки в цьому районі її не знали. Як тільки все закінчилося, вона вийшла й попрямувала до метро, але воно було закрито. Коли вона поверталася в свою квартиру на фабриці, руйнування від останньої бомбардування збільшувалися по мірі того, як вона підходила ближче: вулиці були вкриті димом, уламками, мертвими кіньми і мертвими людьми. Загинуло понад 2500 берлінців; понад 100 000 людей залишилися без даху над головою. На щастя, фабрика все ще стояла, і її родина і друзі не постраждали. Та лютнева вилазка виявилася для Рут однією з останніх на решту війни; в результаті почастішали повітряних нальотів у місті ставало занадто небезпечно.32 Мартін Ризенбургер, доглядач єврейського кладовища в районі Вайсензее міста (на якому в результаті повітряних нальотів було знищено більше чотирьох тисяч могил), зазначив у своєму повоєнному звіті, що це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Наплавка • 171

жахливі руйнування в результаті того ж самого повітряного нальоту, який пережила Рут; в результаті з того моменту він теж рідко залишав кладовищі.33

Звичайно, до цього моменту небезпека переслідувала міських нирців вже більше двох років, але небезпека була частиною повсякденного життя підводних човнів; дійсно, за словами хроніста Рут, "Вони жили з небезпекою так довго, що відчували себе несприйнятливими до неї".34 Хоча це дещо перебільшено і, звичайно, застосовується до всіх міських нирцям, не можна заперечувати, що до цього моменту, в гонитві за елементарним виживанням і почуттям нормальності, багато з них розробили різні тактики пересування по місту, обходячи небезпека стороною. І все ж, якою б рівень контролю над своїми долями, на думку деяких найбільш переконаних дэшеров, вони не знайшли, вони не могли прикидатися, що мають будь-який контроль над бомбами, які падали зі все зростаючою частотою та інтенсивністю і які почали спотворювати колись знайомий міський пейзаж до невпізнання. Дійсно, у багатьох відносинах той факт, що саме повітряні нальоти 1945 року в кінцевому підсумку зробили місто

"дуже небезпечно" для навігації з будь ступенем знайомства і впевненості є свідченням величезних навичок виживання, вироблених підводними човнами за попередні роки.

Незважаючи на збільшені, але все ще обмежені можливості отримання продовольчих карток і реєстрації, з лютого 1945 року життя під водою стала помітно небезпечніше. Берлін почав піддаватися майже щоденним повітряних нальотів; будь-яке подібність нормальності, незважаючи на її коріння в націонал-соціалістичному бачення, звалилося як для євреїв, так і для неєвреїв.Наближення Рад, зростаюча нестача продовольства і триває полювання гестапо за рештою підводними човнами ще більше дестабілізують життя в бігах. Те, що інфраструктура міста не зруйнувалася раніше, свідчило про планування влади у воєнний час, а також про волю берлінців продовжувати боротьбу перед обличчям приголомшливих наслідків повітряних нальотів.36

Тим не менш, найпізніше до березня 1945 року останні ознаки повсякденного життя практично зникли. Останні місяці війни стали свідками розпаду берлінського суспільства та відповідного розпаду стандартних реакцій підводних човнів на управління нацистським суспільством. Всі євреї-потопельники, незалежно від їх конкретної форми втечі, коли Третій рейх вступав у передсмертну агонію, стикалися зі зростаючими труднощами виживання. Чим ближче підходив кінець війни, тим небезпечніше ставало їх життя.

Протягом перших трьох з половиною років війни Берлін був позбавлений від жахів і небезпек великомасштабних бомбардувань міста. Первинний збиток столиці був незначним. Все змінилося 1 березня 1943 року, коли Королівські військово-повітряні сили (ВПС) скинули на місто більше дев'ятисот тонн бомб.37 частих і масованих авіанальотів протягом наступних двох років повністю змінили міський пейзаж. Берлін ніколи не був охоплений такими руйнуваннями, від яких постраждали Дрезден і Гамбург, завдяки його відкритим просторам Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

172 • Затоплені надводні частини і великі бульвари, хоча майже 75 відсотків руйнувань в місті було викликано пожежею.38 Це сталося не з-за відсутності зусиль союзників. Берлін переніс більше повітряних нальотів — 450 до кінця війни — ніж будь-який інший місто. Більше 45 000

на місто було скинуто тонни вибухівки.39 Стратегічні бомбардування часто були неможливі через хмарності, тому бомби падали навмання.40

Королівські ВПС продовжували свої нічні бомбардування міста, а американці продовжували денні нальоти, які вони почали минулої весни.41

До кінця зими 1945 року столиця Третього рейху швидко перетворювалася на "місто-привид" (див. рисунок 4.2).42 Починаючи з масованих повітряних нальотів у березні 1943 року, Геббельс наказав закрити всі школи і евакуювати понад мільйон берлінців. На початку війни населення Берліна становило майже 4,5 мільйона осіб. До початку 1945 року населення становило від 2 до 2,5 мільйонів осіб.43 До кінця війни понад мільйон берлінців залишилися без даху над головою.44 Багато з тих, хто не був бездомним, чи могли називати свій притулок будинком: вибиті вікна, що обрушилися дахи і напівспалені житла були характерні для багатьох з цих будівель.

Для берлінських підводних човнів повітряні нальоти, особливо ближче до кінця війни, були складним досвідом. Гад Бек так описав своє ставлення: "З одного боку, ми були в такій же небезпеці і страждали від бомб так само сильно, як і всі інші; з іншого боку, однак, ми були раді всьому, що союзні війська робили, щоб нашкодити нацистам".46 Дійсно, хоча бомби були спрямовані проти нацистської держави з метою припинення війни, їхні цілі були невибірковими. Євреї, можливо, боялися повітряних нальотів навіть більше, ніж інші, оскільки притулку були доступні не завжди. 3 лютого 1945 року сім'я Віктора Пакмана, померлого від харчового отруєння в жовтні 1943 року (див. Главу 3), зазнала ще три втрати. В той день союзники завдали свій самий нищівний удар по місту, скинувши більше одинадцяти тисяч тонн вибухівки.47 Сестра Віктора Таня, його дружина Роза і знайомий з варшавського гетто потрапили в полум'я по дорозі в притулок в районі Кройцберг. Дві що залишилися в живих сестри і племінниця Віктора також втратили свою квартиру.48 Останні рейди, можливо, принесли надію і можливості для деяких, але для багатьох вони дали надію лише в абстрактному сенсі.

З точки зору щоденного виживання, рейди представляли додаткову загрозу.

До початку весни громадянська життя в місті припинилася, і хоча розпад громадянського суспільства Німеччині дійсно полегшив євреїв деякі аспекти втечі, загальний стан життя підводних човнів значно погіршився. Незважаючи на те, що євреї ніколи повністю не інтегрувалися в повсякденне життя язичників, вони не жили в зануренні незалежно від цього

"інша" життя. Дійсно, у міру того, як війна наближалася до кінця, ці дві різні життя зближувалися. Наслідки повітряних нальотів і дезінсекція - Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Наплавка • 173

Малюнок 4.2. Сцена зі зруйнованого району Мітте, близько 1945.45 рр.

174 • Виходять на Поверхню відмінності в повсякденному житті німецького населення були охарактеризовані наступним чином:

Руйнування змусило вас зайнятися справами: знайти захист, дах над головою, членів сім'ї; звернутися за державною допомогою; організувати отримання того, чого постійно не вистачає; а також купувати і продавати на чорному ринку. У Берліні все було в порядку речей.49

У багатьох відношеннях це опис майже могло б служити описом повсякденному житті берлінських дайверів і дашеров. Однак труднощі були ще більшими для євреїв. Дійсно, хоча військові успіхи союзників несли з собою надію на визволення, за іронією долі короткострокових наслідком таких перемог для підводних човнів стало значне ускладнення повсякденному житті і зникнення різних засобів виживання.

По-перше, розпад цивільного життя в останні місяці війни означав припинення роботи для камуфльованих євреїв, навіть якщо деяким з них вдавалося зберігати свої робочі місця до приходу росіян. Шарлотту Джозеф, все ще працювала на сім'ю Бендер неподалік від Данцига, залишили збирати сімейну меблі. Таким чином, вона зберегла дах над головою і псевдонім сімейної няні.50 Проте у тих, хто все ще жив у Берліні, в лютому стало скорочуватися кількість робочих місць. Рут Арндт перестала ходити на роботу після того, як в лютому пережила повітряний наліт. Її братові Еріху і його другові Бруно вдавалося продовжувати працювати на своїй фабриці до початку квітня, коли радянські досягнення призвели до закриття другорядних виробництв. Більше того, будучи молодими чоловіками, вони піддавалися ризику примусового призову в армію або арешту в місті, де всі чоловіки, від хлопчиків до літніх людей, готувалися до майбутньої фінальної битви.51

У березні 1945 року через стрімко погіршуються умов у місті Уолтер Штернберг також втратив роботу. Штернберг нелегально працював на косметичну фірму Gebrüder Müller з 1939 року, і ніхто не знав, що він єврей. Хоча такі подвиги були рідкістю, вони були можливі. Насправді, чим раніше людина зможе замаскуватися, тим більше у нього шансів вести безперервне, стабільне існування без необхідності постійно пірнати і спливати на поверхню. У Штернберга було майже два роки до початку депортацій, щоб закласти основу для свого прикриття як неєврея. До того часу, коли вони почалися в 1941 році, вже не було необхідності піддавати сумніву його розповідь. Він також влаштувався в робочому середовищі, де його ніхто не знав, оскільки його первісне місце проживання знаходилося в одному районі, а місце роботи - в іншому. Він пішов на дно в 1940 році, а в 1943 році його підвищили до менеджера. 52 Припинення його роботи означало кінець того, що, мабуть, було напрочуд стабільною ниткою існування в його нестабільною життя.

Наплавка • 175

Навіть якщо б підприємства залишалися відкритими і найняті підводники ризикнули з'явитися, до березня 1945 року пересуватися по більшій частині міста було практично неможливо. Повітряні нальоти завдали збитків міському громадському транспорту. Анхальтер Bahnhof, залізнична станція, що обслуговує сорок тисяч пасажирів щодня в період свого розквіту, була зруйнована в лютому 1945 р. 53 Вже восени 1944 року транспорт став для берлінців проблемою. Гад Бек згадав труднощі пересування по вулицях Берліна: трамвай ... був у жахливому стані. Майже всі вікна були розбиті, і вітер свистів у машині. Іноді всім доводилося виходити, бо рейки були пошкоджені. Потім нам довелося б пройти кілька кварталів, щоб сісти на інший трамвай тієї ж лінії і продовжити рух за маршрутом. . . . Чим ближче ми підходили до центру міста, тим більше були руйнування від бомб.54

Такі перерви були лише частиною труднощів для Бека. Активний член кіл сіоністського опору, двадцятиоднорічний юнак взяв на себе роль лідера опору, допомагаючи добувати їжу і житлові приміщення для більш ніж тридцяти євреїв-нелегалів, які переховувалися по всьому місту. Зв'язку Бека з сіоністами, а також його статус Мишлинга означали, що у нього був більш легкий доступ до джерел їжі і даху над головою, ніж у багатьох підводних човнів. Проте до 1945 році повітряні нальоти зруйнували його "мережа" помічників, а також його зв'язку з тими, хто переховувався. По мірі того як інфраструктура міста руйнувалася, Бек все частіше проїжджав повз зруйнованих жител як підводних човнів, так і їх помічників, що ускладнювало його зусилля по їх забезпеченню.55

Зростаюче руйнування міста не лише перешкоджала діяльності Бека, але й було причиною погіршення умов життя затоплених євреїв. Місця для укриття часто були антисанітарними і неопалюваними.

Однак у міру того, як все більше і більше міста перетворювалося в руїни, навіть нелегали, які колись жили у відносному комфорті полуотапливаемых коморах і квартир, виявили, що їх можливості для укриття тепер досить обмежені: "Великі бомбардування наростали, всі знайомі і друзі мало-помалу були повністю розбомблені, і у нас більше не було житла".56 В лютому 1945 року квартира, в якій жив Уолтер Штернберг, була зруйнована в результаті повітряного нальоту; проте жінка, укрывавшая його, змогла знайти нове житло.57 І все ж, навіть коли притулку були ще в деякій мірі цілі, вибиті вікна практично зводили нанівець відносне тепло в квартирі, і підводники були змушені, якщо могли, закривати вікна папером.58

Наближення Червоної Армії повинно було вселити в підводні човни нову надію; в більшості випадків так і було. Тим не менш, зайшовши так далеко, деякі окремі версії цього видання у відкритому доступі стали доступні на умовах ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Люди, що опинилися на поверхні, такі як двадцятичотирирічна Герда Фінк, почали сумніватися в своїй здатності протриматися набагато довше: "Ми б не змогли протриматися набагато довше, тому що з-за безперервних перевірок та рейдів, проведених нацистами, нас би зрештою виявили ..."59 Поліцейські патрулі, звичайно, завжди були частиною реальності підводного життя. Щоб уникнути цих патрулів, був необхідний підроблений паспорт або навіть підроблене поштове посвідчення особи.60 Однак в останні місяці війни почастішали раптові рейди та посилені перевірки перепусток, в результаті яких траплялися ті, у кого не було необхідних підроблених документів.

Збільшення числа поліцейських патрулів було помічено не тільки нелегалами, але і їх помічниками.61 Це стало результатом зростання числа дезертирів з вермахту і необхідності для влади зібрати всіх працездатних чоловіків і юнаків для останньої битви проти Рад. Юліус Беккер, який перебував під водою з кінця 1942 року, згадував, з якими труднощами йому доводилося уникати перевірок в місті, де, за його твердженнями, з німецької армії дезертирувала вісімдесят тисяч чоловік.62 До цієї дати дезертирувала більше ста тисяч німецьких солдатів, що дозволяє припустити, що заяви Беккера, можливо, не так далекі від істини, як здається на перший погляд.63 Двадцятип'ятирічний Хайнц Т.

згадав, як всюдисущі патрулі змушували його відчувати себе "зацькованою дичиною" (gehetztes Wild).64 Таким чином, поряд зі зростаючими труднощами, пов'язаними з порушенням повсякденному житті і добуванням їжі і даху над головою, євреям доводилося боротися з агентами гестапо, які не відмовилися від пошуків євреїв-нелегалів, ні від своєї прихильності Остаточного вирішення.

Дійсно, 15 січня 1945 року Головне управління безпеки рейху наказав депортувати всіх мишлингов і євреїв у змішаних шлюбах в Терезиенштадт, починаючи з лютого. Однак цей наказ не був виконаний в Берліні через брак транспорту, викликаної останніми, відчайдушними спробами вермахту стримати наступаючі радянські війська.65

Дійсно, останній запланований поїзд на Освенцим 5 січня 1945 року був перенаправлений в Заксенхаузен, що перевозив 30 осіб.66 Всього в 1945 році з Берліна покинули чотири транспорту, доставили 129 осіб в Заксенхаузен і Терезиенштадт. Останній поїзд вирушив з Берліна в Терезиенштадт 27 березня 1945 року, перевозячи 42 человек67. Серед них були Дженні Майзельс, її дочка Гізела і новонароджений син Гізели Майкл. Гізела надійшла в міську жіночу клініку (Städtische Frauenklinik) в районі Шарлоттенбург в січні, щоб дочекатися народження дитини; для цього вона роздобула фальшиві документи. Гізела народила 18 лютого 1945 року. Чотири дні потому, коли її мати Дженні була в лікарні, відвідуючи свою дочку і внучку, всі троє були арештовані. На них донесли, і вони були відправлені в Терезиенштадт. Всі троє прибули туди 28 березня, і вони були звільнені 7 травня 1945 року. 68 Хоча великомасштабні депортації були більше неможливі і повністю завершилися, це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Наплавка • 177

У березні затоплені євреї не могли цього знати. Навіть якщо б їх не депортували, тортури і загроза страти залишалися цілком реальними можливостями. Дійсно, арешти євреїв тривали до останніх днів війни.

Неминучий крах Берліна також підірвав спроможність підводних човнів приймати рішення. Швидке мислення завжди було необхідною навичкою для виживання в місті. Однак стрес останніх місяців і тижнів війни дестабілізував їх сприйняття оточення, яке характеризувало відносини підводних човнів з містом. Так, 14 березня 1945 року, незабаром після 22:00 вечора, перехожі заарештували вісімнадцятирічного Курта Ст. в районі Мітте після того, як він спробував втекти від двох співробітників поліції; його спільникові, двадцатипятилетнему Стефану Ст., вдалося втекти. Під час втечі один з двох офіцерів був застрелений.69 Побіг у протилежному напрямку, як і Курт, Стефан втік, але був поранений кулею. Курт і Стефан працювали в мережі опору Гад Бека і надавали допомогу євреям-нелегалам після їх втечі в минулому році. Курт, з допомогою Бека, уникнув примусових робіт у місті. Стефан втік з Бухенвальда і дістався до Берліна.70 Працюючи в оточенні Бека, ці двоє надали допомогу щонайменше тридцяти шести євреїв-нелегалам в місті. Групі довгий час вдавалося функціонувати практично без збоїв. Однак після арешту самого Бека 2 березня 1945 року мережа групи почала швидко розпадатися, що поставило під загрозу життя десятків человек71.

Після свого затримання Бек, досвідчений в роботі берлінського підпілля, був вимушений передати свою роботу іншим. Таким чином, в ніч на 14 березня Курт і Стефан закуповували конину у подружньої пари, яка володіла рестораном; м'ясо повинно було бути роздано затопленим євреїв по всьому місту.72 Гестапо у своєму власному звіті стверджувало, що двадцять п'ять фунтів конини були закуплені за 600 німецьких реалів імовірно в Швейцарії.73 За арештом Курта пішов жорстокий допит, результатом якого став допит сестри Бека Марго і матері-язичниці Хедвіг. Незважаючи на те, що гестапо не змогло отримати ніякої корисної інформації від Марго або Гедвігою, Марго залишалася під вартою; гестапо була впевнена, що вона зможе надати більше інформації про обширною незаконної діяльності свого брата.74

Обставини, пов'язані з арештом Курта і Стефана, відобразили розпад налагодженої мережі допомоги Бека. Бек зазначав у своїх мемуарах: “Останні місяці війни були нестерпними. З кожним кроком ставало ясно, що справи йдуть під укіс. Більше нічого не працювало ..."75 Бек мав на увазі інфраструктуру та повсякденне життя у місті в цілому; однак після свого арешту він з таким же успіхом міг мати на увазі свою мережу. У вечір викриття Курта і Стефана раптовий повітряний наліт на місто застав їх зненацька, і вони пірнули в порожню квартиру в районі Фрідріхсхайн. Бек стверджує, що одне з цих видань у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

178 • Опинившись на поверхні, ці двоє скористалися туалетом і спустили воду, повідомивши наглядача за повітряними нальотами про те, що в будинку хтось є. Скориставшись туалетом, вони "порушили одне з фундаментальних правил життя під землею".76 За роки перебування під водою євреї навчилися зберігати мовчання, зокрема, коли вони ховалися в квартирі, яка повинна була бути порожньою. Ця раптова помилка в судженнях обійшлася дорого і відобразила хаос, який панував у місті, та його вплив на ясне мислення.

Крім того, оскільки лідери групи були заарештовані, мережі довелося звернутися до таких людей, як Курт, які були менш готові взяти на себе небезпеки і відповідальність, пов'язані з роллю лідера. Коли гестапо заарештувало Курта, при ньому були імена та адреси тридцяти шести осіб, яким він повинен був доставити конину. Бек пам'ятав, що це був небезпечний крок.:

Я часто думав, наскільки невимовно нерозумно це було. Я б ніколи не дозволив Курту скласти такий список. Коли я був головним, у мене навіть не було списку; у мене завжди були імена та адреси в голові. Але, звичайно, насправді ніхто більше не був головним.77

Завдяки втечі Стефана, один з неєврейських членів групи зміг відновити список по пам'яті і, незважаючи на повітряні нальоти, попередити всіх осіб, включених у список.78 Дійсно, коментар Бека про те, що "насправді більше ніхто не був головним", підкреслює зростаючі труднощі, які викликало для нелегалів таке бажане закінчення війни.

В останні місяці, що передували битві за Берлін, загроза арешту та депортації продовжувала тяжіти над підводними човнами. Ці страхи, які стали частиною їх повсякденного життя з самого початку життя в підпіллі, тепер посилилися насувається війною на їх порозі. Потік біженців в місто і зупинка громадського транспорту — фактично, всієї міської інфраструктури — додали нових тривожних ускладнень до і без того складної задачі виживання. Попередні стратегії більше не працювали.

Працевлаштування, часто необхідне для фізичного та емоційного благополуччя дайверів, стало неможливим. Кількість укриттів зменшилася як в кількісному, так і якісному відношенні в міру посилення повітряних нальотів. Єврейських і неєврейських мережі допомоги і опору почали руйнуватися. Однак ці труднощі тьмяніють порівняно з майбутньою битвою за столицю нацистської Німеччини.

Битва за Берлін: 16 квітня 1945-2 травня 1945

Наприкінці жовтня 1945 року Альберт і Гізела Зильберклейд подали заяву про визнання їх жертвами фашизму (OdF). Їх війна - Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Наплавка • 179

час нелегальної життя характеризувалося як "саме огидне", "до тих пір, поки славно доблесна Червона Армія ... не викупила нас"79.

Безсумнівно, звільнення євреїв міста радами було приводом для святкування і полегшення. Після дванадцяти років знущань і переслідувань, останні три з яких часто проводилися в жахливих умовах, підводники були дійсно вдячні за своє визволення. Більшість повоєнних претендентів на визнання в якості OdF відзначають своє визволення Червоною Армією, хоча зазвичай не в тих захоплених виразах, які використовувала сім'я Зильберклейд.

Звільнення найчастіше було констатацією факту. Дійсно, битві за місто і завершальним днях війни євреї приділяли мало уваги в своїх безпосередніх повоєнних свідоцтвах, якщо тільки вижив, не стикався з "фашизмом" в останні дні війни. Тільки в більш пізніх звітах останні дні Третього рейху приділяється суттєва увага.

Частково ці ранні недоліки пов'язані з тим фактом, що контрольований радами сектор міста був визнаний OdF; критика Червоної Армії була б контрпродуктивною. Інше пояснення могло бути пов'язано з тим фактом, що битва принесла звільнення; незважаючи на високу ціну, свобода була тим, що мало значення для виживання. Останнє пояснення стосується проблеми жертви. Анкета для OdF

status не цікавило, чи була взагалі жертва фашизму жертвою наступу Радянської Армії на столицю. Більш того, битва за місто була, у багатьох відносинах, не єврейським або нееврейским досвідом, а швидше досвідом берлінця. Таким чином, це мало, мабуть, мало відношення до страждань при фашизмі, хоча битва була прямим наслідком цього фашистського досвіду. Однак замовчування цього питання зводить до мінімуму найважливіший досвід спостереження за руйнуванням Третього рейху і труднощами, викликаними цим руйнуванням.

Битва за Берлін, проходила з 16 квітня по 2 травня 1945 року, зруйнувала велику частину міста, а разом з нею і останні сліди нормального життя.80 Для міських дайверів і любителів бігу це змінило способи навігації по місту. Метою всіх берлінців було втриматися: durchhalten, за словами улюбленого берлинцами Альтер Фріца (Фрідріх Великий). Багато хто з старих правил, які працювали проти євреїв, зникли. По мірі того як місто почало розвалюватися, росли і побоювання євреїв потрапити в полон; невидимі, але могутні стіни, що відокремлювали їх від язичників, почали руйнуватися. У більшості неєвреїв були свої турботи. Для євреїв багато турбот останніх трьох років були замінені більш насущними турботами про виживання в битві. Опинившись під прицілом нацистської і радянської боротьби, євреї і неєвреї однаково гинули у вогні і від куль нині в оспорюваному і зруйнованому місті. Точні цифри втрат невідомі, але за останніми історичними оцінками, число загиблих німців, як солдатів, так і цивільних, склала 325 000 чоловік.

Оцінки смертності в Радянському Союзі варіюються в широких межах від 78 000 до 305 000 чоловік.81 Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

180 • Занурений на поверхню

Малюнки 4.3 та 4.4. Сцени руйнувань: радянські війська пробиваються через місто.82

Наплавка • 181

довгоочікуване звільнення, таким чином, було пов'язане з небезпекою: єврейські жінки боялися зґвалтування радянськими солдатами; єврейські чоловіки ризикували бути розстріляними як нацисти; і довести свою єврейську ідентичність було нелегко. "Берлінська фортеця"

створилася смертельна середа, поглинула євреїв і неєвреїв. До першої тижня травня звільнення було забезпечено, але не раніше самого небезпечного і руйнівного періоду, з яким підводні човни ще не стикалися.

Битва на вулицях: останні сутички з нацистами Битва за Берлін вирувала більше двох тижнів, оскільки вермахту, СС, а також Армія Крайова (фольксштурм), що складається з дванадцятирічних хлопчиків і сімдесятирічних чоловіків, билися за кожен квадратний дюйм міста. Всюди охоплені панікою мирні жителі ховалися в бункерах, залишаючи відносну безпеку своїх помешкань тільки під час періодичних перерв у бойових діях.83 Рут Арндт і Еллен Левінські одягали шоломи під час перерв у рейдах, щоб набрати води для себе.84 Сцени, які їх зустріли, були сповнені абсолютного спустошення.85 Потім бійка відновилася, і вони знову помчали назад у притулок, тільки для того, щоб знову з'явитися під час наступного перерви в бійці. Поради патрулювали небо, і багато мирні жителі були заскочені, коли падали бомби і літаки стріляли як з солдатам, так і за мирним жителям. Цивільне населення стало жертвою не тільки Рад. Німецькі війська забрали свою частку життів цивільного населення Німеччини, як за допомогою "дружнього вогню", так і за допомогою сумарних страт.86

27 квітня 1945 року, в розпал битви за місто, сорокадворічний Артур Айзексон ховався в підвалі будинку священика.

Члени диверсійного загону СС заарештували його там і доставили в сумно відому штаб-квартиру гестапо на Принц-Альбрехтштрассе. За ці роки Айзексон вже неодноразово стикався з нацистською жорстокістю: заарештований у своєму рідному місті Пиритц в листопаді 1938 року, він провів два місяці в концентраційному таборі Заксенхаузен; заарештований в кінці 1942 року по дорозі додому з роботи, він був відправлений у збірний табір на Гроссе Гамбургерштрассе в очікуванні депортації; через два дні він вистрибнув з вікна і потонув; залишок війни він працював в опорі. Однак на цей раз, коли поради прорвалися через місто, у гестапо не було ні потреби, ні часу саджати Айзексон у в'язницю. Співробітники гестапо допитували і били його.

Вони відвели його назад у сад і примусили викопати яму.

Потім вони наказали Айзексону опуститися на коліна і вистрілили йому в потилицю в стилі кари.87

Айзексон прокинувся через деякий час і виявив, що частково похований у ямі; постріл дав осічку. Вогонь важкої артилерії також завадив його потенційним вбивцям повністю поховати його. З величезною ефективністю - Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

182 • Опинившись під водою в Надводному форте, Айзексон зумів вибратися з ями і дістався до Ангальтерштрассе, де втратив свідомість, після чого рядові віднесли його в найближчий бункер для надання медичної допомоги. Коли бункер очистили, Айзексон спочатку доставили в російську в'язницю, а пізніше він зміг дістатися до лікарні Рудольфа Вирхова, але тільки "обхідними шляхами".

( auf verschiedenen Umwegen). Айзексон вижив, але втратив ліве око, переніс небезпечну для життя інфекції рани і провів місяць у лікарні.88

Три дні потому, в останній день запеклих боїв, вогонь важкої артилерії змусив сорокачотирирічного Герберта Лабишински і його захисника покинути свій горище і пошукати відносну безпеку в підвалі будівлі.89 Доки тривав бій, біжать німецькі солдати проходили через підвал. Також через підвал проходили співробітники служби безпеки (СД); вони шукали солдатів, які відступили, щоб уникнути бійки. Зустрівши Лабищинского, вони розпитали його про його військовій службі. Лабишинский не зміг належним чином розповісти про себе, і СД вивело його на вулицю, щоб приєднатися до бійку, що тривала біля Бендлерштрассе. Коли вони наблизилися до взорванному мосту, Лабишинский прикинувся, що не може перейти його. Потім один солдат вдарив його пістолетом по голові. Коли він спробував повернутися в підвал, солдат прострелив Лабишински ліву руку, а потім залишив його помирати.90 Те, що Лабишински не був застрелений відразу як дезертир, кілька дивно, тим більше що він зіткнувся не з солдатами вермахту, а скоріше з співробітниками вселяє страх служби безпеки. Кількість дезертирів в місті не піддається перевірці; проте свідчення очевидців свідчать про часті сумарних страт передбачуваних дезертирів під час битви.91 Поради прибули на місце події за кілька годин. Помічник Лабишинского пояснив офіцерові, що сталося, і Лабишинский був доставлений в радянський польовий госпіталь, де йому була зроблена операція з приводу проломленого черепа; незабаром після цього, все ще відкритим черепом, Лабишинский був переведений в цивільний госпіталь Німеччини для тривалого і важкого відновлення.92

Останні дні бойових дій мали безпосередній вплив як на Айзексон, так і на Лабишински, оскільки вони виявилися втягнутими в нігілістичну боротьбу проти нацистів Рад. Слід, однак, відзначити відмінності, пов'язані з цими зустрічами. Айзексон показав, що його арешт відбувся із-за того, що він єврей. Навіть незважаючи на свою поразку, затяті прихильники нацистського справи все ще представляли загрозу для переховуються євреїв. На відміну від попередніх арештів, коли євреїв відправляли спочатку в табори збору в місті, а потім, якщо вони не могли надати ніякої корисної інформації гестапо, відразу в концентраційні табори, останні дні війни виключали "впорядковані" процеси знищення. Навіть арешти, що відбулися місяцем раніше, призвели б до того, що це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Наплавка • 183

на допит, а потім під варту в Єврейську лікарню, за умови, що одного разу перевезення на схід відновляться. Замість цього нацисти тепер проводили Остаточне рішення на вулицях без бюрократичної помпи і у відповідності з індивідуальними примхами. У деяких випадках це працювало на користь євреїв. Наприклад, начальник табору збору при Єврейській лікарні Вальтер Добберке відмовився ліквідувати ув'язнених, імовірно, щоб продемонструвати свою "гуманність" у разі арешту.93 Однак у запалі вуличних боїв результатом часто була негайна смерть. Айзексон постраждав від невдалої страти і вижив. Однак кількість підводних човнів, загиблих в результаті сумарної кари і перестрілки, залишається невідомим.

Випадок Лабишински відрізняється. Він жодного разу не згадує, що його арешт був викликаний тим, що він єврей. Насправді, сили безпеки більше цікавило, чому він не приєднався до боротьби. Ймовірно, влада навіть не підозрювали, що він єврей. Коли битва була в самому розпалі, СД шукала як гарматне м'ясо, так і дезертирів.

Ймовірно, Лабишинский не був страчений через близькість битви і відчаю СД знайти людей для боротьби. Фактично, той факт, що Лабишински вдарили прикладом пістолета і прострелили руку, а не стратили, коли він намагався втекти, демонструє, наскільки близька була бійка.

Подробиці його арешту і примусової військової повинності також ілюструють гірку іронію успішного маскування себе як арійця в ці останні дні бойових дій. Раніше чоловіка призовного віку, не одягненого у військову форму, запідозрили б у єврействі. Однак тепер відсутність у нього військової виправки негайно призвело до підозр у тому, що він боягузливий німецький дезертир, зрадник Вітчизни.

Переживання звільнення

Кампанія насильства, вчинена проти підводних човнів під час битви, була такою ж мірою пов'язана з їх сприйняттям ідентичності як німецьких цивільних осіб, як і з їхньою ідентичністю як євреїв. У цьому сенсі битва відобразила підвищену двозначність положення середньостатистичного єврея-потопельника в місті.

По самій своїй природі нелегальна життя в Берліні завжди була неоднозначною. Це було особливо вірно для "камуфляжников", яким постійно доводилося вести переговори про свою подвійний "ідентичності" як арійців і євреїв. Однак прихід Рад ще більше розмив ці відмінності. Перші зустрічі з Радами були позитивним досвідом для багатьох. Шестидесятиоднолетний Морріс Вайсманн і його дружина Шарлотта більше двох років нелегально жили у містечку Ранґсдорф, приблизно в тридцяти кілометрах від центру Берліна. Вайсманны добре маскувалися під прізвищем Мейснер, і Морріс працював шановним наглядачем за повітряними нальотами у місті.

184 • Спливши на поверхню, згідно з його свідченнями, Вайсман, крім інших своїх досягнень, проконсультувався з місцевими військовими і цивільними лідерами і організував передачу міста Радам без єдиного пострілу. Так це чи ні, але Морріс Вайсманн завоював повагу городян, а також радянських властей, які висунули Вайсманна на посаду першого постнацистского мера міста, і це твердження, ймовірно, було б підтверджено комісією OdF, коли Вайсманн подав заяву про визнання.94 Хоча Вайсманн відхилив пропозицію, він повернувся в Берлін, щоб працювати адміністратором ( kommissarischer Leiter) мера берлінського району Тіргартен. Для Вайсмана, його дружини і, безсумнівно, деяких інших, радянські визволителі принесли свободу і відносно плавний перехід до нацистської Німеччини.

Однак досвід Вайсманнов, хоча і відповідає оповідань про Радах як про визволителів, є лише однією стороною досвіду звільнення. Для багатьох берлінців, включаючи підводні човни, вторгнення Червоної Армії було небезпечним і страшним подією. У післявоєнному звіті про своє звільнення доктор Шарлотта Бамберг могла говорити про новий світанку і все ж всього двома абзацами пізніше написати про пошук притулку, яке забезпечувало захист від "ганебного проникнення" росіян.95

"Славно доблесна Червона Армія" в очах багатьох тих, що вижили була ким завгодно, тільки не цим. Пережили зґвалтування, вбивство, тюремне ув'язнення і розчарування часто передували або супроводжували почуття полегшення, радості та вдячності за своє визволення.96 Навіть подяку вижили не виключала почуття підозрілості або презирства до визволителям, і єдиного розповіді про досвід звільнення серед тих, що вижили підводників не існує.

Швидше за все, перспектива кожного вцілілого залежала від характеру їх перших зіткнень з радянськими військами. Більш того, ці зустрічі були сформовані не тільки початковим поведінкою радянських людей і усвідомленням того, що Червона Армія врятувала їхні життя, але і расовими ставленням німців до "більшовиків", часто буйним і п'яним поведінкою солдатів і гендерних поводженням з підкореними німцями.

Поведінка радянських військ по відношенню до німецького населенню сильно відрізнявся навіть в ході перших зустрічей. В останні дні квітня Зигмунд і Маргарет Вельтлингер, що жили під водою з моменту запуску Великого заводу, були змушені покинути квартиру, в якій вони ховалися, і сховатися в підвалі будівлі; вони видавали себе за потерпілих від бомбардування мирних жителів. Коли російський лейтенант прибув в їх притулок, він прийшов зі словами втіхи: "Росіяни - не варвари; ми добре ставимося до вас".97 Офіцер коли навчався в Берліні і знав цю мову.

Він годував голодних мешканців підвалу, і все здавалося гарним, поки солдати, обыскивавшие підвал, не виявили шість револьверів. Раптово атмосфера змінилася. Солдати налаштували жителів проти Цього видання у відкритому доступі, доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Наплавка • 185

стіна підвалу, прелюдія до страти. У цей момент втрутився Зигмунд, зробивши крок, який передбачив його майбутню роботу в області примирення євреїв і християн в післявоєнній окупованій Німеччині. Він сказав лейтенантові, що він і його дружина були євреями і що зброя належала не мешканцям будинку, а швидше членам volkssturm, які раніше проходили через нього. Більше того, пояснив він, мешканці будинку знали, що він і його дружина ховалися в цій будівлі, і не зрадили їх. По правді кажучи, ніхто в будинку нічого не знав про Велтлингерах. Проте лейтенант їм повірив, і атмосфера знову стала полегшеної і святковою. Тим не менш, як зауважив Вельтлингер багато років, "нам дійсно пощастило з першими солдатами".98 Всюди навколо нього відбувалися грабежі і насильства, факт, який потряс підводні човни і підтвердив найгірші підозри німецького народу.

Чутки про звірства радянських, принесені в столицю біженцями зі сходу, підтвердили для багатьох те, що завжди стверджував Геббельс та його пропагандистська машина: більшовики були тваринами, які нікого не помилують. Поведінку військ на шляху до міста, здавалося, підтверджувало це. Їх спрагу помсти підігрівали слова радянського письменника і пропагандиста Іллі Еренбурга:

Не вважай дні; не вважай милі. Вважай лише кількість вбитих тобою німців. Убий німця — це молитва твоєї матері.

Убийте німця — це крик вашої руської землі. Не відступайте. Не здавайтеся. Вбивайте"99.

Хоча поведінка військ у східних провінціях спочатку виявилося корисним для Сталіна як засіб очищення майбутніх радянських і польських територій від їх німецького населення, ця політика виявилася контрпродуктивною, як тільки війська перетнули майбутню лінію Одер–Нейсе, східний кордон нової післявоєнної Німеччини.100 В Берліні повний радянський контроль над військами зник, і місцеві жителі стали свідками згвалтувань, вбивств і грабежів. Для євреїв, яким вдалося пережити роки, уникаючи арешту та депортації німцями, перші зустрічі з військовослужбовцями Червоної Армії часто були дивними і выбивающими з колії.

У першому випадку поява Рад було шокуючим. 26

Ейпріл, Рут Арндт і Еллен Левінські вийшли за водою під час затишшя у вуличних боях. Вони були приголомшені, зіткнувшись з двома російськими солдатами. Однак вони не боялися; присутність солдатів означало, що свобода близька. І все ж Рут була приголомшена. Солдати дивилися

"старий" - звичайний стан справ серед менш кваліфікованих піхотних підрозділів.101 Зовнішній вигляд цих нижчих піхотних підрозділів не сподобався берлінцям, євреїв або неєвреям, як би вдячні вони були за те, що це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

186 • Спливла на поверхню звільнення. Нацисти переслідували і майже знищили німців-євреїв; однак цей факт не означав, що радянські народи були рівні. Швидше, вид військ був "лютим"; на думку Рут, вони виглядали як "монголи.102 Дійсно, в повоєнних звітах іноді згадують, що Поради мали "азіатські" риси або були "монголами", навіть якщо це було не так.103 Почасти такі описи загарбників запозичені безпосередньо з нацистської пропаганди.104 Тим не менш, хоча нацистська пропаганда часто безпосередньо пов'язувала загрозу більшовизму з євреями, уявлення про культурну перевагу Німеччині існувало задовго до приходу нацистів до влади і чинило вплив на сприйняття євреями Сходу, як і на сприйняття неєвреями.105 Дійсно, "азіатського" характером російських навчали всіх школярів ще в часи імперії Вільгельма.106 В результаті риторика культурної переваги вплинула на всіх німців, незалежно від віросповідання.

Ці культурні забобони черпали велику силу в жахливому поведінці деяких військовослужбовців. Коли Червона Армія звільнила Цоппот-бей-Данціг в березні 1945 року, Шарлотта Джозеф спробувала сховатися від них.

Безсумнівно, до неї дійшли чутки про поведінку солдатів, і вона не була впевнена, чого очікувати. Будинок Бендерів був заповнений біженцями, і житло часто зазнавало нападів з боку Рад. Хоча Джозеф не вдається в подробиці характеру цих нападів, її слова все ж таки промовисті: “Грубу манеру, в якій вони вели себе, неможливо описати. Я спробував сховатися від них, але мене знайшли і забрали все моє майно"107. Джозеф згадує тільки про те, що його пограбували.; піддавалася вона фізичного або сексуального насильства з боку солдатів, невідомо. Після війни сором і горе спонукали багатьох жінок зберігати мовчання про пережите ними згвалтуванні. Дійсно, радянські солдати ґвалтували німецьких жінок в приголомшливих масштабах.108 Більш мільйони німецьких жінок, від дітей до літніх людей, стали жертвами зґвалтувань під час радянської кампанії; тільки в Берліні солдати зґвалтували від 95 000 до 130 000 жінок.109 Зґвалтування і страх перед зґвалтуванням також пояснюють багатьох з більш ніж 10 000 берлінських жінок, що покінчили з собою в цей період.110

Неприборкане сексуальне насильство щодо жінок відображало радянських прагнення до помсти, періодичне відсутність дисципліни у військах, а також примітивний погляд на жінок як на "військову здобич".111 Цей звірячий акт був здійснений не тільки проти неєвреїв. Радянські війська також гвалтували єврейських жінок, і вони робили це як окремо, так і групами.112 Екстремальний рівень сексуального насильства щодо жінок застав багатьох зненацька.113 Більш того, поведінка радянських військ, повинно бути, стало особливим шоком для єврейських жінок, які чекали, що Поради стануть їх визволителями.114 Рут У., наприклад, ховалася на верхньому поверсі квартири apart -Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Наплавка • 187

намагайтеся не стати жертвою солдатів-мародерів. У ті останні дні війни вона згадувала, як чула, як росіяни звали ночами жінок; вона також особисто знала людей, яких забирали з вулиць і ґвалтували.115 Аннеліз Б. а її сестра Маріанна також ховалася нагорі, в квартирі на верхньому поверсі, щоб вислизнути від військ.116 Така тактика була широко поширена серед берлінських жінок, і, мабуть, вона виникла з припущення, що солдати або боялися потрапити в засідку на верхніх поверхах будівель, або не були схильні докладати зусилля, піднімаючись по декількох сходових прольотах.117

Єврейським чоловікам також доводилося остерігатися радянських військ. У той час як жінки повинні були остерігатися ставати сексуальними жертвами Червоної Армії, чоловіки повинні були уникати того, щоб їх прийняли за нацистського чиновника або солдата; після таких запеклих боїв Поради з побоюванням ставилися до всіх німецьким чоловікам, особливо бойового віку.118 Враховуючи, що в битві за Берлін закликали хлопчиків у віці дванадцяти років і чоловіків у віці сімдесяти, простір для підозр був дійсно широкий. Берлінцям також потрібно було подбати про те, щоб їх не пограбували. Коли Рут і Еллен вперше зіткнулися з радянськими військами, коли йшли до насоса за водою, вони негайно повернулися в свій притулок і повернулися з братом Рут Еріхом і його другом Бруно Джі, щоб двоє чоловіків могли зустріти своїх визволителів. Однак замість того, щоб привітати їх як звільнених жертв, один солдат направив рушницю на Еріха і забрав його шкіряну куртку.119

У антиквара Ральфа Коллма були схожі труднощі. П'ятдесятирічний нащадок старої берлінської єврейської сім'ї, яка прожила у місті понад 150 років, Коллм відважно служив в Першу світову війну і, отримавши численні поранення, був визнаний "важко пораненим [ветераном]" ( Schwerbeschädigter). Його документи часів Першої світової війни, разом з фальшивими документами і нееврейским ім'ям (сім'я змінила його на Кін у 1887 році), добре послужили Ральфу в роки його перебування в бігах, забезпечивши його "найкращою маскою" (beste Maske). Коллм також використовував жовту нарукавні пов'язки, обозначавшую його як сліпого. Однак більшість росіян не говорили по-німецьки і, отже, не могли або не хотіли розрізняти різні нарукавні пов'язки. Наслідком цього стало те, що з-за нарукавной пов'язки Коллма ради прийняли його за солдата.120

Коллм не згадує про будь-які негативні наслідки цієї зустрічі, крім передбачуваного приниження - так довго страждати тільки для того, щоб бути відкинутим як ворожий комбатант. Іншим, однак, пощастило менше. Тридцятип'ятирічний Вернер Вундерлих був звільнений за межами Берліна 21 квітня 1945 року, але майже три тижні провів у радянській тюрмі. Він був звільнений тільки тоді, коли йому вдалося надати свідків, які могли б підтвердити його справжню особистість. Вундерлих приписує свій висновок нацистам; нова влада не довіряли збереженим у нього єврейським документами. Тому що він був єдиною людиною в маленькому містечку Страус - Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

188 • Занурений на поверхню

берга з єврейськими документами, Поради поставилися до нього з великою підозрою, прийнявши його за німецького офіцера, який намагається втекти, або за шпигуна.121

Поради побоювалися, що німецькі чиновники спробують видати себе за цивільних осіб або навіть за жертв нацистських переслідувань, і це могло мати небезпечні наслідки не тільки для євреїв, але і для їх помічників. Коли справжні нацисти, які прагнуть приховати своє минуле життя, дійсно втрутилися в ситуацію, справа стало ще складніше. Солдатів Першої світової війни, що отримав безліч нагород, Курт Міхаеліс (див. рисунок 4.5) пережив своє звільнення в містечку Ферх, розташованому приблизно в сорока п'яти кілометрах від центру Берліна. Досвід звільнення Міхаеліса був гірко-солодким, особливо тому, що він винив себе в смерті одного з своїх помічників, людини, який міг би стати його швагром. Сім'я Рук, включаючи наречену Міхаеліса, більше двох років допомагала прихистити Міхаеліса під псевдонімом "Неймана в належному їм помешканні в місті. Після того, як в лютому 1945 року їх власний будинок був розбомблений, а паб в Берліні був втрачений в результаті нальотів, сім'я Рук переїхала в Ферх, щоб дочекатися закінчення війни. Коли Поради приступили до рис. 4.5. Доктор Курт Міхаеліс.122

Наплавка • 189

2 травня 1945 року вони реквізували перший поверх будинку; сім'я Рук, включаючи Міхаеліса, зайняла другий поверх, а якась фрау Репер продовжувала жити на третьому поверсі, хоча тепер у російського командира частини.

Справжня особистість Міхаеліса була розкрита командувачу і його військам після прибуття. Фрау Репер, однак, продовжувала називати Міхаеліса "герр Неймана". Міхаеліс знав, що сім'я Репер завжди симпатизувала нацистам, і підозрював їх у приналежності до партії і навіть СС. Через кілька днів після прибуття радянських військ, приблизно в обідній час, Михаэлису було наказано з'явитися на поверх фрау Репер. Коли він дістався туди, то застав капітана, герра Рукка і фрау Репер захопленими жвавим суперечкою, і капітан вимагав показати документи Міхаеліса.

Очевидно, була розкрита справжня особистість Міхаеліса як єврея, але фрау Репер продовжувала заперечувати, що Міхаеліс був євреєм. Спір, однак, викликав підозри капітана, і Рук і Міхаеліс були відвезені і замкнені в кімнаті. Незабаром капітан підійшов до неї з револьвером, з криком: "Ви обидва інформаторів гестапо і зараз будете розстріляні!" 123 Міхаеліс щосили намагався пояснити, стверджуючи свою невинність і припускаючи, що фрау Репер мала намір помститися їм. Міхаеліса і Рука відвели в насосну і замкнули там, виставивши зовні вартових.

Після болісних п'ятнадцяти хвилин, протягом яких Міхаеліс -

ансе, фрау Рук, капітан фрау Репер і перекладач обговорили це питання, Міхаеліс і гер Рук були звільнені. Незабаром війська пішли.

У цей момент герр Рук, знаючи, що фрау Репер була відповідальна за безлад, наказав їй покинути будинок. Міхаеліс показала, що Репер завжди ненавиділа цю сім'ю; вона знала, що вони були антинацистами, і в попередньому місяці донесла на сім'ю члену volkssturm, який, у свою чергу, попередив "герра Нойманн", що сім'ї слід бути обережною. Міхаеліс залишався у своїй кімнаті, поки Рук проводжав Репера за межі будинку, але він чув, що сталося далі, від очевидців. Рук і Репер побилися (Рукопашна сутичка). Вона закричала, і йдуть війська повернулися. Один з солдат вистрілив в Рук, і він був убитий миттєво.124

21 жовтня 1945 року, подаючи свою заяву на отримання статусу OdF, Міхаеліс додав цю історію в якості доповнення до своєї заяви; це подія явно стало травмуючим моментом у його досвіді приховування. Міхаеліс писав: "Це трагедія, що безпосередньо з-за мене сталася смерть, що герру Руку довелося померти всього за два дні до закінчення війни"125. Нам важко зрозуміти, що Міхаеліс повинен звинувачувати себе. Злочинницею, на загальну думку, була фрау Репер, і її методом вбивства були налякані і недовірливі радянські війська. She demon - Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

190 • Новий на поверхню згубний і мстивий дух нацистів в останні дні війни і використав хаос того періоду, коли кожен був підозрюваним і кожен ворогом, щоб помститися. Незважаючи на те, що Міхаеліс пережив це подія, скориставшись захистом сім'ї Рук і встановивши з ними міцні емоційні зв'язки, він не міг думати про свій досвід війни і звільнення, не думаючи про долю герра Рук. Для Міхаеліса його досвід та досвід "Граків" були нерозривні.

Як показали перші зіткнення з Порадами, довести свою єврейську належність було не завжди легко. Проблема, за словами Бруно Р., полягала в тому, що військовослужбовці були неписьменними монголами", які не могли відрізнити євреїв від німців. Бруно, можливо, забув у своїх свідченнях, даних десятиліття, що ці "розбіжності" були в значній мірі продуктом нацистського антисемітського уяви. Тим не менш, у своєму бажанні помститися і як результат свого гіркого досвіду на фронті, Поради не хотіли ризикувати. Більш того, звільнивши Освенцим і інші табори і зіткнувшись з жертвами нацизму на їх шляху до Берліна, Поради вважали, що більшість євреїв було знищено. Навіть єврейське посвідчення особи, роками зберігалося в таємниці з великим ризиком, не забезпечувало автоматичного захисту. Коли Шарлотта Джозеф спробувала показати свою візитку польським солдатам, які оселилися в околицях Зоппота, вони відмовилися їй повірити.126 Коли Рут сказала російським солдатам, які під дулом пістолета вкрали шкіряну куртку Еріха Арндта, що вони євреї, один солдат подивився на них, провів пальцем по горлу і сказав: "Юден капут" (Євреї мертві).127 Не допомогли навіть єврейські посвідчення особи, які мати Еріха і Рут вшила в їх пальто. І це не було поодиноким випадком. Те, що побачили росіяни, переконало їх у тому, що євреї мертві і що ті, хто видавав себе за євреїв, брехали.128

Більше двох років виживання залежало від приховування своєї єврейської ідентичності. Однак у міру того, як поради хлинули в місто, відбувся різкий поворот, і найкращим способом заручитися допомогою і захистом було незаперечно довести, що ти єврей. Фрідріху Ронхаймеру вдалося здійснити цей подвиг під час битви, коли він зіткнувся з єврейськими офіцерами Червоної Армії, що билися на Вихертштрассе.129 Однак Ронхаймер не говорить, як йому це вдалося. Як показує випадок Міхаеліса, не всі Поради обов'язково заперечували виживання євреїв у Німеччині; дійсно, спочатку капітан повірив Михаэлису. Однак, якщо ідентифікації було недостатньо, підводним човнам було найлегше виявити себе, якщо вони стикалися з євреями, які служили в Червоній Армії. Рут Арндт і її сім'я проявили себе, коли чиновник попросив її прочитати "Шма Ісраель" (Почуй, про Ізраїль), наріжний камінь єврейської молитви.130 Символів -Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Наплавка • 191

лотте Джозеф також вдалося отримати визнання як єврейці, вимовивши ту ж молитву.131 Після багатьох років переслідувань через їх віри і передбачуваної расової приналежності, відкрите вираження своєї віри, повинно бути, стало величезним і відрадним полегшенням для багатьох людей. Молитва була не приводом для переслідувань, а гарантією їх порятунку і припинення кошмару Третього рейху.

Висновок

Друга світова війна закінчилася 8 травня 1945 року. Після багатьох років маскування своїх дійсних величин міські дайвери змогли спливти на поверхню — на цей раз назавжди. Як зауважила Лідія Хаазе, пережила війну і воссоединившаяся зі своїм сином Фалько, "З вторгненням російських ... я знову взяла своє старе ім'я"132. Тим не менш, деякі так довго жили під чужим ім'ям, що адаптація не відбувалася автоматично. Мартін Ризенбургер провів свою першу службу в синагозі 11 травня. Він згадав паніку, яку помітив на обличчях деяких колишніх підводників, коли вперше назвав їх справжніми іменами; страх перед доносом і гестапо не зник відразу.133 Текла Бейер описала своє звільнення іншими словами: "Моя справжня життя знову почалася тільки з вторгненням Червоної Армії". 134 Як би вони не виражалися, євреї поступово дозволили настати усвідомлення того, що кошмар закінчився.

Роки життя під водою в столиці Третього рейху були складними, навіть жорстокими. Останні місяці не стали винятком.

Вони поставили підводні човни не тільки перед новими викликами на виживання, але і перед новими можливостями для виживання. Місто, в якому вони навчилися орієнтуватися за попередні два роки, розвалився, ускладнивши і без того хитке становище. Проте винахідливість і винахідливість підводних човнів допомогли їм вижити, як і їх готовність скористатися хаосом, викликаним вторгненням союзників в Німеччину. Однак незабаром хаос почав діяти і проти занурених, і під час битви за Берлін вони зіткнулися зі своїм останнім випробуванням на виживання. Зіткнувшись з реаліями війни всередині країни і вторгшимися військами, підводним човнам довелося змиритися з тим, що тепер було в основному незручним подвійним самосвідомістю німця і єврея. Що стосується бомбардувальників, то підводні човни були німецькими.

Для нацистів, з якими вони зіткнулися, вони були євреями. Для Рад вони були підозрілими, можливо, ворогами або, можливо, друзями. Середньостатистичному берлінцю було все одно, так чи інакше, аби війна закінчилася. Тим не менш, незважаючи на складний досвід звільнення, свобода була кінцевим результатом радянського настання і тим, що мала найбільше значення для виживання.

Звільнення прийшло до Підлоги і Хелен Хелфт, коли вони звернулися до видання російською мовою - це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

192 • Виринув на поверхню сіанскій чиновник вимахував білим рушником. Цей чиновник переглянув їхні документи і повірив їх розповіді. Те, що він сказав їм, було обнадійливим: “Ви вільні і можете пересуватися де завгодно. Ви можете вибрати англійський, американське або російське громадянство". Записавши це у своєму повоєнному заяві про визнання OdF, Підлогу Хелфт зауважив: "Нехай він буде правий!"135

Примітки

1. Тоні Ле Тіссьє, "Битва за Берлін" (Shroud: Tempus Publishing Limited, 2007), 37.

2. Величезним труднощів, пов'язаних з досвідом і процесом звільнення в Європі, приділяється чудове увагу і аналізується в книзі Дена Стоуна "Звільнення таборів: кінець Голокосту та його наслідки" (Нью-Хейвен: Видавництво Єльського університету, 2015).

3. Готвальдт і Шулле, "Judendeportationen", 466-67.

4. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 31551.

5. См. також Маурер, "повсякденне життя", 370.

6. Бруно Р. Свідоцтво про Голокост (T-1764), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

7. Thomas Darnstädt and Klaus Wiegrefe, "Vater, erschieß mich!" in Die Flucht: Über

die Vertreibung der Deutschen aus dem Osten, edited by Stefan Aust and Stephan Burgdorff (Stuttgart: Deutsche Verlags-Anstalt, 2002), 21-22.

8. Бивор, "Падіння Берліна", 48.

9. Darnstädt and Wiegrefe, "Vater, erschieß mich!," 28.

10. Darnstädt and Wiegrefe, "Vater, erschieß mich!," 28.

11. Бивор, "Падіння Берліна", 47-48.

12. Бивор, "Падіння Берліна", 48.

13. Бивор, "Падіння Берліна", 49.

14. Бек, Підпільна життя, 144.

15. Бивор, "Падіння Берліна", 49, 52.

16. Бруно Р. Свідоцтво про Голокост (T-1764), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

17. Рут Р. Свідоцтво про Голокост (T-1763), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

18. См. Аннелис Х. Свідоцтво про Голокост (T-276 І T-1866), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

19. См. Рут Ст. Свідчення про Голокост (T-619), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

20. Про використання цього терміна див, наприклад, CJA 4.1, 3101. См. також Каплан, "Між гідністю і відчаєм", 209; Маурер, "повсякденне життя", 370.

21. Бруно Р. Свідоцтво про Голокост (T-1764), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

22. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 35368.

23. Бивор, Падіння Берліна, 48, 126, 401.

24. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 31551.

25. Бруно Р. Свідоцтво про Голокост (T-1764), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

Наплавка • 193

26. Фрідріх, Вогонь, 317.

27. См. також Каплан, "Між гідністю і відчаєм", 211.

28. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C 118-01, Номер: 38677.

29. CJA 4.1, Nr.: 1694.

30. LAB, F Rep. 290, 01 NS Zweiter Weltkrieg, Luftschutz, 372688.

31. Рут Р. Свідоцтво про Голокост (T-1763), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

32. Рут Р. Свідоцтво про Голокост (T-1763), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету. Дивіться також Рут Гампел, інтерв'ю з автором, і Ловенхайм, "Виживання в тіні", 167-70.

33. Riesenburger, Das Licht verlöschte nicht, 40, 46-48.

34. Ловенхайм, "Виживання в тіні", 170.

35. Ле Тіссьє, Битва за Берлін, 19.

36. Ле Тіссьє, Битва за Берлін, 20.

37. Мурхауз, Берлін у стані війни, 307-8.

38. Ле Тіссьє, Битва за Берлін, 19. Дивись також, Фрідріх, Вогонь, 98.

39. Фрідріх, "Вогонь", 316. Дивись також, Ле Тіссьє, "Битва за Берлін", 19.

40. Ле Тіссьє, Битва за Берлін, 19.

41. Мурхауз, Берлін у стані війни, 348.

42. Мурхауз, Берлін у стані війни, 357.

43. Ле Тіссьє, Битва за Берлін, 19-20.

44. Бивор, Падіння Берліна, 419.

45. LAB, 01 NS Zweiter Weltkrieg, Luftangriffe, Bestell-Nr. 172508.

46. Бек, Підпільна життя, 143.

47. Фрідріх, Вогонь, 316.

48. Weinstein, Aufzeichnungen aus dem Versteck, 376-77.

49. Фрідріх, Вогонь, 317.

50. ZfA, Досьє Шарлотти Джозеф, "Эрлебнисс", 4. Дивіться також, ZfA, Досьє Лоли Александер,

"Bericht über meine Illegalitaet Waehrend der Nazizeit in Deutschland von Lola Alexander, Berlin-Lichtenberg."

51. Бруно Р. Свідоцтво про Голокост (T-1764), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

52. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 31545.

53. Мурхауз, Берлін під час війни, 184, 202.

54. Бек, Підпільна життя, 143.

55. Бек, Підпільна життя, 143.

56. CJA 4.1, 495.

57. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 31545.

58. See Anlage I zu Formblatt C. in LAB, E Rep. 200-22, Nr.: 7 + 8.

59. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 33971.

60. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 35368.

61. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 34878. Дивіться також свідоцтво Ганса Ланга про зростаючі труднощі для євреїв, які переховувалися в останні місяці війни в ЛАБ, Каліфорнія.

Респ. 118-01 Номер: 38043.

62. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-01, Номер: 33122.

63. Норберт Хаазе підрахував, що більше ста тисяч німецьких солдатів дезертирували з вермахту в Haase, "Wehrkraftzersetzung und Fahnenfl ucht", в Benz і, Lexikon des deutschen Widerstandes, 316.

64. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 31804.

65. Gruner, Judenverfolgung, 91.

194 • Занурені на поверхню 66. Готвальдт і Шулле, Judendeportationen, 441.

67. Готвальдт і Шулле, Judendeportationen, 466-67.

68. ЛАБОРАТОРІЯ, Реєстраційний номер 118-01: 30895. Дивись також, ЛАБОРАТОРІЯ, реєстраційний номер 118-01: 30901.

69. ЛАБОРАТОРІЯ, A Pr.Br. 030-03 Тит. 198 B Номер: 1811.

70. Бек, Підземна життя, 131-32, 156.

71. Бек, Підпільна життя, 147.

72. Бек, Підпільна життя, 156.

73. ЛАБОРАТОРІЯ, A Pr.Br. 030-03 Тит. 198 B Номер: 1811.

74. ЛАБОРАТОРІЯ, A Pr.Br. 030-03 Тит. 198 B Номер: 1811.

75. Бек, Підпільна життя, 147.

76. Бек, Підпільна життя, 156.

77. Бек, Підпільна життя, 156.

78. Бек, Підпільна життя, 156-57.

79. CJA 4.1, 2303.

80. Мурхауз, Берлін у стані війни, 365.

81. Алан Аксельрод, ред., Енциклопедія Другої світової війни (Нью-Йорк: Facts on File, Inc., 2007), 165

82. LAB, F. Rep. 290, 01 NS/ 2. Weltkrieg Eroberung Берлінської, Bestell-Nr. 183845, 183854.

83. Мурхауз, Берлін у стані війни, 367-368.

84. Рут Р. Свідоцтво про Голокост (T-1763), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

85. Мурхауз, Берлін у стані війни, 366.

86. Мурхауз, Берлін у стані війни, 364-65.

87. CJA, 4.1, Nr.: 759.

88. CJA, 4.1, Nr.: 759.

89. Мурхауз, Берлін у стані війни, 366.

90. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 34878.

91. Мурхауз, Берлін у стані війни, 364-65.

92. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 34878.

93. Бек, Підземна життя, 162-63.

94. CJA, 4.1, 2898.

95. ZfA, Досьє доктора Шарлотти Бамберг, "Унтергетахт".

96. Це також відноситься до вижив в таборах. См., наприклад, Стоуна, "Звільнення таборів", 53.

97. Weltlinger, “Hast du es schon vergessen? , " 27.

98. Weltlinger, “Hast du es schon vergessen? , " 28.

99. У Биворе, Падіння Берліна, 169, 196-97.

100. Ле Тіссьє, Битва за Берлін, 16.

101. Ле Тіссьє, Битва за Берлін, 17.

102. Рут Р. Свідоцтво про Голокост (T-1763), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

103. Мурхаус, Берлін під час війни, 375. См. також Бруно Р. Свідоцтво про Голокост (T-1764), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

104. Атіна Гроссмана вказує, що в результаті пропаганди Геббельса російські солдати були "незмінно закодовані як монголи". См. Атіна Гроссмана, "Питання мовчання: зґвалтування німецьких жінок солдатами окупації" в споруджуваній Західній Німеччині: політика, суспільство і культура в епоху Аденауера, вид. Роберт Меллер (Енн-Арбор: видавництво Мічиганського університету, 1997), 52.

Наплавка • 195

105. Аристотель А. Каллісіі, нацистська пропаганда і Друга світова війна (Houndmills: Palgrave Macmillan, 2008), 82. См. також Стівен Р. Фріц, Эндкампф: солдати, цивільні особи і загибель Третього рейху (Lexington: University Press of Kentucky, 2004), 44.

106. Вейас Габріель Люлевичюс, Німецький міф про схід: з 1800 року по теперішній час (Оксфорд: Видавництво Оксфордського університету, 2009), 126.

107. ZfA, Досьє Шарлотти Джозеф, "Эрлебнисс", 4.

108. Саме раннє повоєнний повідомлення про зґвалтування німецьких жінок з'явилося в стилізованому полуавтобиографическом і анонімно написаному псевдодневнике "Анонімна жінка в Берліні" (Нью-Йорк: Харкорт, Брейс, 1954). Обговорення зґвалтування німецьких жінок військовослужбовцями Червоної Армії і його соціальних наслідків див. у розділі "Гендерна поразка: зґвалтування, материнство і братання", глава 2 в книзі "Гроссман, євреї, німці і союзники". Дивіться також Гроссманн, "Питання мовчання: зґвалтування німецьких жінок солдатами окупації", що будується в Меллере, Західна Німеччина.

109. Мурхаус, Берлін у стані війни, 376. Дивись також, Бивор, Падіння Берліна, 410

110. Гешель, Самогубство у нацистській Німеччині, 158.

111. Бивор, Падіння Берліна, 326-27.

112. Гроссман, Євреї, німці та союзники, 63-64. См. також Бивор, Падіння Берліна, 345–

46; і Мурхауз, Берлін у стані війни, 378.

113. Бивор, Падіння Берліна, 312-13.

114. См. Аннелис Х. Свідоцтво про Голокост (T-276 і T-1866), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету. См. Гроссман, "Питання мовчання", 53.

115. См. Рут Ст. Свідчення про Голокост (T-619), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

116. См. Аннелис Х. Свідоцтво про Голокост (T-276 І T-1866), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

117. Мурхауз, Берлін у стані війни, 379.

118. Бек, Підпільна життя, 163.

119. Рут Р. Свідоцтво про Голокост (T-1763), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету. См. також Бруно Р. Свідоцтво про Голокост (T-1764), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

120. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 38443.

121. CJA, 4.1, 3140.

122. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, OdF Kartei, A-31212.

123. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 31212.

124. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 31212.

125. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 31212.

126. ZfA, Досьє Шарлотти Джозеф, "Эрлебнисс", 5.

127. Рут Р. Свідоцтво про Голокост (T-1763), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету. См. також Бруно Р. Свідоцтво про Голокост (T-1764), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

128. См. Мурхауз, Берлін у стані війни, 306.

129. CJA, 4.1, Nr.: 1694.

130. Рут Р. Свідоцтво про Голокост (T-1763), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету. См. також Бруно Р. Свідоцтво про Голокост (T-1764), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

196 • Спливла на поверхню 131. ZfA, Файл Шарлотти Джозеф, "Эрлебнисс". See also Benz, Überleben im Untergrund, 25-26.

132. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-01, Номер: 31209.

133. Riesenburger, Das Licht verlöschte nicht, 53.

134. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep.118-01, Номер: 30500.

135. CJA, 4.1, Nr.: 698.

ЕПІЛОГ

Y• Z

Боротьба закінчена! Вбивств покладено край!

Тепер я вільний! Я піднімаю руки,

Моє серце звернена до вічних небес,

Сповнений вдячності за те, що в довгі тривожні роки,

Незважаючи на всі випали на мою долю страждання,

Я не втрачав своєї віри в майбутнє.

Уривок з "Nach dem Kampf", складений

Мартін Вассервогель в травні 19451 р.

Місяці, що пішли за закінченням Другої світової війни, стали новим початком для берлінських євреїв, що раніше перебували під водою, а тепер, можливо, їх краще називати "спливли" (Aufgetauchte). Це початок, однак, було пов'язане з труднощами, і концепцію звільнення слід розглядати не як швидкий, радісний процес, а швидше, як нагадує нам Ден Стоун, "щось, що відбувалося з плином часу — іноді дуже довгого"2.

Націонал-соціалістичний кошмар закінчився, але незліченні емоційні і фізичні наслідки затопленої життя та війни пережили Третій рейх. Берлін лежав у руїнах; це було, як зазначив Мартін Ризенбургер в своїх мемуарах, "всесвітнє цвинтар".3 В перші місяці волі група тих, що вижили, які страждають від хвороб і в основному без гроша в кишені, боролася з наслідками багаторічних фізичних поневірянь, оскільки вони шукали необхідну їжу, одяг і дах, офіційно визнані "Жертвами фашизму".

Це також було глибоко емоційне час, оскільки закінчення війни змусило вцілілих змиритися з реальністю того, що випало на долю їхніх близьких. Тим не менш, деякі з колишніх дайверів з енергією вхопилися за здобуту свободу. Це видання у відкритому доступі було випущено по ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

198 • Скритність на поверхні і велика стійкість. Вони приступили до роботи по створенню нової, більш толерантної Німеччини до того, як настали реалії холодної війни і розділеної Німеччини. Тим не менш, багато хто інші залишили те, що стало чужою країною, щоб почати нове життя за кордоном. Однак незалежно від того, були вони чи їхали, вони несли з собою спогади про прожитих роках, приховані і часто вельми нюансированные погляди на націю, яка була одночасно причиною їх страждань і місцем їх виживання. Різноманітний досвід і реакції тих, хто занурився під воду, не просто відображали їх різні особистості і уподобання; індивідуальність, що лежить в основі цього досвіду військового часу, сформувала різноманітну повоєнне життя колишніх підводників.

Майже три роки неодноразових занурень і перебіжок по місту в спробі уникнути арешту і депортації нанесли величезний фізичний шкоди підводним човнам. Роки недоїдання і нестерпного стресу послабили багатьох вижили. Хелен Хелфт, яка разом з чоловіком покинула транспорт і повернулася до Берліна, втратила більше третини маси свого тіла, перебуваючи під водою, і до кінця війни важила всього вісімдесят фунтів. Крім того, вона страждала хронічним бронхітом, плямами на запаленням легенів і грудної клітини; після припинення бойових дій її негайно відправили до лікарні.4 Хелфт був не самотній. Майже кожен вижив згадує поганий стан свого здоров'я, від різкої втрати ваги, обмороження або ревматизму до проблем з серцем і нервами. У кількох випадках людина так і не видужував і помирав незабаром після появи на світло.

Шістдесятитрирічний Франц Рогашински провів більшу частину своїх підпільних років, переходячи від знайомого до знайомого, в процесі чого у нього розвинувся важкий випадок хвороби серця. Він помер 20 березня 1946 года5.

Вижили також перебували у вкрай несприятливому матеріальному становищі, яке посилювалося тим фактом, що їх слабке здоров'я не дозволяло багатьом заробляти на життя. Більшість з них втратили своє майно, будинки, підприємства й цінності з-за нацистів. Ті деякі речі, які люди взяли з собою, коли потонули, були продані, щоб купити їжу, дах і фальшиві документи, або були знищені під час одного з численних повітряних нальотів на місто. Отримання предметів першої необхідності було першочерговим завданням. Хоча деякі вижили змогли залишитися зі своїми помічниками після війни, багатьом пощастило менше. У заявках в OdF, не втрачаючи часу, описуються їх жахливі умови: "Я прошу теплий зимовий одяг, теплу нижню білизну і взуття, пальто і квартиру, оскільки я дуже хворий і не можу жити взимку у повністю зруйнованому садовому будиночку".6 Хоча загальна компенсація була важлива, і деякі вижили обов'язково перераховували все своє втрачене майно та блага, в більшості випадків пріоритет мало негайне виживання у вигляді їжі, даху і медичної допомоги.

Епілог • 199

Незважаючи на ці фізичні труднощі, емоційні наслідки війни часто були особливо болючими для вижили. Більшість людей, які вижили мешканців міста були врятовані від жахів таборів і гетто, але більшість їх сімей загинули на сході. Хоча багато колишні нелегали підозрювали про вбивства в таборах найпізніше до 1943 року, багато хто усвідомив всю реальність тільки після війни, коли члени сімей не повернулися. Деякі, як тридцятидев'ятирічна Ліллі Стьюп, вирішили створити "дім" в Берліні для своїх депортованих батька, сестри, племінниці і шурина і пірнули в надії побачити їх знову. Вона написала в OdF:

Я завжди вірила, що хоча б один з них повернеться ... Я вела зацьковану, жахливу життя тільки в надії знову побачити кого-небудь зі своїх близьких. Я не хотів вірити, що люди були такими варварськими і вбивали їх.

На жаль, мені довелося навчитися дивитися на речі по-іншому.7

Дійсно, усвідомлення того, що твоя сім'я мертва, за словами Фріди Силиг, яка втратила під час війни сорок одного члена сім'ї, було "найжахливішим" переживанням ( das schrecklichste)8.

Майже всі колишні підводники розповідають про те, що втратили сім'ю в таборах, і досвід звільнення був пофарбований цими втратами.9 Як зауважив один вижив восени 1945 року, "Але я не можу відчувати справжню радість, тому що більша частина моїх родичів залишилася в концентраційних таборах, в тому числі моя мати"10. В інших випадках вижили марно чекали повернення близьких, які були спіймані, коли перебували під водою.11 І це горе не було доведено до відома членів сім'ї. Ліллі Стьюп, визнаючи ймовірність того, що її родина загинула, все ще сподівалася, що чоловік, який ховав її до примусового призову в 1944 році, можливо, живий у таборі для військовополонених. Вона завершила свої свідчення наступної, вбитої горем запискою: “Якщо цей єдиний чоловік, якого я чекаю, не повернеться, значить, в моєму житті немає сенсу. Ніхто мене не чекає, ніякої радості"12. Дійсно, горе Стьюпа, що межує з відчаєм, було звичайним почуттям у роки, що послідували за закінченням війни. Аннеліз Б., яка вижила разом зі своєю сестрою-близнюком Маріанною, в 1991 році дала інтерв'ю про свій досвід.

Коли її запитали, чи щаслива вона, що вижила, вона відповіла: "Я не могла дати вам безумовне "так""13.

Однак не всі вижили зосереджуються виключно на втрати і горе, і протягом декількох місяців після звільнення відбулася низка весіль колишніх підводників. Деякі з цих весіль були більше схожі на возз'єднання близьких. Ісаак Грюнберг, який розлучився зі своєю дружиною-нееврейкой, щоб захистити їх сина і сімейний бізнес (див. Главу 3), повернувся до своєї коханої 2 травня.14 Макс Гэмсон розлучився зі своєю дружиною. Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

200 • Дружина-неєврейка спливла на поверхню в 1932 році, хоча вони продовжували жити разом до 1939 року і народили спільного сина. Протягом багатьох років, поки він жив у місті, колишня дружина Гэмсона була одним з тих, хто допомагав йому вижити, забезпечуючи їжею та одягом. Вони знову одружилися у 1946 році і залишалися разом у Берліні до смерті Гамсона в 1962 році. 15 Деякі з найбільш ранніх шлюбів в 1945 і 1946 роках були укладені між людьми, які знайшли один одного в біді Третього рейху і затоплених років. Рут Арндт познайомилася з Бруно Джі на вечірці на початку 1940-х років. Вони возз'єдналися майже два роки потому, коли Бруно жив під водою зі своїм другом Еріхом, братом Рут, і вони одружилися 19 вересня 1945 року. У червні того ж року Еріх також одружився на своїй нареченій, колезі по підводному човні по імені Еллен Левінські. 7 жовтня 1945 року для двох пар була проведена спільна єврейське весілля, одна з перших у місті.16 Після довгих років затоплення євреї міста, вынырнувшие на поверхню, нарешті змогли публічно заявити про союзи, які вони створили в найнебезпечніших і важких умовах.17

Шлюби укладалися не тільки між колишніми утоплениками-євреями. Велика кількість шлюбів було укладено між колишніми нирцями та водолазами міста і чоловіками і жінками, які допомогли їм вижити. Курт Міхаеліс, який звинувачував себе у смерті свого майбутнього шуряка (див. Главу 4), одружився на своїй помічниці і нареченій Ельзі Ленсер невдовзі після війни.18 Міхаеліс був одним з десятків. Точно так само протестантка Гертруда Вичорек потоваришувала зі своїм майбутнім чоловіком Людвігом Кацем в 1936 році. Коли Людвіг затонув у листопаді 1942 року, він залишився з Гертрудою. Вони уклали неофіційний "шлюб товаришів", як він це назвав, і Гертруда забезпечувала Людвіга їжею та іншої допомогою протягом усіх років його перебування в бігах. Вони одружилися 27 червня 1945 р. 19 Однак не всі стосунки, які зав'язалися під час війни, були щасливими, і закінчення війни не призвело до автоматичного розриву зв'язків. Лотта Ф. і її дочка провели війну, ховаючись у неєврея Віллі Бруски. Після війни Лотта вирішила залишитися з Віллі і з вдячності дозволила йому переїхати до неї та її дочки в квартиру, яку вона отримала в якості OdF. На 14

У червні 1954 року двоюрідна сестра Лотти Еліс Н., колишня подводница, подзвонила в поліцію Східного Берліна. Бруска зарізав Лотту, перерізавши їй зап'ястя і сонну артерію. П'ятнадцятирічна дочка Лотти, з якою він також складався в сексуальних відносинах, втекла після побиття. Бруска здався східнонімецької поліції на наступний день. У своїй заяві в поліцію Аліса стверджувала, що її двоюрідний брат залишився з Бруской після війни, тому що вона відчувала себе зобов'язаною йому за допомогу, яку він надав їй, приютив її і її дочка. Що зазнала Лотта, коли переховувалася разом з Бруской, невідомо, але їхні стосунки, що склалися під час війни, тримали її прив'язаною до Бруску до самої її трагічної смерті.20

Епілог • 201

Навіть у випадках справжньої любові і взаємної поваги щастя було перервано.

Боротьба військового часу, яка об'єднала підводні човни та їх помічників, продовжувала втручатися і після війни. Подібно зануреним у воду, які серйозно страждали від недоїдання та інших фізичних і емоційних проблем для свого здоров'я, чоловіки і жінки-неєвреї, які допомагали їм вижити, часто жертвували своїм власним здоров'ям, щоб забезпечити своїх незаконних близьких. Любителям євреїв-неєвреям іноді доводилося занурюватися разом зі своїми партнерами, коли гестапо пронюхивало про їхні стосунки.21 Навіть якщо занурення не було необхідним, цим партнерам-неєвреям часто супроводжували великі труднощі. Ганс Р. пішов під воду у віці двадцяти років у лютому 1943 року. Він майже щодня мотався по місту, поки не зустрів свою майбутню дружину Урсулу. У травні 1944 року Урсула народила дитину під хибним приводом (походження та ім'я дитини були змінені). Пара остаточно одружилася 10 липня 1945 року. Проте менш ніж через два місяці Ганс відвіз Урсулу в лікарню. За словами Ганса, "стреси і перенапруги" попередніх років були для неї надто великі. Урсула померла 8 березня 1946 року, і Ганс емігрував.22 Однак узи, подібні тим, що виникли між Гансом і Урсулою, продовжували знаходити вираження в десятках інших шлюбів за цей час, що свідчить про вперту здібності любові і вірності розвиватися при найменш сприятливих обставин.23

Інші вижили висловили свою знову знайдену свободу не через шлюб, а кинувшись з майже вражаючою енергією на відновлення своєї кар'єри, тим самим зробивши свій внесок у перетворення того, що стало розділеної Німеччиною до осені 1949 року, розділення, яке тривало протягом усієї холодної війни. Офтальмолог Еріх Вайнберг, вчинив опір нацистам, роблячи уколи від лихоманки військовослужбовцям вермахту і volkssturm (див. Главу 3), до листопада 1945 року вже заснував свою власну лікарню в передмісті Берліна Фалькензее, а також працював головою місцевого управління охорони здоров'я. Пізніше , після переїзду в Західний Берлін в 1951 році , у нього була практика в околицях Шпандау . 24

Сорокап'ятирічний Альфонс Ворманн, майже чотири роки жив нелегально, менш ніж через два тижні після закінчення війни знайшов роботу в поліцейському управлінні Берліна.25 Тридцятивосьмирічна Грете Бінг, яка вижила, ховаючись зі своєю матір'ю Лоттой, знайшла роботу масажистки, фізіотерапевта, кар'єрі, якою вона навчилася в 1937 році. 26 Подібно важливості роботи в бігах, робота в повоєнний час використовувалася не тільки як спосіб прогодувати себе, але і як спосіб підтвердити свою ідентичність, а також знову знайдену свободу.

Деякі з колишніх дайверів також використовували свою роботу як засіб домогтися справедливості для жертв, покарати винних і внести свій внесок у відновлення більш сприйнятливою німецької нації. Двадцять три роки тому -Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

202 • Спливла на поверхню стара Мері Джей походила з відверто комуністичного минулого. Її батько був членом Комуністичної партії Німеччини (КПГ), а мати - членом допоміжної роти Гильфе. Для Марі Дж., добре освіченої молодої жінки, яка працювала в опорі в нацистський період і вирішила продовжити навчання після звільнення, її післявоєнний шлях був ясний: "Тепер я хотіла б продовжити навчання і як освічений академік прагнути стати корисним учасником відновлення [Німеччині] в нашому розумінні цього слова".27 Кілька вижили знайшли роботу у внутрішньому уряді чи у місцевих властей Німеччини, роботу, яка надала можливості викорінити нацизм в Німеччині. Сорокап'ятирічний Макс Раутенберг, до 1933 року член Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН), відразу після війни пішов працювати з іншим неназваним євреєм, выслеживающим нацистів у передмісті Бестензее. Незважаючи на те, що Раутенберг все ще був досить хворий після багатьох років, проведених в бігах, у нього була місія. Ці, нині "занурені" і "камуфльовані"

Нацисти, говорячи про них мовою, яку він дуже добре розумів, всюди намагалися видати себе за цивільних осіб, і Раутенберг і його партнер цього не зазнали: “Після всіх перенесених нами смутку в Німеччині, можливо, ніколи не буде нацизму і мілітаризму. З цією метою ми направили всю нашу енергію ". Раутенберг досяг певного успіху в затриманні цих нацистів, включаючи колишніх есесівців. Радянське командування визнало роботу Раутенберга і надало йому посвідчення особи, яке підтверджує це.28 Аналогічним чином залишився в живих Георг Шіссер знайшов роботу в нещодавно відтвореної кримінальної поліції Берліна менш ніж через три тижні після закінчення війни: "27 травня 1945 року я вступив на службу в кримінальну поліцію Берліна, щоб допомогти у викорінюванні фашизму і відновлення комфортних умов в моєму Рідному місті"29.

Полювання на нацистів також не була єдиним способом, яким деякі з колишніх дайверів внесли свій внесок у відновлення закону, порядку і нової Німеччини.

Вернер Гольдманн, аптекар за освітою, вижив зі своєю дружиною і дочкою в Берліні і його околицях, займав пост мера містечка Бризеланг за межами Берліна з кінця квітня 1945 року по лютий 1946 року; міський веб-сайт досі пам'ятає про його службу.30 П'ятдесятишестирічний Курт Мессоу, кавалер Залізного хреста Першого і другого класів під час Першої світової війни, який після війни одружився на своїй помічниці, був призначений міським прокурором 15 липня 1945 року. До 15 жовтня того ж року Мессоу дослужився до посади старшого окружного прокурора.31 Незважаючи на все, що вони пережили за попередні дванадцять років, і особливо протягом останніх трьох, що були занурені давали про себе знати способами, які значно переважували їх чисельність.

Епілог • 203

Деякі з цих людей зробили визначну і шановану кар'єру у Федеративній Республіці Німеччина (ФРН) і Німецької Демократичної Республіки (НДР) після офіційного розділу Німеччини в 1949 році, в ході якого їх дії відобразили те, як їх досвід військового часу сформував їх повоєнний бачення нації. Шарлотта Кауфманн, яка народилася в Угорщині, була активним членом КПГ і "Роті Хильфе" і переконаною антифашистський до захоплення влади нацистами. Вона затонула на початку 1943 року і пережила війну, курсуючи між містами Ієна і Берлін. Відразу після війни Шарлотта влаштувалася помічником секретаря в жіночу поліцію і залишилася в тому, що стало НДР. У 1958 році вона вийшла заміж за відзначеного нагородами антифашиста Віллі Кауфманна.

Протягом наступних двох десятиліть Шарлотта активно працювала в якості члена Партії соціалістичної єдності Східної Німеччини (СЄПН). Вона була членом арбітражної комісії, за що в 1970-х роках отримала дві нагороди.

Крім того, вона отримала Почесний медальйон Комітету борців антифашистського опору, медаль "За членство в партії робочого класу" і медальйон "За зразкову прикордонну службу", серед багатьох інших.32

Гюнтер Фабіан, якому наприкінці війни було двадцять п'ять років, продовжив настільки ж блискучу кар'єру в Німецькій Демократичній Республіці. Він занурився у воду в перший день роботи Великого Заводу. Його батько був арештований вже в 1941 році, а нацисти на наступний рік депортували його мати в Лицманштадт. Ще до занурення Фабіан мав зв'язки з колами опору в місті. Крім того, в ті роки, коли він перебував під водою, йому допомагали його майбутня дружина Інгеборг і її сім'я; Гюнтер і Інгеборг побралися в 1944 році. Після війни Фабіан брав участь у відновленні СДПН у берлінському районі Вайсензее. Після його виключення з партії в 1948 році Фабіана попросили сформувати соціал-демократичну фракцію в рамках "демократичного" (тобто східнонімецького) блоку в Вайсензее і очолити фракцію. З-за післявоєнної роботи Фабіана в сільському господарстві в 1951 році його попросили стати членом Демократичної фермерської партії Німеччини в НДР. Фабіан також брав участь в якості члена секретаріату Берлінського комітету Національного фронту. У 1954 році Фабіан став членом міської ради Берліна (Stadtver-ordneter). Серед численних нагород за службу Німецькій Демократичній Республіці Фабіан отримав медальйон НДР "За заслуги", Триразовий медальйон "За видатні досягнення" і медаль Демократичної фермерської партії Німеччини.33

У Федеративній Республіці Німеччина Зигмунд Вельтлингер, самоидентифицировавший себе "німецько-єврейський громадянин", побачив завершення своєї особистої і суспільної еволюції. Велтлингер народився 29 березня 1886 року і виріс у Цьому виданні для відкритого доступу, який став доступний на умовах ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

204 • Під водою знаходиться мирської, культурний будинок, часто відвідуваний митцями та інтелектуалами, як євреями, так і християнами. Добре освічений і успішний банкір до 1933 року, він почав свою політичну життя як монархіст. Після зречення кайзера він пробував себе в політиці лівих і правих, перш ніж, нарешті, зупинився на "демократичної середині". 34 Вельтлингер та його дружина Маргарет пішли під воду 26 лютого 1943 року, щоб не бути втягнутими в роботу великого заводу (див. Главу 1). Наступні два з половиною роки були важкими для велтлингеров. Ще до того, як йому стало відомо про існування таборів знищення в квітні 1945 року, "Віра в Німеччину" Велтлингера

був вражений величезними труднощами, з якими зіткнувся, спочатку в результаті двох місяців, проведених їм у концентраційному таборі Заксенхаузен після Кришталевої ночі, а потім в якості водолаза.35 І все ж Вельтлингер залишився в Західній Німеччині на все життя. Поряд зі своїм вихованням, Велтлингер приписує свій досвід військового часу формування своїх післявоєнних відносин зі своєю нацією, стверджуючи, що його ставлення було б зовсім іншим

якби не зустрічі з багатьма противниками націонал-соціалістичного панування з концентраційних таборів; більш того, поведінка значної частини населення по відношенню до носіїв зірки; і, насамперед, мужність і готовність йти на жертви з боку багатьох співгромадян-неєвреїв, які взяли на себе сміливість, часто під загрозою життя для себе і своєї сім'ї, приховувати переслідуваних.36

Таким чином, коли Велтлингер виступив вперед, щоб захистити жителів-неєвреїв, обвинувачених у приховуванні зброї під час радянського наступу (див. Главу 4), він діяв таким чином, який відображав життєвий досвід, у тому числі той, який був отриманий під час життя під водою. Релігійні і класові відмінності, які, як бачив Велтлингер, десятиліттями роздирали його країну, спонукали його шукати рішення, "побудувати міст між різними народами Німеччини і протистояти поширеним у світі чуток про те, що ми "народ вбивць'"37.

Перші можливості побудувати міст, який він собі уявляв, представилися Велтлингеру в 1945 і 1946 роках, коли він погодився на призначення на консультативний комітет у справах церкви. У вересні 1945 року Вельтлингер став головою відділу комітету у справах євреїв.38 Так почалася активна і блискуча кар'єра Вельтлингера в Західному Берліні в якості миротворця і суспільної фігури, яка працює над подоланням недовіри та ворожнечі, що виникли між євреями і християнами. Серед його численних занять до своєї смерті в 1974 році Велтлингер був одним із засновників Робочого спільноти церков і релігійних товариств Великого Берліна в 1947 році і Суспільства християнського та єврейського співробітництва в 1949 році, займаючи посаду голови останнього до 1970,39 Крім того, Велтлингер приєднався до новоствореної cre -це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Епілог • 205

заснована політичною партією Християнсько-демократичний союз (ХДС) в 1946 році. Він був обраний в Берлінську палату делегатів (Abgeordnetenhaus) в 1958 році, пропрацювавши там майже десять років, і був нагороджений Великим хрестом за заслуги Федеративної Республіки в 1966 році. Безумовно, прихильність Велтлингера відновлення кращої і більш толерантною Західній Німеччині була чимось на зразок рідкості розділеній повоєнній країні. Такою ж була його шалено оптимістична віра в інтерв'ю, даному в 1951 році, що “Німеччина стане найбільшим центром імміграції євреїв у всьому світі. Це серце Європи, природний центр обміну між Сходом і Заходом"40. Однак, очевидно, таке ставлення також виросло з того ж менталітету, який дозволив йому заявити ближче до кінця свого життя: "[Я] ніколи не шкодував, що був німецьким євреєм!"41

Незважаючи на початковий внесок багатьох колишніх підводних човнів у післявоєнний ландшафт Берліна і успіхи, яких вони досягли у відновленні засобів до існування, багато з них, швидше за все більшість, в кінцевому підсумку залишили Німеччину протягом наступного десятиліття. Станом на 1951 рік, з приблизно 6660 членів єврейської громади, все ще проживають у місті, більше 6000 подали заяви про еміграцію за власним бажанням.42 Багато з тих, хто залишився, були старші і у них не було друзів або сім'ї за кордоном, які могли б їх підтримати. Приклади Вельтлингера, Фабіана і інших, хоча і були переконливим свідченням потенціалу яскравою післявоєнної єврейського життя в двох Германиях, становили меншість; багато з тих, хто залишився в Східній і Західній Німеччині, вели спокійне життя. Деякі з тих, хто спочатку зазначав у своїх заявках OdF, що вони хотіли залишитися і працювати над відновленням Німеччині, в кінцевому підсумку емігрували.43

Справді, багато з тих, що вижили не були зацікавлені у відновленні Німеччини.

В той час як історичні записи просять нас в той момент почати проводити розходження між тим, що стане Східної і Західної Німеччиною в 1949 році, що вижили в той час, так і в свідченнях, даних десятиліття потому, як правило, цього не роблять. Вони говорять про Німеччини і німців. Якими б не були геополітичні наслідки поділу Німеччини та відповідні шляхи, за якими пішли і ФРН і НДР, щоб змиритися (або ні) з нацистським минулим, спроби вижили впоратися з катастрофою, що спіткала їх у період з 1933 по 1945 рік, означали, що їх досвід спілкування з нееврейским населенням в кінці 1940-х-початку 1950-х років все ще належав "німців", а не західним німцям чи східним німцям. У кінцевому рахунку, дванадцятирічний досвід нацизму виявився для них дуже травматичним і болючим, щоб коли-небудь замислюватися про те, щоб залишитися або в Західній, або у Східній Німеччині; коли холодна війна почала набирати обертів, ще до офіційного розділу Німеччині, в кінці 1940-х років вони поїхали, серед інших, Сполучені Штати Америки, Великобританію, Австралію і нещодавно створена держава Ізраїль. Бруно Р., його дружина Рут і її сім'я пішли через кілька років, оскільки це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

206 • Занурені на поверхню Сполучені Штати. В інтерв'ю, даному через кілька десятиліть після війни, Бруно відзначив свою сильну неприязнь" до Німеччини; у нього не було ніякого бажання залишатися в країні, яка заподіяла стільки руйнувань і страждань.44 Початкові надії євреїв на те, що німецькі злочинці заплатять за свої злочини проти людяності і що німецький народ відкрито і щиро визнає свої злочини, виявилися безпідставними. Ставлення багатьох євреїв в окупованій Німеччині можна резюмувати словами рабина, сказаними на початку 1950-х років на проповіді в Берліні: “Пару років тому було створено Товариство християнського та єврейського співробітництва. Між євреями і християнами в Німеччині ніколи не буде розмови; він завжди буде залишатися монологом"45.

І все ж, незважаючи на такі настрої, різноманітний індивідуальний досвід підводного життя дозволив багатьом колишнім підводникам поглянути на події з різних точок зору, зазвичай побудовані у суворій бинарности німця (читай: нациста) та єврея. Як би сильно вижили ні ненавиділи нацистів, як би сильно вони не сердилися на німців, яких колись вважали друзями, сусідами і співвітчизниками, багато, якщо не більшість, колишніх нирців зберегли дивно тонкий і нюансований підхід до німецького народу. Ці чоловіки, жінки і діти пережили Голокост на цивільній німецькій землі. За дванадцять років існування Третього рейху у них, безумовно, було багато травмуючих, по-справжньому жорстоких сутичок з нацистами та їхніми прихильниками. Однак вони також не змогли б вижити, якби не самовідданість і лояльність німців-неєвреїв, які допомогли їм вижити. Таким чином, в показаннях, даних десятиліття потому, колишні підводники часто намагаються провести відмінність між німцями і нацистами.

Це розходження відіграло важливу роль у формуванні їх післявоєнної ідентичності, ідентичності, яка часто відрізняла їх від вижили в таборах, які зазвичай розглядали німців виключно як злочинців. Навіть Бруно Р., як би він не був злий на німецький народ, визнавав необхідність розрізнення.

У своєму інтерв'ю він зазначив, що існує тенденція заганяти всіх німців в одну клітку, і в тому ж інтерв'ю він доклав чимало зусиль, щоб підкреслити допомогу, яку він отримав від неевреев46.

Як уїдливо зауважила Рут У., ще одна колишня подводница, відносини між нею та її колишньої нацією були "конфліктом, який важко було вирішити". Складність цього конфлікту була прямим результатом індивідуальності вижили і живуть під водою в Берліні: можливо, тому, що ми не були в концентраційному таборі, де ви дійсно бачили ці звірства перед собою, у нас все було по-іншому. Це нависло над нами — можливо, це трапляється з нами, — але ми не були близькі до цього, і це також, можливо, трохи змінило наше світогляд.

... що гірше сталося з нашими сім'ями і так далі, але, з іншого боку, це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Епілог • 207

з іншого боку, були люди, які були німцями, були порядними, не просто порядними, жахливими людьми, і тому ми не можемо сказати, як багато, про стовідсоткову ненависті до всіх, хто має хоч якесь відношення до Німеччини.47

Тонке ставлення колишніх нирців і штурманів міста, підводників, які жили під водою протягом останніх трьох, жорстоко руйнівних років Третього рейху, різні шляхи, які вони обрали для забезпечення свого виживання, і способи, якими вони вели свою післявоєнну життя, явно відображають інший тип досвіду Голокосту. Приблизно 1700 людей вижили, ховаючись в столиці нацистської Німеччини. Один цей подвиг свідчить про їх силі. Однак те, що їх досвід виживання був настільки різноманітний, вказує на рівень активності та індивідуальності, які зазвичай не приписувалися євреїв під час Голокосту, і все ж вони зіграли вирішальну роль у виживанні під водою в нацистському Берліні.

Примітки

1. In ZfA, File of Martin Wasservogel, "Gedichte aus der Illegalität." The original reads: Vorbei der Kampf! Das Mord hat ein Ende!

Ich bin nun frei! Ich hebe meine Hände,

Mein Herz zum ew'gen Himmelraum empor

Voll Dank, dass ich in langen bangen Jahren

Trotz allem Leide, mir das widerfahren,

Der Zukunft Glauben nicht verlor.

2. In Stone, "Звільнення таборів", 2. Детальніше про єврейського життя у післявоєнному Берліні див. "Гроссман, Євреї, німці та союзники", 88-130.

3. Riesenburger, Das Licht verlöschte nicht, 51.

4. CJA, 4.1, Nr.: 697.

5. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-01, Номер: 35596.

6. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-01, Номер: 31078.

7. ЛАБОРАТОРІЯ, C Rep. 118-01, Номер: 35992.

8. CJA, 4.1, 2207.

9. Дивіться, наприклад, CJA, 4.1, 2856; CJA, 4.1, 2892; CJA, 4.1, 2086; LAB, C Rep. 118-01 Nr.: 24634.

10. CJA 4.1, 1984.

11. См., наприклад, CJA, 4.1, 2065.

12. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 35992.

13. Аннелис Х. Свідоцтво про Голокост (T-276), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

14. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-01, Номер: 30591.

15. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-01, номер 34974.

16. Рут Гампел, інтерв'ю з автором. Дивіться також, Відеоархіви Fortunoff, Свідок: Рут Р.; також, Еллен Левінські Арндт і Рут Арндт Гампель, “Берлін: Виживання" в цьому виданні у відкритому доступі доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

208 • "Занурений на поверхню, ховається", в книзі "Відвага до опору: єврейське непокору Голокосту", вид. Іцхак Маїс (Нью-Йорк: Музей єврейського спадку — Живий меморіал Голокосту, 2007), 101.

17. См. також CJA, 4.1, 3017 і CJA 4.1, 3016.

18. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 31212.

19. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 22389.

20. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C 118-01, Номер: 31268.

21. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 33203.

22. CJA 4.1, 577.

23. Додаткові приклади див. також CJA, 4.1, 2174; LAB, C Rep. 118-01, номер: 32306; LAB, C Rep. 118-01, номер: 38116-38117; LAB, C Rep. 118-01, номер: 31124; LAB, C

Респ. 118-01 №: 30363; ЛАБОРАТОРІЯ, C Респ. 118-01 №: 35368.

24. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 38247.

25. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 34147.

26. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-0, Номер: 30203.

27. LAB, C. Rep. 118-01, номер: 2754. Детальніше про її післявоєнної кар'єрі див. Jalowicz Simon, Untergetaucht, 389-410.

28. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 7232.

29. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 35445.

30. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, номер: 24634. Дивіться також офіційний веб-сайт міста Бризеланг: https://www.gemeindebrieselang.de/city_info/webaccessibility/index.cfm?region_

id=342&waid=41&item_id=853492&link_id=213666028&contrast=0.

31. ЛАБОРАТОРІЯ, представник C. 118-01, Номер: 38116-38117.

32. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-01, Номер: 38290.

33. ЛАБОРАТОРІЯ, C. Rep. 118-01, Номер: 32306.

34. ЛАБОРАТОРІЯ, Електронна пошта 200-22. Номер: 85, стор 16.

35. ЛАБОРАТОРІЯ, Електронна пошта 200-22. Номер: 85, стор 15.

36. ЛАБОРАТОРІЯ, Електронна пошта 200-22. Номер: 85, стор 15.

37. ЛАБОРАТОРІЯ, Електронна пошта 200-22. Номер: 85, стор 19.

38. ЛАБОРАТОРІЯ, електронна пошта 200-22. Номер: 10. См. також, ЛАБОРАТОРІЯ, електронна пошта 200-22. Номер: 85, стор 17-19. See also, Offenberg, "Seid vorsichtig gegen die Machthaber," 23-24.

39. ЛАБОРАТОРІЯ, Електронна пошта 200-22. Номер: 85, стор 20.

40. Едвард М. Коррі, "Офіційна особа бачить приплив євреїв до Німеччини", "Зірки і смуги", вівторок, 24 квітня 1951 р., 6.

41. ЛАБОРАТОРІЯ, Електронна пошта 200-22. Номер: 85, стор 28.

42. Едвард М. Коррі, "Офіційна особа бачить приплив євреїв до Німеччини", "Зірки і смуги", вівторок, 24 квітня 1951 р., 6. Досягнувши максимуму в 7807 членів у березні 1947 року, це число скоротилося до 6010 в 1952 році. See Offenberg, "Seid vorsichtig gegen die Machthaber," 33.

43. См., наприклад, CJA, 4.1, номер: 648. См. також, Гроссман, євреї, німці та союзники, 243-46.

44. Бруно Р. Свідоцтво про Голокост (T-1764), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету. Дивіться також, Рут Гампел, інтерв'ю з автором, 2008.

45. Як згадує Зигмунд Вельтлингер в, LAB, Ep. 200-22. Nr.: 85, стор 20. Про розчарування єврейських берлінців у післявоєнний період див. Гроссман, Євреї, німці та союзники, 107-108, 242-247.

46. Бруно Р. Свідоцтво про Голокост (T-1764), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

47. Рут У. Свідоцтво про Голокост (T-619), Відеоархів свідчень про Голокост Fortunoff, Бібліотека Єльського університету.

ДОДАТОК

Демографія занурення в нацистський Берлін

Y• Z

У березні 1946 року Рудольф Frauenfeld опублікував статтю під назвою "Wir Illegalen" ("Ми, нелегали") про тих німецьких євреїв, які пережили Голокост, ховаючись.1 Стаття Фрауэнфельда в одному з берлінських журналів нагадала читачам, що значне число з 8300 вижили євреїв в Берліні були підводниками. Дійсно, приблизно 1700 чоловіків, жінок і дітей, які вижили, ховаються в Берліні і його околицях, становили 20,5 відсотка вижив єврейського населення Берліна, поряд з уцілілими в таборах (22,9 відсотка), тими, у кого були "арійські" дружини (Мишехен) або ті, хто мав статус мишлингов (змішаної раси) (56,6 відсотка).2 Особи, які перебувають у змішаних шлюбах, і ті, кого вважали Мишлингами, піддавалися погрозам, але, як правило, не підлягали депортації.

Протягом десятиліть ті вчені, які коментували підводні човни, рідко виходили за рамки тверджень про те, що приблизно 5000 берлінських євреїв намагалися сховатися і що, можливо, 1400 це вдалося.3 пізніші оцінки припускають, що приблизно 1700 берлінських євреїв вижили, ховаючись, але існує багато дискусій про загальному числі тих, хто зробив цю спробу.4 Оцінки раніше варіюються від 5000 до 7000; однак у цій книзі наводиться цифра приблизно в 6500.5 Для цього в ній розглядаються поточні історичні оцінки відсотка берлінських євреїв, що вижили під водою (25-28 відсотків), і випадків, коли євреї пірнали. Вивчення числа євреїв, які потонули в певні моменти (особливо під час сумно відомої Große Fabrik—Action'а - Великої фабричної операції, або облави на євреїв, все ще перебували на берлінських заводах в кінці лютого 1943 року), покаже, що оцінка 5000 берлінських євреїв, які намагалися здійснити свою депортацію, неймовірно мала. Друга категорія Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

210 • Додаток

предметом аналізу є стать і вік підводних човнів, включаючи переважання серед них сімейних груп. Дані з цих двох категорій як підтвердять, так і спростований існуючі припущення, пропонуючи нові шляхи для вивчення того, коли і чому люди ховалися. Вони також допоможуть включити історію укриття в Берліні в історію Голокосту і уявити історію з горищ і підвалів у світлі історичного дослідження. Вони забезпечать емпіричну основу для включення безлічі індивідуальних тематичних досліджень, опублікованих мемуарів та непідтверджених фактів у зв'язне оповідання, а також висвітлять моделі поведінки берлінських підводних човнів.

Висновки, наведені в цьому додатку, засновані на біографічних даних, що відносяться до 1074 колишнім підводним човнам, що становить близько 63 відсотків від усіх тих, що вижили, затонулих у Берліні. Дані про дати затоплення засновані на свідченнях 425 тих же самих людей, що становить 25 відсотків вижили підводних човнів.6 Всі особи, які потонули в місті, щоб уникнути депортації або примусових робіт за їх расової статусу, визначеного нацистами, включаються в список підводних лодок7.

У Берліні переважна більшість підводних човнів були Volljuden (повноправними євреями) відповідно до Нюрнберзькими законами 1935 року (незалежно від того, ідентифікували вони себе релігійно як євреї). В основному протягом 1944 року деякі євреї, які раніше мали захищений статус, потонули, в основному розведені і овдовілі подружжя неєвреїв або Мишлинге, призначені для роботи в загонах жорстокого примусової праці. Дослідження спирається на чотири основних джерела свідоцтв вижили: заяви про повоєнної допомоги в Берліні в Головний комітет допомоги жертвам фашизму (OdF), що зберігаються в Landesarchiv Berlin (ЛАБОРАТОРІЯ) або в Centrum Judaicum Archiv Stiftung Neue Synagoge Berlin (CJA); неопубліковані письмові звіти, зібрані істориками для проекту "Порятунок євреїв в націонал-соціалістичній Німеччині 1933-1945", який в даний час знаходиться в Zentrum für Antisemitismusforschung (ZfA) при Технічному університеті Берліна;8

інтерв'ю, проведені відеоархівом свідоцтв Голокосту Fortunoff в Єльському університеті; і опубліковані мемуари.

"Занурення в Берліні" — уточнення термінології Хоча учасники цього дослідження занурювалися в Берліні, не всі підводні човни провели там всю війну. Підозрілі сусіди, переслідування гестапо і часті повітряні нальоти вимагали періодичного пересування: ось три пояснення, які вижили, часто дають своїй мобільності.

Ненадійність життя під водою спонукала багато підводні човни покинути місто, в деяких випадках на всю решту війни. Кілька підводних човнів ділили свій час між Берліном та іншими місцями. Мобільність давала низку переваг. По-перше, завжди існував ризик запуску Цієї версії з відкритим доступом, яка була доступна за ліцензією CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Додаток • 211

перетворився у вороже налаштованого знайомого в Берліні, не в останню чергу тому, що влітку 1943 р.

Берлінське гестапо розширило Jüdischer Fahndungsdienst (Єврейську пошукову службу). Ця організація приваблювала до служби колишніх підводників, тому що вони могли легше виявити євреїв у місті, ніж більшість німців, і краще знали, де інші можуть ховатися або збиратися. Їх зрада призвело до арешту та депортації сотень затоплених євреїв.9 З березня 1943 року повітряні нальоти стали представляти велику загрозу.10 Тим не менш, навіть коли євреї покинули Берлін, місто все ще функціонував як база, відоме освіта, яка давала ряд переваг своїм колишнім мешканцям.

Періодичність присутності деяких підводних човнів ускладнює точні твердження про те, скільки людей вижило "у місті". Ті, що вижили, які зареєструвалися в Берліні після війни, зробили це тому, що це був їхній будинок до того, як вони потонули, не обов'язково тому, що вони провели там війну. З 425 свідчень, зібраних для цього дослідження, 92 (або 22 відсотки) конкретно згадують від'їзд з міста. Фактичний відсоток, ймовірно, вище. Більшість людей, що покинули Берлін, не провели всю війну за межами міста. І з тих, хто це зробив, багато залишилися поблизу, в таких містах і селах, як Ранґсдорф, Барні, Бернау, Стансдорф і Штраусберг, які перебували менше ніж в сорока милях звідси. Дійсно, нерідко зустрічаються свідчення, подібні свідченням Фелікса З., який більшу частину свого часу переховувався за межами Берліна, але дає берлінські адреси чотирнадцяти зі своїх п'ятнадцяти помічників.11

У кінцевому рахунку, люди, що вижили за межами Берліна, все одно повинні бути включені в дані про затоплення в місті. Хоча вони, можливо, і не провели там більшу частину війни, і хоча кільком сміливцям навіть вдалося втекти з Німеччини, Берлін не можна скидати з рахунків як первісне місце їх виживання. Ці люди прийняли рішення зайнятися дайвінгом, живучи в столиці. Саме в Берліні вони вперше почули жахливі історії, що просочуються з сходу. Саме в Берліні вони стали свідками депортацій. Берлін був місцем, де вони жили, працювали й страждали. Їх досвід, отриманий в місті, спонукав їх до вирішення зайнятися дайвінгом, і Берлін міг навіть надавати магнетичне тяжіння на тих, хто виїжджав на час: його анонімність заманювала деяких назад, він постачав інших продовольчими картками і надавав знайому базу, з якої можна було поширитися.

Скільки євреїв намагалися пірнути в Берліні?

У листі із заслання в Швеції, куди він втік у листопаді 1943 року, колишній командир підводного човна Курт Лінденберг підрахував, що в березні 1943 року у місті приховувалося близько 7000 євреїв.12 По більшості оцінок, ця цифра наближається до 5000.13 Припускаючи, що правильне число вцілілих євреїв складає приблизно 1700, тоді в цілому 5000 прихованих євреїв було б доступне за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

212 • Додаток

вказують на виживання в 34 відсотки, що помітно розходиться з іншими оцінками (більшістю), які визначають цей показник між 25 і 28 відсотками.

Більш того, якщо б 4700 євреїв потонули в дні, що передували акції Große Fabrik, то 94 відсотках підводних човнів довелося рятуватися за цей час. Цей відсоток здається неймовірно високим. По-перше, це не враховує євреїв, які потонули пізніше, включаючи Мишлинге, засудженого до примусових робіт при Організації Тодта в 1944 році, і 205 євреїв, які втекли під час облави в січні 1944 року, спрямованої проти тих, хто не жив в захищеному змішаному шлюбі.14 По-друге, якщо б тільки 6 відсотків євреїв занурилися під воду до або після Акції, це не пояснювало б ні помітного збільшення числа євреїв, пірнаючих під воду протягом останніх двох кварталів 1942 року, ні поширення чуток на цей рахунок.15 В-третіх, малоймовірно, що невеликого числа євреїв, які намагалися потонути до лютого 1943 року, було б достатньо, щоб спонукати гестапо змінити свою тактику арешту та депортації, щоб запобігти втечі євреїв; поширеність таких "зникнень" зіграла головну роль у вирішенні гестапо восени 1942 року припинити повідомляти євреїв заздалегідь про дату їх депортації.16

Найбільш ймовірна оцінка 6500 підводних човнів. Якщо 4700 євреїв потонули в кінці лютого 1943 року, то тоді залишиться 1800 скрывшихсялиц. Список записів з вересня 1943 по лютий 1945 року 273

Євреї, що втекли в період з квітня по серпень 1943 р. 17 Дані про євреїв, які втекли в період з квітня по серпень 1943 р.

їх не вистачає, але цілком розумно припустити, що за цей час втекло принаймні ще близько сотні людей. Таким чином, залишиться приблизно 1400

або близько того осіб, які могли б втекти за вісімнадцять місяців між першими депортаціями в жовтні 1941 року і кінцем лютого 1943 року. На жаль, у нас досі немає можливості визначити кількість людей, які потонули, і кількість заарештованих до літа 1943 року. І все ж 1400 убегших в період з жовтня 1941 року по акцію "Фабрика Гросса" в кінці лютого 1943 року, безумовно, досить багато, щоб привернути увагу гестапо. Він також досить великий, щоб розповіді про затоплення євреїв поширились серед населення, що все ще живе на поверхні, чисельність якого на кінець грудня 1942 року становила майже 33 000 чоловік.18 Таким чином, ясно, що оцінка в 5000 євреїв є занадто низькою, особливо якщо врахувати 4700 євреїв, які втекли під час Акції. І все ж, щоб наблизитися до числа нырнувших берлінських євреїв, необхідно проаналізувати, коли ті євреї, яким вдалося вижити, пішли в підпілля.

Коли вижили на підводному човні Вперше занурилися під воду?

Поширеність занурення, специфічні фактори, які спонукають людей до занурення, і варіації в процесі відбилися на змінною демонстрації - це видання з відкритим доступом було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Додаток • 213

графіки єврейського населення міста і подальшої радикалізації націонал-соціалістичної антисемітської політики, розглянуті в главі 1. Малюнок A. 1

представляє річну і квартальну розбивку занурень за ці шістнадцять місяців.19 Перший рік депортацій характеризувався низьким рівнем занурень, незважаючи на те, що восени 1941 року транспорти зазвичай перевозили 1000 осіб.20 З 25 відсотків вижили в цьому дослідженні, які згадують, коли вони занурювалися, лише 3 відсотки зробили це в 1941 році, за ними, можливо, слідують 15 відсотків або близько того, протягом перших трьох кварталів 1942 року, навіть коли нацисти депортували приблизно 36 відсотків єврейського населення міста.21 Однак цифри різко зросли протягом останнього кварталу 1942 року і першого кварталу 1943 року, коли трохи більше двох третин всіх успішних підводних човнів у вибірці цього дослідження потонули. Починаючи з осені 1942 року, кількість людей, занурюються у воду в місті, помітно зросла. У четвертому кварталі того ж року 24 відсотки вибірки вижили на підводних човнах, включених у це дослідження, потонули, а ще 45

відсоток затоплення в першому кварталі 1943 року. Загальнонаціональна облава, що почалася 27 лютого 1943 року, означала кінець легальної життя для всіх, крім кількох тисяч берлінських євреїв, які перебувають у змішаних шлюбах або вважалися мишлингами; це викликало найбільший епізод затоплення міста.22 Ця операція тривала кілька днів, хоча більшість арештів було вироблено протягом перших двох.23

Протягом того тижня втекло близько 4700 берлінських євреїв.24 Іншими словами, приблизно 43 відсотки, що залишилися єврейських робітників уникли депортації разом зі своїми сім'ями за цей час, уникнувши таким чином арешту, хай і ненадовго.25

Малюнок A. 1. Дата занурення.

214 • Додаток

Це драматичне подія вплинула на наші загальні дані про дайверів міста. Ґрунтуючись на свідченнях чверті тих, що вижили, 14 відсотків з них врятувалися під час операції, хоча цей відсоток може досягати 20, оскільки деякі вижили в цьому дослідженні не вказують точну дату, коли вони пішли під воду в 1943 році. 26 Середня точка цього діапазону припускає 17-відсоткову виживання. Таким чином, близько 800 уцілілих підводних човнів потонули під час операції. Решта 900 вижили, які потонули, зробили це або до, або після події. Виживання у цій групі явно була набагато вище.27 Люди, які планували зануритися під воду, часто були краще підготовлені до того, щоб впоратися з труднощами, пов'язаними з життям під водою, і середня оцінка виживаності 50 відсотків для тих, хто занурювався до або після операції, відображає супутні переваги.

Якщо 50—відсотковий показник виживаності - 900 з цих 1800 підводних човнів вижили — все ще може здаватися деяким таким же високим, то цей показник був нижчим, якби число євреїв, які втекли з 6700 або 7000 (за оцінкою Курта Ліндеберга). І навпаки, якщо б кількість підводних човнів, які занурювалися в інший час, крім операції, було менше, то коефіцієнт виживання цієї групи був би неймовірно високим. Таким чином, необхідна збалансована оцінка кількості підводних човнів, і 6500 здаються цілком правдоподібними. Розбіжність між двома показниками виживаності є красномовним. Не більш одного з п'яти євреїв, які втекли під час Акції, пережили всю війну під водою, тому що багато з тих, хто втік, не були підготовлені, що зробило їх більш уразливими. Ті, хто планував свій політ, були краще підготовлені, що вказувало на великі шанси на успіх. У кінцевому рахунку, однак, незважаючи на розбіжність у цих двох показниках, загальний показник успіху при цьому сценарії серед 6500 осіб, які врятувалися, становить 26 відсотків (1700 вижили), що відповідає поточними оцінками.

Номери арештів

За підсумками операції влади депортували з Берліна 8658 євреїв.28 Близько 1100 з них намагалися потонути, і в цю групу входило значне число депортованих на 36-му Ост-транспорті (який відправився з Берліна в Освенцим 12 березня 1943 року) і 4-м Ост-транспорті.

große Alterstransport (який відправився в Терезиенштадт 17 березня).29 Чотири попередніх транспорту, які покидали місто чотири дні поспіль, починаючи з 1 березня 1943 року, ймовірно, також перевозили кілька підводних човнів, чиї спроби зануритися тривали всього кілька днів або навіть годин. Дві невеликі депортації зі столиці відбулися 19 квітня і 17 травня;30 починаючи з квітня, кількість депортацій зменшилася, хоча від одного до п'яти транспортних засобів різного розміру продовжували покидати місто кожен місяць. Влади намагалися депортувати з Альтрейха до кінця червня 1943 р. все це повне видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Додаток • 215

Малюнок A. 2. Кількість євреїв, депортованих з Берліна, березень-грудень 1943 р.

Євреї, не живуть у змішаних шлюбах. Вони також сподівалися депортувати цієї осені всіх євреїв з країн, які перебувають у союзі з Німеччиною або не перебувають у стані війни з Нею. В цілому, протягом останніх двох років депортацій (приблизно в березні 1943 р.

за березень 1945 року), на всіх транспортах, ймовірно, знаходилося кілька євреїв, які раніше жили під водою в місті,31 але їх кількість різко скоротилася в міру скорочення числа арештів.

Скорочення числа арештів потонулих євреїв відображає щось більше, ніж просто зменшення абсолютного числа. Безумовно, оскільки в 1944 році в місті було щонайменше на 4000 підводних човнів менше (в результаті арештів, смертей і втечі), виявити інші стало складніше. Арешт 4000 підводних човнів у 1943 році

це означало б скорочення прихованого населення на 62 відсотки. Якби владі вдалося заарештувати аналогічний відсоток затоплених євреїв у 1944 році, це скоротило б вціліле населення, ховається до 950 осіб.

до 1945 року, але на той момент було більше 1700 чоловік. Це переконливо свідчить, як стверджується в цій книзі, про те, що залишилися в Берліні євреї-нелегали стали краще уникати арешту. Невідома кількість євреїв покинуло місто протягом 1943 і 1944 років у пошуках більш безпечних околиць. Однак навіть це підтверджує аргумент цієї книги про те, що підводні човни навчилися застосовувати різні стратегії для забезпечення певної безпеки. Дійсно, багато вижили, схоже, не усвідомлюють, що, пояснюючи, як вони вижили, вони також пояснювали, як навчилися виживати.

Стать, вік і сімейний стан берлінських дайверів Стать і вік впливали не тільки на шанси на виживання, але і на саме рішення.32 Дані про стать і вік у цій книзі зібрані зі списків тих, що вижили, а не з усіх людей, що намагалися пірнути. Вони роблять це Версія для відкритого доступу була доступна за ліцензією CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

216 • Додаток

таким чином, ми не допускаємо конкретних заяв про поле і віком тих, хто намагався уникнути депортації. Однак набір даних досить великий, щоб припустити, що вік, стать та їх перетин зробили вирішальний вплив на виживаність.33 Серед тих, що вижили берлінських підводних човнів 58 відсотків становили жінки і 42% - чоловіки. Згідно перепису берлінських євреїв 1939 року, 34

57,5 відсотка євреїв становили жінки, а 42,5 відсотка - чоловіки.35 Це досить дивна відповідність, яке передбачає дві можливі гіпотези.

По-перше, жінки і чоловіки пірнали і виживали з частотою, рівній їх відсотку від єврейського населення 1939 року.36 Незважаючи на труднощі, з якими вони стикалися, чоловіки-підводники змогли успішно адаптуватися. Ця гіпотеза відкидає гендер як зробив яке-небудь істотний вплив на виживання, і це суперечить історичній літературі, так і розповідями вижили того періоду. Друга гіпотеза полягає в тому, що пропорційно більше чоловіків, ніж жінок, приховувалося, але більше чоловіків було заарештовано. Грунтуючись на недавніх дослідженнях в цій області і власних висновках, наведених у цій книзі, друга з цих двох гіпотез здається більш ймовірною.

Поточні дослідження переконливо показують, що по відношенню до їх частки в популяції менше жінок прийняли рішення зануритися у воду, ніж чоловіків. Проте залишається неясним, так це те, чи дійсно менше жінок прийняли рішення пірнути, або ж це пов'язано з цілим рядом чинників—

вони вирішили пірнути в останню хвилину, тим самим зменшивши свої шанси на виживання. У нинішньому дослідженні спроб сховатися в Німеччині берлінська організація Gedenkstätte Deutscher Widerstand підрахувала, що 55 відсотків підводних човнів були жінками.37 Хоча на частку жінок як і раніше припадає більше половини всіх підводних човнів, ця цифра трохи менше загального відсотка жінок серед єврейського населення Берліна. Частково ця невідповідність може бути пояснено тим фактом, що жінки з дітьми не вирішувалися занурюватися і, таким чином, спонтанні польоти, як правило, здійснювалися більш молодими та самотніми жінками. Тим не менш, навіть багато хто з цих самотніх жінок зіткнулися з важким вибором: залишитися зі своїми сім'ями або втекти 38

Що стосується матерів, то навіть коли їм вдавалося знайти, де заховати своїх дітей, думка про розлуку, а також про те, щоб залишити позаду своє ненадійна, але все ще законне існування, утримувала багатьох від занурення у воду до останньої хвилини або навіть взагалі.39

Жінки, які вирішили зайнятися підводним плаванням, мали два відносних переваги. По-перше, чоловіки, особливо молоді, повинні були бути у формі. Не маючи надійних фальшивих документів або надійного алібі, вони привертали до себе увагу.40 По-друге, жінки могли сподіватися знайти оплачувану роботу в приватних домогосподарствах — поза компетенцією Служби праці та інших цікавих очей.41 Якщо чоловіки взагалі працювали, вони займалися фізичною працею, на фабриках або підприємствах, у галузях, що підпадають під державне регулювання; на своїх робочих місцях вони контактували з іншими людьми, збільшуючи шанси на звільнення-Це видання у відкритому доступі стало доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Додаток • 217

відмова. Цим людям доводилося покладатися на підроблені документи або добру волю роботодавців (див. Главу 3) 42.

Коли враховується вік, вимальовується більш тонка картина. Роки еміграції молодих євреїв взяли своє.43 За даними перепису 1939 року, більше половини єврейського населення були старше п'ятдесяти років, порівняно тільки з 24 відсотками тих, що вижили, які потонули (рисунки А. 3, А. 4).44

Середній вік тих, що вижили на підводному човні був молодше середнього віку населення 1939 року, хоча вони все ще були трохи старше, ніж можна було очікувати (тридцять сім років для жінок і тридцять дев'ять для чоловіків), і, безумовно, старше більшості вижили в таборі, яким, як правило, було підліткового, двадцятирічного або тридцятирічного віку.45 Майже половина тих, що вижили чоловіків і трохи більше половини тих, що вижили жінок у цьому дослідженні були у віці від тридцяти до сорока дев'яти років. Особи у віці від десяти до двадцяти дев'яти років становили 23 відсотки тих, хто вижив, на відміну від 14 відсотків від загальної чисельності єврейської громади в 1939 році. Ці люди у віці десяти років і молодше становили 4 відсотки тих, що вижили, які пірнули, що приблизно дорівнює їх частці у єврейській громаді в 1939 році. 46

Євреї у віці п'ятдесяти років і старше, як і раніше, становлять майже чверть всіх вижили підводних човнів, що вказує на те, що вік не був нездоланним бар'єром. Дійсно, літні чоловіки, мабуть, виграли від свого віку: 27 відсотків вижили чоловіків старше п'ятдесяти років порівняно з 21 відсотком вижили жінок. Більш високі показники виживаності серед цих чоловіків могли бути результатом того обставини, що літні чоловіки, не носять форму, з меншою ймовірністю викликали підозри, ніж молоді чоловіки.

Малюнок A. 3. Розподіл єврейського населення Берліна за віком і статтю в 1939 році (у відсотках).

218 • Додаток

Малюнок A. 4. Віковий розподіл вижили ховаються чоловіків і жінок (у відсотках).

Євреї у віці від десяти до тридцяти років кілька перепредставлены серед тих, що вижили, що говорить про те, що євреї молодший, ймовірно, були краще здатні йти на необхідний ризик для забезпечення виживання. Зокрема, якщо врахувати іноді нерозсудливу поведінку молоді (про що розповідається у свідченнях тих, що вижили), рівень їх виживання досить високий.47 Слід зазначити, що гендерний склад людей у цій віковій групі майже однаковий, і в неї потрапляє приблизно чверть вижили чоловіків і жінок. Переважання вижили у віці тридцяти-сорока років може свідчити про те, що євреї середнього віку були краще підготовлені до вирішення складних завдань. Ці люди були досить молоді для виконання фізичних вимог, але досить дорослі (особливо чоловіків), щоб уникнути підозр. У них було більше шансів мати корисні зв'язки з неєвреями до нацизму.

Інтелектуальна та емоційна зрілість також могла б допомогти їм краще прораховувати ризики.

Хоча дані про стать і вік наводять на роздуми, наскільки вони точно відображають склад єврейського населення, який намагався вижити під водою? Наявні дані переконливо свідчать про те, що жінок ныряло більше, ніж чоловіків, навіть якщо вони робили це з більш скромними темпами, ніж їх частка в населенні. Що стосується віку, то середньому вижив на підводному човні було під тридцять. Хоча дослідження показують, що молоді євреї та євреї старше п'ятдесяти років розчинилися в більшій кількості, відсутність зв'язків у молоді в поєднанні з їх безглуздям і нездатністю євреїв набагато старшого віку справлятися з фізичними та емоційними проблемами життя в бігах, можливо, Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatch. Не для перепродажу.

Додаток • 219

привели до більшого числа арештів або смертей.48 вижили неявно і недвозначно посилаються на стать і вік у своїх обговореннях занурення, вказуючи на те, що вони дійсно зробили формуючий вплив.

Значне число тих, що вижили також переїхали з членами сім'ї (таблиця A. 1). Це дослідження інтерпретує поняття "сім'я" як включає подружжя і предків, братів і сестер, дітей, двоюрідних братів і інших кровних родичів.

На відміну від прикладу Анни Франк, сім'ї рідко, якщо взагалі коли-небудь, залишалися разом в одному місці з-за труднощів з пошуком житла, досить великий, щоб вмістити їх.49 Навіть коли сім'ї надходили так, це майже ніколи не траплялося на час війни. Хоча члени сім'ї часто занурювалися разом, більшість з них не жили разом.

Таблиця A. 1. Розмір сімейних груп, які разом занурилися під воду і вижили.

6 Осіб

2 Людини

3 Людини

4 Людини

5 Осіб

або більше

Кількість

Групи

113

Відсоткове співвідношення

весь

67%

23%

Примітка: Цифра заснована на даних 1074 людина.

У вибірці вижили в цьому дослідженні 42 відсотки потонули разом з родиною, хоча більшість цих сімейних одиниць складалися з двох чоловік; як правило, вони були подружжям, хоча брати, сестри та двоюрідні брати також ховалися разом. Переважання невеликих підрозділів відображає проблеми, з якими стикаються великі групи, які прагнуть знайти спільне притулок. Багато сімей не вирішувалися занурюватися з-за небажання розділятися і нездатності знайти людей, які могли б допомогти їм усім.50 Проте, оскільки підводним човнам часто доводилося розділятися, розмір сім'ї мало впливав на те, спіймають когось чи ні. Швидше за все, дуже невелике число багатодітних сімей, які вижили затопленими, ймовірно, вказує на те, як мало людей взагалі зважилися зануритися під воду. Також слід зазначити, що гендерна розбивка цих сімейних груп відповідає загальному гендерним складом дайверів міста. Це говорить про те, що які б емоційні вигоди принесло занурення в сім'ю, здатність сім'ї пом'якшити гендерні труднощі, пов'язані з перебуванням у Берліні, була мінімальною. Не дивно, що маленькі діти і підлітки виграли від того, що врятувалися зі своєю сім'єю: діти у віці чотирнадцяти років і молодше становлять приблизно 13 відсотків сімейних груп, які потонули, в той час як вони складають приблизно 3 відсотки людей, що вижили без сім'ї.

220 • Додаток

Висновок

В останні роки науковці переглянули свої оцінки числа тих, що вижили берлінських підводних човнів до 1700 осіб; в цій книзі стверджується, що, зіставивши те, що відомо вченим про кількість арештів і депортацій, з тим, що ми знаємо про тих, що вижили, ми можемо переглянути число людей, що потонули, до 6500. Ця переглянута цифра передбачає ще більший рівень опору депортації зі сторони євреїв та їх помічників, ніж передбачалося раніше. Дійсно, процес занурення повинен бути контекстуализирован, оскільки загальні показники виживаності залежать від того, коли люди вирішили пірнути і приготування які вони зробили. Таким чином, євреї, які втекли до або після акції Große Fabrik, мали значно більш високий рівень виживання.

Таким чином, занурення збільшувалася з часом і залежало від безлічі змінних, включаючи чутки зі сходу, статус зайнятості та ефективність реклами, а також очікувані наслідки занурення для членів сім'ї (див. Главу 1). В 1943 році нацисти заарештували велику частину населення Берліна, який перебував на підводних човнах. Тим не менш, у 1944 році влада заарештували таке скромне кількість підводних човнів, що їх частка від решти числа підводних човнів різко впала. Джерела припускають, що підводні човни навчилися краще ховатися. Вони врахували попередні помилки і стали значно більш майстерними у навігації по місту, що, безсумнівно, було здійсненно для багатьох з них, тому що Берлін був їхнім будинком.

Труднощі, пов'язані з обговоренням статі і віку, значною мірою витікають з того факту, що дані засновані тільки на тих, хто вижив, а не на тих, хто сховався. Набір даних цього дослідження, мабуть, підтверджує те, що вчені в даний час розуміють про єврейської громади Берліна напередодні депортації і про поле підводних човнів: вижило більше жінок, ніж чоловіків, навіть якщо здається, що жінок ховалося пропорційно менше, ніж чоловіків. Однак, якщо ми візьмемо до уваги вік, картина стане більш детальної. Чоловіки старше п'ятдесяти виживали частіше, ніж жінки тієї ж вікової категорії. Цікаво, що показники виживання чоловіків у віці від десяти до тридцяти років були рівні показників виживаності жінок, і ця цифра ставить під сумнів припущення про проблеми, з якими стикаються які переховуються єврейські молоді люди. Пояснення цього відносного успіху залишається неясним. Дані про сім'ї також не проливають особливого світла на цю тему. Гендерні показники виживаності сімей майже рівними показниками виживаності чоловіків і жінок, які ховалися в поодинці, що говорить про те, що сімейні узи мало вплинули на гендерний баланс в хованки.

Дослідження по прихованню в основному залежать від конкретного регіону. Більша частина літератури з Німеччини розглядає або окремі тематичні дослідження, які конкретні аспекти приховування або переховування у конкретних населених пунктах.51 Представлені тут дані відносяться до Берліну; акт занурення і методи обходу Це видання у відкритому доступі було доступно за ліцензії CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Додаток • 221

піймання раніше залежала від самого міста. І все ж, повинна історія приховування під час Голокосту залишатися настільки локалізованої? Звичайно, дані в цій статті відносяться до Берліну, а не до Парижу, Варшаві чи Празі. Але що може конкретна демографія переховуються в цих містах, якщо проаналізувати її у взаємозв'язку один з одним, сказати про переховуються по всій Європі, особливості регіональної націонал-соціалістичної антисемітської політики і незліченних історіях, які переховуються, які вписуються в більш широкі рамки історії Голокосту?

Примітки

1. Rudolf Frauenfeld, "Wir Illegalen," Der Weg: Zeitschrift für Fragen des Judentums, 22

Березень 1946 року.

2. See Gedenkstätte Stille Helden (Berlin: Allprint Media, 2008), 8. Цифра в 1700

це сама нова, переглянута оцінка. See also Lutjens, "Vom Untertauchen," 49. За попередніми оцінками, число тих, що вижили з підводного човна становила 1400 осіб. See Weltlinger, "Hast du es schon vergessen?" Дані, вперше наведені Велтлингером, лягли в основу початкових оцінок, використаних вченими при обговоренні числа тих, що вижили берлінських євреїв. Ці роботи включають Gruner, "Judenverfolgung", 94; Moorhouse, "Берлін на війні", 306; Kaplan, "Між гідністю і відчаєм", 228; і Maurer, "повсякденне життя", 373. Я використовую недавню оцінку дослідників з Gedenkstätte Stille Helden, що вказує на те, що щонайменше 1700 євреїв вижили, ховаючись в місті і його околицях. Однак, оскільки мені невідомо про будь-які зміни в оцінках числа тих, хто пережив табори або ніколи не був депортований в першу чергу як партнери у змішаних шлюбах, статистика в цій книзі зіставляє вихідні дані Велтлингера про вижили в таборах і змішаних шлюбах з більш новими оцінками числа тих, хто вижив, ховаючись.

3. Сама рання оцінка була отримана від підводного човна Зиґмунда Вельтлингера незабаром після закінчення війни. See "Bericht über die Neubildung der Jüdischen Gemeinde in Berlin," 13 November 1946, in LAB, E Rep. 200-22. Nr.: 38 + 39. До недавнього часу більшість історичних праць, присвячених ховається євреїв, підтверджували затвердження Вельтлингера. See for example Konrad Kwiet and Helmut Eschwege, Selbstbehauptung und Widerstand: Deutsche Juden im Kampf um Existenz und Menschenwürde, 1933-1945 (Hamburg: Hans Christian, 1984), 150-51. Дивіться також Gruner, Widerstand in der Rosenstraße, 77, 81; Gruner, Переслідування євреїв; і Moorhouse, Berlin at War, 293.

4. Ранній демографічний огляд євреїв, які ховаються по всій Німеччині, представлений Авраамом Зелигманом, "Нелегальний спосіб життя в нацистській Німеччині", Щорічник Інституту Лео Бека 37 (1992): 327-61. Селигман використовує підхід, аналогічний мою, але засновує свої висновки лише на шістдесяти п'яти свідченнях, які він зібрав з усієї Німеччини. Однак зовсім недавно багато вчених почали приділяти особливу увагу демографічних питань, поставлених у цій статті. See, for example, Croes and Kosmala, "Facing Deportation"; Kosmala, "Zwischen Ahnen und Wissen"; Kosmala, "Überlebensstrategien jüdischer Frauen in Berlin; and Lutjens, "Vom Untertauchen." Більш спеціалізований статистичний огляд Große Fabrikaktion і його зв'язку з приховуванням можна знайти в Schoppmann, "Die 'Fabrikaktion' in Berlin", 138-48.

222 • Додаток

5. Повне обговорення цих демографічних даних див. у Річарда Н. Лютьенсе-молодшого, "Євреї, ховаючись в нацистському Берліні, 1941-1945: демографічний огляд", в журналі Holocaust and Genocide Studies 31, № 2 (осінь 2013 р.): 268-297.

6. Малюнок A. 1 базується на вибірці, що складається з 425 підводних човнів (25 відсотків вижили); Таблиця A. 1 заснована на 1074 підводних човнах (63 відсотки вижили). Малюнок А. 2 заснований на записах про депортацію, малюнки А. 3 і А. 4 - на Берлінській перепису населення 1939 року.

7. Списки тих, що вижили були опубліковані в періодичному виданні єврейсько–німецької еміграції "Ауфбау: Реконструкція" протягом двох місяців, починаючи з 2 листопада 1945 року, в розділі "Новий слухач фон Юден в Берліні"; 16 листопада 1945 року - "Новий берлінський список". Імена тих, що вижили, які переховувалися, були позначені літерою "б". Хоча існують деякі розбіжності, списки в цілому точні. Вони були опубліковані в період з листопада 1945 р. по січень 1946 року. Списки можна знайти в наступних виданнях. За 1945 рік: № 45 (стор 28); № 46 (стор 26); № 47

(p. 26); Nr. 48 (p. 36); Nr. 49 (p. 26); Nr. 50 (p. 27); Nr. 51 (p. 27); Nr. 52 (p. 37).

За 1946 рік: № 1 (стор 26); № 2 (стор 32); № 3 (стор 27). Ці списки містять назви більше дев'ятисот колишніх підводних човнів. Слід, однак, відзначити, що Aufbau перераховує тільки євреїв, які були членами єврейської громади. "Євреї за расовою ознакою", які називали себе "дисидентами", або "християнами", в списках не фігурують. Я зібрав додаткові імена зі свідчень, знайдених в Центрі боротьби з антисемітизмом (ZfA) Берлінського технічного університету.

8. Багато з них були продубльовані з свідоцтв, що зберігаються в бібліотеці Вінера в Лондоні і Яд Вашем.

9. Роль Fahndungsdienst в выслеживании підводних човнів формує похмурий і складний аспект життя в підпіллі. Для отримання додаткової інформації див. Таузендфройнд, Эрцвунгенер Веррат; і Джа, Депортація, 525-27. См. також Видно, Стелла.

10. Крез і Космала, "Їм загрожує депортація", 142.

11. CJA 4.1, 3156, файл Фелікса Захаріаса.

12. ZfA, файл Курта Ліндеберга, "Особистий звіт". See also Kwiet and Eschwege, Selbstbehauptung und Widerstand, 150-51; and Kosmala, "Überlebensstrategien jüdischer Frauen," 46.

13. Квиет і Ешвеге припускають цифру в п'ять тисяч. Дивіться також Gruner, Widerstand in der Rosenstraße, 77, 81; Paulsson, Secret City, 2; Moorhouse, Berlin at War, 293; і Seligmann, "Нелегальний спосіб життя", 328. Беате Космала, навпаки, оцінює цифру ближче до семи тисячам: "Überlebensstrategien jüdischer Frauen", 46.

14. Дивіться YVA 0.8/ 145 про статистичних даних за 31 січня 1944 року, стосуються Абганге для

"Єврейське повстання в Берліні, 1943-1945". Також Грунер, Переслідування євреїв, 168; і Джа, Депортація, 470-71.

15. Meyer, Tödliche Gratwanderung, 206.

16. Джа також цитує сучасних очевидців, які зазначили, що "занадто багато" євреїв втекла після того, як їм наказали з'явитись у табір збору в синагозі Леветцовштрассе: Депортація, 260-61.

17. Ця цифра була отримана шляхом вивчення числа євреїв, перерахованих як fl üchtig в YVA 0.8/145, "Єврейське товариство в Берліні, 1943-1945".

18. For reference, see BA R 8150/26, 8150/27; ZIH 112/21b; StadtA Mainz NL Oppenheim 52/28; and YVA 0.8/14, Monatliche Entwicklung der jüdischen Bevölkerung in Berlin, 1941-1943.

19. Дані цієї таблиці засновані на даних 425 колишніх підводних човнів (25 відсотків всіх вижили). Це також відповідає поточними оцінками, опублікованими Центром боротьби з антисемітизмом Берлінського технічного університету, стверджують, що більшість підводних човнів затонуло в якийсь момент 1943 року, зазвичай у перші три місяці. Однак ця версія fi g-This у відкритому доступі стала доступна за ліцензією CC BY-NC-ND 4.0 завдяки підтримці Knowledge Unlatched. Не для перепродажу.

Додаток • 223

оцінки засновані на загальнонаціональних даних. See Schoppmann, "Die 'Fabrikaktion' in Berlin,"

142. Також дивіться Круса і Космалу, "Перед обличчям депортації", 115-16. Їх висновки грунтуються на тисячі вижили, але оцінки схожі. І в цій книзі, і в їх статті підраховано, що в 1941 році 3 відсотки євреїв ховалися. Крез і Космала, однак, стверджують, що кількість євреїв, що пішли під воду в 1942 році, було нижче (34 відсотки), ніж у мене (42 відсотки).

20. См. Малюнки про депортацію в книзі Готвальдта і Шулле, Die "Judendeportationen ", 444-54.

21. Я прийшов до цієї цифри, склавши номери депортацій з Берліна, перераховані в Gottwaldt and Schulle, Die “Judendeportationen", 444-54. За цей період нацисти депортували з Берліна 26 606 євреїв. У червні 1941 року єврейське населення Берліна (з "расовою ознакою") становила 73 842 людини. См. Gruner, Judenverfolgung, 94. 3-відсотковий показник занурення німецьких євреїв у 1941 році в цілому також вказується в Croes і Kosmala, "Перед обличчям депортації", 142.

22. Gruner, Widerstand in der Rosenstraße, 59.

23. Джа, Депортація, 426-27. См. також Грунер, Переслідування євреїв, 163-64.

24. См. Джа, Депортація, 519.

25. See Schoppmann, "Die 'Fabrikaktion' in Berlin," 142.

26. Оцінка 20 відсотків не є недоречною. Клаудіа Шоппманн припускає 18 відсотків в "Die 'Fabrikaktion' у Берліні", 142. У повоєнних свідченнях, які я вивчив, деякі вижили не вказують точний день, коли вони ховалися, а тільки місяць або рік. Тому цілком розумно припустити, що деякі з тих осіб, які втекли в лютому або березні 1943 року, бігли саме під час Акції, оскільки це був тиждень, коли більше двох третин всіх євреїв зникли зробили це.

27. Цифри, засновані на моєму наборі даних про 425 підводних човнах, які вижили в підпіллі, складають приблизно 25 відсотків відомих вижили.

28. See BA R 8150/26, 8150/27; ZIH 112/21b; StadtA (archive) Mainz NL Oppenheim 52/28; YVA 0.8/14, “Monatliche Entwicklung der jüdischen Bevölkerung in Berlin, 1941-1943. З документами можна ознайомитися за адресою http://www.statistik-des-holocaust

.de/stat_ger.html (дата звернення: 4 січня 2017 року).

29. Джа, Депортація, 520.

30. Gottwaldt and Schulle, Die "Judendeportationen," 419-20.

31. См. Джа, Депортація, 519. См. також Крез і Космала, "Перед обличчям депортації", 142.

32. Most recently, see Kosmala, "Überlebensstrategien jüdischer Frauen." См. також Шоппман, “Фабрика в Берліні", 142-43.

33. Ці дані засновані на 1074 переховуються осіб, включаючи вісім дітей, що вижили жіночої статі і чотирьох хлопчиків, які, як відомо, народилися 18 жовтня 1941 року або пізніше. Вікові дані базуються на віці затоплених євреїв міста станом на 18 жовтня 1941 року, дату першого депортационного транспорту, який покинув Берлін. Зручна вибірка з 63процентов 1700 осіб забезпечила б рівень ймовірності, що наближається до 99 відсотків. См. У. Лоуренс Нейман, Методи соціальних досліджень: якісні та кількісні підходи (Бостон: Allyn & Bacon, 2011), 263-67.

34. Крез і Космала призводять аналогічну кількість жінок у статті "Їм загрожує депортація", 119.

35. Авраам Баркаи, Від бойкоту до знищення: економічна боротьба німецьких євреїв, 1933-1943 (Бостон: Видавництво Брандейского університету, 1990), 153-54.

36. Як пропонується в книзі Селигмана "Незаконний спосіб життя", 340.

37. Kosmala, "Überlebensstrategien jüdischer Frauen," 46.

38. Kosmala, "Überlebensstrategien jüdischer Frauen," 40-41.

39. Kosmala, "Überlebensstrategien jüdischer Frauen," 36-44.

40. См., наприклад, Каплан, "Між гідністю і відчаєм", 203; Крез і Космала.,

"Перед загрозою депортації", 119; і Маурер, "повсякденне життя", 370.

224 • Додаток

41. Дивіться, наприклад, ZfA, файл доктора Шарлотти Бамберг. Дивіться також Croes і Kosmala.,

"Загрожує депортація", 119.

42. См., наприклад, Бруно Р. Свідоцтво про Голокост (T-1764), Відеоархів Fortunoff.

43. См. Баркай, Від бойкоту до знищення, стор 154.

44. Я зібрав дані на малюнку А. 3 з переписом населення 1939 року в Берліні, опублікованій в Der Weg: Zeitschrift für Fragen des Judentums, 13 грудня 1946 року. Цитується в Nachama, Schoeps і Simon, Jews in Berlin, 216.

45. Хилберг, Злочинці, Потерпілі від випадкових перехожих, 188. Як вже зазначалося, дані базуються на віці вижили на момент першого виїзду транспорту з Берліна 18 жовтня 1941 року. Середній вік жінок відображає дані 620 осіб і не включає вісім дітей жіночої статі, які народилися після 18 жовтня; середній вік чоловіків відображає дані 442 людина і не включає чотирьох дітей чоловічої статі, які народилися після 18 жовтня.

46. Невелике число дітей, що вижили в Німеччині відрізняється від аналогічного показника в інших регіонах Європи, де діти, як правило, становлять більш високий відсоток зникли вижили. Дивіться, наприклад, Крез і Космала, "Перед обличчям депортації", 119-20, 129-30. Дивіться також Паульссона, "Таємний місто", 224-27.

47. Про нерозсудливість молоді див., наприклад, Мурхауз, "Берлін на війні", 301-2.

Окремі приклади такого безрозсудного поведінки див. у книзі Ларрі Орбаха і Вів'єн Орбах-Сміт “Ширяючий в підпіллі: життя молодого втікача в нацистському Берліні" (Вашингтон, округ Колумбія: The Compass Press, 1996); і ZfA, документ Cioma Schönhaus, "Інтерв'ю Дж.

Рогофф," 14.3.89 Базель, інтерв'ю, проведене Найссом, Шиебом, Фойгтом.

48. Про кількість потонулих євреїв старшого віку див. Kosmala, “Überlebensstrategiene jü".-

discher Frauen," 42.

49. Tausendfreund, Erzwungener Verrat, 51.

50. См., наприклад, "Побоювання сім'ї Арндт" у книзі Рут Р. Свідоцтво про Голокост (T-1763), відеоархів Fortunoff; див. Також ZfA, файл Вернера Фосса.

51. Notable examples include Benz, Die Juden in Deutschland; Kaplan, Between Dignity and Despair; Maurer, "From Everyday Life"; Benz, Überleben im Dritten Reich; Tausendfreund, Erzwungener Verrat; Bonavita, Mit falschem Pass und Zyankali; Kosmala,

"Überlebensstrategien jüdischer Frauen"; and Lutjens, "Vom Untertauchen." Відмінний приклад одиночного акта приховування в Німеччині і пам'яті тих, хто вижив дивіться у книзі Розмана "Минуле в бігах".

БІБЛІОГРАФІЯ

Y• Z

Архіви

Zentrum für Antisemitismusforschung (ZfA), Berlin, Germany Files: Abraham, Ruth; Alexander, Lola; Bamberg, Dr. Charlotte; Cassierer, Alfred Dr.; Compart, Ellen; Finke, Ursula; Flatow, Julius; Foss, Werner; Friedländer, Erich; Gassenheimer, Ida; Josephy, Charlotte; Lindenberg, Kurt; Rathé, Ellen; Schönhaus, Cioma; Schüching, Susanne von; Themal, Ilselotte; Wasservogel, Martin Entschädigungsamt Berlin, Berlin, Germany

Файли: 1.010 I, 60.872, 50.730, 50.519

Bundesarchiv, Berlin, Germany

Файли: BA R 8150/26, 8150/27

Центр поглиблених досліджень Голокосту (CAHS), Меморіальний музей Голокосту США, Вашингтон, округ Колумбія, США

Signature: RG-14.070 M Generalstaatsanwaltschaft beim Landgericht Berlin: Reel: 1959

Підпис: RG 17.070 M

Барабан: 1503

Немає.: 61732, 61737, 61771, 61757, 61805

Centrum Judaicum Archiv (CJA), Berlin, Germany

Підпис: CJA, 4.1: Файли: 486, 495, 504, 505, 516, 577, 612, 648, 697, 698, 759, 1512, 1596, 1602, 1613, 1680, 1694, 1716, 1810, 1817, 1911, 1984, 1999, 2065, 2086, 2106, 2174, 2207, 2303, 2304, 2433, 2470, 2856, 2892, 2898, 2933, 2971, 2978, 3016, 3017, 3089, 3091, 3095, 3096, 3101, 3133, 3140, 3156

226 • Бібліографія

Відеоархів свідоцтв Голокосту Fortunoff, Бібліотека Єльського університету Аннелис Х. Свідоцтво про Голокост (T-276); Аннелис Х. Свідоцтво про Голокост (T-1866); Бруно Р. Свідоцтво про Голокост (T-1764); Рут Р. Свідоцтво про Голокост (T-1763); Герман П. Свідоцтво про Голокост (T-128); Рут Ст. Свідчення про Голокост (T-619)

Landesarchiv Berlin (ЛАБОРАТОРІЯ), Берлін, Німеччина

Signature: A Pr.Br.Rep. 030-03: Zentralkartei für Mordsachen und Lehrmittelsammlu-ng: Files: 1623, 1624, 1625, 1811, 1954

Signature: A Rep. 355: Staatsanwaltschaft beim Landgericht Berlin: File: 18617

Signature: A Rep. 358-02: Staatsanwaltschaft beim Landgericht Berlin: File: 141210

Signature: A Rep. 408: Files: Nr.: 4. Tätigkeitsbuch 17. Polizei-Revier Kriminalpolizei Weinbergsweg 12. 1.Januar.1943-31.Dezember.1943; Nr.: 11. Tätigkeitsbuch Kripo. Rev. 64.: 1.1.1942—28.12.1944.; Nr.: 24. Tätigkeitsbuch des 244.R.Kö[penick]: 30.10.1939—8.Januar.1944.

Signature: B Rep. 002: Der Regierende Bürgermeister von Berlin/Senatskanzlei: File: 4861

Signature: B Rep. 058: Staatsanwaltschaft bei dem Landgericht Berlin: File: 631

Підпис: B Rep. 078: Entschädigungsamt Berlin: Файл: 6026 (раніше, UH 633, M

009, R 161)

Підпис: генеральний директор. 118-01: Hauptausschuss "Opfer des Faschismus" (OdF)/Referat Verfolgte des Naziregimes (VdN): Files: 947, 1042, 1792, 2220, 2246, 2754, 7232, 7436, 7509, 8851, 22389, 24634, 25935, 26890, 30203, 30320, 30363, 30500, 30544, 30546, 30591, 30638, 30654, 30699, 30710, 30895, 30901, 30929, 30978, 31044, 31078, 31094, 31124, 31209, 31212, 31225, 31267, 31398, 31432, 31476, 31492, 31545, 31551, 31804, 31980, 32306, 32931, 33122, 33167, 33203, 33971, 34147, 34292, 34844, 34859, 34878, 34974, 35368, 35445, 35752, 35596, 35992, 38009, 38043, 38116, 38117, 38151, 38153, 38159, 38247, 38290, 38441, 38443, 38677, 39108

Підпис: Представник C. 118-01: OdF Kartei Фотографії: A-947, A-30544, A-30546, A-30929, A-31212, A-31225, A-31677, A-31710, A-31980, A-33169

Підпис: E - Mail 200-22: Начласс Зигмунд Вельтлингер: Файли: 7, 8, 10, 38, 39, 81, 82, 85

F Rep. 290: 01 NS Zweiter Weltkrieg, Luftschutz: Photograph: 372688

F Rep. 290: 01 NS Zweiter Weltkrieg, Luftangriffe: Photographs: 172508, 372688

Представник 290: 01 NS/2 2. Вельткриг, Эроберунг Берлинс: Фотографії: 183845, 183854

Landesbildstelle: Фотографія: 254931

Фонд Шоа в ОСК:

Herman, Friede, Eugen. Інтерв'ю 10112. Архіву візуальної історії, 1996 рік. Перевірено 9

Червень 2018 року.

Інтерв'ю

Рут Гампел, уроджена Арндт, народилася 2 квітня 2008 року, Каліфорнія, США.

Бібліографія • 227

Періодичні видання

Aufbau: Reconstruction (New York)

Der Weg: Zeitschrift für Fragen des Judentums (Berlin), Deutsche Allgemeine Zeitung

Зоряно - смугастий прапор

Первинні джерела

Андреас-Фрідріх, Рут. Der Schattenmann: Tagebuchaufzeichnungen, 1938-1945. Berlin: Suhrkamp, 1947.

Анонім. Жінка в Берліні. Нью-Йорк: Харкорт, Брейс, 1954.

Арад, Іцхак, Ісраель Гутман і Абрахам Маргалиот. Документи про Голокост: вибрані джерела про знищення євреїв Німеччини, Австрії, Польщі та Радянського Союзу. Переклади Леа Бен-Дор. Лінкольн: Видавництво Університету Небраски, 1999.

Арндт, Еллен Левінські і Рут Арндт Гампель. "Берлін: виживання в підпілля"; "Сміливість чинити опір". Під редакцією Іцхака Маїсу і Єви Фогельман. Нью-Йорк: Музей єврейського спадку, 2007.

Бек, Чорт візьми. Підпільна життя: Мемуари єврея-гея в нацистському Берліні. Медісон: Видавництво Вісконсинського університету, 1999.

Бем, Ерік Х. Ми вижили: Історії чотирнадцяти переховуються і переслідуваних у нацистській Німеччині. Нью-Хейвен, Коннектікут: Видавництво Єльського університету, 1949.

Deutschkron, Inge. Ich trug den gelben Stern. München: Deutscher Taschenbuch Verlag, 1987.

Frauenfeld, Rudolf. "Wir Illegalen." Der Weg: Zeitschrift für Fragen des Judentums, 22

Березень 1946 року.

Friedländer, Margot, with Malin Schwerdtfeger. "Versuche, dein Leben weiter zu machen": Als Jüdin versteckt in Berlin. Berlin: Rowohlt, 2008.

Геббельс, Йозеф. Die Tagebücher von Joseph Goebbels. 15 томів. Під редакцією Ельке Фреліх.

München: K. G. Saur Verlag, 1993.

Grossmann, Kurt R. Die unbesungenen Helden: Zeugnisse der Menschlichkeit aus Deutschlands dunklen Tagen. Hamburg: Furche, 1957.

[Зображення]. "Єврейський конгрес". Der Stürmer. Липень 1934 р., випуск № 34. Архів німецької пропаганди коледжу Кальвіна: http://research.calvin.edu/german-propaganda-archive/sturmer.htm.

Дата звернення: 19 травня 2018 року.

Kardorff, Ursula von. Berliner Aufzeichnungen 1942-1945. München: Verlag C. H. Beck, 1992.

Клемперер, Віктор. Ich will демонструються zeugnis ablegen bis zum letzten. Tagebücher: 1942-1945. 2 vols.

Під редакцією Уолтера Новойски. Berlin: Aufbau-Verlag, 1995.

Орбах, Ларрі і Вів'єн Орбах-Сміт. Ширяючий в підпіллі: життя молодого втікача в нацистському Берліні. Вашингтон, округ Колумбія: The Compass Press, 1996.

Перель, Саллі. Europa, Europa. Переведено Марго Беттауэр Дембо. Нью-Йорк: Wiley спільно з Музеєм Голокосту США, 1997.

Ризенбургер, Мартін. Das Licht verlöschte nicht: Ein демонструються zeugnis aus der Nacht des Faschismus Predigten. Berlin: Union Verlag, 1981.

Schönhaus, Cioma. Фальсифікатор: Екстраординарна історія про виживання в Берліні військового часу. Переклад Алана Бэнса. Лондон: Гранту, 2007.

Senger, Valentin. Kaiserhofstrasse 12. Frankfurt am Main: Schöffl ing, 2010.

228 • Бібліографія

Statistic-des-holocaust.de/stat_ger_ber.html. Дата звернення: 14 січня 2019 року.

Вайнштейн, Фредерік. Aufzeichnungen aus dem Versteck: Erlebnisse eines polnischen Juden 1939-1946. Berlin: Lukas Verlag, 2006.

Weltlinger, Siegmund. "Hast du es schon vergessen?" Erlebnisbericht aus der Zeit der Verfolgung. Berlin: Gesellschaft für Christlich-Jüdische Zusammenarbeit in Berlin, 1954.

Вторинні джерела

Книги

Adam, Uwe Dietrich. Judenpolitik im Dritten Reich. Dusseldorf: Verlag Gmbh, 1972.

Adler, H. G. Der verwaltete Mensch: Studien zur Deportation der Juden aus Deutschland.

Tübingen: Mohr, 1974.

Angrick, Andrej. Die "Endlösung" im Ghetto Riga: Ausbeutung und Vernichtung 1941-1944.

Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 2006.

Аксельрод, Алан, вид. Енциклопедія Другої світової війни. Нью-Йорк: Факти з архіву, 2007.

Аллен, Вільям Шерідан. Захоплення влади нацистами: досвід одного німецького міста, 1922-1945. Нью-Йорк: Франклін Уоттс, 1984.

Ankum, Катаріна von, ed. Жінки в мегаполісі: гендер і сучасність у веймарській культурі. Берклі: Видавництво Каліфорнійського університету, 1997.

Arendt, Hannah. Ейхман в Єрусалимі: Звіт про банальність зла. Нью-Йорк: Viking Press, 1963.

Ауст, Стефан і Стефан Бургдорф, ред. Die Flucht: Über die Vertreibung der Deutschen aus dem Osten. Stuttgart: Deutsche Verlags-Anstalt, 2002.

Баркаи, Авраам. Від бойкоту до знищення: економічна боротьба німецьких євреїв, 1933-1943. Переклад Вільяма Темплери. Ганновер: Видавництво Університету Нової Зеландії, 1989.

Bauer, Frank. Sie gaben ihr Leben: Unbekannte Opfer des 20. Juli 1944 – General Fritz Lindemann und seine Fluchthelfer. Берлін-Кляйнмахнов: Хронос, 1995.

Бауер, Ієгуда. Вони вибрали життя: єврейський опір в Голокості. Нью-Йорк: Американський єврейський комітет, 1973.

Бичі, Роберт. Гей-Берлін: місце народження модерної ідентичності. Нью-Йорк: Старовинні книги, 2014.

Бивор, Ентоні. Падіння Берліна 1945. Нью-Йорк: Вікінг, 2002.

Benz, Wolfgang, ed. Die Juden in Deutschland, 1933-1945: Leben unter nationalsozialistischer Herrschaft. München: Beck, 1988.

- - - ed. Überleben im Dritten Reich: Juden im Untergrund und ihre Helfer. München: Beck, 2003.

Бенц, Вольфганг і Вальтер Х. Пехле, ред. Lexicon des deutschen Widerstandes. Frankfurt/

Main: S. Fischer Verlag, 1994.

Бергерсон, Ендрю Стюарт. Звичайні німці в незвичайні часи: нацистська революція в Хільдесхайм. Блумінгтон: Видавництво Університету Індіани, 2004.

Блатман, Деніел. Марші смерті: Заключна фаза нацистського геноциду. Кембридж, Массачусетс: Видавництво Гарвардського університету, 2011.

Бонавита, Петра. Mit falschem Pass und Zyankali: Retter und Gerettete aus Frankfurt am Main in der NS-Zeit. Stuttgart: Schmetterling Verlag, 2009.

Бриденталь, Ренате, Атіна Гроссмана і Маріон Каплан, ред. Коли біологія стала долею: жінки у Веймарі і нацистської Німеччини. Нью-Йорк: Monthly Review Press, 1984.

Бібліографія • 229

Брати, Ерік. Берлінське гетто: Герберт Баум і антифашистський опір. Страуд: Spellmount, 2012.

Браунінг, Крістофер Р. Нацистська політика, єврейські робітники, німецькі вбивці. Кембридж: Видавництво Кембриджського університету, 2000.

--Витоки остаточного рішення: еволюція нацистської єврейської політики, вересень 1939–березень 1942. Contributions by Jürgen Matthäus. Лінкольн: Видавництво Університету Небраски, 2004.

---. Згадуючи виживання: всередині нацистського табору рабської праці (Нью-Йорк: У. У. Нортон

& Компанія, 2009.

Büttner, Ursula, ed. Die Deutschen und die Judenverfolgung im Dritten Reich. Frankfurt/

Main: Fischer Taschenbuch Verlag, 2003.

Büttner, Ursula, and Martin Greschat. Die verlassenen Kinder der Kirche: Der Umgang mit Christen jüdischer Herkunft im "Dritten Reich." Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht, 1998.

Bundesarchiv Koblenz. Gedenkbuch: Opfer der Verfolgung der Juden unter der nationalsozialistischen Gewaltherrschaft in Deutschland 1933-1945. Vol. 1. 4 vols. Koblenz: Bundesarchiv, 2006.

Каплан, Джейн і Ніколаус Вахсманн, ред. Концентраційні табори нацистської Німеччини: Нова історія. Нью-Йорк: Routledge, 2011.

Кокс, Джон М. Кола опору: єврейське, ліве і молодіжне дисидентство в нацистській Німеччині.

Нью-Йорк: Пітер Ленг, 2009.

Девіс, Наталі Земон. Повернення Мартіна Герра. Кембридж, Массачусетс: Видавництво Гарвардського університету, 1983.

Des Pres, Terrence. Вижив: Анатомія життя в таборах смерті. Оксфорд: Видавництво Оксфордського університету, 1976.

Dirks, Christian, Axel Klausmeier, and Gerhard Sälter. "Verschüttet" Leben, Bombentod Erinnerung und an die Berliner Familie Jaschkowitz. Berlin: Hentrich & Hentrich Verlag, 2011.

Echternkamp, Jörg, ed. Das Deutsche Reich und der Zweite Weltkrieg. Т. 1. 9: Die Deutsche Gesellschaft 1939-1945: Politisierung, Vernichtung, Überleben. München: Deutsche Verlags-Anstalt, 2004.

Ерб, Райнер і Майкл Шмідт, ред. Antisemitismus und Jüdische Geschichte. Berlin: Wissenschaftlicher Autorenverlag, 1987.

Erler, Hans, Arnold Paucker, and Ernst Ludwig Ehrlich, eds. "Gegen all Vergeblichkeit": Jü-

discher Widerstand gegen den Nationalsozialismus. Frankfurt/Main: Campus Verlag, 2003.

Fischer, Anna. Erzwungener Freitod: Spuren und Zeugnisse in den Freitod getriebener der Juden Jahre 1938-1945 in Berlin. Берлін: текст. verlag, 2007.

Фітцпатрік, Шейла і Роберт Геллатли, ред. Обвинувальні практики: донос в сучасній європейській історії, 1789-1989. Чикаго: Видавництво Чиказького університету, 1997.

Freie Universität Berlin: Zentralinstitut für sozialwissenschaftliche Forschung, ed.

Gedenkbuch Берлінської der jüdischen Opfer des Nationalsozialismus. Berlin: Druckhaus Hentrich, 1995.

Friedländer, Margot, with Malin Schwerdtfeger. "Versuche, den Leben zu Machen": Als Jüdin versteckt in Berlin. Berlin: Rowohlt, 2008.

Friedländer, Saul. Нацистська Німеччина і євреї. Тому. 1. Роки переслідувань, 1933-1939.

Нью-Йорк: HarperCollins, 1997.

---. Нацистська Німеччина і євреї, 1939-1945: роки винищення. Нью-Йорк: HarperCollins, 2007.

Friedrich, Jörg. Вогонь: Бомбардування Німеччини, 1941-1945. Переведено Еллісон Браун. Нью-Йорк: Видавництво Колумбійського університету, 2006.

230 • Бібліографія

Фріц, Стівен Р. Эндкампф: солдати, цивільні особи і загибель Третього рейху. Лексінгтон: Видавництво Університету Кентуккі, 2004.

Гей, Пітер. Мій німецький питання: Я виріс в нацистському Берліні. Нью-Хейвен, Коннектікут: Видавництво Єльського університету, 1998.

---. Веймарська культура: аутсайдер як інсайдер. Нью-Йорк: Harper Torchbooks, 1968.

Gedenkstätte Stille Helden in der Stiftung Gedenkstätte Deutscher Widerstand, ed.

Gedenkstätte Stille Helden: Widerstand gegen die Judenverfolgung 1933-1945. Berlin: Gedenkstätte Stille Helden in der Stiftung Gedenkstätte Deutscher Widerstand, 2009.

Геллати, Роберт. Гестапо та німецьке товариство: проведення расової політики, 1933-1945.

Оксфорд: Кларендон Прес, 1990.

Gierbig, Werner. . . . im Anfl ug auf die Reichshauptstadt. Stuttgart: Motorbuch Verlag, 1973.

Гешель, Крістіан. Самогубство у нацистській Німеччині. Оксфорд: Видавництво Оксфордського університету, 2009.

Готвальдт, Альфред і Діана Шулле. Die "Judendeportationen" aus dem Deutschen Reich 1941-1945: Eine kommentierte Chronologie. Wiesbaden: Marix Verlag, 2005.

Гросс, Леонард. Останні євреї в Берліні. New York: Simon & Schuster, 1982.

Гроссман, Атіна. Німці, євреї і союзники: близькі контакти в Окупованій Німеччині.

Прінстон, Нью-Джерсі: Видавництво Прінстонського університету, 2007.

Gruner, Wolf. Єврейський примусова праця при нацистах: економічні потреби і расові мети, 1938–

1944. Переведено Кетлін Дель Орто. Кембридж: Видавництво Кембриджського університету, 2006.

---. Judenverfolgung in Berlin: Eine Chronologie der Behördenmassnahmen in der Reichshauptstadt. Berlin: Hentrich, 1996.

---. Widerstand in der Rosenstraße: Die Fabrik-Aktion und die Verfolgung der "Mischehen" 1943. Frankfurt/Main: Fischer Taschenbuch Verlag, 2005.

Гутман, Ізраїль. Євреї Варшави: гетто, підпілля, повстання. Блумінгтон: Видавництво Університету Індіани, 1982.

---. Моделі єврейського лідерства у нацистській Європі, 1939-1945. Єрусалим: Яд Ва-Шем, 1979.

---. Опір: Повстання у Варшавському гетто. Бостон: Хоутон Миффл, 1994.

Hachtmann, Rüdiger, Thomas Schaarschmidt, and Winfried Süß, eds. Berlin im Nationalsozialismus: Politik und Gesellschaft, 1933-1945 (Beiträge zur Geschichte des Nationalsozialismus. Göttingen: Wallstein Verlag, 2011.

Хейс, Пітер, ред. Уроки і спадщина: значення Голокосту в мінливому світі.

Эванстон, Іллінойс: Видавництво Північно-Західного університету, 1991.

---. Чому? Пояснення Голокосту. Нью-Йорк: W. W. Norton & Company, 2017.

Хейс, Пітер і Джон К. Рот, ред. Оксфордський довідник з вивчення Голокосту. Оксфорд: Видавництво Оксфордського університету, 2010.

Хеджепет, Соня М. і Рошель Р. Сайдель, ред. Сексуальне насильство щодо єврейських жінок під час Голокосту. Уолтом, Массачусетс: Видавництво Університету Брандейс, 2010.

Hilberg, Raul. Знищення європейських євреїв. 3-е изд., 3 томи. Нью-Хейвен, Коннектікут: Видавництво Єльського університету, 2003.

---. Die Vernichtung der Europäischen Juden, überarbeitete und erweiterte Aufl age in 3

Bänden. Frankfurt/Main: Fischer Verlag, 1990.

---. Винні, жертви, свідки: Єврейська катастрофа 1933-1945. Нью-Йорк: HarperCollins, 1992.

---. Джерела дослідження Голокосту: аналіз. Чикаго: Іван Р. Ді, 2001.

Hölscher, Christoph. NS-Verfolgte im "antifaschistischen Staat": Vereinnahmung und Ausgrenzung in der ostdeutschen Wiedergutmachung (1945-1989). Berlin: Metropol Verlag, 2002.

Бібліографія • 231

Huchzermeyer, Marie. Багатоквартирні міста: Від Берліна 19 століття до Найробі 21 століття.

Трентон, Нью-Джерсі: Africa World Press, 2011.

Ишервуд, Крістофер. Крістофер і йому подібні. Лондон: Ейр Метеум, 1977.

Джа, Акім. Die Deportation der Juden aus Berlin: Die nationalsozialistische Vernichtungspolitik und das Sammellager Große Hamburger Straße. Berlin: be.bra wissenschaft verlag, 2013.

Єлавіч, Пітер. Берлінське кабаре. Кембридж, Массачусетс: Видавництво Гарвардського університету, 1993.

Джонсон, Ерік А. Нацистський терор: гестапо, євреї і звичайні німці. Нью-Йорк: Основні книги, 1999.

Каллісіі, Аристотель А. Нацистська пропаганда і Друга світова війна. Нью-Йорк: Пэлгрейв Макміллан, 2005.

Kamke, Hans-Ulrich, and Sigrid Stöckel. Wilmersdorf. Berlin: Colloquium Verlag, 1989.

Каплан, Маріон. Між гідністю і відчаєм: єврейське життя у нацистській Німеччині. Оксфорд: Видавництво Оксфордського університету, 1998.

---, вид. Повсякденне життя євреїв у Німеччині, 1618-1945. Оксфорд: Видавництво Оксфордського університету, 2005.

---. Становлення єврейського середнього класу: жінки, сім'я та ідентичність у Імперської Німеччини. Нью-Йорк: Видавництво Оксфордського університету, 1991.

Каплан, Маріон і Беата Мейер, ред. Jüdische Welten: Juden in Deutschland vom 18.

Jahrhundert bis in die Gegenwart. Göttingen: Wallstein Verlag, 2005.

Кунц, Клаудія. Нацистська совість. Кембридж, Массачусетс: Белкнап Прес з видавництва Гарвардського університету, 2003.

Космала, Беата і Георгі Вербік. Перед лицем катастрофи: євреї і неєвреї в Європі під час Другої світової війни. Нью-Йорк: Berg, 2011.

Kroener, Bernhard R., Rolf-Dieter Müller, and Hans Umbreit, eds. Німеччина і Друга світова війна. Тому. 2. Організація і мобілізація німецької сфери влади.

Переводили Деррі Кук-Рэдмор, Евальд Осерс, Баррі Смерин і Барбара Білсон.

Оксфорд: Кларендон Прес, 2003.

Kreutzmüller, Christoph. Фінальна розпродаж в Берліні: знищення єврейської комерційної діяльності, 1930-1945. Переведено Джейн Паулик і Джефферсоном Чейзом. Нью-Йорк: Berghahn Books, 2015.

Кундрус, Бирте і Беата Мейер, ред. Die Deportation der Juden aus Deutschland: Pläne Praxis—Reaktionen. Göttingen: Wallstein-Verlag, 2004.

Kwiet, Konrad, and Helmut Eschwege. Selbstbehauptung und Widerstand: Deutsche Juden im Kampf um Existenz und Menschenwürde, 1933-1945. Гамбург: Християни, 1984.

Langer, Lawrence. Свідчення Голокосту: руїни пам'яті. Нью-Хейвен, Коннектікут: Видавництво Єльського університету, 1991.

Великий, Девід Клей. Berlin. Нью-Йорк: Базові книги, 2000.

Le Tissier, Tony. Битва за Берлін. Плащаниця, Глостершир: Темпус, 2007.

Liulevicius, Vejas Gabriel. Німецький міф про схід: з 1800 року по теперішній час. Оксфорд: Видавництво Оксфордського університету, 2009.

Löhken, Wilfried, and Werner Vathke. Juden im Widerstand: Drei Gruppen zwischen Überlebenskampf und politischer Aktion, Berlin 1939-1945. Berlin: Druckhaus Hentrich, 1993.

Ловенхайм, Барбара. Виживання в тіні: сім прихованих євреїв в гітлерівському Берліні. Лондон: Пітер Оуен, 2002.

Лев, Андреа, Доріс Л. Берген і Ганна Хайкова, ред. im Alltag Holocaust: Jüdisches Leben im Großdeutschen Reich 1941-1945. München: Oldenbourg Verlag, 2013.

Лонгерих, Пітер. Голокост: нацистське переслідування і вбивство євреїв. Оксфорд: Видавництво Оксфордського університету, 2010.

Лоуер, Венді. Побудова нацистської імперії та Голокост в Україні. Чапел-Хілл: Видавництво Університету Північної Кароліни, 2007.

232 • Бібліографія

Макдонох, Джайлс. Berlin. Нью-Йорк: Видавництво Святого Мартіна, 1997.

Маїс, Іцхак і Єва Фогельман, ред. Сміливість опору: єврейське непокору Голокосту.

Нью-Йорк: Музей єврейського спадку, 2007.

Мейер, Беата. Фатальний акт балансування: дилема Рейхской асоціації євреїв Німеччини, 1939-1945. Переклад Вільяма Темплери. Нью-Йорк: Berghahn Books, 2013.

---. "Jüdische Mischlinge": Rassenpolitik und Verfolgungserfahrungen 1933-1945. Hamburg: Dölling und Galitz, 1999.

---. Tödliche Gratwanderung: Die Reichsvereinigung der Juden in Deutschland zwischen Hoffnung, Zwang, Selbstbehauptung und Verstickung (1939-1945). Göttingen: Wallstein Verlag, 2011.

Мейер, Беата і Герман Саймон, ред. Juden in Berlin, 1938-1945. Berlin: Philo Verlagsgesellschaft, 2000.

Мейер, Майкл А., ред. Німецько-єврейська історія в новий час. Том 4: Оновлення і руйнування, 1918-1945. Нью-Йорк: Видавництво Колумбійського університету, 1998.

Меллер, Роберт, ред. Західна Німеччина в стадії будівництва: політика, суспільство і культура в епоху Аденауера. Анн-Арбор: Видавництво Мічиганського університету, 1997.

Мурхаус, Роджер. Берлін у стані війни: життя і смерть в столиці Гітлера, 1939-1945. Лондон: Бодлі Хед, 2010.

Нахама, Андреас, Юліус Х. Схепс і Герман Саймон, ред. Євреї в Берліні. Переведено Майклом С. Калленом і Еллісон Браун. Berlin: Henschel Verlag, 2002.

Нікосія, Френсіс Р. і Девід Скрейз, ред. Єврейське життя в нацистській Німеччині: дилеми й відповіді. Нью-Йорк: Книги Бергана, 2010.

zur Nieden, Susanne. Unwürdige Opfer: Die Aberkennung von NS-Verfolgten in Berlin 1945

bis 1949. Berlin: Metropol Verlag, 2003.

Невик, Дональд Л., ред. Голокост: проблеми та перспективи інтерпретації. 3-е видання. Бостон: Houghton Miffl in Company, 2003.

Novemberpogrom 1938: Die Augenzeugenberichte der Wiener Library, London. Frankfurt/

Main: Jüdischer Verlag im Suhrkamp Verlag, 2008.

Offenberg, Ulrike. "Seid vorsichtig gegen die Machthaber": Die jüdischen Gemeinden in der SBZ und in der DDR 1945-1990. Berlin: Aufbau-Verlag GmbH, 1998.

Паттерсон, Орландо. Рабство і соціальна смерть. Кембридж: Видавництво Кембриджського університету, 1982.

Paucker, Arnold. Німецькі євреї в Опорі 1933-1945: факти і проблеми.

Переведено Деборою Коен. Berlin: Allprintmedia GmbH, 2005.

Підлога, Герхард і Клаус-Майкл Маллманн, ред. Die Gestapo im Zweiten Weltkrieg:

"Heimatfront" und besetztes Europa. Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 2000.

---, ред. Die Gestapo—Mythos und Realität. Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 1995.

Паульссон, Гуннар. Таємний місто: приховані євреї Варшави, 1940-1945. Нью-Хейвен, Коннектікут: Видавництво Єльського університету, 2002.

Пширембель, Олександра. "Rassenschande" Reinheitsmythos und Vernichtungslegitimation im Nationalsozialismus. Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht, 2003.

Рід, Ентоні і Девід Фішер. Берлін: Біографія міста. Лондон: Хатчінсон, 1994.

Риббе, Вольфганг, вид. Geschichte Берлінський. 2 томи. München: C. H. Beck Verlag, 1988.

Риффель, Денніс. Unbesungene Helden: Die Ehrungsinitiative des Berliner Senats, 1958 bis 1966.

Berlin: Metropol Verlag, 2007.

Rürup, Reinhard, ed. Jüdische Geschichte in Berlin: Essays und Studien. Berlin: Druckhaus Hentrich, 1995.

Бібліографія • 233

Розман, Марк. Вона ховається минуле. Лондон: Видавництво "Пінгвін Прес", 2000.

Сафриан, Ханс. Die Eichmann-Männer. Wien: Europaverlag, 1993.

Sandvoß, Hans-Rainer. Widerstand in einem Arbeiterbezirk. Berlin: Gedenkstätte Deutscher Widerstand, 1983.

---. Widerstand in Neukölln. Berlin: Gedenkstätte Deutscher Widerstand, 1990.

---. Widerstand in Steglitz und Zehlendorf. Berlin: Gedenkstätte Deutscher Widerstand, 1986.

Schrafstetter, Susanna. Flucht und Versteck: Untergetauchte Juden in München Verfolgungserfahrung und Nachkriegsalltag. Göttingen: Wallstein-Verlag, 2015.

Сегев, Тому. Сьомий мільйон: Ізраїльтяни і Голокост. Нью-Йорк: Хілл і Ван, 1993.

Сільвер, Деніел Б. Притулок в пеклі: як єврейська лікарня Берліна пережила нацистів. Бостон: Хоутон Миффл в компанії, 2003.

Саймон, Марі Ялович. Untergetaucht: Eine junge Frau überlebt in Berlin, 1940-1945.

Франкфурт-на-Майні: С. Фішер, 2014.

Сміт, Хельмут Вальзер. Історія м'ясника: вбивство і антисемітизм в німецькому місті.

Нью-Йорк: У. У. Нортон, 2002.

Стоун, Ден. Звільнення таборів: Голокост та його наслідки. Нью-Хейвен, Коннектікут: Видавництво Єльського університету, 2015.

Стидж, Підлогу. Чорний ринок, холодна війна: повсякденне життя в Берліні, 1946-1949. Нью-Йорк: Видавництво Кембриджського університету, 2007.

Steinweis, Alan. Кришталевої ночі 1938. Кембридж: Видавництво Белкнап з видавництва Гарвардського університету, 2009.

Tausendfreund, Doris. Erzwungener Verrat: jüdischer "Greifer" im Dienst der Gestapo, 1943–

1945. Berlin: Metropol Verlag, 2006.

Тент, Джеймс Ф. В тіні Голокосту: нацистське переслідування німців, євреїв-християн.

Лоуренс: Видавництво Канзаського університету, 2003.

Транк, Ісайя. (Юденрат: Єврейські поради у Східній Європі в умовах нацистської окупації. Нью-Йорк: Макміллан, 1972.

Ваксман, Зої Ня. Написання Голокосту: ідентичність, свідоцтво, репрезентація. Оксфорд: Видавництво Оксфордського університету, 2006.

Вейц, Ерік Д. Веймар Німеччина: обіцянку і трагедія. Прінстон, Нью-Джерсі: Видавництво Прінстонського університету, 2007.

Widerstand in Berlin. 14 томів. Berlin: Gedenkstätte Deutscher Widerstand.

Вивиорка, Аннет. Епоха свідка. Переведено Джаредом Старком. Ітака, Нью-Йорк: Видавництво Корнеллського університету, 2006.

Wildt, Michael, and Christoph Kreutzmüller, eds. Berlin, 1933-1945. München: Siedler Verlag, 2013.

Уайден, Пітер. Стелла. New York: Simon & Schuster, 1992.

Zierenberg, Malta. Der Stadt Schieber: Der Berliner Schwarzmarkt 1939-1950. Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht, 2008.

Циммерман, Моше, вид. Про німців і євреїв при нацистському режимі: нариси трьох поколінь істориків. Єрусалим: Видавництво Єврейського університету Магнес, 2006.

Статті і розділи з книг

Aleksiun, Natalia. "Гендер і повсякденне життя євреїв, які ховаються у Східній Галичині".

Нашимъ: Журнал єврейських жіночих досліджень та ґендерних проблем, № 27 (осінь 5775/2014): 38-61.

234 • Бібліографія

Баркаи, Авраам. "Ізоляція і переслідування: 1933-1938". У німецько–єврейської історії нового часу. Том 4: Оновлення і руйнування, 1918-1945, під редакцією Майкла А. Мейєра. Нью-Йорк: Видавництво Колумбійського університету, 1998.

---. "В гетто без стін". Німецько-єврейська історія в новий час. Том 4: Оновлення і руйнування, 1918-1945, під редакцією Майкла А. Мейєра. Нью-Йорк: Видавництво Колумбійського університету, 1998.

---. "Єврейське життя в її німецької середовищі". Німецько–єврейська історія в новий час. Тому.

4: Оновлення і руйнування, 1918-1945, під редакцією Майкла А. Мейєра. Нью-Йорк: Видавництво Колумбійського університету, 1998.

---. "Єврейське життя в умовах переслідувань". Німецько–єврейська історія в новий час. Том 4: Оновлення і руйнування, 1918-1945, під редакцією Майкла А. Мейєра. Нью-Йорк: Видавництво Колумбійського університету, 1998.

---. “Населення та економічний застій". Німецько–єврейська історія в новий час.

Том 4: Оновлення і руйнування, 1918-1945, під редакцією Майкла А. Мейєра. Нью-Йорк: Видавництво Колумбійського університету, 1998.

Berschel, Holger. "Polizeiroutiniers und Judenverfolgung: Die Bearbeitung von 'Judenangelegenheiten' bei der Stapo-Leitstelle Düsseldorf." In Die Gestapo im Zweiten Welt-kriege: "Heimatfront" und besetztes Europa, edited by Gerhard Paul and Klaus-Michael Mallmann. Darmstadt: Wissenschaftliches Buchgesellschaft, 2000.

Bettelheim, Bruno. "Безпорадні жертви". У книзі "Голокост: проблеми та перспективи інтерпретації", під редакцією Дональда Л. Невика. Бостон: Houghton Miffl in Company, 2003.

Пусте, Ральф. "Kriegsalltag und Luftkrieg an der 'Heimatfront.'" In Das Deutsche Reich und der Zweite Weltkrieg, vol. 9: Die Deutsche Gesellschaft 1939-1945: Politisierung, Vernichtung, Überleben, edited by Jörg Echternkamp. München: Deutsche Verlags Anstalt, 2004.

Бреннер, Майкл. "Zwischen Ost und West: Berlin als Zentrum jüdischer Kultur in der Weimarer Republik." In Jüdische Geschichte in Berlin: Essays und Studien, edited by Reinhard Rürup. Berlin: Druckhaus Hentrich, 1995.

Бриденталь, Ренате і Клаудіа Кунц. "Крім добра, кухні, Кірхе: жінки Веймара в політиці і творчості". У книзі "Коли біологія стала долею: жінки у Веймарі і нацистської Німеччини" під редакцією Ренати Бриденталь, Атины Гроссмана і Маріон Каплан. Нью-Йорк: Monthly Review Press, 1984.

Кемпбелл, Брюс. "Автобіографії насильства: СА своїми словами". Історія Центральної Європи 46, № 2 (2013): 217-37.

Крез, Марникс і Беате Космала. "Перед обличчям депортації". У книзі "Перед лицем катастрофи" під редакцією Беати Космалы і Георгі Вербика. Нью-Йорк: Блумсбері, 2011.

Darnstädt, Thomas, and Klaus Wiegrefe. "Vater, erschieß mich!" In Die Flucht: Über die Vertreibung der Deutschen aus dem Osten, edited by Stefan Aust and Stephan Burgdorff.

Stuttgart: Deutsche Verlags-Anstalt, 2002.

Энгели, Крістіан і Вольфганг Риббе. "Berlin in der NS-Zeit (1933-1945)." У Geschichte Берлінської, Bd. 2, під редакцією Вольфганга Риббе. München: Verlag C. H. Beck, 1987.

Привіт, Роберт. “Allwissend und allgegenwärtig? Entstehung, Funktion und Wandel des Gestapo-Mythos." У книзі "Гестапо— Міфи і реальність" під редакцією Герхарда Пауля і Клауса Маллманна. Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 1995.

---. "Доноси і нацистська Німеччина: нові погляди і методологічні проблеми". Historische Sozialforschung 22, nos. 3/4 (83) (1997): 228-39.

---. "Доноси в Німеччині двадцятого століття: аспекти самоконтролю в Третьому рейху і Німецькій Демократичній Республіці". У книзі "Обвинувальні практики: донос в сучасній європейській історії", 1789-1989, під редакцією Шейли Фітцпатрік і Роберта Геллатли. Чикаго: Видавництво Чиказького університету, 1997.

Бібліографія • 235

Gerlach, Christian. "Ванзейської конференції, доля німецьких євреїв і принципове рішення Гітлера знищити всіх європейських євреїв". Журнал сучасної історії 70, № 4 (грудень 1998 р.): 759-812.

Гроссман, Атіна. "Вижили було мало, а загиблих було багато': єврейська ідентичність і пам'ять у окупованому Берліні". In Jüdische Welten: Juden in Deutschland vom 18.

Jahrhundert bis в книзі die Gegenwart під редакцією Маріон Каплан та Беати Мейер. Göttingen: Wallstein Verlag, 2005.

--"Питання мовчання: зґвалтування німецьких жінок окупаційними солдатами".

У Західній Німеччині В стадії будівництва: Політика, суспільство і культура в епоху Аденауера, під редакцією Роберта Меллера. Анн-Арбор: Видавництво Мічиганського університету, 1997.

Gruner, Wolf. "Die Reichshauptstadt und die Verfolgung der Berliner Juden 1933-1945."

In Jüdische Geschichte in Berlin: Essays und Studien, edited by Reinhard Rürup. Berlin: Druckhaus Hentrich, 1995.

---. "Die Verfolgung der Juden und die Reaktionen der Berliner." У Берліні, 1933 рік–

1945, під редакцією Майкла Вільдта та Крістофа Крейцмюллера. München: Siedler Verlag, 2013.

Hartig, Christine. “Розмови про те, щоб покінчити з собою — о, невдалий вираз для вимушеного вчинку в безнадійних обставинах": Самогубства серед німецьких євреїв, 1933–

1943." Щорічник Інституту Лео Бека 52, № 1 (2007): 247-65.

Hájková, Anna. "Сексуальний обмін в часи геноциду: переговори про сексуальну економіці Терезиенштадтского гетто". Знаки 38, № 3 (2013): 503-33.

Heydt, Maria von der. "'Wer fährt gerne mit dem Judenstern in dem Straßenbahn?': Die Ambivalenz des geltungsjüdischen Alltags zwischen 1941 und 1945." In im Alltag Holocaust: Jüdisches Leben im Großdeutschen Reich 1941-1945, edited by Andrea Löw, Doris L. Bergen, and Anna Hájková. München: Oldenbourg Verlag, 2013.

Hecht, Rüdiger. "Злочинність" білих комірців "у Третьому рейху". Presented at the thirty-seventh symposium of the Gesellschaft für Unternehmensgeschichte, Frankfurt am Main, 16-17

Жовтень 2014. Бюлетень Німецького історичного інституту 56 (весна 2015): 125-29.

Каплан, Маріон. "Зміна ролей в єврейських сім'ях". У книзі "Єврейська життя в нацистській Німеччині: дилеми і відповіді" під редакцією Френсіса Р. Нікосії і Девіда Скрейза. Нью-Йорк: Berghahn Books, 2010.

Космала, Беата. “Überlebensstrategien jüdischer Frauen in Berlin: Flucht vor der Deportation (1941-1943). In im Alltag Holocaust: Jüdisches Leben im Großdeutschen Reich 1941-1945, edited by Andrea Löw, Doris L. Bergen, and Anna Hájková. München: Oldenbourg Verlag, 2013.

---. "Zwischen Ahnen und Wissen: Flucht vor der Deportation (1941-1943)." In Die Deportation der Juden aus Deutschland: Pläne–Praxis Reaktionen, 1938-1945, edited by Birthe Kundrus and Beate Meyer. Göttingen: Wallstein-Verlag, 2004.

Krüger, Maren, Marion Neiss, Martina Voigt, Birgit Wagener, and Irina Wandrey. "Im Alltag Berliner Untergrund." In Antisemitismus und Jüdische Geschichte, edited by Rainer Erb and Michael Schmidt. Berlin: Wissenschaftlicher Autorenverlag, 1987.

Kwiet, Konrad. "Остаточне притулок: самогубства в єврейській громаді за нацистів". Щорічник Інституту Лео Бека 29, № 1 (1984): 135-67.

Langer, Lawrence. "Переосмислення героїчного поведінки: уявне "Я" і досвід Голокосту". У книзі "Уроки та спадщина: значення Голокосту в мінливому світі" під редакцією Пітера Хейса. Эванстон, Іллінойс: Видавництво Північно-Західного університету, 1991.

Лютьенс-молодший, Річард Н. "Євреї, ховаючись в нацистському Берліні, 1941-1945: демографічний огляд". Дослідження Голокосту та геноциду 31, № 2 (осінь 2017 р.): 268-297.

---. "Звичайна злочинність і переслідування німців-євреїв в Берліні епохи депортації". Дослідження Голокосту та геноциду 31, № 3 (Зима 2017): 433-456.

236 • Бібліографія

---. "Vom Untertauchen: 'U-Boote' und der Berliner Alltag 1941-1945." In im Alltag Holocaust: Jüdisches Leben im Großdeutschen Reich 1941-1945, edited by Andrea Löw, Doris L. Bergen and Anna Hájková. München: Oldenbourg Verlag, 2013.

Мейлендер Козлов, Елісса, Гідеон Рувени, Підлогу Стидж і Денніс Суїні. "Форум: повсякденне життя у нацистській Німеччині". Історія Німеччини 27, № 4 (2009): 560-79.

Matthäus, Jürgen. "Ухилення від переслідувань: німецько–єврейські моделі поведінки після 1933 року".

У книзі "Єврейська життя в нацистській Німеччині: дилеми і відповіді" під редакцією Френсіса Р. Нікосії і Девіда Скрейза. Нью-Йорк: Berghahn Books, 2010.

Maurer, Trude. "Від повсякденного життя до надзвичайного стану: євреї у Веймарі і нацистської Німеччини". У книзі "Повсякденне життя євреїв у Німеччині, 1618-1945" під редакцією Маріон Каплан.

Переведено Еллісон Браун. Оксфорд, 2005.

Meirer, Albert. "'Wir waren von allem abgeschnitten' Zur Entrechnung, Ausplünderung Маркування und der Berliner Juden." У "Юдене" в Берліні, 1938-1945, під редакцією Беати Мейер і Германа Симона. Berlin: Philoverlagsgesellschaft mbH, 2000.

Мейер, Беата. "'Arisiert' und Ausgeplündert: Die jüdische Fabrikantenfamilie Garbáty."

Юден в Берліні, 1938-1945, під редакцією Беати Мейер і Германа Симона. Berlin: Philoverlagsgesellschaft mbH, 2000.

Neander, Joachim. "Данцигська вітрина з милом: факти і легенди про 'професора Шпаннере' і Данцигском анатомічному інституті, 1944-1945. Огляд німецьких досліджень 29, № 1.

(2006): 63-86.

Нейсс, Меріон. "Chug Chaluzi (Kreis der Pioniere)." In Lexikon des deutschen Widerstandes, edited by Wolfgang Benz and Walter H. Pehle. Frankfurt am Main: S. Fischer Verlag, 1994.

Ноукс, Джеремі. "Розвиток нацистської політики по відношенню до німецько-єврейського 'Мишлингу", 1933-1945". Щорічник Інституту Лео Бека, № 34. Нью-Йорк: 1989.

Reuband, Karl-Heinz. "Denunziation im Dritten Reich: Die von Bedeutung Systemunterstützung und Gelegenheitsstrukturen." Historische Sozialforschung 26, nos. 2/3 (96/97) (2001): 219-34.

Розенфельд, Елвін Х. "Популяризація та пам'ять: випадок Анни Франк". У книзі "Уроки та спадщина: значення Голокосту в мінливому світі" під редакцією Пітера Хейса.

Эванстон, Іллінойс: Видавництво Північно-Західного університету, 1991.

Schieb, Barbara. "'Wir hatten gar nichts geplant—wir wussten nur, daß wir night mitgehen werden': Vom Überleben der Familie Frankenstein in der Illegalität 1943-1945."

У "Юдене" в Берліні, 1938-1945, під редакцією Беати Мейер і Германа Симона. Berlin: Philo Verlagsgesellschaft mbH, 2000.

Schoppmann, Claudia. "Die 'Fabrikaktion' in Berlin: Hilfe für Untergetauchte Juden also Form humanitären Widerstandes." Zeitschrift für Geschichtswissenschaft 53, no. 2

(2005).

Schneider, Peter. "Рятуємо Конрада Латте". Журнал "Нью-Йорк Таймс", 13 лютого 2000 року.

Селигман, Авраам. "Нелегальний спосіб життя в нацистській Німеччині". Щорічник Інституту Лео Бека, № 37. Нью-Йорк: 1992.

Старгардт, Ніколас. "Діти". В Оксфордському довіднику з вивчення голокосту під редакцією Пітера Хейса та Джона К. Рот. Оксфорд: Видавництво Оксфордського університету, 2010.

Стидж, Стать, Ендрю Стюарт Берджерсон, Морін Хілі і Памела Е. Светт. "Історія повсякденного життя: друга глава". Журнал сучасної історії 80, № 2 (червень 2008 р.): 358-78.

Тек, Нехама. "Допомагає поведінку і порятунок під час Голокосту". У книзі "Уроки та спадщина: значення Голокосту в мінливому світі" під редакцією Пітера Хейса. Эванстон, Іллінойс: Видавництво Північно-Західного університету, 1991.

Бібліографія • 237

Тернер-молодший, Генрі Ешбі. "Голокост Віктора Клемперера". Огляд німецьких досліджень, 22, немає.

3 (Жовтень 1998 року).

Життєво важливий, Девід. "Після катастрофи: аспекти сучасного єврейства". У книзі "Уроки та спадщина: значення Голокосту в мінливому світі" під редакцією Пітера Хейса.

Эванстон, Іллінойс: Видавництво Північно-Західного університету, 1991.

Ваксман, Зої. “Зґвалтування та сексуальне насильство в підпіллі". У книзі "Сексуальне насильство щодо єврейських жінок під час Голокосту" під редакцією Соні М. Хеджпет і Рошель Р. Сайдель.

Уолтом, Массачусетс: Видавництво Університету Брандейс, 2010.

Zahn, Christine. "'Nicht mitgehen, sondern weggehen!' Chug Chaluzi—eine jüdische Jugendgruppe im Untergrund." Juden In im Widerstand: Drei Gruppen zwischen Überlebenskampf und politischer Aktion, Berlin 1939-1945, edited by Wilfried Löhken and Werner Vathke. Berlin: Druckhaus Hentrich, 1993.

Циммерман, Моше. "Німецькі євреї в історії Голокосту". У книзі "Про німців і євреїв при нацистському режимі: нариси трьох поколінь істориків" під редакцією Моше Циммермана. Єрусалим: Видавництво Єврейського університету Магнес, 2006.

Покажчик

Абрахам, Рут, 52 роки

89-91, 93-96, 98-108, 110, 112-13, 115,

вік, 3, 12, 16, 22n3, 41, 43-45, 49-51,

116n1, 120n11, 123n203, 124, 128, 130,

72n129, 96-97, 103, 126, 148, 183, 187,

133-34, 137, 141-42, 146-47, 150-51,

210, 215-20

153-54, 156, 164, 174, 176-78, 181-83,

і рішення сховатися, 16, 22n3 41,

185, 198, 203, 211, 211-216, 219-220

43-45, 50-51, 72n129, 215-20

і чорний ринок, 94

і показники виживаності, 16, 22n3, 44,

і донос, 21, 41, 75, 77-78,

215-20

96, 98-99, 102, 104, 115, 128, 146,

агентство, 7, 10, 17, 32, 36, 65, 125, 128, 136,

153, 156

146, 207

і проходити перевірки, 40-41, 95-97,

повітряні нальоти, 44, 76-78, 84, 86, 89-90, 97,

176

109, 113-14, 124-25, 135, 137-38, 151,

ставки, 214-215

163-64, 166-72, 174-75, 177-78, 183,

арієць, 5, 17, 47-48, 52, 64, 77, 79, 87-88,

188, 198, 210-11

126, 129, 145, 183, 209

Олександр, Лола, 105 років

Auschwitz, 1, 56-57, 103-5

Алоїс Бруннер, 53-54, 122n172

Андреас-Фрідріх, Рут, 30, 49, 68n32

B., Кільчасті черви, xii, 123n186, 140-41, 150,

антифашистська діяльність, 11-13, 141-143, 203.

153-54, 167, 187, 199

Дивіться також опір

Б., Маріанна, 140, 150, 187, 199

антисемітизм, 17, 19-20, 31-33, 35, 50,

Бамберг, Шарлотта, 1-3, 47, 77, 101,

67n14, 80, 85, 87-88, 112, 121n129, 124,

119n77, 138-39, 145, 147, 184

129, 131-32, 134-35, 137, 154, 156, 190,

Битва за Берлін (airborn), 89, 118n70

213, 221

Битва за Берлін (радянська військова кампанія

і нацистська політика, 16-17, 19, 21, 30,

весна 1945), 118n70, 164-65, 178-79,

32-33, 35, 39-41, 49-50, 67n24,

181, 187, 191

98, 121n129, 124, 129-30, 132,

Сталінградська битва, 58, 73n168, 73n170

134, 156, 158n11, 213, 221

Бек, Гад, 36, 166, 172, 175, 177

зовнішній вигляд, xiii, 81, 85-88

Беккер, Юліус, 176

і "виглядає євреєм", 78, 86-88

Берлін як місце виживання, 16-20

і нацистські расові стереотипи, 87

Beyer, Thekla, 191

про необхідність дотримання чистоти, 147,

Бінг, Грете, 201

161n99

Бінг, Лотта, 201

Арндт, Артур, 40 років, 147-48

чорний ринок, 76, 86, 88, 93-94, 96, 101,

Arndt, Erich, 40, 51, 79, 170, 174, 187,

106, 119n93, 119n95, 145, 147, 151, 174

190, 200

Блюм, Леон, 100

Arndt, Lina, 40

Блюменфельд, Лотте, 98-99, 101-02

Arndt, Ruth, x, xii, 40, 137, 139, 141, 145,

Бодлендер, Шарлотта, 48-49

147-49, 167, 170-71, 174, 181, 185-78,

Bruska, Willi, 200

190, 200, 205

арешт, xiv, 3, 12, 19, 21-22, 22n3, 24n23,

вік камуфляжу, XIII, 2-3, 33, 36, 86-87, 96,

30-31, 35-36, 42, 44, 46, 49, 52-53, 55–

125-27, 134, 137, 143, 147, 152, 165,

57, 60-64, 66, 67n7, 73n177, 75, 77-80,

167-68, 174, 183, 191, 202

Індекс • 239

Чаг Чалузи, 80, 116n19, 142

повсякденне життя, 39, 117n53, 125-27, 136-39,

Комуністична партія Німеччини (КПН), 18,

164, 170. Дивіться також повсякденне життя; нормальність 27n59, 49, 80, 202-03

Сповідує церква, 93, 100-01

F., Eugen, 126

Ф., Лотта, 200

повсякденне життя, 6, 31, 76, 89, 114, 117n53,

Fabian, Günter, 97, 203, 205

125-26, 137, 147, 157, 161n85, 163,

Fahnder, 96, 102-08, 113, 133, 135, 137.

171-72, 174, 176-78

См. також єврейські інформатори; Jüdischer

і Эйгензинн, 117n53, 126.

Fahndungsdienst

Дивіться також повсякденне життя; нормальність

фальшиві документи, 75-76, 80, 84, 86, 91-94,

смерть

96-97, 100-101, 106, 108, 110, 113, 135,

в укритті, 22, 78, 89, 97, 114, 124,

145, 155, 176, 187, 198, 216

125, 149-52, 156

сім'я, 24n14, 35-36, 44, 51-52, 76-79, 81,

дружина-неєврея, 133

113, 129, 132, 147, 151-52, 157, 170,

визначення занурення, xii-xiii, 2,

199, 210, 219-20

210-210

доля, 113-15. Дивись також удача

Данія, 109-112

Фінк, Герда, 35, 176

денонсація, xiv, 2, 20-21, 34, 41, 75-78,

Finke, Ursel, 105, 107-08

81, 84-86, 95-96, 98-102, 104, 108, 115,

їжа, 6, 21-22, 30, 35, 63, 75-76, 80, 88,

120n111, 121n30, 124-25, 128, 145-46,

90-91, 93-94, 107, 113-14, 119n81,

153-54, 156, 177, 191

124, 135, 138, 146, 148, 150-51, 156,

і заарештувати, 21, 41, 75, 77-78, 96,

162n129, 167, 170-72, 175-76, 184,

98-99, 102, 104, 115, 128, 146,

197-98

153, 156

примусовий працю, 12, 30, 46, 50, 80, 124, 130,

and Franz Kaufmann, 98-102

177, 210, 212

депортація, xiv, 1-3, 17-21, 31-58, 60-61,

Френк, Енн, 2, 219

65-66, 71n102, 76, 80-81, 95-96, 98,

Friedländer, Erich, 97-98

102-07, 112-13, 124, 128-33, 150, 152,

Friedländer, Konrad, 91-92

154, 164, 174, 176, 178, 181, 185, 198,

дружба, 22, 35, 128, 136, 139, 200

209-16, 220

Fuß, Herta, 52, 55-56, 63-64, 81, 88

і здатність попереджати, 34, 43, 48, 50,

70н102, 133

Джі, Бруно, 79, 87, 91, 145, 167-68, 170,

та дотримання вимог, 21, 32-37

174, 187, 190, 200, 205-06

і рішення зануритися, 37-41,

Р., Ганс, 201

128-134

G., Siegfried, 103-105

і самогубство, 37-41 ( див. Також

Гамсон, Макс, 199-200

евакуація)

Geltungsjuden, 129

відчай, 33, 36-37, 65, 105, 115, 149-50,

Gemeinschaft für und Frieden Aufbau, 142

119

підлога, 3-4, 12, 16, 22n3, 41, 50, 143-45,

розлучення, 12, 131-32

153, 161n85, 161n95, 184, 210, 215-20

Добберке, Вальтер, 104, 106, 122n163, 183

Gersten, Jacob, 141

Гестапо, 2, 8, 18, 22, 31, 36, 40-41, 44,

Е., Едіт, 154-56

46-47, 49-50, 52-53, 55-56, 58-62,

Е., Інгеборг, 154-56

64-65, 75, 80, 85-86, 94-96, 98-99,

Eigensinn, 117n53, 126

101-08, 111, 113, 120n120, 121nn129–

еміграція, 31-32, 46, 65, 67n22, 71n125,

130, 130, 133, 140, 142, 145-47, 150,

99, 143

152, 154, 171, 176-78, 181-82, 189, 191,

зайнятість, 18, 20, 22, 41, 49, 88, 106,

201, 210-12

128, 135-46, 148, 151, 155, 157, 170,

і новий арешт і депортація

174, 178, 201-03, 216, 220

методи, 53-54

Епштейн, Едіт Рут, 40 років, 168

Геббельс, Йозеф, 29, 58-61, 75-76, 172,

втеча з Німеччини, 32, 36, 108-14. Дивись також

185, 194n104

Lindenberg, Kurt; Schönhaus, Cioma

Goldmann, Werner, 202

евакуація, 33, 35, 37, 39, 41, 44, 46,

Гольдшлаг, Стелла, 106, 122n174

48-49, 56. Дивіться також депортація

Готтхильф, Єва, 64, 78

240 • Індекс

Große Fabrik-Aktion (Large Factory

Kaufmann, Franz, 93, 100-102, 106, 108,

Операція), 12, 33, 42, 59-65, 73n176,

121n141. См. також денонсацію

209, 212, 220

Кемлейн, Єва, 131 рік

Große Hamburger Straße, 35-36, 54, 95,

Klein, Grete, 40

102, 104, 181

Коллм, Ральф, 187

Grünberg, Isaak, 132, 199

Kristallnacht, 30, 67n7, 80, 204

Haase, Falko, 133-34, 191

Labischinski, Herbert, 182-83

Хаазе, Лідія, 133-34, 191

мова, xiii, 3, 5, 12, 16, 23n7, 139, 147

здоров'я, 44, 134, 149, 150-53, 161n11, 163,

Latte, Konrad, 86, 136, 141, 144

164, 198, 201. Дивіться також "Життя без хвороб і травм", 12-15

Хехалуц, 36 років

дозвілля, 146-49

Хелфт, Хелен, 90, 119n78, 191-92, 198

Синагога на Леветцовштрассе, 40, 54, 69n72,

Хелфт, Стать, 90, 119n78, 191-92

222n62

помічники, 79, 84, 88, 99, 101, 125, 153, 182,

Левінські, Еллен, 170, 181, 185, 200

200, 202

звільнення, 13-15, 58, 140, 163, 165, 174,

Henschel, Moritz, 59

179-81, 183-91, 197, 199, 202

Hesse, Susanne, 130-31

Lichtwitz, Ludwig, 101-02, 108, 121n141

ховається

Lindenberg, Kurt, 34-35, 50, 52-55, 60,

як категорія аналізу, xii-xiii, 4-6

62, 72n129, 82, 94, 108-14, 161n99,

демографія, 209-220

162n139, 211, 214. Дивіться також екранування

про індивідуальному і индивидуалистическом

Німеччина

природа діяння, 2-4, 8, 114, 128,

Litzmannstadt, xii, 31, 40, 44, 203

142

удача, 113-15. Дивись також доля

Дивіться також занурення у воду

Хопп, Шарлотта, 78 років

Meisels, Gisela, 176

Hopp, Erich, 78, 83

Майзельс, Дженні, 176

Hopp, Wolfgang, 78, 83

пам'ять, 4, 6-7, 9-10, 13, 16, 25n27, 37,

140-41

хвороби і травми, 13, 22, 44, 124-125, 134,

Мессоу, Курт, 202

149, 150-53, 156, 161n11, 163, 164, 198,

Michaelis, Kurt, 188-90, 200

201. См. розділ Здоров'я

Mischehen, 26n56, 30, 42-44, 52, 60-61, 75, Isaaksohn, Artur, 181

77-79, 100, 106, 129-32, 151, 159n36,

Айзексон, Рольф, 102-06

176, 209, 212-13, 215, 221. Дивіться також

змішаний шлюб

Дж., Марі, 73n170, 122n174, 202

Mischlinge, 17, 47-48, 88, 102, 129-30,

Джейкобсон, Курт, 146

132-33, 154, 166, 175, 209

Єврейська лікарня, 8, 40, 47, 104, 107, 150,

змішаний шлюб, 26n56, 30, 42-44, 52,

183

60-61, 75, 77-79, 100, 106, 129-32, 151,

Єврейські інформатори, 2, 8, 75, 95, 102-08,

159n36, 176, 209, 212-13, 215, 221. Бачити

147. See also Fahnder; Jüdischer also Mischehen

Fahndungsdienst

Єврейська зірка (Юденштерн)), 5, 11, 30, 34, 50, Населення, Ежені, 133-134

54-56, 72n148, 76, 96, 98, 106, 129,

Національна асоціація євреїв Німеччини,

152, 204

31, 35, 46-47, 59-61, 68n35, 70n102.

Джозеф, Шарлотта, 135-137, 174, 186,