Дивер Джеффри : другие произведения.

Час полювання (Колтер Шоу №4)

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  Час полювання (Колтер Шоу №4)
  
  ДЖЕФФРІ ДІВЕР
  
  Романи
  Серіал " Колтер Шоу "
  
  Фінальний поворот
  
  Прощальний чоловік
  
  Гра " Ніколи "
  Серія " Лінкольн Райм "
  
  Опівнічний Замок
  
  Ріжуча Кромка
  
  Годину Поховання
  
  Сталевий Поцілунок
  
  Колекціонер Шкіри
  
  Кімната для Вбивств
  
  Гарячий Дріт
  
  Розбите вікно
  
  Холодна Місяць
  
  Дванадцята карта
  
  Зниклий Чоловік
  
  Кам'яна Мавпа
  
  Порожній стілець
  
  Танцівниця в Труні
  
  Збирач Кісток
  Серіал " Кетрін Денс "
  
  Струмок Самотності
  
  СТАРПОМ
  
  Придорожні Хрести
  
  Лялька Спляча
  
  Серія Рун
  
  Важкі новини
  
  Смерть блакитний кінозірки
  
  Манхеттен - Мій Ритм.
  Серіал про Джона Пеллэме
  
  Пекельна кухня
  
  Кривавий Річковий Блюз
  
  Неглибокі Могили
  Автономні
  
  Жовтневий список
  
  Карт-бланш (роман про Джеймса Бонда)
  
  Край
  
  Тіла , Залишені Позаду
  
  Сад звірів
  
  Синє Ніде
  
  Говоріння мовами
  
  Сльоза диявола
  
  Могила Дівиці
  
  Молячись про Сон
  
  Урок Її Смерті
  
  Пані правосуддя
  
  ЗБІРНИКИ КОРОТКОМЕТРАЖНОЇ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ
  
  Проблеми в голові
  
  Потрійна Загроза
  
  Більш Збочений
  
  Викривлений
  
  КОРОТКА ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА , ОКРЕМІ ОПОВІДАННЯ
  
  Годинник крайнього терміну, розповідь Колтера Шоу
  
  Схема
  
  Ідеальний план, розповідь Лінкольна Райма.
  
  Причина смерті
  
  Поворотний Момент
  
  Верона
  
  Підведення підсумків
  
  Дев'ятий і Ніде
  
  Другий заручник, історія Колтера Шоу
  
  "Зачарований", історія Колтера Шоу
  
  Клуб жертв
  
  Несподіваний Фінал
  
  Подвійний Хрест
  
  Клятви, розповідь Лінкольна Райма
  
  Постачальник, розповідь Лінкольна Райма
  
  Хрестоматійний випадок
  
  ОРИГІНАЛЬНІ АУДИОРАБОТЫ
  
  Проект "Старлінг", радіопостановка
  
  Залишайтеся з Нами
  
  Непроханий Гість
  
  Вечір Побачення
  
  РЕДАКТОР/СПІВАВТОР
  
  Мертвим немає спокою (Автор)
  
  Список спостереження (Творець / Учасник)
  
  Рукопис Шопена (Автор / Співавтор)
  
  Мідний браслет (Автор / Співавтор)
  
  Після півночі нічого доброго не відбувається (Редактор / Співавтор)
  
  Крижаний холод (Співредактор / співавтор)
  
  Спекотна і задушлива кримінальна ніч (Редактор / співавтор)
  
  Книги, за які можна померти (Автор)
  
  Кращі американські детективні історії 2009 року (Редактор)
  
  OceanofPDF.com
  
  
  
  
  
  OceanofPDF.com
  
  
  
  
  Сини Дж. П. Патнэма
  
  Видавці з 1838 року
  
  Відбиток компанії Penguin Random House LLC
  
  penguinrandomhouse.com
  
  
  Авторські права No 2022 by Gunner Publications, LLC
  
  Penguin Random House підтримує авторське право. Авторське право стимулює творчість, заохочує різноманітність думок, просуває свободу слова і створює динамічну культуру. Дякуємо вам за покупку авторизованого видання цієї книги і за дотримання законів про авторське право, не відтворюючи, не скануючи і не поширюючи яку-небудь її частину в будь-якій формі без дозволу. Ви підтримуєте письменників і дозволяєте Penguin Random House продовжувати публікувати книги для кожного читача.
  
  Каталогізація даних Бібліотеки Конгресу у публікаціях
  
  Імена: Дівер, Джеффрі, автор.
  
  Назва: Час полювання / Джеффрі Дівер.
  
  Опис: Нью-Йорк: Сини Р. П. Патнэма, 2022. | Серія: Роман Колтера Шоу; 4
  
  Ідентифікаторів: LCCN 2022040283 (друкований) | LCCN 2022040284 (електронна книга) | ISBN 9780593422083 (твердий палітурка) | ISBN 9780593422090 (електронна книга)
  
  Класифікація: LCC PS3554.E1755 H86 2022 (друк) | LCC PS3554.E1755 (електронна книга) | DDC 813/.54—dc23
  
  Запис LC доступна за адресою https://lccn.loc.gov/2022040283
  
  Електронна книга LC доступна за адресою https://lccn.loc.gov/2022040284
  
  Дизайн обкладинки: Тал Горецький
  
  Зображення для обкладинки: (чоловік) Марія Хейенс / Arcangel; (жінка) Мігель Собрейра / Plainpicture; (фабрика) DEEPOL від Plainpicture; (небо) Spreephoto.de / Момент / Getty Images
  
  Це художній твір. Імена, персонажі, місця і події або є продуктом уяви автора або використовуються вымышленно, і будь-яке подібність з реальними людьми, живими чи мертвими, підприємствами, ротами, подіями або локаціями є цілком випадковим.
  
  pid_prh_6.0_141796651_c0_r0
  
  OceanofPDF.com
  Зміст
  
  Обкладинка
  
  Джеффрі Дівер
  
  Титульний аркуш
  
  Авторські права
  
  Посвята
  
  Епіграф
  
  Частина перша: Кишенькове Сонце
  
  Глава 1
  
  Глава 2
  
  Розділ 3
  
  Глава 4
  
  Глава 5
  
  Глава 6
  
  Розділ 7
  
  Розділ 8
  
  Розділ 9
  
  Глава 10
  
  Розділ 11
  
  Глава 12
  
  Глава 13
  
  Глава 14
  
  Глава 15
  
  Глава 16
  
  Глава 17
  
  Глава 18
  
  Глава 19
  
  Глава 20
  
  Глава 21
  
  Глава 22
  
  Глава 23
  
  Глава 24
  
  Глава 25
  
  Глава 26
  
  Глава 27
  
  Глава 28
  
  Глава 29
  
  Глава 30
  
  Глава 31
  
  Глава 32
  
  Глава 33
  
  Глава 34
  
  Глава 35
  
  Частина друга: Хованки
  
  Глава 36
  
  Глава 37
  
  Глава 38
  
  Глава 39
  
  Глава 40
  
  Глава 41
  
  Глава 42
  
  Глава 43
  
  Глава 44
  
  Глава 45
  
  Глава 46
  
  Глава 47
  
  Глава 48
  
  Глава 49
  
  Глава 50
  
  Глава 51
  
  Глава 52
  
  Глава 53
  
  Глава 54
  
  Глава 55
  
  Глава 56
  
  Глава 57
  
  Глава 58
  
  Глава 59
  
  Глава 60
  
  Глава 61
  
  Глава 62
  
  Глава 63
  
  Глава 64
  
  Глава 65
  
  Глава 66
  
  Глава 67
  
  Глава 68
  
  Глава 69
  
  Глава 70
  
  Глава 71
  
  Глава 72
  
  Глава 73
  
  Глава 74
  
  Глава 75
  
  Глава 76
  
  Глава 77
  
  Глава 78
  
  Глава 79
  
  Глава 80
  
  Глава 81
  
  Глава 82
  
  Глава 83
  
  Глава 84
  
  Глава 85
  
  Глава 86
  
  Глава 87
  
  Глава 88
  
  Глава 89
  
  Глава 90
  
  Глава 91
  
  Глава 92
  
  Глава 93
  
  Частина третя: Ніколи
  
  Глава 94
  
  Глава 95
  
  Подяки
  
  Інформація про автора
  
  OceanofPDF.com
  
  
  
  Всім моїм друзям з готелю Kastens Luisenhof в Ганновері за їх справжню доброту і великодушність під час моєї недавньої поїздки в Німеччину. Danke Schoen!
  
  OceanofPDF.com
  
  
  
  Бути людиною - значить бути інженером.
  
  , Біллі Он Коен—Обговорення методу
  
  OceanofPDF.com
  
  
  ЧАСТИНА ПЕРША
  
  КИШЕНЬКОВЕ СОНЦЕ
  
  ВІВТОРОК, 20 ВЕРЕСНЯ
  
  
  OceanofPDF.com
  1
  
  Пастка полягала в самій простоті.
  
  І, як завжди у випадку з simple, це спрацювало бездоганно.
  
  У давно занедбаної майстерні на четвертому поверсі компанії Welbourne & Sons Fabricators Колтер Шоу безшумно пересувався між пиловими дерев'яними полицями, заставленими іржавими баками і барабанами. В двадцяти футах попереду полки закінчувалися, а за ними була велика відкрита площадка, заставлені старовинними робочими столами з червоного дерева, потертими, в плямах і значною мірою зазнали гниття й цвілі.
  
  Тут стояли троє чоловіків у темних ділових костюмах, захоплених розмовою, жваво жестикулюючи і вимовляючи спокійні голоси тих, хто поняття не має, що за ними спостерігають.
  
  Шоу зробив паузу і, сховавшись із виду за рядом полиць, дістав відеокамеру. Він був схожий на будь-який, який ви можете придбати на Amazon або в Best Buy, за винятком одного відмінності: спереду не було лінзи. Замість цього скляне око являв собою маленьку штуковину, встановлену на гнучкій ніжці довжиною вісімнадцять дюймів. Його він зігнув під кутом дев'яносто градусів і прицілився за край полиць, перш ніж потрапити в рекорд.
  
  Через кілька хвилин, коли чоловіки виявилися до нього спиною, він вийшов зі свого укриття і підійшов ближче, прослизнувши за останній ряд полиць.
  
  І саме тоді пастка закрилася.
  
  Його черевик зачепився за розтяжку, яка, в свою чергу, висмикнула шворня з опорною ніжки найближчій до нього полиці, випустивши лавину ємностей, банок і бочок. Він покотився вперед по підлозі, ухиляючись від більш великих, але кілька з них впали йому на плечі.
  
  Троє чоловіків різко обернулися. Двоє були близькосхідної зовнішності — саудівці, наскільки Шоу знав. Інший був англійцем, таким блідим, як інші підпеченими. Більш високий саудівців— якого звали Расс, тримав пістолет, який він швидко витяг, коли Шоу з'явився у своєму незграбному вигляді. Вони приєдналися до непроханого гостя, який піднімався з зернистого підлоги, і вивчили свою здобич: спортивної статури блондин років тридцяти, одягнений у сині джинси, чорну футболку та шкіряну куртку. Правою рукою Шоу стискав ліве плече. Він поморщився, коли його пальці розім'яли суглоб.
  
  Расс взяв шпигунську камеру, оглянув її і вимкнув. Він прибрав пристрій в кишеню, а Шоу попрощався з тисячею сотнями доларів. В даний момент це не було пріоритетом.
  
  Ахмад, інший саудівець, зітхнув. “ Що ж.
  
  Третій чоловік, якого звали Поль Леклер, на мить прийшов в жах, а потім став нещасним.
  
  Блакитні очі Шоу з огидою поглянули на рухнувшую полку, і він відійшов від бочок, деякі з яких випливали кисло пахнуть хімікати.
  
  Сама простота ...
  
  "Зачекайте!" Леклер насупився. “Я його знаю! Він працює на містера Хармона. Він з відділу кадрів. Я маю на увазі, він так і сказав. Але він був під прикриттям! Чорт! Його голос затремтів.
  
  Шоу подумала, чи не збирається він заплакати.
  
  “ Поліція? Ахмад запитав Леклера.
  
  “Я не знаю. Звідки мені знати?"
  
  "Я не юрист", - сказав Шоу. "Пересічний". Він повернув суворе обличчя до Леклеру. "Найнятий, щоб знайти Юду Хармона".
  
  Ахмад підійшов до вікна і визирнув назовні, оглядаючи провулок. “ Хто-небудь ще? Адресовано Шоу.
  
  "Ні".
  
  Потім чоловік вийшов у передню частину майстерні, мову його тіла видавав напружені м'язи під вишуканим сірим костюмом. Він повільно відкрив двері, виглянув назовні, потім закрив її. Він повернувся до решти. "Ти," сказав він Леклеру. “ Перевір його. Зброя. І все, що у нього в кишенях.
  
  "Я?"
  
  Ахмад: “За нами не було стеження. Ти був необережний".
  
  “ Ні, не збирався. Правда. Я впевнений.
  
  Ахмад підняв долоню: Ми платимо тобі не за те, щоб ти скиглив.
  
  Леклер, з кожною миттю все більш похмурий, вийшов вперед. Він обережно поплескав Шоу по плечу. Він виконував свою роботу неакуратно, і якщо б Шоу носив зброю, чого у нього не було, він би пропустив напівавтомат, який Шоу часто носив на стегні.
  
  Але його тремтячим пальцях вдалося знайти і витягти вміст кишень Шоу. Він відступив, стискаючи в руці стільниковий телефон, готівку, складаний ніж, гаманець. Розклав їх на покритому пилом столі.
  
  Шоу продовжував масажувати його плече, і Расс нахилив до нього голову, мовчки попереджаючи його бути обережним у рухах. Палець Расса був поза спусковий скоби пістолета. У цьому він знав, що робив. З іншого боку, пістолет з дзеркальним блиском хромованого покриття був ефектним. Не той, який має справжній професіонал.
  
  Ніколи не привертайте увагу до своєї зброї ...
  
  Леклер дивився на відкритий дипломат. Всередині лежала сіра металева коробка розміром чотирнадцять дюймів на десять на два. З неї стирчало з півдюжини проводів, кожен різного кольору. Звертаючись до Шоу, він сказав: “Він знає? Про мене? Містер Хармон знає?"
  
  Колтер Шоу рідко відповідав на питання, відповіді на які були настільки ж очевидні, як саме небо.
  
  А іноді ви не відповідали, просто щоб тримати запитувача в напрузі. Бізнесмен потер великий і вказівний пальці один про одного. Обидві руки. Цікаво, що одночасно. Фактор нещастя значно посилився.
  
  Ахмад подивився на телефон. "Код доступу".
  
  Расс підняв пістолет.
  
  Не можна бути великим фахівцем з виживання, щоб загинути через шпильки. Шоу назвав цифри.
  
  Ахмад прокрутив сторінку. “Просто каже, що їде на фабрику, щоб перевірити зачіпку. Воно надіслано на місцевий код. Інші - на той же номер. У нього є наші імена". Погляд на Леклера. "Всі наші".
  
  "О, Господи... "
  
  “ Він давно стежить за тобою, Підлогу. Ахмад прокрутив ще трохи, потім кинув телефон на стіл. “ Негайного ризику немає. Плани залишаються в силі. Але давайте покінчимо з цим. Він дістав з кишені товстий конверт і простягнув його Леклеру, який, не потрудившись перерахувати свої срібні монети, прибрав його.
  
  "А він?" Пролунав різкий голос Леклера.
  
  Ахмад на мить задумався, потім жестом запросив Шоу відійти до стіни.
  
  Шоу підійшов туди, куди вказав чоловік, і продовжив масажувати його плече. Біль поширювалася вниз, неначе притягається силою тяжіння.
  
  Ахмад взяв портфель і продивився його вміст, потім поклав гаманець у кишеню. “Добре. Я знаю, хто ви, як вас знайти. Але я не думаю, що це тебе так сильно турбує. Він оглянув Шоу з ніг до голови. “ Ти можеш подбати про себе. Але в мене також є імена всіх, хто є у вашому списку на випадок надзвичайної ситуації. Що ти збираєшся зробити, так це сказати Хармону, що ти вистежив злодія тут, але до того часу, як тобі вдалося проникнути на фабрику, нас вже не було.
  
  - Але він знає, що це я! - вигукнув Леклер.
  
  Ахмад і Расс, здавалося, так само втомилися від цього пхикання, як і Шоу.
  
  “ Нам все ясно? - запитав я.
  
  "Ясніше бути не може". Шоу повернувся до Поля Леклеру. “Але я повинен запитати: ти не відчуваєш себе хоч трохи винуватим? У всьому світі є близько двох мільйонів людей, чиї життя ти тільки що зруйнував ".
  
  "Заткнися".
  
  Він дійсно не міг придумати нічого кращого у відповідь?
  
  Кімната наповнилася тишею ... Ні, майже тишею, пом'якшеної білим шумом, тривожної, як гул крові в твоєму черепі.
  
  Шоу оглянув розташування місць, де стояв кожен чоловік, і зрозумів, що огляд гаманця і загроза на випадок надзвичайної ситуації були хитрощів, щоб змусити його переміститися в певне місце в кімнаті, подалі від барабанів, які впали на підлогу, коли спрацювала пастка. Ахмад не збирався його відпускати. Він просто не хотів ризикувати тим, що його напарник буде стріляти в каністри, які могли містити легкозаймисті речовини.
  
  Чому б не вбити його і не виграти час? Саудівці покинули країну задовго до того, як було виявлено тіло Шоу. А що стосується Леклера, то він виконав свою частину роботи, і їм було байдуже, що з ним трапиться. Можливо, він навіть стане гарним "шибеник" у вбивстві.
  
  Темні очі Ахмада звернулися до Расс і його блискучому пістолета.
  
  "Почекай," різко сказав Шоу. - Є дещо, що я...
  
  OceanofPDF.com
  2
  
  Ти щасливчик, Меррітт.
  
  Блідий і в'язень виснажений, неголений, насупивши брови, подивився на шурупа у формі.
  
  Охоронець глянув на лысеющую голову Меррітт, як ніби тільки зараз усвідомивши, що у чоловіка було більше волосся, коли він починав відбувати покарання, ніж зараз. Яка різниця за майже рік.
  
  Чоловіки, обидва міцні, обидва втомлені, дивилися один на одного через полудюймовое куленепробивне скло - молочно-біле простирадло, таку ж забруднену, як і обшарпані стіни. У в'язня вісімдесятирічної давності в окрузі Тревор не було ні бажання, ні причини приводити себе в порядок.
  
  Стрункий, високий Джон Меррітт був одягнений в темний костюм темно-синього кольору, що підходить для співбесід при прийомі на роботу і похорону. Він був на розмір більше. Доповнююча його біла сорочка, потерта в тих місцях, де трапляються потертості. Останній раз він одягав цей наряд більш десяти місяців тому. Тим часом його одяг, яку він не обирав, була яскраво-помаранчевою.
  
  "Ти виглядаєш як ас", - сказав охоронець. Ларкін був великим чорношкірим чоловіком, чия уніформа була майже того ж відтінку, що і костюм Меррітт.
  
  "О, я просто блищу, чи не так?"
  
  Охоронець зробив паузу, можливо, розмірковуючи, наскільки уїдливим повинен був бути сарказм. “ Ось, будь ласка.
  
  Меррітт взяв конверт, в якому були його гаманець, годинник і обручка. Кільце вирушило в кишеню, годинник на зап'ясті. Батарейка справно працювала, і прилад показував правильний час: 9:02 ранку.
  
  Заглянув у гаманець. Купюри — 140 доларів - все ще були там, але в конверті більше не було монет, які у нього були. Кредитна картка та картка банкомату теж були на місці. Він був здивований.
  
  “У мене був телефон, книга в м'якій обкладинці. Шкарпетки. Ручку."
  
  Ручка, якою він робив нотатки своєму адвокату на слуханнях. Це була гарна ручка, в яку кладуть нову, а не викидають.
  
  Ларкін переглянув ще кілька конвертів і картонну коробку. "Це все, що тут є". Він підняв величезну руку. “Речі зникають. Ти знаєш".
  
  Більш важливе: “І деяку роботу я виконав в майстерні. Вільям сказав, що я можу залишити собі".
  
  Шуруп сверился з листом. “За дверима є коробка. На полиці. Ти не входив з нею, так що тобі не потрібно підписувати". Він порився ще в паперах. Знайшов два конверти ділового формату і просунув всередину.
  
  "Що це?" - запитав я.
  
  “Документи на виписку. Підпишіть квитанцію".
  
  Меррітт так і зробив і швидко сунув конверти в кишеню, відчуваючи, що якщо він прочитає їх зараз, то побачить помилку. Гвинт теж може це вловити і сказати "вибачте", повернувшись всередину.
  
  "І це". Він сунув Мерритту маленьку візитну картку. “Ваш наглядач за умовно-дострокового звільнення. Будьте на зв'язку через двадцять чотири години. Ніяких виправдань". Ще одна картка зробила коротку подорож. Це було нагадування про прийомі у лікаря. Сьогодні було призначено на одинадцять.
  
  “ Бережи себе, Меррітт. І не повертайся.
  
  Не кажучи ні слова, він повернувся. Замок зажужжал, клацнув, і товста металева двері відчинилися. Меррітт увійшов до неї. Поруч з дверима, на полиці, про яку згадував Ларкін, стояла картонна коробка розміром приблизно один на два фути, з Дж. Мерриттом збоку. Він підняв його і пішов до вихідних у сітці воріт. Барикада з гуркотом поповзла убік.
  
  Потім Джон Меррітт виявився зовні, на тротуарі "іди куди хочеш".
  
  Він відчував себе дивно, дезорієнтованим. Паморочилася голова. Це тривало недовго. Це було як в той раз, коли він з друзями-поліцейськими відправився на рибалку на човні, і йому знадобилося деякий час, щоб освоїтися з морем.
  
  Потім, заспокоївшись, він повернув на південь. Глибоко вдихнув, задаючись питанням, чи відрізняється смак повітря зовні від того, що всередині. Не міг сказати.
  
  У нього вже боліли ноги. У Меррітт було достатньо готівки, щоб купити взуття — він не був упевнений, що його картки все ще працюють, — але було простіше і дешевше піти в магазин U-Store, де зберігалися його речі.
  
  Імовірно.
  
  Загорівся зелений, і Меррітт закрокував по асфальту, зсутуливши плечі, в своїх тісних черевиках і мішкуватому темному костюмі. Прямував на співбесіда про прийом на роботу.
  
  Чи похорон.
  
  OceanofPDF.com
  3
  
  Почекай. Є дещо, що я...
  
  Слова Колтера Шоу були перервані гучним стуком одного з барабанів, що впали на підлогу. Величезна, щільна хмара жовтого газу вирвалося з нього і наповнило кімнату. Через кілька секунд вже нічого не можна було розгледіти ні на фут попереду.
  
  Чоловіки почали задихатися.
  
  "Отрута!"
  
  "Що це?" - запитав я.
  
  "Якесь лайно з фабрики!"
  
  Слова розчинилися в кашлі.
  
  “Цей чоловік ... Він не може піти звідси. Зупиніть його. Зараз же!" Це було від Ахмада.
  
  Однак Расс не міг вистрілити з-за поганої видимості.
  
  Шоу пригнувся, залишаючись під прикриттям хмари. Він описав широке коло.
  
  "Я не можу його бачити!"
  
  “Там! Він там! Лізе в вікно".
  
  “Ми на висоті чотирьох поверхів. Нехай він стрибає". Знову Ахмад.
  
  “ Ні, він йде в інший бік. "Паніки голос Леклера був високим.
  
  “Це вб'є нас! Он. Зараз же!"
  
  Їх голоси перейшли в здавлені крики і непристойності, а потім замовкли, коли вони попрямували до дверей.
  
  Шоу навпомацки повернувся між стелажами до вікна, через яке проник на фабрику. Задихаючись, він спустився по пожежній драбині на старий причал, який виступав у річку. Він пробіг підтюпцем по нерівному дереву, темному від креозоту і слизькому від застарілого масла, і спустився в провулок, який тягнувся поруч з фабрикою від річки до Мануфактурс-Роу.
  
  Він підійшов до сміттєвого контейнера, що стояв у середині провулка, і намагався прочистити легкі, отхаркиваясь, спльовуючи, глибоко вдихаючи. Кашель припинився, але те, чим він тут дихав, було не набагато краще, ніж випаровування. Повітря було просякнуте їдкими відхідними газами широкої річки Кеноа, їх відтінок був желтушно-коричневим. Він досить добре пізнав цей запах; характерний кислуватий аромат витав над більшою частиною центру Феррингтона.
  
  У сміттєвого контейнера, кришка якого була відкрита, він озирнувся по сторонах і нікого поблизу не побачив. Спочатку він дістав з-за пояса сіру кобуру "Блэкхок", в якій знаходився його "Глок" 42-ї моделі, і прикріпив її на місце. Потім пляшку води на тридцять дві унції. Він набив рот і кілька разів сплюнув. Потім випив половину того, що залишилося, і зібрав свої особисті речі.
  
  Поклавши руку на рукоять своєї зброї, він ще раз озирнувся.
  
  Ніяких ознак Расса з його маленьким срібним пістолетом або інших чоловіків. Вони шукали його?
  
  Підійшовши до початку провулка, Шоу зазначив, що відповідь була негативною. Всі троє поспішили геть від фабрики, Ахмад стискав портфель. Саудівці сіли у свій "Мерседес", а Леклер у свою "Тойоту". Машини помчали в різних напрямках.
  
  Шоу повернувся до сміттєвого баку.
  
  Сунувши руку всередину, він дістав рюкзак і засунув в нього сіру металеву коробку, що лежала в аташе-кейс нагорі. Він перекинув торбу через плече і вийшов з провулка на похмуру мануфактуристскую вулицю. Він повернув праворуч, дістав з рюкзака телефон і відправив кілька повідомлень.
  
  Потім він продовжив свою прогулянку по напрямку до центру Феррингтона.
  
  Думаю про пастці.
  
  Дійсно, це було просто і ефективно. Але це було також один з винаходів Шоу, а не те, що було встановлено трьома чоловіками в кімнаті.
  
  Нещодавно генеральний директор компанії найняв Шоу, щоб зупинити крадіжку революційного промислового компонента, розробленого самим блискучим інженером компанії, і звузила список підозрюваних до Леклера. Худий, нервовий айтішник — завзятий і поганий гравець — домовився про продаж пристрою покупцям з Саудівської Аравії. Шоу дізнався, що передача відбувається на заводі цим ранком.
  
  У той час як генеральний директор просто хотів, щоб пристрій, відомий під абревіатурою S. I. T., було відновлено та встановлено особу крадія, Шоу подумав, що було б найкращою ідеєю обміняти даний пристрій на підроблене, що містить GPS-трекер, який показав би його кінцеве призначення і, в ідеалі, особу покупця.
  
  Приватний детектив Шоу, що базується в столиці країни, знайшов приватного детектива в Феррингтоне, Ленні Кастера. Він зібрав інструменти, обладнання для спостереження і деякі інші приналежності. Потім, минулої ночі, двоє чоловіків встановили розтяжку в будівлі "Уэлборн і сини". Шоу помістив димову шашку військового зразка в одну з бочок з оливою, яка повинна була впасти, коли спрацює "пастка".
  
  У фургоні неподалік Кастер відстежував весь інцидент з допомогою жучка, встановленого в майстерні. Коли він почув їх код — “Почекайте. Є дещо, що я..." - він привів у дію бомбу, випустивши густий дим, рецептом приготування якого Шоу і його братам і сестрам навчив їх батько, приховуючи хмари, подібні до цього, які є просто ще одним аспектом мистецтва і науки виживання. Шоу сам приготував цю суміш, використовуючи окислювач хлорат калію, лактозу в якості палива і розчинник yellow 33, а також щіпку бікарбонату натрію для зниження температури горіння. Незаконне проникнення на чужу територію - це одне, підпал - зовсім інше.
  
  Як тільки кімната наповнилася димом, Шоу дістав макет пристрою з шухляди робочого столу, куди сховав його минулої ночі, і замінив його. Потім він підійшов до вікна і викинув справжній S. I. T. в сміттєвий контейнер, розташований сорока футами нижче.
  
  Тепер він йшов по тінистій, покритої плямами сажі цегляної долині занедбаних фабрик і складів.
  
  Ріжучий інструмент Briscow і матриця
  
  Металургійний завод "Мартін і сини", ТОВ.
  
  Johnson Containers, Inc.
  
  Американська корпорація карбюраторная
  
  Через чверть милі він вирвався з цього промислового цвинтаря на простір величезних, зарослих бур'янами ділянок — двадцять або тридцять акрів, — де колись-то стояли підприємства, а тепер вони були знесені бульдозерами і заповнені тільки викинутими шлакоблоками, купами цегли, трубами і сміттям, який люди перекидали через огорожу. Листівки, газетні листи і розбиті пінопластові стаканчики ганялися один за одним на м'якому спіралевидної осінньому вітрі.
  
  Шоу чув, що очікується перепланування. Час, проведений їм у Феррингтоне, підказало йому, що будь-яке чудове перетворення займе багато часу. Якщо взагалі відбудеться.
  
  Тротуар, по якому він йшов, повернув направо і влився в набережну поруч із "Кеноахом".
  
  Трійця, яку він тільки що обдурив, в кінцевому підсумку дізнається, що Шоу здійснив обмін. Чи захочуть вони помститися його контактів на випадок надзвичайної ситуації? Це було б марно витрачений час. Його приватний детектив, Мак Маккензі, встановив для нього особистість. У тонкому шкіряному гаманці, від якого його визволив Леклер, було все - від водійських прав до кредитних карток та карток лояльності в продуктовому магазині (для Шоу це в новинку; він ніколи ними не користувався). Мак навіть отфотошопил його сімейний портрет. Він був одружений на ефектною латиноамериканці; у них було двоє доглянутих і фотогенічних дітей.
  
  Шоу оцінив ймовірність того, що Расс або Ахмад вирушать в Анкорідж, штат Аляска, в свій вигаданий будинок, менш ніж один відсоток, і навіть якби вони це зробили, вони не знайшли б вигаданого Картера Стоуна і його вигадану сім'ю.
  
  Він подивився вперед, на пункт призначення - десятиповерховий будова з червоної цегли, як і більшість інших будівель у центрі міста. Вгорі висіла велика вивіска. Нижня частина була забарвлена в темно-червоний колір, і колірної градієнт змінювався, переміщаючись вгору, поки у верхній частині відтінок не став яскраво-жовтим, кольору сонця в безхмарний день. Напис на цьому тлі свідчила::
  
  Продукція Harmon Energy
  Прокладає шлях до світлого і чистого завтра
  
  На ходу він озирався по сторонам. Не було особливої причини, щоб хтось перебував у цьому районі, і він був майже безлюдний. Кілька виснажених підлітків в толстовках і вільних джинсах притулились до стін або сиділи під ними, розмальованими графіті, можливо, сподіваючись продати трохи крека, метамфетаміну або шмака або придбати їх. Чоловік з сірої блідістю невизначеного віку відкинувся на спинку стільця, закутавшись у ковдри, незважаючи на не по сезону тепла день. Він сидів перед своїм картонним домом для бездомних, зі стратегічної трапецією з гіпсокартону замість вхідних дверей. Він не подбав про чашці для подаяння. Працівниця секс-бізнесу, зовні жінка, розділяла апатію інших, курила і листувалася.
  
  Ніхто не намагався приставати до Колтеру Шоу, який носив наліт поліцейського.
  
  В п'ятдесяти ярдах вище по доріжці високий чоловік з розпатланим світлим волоссям набирав текстове повідомлення, притулившись до бетонної стіни висотою в чотири фути, що відділяла тротуар від річки. Він стояв обличчям до води, яка була набагато нижче рівня вулиці. Берега не було; кордону річки були штучними: цементні стіни або фундаменти будівель.
  
  Наблизившись до чоловіка, Шоу зрозумів дві речі. Можливо, він насправді писав, а можливо, і немає, але він, безумовно, використовував телефон для іншої мети — в дзеркало, щоб спостерігати за тротуаром, зосередившись конкретно на самому Шоу.
  
  Інше спостереження полягало в тому, що чоловік був озброєний.
  
  Ніколи не дивись на стегно в пошуках пістолета; стеж за руками ...
  
  Перекинувши рюкзак на ліве плече, розстебнувши куртку, Шоу наблизився. Коли він був поруч, чоловік прибрав телефон, повернувся і широко посміхнувся.
  
  "А, а ось і містер Колтер Шоу!" Легкий акцент. Російська, українська, білоруська. “Не варто турбуватися. Я спостерігав за вами під час вашої чудової прогулянки. Ніхто не стежить. Хоча є три людини, які, можливо, дуже хотіли б завдати вам візит. "
  
  OceanofPDF.com
  4
  
  Ніколи не дозволяй подив притупити твою усвідомленість ...
  
  Шоу зазначив, що вулиця залишалася безлюдної, якщо не вважати втомлених людей, повз яких він тільки що пройшов.
  
  Слов'янин не збирався хапатися за зброю.
  
  Жодна машина не рухалася цілеспрямовано в його напрямку, ні попереду, ні позаду.
  
  Тільки коли він оцінив мінімальну загрозу — менше десяти відсотків — він повністю повернувся до чоловіка. У нього було надзвичайно грубе обличчя, високі вилиці і загострена щелепу. Цікаво, що, незважаючи на світле волосся, його очі були чорними, як смола. Шоу знав, що гени часто бувають непостійними.
  
  Чоловік теж озирнувся. “Як тобі подобається перебувати тут, у цій глушині? Але хто я такий, щоб розмовляти? Там, звідки я родом, у нас багато отруєних міст. Спасибі тобі, Шляхетний Лідер! Я тут був. Є тут хоч одне місце, де не смердить? Я не можу його знайти! Ладно, ладно, перейду до справи, поки не набрид."
  
  Слов'янин цмокнув язиком, і на його обличчі відбилося захоплення. “Розумно, що ви зробили, містер Колтер Шоу. Зловив цього злодія, як миша навесні. Просто опереди мене на волосок. Я був близький до бідного, сумного містерові Полю Леклеру. Але ти виявився швидше. Твій жук був краще мого. Знизування плечима. “ Іноді таке трапляється.
  
  “Отже, що ви робите, містере Колтер Шоу? Ви змінюєте це на підробку, а вони навіть не підозрюють". Він нахилився ближче, і Шоу напружився, але чоловік просто вдихнув. “Battlefield smoke ... Дуже розумно з вашого боку, дуже розумно. Арабські хлопці повертаються додому, підключають S. I. T. і отримують чорнобиль! Ha! Мені це подобається ".
  
  - Хто ваш покупець? - запитав Шоу.
  
  “О, містер Такий-то. Або, може бути, міс. Такий-то. Що ви думаєте, містер Колтер Шоу?" Він посерйознішав. “ Ти думаєш, жінки псують тебе у світі бізнесу більше, ніж чоловіки? Я так думаю. Зараз ми поговоримо ... Є таке американське вираз. Він подивився на річку. - Розмовляємо ... про що? Що це? Птах."
  
  “ Не про що говорити. Ти ж знаєш, я нічого не продаю.
  
  “А. Я пам'ятаю: мовець індичка! Скільки ти отримуєш за цю роботу?"
  
  Це було двадцять тисяч доларів.
  
  Марті Хармон був багатий за мірками Феррингтона, але його компанія була початківцем і ще не приносила прибутку. Оскільки продукти, які він робив, були призначені в основному для поліпшення умов життя в країнах Третього світу, Шоу підписав контракт. Крім того, йому подобалася складна робота.
  
  Він нічого не сказав.
  
  “Скажу тобі, що я тобі дам. П'ятдесят тисяч. Ти хочеш золото, ти хочеш биткоины, ти хочеш Дожів? Змішуй і поєднуй, хочеш. Навіть зелені гроші. Але яким виродків це потрібно сьогодні? Він насупився. “Рублі? О, я зроблю тебе мільйонером з рублями. Як щодо акцій "Газпрому"? Завжди добре ". Сліпуча посмішка, потім знову серйозний вираз обличчя. “ Один. Сто. Тисяча. Його вказівний палець піднімався і опускався з кожною цифрою.
  
  Таким чином, його роботодавець, ймовірно, знаходився у Москві, а не в Мінську або Києві. Враховуючи рублі.
  
  "Як тебе звуть?" Запитав Шоу.
  
  “Ім'я? Ім'я?" Розкотистий сміх. “Мене звуть Джон Ф. Кеннеді. Ні, я брешу. Це Авраам Лінкольн. Ось. Це моє ім'я! Сто п'ятдесят. Більшого бути не може".
  
  "Ну, послухай, Ейб", - сказав Шоу. "Це не продається".
  
  “Я думав, це буде відповіддю. Я був упевнений. Ну, не хвилюйся, ні, ні". Він підняв руки. “Ніякої перестрілки опівдні. Я знаю, у тебе є пістолет. Я бачив, я підгледів. Маленький—маленький пістолет."
  
  Так, російська.
  
  Чоловік сказав: “Добре. Дві сотні".
  
  Так що це могло бути і більше.
  
  "Ні".
  
  "Довбанутий".
  
  Жодного слова, з яким Шоу був би знайомий, а в своєму бізнесі по винагороді він зібрав значний словниковий запас вуличних термінів.
  
  Слов'янин бачив, що дискусія підходить до кінця. Його очі звузилися. “Дуже шкода. Дуже погано для тебе. Загуби усі ці гроші". Він постукав себе по голові. "Мені доведеться придумати щось розумніше".
  
  Вимовлено не загрозливим тоном, хоча це і була загроза.
  
  Шоу відповів тим же, менш делікатно. “Заради твого ж блага, Ейб, не ходи за мною. Ми не одні".
  
  Очі чоловіка звузилися ще більше, потім він озирнувся. Нарешті посміхнувся. “Я? Навіщо мені це робити? Я тут просто турист! Гей, ти бачив знамениті водяні годинник?"
  
  "Ні".
  
  “Про, ми не будемо сумувати за вами, містер Колтер Шоу. Не. Будемо. нудьгувати".
  
  Шоу пройшов повз нього, продовжуючи йти вгору по вулиці, оцінюючи шанси на те, що слов'янин, незважаючи на свої слова, все-таки дістане пістолет і зіграє в "Полудень". . Опівдні.
  
  Він оцінив це приблизно у п'ять відсотків. Ейб Лінкольн не був дурним.
  
  Але він був у розпачі.
  
  Довбанутий . . .
  
  Гаразд, може бути, десять.
  
  OceanofPDF.com
  5
  
  Нарешті. Його зшиті на замовлення робочі туфлі. . .
  
  Джон Меррітт закрив очі, відчуваючи полегшення від того, що одягнув те, що носив на роботу — коли у нього була робота. Чорна шкіра, вставки, шнурівка. Пальці зі сталевими наконечниками. Іноді це необхідно.
  
  Він був усередині маленького підрозділу U-Store, переглядаючи свої речі в пластикових контейнерах, які були заповнені як попало. Все було просто викинуто.
  
  У рюкзак з вицвілим логотипом професійної футбольної команди він поклав одяг, деякі туалетні приналежності і картонну коробку з проектом з майстерні металоконструкцій — свого улюбленого реабілітаційного центру в окрузі.
  
  Він продовжував перебирати ганчірки. Що-небудь значуще? Щось сентиментальне?
  
  Немає.
  
  Тут був сміттєвий пакет з речами з його колишньої роботи. І сміттєвий пакет їм буквально і був, містив того ж розчавлений банку з-під газованої води, порожню пляшечку з-під лаку для нігтів, скибочка черствого хліба річної давності, давно не мав цвілі. Він порився в ньому й витяг кілька речей, які могли б стати в нагоді.
  
  Після того, як він опустив рифлену металеві двері, він знову замкнув її і покинув заклад. Потім він поїхав на автобусі через все місто, притискаючись головою до скла, відчуваючи вібрацію двигуна та протест підвіски на змучених негодою вулицях. Вибоїни та тріщини були такими ж, як і тоді, коли він сідав за кермо. Інфраструктурний бюджет Феррингтона не збирався чудесним чином поліпшуватися за цей короткий період часу. І навіть якщо б це сталося, скільки готівки було б перекачано в кишені чиновників?
  
  Джон Меррітт дуже добре знав, що це зовсім небагато.
  
  Зійшовши з машини і пройшовши три квартали, він увійшов в маленький, запашний маслом офіс в просторому гаражі.
  
  "Відлив".
  
  Власник моргнув і завмер. Він був схожий на людину-троля, з горбиками плоті внизу і жмутами волосся зверху. На його обличчі відбилося здивування. Він відійшов від двигуна великого червоного "Петербилта". Гайковий ключ в його руці опустився. “ Ну... Джон. Ти...
  
  Меррітт кивнув на вулицю. "У відділі деталізації нічого особливого не зробив". Білий пікап F-150 був брудною, а лобове скло прозоро-жовтим від пилку минулої весни. Гілки і листя вінчали капот і дах товстим шаром лежали там, де їх не забрав би вітер.
  
  Меррітт вважав, що вони говорили про зберігання вантажівки всередині гаража, хоча він не був впевнений. Він був п'яний, коли сталася розмова. Це був день винесення йому вироку.
  
  Можливо, Эбб вірив чи сподівався, що Меррітт помре всередині і якимось чином йому вдасться зберегти вантажівка. На одометрі всього 154 000 миль. Нічого.
  
  Чоловік глянув на неулыбчивое особа Меррітт. Тепер він був трохи наляканий, знаючи, чому Меррітт потрапив у в'язницю. “Правда, Джон. Я знав, що вона була б акуратною ..." Новий хід: "Тобі виплачено ще на два роки. Я випишу тобі чек на відшкодування. Pronto. Дай мені адресу.
  
  “ У мене його немає. Де шланг?
  
  "Я б допоміг тобі, але Того Ерліх потрібна його апаратура".
  
  "Шланг?" Меррітт давно засвоїв, що тихий голос лякає більше, ніж гучний.
  
  “Звичайно, Джон. Там, зовні. Тобі потрібно мило і поліроль? Дай мені день, і я наведу її в порядок".
  
  "Ключі".
  
  Меррітт взяв запропоновану ланцюжок.
  
  Коли "Форд" став досить чистим, щоб не привертати уваги, він завів двигун. Двигун стукав, але не сильніше, ніж рік тому.
  
  Він вискочив на вулицю і катався п'ятнадцять хвилин, зупинившись біля узбіччя біля магазину електроніки. Всередині він купив одноразовий телефон. Налаштувати його виявилося не так просто, як здавалося в фільмах. Він знав із свого минулого життя. Так, ви могли купити його без кредитної картки або реальної адреси. Але електронна пошта була необхідна. Клерк, м'язистий хлопець з вражаючими, нічого не значущими татуюваннями, допоміг йому вийти, і вони активували цю штуку.
  
  Сидячи на водійському сидінні, він довго дивився на телефон. Він набрав номер. Почув три висхідних гудка, потім оголошення про те, що номер більше не обслуговується.
  
  Не дивно, враховуючи, що жінка, чий номер там колись був, була його колишньою дружиною, свідком—то є жертвою — по справі, яке призвело до його арешту за замах на вбивство і напад зі смертельним наслідком, що спричинило, як повідомляється в обвинувальному висновку з драматизмом, якого ви не очікували від судових розглядів, "тяжкі тілесні ушкодження".
  
  OceanofPDF.com
  6
  
  Наближаючись до кампусу Harmon Energy Products, Колтер Шоу озирнувся на набережну.
  
  Ніяких ознак присутності Ейба Лінкольна.
  
  Наближався темно-сірий "Мерседес Метрис". Фургон під'їхав до узбіччя, і з нього вийшов стрункий чоловік у чорній куртці з піднятим коміром і чорних брюках. На одязі було багато кишень, як це часто буває в тактичному вбранні. У чоловіка був відтінок шкіри, лише трохи світліше одягу, і його голова була виголена. Його високі черевики були начищені до дзеркального блиску.
  
  Шоу зупинився і кивнув Ленні Кастеру, приватному детективові, який допомагав з пасткою.
  
  "Ленні".
  
  “Колтер. Все пройшло нормально?"
  
  “ Крім мого відвідувача.
  
  Кастер стежив за Шоу з фабрики на випадок, якщо троє чоловіків дізналися про підміну і повернулися за ним.
  
  Ми не одні...
  
  Шоу продовжив: "Ви могли б змусити його?"
  
  Кастер кивнув. “Отримав кілька хороших знімків. Відправив їх Маку".
  
  У цієї жінки було декілька відмінних експертів по розпізнаванню осіб, до яких вона могла звернутися.
  
  Чоловік дістав свій телефон. Він прочитав текст: “Сергій Лемеров. Колишній співробітник ГРУ".
  
  Російська військова розвідка.
  
  “Тимчасово знаходиться в країні на Бі-1. Видворений з Німеччини за операції "брудні трюки". Вважається, що він був причетний до вбивства олігарха в Лондоні і активіста в Білорусі ".
  
  Він підняв очі. “Не зміг знайти дані про його поїздку. Може бути, приватна особа, може бути, уряд".
  
  Шоу сказав: "Його кращим результатом було двісті К."
  
  "Арахіс", - сказав Кастер.
  
  Урядові махінації супроводжувалися обмеженим бюджетом. Для будь-якого комерційного конкурента, бажає купити вкрадений S. I. T., відправною точкою було б 200 тисяч доларів.
  
  “ Мак сказала, що постарається простежити за ним. Все, що вона знайде, вона відправить прямо тобі і Марті.
  
  “Я введу його в курс справи. Наше тріо?" Кивок у бік фабрики.
  
  Він викликав додаток на своєму телефоні. “Саудівці направляються на північ по п'ятдесят п'ятої. Ймовірно, в аеропорт Грантона. У них, має бути заправлений G7 або щось в цьому роді за кордоном. Леклер попрямував додому, потім повернув на південь. Зараз він на кільцевій автостраді. "Кастер встановив GPS-трекери в колісні ніші машин чоловіків.
  
  Чоловіки потиснули один одному руки. “ Приємно було попрацювати з тобою, Ленні. Ти коли-небудь выбираешься з міста? Тобі не завадила б допомога час від часу.
  
  Кастер сказав: “Я залишаюся ближче до дому. Народився і виріс тут. Треную сина з баскетболу і дочка з футболу. Але день чи два? Я міг би зайнятися цим. І у мене таке відчуття, що, чим би ви не займалися, це було б цікаво. Майте мене на увазі."
  
  "Я так і зроблю".
  
  “О, і до речі? Мак сказав, що олігарх і активіст, яких убив Лемеров? Вони були отруєні полонієм. Це не самий веселий шлях. Поки ти не поїдеш з міста, Колтер, я б не став пити нічого, що не продається в пляшці, яку ти не відкриваєш сам.
  
  OceanofPDF.com
  7
  
  Джон Меррітт виходив з будівлі Медичної служби округу Тревор після призначеної зустрічі.
  
  Непоказне місце в невиразній частини Феррингтона.
  
  Будівля має потребу в чищенні. Це міг би бути трохи більш забезпечений родич в'язниці, тільки оточений ланцюгом, а не колючим дротом.
  
  У будівлі працювало близько сорока лікарів різних спеціальностей. Ви могли лікуватися від будь-якої хвороби під сонцем, від каламутних очей до болю в животі, від зламаних кісток до зморшок, якщо ви вважали зморшки хворобою.
  
  Він глянув на список офісів і звернув увагу на одну з найбільших вивісок.
  
  Психіатрична клініка Феррингтона
  
  Він думав про конкретного лікаря, якого нещодавно відвідував. Згадуючи їх перший сеанс.
  
  Неохайний доктор, років сорока, у коричневому костюмі. Без краватки. Це має бути десь в керівництві. Небезпека удушення. На його черевиках сліпони без шнурівки. Волосся у нього такі ж, як у його пацієнта, тобто світлі і, м'яко кажучи, не густі.
  
  Від нього виходить якийсь запах. Меррітт не може визначити, що саме. В своєму кріслі навпроти Меррітт доктор Еванс подається вперед. Він пояснив, що завжди буде залишатися поза "сфери особистості" Меррітт.
  
  Мабуть, це психологічний прийом, покликаний продемонструвати, що лікар уважний до пацієнта, але не доставляє йому дискомфорту.
  
  Сфера особистісність . . .
  
  Меррітт сказав би просто "особистий простір". Але тоді у нього немає медичної ступеня.
  
  Відстань між ними також є заходом безпеки, враховуючи, для чого тут знаходяться багато пацієнти доктора Еванса.
  
  Вбивство.
  
  Замах на вбивство.
  
  Тяжкі тілесні ушкодження ...
  
  Кімната мало схожа на барліг традиційного терапевта. Ні дивана, ні крісла, ні коробки паперових серветок, ні дипломів, ні фотографій в рамках, ні плакатів, ретельно підібраних, щоб не образити пацієнтів.
  
  Лікар робить позначки на планшеті, а не ручкою або олівцем. Мабуть, кілька років тому стався інцидент, хоча, на щастя, лікаря швидкої допомоги з сусіднього коридору вдалося врятувати одне око психіатра.
  
  Бездротова тривожна кнопка знаходиться на столі поруч з кріслом доктора Еванса. Вона не червона. Меррітт задавався питанням, скільки демонів спуститься, якщо доктор натисне на неї.
  
  Чи був він коли-небудь?
  
  "Давай просто побалакаємо, гаразд, Джоне?" Чоловік тут тільки наполовину. Відволікся.
  
  І що це за запах?
  
  Меррітт сама посмішка і готовність до співпраці. “ Звичайно, я думаю. З приводу чого?
  
  “Все, що прийде в голову. Що ти відчуваєш, перебуваючи тут".
  
  Він дійсно запитував про це?
  
  Але знову ця посмішка.
  
  "Твоє дитинство".
  
  "О, звичайно".
  
  Просто бажаючи, щоб хвилини пролетіли швидше, він починає незв'язно розповідати про дитинство в Феррингтоне. Розповідаючи історії хороші та історії погані, історії травмуючі та історії підтверджують. Деякі з них навіть правдиві.
  
  Однак він обережний у тому, що говорить. Доктор Еванс з "цікавого запаху", можливо, проникливіше, ніж здається, і шукає підказки, як хитрий телепат, які приведуть його до таємниці про Джона Мерритте, яку Джон Меррітт не хоче, щоб він знав.
  
  Меррітт думає про секреті просто як про "Правду" про нього. З великою Т.
  
  Поки він говорить, залишаючись далеко-далеко від Істини, він зауважує, що погляд доктора блукає по кімнаті, часто зупиняючись на вікні. Товсте скло виходить у двір. Але це в'язниця, звідти нічого не видно.
  
  Меррітт задається питанням, чи не викликана неуважність лікаря тим фактом, що він одержимо бореться з діагнозами і планами лікування, щоб вилікувати своїх ув'язнених-пацієнтів.
  
  Або якщо чоловікові на них наплювати і він мріє вислухати домогосподарок з Гарден Дістрікт, які можуть бути пригніченими або замкнутими, але ніколи не социопатками і маніяками-вбивцями.
  
  Джон Меррітт залишив медичний центр позаду і швидким кроком перетнув паркування. Його зріст становив шість футів два дюйми, але він мав тенденцію ходити сутулячись, що робило його схожим на хижа тварина. Він сів у свій "Форд" і через двадцять хвилин вже зрізав шлях по торговому ряді на південь від центру міста.
  
  Цей район був йому знайомий. Він провів на цих вулицях багато годин. Тут ви могли відполірувати нігті на руках і ногах до блиску дорогоцінних каменів, відремонтувати машину, відростити волосся, покрити облисіння. Ви могли б купити електроніку, іграшки, всяку всячину, телефони з разовою оплатою, стару меблі, велику і дрібну побутову техніку, все небрендовое, дешеве і з коротким терміном служби.
  
  Ви також могли орендувати дівчинку або хлопчика або їх комбінацію на годину або два - угоди, за якими Меррітт також був знайомий.
  
  Він їхав вулицею в бік Кеноа, поки не під'їхав до мотелю "Рівер В'ю". Феррингтон породив подібні будинки — одноповерхові будови пастельних тонів, давно пора було перефарбувати, деякі лампочки неонових вивісок потьмяніли, паркування заросли бур'янами. Торгові автомати були куленепробивними.
  
  В мотелі дійсно було те, що обіцяв назва — принаймні, кілька номерів, а вестибюль виходив на міський парк, що спускається до води. Привабливість, однак, була іншим питанням і багато в чому залежала від того, чи є у вас нюх.
  
  Меррітт зареєструвався, залишив свої речі в напівтемній кімнаті, запнув штори і включив телевізор, показуючи, що він вільний. Він вийшов на вулицю, повісив на ручку табличку "не турбувати" і попрямував до цілодобового магазину, повз яке проїжджав по дорозі сюди. Він узяв деякі туалетні приналежності, дві італійські тарілки, трохи содової, трохи чіпсів для барбекю.
  
  Потім перейдемо до найважливішого пункту призначення: магазину ABC.
  
  Він зайшов до закладу, яке, як і всі винні магазини, в яких він коли—небудь бував - а їх було багато, дуже багато — було наповнене солодким ароматом. Це від випадково розбитої пляшки? Або, може бути, щось про пасті, використовуваної для наклеювання етикеток на пляшки? Можливо, на картонні коробки.
  
  Шлунок Меррітт радісно стиснувся, коли він відчув цей запах і побачив ряди пляшок.
  
  Його друзі.
  
  Він вибрав бурбон "Булліт", п'ятий за рахунком. Продавець, худий чоловік невизначеною раси, здавалося, на мить здивувався. У цьому районі більшість покупок припадали на те, з чого складалася основна частина інвентарю: пінти, півпінти і мініатюри. Крім того, пройшли місяці з тих пір, як хто-небудь раскошеливался на подібну премію.
  
  Останній раз, коли він пив Булліт, був в день винесення вироку. Його адвокату не сподобалося, що він з'явився в суд п'яним. Судді теж.
  
  На зворотному шляху в мотель його увагу привернуло рух ліворуч від нього. Він зупинився, щоб поспостерігати за довгою баржею, вицвілій, зеленої, іржавої, яку буксирний мул штовхав на захід. Він був завантажений транспортними контейнерами, найпоширенішими з яких були ніжно-блакитні "Мэрски". Феррингтон тепер був всього лише крапкою, відміткою в милі на шляху до східним і західним точках і назад. Колись місто брав десятки судів в день, робочі вивантажували з них певні види вантажів і завантажували іншими. В основному прибували залізні злитки і йшли готові металеві вироби. Назва самого міста, як знав кожен тутешній школяр, походить від атомного символу заліза - Fe.
  
  Баржа зникла з очей, і Меррітт повернувся в свою кімнату. Він замкнув двері на ланцюжок і просунув стілець під ручку. Це було загальновідомо популярне місце для зломів. Він включив кондиціонер. Він поставив покупки з гастроному і бурбон на приліжковий столик. Він перекотився на ліжко і жадібно з'їв свій пізній ланч, чергуючи откусы і глотки.
  
  Відкинувшись назад і закривши очі, він відчув, як у нього всередині все стислося.
  
  Може бути, це не дуже гарна ідея - упаковувати їжу і питво.
  
  Сенсація, яка наростала, вразила.
  
  Меррітт швидко підвівся і пройшов в туалет, де, впавши на коліна, його сильно вирвало.
  
  Прополоскавши рот, він повернувся до ліжка, на цей раз лежачи долілиць. Через кілька миттєвостей він сів, підтягнув рюкзак ближче і дістав конверти, які дав йому охоронець.
  
  Одним з них був сам наказ про звільнення. Нічого цікавого. Купа "не треба" і юридичних формулювань. Він розкрив другий конверт і дістав чотири скріплених разом аркуша паперу. Він уважно прочитав їх і засунув назад у конверт, який повернув в рюкзак.
  
  Джон Мерріт осушив свій келих, знову виконав трюк з пропозицією зайняти місце і вийшов на вулицю, переконавшись, що двері надійно замкнені. Він дістав з кишені телефон і набрав номер, здивований тим, що все ще пам'ятає цей номер.
  
  OceanofPDF.com
  8
  
  Чотирма днями раніше ...
  
  У мене проблема. Серйозна. Мені потрібна допомога."
  
  Чоловік був невисоким і широкоплечим, з каштановим кучерявими волоссям. На ньому була синя сорочка без краватки з підкоченими рукавами і коричневі штани. Картата спортивна куртка, чорно-біла, висіла без вішалки на гачку за дверима кабінету, в якому сиділи він і Колтер Шоу. Його взуттям були яскраво-помаранчеві кросівки.
  
  За ті кілька хвилин, що Шоу знав його, сорокарічний Марті Хармон проявив себе херувимом, різким і зосередженим, як лазерний приціл, плавно переключатися з одного режиму в інший.
  
  Вони дивилися один на одного через пошарпаний, завалений папками стіл.
  
  “ Ви щось на зразок приватного детектива?
  
  Шоу розповів йому про свій бізнес по винагороді.
  
  Хармон зацікавлено хмикнув. “ Ніколи про таке не чув.
  
  Насправді Колтер Шоу був тут не в якості спеціаліста в цій галузі, а для того, щоб подумати про те, щоб влаштуватися на роботу за наймом. Друг — Тому Пеппер, колишній агент ФБР — подзвонив йому, пояснивши, що помічник спеціального агента, який відповідає за місцеве відділення на Середньому Заході, не зміг взятися за розслідування. Пеппер запитав, зацікавлений він?
  
  Шоу подумав, що якщо робота з хорошою винагородою не манить, то чому б і ні?
  
  Хармон встав і підійшов до дошки. Почав малювати. "Спочатку фон".
  
  Лекція почалася, і Шоу з цікавістю слухав. Він дізнався про те, про що раніше не знав, що існує така річ, як мініатюрні атомні електростанції.
  
  Вони були офіційно відомі як SMR, або "малі модульні реактори".
  
  Прикметник трохи вводило в оману, оскільки середня вага SMR, здавалося, становив близько шістдесяти тонн. Тим не менш, вони були збірними і могли бути відправлені в цілості й схоронності за місцем призначення, що робило їх по суті портативними.
  
  Версія Harmon Energy Products була відома під хитромудрим торговим назвою Pocket Sun.
  
  Сміливими штрихами він продовжив свій витвір мистецтва. Шоу припустив, що це було поперечний переріз одного з них.
  
  Він сидів у кріслі, яке знавало кращі дні. Пружини були прострелені, а шкіра потріскалася і потерлася в тих місцях, де зношувалися лікті і сідниці. Там же стояла кушетка, наполовину завалена паперами і якимись предметами - металевими деталями, проводами, твердотільними платами. Це був не розкішний офіс стартапу з Кремнієвої долини, а функціональний операційний комплекс працьовитого бізнесмена, який очолює серйозну виробничу компанію на Середньому Заході.
  
  Єдиними прикрасами тут були фотографія чоловіка і його темноволосої жінки років сорока п'яти і велика вивішена періодична таблиця елементів. В нижньому ряду одне з цих речовин було укладено в яскраво-червоний малюнок у вигляді серця. Це була буква U.
  
  Уран.
  
  Плакат був підписаний безліччю людей, імовірно співробітниками. Це має ознаменувати якась значна подія в історії компанії.
  
  На стінах не було ні дипломів, ні сертифікатів, ні галузевих нагород, які могли б дати уявлення про біографії генерального директора. Шоу, тим не менш, доручив своєму ІП розробити базову базу даних. Хармон отримав диплом інженера в університеті нижнього штату і заснував, керував і продав кілька інших компаній — низькотехнологічних. В основному енергетичні. Деяка інфраструктура. Він уникав спілкування з пресою, якось сказавши репортеру, що у нього немає часу на цю "дурницю", додавши до цього слова різкий модифікатор. Тим не менш Мак знайшов кілька статей, в яких він зображувався трудоголіком, безкомпромісним новатором і бізнесменом. Йому належала дюжина патентів на інженерні пристрої, призначення яких Шоу не зміг з'ясувати звіту Маку.
  
  Малюючи на дошці, Хармон продовжив свій виступ на TED. “Отже, містер Шоу, уявіть собі! З нашими SMR розвиваються, можуть мати надійне охолодження, освітлення, телефони ... Та комп'ютери! Інтернет. Охорону здоров'я. Деякі люди на південь від Сахари живуть в дев'ятнадцятому столітті, і Pocket Suns може перенести їх у сучасну епоху. Забобони і ідіотські ідеї — про расу, Снід, Covid, ЗПСШ - існують тільки в вакуумі невігластва. Дайте людям енергію, і вони отримають не тільки світло, але і просвітлення ".
  
  Репліка з рекламного ролика, але непогана.
  
  "А тепер", - сказав Хармон, відвертаючись від дошки. “Перейдемо до проблеми. У світі ядерної енергетики існує мало обговорювана занепокоєння: що хтось вкраде ядерне паливо і перетворить його на зброю. Це відомо як "поширення'. Досить спрощений термін, чи не так?
  
  Оскільки SMR, такі як Pocket Suns, часто встановлювалися в країнах з меншою кількістю засобів захисту і співробітників служби безпеки, існував ризик, що хто-небудь выкачает паливо або навіть вкраде пристрій цілком.
  
  Ядерний матеріал в Pocket Suns був таким же, як і в більшості реакторів — U-235, збагачений приблизно до п'яти відсотків, рівня, який був схвалений урядом. Хармон сказав: “Щоб зробити бомбу з таким збагаченням, вам знадобиться кількість палива розміром приблизно з дорослого слона. Але якщо ви збагачуєте до сорока п'яти відсотків, то все, що вам знадобиться, - це тридцять шість кілограмів, щоб зробити бомбу. Це розмір німецької вівчарки.
  
  "Подивися на це". Почухавши кирпатий ніс, він вказав на свою схему, яка виглядала як скляний ковпак, всередині якого були пучки тонких вертикальних трубок. На дні кожної була маленька коробочка. Саме на один з них він зараз вказав. "Це S. I. T., або 'тригер втручання в систему безпеки". Моєму самому блискучому інженерові прийшла в голову ідея. Якщо хтось переміщує Pocket Sun без дозволу або намагається проникнути в паливний відсік, S. I. T. перетворює уранові гранули в пил і заливає їх речовиною, яку я винайшов, мезопористым наноматериалом. Він зв'язується з ураном і робить його марним зброї. У жодного іншого виробника SMR немає нічого подібного ".
  
  Херувим раптово зник; з'явилася інша його сторона — сердита.
  
  Він злегка нахилився вперед і для виразності тицьнув тупим пальцем. “Ми проводимо вибіркову інвентаризацію. Кілька днів тому аудитори виявили пропажу компонентів разом з деяким мезопористым матеріалом. Хтось тут створює S. I. T. Він або вона збирається продати це конкуренту. Їх треба зупинити. Агент Пеппер сказав, що це те, що ви могли б зробити. Двадцять тисяч, якщо ви спіймаєте його і повернете спусковий гачок, містер Шоу. Я також оплачу витрати.
  
  Шоу обдумав почуте. “Ви думаєте, що це виходить за межу. Якщо б це був конкурент зі США, ви могли б просто подати в суд за крадіжку комерційної таємниці та порушення патентних прав. Найміть хорошого юриста, і ви, мабуть, змогли б їх закрити ".
  
  Деякий час, після закінчення коледжу, Шоу працював у юридичній конторі в Каліфорнії. Йому подобався виклик закону, хоча він і вирішив, що, якою б розумово стимулюючої не була професія, офісна робота погано підходить для людини, відомого як Невгамовний чоловік.
  
  Хармон сказав: “Абсолютно правильно. Я знаю своїх конкурентів у Штатах. Це не вони. Послухайте, ми маленька компанія, яка працює на газу. S. I. T. - одна з небагатьох речей, яка відрізняє нас. Це величезний козир у продажу. Хтось інший отримує це, знижує нашу ціну, і ми йдемо. І я єдиний виробник, який планує установки в країнах Третього світу. Та, ладно, давайте будемо дорослими. Я сам хочу дещо змінити. Занадто багато людей вибачаються за капіталізм. Нісенітниця собача. Я отримую прибуток, я вкладаю її в таке велике діло, наймаючи робітників, виробляючи продукти, які подобаються людям . . . Він зупинився і махнув рукою, ніби відмахуючись від назріваючої лекції.
  
  “ Тому Пеппер сказав мені, що місцеве ФБР не може з цим впоратися.
  
  Гримаса. “Накопичилося багато справ. А поліція Феррингтона? Вони скоротили штат на п'ятдесят відсотків. Я навіть сказав, що внесу купу грошей в благодійний фонд. Але вони не можуть встигнути за наркотиками, вбивствами і домашнім господарством. Зниклий гаджет навіть не потрапив у поле їхнього зору ".
  
  Шоу сказав: "Я погоджуся на цю роботу".
  
  Чоловік ступив уперед і, хоча був маленького зросту, міцно потиснув руку.
  
  Хармон повернувся до свого столу і зробив два коротких дзвінка, скликаючи людей.
  
  Минуло не більше п'яти секунд, перш ніж двері відчинилися і увійшла всередину висока жінка. Її довге чорне волосся були перев'язані ззаду голубим шарфом, який відповідав відтінку її окулярів для старанності. Високі вилиці, виразні губи. На ній був зшитий на замовлення костюм. Шоу подумав, чи не була вона фотомоделлю.
  
  Хармон представив Шоу своїй асистентці Маріанні Келлер. "Містер Шоу буде допомагати нам з тригером".
  
  "А, добре, Марті". Її обличчя розцвіло від полегшення. Шоу припустила, що така компанія виховує почуття сім'ї. Зрада вжалило їх усіх.
  
  "Все, що йому знадобиться на витрати, карт-бланш". Потім він насупився. "Нічого, що без приватних літаків?"
  
  "Поза обговорення", - запевнив його Шоу.
  
  "Так, сер", - сказав Келлер. Шоу вручив їй картку, на якій були зазначені тільки його ім'я і поточний одноразовий номер телефону. І записав її прямий номер на зворотному боці іншого.
  
  Коли вона йшла, увійшов хтось ще. Ця жінка була блондинкою, зростанням з Келлер, з ретельно заплетеним у косу волоссям, укладеними на потилиці. У неї теж було привабливе обличчя. У неї було атлетична статура, і він не здивувався б, якби вона пробігла марафон.
  
  Судячи з усього, Соня Нільссон очолювала Harmon Energy security.
  
  "Містер Шоу," сказала вона, також міцно потискуючи йому руку. “ Рада з вами познайомитися.
  
  Він очікував почути акцент, і він його отримав, хоча це означало, що вона знаходиться не в Стокгольмі, а в сотні миль від Бірмінгема, штат Алабама.
  
  "Кольтер," сказав він.
  
  - Марті сказав мені, що розмовляв з тобою, - запропонував Нільсон. Я навів довідки про тебе. Винагорода за життя?
  
  “ Як приватний детектив, який не виставляє рахунки, поки не доставить товар.
  
  Вона сиділа зовсім просто і економно рухала руками. Вона тримала планшет, але не возилася з ним. На ній були складні аналогові годинник і ніяких прикрас, крім кільця на вказівному пальці правої руки. Схоже, це була змія. Він не міг сказати напевно. Шоу зробив інший висновок: вона була ветераном. І що вона бачила бій. Очі — рідкісного зеленого відтінку - були абсолютно спокійні.
  
  Нільсон сказав: “Я зайшов так далеко, як тільки міг, у пошуках злодія. Нічого. Нам потрібен свіжий погляд".
  
  Шоу відкрив блокнот розміром 5 на 7 дюймів. З кишені куртки він дістав авторучку Delta Titanio Galassia чорну з трьома помаранчевими кільцями біля кінчика. Він знав, що деякі могли б подумати, що в наші дні використання такого інструменту було претензійною. Але Шоу робив розлогі нотатки під час виконання своїх завдань, і така тонка ручка, як оця, — вона коштувала недешево — була більш приємна для його руки, ніж кулькові ручки. Писати нею було просто приємно.
  
  Поки вона детально описувала те, що трапилося, він робив помітки своїм ідеальним почерком, горизонтальними лініями на нерівній папері. Цьому навику його не вчили, він просто передався від батька. Обидва були каллиграфами і художниками.
  
  Коли він відчув, що у нього достатньо даних для початку, він сказав: “Я хочу переглянути RFID-входи і виходи співробітників. І записи з камер безпеки".
  
  - Я вже зібрав все це воєдино, - сказав Нільсон.
  
  Вони встали і ще раз потисли один одному руки, Шоу кивком відкинув бурхливу подяку і понадіявся, що обіймів бізнесмена не піде.
  
  OceanofPDF.com
  9
  
  Цікаво, що кабінет Соні Нільссон був більше і обставлений найкращої меблями, ніж кабінет її генерального директора. На стінах теж були хороші картини. в основному фотографії пейзажів. Він подумав, не знімала вона їх сама.
  
  Вони сіли на диван перед довгим скляним кавовим столиком, на якому акуратними стосами лежали картотечні папки.
  
  Разом вони переглянули записи співробітників і дані з точок входу і виходу з цифровими ключами, Шоу час від часу робив нотатки. Вона підняла семнадцатидюймовый ноутбук, завантажила його і увійшла у систему, використовуючи відбиток пальця і пароль. Для цього вона викликала записи з камер спостереження в коридорах, де зберігалися компоненти S. I. T. Незважаючи на те, що вони швидко перемотали запису, це зайняло цілу годину.
  
  Коли вони закінчили, Шоу сказав: "Ще раз".
  
  Тільки в середині другого перегляду Шоу зауважив муху.
  
  Він отскребся і знову оглянув місце події.
  
  "Дивися".
  
  Він вказав на відеозапис коридору, що веде до приміщення, де зберігалися компоненти S. I. T. Ніхто не був помічений входять або виходять із закладу між закриттям в 5:30 і початком роботи о 8:00 наступного ранку.
  
  Він заморозив рамку і вказав на комаху на стіні.
  
  “Гаразд. Зловив маленького звірка", - протягнула вона.
  
  “ А тепер подивись на наступний день.
  
  Він прокрутив цю плівку до того часу, яке згадав.
  
  Та ж муха приземлилася в тому ж місці.
  
  "Ну і чорт". Останнє слово складалося з двох складів.
  
  Хто добрався до відеозаписів з камер спостереження і замінив їх на ту, що була раніше завантажена. Протягом двох вечорів злодій міг непомітно проникати в сховище.
  
  Той, хто це зробив, мав технічними навичками, і Шоу був упевнений, що злодій стер журнали входу в пограбовані офіси. Вони також могли змінити RFID-інформацію про вході в саму будівлю і виході з нього.
  
  "Це складний злом", - сказав Шоу. "Давайте зосередимося на ваших ІТ-фахівцях".
  
  Шоу прийшла в голову ідея провести операцію під прикриттям. Маріанна Келлер організувала співбесіди між ІТ-фахівцями та зовнішнім консультантом, найнятим Harmon для розгляду можливості відкриття ІТ-центру на Західному узбережжі. Для виступу Шоу — в ролі Картера Стоуна — надів єдиний діловий костюм, що висів у його Winnebago, і окуляри без збільшувальних лінз.
  
  "Я досить корпоративно виглядаю?" - запитав він Нільсона.
  
  Вона відповіла: "Повністю менеджер середньої ланки".
  
  Він сидів у порожньому кабінеті, тримаючи перед собою жовтий блокнот, і працівники входили один за іншим. Шоу не почав обговорення з корпоративного переїзду, але дозволив своєї мети смутно повисіти над ними п'ять хвилин або близько того, розпитуючи про їхню кар'єру в компанії, де вони працювали раніше, чи були у них якісь скарги. Тільки відчувши зростання підозр, він згадав про переїзд. Він записав їх відповідь, подякував їм і потім викликав такого співробітника.
  
  Все це час він оцінював реакцію кожного чоловіка або жінки.
  
  Один з них відчував себе особливо ніяково, мову його тіла легко читався: вина і занепокоєння. Шоу відразу заспокоїв його, перейшовши до історії про переїзд. Поль Леклер незабаром розслабився. Шоу залишився вірний своїй ролі і з хорошою бизнесменской посмішкою і гарним бизнесменским рукостисканням відправив його додому.
  
  Він подзвонив Нільссону. “Ми спіймали його. Тепер нам потрібно знайти спусковий гачок".
  
  Вона сказала: "Спостереження".
  
  "Правильно".
  
  Протягом наступних кількох днів вони стежили за Леклером, слухали його публічні розмови і читали його електронну пошту, як це дозволяв його трудовий контракт. Телефон був виданий компанією, але, хоча вони могли відслідковувати його за геотрансляции, вони не могли підслуховувати.
  
  Шоу і Нільсон пішли за ним на зустріч з двома чоловіками в мотелі за містом. Використовуючи великий мікрофон у вусі, вони дізналися імена чоловіків: Ахмад і Расс, саудівські бізнесмени, брокери в сфері енергетики. Вони також дізналися про час і місце передачі: занедбаний завод на річці Кеноа.
  
  Соня Нільссон і він поділилися своїми знахідками з Хармоном, який був настільки ж стривожений, як і злий. “Пол? Правда? Ми були до нього тільки великодушні . . . Рис. Що ж, у нас є ім'я, а у вас - докази. Тепер ФБР і поліція повинні втрутитися ".
  
  "Ти впевнений, що хочеш цього?" Шоу запитав.
  
  "Що ти маєш на увазі?"
  
  “ Ми з Колтером розмовляли, - сказав Нільсон.
  
  Шоу взяв ініціативу в свої руки і запропонував план. "Я думаю, нам слід замінити справжній S. I. T. на підроблений з чіпом GPS".
  
  Нільссон додав: "Ми дозволяємо статися обміну, потім відстежуємо підроблений S. I. T. і з'ясовуємо, хто в кінцевому підсумку є покупцем".
  
  Очі Хармона звузилися, коли він обмірковував це — режим снайперської стрільби. “Добре. Збери все докупи. Я хочу його чортову голову".
  
  Шоу встав і ступив до дверей, намагаючись пригадати формулу бойового диму.
  
  OceanofPDF.com
  10
  
  Сьогоднішній день
  
  У нас був ще один претендент.
  
  Минуло півгодини після того, як він розлучився з Ленні Кастером, після зустрічі з Лемеровым, він же Ейб Лінкольн. Шоу знову був з Марті Хармоном в скромному кабінеті цієї людини.
  
  Вони сиділи перед заваленим кавовим столиком. Голова служби безпеки шведського Alabaman Соня Нільссон теж була тут. Сьогодні на ній був чорний жакет, чорна спідниця, біла блузка з дрібним жемчугом.
  
  Схожий на ельфа людина скуйовдив свої кучеряве волосся і спохмурнів. “ Продовжуй, Коултер.
  
  "Російський". Він розповів про спробу зробити попереджуюче пропозицію.
  
  “ Як він тебе знайшов? - Запитав Нільсон.
  
  "Він вів спостереження". Потім Шоу розповів їм, що Ленні і Мак дізналися про цю людину.
  
  “ ГРУ? - перепитав Нільсон. Радянський апарат ... Він може знову спливти на поверхню. Фенікс із попелу. Вони це роблять.
  
  Шоу сказав: “Він отримав відмову. Якщо він фрілансер, він може піти. Якщо він на зарплаті, невдача не сподобається його босам. Це означає, що він спробує знову ".
  
  Нільсон кивнула. Її світлі локони були розпущені, каскадом спадали на плечі і закінчувалися суворої стрижкою приблизно на дванадцять дюймів нижче потилиці. Шоу зауважив, що її ніздрі злегка роздулися, коли вона приєдналася до них. Вона знала про камуфляжному димі, який він зготував, але тепер на її обличчі відбився знайомий запах, що підтверджувало його припущення про те, що вона служила в армії.
  
  Шоу глянув на S. I. T. “Перевір це. Нам потрібно переконатися, що це реально".
  
  “Ти маєш на увазі, що цей недоумок може бути подвійним агентом або щось в цьому роді? Продає саудівцям підробку? А потім справжню комусь іншому?"
  
  Нільссон підняв брову. “ Нерозумно. Але у нього ці борги. Азартні ігри.
  
  Хармон встав і підійшов до свого столу. Серед безладу він знайшов електричну викрутку, відкрутив дюжину крихітних гвинтиків з хрестоподібної головкою і зняв корпус. Він оглянув нутрощі. "Це реально". Генеральний директор відклав пристрій в бік.
  
  Він запитав, як Шоу хотів би, щоб був виписаний чек, і Шоу сказав сам собі. Хармон написав його, вирвав з книжки і простягнув йому. “Тобі слід створити корпорацію. Обмежена відповідальність. Знаєш, з юридичної точки зору, хороша ідея."
  
  Він вірив, що у нього є чек. Він повинен був це з'ясувати. Шоу взяв чек, поклав його в гаманець, поряд з іншим, який він отримав за роботу з винагородою місяць тому. Він забув покласти його на зберігання.
  
  Шоу подивився в бік Нільссона. І що в нього за очі? Такі яскраво-зелені. Контактні лінзи? Він намагався вирішити.
  
  “ Зараз. Леклер. Що нам робити? Зателефонувати прокурору? Написати письмові свідчення під присягою? І я теж хочу цивільний позов. Давай викрив його.
  
  Але Шоу сказав: “Можливо, у тебе є ідея трохи краще. У вас тут є офіс по виплаті заробітної плати?"
  
  "Ми знаємо", - сказав Хармон.
  
  “ Мені потрібна тисяча монет і чотири стодоларових банкнот. Тимчасово.
  
  “ Готове. Навіщо? Хармон, почухавши ніс, нахилився. Його херувимський погляд змінився зосередженим.
  
  “Я збираюся знайти Леклера та запропонувати викупити S. I. T. назад. Я покажу те, що виглядає як сто К."
  
  Хармон сказав: “Але це вже на те приватному літаку. Зараз він на півдорозі до Мексиці або Карибського моря".
  
  Нільссон, однак, посміхався. Вона зрозуміла. “Ах, але це переконає його і його покупців, що це справжня річ. Може, була якась скалка сумніви в тому, що Колтер підмінив його, коли вибухнула димова шашка.
  
  - А що, якщо Леклер погодиться?
  
  "Він не буде". Шоу і Нільсон сказали це одночасно.
  
  - А потім в'язниця? - пробурмотів Хармон.
  
  Нільсон сказав: “Я не думаю, що нам потрібні випробування, Марті. Подробиці технології з'являться пізніше".
  
  Шоу сказав: "Комерційна таємниця перестає бути настільки секретною, коли ти потрапляєш в суд".
  
  - І давайте не будемо повідомляти клієнтам, що у нас відбулася пролом в системі безпеки, - сказав Нільсон.
  
  "Я вважаю", - пробурчав він. Це засіб явно йшло врозріз з філософією Хармона "полонених не брати".
  
  Шоу сказав: “Звільніть його. А потім нічого не робіть. Він буде продовжувати чекати, коли постукає поліція. Кожен раз, коли він почує сирену або побачить припаркований поблизу темний седан, у нього буде дуже поганий день ".
  
  Це була хороша альтернатива другого місця, і Хармон розсміявся. “Мені подобається! Покарання іншим черевиком!" Він повернувся до Нільссону. “Чому б нам не найняти Колтера? Включити його в штат нашої служби безпеки?
  
  Вона з посмішкою подивилася в бік Шоу. "Я б не заперечувала". Коротка пауза. "Але я не думаю, що це та робота, яка могла б залучити".
  
  "Не для мене".
  
  “ Що? Тобі не подобається наше прекрасне місто? Хармон визирнув у вікно на сірувато-коричневий міський пейзаж. Річка, під цим кутом мала жовтувато-сірий відтінок, була видна. Розкладаються картонні коробки, плавники, сміття і дохла риба пливли вниз за течією.
  
  Його обличчя знову спохмурніло. “ Вчора? Ще з півдюжини в лікарні, половина з них діти.
  
  - Як просувається прибирання? - запитав Шоу.
  
  Хармон усміхнувся. “Повільно, повільно, повільно ... Місто і округ збанкрутували. Ми повинні звернутися за допомогою до штату і федералам. На те, щоб вирвати гроші у них з рук, йде ціла вічність".
  
  Нільсон сказав: “І скільки виділено на очищення? Багато не враховано. Зникли мільйони. І хто знає, куди вони поділися. Підрядники, члени міської ради, столиця штату? Вашингтон?"
  
  Її бос сказав: "Репортер місцевої телестанції проводив розслідування і ... - Він похитав головою. “Загинув в автокатастрофі. Я б зробив ефірні цитати, але я не роблю ефірних цитат".
  
  “ Потрапляння за контрактом?
  
  “Хто знає. Можливо. Я чув, що особливого розслідування не було". Кислий смішок. "У Феррингтона були прекрасні традиції корупції ще до проблеми з водою".
  
  - Якщо його найближчим часом не почистять, Марті залишиться без сорочки, - сказав Нільсон.
  
  Хармон, мабуть, роздавав безкоштовну воду тим, хто жив у постраждалій частині Феррингтона, яка представляла собою широку смугу міста.
  
  Він подзвонив по внутрішньому зв'язку, і за мить з'явилася його струнка помічниця Маріанна Келлер. “ Так, Марті?
  
  “Дозвольте видачу готівки. Колтер і Соня назвуть вам суму і номінали".
  
  "Я отримаю документи". Її очі подивилися на спусковий гачок, і вони спалахнули. "Ти отримав його назад".
  
  Сім'я ...
  
  "Містер Шоу натиснув на підміну ... "
  
  Вона посміхнулася у його бік.
  
  Хармон і Шоу потиснули один одному руки, і на цей раз генеральний директор дійсно уклав їх у ведмежі обійми. Він відступив назад і спохмурнів. “Тобі дійсно варто подумати про це пропозиції про роботу. Хороша зарплата. Пенсійний план. І вся бутильована вода, яку ти зможеш пити ".
  
  OceanofPDF.com
  11
  
  Круглий чоловік у темно-синьому костюмі і розстебнутій сорочці був рівномірно засмаглим, здорового кольору. Його густі, зачесане назад волосся мали відтінок, між рудим і світлим.
  
  Він відірвав погляд від свого обіду, який представляв собою м'ясний рулет або рубаний стейк, що лежить на твердій білій тарілці, прикрашеної синіми смужками, концентрично розташованими по краю.
  
  Уважно подивившись на Меррітт, він сказав: “А, Джон. сідай. Сідай".
  
  Меррітт приєднався до Домініку Райану за хромованим столиком у напівтемному кутку закусочної "Феррингтон Сіті" на Мануфактурс-Роу. Він оглянув велике, темне, продувається свіжим повітрям приміщення. На стінах, пофарбованих у зелений колір, були зображені вицвілі фрески з м'язистими, толстоногими і широкогрудыми робітниками в комбінезонах і фетрових капелюхах, направляющимися на свою роботу.
  
  Закусочна була популярною годівницею для працюючих людей, коли в цій частині міста були робочі люди. Тоді тут було повно народу, шумно і неистовствовало. Чоловіки (і тільки чоловіки) в костюмах і чоловіки у спецодязі розмовляли, жестикулювали, сміялися, сперечалися і з'їдали високі тарілки з їжею, перш ніж повернутися в офіс або на поверх.
  
  Тепер усередині було рівно чотири людини, не рахуючи Райана і Меррітт. Один з них, великий чоловік у джинсах і чорній шкіряній куртці, сидів спиною до стіни. Перед ним лежав журнал, але, коли він увійшов, його погляд був прикутий до Мерритту. Тепер він повернувся до періодичного видання.
  
  Райан кинув погляд через зал, і до них підійшла офіціантка. Вона запитала: "Вам що-небудь принести?"
  
  “ Кава. Чорний.
  
  “ Що-небудь ще? У нас є спеціальні страви.
  
  "Ні".
  
  Коли вона пішла, Райан запитав: "Ти в порядку, Джон?" Карі очі уважно вивчали його.
  
  Меррітт пробурмотів: “Ти знаєш округ. У дворі немає сонця. Їжа дерьмовая. Хто хоче їсти?" Він неуважно поплескав по внутрішньому кишені своєї куртки, де лежав конверт з десятьма тисячами доларів, які він тільки що зняв в найближчому відділенні банку. Це перевищувало встановлений податковим управлінням ліміт звітності, але йому було все одно. Він не був терористом і не займався відмиванням грошей. Його засудили не за це. Було більше, якби йому це було потрібно. В рамках розлучення колишня погодилася розділити їх ощадний рахунок. Він не був здивований, що всі гроші були там. Вона була цілком здатна трахнути його, але не таким чином.
  
  Кивок головою на знак подяки офіціантці, коли вона поставила чашку. Він взяв і сьорбнув. Насправді нічого не хотів. Але він перевіряв своє чуття. Через мить він прийшов до висновку: ні, воно більше не спливе. Він додав цукру. Ще один тест. Той же результат.
  
  Райан підчепив виделкою ще трохи їжі. “ Я їм м'ясо на обід. Вдома, вечорами, Джун стежить за жиром. Він постукав себе по животу. Кругла, так, але Меррітт б про це не думала. “Іноді це просто салат. На вечерю. Ти можеш у це повірити? І заправка? З низьким вмістом жиру".
  
  Райан непомітно глянув у бік Меррітт. Нескладний розмова означав, що він діяв обережно. Він бачив, що Меррітт втратив контроль. Пролилася кров.
  
  І це застереження виходила від одного з самих безжальних ватажків мафії в історії Феррингтона.
  
  Веснушчатое обличчя чоловіка зосередилося на тарілці протягом декількох укусів, запиваючи їх ковтками з напівпорожнього пинтового келиха. По аромату Меррітт визначив, що це басовий ель.
  
  Він знову відвів погляд, ніби не повністю був присутній при цьому. Він думав — ні, бачив — слова, які він тільки що прочитав на останньому листку у другому конверті, який дав йому Ларкін, великий охоронець: листи, адресовані в комісію по звільненню. Троє рекомендували його звільнити. Останній цього не зробив.
  
  Мій колишній чоловік - жорстокий садист. Протягом усього шлюбу я постійно боялася за фізичну безпеку та емоційне здоров'я мене і моєї дочки. Наша дочка роками проходила терапію. Тільки завдяки регулярним зустрічам з психологом вона може впоратися з травмою, яку відчувала протягом всієї своєї життя завдяки моєму чоловікові — на щастя, тепер "колишньому".
  
  Він напускає на себе привабливий вигляд. Не дозволяйте йому обдурити вас. Мій психотерапевт сказав, що він класичний соціопат. Доброзичливий, коли хоче бути, але жорстокий всередині.
  
  Але три до одного.
  
  І він був вільний.
  
  Відкусивши ще пару шматочків, Райан приніс його назад. “ Джон?
  
  “ Ти коли-небудь приїжджав сюди дитиною?
  
  “ Тут? Упевнений. Ти?
  
  Меррітт мить нічого не говорив. Потім: "З моїм дідом, десять, дванадцять разів". Він витріщився на фреску. “Обідню перерву. Він був у Брискоу.
  
  “ У сховище інструментів?
  
  Кивок.
  
  Ці обіди були в той час, коли Джон був зіркою шкільної бейсбольної команди. Він не хотів приходити, ніколи не знав, що його батько може зробити або сказати, навіть на публіці: принижувати і ображати. Але чоловік наполягав, і якби Джон сказав "ні", все звичайно було б погано. Тому він кинув кістки і пішов. Зазвичай все було в порядку. Трохи знущань, трохи сарказму. Не жахливо.
  
  Коли пропозиції від професійних команд, навіть від bush league, так і не надійшли, запрошення на обід від його батька припинилися. І йому більше не потрібно було турбуватися про це.
  
  Меррітт сьорбнув кави. Підійшла офіціантка і знову наповнила чашку. Він почекав, поки вона відійде в інший кінець залу, потім присунувся ближче до ірландцю. “ Мені потрібні дві речі, Будинок.
  
  "Якщо я зможу вам допомогти". Враховуючи, ким був Меррітт, це уточнення було обов'язковим. Але додано делікатно, щоб не підпалити запобіжники.
  
  “ Шматок. Не наворочений. Колісний пістолет в порядку.
  
  Райан не став питати, чи впевнений він. Всі знали, що для тільки що вийшов на свободу укладеного володіння вогнепальною зброєю було рівносильно самогубству: найшвидший спосіб повернутися у в'язницю — найшвидший спосіб, якщо, звичайно, не використовувати його.
  
  "Коли?"
  
  "Зараз же".
  
  Брови Райана насупилися. Він кивнув сам собі і відправив повідомлення. Відповідь була майже миттєвою. “Двадцять хвилин. На задньому дворі. Очікуйте обшуку на предмет прослуховування. Це буде енергійно ".
  
  "Чудово".
  
  “ А що по-друге? - Запитав Райан.
  
  Меррітт переглядав більше листів своєї колишньої. Зокрема, останній абзац.
  
  Я знаю про Джона дещо, про що він не хоче, щоб це стало відомо. Я впевнений, що це було однією з причин його спроби вбити мене. Я сподівався, що зможу переїхати зі своєю дочкою до того, як його звільнять, оскільки я знаю, що наші життя все ще в небезпеці. Звільнення зараз не дало б мені можливість завершити важливі проекти на роботі і переїхати.
  
  Будь ласка, дотримуйтесь умови угоди про визнання вини і тримайте його у в'язниці на весь термін його ув'язнення.
  
  З повагою,
  Еллісон Паркер
  
  Прямо під її ім'ям були дві товсті чорні рядки редагування. Однак редактор швидко впорався з цим. Піднісши лист до світла, можна було розібрати тільки адресу. Це був би її новий будинок, місцезнаходження якого вона б зробила все можливе, щоб зберегти від нього в секреті.
  
  "По-друге..." Мерріт нахилився ще ближче. “ Спеціальні служби.
  
  Райан не доніс до рота шматочок рожевого м'яса. Вилка повернулася на тарілку, повністю завантажена.
  
  У темному світі цих двох чоловіків ця фраза не означала елітних військових підрозділів або звернення консьєржів з VIP-гостями у шикарних готелях. "Послуги" ставилися до всього, що пов'язане з вбивством за наймом — від вистежування мети до перетворення в живих мерців, до утилізації отриманого в результаті праці продукту хитромудрими способами, так що тіло так і не було знайдено. Джон Меррітт чудово знав, що це було завдання набагато більш важка, ніж могло здатися на перший погляд.
  
  OceanofPDF.com
  12
  
  Одягнений у жовтий пластиковий фартух, чоловік стояв посеред своєї майстерні.
  
  Він зняв латексні рукавички, щоб прочитати щойно одержане повідомлення. Тепер він прибрав телефон і подивився на крайній столик.
  
  Це було функціональний виріб, що не відноситься до певної епохи, приблизно два на два фути заввишки тридцять дюймів, єдиною застібкою була обробка з бісеру по верху.
  
  "Світанок..." - зірвалося з його тонких губ, вигадане слово було звичкою, награністю. Він вимовив його так, як хтось міг би насвистувати або наспівувати. Він часто не усвідомлював, що робить це. Одна жінка, з якою він зустрічався, запитала, спостерігає він за птахами, і звук був схожий на крик голуба.
  
  Молл Фрейн був великим чоловіком з широкими плечима і товстою шиєю. По суті, він був колоною. Тонка кисть виглядала безглуздо в його грубих руках. Його обличчя було вкрите оспою, але не сильно. Іноді навіть не було видно. Сьогодні він був у тому, що носив часто: чорних штанях і білій сорочці, які халат захищав від фарби.
  
  Молл був корінним феррингтонцем, народився тут, в родині робітника на одному з металургійних заводів, батько на конвеєрі, мати в бухгалтерії.
  
  Він був безмежно вдячний за те, що виявив в собі якийсь талант, який направив його по кар'єрних сходах, відмінною від кар'єри його батьків.
  
  Знову дивлюся на стіл.
  
  Спокусою було продовжити, посилити ще трохи. І ще більше після цього. Але вона навчилася чинити опір. Як тільки ти закінчив, ти закінчив, і — в глибині душі — ти знав це.
  
  Стіл був зроблений з сосни, обробленої машинним способом, але тепер, у перетвореному стані, це було щось більше: ніжки були з білого мармуру з прожилками чорного кольору. Стільниця здавалася мідної, зістареної до зеленого кольору.
  
  Така була магія штучної обробки. Перетворення чогось у те, чим воно не було. У великій, просторій майстерні позаду його скромного будинку зберігалося п'ятнадцять виробів, деякі сушилися, деякі сохли. Інші були у своєму нудному масовому стані, очікуючи його чарівного дотику.
  
  Улюбленим кріслом Молла було крісло біля стіни. Воно було виготовлено з алюмінію. Він пофарбував його так, щоб воно нагадувало дерево. Йому сподобалася іронія. Цю річ він ніколи б не продав.
  
  Він вимив кисті у скипидарі — він використовував тільки справжні олійні фарби, а не акрилові — і щільно закупорив банки гумовим молотком.
  
  Він повісив халат на гачок, потім повернувся у вітальню. Він надів піджак і пов'язав на шию темно-синя краватка. Він подивився на годинник. Пора було йти.
  
  Давай, чувак. Давай.
  
  Глянувши поверх годин на зап'ясті, він оглянув свою почервонілу шкіру. Все було ще гірше. У нього була алергічна реакція на щось—його руки, шия, ноги і груди почервоніли, горіли і зудели. Він не відразу помітив це стан, тому що був прихильником активного відпочинку і засмаг в кінці сезону. Але це було щось інше. Це поширювалося.
  
  Обробка його бунгало була блідо-зеленого, того ж відтінку, що і зовнішня обшивка. Тут колір був більш яскравим; вікна були завішені, і сонце не проникало всередину. Зовнішня вагонка була пофарбована в блідий колір. Хоча він виготовляв предмет меблів або рамку для картини приблизно раз в тиждень, йому ще належало пофарбувати фасад свого житла.
  
  Сьогодні це місце здавалося порожнім.
  
  Він думав, як часто робив останнім часом, що в цьому віці, у сорок три роки, йому слід зупинитися, поставитися до цього серйозно, завести жінку.
  
  Це те, що його мати писала йому по електронній пошті ... Коли вона ще знала, що таке комп'ютер.
  
  І що то був за лист.
  
  Заспокойся . . .
  
  Ну, він був не таким старим. Не в наші дні. Він з цим впорався.
  
  "Світанок," пролунав тихий пташиний крик. Він розпилив бенадріл на висип на лівій руці.
  
  Пролунав дзвінок у двері.
  
  "Відчини!"
  
  Десмонд Савіцкі увійшов всередину, худорлявий, в той час як Молл був великим і кремезним. Ще одна відмінність між ними: Молл завжди носив костюм, у той час як його випадковий партнер волів повсякденний. Сьогодні на ній була коричнева куртка, яку гравець у гольф міг би надіти прохолодним весняним днем, і темні штани. У них обох були пишні волосся. У Молл були каштанові, у Десмонда - брудно-світлі, подовжені і зачесане назад з допомогою лосьйону. Молл вважала, що крем для рук. Тридцятивосьмирічний чоловік міг би зійти за старіючого серфінгіста, якби Феррингтон не перебував за тисячі миль від найближчої хвилі.
  
  "Ти один?" Запитав Десмонд, озираючись по сторонах.
  
  "Так і є".
  
  Десмонд, здавалося, хотів більшого, але Молл не погоджувалася.
  
  "Де ти був?" Запитала Молл. Роздратований погляд. "Ми запізнюємося".
  
  "Потрібно було дещо закінчити".
  
  Ймовірно, в цьому замішана жінка. У Десмонда була така звичка.
  
  “ Є що-небудь поїсти? Він пройшов на кухню.
  
  “Немає часу. Робота. Треба рухатися".
  
  “ Принаймні, кави?
  
  "Щоб піти".
  
  Повернувся Десмонд, потягуючи пиво, таке ж бежеве, як його куртка. Молл відчула запах сигарет. Сам він ніколи не курив, але чув, що це викликає сильне звикання.
  
  "Що це таке?" Запитав Десмонд, розглядаючи червону шкіру чоловіки. "Це все ще там".
  
  “ На це подивляться. "Він теж не хотів говорити про малиновою м'якоті.
  
  Вони вийшли з дверей "Форд Транзит" Молла, самого зручного транспортного засобу, коли-небудь створеного в Детройті.
  
  Коли вони забралися всередину, він зауважив, що Десмонд задумливо насупився. Він пробурмотів: "Я не знаю".
  
  Був він стурбований сьогоднішньою роботою?
  
  Десмонд чудово впорався з вбивством виробника метамфетаміну, торговця киснем, інформатора, свідка, готового дати свідчення, — все це було справою одного дня. Але Молл не був впевнений, чи він убивав коли-небудь невинну жінку. Чи буде це проблемою? Він повинен був з'ясувати. Прямо зараз.
  
  “Отже. Що за хандра?" Запитала Молл.
  
  "Я не знаю", - повторив чоловік і знизав плечима. “Потім, смажена курка? Чи китайська? Я просто не можу вирішити".
  
  Молл задумалася. “ Барбекю. Та нова закусочна з реберцями на Касл Драйв.
  
  Десмонд помітно пожвавився. “О, так. Хороше рішення".
  
  OceanofPDF.com
  13
  
  Ось так."
  
  Колтер Шоу кивнув у вікно бордового "Рендж ровера" Нільссона. Він вказував на "Кіз-І-Сьютс", досить приємний мотель на околиці Феррингтона.
  
  Маячок, який Ленні Кастер встромив у колісний відсік Toyota Поля Леклера, привів пару сюди. Ймовірно, вважаючи, що поліція оточила його будинок, айтішник був у бігах.
  
  Пристрій привело їх тільки в це крило мотелю, але номер його кімнати було легко визначити. Його машина стояла перед номером 104, єдиним зайнятим у цьому крилі.
  
  "Не подумав припаркуватися за домом?" Шоу задумався.
  
  Нільссон сказав: “Гарний у крадіжці запчастин у свого роботодавця. Не так гарний у ремеслі".
  
  "Ви колишній офіцер?" запитав він.
  
  Назва посади в даному контексті означало б "ЦРУ".
  
  Вона відповіла: “Ні. Але я трохи працювала з Ленглі".
  
  Те, що вона не назвала імені свого колишнього роботодавця, Шоу змусило задуматися, не перетиналися шляхи її з його братом. Рассел теж працював на якесь анонімне урядове агентство безпеки. Але зараз був не час для розмов про те, що світ тісний.
  
  Вона завернула за ріг і припаркувалася.
  
  - У тебе з собою зброю, - сказав Нільсон.
  
  Він кивнув. Як і Ейб Лінкольн, вона теж це помітила. Але професіоналу було легко прийти до такого висновку. Шоу, зі свого боку, побачив, що вона теж озброєна. За поясом, як у нього. Ні одна жінка з такою роботою ніколи не носила зброю в сумочці.
  
  - Є ймовірність, що це він? " запитала вона.
  
  Шоу задумався. “Десять відсотків. Коли на фабриці все валилося, він хотів залізти під стіл, поки все не закінчиться".
  
  На її обличчі з'явилася усмішка.
  
  "Як ти хочеш з цим впоратися?"
  
  Він сказав: “Ми піднімемо йому руки — у разі отримання цих десяти відсотків — і дозволимо йому побачити гроші у вікні. Він скаже "ні". Ми змушуємо його залишатися по стійці смирно. Я забираю готівку. Потім ми йдемо. Він подивився на неї. “ І пообідаємо.
  
  "Мені подобається цей план".
  
  Шоу взяв аташе-кейс з фальшивими ста тисячами і поставив його перед вікном, щоб йому було видно. Він дістав телефон і подзвонив в готель, потім попросив номер 104. Портьє сказав, що їм потрібно ім'я для прив'язки до номеру. Він поділився цим з Нильссоном, який сказав: “Ймовірно, він не використовує своє справжнє ім'я. Але спробуйте".
  
  "Поль Леклер".
  
  "Так, сер, я соединю вас".
  
  "О, брат ..." пробурмотів Нільсон.
  
  Після восьми гудков: "Ем, алло?"
  
  Шоу сказав суворим голосом: “Підлога, у тебе є два варіанти. Якщо ти повісиш трубку, команда спецназу буде в твоїй кімнаті через п'ять хвилин. Або ти можеш вислухати мене".
  
  "Хтось"
  
  “ Є два варіанти.
  
  “Я... Добре. Я слухаю". Знайоме пхикання стало більш виразним.
  
  “ Ми познайомилися сьогодні на фабриці.
  
  “ Ти! Якщо я вийду, ти вб'єш мене.
  
  “ Пол. Розсунь штори і вікно. І тримай руки так, щоб ми могли їх бачити.
  
  "Зроби це зараз", - крикнув Нільсон.
  
  Після короткої паузи завісу розсунувся. Леклер встав, олень у світлі фар, дивлячись у вікно на парковку. Його руки були підняті, як у жертви пограбування в старому вестерні. На ньому була та ж одяг, що і раніше. Його біла сорочка була в плямах від жовтого диму. Шоу підійшов. Він оглянув кімнату. Вона здавалася чистою.
  
  Потім Шоу пояснив пропозицію викупити S. I. T.
  
  Тремтячим голосом чоловік сказав: "Я нічого про це не знаю".
  
  Шоу зітхнув. "Пол ... містер Хармон хоче його повернути".
  
  На це відповіді не було. “ Я...
  
  “Це сто тисяч доларів. Без зайвих питань".
  
  "Я..." На цей раз займенник розтягнулося. Досить довге.
  
  "Це за межами країни, чи не так?"
  
  “ Може бути. Я не знаю.
  
  Для Шоу цієї відповіді було достатньо.
  
  Його очі зустрілися з очима Нільссон, і вона кивнула. Леклер та інші тепер отримали підтвердження, що вони отримали справжній S. I. T.
  
  Вона тримала руку поруч із зброєю, в той час як Шоу ступив уперед і забрав дипломат.
  
  Коли вони йшли до її “Рендж Ровера", Леклер крикнув: "Зачекайте! Тепер я можу рухатися? Я можу опустити руки?"
  
  Відключивши дзвінок, Шоу звернувся до Нільссону: "Так як щодо ленчу?"
  
  OceanofPDF.com
  14
  
  "Не думай про цієї чортової штуці", - сказала вона собі.
  
  Еллісон Паркер, виконавши незграбний і обожнюваний прийом батерфляй, закінчила свої круги і вилізла з басейну на задньому дворі. Сьогодні вона пробігла милю.
  
  Роби. Не. Думай.
  
  Сорокадворічна брюнетка, висока, з яскравою спортивною фігурою, була одягнена в сині плавки. Вона зняла відповідну до них купальну шапочку і схопила рушник. Шапочка допомогла, але не щільно прилягала. З її волосся, довгих і кучерявих, стікала вода, лоскочучи. Спочатку вона промокнула її, а потім витерла все інше тіло.
  
  Не думай...
  
  Час від часу до плавання приходили спогади: про іншому басейні, на задньому дворі будинку, який вона нещодавно продала. Їх сімейний будинок. Колишній родинний дім. Вона могла уявити плескіт води, затишну блакитну плитку, кам'яну кладку тераси, різномастий металеву та пластикову меблі на кам'яному патіо.
  
  Але ці образи були затьмарені тим, про що вона думала сьогодні, хоча і намагалася не думати. Скульптура з білого цементу, неглибокий тривимірний рельєф на стіні душової кабіни поруч з басейном.
  
  Морський коник.
  
  Істоти можуть бути комічними, моторошними або чуттєвими. Передбачалося, що одне з них у їх старому будинку було останнім, з плавними вигинами і спокусливим поглядом.
  
  Не думай ... Але думаю, що вона це зробила.
  
  Вона бачить, як витончено падають сніжинки, приземляючись на голову, спину і хвіст істоти. Пластівці тануть. Здається, що воно плаче.
  
  Середина листопада. Сім'я на кухні. Паркер думає про різдвяних кошиках і випічці. Джон Ханна працюють над шкільним проектом.
  
  Але потім він встає і з цим чортовим виразом в очах каже, що йому потрібно вийти. Він ненадовго.
  
  "Ні, будь ласка", - говорить вона. Це не жінка, яка благає, вона благає зараз.
  
  Ніч була хорошою. Вона не повинна зіпсуватися.
  
  Паркер змусила себе відволіктися від спогадів і, закінчивши промокати, почепила рушник на вішалку сушитися на сонці, яким би блідим воно не було. Вона обернула навколо себе яскраво-жовте рушник із зображенням Губки Боба в квадратних штанях і одягла помаранчеві шльопанці.
  
  Її волосся звисали, як струни. Розділені посередині проділом, вони закінчувалися на плечах.
  
  Вона глянула на своє відображення в скляних дверей у внутрішній дворик. Ось так виглядає. Вона розсміялася. Вона розгорнула рушник, поправила його. Широко розкриті очі мультяшною героїні точно прикривали її груди.
  
  Потім в маленький будинок в стилі ранчо, з трьома спальнями. Він був непоказним до такої міри, що здавався невидимим, побудований для здачі в оренду, а не для володіння.
  
  Ясний осінній день був теплим, але кондиціонер працював на повну потужність, як і встановила Ханна, в чому не було необхідності. Може бути, якби дівчина не носила спортивні штани весь день, їй не довелося б розсовувати кордону рахунки за електрику.
  
  Але в якихось битвах ти брав участь, будь-то немає.
  
  Еллісон Паркер ніколи б не стала витрачати батьківський капітал на дрібниці.
  
  Шістнадцятирічна дівчина сиділа на коричневому шкіряному дивані у вітальні. У неї було гарненьке кругле личко, обрамлене волоссям до плечей, розділеними проділом посередині; вона була блондинкою свого батька. В даний час червона смуга переважала на правій стороні. Вона зіщулилася, уткнувшись в свій телефон, набираючи повідомлення. Її ноги були босі. Вона фарбувала нігті на ногах — в темно-червоний колір - і, очевидно, була перервана важливим повідомленням.
  
  Шість поросят вбито, залишилося четверо.
  
  "У тебе є математика", - сказав Паркер.
  
  "Я зробив це".
  
  "Все це?"
  
  Пальці бігають по клавіатурі, швидкі, як вспугнутые колібрі. "Так".
  
  Паркер пригладив пальцями її кучері. “ Дай-но я подивлюся.
  
  Пауза. "Може бути, є ще дещо".
  
  “ Ханна. "Її голос був суворий. Останнім часом обмани траплялися все частіше. Маленька, але брехня є брехня.
  
  Зітхання. “Добре. Я зроблю це".
  
  “ Спасибі. "Паркер глянув на кавовий столик, де лежали аркуші з завданнями.
  
  Вона дозволила дівчинці провести день психічного здоров'я. Після інциденту в листопаді минулого року її дочці довелося пережити три травми: важку травму матері, батька, укладеного у в'язницю за злочин, і життя під мікроскопом в школі. (Кожен студент дізнався б про інцидент через півгодини після того, як це сталося. Спасибі, соціальні мережі — хоча Паркер припустив, що п'ятдесят років тому інформація поширилася б майже так само швидко з допомогою аналогових телефонних дзвінків. А до цього? Телеграф і газети, що виходять двічі на день. Ніщо не може зупинити поширення хорошою, жахливої історії.)
  
  Ханне, безумовно, ставало краще, але бували і погані дні. Хоча, наскільки це було пов'язано з інцидентом, а наскільки з підлітковим віком, сказати було неможливо.
  
  Не відриваючи погляду від пальців ніг, Ханна сказала: "Запах все ще тут".
  
  Господар пофарбував дім перед тим, як вони переїхали, і, так, все, що він використовував, мало неприємний солодкуватий присмак.
  
  "Скоро ми отримаємо наш Зелений камінь". Відсилання до фортеці, опис якої десятирічній дівчинці подобалося слухати від матері, коли вона щовечора читала вголос перед сном фантастичну книгу. Одного разу на Різдво, до її затаенному захвату, їй подарували набір Greenstone Lego.
  
  Ханна не відповіла. Вона набрала інше повідомлення. Опустивши очі, вона запитала: "Windows?"
  
  Схильний до параної і надзвичайно піклується про безпеку, Паркер постійно тримав вікна закритими. Звичайно, саме тому дівчина включила кондиціонер. Трохи пасивно-агресивної снайперської стрілянини?
  
  Ймовірно.
  
  Паркер вдихнула. Вона подумала, що так буде краще. "Ми проветрим це в суботу".
  
  Дівчина відправила ще одне повідомлення.
  
  “Ханна. Поклади трубку. Зараз же".
  
  З відтінком роздратування дівчина підкорилася.
  
  Паркер поклала завдання перед дочкою, яка присунулася ближче до кавового столика. Її мати переглянула їх. Залишалося вирішити п'ять завдань для класу. П'ять із семи. Так що не зовсім просто "ще трохи".
  
  Паркер натиснув на кнопку "Завдання 2".
  Знайдіть область дії функції f(x) =
  .
  
  
  Її дочка опустила погляд, а потім повернулася до поліруванню нігтя.
  
  "Ханна", - сказала Паркер. Зазвичай її мати зверталася до дівчинці в легкій, усіченої формі її імені. У повних двох складах містився натяк на попередження.
  
  Не піднімаючи очей, дівчина продекламувала: "Домен - це перетин двох множин". Вона взяла ручку і написала відповідь швидким, недбалим почерком.:
  
  Перший набір дорівнює x © 1. Другий дорівнює -2   
  Її мати моргнула і тихо розсміялася. "Абсолютно вірно".
  
  Вираз обличчя Ханни говорило: "очевидно".
  
  Паркер підняла руку, високо піднявши п'ятірню. Дівчина скривилася і без ентузіазму постукала у відповідь.
  
  Господи ...
  
  Паркер майже не здивувалася швидкості правильної відповіді. Геніальність дівчини була очевидна вже багато років. Її просто спантеличило, що вона зробила розрахунки так легко, в той час як сама Паркер трудилася, щоб прийти до фінішу.
  
  Так чому ж дівчина так мало цікавилася предметом, в якому вона була так гарна, воліючи мистецтво: фотографію, малювання і писання?
  
  "Зроби з ними все інше".
  
  "Добре". Пауза. "Я листувалася з Кайлом?"
  
  "Чи були ви?" Щось назрівало. Паркер зважував відповіді. "Як він?"
  
  “Круто. Він каже, що ти симпатична".
  
  "Це дуже мило".
  
  Ще один погляд на питання. Ханна записала ще цифри, букви і символи на аркуші з домашнім завданням. Ця відповідь теж був правильним. Дівчинка сказала: “Завтра він збирається в торговий центр. Він повинен купити подарунок своєму братові.
  
  Ханна явно питала, вона може приєднатися до нього. Студенти у віці тринадцяти-чотирнадцяти років псевдонаходили на побачення — насправді просто тусувалися разом, більше фліртуючи, ніж що-небудь інше, і теоретично у Паркера не було ніяких проблем з тим, щоб її дочка робила це. Але зростаюче занепокоєння її матері зазвичай давало про себе знати і зривало плани.
  
  Паркер попередила свою дочку про рівень злочинності в суворому, погано охороняється поліцією місті Феррингтон, що, безумовно, було правдою.
  
  Але вона не сказала їй усієї правди.
  
  Про те, якому ризику вони обидва можуть піддатися через її колишнього.
  
  І тому вона тримала дівчинку при собі.
  
  Але тепер, в нагороду за те, що вона впоралася з домашнім завданням, вона сказала: "Я думаю, це спрацює".
  
  У відповідь на мовчазне запитання: "чи Можу я теж піти?"
  
  "Так?"
  
  “Так. Закінчуй. Піца на вечерю?"
  
  Яскрава посмішка.
  
  Вона скористається їжею, щоб дізнатися більше про Кайлі. Вони зустрічалися двічі, і він здався їй милим. Вона хотіла дізнатися більше.
  
  Тремтячи, вона попрямувала в свою спальню, щоб переодягнутися в джинси і, що ще, враховуючи температуру? Толстовку.
  
  По дорозі до комода вона глянула на свій телефон, що лежав лицьовою стороною вгору на ліжку.
  
  Вона зупинилася на півдорозі, відчуваючи, як прискорено б'ється її серце.
  
  Одинадцять пропущених дзвінків.
  
  Паркер прослухав перше повідомлення.
  
  "О, Господи... "
  
  OceanofPDF.com
  15
  
  Пакувати речі.
  
  Швидко.
  
  Безтурботний.
  
  Еллісон Паркер, одягнена у джинси, сіру толстовку і стеганую світло-блакитну жилетку, тремтячими руками складала одяг у велику спортивну сумку і рюкзак, її м'язи були слабкими. “На два роки раніше? Випускаєш його? Вимовила вголос або про себе? Вона не знала.
  
  Ханна була в своїй кімнаті, поволі обмірковуючи, що покласти в її власний багаж.
  
  “Тільки основи! Починайте".
  
  “ Господи, мамо. Остинь.
  
  В її телефоні залунала гучна рок-пісня, яку вона включила, тому що вона сподобалася її дочки. Передзвонював її адвокат Девід Стейн. Її тремтячі руки мало не випустили трубку. Вона вставила навушники і продовжила укладати речі у валізу. Вона відійшла подалі в спальню, щоб дочка не могла чути її частину розмови.
  
  "Як це сталося?" запитала вона.
  
  “Я не знаю. Якщо запитаєш мене, він їх обробив. Він виконав одну зі своїх запальних пісень і танців". Він на мить замовк. Потім сказав ще більш похмурим голосом: “Послухай мене, Еллісон. Є ще дещо, що тобі потрібно знати". Пауза, він ніби набирався хоробрості. “Після того, як він вийшов, пара зеків— ув'язнених — пішли до вартового. Вони сказали, що Джон сказав їм, коли вийшов, що хоче знайти тебе ". Децибели впали, коли він продовжив. “ Він хоче знайти тебе і вбити.
  
  Еллісон Паркер опустила голову.
  
  "Звичайно , він знає ... "
  
  Може бути, прошепотів, може бути, подумав.
  
  “ Що, Аллі? Я тебе не розчув.
  
  Отже, пошепки.
  
  Вона міркувала. Отже, ось він: момент, якого вона боялася, момент, коли вона думала, що зможе ухилятися вічно. І плани, які вона будувала про те, щоб зникнути з Ханною і почати нове життя де-небудь далеко, до того, як його звільнять, були марні.
  
  Звичайно , він знає ...
  
  - Вони знають, де він? - запитала вона.
  
  “ Ні. У нього є двадцять чотири години, щоб зареєструватися у свого наглядача за умовно-дострокового звільнення і повідомити адресу. Він цього не зробив. Я розмовляв з детективом з поліції штату. Після того, що розповіли їм ці зеки, його будуть шукати поліцейські.
  
  Що взяти з собою? Джинси, спортивні штани, білизну, шкарпетки, парфуми ... Почекай, парфуми? Вона поставила їх назад на комод, вибравши замість них тампакс і Адвіл.
  
  "Ми їдемо з міста".
  
  “Ти повинен. Де?"
  
  “Я не знаю. Я нікому не скажу. Я подзвоню з дороги. Тільки на твій міський телефон. Я не довіряю мобільним".
  
  Параноя - це необгрунтоване занепокоєння з приводу уявної загрози. Небезпека, яку представляв Джон Меррітт, була реальною.
  
  "Аллі—"
  
  Вона відключилася, дивлячись на малюнок, який Ханна зробила в десятирічному віці. Акварель на білому цупкому папері. Єдиноріг, його шерсть кольору веселки.
  
  Це роздум тривало всього кілька секунд. Минуле повернулося. Тепер вона повинна була переконатися, що у неї та її дочки є майбутнє.
  
  Паркер штовхнув двері і вийшов у коридор, міцно стискаючи сумку і рюкзак.
  
  Дівчина сиділа на своєму ліжку поруч з наполовину заповненою спортивною сумкою. Всередині були тільки її комп'ютер і кілька предметів одягу. Вона писала смс.
  
  "Ні, немає".
  
  Дівчина подивилася в її бік.
  
  Низьким голосом, таким же твердим, як тепер її руки, Паркер сказала: “Прибери телефон. Закінчуй. Я, блядь, серйозно".
  
  "Мова!"
  
  “ У мене немає на це часу. Збирайся.
  
  Дівчинка кинула роздратований погляд у бік своєї матері, потім підвелася, сунула телефон в правий задній кишеню. Вона почала ритися в ящиках. Паркер швидко увійшла в кімнату Ханни і наповнила її сумку і рюкзак випадкової одягом і туалетним приладдям.
  
  “ Почекай. Я хочу взяти...
  
  "Ні". Це слово було гарчанням.
  
  Паркер поспішила на кухню і виглянула на задній двір, наполовину чекаючи, що її колишній вискочить з кущів з бейсбольною битою або сокирою в руках.
  
  Вона склала електроніку в багаторазову сумку Whole Foods — зарядні пристрої та шнури для телефонів і комп'ютерів, свій ноутбук Dell, семнадцатидюймовую модель, роутер Wi-Fi, акумулятори.
  
  "Куди ми йдемо?" запхикала дівчина. "Ти сказав, що я можу піти в торговий центр!"
  
  “ Ваші сумки. Зараз. Ми йдемо.
  
  Вона неохоче взяла їх у руки. “ Значить, батька випустили з тюрми? Ну і що?
  
  Звичайно , він знає ...
  
  Вони якраз вийшли через парадні двері, коли дівчина зупинилася і побігла назад у будинок.
  
  "Ханна!" Паркер покликав. "Ні!"
  
  "Я не можу", - пролунав дівочий голос.
  
  "Що?"
  
  “Мій iPad. Я нікуди не піду без нього!"
  
  OceanofPDF.com
  16
  
  На задньому дворі будинку своєї колишньої дружини на Мейпл-В'ю Джон Мерріт пробирався крізь чагарник до задніх дверей.
  
  Він напружився і присів, почувши ревіння двигуна.
  
  Позашляховик його колишньої перелетів через бордюр і вилетів з-за рогу на шосе Кросс Каунті, прямуючи на захід.
  
  Чорт візьми.
  
  Він побіг назад до своєї вантажівки, який на всяк випадок припаркував в трьох кварталах від будинку. На бігу він притиснув руку до рукоятці пістолета, щоб той не вилетів з-за пояса. У заваленому сміттям провулку за закусочної "Феррингтон Сіті Diner" людина Райана, так, енергійно обшукав дроти. Надто грубо, але Меррітт ще більше образило те, що пошарпаний пістолет за двісті доларів був оцінений в сім, без переговорів.
  
  Попит і пропозиція . . .
  
  Задихаючись, він продовжив йти по тротуару, ухиляючись від бездомного, спостерігаючи за її 4Runner. Це було ближче, ніж він очікував. Він міг наздогнати їх.
  
  Бачила вона його? Або хтось подзвонив їй і повідомив, що він вільний?
  
  Біг заподіював біль м'язів та легким. Він був не у формі. У в'язниці можна піднімати тяжкості, але не займаються аеробікою. Ніхто не бігає.
  
  Важко дихаючи, задихаючись, він дістався до "Форда", застрибнув на водійське сидіння, вставив ключ у замок запалювання і завів двигун.
  
  Поки його не засвітили за перевищення швидкості, вони були у нього в руках. Поблизу є копи? Ймовірно, немає. Випадкові патрулі на дорогах не були сильною стороною Феррингтона з обмеженим бюджетом. У будь-якому випадку, іноді потрібно просто ризикнути.
  
  Включаю передачу, кручу кермо і тисну на акселератор.
  
  Великий вантажівка рвонувся вперед.
  
  І почав пошатываться.
  
  Тук, тук, тук, тук ...
  
  Він різко загальмував, перемкнув передачу на стоянку і, відчинивши дверцята, вийшов на асфальт.
  
  Заради всього Святого ...
  
  Він закрив очі від огиди і люті. Вона могла поїхати на схід чи захід, але вибрала захід і помітила вантажівка. Вона випустила повітря з правого переднього колеса. Воно було повністю спущено.
  
  Він подивився на округ Крос, туди, де розбитий асфальт зникав за пагорбами. Вона вже зникла з очей.
  
  Меррітт нахилив голову до вікна з боку водія.
  
  Через цілу хвилину, коли гнів минув, він дістав телефон. Він написав листа, в якому повідомляв, що плани змінилися — Еллісон втекла і йому потрібна допомога в її пошуках. Він скоро передзвонить з подробицями. Він заплатить. Багато.
  
  Ствердну відповідь послідував через лічені секунди.
  
  Меррітт подивився на захід, на післяполудневе сонце. Куди ти йдеш? подумав він. Куди, чорт візьми? ..
  
  Він здригнувся, коли пролунав чийсь голос. "Гей, містере, потрібна допомога?" Питання виходив від чоловіка середніх років. Він був у повсякденному куртці і слакси. Очевидно, просто вийшов прогулятися погожим осіннім днем.
  
  Меррітт був схильний сказати "ні", чим менше людей могли дізнатися його тут, тим краще. Але хлопець уже бачив його, і на Меррітт тиснула терміновість. “Ти не боїшся забруднити руки. Завжди важко підняти запаску і надіти її на виступи."
  
  Чоловік зняв куртку і повісив її на найближчу огорожа. “Хіба я цього не знаю? Вони дають тобі домкрат для машини; вони повинні дати тобі домкрат для шини".
  
  - А тепер для вас є винахід, - сказав Меррітт.
  
  Чоловіки підійшли до задньої частини вантажівки, і сусід дістав запаску, поки Меррітт діставав домкрат і інструменти з відділення в кузові.
  
  Він прикріпив пристрій до кронштейна на шасі, поки сусід подкатывал запаску. Він подивився на Меррітт, який енергійно працював з ручкою домкрата. “ Ви трохи поспішайте, сер.
  
  Меррітт насупився. “Просто збираюся відвідати дружину і дочку. Яких я давно не бачив. Я був у від'їзді. І це відбувається".
  
  “Хіба не так завжди? Але ми повернемо тебе шлях так швидко, як тільки зможемо. Ти, мабуть, скучаєш за ним ".
  
  "Ти не знаєш і половини всього", - сказав Меррітт, важко дихаючи під час накачування.
  
  І під його несамовитими руками двотонна машина повільно піднялася в повітря, як привид, який залишає нещодавно померле тіло.
  
  OceanofPDF.com
  17
  
  Ось воно. Наша найвідоміша пам'ятка. Діставай свій полароїд."
  
  Соня Нільссон пригальмувала "Рендж ровер" і вказала рукою. Вони їхали по дорозі, що йде паралельно Кеноа. На іншому березі річки стояло висока цегляна будівля, мало чим відрізняється від інших тут. На частині фундаменту будівлі, прямо над поверхнею, були встановлені годинник діаметром десять футів у стилі ар-деко. Обличчя і руки, застиглі без десяти два, були зеленими, як стара мідь, і коричневими, як іржа.
  
  “ Водяні годинники Феррингтона. Ця будівля була металургійним заводом Карнегі. Генеральний директор — ні, не той Карнегі — хотів використовувати прийом по зв'язках з громадськістю. Його радіатори та автомобільні запчастини були недостатньо сексуальними, щоб забезпечити тягу. Тому він замовив його. Він працював на протязі річки. Люди з'їжджалися з усього штату, щоб це побачити і сфотографуватися з годинником на задньому плані ".
  
  “ Коли це припинилося? І у мене є частина "десять до двох".
  
  Вона засміялася. “Набагато пізніше Карнегі. Місто продовжував це робити, але гроші скінчилися. Напевно, років двадцять тому. Руки: люди називають їх 'ангельськими крилами".
  
  Позашляховик швидко набрав швидкість, потім повернув у бік від річки на наступному перехресті. Вона сказала йому, що у неї є на прикметі паб, який, на її думку, могла б йому сподобатись.
  
  На ній були сонцезахисні окуляри-авіатори. Він намагався розгледіти її очі. Він дійсно хотів знати, чи був цей колір результатом генів або пластику.
  
  Після деякого мовчання він поставив звичайне питання, порушує тишу. "Як ти тут опинився?"
  
  “Так от, це довга історія. Я размажу".Її голос, ув'язнений в цей чудовий південним акцентом, була низькою. Слово спекотне прийшло на розум. “Я хотіла — так, побачити світ — тому я приєдналася. З'їздила в пару турів на Гаваї і в Каліфорнії. Зустріла хлопця, теж з Бірмінгема. Після наших затримок ми повернулися додому і одружилися. Ага, 'одружився!' З цього нічого не вийшло . . . Не його вина. Зі мною важко жити ".
  
  Це визнання потішило його. Воно прозвучало майже як попередження.
  
  “Я хотів залишитися в службі безпеки. Рекрутер розповів мені про відкриття вакансії в Harmon Energy. Мені сподобався продукт, сподобалася місія Марті - допомагати рятувати бідних. Отже. Ось я тут. Шкодуєш, що запитав, чи не так?
  
  “ Думаю, ти підстригся в самий раз.
  
  Повз на швидкості проїхала машина — і вона значно перевищила ліміт. У позашляховика Acura були тоновані вікна. Проблема?
  
  Нільссон сказала: "Це добре". Її очі теж стежили за траєкторією руху машини. "Будь-яка загроза вже виникла б".
  
  Промайнуло ще кілька миль: коричневих і плоских. Шоу виріс в оточенні гір.
  
  "Коли мій друг Том зателефонував з приводу роботи, мені здалося знайомим ім'я "Феррингтон'. Що-то в новинах. Злочин, я думаю ".
  
  “ Ті справи про корупцію, про яких говорив Марті?
  
  "Ні, жорстокий".
  
  “О, прибиральник вулиць? Серійний вбивця".
  
  "Ось і все".
  
  “Кілька років тому хтось стріляв у вуличних людей - безхатченка, шахраїв, жінку, яка займається секс-торгівлею. В основному в районі Мануфактурс-Роу".
  
  Шоу згадав тих людей, яких він бачив на набережній після операції S. I. T.
  
  Вона додала: “Все ще відкрите справу. Хто б це не був, він був розумний. Потім все прибрав. Ти коли-небудь працював над справою з психом?"
  
  Шоу називав їх "роботою", а не "справами", але не відчував потреби пояснювати. “Одного разу. Убив чотирьох жінок. Блискуче. Студент-медик. Поліція зловила його, але він втік. Безслідно зник. Через місяць округ оголосив нагороду."
  
  "Ти знайшов його?"
  
  "Я так і зробив".
  
  "Яким чином?"
  
  “ Найняв пластичних хірургів.
  
  Вона розсміялася. "Розумно".
  
  Погляд Шоу привернув несмачний жовтий рекламний щит.
  
  Юридична фірма Braxton Headley
  Спеціалізується на позовах, пов'язаних з отруєнням токсинами.
  У вас рак, емфізема або інші захворювання??
  Можливо, ви маєте право на отримання ГРОШЕЙ.
  Телефонуйте зараз!
  
  Це був один з дюжини вивісок юристів, прикрашали шосе.
  
  Ще однією ознакою було:
  
  United Defense International, Inc.
  Підприємство Ferrington Advanced Tactical Systems
  Стати частиною майбутнього вашої країни!
  Зараз йде набір. Всі зміни.
  
  Хто забрався на нижню частину рекламного щита і розмалював його з балончика:
  
  Придурок!!!
  
  Вона помітила його пильний погляд.
  
  "Врежь по зубах," сказала вона.
  
  "Як це?" - запитав я.
  
  “Феррингтон пережив економічний спад. Ти улавливаешь це, Коултер?"
  
  "Множина".
  
  “Ага. Сто п'ятдесят років тому це місто було залізної столицею Середнього Заходу".
  
  Range Rover був автоматичним, але вона використовувала підрульові перемикачі, що було легкою механічною коробкою передач, а не реальним перемиканням передач. Тим не менш, це було веселіше, ніж просто використовувати праву ногу, і це дозволяло перемикатися на червоний.
  
  “Феррингтон ніколи не був красивим містом. Але він був величним. Він був живим. У ньому було більше фабрик і залізничних депо, ніж у будь-якому місті штату. Готелі були такими ж прекрасними, як і все інше в Мемфісі або Сент-Луїсі ".
  
  "Але тоді", - сказав Шоу.
  
  “Але потім. Заліза не було, і з'явилася сталь. Це означало, що Гері, Піттсбург і Нью-Джерсі стали новими мекками промисловості. А після цього Китай і Японія. Нещодавно справи почали налагоджуватися. Деякі компанії побачили дешеву нерухомість та скупили кілька старих будівель — компанія Марті, виробник мікросхем, і є державний підрядник, який виробляє ті чи інші деталі для Міністерства оборони, ніхто не знає, що саме. Amazon розглядала можливість створення розподільчого центру на шосе вісімдесят чотири. Це всіх схвилювало. Справи йшли в гору ".
  
  "А удар по зубах?"
  
  “ Вода. Ніхто не знав, наскільки забруднені старі заводські майданчики. Коли розчищали територію для реконструкції, виявилися токсини. Кеноа гірше, ніж Огайо, Теннессі і Уорд-Коув.
  
  "Чим він забруднений?"
  
  “ Непоганий коктейль. Кам'яновугільні смоли, важкі метали, ароматичні вуглеводні, МТБЕ.
  
  Шоу похитав головою.
  
  “ Метил-трет-бутиловий ефір. Я теж ніколи про це не чув, але все, що вам потрібно зробити, це прочитати Daily Herald за останні шість місяців, і ви дізнаєтеся достатньо, щоб отримати ступінь з хімії.
  
  “Компанії, які дивилися в наш бік, теж читали про це. Подобається цей рекламний щит? United Defense? Вони збиралися найняти півтори тисячі осіб у двох кампусах. Тепер це відкладено і, ймовірно, не відбудеться. Те ж саме з "Американськими товарами для дому ". Ця сума повинна була скласти вісімсот доларів ".
  
  Звідси: Придурок ...
  
  "Вони збираються провести повторну оцінку, коли прибирання буде закінчена?"
  
  Нільссон сказав: “Знаєте, це не те ж саме, що мити машини: заходиш брудним, а виходиш відполірованим і блискучим. Це повільний процес. Керівники компаній не хочуть ризикувати грошима акціонерів і своїми власними бонусами, — сподіваючись, що в наступному році не відбудеться те ж саме. Ми тут."
  
  Вона різко зупинила позашляховик на посипаній гравієм стоянці перед "Мітчеллом". Паб і прибудована до нього готель були одночасно сільськими і химерними, з сайдингом з темного дерева і зеленуватою оздобленням вікон і дверей. Викладена плитняком доріжка ліниво змеилась до входу.
  
  Приємне містечко, подумав Шоу. Об'єктивна оцінка; він був не з тих, хто любить атмосферу. Поки тут є місцеве розливне пиво і що—небудь істотне з їжі - бургер або стейк, — це місце підійде. Крім того, він сподівався на відносну тишу.
  
  Після того, як вони обидва провели ретельне сканування території навколо себе, Нільссон і Шоу підійшли до дверей. Він був натхнений, побачивши табличку.
  
  Ми подаємо Айрон Таун IPA.
  
  Під час своїх подорожей Колтер Шоу любив спробувати місцеве пиво.
  
  Це задовольнило його перше бажання, і друге, судячи по запаху смаженого м'яса, швидше за все, теж буде виконано.
  
  Вони піднялися по трьох кам'яних сходах на ганок перед готелем, і при цьому їх плечі стикнулися. Вони обмінялися поглядами. Шоу потягнувся до ручки дверей, коли у Нільссона задзвонив телефон. У неї було два. Це був iPhone. Інший був більше і складніше, можливо, супутниковий. Нільсон прочитав текст.
  
  Її губи стиснулися.
  
  “Це Марті. Мені потрібно в офіс". Вона підняла очі. "Він теж питав про тебе".
  
  OceanofPDF.com
  18
  
  Це було підло."
  
  Керуючи 4Runner west з Феррингтона зі швидкістю, трохи перевищує граничну, Еллісон Паркер глянула на свою доньку, яка сиділа, підтягнувши коліна, на передньому сидінні і дивилася в свій комп'ютер.
  
  "Що?"
  
  "Татова шина".
  
  Паркер знову повернувся до дороги.
  
  Коли вони поспішали геть від будинку, без iPad, Паркер виїхала на шосе Кросс Каунті і додала швидкість, але потім, до свого жаху, побачила білий Ford F-150, припаркований біля узбіччя і порожній. Вона різко загальмувала. Так, це був автомобіль Джона — вона знала вм'ятини і подряпини. Озирнувшись, вона його не побачила. Він повинен був бути в будинку приблизно в трьох кварталах звідси. У неї були лічені хвилини. "Стій тут", - наказала вона. "Не виходь".
  
  Паркер підбігла до вантажівки, пошукала в кузові що-небудь, ніж вона могла б проколоти шини. Нічого. Тому вона відкрутила кришку повітряного сопла і прутиком випустила повітря з правої передньої частини. Подумала про лівою, але вирішила, що залишатися довше занадто ризиковано.
  
  Приблизно через п'ять миль вона зробила ще одну швидку зупинку, розкидавши по узбіччю гравій і сплющені консервні банки. Постійно поглядаючи в дзеркало заднього виду, вона відправила електронні листи своєї матері і Марті Хармону, повідомивши їм, що сталося і що вони з Ганною виїжджають. Вона зв'яжеться з ними, коли буде безпечно. Вона залишила Девіду повідомлення про те, що він був у будинку — порушення судової заборони. Тепер його можуть заарештувати.
  
  Нарешті вона відповіла на більш ранній коментар своєї дочки. “Я зробила це не з підлості. Я зробила це, щоб убезпечити нас".
  
  “В безпеці?
  
  Паркер не була готова сказати Ханне, що наміром її батька було вбити її. Вона м'яко сказала: “Ханна, будь ласка. Ти знаєш його спалахи гніву, всі ті випадки, коли він втрачав контроль? Наскільки він був злий на мене за те, що я висунув звинувачення? Якщо він знову напився, а я впевнений, що це так ...
  
  "Ти, блядь, цього не знаєш!"
  
  Паркер, звичайно, не став переходити до "Мови"!
  
  “Він може влаштувати сцену. Він може заподіяти кому-небудь шкоду, навіть якщо він цього не хотів. Або заподіяти шкоду самому собі. Він не може законно перебувати на нашій території. Він може побитися з поліцією ".
  
  "Може бути, він просто зайшов, щоб вибачитися".
  
  "О, звичайно", - подумала Паркер своїм самим цинічним тихим голосом.
  
  Вона глянула на Лощинку на колінах у дочки.
  
  У Паркера був єдиний роутер, так що дівчина не була підключена до Мережі ... Чи була?
  
  Можливо, вона купила платний Wi-Fi на свої кишенькові витрати.
  
  "Ти в мережі?"
  
  “Що? Немає".
  
  "Поверни свій екран".
  
  "Серйозно?"
  
  “Твій екран. Я хочу бачити, що ти в режимі польоту".
  
  “Як я можу вийти в Інтернет? Ти не дозволяєш мені мати реактивний ранець. Як і всім іншим".
  
  Вона демонстративно повернула комп'ютер, і на мить Паркер здалося, що вона збирається жбурнути Dell їй в обличчя. О, дівчинка виразно успадкувала частину характеру свого батька.
  
  Вона примружилася. Це був всього лише GIMP, програма для редагування фотографій, подібна Photoshop.
  
  “Мені шкода. Але ми повинні взяти це на себе".
  
  “Ти, типу, занадто багато думаєш. Ти той, хто сказав, що це дві різні людини ".
  
  Це правда. Хоча вона сказала Ханне це, щоб та залишила частина хороших спогадів про минулих роках недоторканими. Вона не додала, що множинність осіб також є визначальним якістю соціопат.
  
  Вона мала на увазі, коли він пив, але їй також було цікаво, може, навіть коли він був тверезий, темна сторона в кінцевому підсумку взяти верх, і великодушний і розумний спосіб зникне.
  
  Чи може природа мозку бути фундаментально і назавжди змінена?
  
  Чому ні? Це можна було б зробити за допомогою цієї проводки і конденсаторів; чому не з допомогою нейронів і синапсів?
  
  Нарешті Ханна порушила мовчання. "Куди ми йдемо?"
  
  "Я якраз думаю про це".
  
  Паркеру ще треба визначитися з пунктом призначення. Її пріоритетом було негайне втеча. Тепер вона їхала по округу Крос, старі склади і забудови поступалися місце пасовищах, випаленим кукурудзяним полям і густих лісах. На шосе 55, в милях на захід від Феррингтона, вона різко повернула на південь, ліворуч і проїхала п'ять миль до маленького містечка Картер-Гроув, де торгові центри, мультиплекс і запорошене поле для гольфу уособлювали цивілізацію.
  
  Зараз вона припаркувалася в одному з таких торговельних центрів, навпаки манікюрного салону. Вона строго сказала: “Почекай тут. Не виходь з машини".
  
  Дівчина кинула на нього погляд.
  
  "Ханна".
  
  "Все в порядку".
  
  Паркер схопила з заднього сидіння синю бейсболку без логотипу, натягнула її. Вона вилізла з машини і, захопивши свою велику коричневу шкіряну сумку Coach, завернула за ріг до First Federal Bank. Вона повернулася менше ніж через десять хвилин, кинувши сумочку на підлогу заднього сидіння.
  
  Покинувши цей торговий центр, вона заїхала в інший, прив'язаний до мети. На цей раз вона наполягла, щоб Hannah поїхала з нею. Вони зайшли всередину, і Паркер купила одноразовий телефон. Клерк, худенький хлопчина, кокетливо глянув на Ганну, яка спопелила його поглядом.
  
  Повернувшись до мами, він сказав: “Телефон, він досить хитрий. Я налаштую його, як хочеш".
  
  Це було б зовсім не складно, але він міг би використовувати свій комп'ютер, щоб активувати пристрій. Вона хотіла відключити всі їх існуючі пристрої.
  
  П'ятнадцять хвилин потому вони знову були в машині. Вона завела двигун і перевела погляд на навігаційний екран "Тойоти".
  
  "Чи є спосіб відключити це?"
  
  Розгублений вигляд дівчини був сильно перебільшений. Вона тільки знизала плечима.
  
  Паркер кілька разів постукав по сенсорному екрану, але не побачив способу відключити його від супутника. Ймовірно, для цього потрібно було залізти в приладову панель.
  
  - У Херндон адже є автобусна станція, вірно? - запитала вона Ханну.
  
  "Автобус?"
  
  Але Паркер пам'ятала, що там було. Центр міста. Вона включила передачу і вырулила назад на шосе 55, розкидаючи гравій, коли на цей раз вони їхали на північ.
  
  Ханна пробурмотіла: “Я не хочу їхати на автобусі. Вони огидні. Господи, мамо, що? Ти думаєш, він зможе відстежити машину? У нього немає суперздатностей".
  
  За винятком того, що, так, Джон Меррітт це зробив.
  
  Її колишній чоловік був відзначених нагородами і популярним детективом поліцейського управління Феррингтона, що пропрацював в поліції шістнадцять років. У нього все ще було багато друзів у поліції штату, чоловіків, яким було начхати на проблеми з алкоголем і арешт за напад на дружину. (Зі слідами недбалого поводження дружина змусила б його допомогти тобі, сука! прочитала одне анонімне електронний лист, який вона отримала.) Не було нічого неможливого в тому, що він звернувся до цим друзям в QT з проханням переглянути інформацію з сервера і дорожні камери, щоб відстежити її.
  
  Та ще більшу тривогу викликали контакти, які він встановив по іншу сторону закону. Вона знала, що, будучи поліцейським, Джон укладав угоди з деякими з найнебезпечніших босів організованої злочинності в Феррингтоне і його околицях. Може бути , в цей самий момент він просив про послугу : допоможи мені вистежити мого колишнього ...
  
  І якщо це не дало йому надздібностей персонажа коміксів Marvel, то було страшенно близько до цього.
  
  OceanofPDF.com
  19
  
  Шоу і Соня Нільссон увійшли в той же офіс, в якому були менше двох годин тому.
  
  Марті Хармон вказав на диван.
  
  В даний момент він був сама досконалість і снайпер. Гумор зник.
  
  Вони сіли, і Хармон подався уперед у своєму кріслі. “ Леклер?
  
  Нільссон сказав: “Зробив саме те, що ми думали. Грошей не взяв. Ймовірно, подзвонив покупцям відразу після того, як ми пішли, щоб сказати їм, що у них є справжній тригер".
  
  Чи саме це він зробив, коли опустив руки, що, безсумнівно, сталося незабаром після відходу Шоу і Нільссона.
  
  Хармон сказав: “Я розмовляв з нашим технічним відділом. GPS раніше відключений. Вони відстежують це".
  
  Підроблений трекер S. I. T. був встановлений на таймер, щоб його не виявили в літаках. Багато пасажири не знали, що пілоти можуть визначити, чи намагається хтось скористатися мобільним телефоном у літаку.
  
  Але було ясно, що Леклер не був першим, про що він думав. Він розгублено потер товстим пальцем свій кирпатий ніс. “Дещо сталося. Інженер розробив S. I. T.?
  
  Шоу кивнув. “Ми взяли у неї інтерв'ю. Еллісон... "
  
  "Паркер".
  
  Ясноока брюнетка, розлючена тим, що її "дітище" було вкрадено, надала допомогу в проведенні процедур по закріпленню компонентів і мезопористого наноматеріалу.
  
  Це була жінка, яку Хармон назвав "блискучою".
  
  “Еллі була одружена з жорстоким чоловіком. Джон Меррітт. Близько року тому він намагався вбити її. Відправив її в лікарню. Отримав три роки в'язниці. Тільки його звільнили рано — вранці. Аллі прислала мені електронний лист, в якому повідомила, що збирається ховатися зі своєю дочкою. Вона не сказала, де. Ймовірно, вона боялася, що він дізнається ".
  
  "Вона думає, що їй загрожує небезпека?" Запитав Шоу.
  
  “О, так і є. Її адвокат сказав мені, що вона щось знає про Джона, його минуле, щось, що він не хотів розголошувати. І, можливо, саме тому він хотів убити її в першу чергу.
  
  "Що?"
  
  "Девід не знав". У Хармона стиснулися кулаки. “Але якщо були якісь сумніви, зрозумійте це, відразу після того, як його випустили, пара укладених вирушила до наглядача. Меррітт сказав їм, що перше, що він зробить, коли вийде, це вб'є її. Меррітт поставився до цього абсолютно спокійно. Як ніби говорив про гру. Вони сказали, що, схоже, йому було все одно, що з ним трапиться. Можливо, вбивство-самогубство, вбивство і їх дівчата теж."
  
  Нільссон, насупившись, похитала головою.
  
  "Як в'язниця пропустила це?" Запитав Шоу.
  
  Хармон усміхнувся. “Я не думаю, що вони проводять опитування співкамерників, вирішуючи, звільняти когось чи ні. І чому правління або тюремний психіатр не звернули на це уваги? Я зустрічався з Мерриттом. Він може бути чарівним, кумедним, твоїм найкращим другом. Він грав персонал ".
  
  Нільссон сказав: “Здається, я його зустрічав. Тут вечірка. Різдво. Влаштував сцену. Серйозну. Дійшло до рукоприкладства. Хтось постраждав ".
  
  "Він ще не зробив нічого протизаконного?" Запитав Шоу.
  
  "Порушив судову заборону".
  
  “ Дрібне правопорушення. Але було б технічний ордер. Поліція встановила спостереження за її будинком, вірно?
  
  “ Ні. Штатний розклад FPD, пам'ятаєш? Одна з причин, по якій я найняв тебе. І, ймовірно, ще одна причина, за якої правління не задавало занадто багато питань. Система завжди давала Мерритту деяку поблажку. Він був поліцейським, шанованим поліцейським. Героєм. Він трохи не загинув, рятуючи життя свого напарника. Похмурий погляд був широким. “І є якийсь дурний відчуття, що Аллі поквапилася висунути звинувачення. Замість цього слід було звернутися до нього за допомогою.
  
  Нільсон пробурмотів: “Серйозно?" Гладячи маленьку леді по голові, кажучи: "О, це було не так уже й погано".
  
  "Меррітт?" Запитав Шоу. "Є яка-небудь можлива зв'язок з крадіжкою S. I. T.?"
  
  Плечі Хармона опустилися. “Перше, про що я подумав, коли почув про те, що в нього на думці. Але я цього не бачу. Якщо б він навіть чув про S. I. T., це було б більше року тому. І він був у в'язниці, коли наші друзі зв'язалися з Леклером.
  
  “Отже, містер Шоу ... Колтер. Я тут в цьому скрутному становищі". Його снайперський погляд був прикутий до Шоу. “Аллі - один. Я знаю її багато років. Але — гаразд, ви вже здогадалися — вона мені потрібна. Вона мій старший інженер. Вона розробляє ще один продукт, який потрібно закінчити, перш ніж ми зможемо запустити. А після цього будуть і інші.
  
  Його м'язи були напружені, а вени, які раніше були невидимі, набрякли і потемніли. “Я знову подзвонив в ФБР, і у них немає юрисдикції, якщо тільки він не перетне кордон штату. І ми знаємо, наскільки поліція збирається допомогти.
  
  "Мені більше нікуди звернутися". Пауза. “Ти заробляєш на життя — знаходиш людей. Зможеш? Знайти Еллі і Ханну і охороняти їх, поки він не повернеться в тюрму?"
  
  Шоу думав про свою зустріч з жінкою, в голові якої металися від ідеї до ідеї щодо логістики того, як злодій міг би втекти з компонентами — сеанс перервався в якийсь момент, коли задзвонив її мобільний і з'явилася посмішка. Вона сказала: “Вибачте. Це моя дочка. Я повинна відповісти". І відповіла.
  
  "Дозвольте мені взяти свій блокнот і ручку," сказав Шоу.
  
  OceanofPDF.com
  20
  
  Послужливий сусід відмовився від двадцятки, запропонованої Джоном Мерриттом за допомогу з шиною, сказавши: “Ні, сер, ні, сер, дякую за пропозицію, але це християнський вчинок. Заплати вперед. Поклади на блюдо в церкві".
  
  Він припустив би, що Мерріт був присутній; будь-яка людина, який не лаявся з-за спущеного колеса, повинен був бути релігійним.
  
  Як тільки він прибрав інструменти, Меррітт застрибнув у машину і помчав у той бік, де зникла Еллісон.
  
  Тепер він був в п'ятнадцяти милях від Феррингтона. Рухався швидко, точно за помахом чарівної палички, тобто безпечно — на шість миль перевищуючи ліміт. На дорозі, по якій він їхав, перетинає окружне шосе, було мало мотелів, він знав це з часів служби в поліції вдач і був одержимий ідеєю позбавити місто від секс-торгівлі та наркотиків. Він сумнівався, що вона залишиться так близько до будинку. Можливо, Монро або Пікфорд, але навіть це здавалося малоймовірним. Вона буде триматися на відстані.
  
  І вона б не полетіла. Вона б знала, що у нього все ще є зв'язки, і, можливо, хтось із них зміг би дістати польотні декларації. Вона хотіла б залишитися анонімною. А це означало б втеча на машині, автобусі чи поїзді. Ні, потяг був малоймовірний; в Феррингтоне було вантажне сполучення, але на сотні миль навколо не було пасажирських поїздів.
  
  Отже, машина або автобус.
  
  Він продовжив рух по 55-ій вулиці до Херндон, де поблизу була єдина автобусна зупинка.
  
  Це був старий млиновий містечко, нині присвячений торговим центрам, охорони здоров'я, продажу та ремонту автомобілів. Депо знаходилося в центрі міста, районі, гостро нуждавшемся косметичного ремонту, якого ніколи не буде. Меррітт об'їхав термінал на своїй вантажівці. На задній стоянці стояло з півдесятка автобусів, які працювали на холостому ходу, коли вихлопні гази дизеля наповнювали повітря ароматом. Поряд з автобусною майданчиком була велика парковка для машин. Його колишньої 4Runner тут не було.
  
  Зупинившись на перехресті, він проігнорував гудок водія позаду себе і подивився вгору і вниз по вулиці. Він повернув наліво, підрізавши іншу машину і заробивши палець. Приблизно через двісті ярдів за широкої комерційної авеню він заїхав на стоянку Walmart. Він об'їхав ряди. Об'їхавши їх, він звернув на задню стоянку. Тут у тіні під густими дубовими гілками стояли дві дюжини автомобілів.
  
  Однією з них була її "Тойота". Без людей, без багажу.
  
  Позашляховик був залишений в декількох хвилинах ходьби від автобусної зупинки.
  
  Він повернувся до вантажівки, завів двигун і виїхав назад на шосе, на цей раз двічі просигналив. Через кілька хвилин він був на станції. До Мерритту підійшов вуличний житель і простягнув руку. Відповідь погляд обпік чоловіка, і він, щось бурмочучи, швидко повернувся і пішов геть.
  
  Всередині на облягаючих лавках сиділо з півдесятка очікують пасажирів, вони розмовляли, читали повідомлення та грали в ігри на своїх телефонах. Він підійшов до стійки.
  
  "Добрий день," сказав він клерку, щільному чоловікові зі смуглявим обличчям, одягнений у світло-блакитний костюм з червоною краваткою і білу сорочку. Меррітт показав своє поліцейське посвідчення з терміном дії і підроблений значок, який багато років тому зняв з торговця метамфетаміном, який видавав себе за федерального агента. Вони були в магазині U-Store, в сумці, яку його колишня безцеремонно викинула у відро для сміття. Разом з сміттям.
  
  Він тут же заховав їх.
  
  "Так, офіцер?"
  
  Меррітт показав фотографію своєї колишньої дружини і дочки. "Ці дві людини купували квитки за останню годину?"
  
  В очах клерка промайнуло впізнавання.
  
  Ніхто не читає мова тіла краще, ніж перший детектив Джон Меррітт.
  
  "Зачекайте секунду, сер". Погляд чоловіка впав на екран, і він надрукував.
  
  Він переглядав звіти про продажі? Або записи з камер спостереження? Тут було кілька камер.
  
  Клерк продовжував друкувати, потім зупинився, і за мить до них приєднався ще один чоловік. Теж чорний, теж в костюмі. Згідно табличці на лацкані його піджака, його звали Тітус Джонс, а додаткова строчка вказувала на те, що він був генеральним менеджером.
  
  “ Сер, ви з поліції? - запитав я.
  
  Тепер відступати не можна. "Це вірно".
  
  “ І ви розшукуєте цих людей у зв'язку з розслідуванням?
  
  "Викрадення батьків".
  
  “Зрозуміло. Ну, ми не можемо розголошувати інформацію про пасажирів без ордера".
  
  “Я розумію. Я просто випадково пішов по сліду і зайшов сюди. Подумав, може бути, ви могли б мені допомогти, щоб мені не довелося йти до світового судді ". Він посміхнувся.
  
  Джон Меррітт міг бути майстром чарівності, коли йому це було потрібно.
  
  Джонс сказав: “Містер Рендалл сказав, що ви пред'явили посвідчення особи. З ким ви? Містер Рендалл пропустив його".
  
  Мерріт помітив у кутку озброєного охоронця, який дивився в його бік.
  
  “ Поліція Феррингтона.
  
  “Дозвольте мені поглянути на це ще раз. Може бути, я подзвоню, і ми зможемо обійти процедуру видачі ордера".
  
  Пауза. Напруга зростала. Як і гнів Меррітт. Він контролював його. Просто.
  
  “Ви знаєте, містер Джонс, ймовірно, краще всього слідувати процедурам. Я почну з цією паперовою тяганиною прямо зараз, повернувшись в офіс ".
  
  Прямуючи до дверей, він взяв розклад. Опинившись в кабіні своєї вантажівки, він відкинувся на спинку стільця, підраховуючи. Вона вийшла з дому в 2:50. Враховуючи, що вона лише трохи перевищила ліміт — як це зробив він — вона могла б бути на вокзалі в 3:45, якби приїхала прямо сюди. Але він не думав, що це так. Її не попередили, що його немає в окрузі. Тому вона втекла, взявши з собою тільки найнеобхідніше. Він припустив, що вона зупинилася заради грошей і того, що він купив би, якби на її місці, — одноразового телефону.
  
  Так що додай півгодини. Він відкрив розклад. Які автобуси вирушали близько 4:15? Їх було два. Один закінчувався в Детройті, інший в Сент-Луїсі. Автобус, що прямував в Мічиган, був місцевим, роблячи по дорозі близько трьох десятків зупинок. Сент-Луїс був майже експресом. Він зупинявся лише в чотирьох містах, перш ніж дістатися до пункту призначення.
  
  Детройт . . . Сент - Луїс . . .
  
  Меррітт потягнувся.
  
  Він згадав справу кількарічної давнини. Він працював у наркоконтроле і постійно потрапляв у безвихідь через безжального наркомана, який не був типовим любителем хитрощів. Він був чудовий. Після пограбування і вбивства багатою пари жилавий скел зник, і ніхто не міг його знайти. Це призвело Меррітт в лють. Нарешті, він змусив себе заспокоїтися. Він повинен був думати не як мисливець, а як видобуток. Через тиждень Меррітт вибив двері дешевої квартири в Південному Феррингтоне і з чималим задоволенням застрелив чоловіка. По суті, у нього було став настроювачем і в пориві натхненної думки зрозумів, куди він потрапив.
  
  Тепер його розум намагався проникнути в розум своєї колишньої. О, його мислення і близько не було таким гострим, як раніше. Чи зможе він це зробити?
  
  Декламуючи про себе:
  
  Детройт, Сент-Луїс, Детройт, Сент - Луїс...
  
  OceanofPDF.com
  21
  
  Забавно, як у чоловіків — у деяких чоловіків — може бути ця темна сторона. Ти цього не бачиш. Вони приховують це. Повністю замасковані. Тоді це схоже на напад змії. Клацнули пальці. "Це Джон Меррітт".
  
  Мати Еллісон Паркер, Рут, була в Денвері, розмовляла через Zoom з Хармоном, Шоу і Нильссоном, які зголосилися допомогти, до того ж Шоу зовсім не заперечувала.
  
  Генеральний директор сидів за своїм столом. Двоє інших знову були на дивані. Коли вони сіли, їх коліна стикнулися, і обидва злегка відсунулися. Тепер вони дивилися на великий монітор на стіні.
  
  Місіс Паркер з довгим волоссям, рудувато-коричневими з сивиною, була одягнена в темно-червоний костюм в клітину і білу блузку. Вона знаходилася в кабінеті. Задній план заповнювали книги. Багато з них стосувалися обробки і дизайну інтер'єру.
  
  "Переховувався роками", - продовжила вона. “Приховував і випивку. Поки йому не стало все одно".
  
  Нільсон байдуже дивилася на екран, але йому здалося, що її очі здригнулися при цьому коментарі. Шоу подумала, що колишня, про яку вона говорила, теж вела себе подібним чином.
  
  У місіс Паркер був суворий погляд. “ Що за чоловік заподіює біль жінці? Чоловік зраджує, і ти дізнаєшся. Це жахливо. Вона на секунду замовкла. “ Але це не фізичний вплив. Те, що Джон зробив з нею в листопаді минулого року ... " Її повіки на мить опустилися.
  
  Шоу припустив, що список сімейних образ був довгим, але для нього це не мало значення. Їм потрібно було почати пошуки матері і дочки зараз.
  
  Хармон представив Шоу як "експерта з особистого захисту", яким він, у певному сенсі, і був. місіс Паркер прийняла це, не питаючи більше.
  
  Шоу відкрив свій блокнот і перевернув на чисту сторінку праворуч, залишивши свій звіт про крадіжку S. I. T., і зняв ковпачок з авторучки. “Її електронні листи? Що саме в них говорилося?"
  
  Вони були схожі, розповідаючи кожному одержувачу про звільнення Меррітт і про те, як вони з Ханною збиралися виїхати, поки його не зловлять за порушення судової заборони і не повернуть у в'язницю. Вона була стурбована, що він скористається контактами, які завів, будучи поліцейським, щоб знайти її, і тому вони трималися подалі від усіх соціальних мереж і більше не користувалися своїми телефонами або електронною поштою.
  
  “ Ви обидва впевнені, що йшла від неї?
  
  "Що ти маєш на увазі?" Запитав Хармон.
  
  Соня Нільссон: "Це її адресу електронної пошти сервер?"
  
  Вони обидва сказали, що так воно і було.
  
  - А мову, пунктуація? - запитав Шоу.
  
  Ці двоє здавалися озадаченными.
  
  "Ми стурбовані тим, що Меррітт відправив це сам", - сказав Нільсон.
  
  "Ти хочеш сказати, що він, можливо, вже заподіяв їй біль?" Стривожений Хармон запитав.
  
  Але Рут сказала: “Ні, це була Аллі, я впевнена. Її фразування, ви знаєте. І вона підписала 'ОКСОКС" не так, як зазвичай. Це був жарт тільки між нами. Джон б цього не знав.
  
  Хармон переглянув отримане електронне повідомлення. "Так, це схоже на неї, те, як вона пише свої замітки і листи".
  
  - Ти відповів по електронній пошті? - запитав Нільсон.
  
  Вони обидва подивилися, але вона не відповіла.
  
  Шоу запитав: "Еллісон бачиться зі своїм батьком?"
  
  Неоднозначне сімейне становище жінки було простим висновком з її попередніх коментарів.
  
  “ Може бути, раз на рік. Не бере. Ніколи не був.
  
  Хоча, яким би шахраєм він не був, він ніколи б не вдарив свою дружину.
  
  “ Значить, вона не захотіла залишитися з ним?
  
  Відповіддю був сміх.
  
  “ Є брати і сестри?
  
  “ Ні, Еллі була єдиною дитиною в сім'ї.
  
  Роблячи нотатки, Шоу наполягав на питанні про друзів. Успіх у бізнесі винагород — або у відстеженні в цілому - залежить від людей. Веб-історія, автомобільні бирки і відеокамери можуть бути корисні, але ніщо не зрівняється з людиною в якості джерела інформації. Навіть якщо хтось бреше і клянеться, що зникла душа відправилася на схід, якщо ви досить уважно читаєте людей, ви знаєте, що вона подалася на захід.
  
  Рут на мить замислилася і перерахувала імена кількох людей, про яких згадувала її дочка. Інформація була уривчастою. У неї не було ні адрес, ні телефонів, і вона навіть не була впевнена в прізвищах. Хармон міг запропонувати лише деякі з них; він пояснив, що вони з Паркером мало спілкувалися.
  
  Нільсон запитав: “Як щодо якихось улюблених місць, які вона могла б відвідати? Місць, про які її колишній не знав би?"
  
  Її мати підняла очі до стелі. “ Вона не часто брала відпустку.
  
  Хармон слабо посміхнувся. "Було важко витягнути її з офісу".
  
  Шоу запитала: “Коли вона їхала, якісь географічні переваги? Гори чи ліси, пляж?"
  
  “Ми не часто бували на свіжому повітрі, коли вона була маленькою. В основному на курортах. Останнім часом? Вони ніколи не ходили на пляж, про який я чула. Дісней і Юніверсал, місця зразок цього, з Ханною ".
  
  Шоу запитав: "чи Є фобії або огиду до будь-яких конкретних видів транспорту чи місцях?"
  
  “ Ти маєш на увазі, у неї буває морська хвороба?
  
  “ Або закачало в машині. Все, що могло обмежити відстань, яку вона могла подолати.
  
  "Ні, нічого подібного", - сказала Рут. “Два роки тому ми з нею і Ханною їздили на гірськолижні курорти Саміт. Ні в кого з них проблем не виникло".
  
  Шоу подивився на Хармона, який похитав головою. “ Тут нічим не можу допомогти.
  
  “ Ти думаєш, вона знає, як сховатися від сторонніх очей?
  
  Рут сказала їм: "Я знаю, що вони з Джоном і Ханною іноді ходили в похід". З усмішкою в голосі вона додала: “Але цього не було якийсь час; в останній раз, коли я перевіряла, в лісі було не так вже багато барів. Що стосується того, щоб жити в наметі і ловити рибу самостійно? Ні, це не Аллі. Вона не з тих дивакуватих вижівальників."
  
  Шоу стримала посмішку. “ Вона була б озброєна?
  
  “Ні, немає. Вона ненавиділа, коли Джон тримав пістолет в будинку. З-за його пияцтва. І після того, що відбулося в листопаді минулого року, вона не захотіла мати нічого спільного зі зброєю ".
  
  Шоу сказав: “Якщо нам пощастить, вона перевірить електронну пошту. Ви обидва відправте їй повідомлення з проханням зателефонувати мені або Соні. Вона згадає мене з розслідування S. I. T.".
  
  Він продиктував цифри.
  
  І Хармон, і мати Паркера друкували на машинці.
  
  "Готово", - сказала вона.
  
  - Які шанси, що вона це прочитає? - запитав Хармон.
  
  Колтер Шоу, людина, що вміє оцінювати відсоток ймовірності у всіх аспектах свого життя, знав, що іноді просто занадто багато змінних і занадто мало доступних фактів, щоб ви могли надати якесь число.
  
  Відповів Нільссон. "Все, що ми можемо зробити, це сподіватися".
  
  Така ж хороша оцінка, як і будь-яка інша.
  
  "Ти розповіси мені, як йдуть справи?" М'яко запитала Рут.
  
  Хармон сказав: “Абсолютно правильно. Колтер і Соня будуть тримати мене в курсі, а я дам вам знати".
  
  "Дякую вас".
  
  Нільсон запитав: "Місіс Паркер, як ви думаєте, чому вона залишилася з ним?"
  
  Через мить: “Ти часто чуєш це питання. Чому жінки, які зазнали насильства, залишаються зі своїми чоловіками? Із страху, я думаю. Страх самотності ... " Вона відвела погляд. “І навіть коли вони набираються сміливості і роблять правильний вчинок, хоробрий вчинок і йдуть, вони повинні запитати, чи варто порожній будинок того? Іноді відповідь "так", іноді "ні".
  
  OceanofPDF.com
  22
  
  Мати і дочка мчали на північ, знову по розбитій трасі 55.
  
  Не в автобусі або на своєму позашляховику. Але в седані Кіа останньої моделі, який вона тільки що взяла напрокат.
  
  Джон Меррітт був небезпечним п'яницею, але він був чертовски гарним детективом. Вона тримала парі, що він здогадається, що вона настільки параноїк, що кине свою машину і сяде в автобус, який неможливо відстежити, купивши квитки за готівку.
  
  У цьому був сенс.
  
  Але автобус не вписувався в її власний план втечі. "Грейхаунд" або "Трейлуэйз" не доставили б її туди, куди вона хотіла.
  
  Куди вона повинна була піти.
  
  Місце, де вона була б у безпеці.
  
  Так, вона заїхала на стоянку депо, купила два квитки до Сент-Луїса, влаштувавши невелику сцену, коли поскаржилася, що здача була неправильною, щоб касирка її запам'ятала. Вона сумно посміхнулася і вибачилася за те, що сама переплутала рахунку. Вони з Ханною поїхали і поїхали на "Тойоті" в найближчий торговий центр, що саме так і зробив би людина, що втікає від розумного, небезпечного колишнього, — не залишив її на стоянці автовокзалу.
  
  Потім, під бурчання Ханни, вони пройшли пішки півмилі до агенції з прокату автомобілів, тягнучи за собою валізи, спортивні сумки та рюкзаки. Вона використовувала кредитну картку своєї компанії, за якою, зрештою, можна було відстежити її, але для цього треба було б трохи покопатися. Її інженерні проекти складалися з численних шарів підсистем і інтерфейсів. Лякаючи багатьох, ці складнощі були просто частиною повсякденної роботи Еллісон Паркер, і її розуму не становило праці жонглювати ними і сортувати їх.
  
  Вона планувала, що Джон знайде машину, змусить касира автобуса відмовитися від пункту призначення — можливо, використовуючи свій старий значок — і потім заїде на автобусні термінали по дорозі в Сент-Луїс, вважаючи, що вони вийдуть до того, як доберуться до міста зі знаменитою аркою. Він спробує напасти на слід там.
  
  Як вона і передбачала, це засвітило би його перед камерами спостереження і викликало підозри. Якщо їй пощастить, його виявлять і заарештують протягом двадцяти чотирьох годин.
  
  Професією Еллісон Паркер був інженер. Вона систематично вирішувала свої професійні завдання. Марті Хармон сказав про неї, що вона була, можливо, найбільш цілеспрямованим і ефективним людиною, якого він коли-небудь зустрічав. Вона почервоніла, коли він вимовив ці слова на церемонії нагородження.
  
  “Але Еллісон пропонує щось більше. Її креативність ".
  
  Вона знову почервоніла.
  
  За це вона повинна була дякувати кумира: знаменитого Біллі Коена, професора інженерної справи Техаського університету в Остіні.
  
  Вона прочитала його епохальну книгу "Обговорення методу" дюжину разів. Це була біблія для вирішення інженерних завдань. Він писав:
  
  Інженерний метод - це використання евристики для досягнення найкращих змін в погано зрозумілої ситуації з використанням наявних ресурсів.
  
  Евристичний метод був методом вирішення проблем, який не претендував на досконалість: як метод проб і помилок, обґрунтоване припущення.
  
  Суть полягала в тому, що ви рідко могли знайти ідеальне рішення проблеми. Ви почали, пробуючи то одне, то інше, і поступово прийшли до відповіді, який був достатнім.
  
  Саме з допомогою евристики вона винайшла S. I. T. trigger і унікальний резервуар для зберігання палива для Pocket Suns.
  
  І Коен припустив, що поняття "інженерія" набагато ширше, ніж його промислове або наукове визначення. Всі ми інженери, сказав він, у всіх аспектах нашого життя.
  
  Саме цей метод вона використовувала, щоб придумати план втечі від свого колишнього чоловіка.
  
  В її голові склалося кілька рішень. Вона проаналізувала, встановила пріоритети, протестувала моделі і наслідки кожної з них.
  
  Відкидаю, відкидаю, вигадую ще один. Знову відкидаю.
  
  Зрештою, вона повірила, що знайшла найкраще рішення в даних обставинах.
  
  Не ідеально. Потрібні подальші уточнення.
  
  Але це був тільки початок.
  
  Тепер вони мчали на північ по 55-ій вулиці, вона пила каву з пригорілим смаком, але присмачений горіховими вершками, а Ханна - дієтичну Пепсі. Її дочка вважала себе товстою, але це було зовсім не так. Занепокоєння, однак, не досягло того тривожного рівня, про який Паркер читала на веб-сайті своєї школи чи бачила по телевізору зображення тіла дівчаток в Instagram та інших соціальних мережах.
  
  Паркер окинув поглядом краєвид. Економічний спад і забруднення навколишнього середовища в Кеноа завдали удару по промисловому серцю Феррингтона. Але світі більше не потрібні були ці гіганти початку двадцятого століття, і тут можна було знайти не тільки кілька невеликих складів і фабрик. Там була довга смуга темряви, потім у поле зору з'являлося гофроване одноповерхова будова, перш ніж вони знову занурювалися в пустку.
  
  По радіо передавали станцію, що входила в Топ-40. У золотого седана був SiriusXM, але Паркер не згадала про це своїй дочці. Вона зупинилася на FM. Вона точно знала, що машину можна відстежити за її розважальної системи, а супутникові запису залишають більше даних, ніж наземні. Вона дізналася про це від свого чоловіка-поліцейського, а з цього кримінального шоу.
  
  Ханна вивчала приладову панель автомобіля. Паркер очікував, що вона буде скаржитися, що в ньому не так багато зручностей, як у "Тойоті", але цього не було.
  
  Але дівчина здивувала її, посміхнувшись і прошепотів: "Мила".
  
  "Тобі це подобається?"
  
  Дівчина виглядала сором'язливою. "Частково я, ти знаєш".
  
  Паркер теж посміхнулася. У шістнадцять років, коли їй належало отримати водійські права, дівчина думала про те, яку машину купить їй мати.
  
  "Який колір я можу взяти?"
  
  Це буде залежати від того, що продається в CarMax, Carvana або на місцевій стоянці уживаних автомобілів за розумною ціною. Але, не бажаючи наражати на небезпеку невелику розрядку між ними, Паркер сказав: “Я впевнений, що воно буде будь-якого кольору, який ти захочеш. Крім багряного. Або амарантового ".
  
  "Що?" Ханна спохмурніла. "Це не по-справжньому".
  
  “Так, це він. Якийсь червоно-рожевий. Виходить з квітів амаранту". Вона кинула на дочку захоплений погляд. “О, зачекай! Я знаю! Що тобі потрібно, так це машина coquelicot ".
  
  Ханна захихотіла.
  
  "Почекай!" Прошепотіла Паркер, сама сміючись. "Гамбож... "
  
  "Підробка, фальсифікація, підробка!"
  
  "Реально, реально, реально!" Паркер збиралася сказати "подивися це", але вчасно згадала, що вона заборонила дівчині виходити в Інтернет.
  
  Ганна не могла говорити через сміху, а серце Паркера було готове розірватися від щастя.
  
  Кожен з них з'їв пончик "Хостесс крамбл", шматочки якого скотилися з їх грудей на коліна. Через мить, зробивши кілька ковтків, дівчина посерйознішала. “Я б хотіла червоний або жовтий. Вони гарячі.
  
  Паркер не знала, що таке "гаряче", але вона не стала заперечувати проти відтінків. Вони були більш помітні вночі і в погану погоду.
  
  Вона також знала, що ці два кольори частіше ставали мішенню поліції, ніж будь-який інший. Думка, яка призвела Джона в захват і трохи охолодила радість.
  
  Судячи за показаннями її нового телефону, було 6:24. Скоро вони зупиняться в маленькому немережевому мотелі. Вона заплатить готівкою. Вона могла б доїхати до кінцевого пункту призначення сьогодні ввечері — ще дві години. Але її план полягав у тому, щоб переконатися, що її колишній не здогадується, куди вона може звернутися.
  
  Якщо через два дні Джон не з'явиться, вони продовжать шлях на північ, до того, що вона називала своїм "безпечним будинком".
  
  Якщо б до того часу його не заарештували повторно.
  
  Де він зараз?
  
  Про що він, випадково, думав у цей момент?
  
  Наскільки він був п'яний?
  
  Наскільки він був розлючений через те, що не застав її в орендованому будинку?
  
  Не треба. Думай. Про нас. IT.
  
  І немов це було чарівне заклинання, з'явилося зображення морського коника.
  
  Як і металевий присмак крові у неї в роті.
  
  Її ридання.
  
  Чому ти так робиш зі мною?
  
  Удар пістолета поранив їй щелепу.
  
  В—
  
  "Що?" Запитала Ганна.
  
  Паркер повернувся до неї.
  
  "У тебе такий дивний вигляд".
  
  “ Нічого. Просто думаю, де б нам зупинитися на ніч.
  
  Ханна деякий час продовжувала пильно дивитися на неї.
  
  Останнім часом обмани відбувалися все частіше. Маленька, але брехня є брехня . . .
  
  По обидві сторони дороги тягнулися ліси з чорних дерев, поля з зів'ялою травою, кукурудзяної і пшеничної стерней. З'являлися і зникали покажчики миль. Вона подумала про математичному аналізі, назва якого походить від латинського слова, що означає "маленький камінчик", і послалася на що існувала в Стародавньому Римі практику використання маленьких камінчиків для вимірювання відстаней. З усіх математичних дисциплін Еллісон Паркер любила цю найбільше і щодня використовувала її у своїй роботі.
  
  Ханна була менш оживлена; вона б відчула настрій матері. Паркер злегка додала швидкість на пустельному двосмуговому шосе. Сонце зайшло. Запашним осіннім ввечері хмари були низькими і швидко насувалися суцільним покривалом. Вітер зривав листя з гілок, і кидав їх вниз, де вони знову кружляли у бурхливому сліді за автомобілем.
  
  "Це страшно", - сказала дівчина.
  
  Так воно і було.
  
  “Я втомився. Скільки ще?"
  
  Еллісон Паркер не знайшлася, що на це відповісти. Все, що вона знала, це те, що кожна миля, яку вона прокладала між ними двома і Джоном Мерриттом, здавалася подарунком.
  
  OceanofPDF.com
  23
  
  Детектив був молодий, з коротко остриженными волоссям, які щільно прилягали до голови, майже такими ж, як у Шоу, хоча і каштановими. На ньому були чорні брюки і синя сорочка, а з розстебнутого коміра звисав червоно-чорна краватка - вираз, якого Шоу ніколи не розумів.
  
  У Данфри Кемпа було трикутне статура, і його м'язисті руки пробували бавовна сорочки. У коледжі він займався боротьбою, улюбленим видом спорту Шоу.
  
  Розмовляючи по телефону, він підняв очі, моргнувши, коли Шоу села на єдиний вільний стілець. Два інших були завалені паперами. Його кивок головою на знак привітання був натягнутим.
  
  Кабінет Кемпа знаходився на другому поверсі поліцейського управління Феррингтона, вздовж довгого коридору, призначеного, як пояснювалося на табличках, для розслідувань і адміністрації. Однак комірчина могла бути комори. На його столі, у зелених стін, на коричневому килимі і на двох третинах стільців громадилися пошарпані папки-гармошки з манільської папери і коричневого кольору. Повинно бути, їх було двісті. І ще стопки розрізнених паперів. На стіні висіла біла дошка — це була блок-схема розслідування справи серійного вбивці-двірника з особами жертв.
  
  Кемп відключився і запитав: "І це...?"
  
  Жінка в синій уніформі принесла ще дві папки. Кемп з тривогою оглянув їх.
  
  “ Колтер Шоу.
  
  “ Ви працюєте на Марті Хармона. Служба безпеки?
  
  Це було досить близько.
  
  "Абсолютно вірно".
  
  “І це за... ? "
  
  Ще одна бджола з дзижчанням влетіла в офіс і принесла ще кілька папок. Не дивно, що хлопцеві було важко закінчувати речення. Шепіт: "О, чорт".
  
  Шоу продовжив розповідь. “Я намагаюся знайти дружину і дочка Джона Меррітт. Як я розумію, ви зайнялися цією справою".
  
  Кемп глянув на Шоу краєм ока. В цьому не було нічого оманливого. Здавалося, це був просто його природний кут зору. “Справа в тому, що, чесно кажучи, я не розмовляю з цивільним, але капітан сказав, що це для містера Хармона. І я не знаю, чи відомо вам, але він ніби рятує місто ".
  
  "З-за води".
  
  “Так, сер. Але факт в тому, що насправді ніякого діла немає. Джон тільки що говорив про те, що заподіяв їй біль ".
  
  "Вбивав її", - поправив Шоу і зазначив, що детектив назвав ім'я Меррітт.
  
  “Але він був звільнений за законом і не здійснював ніяких явних дій. Це ключове слово. Явний ".
  
  “Тоді ви не знаєте про порушення судової заборони. Він був у неї вдома".
  
  Постукуючи своїми великими пальцями по товстій папці, він стримано насупився. “Я чув це від її адвоката, містера Стейна. Але він не міг з упевненістю сказати, що Джон знаходився в радіусі тисячі футів від будинку. І її не було вдома.
  
  “ Значить, ордери на арешт немає?
  
  “Ні. І ми насправді нічого не робимо у зв'язку з подібними порушеннями. Навіть не впевнений, що наказ може бути виконаний, якщо її не було вдома".
  
  "Так і є", - сказав Шоу. Він не зміг втриматися від запитання: "Це тому, що це Джон Меррітт?"
  
  Його мовчання означало "так". Але у відповідь він обвів поглядом кімнату, запрошуючи Шоу приєднатися до нього. “Як ви можете бачити, сер. Ми повинні розставити пріоритети. Я веду справи про зґвалтування, вбивства і наркотики. Я зловив частина справи холоднокровного серійного вбивці. І підпал."
  
  “За всіма даними, детектив, він соціопат. Як і ваш серійний вбивця. Один з ув'язнених сказав, що він говорив про вбивство-самогубство. Сподіваюся, ви розумієте, наскільки вони можуть бути в небезпеці".
  
  "Я знаю, сер".
  
  Шоу сказав: “Я подзвонив у в'язницю. Я хотів поговорити з його психотерапевтом. Мені ніхто не передзвонив".
  
  Кемп сказав: "Отже, вони перешкоджають, тому що недостатньо ретельно обстежили його перед випискою". Потім він замовк, подумавши, що, можливо, не хоче ділитися цим вголос, хоча це було очевидно.
  
  Величезні плечі піднялися і опустилися. “Факт в тому, що психіатри все одно не розмовляють. Привілей, знаєте".
  
  Шоу сказав: "Привілей лікаря і пацієнта порушується, якщо пацієнт повідомляє лікаря, що має намір заподіяти комусь шкоду".
  
  “Ну, я думаю, що ні. Інакше ми б почули, і це було б в досьє. Чого немає".
  
  “ Не могли б ви подзвонити в окружну прокуратуру?
  
  Кемп трохи завагався і сказав, що так і зробить.
  
  Шоу здивувався, чому йому захотілося подякувати співробітника правоохоронних органів за те, що він просто виконував свою роботу.
  
  “ І ви подасте документи на ордер на порушення судової заборони?
  
  "Я займуся цим".
  
  Хтось наблизився в коридорі, і Кемп з гримасою подивився у бік своєї двері. Але офіцер пройшов мимо, навіть не глянувши на нього.
  
  “ І внести імена Еллісон і Ханни у списку зниклих без вести?
  
  Ще один косий погляд. “ Добре. Як давно вони пропали?
  
  "Офіцер ..." Шоу на мить замовк. "Я намагаюся убезпечити Еллісон і Ханну".
  
  Персоналізіруя їх, використовуючи їх імена. Трюк, який він використовував у бізнесі винагороди, коли розмовляв зі свідками мимоволі.
  
  "І я гарантую, що Меррітт спробує вбити їх".
  
  Кемп дивився на стіну папок. “Факт в тому, що заява про зникнення людини і бровою не повів би. Ніхто на нього не дивиться. Але одну річ я міг би зробити ... " Кивок самому собі. "Уяви як це втеча важливих свідків". Тепер ніяких косих поглядів. Він подивився прямо в очі Шоу. “Це приверне належну увагу. Можливо. Не можу сказати напевно".
  
  “ Спасибі, детектив. Якщо знайдете їх, зателефонуйте мені, будь ласка. Я не хочу, щоб вони були в одному з ваших конспіративних будинків.
  
  Він розсміявся. “Конспіративна квартира. Так, точно".
  
  Бюджетний питання, припустив Шоу.
  
  Потім погляд Шоу впав на коричневу папку-гармошку. На вицвілій білій стрічці збоку було написано: Меррітт. 399407.
  
  "Чи можу я поглянути на це?"
  
  Кемп вагався. Шоу знав, що прохання переходить всі межі. Але він просто подивився в темні очі чоловіка.
  
  Одна з масивних рук висунула його вперед.
  
  Він відкрив папку і перегорнув вміст, яке включало розслідування торішнього побиття при обтяжуючих обставинах. Він не думав, що зараз це може бути чимось корисним у його пошуках жінки і дівчинки. Він просто хотів подивитися, що сталося під час нападу.
  
  Колтер Шоу не був новачком у насильстві. Він був свідком цього, пережив це і викликав це. Але фотографії особи Еллісон Паркер було важко розгледіти. Шкіра була очищена від крові, але на комірі і, якщо придивитися, на волоссі було багато темно-коричневих плям. Найбільше турбувала порушена симетрія її особи. Меррітт ткнув її своїм табельним пістолетом у щоку і зламав її, змінивши тектонічну структуру кістки.
  
  Не менш тривожними були сльози, искажавшие ідеальні лінзи її очей.
  
  Він закрив папку і відсунув її. Він витягнув картку з кишені джинсів і простягнув детективу. Вона поїхала не в ящик стола, а на місце поряд з клавіатурою свого комп'ютера.
  
  Він ще раз подякував Кемпу і піднявся, залишивши його з величезною кількістю папок.
  
  Чи була ця зустріч корисної або немає?
  
  Його відповідь була такою: лише двадцять відсотків.
  
  Тим не менш, іноді найменш ймовірні підходи приносили неоціненну користь. Отже, ви все одно їх використовували.
  
  Факт такий.
  
  OceanofPDF.com
  24
  
  Автобуса немає.
  
  Цього не сталося.
  
  Джон Меррітт був в "Макдоналдсі", на перетині перехрестя округу Крос і шосе 55, розгублено спостерігаючи за приходять та уходять відвідувачами.
  
  Автобуса не було. Його колишня взяла напрокат машину. Він був впевнений на дев'яносто п'ять відсотків.
  
  Детройт, Сент - Луїс...
  
  Ні те, ні інше.
  
  Вона була точнісінько як та шахрайка, яку він вбив, придумала план, покликаний всіх обдурити.
  
  Вона купила квитки — він зрозумів це по виразу обличчя службовця — і залишила "Тойоту" ніби як, але не зовсім захованої, а потім пішки попрямувала від терміналу в один з найближчих агентств з прокату автомобілів. Він роздумував, чи не зайти всередину, але вирішив, що зайшов занадто далеко в своїх фальшивих поліцейських штучках. Автобусний службовець, можливо, вже зателефонував комусь в управління поліції штату.
  
  Він припаркував вантажівка впритул, щоб мати хороший огляд на будь-яку загрозу, що наближається. Це була звичка. Джон Меррітт нажив собі безліч ворогів у своєму минулому житті, починаючи з тих, хто сидів у наркопритони, і закінчуючи будівлею окружної адміністрації — і не тільки. Вороги, які хотіли б його смерті з помсти або, можливо, з якоїсь іншої причини. Іронія долі, подумав він зараз. З перших днів їхнього шлюбу він попереджав Еллісон бути пильною і захищатися. Зараз вона напевно зайняла таку ж позицію, щоб вислизнути від нього.
  
  Шматочок бургера, ковток содової. Гаразд, подумай...
  
  Вона за кермом. По-перше, як далеко сьогодні ввечері і як далеко завтра? І в якому напрямку?
  
  Ставало пізно. Він припустив, що периметр повинен бути приблизно в сотні миль від дому. Вона зупиниться де-небудь у цьому колі.
  
  Що стосується напрямку, то вона вирушила на північ; він припустив, що вона продовжить рухатися в тому ж напрямку, і маршрут 55 був найбільш ефективним вибором.
  
  Щось було в тому напрямку, що-те, що пропонував захист.
  
  Що це було?
  
  Куди могла б утекти втекла дружина?
  
  На розум прийшло кілька варіантів.
  
  Її друзі. Ймовірність? Небагато. Він знав, більшість людей, з якими вона була близька. Знав також їх адреси або міг легко знайти їх. Вона не стала б піддавати їх ризику.
  
  Її мати. Вірогідність: невелика. О, вони могли скрутити з 55-ї на I-70, потім на захід. Але Рут була більш ніж у тисячі миль звідси, а це довгий і ризикований шлях. Вони були беззахисні на цих дорогах. Занадто легко зупинитися поруч і стріляти через вікна.
  
  Кемпінг. Вірогідність: так собі. Усією сім'єю вони побували в дюжині кемпінгів. Це не було по-справжньому важко, але Еллісон знала, як ставити намети і готувати на похідних печах. Проти цього виступала Ханна. У вісім років вона була в захваті. Інтуїція підказувала йому, що шістнадцятирічна дівчина, якій вона стала, накладе вето на прогулянки на свіжому повітрі.
  
  Мотель в глушині. Вірогідність: висока.
  
  Жіночий притулок. Вірогідність: висока. Кілька разів, коли він був у запої і громив будинок, вони з Ханною збігали в один з них. Можливо, вона вчинить так само і зараз. Це було б розумним рішенням. У більшості з них була озброєна охорона, зазвичай вільні від чергування копи.
  
  Її друзі, яких він не знав. Вірогідність: висока. Це могли бути люди з офісу, доступ в який йому фактично заборонили після декількох інцидентів.
  
  З трьох найбільш ймовірних варіантів він вирішив, що найкраще шукати притулок і невідомих друзів. Теоретично мотель був хороший, але знайти його було практично неможливо. Будинок Райан допомагав, але його контакти були в основному в урядових вуликах. Еллісон знаходила немережевий готель і реєструвалася під вигаданим ім'ям, розраховуючись готівкою.
  
  Отже: притулок або друзі.
  
  Він з'їв трохи бургера, випив трохи газованої води, розмірковуючи.
  
  Що ж, час було критичним. Він не міг зробити і те, і інше. Він прийняв рішення. Він сам спробує розшукати будь-яких невідомих друзів. Що стосується притулку, він передасть цю роботу іншим. Зрештою, це були його гроші, які він витрачав.
  
  OceanofPDF.com
  25
  
  Молл відкинулася на спинку водійського сидіння Transit, спостерігаючи за оптичною ілюзією: чотири автомобільні шини, закріплені під кутом сорок п'ять градусів і обертаються навколо вертикальної опори. Здавалося, вони обертаються чарівним чином.
  
  Це діяло гіпнотично.
  
  Вони з Десмондом перебували на парковці торгового центру в півтора кварталах від орендованого будинку Еллісон Паркер на Мейпл-В'ю, де вони пробули кілька годин після того, як втекли дружина і дочка Меррітт.
  
  Робота була припинена, оскільки вони чекали подальших інструкцій.
  
  Який, можливо, в даний момент надходить; його телефон загудів від повідомлення. Він прочитав його, пробурмотівши: "якраз вчасно".
  
  "І що?"
  
  Він прибрав телефон. “Меррітт думає, що вони могли відправитися в притулок. Ми повинні їх перевірити".
  
  “ А... О, для жінок, які зазнали побоїв.
  
  “Про що ти думав? Торнадо?"
  
  - Чому саме там? - запитав Десмонд.
  
  “Вона була в одному з них. Вона може повернутися. Має сенс ... До Світанку".
  
  Вербальний твк може бути веселим. Це також може бути незначна непристойність.
  
  Жоден з чоловіків не був радий, що колишня дружина і дочка вирушили в дорогу.
  
  "Це було не дуже розумно з боку Меррітт - налякати їх".
  
  Сталося так, що Молл подумав своєму партнерові "Іноді": "Чи ти міг би приїхати до мене вчасно, і ми могли б скласти дамам компанію у них вдома, поки не приїде Меррітт. Однак він цього не сказав. У чому був сенс? Примхливий Десмонд був дратівливим Десмондом.
  
  Молл вийшов в Інтернет на своєму iPhone і перевірив адреси притулків у місті. Він вибрав найближчий, який знаходився на північ від Феррингтона — в тому напрямку, куди, за словами Меррітт, вони прямували. Він включив передачу та виїхав на дорогу.
  
  Десмонд розглядав гілку верби, яскраво-зелену, близько вісімнадцяти дюймів завдовжки. Вона була свіжою вологою і рівно обрізаної з обох кінців. Він почав постукувати по ній рукояткою свого відкритого ножа SOG з закривається лезом.
  
  Тонк, тонк, тонк кому-то могло набриднути, але Молл це начебто подобалося.
  
  "Що він робить?"
  
  “Меррітт? Прослідковую якусь іншу зачіпку".
  
  Тонк, тонк.
  
  Особа Десмонда віщувало чергову неприємність.
  
  “Передбачалося, що це буде на швидку руку, а потім барбекю. Я фантазував про реберцях. Скільки часу це триватиме? У мене є бізнес, ти знаєш." Десмонд відмивав гроші через приналежну йому стоянку уживаних автомобілів. Він знав, що робив. Де ще в світі Subarus 1998 року продавався за 250 тисяч доларів?
  
  У Молла теж були проекти. Хоча йому подобалася штучна фарбування, робота в спецслужбах зробила його незамінним фахівцем з утилізації тел — тих, що були зроблені або з Десмондом, або іншими клієнтами. В даний час йому потрібно було виконати завдання, пов'язане з певним Едгаром Бартом, потенційним викривачем, який був замерзлим і задубілим, закутаною в брезент і схованим у хатині в Ралстоне. Ідея полягала в тому, що Едгара залишать у якому-небудь недоступному для пошуку місці по дорозі в Акрон, куди Молл доставить розфарбований диван. Він планував поїхати ближче до вечора.
  
  Але тепер ...
  
  Його шия і руки занили, і він ще раз побризкав бенадрилом. Краще.
  
  Десмонд уважно оглянув вербову гілку. Він поклав її і дістав телефон. Молл зазначила, що він переглядав повідомлення про роботу, особливо фотографії Еллісон Паркер та її дочки.
  
  Вони запам'ятали, як виглядають самки. Мало сенс бути абсолютно впевненим у своїй меті. Коли ви полюєте на вальдшнепа, ви ж не хочете помилково взяти перепела не в сезон.
  
  Молл помітила блиск в очах Десмонда, коли він переглядав знімок Еллісон Паркер в повний зріст.
  
  У цієї людини була така звичка ...
  
  “ Ні, - відповіла Молл.
  
  Десмонд телефон поміняв на "гілку верби". Він знизав плечима. “ Людина може мріяти, чи не так?
  
  І знову почалося "тук-тук-тук".
  
  OceanofPDF.com
  26
  
  Еллісон Паркер оглядала нещасні ліжка в нещасному номері 306 мотелю Sunny Acres, чия яскрава рожева табличка "вакантне" служила маяком в страшній ночі і манила їх до укриття.
  
  Приміщення було убогим і зношеним, вікно тріснуло, рама і водостічні жолоби потребували фарбування. Відкривався вид на парковку і паркан із сітки-рабиці, сітка якого була забезпечена рейками, які закривають вид на Залишки майна Бадді.
  
  "Отже, до цього дійшло", - подумала вона.
  
  "Тут?" Запитала Ганна.
  
  Сум'яття дівчини було повною протилежністю її радісної реакції на взяту напрокат машину.
  
  Стіни, пофарбовані у білий колір, потребували іншому покритті. Світла, подряпана, потерті меблі. Промисловий темно-синій килим, як раз такого відтінку, щоб замаскувати плями, хоча він значною мірою не впорався зі своїм завданням. Лампа з двома розетками і однією лампочкою. Два двоспальні ліжка, навіть не королівські. Пахло затхлим повітрям і потужним миючим засобом.
  
  "На даний момент цього вистачить".
  
  Дівчина ще раз перебільшено зітхнула.
  
  "Ми вирушаємо в пригода".
  
  Колись це викликало посмішку на обличчі дівчинки - коли вона була молодшою і сім'я збиралася відправитися в зоопарк, тематичний парк, в похід.
  
  Зараз такої реакції немає.
  
  Паркеру навіть в голову не прийшло згадати Грінстоун, міфічний замок, в якому вони насолоджувалися читанням перед сном. Якими далекими були ті дні ...
  
  "'На даний момент'?" Запитала Ханна, її голос звучав роздратовано. "Скільки це триватиме?"
  
  "Недовго".
  
  Тепер зітхання іншого порядку.
  
  Вони закінчили заносити свої сумки.
  
  Паркер включила кондиціонер. В кімнаті було не так вже жарко, але вона хотіла заглушити липкий шум руху по шосе 92, в основному вантажівок. Це здалося їй нав'язливим і, з якоїсь причини, гнітючим.
  
  Вона збиралася повністю розпакувати речі. Еллісон Паркер, організована до крайності, завжди робила це, коли подорожувала, і ніколи не була задоволена життям без валіз. Але їй прийшло в голову, що Ханна могла б зробити висновок, що "поки" може тривати довше, ніж дівчина сподівалася.
  
  Тим не менш, поки Ханна переглядала основні станції кабельного телебачення, Паркер ризикнула піддатися пильній увазі і зібрала туалетні приналежності у ванній, а сякий-такий одяг повісила в шафу. Кавоварка Keurig, що стояла на столі, здавалася в робочому стані, і там були стручки, термін придатності яких, як вона припустила, був віддаленим, якщо такі взагалі були. Сливочник був порошкоподібний. Її пронизало спогад — незабаром після того, як вони з Джоном одружилися, і вони запросили на вечерю його лейтенанта з FPD. Вона зрозуміла, що для пирога, який вона збиралася спекти, не було молока. Для неї було важливо приготувати смачну їжу, але на те, щоб сходити в магазин за квартою, пішло б надто багато часу.
  
  Паркер сказала Джону, що у неї є ідея, і приготувала чашку "молока", змішавши теплу воду і каву мате.
  
  За вечерею дружина керівника з'їла це ласощі і з'їла другу порцію. Потім вона попросила рецепт, вголос дивуючись, що робить його таким особливим. Паркер і Меррітт обмінялися посмішками. "Є секретний інгредієнт", - сказала вона.
  
  Це спогад раптом приголомшив її, і на очі навернулися сльози. Вона глянула на Ганну, щоб подивитися, помітила це дівчина. Вона цього не помітила, і Паркер швидко витерла їх.
  
  На вечерю: Бургер Кінг (hannah's the meatless selection). Вони розігріли сендвічі і цибульні кільця в мікрохвильовці, які вона хотіла почистити, але потім перестала турбуватися.
  
  Ханна, здавалося, насолоджувалася їжею, витратившись, для різноманітності, на ванільний молочний коктейль.
  
  Для Паркера все було просто паливом.
  
  U-235 спонтанно прийшов на розум.
  
  Вона зібрала порожні пакети і обгортки і засунула їх у занадто маленький контейнер для сміття.
  
  "Іди прийми душ".
  
  "Мама... "
  
  "І твої зуби".
  
  "Я не принесла нічого... "
  
  Паркер простягнула дочки нераспечатанную коробку "Хреста" і запечатану щітку.
  
  Дівчина зітхнула ще раз, але цей видих вписався в стандартну програму нічних ігор матері і дочки.
  
  Все добре.
  
  Як тільки двері зачинилися, Паркер порилася в сумочці і витягла чорний конверт розміром приблизно дванадцять дюймів на три і досить товстий. Він був зроблений з полікарбонату і був вогнетривким. Навіть температура вище двох тисяч градусів ніяк не вплинула б на вміст.
  
  Коли вона перевела в готівку чек у Першому федеральному банку на Картер-Гроув після втечі від Джона в той день, вона попрямувала прямо до своєї банківській комірці — тільки до своєї, більше нікому не відомої, — дістала конверт і сховала його в сумочку. Вона взяла автобус, а не свою звичайну шкіряну сумку. Це був би цікавий вибір для простого доручення щодо інкасування чека, але дівчина цього не помітила.
  
  Погляд на двері, вухо до душової кабіни. Потім Паркер з гучним тріском підняв клапан на липучці і розстебнув блискавку. Всередині були десятки документів і флеш-накопичувач. Вона підключила запам'ятовуючий пристрій до USB-порту свого ноутбука і, відкривши зашифрований контейнер на своєму накопичувачі, вибрала тридцять файли — текстові і JPG—фотографії - і скопіювала їх на накопичувач. Коли планка сягнула ста відсотків, вона витягла його. Потім вона написала записку на верхньому документі, швидко роблячи позначки своєю недбалою рукою. Потім паперу і флешка повернулися в значний конверт.
  
  Знову взяти його, вона встала і, переконавшись, що вода все ще тече, вийшла на вулицю і поспішила до машини.
  
  Там вона сунула конверт у відділення для рукавичок і закрила його.
  
  Вона повернулася в кімнату, зачинила двері і відкинулася на спинку ліжка, потягуючи дієтичну колу. Її серце шалено калатало, а дихання стало важким. Повільно, не відриваючи очей від телешоу, яке вона не дивилася, Еллісон Паркер почала заспокоюватися.
  
  Вона зрозуміла, що більша частина спокою виходила від її впевненості в тому, що вміст її секретного конверта не постраждає від пожежі, повені і будь-яких інших катастроф, за винятком — вона не могла не думати — ядерних.
  
  OceanofPDF.com
  27
  
  Колтер Шоу сидів у нерозподіленому кабінеті у відділі безпеки першого корпусу Harmon Energy Products.
  
  Його високотехнологічне ергономічне крісло стояло перед столом зі скляною стільницею, на якому стояли комп'ютер, який в даний момент дрімав, а також його блокнот і ручка. Він перегорнув сторінки, читаючи свій почерк. Соня Нільссон грала роль приватного детектива, опитуючи працівників, які знали Паркера, і вона постачала його фактами щодо їх можливих зачіпок, яких було не так вже й багато.
  
   Джон Меррітт, 42 роки, колишній чоловік Еллісон Паркер, 42 роки. Звільнений з-під варти в окрузі Тревор, дострокове звільнення. Відбуває 36 місяців за напад та нанесення побоїв з застосуванням смертоносної зброї, яка заподіяла тяжкі тілесні ушкодження. Паркер повідомила поліції, що Меррітт сказав, що мав намір убити її. В рамках угоди про визнання вини штат зняв звинувачення в замаху на вбивство.
  
   Меррітт працював у правоохоронних органах. Шістнадцять років тому починав новачком у відділі звичаїв, вуличних злочинів, наркотиків, десять років тому отримав звання детектива, в основному займався корупцією та організованою злочинністю. Був нагороджений. Скарг на продуктивність не було приблизно три роки тому.
  
   Після звільнення Меррітт з'явилася інформація про те, що він сказав іншим ув'язненим в окрузі, що, коли його звільнять, він збирається знайти Еллісон і вбити її.
  
   Меррітт зловживав опіоідами і алкоголем. За роки, що передували його арешту, поліція десятки разів навідувалася до оселі подружжя, але арештів не проводилося. Меррітт час від часу відвідував різні 12-крокові програми. Безуспішно. Не відвідував протягом року до нападу, яке призвело до його арешту.
  
   У Меррітт і Паркера є одна дитина, Ханна. 16.
  
   Еллісон - старший інженер-ядерник Harmon Energy Products. Має допуск до національної безпеки. Винайшов S. I. T. trigger (прототип вкрадений, але відновлений) і контейнер для транспортування паливних стрижнів, ключ до продукту компанії, невеличкого модульним реактору, який отримав торгова назва Pocket Sun.
  
   Мотив бажання вбити Еллісон невідомий. Можливо, помста. Можливо, тим, що вона знала про нього те, що він не хотів би, щоб стало відомо. Можливо, це було мотивом для початкового нападу в листопаді минулого року. Ніхто з опитаних не знав, якими можуть бути ці факти.
  
   Меррітт характеризується як класичний соціопат. Чарівний і високоефективний, з одного боку, лютий і схильний до вбивства - з іншого.
  
   Наказ про звільнення визнаний недійсним і виданий ордер на його арешт за порушення судової заборони шляхом проникнення на територію її власності сьогодні. Поліція Феррингтона вважає це незначним порушенням і не проводить активного розслідування через брак робочої сили і сприятливою історії Меррітт в департаменті у минулому.
  
   Ім'я Меррітт, марка і номерний знак автомобіля розіслані по всьому округу. Він їздить на білому пікап Ford F-150 з маркуванням JKT345. Невідомо, чи є у нього інший транспортний засіб.
  
   Місцезнаходження Меррітт невідомо.
  
   Її адвокат Девід Стейн не знає, де знаходяться Еллісон і Ханна.
  
   Електронні листи Марті Хармону і Рут Паркер, її матері, надіслані з її телефону, не містять жодних вказівок на те, куди вона могла податися.
  
   Профіль Еллісон Паркер Re: можливе місцезнаходження.
  
   oЗазвичай воліє пляжі всередині країни, тобто кемпінг. Володіє елементарними навичками роботи на свіжому повітрі, достатні для виживання в помірну погоду, як зараз.
  
   oВідсутність фізичних умов, що впливають на подорож (це відноситься і до дочки).
  
   oУ доброму здоров'ї, спортивний, плавець.
  
   oЗа кермом сірої Toyota 4Runner з биркою RTD478.
  
   oЙмовірно, беззбройний.
  
   Детектив поліції Феррингтона Данфри Кемп веде розслідування, але докладає мало зусиль, щоб знайти Меррітт. Його ім'я і автомобіль розіслані по всьому округу. Як і Еллісон і Ханна. Ні одному з польових детективів не доручили пошуки ні того, ні іншого.
  
   Всі відомі сайти Еллісон і Ханни у соціальних мережах закриті. Телефон Еллісон більше не активний. Облікові записи електронної пошти можуть бути активні, але вона не відповідає на повідомлення, відправлені Хармоном або її матір'ю.
  
   Соня Нільссон бере інтерв'ю у колег Элли Паркер. Ніхто не припустив, куди вона могла поїхати. Ще більше об'єктів для контактів. У Паркера немає родичів в цьому районі.
  
   Мати Джона Меррітт живе в Канзасі; батько помер. Мати повідомила, що вона нічого не чула ні про свого сина, ні про Еллі Паркер, з якою вона була в дружніх, хоча і далеких відносинах.
  
  Він двічі перечитав свої записи. Цього було достатньо для довідки.
  
  Невгамовний Чоловік був невгамовним.
  
  Шоу встала і попрямувала до кабінету Соні Нільссон. Вона розмовляла по другому з двох своїх телефонів, не фірмовому. Її розмова здавався серйозним.
  
  Вона підняла очі.
  
  Він сказав їй: “Йду. Повернуся через годину або два".
  
  Вона кивнула і знову перемкнула свою увагу на дзвінок.
  
  Шоу витягнув з кишені ключі від мотоцикла і попрямував до ліфта, минувши кілька барвистих зображень Кишенькових Сонць. Яскраво-жовті лінії розходилися від купола блоків назовні, нагадуючи Шоу ні про що так сильно, як про промені, що виходять з голів християнських мучеників на середньовічних картинах, коли вони ось-ось зустрінуть свій кінець.
  
  OceanofPDF.com
  28
  
  Він знову припаркувався на перехресті Округів - тепер вже без ризику, що вона спустить шини, — і рушив по тому ж маршруту, по якому їздив раніше вдень, через ліс за її будинком.
  
  Джон Меррітт оцінив місце: досить миле. Маленьке. Басейн, звичайно. У неї повинен бути свій басейн.
  
  Він уявив собі морського коника ...
  
  Сніг ...
  
  Забризканий її червоною кров'ю.
  
  Потім він відкинув спогади і прослизнув до задніх дверей.
  
  Щасливчику РЫДВАНУ пощастило ще раз.
  
  Його колишня і дочка виїхали так швидко, що забули замкнути двері та вмикати сигналізацію. Лампочка на пристрої загорілася зеленим. Він увійшов всередину. Він збирався пройти з кімнати в кімнату, щоб запнути штори, але це зробила його дружина. Схоже, він все ще був параноїком.
  
  Коробки були складені охайними рядами біля стіни, кожна акуратно позначена - на відміну від магазину "Ю-Стор", де вона безладно розкладала речі по контейнерах. Третя спальня була від підлоги до стелі заставлена коробками і вішалками з одягом.
  
  Вона взяла з собою тільки найнеобхідніше. Куди вона планувала переїхати на постійне місце проживання? За місто? В інший штат? Її робота була важлива для неї, але були й інші компанії з виробництва мініатюрних реакторів. Він згадав, що хтось намагався вкрасти її.
  
  Убоге, та, житло для перехідної життя. Тим не менш, вона створила певний комфорт; будинок був по-домашньому легким. Зрізані квіти, справжні, стояли в півдюжини прозорих скляних ваз. Ламіновані підлоги покривали східні килими macy's. На стінах висіли фотографії. Тут були представлені всі родичі, окрім нього. Вона зробила те, що робили радянські диктатори. Чистка.
  
  Почався обшук.
  
  Спальня його колишньої дружини була одночасно і її кабінетом.
  
  Її ноутбук зник, а робочий стіл був заблокований. Він знайшов старий телефон, який пам'ятав, Nokia flip. Він згадав, що це був її другий телефон — і про нього вона йому не казала, — тому що, за її словами, він був для роботи. Одного разу вранці, півтора роки тому, він прокинувся, все ще п'яний, один в їх ліжку і виявив, що жбурнув мобільний через всю кімнату. Пристрій було цілим. Дзеркало розбилося. Тепер він включив його; він більше не був активним.
  
  Присівши навпочіпки, Меррітт почала ритися в своєму столі, витягуючи ящики і вивалюючи вміст на підлогу. Шукаю щоденники, записні книжки, адресні книги, конверти з написаними від руки зворотними адресами, ділові та вітальні листівки, квитанції, поштові листівки, рахунку, виписки за кредитним картам, листівки ...
  
  Джон Меррітт дуже добре знав, що справа може бути закрита за найменшої позначки. Якщо він і знаходив щось, що могло виявитися корисним, то не читав уважно, а засовував в рюкзак; він не хотів проводити тут більше часу, ніж було необхідно. Візит поліції був малоймовірний, але не неможливий.
  
  Копати, копати, сортувати, викидати, набивати ...
  
  Боже, там було багато всякого лайна, здебільшого для роботи: схеми, діаграми, електронні таблиці і довгі, заплутані звіти. Він не пам'ятав, щоб вона приносила додому так багато, коли вони жили разом. Існувала політика, забороняла виносити більшість документів з офісу.
  
  Як тільки стіл був спустошений, він перейшов на приліжкові тумбочки, комод, туалетний столик, шафи. Пошук в них дав лише незначні результати. Врешті-решт він закинув рюкзак на плече і прикинув, що зібрав добрих п'ять або шість фунтів з особистого життя Еллісон Паркер.
  
  Тепер перейдемо до кімнаті його дочки, хоча він і не думав, що там йому сильно пощастить. По-перше, їх метою була його колишня, а не Ханна. Крім того, як типовий підліток, дівчинка вела своє існування в основному в цифровому форматі. Ні щоденника, ні адресної книги, ні листівок. Кілька малюнків на завданнях класу. Рожевий клаптик розірваної папери, на якому було написано, що Кайл закоханий в тебе. Я серйозно !! Там було ще два згадки про хлопця, про якого Меррітт ніколи не чув.
  
  Були батьки Кайла серед тих невідомих друзів, у яких вони могли б зупинитися?
  
  Меррітт гортав товсту стопку віршів, фотографій і шкільних завдань, коли почув шум мотоцикла зовні. Двигун заревів і заглох. Він засунув папери в рюкзак і виглянув назовні.
  
  У дворі перед будинком стояв стрункий чоловік років тридцяти, поклав шолом на сидінні мотоцикла Yamaha dirt. Він був у коричневій шкіряній куртці, чорних джинсах і чорних черевиках. Куртка не була застебнута, і Мерритту здалося, що він бачив рукоятку пістолета на його правому стегні, ззаду і нижче. Він був захований у сірій кобурі на поясі.
  
  Хто, чорт візьми, це був?
  
  Джон Меррітт пройшов на кухню, відкрив двері гаража і ступив усередину, витягуючи свою власну зброю.
  
  Пістолет за двісті доларів, який коштував сімох.
  
  OceanofPDF.com
  29
  
  Слідуючи приємного голосу дівчини-навігатора, Молл заїхала на парковку перед одноповерховим будинком. Воно було обшита білою вагонкою, з вікнами, обробленими чорним.
  
  Скромна вивіска над дверима говорила:
  
  В Безпеці
  
  Це був третій жіночий притулок у списку. Еллісон Паркер не мала зв'язку з притулком на північ від міста, який був найбільш імовірним, враховуючи напрям її втечі. Другий був у Бейкерсвилле, самої глухої частини Феррингтона, і там ніхто не знав Еллісон.
  
  "Краще б так і було". Молл витягла білий конверт розміром 8½ на 11 дюймів. І вийшла з "Транзитера".
  
  Він був майже впевнений, що Еллісон Паркер та її дочки тут немає, оскільки це було на південь від Феррингтона. Але вона могла податися на північ, а потім повернутися. Меррітт сказала, що вона безумовно провела деякий час в одному з притулків, і Молл сподівалася знайти кого-небудь, з ким вона подружилася, з ким вона могла б поговорити після втечі. Можливо, вони навіть порекомендували б інший притулок в іншому окрузі. Немає нічого поганого в тому, щоб відокремити її від будь-якої загрози на кілька миль.
  
  Молл натиснула кнопку внутрішнього зв'язку.
  
  "Так?" З динаміка під камерою долинув жіночий голос. Вона здавалася суворою.
  
  "Привіт, доставка". Молл був настільки професійним, наскільки міг. Він підняв конверт. "Потрібна підпис".
  
  Допитливе око побачив чоловіка в костюмі і краватці. Білої людини. На жаль, це мало значення. Дверний замок зажужжал, і він увійшов, думаючи: "необережно з їх боку".
  
  Головний офіс був обшитий панелями з дешевого дерева і, очевидно, був зроблений своїми руками, з неправильним розташуванням і неакуратними стиками. За обшарпаних столом сиділа жінка років тридцяти п'яти в білій блузці і темній спідниці. У неї було довге темне волосся, зібране у хвіст двома гумками для волосся чи як там вони називаються. Один біля її голови, а інший на кінці хвоста.
  
  Вона була не одна. Великий темношкірий чоловік у синій формі охоронця сидів у кутку. Він подивився на Молл і повернувся до набору повідомлень. Він був озброєний.
  
  З таким приємним виразом обличчя, яке тільки може бути у здорованя, Молл показав конверт, на який була наклеєна етикетка. Він сказав: "Копія переглянутого судового наказу про заборону для міс Еллісон Паркер". Він збирався прикинутися, що коливається, та подивитися на ім'я на конверті. Але це могло бути перебільшенням. “Шериф зараз обслуговує Меррітт. Якщо він зможе його знайти".
  
  "Еллісон?"
  
  Поганий день Молл значно покращився завдяки цьому. Вона не запитала: "Хто?" Вона знала колишнього Меррітт.
  
  “Абсолютно вірно. Вона живе тут, чи не так?"
  
  Потім жінка насупилася, глянувши на конверт, можливо, очікуючи, що він покаже їй вміст, чого не повинно було відбутися, оскільки це були десять аркушів чистого паперу для комп'ютерного принтера. Її відповіддю було "Ні".
  
  Тепер на обличчі Молл з'явилося те ж саме розгублене вираження, яке вона зображала. “Секретар суду сказав, що вона була в притулку. Я просто припустив, що це був цей притулок, оскільки в документах говорилося, що вона була тут раніше".
  
  “Це вірно. Але зараз її там немає. Вам краще звернутися в офіс магістрату ".
  
  “ Нещодавно вона говорила з вами про можливий приїзд?
  
  Це був не те питання, яке задав би сервер процесів. Вона оглянула його з ніг до голови. Чи було у нього підозру?
  
  “ Чи можу я запитати, чому ти просто не подзвонила спочатку?
  
  Хороше питання.
  
  Знизування плечима. “Я був поблизу з іншого доставкою. Дякуємо за вашу допомогу. Тепер у вас добрий вечір".
  
  Жінка кивнула і, на щастя для Молла, знову повернулася до екрану, що дало йому можливість запам'ятати її груди. Для подальшого використання.
  
  У Десмонда була проблема. Молл контролювала ситуацію. Але він, зрештою, був чоловіком.
  
  Вийшовши на вулицю, він забрався на водійське сидіння. “ Секретарка в приймальні? Вона її знає.
  
  “ Вона сказала що-небудь, що ми могли б використовувати?
  
  - Поки що ні, - відповіла Молл. Вона це зробить.
  
  OceanofPDF.com
  30
  
  У батька Колтера Шоу, Ештона, було правило: ніколи не порушувати закон.
  
  Хоча останнє слово в цьому реченні підлягало деякого тлумаченню.
  
  Були закони, а потім з'явилися закони, і іноді виживання вимагало від вас перегляду концепції юридичних заборон.
  
  Ви також могли б отримати користь з концепції стверджувальній захисту: ваша честь, так, я порушив закон, але я зробив це, аби врятувати життя. Майже юрист Шоу був добре знайомий з цією концепцією в сфері винагороди.
  
  Тому він, недовго думаючи, штовхнув незамкнені задні двері знімного будинку Еллісон Паркер на Мейпл-В'ю.
  
  Крім того, якщо б копи не були досить енергійні, щоб вистежити передбачуваного женоубийцу, злочин Шоу, пов'язане з незаконним проникненням на чужу територію, не з'явилося б ні найменшого проблиску на їх радарі.
  
  Він увійшов у темну кухню і завмер, тримаючи руку на пістолеті, оглядаючи все, що міг бачити звідси: столову, частина вітальні, комору.
  
  Слухаю.
  
  Скрипи осідає будинку. Шелест гілок і шелест листя; піднявся вітерець.
  
  Йому потрібен був світло, але не раніше, ніж він розчистить маленький одноповерховий будинок.
  
  Кімната за кімнатою.
  
  Шоу, витягнувши пістолет, пройшов через кухню, вітальню, маленьку спальню в задній частині будинку, більшу спальню в передній частині будинку і спальню поменше через хол. Ванні кімнати, чисто. Шафи, чисто. Підвал не потрібно обшукувати.
  
  Залишався тільки гараж, двері в який знаходилася на кухні.
  
  Інстинкт підказав йому пригнутися, коли він відчинив двері і підняв пістолет.
  
  Він виявив, що цілиться в темний простір, заповнене запечатаними коробками, меблями та іншими предметами, які чекають свого останнього пристановища.
  
  Ніякого руху.
  
  Йому потрібно було перевірити, чи добре захований Меррітт за картонними коробками, чи дійсно він тут. Скоріше всього, це було не так, але наслідки, якщо б цей нікчемний шанс виправдався, були не з приємних.
  
  Шоу міг шукати за коробками, лише обходячи стелажі.
  
  Що робить його ідеальною мішенню.
  
  І тому він обрав інший варіант: лівою рукою він заштовхав верхній ряд картонних коробок в простір позаду них, тримаючи "Глок" спрямованим туди, звідки мав з'явитися нападник.
  
  Один за одним вони падали з різним типом і рівнем шуму. Фарфор і скляний посуд не були його пріоритетом, але, здавалося, ніщо не розбилося.
  
  Це зайняло менше хвилини. Він обійшов навколо і переконався, що тут нікого немає.
  
  Закінчивши, він повернувся на кухню, замкнув двері і почав включати світло. Він ходив з кімнати в кімнату в пошуках чого-небудь, що могло б підказати йому, куди пішла Еллісон.
  
  Не знадобилося багато часу, щоб зрозуміти, що це, мабуть, марно. Спальня в задній частині була порожня, за винятком кількох запечатаних ящиків для зберігання речей. Що стосується двох інших, то вони виглядали так, немов за ним пронісся торнадо. Звичайно, вони поспішали виїхати, але це не було результатом швидкого і недбалого збирання речей. Кімнати були перевернуті, і кимось, хто знав, що робив - колишнім поліцейським, наприклад. Ящики були висунуті і перевернуті, оскільки Меррітт напевно шукав що-небудь приклеєне під ними. Вміст письмового столу, комода і тумбочок було розкладено різними купками на вкритому килимом підлозі. Шоу міг приблизно сказати, де Меррітт сидів, розбираючи те, що він зібрав.
  
  Те ж саме було вірно й у відношенні до кімнати доньки.
  
  Все, що було б корисно, зникло.
  
  Він погасив світло і вийшов на вулицю, потім попрямував до будинку сусіда. В хаті було темно, за винятком одного тьмяного внутрішнього освітлення, і він не здивувався, що ніхто не відповів, коли він подзвонив у дзвінок. Резиденція на іншій стороні була добре освітлена і зайнята. Відповіла жінка привітно кивнула усміхненого Шоу — його улюблене вираз обличчя для отримання інформації від незнайомців. Він сказав їй, що він друг матері Еллісон, не зовсім оманливе заяву, і у нього є дещо для неї. Вона повинна була бути вдома, але не відчиняла двері.
  
  “ Ти знаєш, коли вони повернуться?
  
  “О, я не могла тобі сказати. Я їх не бачила. Насправді, в основному вони тримаються осібно. Мати і дівчинка. Завжди здавалися підозрілими. Зовсім не товариські. Я залишив кекси, і вона відправила мені записку. Я думав, вона прийде особисто."
  
  Шоу подякував її, повернувся на вулицю перед будинком і попрямував до перетину Мейпл-В'ю і Крос-Каунті, чотирисмугової магістралі. На тротуарі посеред кварталу сидів чоловік у запорошеній пом'ятому одязі. Табличка поруч з ним повідомляла перехожим, що він безробітний і ветеран війни.
  
  Шоу підійшов. Він опустив десятку в картонну коробку, в якій лежало кілька монет.
  
  “ Благослови вас бог. "Це було вимовлено з зрозумілим натяком на обережність, оскільки Шоу не рушив далі після пожертвування.
  
  "У мене питання". Він показав фотографії Еллісон і Ханни на своєму телефоні. “Ці двоє, вони пропали. Ти бачив їх сьогодні?"
  
  Він спохмурнів і схилив голову набік.
  
  Двадцятка лягла в коробку.
  
  “Так, вони швидко поїхали, це було кілька годин тому. Її позашляховик проїхав знак "Стоп". Водій показав їй середній палець. Вона просто продовжувала їхати швидко, поки не добралася до вантажівки ".
  
  "Який вантажівка?"
  
  “ Білий пікап. Був приблизно там. Він вказав.
  
  - "Форд Ф-150"?
  
  Він знизав плечима.
  
  “ Ти сказав, вона зупинилася?
  
  Чоловік усміхнувся. “Ага. Випустив повітря з шини. Потім продовжив рух. Вилетів з пекла".
  
  Там, де вона завела двигун, залишилися сліди заносу.
  
  “ Як скоро після того, як вона пішла, водій вантажівки повернувся?
  
  “О, відразу після. Небезпечний на вигляд хлопець. Блідий, страшний. Огидний. Не часто чуєш це слово, чи не так?"
  
  Шоу дістав свій телефон і показав фотографію Меррітт.
  
  "Так, він".
  
  “ Що він зробив після того, як одягнув запаску?
  
  "Поїхав за нею".
  
  "У тебе є телефон?"
  
  "У мене є телефон".
  
  Шоу порився в кишені і дістав сотню двадцятками. Вони вирушили в коробку.
  
  "Боже, боже".
  
  Шоу також кинув картку з номерами своїх абонентів; тільки без імені. "Дай мені свій номер.
  
  Він обережно підняв очі. “ Ти збираєшся продати це телемаркетингу? Потім посміхнувся. Він продиктував номер, і Шоу набрав його в свій телефон.
  
  “ Якщо побачиш білий пікап біля будинку, подзвони мені.
  
  "Я так і зроблю".
  
  Шоу повернувся, щоб піти.
  
  "Але він не повернеться".
  
  Знову повернувшись до чоловіка. “ Звідки ти знаєш?
  
  “ Ти його здорово налякав.
  
  "Що ти маєш на увазі?"
  
  "Ти під'їжджаєш на своєму мотоциклі, і не минуло й трьох хвилин, як він вилазить з вікна". Він вказав на гараж. "Він біжить до пікапу і, на цей раз, їде на схід". Посмикуючи довгою бровою. "Чи можу я все ще отримати сотню?"
  
  Шоу підбіг до "Ямасі", завів двигун і виїхав на вулицю.
  
  Дві милі потому, минувши безліч великих і другорядних артерій, які призвели б Меррітт куди завгодно через мурашник, яким була ця частина Феррингтона, він різко загальмував, підняв телефон і набрав повідомлення Соні Нільссон.
  
  Як раз перед тим, як він натиснув на відправити, він отримав одне повідомлення.
  
  Від неї.
  
  В обох повідомленнях говорилося в основному одне і те ж.
  
  OceanofPDF.com
  31
  
  Джон Меррітт припаркував F-150 на одній з численних вільних стоянок біля річки, недалеко від Мануфактурінг-Роу.
  
  Не було ніякого сенсу вступати в бій з хлопцем на мотоциклі.
  
  М'язи.
  
  Але працювати на когось?
  
  Важливе питання. Але він не став витрачати час на роздуми. Йому треба було переїжджати. Поки його єдиними злочинами — відомими злочинами — були порушення судової заборони і незаконне проникнення на чужу територію. Звичайно, незабаром це зміниться, і навіть Герой Биконя-Хілла більше не буде захищений від переслідування.
  
  Але зараз у нього був певний період відстрочки.
  
  Він вибрався з кабіни вантажівки. Кілька наркоманів, худі чоловіки і кілька жінок, що сиділи або стояли на набережній, роздивляючись його. Вони були нервовими і зневіреними і сподівалися, що він зможе їх підчепити. Або, якщо немає, у нього могло бути щось, від чого вони могли б його позбавити, що, в свою чергу, вони могли б обміняти на хіт. Двоє чоловіків невпевнено піднялися і наблизилися. Він показав пістолет, вони повернулися і зникли, ніби їх віднесло вітром. Зовсім як того волоцюгу на автобусній станції.
  
  Такі люди були комарі. Все, що потрібно, - це ляпас, і вони зникали.
  
  Меррітт попрямував на захід, до мосту Четвертій вулиці. Міські роботи по фарбуванню були випадковими, як початкові болісно-зелені, так і більш пізні, більш темні версії аналогічного відтінку. І багато іржі. Він перейшов вулицю по тротуару, облямованому десятифутовым сітчастим бар'єром. Огорожу було додано кілька років тому, після того як міст став популярним місцем самогубств. Це було цікаво, оскільки відстань від мосту до води становило близько п'ятдесяти футів. На такій відстані неможливо було розвинути смертельну швидкість. Смерті — в основному звільнених робітників — настали в результаті утоплення.
  
  Меррітт вів деякі з цих справ, коли був новачком. Він думав, що якщо коли-небудь захоче позбавити себе життя, то це буде вогнепальну зброю, а не удушення при утопленні, особливо в цьому отруйному супі.
  
  Осіння місяць була диском, прихованим серпанком — трохи диму, трохи забруднень. Це був Феррингтон. Краще, ніж коли Мерріт був підлітком, коли його батько працював на одному з заводів, що виробляли те, що виробляли вежі. Він чув, що це був просто нагріте повітря; отрути перетворювалися в ніщо на фабриці. Звичайно, це була брехня.
  
  На іншому березі річки висів вицвілий рекламний щит.
  
  Феррингтон Створює, Світ Забирає.
  
  Під гаслом був намальований парад промислових товарів. Меррітт поняття не мав, що саме це таке. Металеві деталі, трубки, резервуари, коробки, контролери. Феррингтон не був відомий споживчими товарами.
  
  Меррітт дійшов до комерційного кварталу на Четвертій вулиці, в більшості офісів було темно, але він пройшов повз вітрини магазину, в якому все ще жили люди. Він зайшов у провулок на іншій стороні вулиці і перевірив свій пістолет. Незабаром і цей офіс поринув у пітьму. Невисокий чоловік років сорока, але з передчасно посивілим волоссям вийшов назовні. Він був у костюмі і короткому пальті, в руках у нього був портфель. Він замкнув двері і перевальцем пішов на північ. Меррітт вийшов з провулка і послідував за ним, відстаючи на двадцять футів.
  
  Вони разом подолали квартал, коли він почув ревіння машини і побачив, як спалахнули фари в знак короткого неживого привітання. Меррітт швидко наблизився.
  
  Чоловік забрався на водійське сидіння і зачинив дверцята. Перш ніж завести двигун, Меррітт підійшов і постукав у вікно. Він випростався, так що його обличчя не було видно, і притулив своє поліцейське посвідчення до скла.
  
  Вікно опустилося.
  
  “ Офіцер, я можу...
  
  Меррітт миттєво засунув руку всередину, натиснув на замок з боку пасажира і відчинив двері, витягаючи пістолет. Він плюхнувся на сидіння і направив пістолет в обличчя Девіду Стейну, адвокату Еллісон.
  
  Плечі чоловіка поникли, і він похитав головою. “ Джон, Господи.
  
  “ Ш-ш-ш. - Меррітт підняв скло.
  
  “Що це тобі дає? Просто купа неприємностей. Я тобі нічого не зробив".
  
  При цих словах Меррітт затремтів від люті.
  
  Стейн відступив. “ Мені шкода, Джон. Я просто робив...
  
  “ Шшш. "Меррітт пристебнув ремінь безпеки. Він сказав: "Не пристегивай свій, заводь машину i їдь, куди я тобі скажу".
  
  "Джон—"
  
  “Прямо. Ліворуч на Монро".
  
  Скривившись від огиди, адвокат зробив, як було сказано.
  
  Мерріт звів курок пістолета, змусивши адвоката ахнути, і приставив дуло до його шиї.
  
  Це повідомлення звучало: Їдь повільно. Йому не потрібно було додавати, що дорожнє покриття Феррингтона було в такому жалюгідному стані, що будь-героїчний маневр, по всій ймовірності, нічим хорошим для нього не закінчився б.
  
  OceanofPDF.com
  32
  
  В 11 годин вечора . . .
  
  Секретарка вийшла з парадних дверей "Безпечного притулку".
  
  Чорнява жінка була стрункішою, ніж пам'ятала Молл, хоча і така ж товста. Він міг це сказати, тому що її чорна шкіряна куртка була вузькою.
  
  Вона відійшла від дверей і закурила сигарету, дим швидко розсіявся в цю прохолодну вітряну ніч. Повісивши спортивну сумку вище на плече, вона зателефонувала по мобільному телефону і поговорила.
  
  На стоянці було припарковано чотири машини. Молл ворожила, яка з них її. Він сподівався, що це біла "Камрі", за якою легше стежити.
  
  План був простий. Вони зіштовхнуть її з дороги, схоплять і затягнуть у "Транзит". Потім паркуються в тіні і приступлять до роботи. Чи Знала вона, куди поїхала Еллісон Паркер?
  
  Вона б сказала або "так", або "ні".
  
  У будь-якому випадку Молл могла сказати, чи була вона чесна.
  
  "Не могла б ти повісити трубку і виїхати", - пробурмотів Десмонд, не зводячи з неї очей.
  
  Вони нічого не могли вдіяти, поки вона не дісталася до своєї машини і не поїхала.
  
  Жінка просто чмихав і говорила, чмихав і говорила.
  
  "Подивися на неї—"
  
  "—пояс, " сказала Моллі. “ Я бачила це.
  
  Мова йшла про балончику з перцевим аерозолем.
  
  Опір жертв завжди пов'язане з ризиком, починаючи від карате і закінчуючи аерозолями і вогнепальною зброєю, але ніколи не буває непереборним. Просто щось, що ви взяли до уваги і з чим справилися.
  
  Жінка кивнула і похитнулася, як би закінчуючи розмову і подумки віддаляючись від того, хто телефонував.
  
  Нарешті.
  
  Потім Десмонд напружився. "Чорт".
  
  Він дивився в дзеркало бокового огляду. Молл зробила те ж саме і побачила патрульну машину окружного шерифа— які рухалися повільно до "Транзиту".
  
  Обидва чоловіки інстинктивно сунули пістолети у відділення під передніми сидіннями. Вони виглядали як вбудовані DVD-плеєри. Молл зробив їх сам.
  
  Молл і Десмонд зберігали спокій. Вони не пили, і на кузові фургона не було помітно слідів крові. Люмінол виявив деякі сліди крові Едгара, але для використання цих химерних ламп знадобився б ордер або ймовірна причина.
  
  Вони зупинилися просто для того, щоб подзвонити і відправити кілька повідомлень. Я чув, офіцер, що неуважне водіння - одна з провідних причин смертності на дорогах. Ми з другом завжди обережні.
  
  Але машина проїхала повз, помічник шерифа не звернув на них уваги. Він під'їхав до входу в клініку, і секретарка відключила дзвінок, загасила сигарету і заліз на переднє сидіння. Вони з помічником шерифа обмінялися десятирічним одруженим поцілунком.
  
  Чоловік завів машину, і вони рушили з місця.
  
  "Що ж". Молл хмикнула. Він відправив повідомлення з поганими новинами. Принаймні, сьогодні ввечері притулок опинився у глухому куті. Він прибрав телефон.
  
  Вони забрали свої пістолети.
  
  Молл повільно виїхав на шосе штату і попрямував назад до свого будинку в Феррингтоне.
  
  Десмонд витягнув вербову гілку і почав возитися з нею, знову постукуючи по ній своїм чорним ножем.
  
  Молл подумала про бідного Едгара, який з кожною годиною ставало все менш людяним. Він повинен був дістатися до Ралстона і подбати про це. До цього часу в носі вже повинен був бути вапоризатор, щоб впоратися з смородом. Хоча пиляти було б простіше.
  
  Завтра. Будь ласка, завтра. Давай покінчимо з цим.
  
  Він втомився ... і зголоднів. В денної норми калорій фігурували мережеві бургери, а не вишукане барбекю.
  
  Десмонд дивився вниз по гілці. - У тебе не було проблем з дружиною банкіра.
  
  Знову це?
  
  “Ні, робота - це успіх. Чиста і нехитра. Твій член не може бути зображений на цій фотографії. А твоя дружина? Ти добрався до неї перш, ніж я навіть зрозумів, що ти задумав. І нам довелося після цього спалити хатину. Заради доказів."
  
  Тук, тук, тук... Знову удари по гілці верби. Молл знала, що ця частина проекту зайняла багато часу.
  
  Молл оглянула Десмонда. “Ти розумієш, що, просто сидячи тут, ти залишив достатньо доказів, щоб заробити квиток в один кінець в Harper Maximum. Уяви, що залишиться, якщо ти расстегнешь блискавку.
  
  Десмонд нахилив голову, розмірковуючи. “Будь упевнений, друже, я утримаюся від плотських утіх з транспортним засобом. Хоча я і відчуваю спокусу".
  
  Ця людина іноді проявляв почуття гумору.
  
  “ Іди на одну з своїх стоянок для вантажівок.
  
  Десмонд усміхнувся. “Ось так? Половина цих дівчат починали життя не як Бетті або Саллі".
  
  "Яка тобі різниця, в кого ти вкладеш?"
  
  "Я просто кажу".
  
  Звідки, чорт візьми, у цього чоловіка взялися гормони?
  
  Вхідне повідомлення. Молл прочитала його, переводячи погляд з екрана на дорогу.
  
  “Меррітт поговорила зі своїм адвокатом. З цього нічого не вийшло ".
  
  “Чорт. Це могло б стати хорошою зачіпкою".
  
  Десмонду, здавалося, набридло грати з гілкою. Він прибрав її, ніж теж. “ А щодо того хлопця, мотоцикліста?
  
  "А що щодо нього?"
  
  “Я маю на увазі, у нього є пістолет, він вдирається в її будинок. Хто знає, що він зробить?"
  
  Молл обдумала це. "Я дивлюся на це так: він і корисний, і становить проблему".
  
  “ Угу. - У Десмонда з'явився вираз "Я не в настрої". “ І що це значить?
  
  “Якщо він приведе нас до неї, це допоможе. Як тільки він це зробить, тоді він стане проблемою ".
  
  OceanofPDF.com
  33
  
  В 11 годин вечора . . .
  
  Еллісон Паркер стояла біля вікна "Санні Эйкрс", зсунувши фіранки, щоб подивитися на шосе 92.
  
  Вона задавалася питанням, навіщо їй знадобилося це робити. Як вона взагалі могла визначити загрозу? Смерчі, що пронеслися повз фари могли належати універсалу, за кермом якого була черниця, яка прямувала на з'їзд черниць. Або до Ford F-150, за кермом якого був чоловік, який використовував свої надздібності, щоб знайти її, незважаючи ні на що.
  
  Потім він припарковывался, дізнавався кімнату, в якій вони перебували, і ...
  
  Припини це, сказала вона собі.
  
  І почав читати мантру. Не треба. Думай. Про нас. IT.
  
  Ханна знову впала в зневіру. Вона дивилася на екран свого комп'ютера, швидко друкуючи. Її мовчання було схоже на скалку, чорну, глибоко в'їлися в шкіру.
  
  "Ви повинні залишатися в режимі польоту", - сказала Паркер. Не було ніякої можливості відключити інтернет тільки в одному номері. Вона запитала у портьє.
  
  Дівчина огризнулася: “Так. Хочеш подивитися?" Вона була зла.
  
  “Ні, мила. Я вірю тобі".
  
  Ще п'ять хвилин тиші, потім Ханна закрила кришку ноутбука і поставила його на тумбочку. Нічого не кажучи, вона зняла спортивні штани. Під ними на ній були темно-сині боксери. Дівчинка залізла під ковдру і перекотилася на бік, подалі від матері.
  
  Паркер села в служило мотелю подобою офісного крісла і закрила очі. Через п'ять хвилин вона встала, пройшла у ванну і зайнялася своїми нічними справами. Вона ще раз визирнув у вікно. Погляд у бік золотистої "Кіа", що тримає в руках чарівний конверт. Потім вона вимкнула світло і теж лягла в ліжко, натягнувши на себе простирадло і ковдру.
  
  Прислухаючись до тепер вже спорадическому вуличного руху.
  
  Черниці?
  
  Або її колишній?
  
  Ще спогади. Це про її дочки.
  
  Ханна у п'ять. Вперше в Дісней, похитуються пальми Флориди, спека, злива в 4 години дня, що триває рівно п'ятнадцять хвилин. Гуфі налякав її до сліз.
  
  В сім років, з сяючим обличчям, вона сіла під різдвяною ялинкою і розірвала упаковку з лялькою American Girl.
  
  У десять, боязко повертаючись зі школи, стискаючи в руці конверт від директора. Коли дівчинка з'їла свій послешкольный перекус з паличок моцарели і Золотих рибок, Паркер розірвала конверт, стурбована тим, що її донька потрапила в біду. Пізніше того ж вечора вони з Джоном оформили Сертифікат про успішність з математики за отримання найвищого бала в історії школи Бенджаміна Харріса.
  
  У дванадцять років, з сяючим обличчям, вона сиділа під різдвяною ялинкою і розірвала пневматичний пістолет, який купив її батько і загорнув сам. Паркер не була впевнена щодо подарунка, про якому Джон їй не сказав. Тим не менш, вона посміхнулася щасливому ентузіазму Ханни, коли дівчина почала підбирати порожні банки з-під спрайту, які впали в сніг, де вони лежали зеленими і контрастували з монотонним грудневого ранку.
  
  У тринадцять років питала свою матір про дівчат, які цілуються з дівчатками. Недбало. Як ніби вона питала: "чи Буде сьогодні дощ?" Її ретельно продуманий відповідь, який був складений близько року тому, був простим і не містив жодного натяку на засудження. Місяць тому дівчина "зустрічалася", тобто тусувалася не з ким іншим, як з Люком Шепардом, так, саме з ним, зоряним квотербеком школи.
  
  У чотирнадцять років вона насторожено спостерігала, як її батько, шкандибаючи з вітальні, спотикається об стілець і намагається встати.
  
  В п'ятнадцять років, здригається неконтрольованими риданнями, вона кинулася до батьків, коли Джон, перебуваючи в кількох дюймах від особи Паркера, вигукував непристойності і звинувачення. Він заціпенів від хватки дочки, яка намагалася відтягнути його. Не звертаючи уваги на крики дружини: "Припини, припини, припини!"
  
  А потім, в листопаді минулого року, вона сиділа на своєму ліжку, занурившись в переписку, і яка б музика не звучала голосно і прямо в її мозок через навушники Beats, в той час як кривава драма розгорталася під морським коником зовні.
  
  Сон не йшов. Паркер перекинулася на спину, втупившись у стелю, покритий попкорном. Слабке рожеве світіння від вивіски перед входом проникало в кімнату. Їй хотілося вимкнути його, забобонно думаючи, що це могло б якимось чином підказати Джону Мерритту, де вони знаходяться.
  
  Рух на інший ліжка. Ханна поворухнулася. Вона спала так, як спала раніше, коли вони з Джоном лягали спати вночі: на боці, обіймаючи другу подушку.
  
  "Люблю тебе, Хан".
  
  За мить вона почула голос дівчини. Хоча ці слова були перекручені, накладені на м'яке дихання дівчини і приглушені бавовною, виданим в установі, вони цілком могли бути відповідним "Я теж тебе люблю".
  
  Протягом наступних п'ятнадцяти хвилин, поки сон не зморив її, вона намагалася проаналізувати значення — не самих слів, якщо вони насправді були тим, на що вона сподівалася, — а тону, яким їх вимовила її дочка: щирий, заповнює простір, зобов'язання, спроба тримати ворога на відстані, сардонічний? Еллісон Паркер, мати-інженер, підійшла до цього питання так, немов зіткнулася з неймовірно складною математичною задачею, яка включає межі, синусоїдальні хвилі, інтеграли, диференціали, послідовності і змінні ...
  
  Але аналітичні здібності підвели її, і єдиний висновок, який вона могла зробити, полягав у тому, що серцевий розрахунок був одночасно нескінченно складним і абсурдно простим і, отже, зовсім нерозв'язним.
  
  OceanofPDF.com
  34
  
  В 11 годин вечора . . .
  
  Джон Меррітт сидів, підвівшись на ліжку.
  
  Зовні він почув одинокий гудок буксира, тянувшего або штовхає баржі на Кеноа.
  
  Поруч з ним стояли пляшка віскі, банку з-під содової, залишки одного з бутербродів, з'їдених раніше, і сотні і сотні розвідданих, які він зібрав у будинку своєї колишньої.
  
  Він був злий.
  
  Адвокат був даремний, зі сльозами на очах повідомляючи, що йому нічого не відомо про її місцезнаходження. Зрештою, Мерріт повірив йому.
  
  За інших обставин, можливо, відчув би себе винуватим за те, що сталося з нещасним людиною, і з-за того, через що довелося б пройти його сім'ї. Не сьогодні.
  
  Не пощастило з адвокатом Штейном.
  
  У жіночих притулках теж нічого не вийшло.
  
  Отже, все зводилося до того, чим займалися детективи: до розкопок.
  
  Листівки, клаптики паперу, листівки, вирізки, сторінки з коментарями, вирвані з інженерних журналів, звіти про Ханне від вчителів.
  
  Його єдиною надією на даний момент було знайти людину, який був другом його дружини, але незнайомий йому самому.
  
  Нічого, нічого, нічого...
  
  Він допив вміст пластикового стакана, такого тонкого, що той мало не тріснув під його рукою. Він налив ще. Він випив.
  
  Повернемось до нашого завдання . . .
  
  Перед затуманеним поглядом пропливали листки паперу, прямуючи до купи викинутих.
  
  Це навело його на думку про розслідування його великого корупційного справи. Переглядаючи сторінку за сторінкою фінансових документів, нерухомості, корпоративних контрактів і підшивок, чеків, бухгалтерських книг, електронних таблиць Excel і багато іншого.
  
  І тоді ...
  
  Нарешті він знайшов золотий самородок. Ні, платину. Ниточку, яка привела його до Биконя-Хілл і до того, що він виявив захованим в каналізаційній трубі, яка нікуди не вела.
  
  І в кінцевому підсумку те, що сталося після.
  
  Він відсьорбнув з крихкого келиха.
  
  Його очі заплющилися.
  
  Цей запах.
  
  Меррітт дізнався, що це тунець. Його сеанси з доктором Евансом починаються о 13:00, і він вважає, що сендвіч з салатом з тунця - це те, чого психіатр з нетерпінням чекає на обід: оазис в пустелі небезпечних божевільних.
  
  Сьогодні на доктора два капелюхи: психіатр і консультант з працевлаштування. "Тобі потрібно буде записатися на програму, коли ти вийдеш".
  
  “О, я буду. Я, ймовірно, залишуся в одному назавжди. Вони мені подобаються". Джон-Чарівний повернувся. Завжди, коли в кабінеті психіатра.
  
  “А потім робота. Ти більше не зможеш бути поліцейським".
  
  Очевидне нагадування приводить його в лють. Однак він говорить з ентузіазмом в голосі: “Я думав про це, доктор. У мене є багато варіантів".
  
  “Я бачив звіти персоналу. Вони сказали, що ваша робота в слюсарному цеху зразкова ... " Потім він робить паузу, можливо, думаючи, що гучне слово - це занадто багато для афери.
  
  Меррітт закінчила коледж академії, але не дає анінайменшого уявлення про те, що таке образа і гнів. “Мені подобається працювати руками. Це свого роду дар. Тобі?" Він зображує на обличчі щире цікавість.
  
  "Ні". Доктор не любить відповідати на питання про своє життя за межами "чотирьох кутів".
  
  "Я закінчив коледж, працюючи на лінії в Henderson Fabrications".
  
  Одна з небагатьох компаній на Manufacturers Row, яка все ще працює, якщо не процвітає.
  
  Доктор Еванс втупився на планшет. Меррітт не впевнений, чи читає він це чи ні. Здається, зонування - основа його практики. Можна розраховувати, що він буде робити це кілька разів за сеанс.
  
  Одержимо бореться з психічним здоров'ям своїх пацієнтів-в'язнів?
  
  Мрієте про турботи домогосподарок?
  
  Або роздумуєте про бутерброди з тунцем?
  
  Він повертається в це вимір і дивиться на Меррітт. “Звіт, який я отримав, Джон. Той шахрай від К. Він напав на тебе. Ти не пручався ".
  
  "О, я б не хотів цього робити, доктор". Сміх. “Нічого хорошого з цього не вийшло б. Це був би вірний спосіб дійсно надерти мені дупу".
  
  О, це було близько. На мить Меррітт охопила лють. І хоча він уже не великий чоловік, він все ще міг скрутити шию жилистому шахраєві, обезумевшему тому, що той не міг дістати товар, і якимось чином у своєму разложившемся свідомості ассоциирующему Меррітт з цим відсутністю.
  
  Але він відступив назад і взяв удари на себе.
  
  Який у нього був вибір? Він хотів вибратися. Боротьба втримала б його всередині.
  
  Тому він впав на мокрий бетон і прикрив голову. Він міг витримати побої як чоловік.—
  
  Приймай удари на себе.
  
  Візьми ремінь.
  
  Пояс ...
  
  І раптом він з подивом усвідомлює, що на цей раз він не хоче обманювати доктора. “Гей, знаєш, я про щось задумався. На цей раз мені було дев'ятнадцять".
  
  Доктор дивиться в його бік і киває.
  
  “Я працювала понаднормово, щоб заробити на навчання, і повернулася додому після другої зміни, а у мого батька трапилася істерика. Він подумав, що я гуляла, увивалась навкруги. Так він називав це, коли ти крутився з дівчатами, курив, пив пиво. 'Коронація'. Я сказав йому, що працюю понаднормово. З-за різниці в змінах. Але він мені не повірив. Та, ладно, мені дев'ятнадцять, пам'ятаєш? Він встає, починає знімати ремінь і...
  
  “О, послухай, Джон. Я бачу, наш час вийшло. Це звучить як те, що ми повинні вивчити". Він перевертає екран планшета, ставлячи в чергу наступного безнадійного пацієнта.
  
  Меррітт в люті. Його гнів глибокий. В його душі. Але він відпускає його, посміхається і каже: “Звичайно, доктор. Побачимося наступного тижня".
  
  І, йдучи, він думає, що, ймовірно, було хорошою ідеєю закінчити все на цьому. Якби він продовжив у тому ж дусі, фасад чарівності міг би тріснути, і деякі факти могли б виплеснутися назовні.
  
  Серед них прописна T правда: що приємний пацієнт з інтервалом у 13:00 насправді вбивця. І він говорить не про замах. Реальна річ.
  
  Тепер, в камері іншого типу, в мотелі "Рівер В'ю", Джон Меррітт вимкнув світло, ледь не перекинувши тендітну штуковину. Він поставив будильник на телефоні і знову ліг у постіль. Не вмився, не помочився, не почистив зуби.
  
  Все, про що він думав у той момент, було те, що він сподівався почути ще один гудок буксира або річкового пароплава. Це було щось забобонне. Чим більше гудков, тим щасливіше буде щасливчик.
  
  Протягом наступних кількох хвилин він набрав два звуку, один гучний, інший ледь чутний, а потім його зморив сон.
  
  OceanofPDF.com
  35
  
  В 11 годин вечора . . .
  
  Колтер Шоу повернувся в інший офіс без вікон у відділі безпеки Harmon Energy Products.
  
  Він був не один. Соня Нільссон сиділа поруч з ним за столом, на якому були розставлені десятки комп'ютерних моніторів і клавіатур.
  
  Шоу розмовляв по телефону з детективом Данфри Кемпом.
  
  Ніколи не вступайте в конфлікт зі співробітниками правоохоронних органів. . .
  
  Але було важко приховати розчарування в голосі. “ Що ж, детектив, при всій моїй повазі. Тепер все відкрито. Він був у будинку. Він викинув його, шукаючи, куди поділася Еллісон.
  
  "Ти бачив його?"
  
  “Я бачив, який він влаштував безлад. І бездомний бачив, як він йшов. У мене є номер".
  
  "У бездомного є телефон?"
  
  "Ти хочеш цього?"
  
  Пауза. “ А ви самі були в будинку, містер Шоу?
  
  “Кримінальний кодекс штату 224.655. Це ствердна захист, коли хтось входить в приміщення без дозволу, щоб врятувати життя інших ".
  
  "Ти це бачив".
  
  "Я так і зробив".
  
  “ До або після того, як ти вдерся? Неважливо.
  
  “Детектив, це порушує справу на сходинку вище. Призначає кілька золотих щитів ".
  
  Або, може бути, кладе це на стіл кого-небудь, хто не занадто ледачий, щоб це зробити?
  
  Ні, це було несправедливо, враховуючи стіни папок. І все ж ...
  
  Нільсон дивився на нього. Він похитав головою.
  
  Шоу промовчав. Кращого підштовхування, ніж це, не придумаєш. Спокій краще, ніж дюжину разів повторити питання, щоб отримати відповідь. "Факт в тому, що це все одно дрібне правопорушення".
  
  І знову ні слова.
  
  Зітхання. "Я передам це можновладцям".
  
  Він глибоко зітхнув. “ Все, що в ваших силах, детектив. Пребагато вдячний.
  
  Він відключився.
  
  "Майже марно", - пробурмотів він. "Як ніби Меррітт розгулює в бронежилеті".
  
  "Отже, повернемося до цифрової роботі", - сказав Нільсон.
  
  В її текстовому повідомленні тому самому, яке він прочитав, коли пригальмував на шосе Кросс Каунті, говорилося:
  
  Тут не пощастило. Давайте перевіримо камери.
  
  Той самий, який він збирався відправити:
  
  Занадто багато стогів сіна. Чи можемо ми отримати доступ до камери на перехресті?
  
  Нільссон пояснив, що в місті Феррингтон, можливо, скоротилася кількість співробітників правоохоронних органів, але в якості деякої компенсації мерія вклала кошти в муніципальну систему відеоспостереження вище середнього рівня.
  
  "Не дешево, але дешевше, ніж трупи, і без страховки або пенсійних виплат".
  
  Система була розширена за рахунок доступу до деяким приватним камер — у роздрібних магазинах і на станціях технічного обслуговування, власники яких надали їх добровільно.
  
  Будучи відомим благодійником міста, Хармон зробив кілька дзвінків і отримав дозвіл для Нільссона, а отже, і для Шоу, увійти в консолідовану систему.
  
  У цій кімнаті були встановлені десятки моніторів, і зараз вони переглядали відеозаписи Toyota 4Runner Еллісон Паркер і пікапа Ford F-150 її колишнього чоловіка.
  
  Вони почали з того, що вона втекла на захід по шосе Кросс Каунті.
  
  Шоу викликав карту Північного Феррингтона. Нільсон нахилився до нього. Він вловив квітковий аромат. Потім знову зосередився на карті. Округ Крос перетинало безліч вулиць і доріг. Але недалеко від Феррингтона це були закриті квартали, з яких не було виходу.
  
  Вона вказала на нього. "Може бути, вона когось там знає".
  
  “ Можливо. Я б сказав, десять відсотків. Я думаю, вона буде продовжувати. Тримайся якнайдалі від Феррингтона.
  
  "Згоден".
  
  Потім вони сіли там, де знаходилися зараз, і почали переглядати відеозаписи в окрузі Крос, починаючи з приблизного часу, коли вона могла втекти.
  
  Шоу вважала, що він збив 4Runner, такого ж кольору, як у неї, поворачивавший на південь на 55-й. Однак за поворачивающей машиною був вантажівка, частково закривав огляд. Мітка взагалі не було видно.
  
  Нільсон вдивився в зображення. “ Може бути. Ти бачиш кого-небудь всередині?
  
  Ні, Відблиски і зернистість.
  
  Шоу переключився на камери вздовж 55-й південній вулиці, в той час як Нільссон продовжував сканувати, у пошуках пікапа Меррітт як західну — коли він в перший раз втік з її будинку — так і східну, після того як він втік під час візиту Шоу.
  
  "Можливо, отримаю її", - сказав він.
  
  Приблизно через півгодини після того, як вона повернула на південь, 4Runner швидко виїхав зі стоянки торгового центру і помчав на північ по 55-му шосе. Якщо вони бачили, як машина повертала на південь, це була машина, значить, вона пробула в Картер-Гроув недовго. Коли машина прибула в округ Крос, вона продовжувала рухатися на північ. “ Це вона. Камера на перехресті зафіксувала чітке її зображення значка. "Куди б це призвело, якщо б вона їхала в ту сторону?"
  
  “Чикаго; Детройт; Індіанаполіс; Інтернешнл-Фоллс; Ред-Лейк, Онтаріо, де я рибалив зі своїм батьком. Подивися на це".
  
  Шоу присунувся до неї ближче, їх плечі стикнулися, як під час невдалої спроби пообідати. Вона включала відео з камери, розташованої ближче до центру міста, спрямованої на захід, на округ Крос. На знімку був зображений міський пейзаж, магазини, квартири, гараж з ремонту автомобілів. До камери наближався білий пікап. Позначка часу вказувала, що це відбулося незабаром після другого візиту Меррітт в пункт прокату. Він повернув праворуч, на південь, і зник. Вона перемотала його.
  
  "Якщо б це був науково-фантастичний фільм," запропонувала вона, "я б сказала: "Покращуй, покращуй', і ми б отримали марку, модель і колір очей водія".
  
  Цікаво, що вона це сказала. І він знову задумався про зеленого відтінку.
  
  "Це безумовно 150-й", - сказав він.
  
  "Так, але це його машина?" Нільссон задумався. У цьому штаті не потрібен передній номерний знак.
  
  “ Вулиця, на яку він згорнув?
  
  “ Міллер. Веде в центр. Вона зітхнула. “ Це лабіринт. Нам знадобиться дюжина пар очей і два-три дні, щоб просканувати їх всі.
  
  “Давай зосередимося на пошуках Еллісон і Ханни. Вона прямує на північ по П'ятдесят п'ятої. Камери там?"
  
  Вона переглянула список, наданий FPD. “Ніяких міських або окружних, крім округу Крос. Кілька приватних. Її довгі пальці з темними нігтями швидко друкували. “У нас є доступ до шести. Ми повинні увійти в систему. Ось IP-адреси і паролі. Ти береш три перших; я дістану інші. Вона поклала перед ним аркуш паперу.
  
  Він зосередився на своєму моніторі, підключився до першої намальованої ним камері - на заправній станції. З неї відкривався лише частковий вид на дорогу. Зображення було зернистим, а кольори розмитими. Йому доводилося повільно відтирати підлогу і зупинятися у кожній проїжджаючої машини, щоб вивчити її. П'ятдесят п'ята була головною дорогою; рух було інтенсивним.
  
  Він подивився поруч з собою. Нільссон була в такій же позі. Вона зосереджено ставала похмурою — як, він припустив, і він сам.
  
  Повернувшись до прибирання, Шоу запитав: "чи Є в цьому напрямку залізничні станції, автобусні депо, пункти прокату автомобілів?"
  
  “Поїздів немає, але в Херндон є автовокзал. Три пункти прокату автомобілів. І дилерські центри, які, ймовірно, теж беруть машини напрокат".
  
  “Автобуси - це завжди добре. Готівку і без документів. Можливо, машина напрокат, що залишає запис. Але я б сказав, що це шанс, яким вона скористається ".
  
  Нільсон запитав: “Як ти думаєш, ордер на Герц, Авіс або ще на когось? Подивися їх відео?"
  
  Шоу сказав: “Вони будуть боротися з цим, грунтуючись на цих фактах. Те ж саме з автобусною компанією ".
  
  Після п'яти хвилин мовчання, якщо не вважати брязкоту ключів, Шоу запитав: "Що ти викинув?"
  
  Не втрачаючи ні секунди: “В основному щука і окунь. Трохи мускусу".
  
  Мати Шоу, Мері Доуве, була головним мисливцем в сім'ї. Краще всіх зверталася з довгою рушницею. Наступним був Колтер. Але рибалили все. Шоу згадав, як збирав снасті і виходив на вулицю з одним або обома батьками, іноді з братом або сестрою, рано на холодному синьо-чорному світанку. Кожен займе свою позицію на мисі навколо того, що Dorion, його сестра, з очевидної причини назвала Егг-Лейк. До 7 години ранку у них будуть підсумки тижня.
  
  В Компаунді це було не "злови і відпусти". Це було "злови і з'їси".
  
  Ніколи не грайте з тваринами. Вони існують не для вашого розваги . . .
  
  "Ти?"
  
  Він сказав їй, що тепер майже не ловить рибу. "Але коли ми росли, ми були самодостатньою сім'єю".
  
  “Добре. Це вимагає деякого продовження".
  
  З чого почати?
  
  Шоу виклав версію в двох словах. Як його батько Ештон і мати, обидва шановні академіки, втекли з району затоки Сан-Франциско, коли Шоу було шість, його братові -дванадцять, а їх сестрі - три, заради власності в Сьєрра-Неваді.
  
  "Втік?"
  
  “Ештон захоплювався теоріями змови, тільки його теорії виявилися не вигаданими. Він знайшов щось, що загрожувало деяким дуже впливовим людям. Так він навчив себе і нас навичкам виживання ".
  
  “ Ці люди? Вони прийшли за тобою?
  
  “Абсолютно вірно. Мій батько не вижив".
  
  "О, мені дуже шкода". Потім вона подивилася в його бік з вираженням, яке, як він зрозумів, що означало: "чи був цей питання коли-небудь вирішено?"
  
  “ Я про все подбав.
  
  Вона здавалася жінкою, яка сама була б схильна подбати про все.
  
  “Моя мати все ще живе в котеджі. Моя сестра керує компанією щодо забезпечення готовності до стихійних лих та реагування на надзвичайні ситуації на Східному узбережжі. Мій брат працює на уряд ".
  
  “Ага. Це історія з деякими змінами".
  
  "Довгий відповідь на питання про рибу".
  
  Вони повернулися до своєї гнітюче повільної задачі.
  
  Кожен переглянув два виділених відео, не знайшовши жодного зображення її позашляховика. Це означало, що або вона згорнула, або він був прихований від камери дорожнім рухом.
  
  Шоу і Нільссон приступили до своїх останніх камерам. Камера Шоу показала зернисте, з низьким дозволом і темне зображення насоса бензоколонки. На дальній стороні перону виднівся короткий ділянка 55-ї лінії.
  
  Через кілька хвилин вона сказала: “Помітила. Ти не відповідав на дзвінки з тих пір, як ти тут".
  
  У нього було уявлення, до чого веде розслідування.
  
  "Ні".
  
  І, звичайно ж,:
  
  "Ти не замужем".
  
  Він подумав про Марго, до якої був так близький, як тільки що підійшов.
  
  “Ні. Ти сказав, що був."
  
  "Це вірно". Вона знизала плечима. “Але рішення про порожній витраті часу. А не про, чорт візьми, рішення. Ти зараз з кимось зустрічаєшся?"
  
  Він подумав про Вікторію.
  
  "Іноді".
  
  Він пояснив, що він і жінка — сама фахівець з безпеки — іноді бачилися, якщо у них була робота в одному районі. "Кілька разів на рік".
  
  "Це не означає зустрічатися з ким-то", - сказала вона, і задзвеніли ключі.
  
  Він сказав: “Ви робили дзвінки. З іншого вашого телефону".
  
  Вона розсміялася. “Повір мені. Я ні з ким не зустрічаюся".
  
  На мить запанувала тиша.
  
  Жоден з них не друкував.
  
  Коултер Шоу повернувся до неї. Подивився в очі ці зелені і в другому погляді було послання. Він схопив її за плечі і поцілував. Міцно. Вона відповіла взаємністю, а потім встала. Він зробив те ж саме, через що його крісло різко покотився до іншого робочого місця.
  
  На коротку мить вони завмерли, як статуї, їх погляди зустрілися. Вони знову поцілувалися. Руки Нільссона ковзнули до його попереку, і це міцно зблизило їх.
  
  Його власна права долоня ковзнула вниз по її хребту, зупинившись трохи нижче вузької горизонтальної планки. Він теж сильно натиснув.
  
  Він відчув, як її грудей притиснулися до його грудей, його огорнула двозначна, чарівна аура квітів.
  
  Її очі закрилися, потім його.
  
  Вони поцілувалися міцніше, їх роти були жадібними.
  
  Її руки потягнулися до його щоках. Він повернув її вправо і поцілував палець, на якому було кільце зі змією. Вона провела нігтем з чорним кінчиком по її губах.
  
  Він подивився повз неї, на диван біля стіни.
  
  Він зауважив замок на двері і відсутність відеокамер в кімнаті — іронія долі, враховуючи, що вони тут робили.
  
  Її очі виконали той же перехід. Її погляд зупинився на дивані, вона обернулася і кивнула.
  
  Вони обидва попрямували до нього, його рука обіймала її за талію.
  
  І коли вони це робили, Шоу випадково глянув ліворуч. Він побачив заморожене відеозображення траси 55. На ньому не було зображено ні машин, ні вантажівок, ні попутників. Просто ділова частина заправної станції з магазинчиком швидкого харчування через дорогу.
  
  Заклад, в яке Еллісон Паркер могла зайти як-небудь днем і, купуючи газовану воду або чіпси, могла задати питання продавцю про будь прилеглих пристойних мотелях чи зробити зауваження, з якого можна було б зробити висновок про їх кінцевому пункті призначення.
  
  Він повернувся до Нільссону, який, як він виявив, дивився на той самий екран.
  
  Їх очі зустрілися ще раз, на цей раз іншим поглядом. Він посміхнувся. Що стосується Нільссон, то вона задумливо розсміялася. Ще один довгий поцілунок, і вони розійшлися по своїх робочих місцях, включивши play кожен в один і той же момент.
  
  OceanofPDF.com
  
  
  ЧАСТИНА ДРУГА
  
  ХОВАНКИ
  
  СЕРЕДА, 21 ВЕРЕСНЯ
  
  
  OceanofPDF.com
  36
  
  Це було добре для мене. Як це було для тебе?"
  
  Було 6.30 ранку, і Соня Нільссон сиділа на краєчку дивана в кімнаті спостереження і заплітала волосся у косу.
  
  Коултер Шоу випростався, гадаючи, коли пройде біль у спині. “ Бувало й краще.
  
  Її усмішка була скромною і спокусливою - нелегка поєднання.
  
  Близько двох годин ночі, втомлені від перегляду відеозаписів, вони вирішили, що їм потрібно лягти спати. Шоу наполіг, щоб Нільссон ліг на диван. Він заблокував колеса двох офісних крісел, поставив їх лицем один до одного і сів, поклавши ноги на протилежне. Він схрестив руки, нахилив голову вперед і майже відразу ж ковзнув під них. Це був корисний талант для спеціаліста за виживання, хоча й такий, яким можна було навчитися. Йому просто пощастило в його здатності дрімати де завгодно і коли завгодно.
  
  Сеанси перегляду марафону, що відбулися напередодні ввечері, мали лише скромний успіх.
  
  Третя камера Шоу — з низькою чіткістю зображення на станції техобслуговування — зняла позашляховик Еллісон Паркер, що мчав на північ по шосе 55, в трьох милях на південь від Херндон, де розташовані автовокзал і агентства по прокату автомобілів.
  
  Відразу після цього спостереження Паркер в'їхав в округ Маршалл, де ангел-охоронець Феррингтона Марті Хармон не мав ніякого впливу, коли справа доходила до того, що урядові чиновники відкривали дорожні камери. Шоу залишив повідомлення для обложеного детектива Кемпа, щоб дізнатися, чи може він отримати доступ до відеозаписів нагорі. Але чоловік не передзвонив. Шанси, що він зателефонує? Максимум десять відсотків. Якщо в цьому і була якась хороша новина, так це те, що вони також не помітили вантажівка Меррітт, що прямував на північ по 55-ій вулиці в гонитві.
  
  Потягуючись, Нільссон сказав: “HEP - країна любителів переночувати. На кожному поверсі є душ. Зубні щітки. Набори для гоління".
  
  Борода Шоу була темною і жорсткою, що дивно відрізнялося від того, що вінчало його голову. Рослинність на обличчі його не турбувала, але вона надавала йому зловісний вигляд, і, враховуючи, що сьогодні чекало його попереду, він би скористався бритвою.
  
  "Наступні кроки?" запитала вона, готуючи каву з Кьюрига в кутку. Вона підняла брову, і він кивнув.
  
  “Я поговорю з друзями за межами офісу. Ти продовжуєш зустрічатися зі співробітниками?"
  
  Вона кивнула і простягнула йому чашку. Він взяв сливочник з миски і налив у нього вершки. Дайте їм самостійно размешаться.
  
  "В ванну?"
  
  "Я тобі зараз покажу".
  
  Вони вийшли разом, і Нільсон вказав у бік туалету.
  
  Вони мовчки кивнули на прощання. Вона попрямувала до ліфта, а Шоу зайшов у ванну. Він замкнув за собою двері. Він відсьорбнув кави і поставив чашку на полицю. Світла, чиста кімната, викладена блакитною плиткою, була добре обладнана для працьовитих. Багато рушників і упаковок мила, шампунів, зубних щіток і пасти в індивідуальній упаковці, а також наборів для гоління.
  
  Він роздягнувся, зайшов в душ і встав під саму гарячу воду, яку тільки міг витримати, потім під саму холодну. "Віннебаго" стояв внизу, на стоянці, але там не було такого тиску або температури води; він завжди користувався стаціонарними трубами, коли міг. Він витерся рушником, одягнувся і поголився.
  
  Повернувшись в кімнату спостереження, він забрав свій рюкзак, в якому лежали комп'ютер, телефон і ноутбук. "Глок" постійно висів у нього на поясі, навіть коли він спав.
  
  Спустившись на перший поверх, він вийшов у сире, тихий ранок. Або він починав звикати до запаху Кеноаха, або вихлопні гази сьогодні були слабкіші. Може бути, прибирання нарешті здобула якийсь ефект.
  
  В кемпері він переодягнувся в чисті джинси, темно-синю сорочку-поло і сіру спортивну куртку. Вийшовши на вулицю, він натягнув шолом і зняв двухсотфунтовую "ямаху" з підставки в задній частині автомобіля, куди він — за звичкою — знову прикріпив її після повернення від Еллісон. Він включив запалювання і набрав GPS перший адресу зі списку друзів Еллісон Паркер. Він запам'ятав маршрут і виїхав зі стоянки.
  
  У сфері винагороди він завжди по можливості дзвонив інтерв'юйованою особисто; телефонний дзвінок можна було перервати простим дотиком пальця.
  
  Проїжджаючи через все більш упорядковані квартали, він прибув до величного білого багаторівневому будинку через дванадцять хвилин. На під'їзній доріжці стояв недорогий "Мерседес". Він проїхав повз, припаркувався за квартал і залишив шолом. Байкерів, навіть тих, хто одягнений як керівники комп'ютерних стартапів, часто ігнорують, коли стукають у двері.
  
  Він подзвонив у дзвінок і відступив назад.
  
  Світловолоса жінка років сорока відкрила дерев'яні двері, але залишила сітку закритою. Шоу підозрював, що вона замкнена.
  
  "Міс Холмс?"
  
  "Абсолютно вірно". Вона уважно оглянула його.
  
  “ Мене звуть Колтер Шоу. Мати Еллі Паркер запропонувала мені поговорити з вами.
  
  Дитина — хлопчик років п'яти — підійшов і витріщився на нього. Холмс розгорнув його і сказав: "Іди пограй".
  
  Повернемося до Шоу. “ Матері Аллі? Чому?
  
  “Колишній чоловік Алли, Джон, вчора був звільнений з в'язниці. І її мати турбується, що вона може бути в небезпеці ".
  
  Очі жінки розширилися. “ Що?
  
  Здивування було непідробним. Це значно знизило потенційну цінність зачіпки; останні два дні вона нічого не чула про Паркера. Тим не менш, вона могла знати про інших друзів або місцях, куди могла відправитися жінка для втечі.
  
  “Вона і її дочка зникли. Я намагаюся знайти їх і переконатися, що з ними все в порядку". Він знав відповідь, але все одно запитав. “Ти що-небудь чув про неї за останні кілька днів? Чи знаєте, куди вона могла піти?
  
  Очі Холмса значно звузилися. “ І ще раз, хто ви такий?
  
  “Я з служби безпеки. Ви можете зателефонувати матері Аллі або її босові в Harmon Energy, якщо хочете підтвердження ".
  
  “Я зустрічався з її матір'ю всього кілька разів. І я не знаю її боса. Хіба це не справа поліції?"
  
  “ Вони ведуть розслідування. Але місіс Паркер вважає, що вони роблять недостатньо. Отже, є які-небудь припущення, де вона може бути? Ми знаємо, що вона спрямовувалася на північ з Феррингтона. Друзі, готелі або готельєри в тому напрямку, про які вона, можливо, згадувала?
  
  Тепер вона дивилася йому за спину, оглядаючи вулицю, на її обличчі була маска занепокоєння. “ Ні, я нічого не знаю. Будь ласка, йди. "В її голосі було відчай, в очах благання. Шепіт: “Він міг піти за тобою сюди. Він міг подумати, що я допомагаю тобі".
  
  “Ні, він цього не робив. Я впевнений".
  
  - Ви знаєте, де він? - прямо запитала жінка.
  
  "Ні, але—"
  
  - Тоді він міг піти за тобою. Що Джон з нею зробив! Ти бачив її обличчя?
  
  Шоу знав її тон і розумів, куди веде розмову: в цегляну стіну. Він витягнув візитку з кишені піджака. На ній було його ім'я і одноразовий номер телефону.
  
  “Подзвони мені, якщо що-небудь пригадати. І якщо Аллі подзвонить тобі, попроси її перевірити електронну пошту. Там є лист від її матері, яке вона повинна прочитати".
  
  Він просунув картку під сітчасту двері.
  
  Ймовірність того, що він був відправлений у відро для сміття через тридцять секунд?
  
  Вісімдесят відсотків.
  
  Працюючи в сфері винагороди, Колтер Шоу дізнався, що одна з найбільших демографічних груп у світі - це невовлеченные.
  
  "Мені пора йти", - сказав Холмс, і двері зачинилися. Вона не взяла картку.
  
  Він почув, як клацнув засув і її ланцюжок на двері, потім повернувся до мотоцикла і завів його.
  
  Він використав друге ім'я та адресу, але зустріч була фактично повторена.
  
  Як і в наступному. У п'ятому будинку нікого не було — принаймні, нікого, хто захотів би відкрити двері незнайомцеві.
  
  У таких місцях він знайшов друзів, більш співчуваючих, ніж в інших. Але ті, з ким він розмовляв, сказали, що не знають нічого корисного, і він відчув, що вони були чесними.
  
  Коли у нього закінчилися адреси людей, він звернувся до списку телефонів. Сидячи в "Ямасі" на парковці Walmart, поклавши записну книжку на бензобак, він робив дзвінки. Четверо з шести зняли трубку. З їх боку був елемент підозрілості, хоча згадка імені Рут Паркер в якійсь мірі пом'якшило ситуацію. Ніхто не мав ні найменшого уявлення, куди могла піти Еллісон. Один з них, колишній сусід, добровільно заявив, що Джон Мерріт був неврівноваженим і небезпечним. Він напився на вечірці в кварталі і побився з гостем із-за передбачуваного зневаги.
  
  "Чоловік - чортів хуліган".
  
  Він залишив повідомлення для тих двох, до яких не зміг додзвонитися, і подумав, чи не подзвонити йому знову.
  
  Але потім вирішив: ні, ні. Це було безглуздо. Він робив це неправильно.
  
  Еллісон Паркер, блискучий інженер, була б чудова і в ролі втікачки.
  
  Вона б ретельно продумала свій втечу і не стала б довіряти кому—небудь або звертатися за допомогою до кого-небудь, про кого її колишній знав або міг легко знайти когось, кого вони з Нильссоном теж могли б легко впізнати.
  
  Вона побігла б тільки до когось або куди-те, про що Меррітт нічого не знав би.
  
  Торговий центр, де він сидів, перебував на височині; вулиця називалася Хамфрі-Маунтін-роуд, хоча це було перебільшенням. Геологічне утворення виступало тут з плоскої землі не більше ніж на сотню футів. І все ж він міг бачити рівнинний ландшафт на двадцять миль у всіх напрямках. На півночі промислове серце Феррингтона височіла, як надгробки з червоної цегли, уздовж сумного Кеноа. На сході, заході та півдні були щільно згруповані передмістя, які різко обривалися лініями полів і лісів, зникали до горизонту Середнього Заходу, затягнутих сірою імлою.
  
  Скажи мені, Еллісон. Скажи мені.
  
  Куди ти прямуєш?
  
  Як і у всіх математичних задачах, її методологія втечі була б для неї до смішного очевидна.
  
  І загадка для більшості інших.
  
  Саме тоді загудів його телефон. Він глянув на екран.
  
  Можлива зачіпка: ваш запит сьогодні вранці. Мотель в Феррингтоне. Назва та адреса повинні бути вказані через 15 або 20.
  
  Ця інформація надійшла не з місцевого джерела, а за багато миль звідси.
  
  Мак Маккензі.
  
  Його приватний детектив творив своє чарівництво.
  
  OceanofPDF.com
  37
  
  Джон Меррітт лежав на хисткій, скрипучому ліжку.
  
  Він примружився, коли сонце пробилося крізь розірвану фіранку на вікні мотелю і запалило тисячі порошинок, які повільно кружляли в нерухомому повітрі.
  
  Пляшка з-під Булліта залишила слід у нього на боці, так як він частково спав на ній. Це нагадало йому про свого батька, який не раз засинав з пляшкою поруч з собою у своєму зеленому кріслі з Наугахайда під час перегляду спортивних змагань. Він повертався додому, оголошував: "Пора стріляти з пістолета на заході" - і наливав собі першу за ніч порцію. Одного разу він прокинувся вранці, все ще сидячи в кріслі, розлючений тим, що вміст пляшки вилилось йому на коліна. Якимось чином в цьому був винен Джон. Звідти з'явився ремінь.
  
  Випроставшись, потім вставши з ліжка, Меррітт насилу добрався до ванної.
  
  Нудить? Він чекав.
  
  Немає.
  
  Спасибі вам . . .
  
  Він прийняв душ, потім одягнувся, сунув пістолет в одну кишеню куртки, патрони - в інший, зібрав половину паперів та нотаток Еллісон, які він не бачив минулої ночі, і засунув їх у рюкзак.
  
  Він вийшов назовні, в приливну хвилю сонця.
  
  У цілодобовому магазині Меррітт купив буріто на сніданок і чорний кава і прогулявся до невеликого парку з видом на річку. Що ж, тут не так ароматно, але на вулиці було приємно.
  
  Меррітт з'їв свій сніданок. Спочатку невпевнено, потім з апетитом. Тепер нудоти немає. Він відсьорбнув кави, а потім відкинувся на спинку стільця і заплющив очі, оповитий теплом, яке виходило за рамки збуджених електронів сонячного світла, падаючого на нього.
  
  Однак він дозволив собі це відчуття всього на кілька хвилин.
  
  Повернемося до поточної задачі.
  
  Він дістав свій телефон, поповнив рахунок за хвилини і зайшов в Інтернет. Він ще раз пошукав імена Еллісон і Ханни в соціальних мережах і не знайшов нічого активного.
  
  Забравши телефон, він звернувся до документів з будинку своєї колишньої. Зверху були завдання Ханни, вірші і селфи. Ще один пост про Кайлі. Деякі з датами та ініціалами. Він перегорнув фотографії. Одна або дві були зроблені в готелі, кемпінгу, в будинку друзів, куди вони могли втекти? Немає. Просто похмурі знімки, зроблені похмурим підлітком. Він перечитував її вірші, поки не зрозумів, що і там немає нічого корисного.
  
  Він повернувся до стосі паперів Еллісон. Через п'ять хвилин він знайшов те, що привернуло його увагу.
  
  Це був конверт, адресований Еллісон, із поштовим штемпелем місячної давності. На ньому був зворотну адресу, який він не дізнався. Всередині була вітальна листівка. На лицьовій стороні була акварель із зображенням двох метеликів, ширяють над маргариткою. Він прочитав повідомлення, зроблене чорнилом всередині.
  
  "А, добре", - подумав детектив всередині нього. "Дуже добре".
  
  Він сунув це в кишеню куртки, встав і поправив пістолет на стегні. Потім він попрямував назад в свій номер в мотелі.
  
  Він зловив себе на тому, що думає про зображення на лицьовій стороні листівки, яку жінка надіслала Еллісон, про ніжну акварелі. Пурхають комахи.
  
  Меррітт згадала, як давним-давно дивилася по телевізору спеціальний випуск про метеликів. Коментатор сказав, що так, вони були прекрасні, вони володіли навігаційними навичками GPS, у них були енергія і засоби, щоб подолати сотні миль.
  
  Був ще один факт про цих істот, про який знали небагато і який Джон Меррітт знайшов забавним: на додаток до цим майже чудовим здібностям, метелики були безжальними і агресивними канібалами.
  
  OceanofPDF.com
  38
  
  Колтер Шоу сидів у кріслі, оббитому коли в попередньому десятиріччі, якщо не сторіччі. Хоча, він повинен був визнати, що воно зручне.
  
  Він перебував у маленькій кімнаті в маленькому готелі недалеко від Кеноа. Це був адресу, який роздобув для нього Мак Маккензі.
  
  Вид відкривався на парковку. Двоє бездомних — на його думку, чоловіки — спали біля стіни складу. Жінка, яка займається секс-бізнесом, курила і розглядала перехожих.
  
  Шоу подумав про Дворнике, серійному вбивці. Це були головні цілі.
  
  Відчував цей чоловік, що вбивати маргіналів менш аморально?
  
  Або мораль взагалі не входила в рівняння? Можливо, він вбивав заради розваги, хіть або від нудьги.
  
  Шоу знову звернув свою увагу на це місце, помітивши сліди зброї.
  
  Боєприпаси, але не саме вогнепальну зброю.
  
  Тут було дуже мало особистого. Шоу був небагатослівний. Велику частину року він проводив у роз'їздах. Тим не менш, в Winnebago були артефакти, які пов'язували його з родиною. Фотографія Ферми, консерви, які поставила його мати, фотографії дітей у походах, Ештон тримає форель, яку зловив не вудкою і котушкою, а простий волосінню і гачком, які зробив сам, картини, які зробили для нього дві дочки Дориона, документи, надіслані його батьком, які підштовхнули Шоу до пошуків людей, які вбили людину.
  
  Він знову глянув на папери, які переглядав, коли вперше потрапив всередину. Як і кулі, вони були доказом підготовлюваного вбивства.
  
  Промайнуло повідомлення, і він прочитав його.
  
  Він поклав той, що знайшов, в тому порядку, в якому виявив предмети. Потім він встав і відійшов у куток кімнати. Він потягнувся до правого стегна і витягнув чорний "Глок". Міцно стиснув його.
  
  Пролунав лише слабке клацання, коли картка-ключ ковзнула в щілину замка і вислизнула з неї. Двері повільно відчинилися, і чоловік увійшов всередину, не відриваючи очей від свого телефону.
  
  Коли двері зачинилися, Шоу спокійно сказав: “Ви стали мішенню. Не рухайтеся".
  
  Довгоногий Сергій Лемеров зупинився.
  
  Його плечі злегка поникли? Шоу не був упевнений.
  
  “ Містер Колтер Шоу.
  
  “Кинь телефон. Підніми руки".
  
  “Можливо, я розмовляю з красивою жінкою. Це зробить її нещасною".
  
  Шоу промовчав.
  
  Ніколи не подшучивай ...
  
  Російська пробурмотів: "А, гаразд".
  
  Яблуко відскочило, впавши на покритий килимом підлогу.
  
  "Повертайся".
  
  Він так і зробив, і чорні цятки очей на незграбну особі оглянули Шоу з ніг до голови.
  
  "Правою рукою, великим і вказівним пальцями, дістаньте пістолет". Лемеров, наскільки він міг судити, був переважно лівшею, але російські військові навчають стрільби з двох рук.
  
  Не маючи схильності до героїзму, він виконав визначену процедуру. Зброя виявилася на кріслі, на якому Шоу тільки що сидів. Шоу кинув йому краватку-блискавку. Він поморщився, але натягнув стрічку. Він не грав в гру на розслаблення. Вони надійно зафіксували його зап'ястя.
  
  Шоу вказав на стілець, і чоловік сів, відкинувши голову, щоб прибрати з очей вибилося пасмо довгого світлого волосся.
  
  Російська не здавався особливо стурбованим. Шоу шукав винагороди і усував неполадки в Harmon Energy. Не було ніякого ризику, що Лемерова відведуть в провулок і будуть поводитися з ним так, як ГРУ расправлялось зі своїми ув'язненими.
  
  Шоу глянув на папери, які переглядав раніше. Карти, фотографії його самого і "Віннебаго", замітки, імена та адреси, які він не дізнався. Шоу витратив з ними час, спеціально вишукуючи будь-які згадки про Еллісон Паркер. Було нелогічно, що Лемеров знав про неї особисто, але він хотів створити її дітище. І Шоу повинен був переконатися, що дійсно немає ніякого зв'язку між місією Джона Меррітт і S. I. T.
  
  А його там не було.
  
  Тепер він сказав російській: “Все твоє домашнє завдання. У тебе є план пункту призначення. А я мандрівник".
  
  Злегка насупився. Лемерову було б цікаво, звідки Шоу дізнався евфемізми, використовувані російськими спецслужбами для позначення цілеспрямованого вбивства. Він навчився цього у свого брата, який плив у потоці інтелекту.
  
  Він прийшов в себе. Посмішка. “ Про що ти говориш? Все, що ти говориш, для мене новина. Все це? Кивок у бік паперів. "Просто про стеження за тобою, коли ти вирушив на пошуки цього S. I. T."
  
  Шоу не відповів, що фотографії були зроблені після афери з Ахмадом, Расом і Леклером.
  
  Так, це могло бути пов'язано з запуском реактора Марті Хармона, але якщо так, то це був план на майбутнє - вкрасти його. Шоу довелося б усунути; повідомлення Хармону було б ясно: якщо ми не отримаємо пристрій, будуть наслідки.
  
  Тоді це теж могло бути особистим. Можливо, Лемеров був просто дуже ображеним невдахою.
  
  “ Хто це замовив? Буде краще, якщо ти скажеш мені.
  
  “Ха, містер Колтер Шоу, правда? Добре. Правда? Просто хотів налякати вас. Значить, ви серйозно ставитеся до торгів. Ні один волос не впаде з вашої голови. Давай, давай, повернемося до розмови про Туреччині . . . Ти зроблений не з грошей. Я можу набити твої кишені. Ми можемо відкрити рахунки, ми можемо відкрити офшори. Приверни експертів. У нас є страховка, гарантії, так що ви в безпеці, родина в безпеці. Не більше того. Кивок на документи, план доставки Шоу до "місця призначення".
  
  Шоу насупився. “ Звідки мені знати, що у тебе гарні гроші? Хто міг виписати чек?
  
  “ Багатий друг.
  
  "Це не відповідь на моє питання".
  
  “ Йому подобається секретність. Чи їй подобається секретність.
  
  "У тебе повинен бути куратор".
  
  "Чому?"
  
  “ Не схоже, що ти приїхала з Бостона або Атланти.
  
  “Про, може бути, я народився в США. Може бути, мій куратор Брюс Спрінгстін! Двісті п'ятдесят тисяч. Чверть мільйона! Куплю тобі багато чого завгодно".
  
  “ Скажи мені, хто.
  
  Чоловік миттєво змінився. Його обличчя викривилося, а голос став гарчить. “До біса Ейба Лінкольна. Більше ніякого веселощів і симпатичності. Ти не допомагаєш, я повертаюся і відвідую тебе. Посеред ночі. Я скажу: 'Здравствуйте, містер Колтер Шоу", і це буде все, що ви почуєте. Може бути, коли ви зі своєю жінкою. Сюрприз, сюрприз і прощай вам обом. "Його дикий погляд заплясал по кімнаті, подергиваясь, якщо тільки очі могли сіпатися. Можливо, як і Джон Мерріт, Лемеров володів прикордонної особистістю.
  
  І, вірний своєму діагнозу, життєрадісна сторона Лемерова повернулася, так швидко, що трансформація була моторошною. “Але що з цього вийде сьогодні? Твій маленький хитромудрий план? Що? Цікаво." Він був такий спокійний, як тільки міг. “Ось що відбувається: приходять ваші поліцейські і забирають мене. Я проводжу годину або два у в'язниці, зустрічаюся з цікавими друзями. Випийте кока-коли. Потім приходить юрист, і я йду. Як це? Тому що у мене є друзі тут, о, у столиці штату. Що ви про це думаєте? Я дзвоню їм, вони дзвонять кому-то ще, я допиваю свою кока-колу і йду ". Він удавано надув губи. “ Нам доведеться починати все спочатку. Марна трата часу. Двісті п'ятдесят тисяч? Все, що ти робиш, - це входиш в HEP, виходиш звідти з тригером, і ти багата людина. Його усмішка була змовницької.
  
  Шоу знав, що є місця, де чверть мільйона роблять тебе багатим. Навіть Феррингтон не був одним з них.
  
  Пролунав стукіт у двері.
  
  Шоу підійшов до дверей, тримаючи пістолет направленим у тулуб Лемерова — в момент манії він міг накинутися на них; його руки були зв'язані, але вони були перед ним і все ще могли бити й душити.
  
  "Так?"
  
  "Митниця і прикордонна охорона," пролунав хрипкий жіночий голос.
  
  Посмішка бранця зникла.
  
  Його заарештовували федерали. Кому б він не заплатив в уряді штату, у нього не буде впливу. Шоу зателефонував своєму другові Тому Пепперу, який домовився про розбирання з CBP.
  
  В кімнату увійшли великий чоловік і велика жінка, обидва в темно-синій уніформі. У коридорі стояли ще троє агентів. Вони теж не були маленькими.
  
  "Кольтер," випала жінка.
  
  "Агент Гіллеспі," представився Шоу, потім кивнув чоловікові, смуглому, м'язистими і широкоплечого. “ Агент Шталь.
  
  Вони подивилися на Лемерова. Гіллеспі, зі світлим волоссям, зібраним в кінський хвіст, кивнула своїй напарниці, яка вийшла вперед і, поки жінка тримала руку поруч з пістолетом, розстебнула блискавку і одягла наручники на російську, завівши руки за спину. Потім агент обшукав його та забрав гаманець, паспорт, гроші і довгий ніж з закривається лезом, на який Гіллеспі глянув, піднявши брови.
  
  “Ти не можеш цього зробити! Я не скоював ніякого злочину!"
  
  Вона взяла його паспорт і сфотографувала першу сторінку.
  
  “Отже, містер Лемеров, містер Шоу дав письмові свідчення під присягою, що бачив у вас вогнепальну зброю. Те, що прямо тут?"
  
  Шоу кивнув.
  
  "Він бреше!"
  
  “ До показань під присягою додані ваші фотографії зі зброєю.
  
  Ленні Кастер був справжнім художником у відповідності з Каноном.
  
  Шталь натягнула латексні рукавички, розрядила зброю, замкнула його, а потім зачитала серійний номер Гіллеспі, яка набрала його в своєму телефоні.
  
  Мить: "Сер, у вас вкрадене вогнепальну зброю".
  
  “Ні, ні! Я купив законно. Приватна продаж. Я знаю про Другій поправці".
  
  “ Значить, ви визнаєте, що купили пістолет.
  
  Можливо, він подумав, що слід було сказати "знайшов". Він облизнул губи.
  
  "Крім статусу зброї, чи є у вас діючий дозвіл на полювання або сертифікат про участь у спортивних змаганнях?"
  
  Знову запанувала тиша.
  
  "Що ж, сер, тоді ви не відповідаєте вимогам розділу 178.97 27 Кодексу федеральних правил, що стосуються неімміграційних іноземців, які володіють вогнепальною зброєю". Вона зачитала йому його права Міранди.
  
  "Мені потрібен адвокат".
  
  "І його кока-колу", - мимоволі подумав Шоу.
  
  "У вас буде один". Шталь розклав речі російської по пакетах для доказів.
  
  Вони повели його до дверей, тримаючи кожного за руку.
  
  Він крикнув через плече: “Тобі подобається бокс? Мені подобається бокс. Ніколи не знаєш, чим все закінчиться. Здається, все чудово, перший і другий раунд. Потім, бац, і нокаут.
  
  “ Отже. Один і два на вашу користь. Але не відповідайте занадто швидко, містер Колтер Шоу. Попереду ще кілька раундів. Попереду ще кілька раундів ...
  
  OceanofPDF.com
  39
  
  Еллісон Паркер дозволила гарячої струмені душа її омити тіло.
  
  Мотель Sunny Acres був захолустьем, але мав дві переваги. По-перше, клерк був готовий відмовитися від посвідчення особи, коли приваблива ділова жінка в супроводі своєї доньки з прикрістю — і жменею готівки, — пояснила, що залишила свій гаманець в ресторані на 55-ій вулиці, який в даний час закритий.
  
  І, по-друге, водонагрівач був першокласним.
  
  Вона притулила голову до синього кахлю.
  
  Блакитна, як стіна душової кабіни біля басейну, стіна, на якій профіль височів комічний, або моторошний, або чуттєвий морський коник з білого гіпсу.
  
  Сьогодні листопад минулого року, п'ятнадцяте.
  
  Паркер сидить з чашкою кави на кухні, дивлячись на вкритий снігом басейн. Пластівці падають яскравими відблисками в світлі прожектора, який світить над басейном. Вона дивиться на крихітний білий феєрверк. Це безтурботна сцена, і вона зазвичай думає, що сніжне ковдру, покриває задній двір, "зігріває душу". Іноді вона сміється, коли у неї виникають ці суперечливі думки. Сьогодні ввечері вона просто стривожена.
  
  Ханна закинула проект з історії, над яким вони з Джоном працювали раніше, перед тим як він різко встав і поїхав в ніч. Дівчинка лягла спати. Вже одинадцять. На столі зі скляною стільницею, позаду Паркера, лежать шматки металу і пластика, паяльник і клейовий пістолет. Вона не знає, що це за проект; це був спільний проект тата і доньки.
  
  Був . . .
  
  Паркеру доведеться написати записку для міс Телботт про продовження строку.
  
  Ковток кави. Ніякого смаку до нього.
  
  Її серце шалено калатає, коли вона чує глухий стукіт зовні, слабкий, але рукотворний - не звук випадкової гілки, що прогинається під вагою мокрого снігу.
  
  Підійшовши до вікна, вона відсуває завісу й визирає назовні. Так, вантажівка Джона виїхав на під'їзну доріжку і зачепив великий синій сміттєвий бак.
  
  Вона сподівалася, і так, молилася, щоб він просто поїхав провітрити голову.
  
  І тепер роздумує про свою пекучої наївності.
  
  Вона заходить у вітальню, зупиняючись, щоб поглянути на Ханну. Так, вона лягла спати, але не для того, щоб заснути. Вона лежить на спині, надівши навушники Beats, втупившись у свій телефон, її обличчя підсвічено дивним синім світлом. Пора гасити світло, але Паркер не звертає на це уваги. Вона також думає, що це хороша ідея - бути глухий до будь-яких подружнім розмов цим ввечері, і сподівається, всупереч мудрому батьківства, що гучність буде гарною й дуже високою.
  
  Замкнувши вхідні двері, вона повертається на кухню і включає світло на бічній веранді. Якщо їй пощастить, він піде по шляху найменшого опору: обігне будинок збоку, увійде в ворота і попрямує до кухні.
  
  Перехопивши Джона, вона проводить його в спальню. Може бути, душ, швидше за все, просто повністю одягненим на ліжко. Або на підлогу. Там килимове покриття. Одного разу він знепритомнів на під'їзній доріжці, а один раз - на бетоні гаража, і прокинувся, не відчувши нічого, крім болю в м'язах. Очевидно, в зміненому стані п'яниці часто стають м'якими і податливими.
  
  Ручка вхідних дверей повертається раз, потім ще. Він не стукає. Вона бачить його фігуру, що рухається по снігу в тому напрямку, в якому вона сподівалася, залучену світлом ліхтарів. Чорний хід приведе його прямо в ліжко, не проходячи повз кімнату Ханни. Якщо б він увійшов через парадний вхід, то міг би просунути голову, побачити її і щось пробурмотіти або блевануть.
  
  Ще один глухий удар, потім гуркіт. Він обійшов гараж — код зазвичай перемагає його — і спіткнувся об сміття.
  
  Тепер вона рухається швидко. Ще трохи шуму, і, якщо Ханна відключила навушники, вона вийде на розвідку. І це буде складно — для самої Паркера. Ханна схильна сумувати по батькові і злитися на матір.
  
  Тепер через розсувні двері у внутрішній дворик. Холод обпікає, і вона думає про светрі, але вже занадто пізно. Джон пробирається через хвіртку огорожі басейну і йде по внутрішньому дворику. Він кудись впав, і у нього на голові глибока рана. Кров темна і запеклася.
  
  Вона підходить до нього.
  
  "Не починай," бурмоче він.
  
  "Ти поранений".
  
  “ Тобі все одно. Тобі завжди однаково.
  
  Ви не можете протиставити слово речі, думка думки. Так не працює.
  
  Кращий спосіб - це відвернути увагу.
  
  Його волосся розпатлане, одяг растрепана. Він в люті: "Ти дзвонила йому сьогодні ввечері?"
  
  “Будь обережний. Тут лід".
  
  "О, будь обережна", - передражнює він. Здається, він придумує слова краще, але потім вони зникають.
  
  Запах віскі дуже сильний. Джон одного разу сказав їй, що по запаху може визначити, скільки водій випив. Він міг передбачити результат алкотестера з надприродною точністю.
  
  Вони стоять серед заметів, які збираються на терасі біля басейну поруч з рельєфом морського коника. Вона тремтить, коли сніжинки падають їй на голову. Алекса повідомила, що на вулиці двадцять градусів.
  
  "Де вона?" Він дивиться через двері на стіл, де лежать зошит Ханни та деталі для проекту з історії. “Що ти говорив їй сьогодні ввечері? Налаштовуєш її проти мене. Ти зробиш це!"
  
  “Джон, будь ласка. Просто припини". Вона вимовляє ці слова інстинктивно. Вони не матимуть ніякого ефекту. Як завжди. Він їх не чує. Так в чому ж сенс? Але вона нічого не може з собою вдіяти.
  
  Він, спотикаючись, іде в задню частину гаража, і його рве.
  
  Якби тільки це могло очистити організм. Але, звичайно, цього ніколи не відбувається. Фізіологія працює не так.
  
  Він відсахується. “Я знаю, чим ти займаєшся. Я знаю, що ти розповідав людям про мене. Я чув. Ти ходиш на ці вечірки, і я знаю, що ти говориш. Що ти насправді думаєш про мене. Ти думаєш, я не знаю? Він супиться. “Ти думаєш, я не знаю, що ти розповів їй про мене? Вона— " Він коливається, ніби забув ім'я власної дочки. “ Я збираюся сказати їй. Вона заслуговує...
  
  Паркер хапає його за руку. Він повертається з шаленим поглядом.
  
  І п'ять хвилин потому, самих довгих хвилин в її житті, Еллісон Паркер лежить на спині, ридаючи, в заметі ніжного білосніжного кольору, забрызганного червоним. Морський коник теж спливає кров'ю. Вона притискає клапті шкіри, відірвані від її особи, над тріснутою щокою.
  
  “ Чому ти так робиш зі мною? Чому . ?
  
  Еллісон Паркер вийшла з душу в номері 306 готелю Sunny Acres Motor Lodge.
  
  Душова кабіна була такою ж синьою, як блакитна стіна, з якої виріс морський коник.
  
  Сльози змішуються з гарячою парою.
  
  І вона строго сказала собі, що у неї було тільки цим ранком. З Півдюжини разів.
  
  Не думай про це.
  
  Витирається. Рушник тюрбаном обгорнуте навколо її волосся. Інше обвиває її тіло.
  
  Думаю про рушник для цицьок Губки Боба.
  
  Завдання з математики, з якими впоралася її геніальна донька.
  
  Плани на піцу і знайомство з Кайлом.
  
  Останні миті перед тим, як світ вибухнув.
  
  Це було вчора чи десять років тому? Чи сто?
  
  Вона увійшла в холодну кімнату. Вона залишила Ханну дрімати, але дівчина вже прокинулася, переглядаючи канали.
  
  Яким було б її настрій?
  
  Зігріваючи серце Паркера, Ханна посміхнулася. "Привіт!"
  
  “ Доброго ранку, соня.
  
  Паркер зауважив, що ланцюжок з дверей знято.
  
  "Ти виходив з дому?"
  
  “ Тільки у адміністратора. На сніданок. Тут у них нічого немає.
  
  Паркер не очікувала, що в Sunny Acres запропонують вишукані страви, хоча і сподівалася, що вони зможуть замовити каву, чай і випічку.
  
  “Але продавець? Він сказав, що є закусочна далі по дорозі. Вона, типу, знаменита. І вони доставляють ". Вона простягнула матері меню і оголосила: "Я хочу вафлі".
  
  OceanofPDF.com
  40
  
  Молл розв'язав краватку і відчинив сорочку. Він просунув Бенадріл під тканину і розім'яв плечі, які сьогодні свербіли сильніше всього.
  
  Печіння поширилося. Шия і руки вчора. Груди кілька днів тому. Що, чорт візьми, це було і як це сталося?
  
  Він відчув деяке полегшення завдяки чудодійному речовині.
  
  "Алергія посилюється?"
  
  "Просто так нікуди не дінешся", - сказав він Десмонду.
  
  Молл кілька разів задавав собі питання, звідки це взялося. Нарешті він повірив, що знайшов відповідь. Приблизно шість тижнів тому у нього була робота — вбити водія вантажівки. Цей чоловік зробив щось, чого не повинен був робити, або збирався сказати щось, чого не повинен був говорити, або розлютив не того чоловіка, і йому довелося піти. Хороші гроші. Десмонд був зайнятий, тому Молл впорався з цим поодинці. Він вбив людину, коли той ремонтував свій вантажівка, що застряг в притоці Кеноа. Він витягнув тіло назовні, а потім відвіз за багато миль на давно покинуту промисловий майданчик для утилізації. Або це був Кеноах, або водоймище, в якому він втопив труп, було забруднено якимось дійсно поганим лайном. Джерелом повинно було бути одне з двох. До тих пір у нього ніколи не виникало проблеми. Він вирішив бути обережнішим у виборі майданчиків в майбутньому. Потім нагадав собі, що потрібно також проконсультуватися зі своїм постачальником фарби.
  
  Чоловіки з коробками кави в руках сиділи на передніх сидіннях "Транзит". Десмонд відклав вербову гілку і сидів за своїм комп'ютером в Інтернеті, шукаючи маму-ведмедицю і ведмедика.
  
  Меррітт теж шукав їх. Нікому не щастило.
  
  Молл зітхнула. "Поквапся та почекай".
  
  "Що?" Запитав Десмонд.
  
  "Так говорили в Армії".
  
  “ Ти не служив в Армії.
  
  Молл сказала: “Мій тато. 'Поквапся та почекай'. Ти надрываешь дупу, досягаєш чогось, а потім просто зависаєш. Забавно, але я не проти зачаїтися в шторці, чекаючи качку або лося ".
  
  “ Або борів.
  
  “ Чи свиню. "Молл зробила ковток. “ Але це стає нестерпним. Занадто довго, надто довго.
  
  “ Поквапся і почекай. "Десмонд посміхнувся цій фразі, як ніби знайшов на тротуарі блискучий монетоприймач.
  
  Ще кави. Молл прошепотіла: "До світанку... "
  
  “ Отже. Ти справді думаєш, що Меррітт божевільний? - запитав Десмонд.
  
  “О, я б сказав, так. Підлягає сертифікації".
  
  “Я ніколи не розумів, що це означає. Хто визнав тебе божевільним?"
  
  Молл обдумала це. “Ймовірно, уряд. У них повинно бути психіатричне відділення".
  
  Десмонд усміхнувся. "Хтось на державній зарплаті, на наших податках, кому нічим зайнятися, окрім як сказати: 'Нормальний, ненормальний'. Поставте штамп в їх досьє. Посадіть їх у оббиті повстю камеру або відпустіть. Наступний. Тонк, тонк. “Отже, дружина? З чого це раптом він так сильно хоче її смерті?"
  
  “Вона висунула звинувачення. Пройшла шлях від поліцейського з вигідною угодою до взяття під варту. Зруйнувала його життя. Вона не підтримала свого чоловіка", - сказала Моллі.
  
  "Це ж пісня, вірно?"
  
  “Я думаю. Та є дещо ще. Історія в тому, що у неї є щось на нього, що він не хоче розкривати ".
  
  "Жінки". Тонк, тонк.
  
  VapoRub цього не зробить, вирішив Молл. Йому знадобляться маска і кисень для операції Едгара у Ралстоне. У нього десь був балон. Може бути—
  
  “ Срань господня. "Десмонд випростався. Він дивився на екран комп'ютера.
  
  "Що?"
  
  “ Дивися. "Чоловік повернув до себе ноутбук.
  
  Фотографія в Instagram.
  
  “ Не може бути, - сказала Моллі.
  
  Але це було так.
  
  Десмонд додав: “Ми можемо бути там через двадцять хвилин. Давайте відправимо туди психа бою".
  
  Молл збиралася запитати, кого він має на увазі, але потім зрозуміла: сертифікованого Джона Меррітт.
  
  OceanofPDF.com
  41
  
  Кольтер".
  
  Це був голос Марті Хармона, і Шоу почув в ньому тривогу.
  
  "Так?"
  
  “ Мерріт найняв адвоката Аллі.
  
  Шоу за обіднім столом "Віннебаго" поставив чашку кави, який тільки що зварив. Він так і не зробив ні ковтка.
  
  Генеральний директор пояснив, що чоловік не повернувся додому минулої ночі. Його машина була знайдена кинутої в парку біля річки, в милі від його офісу.
  
  “ Подробиці?
  
  “Я не знаю. Боже. Дейв теж був моїм другом. Ми разом складалися в Ротарі клубі".
  
  Невже Меррітт катував, а потім убив, коли ця людина нічого не зміг розповісти про місцезнаходження Еллісон?
  
  “ Як ти дізнався? - запитав я.
  
  "Дзвонила поліція, питала, чи отримувала я звістки від Еллі, є в неї якась інформація про це".
  
  "Я поговорю з ними".
  
  Після того, як чоловіки роз'єдналися, Шоу набрав головний номер FPD, скинув ім'я генерального директора і через три хвилини був на лінії з Данфри Кемпом.
  
  “ Детектив. Це Колтер Шоу.
  
  "Так, сер". Голос був напруженим. З-за цього дзвінка або вночі прибуло більше файлів?
  
  "Я так розумію, що адвокат міс Паркер зник".
  
  Момент обговорення. Потім: "Ви збережете це при собі".
  
  Мається на увазі інформація з преси.
  
  "Так".
  
  “Відеозапис з камери спостереження у вітрині магазину на Четвертій вулиці показала, як чоловік у темній вітровці — в яку Меррітт був одягнений раніше вдень — сідав у машину містера Стейна. У нього був пістолет. Потім він поїхав. Машина була знайдена кинутої близько Кеноаха сьогодні близько шостої ранку."
  
  "Значить, він озброєний". Що ще більше ускладнює ситуацію. “Є які-небудь ознаки боротьби? Кров?"
  
  "На даний момент я не знаю".
  
  “ Ви говорили з ким-небудь в його офісі? Вони що-небудь бачили?
  
  “ Його помічник юриста, скорочена секретарка. Вона нічого про нього не чула після того, як пішла додому близько п'яти.
  
  "Я можу поговорити з нею?"
  
  Співпраця Кемпу на це не поширювалося. “Вона нічого не знає. У будь-якому випадку, вона бере кілька вихідних. Вона боїться Меррітт ".
  
  "Я залишив тобі повідомлення про відеокамери в окрузі Маршалл".
  
  “О, так, сер. Я зателефонував їм. Відповіді не було". Детектив прикрив трубку, і Шоу почув, як він приглушено розмовляє з кимось ще.
  
  Шоу сказав: “Отже. Тепер це кримінальне розслідування".
  
  “Так і є. Кілька патрульних офіцерів обшукують район, де була знайдена його машина".
  
  “ Ви призначаєте детективів з відділу по розслідуванню вбивств?
  
  "Тут мова йде про серйозні справи, і ми будемо ними займатися".
  
  Шоу втомився від цього. - Ти ще не зробив цього?
  
  “Ні. Але ті двоє патрульних? Вони ветерани. Вони провели опитування на Четвертій вулиці, потім рушили до річки ".
  
  “ У вас є їхній звіт? - запитав я.
  
  "Не зараз". Тепер голос був не тільки напруженим, але і чинять опір.
  
  “ Ви зателефонуйте мені, якщо з'являться якісь новини, чи не так, детектив Кемп?
  
  “ У мене ось тут ваша візитка, містер Шоу.
  
  Вони роз'єдналися.
  
  Марно.
  
  Шоу спробував остигає кава. Один ковток, перш ніж його телефон знову загудів.
  
  "Мак".
  
  "Сідай за свій комп'ютер", - проінструктував його приватний детектив.
  
  Він підтягнув пристрій до себе і включив його, як і свій роутер.
  
  Після довгих тридцять секунд він сказав: "Я згоден".
  
  "Перевір свою електронну пошту".
  
  Перше повідомлення було від неї. Додано скріншот фотографії з Instagram. Зображення являло собою селфи: усміхнена Ханна Меррітт в шапочці-панчосі і толстовці дивиться в камеру.
  
  Позначка часу була зроблена близько сорока хвилин тому.
  
  "Я думав, що всі їхні соціальні мережі були закриті".
  
  “Так і було. І, ймовірно, дівчині знадобилося шістдесят секунд, щоб створити новий обліковий запис ".
  
  Поглянувши на фотографію, він сказав: "Фон".
  
  "Вотименно".
  
  В ньому піднялася та гострота, яку він відчував, коли полював на оленя або лося і помітив свіжі сліди, залишені тим, що повинно було стати обідом на наступний тиждень. Або знайти першу переконливу зачіпку, яка призвела до жертву викрадення.
  
  Шоу уважно вивчив зображення. Можна було розгледіти міську водонапірну вежу, пофарбовану в синій колір, щоб вона не так муляла очі. Там були видні п'ять букв: ПАГОРБИ.
  
  Мак сказав: “У вашій частині штату, на північ від Феррингтона, це повинні бути пагорби Томпсона. Я знайшов знімки з Google Планета Земля. Знімок, ймовірно, був зроблений на задній парковці моторного будиночка Sunny Acres. Це не мережа. Еллісон могла заплатити готівкою і назвати вигадане ім'я. Заявить, що ховається від жорстокого чоловіка або втратила посвідчення особи. Службовець порушив правила."
  
  Шоу ввів назву мотелю в навігатор.
  
  Він був у двадцяти семи хвилинах їзди звідси.
  
  OceanofPDF.com
  42
  
  Кімната 306 готелю Sunny Acres викликала клаустрофобію і пахла обалденно. І все ж, подумала Еллісон Паркер, пані непогано справлялися з цим. Крихкий мир, що встановився цим ранком, був міцним.
  
  Їжа була на підході. По телевізору з великим екраном транслювався ситком Діснея, один з тих, що в основному призначалися для дітей, але були забезпечені більш витонченим гумором для батьків, які змушені стежити за подіями.
  
  Евристичний план Паркера полягав у тому, щоб залишитися тут на два дні, і якщо Джона до того часу не спіймають, вони продовжать шлях на північ, у свій безпечний будинок. Вона відправила повідомлення власнику і отримала відповідь:
  
  Готові і чекаємо. Тримайте мене в курсі. Бережіть себе. . .
  
  Поки вони їли, вона перевірила новини на своєму телефоні. Про Джона нічого.
  
  Вона зателефонувала своєму адвокатові, щоб дізнатися, чи впізнав він що-небудь. Ніхто не відповів. Вона не залишила номер телефону, за яким дзвонила і сказала, що зателефонує йому. Вона була роздратована тим, що від нього нічого не було чутно. Передбачалося, що він буде її рятувальним колом для отримання звітів про стан справ.
  
  Паркер відкрила свій ноутбук і переглянула колоду, над якою працювала. Вона могла з гумором виступати перед натовпом і завжди чітко формулювати свої думки і бути організованою. Марті часто запрошував її проводити презентації для інвесторів і потенційних клієнтів. Невеликі модульні реактори були настільки складні, наскільки дозволяло обладнання, і Паркер, як було відомо, володів даром переводити неймовірно складні речі на зрозумілу для непрофесіонала рівень.
  
  Чи вплине втеча Джона на її поява на зборах на наступному тижні?
  
  Боже, якщо до того часу його не схоплять...
  
  По телевізору диснеївський фінал "Довго і щасливо" змінився титрами.
  
  Вона зауважила, що Ханна дивиться через плече на комп'ютер своєї матері. Жоден підліток на землі не зміг би встояти перед екраном.
  
  "Круто", - сказала дівчина. "Приголомшлива графіка".
  
  Паркер навів курсор на синю точку збоку від реактора, зображеного на слайді, заповнює екран.
  
  "Це твоя фішка, Футви!"
  
  Паркер кивнула. Як і S. I. T., F. T. V. - "судно для транспортування палива" — було її дітищем, запатентованим пристроєм, яке зробило Pocket Suns унікальними і більш затребуваними на ринку, ніж більшість SMR. Традиційно уранові паливні стрижні повинні були бути акуратно завантажені в активну зону і, коли вони витратилися, настільки ж обережно витягли, і все це під керівництвом експертів. Поїздка з збагачувальної фабрики до місць поховання завжди була ризикованою. Futvee Parker представляв собою автономну капсулу, яка могла монтуватися і демонтуватися будь-яким робочим і була практично несприйнятлива до пошкоджень.
  
  Задзвонив телефон. Паркер завагався, а потім зняв трубку.
  
  Не варто турбуватися. Принесли їжу. Вона вийшла у вестибюль, щоб розплатитися з кур'єром.
  
  Повернувшись у кімнату, вона розклала на ліжку вафлі, бекон для мами, червоні і сині ягоди. Справжні збиті вершки і штучний сироп. У сформованих обставинах занепокоєння дівчата з приводу своєї ваги залишалося в основному на далекому горизонті.
  
  Для кожного з них був приготований кави.
  
  Передаючи дочки пластикову тарілку, вона глянула на слайд з S. I. T. trigger. “Гей, хочеш послухати історію? Співробітник вкрав одну з них. Він був шпигуном. Він збирався продати його конкуренту.
  
  “Вкрав? Ні за що".
  
  "Так, звичайно". Вона посміхнулася. "Містер Хармон подзвонив мені вчора вранці і сказав, що хтось, кого він найняв, відновив його".
  
  “ Хлопець, який його вкрав, він працював у вашому відділі?
  
  “Ні. Це був він".
  
  "Комп'ютерники", - сказала вона. “Ні чорта не можна їм довіряти. Подивися на Матрицю . . . Ти знав його?"
  
  “Ні. Він був у п'ятому корпусі".
  
  "Новенька". Ханна знала компанію майже так само добре, як її мати. Паркер часто влаштовувала так, щоб дівчинка приходила до неї в офіс після школи. До 15 листопада це робилося для того, щоб вона не залишалася вдома з п'яним, темпераментним батьком. Після цього параноїдальна мати просто відчула себе більш комфортно, коли її дочка була поруч.
  
  “Що сталося? Цього придурка заарештували?"
  
  Паркер пропустив мимо вух цю фразу. "Я не знаю". Не додавши, що у неї не було можливості розпитати Марті про долю шпигуна, тому що відразу після того, як S. I. T. був виявлений, їй і Ханне довелося бігти.
  
  "Не можу ж я сказати, що у твоєї матері нудна робота, а?" Імпульсивно вона стиснула руку дівчини, і після майже нестерпного моменту — вона відповість взаємністю чи ні?Ханна присунулася ближче і обняла матір за плечі, уткнувшись головою в шию жінки.
  
  Паркер міцно обійняв її і щосили намагався стримати сльози.
  
  OceanofPDF.com
  43
  
  Он там. Молл, яка сиділа на передньому сидінні фургона, показувала на водонапірну башту в Томпсон-Хіллз.
  
  Ця штука виділялася, як синьо-сріблястий космічний корабель, пануючий над низькорослими полями і низькими коричневими будівлями ще одного загубленого млинового містечка.
  
  Десмонд примружився. “ Отже, хлопець був там, на задньому сидінні, коли вона стріляла. Він дивився на стоянку за мотелем "Санні Эйкрс".
  
  "Цей знак немов засліплює". Молл мав на увазі великий рожевий знак вакансії. Він припустив, що якщо підійти ближче, то можна почути, як він шипить.
  
  Вони повільно проїхали через стоянку навколо неохайного мотелю. Вони знали, що у жінки більше не буде 4Runner; вона взяла щось напрокат, марка і модель невідомі.
  
  "Ми перевіряємо кожну машину?" Запитав Десмонд. “З'ясуйте, яка з них їх. Візьміть їх, коли вони вийдуть".
  
  Молл похитав головою. “Що вони могли залишити в машині, щоб їх впізнали? Вони забрали б усе на номер. Я пропоную нам просто зайти і поговорити з клерком".
  
  “Мене це влаштовує. Де Меррітт?"
  
  "Недалеко," відповіла Молл.
  
  "Ми не будемо його чекати?"
  
  - В цьому немає необхідності. Ми посадимо дівчаток у фургон, трохи заспокоїмо їх і поїдемо куди-небудь, щоб дочекатися його.
  
  “ У фургоні, - повільно повторив Десмонд і задумливо посміхнувся, що здалося Молл вкрай тривожним.
  
  
  
  —
  
  Лижні маски і рукавички.
  
  Це було незручно. Але у них не було вибору. В наші дні у всіх мотелях, навіть у нещасному Sunny Acres, були відеокамери. Вони намагалися дістати жорсткий диск, але була ця чортова штука, звана хмарою.
  
  Вони швидко ввійшли у вестибюль, тримаючи зброю напоготові. Це був світ прихованого носіння. Молл завжди вважала, що все старше п'ятнадцяти озброєні.
  
  "О, господи", - сказав круглолиций клерк, його обличчя і лисина почервоніли. Він сплеснув руками. Коли він заговорив, це було одне довге речення. "Візьміть гроші, але їх небагато, у нас в основному кредитні картки, ви можете зрозуміти, я дам вам свій банкомат, ПІН-код 8899, візьміть все ... "
  
  Удар Десмонда в обличчя припав Молл по душі.
  
  "Ні, ні, ні!" Руки чоловіка були в крові. Він витріщив очі. Колір здавався таким же непередбачуваним, як і біль.
  
  “Гість. Еллісон Паркер та її дочка. Зареєструвалися вчора".
  
  “ Ця назва мені незнайоме, нікому тут не подобається ця назва, сер, насправді я серйозно, у нас маленьке містечко, і ми з мамою робимо все можливе ...
  
  Тепер Молл вдарила його. В щелепу. Він вискнув.
  
  “ Ти знаєш, кого ми маємо на увазі.
  
  “ Кімната триста нуль шість, сер, триста нуль шість.
  
  Вони супроводили нещасного людини в кабінет. "Я нічого про вас не знаю, я не бачив ваших осіб, звичайно, на вас були ці маски, і я не дивився на вашу одяг, або зростання, або щось ще, і в мене жахлива пам'ять, всі це знають і —"
  
  Молл стиснула кулак, і чоловік заткнувся і примружився, відвертаючи голову.
  
  "Жорсткий диск камери спостереження".
  
  Чоловік кивнув у бік чорної коробки, в якій лежав 3 з половиною-дюймовий дисковод. Молл зірвав його зі столу і сунув пристрій в кишеню.
  
  Десмонд застебнув йому блискавку, і Молл знайшла трохи пакувальної стрічки, якою він замотав йому рот. Вони залишили його на підлозі, щоб провести час в компанії нещасних, які підписали смертні вироки двом його гостям.
  
  Вони пішли коридором, що вів до номерах, повз льоду, повз торгових автоматів. Коридор закінчився біля стіни із зображенням Ейфелевої вежі. Чому це? Мол не могла зрозуміти. Праворуч були кімнати 301-319. Двоє чоловіків швидко пішли в ту сторону.
  
  Коли вони підійшли до будинку 306, двері навпроти відчинилися, і звідти вийшла літня пара, обидва в костюмах для відпочинку, для неї - рожевому, для нього - блакитному. На голові чоловіка була сіра грецька рибальське шапочка у ялинку. Вони зупинилися приблизно так само швидко, як і слід було очікувати.
  
  "О боже", - прошепотіла жінка.
  
  Молл глянула на Десмонда, який сказав: "Привіт, хлопці, давайте зайдемо всередину на хвилинку". Він запросив їх повернутися, і двері зачинилися.
  
  Він з'явився всього через три хвилини. “Він назвав мене засранцем. Навіть не сказав 'дупою'. Мені не подобаються такі люди ".
  
  Чоловіки підійшли до 306-му. Молл нахилився ближче до дерева, прислухаючись. Він чув, як йде телепрограма. Він принюхався. "Кава з беконом".
  
  Пропрацювавши кілька років у бізнесі виготовлення тіл і їх приховування, Молл вивчив півдюжини способів проникати в двері. Він навчився самостійно розкривати замки і став досить хороший в цьому мистецтві. Але потім готелі почали оснащуватися електронними замками і картками-ключами, що викликало таке роздратування, як і відкриття ДНК.
  
  Але існувала техніка, яка була випробувана і вірна.
  
  Він глянув на Десмонда, який кивнув. Молл відступив назад, зробив глибокий вдих, який, з якоїсь причини, здавалося, допоміг, і щосили встромив свою ногу дванадцятого розміру в дерево прямо під замком, вклавши в це всю силу своєї потужної правої ноги.
  
  OceanofPDF.com
  44
  
  Колтер Шоу вів свій "Віннебаго" за потрескавшемуся асфальту паркування мотелю Sunny Acres в стороні від 92-го шосе.
  
  Навіть при яскравому денному світлі в цьому місці не було б нічого сонячного, враховуючи заповнені сміттям луки, що оточують його. З кожного боку відкривався вид на невеликі промислові об'єкти, якщо можна було зазирнути за паркан з зелених рейок. Ззаду росла висока трава, з якої стирчали іржаві прилади і агрегати, схожі на настороженных солдатів, які чекають перестрілки.
  
  Вдалині виднілася характерна водонапірна башта.
  
  Він перевірив свій "Глок-42". В цьому тонкому пістолеті було шість патронів в магазині і один в патроннику. Іноді він носив запасний магазин — завжди біля лівого стегна, як вчив його батько. Іноді два. Сьогодні він прикріпив обидва, кожне в окремій шкіряній кобурі, до зловісної стороні свого пояса. Він розстебнув свою чорну трикотажну сорочку, щоб переконатися, що зброя прикрите; воно, як правило, було видно під шкіряною курткою, коли він нахилявся або повертався.
  
  В рідкісний момент віршування його батько декламував правило:
  
  Ніколи не розкривайте те , що повинен приховувати ...
  
  Тримаючи руку ближче до зброї, він швидко рушив до офісу мотелю, виглядаючи пікап Меррітт або 4Runner Паркера. Ні тієї, ні іншої машини тут не було, хоча він був упевнений, що вона змінила колеса на щось інше. Належав один із цих інших їм? Там було кілька седанів, кілька позашляховиків, білий Ford Transit, два тягача-причепа. У багатьох були номери інших штатів, але один все ще міг бути орендованим parker's; компанії постійно переганяли машини туди-сюди.
  
  Всередині за прилавком нікого не було.
  
  Він подзвонив у дзвінок клерка. На дзвінок ніхто не відповів.
  
  Він вихопив зброю, пройшов по коридору і постукав у двері кабінету.
  
  Відповів хрюкають голос.
  
  Глухий удар.
  
  Шоу протиснувся всередину, тримаючи пістолет двома руками. Там він виявив клерка, зв'язаного по руках і ногах, з кляпом у роті, який відчайдушно бився, намагаючись звільнитися. Круглий чоловік, чиє обличчя, сорочка і руки були вкриті вологою кров'ю, запанікував ще більше, коли побачив Шоу і пістолет, і спробував відповзти подалі, як ніби в коробці розміром дванадцять на дванадцять в кімнаті був тайник.
  
  Він зірвав стрічку.
  
  "О, Господи".
  
  "Коли він був тут?"
  
  "У мене йде кров".
  
  "Коли?"
  
  “ Через п'ять хвилин.
  
  "Він озброєний?"
  
  "Вони обидва були такими".
  
  "І те, і інше?"
  
  "Їх було двоє".
  
  Двоє? Що це було? Меррітт і хтось ще? Або люди, що працюють з ним?
  
  “ Опиши їх, швидко.
  
  Він вагався.
  
  “ Зараз же! Шоу загарчав.
  
  “Великий хлопець у костюмі, один у коричневій куртці. Він був худіший. У масці. Зброя. Великі гармати. Вони збиралися вбити мене!"
  
  - В якій кімнаті?
  
  "Вони—"
  
  "Я не буду запитувати знову".
  
  “ Три нуль шість.
  
  Шоу розкрив свій складаний ніж і розпиляв блискавку. "Подзвони в поліцію".
  
  З пістолетом у руці Шоу швидко йшов по пропахлому лизолом коридору. Двері в кімнату була вибита. Він повільно увійшов, тримаючи пістолет низько і притиснувши його до правого боку.
  
  Ніколи не виставляйте пістолет перед собою , входячи в глухий дверний отвір ...
  
  Потім всередину, пригинаючись, повертаючись, цілячись в кожне укриття.
  
  Всі двері були відчинені, ванна, шафа. Місце пустувало. Залишки сніданку були розкидані по ліжку і підлозі. Предмети одягу, туалетні приналежності теж.
  
  По телевізору з плоским екраном показували дитячий мультфільм.
  
  Шоу повернувся в офіс.
  
  “ І? Голос клерка здригнувся.
  
  Шоу сказав: “Там нікого немає. Двоє чоловіків і гості в три нуль шість? Ви бачили, щоб хто-небудь з них йшов?"
  
  “Ні, сер. Вони збиралися вбити мене!"
  
  Ні, вони не були. Чи були б.
  
  Клерк кивнув на телефон. “ Я подзвонив шерифу. Вони вже в дорозі.
  
  “ На чому їхали ці люди? - запитав я.
  
  “Я не знаю. Вони просто, розумієш, були тут, зі своїми пістолетами".
  
  Шоу виглянув у засаленное вікно. Квадратного фургона "Форд" не було. “ Хто-небудь з гостей їздить на білому "Транзит"?
  
  "Це не те, що вони записали, коли реєструвалися".
  
  На вісімдесят відсотків це була їхня поїздка.
  
  "Запис з камер спостереження," сказав Шоу.
  
  "Вони забрали жорсткий диск".
  
  “В якому окрузі ми знаходимося? Маршалл?"
  
  "Так, сер".
  
  Шоу вибіг на вулицю підтюпцем. Він поставив на дев'яносто відсотків, що відповідає закон в іншому окрузі, ніж Феррингтон, не відчував особливої симпатії до Джона Мерритту — принаймні, не зараз, після вбивства адвоката Еллісон і проникнення сюди. І все ж він не хотів покладатися на обтяжливі протоколи правоохоронних органів. Він сам відправиться за ними на своєї "Ямасі". У них була перевага, але невелике. Він міг легко зловити їх.
  
  Хоча, в яку сторону?
  
  Ймовірно, назад до 55-му, головному шосе з півночі на південь.
  
  Але тільки можливо. Якщо він зробить неправильний вибір, то втратить їх повністю.
  
  Він сховав пістолет. Він зауважив родину — чоловіка, дружину та двох хлопчиків—підлітків, які пакували речі у свій позашляховик. Він запитав, чи бачили вони, як білий "Транзит" виїжджав зі стоянки. Він був готовий сказати, що водій залишив свій телефон в офісі— і він хотів передати його йому, надавши родині працювати над неймовірністю цього.
  
  Ніякої вигадки не знадобилося. Чоловік сказав, що вони хотіли б допомогти, але не бачили машину. Дружина ствердно кивнула. Шоу їм повірив.
  
  Потім, виглядаючи інших гостей, він перевів погляд на свій фургон. Він попрямував до нього, стиснувши губи, коли дістався до задньої частини.
  
  Зрештою, ніяких гонок на високій швидкості.
  
  Обидві шини мотоцикла були проколоті.
  
  І, для більшої переконливості, таким же був один з "Віннебаго".
  
  OceanofPDF.com
  45
  
  А. Поїхали.
  
  Детектив Джон Меррітт сидить навпочіпки біля якихось недобудованих каналізаційних стоків на будівельному майданчику — наполовину забудованої і занедбаної, оскільки поблизу немає припасів і обладнання. Цим пізнім осіннім днем небо чисте, температура незвично тепла. Сильний запах бруду і гниючих листя.
  
  Він тільки що відсунув шлакоблок з допомогою шматка арматури і направляє промінь ліхтарика на двенадцатидюймовую трубу, яка повинна була йти в міську каналізаційну систему, але тепер нікуди не веде.
  
  Озирається по сторонах. Він нікого не бачить. Але поблизу є діти на скейтбордах. Він знає це по стрімкому стукоту коліс по бетону. Ханна якийсь час пробувала це робити. Зламала зап'ястя, і все.
  
  Партнер Меррітт, Денні Ейвері, обходить довколишні будівлі, щоб з'ясувати, чи можуть вони описати робітників, які були тут, якісь імена на пікапах, бульдозерах або цементовозах, були припарковані які-небудь лімузини перед будмайданчиком.
  
  У Меррітт є записи, які показують, що заливка цього фундаменту і прокладання декількох труб - нічого не значать — обійшлися місту в два з половиною мільйони доларів. За роботу, яка коштувала тридцять тисяч. Верх.
  
  Детектив заглядає в каналізаційну трубу, його тактичний ліхтарик, освітлює темряву. Він бачить уламки.
  
  Там, де немає причин для уламків.
  
  Він натягує латексні рукавички і риється в гної, каменях і бруду.
  
  Його рація, що висить у нього на стегні, гримить, змушуючи його здригнутися.
  
  “ Детектив 244, увійдіть.
  
  Він зменшує гучність "Мотороли" лівою рукою, тієї, якій не пощастило.
  
  "Це 244-й, Центральний".
  
  “ Ви знаходитесь в Биконя-Хілл? - запитав я.
  
  "Підтверджую".
  
  Що це було?
  
  "Повідомлення про постріли, Хоумвуд, 8248".
  
  Це в кварталі звідси, менше. Він дивується, чому не чув пострілів. Але велика частина будівель в Биконя-Хілл побудована з каменю і цегли початку двадцятого століття. Побудований, щоб пережити тутешні зими, побудований на століття.
  
  “Історія домашніх тварин". Власник - Харві Трімбл, судимий за зберігання. Затриманий за підозрою у нанесенні побоїв, звільнений ".
  
  "Я зайнятий", - думає він. Але він бурмоче: “Зрозумів. Де Пек?"
  
  “ П'ятнадцять з п'ятнадцяти.
  
  Команда спецназу Феррингтона була хороша, але розмазалася, як половинка вершкового масла з цілого шматка тосту, як одного разу сказав один капітан - до стогонів в вартової.
  
  “В домі діти, Джон. Сусід почув крики".
  
  “Чорт. Ми відповідаємо. Прийом."
  
  "Що Я повідомлю, що ти можеш бути всередині".
  
  І ось тепер Меррітт пересуває ще один уламок і бачить те, що шукав: кілька конвертів розміром з лист, товстих. Він витягує їх і засовує в кишеню куртки. Витрачає шістдесят секунд на пошуки більшого. Немає.
  
  Він встає і кричить: “Денні, є 10-71 далі по вулиці. Нам пора".
  
  Кремезний детектив з густим каштановим волоссям, придатними до його костюма, приєднується до Мерритту, який підходить до машини і відкриває багажник.
  
  “Що? Рис. Ти це чув?"
  
  Два постріли. Може бути, крик.
  
  У них немає ніякої зброї, крім пістолетів на поясі. Деякі детективи зберігають в багажнику штурмові гвинтівки М4, але Меррітт і Денні немає. Доведеться обійтися "Глок-17".
  
  Вони скидають піджаки, Меррітт стежить, щоб конверти не випали. Потім вони пристібають бронежилети.
  
  Його партнер, нервуючи, каже: "Що, чорт візьми, це за Тактика?"
  
  “ Близько п'ятнадцяти з них.
  
  “ Господи Ісусе. Місто не такий вже і великий.
  
  Меррітт сміється. “ Ти хочеш жити вічно?
  
  Ейвері уповільнює крок, опускає очі.
  
  Жарт зайшла занадто далеко.
  
  Він згадує, що детектив, на сім років молодший Меррітт, ніколи не брав участь у перестрілці, ніколи не діставав свою зброю ніде, крім як на полігоні.
  
  “Привіт, Денні. Це круто. Стрілець - хитрун. Він зайнявся своїм власним продуктом. Ми доберемося до нього раніше, ніж він нас побачить ".
  
  Ще один постріл.
  
  Ще один крик.
  
  Детективи починають коротку пробіжку до приземкуватому цегляного будинку.
  
  
  
  —
  
  Колтер Шоу повернувся в коридор, де знаходилася кімната 306.
  
  Він виявив літню пару яскравих спортивних костюмах, выглядывающую з парадних дверей своєї кімнати на іншому кінці коридору. Вони побачили Шоу — без лижної маски, з пістолетом на стегні, коротко остриженными волоссям — і зробили загальне припущення. “ Офіцер?
  
  Шоу кивнув. “ Ти бачив, що сталося?
  
  Вони були дивно спокійні, замислені.
  
  Дружина: “Ці двоє чоловіків, хулігани, головорізи. Один з них був тут. Він сказав нічого не говорити. Погрожував нам".
  
  Чоловік: "Але ми випередили їх".
  
  Що це означало? Шоу задумався.
  
  Він жестом звелів їм продовжувати.
  
  Вони пояснили, як чоловіки йшли по коридору, коли пара відкрила двері. Один загнав їх в кімнату, відібрав телефони і висмикнув шнур стаціонарного телефону, потім пригрозив їм і попередив залишатися в кімнаті і вести себе тихо.
  
  "Дуже грубо", - додала дружина.
  
  “Потім ми почули, як вони вибили двері. Ту, в якій зупинилися жінка і дівчинка".
  
  “ Чоловіки винесли їх із кімнати? - запитав я.
  
  “ Ні. Вони втекли до того, як ці придурки дісталися сюди. П'ять-десять хвилин.
  
  "Стенлі," попередила вона.
  
  Ах, значить, вони втекли...
  
  Дружина додала: “Жінка кричала на дівчинку. Божевільна, по-справжньому божевільна. 'Як ти могла?' Щось в цьому роді. І дівчина кричала у відповідь. Вони просто кинули деякі речі в свою машину і поїхали".
  
  "Летюча миша з пекла".
  
  “ Машина якої моделі?
  
  "Кіа", - сказав чоловік. "Точно так само, як водить її двоюрідний брат".
  
  “ Зовсім як у Бетт. Тільки золото.
  
  “ Шкода, що я не купив один з них.
  
  “ Ти бачив, в яку сторону вони пішли?
  
  “Ми могли бачити, в який бік вони не пішли — праворуч, на схід. Це єдиний вид, який ми отримали звідси ".
  
  Поворот наліво повернув би їх до 55-му шосе, хоча шосе 92, на якому знаходився мотель, було головною артерією і в кінцевому підсумку призвело б її на все Західне узбережжя.
  
  Дружина продовжила: “Той чоловік, який тут. Він погрожував нам. Подивився на свої права. Запам'ятав адресу ".
  
  Чоловік сказав зі сміхом: “Але йому вже рік! У мене так і не знайшлося часу змінити його після того, як ми переїхали. Жарт над ними".
  
  Вихід один на один з ними — варіація тієї ж тактики, яку Шоу під прикриттям використовував з Ахмадом вчора вранці на складі.
  
  Шоу подякував їх і повернувся в офіс, де клерк маніпулював своїм носом.
  
  “Він не зламаний. Не грай з ним". Шоу дістав свій телефон і прокрутив до останнього набраного номера.
  
  OceanofPDF.com
  46
  
  Не говори ні слова.
  
  Еллісон Паркер мчала на захід по шосе 92.
  
  “ Ти шпигував за мною. "Ханна намагалася здаватися обуреної і скривдженою. Однак слова вирвалися самі собою, пронизані страхом.
  
  Паркер пробурмотів: “Не треба. Іди. Туди".
  
  Дівчина сиділа на пасажирському сидінні, обхопивши руками коліна. Її шапочка-панчоха була нерівно натягнута на голову, а сіре пальто валялося на підлозі. За інших обставин вона б дивилася в свій телефон. Не зараз, звісно. Samsung був у кишені Паркера, де і залишиться.
  
  З колотящимся серцем вона подивилася в дзеркало заднього виду. Очікуючи, що за нею послідує вантажівка Джона.
  
  Поки немає. Але він міг бути близький до того, щоб знайти їх.
  
  Спасибі Ханне.
  
  Відразу після зворушливих обіймів, коли вони збиралися вечеряти, Паркер глянув на телефон дівчини, який не тільки не був у режимі польоту, але і був відкритий для Instagram-аккаунта. Не її старий. Але @HannahMer-maid447788.
  
  Судячи з позначки часу, вона опублікувала селфи, зроблене на задньому дворі мотелю, коли Паркер була в душі. Значить, її доручення полягало не тільки в складанні меню на сніданок.
  
  На фотографії було нехарактерно усміхнене обличчя, за яким виднівся водонапірна башта з частиною назви сусіднього міста. Пагорби Томпсона. Кожному, у кого є хоч крапля мізків і доступ до Google, взагалі не було б часу, щоб зрозуміти, де вони знаходяться.
  
  Паркер видав пронизливий крик і схопився, розкидавши їжу і розплескавши кави.
  
  “Ми йдемо. Зараз же!"
  
  "Що?"
  
  Вона вимкнула телефон своєї дочки і поклала його в кишеню.
  
  "Ей, це моє".
  
  Паркер покидав їх комп'ютери і сяку-таку одежину в сумки.
  
  "Що сталося?" - голосила дівчина. "Я не хочу їхати!"
  
  Вона вхопила Ганну за руку. "Зараз". Це слово прозвучало, як несамовитий крик.
  
  В розладнаному виразі обличчя її матері було щось таке, що стривожило дівчину. Вона кивнула, не сказала ні слова, просто схопила багаж і вийшла за двері, випередивши Паркера. Їх сумки навіть не були повністю застебнуті. Туалетні приналежності і півдюжини предметів одягу були залишені там. На екрані телевізора, надто великому для кімнати, йшло чергове безглузде диснеївське шоу.
  
  Тепер Паркер чимдуж натиснула на акселератор і вичавила сімдесят шість в зоні сімдесяти, бажаючи розігнатися до дев'яноста, але вона не могла ризикувати, що її зупинять.
  
  Вона пробурмотіла: “Тобі не приходило в голову, що він перевіряє соціальні мережі? Що він міг шукати 'Ханну'? І "Мір"? Наскільки дурною ти могла бути?"
  
  Вони їхали мовчки. Дівчина з викликом дивилася у вікно.
  
  Приблизно в п'яти милях від мотелю Паркер різко загальмував на узбіччі. Вона полізла в кишеню і витягнула телефон дівчини. Ханна зробила випад, але її мати підняла руку, щоб зупинити її. Це був перший болючий контакт між ними двома з тих пір, як дворічна Ханна вдарила її по губі, потягнувшись за намистом.
  
  "Припини це!" Паркер прийшла в лють, і її донька відкинулась назад, закипаючи від люті. Паркер дізналася PIN-код, і незабаром телефон запрацював. Вона перегорнула програми. Facebook або Twitter були відсутні. Просто новий Instagram.
  
  "Пароль".
  
  Коли дівчина відповіла не відразу, вона запитала знову, загрозливим тоном.
  
  Дівчина віддала його їй. Паркер видалив ваш обліковий запис і знову перевів телефон в сплячий режим польоту.
  
  "Господи".
  
  Тепер її занесло назад на асфальт і вона додала швидкість. Її дочка, звичайно, зовсім не була безтурботним. Те, що вона зробила, було розраховано. Вона хотіла, щоб її батько знав, де вони. Вона знала, що він перевіряє їх імена. Тому вона залишила йому те, що, по суті, було зашифрованим повідомленням: приїжджай і знайди нас, не сказавши про це конкретно.
  
  Заперечення.
  
  “ Твій батько хоче заподіяти мені біль. Ти розумієш?
  
  "Ти не—"
  
  "Ти розумієш?"
  
  “Ти його не знаєш. Чому я повинна продовжувати говорити тобі це?" Тепер Ханна ридала. Що було найболючішою складовою її горя? Гнів її матері або втрата цифрового пристрою?
  
  Пролетіло ще кілька миль. Паркер почав заспокоюватися.
  
  І вона зрозуміла, що це була її власна вина. Надмірно турботлива мати тримала дівчинку подалі від судового розгляду після 15 листопада. Вчора вона зробила те ж саме, не розділивши справжню місію Джона.
  
  “Хан, я не був чесний з тобою. Я не розповів тобі всього".
  
  Дівчина продовжувала дивитися у вікно.
  
  “Я не розповіла тобі все, що дізнався Девід. Я сказала, що думала, що він влаштує сцену. Це щось більше. Гірше. Твій батько хоче заподіяти мені біль. Перед відходом він сказав кільком ув'язненим, що збирається знайти мене. Глибокий вдих. "Він хоче мене вбити".
  
  “Нісенітниця собача. Він би ніколи цього не зробив".
  
  "Він не той, за кого ти його приймаєш".
  
  Ханна парирувала: “А звідки тобі знати? Ти відправив його до в'язниці, просто викинув. І все. Ти жодного разу не відвідав його!"
  
  Ні, вона цього не зробила. Вона не могла. І вона не дозволила Ханне. Цього не повинно було трапитися. Це було відкритою раною в їх відносинах. Одна з них.
  
  “ Ти кинула його там і зайнялася чимось іншим.
  
  Паркер відчула, що її серце забилося швидше. Якщо б це було можливо. “ Що?
  
  "Тобі нічого сказати?"
  
  Знову тиша. Машина перевалила за вісімдесят. Вона скинула газ.
  
  “Прости, Хан. Я знаю, це важко чути. Це розбиває мені серце. Я прийняв рішення. Мені довелося висунути звинувачення. Прийшов час комусь протистояти йому. І тепер я збираюся забезпечити твою безпеку. Що б мені не знадобилося, я зроблю. І так воно і є. У цій справі ми повинні бути разом. Мені потрібна твоя допомога. "
  
  Дівчина усміхнулася.
  
  Паркер простягнув руку і поклав її на ногу дівчини.
  
  "Не торкайся до мене, сука".
  
  Паркер дивилася вперед на стрічку шосе, по якому вони мчали, як і багато інших тут, потребують благословення нового асфальту. Сльози зовсім іншого типу, ніж ті, що були всього кілька годин тому, виступили у неї на очах.
  
  Її дочка відхилилася як можна далі і інстинктивно потягнувся до заднього стегна, перш ніж згадала, що телефону більше немає. Вона схрестила руки на грудях і байдуже дивилася на працівників ферми, спалюють залишки недавнього врожаю кукурудзи, від низького помаранчевого полум'я в повітря піднімався блідий ароматний дим.
  
  OceanofPDF.com
  47
  
  Джон Мерріт припаркував свій пікап в тінистому місці громадського парку на північно-заході Феррингтона.
  
  Було мало людей. Кілька бігунів підтюпцем заблукали в зоні. Кілька бізнесменів рішуче крокували, схиливши голову набік або вниз, зосередившись на своїх телефонах. Деякі підлітки, одягнені в толстовки так само, як одягалася Ханна, гуляли або тусувалися групами— чи виконували свої чудові акробатичні трюки на скейтборді, що кидають виклик гравітації.
  
  Він дізнався, що його колишня дружина і дочка зупинилися в містечку під назвою "Сонячні акри" в окрузі Маршалл. Він був на шляху туди, коли дізнався, що вони зникли. Можливо, їх слід знову буде виявлений, але до тих пір він сам буде шукати їх місцезнаходження в іншому місці. Він різко загальмував, розвернув свою вантажівку в широкий, знищує газон розворот і, не звертаючи уваги на гудки, помчав на південь.
  
  І ось тепер це було:
  
  Час метелики ...
  
  Парк Теодора Рузвельта був пишним, це було одне з небагатьох міських просторів, де містилися газони, дендраріїв, клумби, ставки і струмок. Пофарбовані лавки, графіті вичищені. За обслуговування парків в інших місцях платили чи долар. Але це був Гарден Дістрікт, самий шикарний район Феррингтоне, і хоча там була низька планка, район дійсно був досить милим. Меррітт не дуже добре знав це місце; Департамент поліції штату робив сюди кілька дзвінків. Лікаря заарештували за скупку опіоїдів. Час від часу траплялися зломи або викрадення мерседесів. Один діловий партнер застрелив іншого — і справа потрапила в кабельний серіал "Коли багаті вбивають". Продюсер взяв інтерв'ю у Джона і його партнера.
  
  Не Денні. Інший партнер.
  
  До Денні.
  
  Він заглушив двигун, вибрався назовні і попрямував до адреси, акуратно і зручно — написаним від руки у лівому верхньому куті конверта, в якому лежала вітальна листівка з комахами-канібалами.
  
  Відправником була Дорелла Муньос Елізондо, з якої його колишня повинна була зустрітися протягом минулого року. Меррітт не знав її, не чув такого характерного імені. Так, були провали в пам'яті, але він згадав друзів Аллі.
  
  Можливо, Еллісон могла довіритися їй. Можливо, вона дала Дорелле свій новий номер телефону. Будинок Райан допомагав йому в пошуках. Якщо Меррітт вдасться знайти номер, Райан зможе дізнатися місце розташування у жадібного або зашуганого підлеглого її оператора мобільного зв'язку.
  
  Дорелла жила у самому серці шикарного Гарден Дістрікт.
  
  Меррітт згадав напис на листівці з метеликом, яку Дорелла написала своєї колишньої.
  
  Іноді любов до новим друзям може бути такою ж глибокою і стійкою, як до тих, кого ми знаємо з дитинства. Тримайся, Аллі, ти впораєшся з цим . . .
  
  Він припустив, що міг би обшукати її будинок в пошуках чого-небудь, що могло б мати відношення до його дружини. Але він сподівався, що вона була вдома. Він простежить, щоб вона розповіла все, що знає про неї.
  
  Цілеспрямовано крокуючи, він підійшов до хвіртки в частоколі і відкрив її. Він ступив усередину, зачинив її за собою і попрямував до будинку.
  
  Піднявши очі, він побачив, що двері відчинилися, і звідти вийшла висока, красива жінка, одягнена в те, що, на його думку, називалося сарафаном. Жовтий, з оборками, на товстих бретелях. Поділ був не нижче колін. Вона несла лійку і зупинилася на шляху до півдюжини розкішних горщиків. Її погляд, кинутий на нього, був сповнений цікавості, але швидше дружелюбності, ніж похмурості.
  
  "Я можу вам чимось допомогти?"
  
  “ Доброго ранку. Дорелла Елізондо?
  
  Вона ввічливо кивнула в знак вітання. "Абсолютно вірно".
  
  Він дійшов до нижньої сходинки, не далі. Він підняв свій старий значок, сховав його. Потім, використовуючи свій кращий агітаційний тон, впевнений, але доброзичливий: “Я детектив Уайт, поліція Феррингтона. Я намагаюся знайти Еллісон Паркер та її дочка. Ми розуміємо, що ви друзі. Ви що-небудь чули про неї за останні пару днів?"
  
  "О боже," прошепотіла вона зі стурбованим обличчям. “ З Аллі все в порядку?
  
  “З жалем повідомляю, що вони пропали з учорашнього вечора. Вчора її чоловіка, випустили з в'язниці, і він порушив заборону. Ми думаємо, що вони втекли. Ми хотіли б знайти їх, взяти під охорону до тих пір, поки він не буде спійманий.
  
  Зморшки прорізали її ретельно припудрений лоб. “Аллі сказала мені, що він був жорстоким. Пропав? Ти думаєш, він ... заподіяв їй біль? І Ханне?"
  
  “На даний момент немає причин вірити в це. Ми просто намагаємося знайти її". Спокійний голос. Джон Меррітт знав правило: завжди зберігайте спокій при розмові з жертвами, свідками і самими підозрюваними. Голос Джона Чаровника-детектива.
  
  “ Ну, детектив, ми не виходили на зв'язок, напевно, тиждень або близько того.
  
  “У вас є які-небудь міркування про те, куди вона могла вирушити? За межі Феррингтона? Ми чули, що вона попрямувала на північ".
  
  "Північ?" - задумливо промовила жінка і поставила лійку, яка здалася їй важкою. “Я пам'ятаю, Аллі згадувала якесь місце, куди їй хотілося б з'їздити. Вона подумала, що, може бути, ми могли б поїхати разом. І її дочка теж. Це спа. Жіночий вікенд, чи знаєте. Недалеко від Спартанбурга.
  
  Містечко, химерна туристична пам'ятка, знаходився на північний схід, майже в двох годинах їзди від Феррингтона. Гарне місце, щоб сховатися його колишньої і дочки.
  
  “ Здається, у мене є адреса.
  
  "Ціную це".
  
  "Звичайно".
  
  Вона увійшла всередину.
  
  Через кілька хвилин він почув голос Дореллы. "Знайшов!"
  
  Нарешті-то з'явилася зачіпка.
  
  Він побачив, як вона наближається через ширму.
  
  Коли двері відчинилися, вона сказала веселим голосом: “Мені просто цікаво, Джон. Ти справді думав, що Аллі ніколи не показувала мені твою фотографію?"
  
  Вона спокійно навела дробовик і випустила одну кулю в праве стегно Меррітт, звела пістолет, потім всадила ще одну в живіт.
  
  OceanofPDF.com
  48
  
  Приватний детектив?
  
  "Ні", - сказав Шоу. “Немає ліцензії. Я консультант з безпеки".
  
  Помічник шерифа округу, приблизно того ж віку, що і Шоу, щось записувала в свій блокнот. Вона була блондинкою — трохи темніше, ніж у Нільссон, подумав він. Густі пасма були туго стягнуті в строгий пучок, який часто носили жінки-поліцейські. У неї було грубе обличчя, вузькі стегна. З-під лівого манжета блузки виглядала тінь татуювання.
  
  “Я допомагаю знайти жінку і її дочку, які були тут. Співробітники поліції знаходяться під водою".
  
  Вона сприйняла це з розуміючим кивком, хоча і не сказала нічого критичного ЛЕА в іншій юрисдикції.
  
  “ Ім'я, вказане в телеграмі свідка. Еллісон Паркер.
  
  Що ж, перевтомлена детектив Кемп стримав своє слово.
  
  Загриміло радіо. “Ордерів немає. КПК в порядку".
  
  “ Прийнято, - сказала вона в мікрофон Motorola, прикріплений до лівого плеча її блузки. Вона повернула йому права і дозвіл на приховане носіння. На грудях у неї була табличка з ім'ям, деп. крісті донахью.
  
  Вони були на парковці мотелю "Санні Эйкрс". Її патрульна машина стояла поруч з "Віннебаго", і ще дві службові машини стояли на стоянці. На одній було написано "Місце злочину". Біля вхідних дверей стояла машина швидкої допомоги. Медики були всередині, доглядаючи за клерком. Який, за оцінкою Шоу, майже не потребував догляду.
  
  Зовні зібралася аудиторія з дюжини чоловік, і цей сценарій, ймовірно, був цікавішим більшості з того, що могли запропонувати Томпсон-Хіллз.
  
  Документи Шоу були перевірені, але помічник шерифа ще не зовсім заспокоївся. Ситуація, звісно, була складною. "І її чоловік втік з-під варти і переслідує її?"
  
  “Ні, його звільнили. Відразу після цього вони дізналися, що він хоче її смерті. Він, ймовірно, вбив її адвоката і все ще полює за нею ". Він кивнув у бік мотелю. “Ці двоє працюють з ним. Вважаю, вони-тригери".
  
  “ Найняв мускула? Щоб позначити колишнього? Її голос підвищився.
  
  "Це не типова домашня обстановка".
  
  “Я б сказав. Я чув про Мерритте. Багато років тому він був хорошим копом, закрив кілька великих справ. Відділ моралі, OC, корупція. Потім все пішло шкереберть. Наркотики, пияцтво. Я бачив, на що здатне це лайно.
  
  З радіоприймача: слова крізь перешкоди. "Привіт, Крісті".
  
  “ Продовжуй, Марв.
  
  “ Почистив дорожню камеру, як ти і сказав. Золотиста "Кіа" — вона взята напрокат, назва "Хармон Енерджі" - поїхала на захід по дев'яносто другий. Повернула на північ на п'ятдесят п'ятій.
  
  "Хто-небудь бачив вантажівка Меррітт?" Запитав Шоу. Він наказав собі не видавати розчарування в голосі. У цьому йому вдалося лише частково.
  
  Тиша.
  
  - З ним все в порядку, Марв, - сказав Донахью.
  
  "Ніяких F-150".
  
  Помічник шерифа Шоу сказав: “Ніяких камер на півночі на П'ятдесят п'ятої або вісімдесят четвертої до Мілтона. Це з двома літерами "Л". Тому що так було раніше.
  
  - А "Транзит"? - запитала вона в "Моторолу". “ Кого-небудь бачили?
  
  “ Зловив білий фургон. Не зміг визначити марку. Продовжив рух на захід по дев'яносто другий, минаючи п'ятдесят п'яту. Це було, о, я б припустив, хвилини через три після "Кіа".
  
  “Спасибі, Марв. Виходжу".
  
  "'К."
  
  Вона оглянула шини. “ Ти збирався відправитися за ними.
  
  Він кивнув.
  
  "Тільки для того, щоб дізнатися номери бірки", - багатозначно запитала вона.
  
  "Абсолютно вірно, помічник шерифа".
  
  Вона на мить затримала погляд на його обличчі. Потім: “ У тебе є запасні частини?
  
  “На мотоцикл не вистачить. Але один для кемпера. Джек з цим не впорається". Він кивнув на мокру землю під "Віннебаго". Стурбований тим, що Меррітт наближається, він загальмував наполовину на газоні. Він подзвонив на кілька станцій технічного обслуговування, щоб викликали евакуатор, щоб підняти задню частину автомобіля і поміняти колесо. Тільки один зацікавився, навіть після того, як запропонував двісті доларів готівкою в якості бонусу за терміновий переїзд. Лист прибуде не раніше, ніж через годину.
  
  Помічник шерифа Донахью підійшла до "Ямаха" і провела по ній рукою. Її погляд був одночасно захопленим і цікавим.
  
  Шоу задав питання, на який знав відповідь. “ Ти їздиш верхи?
  
  Донахью помовчав мить. Потім: "Харлі". Можливо, посмішка. Важко сказати. “Моєму колишньому подобалося хвалитися мною в байкерських барах. І це означало H-D. Він був здивований, коли мій адвокат сказав йому, що він може забрати пікап, але мотоцикл мій ... Інакше у неї були б великі проблеми. Я можу звести тебе з дилером, в якого є гарний запас шин.
  
  “ Зараз немає часу.
  
  “ Отже. Служба безпеки? - запитав Донахью.
  
  Він розповів про винагороду.
  
  "Ну, це щось новеньке для мене". Вона посміхнулася. “Може бути, тобі варто залишитися. Враховуючи, що бюджети округу розлетілися до чортів собачих, було б дешевше виплатити винагороду за піймання злочинця, замість того, щоб додавати персонал. Ви могли б отримати трохи дрібниці, сер."
  
  “ З Колтером все в порядку. Або з Кольтом.
  
  "Кольт," сказала вона.
  
  "Якщо я повернуся цим шляхом, я міг би скористатися номером тієї ремонтної майстерні".
  
  “ Звичайно. Подзвони мені. "Вона простягнула йому візитку. Він дав їй свою. “ І якщо ми отримаємо якісь повідомлення про цих машинах, я дам тобі знати.
  
  У цей момент Range Rover різко загальмував на в'їзді на стоянку мотелю. Коли хмара пилу вляглося, Соня Нільссон опустила скло з боку переднього пасажирського сидіння і посміхнулася. Саме їй він подзвонив, коли натиснув кнопку останнього набрати номер на своєму мобільному телефоні.
  
  Помічник шерифа Крісті Донахью глянула на Нільссона, потім, піднявши брову, звернулася до Шоу. "Гей, удачі, мандрівник".
  
  OceanofPDF.com
  49
  
  Джон Меррітт застогнав, намагаючись сісти, його живіт і нога пульсували, біль поширювалася назовні.
  
  Несмертельні кулі — зазвичай металева серцевина, покрита гумою, — випущені з пістолета дванадцятого калібру, вражають тіло з величезною силою. Вони призначені для стримування натовпу, але також можуть ламати кістки, розривати органи і засліплювати. І вони, як відомо, вбивають.
  
  Він підвів підсумки. Нічого не зламано, ніяких внутрішніх розривів.
  
  Поки немає.
  
  Дорелла підійшла ближче, дістаючи ще одну черепашку.
  
  Меррітт знав, що існує протокол використання дробовика для захисту. Останніми в трубку завантажувалися гумові кулі — щоб вистрілити першими, — потім, якщо це не допомагало, лунав постріл по птаху, що пробиває шкіру, і, нарешті, смертельні двостволки або свинцеві кулі. Дорелла явно розбиралася в зброї, і він підозрював, що незабаром йому доведеться щось хворобливе, якщо не смертельне.
  
  Насилу піднявшись на ноги, зігнувшись навпіл від болю, він вихопив пістолет і вистрілив.
  
  Вона втекла назад у будинок.
  
  Меррітт, похитуючись, побрів до своєї вантажівки.
  
  Хоча він був частково оглушений пострілами, він зміг розгледіти вдалині звук наближаються машин швидкої допомоги. Сирени і бекання "Забирайся з дороги". Машини були приблизно в милі звідси, прикинув він. І сам факт, що він взагалі міг їх чути, означав, що вони швидко проносилися через перехрестя.
  
  Він відчинив дверцята вантажівки і, зібравшись з духом, забрався в кабіну, постогнуючи від болю.
  
  Ключі на місці, двигун включений.
  
  Потім він помчав геть від тротуару, шини верещали і диміли. Він не був упевнений, з якого боку їхали патрульні машини — звуки можуть вводити в оману, особливо для занімілих вух, — але він припустив, що служби реагування вважатиме, що він прямує до межштатной автомагістралі або основних трасах штату. Але немає. Він зник у лабіринті бічних вулиць Гарден Дістрікт.
  
  Стратегія була правильною. Він не побачив жодного чорно-білого переслідувача.
  
  Меррітт проїхав на червоне світло, показавши ще більше середніх пальців і гудков. Він почув зіткнення.
  
  Потім Оберн-роуд являла собою довгу пряму дорогу. Він натиснув на педаль газу, і коли дістався до першого "заспокійливого рух" горбка на дорозі — приблизно на швидкості сімдесят миль на годину — він був здивований, що важка вантажівка дійсно набрав повітря.
  
  
  
  —
  
  Мобільний Вісім Один викликає Центральну.
  
  “ Продовжуйте, Вісім Один.
  
  “Я в 10-23 на розі Фредріксон і Сікамор. Підозрюваний з'їхав з дороги на 150-ї. Він пропустив поворот. Він розбився ".
  
  “Вас зрозумів. Травма?"
  
  “Поки не знаю. Виглядає погано. Надішліть автобус".
  
  “ Вас зрозумів, вісім Один. Майте на увазі. Об'єкт озброєний. Розшукується у зв'язку з нападом зі смертельним результатом "Тільки що" і вбивством.
  
  "Васпонял".
  
  Господи, подумав стрункий бритоголовий молодий офіцер, якого звали Пітер Негл. Джон Меррітт когось убив? Він не бачив цього на дроті. Нэглу було не по собі. Собака зловила шкільний автобус і не знала, що з ним робити. Білий пікап стояв в канаві за саму вісь. Він нікуди не збирався їхати.
  
  Він не міг ясно бачити Меррітт. Чоловік пригнувся в кабіні і, здавалося, озирався по сторонам, обдумуючи варіанти. Був тільки один вихід, якщо він хотів продовжувати бігти: вилізти через пасажирські двері і проскочити повз Негл.
  
  Господи ...
  
  “ Є ще які-небудь підрозділу?
  
  Пішла пауза. “ Поблизу немає. Найближчий відповідає на дзвінок у Честертоне. Можу бути там через десять-дванадцять.
  
  Ласкаво просимо в поліцію Феррингтона.
  
  Негл знову подивився на таксі. Так, колишній детектив був Героєм Биконя-Хілла. Однак цей Джон Меррітт був кимось зовсім іншим.
  
  “ Вісім один на ліквідацію. Що ще за вбивство?
  
  “ Адвокат його колишньої дружини.
  
  Господи.
  
  Негл був новачком у поліції — вісімнадцять місяців, — але він керував дюжиною прислуги. Розсудливість вилетіло в трубу, коли мова зайшла про любов або її труп.
  
  "Вісім Один, ти там?"
  
  “Вас зрозумів. Тепер переходимо до теми. Так."
  
  Цікаво, що означало останнє речення?
  
  "І зброя підтверджено?" спитав він з неспокоєм.
  
  “Підтверджую, Вісім Один.
  
  "Васпонял".
  
  Що ж, він знав свою роботу. Він мав знешкодити Меррітт.
  
  Не тільки заради своєї безпеки і безпеки всіх інших, але й заради власної репутації. Він міг чути: "Що ти робив, хлопець, просто стояв там, засунувши великий палець собі в дупу?" Ви навіть не спробували надіти на нього ошийник?
  
  Він присів за відкритими дверима і витягнув свій "Глок". Негл виглянув у вікно. Яскраве світло. Розгледіти було нічого, крім силуету колишнього поліцейського. Ніяких ознак його рук.
  
  Він подумав про наречену, якій зробив пропозицію всього тиждень тому в їх улюбленій Глибинці. Він поклав коробочку з кільцями black Zales на серветку в центрі фірмового страви ресторану "Квітучий лук".
  
  О, Келлі...
  
  Що ж, напруж яйця. Присівши, Негл направив зброю на обриси голови поліцейського. Коли вікно не опустилося, він відчув себе впевненіше. Цілячись двома руками, пригинаючись, він вийшов з укриття і повільно наблизився.
  
  “Джон Меррітт! Висуньте руки з вікна. Якщо ви не покажете свої руки вам відкриють вогонь!"
  
  Ця строчка взята не з тренінгу, а з роману-трилера, який він слухав під час чергування у швидкісній пастці на Олд-Деві-роуд. Тим не менш, звучало непогано, і, ймовірно, так говорили справжні копи, тому що автор працював у поліції Нью-Йорка.
  
  Ніякої відповіді.
  
  “Меррітт! Покажи мені свої руки!"
  
  Підійшовши ближче, з піднятим "глок", він ковзнув пальцем з зовнішньої сторони спусковий скоби всередину. Меррітт, як і раніше, не було видно, але він побачив своє відображення у вікні. Лівою рукою він взявся за ручку дверей. Якщо вона замкнена, він просто відступить і почекає. Він виконав свій обов'язок.
  
  Будь ласка, нехай вона буде замкнена.
  
  Це було не так.
  
  Негл ривком відчинив двері до упору і тут же впав на коліна, як присідає в спортзалі, молячись, щоб, коли Меррітт вистрілить, він потрапив в броньовану пластину, а не плоть.
  
  Молодий офіцер моргнув і опустив пістолет.
  
  Він не міг собі уявити, як підліток, довготелесий хлопець у толстовці AC / DC і з панічним виразом на прищавого особі, примудрився згорнутися в такий крихітний грудочку, що все його тіло ідеально вмістилося на підлозі з боку пасажира.
  
  OceanofPDF.com
  50
  
  Нарешті вони сядуть за стіл.
  
  Хоча він мав би бути коротким.
  
  Соня Нільссон їхала на схід по шосе 92 до цієї закусочної, розташованої неподалік від мотелю Sunny Acres.
  
  Шоу хотіла отримати інформацію про те, як просувається її агітація серед співробітників HEP; він повідомив їй подробиці нападу в мотелі.
  
  Чи можна це зробити по телефону?
  
  Звичайно.
  
  Але ... Чому б не зустрітися особисто, якщо у нього був час вбити час, поки "Віннебаго" ремонтувався?
  
  Вони вибралися з "Рейнджровера", Шоу зазначив, що вона переодяглася. Тепер на ній був діловий костюм з чорною плісированою спідницею і чорна шовкова блузка. Куртка щільно сиділа на ній і була зшита так, щоб підкреслити опуклість на її правому стегні, трохи позаду, якраз в тому місці, де Шоу носив свій "Глок". Її світлі локони були розпущені і переливалися в приглушених сонячних променях, коли вони танцювали на пахне сіном вітерці.
  
  Вона оглянула околиці радаром. Шоу зробив те ж саме. Він не побачив жодної зачіпки, ні погрози.
  
  Закусочна була єдиним житловим будинком в безпосередній близькості. Інші будівлі були давно покинуті, деякі частково або повністю зруйновані. Іржава вивіска із силуетом зеленого динозавра розгойдувалася взад-вперед перед давно закритої заправною станцією. Що це була за марка? Шоу не міг згадати. Давним-давно.
  
  Закусочна у формі трейлера Airstream, блискуча навіть у тіні, була фантазією архітектора. Всередині всі поверхні для сидіння були покриті червоним наугайдом. Підлога була вкрита сірим лінолеумом, на прилавках удосталь стояли хромовані підставки для приправ: в закусочній Route 66 вам ніколи не знадобляться сіль, перець, кетчуп або гірчиця - назва, мабуть, взято зі старого телешоу; всюди були вмонтовані чорно-білі кадри зйомок і знімки голови.
  
  Біля каси Нільсон вказав на кабінку в глибині залу, і офіціантка сказала: "Звичайно", - і повела їх до неї.
  
  Шоу зазвичай сидів обличчям вперед.
  
  Ніколи не підставляй спину ворогові ...
  
  Але Нільссон зайняла це місце. Він не заперечував; вона здавалася такою ж пильною, як і він.
  
  Життєрадісна офіціантка в рожевій уніформі з намальованим на передпліччі вишкіреними тигром прийняла їх замовлення — блатты для обох, кава для Шоу, чай для Нільссона.
  
  "Напад?" - запитала вона.
  
  “Їх було двоє озброєних. На них були лижні маски. Я не думаю, що Меррітт був одним з них. На відео в машині адвоката він був одягнений у темну вітровку. Ці двоє були в чорному костюмі з краваткою і коричневому піджаку. Схоже, він найняв пару спускових гачків."
  
  “ Профі? Вона спохмурніла.
  
  Принесли напої. Шоу додав молока в свій "Нільсон лимон".
  
  Шоу сказав: “Ймовірно, він використовував контакт з часів своєї роботи в поліції. Хтось із команди".
  
  “Він дійсно хоче її смерті. Я знаю, що розум вилітає з голови разом з прислугою, і це частина всього. Але пахне так, ніби є щось більше. Може бути ..."
  
  Шоу закінчила свою думку: “Те, про що Марті говорив раніше. У неї є щось на нього, що він не хоче розкривати".
  
  Вона підняла чашку з чаєм, вдихнула пар. “ Знаєш, Коултер, я тут подумала. Ті двоє в мотелі? В центрі міста сталося вбивство. Місяць тому. Інформатор державного агентства. Ще один корупційний епізод — привласнення коштів на очищення. Свідок сказав, що злочинців було двоє білих чоловіків, і один був у чорному костюмі. Вони втекли на білому фургоні. Був і третій злочинець, водій. Особистість не встановлена. Ви знаєте, на чому їхали ті двоє в мотелі?"
  
  — Білий фургон - "Форд Транзит".
  
  Вона сказала: "Цікаво, скільки тут Транзиту".
  
  “Вісім мільйонів з тих пір, як він був представлений. Більшість з них білі".
  
  "Ти знаєш це свого бізнесу з винагород?"
  
  “ Тільки що подивився в Інтернеті. Той помічник шерифа в мотелі ...
  
  - О, ця гарненька? - запитав Нільсон.
  
  Шоу відповів: "Це була вона?"
  
  Зображуючи криву посмішку.
  
  “Вона передала це по радіо. Ми в окрузі Маршалл, але інформація дійде до всіх околиць. І Еллісон зараз в золотистому седан Kia. Офіс шерифа теж шукає це ".
  
  Принесли їжу, і вони поїли. Шоу розумів популярність закусочної. Сендвіч був чудовим. Хрустка скоринка зайняла б чільне місце у відгуку, якщо б її застосовували до всього страви: бекону, листям салату, помідорів і тостів.
  
  Нільссон озирнулась. Потім вона зрозуміла, що він спостерігає за її обличчям, і знову перемкнула увагу. “Класика. Таке відчуття, що ми у фільмі Квентіна Тарантіно. Він отримує багато грошей від закусочних ".
  
  Шоу почав дивитися один з фільмів режисера з Марго багато років тому. Він не міг згадати назву, але, здається, пам'ятав, що так, там була велика сцена в закусочній. Вони удвох так і не закінчили фільм, хоча і не з-за кінематографічних недоліків. Щось втрутилося. Потім вони дуже втомилися, щоб знову включити DVD-плеєр.
  
  “ Що-небудь чути про адвоката? - Запитав Шоу.
  
  “ Все ще числиться зниклим, імовірно загиблим. Кеноах - популярне місце поховання. У поліції штату є водолази, але ніхто не хоче туди заходити. Вони тягнуть жереб. Вони проводять пошук по мережі біля його машини. Є які-небудь припущення, в яку сторону Еллісон попрямувала з мотелю?
  
  “ Камера зафіксувала її на п'ятдесят п'ятої, північної. "Транзит" продовжував рухатися на захід по дев'яносто другий. Якщо припустити, що вона спрямовувалась не в Канаду, що тут поблизу, де вона могла приземлитися?
  
  “ Не так вже й багато. Мотелів ні, поки не дістанешся до північ від Мілтона. В основному ліси і поля. Болотиста місцевість. Кілька житлових будинків: місця для відпочинку. Будиночки і стоянки трейлерів. У нього погані кишені.
  
  “ Метамфетамін?
  
  “ Це. Пара ополченців, вижівальників ... Не твого типу.
  
  “Одне можу сказати напевно. Дівчина більше не збирається публікувати корисні селфи ".
  
  “Не-а, цей телефон вже в минулому. Мама його з'їла".
  
  Шоу запитав: “У компанії? Ваш опитування не виявило жодних зачіпок".
  
  Це було не питання. Інакше він би почув.
  
  “Я поговорив з парою десятків співробітників. Маріанна Келлер — його асистентка, пам'ятаєш?"
  
  Шоу кивнув.
  
  “Вона допомагає. Але безуспішно. Ніхто з тих, з ким ми говорили, не знав Еллісон дуже добре. Вона трималася особняком. Працювала довго. Можливо, вона була збентежена — в ті рази, коли її колишній з'являвся в офісі п'яним.
  
  Шоу не думав, що Еллісон могла довіритися колезі по роботі, куди вона прямує. Він дав двадцять відсотків. Якщо вона не сказала своєму босові або матері, куди, навіщо їй розповідати колезі? Шоу була переконана, що вона бігла в якесь місце або до когось, про кого її колишній чоловік нічого не знав. Як і раніше, маючи так мало інших зачіпок, чому б не зайнятися цим?
  
  Це була мантра шукача нагороди.
  
  Деякий час вони їли мовчки.
  
  Він сказав: "Ти можеш розповісти мені, якщо хочеш".
  
  Вона відвернулася від переднього вікна.
  
  Він продовжив: “Перевіряю горизонти. Спостережні пункти своїх гнізд. Другий телефон — зашифрований, я думаю, — за яким ви ведете серйозні розмови. Звертаю увагу на залишені без нагляду посилки ".
  
  "Ти дуже спостережливий", - сказала вона. Через мить: “Добре. Я не Соня і я не Нільсон".
  
  Ця частина була несподіванкою, хоча він припускав, що так не повинно було бути.
  
  "Ти є в списку".
  
  “ Я в списку. Я ніколи не говорю про це. Але тепер, після минулої ночі.
  
  Він припустив, що вона мала на увазі поцілунок.
  
  “ Наскільки великий ризик? - запитав я.
  
  “ Не під кайфом. Я не невидимка, але з новим ім'ям, новим виглядом це здійснимо. Якщо б ви побачили моє військове посвідчення, то побачили б брюнетку, яка важила на сорок фунтів більше, ніж я зараз.
  
  Але з зеленими очима або без них?
  
  "Найскладніше в нової особистості - залишатися худий, хоча я природжений гурман". Вона розсміялася і з'їла кілька чіпсів, які лежали на іншій половині її сендвіча.
  
  "Визнання?"
  
  Він кивнув.
  
  “Велика частина моєї біографії - вигадка. Ніякого чоловіка. Ніколи ним не була. Вони дають тобі легенду, ти дотримуєшся своєї легенди ".
  
  “ Значить, ні Сан-Дієго, ні Гаваїв. Де на Близькому Сході? Можеш сказати?
  
  “Ні. Але я можу сказати тобі, що це була цінна мета. У цього лайна було багато послідовників. Збирався підпалити кілька запобіжників. Я подбав про це. Мене витягли. Все було добре. Якийсь час. Потім з'явився Thomasleaks."
  
  От і все. Підрядник, що має доступ до файлів Пентагону, вкрав і опублікував безліч оперативних документів, які включали особисту інформацію про офіцерів розвідки, американських солдатів, підрядників та іноземних активах. Шоу не дуже уважно стежив за цією історією, але він згадав, що троє місцевих жителів у Сирії було вбито після того, як їх викрили, і дюжині таємних офіцерів довелося терміново покинути свої пости. Були й інші в різних списках убитих.
  
  “ Вони називають це фетви. Тоні Сопрано сказав би просто 'вдарити'. Різниця та ж. Отже, чесно попереджаю: минулої ночі ти поцілував зазначену жінку.
  
  "Цікаво, що зробило його таким смачним". Шоу подивився на її замислене обличчя. "Так чому Феррингтон?"
  
  “Мій куратор дав мені пару варіантів безпечних міст. Феррингтон був досить близько до будинку, щоб регулярно бачитися з родиною, і досить далеко від мене попереднього, щоб залишатися поза полем зору ".
  
  Між ними запанувало мовчання. Назрівав ще один поцілунок, але на цей раз його перервав гуде телефон Шоу. На екрані висвітився місцевий номер. Він відповів.
  
  "Містер Шоу?" спитав чоловічий голос.
  
  "Так".
  
  “ Твій фургон готовий.
  
  Шоу сказав: “Спасибі. Я буду там через десять". Він відключився, сказав Нільссону, потім обернувся й махнув рукою, вимагаючи рахунок.
  
  "Хороші новини", - сказала вона. "Ти знову в дорозі".
  
  Омрачался тільки тим фактом, що йому нікуди було йти.
  
  OceanofPDF.com
  51
  
  Обдурити їх було нескладно.
  
  Бо копи думали не так, як він. Вони реагували.
  
  Не проявляю винахідливості.
  
  Після гонки NASCAR, в якій він рятувався від Дореллы Муньос Елізондо, Джон Меррітт не виїжджав на шосе, а замість цього зменшив тиск на акселератор і попрямував до сусідньої школі Джона Адамса. Він припаркувався за спортзалом і оглянув свої рани. Синці та рубці від гумових куль були темними і позбавленими смаку, але він міг функціонувати. Меррітт вибрався з машини, залишивши двигун включеним, а вікно відкритим. Потім він пішов геть, намагаючись забезпечити собі нормальний вигляд, в район каркасних будинків та складів поштових марок.
  
  Школа була в його віданні, коли він тільки починав працювати в ФПД. Тепер це місце було населене тими ж бандами і неаффилированным лайном, що і більшість навчальних закладів нижчого рівня — дітьми, на яких можна було розраховувати, що вони потраплять у біду без будь-якої причини, крім того, що вони самі хотіли потрапити в біду.
  
  А улюбленим заняттям було пригощатися на чужому транспортному засобі.
  
  Технічно, щоб бути засудженим за велику крадіжку автомобіля категорію крадіжки — вам потрібно намір назавжди позбавити власника автомобіля. Іноді це було важко довести, тому ви звинувачували злочинців правопорушення, пов'язане з джойрайдингом, який, по суті, полягав у тому, що ви брали машину напрокат і планували повернути її після того, як заганяли її в пекло і назад.
  
  Джону Мерритту було все одно, за що запишуть підлітка. Бандит розрубав би його на частини. Хто-небудь інший захотів би подивитися, на що здатний F-150 на бездоріжжі. А інший просто хотів би подорожувати навколо, поки не знайде хороше місце для поцілунків, або навіть більше, на потертому ковдрі в ліжку.
  
  Меррітт як раз залишав територію, коли побачив, що все звалилося. "Форд" простояв на ходу всього хвилину, коли повз пройшов худий хлопець з поганим кольором обличчя у пошарпаній толстовці з логотипом якийсь давній рок-групи. Він зупинився, оглянув стоянку і вмить опинився всередині і заскользил по ній, а потім виїхав з неї.
  
  Тепер, опустивши голову, Меррітт вище закинув рюкзак на плече і продовжив шкутильгати по тротуару під рядами в'язів. Тепер, коли у нього видалася хвилина спокою, він подивився на свій телефон і переглянув повідомлення. Після втечі з Sunny Acres його колишня і дочка знову зникли. Не було ніяких доказів за їх місцезнаходження.
  
  Він гнівно зітхнув.
  
  Це означало, що йому доведеться ще раз почати копатися в смітті, який він зібрав в її будинку. Скільки паперу залишилося?
  
  Тисяча аркушів і обривків.
  
  Але спочатку йому потрібні були колеса.
  
  Він пройшов ще шість нескінченних кварталів, коли помітив жінку, паркующую свій блискучий темно-синій "б'юік" старої моделі на під'їзній доріжці до скромного будинку. Вона вилізла з машини, взяла з заднього сидіння пакет з продуктами і попрямувала по доріжці.
  
  Ніхто не вийшов їй на допомогу. Отже, вона жила одна або, принаймні, була сама по собі в даний момент.
  
  Шанси на собак? В її віці і крихкому стані будь-які собаки були маленькими тявкающими, а не гнилими або питбулями.
  
  Тротуари спорожніли, на вулиці не було машин.
  
  Вона попрямувала до вхідних дверей. Витягнувши пістолет, він пішов за нею.
  
  Він безшумно ввійшов у вітальню, яка гуділа від білого шуму скромною системи кондиціонування. Він відчув запах лаванди, лимона і якогось миючого засобу. Ах, це був нашатирний спирт. Він пригадав випадок, який стався багато років тому, в будинку, схожому на цей. Дружина намагалася вбити свого чоловіка, змішавши аміак з іншими побутовими хімікатами, в результаті чого вийшов небезпечний газ. Потім вона вирубала його, як ніби він впав, вдарившись головою об кут стійки. Потім вона вилила смертельне зілля на підлогу. Він пам'ятав, як був вражений її винахідливістю — аж до того, що вона забула викинути молоток, яким розтрощила йому голову. Її відбитки пальців і його кров дали їй тридцять років.
  
  Погляд Меррітт зупинився на колекції крихітних статуеток. В основному тварин. Білий фарфор. Дуже ретельно оброблений. Йому особливо сподобався слон.
  
  Він мовчки попрямував на кухню, де жінка наспівувала приємну мелодію. Звук був знайомим, з бродвейського шоу, але Джон Меррітт, хоч убий, не міг згадати, що це.
  
  OceanofPDF.com
  52
  
  Стоячи біля масивної вхідних дверей з необробленого дуба у великому будинку contempo house, Еллісон Паркер подзвонила у дзвінок. Мелодійні звуки, цілих три, звучали зсередини, нагадуючи їй ноту, яку можна видати, провівши вологим пальцем по обідку келиха.
  
  Незграбне, засклене місце було вражаючим, і вона мало не запитала Ханну, що вона про це думає. Потім згадала, що була зла на дівчину.
  
  Сука . . .
  
  Кроки, тінь. Дерев'яна стулка відчинилися, і в дверному отворі з'явився Френк Виллейн, дивлячись зверху вниз на матір і дочка. Він посміхався. Чоловік був майже таким, яким вона його запам'ятала: величезний, схожий на ведмедя, бородатий, з густим каштановим волоссям з кількома сивими пасмами, але не більше, ніж тоді, коли вони знали один одного багато років тому.
  
  "Ну, привіт".
  
  “ Френк, - сказала Паркер, і вони обнялися. Той же одеколон, через стільки років. “ Це Ханна. Містер Виллейн.
  
  У нього була широка посмішка; у дівчини - приглушена. Ніякого фізичного контакту. Ханна була обережна. Зрозуміло. Він був незнайомцем і височів над нею. І тоді їх життя теж перетворилася в кошмар.
  
  “ Заходьте. "Френк підхопив їх сумки і провів всередину, дивлячись на під'їзну доріжку довжиною в сто ярдів, яка вела сюди від ґрунтової путівця. Його очей злегка примружився, і, ймовірно, такий вираз він надавав собі, вишукуючи дичину. Його постійним місцем проживання був Чикаго. Це був його будинок для відпочинку та мисливський будиночок.
  
  Він зачинив і замкнув двері і провів їх через велику вітальню на кухню, яка, як і в багатьох будинках, здавалася серцем цього місця. Він рухався повільно по своїй природі, а не із-за фізичних обмежень. Він працював, і острів з темно-зеленого мармуру був усіяний інженерними схемами, табелями, графіками, нотатками. Два комп'ютери були відкриті.
  
  Інтер'єр будинку відрізнявся стінами з клена з висоти пташиного польоту, дощатими підлогами і дубовими дверима, які відкривалися і закривалися на засувки з допомогою кованих залізних кріплень. Широкі вікна з розсунутими шторами виходили на пагорби на сході і, навпаки, на значний ліс, який домінував у цій частині штату.
  
  Тільки тепер вона помітила, що за дверима стволом догори стирчить гвинтівка.
  
  Він був повністю обізнаний про ситуацію з Джоном Мерриттом.
  
  “ Я не знаю, що сказати, Френк. - Вона скинула куртку, і він узяв її і повісив на гачок біля задніх дверей. Ханна не знімала свою, наче була готова швидко піти. Паркер продовжив: "Я ламав голову, намагаючись придумати кого-небудь, кого Джон не знав ... І хто був би досить божевільним, щоб дозволити нам залишитися на день або два".
  
  "Стільки, скільки ти захочеш".
  
  “Це ненадовго. Вони повинні бути близькі до того, щоб зловити його".
  
  Ханна сердито подивилась на це? Можливо.
  
  "Я перевірив новини," сказав він, - там нічого про це немає. І я не телефонував у поліцію або в'язницю, щоб дізнатися".
  
  Вона просила його не робити цього, тільки стежити за пресою. “Спасибі. У нього все ще є зв'язки".
  
  Вона боялася, що хто-небудь в поліції чи слідчому ізоляторі побачить номер, простежить за нього до Френка і в кінцевому підсумку виявиться тут.
  
  “Мій адвокат стежить за цим. Я дзвонив, але він мені не передзвонив ".
  
  “ Я покажу вам ваші кімнати.
  
  "Ми з Ханною можемо поділитися".
  
  “Я твій Airbnb. Роби, що хочеш".
  
  Ханна сказала: "Може бути, якщо у тебе є, типу, ще один". Її ввічлива усмішка була абсолютно фальшивою.
  
  Він глянув на Паркера, який ледь помітно кивнув, вирішивши, що, ймовірно, це хороша ідея - дати дівчині трохи простору. Для неї самої це теж добре. Її лють з приводу селфи вщухла. Так, вона не була чесна з приводу ризику, якому піддавався її батько, але дівчина відверто проігнорувала її інструкції. Неприйнятно.
  
  Несучи їх сумки і рюкзаки, як подушки, Френк повів їх по довгому темному коридору.
  
  “ Ось, будь ласка. "Він кивнув на дві спальні, розташовані поруч один з одним. Вони були просторими, кожна зі своєю ванною. Простирадла на ліжку здавалися новими, а в ногах лежали акуратно складені рушники. Паркер посіла перше місце, до якого вони підійшли, Ханна - наступне.
  
  "Хан", - сказав Паркер, стоячи в дверях кімнати дівчини, " зніми куртку. Умийся.
  
  Дівчина взяла у Френка свій рюкзак і кинула його на ліжко, потім дістала свій комп'ютер і відкрила кришку.
  
  "Хан?"
  
  "Я так і зроблю".
  
  Френк заніс сумки Паркера в її кімнату. "Я буду на кухні," сказав він.
  
  Прошептанное "Спасибі" і міцні обійми.
  
  Вона зайшла у ванну і вимила руки та обличчя. Вона виглядала блідою і виснаженою, і якщо комусь і потрібна була косметика, то їй. Але вона не стала обтяжувати себе. До того ж більшість баночок, флаконів і тюбиків були розкидані по підлозі мотелю "Сонячні акри". Її волосся було в безладді. Вона пригладила волосся пальцями і на цьому розпустила їх.
  
  Повернувшись на кухню, вона виявила Френка біля задніх дверей, який ще раз повільно оглядався. Його плечі були злегка підняті. Це навіяло спогади про той час, коли вони розбивали табір. Холодний вересень в горах. Одного разу вранці вони обидва милувалися чудовим світанком. Вона була зачарована красою світу на росяній листі. Він був зачарований 10-очковою доларом.
  
  Тепер вона запитала: "У вас є відкритий інтернет?"
  
  “Відкрити? О. Немає, на маршрутизаторі пароль. Я дам його тобі".
  
  “Мені це не потрібно. Може Ханна дізнатися код?"
  
  “Це на маршрутизаторі. Ось."
  
  Чорна скринька стояла в кутку.
  
  "Ти можеш це сховати?"
  
  Він прибрав пристрій в шафу і зачинив дверцята. “ Навіщо?
  
  “Ханна не розуміє, наскільки ми в небезпеці. Я боюся, що вона що-небудь опублікує". Її серце стислося. “Вона вже це зробила. Джон міг би знайти, де ми зупинилися. Вона намагалася сказати йому, де ми були.
  
  Він насупився. “ З якого дива їй це робити?
  
  Очі Паркера теж тепер оглядали будинок. “Вона хоче до свого батька. Ну, до батька, якого вона пам'ятає за старими часами. Думає, що він вибачиться, і ми знову будемо щасливою родиною. Вона не бачить, хто він зараз. "Знизування плечима. “ Вона рада пробачити. І думає, що я теж винен.
  
  Потрібно було сказати ще багато чого, майже надто багато.
  
  Але Еллісон Паркер залишила це без уваги, хоча і додала: "Я впевнена, що він знову п'є". Вона продовжувала дивитися на простір трави та чагарнику. "Це сірники і бензин".
  
  “Ну, тут ти будеш у безпеці. Це фортеця. У цій частині округу є наркотики, метамфетамін. Джон не зможе потрапити всередину, як тільки я опечатаю її. У мене є тривожна кнопка центрального поста. І потім... " Він кивнув у темний куток, де стояла гвинтівка. Вона знала, що він відмінний стрілець.
  
  “ Насправді, всього на день або два. Якщо вони не заберуть його післязавтра, я їду в Індіанаполіс. Там живе одна з моїх колишніх сусідок по кімнаті. Я ніколи не згадувала про неї Джону.
  
  А потім прийшов час — минулий час — залишити тему Джона Меррітт в спокої.
  
  Вона вивчала його зі слабкою усмішкою. “ Ти зустрічаєшся з ким-небудь в ці дні? Френк був вдівцем багато років. Вони зустрічалися після смерті його дружини.
  
  “ Нічого серйозного. Занадто старий для цієї нісенітниці.
  
  Вона усміхнулася.
  
  "Ну, дуже зайнятий".
  
  "Це більше схоже на правду". Вона похитала головою. “Тримаю парі, шістдесят годин на тиждень. Як і я".
  
  “ Модульні реактори. Це захоплююча робота. Нагадай, як звуть твою? Цікава назва, правда?
  
  "Кишенькові сонця".
  
  “Це розумно. Ти вже у виробництві?"
  
  “ У наступному році. А як справи у Френка-молодшого і Елли?
  
  “Західне і Східне узбережжя відповідно. Елла перетворює мене у дідуся".
  
  “ О, Френк! Коли?
  
  “ Пару місяців. Я сам складаю розклад лекцій. Так що я досить часто бачуся з ними обома. У Френкі тепер є напарник, він працює три роки. Тому - комп'ютерний геній. Ми обговорюємо математику, поки Френкі не засинає.
  
  "Радий за тебе".
  
  Він опустив очі. “ Я не виходив на зв'язок. Я повинен був подзвонити.
  
  Вона підняла руку. “Я так само винна. Життя триває".
  
  "Як щодо того, щоб я приготував що-небудь перекусити?"
  
  Вона кисло посміхнулася. “Це було б здорово. Сніданок закінчився трохи швидше, ніж ми планували".
  
  Він поставив кип'ятитися велику каструлю з водою і дістав з холодильника трохи свіжих макаронів і миску вареної бекону.
  
  - Вибачте, - сказав Паркер. Ханна вегетаріанка.
  
  Смужки повернулися на місце.
  
  "Сир?"
  
  Паркер похитала головою. “Я не знаю. Правила постійно змінюються. Може бути, сьогодні тільки цукіні".
  
  - Гей, юна леді, - гукнув Френк. - Як вам паста з сиром? - запитав я.
  
  Відповіді не було.
  
  "Ханна, ти нас чуєш?"
  
  "Ага".
  
  “ Відповідайте містерові Виллейну. Сир підійде на обід?
  
  "Я не голодний".
  
  "Ханна!"
  
  “ Я не голодний, спасибі.
  
  Паркер підняла долоні, і розсміявся Френк. Його діти теж колись були підлітками. “Дай їй сир. Вона його з'їсть".
  
  - Чим ви займаєтеся у Хармоне? - запитав Френк.
  
  “Я тільки що закінчила роботу в якості дівчини з антитерору. Тепер я мусорщица ".
  
  "Добре".
  
  Вона розповіла про S. I. T. trigger і про своєму поточному проекті: відсіках для паливних стрижнів. "Це як заміна батарейок — різниця в тому, що батареї не вб'ють вас, якщо ви підійдете до них ближче ніж на двадцять футів".
  
  "Твоя ідея?"
  
  "Так і було".
  
  “ Тобі подобається робота в ядерній області?
  
  "А хто б не захотів?" Пауза, потім: "Ми прокладаємо шлях до світлого і чистого завтра".
  
  Його це явно потішило.
  
  “Ах, тільки тому, що це гасло, не означає, що це неправда. І я вірю в те, що Марті хоче робити в країнах, що розвиваються. Ти в основному зелений, вірно? Вітер і сонце?"
  
  "На сто відсотків".
  
  "Подивимося, до чого це призведе", - сказала вона йому. “Багато хто думає, що ядерна енергія зовсім не екологічний. Ці дебати будуть світити".
  
  “ До критичної маси?
  
  Вона розсміялася.
  
  Паркер не додала, що вона не тільки вірить в ядерну енергетику, але і знаходить цю науку особливо втішною з-за її достовірності. Ви могли б покластися на непорушні слова Ейнштейна: енергія і маса взаємозамінні, E = MC2. Все інше в житті могло бути зруйноване, але формули і зрівнювання, з якими вона проводила час щодня, ніколи не зраджували, ніколи не брехали.
  
  "Ханна, заходь сюди". Вона не додала: "Будь товариською".
  
  І знову ніякої відповіді.
  
  "Я піду за нею".
  
  Френк сказав лагідним голосом: “Повинно бути, це було пекло для неї. Вона може залишитися там, якщо хоче".
  
  “Ні. Вона повинна посидіти з нами". Паркер встала і увійшла в кімнату дівчини. Вона знайшла її сидить на ліжку зі своїм комп'ютером. Але її погляд був спрямований в бездоганно чисті вікна.
  
  Поля були по-осінньому мізерними і сірувато-коричневими, але дерева за ними вражали своїм сяючим спектром, який перемежовується з соковито-зеленими соснами.
  
  Для кого-то в форест лайн було б майже неможливо зазирнути в кімнати, але видимість стурбувала Паркер, і вона підійшла до вікна і опустила жалюзі. Вона подумала, чи не буде Ханна заперечувати. Вона не стала.
  
  Паркер притулилася спиною до комода, схрестивши руки на грудях. “Гаразд, Хан. Я розлютилася через твого селфи. Ти розлютився, я розлютилася. І я була неправа, що не сказала тобі про ризик. Я повинен був це зробити. Давай залишимо це в минулому ".
  
  Ніякої відповіді.
  
  Намагаючись зберегти батьківські нотки в голосі, вона запозичила слово Френка. “Я знаю, що це пекло, мила. Але це не буде тривати вічно". Потім спробував невдале кліше: "І буде тільки гірше, якщо ми не візьмемося за справу спільно".
  
  Дівчина навіть не закотила очі від цих банальних слів.
  
  Паркер спробував знову. “ Будь ласка. Що все це значить?
  
  "Нічого".
  
  Яке слово було найважчим, яке міг вимовити ваша дитина. Воно могло означати буквальне визначення. Або це могло означати зворотне: все. Або будь-яку з мільйона проміжних зупинок.
  
  А ви, людина, яка відчайдушно хотів знати відповідь, залишилися в повному невіданні.
  
  “ Будь ласка. Поговори зі мною.
  
  Потім, налякавши її, дівчина сердито випалила: “Я не хочу залишатися тут. У цьому будинку. Я хочу піти".
  
  "Чому?"
  
  Її очі зухвало метнулися в бік матері. Вона кивнула в бік кухні. “ Це з ним ти змінила татові, вірно? Давай. Просто визнай це!
  
  Дівчина закрила комп'ютер і відвернулася.
  
  OceanofPDF.com
  53
  
  "Б'юік" місіс Батлер був самої бездоганної машиною, яку Мерріт коли-небудь бачив.
  
  Навіть кермо був відполірований. Він був слизьким. Від нього пахло Заставою.
  
  Він загнав машину на стоянку торгового центру і поїхав у дальній кінець, де стояли десятки скромних транспортних засобів. Це було місце, де співробітникам магазинів було велено паркуватися, звільняючи місця поближче для платних покупців. Тут дуже мало руху — ні автомобільного, ні пішохідного.
  
  Відкиньте голову назад, вжимаясь в м'яку опору. Дивіться в текстурований стелю.
  
  Він хотів спати. Він був виснажений, його хитало, і він відчував напади болю від гумових набоїв, другий з яких врізався в м'язи, все ще хворіли від блювоти. Але зараз не час. Його гнів ріс і ріс, викликаючи майже таку ж нудоту, як і раніше.
  
  Приступай до цього.
  
  Він сів і відкрив рюкзак. Він був сповнений. Він привіз усі свої речі з "Рівер В'ю". Він зареєструвався, заплативши готівкою, але все ще залишався шанс, що його впізнають. Краще пошукати якесь інше місце.
  
  Він порився у торбі, поставив пляшку віскі поруч з собою і сякий-такий одяг, потім дістав залишилися документи, які він забрав з орендованого будинку Еллісон.
  
  Це зайняло півгодини, і він був майже на дні, стаючи все більш збентеженим і, отже, злим, коли зупинився, вивчаючи роздруківку електронного листа. Він встановив це на приладовій панелі і продовжив переглядати залишилася стопку. Більше нічого.
  
  Одного електронного листа було б достатньо. Він перечитав її ще раз.
  
  Він зайшов в Інтернет і пошукав ім'я в рядку "Від". Він знайшов безліч посилань, але жодної адреси.
  
  Потім він надіслав есемеску Будинку Райану з проханням скористатися його контактами, щоб дізнатися, чи є поблизу адресу, пов'язаний з цим ім'ям.
  
  Гангстер відразу ж відповів, що перевірить. Звичайно, він перевірить. Грошові години працювали.
  
  Електронний лист було цікавим. Це було межофисное електронний лист, датований тим часом, коли Еллісон працювала в іншій компанії багато років тому.
  
  Послання було коротким.
  
  Привіт всім, Аллі!
  
  Тотожність Ейлера було названо найкрасивішою з формул.
  
  eiπ + 1 = 0
  
  Я знаю іншу особу , яка дасть Эйлеру шанс поборотися за свої гроші ...
  
  Очевидно, відправник, його колишній колега Френк Виллейн, був не таким вже гиком, щоб мати романтичну сторону.
  
  OceanofPDF.com
  54
  
  Скажи мені, про що ти говориш.
  
  Округла щелепа дівчини була стиснута. Її очі почервоніли. “Ти думаєш, я, блядь, глуха? Я чула ваші сварки. Він сказав, що знає про тебе все. Ти зраджувала йому! Все в окрузі могли чути.
  
  Деякі так і зробили, так.
  
  "Продовжуй," прошепотів Паркер, знайшовши спокій. Яким-то чином.
  
  Шепіт Ханни був злісним. “Папа сказав, що знає про тебе все. Про роман. Це був він, вірно? Френк!" Її очі наповнилися сльозами. “Ти зрадила йому. Він дізнався. Ось чому він почав пити! Ти зруйнувала його життя!"
  
  Так ось що стояло за її коментарем під час сварки раніше.
  
  Ти кинула його там і зайнялася чимось іншим ...
  
  Зі сльозами на очах Паркер спробувала схопити дочку за передпліччя, але дівчинка грубо відсторонилася.
  
  “Ні, ні, ні, мила! Коли ти це почула, він був п'яний, чи не так? Нескладний, іноді нескладний?"
  
  “І що? Це не робить це брехнею".
  
  “ Не брехня, немає. Але він вірив у те, що просто не було правдою. Він забував день тижня. Він називав мене Джуді — своєї старої подружкою. Він називав тебе Еббі.
  
  Паркер так і не зрозумів, звідки взялося це ім'я.
  
  “ Пам'ятаєш ту вечірку? Четвертого липня у Хенка і Петті. Твій батько побився з містером Сіммсом, тому що був впевнений, що той говорить гидоти у нього за спиною. Він став параноїком і підлим. Господи, Хан. Подумай про це: коли у мене буде час на інтрижку? Шестидесятичасовая робочий тиждень. Решту часу вдома."
  
  "Навіщо йому це вигадувати?"
  
  “ Тому що він став параноїком, збожеволів і розлютився. Він був не в своєму розумі. Я ніколи...
  
  "Не бреши мені!"
  
  “ Вона не бреше, Ханна. Френк стояв у дверях. Його кругле добре обличчя було звернене до неї зверху вниз. Дівчина підняла очі, явно вражена тим, що хтось ще чув їхню сварку.
  
  "Я можу увійти?"
  
  Коли вона не відповіла, він все одно увійшов, але всього на кілька футів.
  
  “ Пробач. Я чула, що ти говорив. Я просто хотіла розповісти тобі про твою маму і про мене.
  
  Який спокійний голос, які добрі очі...
  
  Ханна похмуро дивилася на нього, але ледь помітно кивнула. Витерла сльози.
  
  “ Ми з твоєю матір'ю зустрічалися. Багато-багато років тому. До того, як вона зустріла твого батька. Всього кілька місяців. Потім все закінчилося.
  
  - Хан, зраджував? - серйозно запитав Паркер. Ні, це були не ми. У мене були свої недоліки. У твого батька були свої. Але це? Ні, ніколи.
  
  У чому був сенс? В швидкої пам'яті, яка спалахнула спонтанно, вона представила, як в останній раз вони з Джоном займалися любов'ю, це було незадовго до того, як його заарештували за напад.
  
  Це було так приємно. Так було завжди. Поглинало. І це була ще одна річ, з якою вона жалкувала розпрощатися, коли висунула звинувачення.
  
  Це спогад вбило її.
  
  Те, що вона сказала дочці, було правдою на сто відсотків. О, у шлюбі Меррітт-Паркер були недоліки, але невірність не входила в їх число.
  
  “Все, що він говорив, коли був п'яний? Нісенітниця і підлість. І половина з цього взагалі не мала сенсу. Він запалив свічки на вафлі на твій день народження — на шість місяців раніше. І розсердився на тебе, коли загорілася скатертину. Він запитав, чому ти не подякувала його за собаку, яку він тобі купив? Яку собаку? Собаки ніколи не було. Він звинуватив мене в тому, що я розбив нову машину, хоча це був він. Його реальність була іншою ".
  
  Ханна витирала сльози рукавом. Її мати дістала серветку з коробки з яскравими помаранчевими маргаритками.
  
  "Не йди", - мовчки благала вона. "Залишся зі мною".
  
  Ханна взяла паперову серветку і витерла.
  
  У десятий, а може, і в двадцятий раз за останні два дні вона виявила, що доторкається до своєї щоки, на шкірі трохи вище тріщини, давно зажившей, до доповідачу, як гора, гребеню, незважаючи на запевнення лікаря, що цього не може бути.
  
  Паркер взяла доньку за руки. "Вони знайдуть його, вони нададуть йому допомогу у в'язниці". І спонтанно додала: "Допомога, яку я повинна була надати йому в минулому році".
  
  Це було те, що дівчині потрібно було почути. Вона кивнула.
  
  Емоції захлиснули Паркера. О, її дочка повірила їй у зраді. Вона була в цьому майже впевнена. Але це, звичайно, був не кінець історії. Проте на якийсь час тривога і гнів відійшли на другий план.
  
  Настав час для стратегічного відходу.
  
  “ Я вмираю з голоду. Вона подивилася на дочку. “ Містер Вілл...
  
  "Ні, зроби це Відверто".
  
  “ Френк збирається приготувати нам що-небудь на обід.
  
  "Добре".
  
  "Ти йди," сказав Паркер. “ Я буду там через хвилину.
  
  Дівчина высморкалась і кинула серветку. Вона зняла куртку, жбурнула її на ліжко і пішла за Френком в коридор. Паркер увійшла у ванну і сперлася руками про туалетний столик, опустивши голову, витираючи власні сльози.
  
  З того моменту, як вони зустрілися в дослідницькому відділі Midwest Particle Technology, їй було з ним комфортно. Він був добрим і веселим. І він був таким же розумним, як і вона, розумніші в деяких дисциплінах.
  
  Вони обидва зрозуміли в один і той же момент, що між ними недостатньо хімії, щоб стати парою, — тієї хімії, яка породжує справжню зв'язок.
  
  Хімія . . .
  
  Ця спалах, цей внутрішній поворот, якого вона ніколи не відчувала з Френком, але який був у центрі уваги, коли вона вперше зустріла хлоп'ячого Джона Меррітт на вечірці на честь Хеллоуїна. На ній була футболка "Чикаго Беарз" з великим цінником, на ньому - темно-синя поліцейська форма. Вони зустрілися поглядами, і він підійшов. "Добре", - сказав він, роздивляючись наряд. "Я даю".
  
  "Я представник штату Юніон", - відповіла вона.
  
  Не збиваючись з ритму, він сказав: “Нью-Джерсі. Вау".
  
  “А ти хто? Коп з якогось телешоу?"
  
  “Ні, я коп з поліцейської дільниці. Поліція Феррингтона. Я був надто ледачий, щоб придумати костюм ".
  
  "Отже," сказала вона, соромливо посміхаючись, - це означає, що наручники справжні".
  
  Вони проговорили всю ніч. Ну, більшу частину ночі. Ці двоє опинилися в його маленькій холостяцькій квартирі, де взаєморозуміння тривало до раннього ранку . . .
  
  Тепер, в одну мить, охоплений люттю, дихаючи неймовірно швидко, Паркер заніс кулак і прицілився в центр дзеркала, в двох метрах перед собою, не піклуючись про те, що розбилося, що порезалось.
  
  Вона почула: "Мама?"
  
  Дівчина кликала з коридору.
  
  Глибокий вдих. Два.
  
  "Що, люба?"
  
  “Мені холодно. Де моя сіра толстовка?"
  
  Плечі Паркера поникли. “ Думаю, це в моїй спортивній сумці. Давай подивимося.
  
  OceanofPDF.com
  55
  
  Вони сіли в білий "Транзит", Молл сидів за кермом, постукуючи по ній своїми довгими товстими пальцями.
  
  Вони були на парковці "7-Eleven", доїдаючи пізній ланч з целофанових контейнерів. Довгоочікуване барбекю все ще відкладалося.
  
  Вони проїхали двадцять миль на захід по шосе 92 від мотелю "Сонячні акри", щоб збільшити дистанцію між собою і будь-яким законом, зупинившись лише для того, щоб кинути жорсткий диск системи безпеки мотелю в струмок. Потім вони підкинули уявну монетку і вирішили рухатися на північ, уникаючи камер на перетині маршрутів 55 92. Вони приєднаються до першого і в'їдуть в округ Маршалл.
  
  У Меррітт була зачіпка, і тепер вони чекали, чи спрацює вона.
  
  Поквапся та жди ...
  
  Обприскуючи шию, Молл глянула на пасажирське сидіння, де Десмонд продовжував возитися з вербової гілкою.
  
  Це було цікаве заняття, це його хобі. Ти бив по гілці до тих пір, поки кора не ставала досить пухкої, щоб її можна було зняти. Потім ви вирізаєте виїмку — звану, з якоїсь причини, фиппель — в трехдюймовой дерев'яної пробці і одягаєте її на порожню трубку з кори, в результаті чого виходить музична флейта.
  
  Десмонд відклав свій кухонний ніж і підніс зелений інструмент до губ. Він заграв, видаючи заспокійливий, гучний звук. Він зупинився і продовжив чистити інструмент лезом. Потім він пограв ще трохи.
  
  Цих флейт вистачило максимум на тиждень. Як тільки верба висохла, вона стала марною. Вона знову перетворилася на гілку. Спочатку Моллу це здалося марною тратою часу, але потім він зрозумів, що життя триває дуже довго?
  
  Сорок три роки або тиждень ... І те, і інше було нічим. Клацання пальцями в часі.
  
  Десмонд зіграв ще кілька нот. Це була мелодія, яку Молл не пам'ятала, але вона мала якесь відношення до одного з повстань в Ірландії, боротьбі британців за незалежність. Дівчина якось наштовхнула Молла на ідею реінкарнації, і він начебто повірив у це. Він припустив, що Десмонд, можливо, був бунтарем в минулому житті.
  
  Чоловік обдумав це, і ідея йому сподобалася. Він запитав Молла, ким, на його думку, той був. Може бути, Джеком Різником.
  
  Але Молл бачила декілька фільмів і телешоу, і він сказав "ні". Джек вбивав з похоті і був неакуратний. Молл вбивала з-за грошей і була організованою і акуратною. Створювати тіла було для нього все одно, що фарбувати штучну меблі.
  
  Все це було мистецтвом. Ніякої різниці.
  
  Десмонд схилив голову набік. “ Отже? Джин?
  
  Молл мить вагалася. “ Пішов.
  
  "Ти не сказав".
  
  "Це просто сталося".
  
  “Я шкодую про це, чувак. Вона здавалася в порядку". Десмонд зіграв рифф, потім кинув погляд у бік. "Вона пішла, пішла?"
  
  Молл на мить задумалася. “ Що? Ні, ні. Звичайно, немає.
  
  Хоча це був цілком розумне питання.
  
  Десмонд був щасливий знаходити задоволення на стоянках вантажівок. Молл хотів чогось більшого з жінкою. Остепененная частина, про яку часто згадувала його мати. Він майже міг уявити майбутнє. Він полював, працював, фарбував меблі і повертався додому, щоб допомогти їй, ким би вона не була, відремонтувати будинок, їздити на окружні ярмарки, готувати обіди і їсти їх не на водійському сидінні фургона "Форд", а за цим обіднім столом. Він допомагав їй мити посуд і вибирати гарне вино. Він був сповнений рішучості самостійно вивчити цей предмет.
  
  Джин, чуттєва брюнетка, яка працювала менеджером в пабі "Хакслі", була з тих, хто міг би підійти за всіма статтями.
  
  Але вона також була розумна і наглядова, що визначало дилему. Розумні і спостережливі люди потенційно могли стати серйозною перешкодою в його роботі.
  
  Чому ви повинні доставляти меблі самостійно? Ви могли б відправити її самі.
  
  Ти порізався? Це кров у фургоні?
  
  Et cetera.
  
  Отже, головоломка.
  
  Коли-небудь він з цим розбереться. А поки що йому подобалося малювати. Йому подобалося створювати тіла і знаходити творчі способи, щоб вони зникли назавжди.
  
  Коли - небудь ...
  
  - Вона все ще поблизу? - запитав Десмонд. Джин?
  
  “ Вона повернулася в Дубьюк, - сказала Моллі.
  
  “ Веселе ім'я. "Десмонд знизав плечима. “ Але я з тих, хто вміє говорити. Моє ти майже не чуєш.
  
  Молл щось невиразно пробурчала. Спасибі вам, мамо і тато, величезна. Вони вірили, що вона народжує дівчинку, яку назвуть Моллі в честь родички. О, чорт. Це хлопчик. Давайте імпровізувати. Він згадав, як однокласник сказав: "Ей, хіба "молл" - це не те, як вони називали якусь повію, ну, знаєте, повію гангстера?"
  
  Хлопець не відвідував школу до кінця семестру після травми в результаті безглуздого нещасного випадку, природу якого він просто не міг згадати. І більше ніхто ніколи не висміював ім'я Молл.
  
  У Молла зажужжал телефон. Він прочитав слова і посміхнувся. "Світанок".
  
  "Що?"
  
  “Меррітт декого знайшов. У нас є адреса". Він завів двигун і набрав на екрані GPS. Чоловіки пристебнулися. Молл сказала: “І до речі, про дивні імена? Його ім'я - Лиходій. Пишеться по-іншому, але як у поганого хлопця в кіно".
  
  "Гаразд," поступився Десмонд. “ Він переміг.
  
  OceanofPDF.com
  56
  
  Еллісон Паркер і Ханна приєдналися до Френка, який прибирав на кухні, переносячи свої комп'ютери і документи на завалений паперами стіл у кутку кухні.
  
  Френк запитав: “Содова? Кола? Я дотримуюся дієти. Не те щоб тобі це було потрібно".
  
  Дівчина була близька до того, щоб посміхнутися. "Так, дієта".
  
  Він дістав один для неї.
  
  "Це найбільший холодильник, який я коли-небудь бачив".
  
  Френк підняв брову при вигляді Паркера і взяв пляшку червоного італійського вина. Він, мабуть, думав, що після проблеми з Джоном вона утримається. Вона пила мало, але зараз хотіла трохи, потребувала цього. Вона кивнула.
  
  Він відкоркував пляшку і наповнив два келихи. Вони відпили.
  
  Френк розігрівав томатний соус на плиті з шістьма конфорками. Він закипав, злегка булькаючи. Ханне він сказав, кивнувши в бік плити: “В Італії цей соус не називають. Це підлива.
  
  “ Пахне круто. Чому ви, хлопці, розлучилися?
  
  Ніхто не робив нічого такого, що не мало наслідків, як підлітки.
  
  - Я перейшов в іншу компанію, "У Марти", - сказав Паркер.
  
  “І я поїхав до Чикаго. Ми обидва вирішили, що міжміські не спрацюють. Крім того, я не впевнений, наскільки ми були б сумісні. Я змусив би її побродити по лісі, щоб, цитую, "пройтися по магазинах" до вечері.
  
  "Замість того, щоб робити це правильно: цілісні продукти".
  
  Ханна зобразила подобу посмішки.
  
  Вода закипіла, і він поклав в каструлю свіжі феттучині. “ Ну, частування майже готове. Ханна, ти не могла б мені допомогти накрити на стіл?
  
  "Де ці речі?" - запитав я.
  
  “ Он там. Він вказав на масивний буфет червоного дерева в дальньому кінці кухні.
  
  "Тут все велике". Вона дивилася на обідній стіл, за яким могли б розміститися шістнадцять або вісімнадцять осіб.
  
  "Ми поїмо там". Він кивнув на цілий кухонний стіл біля острівця. Він відсунув убік інженерні схеми. “Цей мені подобається більше. Інша частина будинку? Це як печера дизайнера інтер'єру. Ви двоє часто їсте на кухні?"
  
  “Так, звичайно. В нашій їдальні занадто темно. Ми знімаємо квартиру і не можемо встановити нові світильники ". Погляд на її матір. "Чи пофарбувати".
  
  Дівчину навчили домашнім манерам, і через кілька хвилин тарілки, підставки для посуду, столове срібло і серветки були належним чином розставлені на столі зі скляною стільницею.
  
  Френк змішав соус з пастою і дістав з холодильника трохи тертого сиру. Потім з великої духовки дістали буханець італійського хліба з хрусткою і апетитною скоринкою. Він натягнув рукавичку на ліву руку і зазубленим ножем нарізав скибочки. Вони лягли в миску. Він дістав салат з холодильника і взяв кілька різних заправок з полиці у двері.
  
  Разом вони втрьох перенесли все на стіл.
  
  Він посів одне з крісел і вказав на які сидять поруч з ним Паркера зліва і Ханну праворуч.
  
  Тоді вона зрозуміла, чому він хотів поїсти тут і чому він хотів зайняти місце, яке в нього було. Таким чином, у нього був безперешкодний вид на довгу під'їзну доріжку і ґрунтову дорогу, яка проходила перед будинком.
  
  Вона теж вивчила його і розширила свій погляд, щоб розглянути довгу рушницю в кутку біля дверей.
  
  Потім сказала собі: розслабся. Джон ніяк не міг знати про цьому місці.
  
  Вони взялися за їжу. Розмова перейшла від енергетичної галузі до зміни клімату, до політики, до пейзажів, до життя за містом, до школи Ханни, до її надприродною здатності вирішувати математичні завдання. Паркер припустив, що вона захоче поговорити про свою пристрасті — проекті по створенню селфи, — але в неї вистачило здорового глузду промовчати на цю тему.
  
  Коли вони майже закінчили, Френк завмер, не донісши склянку до рота. Він поставив його на стіл.
  
  “ Я хочу, щоб ви двоє пройшли у вітальню. Його голос був наказовим, що сильно відрізнялося від його лаконічного тони.
  
  Ханна підняла стривожений погляд. "Що?"
  
  Паркер піднявся. “ Хан, ми зробимо так, як говорить Френк.
  
  “Продовжуй. Зараз же".
  
  Паркер та її дочка увійшли в напівтемну кімнату, над якою височіла страшна голова лося.
  
  "Мама?"
  
  "Ш-ш-ш".
  
  Вона мигцем побачила Френка, що йде з кухні до збройового шафі. Відкриває ящик.
  
  Потім вона теж почула звук, який насторожив би його, - клацання.
  
  Вона підійшла до вікна і ахнула.
  
  Фігура продиралась крізь високий чагарник, окаймлявший стіну будинку.
  
  "Френк!" покликала вона. “ На вулицю!
  
  OceanofPDF.com
  57
  
  Твоя мати і Марті Хармон найняли мене, щоб я знайшов тебе", - сказав Колтер Шоу Еллісон Паркер.
  
  Коли Шоу прибув у володіння Виллейна, розташовані за межами маленького містечка Грінвілл, він не знав, дісталися чи Близнюки — так він називав пару найманих головорізів з Sunny Acres — сюди раніше за нього. Тому він припаркувався на бічній дорозі і пішов пішки через ліс. Він оглянув будинок, а потім провів швидке і безшумне спостереження. Коли стало ясно, що всередині нікого немає — Паркер, Ханна і Френк Виллейн обідали, — він пройшов з бічного двору до парадного входу, подзвонив у дзвіночок, відступив назад і тримав руки на увазі.
  
  Виллейн вітав його пістолетом. Паркер вражено ахнув і сказав: “ні, Ні, Френк. Все в порядку. Я зустрічався з ним. Він відновив деталь реактора, вкрадену в компанії ". Звертаючись до Тимошенко, вона додала: "Це той, про кого я тобі говорила".
  
  Тепер, коли особи були встановлені, Шоу дістав свій телефон. Паркер насторожено подивився на нього. "Чи міг Джон відстежити його?"
  
  “Це пристрій, яким я раніше не користувався. І я не думаю, що технік Verizon або Sprint ризикне сісти у в'язницю за колишнього поліцейського ".
  
  Вона обдумала це і неохоче кивнула. Шоу подзвонив Марті Хармону.
  
  "Кольтер".
  
  "Я згоден з ними обома".
  
  Вздыхающий голос: “О Боже. І з ними все в порядку?"
  
  "Так і є".
  
  “Меррітт все ще на волі. У поліції немає жодних зачіпок. Я можу що-небудь зробити?"
  
  “ Не в даний момент. Я не можу зараз говорити. Я просто хотів, щоб ти знала. Подзвони Рут.
  
  "Звичайно".
  
  “ Я подзвоню, коли ми будемо в безпечному місці.
  
  “ Колтер... Голос чоловіка здригнувся. “ Спасибі. "Він відключився.
  
  - Ви приватний детектив? - запитав Френк.
  
  "Ось так".
  
  "Як ти знайшов мене?"
  
  Шоу сказав: "Маріанна Келлер—"
  
  “ Асистент мого боса, - звернувся Паркер до Френка.
  
  “Вона допомагала начальнику служби безпеки Марті вистежувати людей, з якими ти, можливо, був близький в минулому, але Джон, ймовірно, не знав. Спливло ім'я Френка. Він жив на півночі — в тому напрямку, куди ти їхав. Я думав, що з вірогідністю близько шістдесяти відсотків ти приїдеш сюди.
  
  Френк запитав Паркера: “Але в чому небезпека? Джон не знає про мене".
  
  “ Може, й ні. Але він обшукав твій дім. Чи знайдеться там що-небудь з ім'ям і адресою Френка?
  
  Вона на мить заплющила очі. “ Я так не думаю, але, можливо. О, Френк, мені так шкода...
  
  Шоу продовжив: “Ми повинні припустити, що він і двоє його людей знають про це. Вони можуть бути зараз на шляху сюди".
  
  “ Які люди? - Запитав Паркер.
  
  “Я не знаю, хто вони. Але судячи з того, як вони діяли, вони, ймовірно, професіонали, м'язи. З якоїсь банди. Може бути, їх найняв ваш чоловік або вони заборгували йому з тих пір, як він був поліцейським і зателефонував у поліцію. Вони допомагають йому знайти вас."
  
  "О, ні", - прошепотіла жінка.
  
  Френк: "Ти маєш на увазі, типу найманих вбивць?"
  
  Шоу кивнув.
  
  "Мама!" Зітхання. Очі Ханни широко розкрилися.
  
  - Вони напали на портьє в “Санні Эйкрс" і знайшли твій номер. Ти пішов якраз перед тим, як вони туди прийшли.
  
  Почувши цю новину, Ханна відвела погляд. Вона, мабуть, думала про своє сумно відомому селфи.
  
  "О, Аллі," прошепотів Френк.
  
  "Клерк?" прошепотіла вона.
  
  "З ним усе в порядку".
  
  Ханна запитала: “Мій батько був з ними? В мотелі?"
  
  “Я так не думаю. Вони, ймовірно, розділилися, щоб мати більше шансів знайти тебе". Шоу подивився на Паркера. "Якщо ти був поза мережі, то ти не знаєш про своє адвоката".
  
  "Девід?"
  
  “Він пропав. Імовірно мертвий. Поліція думає, що Джон намагався дізнатися у нього твоє місцезнаходження ".
  
  Тепер потекли сльози. Вона закрила обличчя руками. “ О Боже, який жах...
  
  Розмов було достатньо. Шоу сказав: “Ми пробули тут дуже довго. Нам потрібно йти зараз".
  
  “ Де? - Запитав Паркер.
  
  "Я знаю одне місце", - сказав Френк. “Рибальський будиночок на озері Тимбервулф. Їм володіє мій друг. Його немає в місті. Немає ніякого зв'язку зі мною, і це далеко в лісі. Неможливо знайти. "
  
  "Добре", - сказав Шоу.
  
  "Ти теж іди," сказав Паркер Френку.
  
  “Я так і зроблю. Ти йди вперед. Дозволь мені задраїти це місце. Зачини віконниці і двері. Воно захищене від злому, і є сигналізація центральної станції, якщо вони спробують ". Він дав Шоу адреса будинку біля озера.
  
  Шоу зауважив, що Ханна дивиться на нього, на її обличчі дивна суміш виклику і настороженості. Він посміхнувся, щоб заспокоїти її, і сказав: "Це Ханна, вірно?"
  
  Вона кивнула. Він не простягнув руку. Але вона простягла, і він знизав теплу, суху долоню.
  
  Він сказав: "Все буде добре".
  
  Вона подивилася на нього з лякаюче дорослим виразом обличчя і, здавалося, запитала: "Звідки, чорт візьми, ти взагалі міг знати?"
  
  OceanofPDF.com
  58
  
  Безтурботний.
  
  Будиночок, в який їх надіслав Френк Виллейн, скромне бежеве будова з вагонки, стояв на березі озера, яке в цій безвітряної долині було плоским, як шматок скла. Навколо довгастого водойми росли тисячі дерев, десять тисяч, деякі були одягнені в яскраві кольори, деякі - в зелений, деякі - в коричневий, деякі - в мертвий і сірий. Гострий силует був перевернутий на дзеркальній поверхні води.
  
  Це було би чудове місце для риболовлі. Холодне, чисте, просторе.
  
  Він подумав про Соню Нільссон.
  
  В основному ми брали щуку і окуня. Трохи мускусу . . .
  
  Шоу зупинив "Віннебаго" за будинком і заглушив двигун. Він вибрався назовні. Глибоко вдихнув. Вдихаючи запах, майже пробуючи на смак повітря, насичене листям, брудом, водою і гниючої рослинністю.
  
  Паркер і Ханна золотистої "Кіа" під'їхали миттю пізніше. Вона припаркувалася поряд з автофургоном. Шоу жестом попросив їх почекати. Він підійшов до вхідних дверей і набрав код, який дав йому Виллейн. Замок клацнув, і, тримаючи руку поруч із зброєю, він штовхнув двері.
  
  За кілька хвилин він забрався з затишного будинку з трьома спальнями і вийшов на ганок, щоб приєднатися до двох інших. Вони внесли свої речі всередину. Речей було небагато: господарська сумка, рюкзаки та спортивні сумки.
  
  Всі вони увійшли всередину, і Шоу закрив двері.
  
  Ханна погано себе почувала; останні кілька миль дороги від шосе 84 петляли по крутих поворотів. Вона підійшла до дивана, чохли на подушках якого були прикрашені червоно-чорним малюнком корінних американців, та опустилася на нього, закинувши голову.
  
  "Це пройде", - сказала її мати.
  
  “Ні, не буде. Мене зараз вирве". Вона застогнала з відтінком підліткової драми.
  
  Це б пройшло, але було кілька більш виснажливих станів, ніж нудота. Шоу, звичайно, не хотів, щоб вона відчувала себе погано, але йому також потрібно, щоб вони обидва були в курсі і були присутні. Ніщо не відволікало. Це було гарне притулок. Але вони не були невидимими.
  
  Шоу пройшов на кухню і порився в шафках. Він знайшов те, що шукав, висипав трохи товченого імбиру в каструлю, додав води і прокипятил суміш протягом декількох хвилин. Він процідив його через кавовий фільтр в кухоль і насипав дві щедрі ложки цукру, потім розмішав. Він простягнув дівчині чашку.
  
  Вона невпевнено подивилася на нього. “Ем, спасибі. Але... "
  
  "Спробуй це".
  
  Дівчина зробила боязкий ковток. Потім ще.
  
  Шоу залишив її і приєднався до Паркеру, який повернувся на ганок, дивлячись на полі. Він пройшов на задній двір, забрав свій рюкзак з кемпера і повернувся. Ділянка займав близько семи або восьми акрів трави і осоки, на яких росло кілька самотніх дубів, глід і клени. Приблизно за двісті ярдів від будинку виднівся ряд дерев, тяглись паралельно дорозі, яка привела їх сюди.
  
  "Це може бути гарною оборонною позицією", - сказав він.
  
  Паркер коротко розсміявся. “ Ти говориш так, наче ми солдати.
  
  “ Ось. Шоу порився у своєму рюкзаку і дістав сірий пластиковий футляр для пістолета. Він відкрив його і дістав кольт "Пітон". Ця модель, .357 magnum, вважалася найкращим револьвером з коли-небудь створених. Він був високоточним, а його механізм працював так само плавно, як у хороших годин. Саме цей був подарований юному Колтеру Шоу його батьком. Це було те ж саме зброя, яку він використовував, щоб вигнати озброєного зловмисника з території родинного маєтку.
  
  Йому було тринадцять.
  
  Шоу запропонував їй це.
  
  Паркер похитала головою.
  
  “ Візьми його. Засунь за пояс. Це револьвер. Випадково він не вистрілить.
  
  "Ні".
  
  - Можливо, мені знадобиться, щоб ти ним скористалася, - твердо сказав він.
  
  Таким же суворим голосом: "Тоді тобі доведеться подумати про що-небудь іншому".
  
  Ханна перервала суперечку, якщо такий був обмін репліками. "Це спрацювало". Її погляд був прикутий до пістолета, який Шоу засунув собі за пояс.
  
  Дівчина додала: “Це вершкове пиво з "Гаррі Поттера". Або те, як я уявляю собі його смак".
  
  Шоу сказав: “Ми збираємося зробити це місце більш безпечним. Шанси на нашій стороні, але навіть один відсоток ймовірності нападу означає, що ви повинні підготуватися".
  
  - Що нам робити? - запитав Паркер.
  
  “Я створю систему захисту на перших порах в основних точках входу. Під'їзна дорога і озеро".
  
  “ До озера? Паркер насупився. “ Як вони могли прийти цим шляхом?
  
  Її дочка висловила думку, яку збирався висловити Шоу. “Ми проїжджали повз Walmart. Вони продають човна".
  
  Шоу запитав їх обох: “Ви можете закрити вікна? Простирадла, рушники, все, що зможете знайти". Він кивнув на плакати з сільськими пейзажами, розвішані по стінах. “Ймовірно, де-небудь знайдеться ящик для інструментів з молотком і цвяхами. Він повинен бути темним. При необхідності нанесіть два або три шари ".
  
  Ханна озирнулась. “ Як довго ми збираємося тут пробути?
  
  "Звідки мені знати", - сказав Шоу. “У мене у фургоні є їжа і вода. Цього нам вистачить на тиждень".
  
  Ханна з ентузіазмом сказала: “О, там є місце для багаття. Ми можемо готувати на вулиці".
  
  Шоу сказав: “Ні. Занадто красномовно".
  
  “Як щодо нині? Сонце вийшло".
  
  “ Запах диму відчувається за багато миль. Ми розігріємо в мікрохвильовці.
  
  "Там все ще може бути дим". Ханна дивилася на свою матір, яка зізналася Шоу: "Я не дуже добре готую".
  
  Вона і її дочка обидва розсміялися.
  
  Паркер відійшла і почала ритися в шафах і кухонних шафках. Вона знайшла маленький жовтий пластиковий ящик для інструментів. Вона віднесла його до столу в їдальні, дістала молоток і коробку з брелоками для картин. Жінка відправилася на пошуки ковдр.
  
  Шоу окинув поглядом сучасну будову. Звертаючись до Тимошенко, він сказав: "Мій батько був фахівцем з виживання".
  
  Насупившись, вона, здавалося, роздумувала. Потім, нарешті, запитала: “А хіба вони не дивні? Як ... Ну, ти знаєш, расисти?"
  
  "Деякі, так, але він був не таким". Шоу коротко розповів про Ештон і Комплексі. Потім він сказав: “Два фундаментальних правила виживання - ніколи не залишатися без засобів до втечі й ніколи не мати доступу до зброї. Отже. Перше. Втеча? Що ви думаєте?"
  
  Оглядаюсь. “ Задні двері на веранду. Передні двері, передні вікна. Бічні вікна.
  
  "Що краще?"
  
  Здавалося, вона відчувала, що її перевіряють, але не заперечувала. Насправді, їй, здавалося, подобався цей виклик.
  
  "Збоку", - твердо сказала вона. "Ти можеш вискочити і побігти туди". Вона вказала на високі жовто-зелені зарості, які росли неподалік від будинку. "Гарне місце, щоб сховатися".
  
  "Абсолютно вірно".
  
  "Але вікна не відкриваються". Вона озирнулась, і її погляд зупинився на каміні. "Ми повинні вибити їх цією штукою, кочергою".
  
  “Ні. Він дуже тонкий. Тоді на дні залишаться осколки". Шоу кивнув у бік кухні. "Бачиш ці чавунні сковорідки?" Вони висіли на вішалці над островом. Він сходив на кухню і повернувся з двома великими залізними сковорідками. Їх він поставив під вікнами, на які вказала Ханна. "Ми можемо розбити ними скло і постукати по нижній частині рами, щоб розчавити шипи".
  
  "Цей хлопець володіє цим місцем?" - насупившись, запитала дівчина. “Він не буде, типу, повністю щасливий. Ну, знаєш, розбити йому вікна, прибити цвяхами його ковдри".
  
  "Ми повернемо йому гроші".
  
  Еллісон Паркер увійшла в столову з оберемком постільної білизни. Вона кинула його на диван і оглянула вікна, потім відкрила упаковку "Брэдс".
  
  Шоу сказав: "Я збираюся встановити нашу систему безпеки зовні".
  
  “ Я можу вам чимось допомогти, містер Шоу?
  
  Він глянув на Паркера, який кивнув.
  
  Шоу попросив у неї пульт для прокату. Вона простягнула йому.
  
  "Давай приступимо до роботи", - сказав він Ханне.
  
  OceanofPDF.com
  59
  
  Вона одержала від нього звісточку.
  
  Подзвонив Колтер Шоу і сказав, що пошуки увінчалися успіхом. Еллі і Ханна в безпеці.
  
  Соня Нільссон запитала, чи не потрібна йому якась допомога. Він відповів їй "ні"; вони будуть в бігах. Було б краще залишитися в Феррингтоне і продовжити розслідування там. Однак він мить вагався, перш ніж відповісти. Це сказала їй, що він обдумав її пропозицію.
  
  Вона погодилася з його рішенням. Це була хороша ідея. Мудра ідея.
  
  Але після того, що з нею сталося, і тепер, відчуваючи приціл на своїй спині, Нільссон знала, що іноді тобі не хочеться робити те, що було добре і мудро.
  
  Тобі захотілося зробити що-небудь для себе.
  
  І все ж вона могла бути терплячою. Спогад про поцілунок залишилося, спогад про контури їхніх тіл, що злилися воєдино.
  
  Зараз вона сиділа в своєму "Рейнджровере" і їхала по Садовому району Феррингтона. Вона обійшла будинок Дореллы Муньос Елізондо, намагаючись знайти кого-небудь, хто бачив Меррітт приблизно в той час, коли жінка вдарила його гумовою кулею.
  
  Тут мені не пощастило.
  
  Тепер вона наближалася до школи Джона Адамса. Молодий чоловік, який керував вантажівкою з наживкою Меррітт, був тутешнім студентом, і вона сподівалася, що вчитель або однокурсник, можливо, бачили його — і, в ідеалі, бачили, які у нього нові колеса.
  
  Як це часто бувало, її думки повернулися до її "ситуації", як вона про неї думала.
  
  Перехрестя прицілу . . .
  
  Постріл, який вразив ціль, був зроблений на невеликій відстані: у восьмистах ярдів. Це було неважко. День був безвітряний і сухий (волога згущує повітря і змушує кулі робити дивні вчинки на своєму шляху до мети). М'який ривок, різка віддача, і дві секунди людина напружився, немов під дією електричного струму, і впав, людина, який катував своїх ув'язнених, який одружився на дітях — так, у множині, — який загіпнотизував культ дурних, беззаперечних і небезпечних послідовників.
  
  Легкий робочий день.
  
  І до появи Інтернету все було б саме так. Вона перейшла на іншу роботу, потім вийшла на пенсію, почала працювати на підрядника. Вона справді могла б вийти заміж за чоловіка, схожого на вигаданого персонажа з історії, яку вона спочатку вигадала Колтеру Шоу. Тільки добрішими, приємніше. Може бути, хто-то, хто був трохи схожий на нього.
  
  Але цьому не судилося збутися: спасибі тобі, Всесвітня клята павутина ...
  
  Це дало Майклу Діну Томасу можливість опублікувати тисячі сторінок файлів, які він вкрав з Пентагону. Нескінченна бюрократична проза, щільна і нудна, примітне тільки одним: своєю зрадою сотень працьовитих, патріотично налаштованих людей.
  
  Ти тільки що поцілував зазначену жінку ...
  
  Пентагон та інші чиновники національної розвідки надіслали їй TARs — "звіти про оцінку загроз". У них практично нічого не говорилося, по суті: “Може бути, хтось йде по вашому сліду, а може і ні. Просто будьте обережні".
  
  Вона не могла звинувачувати їх. П'ятсот чоловік піддалися ризику із-за витоку інформації від зрадника.
  
  Зрадник, який, як повідомлялося в останній раз, жив на прибережній віллі на узбережжі Венесуели, ймовірно, скористався повідомленнями про екстрадицію, відправленими тамтешнім посадовим особам правоохоронних органів США, щоб розпалити вогонь у своїй ямі для барбекю і приготувати вечерю.
  
  Нільссон припаркувала позашляховик на стоянці, де, за словами хлопця, він викрав пікап Меррітт. Вона вийшла з машини, закрила двері і замкнула її. Вона поправила "Глок-43" на стегні. Девятимиллиметровая модель. Вона вважала, що у Шоу був такий же. Або, можливо, 42-й, який стріляв трохи меншою кулею калібру .380.
  
  Вона здійснювала обхід, стукала в двері, демонструвала свою ліцензію приватного детектива і фотографію Меррітт і говорила тим, хто відповідав, що вона розшукує підозрілого чоловіка, який вештався біля школи.
  
  Правдиво у тому сенсі, що істина може носити кілька шарів.
  
  Всі були раді поговорити з нею — хто ж не хотів зібрати всіх збоченців? — хоча чоловіки витрачали на розмови з нею більше часу, ніж жінки. Причина цього була очевидна. Але шестифутовую Нільссон, яка в коледжі трохи попрацювала моделлю, це не турбувало. Як хтось одного разу сказав про рекламу: секс продається.
  
  Однак, як би не тривала дискусія, ніхто не зміг запропонувати нічого корисного.
  
  Потім прийшов час повертатися в офіс. Там вона зв'яжеться з поліцією, отримає оновлену інформацію про хід розшуку Джона Меррітт. Вона також займеться дюжиною інших справ. Безпека виробника ядерних реакторів була припинена не тільки через жорстоке поводження чоловіка однієї із співробітниць.
  
  Або для виробника, який став жертвою спроби крадіжки життєво важливого компонента двома різними злодіями протягом тих самих декількох днів.
  
  Підійшовши до "рейнджроверу", Соня Нільссон дістала з бічної кишені телефон, зробила паузу і набрала щось на екрані.
  
  Щойно вона закінчила це робити, як саморобний вибуховий пристрій спалахнуло рваним помаранчевим полум'ям і розлетілося шрапнеллю в тисячу різних напрямків.
  
  OceanofPDF.com
  60
  
  Шоу і Ханна сиділи в "Кіа" і повільно їхали через поле до групи дерев на березі озера. Вони з'їхали з під'їзної доріжки, і машину м'яко похитувало на м'якому грунті.
  
  Ханна зняла шапочку-панчоху. Він був здивований, що у неї довге волосся. Він думав, що вони будуть коротко підстрижені. Темно-русяві пасма з рудими прожилками були зібрані ззаду в кінський хвіст", перев'язаний чорною краваткою.
  
  Коли вони були приблизно в сорок ярдів від в'їзду на територію - воріт в огорожі із стовпів і жердин, — Шоу повернув направо і направив машину в сосновий гайок і кущі на березі озера. Він заглушив двигун і вибрався назовні. Ханна приєдналася до нього.
  
  Перекинувши рюкзак через плече, він попрямував до воріт. Вона пішла за ним.
  
  Вони брели по полю з низькою рослинністю, жовтий і блідо-зеленою; дощу не було вже кілька тижнів. Коники, кузнечихи і смердючі жуки швидкими перебіжками неслися геть від їхніх ніг.
  
  “Чорт. Я ненавиджу жуків".
  
  "Це комахи", - сказав Шоу, згадавши урок батька про відмінність. "Жуки - це різновид комах".
  
  "Наприклад, всі жуки - це комахи, але не всі комахи - це жуки".
  
  "Ось і все".
  
  Їй було б цікаво, чому так важливо ентомологічне розходження, але зараз був не час для уроку про цінності точності у виживанні. Токсичність проти поживності. У той час як Hemiptera, справжні комахи, могли знищувати рослини, жоден з них не був небезпечний для людини. Дев'ять видів були їстівні.
  
  Вони підійшли до воріт. Дівчина прихлопнула комара.
  
  Шоу зайшов у ліс, що межує з ділянкою, подивився вниз і зірвав з землі кілька квіткових рослин. Він обірвав листя і простягнув їй. “У ньому є кумарин. Роздушіть його і втирайте в шкіру".
  
  Вона понюхала його і зморщила ніс. - Тримаю парі, що на смак він не такий гарний, як імбир.
  
  "Не допомагає", - сказав Шоу. "І це змусить тебе блювати".
  
  Він дістав з кишені пульт дистанційного управління і натиснув на блокування. Пролунав сигнал. Добре. Його турбувало відстань. Є способи збільшити дальність дії автомобільного пульта дистанційного керування — притиснути його до пляшки спортивного напою або до своєї голови або додати шматок металу до антени, але в цьому не було необхідності.
  
  Він підняв довгий плоский шматок кори і вивчав землю, поки не знайшов маленький круглий камінчик. Зі свого рюкзака він дістав рулон електричної стрічки. З його допомогою він прикріпив камінчик до тривожній кнопці, а сам пульт приклеїв скотчем до кори. Він поклав його зворотною стороною в один із слідів шин на під'їзній доріжці.
  
  Вона засміялася. "Значить, коли машина проїжджає по ньому, спрацьовує сигналізація". Здавалося, вона в захваті від цієї ідеї. "Це так круто".
  
  "Спробуй це".
  
  Вона наступила на кору, і в "Кіа" завила сигналізація.
  
  "Це спрацювало!"
  
  Шоу швидко підібрав кору і натиснув на кнопку замку, яка відключила сигналізацію. Він поклав її назад на землю і розкидав кілька листя, щоб сховати краще.
  
  Вони вдвох попрямували назад до хатини.
  
  “ Ти навчився цього у свого батька?
  
  “І так, і ні. Не конкретно пульт. Але він навчив нас імпровізувати".
  
  "Наприклад, хто такі "ми"?"
  
  “ У мене є брат і сестра.
  
  Він розповів про Расселле — наскільки міг. Велика частина роботи у державній службі безпеки була настільки секретною, що навіть Шоу не знав свого роботодавця. Ханне особливо цікаво було почути про Dorion, у якої була ступінь інженера. “Як і у твоєї матері. У неї компанія з ліквідації наслідків стихійних лих. Урагани, розливи нафти".
  
  "У тебе є діти?" Раптово запитала Ганна.
  
  "Ні".
  
  Ханна спостерігала, як все більше комах тікають з їх шляху. "Мама хоче, щоб я була інженером і науковцем". Вона знизала плечима. “Я гарна в математиці. Вона каже, що я вундеркінд. Я не знаю. Може бути. Але я вирішую завдання з математики, і це правильно, і я такий: "Гаразд, і що?" Що мені дійсно подобається, так це писати — в основному вірші — і фотографувати ". Вона спохмурніла. “Я б знялася тут в серіалі, якби мама не забрала мій телефон. Я зробила щось дурне".
  
  “ Фотографія водонапірної башти, яку ви опублікували.
  
  "Ага".
  
  Шоу сказав: "Подивися на це з іншого боку: якби ти не опублікував це, я, можливо, не знайшов би тебе".
  
  "Я здогадуюся".
  
  "Що б ти зробив тут, зробивши селфи?"
  
  Вона озирнулась. “По більшій частині це нудно. Природа? Фу." Вона примружилася. “Я знаю, я б взяла кого-небудь з вас. Ви були б на задньому плані. Дивишся на озеро або ліс — шукаєш місце, де може бути хто-то небезпечний. Це була б просто твоя спина. Темний силует."
  
  Поки вони йшли по траві, вона дивилася на озеро. “ Лісовий вовк? Вони десь тут?
  
  “Може бути. Вони рідкісні".
  
  - Вони небезпечні? - запитав я.
  
  "Зазвичай вони уникають людей".
  
  "Але не завжди".
  
  "Ні".
  
  “ У вас є зброя. Якщо на нас нападуть, ви зможете стріляти.
  
  Шоу похитав головою. "Не хочу цього робити".
  
  "Чому?"
  
  - Ми на його території. Ми непрохані гості.
  
  "У чому справа?"
  
  “ Це ми вторглися на чужу територію. Якщо вони тебе побачать, тобі не потрібно стріляти. Просто встань як можна вище, розстебни куртку, щоб здаватися більшими. Не відвертайся, просто дивися в очі. Ніколи не тікай. Якщо він задере хвоста і встане дибки...
  
  "Що таке хаклз?"
  
  “Волосся на загривку стає дибки. Якщо вони встають дибки і він гарчить, ти рычишь у відповідь. Покажи йому, що від тебе надто багато проблем, щоб нападати ".
  
  "Ти коли-небудь робив це?"
  
  "Пару разів".
  
  "Ні фіга собі".
  
  Вони були майже біля хатини.
  
  “ Ще один сигнал тривоги, і все в порядку.
  
  OceanofPDF.com
  61
  
  У поліції штату були сапери. Свого роду.
  
  Це були два офіцера, робот, який працював не дуже добре, і собака, яка працювала.
  
  Останні два були призначені тільки для пошуку саморобних вибухових пристроїв і були марні для проведення аналізу після вибуху. Пара худорлявих чоловіків років тридцяти з невеликим, колишніх військових, повинні були спробувати зібрати воєдино те, що сталося.
  
  До теперішнього часу їм стало відомо, що пристрій було виготовлено з якогось виду пластикової вибухівки, яка була оточена шаром цвяхів і шурупів для гіпсокартону.
  
  Вся парковка була оточена трапецієподібної форми жовтою стрічкою. На ній стояли машини швидкої допомоги, пожежні машини і поліцейські машини. Миготливий червоний, синій і зелений личать карнавалу. По всьому периметру спостерігали глядачі, більшість з яких записували те, що відбувається на свої телефони.
  
  "Ми не впевнені щодо детонатора", - сказав той, що вище.
  
  - Дистанційно, - відповіла Соня Нільссон.
  
  "Не таймер?"
  
  Вона не спромоглася запитати, як тут могло спрацювати пристрій з таймером. Терорист не міг знати, коли вона повернеться до "Рейнджроверу". Йому довелося ховатися у засідці, що в цьому штаті кваліфікувалося як замах на тяжке вбивство. Смертна кара.
  
  “І екранований детонатор з виділеної частотою. Щоб дитина, що грає з дроном, не привів його в дію передчасно ".
  
  Вони обидва подивилися на неї, явно дивуючись, звідки вона це знає. Вона могла б сказати їм, що це тому, що сама виготовила одне або два саморобних вибухових пристрої.
  
  "Ми пошукаємо запчастини", - сказав той, що трохи менше.
  
  “ Вам пощастило, міс Нільссон.
  
  Ні, удача тут ні при чому. Пильність тут ні при чому. Однією з її звичок безпеки було робити саме те, що помітив за нею Коултер: виглядати не тільки потенційних стрільців, але і потенційно небезпечні об'єкти. І ось, коли вона підходила до позашляховику, щоб повернутися в офіс, вона помітила дещо, чого там не було, коли вона виходила з машини: восемнадцатидюймовую теракотову водостічну трубу, притулену до бордюру з боку водія Range Rover.
  
  Терорист побачив би рух її очей і мову тіла і зрозумів би, що вона це помітила. Коли вона зупинилася і витягла свій телефон з кишені, він вирішив, що нічого не залишається, як підірвати його, сподіваючись, що вона була досить близько, щоб який-небудь із снарядів влучив у ціль.
  
  Ніхто цього не зробив.
  
  Викликавши поліцію, вона швидко обшукала місцевість, тримаючи руку на зброї. Він повинен був бути поблизу. Але вона не помітила, щоб хтось тікав.
  
  Детектив ДПД приєднався до неї і саперам. Це був великий чоловік з помітним сонячним опіком, який міг з'явитися тільки після недавнього пляжного відпочинку. Він переконався, що вона неушкоджена, потім його очі повільно переглянули сайт. Вона розповіла йому про одне можливе чинному особі: про кого-то, пов'язаному з російською, хто хотів запустити S. I. T. Існувала також імовірність, що фанатики з її минулого життя знайшли її. Але цим вона поділилася б тільки зі своїм армійським куратором. Вона поки не хотіла розкривати своє прикриття.
  
  Він записав її розповідь. Потім вона показала йому, де шукала терориста — ймовірні місця, де він чекав її. Потім детектив послав двох патрульних - всіх, кого змогла зібрати поліція, - продовжити опитування.
  
  Вона глянула на "Рендж Ровер". Дюжина осколків цієї жахливої шрапнелі пробила двері машини. Вона б померла, якби не помітила пристрій.
  
  Перехрестя прицілу . . .
  
  "На якийсь час це знадобиться криміналіста", - сказав детектив.
  
  "Зрозуміло".
  
  Вона все одно не змогла б на ньому поїхати. Накачаної залишалася тільки одна шина. Вона домовиться про прокаті.
  
  Вона теж подзвонить Шоу і дасть йому знати.
  
  Спочатку, однак, їй потрібно було дещо ще. Вона сказала детективу і саперам: "Мені потрібен прискорений хімічний аналіз вибухівки".
  
  Вони розглядали одне одного, проблема була в тому, що вона, зрештою, громадянське обличчя. Повинні були бути правила.
  
  Вона порушила мовчання словами: "Я мало не вибухнула".
  
  Вибухотехніки підкорилися старшому офіцерові. Детектив сказав: "При всій повазі, яка вам від цього користь?"
  
  Нільсон зміряв його холодним поглядом. “ Тому що, як тільки я дізнаюся процентний вміст циклотриметилентринитрамина під взрывчатом речовині, я буду знати, де воно було виготовлене.
  
  Росія чи Близький Схід.
  
  Він кліпнув очима і глянув на більш високого з саперів, який кивнув на знак згоди. І ще щось подібне до посмішки.
  
  "Дай мені свою електронну адресу, і я подбаю про те, щоб ти її отримав".
  
  "ЯК МОЖНОСКОРЕЕ".
  
  "Так, мем".
  
  OceanofPDF.com
  62
  
  Наприклад, чим саме ви займаєтеся, містер Шоу?
  
  “Люди публікують нагороди. Ви їх бачили".
  
  Кивок. "За зниклих дітей та інше".
  
  “І поліція розшукує злочинців, яких вони не можуть знайти. Втекли ув'язнені. Я бачу оголошення і намагаюся знайти, хто пропав ".
  
  "І ти теж охоронець?"
  
  "Іноді".
  
  “ Ти вмієш битися? - запитав я.
  
  “ Є кілька речей.
  
  “Ти міг би навчити мене? Любиш карате?"
  
  “Я цим не займаюся. Щоб оволодіти бойовими мистецтвами, потрібно багато часу. Занадто багато. Я майже ніколи не беру участь у бійках, а якщо і беру участь, то це різновид рестлінга. Називається грэпплинг.
  
  "Мене відправили в карцер за бійку".
  
  "Що сталося?"
  
  “Ця дівчина, вона несла нісенітниця з моїм другом-трансом. І я такий: 'Сука, відвали '. І вона накинулася на мене, і це просто сталося. Я був страшенно злий, що кричав, ми билися і все таке. Брикався, катався. Вона була більший за мене. "Знизування плечима. “Думаю, вона перемогла. Але у неї випали волосся. З носа пішла кров. Я переказав офіцерові служби безпеки, що вона сказала про моїй подрузі. А він зробив вигляд, що йому все одно. І директор сказав, що я повинна була розповісти про це психолога, і школа могла б впоратися з цим."Вона усміхнулася. “Психолог. Нісенітниця собача ".
  
  Для Колтера Шоу, отримав домашню освіту, це була нова штатна посада.
  
  “ Якусь пораду? - запитав він"
  
  Вона спохмурніла. “ Одне з правил твого батька: ніколи не битися з тим, хто важить на п'ятдесят фунтів більше тебе?
  
  Шоу посміхнувся. "Ніколи не вступай у бій без крайньої необхідності".
  
  "'Вступити в бій'?
  
  “Вступай у бій зі своїм ворогом. Бийся. Ти не збирався міняти ... Як її звали?"
  
  "Бріттані".
  
  “Ти не збирався переконувати Бріттані. Вона була фанатичкою. Який у цьому був сенс?"
  
  "Справа в тому, що вона була сукою".
  
  “ Бійка не зробить її менш стервозною.
  
  Ханна на хвилину задумалася. “Гаразд, у чому був сенс? Це було приємно".
  
  “Боротьба - це не значить відчувати себе добре. Викресли це рівняння. Припустимо, ти повинен вступити в бій. Бріттані збиралася зашкодити твоїй подрузі, серйозно. Ти повинен зупинити це. Тоді запам'ятай наступне правило: "Якщо тобі доводиться вступати в бій, ніколи не бийся на емоціях ".
  
  "Що це значить?" - запитав я.
  
  “Ти не щасливий, не сумний, не наляканий ... Виразно не злишся. Спотворює твої тактичні рішення".
  
  Ханна вбирала кожне слово.
  
  Шоу запитав: “Твій бій? Як довго він тривав?"
  
  "Назавжди". Ханна дивилася на озеро, коли качка заходила на посадку. Незграбна на суші, але яка елегантна в повітрі і на воді. “Напевно, правда? П'ять хвилин. Я не знаю."
  
  “ Все повинно було закінчитися через двадцять секунд. Вона на землі, з неї вибило дихання. Ти без єдиної подряпини.
  
  "Дурь... Яким чином?"
  
  “ Ти швидко рухаєшся. Несподіванка. Помилковий випад.
  
  “ Падає в непритомність?
  
  “ Ні. "Він вимовив це слово по буквах. “ Фальшиве рух. Як ніби ти збираєшся її вдарити. Вона готується блокувати удар, але ти опускаєшся навпочіпки, обхватываешь руками її стегна і просто встаєш. Ноги набагато сильніше рук. Вона падає на спину, у неї перехоплює подих. Ти врезаешь ліктем їй в сонячне сплетіння. Він вказав на свій торс. “Лікоть. Не коліно. Це може вбити.
  
  “О, круто! Покажи мені. Уяви, що я Бріттані!" Дівчина повернулася і стала в бойову позицію.
  
  Шоу розсміялася і продовжила йти. Ханна наздогнала її.
  
  Він сказав: “Наступна тривога. Озеро".
  
  “ П'ятдесят дев'ять, дев'яносто дев'ять у продажу.
  
  "Що?"
  
  “ Яхта Walmart. Чому правила твого батька завжди такі: 'Ніколи не роби цього, ніколи не роби того'?
  
  “Він думав, що це справило більше враження. Мій брат назвав його Королем Небуття".
  
  Вони підійшли до берегової лінії.
  
  "Отже, що за тривога?"
  
  Він сказав їй: “Ми простягаємо волосінь через траву приблизно у восьми метрах від землі вздовж задньої частини ділянки. Потім ми встановлюємо коробку з кухонними каструлями на дошку або гілку і прив'язуємо до неї волосінь. Вони смикають за дріт, коробка падає, і ми чуємо ".
  
  "Чи можу я це зробити?"
  
  Він простягнув їй котушку з сорокафунтовой пробій, яку прихопив з дому, і вони попрямували до дерева, на яке він вказав.
  
  “ Всьому цьому тебе навчив твій батько?
  
  "Так".
  
  “ Коли ти був у моєму віці?
  
  “ Трохи молодше.
  
  Коли йому було стільки ж років, скільки Ханне, Коултер скористався тим, чого навчив його батько, і спустився по мотузці на сто футів з вершини хребта Ехо туди, де лежав цей чоловік — його батько, в надії, що зможе врятувати його. Марна надія, як виявилося.
  
  “ Прив'яжи його ось тут.
  
  Вона почала, але він зупинив її. "Ні, не сюди". Він прив'язав якірний пристрій, переконавшись, що вона зрозуміла, як його прив'язувати. Потім вони пішли вздовж берегової лінії, Ханна по шляху распутывала котушку.
  
  Ханна оглянула територію. "Вони все ще могли пройти через ліс". Вона вказувала на густий ліс праворуч від хатини, якщо дивитися спереду.
  
  “Ніякий захист не ідеальна. Сенс в тому, щоб знайти час".
  
  “ Час полювання?
  
  “ Мій батько. Тобі знайоме вираз 'виграти час'? Він подумав, що це надто м'яко сказано. Він сказав: "Виживання — це полювання, коли потрібно встигнути оцінити ризик, розробити план боротьби з ним або врятуватися від нього, досить сховатися на місці, поки не прибуде допомога ".
  
  Він подивився на ліс. “Вони могли прийти тією дорогою. Але я оцінюю це в тридцять відсотків. Це означало б обійти територію і пройти пішки через ліс. Це майже тисячу ярдів. І нам знадобився б цілий день, щоб прокласти там лінію. Занадто далеко."
  
  “ Ви завжди так робите, містер Шоу? Підраховуєте відсотки?
  
  "Я знаю".
  
  "Як же так?"
  
  “ Знову мій батько. Ти розглядаєш кожну можливість і визначаєш відсоток ймовірності успіху. Який відсоток виживання в сніжну бурю при укритті на місці порівняно з пішим походом? Який відсоток того, що я зможу вільно піднятися на цю скелю, коли там немає тріщин, у які можна забити страхувальний трос?
  
  "Ти лазить по скелях?"
  
  "Це хобі".
  
  “Ні за що! У нас в школі є стіна для скелелазіння". Вона зняла волосінь з молодого деревця, до якого вона прилипла. Через мить вона сказала: "Ти могла б підраховувати відсотки і з хлопцями, вірно?"
  
  Шоу насупився.
  
  Вона продовжила: “Наприклад, є хлопець, який тобі подобається, але ти подобаєшся йому всього на десять відсотків. Тобі слід забути про це і шукати дев'яносто відсотків ".
  
  “ Є хтось, кого ти знаєш, хто прийде в десять?
  
  “Я не знаю. Може бути, цей хлопець Кайл. Він пансіонер".
  
  "Сніг?"
  
  “Ні. Ну, я не знаю. Може бути. Я маю на увазі скейтбордиста. Мама така: 'Розкажи мені про нього, чим займаються його батьки, може бути, коли ти будеш з ним тусуватися в торговому центрі, я зможу зайти ...' Господи. Вона посмикала себе за кінський хвіст. "Це схоже на те, що ми ігноруємо дев'яносто відсотків і вибираємо десять відсотків, навіть якщо це дуже погана ідея".
  
  Амінь цього.
  
  Вони продовжили шлях уздовж берегової лінії. Шоу порушила мовчання. “Дещо, що тобі варто прочитати. Я думаю, тобі сподобається".
  
  "Так?"
  
  “Есе. Впевненість у собі. Ральф Уолдо Емерсон".
  
  "Ким він був?"
  
  “ Філософ з вісімнадцятого століття. Лектор, поет, активіст. Аболиционист.
  
  “Ми вивчали це. Боротьба з рабством. Про що ця книга?"
  
  “Це про те, щоб бути самим собою, нонконформістом, не покладатися ні на кого і ні на що інше. Не піддаватися впливу думок інших людей, якщо ти їх не поважаєш. Мій батько дав мені копію. Думаю, тобі б це сподобалося.
  
  "Чи можу я завантажити це?"
  
  “ Можливо. Але краще мати роздрукований примірник.
  
  Ханна зірвала кущ високого молочаю і продовжила натягувати сигнальний трос.
  
  "Це добре", - сказав він їй.
  
  Вона кивнула, але виглядала розсіяною.
  
  “ Містер Шоу... Можу я задати питання?
  
  Погляд у її бік. Очі Ханни були широко розкриті, і в її усмішці було щось заговорщицкое. "Ти навчиш мене стріляти?"
  
  OceanofPDF.com
  63
  
  Тато подарував мені пневматичний пістолет, коли мені було дванадцять. Я був гарний! Вона кивнула на його пояс. "Правила твого батька - ніколи не бути без зброї, вірно?"
  
  “Він не потрібен. Ти зі мною".
  
  - Але у мене нічого немає.
  
  "Зброя вимагає багато тренувань".
  
  “Я знаю, як вони працюють. Я бачив усі " Місія нездійсненна" ... Просто жартую! Ти можеш мене навчити ".
  
  “ Твоя мати не любить зброю.
  
  "Я тут із за моєї матері". Ханна сказала це рівним голосом, в якому знову прозвучали нотки дорослості.
  
  Шоу поміркував, потім витягнув револьвер з-за пояса. Це було елегантне зброю: шестидюймовый стовбур і ствольна коробка яскраво-синього кольору, рукоятка з чудового червоного дерева.
  
  Дівчина дивилася на нього.
  
  Він натиснув на клямку і вийняв барабан. Він висипав шість тупих патронів калібру 357 на долоню і сховав їх у кишеню.
  
  Закривши циліндр з різким клацанням, він проігнорував її простягнуту руку, яку вона опустила.
  
  “ Кольтер, послухай мене.
  
  "Добре, Еш".
  
  Дітям рекомендується називати своїх батьків по іменах. Це приваблює цікаві погляди друзів і сім'ї, але відповідає філософії впевненості в собі, яку заохочують Ештон і Мері Доуве.
  
  Колтеру десять років. Пізніше він дізнається, що це знаменний рік. В сім'ї Шоу настав століття вогнепальної зброї. Вони з батьком одні стоять за хатиною на території Комплексу.
  
  "Це револьвер, тому що ... циліндр обертається". Жилавий чоловік з густою бородою і розпатланим волоссям обертає його з приємною серією клацань. “ Це ще називається колесцовым пістолетом.
  
  "Все в порядку".
  
  Ештон відкриває циліндр і показує порожні камери.
  
  “ Заряджений пістолет? - запитав я.
  
  "Ні, сер".
  
  "Так, це так".
  
  Хлопчик переводить погляд з циліндра, який настільки порожній, наскільки це взагалі можливо, на суворе обличчя свого батька.
  
  “Ніколи не думай, що зброя розряджена. Навіть якщо ти бачиш його двома очима, а потім закрий його сам, воно все одно заряджена. Ти зрозумів?"
  
  Не зовсім, але: "Так, сер".
  
  "А що це за правило?"
  
  "Ніколи не припускайте, що зброя розряджена".
  
  Колтер хоче взяти пістолет, натиснути на курок і вистрілити. Він зрозуміє, що до цього йому ще далеко.
  
  “На землі немає нічого більш серйозного, ніж вогнепальна зброя. Це не іграшка, це не інструмент, це не дивина. Це окрема категорія. Зброя існує тільки для однієї мети. Забирати життя."
  
  Хлопчик киває.
  
  “ Зараз. Ти ніколи не малюєш це, якщо не збираєшся використовувати. Повтори це.
  
  Колтер загіпнотизований урочистістю моменту. Він робить, як сказано.
  
  “Ніколи не спрямовуйте його нікуди, окрім як на свою мету або безпечне місце, і це внизу, ніколи в повітрі. Деякі люди не згодні, але куля в землі - це куля в землі. Один з них в повітрі може потрапити у шкільний двір.
  
  "Мета або поразка".
  
  “Ніколи не стріляй, якщо у тебе немає чіткої мети. Ти ніколи не стріляєш наосліп".
  
  Ще кілька повторень від зосередженого хлопчика.
  
  “Ти ніколи не стріляєш, щоб поранити. Ти стріляєш, щоб убити. Ти стріляєш, щоб відняти ще одне життя. Тому ти не витягуєш зброю, якщо не готовий до цього. І, отже, ви ніколи не користуєтеся зброєю, якщо тільки у вас немає іншого виходу для виживання. Повторіть це. "
  
  “ Ти ніколи не стріляєш, щоб поранити. Ти...
  
  "— стріляти на поразку", - сказала вона. "І, отже, ти ніколи не використовуєш зброю, якщо немає іншого виходу для твого виживання".
  
  “Добре. Ще раз. За всіма правилами".
  
  Вона повторила все. Слово в слово.
  
  І витримала його погляд, ніколи не відводячи погляду.
  
  Він спрямував дуло в землю і кілька разів натиснув на спусковий гачок. "Це подвійна дія".
  
  Вона уважно слухала, насупившись, вивчаючи.
  
  “Курок опущений. Ти натискаєш на спусковий гачок. Відводиш курок назад, і коли він повністю відведений назад, він вивільняється і потрапляє в патронник". Він зробив це знову. "Таким чином, потрібно більше зусиль, і з-за цього він менш точний".
  
  Вона спостерігала. "Так, кінець рухається".
  
  “ Кінець. Дуло. Тому, якщо можеш, стріляй одиночним пострілом. Ти відводиш курок назад до клацання. Це називається взведення курка. Тоді, коли ти натискаєш на спусковий гачок, дуло не так сильно рухається ".
  
  Він проілюстрував це теж.
  
  "Я хочу це спробувати".
  
  Він не вдавався в подробиці правил.
  
  Ніколи не недооцінюйте своїх студентів . . .
  
  Він простягнув їй пістолет.
  
  "Він важкий".
  
  “ Сорок дві унції.
  
  Вундеркінд математики Ханна повернулася з "Двома фунтами і десятьма унціями".
  
  “ Висушіть його на вогні.
  
  “Сухий вогонь. О, без куль. Хоча він і заряджений".
  
  "Продовжуй".
  
  Вона прицелилась в озеро.
  
  "Чому ти не хочеш знімати там?" - запитав він.
  
  Вона обдумала це. “ Тому що кулі можуть відскакувати від води?
  
  “ Рикошет. Вниз, у безпечне місце.
  
  Ханна націлилася туди, куди він вказав.
  
  "Спочатку подвійна дія".
  
  Вона зосереджено насупилася, прицелилась і натиснула на спусковий гачок.
  
  Клацання.
  
  Вона посміхнулася.
  
  Він не зробив цього. “Занадто швидко. Ти сіпнулася. Ти б промахнулася. Стисни. Повільно."
  
  "Але що, якщо хтось нападе на тебе?"
  
  “ Тоді ще повільніше.
  
  Вона зосередилася на земної мети. На цей раз, навіть при подвійному дії, дуло було більш стійким.
  
  Знову.
  
  "Добре".
  
  "Я хочу спробувати одиночне дія".
  
  "Продовжуй".
  
  Вона звела курок пістолета великим пальцем, наслідуючи Шоу. Прицелилась, потім повільно спустила курок. Дуло було націлене точно в ціль. І сам не здригнувся пістолет. Вона була сильною. Нелегко довго тримати пістолет такого розміру нерухомо.
  
  - Ти займаєшся спортом? - запитав він.
  
  "Волейбол".
  
  Отже, сила рук.
  
  Тримаючи дуло опущеним, вона подивилася Шоу в очі і прошепотіла: "Я хочу вистрелити".
  
  Його короткочасний спір закінчився різким голосом позаду них. "У жодному разі".
  
  Еллісон Паркер швидко підійшла. “ Поверни це йому.
  
  "Мама... "
  
  "Зараз же".
  
  Викликає зітхання. Ханна передала зброю Шоу, тримаючи дуло направленим вниз. Він перезарядив кольт і сунув її за пояс. Він сказав Ханне: “Принеси коробку для каструль і кришок. Поклади її зверху ось на це". Він вказав на садовий сарай збоку від будинку, поруч з тим місцем, де був припаркований фургон. “ Прив'яжи до нього мотузку. Переконайся, що вона натягнута.
  
  "Добре". Дівчина була не в дусі. Вона увійшла в каюту.
  
  “ Основні інструкції по техніці безпеки, - сказав Шоу. “ У цій країні багато зброї ...
  
  "Занадто, чорт забирай, багато".
  
  "— і вона, ймовірно, зіткнеться з таким у своєму житті".
  
  "Ніякої зброї", - рішуче сказав Паркер. “Я не буду піддавати свою дочку дії вогнепальної зброї. Вона дитина".
  
  Шоу не згадав, скільки йому було років, коли відбувся його перший урок.
  
  - І я була б вдячна, - крижаним тоном сказала вона, - якби ти тримав їх подалі від сторонніх очей, коли вона поруч.
  
  "Якщо зможу".
  
  Вона на мить дивилася на озеро, коли з цією темою було покінчено.
  
  Але потім прийшов час спливти іншому.
  
  "Розкажи мені" звернувся Колтер Шоу до Паркеру.
  
  "Що?"
  
  "Мені потрібно знати".
  
  Паркер коротко глянув на нього, потім знову перевів погляд на озеро. “ Що ви маєте на увазі?
  
  “Мені потрібно знати чому. Правду про те, що відбувається. Я чув кілька причин, по яких він прийде за тобою. Але я нічого не чув від тебе. Якщо ми хочемо контролювати це, забезпечити безпеку вам і вашій дочці, мені потрібно знати чому.
  
  Ще одна качка ковзнула по дзеркальній поверхні і торкнулася землі, пославши V-образну брижі до далеких берегів. Вони відлетіли далеко.
  
  Еллісон Паркер на мить дивилася на ідилічну картину. Вона застигла на місці. Потім: "Підемо всередину".
  
  OceanofPDF.com
  64
  
  Чому ти так робиш зі мною ? ..
  
  Вона і цей цікавий чоловік, цей шукач пригод, перебували у вітальні котеджу. Пахло цвіллю і якимось гострим миючим засобом.
  
  Еллісон Паркер виявила, що знову торкається до своєї щоки. Що стосується рубця від перелому, її лікар помилився. Він був помітним і гострим, як лезо ножа.
  
  Невже вона справді збиралася розповісти цьому чоловікові, незнайомій людині, правду?
  
  Він явно вже про щось здогадався. Він був жорстким і прямолінійним, але ці якості не суперечили розуму і проникливості.
  
  Але було щось більше, ніж просто його ймовірне знайомство з домашніми розбірками з його нагородного бізнесу, що спонукало його йти далі. Це було якість його слухання. Коли говорила вона, або Ханна, або Френк Виллейн, Колтер слухав. Він не чекав моменту, щоб вставити зауваження про себе або дати непотрібний рада. Мовець був центром його всесвіту.
  
  Тепер він чекав, притулившись спиною до каміна і спостерігаючи, як Ханна порпається на кухні в пошуках кухонних приналежностей, які послужать їм сигналізацією ADT.
  
  М'яко кажучи, Паркер сказав: “У нас з Джоном були хороші стосунки протягом багатьох років. О, як я його любив. Він був розумний. Він був забавним. Зараз важко повірити, але це було так. Він ніколи особливо не посміхався, але відпускав кілька веселих дотепів. Хороший батько. Він допомагав Ханне зі шкільними завданнями. Він використовував більшу частину своєї відпустки для того, щоб взяти з нею відпустку по догляду за дитиною, коли мені доводилося працювати.
  
  “Ах, але потім випивка. Коли ми зустрілися, тільки одружилися, він пив мало, але коли випив більше однієї або двох, він перейшов в інше місце. Його було двоє. І п'є Джон розлютився б. Не тільки твій оскаженілий. Це було в іншому вимірі ".
  
  Блідий морський коник з його посмішкою чи насмішкою, або чуттєвим поглядом виник в її думках.
  
  Еллісон Паркер не обтяжувала себе тим, щоб сказати собі: роби. Не. Думай. Про нас. IT.
  
  - Джекілл і Хайд? - перепитав Шоу.
  
  Кивок. “Це прийшло від його батька. Я маю на увазі емоційний зміна під впливом алкоголю. Мені про це розповів психотерапевт. Настрій може передаватися у спадок. Але його батька звільнили з фабрики на Мануфактурс-роу, і він почав пити всерйоз. Напивався до нестями майже кожну ніч до самого кінця. Але коли він випивав, він смягчался. Без випивки Гарольд був дурнем, запальним, жорстоким. Джон розповідав мені, що сім'я напоїла його, щоб він перестав ображати людей і ставити їх у незручне становище, пороти Джона і бити його дружину. Думаю, можна сказати, що Джон отримав ген навпаки ".
  
  Майбутня розповідь настільки ж складним, наскільки про нього важко було говорити, але вона так часто повторювала його про себе, немов підмайстер шекспірівського актора, що прекрасно знала цю історію. “Близько трьох років тому він працював у полі зі своїм партнером. Він розслідував велика справа про корупцію. Йому зателефонували і повідомили, що в будинку в кварталі від них пролунали постріли. Цей батько підсів на метамфетамін, погрожував своїй родині і влаштував стрілянину в закладі. Джон і Денні були єдиними, хто був поблизу. Вони одягають бронежилети і заходять всередину ".
  
  Вона відчула, що у неї перехопило горло. Вона могла ясно уявити собі цей інцидент, ніби сама була там.
  
  “В ту хвилину, коли вони увійшли, батько вистрілив напарнику Джона в голову, а потім убив свою власну дочку. Денні не був мертвий, і батько продовжував стріляти. Джон став на коліна перед Денні, як живий щит, захищаючи його. Він отримав чотири або п'ять пострілів в груди — вони потрапили в пластину, зламали ребра, але не пройшли повз. Один був поранений низько. Потрапив у ногу. Джон вбив батька спас інших членів сім'ї. "
  
  - А Денні? - запитав Шоу.
  
  “ Він вижив. На пенсії, звичайно. І Джон поправився досить добре. Рана зажила, але болю було багато. Він перепробував все. Таблетки, кодеїн, Тайленол. Нічого не допомагало, тому вони перейшли на Оксі. Зрештою, це допомогло. Але ... Ну, ви розумієте, що сталося далі ".
  
  "Залежний?"
  
  “Нарешті він перестав приймати таблетки. І біль повернулася, причому дуже сильно. Тримався подалі від наркотиків. Але він знайшов заміну ".
  
  "Через випивки".
  
  Вона опустила голову. Повторила пошепки: “Випивка. Це слово має бути з великої літери 'Д' . Я вважаю, воно заглушає біль, якщо ти вип'єш достатньо. Але це справило на нього інший ефект. Гнів, цькування, сарказм, фізичні бійки ".
  
  "Програми?"
  
  Якийсь час вони працювали. Потім перестали. У нього були хороші спонсори, але він все одно послизнувся. Я пішов до Ал-Анону, Ханна спробувала Алатин. Безглуздо. Він не міг або не захотів змінитися. Я викликав поліцію дюжину разів, але він завжди, здавалося, протрезвевал рівно настільки, щоб переконати їх, що я перебільшую ".
  
  Шоу сказав: “І вони дали йому слабину. Він був поліцейським, який врятував свого напарника".
  
  Сумна посмішка. “Герой Биконя—Хілла, так його називали в районі, де це сталося. Я... "
  
  "Контролюй це", - сказала вона собі. І стримала сльози, хоча її голос затремтів, і їй довелося почати пропозицію заново. “Я думала про те, щоб піти від нього. Як моя мати пішла від мого батька. Він був серійним донжуаном. Я планувала втекти, але потім він передумав. Він водив Ханну на її заходи, приносив подарунки. Все повернулося на круги своя - поки не з'явилася пляшка. І її виходило все більше і більше ".
  
  Вдих, видих...
  
  “Потім, в листопаді минулого року, Джон допомагав Ханне з проектом для класу. Вони щось будували, паяли, скріплювали болтами. Відмінно проводили час. Потім, раптово, ніби клацнув вимикач, він встає. Я знаю, що він іде. І я знаю, що це означає. Я намагалася зупинити його. Благала. "
  
  Вона могла уявити це так ясно. Її рука на його джинсовій сорочці, стискаючий тканина. Але він просто продовжував йти сніг.
  
  “Коли він повертається, від нього тхне віскі, він ледве міг ходити. А потім, через десять хвилин, я лежу на землі зі зламаною скулою, всюди кров". Паркер виглянула у вікно і оцінила серйозну роботу своєї дочки зі створення системи безпеки. “Поліція не могла цього так просто залишити. Спроба вбивства, вогнепальну зброю, я в лікарні. Їм довелося заарештувати його. І я висунув звинувачення. Його адвокат і прокурор уклали угоду про визнання провини. Вони зняли звинувачення в замаху на вбивство і дали йому тридцять шість місяців."
  
  Вона усміхнулася. "За винятком, очевидно, того, що в його випадку це означало десять місяців". Вона підняла руки, жестом, який тихо повторював мантру "Герой-поліцейський".
  
  І людина, яка добре слухав, слухав і зараз. Він кивнув, по його обличчю було видно, що він все зрозумів. Але потім він уважно оглянув її і сказав: "Хіба немає кількох пробілів, які ти хотіла б заповнити?"
  
  Еллісон Паркер на мить дивилася на нього, а потім змогла тільки розсміятися.
  
  Вона подумала : "насправді ... "
  
  Але в цей момент подальше оповідання було перервано гучним повторюваним ревом, що линули з поля перед будинком. Насупившись, Ханна швидко увійшла всередину з заднього ганку, і вони втрьох подивилися на під'їзну доріжку.
  
  "Це Френк", - сказав Паркер.
  
  Чорний позашляховик "Мерседес" Виллейна повільно погойдувався на під'їзній доріжці.
  
  Вони вийшли на вулицю, щоб привітати його.
  
  Машина зупинилася приблизно в п'ятнадцяти метрах від нас.
  
  Однак людиною, вийшов з машини, був не Френк Виллейн, а величезна істота в чорному костюмі і краватці. Його неулыбчивое обличчя було червоним від висипки. Він навів пістолет на трійцю. Він виголосив дивне слово. Паркер не був упевнений, але воно прозвучало як "Дон ду ..."
  
  Його чорні очі швидко переглянули їх усіх, потім зупинилися на Коултере Шоу. Ледь помітно всміхнувшись, він похитав головою.
  
  OceanofPDF.com
  65
  
  Шоу не обтяжував себе оцінкою місць укриття і переваг при стрільбі - кутів наведення і відстані. При найменшому захисному русі один — або все — з них гинули.
  
  Він як раз розмірковував про другому чоловікові з мотелю, коли почув позаду себе: “Гей, там. Будь розумніший, будь розумнішим".
  
  Чоловік у коричневій куртці були брудні світле волосся, розділені на прямий проділ і зачесане назад. У нього теж був "Глок".
  
  Шоу подивилася на обличчя Ханни, не стільки перелякане, скільки викликає.
  
  Тридцятивідсотковий шанс збувся.
  
  Таке трапляється. Тридцять - це не нуль.
  
  Паркер сказився: “Де Френк? Що ти з ним зробив?"
  
  - Тихіше там, красуня, - сказав Жакет.
  
  "Ні", - прошепотіла Роксолана, розуміючи долю Виллейна. “Ні! Ти мудак!"
  
  Жакет посміхнувся.
  
  Люди рано чи пізно відмовляються від інформації. Це трапляється з усіма. Біль - одна з наймогутніших сил на землі. Шоу сподівався, що Френк швидко назве адресу, і Близнюки покладуть кінець його агонії: як фізичної, так і психічної з-за зради.
  
  Ближче до фасаду будинку сигналізація в машині Паркера відключилася сама собою.
  
  Дивлячись на Шоу, Костюм сказав: “Я знаю, що ти певного сорту. Це явно на столі. І у тебе є зброя".
  
  Звідки вони дізналися? Обидва його пістолета були заховані від сторонніх очей. Потім Шоу згадав, що Меррітт бачив його в будинку Паркера і, мабуть, помітив "Глок", перш ніж прослизнути в гараж і втекти. Він розповів про це Близнюкам.
  
  Костюм продовжив: “Я не сумніваюся, що ти заробляєш цим на життя. Але тут. Він прицілився в шию Ханни. Дівчина ахнула, і Паркер ступив уперед. Вона зупинилася, коли Скафандр присунув зброю ближче.
  
  Шоу спокійно сказав: “Я ставлюся до тебе серйозно. Просто відведи свій приціл в бік".
  
  Чоловіки мить дивилися один на одного, потім Костюм відвів пістолет убік. Він кивнув Коричневій куртці, який передав свій пістолет напарнику і ступив уперед. Натягнувши сині рукавички, він вміло обшукав Шоу і забрав у нього "Глок", запасні магазини, кольт і телефон. Він розрядив зброю і викинув патрони в озеро. Пістолети і телефон він кинув у яму для багаття, заповнену золою і полусгоревшими полінами.
  
  Потім він обшукав Паркер; його рука повільно рушила вниз по її хребту. З виразом люті на обличчі вона відштовхнула його руку ліктем.
  
  Не зводячи очей зі свого партнера, Скафандр сказав: "Давайте просто рушимо далі".
  
  Тан Жакет розсміявся. Він витягнув її телефон та телефон Ханни з кишень Паркера. Вона пробурмотіла: “У моєї дочки нічого немає. Не чіпай її".
  
  Скафандр кивнув.
  
  Коричневий Жакет знизав плечима і кинув два телефони в яму разом з ще одним, витягнутим з кишені, — ймовірно, це був даремний для них ліхтарик.
  
  І це виявилася пальник. Коричневий Жакет приніс з собою з лісу, де Шоу міг бачити припаркований білий "Транзит", велику червону каністру з бензином. Він вилив неабияку кількість в яму. Він підпалив запальничкою вміст. Шоу дивився, як горить подарунок його батька, Кольт.
  
  Костюм відступив назад, направив пістолет в бік Ханни. "Фургон", - сказав він своєму напарнику.
  
  Джекет забрав свій пістолет і підійшов до "Віннебаго". Він увійшов всередину.
  
  Ханна втупилася на Суита. В той час як її мати була в люті, дівчинка - немає. Її обличчя було маскою спокою.
  
  Вона подумала:
  
  Ніколи не боріться з-за емоцій.
  
  Шоу доведеться доглядати за нею. Зараз не час для сміливих кроків.
  
  "Де мій чоловік?" Сердито запитала Паркер.
  
  "Вже в дорозі".
  
  “ Він тобі платить. - Скільки? - з гіркотою запитала вона.
  
  “ Просто помовч ... Так буде краще для всіх.
  
  Вона продовжила: “Він бідний. Що б він вам не сказав, він бреше. У мене є гроші. У мене багато грошей. Я заплачу вам більше ".
  
  "Ця штука з тишею".
  
  "Містер Шоу," прошепотіла Вона.
  
  Він побачив, що її очі повільно переводяться з нього на Костюма. Дуло пістолета опустилося, коли він подивився в бік "Віннебаго".
  
  Дівчина б запропонувала, щоб вони взяли його разом.
  
  П'ятнадцять секунд лежав на спині.
  
  Шоу рішуче похитав головою.
  
  Її мати, можливо, помилково прийняла її спокійний, зосереджений погляд за паралізує травму. Вона підійшла до Ханне, обняла її, люто дивлячись й кидаючи виклик Костюму, намагався зупинити її.
  
  З'явився коричневий Піджак. Він ніс ноутбук Шоу і кілька одноразових телефонів. Вони полетіли в яму, і чорний дим, їдкий, піднявся, коли пластик згорів.
  
  - А тепер, " сказав Костюм, - ви всі. У фургон.
  
  Ханна знову кинула погляд у бік Шоу. Він сказав: "Ми зробимо те, що вони скажуть".
  
  Паркер, обнявши Ханну за плечі, підійшла до "Віннебаго" і забралася всередину. Шоу уважно оглянув чоловіків, потім теж піднявся по сходах і зачинив за собою двері.
  
  OceanofPDF.com
  66
  
  Молл заявила: “Мені не подобається зовнішність цієї людини. Гірше, ніж я думала".
  
  "Гірше?"
  
  “Небезпечно, от що я маю на увазі. Мені не сподобалося, що він витріщався на нас. Це не втішало ".
  
  Десмонд хмикнув. Молл здогадалася, що це означало його згоду. Мелодії його флейти були більш виразними, ніж те, що вилітало у нього з рота.
  
  Молл дивилася на озеро. "Цікаво, що вони тут ловлять". Незважаючи на те, що Молл був завзятим туристом, він не ловив рибу. Зловити на гачок відрізнялося від стрілянини.
  
  "Бас".
  
  "Ти зрозумів це, подивившись на воду?"
  
  Десмонд сказав: “Ні. Але якщо хто-небудь запитає, що ви ловите в тому чи іншому озері, просто скажіть 'окуня'. Хто може відрізнити? Він поклав рушницю на місце і дістав флейту. Видудлив записку, потім іншу. Прибрав її від рота. “ Та дівчина. Вона була відверто ворожа. І вона думає про себе більше, ніж є насправді.
  
  Молл перевів погляд на автофургон. - Ту сигналізацію, яку він встановив? - повільно вимовив він. Кивнувши в бік "Кіа", наполовину схованої в кущах. “Якщо б ми зупинили "Транзит", він випустив би півдюжини куль зі свого пістолета "Брудний Гаррі". І я не сумніваюся, що він стріляє щільними групами ".
  
  Десмонд кивнув.
  
  Молл продовжила: "Можливо, він прямо зараз там, робить рушницю з труби і гільзи від дробовика, схованої де-небудь".
  
  “Не заперечуй. Я тут не для того, щоб мене зарізали, як дикого кабана".
  
  "Ти знаєш, про що я думаю?"
  
  “Хм... ? "
  
  “Не чекати Меррітт. Чи є яка-небудь зворотна сторона в тому, щоб не чекати?"
  
  По обличчю Десмонда було видно, що він розмірковує.
  
  Молл сам відповів на своє питання. "Майже нічого не бачу".
  
  “ Припустимо. І я більш ніж трохи пригнічений тим, що все обернулося в десять разів краще, ніж повинно було бути. І що?
  
  Молл подивилася на яму для багаття.
  
  Очі його напарниці округлилися ще більше. Ще голодніше. "Чорт візьми, ми збираємося все спалити, дай мені спробувати її".
  
  “І пройти повз мотоцикліста? Я оплачу твої наступні два візиту на стоянку вантажівок".
  
  - Три, - відповів Десмонд.
  
  Молл зітхнула. Вони дійсно вели переговори з цього приводу? "Добре".
  
  Десмонд підтягнув каністру з бензином до "Віннебаго" і висипав вміст на землю під моторним відсіком. Ці двоє вже спалювали автомобілі і раніше дізналися, що полум'я не може пробити бак, але швидко розплавить паливопроводи під мотором, і паливо хлине назовні, розпалюючи пожежа. Навіть дизельне паливо працювало б, якби температура була досить високою.
  
  Закінчивши, він повернувся до Молл. “ Знаєш, гуманніше було б стріляти. Ми могли б залишити двері відкритими. Хапайте їх, коли вони будуть виходити.
  
  Молл похитав головою. “Мотоцикл виходить з луком, стрілами і саморобною бомбою. Ні, вони залишаються всередині красивими і герметичними. Ти знаєш, як це буває в такому маленькому місці? Пари знищать їх перш, ніж вогонь добереться до них. Це все одно що заснути ".
  
  Десмонд зауважив садовий сарай. Він відкрив його і дістав плоску лопату. Він відніс її до "Віннебаго" і встромив інструмент між землею і дверною засувкою. Він перевірив це: двері не відчинялися.
  
  Десмонд приніс з сараю мітлу і підпалив тріски від згасаючого полум'я у вогнищі. Він обережно доторкнувся палаючим кінцем до палива.
  
  З приглушеним шурхотом стовп синьо-помаранчевого полум'я перекотився під фургон.
  
  Десмонд витанцьовував у відповідь, і Молл посміхнулася цього видовища.
  
  Чоловіки сіли на стільці на ганку, неначе вони були приятелями, потягивающими віскі і розповідають небилиці після дня, проведеного в полі, з'ївши свою норму білокачанної капусти або фазана. Вони спостерігали за невблаганним поширенням полум'я, за потоком чорного диму.
  
  Через кілька хвилин пролунали крики.
  
  Десмонд подивився на свого партнера, піднявши брову, і пробурмотів: "Зіпсував мені дупу".
  
  Молл стояв нерухомо, прислухаючись до криків. Він подивився на хатину. “Ймовірно, там є дещо, про що нам слід подбати. Комп'ютери. Ще телефони".
  
  "Можливо".
  
  Чоловіки увійшли всередину. Молл зачинила за ними двері. Він подумав, заглушить це крики агонії.
  
  Цього не сталося.
  
  OceanofPDF.com
  67
  
  Колтер Шоу сказав Ханне Меррітт: “Ти кричиш, як професіоналка. Ти коли-небудь знімалася?"
  
  Дівчина знизала плечима. “Ну, не зовсім. У середній школі я вчилася в Пиппине".
  
  Вона здавалася незворушною до того, що тільки що сталося. На відміну від своєї матері, яка була приголомшена.
  
  Всі троє лежали на землі в п'ятдесяти метрах всередині тридцатипроцентного лісу. Вони пробралися сюди після того, як Шоу відкрив аварійний люк в підлозі фургона під ліжком. Він сам вирізав і встановив його, а також підняв підвіску Winnebago, щоб забезпечити такий виїзд.
  
  Коли пара закінчила заливати землю під кемпером бензином, він підняв відкидну ліжко і відкрив люк. “Ми почекаємо кілька хвилин. Чим більше диму, тим краще. Коли вийдеш, повзи вліво. Пригніться. Вони будуть очікувати, що ми спробуємо вилізти через вікно. І я хочу, щоб хтось закричав.
  
  Який Ханна вимовила на пронизливої гучності.
  
  Паркер теж спробував, але вийшло невиразне кудкудакання. Шоу насправді посміхнувся. Частково щоб заспокоїти їх, почасти через звуку.
  
  Коли в передньому вікні стало видно полум'я, а дим проник всередину, Шоу вирішив, що якого б укриття там не було, цього буде достатньо. "Йди", - прошепотів він.
  
  Шоу йшов останнім на випадок, якщо хтось з них запанікує і замерзне. Першою була Ханна. Потім Паркер. Опинившись зовні, вони поповзли по траві, поки не опинилися далеко в лісі, де і залягли.
  
  Він побачив "Транзит" неподалік припаркований на лесовозной стежці, про яку Шоу не знав. Міг він яким-небудь чином використовувати фургон? На двадцять відсотків так, на вісімдесят відсотків його помітили. Воно того не варте.
  
  Тепер Паркер прошепотів: “Вони... Вони намагалися спалити нас живцем. Чому?"
  
  Шоу нічого було на це відповісти. У Близнят була можливість знімати їх трьох, що, принаймні, було б милосердно. Меррітт, ймовірно, не бажав їм такої болісної болю, хоча і не був упевнений. Він, безсумнівно, катував адвоката Паркера, щоб з'ясувати, куди вони прямують, перш ніж убити цю людину. І він би знав про тортури Френка Виллейна.
  
  "Це був твій дім", - сказала вона, дивлячись на його стоїчне особа. "Його більше немає".
  
  Вірно. Але тепер транспортний засіб пішло в минуле.
  
  Ніколи не дозволяйте почуттям впливати на ваші рішення ...
  
  Паркер запитав: “Ми чекаємо пожежників? Ми не можемо зателефонувати, але хто-небудь, певно, побачив дим".
  
  Ханна сказала: “Вони можуть і не прийти. Пам'ятаєш, ми бачили, як ті фермери палили поля".
  
  Шоу: “І коли вони не знайдуть наші тіла, ці двоє почнуть пошуки. Ми йдемо". Він глянув на стежку, яка вела через густий зелений, коричнево-сірий ліс, увінчаний темними дубами і всіяний соснами, яскраво-зеленими в тих місцях, де на них падали сонячні промені.
  
  Згадавши, що Крісті Донахью, заступник шерифа округу Маршалл, розповіла йому про цю частині штату, він запитав: "чи Далеко до Мілтона?"
  
  Паркер задумався. “ Десять Миль, я б припустив. На північ. У яку б сторону це не знаходилося.
  
  Шоу вказав. “Ми прямуємо туди. Доберемося до телефону. Я думаю, ми можемо довіряти цій поліції. Вони не будуть мати ніякого відношення до поліції Феррингтона. У мене є друг, колишній співробітник ФБР. Я йому подзвоню.
  
  “ Шосе, яким ми їхали? Вісімдесят Четверте? Воно веде прямо туди. Ми можемо слідувати за ним. Може бути, нас хтось підвезе. Принаймні, ми можемо скористатися чиїмось телефоном.
  
  Ханна сказала те, про що думав Шоу: “Я думаю, нам треба залишитися в лісі. Вони очікують, що ми поїдемо автостопом". Вона зітхнула, і її губи були щільно стиснуті, коли вона сказала: "І коли він приїде сюди, у них будуть дві машини, щоб шукати нас".
  
  Займенник третьої особи однини було виголошено з відтінком огиди. Джон Меррітт більше не був для неї "татом".
  
  OceanofPDF.com
  68
  
  Ніхто не відповідав.
  
  Соня Нільссон — колишній перший лейтенант і нагороджений снайпер, уроджена Беатріс Енн Гулд — йшла пішки від взятої напрокат машини до поліцейського управління Феррингтона на Ебботт-стріт.
  
  Колтер Шоу не відповідав. І Френк Виллейн не відповідав. Еллісон Паркер відправила одне електронного листа своїй матері, але більше не відповідала на листи Рут, Марті або Нільссона.
  
  Ця жінка була настільки параноїком, що навіть не сказала своїй матері, де знаходиться.
  
  На стійці реєстрації Нільсон попросив з'єднати його з Данфри Кемпом, і йому сказали, що в даний час він недоступний.
  
  - Не могли б ви сказати йому, що я начальник служби безпеки "Хармон Енерджі", - сказала вона своїм кращим військовим тоном.
  
  Чотири хвилини потому її провели в один з найбільш захаращених кабінетів, які вона коли-небудь бачила. Величезний офіцер — можливо, культурист — сам був більш ніж злегка пом'ятий. Як довго вона не спала? Вона ставила двадцять-двадцять дві години. У неї був великий досвід роботи з цим захворюванням, і вона могла оцінити його в інших.
  
  “ Детектив. Соня Нільссон.
  
  “Почекай. Ти та леді, яку ледь не підірвали".
  
  Вона зателефонувала загорелому детективу з місця вибуху з приводу судово-медичної експертизи вибухових речовин. Він повідомив, що вони ще не готові. Але він відправить їх, коли вони будуть готові. Він обов'язково це зробить.
  
  ЯК МОЖНА ШВИДШЕ . . .
  
  “ Я тут не з цього приводу. Ви працювали з Колтером Шоу над зникненням Еллісон Паркер.
  
  “Так, це вірно. Ми були. Звичайно були." Його погляд ковзнув по стопці папок, ніби запитуючи, звідки вони взялися?
  
  “ Містер Шоу знайшов її.
  
  Полегшення відбилося на його обличчі. “ Значить, все добре.
  
  "Ні, недобре", - сказала вона. “Вони знову зникли. Вони були в окрузі Маршалл, але поїхали на північ. Останнє, що ми знали, що вони були прямо біля кордону, тому ми думаємо, що зараз вони в Еверетті. Я хочу залучити до їх пошуків кількох помічників шерифа. Ти допоможеш мені з цим? "
  
  Ніколи не кажіть: "Я сподіваюся, ви зможете допомогти". Ніколи не запитуйте: "чи Можете ви допомогти?" Завжди ставте пряме запитання: "чи можете ви?" Ухилитися неможливо. Або погоджуйтесь, або відмовляйтеся.
  
  Звичайно, вона могла б подзвонити Кемпу, але Соня Нільссон дізналася, що особистий візит шестифутовой блондинки, складеної як солдатів, якою вона була, з пронизливим поглядом зелених очей зазвичай дає кращі результати.
  
  “ Справа в тому, що ... я тут досить зайнятий.
  
  Вона просто дивилася на нього. Цей прийом теж спрацював.
  
  Вираз обличчя Кемпа, нарешті, змінилося на: "Я думаю". Він підняв трубку. Вона відчула, що він не був незадоволений, не був роздратований або засмучений. Він просто страшенно втомився.
  
  Ласкаво просимо в наш клуб.
  
  Чи було це добре для тебе?
  
  Думаю про Колтере Шоу.
  
  Думаю про те поцілунку.
  
  Вона змусила себе відкинути це спогад в бік. Нелегко.
  
  Переводячи його по телефону з одного офісу Управління шерифа округу Еверетт в інший, Нільсон оглянув офіс. Скількома справами він займався? Щонайменше десятками. Вона помітила пам'ятку про Дворнике, інструктаж за минулий рік. Бідний детектив теж брав участь у цій справі? Після стількох років воно потрапило до категорії нерозкритих справ, які найважче розкрити.
  
  Детектив повернувся до неї, прикривши рукою трубку міського телефону. “ У мене на лінії капрал Шепард.
  
  Вона простягнула руку і взяла трубку. Нільссон представилася і коротко пояснила ситуацію: колишній поліцейський був звільнений з в'язниці після домашнього побиття і переслідував свою дружину. Йому допомагали двоє чоловіків. Вже скоєно одне вбивство. Дружина, дочка і ще пара людей з ними зникли. "І у нас немає зв'язку".
  
  "А. Я розумію".
  
  Вона використовувала військове вираження, думаючи, що він, можливо, сам ветеринар; багато помічники шерифа були такими. Його реакція припускала, що так воно і було, і тому він був більш схильний допомогти їй.
  
  “За останніми даними, вони, ймовірно, в'їхали в ваш округ за останні кілька годин. Ймовірно, на п'ятдесят п'ятої або вісімдесят четвертої, може бути, на дорозі поменше. В тій стороні є камери?"
  
  “ Жоден з наших. Може бути, в одному-двох містах є штраф за перевищення швидкості. Ми до цього не причетні. Дозвольте запитати, міс Нільсон, чим займається поліція Феррингтона або округу Тревор? Або Маршалл?
  
  “Ви знаєте, як це буває, втікачі за межами своєї юрисдикції. Не настільки мотивовані. І для початку вони в скрутному становищі. Ви не могли б витягнути це і звільнити машину для пошуку?"
  
  “ Виклади мені подробиці.
  
  “ Ви шукаєте автофургон Winnebago, бежево-коричневий. Чорний позашляховик "Мерседес" і золотаву "Кіа". Вона дала йому бирки на перші дві. У неї не було жодної для прокату Еллісон. “Підозрювані в білому Ford Transit. Номери невідомі. І вони озброєні".
  
  "Це просто диво", - сказав він, зітхаючи. “Я відправлю це по телеграфу. Що стосується патрульної машини, я можу виділити одну, але у нас великий округ. Ви можете звузити коло пошуків?
  
  "Почекай".
  
  На стіні в кабінеті Кемпа висіла карта цього сектора штату, частково закрита папками. Детективу вона сказала: "Я перекладаю це". Вона віддала йому телефон, а потім дістала папки і поклала їх на підлогу.
  
  Нільсон забрав трубку. “ Я дивлюся на карту. У вас вона є?
  
  Шеферд усміхнувся. “ Я живу тут, міс. Сорок шість років.
  
  Вона подивилася на карту. Від Френка Виллейна вони могли відправитися в два міста: на північний захід Міллтон або прямо на схід в Стентон.
  
  Вона згадала про цих варіантах депутату.
  
  “ Дай мені подумати.
  
  Нільсон вивчив карту. Перший альтернативний маршрут в Міллтон пролягав через скупчення озер. Водойми носили барвисті назви: Багряна скеля, Снігоступи, Тимбервулф, Півмісяць.
  
  Це нагадало їй про свою розмову з Коултером про риболовлю.
  
  Потім капрал знову підключився до розмови. Він сказав: “Добре, що б я зробив на їх місці, я б поставив машини в гараж і припаркував Winnebago у великому кемпінгу на колесах. Голка в стозі сіна. І є тільки одне місце, де вони могли б зробити і те, і інше: Стентон. Я можу надіслати туди патрульну машину через п'ятнадцять хвилин.
  
  “ Я покладаюся на ваш досвід, капрал. Ціную вашу допомогу.
  
  OceanofPDF.com
  69
  
  До світанку ... "
  
  Думаючи про те, як ця мантра співуче вперше запала йому в голову.
  
  Мелодійний пташиний крик пролунав, коли Молл цілилася в дуло кольта. Чоловік, який стоїть на колінах, озирається на Молл і плаче: “Не роби цього, будь ласка! Не роби цього! Не роби цього. Не роби...
  
  До світанку . . .
  
  Це була щаслива робота, хороша і швидка. Натискання на спусковий гачок - і він отримав 10 тисяч доларів в кишені і заразливе вираз обличчя, яке буде носити до кінця своїх днів.
  
  Ця робота була не схожа на ту. Зовсім ні.
  
  Цей "Dawndue" був непристойною версією.
  
  Молл піднявся на свої товсті задні лапи з того місця, де він дивився на траву, поруч із задньою частиною тліючого "Віннебаго". Чоловіка знайшли два комп'ютера не звукоізольованій каюті і вийшли назовні, щоб додати їх у яму для багаття. Потім Молл примружився і підійшов до того місця, де він зараз стояв.
  
  Схилилася трава.
  
  Истертая бруд.
  
  Він оглянув ліс і, нічого не побачивши, повернувся до хатини. "Проблема".
  
  "Що?"
  
  "Вони втекли".
  
  Десмонд усміхнувся. "Навряд чи". Він встав і зістрибнув з палуби, підійшов до задньої частини тліючих руїн кемпера, розглядаючи примятую траву, сліди на грязі. "Ми чули крики".
  
  “ Тому що хтось закричав.
  
  "Якби ти дозволив мені мати маму, ми б не опинилися в такій ситуації".
  
  "Просто не роби цього", - відрізала Молл. Він примружився крізь дим на те, що здавалося люком в днище фургона. Поморщився.
  
  Десмонд ткнув палицею в попіл. “ Він не зрадіє.
  
  "Ні, це не він". Молл втупилася на густий ліс. "Ти був би на їх місці, куди б ти пішов?"
  
  Десмонд обдумав це. “ Тільки в одному місці. Міллтон. Десять миль, трохи менше.
  
  “Це округ Еверетт. В офісі шерифа немає товариських матчів". Молл озирнулась, мружачись крізь дим. "Що ми залишили такого, що могло б стати проблемою?"
  
  Десмонд кивнув у бік лісу, де він сховав "Транзит". "Сліди від "Форда".
  
  Молл усміхнулася. “Тут? Не думаю, що тутешні копи взагалі знають, що таке відбитки пальців. Сліди протекторів знаходяться в іншому вимірі порівняно з ними. "Він знову обвів поглядом страхітливий ліс. Де ти, мотоцикліст? Він відчув хвилю гніву, від якої, здавалося, шкіра засвербіла ще сильніше. Він не потрудився дістати спрей. Він втомився від відчуття, так і від спроб полегшити його.
  
  "Я подбаю про найманця".
  
  Десмонд вилив решту бензин під позашляховик Френка Виллейна і торкнув його з місця. Після цього він кинув туди каністру. Крихітний вогник перетворився у велике полум'я. Потім потік полум'я, який змів усі сліди двох чоловіків. - А що щодо "Кіа"?
  
  “Ми не торкалися до нього. І ми були в рукавичках у каюті. У будь-якому випадку, зараз немає часу".
  
  Вони пройшли через гай дерев до доріжці, де Десмонд припаркував білий фургон "Форд". Вони залізли всередину, Молл сіла за кермо. Через десять хвилин вони повільно їхали по шосе 84, дорогою, яка вела в Мілтон.
  
  "Вони не поїдуть автостопом", - сказав Десмонд.
  
  “Ні. Але вони будуть триматися ближче до шосе. Використовуйте його, щоб орієнтуватися. Схоже, у них більше немає GPS ".
  
  Молл натиснув на газ і повільно поїхав на північний захід, наполовину пригинаючись до узбіччя, коли міг. Обидва чоловіки оглядали, Молл зліва, Десмонд праворуч, в пошуках будь-якої зачіпки, яка видала б їх видобуток. Вони знали, що шукати. Вони робили це раніше.
  
  OceanofPDF.com
  70
  
  Це називається марш-кидок з навантаженням", - каже Ештон Шоу своїм трьом дітям. “Або форсований марш. Наприклад, ви б вважали за краще зайнятися чим-небудь іншим". Він посміхається і продовжує крокувати по стежці на схилі гори на околиці Селища.
  
  Колтер, Dorion і Рассел йдуть за ним в такому порядку.
  
  За їх спинами рюкзаки вагою фунтів на тридцять або близько того. Він намагався дати Dorion рюкзак легше, але вона й чути про це не хотіла.
  
  Вони проходять швидко, і діти не відстають, хоча і важко дихають. Їх батько - ні. Ештон Шоу, академік освіти та на практиці, повинен був бути самим підтягнутим професором на землі.
  
  Через плече він кричить: “Римські солдати вчилися марширувати з зарядженою зброєю ще до того, як торкалися до зброї. Щоб стати легіонером, вони повинні були пройти двадцять миль за п'ять годин з рюкзаком вагою сорок п'ять фунтів і з судисом. Хто знає, що таке судис?
  
  Колтер читає більше, ніж його брати і сестри, і йому особливо подобається історія. "Загострений кілок, з якого вони будували нічні зміцнення".
  
  "Добре", - каже Ештон. Рассел, здається, роздратований, що його молодший брат зміг відповісти.
  
  "Ей, я знаю!" Захоплено кричить Dorion. "Давайте приготуємо суди, і ми зможемо носити їх, як римляни!"
  
  І Колтер, і Рассел кажуть їй, щоб вона вела себе тихо.
  
  Шоу, Паркер і її дочка здійснювали свій власний форсований марш-кидок у лісі на північ від хатини на озері Тимбервулф. Вони не були обтяжені рюкзаками, але їм довелося чимало потрудитися: місцевість, що піднімалася в гору, була густою, з заростями шипшини і чагарнику, корінням, каменями, деревами — стоячими і поваленими. Проте фахівець з виживання, плавець і волейболіст домагалися гарних успіхів.
  
  Обгорілий остов "Віннебаго" тепер був в кількох милях позаду них. Ханна була на висоті, місце, яке вона захопила. У неї не було причин не лідирувати. І Шоу, і її мати уважно стежили за дівчинкою і за будь-якими потенційними загрозами в майбутньому.
  
  Вони продовжили свій шлях в тиші. Над ними були гілки дуба і сосни, тиса, бука, самшиту і болиголова. Внизу земля вкрита пахне східним сіном папороттю, айстрами та амброзією. Всюди мох. Це були старі ліси. Волога і дощова Середня Америка рідко бачила очисні лісові пожежі, і дерева росли і росли, поки що більш сильні не придушили слабкі.
  
  Підійшовши до особливо значною стіни зелені, Коултер вказав наліво, і вони продовжили шлях. Ештон Шоу навчив своїх дітей орієнтуватися по сонцю і зіркам, що було непросто, оскільки земля мала незручну звичку обертатися.
  
  Ніколи не думайте, що сонце і зірки - ваш єдиний джерело навігації. Використовуйте все, що працює . . .
  
  Ці слова, мабуть, були перефразировкой слів його батька, але сенс був зрозумілий і сьогодні Шоу користувався не астронавигацией, а надійним маршрутом 84, з якого рідкісне шипіння машин і скрип гальм двигуна причепа вели їх на північ, у безпечний Мілтон.
  
  У них було більше часу, коли вони в'їхали в ліс, що складається здебільшого з сосен, з невеликим змішаною грунтовим покривом, який їм доводилося обходити.
  
  "Я хочу пити," сказала вона.
  
  Шоу теж був таким. Він знав дюжину правил пошуку води і пиття в дикій місцевості — наприклад, шукай сліди тварин навколо ставків, тому що якщо це безпечно для інших істот, то, ймовірно, безпечно і для тебе, і ніколи не пий з чистих ставків, бо є причина, по якій у них немає нічого живого, але сказав: “Ми почекаємо. У нас немає часу шукати безпечний джерело ". День був помірно теплим, а повітря вологим. Не було ніякої небезпеки зневоднення до того, як вони закінчать перехід. Жага була роздратуванням, а не небезпекою.
  
  Ніколи не дозволяйте дискомфорту обманом змусити вас піти на ризик ...
  
  І мало що було більш руйнівним і небезпечним, ніж хвороби, що передаються через воду.
  
  Через сорок хвилин вони вибралися з-за дерев і опинилися на березі широкої, повільно поточної річки. Поблизу мав бути міст, але Шоу сподівався, що вони зможуть перейти її вбрід; він хотів уникати будь-яких доріг, по яким могли б пройти Близнюки і Меррітт.
  
  Вона не здавалася такою вже глибокою. Про це Шоу сказав колір поверхні.
  
  Звук откашливающегося горла змусив здригнутися, і вони, обернувшись, побачили по іншу сторону густих заростей чагарнику виснаженого юнака з жовтуватим обличчям. Він згорбився, дивлячись на телефон, який тримав у лівій руці, і зосереджено хмурився. В правій він стискав коротку лопатку, якою тільки що викопав невелику ямку в вкритій мохом землі. На ньому були спортивні штани і шапочка для панчіх, майже така ж, як у Ханни.
  
  Раптово він усвідомив присутність цієї трійці, і, коли у нього перехопило подих, очі спочатку розширилися, а потім насупилися.
  
  "Привіт," приязно привітався Шоу.
  
  Ніякої відповіді.
  
  Шоу опустив очі. “ Вибач.
  
  Тепер я в замішанні.
  
  “Втратили кішку або собаку? Ви їх ховаєте".
  
  “Хм. Так. Це вірно".
  
  Але, звичайно, правда полягала в тому, що те, що він відкопав, було схованкою для зберігання метамфетаміну або опіоїдів. Він робив скріншот GPS-координат і пізніше відправляв їх покупцеві за смс, як тільки гроші були отримані. Шоу чув, що Біткойн був в моді навіть для самих глухих транзакцій.
  
  Він припустив, що це сімейний бізнес, зважаючи на його молодість. Скільки родичів було поблизу?
  
  Паркер насупився. “ Це сумно.
  
  Ханна сказала: "Так, вибач, чувак". Шоу міг бачити по напрузі в плечах дівчини, що вона точно розуміла, що відбувається.
  
  - Наш фургон згорів, - сказав Паркер. Ми втратили все. Можна нам позичити твій телефон? - запитав він.
  
  Помилка.
  
  Він би подумав, що вони або таємні агенти, або, що більш ймовірно, конкуренти, які намагаються відібрати у нього мобільник. План Шоу полягав у тому, щоб вести себе невимушено і підібратися до хлопця ближче, потім повалити його і вихопити телефон у нього з рук. Паркер знищив їх перевага.
  
  Ніхто не поворухнувся.
  
  Тишу порушувало каркання ворон, свист вітру в сухих, клацають осінніх листках, тихий гул двигунів реактивного літака на висоті декількох миль.
  
  Хлопчик поворухнувся. Напружено міркуючи.
  
  Принаймні, він не був озброєний, інакше витягнув би зброю.
  
  Минуло ще мить.
  
  Потім він швидко підніс пристрій до вуха, наказуючи Siri чи ким там ще була богиня його телефону: "Подзвони татові!"
  
  Чорт візьми ...
  
  Шоу кинувся вперед. Хлопчик кричав: “Це Бі. Я на місці. Там люди. Мені потрібна допомога!" Він кинув телефон, взяв лопату обома руками і почав розмахувати. На його обличчі були відчай і жах.
  
  Шоу легко ухилився і продовжував рухатися вперед, відтісняючи молодої людини тому.
  
  Після одного запеклого замаху — Бі мало не спіткнувся — Шоу вивернув інструмент у нього з рук, і хлопчик обернувся і в паніці кинувся бігти.
  
  Скоро повинні були з'явитися гості, але Шоу зосередився на телефоні. Він зняв трубку і відключив дзвінок. Перш ніж він відключився, він витягнув з кишені візитку помічника шерифа Крісті Донахью і набрав номер.
  
  Коли задзвонив телефон, він знову вказав на північ, і всі троє швидко рушили до річки.
  
  Дзвінок перейшов на голосову пошту, і він залишив повідомлення про їх загальному місцезнаходження і про те, що вони прямують на північ, у бік Мілтона, на захід від 84-й вулиці. Їх переслідували люди з "Атаки на Санні-Эйкрс".
  
  Він вирішив, що ніхто в цьому окрузі, ймовірно, нічим не зобов'язаний Герою Биконя-Хілла, і почав набирати 911, коли майже одночасно почув постріл і клацання кулі, просвистала у футі над його головою.
  
  OceanofPDF.com
  71
  
  Джон Меррітт помилявся.
  
  Є одна схожість між доктором Евансом і психіатром за межами в'язниці.
  
  У кожного з них на стіні висять великі годинники. Терапевтичний процес повинен акуратно вписуватися в чарівний інтервал. Зовні п'ятдесят хвилин. Тут сорок п'ять.
  
  Кожен раз, коли він сідає навпроти лікаря, в безпеці від його особистості, він думає про годинник на будівлі Карнегі, розташованих прямо над поверхнею Кеноаха.
  
  Годинник, які перестали йти і перетворили свої стрілки в ангельські крила.
  
  Водяні годинники ...
  
  “ Давай поговоримо про твоє пияцтві, Джон.
  
  Так що він не продовжує з того місця, на якому вони зупинилися минулого тижня. Він не пам'ятає — чи його це не хвилює — про те, що Джон почав розповідати йому. Але Джон-Чаровник дружелюбно відповідає: "Звичайно, доктор".
  
  Доктор Еванс каже: "Ви добре справляєтеся з програмою".
  
  Тут діє "дванадцять кроків". У більшості ув'язнених проблеми з психікою.
  
  "Добре". Меррітт присутній, він говорить. Він бреше. Все добре.
  
  “Ти сказав, що випивка робить тебе злим, Джон. Це справедливо?"
  
  Мерритту не подобається, що доктор називає його по імені. Він чув про перенесення — зв'язку між лікарем і пацієнтом. Це останнє, чого він хоче.
  
  Коли у тебе є секрет, подібний Правді, ти не хочеш ні з ким спілкуватися. Визнання іноді трапляються.
  
  Але він згідно киває. "О, це правда".
  
  Слідкуйте за словом . . .
  
  “ Ти хочеш сказати, що злишся на них?
  
  “Напевно. На них, на всіх". Він хитає головою. “Я не хочу. Це просто відбувається".
  
  Потім доктор знову робить вигляд, що дивиться в бік.
  
  Світло проникає крізь загратовані вікна з товстими скельцями.
  
  Повертається доктор Еванс. “ Коли ви почали пити?
  
  “Дитина. Бар мого батька. Це був не бар. Він це називав. Просто полку на кухні".
  
  “ Він дозволив тобі трохи випити?
  
  “Боже, немає. Занадто скупий для цього. Я стягнув це потайки".
  
  “ І замінила його водою, так що він нічого не помітив?
  
  "Ні".
  
  Тунець Док піднімає брову. “Так, може бути, він знав. Може бути, ти хотів, щоб він знав".
  
  Звучить безглуздо. Джон не хоче продовжувати в тому ж дусі. Але він каже: “Це добре, доктор. Я думаю, ви, можливо, маєте рацію".
  
  І протягом півгодини вони переглядають хронологію вживання алкоголю: коли Меррітт відчув, що проблема переросла в проблему, бентежать або небезпечні інциденти, викликані сп'янінням, наражають людей ризику, упущені можливості змінити своє життя, чого йому найбільше не вистачає у випивці тепер, коли він у тюрмі?
  
  Джон Чаровник - талановитий оповідач.
  
  Потім доктор Еванс пливе в іншому напрямку. “Ви сказали, що вашому батькові ставало краще, коли він пив. Що ви мали на увазі під цим?"
  
  “Це було так дивно. Тверезий, він був жахом. П'яний, він був у порядку. Він ніколи не бив мене або мою матір. Ми хотіли, щоб він випив. Тоді він був милим ".
  
  "І ти хороший, коли не п'єш, але поганий, коли п'єш".
  
  “Так. Як це називається? Іронічно?" Меррітт посміхається цього, але всередині він обережний. Він поняття не має, куди хилить доктор, і йому потрібно обхопити Правду руками, щоб приховати її від сторонніх очей.
  
  “ Ви з матір'ю намагалися його напоїти?
  
  “ Нам довелося. Якщо б він не був ... онімілим, я думаю, ви б сказали, якщо б він не був онімілим, він міг би зірватися. Та історія, яку я почав тобі розповідати—" Меррітт вимовляє це, не подумавши. Доктор дивиться на нього. Він не знає, як відступити. “Мені було дев'ятнадцять. У "Хендерсон Фабрикейшн". Я працював понаднормово.
  
  Доктор хмуриться, як ніби це щось знайоме.
  
  Меррітт посміхається і киває, підправляючи розповідь доктора, але всередині у нього все кипіло. Єдине, що він говорить доктор, це правда і важливо, а чортів Зигмунд Фрейд цього просто не розуміє.
  
  “Я б працював понаднормово. Я закінчував коледж, і мені потрібна була різниця у змінах. Він думає, що я дурів, та збирається побити мене." Він не обтяжує себе поясненням дивного терміну свого батька "коронуватися". Він продовжує натягнуто посміхатися. “Дев'ятнадцять! І він знімає ремінь". Меррітт зображує здивування в голосі. “І ви знаєте, в чому полягала його поступка доброті? Використовувати кінець без пряжки. Він каже мені повернутися. Він збирається відшмагати мене по дупі ".
  
  "Невже дев'ятнадцять?" Потім доктор Еванс дивиться на годинник, які не Водяні; ці стрілки ніколи не перестають рухатися. А потім знову на Меррітт. “Ах, але я бачу, що наш час вийшло, Джон. Тримайся за це спогад. Можливо, його варто досліджувати".
  
  Не роздумуючи, Меррітт ламається, як натягнута дріт. Він швидко схоплюється, хапає свій стілець і жбурляє його в стіну. Він кидається вперед, перебуваючи в межах досяжності доктора, і нахиляється до нього, гукаючи: "Пішов ти, пішов ти, пішов ти!"
  
  І Джон Меррітт розуміє, що він ось-ось дізнається, що станеться, коли натиснуть на тривожну кнопку.
  
  OceanofPDF.com
  72
  
  Вони переходили річку вбрід.
  
  Дно було піщаним і твердим, і, просуваючись вперед, вони просувалися так швидко, як тільки могли, долаючи впертий опір води. Вони були приблизно на півдорозі до іншого берега, коли Шоу озирнувся. З лісу позаду них вирвалася трійця. Це були Бі і, ймовірно, тато. З ними була худа жінка років тридцяти, виснажена, з кінським хвостом, блискучим від довгої відсутності шампуню. На ній були сірі спортивні штани і футболка з зображенням Санта-Клауса. У всіх в руках були пістолети. Вони обережно просувалися до берега річки.
  
  Помітивши Шоу, Паркера і Ханну, вони почали стріляти, просуваючись вперед, кулі летіли в основному в ліс і воду. Жоден з них не був навчений, і, враховуючи неточність, вони, ймовірно, бавилися своїм власним продуктом.
  
  Шоу, Паркер і Ханна пірнули під воду. Схопивши їх за руки, Шоу потягнув їх до далекого берега, який тепер знаходився приблизно в сорока метрах від них.
  
  Потім тридцять ...
  
  Твікери стріляли навмання, зазвичай поблизу того місця, де стояла їхня жертва, хоча одна куля пробила воду поруч з головою Шоу, і ударна хвиля сильно вдарила.
  
  Двадцять ...
  
  Русло річки почало підніматися, і незабаром вони опинилися на мулистому березі. "Пригніться!" Шоу тягнув їх за собою. Ханна вискнула від його міцної хватки. Він не випустив його з рук.
  
  На цій стороні річки був низький берег, на який їм довелося піднятися, підставивши себе під новий обстріл, але постріли продовжували лунати короткими або тривалими. За гребенем берега виднілася висока стіна болотної трави, білої, бежевою і блідо-зеленим. Вони пробралися крізь неї і спіткнулися про в'язку землю.
  
  Стрілянина припинилася.
  
  Шоу озирнулася і побачила твикеров, що стояли кружком і що між собою розмовляли. Підійшла інша жінка, старша, років п'ятдесяти. Вона була в червоно-білій картатій сорочці і об'ємних джинсах. Вона вийшла з лісу, несучи довгу рушницю. Матриарх сім'ї, припустив її сердитий біг.
  
  Бі вказувала у бік лісу, де тепер ховалися Шоу і двоє інших. Одне слово Жінки в картатому змусив його замовкнути. Вона поговорила з татом і молодою жінкою, можливо, своєю донькою, і вони разом розвернулися і зникли в лісі, прямуючи до своїх трейлерах або лачугам, а також в лабораторію.
  
  Ханна сказала: “Ти зателефонувала помічникові шерифа. Давай почекаємо тут".
  
  “ Ні. Ми не можемо так ризикувати. Я сказав їй, що ми їдемо в Мілтон. Ми можемо зустрітися з нею там. Він обвів рукою околиці. “ З цієї місцевості ми можемо дістатися туди за три-чотири години.
  
  Він подивився на телефон Бі. Екран був порожній. Пристрій могло підсохнути і включитися, хоча його досвід підказував, що, незважаючи на обіцянки ютуберов, мобільні телефони рідко працювали після занурення. Крім того, він був упевнений, що навіть якщо камера оживе, вона буде замкнена.
  
  "Давайте вже вирушати".
  
  Коли вони з Ханною рушили вперед, Паркер пробурмотів щось, чого Шоу не розчув. Він обернувся. Жінка сказала слабким голосом: "Я не думаю, що зможу".
  
  Ханна ахнула: "Мама!"
  
  "Я маю на увазі," прошепотіла Паркер, " я можу спробувати. Але... - Вона підняла руку, вкриту кров'ю.
  
  Зрештою, один з твикеров вистрілив точно.
  
  OceanofPDF.com
  73
  
  В черговий раз його колишня і дочка втекли.
  
  Коли двоє паліїв підпалили фургон приватного детектива, або ким був там чоловік з мотоциклом, всі троє втекли на північ пішки, через ліс. Двоє переслідувачів, повинно бути, прочісували наземні дороги, що ведуть у Мілтон. Сам Меррітт йшов пішки, намагаючись напасти на їхній слід у лісі.
  
  Де ти?
  
  Чорт забирай, Еллісон!
  
  Він виявив, що рухається швидко, не звертаючи уваги на вироблений ним шум. Він припустив, що переслідування своєї здобичі вимагає тиші. Але йому було все одно. У нього був пістолет, у нього були боєприпаси, і він був злий.
  
  Немає гріха гірше, ніж зрада.
  
  Подивившись на землю, він не побачив жодних ознак того, що хтось проходив мимо. Можливо, зламані гілки і перевернуті камені були дорожньою картою, що вказує йому, де вони знаходяться. Але він був міським детективом. Він міг розрізняти бетон, асфальт, тверду деревину, килимові покриття і плями, які виявляються альтернативними джерелами світла. Тільки не це, тільки не тут.
  
  Тим не менш, не могло бути ніяких сумнівів у тому, куди вони прямували на північ, в Мілтон. Будь-який інший пункт призначення означав би перехід в двадцять-тридцять миль. І стежка, по якій він йшов, була прямою лінією до цього брудного містечка.
  
  Куди саме звідси? Він дістав свій телефон і завантажив карту.
  
  Саме з-за того, що він дивився вниз, виходячи з соснової гаї, він мало не зіткнувся з блідим хлопцем, що обіймають худими руками мішок для сміття.
  
  Обидва швидко зупинилися.
  
  Меррітт рушив першим, вихопив пістолет і прицілився.
  
  "Ні!" - закричав малюк. "Тільки не знову".
  
  Поняття не маю, що це означало.
  
  "Кинь сумку".
  
  Він підкорився, озираючись по сторонах. В очах його був розпач.
  
  Це означало, що в нього повинні бути родичі або друзі поблизу.
  
  Маючи це на увазі.
  
  “ Повернись. Повернись до мене спиною.
  
  Він так і зробив, і Меррітт витягнув пістолет із задньої кишені хлопця. Револьвер. Старий кольт. Ніяково для наркоділка мати при собі таку зброю. У будь-якого стоїть кухаря або постачальника було б, принаймні, Glock, якщо не великий ефектний хромований SIG.
  
  “ Іди вперед. В кущі.
  
  Він попрямував у хащі листя.
  
  "Припини".
  
  Він зупинився.
  
  "Чи можу я повернутися?"
  
  “ Чому б і ні? Якщо ти хочеш.
  
  У хлопчика були дикі очі наркомана. “Ти перебуваєш на території мого батька. Приватна власність".
  
  Меррітт розсміявся. “ У твого татка ні хріна немає. "Він озирнувся на три неглибокі ями, що викопав, та дешеву лопату, котрою він копав. "Ви збираєте продукт швидко, як білка при перших заморозках".
  
  Він задавався питанням: чи має це якесь відношення до якихось віддалених пострілів, які він чув раніше?
  
  “Отже, мені потрібно знати: кілька людей пройшли цим шляхом. За останні півгодини. Їх було троє".
  
  "Я не знаю".
  
  Меррітт підняв пістолет.
  
  “Давай, чувак, добре, добре, так. Чоловік, жінка, дівчина. Перейшов межі дозволеного".
  
  "Ця річка?"
  
  "Так, сер".
  
  “У них з тобою сутичка? Я чув постріли".
  
  "Я не знаю".
  
  Меррітт протяжно зітхнув.
  
  Хлопчик заскиглив: “Вони почали це. Це зробив цей хлопець. Він стріляв у нас! Просто почав без причини ".
  
  "За допомогою чого?"
  
  "А?"
  
  “ Який у нього був пістолет? - запитав я.
  
  “Я не знаю. Великий."
  
  “Забавно, оскільки всі зброю, яка у них було, згоріло, тліє в кострище. І якщо тут є магазин спортивних товарів якогось Придурка, я його пропустив ".
  
  Хлопець дивився в землю.
  
  Не потрібно було діставати його далі. А час минав. “ Ви обмінялися ударами. Ти і хто ще з тобою?
  
  “ Моя сестра, моя тітка, мій батько.
  
  “ Ти збив кого-небудь з них?
  
  “ Вважаю, що так, так, сер. Жінка.
  
  “ Наскільки все погано?
  
  “ Я думаю, це її нога.
  
  Меррітт повернулася і подивилася на північ. На річці ледь виднілися відблиски сонця. Поранена, вона не могла рухатися швидко. Скоро настануть сутінки, і їм доведеться сховатися.
  
  - А що знаходиться між цим місцем і Мілтоном?
  
  “ Трохи, сер. Жодних міст.
  
  "Що-небудь?"
  
  “ Кілька мисливських будиночків.
  
  "Люди вних?"
  
  "Я не знаю".
  
  Ймовірно, немає. Сезон полювання на оленів відкриється тільки в наступному місяці.
  
  Меррітт підняв мішок для сміття. Всередині було з півдесятка інших пакетів з прозорого пластику. У них були пакети з метамфетаміном та опіоідами.
  
  “ Тепер це моє. "Меррітт відступив назад, щоб збільшити відстань між собою і настроювачем, і сунув пакет в свій рюкзак.
  
  "О, чорт... "
  
  “ Як тільки я піду, ти побіжиш до таткові?
  
  Очі хлопця перетворилися в круглі диски. “Ні, сер. Ні, сер! Я обіцяю. Я просто залишуся тут. На годину. Два, ви мені скажіть. Я не хочу займатися цим лайном. Нас змушує моя тітка. Ти не можеш їй суперечити. Я хочу бути механіком. Це праведний навик, і я в ньому хороший. Я залишу це позаду, як тільки знайду справжню роботу ".
  
  Бродити, блукати, бродити ...
  
  Хлопець подивився на пістолет Меррітт, який гойдався взад-вперед, як пшениця на м'якому літньому вітерці.
  
  “О, Господи, чувак, у мене є дівчина. У неї буде дитина. Я думаю, що це мій".
  
  Про що гадав Меррітт: видасть постріл його розташування або звук безладно відіб'ється від прилеглих каменів?
  
  "Другий", - вирішив він і натиснув на спусковий гачок.
  
  Молодий чоловік коротко скрикнув, коли куля розірвала плоть і кістки. Його обм'якле тіло тяжко звалилося на землю, на купу листя, які уособлювали всі барви осені.
  
  OceanofPDF.com
  74
  
  Постріл.
  
  Шоу чекав.
  
  Інших немає.
  
  Як далеко? Миля або дві.
  
  Була у Близнюків сутичка з сім'єю твикеров? Чи стріляв Джон Меррітт?
  
  Знімок був тим, про що варто пам'ятати. Але вимальовувався інший пріоритет.
  
  Рана Еллісон Паркер.
  
  Вона лежала на підстилці з соснових голок, поки Шоу оглядав її, а Ханна тримала її за руку.
  
  Куля не зачепила стегнові судини. Попадання в один з них вже було б смертельним. Він змайстрував джгут із смужки підкладки, відірваної від його куртки. Але вони завжди були тимчасовим заходом; постійний тиск, а потім хірургічне втручання були переважно польових джгутів. Зараз варіантів немає.
  
  Він скористався гілкою, щоб затягнути стрічку, і допоміг їй піднятися на ноги. Він знайшов шматок дерева побільше, щоб використовувати його як милицю, і простягнув їй.
  
  Вона скривилася, але сказала: “Добре. Я впораюсь".
  
  "Дивись", - сказала вона. Вона знайшла те, що здавалося лесовозной стежкою, що вела на північ. Якщо млини, дали місту його назву, призначалися для розпилювання деревини, а не зерна, то, можливо, вона проходила весь шлях туди. Вони не могли дістатися туди до настання темряви, але він хотів скоротити відстань до міста настільки, наскільки це було можливо.
  
  Шоу озирнувся назад. Наскільки він міг бачити, ніякої погоні.
  
  Вони рушили широкою стежкою, Паркер спиралася на дубовий посох і свою дочку. Вона запитала: “Вона пройшла навиліт? Куля?"
  
  "Ні, він все ще там". Це було і добре, і погано. Кулі вилітають з дула пістолета при температурі понад 400 градусів за Фаренгейтом. До того часу, коли вони потрапляють у тіло, вони остигають, але все одно припікають багато кровоносні судини. Великий шматок свинцю і міді також чинить тиск на артерії та вени. Погана частина полягала в тому, що зброя і боєприпаси твикеров, ймовірно, були не дуже чистими, що підвищувало ризик зараження.
  
  "Отже". Ханна дивилася вниз, почасти для того, щоб перевірити їх маршрут на наявність коренів і каменів, почасти, здавалося, аби не дивитися в бік матері. “Я ніби як була неправа. Щодо папи. Я був лайном. Вибач."
  
  Паркер глянула на свою дочку, і Шоу здалося, що її обличчя спотворилося від болю, але не через рани, а від того, що вона побачила вираз обличчя дівчинки.
  
  “ Нічого страшного, Хан. - Обличчя жінки здавалось таким стривоженим, як і у Ханни.
  
  “Так. Але... "
  
  Вони замовкли, поки всі троє продовжували просуватися вперед.
  
  Ґрунтову дорогу оточували високі сосни — тут одні зелені, інші мертві і вигорілі до кісток. Листяні теж: дуб, волоський горіх і клен. Там були знаки оленя і ведмедя, маленького, але це не був би дитинча; вони народжуються в січні. Так що поблизу не було б матерів-захисниць.
  
  Шоу зазначив, що Ханна була пильна. Вона оглядалася по сторонах так само часто, як і він.
  
  Шоу почув клацання і шелест листя. Його майже потішило, коли Ханна, не відводячи погляду від лісу, заспокоїла його і свою матір. “Все в порядку. Тільки вітер.
  
  Вони проїхали ще милю — далі, ніж припускав Шоу, — перш ніж Паркер, важко дихаючи, пригальмував.
  
  "Це викликає ще більшу біль".
  
  "Шок проходить".
  
  Деякі люди, які отримали вогнепальне поранення, відчувають лише поштовх, майже безболісний. Незабаром це проходить, і біль починає посилюватися.
  
  Жінка обм'якла.
  
  "Мама!" Ханна обняла матір за талію.
  
  "Пробач," сказала вона. “ Я правда не можу... Це занадто.
  
  Озирнувшись, Шоу зауважив поглиблення. “ Спускайся туди. Вони з дівчиною допомогли Паркеру спуститися в неглибокий провал і поклали її на підстилку з листя.
  
  Шоу вибрався назовні і оглянув околиці. Він зауважив потривожений грунт на стежці, залишеної регулярним проходженням тварин — бобрів, вирішив він. Вони повинні були призвести до струмка або озера, і тепер, коли стало ясно, що трьом доведеться пробути в лісі довше, ніж планувалося, йому потрібен був джерело води. Вибравши навмання, він повернув ліворуч і пішов по стежці. Пройшовши всього тридцять чи сорок ярдів, він дістався до гребеня пагорба. Він подивився вниз і побачив велике темне озеро. На березі, недалеко, стояла хатина. Перед ним була заросла травою автостоянка — тут вже кілька місяців не було машин. Зовні будівля була вицвілим, а ганок вкрите листям, але в іншому в хорошому стані. Можливо, всередині вони знайдуть медичне обладнання.
  
  І зброю.
  
  Він не помітив жодної телефонної лінії, хоча вона могла бути підземної.
  
  Ще одна лабораторія з виробництва метамфетаміна?
  
  Ймовірно, немає, враховуючи, що це місце виглядало незайнятим.
  
  Хоча частина його сподівалася, що так воно і є.
  
  Що стосується будь-яких твикеров всередині — несподівана поява Шоу стало б їх проблемою. Він помітив на землі кілька каменів пристойного розміру.
  
  Він спустився з пагорба і безшумно підійшов до бічної стіни. Штори були розсунуті. Всередині було темно і порошно. Ніяких ознак недавніх мешканців, хоча кімната була обставлена. І він міг бачити голови тварин на стіні.
  
  Він повернувся в лощину.
  
  Послаблюючи джгут, він сказав їм: “Тут є будиночок. Недалеко. Безлюдний. Сумніваюся, що там є телефон, але, можливо, медикаменти. Нам потрібно промити ногу ".
  
  Він знову затягнув перев'язь і з допомогою Ханни поставив Паркер на ноги.
  
  "Я можу віднести тебе," сказав Шоу.
  
  "Ні". Це було вимовлено зухвало. "Я піду пішки".
  
  Через п'ятнадцять хвилин вони були у будівлі, яка, за його оцінками, займало трохи більше тисячі квадратних футів. Похилені крите крильце тяглося через весь фасад, з правого боку стояла хитна лавка. Вона погойдувалась. Попереду було два маленьких вікна. Коли вони наблизилися під невеликим кутом — для Паркера це було легше, ніж спускатися по крутому схилу, — Шоу зауважив причал, вдающийся в озеро. Воно різко нахилилося вліво, а дерево прогнило. Човнів не було. Не було видно і інших будинків навколо озера, яке він займав площею чотириста акрів.
  
  Одна проблема була очевидна: під'їзна доріжка вела до більш широкій дорозі, яка, ймовірно, була нанесена на карту за допомогою GPS; близнюки і Меррітт могли б знайти сюди дорогу.
  
  Хорошою стороною цього було те, що заступник шерифа Крісті Донахью могла б зробити те ж саме.
  
  Паркер поставила ногу на просевшую першу сходинку, зупинилася і сказала: "Я думаю, що збираюся ..." Вона закінчила пропозицію беззвучною пантомімою, втрачаючи свідомість і обмякнув. Шоу зловив її, перш ніж вона впала більше ніж на кілька дюймів.
  
  "Містер Шоу!"
  
  “Вона просто втратила свідомість. Ймовірно, біль, а не втрата крові".
  
  Шоу підняв її на обидві руки і кивнув у бік каюти. “ Спробуй відкрити двері.
  
  Вона взялася за ручку і повернула. “ Зачинено. Ти можеш відкрити? Твій батько навчив тебе, як це робиться?
  
  Так, Ештон так і зробив.
  
  Але тепер Шоу просто відступив назад і сильно штовхнув ногою, цілячись в уявну мета приблизно в шести дюймах по іншу сторону дверей, щоб додати собі додатковий драйв.
  
  Вона зачинилися всередину з тріском, дивно схожим на постріл.
  
  OceanofPDF.com
  75
  
  Останній притулок, з якого вони втекли, було присвячено рибної ловлі.
  
  Це був мисливський будиночок. Шоу зміг краще розгледіти десятки голів оленів і лосів, які він бачив зовні. Скляні гудзикові очі дивилися прямо повз них.
  
  Зброю? Він припустив, що ні, відсотків на вісімдесят. Заросла паркінг наводила на думку, що цим місцем деякий час не користувалися, і мисливці не були схильні залишати зброю на якийсь час у хатині, яку легко зламати.
  
  Вітальня займала передню частину будівлі. Справа перебувала вітальня, за нею спальні. Зліва знаходилася їдальня, а за нею - кухня.
  
  У ньому немає нічого сучасного або шикарного. Бунгало 1950-х років.
  
  Шоу поклала Паркер на диван у вітальні і підняла її ноги. Вона залишалася в відключці.
  
  "Містер Шоу... "
  
  Він вивчив колір шкіри Паркер, перевірив її пульс і визначив температуру. “З нею все в порядку. Але у неї зневоднення. Подивися, тече вода".
  
  Коли дівчина пішла, він спробував два вимикача світла. Нічого. Ймовірно, в будинку був колодязь, який не працював би, якщо б не було електрики. Він ще раз подивився на телефон Бі. Його раніше не було.
  
  Паркер прийшла в себе, вся в поту, озираючись по сторонах, намагаючись зорієнтуватися. "Ханна... "
  
  "Вона повернеться через хвилину".
  
  Шоу був здивований, почувши, як ллється вода.
  
  Отже, міські поставки. Можливо, вони були ближче до Миллтону, ніж думали.
  
  Дівчина принесла у вітальню три склянки. “ Все в порядку? Я пропустила це повз вуха, але...
  
  Вода мала коричневий відтінок. Шоу взяв склянку й понюхав. Він відпив трохи. “Це просто іржа. Не так, як у Кеноа. Ханна допомогла своїй матері сісти, і жінка випила. Її дочка зробила те ж саме. Шоу теж.
  
  "Гик", - сказала вона.
  
  “ Залізо корисне для тебе. "Особа Шоу залишалося незворушним.
  
  Дівчина закотила очі і розсміялася.
  
  Він підійшов до вікна і виглянув назовні. Ніяких ознак того, що в лісі кого-то немає. Він сказав Ханне: “Аптечки і зброю. Бажано пістолети. Підійде мисливський лук".
  
  “ Ти можеш вполювати одного з них?
  
  "Я можу зробити їх", - подумав Шоу. Якщо б у нього був час, він би зробив це зараз.
  
  “ Подивися скрізь. Оглянеш кухню. І їдальню. Всі шафи і комори. О, і лікер теж. Це антисептик.
  
  Вона пішла, щоб почати пошуки. Шоу увійшла в найближчу спальню.
  
  Через кілька хвилин вона покликала: “Тут є дещо, що може тобі знадобитися. Наприклад, зброя".
  
  “Добре. Продовжуй шукати".
  
  У двох спальнях Шоу знайшов тільки шматок мила і мочалки.
  
  - Плита працює? - знову покликав він Ханну.
  
  Брязкіт, потім зітхання. "Павуки!" Через мить: "Немає газу".
  
  Тому він не міг кип'ятити і стерилізувати бинти. Він обходився милом. Пустивши на кілька хвилин воду у ванній, щоб змити забруднення, він намочив мочалки. Одним з них він потер брусок, утворивши хорошу піну.
  
  У вітальні він гукнув Ханну: "Є ножі?"
  
  "Парочка".
  
  “ Принеси мені найменший, кухонний ніж, а не обідній.
  
  Вона з'явилася з ножем для чищення овочів.
  
  Шоу допоміг Паркеру перевернутися. Він запитав: "Хіба рвані джинси зараз не в моді?"
  
  Вона стримано розсміялася.
  
  Він розв'язав джгут і відкинув його вбік.
  
  Почавши з кульового отвору, він зробив довгий розріз в джинсах і широко розчинив їх з двох сторін. Він оглянув рану. Куля була досить чистою, так що серйозної інфекції не було. Кровотеча також не посилився. На даний момент стан пацієнтки стабільний.
  
  Він схопив мильну ганчірку.
  
  - Це те місце, де ти кажеш мені, що буде боляче? - запитала вона.
  
  "Зроби глибокий вдих".
  
  Вона так і зробила, і поки він промивав рану, вона сказала: “О, добре. Боже ... чорт".
  
  Потім він ополоснул ногу просоченою водою тканиною насухо витер шкіру. Він відрізав від простирадла довгу смужку вати шириною близько шести дюймів і, притиснувши до рани сухий махровий квадратик, туго перев'язав їй ногу.
  
  "Добре?" запитав він.
  
  "Як і слід було очікувати", - прошепотіла Паркер. Вона сморгнула сльози і взяла чисту ганчірку, щоб витерти піт з чола. Слабка усмішка. "Думаю, ти включив обігрівач".
  
  Теж посміхаючись, він піднявся. Про пацієнта подбали, наскільки це було в його силах. Тепер настав час братися за зброю.
  
  Він пройшов на кухню. “ Ти сказав, у тебе є що-небудь, що ми могли б використовувати?
  
  Вона підняла вбудований освіжувач повітря.
  
  Він насупився.
  
  Вона запитала: "Наприклад, ти не можеш перетворити це в бомбу або щось в цьому роді?"
  
  "Глэйд?"
  
  "Макгайвер."
  
  "Що?"
  
  Вона сказала: “Це було телешоу. Цей хлопець, з яким я якийсь час зустрічалася? Йому сподобалося. Так що ми випили. Герой робив ці речі, як бомби, повсякденних речей ".
  
  “ Це не освіжувач повітря.
  
  "О." Вона знизала плечима і повернулася до пошуків.
  
  Шоу просунув кухонний стілець під ручку задніх дверей і, взявши його напарника спереду, зробив те ж саме. Вийшовши з їдальні, він порився в підсобному шафі. Він знайшов весло каное. З нього вийшла б функціональна кийок. Він поставив її на кухонний стіл разом з двома мясницкими ножами, один десятидюймовий, інший дванадцятидюймовий.
  
  "А як щодо цього?" Запитала Ханна, витягуючи пластиковий пакет з-під раковини.
  
  Він відчув запах бензину.
  
  “ Нафталінові кульки. Якщо б у нас було трохи негашеного вапна, ми могли б запалити грецький вогонь.
  
  "Що це?" - запитав я.
  
  “ Стародавні греки використовували його як вогнемет. Ти вивчаєш історію?
  
  “Так, трохи. Це круто до Римської імперії, потім стає складніше. І нудно ".
  
  Колтер Шоу не міг не погодитися.
  
  "Ти можеш трохи приготувати?"
  
  “Без лайма. Він гарний тільки проти молі".
  
  "О, ось це". Ханна показала банку з кайенским перцем. “Одного разу мені трохи потрапило в око, і було таке відчуття, що він горів. Ми можемо зробити з нього перцевий спрей?"
  
  “ Тут є балончик з розпилювачем?
  
  Там його не було.
  
  "Ми збираємося зробити що-небудь захисне, як з волосінню?"
  
  “ Ні, ми були б дуже беззахисні.
  
  І що б вони взагалі зробили, якби Близнюки увімкнули сигналізацію? У Timberwolf в них було справжнє зброю.
  
  Потім щось в іншому кінці кухні привернуло його увагу.
  
  Він підійшов до умивальника, де стояла велика коробка з миючим засобом "Тайд". Він взяв її. Подумав хвилину. Він дістав із шафки стакан для соку. Потім він зірвав карниз, без драпірування, з вікна в задній двері. Він сказав дівчині: "Тепер мені потрібна ручка".
  
  Вона порилася в кухонних ящиках. “ Ось один.
  
  “ І останнє. Гумки є?
  
  Вони нічого не знайшли.
  
  - Як щодо цієї штуки у тебе у волоссі? - запитав він.
  
  “ Та сама гумка для волосся?
  
  "Цього вистачить".
  
  Вона зняла його і простягнула йому.
  
  Ханна повернулася і подивилася на пральний порошок, ручку, окуляри і гумку для волосся. - Ти впевнена, що ніколи не бачила Макгайвера?
  
  OceanofPDF.com
  76
  
  Вони всередині."
  
  - Звідки ти знаєш? - запитав Десмонд.
  
  “Вікно праворуч. Фіранка зрушила".
  
  Чоловік нахилився вперед і висунув голову з кущів.
  
  "Могло б бути".
  
  "Ні, це так". Молл повернулася в укриття. Десмонд теж.
  
  Чоловіки перебували на зарослій бур'янами парковці навпроти коричневого будиночка, обшив вагонкою. Не домігшись успіху в пошуках на шосе 84, вони зупинилися і перевірили запису про нерухомість. Вони знайшли цей будиночок на озері Діп Вудс. Вони припаркувалися в півмилі від нього, біля старої лесовозной дороги, по інший бік пагорба, з якого відкривався вид на це місце. Молл, експерт по знаках оленів і лосів, помітила сліди, які вели до хатини.
  
  Одна нога — судячи з розміру, Еллісон, подумала Молл. Схоже, дочка допомагала їй. І він помітив кров. Ті постріли раніше.
  
  “ Вони озброєні?
  
  Молл знизала плечима. “Сумніваюся. Може бути, знайшла щось всередині. З іншого боку, я б не залишила зброю в подібному місці. Дуже легко зламати."
  
  Широке спокійне озеро за хатиною було темно-синього кольору. Навколо не було видно ніяких інших об'єктів.
  
  - Люк в днищі "Віннебаго"? Голос Молл був сповнений відрази. У нього не було проблем з покладанням провини на Десмонда або кого-небудь ще, але він був не проти взяти відповідальність на себе. "Я повинен був це перевірити".
  
  Десмонд на мить завмер. “ Хто міг знати? Звідки ти міг знати?
  
  Що Мол оцінила по достоїнству.
  
  “Ну і що? Що нам робити?"
  
  “Наскільки їм відомо, що ми знаходимося десь в іншому місці, ймовірно, на шосе. Повинен бути чорний хід. Веде до того причалу ". Ще один погляд на складні зелено-коричневі околиці. Міркуючи, де б він встановив жалюзі, якщо б це була розважальна прогулянка. Принаймні, на цьому полюванні йому не потрібно було турбуватися про підвітряного стороні. Людські носи були марні, якщо тільки на спусковому гачку не було занадто багато Пако Рабанна.
  
  - Де, чорт візьми, Меррітт? - запитав Десмонд.
  
  Молл перевірила повідомлення. "В дорозі".
  
  "Я відчуваю, що ми робимо всю роботу тут".
  
  "Так нам платять чи ні?"
  
  Губи Десмонда стиснулися в знак згоди.
  
  Молл сказала: “Ти обійди ззаду. Я ввійду спереду".
  
  Кивок у відповідь. Вони вихопили пістолети і рушили пліч-о-пліч, пригинаючись, прикриваючись високими кущами. Молл відчула кислий аромат. Смердючка. Виникло спогад з його юності, хоча воно не було пов'язане ні з чим більш конкретним, ніж просто перебування в лісі.
  
  "Чорт візьми," прошепотів Десмонд.
  
  "Що?"
  
  "Два коника плюнули на мене тютюном".
  
  “Я б зосередився. Ми можемо?"
  
  Вони зупинилися за розрослася живоплотом.
  
  “ Почекайте п'ять хвилин, потім постукайте в задню двері. Викличте 'поліцію' або що-небудь в цьому роді. Коли вони повернуться в ту сторону, я зможу викликати їх через вікно. Хапайте будь-якого, хто спробує наблизитися до вас.
  
  "Мені це подобається", - сказав Десмонд.
  
  "І пам'ятай, спочатку ми повинні зайнятися Мотоциклістом".
  
  OceanofPDF.com
  77
  
  І знову процентні показники Шоу не виправдалися.
  
  Близнюки знайшли це місце.
  
  Вони з Ханною дивилися крізь фіранку на передньому вікні, як пара повільно вийшла з укриття і попрямувала до хижі з пістолетами в руках.
  
  Вони наближалися через кущі праворуч від будинку, коли ви стояли до нього обличчям. Костюм зупинився і присів, куртка була надіта. Вони рухалися спереду і ззаду.
  
  Пістолети проти весла для каное, кухонних ножів і новітнього зброї, яке знайшов Шоу, - молотка-лапи.
  
  Костюм повинен був зайняти передні двері, Коричнева куртка - задню.
  
  Ханна подивилася в його бік, і він кивнув. Вона відсунула фіранку на правому передньому вікні.
  
  Тоді:
  
  "Дивись!" - Прошепотіла Вона.
  
  Костюм глянув на дерево, до якого наближався, потім на вікно, де шевельнулась фіранка. Він завмер і швидко впав ниць, забруднивши костюм брудом. Різким пошепки він гукнув свого напарника, що був приблизно в двадцяти футах перед ним. Жакет здавався збентеженим, але потім він теж зістрибнув на землю.
  
  Костюм знову глянув у вікно. Ханна знову відсунула фіранку. І двоє чоловіків швидко поповзли назад у тому напрямку, звідки прийшли, поки не опинилися під прикриттям чагарнику на іншій стороні паркування. Звідти вони поспішили вгору по горбу, використовуючи дерева в якості укриття і зникаючи в тіні пізнього осіннього дня.
  
  "Це спрацювало", - сказала Ханна, визираючи назовні і сміючись. Вона стиснула руку Шоу.
  
  Пральний порошок Tide поставляється у фірмовій коробці. Завдяки червоно-жовтому логотипу у вигляді концентричного кола, він може бути легко використаний в якості мішені для вогнепальної зброї людьми, які живуть в точно такому ж будиночку і в яких немає вільних грошей на комерційні цілі або бажання заїхати в магазин спортивних товарів, щоб придбати що-небудь.
  
  Тому, коли Скафандр почав пробиратися вперед, він помітив передню частина картонної коробки Tide, яку Шоу прикріпив до дуба. Він також побачив би дюжину отворів, щільно згрупованих у центрі "яблучка" — отворів, які Шоу зробив ручкою, знайденої Ханною.
  
  Потім, коли фіранка відсунулася, Суіт глянув на будинок і побачив дещо ще — те, що можна було прийняти за гвинтівку з оптичним прицілом, спрямовану на нього з темної вітальні через прочинені фіранку.
  
  Отже, вони втекли від зброї, яке насправді було кухонним карнизом для фіранок, на верхівці якого був встановлений стакан для соку з гумкою Ханни, який для всього світу як стовбур гвинтівки з оптичним прицілом.
  
  Віра в те, що у вашого супротивника є зброя, може бути настільки ж ефективною, як і сама зброя.
  
  Ханна відсунула фіранку, щоб краще спостерігати за відступом.
  
  Шоу сказав: “Ні. Відійди від вікна. Ніколи не був би, якщо в цьому немає необхідності".
  
  "'Справжній'?
  
  "Уяви себе в якості мішені".
  
  "Що ми збираємося робити?" - запитав я.
  
  Уважно виглядаю у вікно. Ніяких ознак ворога у всіх місцях, де міг би перебувати ворог. “ Якщо помічник шерифа не знайде нас до настання темряви, я збираюся розпалити багаття в кінці причалу. На пожежі в кущах будуть відправлені патрулі. Вони це побачать. Надішліть кого-небудь."
  
  “ А ці два придурка їх не пристрелять?
  
  “Ні. Вони будуть знати, що, якщо рятувальники не подзвонять, приїде поліція і район буде оточений. Вони вирішать, що краще виїхати. Придумають інший план ".
  
  Вона спохмурніла. “Але у нас немає сірників. Наприклад, ти можеш розвести вогонь?"
  
  Він майже посміхнувся. “ Я можу.
  
  Її погляд говорив: "Я повинен був здогадатися".
  
  Шоу виконав маленькі дірочки занавіски на одному з фасадних вікон. І по одному з кожної сторони. “Ваші очі. Ви відповідаєте за спостереження".
  
  Здавалося, вона була задоволена, що він дав їй це завдання.
  
  - Не торкайтеся до фіранок, - додав він.
  
  "Ніколи не був присутній", - відповіла вона.
  
  Кивок.
  
  - А як щодо задній частині? - запитала Вона.
  
  “ Можливо. Але це підставило б їх під удар нашої уявної гвинтівки.
  
  Вона виглянула з кухонного вікна і кивнула. “ Я б припустила, що вірогідність цього становить п'ять відсотків.
  
  "Я думаю, що п'ять відсотків - це як раз те, що потрібно".
  
  OceanofPDF.com
  78
  
  Оскільки інтер'єр хатини став темніше через призахідного сонця, Шоу зібрав убоге зброю — ножі, молоток і лопатку. Він розклав їх на кавовому столику у вітальні.
  
  Використовуючи інструмент, він витягнув кілька цеглин з каміна. Він поклав кожен в окрему наволочку і зав'язав її прямо під каменем. Грубий болос, аргентинське ласо з обважнювачем. Він міг кинути один з них досить точно, змушуючи озброєного нападника ухилитися, даючи йому шанс наблизитися на відстань рукопашного бою.
  
  Дистанція бою на ножах теж.
  
  Він оглянув десятидюймовое лезо. Нержавіюча сталь не була високовуглецевої. Воно було дешевим і тьмяним.
  
  Він вибив ще одну цеглину з каміна і почав гострити ножа.
  
  Ханна перевела погляд зі свого поста спостереження на розбитий камін. “Хм. Другий будинок, який ми сьогодні облажались".
  
  Він здивовано підняв брову і продовжив заточувати. Шоу завжди подобалося заточувати леза. Йому подобався звук стали об камінь, йому подобалося перетворювати тупе лезо в гостре. Він покінчив з одним і як раз приступив до другого, коли почув голос Паркера з вітальні. Неголосно.
  
  “ Колтер? Я можу з тобою поговорити?
  
  "Продовжуй спостерігати," сказав він Ханне.
  
  "Зрозумів".
  
  Шоу ввійшов у вітальню. - З тобою все в порядку?
  
  “Відчуваю себе краще. Є що сказати".
  
  Він присунув стілець ближче.
  
  "Ви запитали мене про листопаді, були якісь прогалини, які я хотів би заповнити".
  
  "Тобі не потрібно—"
  
  "Я хочу". Вона поправила подушку, яку використовувала в якості подушки, щоб сісти трохи вище. “Тієї ночі. Джон повернувся в будинок. П'яні. Я весь в крові, лежу в снігу поруч з басейном, у мене розбита щока.
  
  "Я пам'ятаю".
  
  Ще одне коливання. Вона глибоко зітхнула, і це було не через біль у нозі. Потім: “ Коултер? Джон так і не доторкнувся до мене тієї ночі. Листопад. Він ніколи не торкався до мене. "Її голос затремтів. Вона взяла себе в руки і сказала: “ У мене був пістолет. Я вдарила себе по обличчю дюжину разів. Сильно. Дійсно сильно. Я заповз у будинок— залишивши кривавий слід. Я подзвонив дев'ять-один-один, і сказав, що він побив мене і збирався вбити. Відразу ж приїхали дві патрульні машини. Джон втратив свідомість, а я перетворився на криваве місиво. Вони одягли на нього наручники і забрали пістолет. Я сказав їм, що забрав його і викинув у кущі ".
  
  “ Пояснюю, чому на ньому виявилися ваші відбитки пальців.
  
  Вона витерла сльозу. “ Дружина поліцейського розбирається в поліцейських справах.
  
  “ Він був настільки п'яний, що подумав, що дійсно вдарить тебе?
  
  “ Ні. Він знав, що я його підставляю. Але його адвокат сказав, що присяжні ніколи на це не купляться. Моє слово проти його, і я виграю. Він може отримати двадцять років за замах. Вони готували заяву про визнання вини протягом тридцяти шести місяців.
  
  “О Боже, я не хотіла цього робити. Я перепробувала все, що було не в моїх силах. Я записала його на терапію, на програми, але нічого з цього не спрацювало. Якщо б я заговорила про розлучення, це тільки розлютило його ще більше. Я знала, що одного разу вночі він заподіє біль мені або Ханне, сильну. Можливо, випадково, думаючи, що ми непрохані гості. Але це повинно було статися. І потім, на неї вплинули психічні втрати. Я бачив, як вона згасає. Я не збирався дозволити цьому статися. Коли він пішов в ту ніч, я вирішила, що я повинна пожертвувати своїм чоловіком заради своєї дитини.
  
  “Отже, відповідаючи на твоє питання, там, в рибальському будиночку: ось чому він переслідує мене. Кожну ніч я чую його голос, коли копи відводять його. Дивиться на мене і каже: "Чому ти так робиш зі мною? Чому ти так робиш зі мною?" "
  
  “ Значить, він ніколи не причиняв тобі шкоди?
  
  "Ні".
  
  Шоу згадала, що єдиною людиною, який сказав, що Джон заподіяв їй біль, була її мати Рут. І вона мала на увазі напад, який, як він тепер знав, було інсценоване. "Ти більше нікому не казала?"
  
  Вона похитала головою. “ Тобі легко визнаватися, Коултер.
  
  Він часто чув.
  
  "Ханна?" - запитав він.
  
  “Вона підозрює. Це просто стоїть між нами. Це ніколи не проходить". Зітхання. “Тисячу разів я думав про те, щоб зізнатися. Але тоді я сів би до в'язниці за лжесвідчення, а Ханну виховував би небезпечний, злий п'яниця. І моя дочка дізналася б, що я зробив. Ні, я повинен був дотримуватися свого рішення ". Вона обвела поглядом вітальню. - А тепер, Коултер. Ще дещо.
  
  "Продовжуй".
  
  “Якщо тут що-небудь трапиться, забери Ханну. Залиш мене. Обіцяй". Її тон говорив про те, що це було непохитно.
  
  "Добре". Немає сенсу сперечатися в такий момент.
  
  - Отже, “Кіа", на озері Тимбервулф, в бардачку. Ти знайдеш конверт. Чорний. Вогнестійкий. Якщо мене не буде поруч, я хочу, щоб ти передав його моєї матері. Всередині є інструкції.
  
  Заповіт? він задумався.
  
  “Тут є креслення і схеми дюжини моїх винаходів. Технічні штуки, системи управління, промислова механіка . . . Я робив їх у вільний час. За законом вони мої. Не HEP. Вони ще не все закінчено, але у мене є імена кількох патентних повірених, які можуть знайти людей для допомоги. Я залишив записки, в яких все пояснюється." Вона подивилася туди, де стояла Ханна, виглядаючи у вікно. “Вона не знає про це. Я приховував це від неї. Мені не треба зараз лякати її стратегіями ендшпіля. Вона й так через багато пройшла.
  
  У Шоу було відчуття, що дівчина чудово розбереться в стратегіях ендшпіля. Але він сказав: "Я подбаю про це".
  
  Вона стиснула його руку слабкіше, ніж він сподівався. Скоро їм знадобиться лікарня.
  
  Паркер закрила очі і відкинулася на спину.
  
  Він повернувся у вітальню і закінчив заточувати друге лезо. Добре, не дуже. Гострота залежить від якості металу, і цим ножем можна розрізати папір один або два рази, але відразу після цього потрібно загартовувати. Як би це подіяло на плоть?
  
  Досить добре.
  
  Потім Ханна схилила голову набік. Шоу теж почула звук шин в кущах і по гравію. Він жестом запросив її повернутися і обережно виглянув з-за фіранки.
  
  Темний седан погойдувався на нерівній, зарослою дорогою. Він в'їхав на парковку перед будинком. Хоча згущалися сутінки, було ще досить світло, щоб розгледіти водія.
  
  Помічник шерифа Крісті Донахью.
  
  - Наша машина вже тут, - крикнув Шоу.
  
  "Дурниці!"
  
  Помічник шерифа вибралася назовні, пристібнула свій службовий ремінь і, озирнувшись по сторонах, попрямувала до хатини.
  
  Шоу відкрив двері. “ Помічник шерифа!
  
  “ Кольтер! Ти тут.
  
  “ Пригнися. Двоє супротивників, височина позаду тебе. Пара з готелю.
  
  Вона відступила до машини, пригнувшись, використовуючи її як укриття. Вона оглянула ліс, тримаючи руку на пістолеті. “ Ви з міс Паркер та її дочкою?
  
  “Вони тут. Еллісон поранена. Кульове поранення. Життєво важливі органи не зачеплені, але нам потрібно відвезти її в операційну ".
  
  “ В двадцяти хвилинах їзди є лікарня. Я допоможу тобі. Пригнувшись, Донохью попрямував до будиночка.
  
  Вона пройшла тільки половину шляху.
  
  Джон Меррітт вискочив з кущів біля під'їзної доріжки з рюкзаком через плече і пістолетом в руці. Він направив револьвер на жінку і, перш ніж Шоу встиг гаркнути хоч слово попередження, зробив два постріли, потрапивши їй в голову.
  
  Помічник шерифа впала, як кинута лялька, на траву, яка до того часу вже була залита її кров'ю.
  
  OceanofPDF.com
  79
  
  Ганна закричала.
  
  Еллісон Паркер покликала з вітальні: “Хан! Що?"
  
  Відкривши рот і широко розплющивши очі, дівчина дивилася у вікно.
  
  Шоу спостерігала, як Джон кладе в кишеню пістолет мертвого помічника шерифа, дві запасні обойми і телефон. Він відтягнув дівчину від вікна і знову запнув штори, потім зачинив двері і знову підсунув стілець під ручку.
  
  Ханна схлипувала. "Ні... "
  
  Коли Шоу озирнувся знову, Меррітт вже не було.
  
  Шоу повернувся до Паркеру. “ Це був Джон. Він убив її. Помічник шерифа.
  
  "Господи, немає... "
  
  Саме тоді Шоу зауважив, що машина жінки все ще працює на холостому ходу.
  
  Крісті Донахью не заглушила двигун, коли приїхала. Меррітт цього не помітив. Він нейтралізував загрозу і, поспішаючи на зустріч зі своїми кілерами, забув про машині.
  
  Оглядаю ліс. Ні від нього, ні від Близнюків загрози немає. Поки немає.
  
  Скільки часу буде потрібно Шоу, Паркеру і Ханне, щоб дістатися до седана? Двадцять секунд.
  
  Хоча короткий рух було би болючим для жінки, іншого вибору не було. Він ніс її до машини і, по суті, запихав на заднє сидіння. Вони прискорилися б перш, ніж троє супротивників, почувши її крик, змогли б прибути і почати стріляти.
  
  Він покликав Ханну: "Ми йдемо до машини". Вона дивилася у вікно, нічого не бачачи. Він твердо сказав: “Ти зі мною? Ханна. Мені потрібно, щоб ти був зі мною.
  
  І, немов клацнувши вимикачем, її очі ожили. Вона зітхнула, витерла сльози пальцями і кивнула.
  
  "Підніми свою маму".
  
  Вона зникла у вітальні. Шоу знову виглянув назовні. Раніше чисто.
  
  Він приєднався до дівчини, і вони допомогли Паркеру дійти до вітальні. "О, ні, - прошепотіла вона, дивлячись крізь щілину занавіски. Калюжа крові повільно збільшувалася.
  
  Шоу обійняв її за плечі і допоміг дійти до вхідних дверей.
  
  Ханна подивилася собі під ноги і побачила боло. Вона підняла його. Зважила.
  
  Шоу почав відкривати двері.
  
  Як раз в той момент, коли в лісі з'явилася людська постать, продирающаяся крізь чагарник.
  
  Пригнувшись, Джон Меррітт знову поспішив до машини. Він безцеремонно переступив через тіло Крісті, заліз в салон, заглушив двигун і поклав ключі в кишеню. Він зібрався йти, але помітив що на задньому сидінні. Відкривши дверцята, він дістав коротке чорне помпову рушницю на ремені і зелено-жовту коробку з патронами.
  
  Він повернувся до лісу, щоб зустрітися зі своїми стрілками, які повинні були обережно пробиратися через ліс для останньої атаки.
  
  
  
  —
  
  Ханна повільно видихнула, її обличчя перетворилося на безпристрасну маску.
  
  Вона більше не плакала, хоча її мати плакала. "Ні, ні," задихаючись, сказала Паркер, скривившись. Вона стояла, притулившись до одвірка вітальні.
  
  Вони, ймовірно, вже зрозуміли б, що мета з ящиком з-під прального порошку була вивертом — інакше один з пасажирів вистрілив би, коли Меррітт повернувся, щоб забрати ключі і дробовик.
  
  "Що тепер?" Холодно запитала Ганна.
  
  Все звелося до двадцатипроцент-ному варіанту.
  
  Шоу вказав від одного бокового вікна до іншого. “Шляхи відходу. Перш ніж вони підійдуть, вони відкриють вогонь по салону. Я буду спостерігати. Це вкаже мені їх позиції. Настане затишшя, перш ніж вони увійдуть. Вони будуть турбуватися про перехресному вогні, попаданні один в одного. Я скажу вам, через яке вікно краще за все виходити. Ховайтеся в кущах і просто рухайтеся так швидко, як тільки можете. Ідіть вздовж берега. Обігніть озеро з іншого боку. До шосе, яке веде в Мілтон, не так вже далеко. Позначте кого-небудь ".
  
  Дівчина кивнула.
  
  Двадцять відсотків посилалися на те, що їм вдалося вибратися з хатини. Як тільки вони опинилися в заростях, їх шанси різко зросли. Ліс був густий, сонце майже сіло; непроглядна темрява густішала.
  
  Але подолати двадцятивідсотковий бар'єр буде непросто. Постраждає чи хто-небудь із них або всі вони, коли троє чоловіків засиплють хатину піском? І якщо їм все-таки вдасться вибратися, пристрелять їх у дворі до того, як вони доберуться до відносної безпеки в лісі?
  
  - Озеро... Скупатися? - перепитав Паркер.
  
  “ Занадто холодно, і не для твоєї ноги.
  
  Огляд території. Ні в першому, ні в іншому бічному вікні нічого.
  
  Де вони були?
  
  Змія , яку ти не бачиш , ще гірше ...
  
  Ханна вивчала бічній двір, спочатку на схід, потім на захід.
  
  Він бачив її зосереджений погляд, її позу.
  
  Це привело його назад у Табір, коли він був у її віці.
  
  Шістнадцять. Ішов лісом, схожим на той, що оточував їх зараз, озброєний кольтом "Пітон", за двома слідами свого батька і людини, який полював на нього.
  
  Шістнадцять. Спускаюся по мотузці зі стофутовой скелі до тіла Ештона.
  
  Шістнадцять. Рішення знайти і вбити цього вбивцю самому.
  
  Голос Ганни був наполегливий. “Містер Шоу, ви сказали так, як ніби ви теж не прийдете. Чи Не так?"
  
  “ Не зараз. Я збираюся дістати одне з їх зброї.
  
  “ Я допоможу тобі. "Слова були чіткими і непохитними. Вона підняла боло.
  
  “Ні. Ти будеш потрібен своїй матері".
  
  Вона помовчала. Нарешті вона прошепотіла: "Добре".
  
  Шоу оглянув жалюгідне зброю, яка у них було: кухонний ніж і весло для каное, боло, молоток.
  
  Макгайвер . . .
  
  Він збирався ще раз оглянути околиці. Але в цей момент погляд Шоу зупинився на дівчині. Він схилив голову набік. Вона кивнула. Знову ж таки, вони почули щось одночасно.
  
  До вхідних дверей наближалися кроки.
  
  Нападник підійшов з одного боку двору, в той час як Ханна оглядала іншого.
  
  "Вниз". Він узяв ножа в одну руку, молоток в іншу і попрямував до дверей. Ханна допомогла матері спуститися на підлогу і знову підібрала одна з боло. Вона зловісно похитала їм взад-вперед.
  
  Волейбол . . .
  
  Мить виючої тиші, напруга затоплює кімнату.
  
  А потім:
  
  “Аллі, Ханна. Це я".
  
  “ Джон? Паркер ахнув.
  
  Шоу швидко виглянув назовні. Так, там він стояв один. "Меррітт, я озброєний".
  
  Легкий смішок. “ Озброєний? Кухонним ножем і чимось на зразок рогатки.
  
  На гучному ґанку почулися глухі удари.
  
  “Все моє зброю. Ось воно. Мої руки підняті".
  
  Шоу виглянув назовні. Меррітт стояв біля підніжжя сходів, скривившись. Йому було боляче. Його руки були підняті до неба. На ґанку лежали "Глок" помічника шерифа, два револьвери і дробовик. Рюкзак теж.
  
  Він сказав: "Просто припіднімаючи одяг, щоб подивитися на тебе".
  
  Шоу без всякої причини очікував почути низький, скрипучий голос. Але в Меррітт був м'який тенор.
  
  Лівою рукою Меррітт підняв поділ куртки і куртку і повільно повернувся. Іншої зброї не було. Шоу помітив величезний синець на животі.
  
  “Я б просто вирішив тут більше не стирчати. Я бачив тих двох придурків у лісі, і вони не дуже далеко. Вибач, Хан. Мову."
  
  OceanofPDF.com
  80
  
  По-перше, Шоу забрав зброю.
  
  Це не регулювалося правилом "ніколи". Хоча, якби воно існувало, воно звучало б: "Ніколи не будь дурним".
  
  Він взяв "Глок", переконався, що він заряджений і патрон у патроннику. Пістолет був заткнуть за пояс ззаду праворуч. Легко, отработанно витягнув. Дві обойми в лівому передньому кишені джинсів.
  
  Решта - два револьвери і дробовик — він перевірив і поклав в кут.
  
  “ Ключі від машини?
  
  - В правій кишені. Кивок у бік ветровки. “ Два комплекти. Мій і її.
  
  “Викинь це. Всю куртку".
  
  Він так і зробив, ще раз скривившись.
  
  Шоу витягнув ключі і поклав у кишеню.
  
  "Стіна".
  
  Меррітт зрозумів, що Шоу має на увазі, і підкорився, розставивши ноги і притиснувши долоні до потворним зеленим шпалер. Незважаючи на звичайну процедуру з піднятою сорочкою, Шоу ретельно обшукав його лівою рукою, тримаючи дуло "Глока" у його шиї. Шоу забрав у нього телефон.
  
  "ШПИЛЬКА?" Запитав Шоу.
  
  Меррітт продиктував йому цифри. "Але це не працює, вже півгодини".
  
  Розблокувавши пристрій, він побачив, що на екрані не було напису "немає обслуговування". Воно було просто порожнім, хоча пристрій було включено.
  
  “ Радіо. Він вказав на седан Крісті зовні.
  
  "Це не патрульна машина шерифа", - сказав Меррітт. "Це її особиста машина".
  
  Шоу сказав: "Ми виїжджаємо". Він подивився на Меррітт. "Коли ти будеш пов'язаний".
  
  Чоловік похитав головою. “ Ми не пройдемо й п'ятдесяти футів. Вони на гребені, ці двоє, чекають вас. У них довгі рушниці. З оптичними прицілами. "Б'юік" в півмилі вгору по дорозі. Думаю, з настанням темряви ми заведемо "Крайслер". Кивок у бік машини Донахью. “ Заведи двигун. Це відверне їх. Потім йдіть на північ через ліс до "Бьюику". Дістаньтеся до Мілтона."
  
  Визирнути назовні. Так, якби вони були на гребені пагорба — а це було логічно — вони могли б обстріляти машину мисливськими патронами. План Меррітт був непоганим.
  
  - Скільки ще залишилося до темряви? - запитав Паркер.
  
  Шоу глянув на небо, насичено-блакитне, що переходить в сіре. "Сорок-п'ятдесят хвилин".
  
  Потім він сказав: "Сядь", - і Меррітт сіл.
  
  Він подивився на свою колишню дружину, що сидить на підлозі. "А. П., як там твоя нога?" Використовуючи те, що, мабуть, було пестливим ім'ям зі старих часів.
  
  Вона не відповіла. Здавалося, вона здатна тільки дивитися на чоловіка.
  
  Шоу відповіла за неї. “Це не кровотеча. Я зробила, що могла, але я хочу, щоб її якомога скоріше доставили в лікарню".
  
  "У рюкзаку," сказав Меррітт. “ Таблетки. Знеболювальне. Я дістав їх з автомата приблизно в двох милях звідси. Він сказав мені, що в тебе потрапили.
  
  Постріл, який він чув. Була це Бі, з якою у нього сталася сутичка? І був молодий чоловік вже не з цієї землі?
  
  Шоу розстебнув блискавку на рюкзаку і витягнув пластиковий пакет, великий, хоча в ньому був лише один маленький пакетик з білими пігулками.
  
  "Оксі", - сказав Меррітт. “Справжня штука. Вкрадена з інвентарю. Вона безпечна. Ні фент, ні чого-небудь ще не домішано".
  
  Паркер сказала: “Не зараз. Якщо мені це знадобиться". Можливо, думаючи про залежність свого чоловіка.
  
  “Ні, А. П., Ти повинна бути в змозі рухатися. І рухатися швидко. Візьми одну. Ханна? Тут є вода?"
  
  Незворушний вигляд дівчини розсіявся, і вона невпевнено подивилася на Шоу, яка кивнула. Вона пройшла на кухню, налила стакан і віднесла його матері, яка прийняла таблетку, запропоновану Шоу.
  
  Він подивився на пакет побільше, покритий залишками метамфетаміну.
  
  Помітивши його погляд, Меррітт сказав: “Хлопцеві теж доставляли туди лід. Я викинув його". Він знизав плечима. "Коли-то поліцейський ..." Він оглянув Шоу. “Я бачив тебе на твоєму велосипеді в прокаті у Аллі. Я вирішив, що ти не блакитний, але, якщо розібратися, можливо, я помилявся. Ти робив це раніше. Ти коли-небудь був юристом?"
  
  Шоу не відповів. Він кивнув на рюкзак. Він запитав: "Інша зброя?"
  
  "Зразок того. Погляди чоловіків зустрілися, і Меррітт, здавалося, майже потішив його власний двозначний відповідь. "Це загорнуте в рушник".
  
  Шоу порився у торбі. Він знайшов пляшку бурбона "Булліт", щось схоже на старовинні металеві настільні годинники, їжу, паперу, одяг і, на дні, щось важке, загорнуте в махрову тканину. Він відкрив її. Мить він не рухався.
  
  Немає . . .
  
  Він тримав обгорілу металеву раму свого кольта "Пітон" з обгорілої рукояткою. Востаннє Шоу бачив зброю у багатті в мисливському будиночку на озері Тимбервулф. “ Повинно було бути твоєю, - сказав Меррітт.
  
  Шоу кивнув.
  
  "Прекрасне зброю", - продовжив Меррітт. “Я подумав, що ти не захочеш його втратити. Збройовий майстер може його полагодити. Як новенький".
  
  Шоу тепер вивчав Меррітт і розумів, що тюрма не була до нього прихильною. Він був блідий, а очі землистого кольору. Рідіють волосся доповнювали цей образ. Нещодавно він схуд. Він згорбився.
  
  Ханна говорила пошепки, не вірячи своїм вухам. "Ти застрелив її!"
  
  Відповів Колтер Шоу. "Я не думаю, що Крісті була тією, ким здавалася".
  
  Меррітт додав: “Вона була помічником шерифа округу Маршалл, це правда. Але вона працювала з ними, з тими двома, які підпалили ваш фургон".
  
  - Але, - прошепотів Паркер, - ви їх найняли...
  
  Меррітт здавався збентеженим. “Я? Звідки у тебе така ідея?"
  
  "Це виверт", - випалила Вона. Вона звернула до нього лютий погляд. "Ти вбив маминого адвоката!"
  
  “О, Девід? Він в порядку. Ну, розлючений, я не сумніваюся. Але в порядку. Він вже вийшов".
  
  “ Вийшов? - Запитав Паркер.
  
  “Я думав, він знав, де ти ховаєшся. Він не знав. Після нашої розмови я переконався в цьому. Але я не знав, чи можу йому довіряти, тому зв'язав її скотчем в підвалі однієї з старих фабрик на Мануфактурс-Роу. Я відправив листа в поліцію і його помічникові юриста, повідомивши їм, де він знаходиться. Пошта, знаєте, з маркою. Я не хотів, щоб він пішов занадто рано.
  
  “Ні, Хан. Я не заподіяв йому шкоди. Я нікому не заподіяв шкоди за останні пару днів. Несерйозно. Вистрілив в глиняний горщик твоєї подруги Дореллы".
  
  "Що?"
  
  “ Ніякої небезпеки. Просто потрібно було, щоб вона і її дробовик повернулися в будинок. І я вкрав "Б'юік" цієї жінки. Місіс Батлер. Погрожував їй, трохи налякав. Але я не заподіяв їй шкоди. Той придурок, у якого я взяв наркотики? Я вистрілив в нього, так, але тільки в ногу. Я не міг допустити, щоб він утік назад до своїх родичів. Мені потрібно було вийти на твій слід. Ймовірно, він отримав струс мозку, коли втратив свідомість і вдарився об землю. Почував себе ніяково з-за цього. Але, знову ж таки, цей хлопчик не прийняв дуже мудре рішення про кар'єрі ".
  
  Паркер, здавалося, боровся з усім цим. Намагаючись вирішити, вірити йому чи ні.
  
  Колтер Шоу був схильний до цього. Приблизно на сімдесят-вісімдесят відсотків.
  
  Холодний голос, що належав Ханне, різко запитав: "А містер Виллейн?"
  
  “Виллейн? Що щодо нього?" Блідий лоб Меррітт насупився. "О, ні ... це він?" Його плечі опустилися ще нижче.
  
  "Він мертвий," сердито сказав Паркер.
  
  "Господи Ісусе... ні, Ні..." Він подивився у бік пагорба перед хатиною. “ Вони дізналися про нього з-за мене. "Спалахнуло сум'яття. Меррітт опустив голову на руки. “ Я був таким дурним...
  
  “ Я не розумію... Нічого з цього, - сказав Паркер.
  
  Але Колтер Шоу зробив це. В кінці кінців. Він оглянув колишнього поліцейського, який безтурботно сидів у твердому дерев'яному кріслі. “Він не намагався тебе вбити. Він намагався врятувати тебе.
  
  "Це факт, сер". Меррітт посміхнувся своєї дочки. “І чим ви двоє займалися весь цей час? Грали в хованки".
  
  OceanofPDF.com
  81
  
  Що-то в тому, що мене випустили з Окружної, було неправильним з самого початку ".
  
  Але потім Меррітт замовк і глянув на свою дочку. “Ти пофарбувала їх. Твоє волосся. Вони красиві".
  
  Вона нічого не відповіла, просто озирнулася твердим поглядом, потім повернулася до спостереження.
  
  Шоу сказав: "Ви думали, що вас підставили".
  
  Він кивнув. “У цьому не було сенсу. Хорошу поведінку? Не звільняє тебе раніше, якщо тільки це не передбачено угодою про визнання вини. І звільнити ліжка? З яких це пір округу насрати на умови в чортова вулицях карцері? Звертаючись до Ханне. “ Вибач.
  
  "Озирніться навколо", - сказала дівчина. "Давайте приберемо мову зі столу".
  
  "Хтось хотів, щоб ти опинився на вулиці", - сказав Шоу.
  
  "Так, сер". Він подивився на склянку з іржавою водою, що стоїть на кавовому столику. "Можна мені?"
  
  Шоу кивнув. Чоловік випив його залпом, витер губи. Він зробив паузу і опустив голову. Шоу подумав, не знудить його. Але він стримав це відчуття. Дихайте глибоко. Повільно.
  
  “Але хто і чому? Мені в голову прийшла одна ідея. Вчора я ходив на зустріч з керівником однієї з бригад. Хлопця по імені Будинок Райан. У нас з ним угоду було кілька років тому, коли я вів справи OC. Він допоміг мені розібратися з парою дійсно поганих команд. На деякі з його угод я дивився крізь пальці. Тому вчора я заплатив йому, щоб він зробив кілька дзвінків та з'ясував, чи не надходило будь-яких спеціальних замовлень, пов'язаних зі мною.
  
  Паркер насупився, і Шоу сказав: “Він має на увазі контракти. Професійне вбивство".
  
  Меррітт продовжив: “Райан дізнався, що хтось замовив вбивство. Моє ім'я було прикріплено. Але я не міг бути метою ".
  
  Шоу сказав: “Нікого не вбити легше, ніж ув'язненого у в'язниці. Тебе б проткнули ножем у дворі, і все. Питань б не задавали".
  
  “Саме. Жертвою мала стати ти." Він дивився на Еллісон.
  
  "Я?" видихнула вона.
  
  “ Той, хто домігся мого звільнення, подбав про те, щоб у мене був мотив: я повинен був розгнівається на тебе. Вбивці обставили б це вбивство-самогубство. Я би вбив тебе, а потім себе.
  
  - Що значить "лютує"? - збитий з пантелику, Паркер запитав.
  
  “Це була інша причина, по якій я знав, що моє звільнення було фіктивним. Твій лист в комісію по звільненню, в якому ти просив їх не випускати мене, що я небезпечний ".
  
  “ Який лист? - Запитав Паркер. “ Я ніколи нічого не писав.
  
  Він знову глянув на Шоу, потім на рюкзак. Шоу кивнув, і Меррітт дістав кілька аркушів паперу. “Листи про моє звільнення. Подивися на останнє". Він простягнув їх Паркер, і вона їх перегорнула.
  
  "Це підробка," прошепотіла вона.
  
  “Я знаю. - сказав він Шоу. - Вся справа в тому, що я заподіяв біль Еллі і Ханне, був жорстоким весь наш шлюб".
  
  Паркер дивився на лист. “ Ні, ні, ні...
  
  "Я був мудаком, звичайно, але тільки останні пару років".
  
  Шоу згадала, що Паркер сказав, що їхній шлюб був добрим до стрілянини в Биконя-Хілл і його пристрасті до наркотиків і пияцтва. І що він ніколи не заподіював фізичної шкоди жодній з них.
  
  "І цей останній абзац".
  
  Паркер дочитала до кінця. Вона спохмурніла. “ Що, чорт візьми, це таке?
  
  "Там говориться, що вона знає деякі мої секрети, які я не хочу розкривати".
  
  Вона блідо розсміялася. “Секрети? Ти? Звучить так, ніби ти був замішаний у корупційних скандалах". Вона подивилася на Шоу. “Він був самим чесним поліцейським в FPD. Коли він починав, у відділі моралі, на набережній? Більше сутенерів вирушило у в'язницю за спробу дати йому хабара, ніж дівчат-заправив. О, а в той день, коли в нього стріляли? Він тільки що знайшов двадцять тисяч доларів в якості компенсації, вкрадені з фонду очищення. Заховані в схованці на будмайданчику. Він міг привласнити їх. Але перше, що він зробив, вийшовши з операційної, - розповів своєму капітанові про гроші."
  
  - І погляньте на нижню частину листа, - сказав Меррітт. Як відредаговано?
  
  Шоу побачив дві товсті рядки під ім'ям жінки.
  
  "Це не дуже відредаговано".
  
  Вона показала його. “Ви можете побачити адресу нашої орендованої квартири. Той, хто це зробив, хотів, щоб ви знали, де ми живемо".
  
  “Я повинен був піти туди відразу після того, як вийду. Не мало значення, чи збирався я попередити тебе, або вбити тебе сам, або просто провідати. Сенс був у тому, щоб доставити мене в твій орендований будинок. Спускові механізми будуть чекати. Вони зроблять свою роботу. "Він знизав плечима. “ Тоді я всього цього не знав. Все, що я знав, це: замовне вбивство, метою був ти, і я не міг довіряти поліції або кому-небудь ще. Я повинен був знайти вас обох, вивезти з міста, поки не з'ясую, хто за цим стоїть.
  
  “У мене не було твого нового номера, електронної пошти, соціальних мереж. Я ніде не міг знайти тебе в Інтернеті. Я поняття не мав, де ти. І хто був поруч, щоб допомогти мені? Марті Хармон, твоя мати? Вони не повірили жодному моєму слову.
  
  "Значить, це була брехня, яку хтось сказав Девіду: про ув'язнених, яким ти сказав, що хочеш мене вбити".
  
  "Що?" - усміхнувся він. І не став обтяжувати себе констатацією очевидного: це теж було частиною плану. Щоб підтримати твердження, що він насправді був убивцею.
  
  Меррітт відкинув назад свої рідіють світле волосся, і його обличчя змарніло. “Тоді я здійснив свою помилку. О боже, я облажався. Я знову заплатив Райану — на цей раз за те, щоб він допоміг мені знайти тебе. Він каже: "звичайно". І що цей дурень робить?
  
  Шоу сказав: “Зателефонував тим, хто стріляв, і того, хто їх найняв, і уклав угоду. Ви дали Райану знайдені вами зачіпки, і він направив їх прямо до вбивць. І коли вони знайшли зачіпку, Райан відправив її тобі.
  
  “ Абсолютно вірно. У нього не було ніяких, цитую, "контактів" в окрузі, як він мені обіцяв. Це були ті двоє. Сердитий кивок у бік Костюма і жакета, що чекали на вершині пагорба перед хатиною. “Я подумав, що ви могли б піти в жіночий притулок. Райан сказав їм. Вони пішли перевірити. Слава Богу, тебе не було ні на одному з них. Хто знає, що б вони зробили з персоналом?
  
  “І вони були тими, хто побачив селфи Хана і здогадався про мотелі. Вони сказали Райану. Він сказав мені. Я прямував туди, коли ти пішов ".
  
  Гіркота залила його обличчя. "З таким же успіхом я міг би написати триггерам безпосередньо". Потім він похитав головою. “Я знайшов ім'я Френк Виллейн і подумав, що це може бути зачіпкою. Зміг би Райан знайти адресу? Він знайшов і дав його тим двом, а також мені. Він сподівався, що убивства будуть здійснені там. Але тебе не було.
  
  Чертовски скоординований план, подумав Шоу, знову замислившись, хто стоїть за цим.
  
  Меррітт похмуро усміхнувся. “І, нарешті... нарешті, я зрозумів, що щось не так. Їм потрібно було доставити мене туди, де вони тебе вистежили — за вбивством самогубством - в Timberwolf. Але як контакти Райана дізналися, що ти там був?
  
  “Просто це здавалося неправильним. Я піднявся туди, але залишився поза увагою. Я бачив, як вони палили фургон. І я бачив, як ти втік. І відразу після цього вона дісталася туди ". Кивок у бік входу, де лежало тіло Донох'ю. “ Хлопець у костюмі вручив їй конверт. Я пішов за тобою пішки. Потім я отримав повідомлення від Райана, якусь нісенітницю про те, що тебе помітила в будиночку місцева поліція або хтось ще. Звичайно, правда полягала в тому, що вбивці знайшли тебе і сказали йому, де. Я обійшов їх і пробрався через ліс з півночі.
  
  Шоу запитав: "І немає ніяких ідей, хто уклав контракт?"
  
  “Ні. Райан сказав, що намагався, але— нісенітниця собача. Він збрехав і забрав мої гроші". Меррітт пильно подивився на свою колишню дружину. “Так чому? Навіщо комусь бажати твоєї смерті? Все, про що я міг думати, це про якийсь проект, в якому ти береш участь в HEP ".
  
  Паркер задумався. “Ну, я єдиний, хто зміг закінчити резервуар для зберігання паливних стрижнів в строк. Щоб знайти кого-то ще і ввести їх в курс справи, запуск Pocket Suns довелося б відкласти щонайменше на рік. Це може стати кінцем компанії ".
  
  У Колтера Шоу, однак, була інша теорія. Він сказав Мерритту: “Отже. Піди до Райану і запитай про контракт на надання спеціальних послуг".
  
  "Правильно".
  
  "І знову приходить звістка, що є один - і твоє ім'я додається".
  
  Він кивнув.
  
  "Але Еллісон не 'Меррітт'. Вона зберегла своє дівоче прізвище ".
  
  На мить запанувала тиша. Потім Паркер ахнула. Меррітт прошепотів: "Ханна?"
  
  Очі дівчини звузилися.
  
  Це була всього лише гіпотеза на шістдесят-шістдесят п'ять відсотків, але вона здавалася логічною.
  
  "Чому?" Запитав Меррітт.
  
  “Я не знаю. Поки немає. Може бути, ти був свідком чогось... " - Прийшла в голову думка. “Може, ти щось сфотографував. Одне з твоїх селфи. В рибальському будиночку вони спалили твій телефон і комп'ютер. Навіщо було обтяжувати себе, якщо вони не хотіли знищити твої файли?"
  
  При цій думці він збільшив ймовірність до сімдесяти п'яти відсотків.
  
  Дівчина підняла долоні. “Але, я маю на увазі, яку саме? Я зробила, мабуть, тисячі знімків".
  
  Джон Меррітт вказав на рюкзак. "Конверт?" Шоу простягнув йому.
  
  “Я знайшов це в твоїй кімнаті. Я подумав, що у них можуть бути якісь підказки про те, куди ви з матір'ю могли піти".
  
  Ханна, хоча і була явно стурбована напрямком розмови, продовжувала шукати загрози. Вона подивилася Шоу в очі, і він кивнув. Його підтримка явно сподобалася їй.
  
  Шоу допоміг Паркеру сісти на диван. Він і Меррітт сіли поруч з нею. Меррітт почав повільно гортати стопку.
  
  На знімках, Ханна, як правило, брала ті ж вирази — цинічні, сумніваються, криво усмехающиеся, сардонические. Схожі пози: схилена голова і стегна. Іноді пальці робили знаки, які дізналися б підлітки. Її одяг теж була більш-менш однаковою: шапочка для панчіх, спортивні штани і джинси, все темного відтінку. Рукавички без кінчиків пальців.
  
  Вона стояла перед автокатастрофою і зносяться будівлями, над дохлою рибою в Кеноа, похмурими зимовими пейзажами, що звалилися будівлями, протестами проти зміни клімату та рішення United Defense відмовитися від своїх планів будівництва в Феррингтоне, вуличної демонстрації з приводу ураження електрошоком чорношкірого автомобіліста розлюченими білими офіцерами, заводськими сценами, єхидними підлітками, знущаються над парою геїв, пікапом з чотирма мисливцями в ліжку з дробовиками, один з яких років п'ятдесяти кокетливо показав їй язика, п'яним, вырубившимся перед таверною.
  
  Десятки промайнули повз.
  
  "Припини," сказав Шоу.
  
  "Що це?" Запитав Паркер. "Ти щось бачиш?"
  
  Поки він дивився на селфи перед ними, виникла ще одна теорія — і якщо вона підтвердиться, то, можливо, розкриє причину попадання.
  
  А коли у тебе чого, на які часто не відстають.
  
  Шоу розглядав всі рухомі фігури, втупившись в темний стелю. Він запитав Меррітт: "Ви отримали адресу Френка Виллейна від Будинку Райана?"
  
  “Абсолютно вірно. Я знайшов робоче електронний лист, який Френк відправив тобі, А. П. Я не зміг знайти місцевий адресу. Райан знайшов ".
  
  Шоу сказав: "Тепер питання в тому, як я дізнався ім'я Френка?"
  
  Паркер і Меррітт подивилися один на одного. Вона сказала: "Маріанна, хіба ти не сказала?"
  
  “ Так, вона дала його мені. Але вона всього лише розпитувала твоїх колег про твоїх старих друзів. Ти коли-небудь розповідав кому-небудь в офісі про Френка і про те, де він жив?
  
  Вона хитає головою. “Ні. До того часу, як я поступила в HEP, наші з Френком шляхи розійшлися".
  
  І з цим шматочком інформації гіпотеза перетворилася в доказ.
  
  “ Звідки Маріанна Келлер насправді дізналася ім'я та адресу Френка? Від Будинку Райана.
  
  “ Але Маріанна працює...
  
  Шоу закінчила фразу. “За чоловіка, який замовив вбивство. Твого боса, Марті Хармона".
  
  OceanofPDF.com
  82
  
  Хармон зібрав все це воєдино — домігся твого звільнення, підробив лист від Аллі - тому що він не міг дозволити кому—небудь побачити це.
  
  Він виклав перед собою кілька селфи. Він натиснув на одне.
  
  На передньому плані була зображена Ханна, одягнена в об'ємну толстовку і шапочку-панчоху. Позаду неї був зяючий отвір заввишки близько сорока футів, ведучий в похмурий і сірий склад. Усередині стояли п'ятеро чоловіків за роботою. Візуально відмінним було те, що, хоча зображення було в основному монохромним, помаранчеві жилети безпеки співробітників виділялися яскраво і утворювали пентаграму. Це була вражаюча фотографія, добре скомпонована.
  
  Двоє робітників, здавалося, дивилися у бік дівчини. В одного було стурбований вираз обличчя.
  
  Всередині, в кузові, перебували сотні піддонів з бутильованою водою. І кілька автоцистерн.
  
  Паркер примружився і нахилився вперед, щоб краще бачити. “ Це ХЭП. Будівля три. Склад біля річки.
  
  Ханна сказала: “Я зробила це, коли залишалася після школи з мамою. Мені було нудно, тому я ходила навколо і фотографувала".
  
  "Про що ти думаєш, Коултер?" Запитав Паркер.
  
  Він знайшов ще одне селфи їх дочки. Двоє робітників у третьому корпусі простягали великий гумовий шланг від однієї з автоцистерн, припаркованих всередині схожого на печеру будівлі, до зливного отвору у підлозі.
  
  - Цей водостік веде до річки? - запитав Шоу.
  
  “ Можливо. Третій будівлі більше ста років. Велика частина водостоків веде до річки. Я думав, вони забиті. Так і повинно було бути.
  
  “Вони зараз відкриті. Це токсичні відходи. Хармон навмисно забруднює Кеноах".
  
  "Якого біса?" Запитав Меррітт.
  
  Шоу вказав на інші фотографії перед собою, селфи з тієї ж серії, що зроблені на підприємстві. Він запитав Паркера: "У вас коли-небудь була витік радіації на заводі?"
  
  "Ні, ніколи".
  
  “ Де-небудь в цьому районі? Взагалі були якісь пригоди?
  
  "Ні..." Потім вона спохмурніла. “Ну, в декількох милях на схід звідти сталася дорожня аварія. Близько шести тижнів тому. Один з наших вантажівок, везуть відпрацьовані паливні стрижні на місце поховання, пропустив поворот і...
  
  “ І пішов у річку, - сказав Шоу.
  
  “ Приплив, я думаю. Але, так. Те ж саме.
  
  “ Вгору за течією від центру міста?
  
  “Це вірно. Але радіоактивного розливу не було".
  
  "Звідки ти знаєш?"
  
  “Тому що про розлив довелося б повідомляти. Комісія з ядерного регулювання. Держава теж ".
  
  “Це не означає, що витоку не було. Це просто означає, що ніхто не повідомив про це ".
  
  "Але..." Її голос затих.
  
  Меррітт вловив суть. Колишній детектив запитав Паркера: “Як було влаштовано крах? Викликали поліцію?"
  
  “ Ніякої поліції. У цьому немає необхідності. Аварія на одній машині. Марті про все подбав сам. Паркер насупився. “ Знаєш, одна річ була дивною. Водій вантажівки? Він звільнився відразу після аварії. Переїхав на Захід."
  
  "Ні, - пробурмотів Меррітт. “ Він нікуди не переїжджав.
  
  Ханна ненадовго відволіклася від своїх обов'язків сторожа. “ Ви хочете сказати, що містер Хармон наказав його ... вбити?
  
  Її батько кивнув. “ Боюся, що так, мила.
  
  Шоу сказав: "Тепер подивися на це". Він постукав пальцем по зображенню перед собою. За Ханною на цьому знімку були піддони з хімічними бочками. На одному наборі барабанів за трафаретом були нанесені букви ki, на інших - dtpa.
  
  Шоу сказав: "Перший - це символ йодиду калію".
  
  "Боже мій," сказав Паркер. “ Але це ж...
  
  “ Протиотрута від радіаційного отруєння. Друге - диэтилентриаминпентауксусная кислота DTPA. Він зв'язується з частинками радіоактивного матеріалу в кровотоці, і вони виводяться з організму з сечею ".
  
  Погляд на Паркера. “Там був розлив, коли вантажівка впала в річку і потрапив в систему водопостачання Феррингтона. Потім Хармон навмисно забруднив річку токсинами, щоб всі, хто піддавався ризику, пили воду з пляшок, яку він їм давав, — воду, в яку було додано протиотруту. Він не міг допустити навіть натяку на витік радіації ".
  
  "Звідки ти знаєш про це?" - Запитав Меррітт.
  
  Відповіла Ганна. “Містер Шоу, типу, знає все. Його батько був фахівцем з виживання".
  
  Шоу, Рассел і Dorion пройшли сотню годин навчання роботі з токсинами і протиотрутою, включаючи радіацію. Його сестрі особливо подобалося все ядерне.
  
  Меррітт усміхнувся. "Великий благодійник міста ... Нісенітниця собача". Потім він насупився. "Але він зробив би все це, тільки щоб прикрити свою дупу?"
  
  Паркер сказав: “ядерна енергетика завжди викликає суперечки. Ми повинні все робити правильно. Найменша аварія з якими травмами? Це може призвести до закриття компанії".
  
  Тепер Ханна запитала: “Що ви думаєте, містер Шоу? Скільки часу до того, як стане досить темно, щоб йти?"
  
  Він приєднався до неї і подивився на небо. “ Двадцять хвилин.
  
  Меррітт, не зводячи очей з Паркера, сказав: “Шоу, Ханна, ви двоє дивіться в обидва, добре? Я хочу поговорити наодинці зі своєю дружиною".
  
  OceanofPDF.com
  83
  
  У вітальні мисливського будиночка, закривши двері, Еллісон Паркер повільно відкинулася на спинку дивана, який останні кілька годин був її лікарняним ліжком.
  
  Таблетка жужжала, як тихий мотор, і вона майже не відчувала болю. І не така слабка, як вона очікувала. Це був чертовски хороший наркотик, і вона могла зрозуміти, чому Джон на нього клюнув.
  
  Вона дивилася, як її колишній чоловік присунув стілець і сів навпроти неї, на той самий стілець, на те ж місце, де тільки що був Колтер Шоу.
  
  Джон Меррітт ... Чоловік, який колись був її чоловіком, чоловік, з яким вона розділила так багато.
  
  З яким вона провела радісний, енергійний і грайливий час в ліжку.
  
  З яким вона привела на світ дитину, красивого, розумного і унікального дитини.
  
  З яким вона відчайдушно боролася, щоб врятувати себе і ту саму дочку.
  
  Він зітхнув.
  
  І коли він це зробив, Паркер схилила голову набік і вдихнула. Вона намагалася не реагувати, але підозрювала, що по її обличчю пробігла ледь помітна зморщечка.
  
  Джон засміявся. “ Ти нічого не відчуваєш, чи не так?
  
  "Я ..." Вона почервоніла.
  
  “Все в порядку. Ні, я не пив з дня винесення мені вироку. І для протоколу, не сама розумна ідея з'являтися п'яним перед суддею ".
  
  Вона подивилася в бік дверей, мовчки показуючи на пляшку бурбона, яку Колтер Шоу дістав з рюкзака.
  
  “Я купив його вчора вранці. Мені потрібно було переконатися, що я зможу з ним впоратися. Навіть жодного разу не відкривав його. Самим міцним напоєм, який я пив з тих пір, як вийшов з дому, була Пепсі. Прямий, без переслідувача."
  
  Вона сказала: “Я чула про це — на зборах Ал-Анон. Люди, які були сухими, іноді брали пляшку і тримали її поруч. Щоб випробувати себе ".
  
  Він кивнув. “Ти була у Ал-Аноне. Ханна Алатин. Ти зробила це для мене".
  
  Паркер знизав плечима. “ Це тривало недовго. Для неї. Я теж.
  
  Він зітхнув. “Це не в твоїй владі, А. П. Програма спрацює, тільки якщо я піду тобі назустріч. А я і близько не підійшов". Він обережно поклав долоню на її неушкоджене стегно, немов очікуючи, що вона прибере її.
  
  Вона цього не зробила.
  
  Він сказав: “У нас не так багато часу. Потрібно дещо сказати".
  
  "Джон".
  
  "Потрібно це зробити".
  
  Це було його умоляющее "я". Зі старих часів. Смертельно серйозний і обертається навколо важливого.
  
  Але, Боже мій, він був людиною, який міг поговорити з тобою. І вислухати. Наскільки це рідкість?
  
  "Добре", - прошепотіла вона.
  
  “ Биконя-Хілл.
  
  Це було не те, чого вона чекала. Вона думала, що він розповість про її зраду в "Морському конику".
  
  Такі слова він вимовив повільно. “ Інцидент в Биконя-Хілл... Звучить як роман-трилер, чи не так?
  
  Еллісон Паркер не могла знати. Передові технології застосування напівпровідників в радіоактивних середовищах лежали на її столику біля ліжка.
  
  Він сказав: “Правда як скалка, ви так не думаєте? Так сказав мені лікар в окружній лікарні. Доктор Еванс. Хороший чоловік. Заноза. Це повинно вийти назовні так чи інакше ".
  
  Вона поняття не мала, куди він хилить. Але підбадьорливо кивнула.
  
  “Биконя Хілл ... Батько-наркоман, сім'я, заручники, барикада, зброю. Повідомляють про постріли. Ми з Денні надягаємо обладунки і заходимо всередину, на спецназ немає часу. Ми заходимо всередину, і відразу ж Денні поранений. Стрілок був у повному бронежилеті ".
  
  Джон важко дихав, неначе тільки що пробіг наввипередки. “ Сучий син все стріляє і стріляє ... Господи, кулі були всюди. Єдиним укриттям в кімнаті був цей книжковий шафа. З усіма цими книгами кулі не проникали всередину. За винятком того, що там хтось ховається. Це його дочка, вона повернулася додому з коледжу. "
  
  "Єдина жертва, яка померла". Вона відчула холодок всередині. Було все так, як вона думала?
  
  “І батько підбирається все ближче, постійно стріляючи. Повинно бути, у нього був магазин на двадцять патронів. Мені довелося сховатися. Одна куля пройшла в дюймі від мого вуха. Я чув це крізь звук пострілу. Вони долають звуковий бар'єр. Він знову цілиться і— " Його голос затремтів. “ І я знаю, що він потрапить до мене. Тому я просто схопив дочку і виштовхнув її. Я сховався за книжковою шафою. Її вдарили ".
  
  Вона згадала, що в дівчину стріляли кілька разів.
  
  "О, Джон... "
  
  Його бліде обличчя перетворилося на маску, можливо, це було саме болісне вираз, який вона коли-небудь бачила на ньому. Навіть гірше, ніж 15 листопада, коли його вивели в наручниках.
  
  Потім, нарешті, настає пауза. Він перезаряджає зброю. Я швидко виходжу і укладаю його. Я знаю, що він мертвий. Я викликаю медиків і намагаюся допомогти дівчині. Але ... "
  
  Шість пострілів, думав Паркер. Що він міг зробити?
  
  “Вона померла не відразу, А. П. Вона дивилася на мене в замішанні, як ніби поставила мені важливе питання і чекала відповіді. А потім її не стало ".
  
  В його очах з'явилися сльози. Вона поклала свою руку на його.
  
  "Але твоя нога... Про... "
  
  Він кивнув. Витер обличчя. “Я надів рукавички, закінчив перезаряджати пістолет злочинця і потрапив собі в бронежилет, а потім всадив кулю в стегно. Зроби так, щоб це було правдою. Я ліг перед Денні, ніби мене вдарили, прикриваючи його".
  
  "Джон... "
  
  “Я вбив її, А. П. Я сказав собі, що зробив це, тому що він перестане стріляти, коли побачить власну дочку. Дай мені шанс роздобути її. Але це була нісенітниця собача. З таким же успіхом я міг би використовувати проти неї свою зброю. Я повинен був сісти за вбивство другого ступеня або ненавмисне вбивство при обтяжуючих обставинах. Але ні, в підсумку я став Героєм Биконя-Хілла. Церемонія, статті, погляди, коли я входив в ділянку ... Чим більше в них було обожнювання, тим сильніше це ранило мене ".
  
  “Так це була та біль, яку ти намагався зупинити. Наркотики, випивка".
  
  “О, нога? Це нічого не значило". Він глянув на неї. “Ти дізнаєшся це через пару тижнів. Ні, це питання мені поставили очі дівчини. Я бачив її всюди. Я лежав в нашій ліжку, гуляв по вулиці, проходив фізіотерапію, вів машину . . . робив що завгодно. Ліки притупляли це. Після цього випивка. Але вона продовжувала повертатися.
  
  “Половину разів я приходив додому п'яний? Я ходив на її могилу в Форест-Лоун. Я купував пляшку перед відходом і допивав її там чи по дорозі додому ".
  
  Паркер насупився. “ П'ятнадцятого листопада. Річниця Биконя-Хілл.
  
  Він кивнув.
  
  Вона торкнулася його голови збоку, волосся над лівим вухом. Це було місце, куди вона опускала обличчя, коли вони займалися любов'ю, зв'язок, яку вона знаходила дуже втішною і, коли наставав момент, наелектризованої.
  
  Те, що його мучило, не було психозом. Це було почуття провини.
  
  "Ти цього не планував", - прошепотіла вона.
  
  "Я зробив свій вибір".
  
  - А ти? Дай інженеру сказати пару слів.
  
  Він подивився їй в очі.
  
  “Це була дія, реакція. Ви берете гарячу сковороду, відступаєте і натиснете своєї дитини по носі. Ні за які гроші на світі ви б не завдали їй шкоди. Але це сталося. Ти робиш все автоматично, щоб вижити ".
  
  Потім її голова опустилася, і вона відчула сльози. Вона прошепотіла: “Я зробила те ж саме. Я послала тебе до в'язниці".
  
  “ Щоб врятувати себе і Хана. "Він похитав головою. “ Хіба ми не пара, Ей Пі?
  
  "Ханна підозрює, що це зробив я".
  
  “ Про, її батько не може зробити нічого поганого в її очах?
  
  Потім вираз його обличчя змінилося, і в порядку денному з'явився ще один пункт.
  
  “Ти помітив що небудь про моє дивовижному кольорі особи? У мене не дуже сильний загар".
  
  Вона розсміялася. “ Ти провів у в'язниці майже рік, Джон.
  
  "Я б все ще виглядала так, якби засмагала на Багамах".
  
  Він продемонстрував кілька колотих ран на своїй руці.
  
  Вона спохмурніла.
  
  "Хіміотерапія".
  
  Вона втупилася на сліди від уколів. “ О, Джон, ні!
  
  “Дізнався близько двох місяців тому. Схоже, він був зі мною деякий час. Я знав, що погано себе почуваю, але у них не найкращі лікарі в окрузі. У них був хороший психіатр, але терапевт був дитиною. Лікував зеків заради практики. Вчора у мене був сеанс в медичному центрі округу Тревор. Потім пішов в свій номер в мотелі, і мене вирвало, як ніби я був п'яний. Тільки на цей раз я був тверезий, так що міг насолодитися цим прекрасним досвідом в повній мірі ".
  
  Вона збиралася запитати про прогнозі, який завжди вважала негарним словом, що підходить тільки для професіоналів-медиків, але не для тих, кого ми любили.
  
  Але їй і не треба було. Він би зрозумів, що це наступний логічний питання. Він сказав: “Виглядає не надто добре. Знаєш, вони не говорять тобі точно. Але у мене ще залишилося трохи часу."Усмішка. Потім він різко сказав: “Годі про це, А. П. Прямо зараз у нас є робота. Давайте приступимо до неї".
  
  Він повернув свою руку і потиснув її долоню до долоні, допомагаючи їй встати.
  
  OceanofPDF.com
  84
  
  - Досить темно, - сказав Коултер Шоу.
  
  Всі четверо були у вітальні. Шоу і Ханна дивились у вікна. Він нічого не бачив про Близнюках. Дівчина підтвердила, що вона теж.
  
  "А Хан", - сказав Меррітт своєї дочки. "Я дещо приніс для тебе".
  
  Невідповідність було майже кумедним. Чоловік говорив так, немов тільки що прийшов на вечірку з подарунком для іменинниці.
  
  Він взяв рюкзак. “У нас у в'язниці була майстерня по обробці металу. Для реабілітації. Іноді хто-небудь намагався зробити арбалет або ніж, але те, що ми повинні були зробити, були вішалки для одягу і скребки для черевиків. Ви пам'ятаєте наш проект? Над яким ми працювали, коли я пішов — тієї ночі у листопаді?
  
  “Для класу. Ми повинні були зробити щось історичне. Щось, пов'язане з Феррингтоном ".
  
  "Я сказав, що повернуся, і ми закінчимо це". Він клацнув язиком. "І ми знаємо, чим це закінчилося".
  
  Вона кивнула з серйозним виразом обличчя.
  
  "Ну, ось воно".
  
  Він витягнув годинник, які Шоу бачив раніше, коли обшукував сумку.
  
  Ханна буквально вражена, дивлячись на цю штуковину. Вона прошепотіла: "Водяні годинники".
  
  Шоу раніше не звертав уваги, але тепер побачив, що це точне відтворення того, що він бачив на будівлі Карнегі поруч з Кеноахом.
  
  Єдина відмінність полягала в тому, що руки не були в позі ангельських крил.
  
  “Це дійсно працює. Вода капає звідси". Він постукав по резервуару у верхній частині. “І повертає шестерні. Ймовірно, не хотілося б керувати залізницями згідно з цим або складати розклад авіалайнерів, але це досить точно. Я спробував це."
  
  Вона обняла його. “Це так здорово! Захопи це з собою". І простягнула йому.
  
  Меррітт відійшов від дівчини. "Ти тримай це".
  
  Вона спохмурніла. “ Але...
  
  Він сказав: "Ви всі йдіть першими". Він взяв ключі від машини помічника шерифа і передав Шоу "Б'юік". “У півмилі вгору по дорозі, праворуч. Я тицьнув її носом у ялівець і форзицію.
  
  "Ні, таточку, ходімо з нами!"
  
  Меррітт сказав: “Ми повинні діяти розумно. Обдури їх. Ти підеш пішки через ліс. Я заведу машину, буду водити її туди-сюди, ніби вона застрягла. Ти поїдь в Мілтон та відправ туди кавалерію.
  
  "Джон, ні!" Сказав Паркер.
  
  “Все буде добре. Коли я вчора виходив з в'язниці, цей охоронець сказав, що я щаслива людина. Ну, він висловився трохи по-іншому. Але він сказав 'щасливчик'. І я такий. Найщасливіша людина у світі. Він кинув погляд на свою дочку. "Гей, Хан, підійди сюди на хвилинку".
  
  Меррітт відійшов у кут, і Ханна приєдналася до нього. Він нахилився, наблизивши губи до вуха дочки. Він щось прошепотів. Коли він це зробив, її обличчя застигло. Потім він відступив назад і подивився на неї з виразом непевності на лиці. Через мить вона обняла його і теж прошепотіла слова, які також не були чутні Шоу і Паркеру.
  
  Меррітт приєднався до Шоу, і вони роздали зброю. Шоу взяв "Глок", Меррітт - дробовик, а сам поклав револьвери і додаткові патрони в рюкзак, який перекинув через плече.
  
  Чоловіки потиснули один одному руки.
  
  Меррітт підійшов до своєї колишньої дружини, обійняв її і поцілував у щоку.
  
  "Тато, будь ласка..." Ханна спробувала ще раз.
  
  “ Все добре, Хан. "Він розсміявся. “ Їх всього двоє. Проти мене? У них немає ні єдиного шансу.
  
  OceanofPDF.com
  85
  
  Лежачи на галявині на пагорбі, звідки відкривався вид на хатину, Молл ворожила, скільки часу пройде, поки прибуде підкріплення. Ще три людини, ще три гармати.
  
  Він оглянув місце події, дуло довгого Вінчестера, пістолета, який він любив, як рідного, рухався взад-вперед, поки він оглядав ганок. Місяць висіла низько, розрізана навпіл, але давала трохи світла. Достатньо, щоб знімати.
  
  Погляд вниз. Його телефон показував час, але сигналу раніше не було. Це ненадовго. Марті Хармон сказав йому, що електрика на місцевій вежі стільникового зв'язку може бути відключено тільки на такий строк.
  
  Він поклав пістолет на мішок з піском, який використовував для відпочинку при стрільбі, і розпорошив бенадріл на руки і шию.
  
  Він знову оглянув будинок, машину Крісті, її тіло ...
  
  Позаду нього хруснула гілка. Він обернувся, тримаючи пістолет напоготові.
  
  Люди, яких Хармон послав допомогти закінчити роботу.
  
  Десмонд повів їх від того місця, де вони припаркувалися, поруч з "Транзитом", по найближчій лесовозной дорозі. Поряд з його напарником стояв огрядний рудоволосий чоловік років п'ятдесяти, а позаду - двоє чоловіків, яким на вигляд було під тридцять. Всі вони були одягнені у темний одяг, куртки і брюки в стилі чінос, полегшене тактичне спорядження. Ті, що молодші, несли довгі сірі пластикові валізи.
  
  Молл знав Домініка Райана багато років. Цей чоловік кілька разів наймав його і Десмонда виготовити кілька тіл і позбутися від них. І він також найняв їх, щоб позбутися від тіл, які люди Райана зробили самі.
  
  Божевілля, ця нинішня робота: Хармон наймає Молл і Десмонда вбити дівчину — разом з її матір'ю і самим Мерриттом, обставляючи це як вбивство з помсти-самогубство. Потім, як грім серед ясного неба, Меррітт платить Райану, щоб той з'ясував, чи мало місце відкрите напад. Райан вхопився за цей шанс і подзвонив Молл, яка звела Райана та Хармона разом. Це стало спільним підприємством, як і повинно було бути, тому що дружина і дитина втекли. Чотиригодинна робота перетворилася в цей бардак.
  
  Молл встала і оглянула молодих колег. У кістлявою пари були глузливі особи, навіть коли вони не сміялися, і Молл могла уявити, як їм не терпілося побити людей за прострочення виплат vig і грошей на захист.
  
  Молл знову подумала про ірландських повстанців у минулому житті.
  
  "Схід місяця". Ах, це була пісня.
  
  Молл і Хармон вирішили, що, оскільки вигадка про вбивство і самогубство більше не спрацює, вони створять новий сценарій: вбивство сім'ї буде виглядати як помста за одне з минулих справ Меррітт. Може бути, одна з тих бандитських угруповань, може бути, один з корумпованих чиновників округу, яких він скинув. Райан знайде яких-небудь конфіденційних інформаторів, які розкажуть правду. Може бути, у кого-небудь з ірландських хлопців була травичка, і вони посадили б її тут. Показувати пальцями на ямайців. Шоу теж помре.
  
  До світанку . . .
  
  Райан не представив худих чоловіків, які були з ним, але кивнув їм в бік, коли підійшов до Моллу, присів навпочіпки у своєму снайперському гнізді і оглянув хатину.
  
  "Вони там?" Запитав Райан.
  
  "Це вірно".
  
  "Хто?"
  
  “ Меррітт, його колишня дівчина. І мотоцикліст.
  
  “ Думки? - Запитав Райан.
  
  Десмонд сказав: “У Меррітт десь є машина, але вона не може бути так близько, і я не думаю, що вони підуть до неї пішки. Один з них поранений. Ми бачили свіжу кров ".
  
  "Який з них?"
  
  Молл сказала: “Жінка, я думаю. Отже. Вони спробують забрати машину Крісті".
  
  "Де вона?" - запитав я.
  
  "Хіба ти не бачиш?" Запитала Молл, раптово розлютившись.
  
  Примружившись і оглянувши місцевість, Райан хмикнув, коли помітив її тіло. “Чорт. Вона була гарна. Вона підвозила мене на пару завдань і втратила звіти про розслідування в офісі шерифа. Це відстій."
  
  Так і було. Тим більше, що кілька разів вона залишалася на ніч у будинку Молл. Це було після Хлої і до Джин. Її більше цікавила штучна меблі, ніж секс, але це більш або менш відносилося і до самого Моллу. Він сказав, що намалює для неї картину, але так і не зібрався з духом.
  
  Двоє хлопців дістали з ящиків Bushmaster M4 — короткі чорні штурмові гвинтівки. Вони пройшли через ритуал заряджання. Молл ніколи не розуміла етикетку і прикріплена до неї тавро. "Напад". Вони нічим не відрізнялися від будь-якої іншої напівавтоматичної гвинтівки — одне натискання пальцем, один постріл. Оленеві було абсолютно все одно, чи потрапить у нього куля з страхітливого на вигляд солдатського рушниці або елегантного мисливської рушниці з горіховим прикладом і воронованим стовбуром і ствольною коробкою з гравіюванням.
  
  Хоча, зі свого боку, він ніколи не став би володіти нічим, крім останнього, як Вінчестером, який він стискав зараз.
  
  Один глузливий хлопчик, самий худий, сказав: “Я стрілок. Хочеш, я вийму шину?"
  
  Молл сказала з відтінком роздратування: “Як ви думаєте, може бути, краще почекати, поки вони всі опиняться усередині машини? Або ви хочете, щоб викопати їх з салону?"
  
  Хлопець нічого не сказав, не виглядаючи скривдженим, і Молл припустила, що це корисна якість - уміти приймати власну тупість.
  
  Інший насмішник запитав: "Що такого наробила ця дівчина, що Хармон хоче, щоб вона пішла?"
  
  "Не знаю". Коли Марті Хармон найняв його і Десмонда для спеціальних служб, генеральний директор не поділився. Молл згодна.
  
  Він сказав новачкам: “Вони думають, що нас тільки двоє. Поняття не маю, що нас п'ятеро, і що у нас є такі". Кивок у бік M4. “Вони залишать машину в темряві і вырулят на під'їзну доріжку так швидко, як тільки зможуть. Вони подумають, що у нас буде час зробити, може бути, два-три постріли, а потім вони поїдуть ".
  
  “ Але коли вони доберуться до цього місця, — сказав Десмонд. - Він вказав на ділянку бруду і трави в кінці парковки. З цього місця з гребеня відкривався безперешкодний вид. "—ми відкриємося".
  
  "Хороша зона поразки", - схвально сказав покараний насмішник, як ніби він витратив багато часу на роздуми про подібні речі.
  
  Десмонд повів двох молодих людей вниз по схилу і розташував їх так, щоб їм було добре видно просіка.
  
  Райан знову примружився. “ У кабіні нічого не видно.
  
  Дозволивши собі напружитися, Молл сказав: “Ми дізнаємося. Коли почуємо двигун".
  
  Який як раз в цей момент пробудився до життя.
  
  OceanofPDF.com
  86
  
  Коли Джон Меррітт завів седан помічника шерифа, Колтер Шоу виліз з бокового вікна кабіни і стрибнув у кущі під підвіконням. Він оглянув пейзаж, поводячи "глок" двома руками справа наліво і назад.
  
  "Чисто," прошепотів він, потім прибрав пістолет, простягнув руку і допоміг Еллісон Паркер вийти і лягти на землю. Вона ні крапельки не скривилася. Ліки, від яких Джон визволив педофіла, робили свою справу.
  
  Ханна вилізла слідом за матір'ю, не потребуючи сторонньої допомоги. Вона взяла з собою цегляний боло, яким Шоу була на дев'яносто п'ять відсотків впевнена, що їй ніколи не буде можливості скористатися. З нею також були водяні годинники. Вона відверто відкинула пропозицію Шоу залишити це позаду.
  
  Тепер всі троє рушили на північ, у зарості чагарнику і лісу - в основному сосни і болиголов, — які заповнювали ділянка між озером і дорогою, що йде паралельно воді. Праворуч, за зарослої під'їзною доріжкою, місцевість круто піднімалася до пагорбів, де Близнюки чекали зі своїми довгими рушницями.
  
  Вони були приблизно в п'ятдесяти метрах від місця своєї втечі, коли до них долинув звук сильно ревіння двигуна. За цим послідував звук прокручуваних шин. А потім почувся скрегіт металу, коли Меррітт наїхав на валун, неначе не бачив цього. Двигун заревів, і розлетілося ще більше бруду. Підвісити машину і підняти шум, щоб звільнити її, було хорошою ідеєю.
  
  Ханна обернулася і подивилася назад, уповільнюючи крок. В сутінках вираз її обличчя було погано видно. Була вона стривожена? Горда? Стурбована?
  
  Шоу торкнувся її плеча і кивнув. Вона знову зосередилася на їх шляху. І про допомогу своїй матері, яка, можливо, на даний момент у значній мірі не відчувала болю, але була схильна спотикатися в своєму опиоидном тумані.
  
  У вісімдесяти-дев'яноста ярдах від хатини по праву сторону дороги височіла густа зелена огорожа. Ніхто на пагорбі не зміг би їх побачити, і Шоу направив інших на саму дорогу, де вони могли краще розігнатися.
  
  Клацання. Ще один.
  
  Як солдат на мушці, Шоу підняв руку, і вони зупинилися. Хоча снайпер з пагорба не зміг би ціль в них, один з Близнюків міг запідозрити подібну розв'язку і спуститися сюди, щоб подивитися.
  
  Шоу озирнувся, вдивляючись у темряву. Знову тримаючи пістолет двома руками, він обмацав землю. Візуальної загрози не було. Він почув: вітер, шелест ранніх осінніх листків, тріск гілок.
  
  Ще один клацання.
  
  Потім повз проковылял непроханий гість: бобер, який привів їх до хатини, або, можливо, його пара або брат.
  
  Кинувши роздратований погляд у бік людей, воно зашагало далі.
  
  Шоу зловив погляд Ханни, і вони обмінялися посмішкою, потім продовжили шлях по зарослій дорозі, яка обіцяла, принаймні, надію на безпеку.
  
  OceanofPDF.com
  87
  
  Піднявшись на гребінь, чоловіки подивилися вниз, на скрегіт і ревіння двигуна, коли ті, хто знаходився на стоянці внизу, намагалися зрушити машину з місця, де вона була викинута на камінь.
  
  Молл вибрався зі свого гнізда і приєднався до Райану. Разом вони попрямували до дерев прямо над машиною.
  
  "Чорт візьми," пробурмотів Райан. - Вони що, не спланували все заздалегідь? Знали, де каміння? У нас немає шансів.
  
  Молл кивнула. Він хотів витягнути спрей і нанести на руки і шию. Але Райан розцінить це як ознака слабкості. Пізніше.
  
  Тепер почувся звук зсувного машини: вперед, задній хід, вперед, задній хід. Через мить Молл почула звук, схожий на скрип домкрата. Звільнити машину таким чином було непросто — майданчик для парковки була брудною і глинистої, і інструмент просів би під вагою великої машини. Але це могло б підняти передню частину достатньо високо, щоб відкотити її назад від каменя.
  
  Давай. Зроби це.
  
  Молл почула голос знизу, пошепки вимовив: "Не працює".
  
  Райан сказав: "Це Меррітт". Через мить: “Нам треба покінчити з цим. Ми почекаємо кілька хвилин, а потім рушимо далі".
  
  "Я не хочу цього робити", - прошепотіла Молл з поганим передчуттям.
  
  "А який у нас є вибір, вони не можуть звільнити цю чортову штуку?"
  
  Молл глибоко вдихнула, вдихаючи запах деревної кори і бруду, а також аромат пелюсток, блискучих вдень і безбарвних зараз. Незабаром всі аромати будуть приховані за хімічним запахом горілого бездимного пороху.
  
  Що це були за кілька днів!
  
  "Бачиш що-небудь?" - крикнув один з людей Райана.
  
  "Тихо," пошепки обірвала Молл. Ви не повідомили оленеві про своє місцезнаходження; навіщо це робити, якщо вашою здобиччю були озброєні люди?
  
  Райан подивився в його бік, піднявши брови. Це було свого роду вибаченням за безпечність його підлеглого. Молл подумала, чи не родичі обидва підлітка.
  
  Машина Крісті все ще працювала на холостому ходу, але домкрат тепер мовчав.
  
  Невже вони відмовилися від цього—
  
  Найслабший тріскіт позаду них. Він глянув на Райана, який насупився. Їх погляди зустрілися, і вони повернулися.
  
  Світло майже повністю зник, але не було видно зниклого Джона Меррітт, який тримав рушницю, твердо націлений на них двох. Голова чоловіка була злегка нахилена, і на його обличчі, можливо, відбилося здивування. Звичайно: він не очікував побачити інших стрільців, не кажучи вже про самому Будинку Райані.
  
  Значить, машина була відволікаючим маневром.
  
  Може бути, під'їхав Мотоцикліст з іншого боку і цілився в самого далекого глузливого хлопчика.
  
  Чорт візьми ...
  
  Протистояння.
  
  Тепер піде вимогу скласти зброю. Почнуться переговори, щоб знайти який-небудь спосіб дозволити тим, хто знаходиться в хатині, піти неушкодженими.
  
  У Джона Меррітт, однак, було інше рішення. Спокійним голосом, не пошепки, він сказав Райану: “Я тільки що думав про тебе, Будинок. Що немає гіршого гріха, ніж зрада.
  
  Потім вистрілив з дробовика йому в горло.
  
  Діставши ще один снаряд, він направив дуло на залите кров'ю обличчя Молл.
  
  OceanofPDF.com
  88
  
  Його план був би гарний, коли б, як він сказав своїй дочці, єдиними противниками були двоє спускових гачків.
  
  Джон Меррітт припустив, що йому слід було здогадатися, що вони привернуть більше людей. Хоча він ніколи б не припустив, що одним з них виявиться снейк Домінік Райан.
  
  Після того, як він застрелив боса мафії, з гребеня пагорба негайно відкрився у відповідь вогонь, і Мерритту довелося швидко пригнутися, втративши шанс укласти здорованя в чорному костюмі. Він кинувся в кущі поруч з тілом Райана, і, хоча Меррітт вистрілив, заряд куль пройшов повз.
  
  Він ковзав, перевертався і біг, потім ще трохи скотився з пагорба, а коли опинився на рівному місці, поповз назад до машини.
  
  Там, присівши навпочіпки біля водійських дверцят, він оцінив ситуацію. У нього було вісімнадцять патронів для дробовика. У револьвері твікера було шість в барабані. В іншому пістолеті — те, який він купив у людини Райана, — було п'ять патронів, а у нього самого було п'ятнадцять пістолетів 38 - го калібру, які чоловік "великодушно" віддав безкоштовно.
  
  Звичайно, битися з ворогом у лісі в темряві? Що ж, очевидно, що розсіює рушницю було кращим інструментом для цієї роботи.
  
  Він усміхнувся, подумавши: "Хіба я не кажу як ветеран бойових дій?" І все ж за всю свою кар'єру офіцера поліції, навіть в суворих умовах Феррингтона, він стріляв з своєї зброї всього два рази.
  
  Не рахуючи Биконя-Хілл.
  
  Вони перегруповувалися на вершині пагорба, намагаючись придумати кращий спосіб напасти на нього — ну, на них, оскільки, схоже, Еллісон, Ханна і Шоу не попередили нікого з них про результат.
  
  Тут вони могли легко обійти його з флангу. Тому він відкрив двері, ввімкнув верхнє світло і, залишаючись внизу, вручну натиснув на акселератор, тепер машина перебувала в нейтральному положенні.
  
  Поки вся увага була прикута до седану, Мерріт поспішив назад у хатину з дробовиком в одній руці, рюкзаком в інший, пістолети заткнуті за пояс, як у праведного пірата. Він обережно пройшов через парадні двері. Цей маневр, викликав ще одну спалах болю, що розлилася по її тілу в місцях, пошкоджених гумовими кулями. І ще одне: від шраму від кульового отвору, в тому місці, де він застрелився. Затверділий коло плоті час від часу пульсував. Іноді йому здавалося, що це Божий спосіб нагадати йому про його гріх.
  
  Він закрив двері і підсунув стілець під ручку.
  
  Всередині хатини тепер було майже зовсім темно, але він пам'ятав розташування кожного вікна і задніх дверей.
  
  Він виглянув назовні. Йому здалося, що він побачив якісь фігури, обережно рухаються через ліс до машини.
  
  Поки не варто брати дробинки дванадцятого калібру.
  
  Меррітт поліз у рюкзак і дістав бурбон. Він витріщився на нього. Потім, розсміявшись, він зірвав пластикову пробку, відкоркував пляшку і зробив ковток, насправді закашлявшись, зовсім як в той раз, коли вперше вкрав трохи батьківського бурбона, сподіваючись, що різь в роті полегшить біль від рубців на сідницях.
  
  Ще вип'ємо.
  
  Другий ковток пройшов більш гладко.
  
  Стискаючи дробовик, виглядаю у праве переднє вікно в пошуках мети.
  
  Де вони були?
  
  У вікно вривався вітерець, запашний якимись травами. Він дізнався дещо про садівництві, допомагаючи дочки на біології. Вони з Ханною збиралися почати ще один проект. Водяні годинники були для історії. Новий буде присвячено біології: гидропонному садівництву.
  
  Ще один ковток.
  
  І ще один-після цього.
  
  "Невже дев'ятнадцять?" Потім доктор Еванс дивиться на годинник, які не Водяні; ці стрілки ніколи не перестають рухатися. А потім знову на Меррітт. “Ах, але я бачу, що наш час вийшло, Джон. Тримайся за це спогад. Можливо, його варто досліджувати".
  
  Не роздумуючи, Меррітт ламається, як натягнута дріт. Він швидко схоплюється, хапає свій стілець і жбурляє його в стіну. Він кидається вперед, перебуваючи в межах досяжності доктора, і нахиляється до нього, гукаючи: "Пішов ти, пішов ти, пішов ти!"
  
  І Джон Меррітт розуміє, що він ось-ось дізнається, що станеться, коли натиснуть на тривожну кнопку.
  
  Але цей чоловік не кличе на допомогу.
  
  Доктор Бутерброд з тунцем насправді посміхається. “Але сьогодні ми не збираємося турбуватися про годинник. Давай продовжимо. Ти не проти?"
  
  Важко дихаючи, Джон пильно дивиться на нього.
  
  Доктор Еванс підходить до покинутого крісла, піднімає його і ставить на місце. Він жестом пропонує пацієнту сісти.
  
  Він так і робить.
  
  “Є відомий психіатр. У нього була теорія, яка мені подобається. Він сказав, що у кожного є первинна роз'єднаність. Він має на увазі постійну суттєву проблему. Більша частина нашого нещастя виникає з цього. Ми спілкуємося вже кілька місяців. Ти розумний, справедливий, відповідальний . . . Але у тебе, як і у всіх інших, первинна роз'єднаність. Твоя залежність ".
  
  “ Випивка, звичайно, ну...
  
  - Ні, не з-за випивки.
  
  Це повністю привертає увагу Джона.
  
  “ Ви були офіцером поліції. Ви ведете справи про наркотики?
  
  “Так. Іноді."
  
  "Тоді ти знаєш про прекурсоре".
  
  "Хімічні речовини, що використовуються на ранніх стадіях готування ліків".
  
  “У тебе теж є попередник. Алкоголь. Ти не залежиш від цього. Ти залежний від того, що готується в алкоголі ".
  
  "Що саме?"
  
  "Гнів".
  
  Джон видає один із своїх невеселих смішків. “Я залежний від гніву? Що це значить?"
  
  “Ми залежні від поведінки, яка позбавляє нас почуття ніяковості, депресії, занепокоєння. Вихлюпування робить це за вас. Але ти стримуєшся, це накопичується, накопичується ... І ти починаєш пити. Тоді руйнуються бар'єри.
  
  “Тепер, коли ми це знаємо, ми повинні подивитися, звідки береться гнів. Для відповіді потрібно деякий час. Твій батько має до цього якесь відношення. Пояс? У дев'ятнадцять років? Тому що ви працювали понаднормово? Його реакція, його поведінка були недопустимими. Ви були в люті ... Але нічого не сказали ".
  
  "Ні".
  
  “ Тому що ти боялася, що він піде від тебе.
  
  Джон нічого не говорить.
  
  “Я думаю, це правда. І є про що подумати. Але це тільки частина твого розриву. Я досить багато думав про це ".
  
  Відповідаючи на наполегливий питання: доктор - одержимий борець за своїх пацієнтів-ув'язнених, а не похмура домогосподарка-мрійниця наяву.
  
  “Я переглянув ваше досьє поліції. Жодної дисциплінарної проблеми за всю вашу кар'єру. Ніяких скарг громадян. Жодної ".
  
  Якась мешканка будинку 8248 за Хоумвуду в Биконя-Хілл могла б висловити свою думку з цього приводу, але вона більше не в змозі заповнювати документи.
  
  “Ви бачили жахливі речі на своїй роботі і не могли відреагувати. Насильство, вбивства, хижаки, жорстокість, вірно?"
  
  Знизування плечима.
  
  “ Розкажи мені про деяких.
  
  "З тих справ?"
  
  Він киває.
  
  З чого почати?
  
  “Батько з Монро-стріт, який зґвалтував свою доньку. Чоловік з Прескотт-стріт, на якого я надів наручники, на костяшках пальців все ще виднілася кров його дружини. Бізнесмен, який керував автомобілем у нетверезому стані, коли йому було 2.0 року, збив літню жінку в двадцяти ярдів посередині Ферріс-стріт. Судмедексперт сказав, що вона була мертва до того, як впала на землю. Мати з обпаленим сигаретою дитиною у відділенні невідкладної допомоги клянеться мені, що дочка зробила це сама ". Його голос починає тремтіти, і, клянуся Богом, так, тепер він відчуває гнів. "І ці придурки — підозрювані — приходять в суд і кажуть:" О, вибачте, це не моя вина, що ви не розумієте".
  
  Він вдихає, щоб стримати лють. “ Кажуть, до цього звикаєш. Немає. Ніколи, ніколи, ніколи, тільки не для мене. Я був в ударі весь цей час, від місця події до арешту та подачі заяви в суд ".
  
  “І ти впорався з цим так, як повинен був. Професійний. Але це означало, що ти все це прибрав. І от воно сидить. Ця лють. Просто чекаю, коли ти вип'єш, щоб це могло зникнути ".
  
  Джон видає перший за весь час сміх, який не є саркастичним або фальшивим. “Ти це спланував. Наш час-вийшло".
  
  Доктор Еванс посміхається. “Я повинен був це побачити. Повинен був побачити, як ти злишся. Перші пару раз це не спрацювало — коли я сказав, що наш час вичерпано в критичний момент. І коли я продовжував дивитися у вікно, ніби загубився в озоні. Ну, нарешті-то ти здувся. І я добре розглянув динаміку твого гніву. І там, звідки це взялося, є ще дещо, що набагато більше ".
  
  Джон нахиляється вперед, важко дихаючи. Він втомився, і у нього все болить. Останнім часом він погано себе почуває. Інцидент зі стільцем, фізично незначний, виснажив його. Він хворий? Він зареєструється в Медустанові пізніше.
  
  Доктор продовжує. “Тепер дещо ще, що я помітив. У вас не було проблем з алкоголем всю вашу життя. Це сталося досить недавно. За останні кілька років відбулося щось, що погіршило ситуацію. Набагато гірше.
  
  Ах, перехрестя прицілу, выискивающее Правду, як снайпер на полі бою.
  
  І Джон каже: "Може бути".
  
  Він думає, що точки з'єдналися. Правда - вбивство дочки наркомана. Потім пияцтво, все більше і більше. Потім гнів виливається назовні.
  
  І затоплює його життя, змітаючи дружину, дочку і професію.
  
  Доктор дивиться на нього з непохитним терпінням.
  
  Але Джон Меррітт не готовий розкрити таємницю про те, що він убивця, що людина, який замінив своє життя життям тієї дівчини в бунгало на Биконя-Хілл.
  
  Поки немає.
  
  Доктор, здається, розуміє, що це буде розмова в інший раз. Можливо, з ним, можливо, з кимось ще. Чоловік, здається, задоволений тим, що вони досягли того, чого досягли.
  
  Він оглядає Джона з ніг до голови. "Я навіть не думаю, що тобі подобається смак лікеру".
  
  "Ти знаєш, я ніколи цього не робив".
  
  Нотатки заносяться в планшет.
  
  “ Що ми дізналися сьогодні, Джон? - запитав я.
  
  "Якщо я, блядь, вип'ю, я чертовски разозлюсь".
  
  Доктор посміхається. "У моєму довіднику психіатра це не виразилося б краще".
  
  Проте в даний конкретний момент, в цій глухої халабуди, якій невдовзі належало стати прицілом смертоносного тіра, був саме підходящий час, щоб, чорт візьми, випити.
  
  Що він зараз і зробив знову.
  
  Ні, йому не подобався смак, але ворог наближався.
  
  І йому потрібно було бути наповненим люттю, а не розумом.
  
  Він примружився в ніч, помітивши, що поруч з машиною помічника шерифа пишні зарості чагарнику, які хвилину тому не ворушилися, тепер заворушилися.
  
  Джон Мерріт навів на нього дробовик і повільно натиснув на спусковий гачок.
  
  OceanofPDF.com
  89
  
  Вся ця стрілянина!" - Сказала Еллісон Паркер.
  
  "Мам, ш-ш-ш", - сказала Ханна, як раз в той момент, коли Шоу підніс палець до губ.
  
  Він вказав їм на дорогу. Він вважав, що нарахував чотири різних види зброї, у додаток до дробовику з характерним звуком. Отже, Марті Хармон, очевидно, викликав додаткове зброю. Шоу не думав, що це можливо, враховуючи перебої в роботі стільникового зв'язку, але, можливо, Піджак або Костюм заїхав в іншу зону і покликав на допомогу.
  
  І де зараз Джон Меррітт, та як він справляється з цією вогневої міццю?
  
  Немов у відповідь, у стрільбі настало затишшя.
  
  Потім ще два пістолетні постріли.
  
  І тиша.
  
  Ще сотню ярдів, і вони були у "Бьюїк". Колтер Шоу швидко очистив його і навколишні хащі. Він повернувся і прикривав Паркера і Ханну, поки вони йшли до машини. Вони сіли на заднє сидіння. Перш ніж завести двигун, Шоу включив допоміжну функцію, і коли приладова панель ожила, він швидко приглушив усі вогні.
  
  "Ремені", - сказав він. Це може бути важка поїздка, можливо, по бездоріжжю.
  
  Вони всі підключилися.
  
  "Хан", - сказала Шоу, підсвідомо використовуючи своє прізвисько. “Дивись на гребінь праворуч. Там вони повинні бути".
  
  Вона притиснулася обличчям до вікна.
  
  “Побачиш кого-небудь, скажи мені і відійди на ліву сторону. Ти та твоя мати не висовуйтеся".
  
  "Добре".
  
  “Ми рухаємося швидко, як тільки я включу запалювання. Готові?"
  
  Дівчина кивнула. Паркер теж. Вона скривилася. Дія ліків закінчувалося. Вона відмовилася приймати ще одне. Це було навіть на краще. Шоу теж потрібно, щоб вона була напоготові.
  
  Шоу натиснув кнопку "Пуск" і тут же перевів важіль перемикання передач на швидкість, виїжджаючи на нерівну поверхню дороги. Він їхав швидко, але повільніше, ніж міг би при повному освітленні; ліворуч були круті спуски до струмка або річки, яка живила озеро за хатиною.
  
  Принаймні, проблем із вказівками не виникло; будиночок знаходився в кінці цієї довгої ґрунтової дороги, яка повинна була вивести їх прямо до шосе. Діставшись туди, вони будуть в Миллтоне через десять хвилин.
  
  Він знову прислухався, чи не пролунає постріл.
  
  Як і раніше нічого.
  
  Дробовик був першим пострілом; Шоу підозрював — сподівався, що Мерріт застав компанію зненацька і убив одного з них. Це був один з близнюків? Більш моторошною пари чоловіків Шоу ніколи не зустрічав. Хто були інші? Можливо, команда Вдома Райана.
  
  “Ніхто. Поки що", - сказала вона. Потім вона тихо додала: "Стрільби більше немає".
  
  "Він відступив", - сказав Шоу.
  
  Ханна: "Або він вбив їх усіх". Її голос затих ближче до кінця пропозиції.
  
  Або . . .
  
  Ще півмилі.
  
  Вони увійшли під покров дерев. Стало темніше. Шоу довелося уповільнити крок.
  
  Ханна звернулася до матері: “Тато щось говорив мені в котеджі? Перед самим від'їздом?"
  
  "Я бачив".
  
  "Прощення".
  
  Шоу задавався питанням, чи пов'язано це з гострим страхом жінки: що Ханна дізнається про те, що вона зробила зі своїм батьком?
  
  “ Він хотів, щоб я пробачила його.
  
  "За що?"
  
  “За те, що вдарив тебе своїм пістолетом тієї ночі в листопаді. Він сказав, що пияцтво не є виправданням ".
  
  "Правда?" Запитав Паркер м'яким голосом.
  
  Після паузи Ханна сказала: “Я не знаю, що насправді означає, коли ти говориш, що прощаєш когось. Це, типу, складніше, чи не так?"
  
  "Так, це так", - сказав Паркер.
  
  "Ну, я сказала йому, що пробачила його". Дівчина зітхнула, Шоу повірив. Вона додала: “Знаєш, я подумала, що ти, можливо, зробив це з собою. Щоб його заарештували. Пробач, що я так подумав."
  
  Якийсь час Паркер мовчав. Потім: "Тепер усе позаду".
  
  Життя будується на дев'яноста відсотках правди і десяти відсотках обману. І не вся ця брехня погана. Іноді чесність пускає під укіс потяг, що прямує у важливі пункти призначення. У будь-якому випадку, це була не гра Колтера Шоу. Він був тут, щоб переконатися, що вони вижили фізично, а не серцем і душею.
  
  Він віддав телефон Ханне. “ Сигнал?
  
  "Ні, все ще порожній".
  
  Шоу вирішив, що на всяк випадок скористається навігаційним додатком в машині і знайде обхідний маршрут, щоб дістатися до Мілтона виключно путівцями і околицями.
  
  Які шанси на переслідування?
  
  Якби стрілянина все ще тривала, він би сказав, що відсотків на десять.
  
  Судячи з тиші, він прикинув, що їх шістдесят. Ні, Джон Меррітт вбив їх не всіх. Але вони могли подумати, що він, Еллісон і Ханна пішки втекли в ліс і будуть шукати їх там.
  
  Вони повинні бути тільки—
  
  Раптово справа щось блиснуло білим.
  
  Паркер закричала, Ханна сказала: "Містер—!"
  
  "Форд Транзит" з гуркотом промчав крізь зарості і сильно врізався в "Б'юік".
  
  Від удару автомобіль зіштовхнув з насипу. Він перевернувся два з половиною рази, розчавивши висохлі соснові саджанці, і зупинився, перевернувшись, посеред крутого пагорба.
  
  OceanofPDF.com
  90
  
  Шоу відчув солодкий аромат бензину.
  
  "Геть!" - крикнув він, опускаючи скла і відмикаючи двері. Спрацювали всі подушки безпеки. Паркер і її дочка, схоже, не сильно постраждали, хоча і були приголомшені. “Газ. Забирайся!"
  
  Він розстебнув свій ремінь, злетівши до стелі. Він повернувся і розстебнув ремінь Паркера. Вона возилася з ним. Вона приземлилася на купу, видавши приглушений крик болю. Ханна зачепила власні ремені безпеки і, падаючи, зігнулась, приземлившись, як кішка, на карачки. Вони виповзли.
  
  Ханна знову потягнулася за водяними годинниками.
  
  “ Хан, ні, - твердо сказав Шоу.
  
  Вона подивилася на нього і кивнула.
  
  “Пригнися. Рухайся в ту сторону". Він вказав вниз і вбік. Седан не тільки міг загорітися, але і хитався під кутом двадцять градусів на м'якій землі. Не потрібно багато зусиль, щоб усе пішло шкереберть.
  
  Шоу встав і випустив одну чергу в лобове скло фургона "Форд". Там не було жодної живої мішені; він хотів тільки сказати їм, що він озброєний, що дозволило б виграти деяку відстань і час і дозволило б їм зайняти хорошу оборонну позицію. Він почув крики: дані вказівки, можливо, їх бачили. Схоже, це були тільки Близнюки. Меррітт забрав інших? У Шоу було відчуття, що це так.
  
  Роксолана допомагала своїй матері.
  
  Коли всі троє продовжили спускатися по схилу, Шоу глянув вгору по схилу і побачив дві постаті, що наближаються до них. Так, близнюки. Вони витягли пістолети і почали стріляти в напрямку зруйнованої машини. Їх тактика з фургоном не зовсім спрацювала. Вони теж були збиті подушками безпеки і, все ще оглушені, стріляли невлучно.
  
  Тим не менш, випадкова куля може бути настільки ж смертоносною, як і влучно випущена.
  
  Коли вони були приблизно в п'ятдесяти метрах від "Бьюїк", Шоу зауважив, що Паркер пригальмував.
  
  Озирнувшись на пагорб, він побачив, що Тан Джекет приготувався до стрільби. Чоловік упав якраз в той момент, коли Шоу випустив патрон.
  
  Промах.
  
  У зброї залишилося тринадцять патронів, в кишені - дві обойми на п'ятнадцять патронів.
  
  Ніколи не втрачайте з уваги залишилися боєприпаси . . .
  
  Попереду Шоу зауважив водопропускну трубу глибиною близько трьох футів. "Туди". Він жестом запросив їх увійти. Потім він перекотився всередину і виглянув з-за даху, як солдат в окопі, скануючий простір за допомогою своєї зброї. Він подивився їм за спину. Таким чином порятунку не було. Пагорб, що спускається до річки, забезпечував обмежене покриття місцевості, і місяць була на висоті, її прохолодний світ був досить яскравим, щоб розрізняти цілі.
  
  Він озирнувся через край їх траншеї, розглядаючись вліво.
  
  “ Містер Шоу! - Прошепотіла Вона. Вона проігнорувала його наказ не висовуватися. “ Вірно! Дивіться!
  
  Це був Костюм.
  
  Шоу помітив це і вже збирався вистрілити, коли чоловік зник.
  
  Він припустив, що вони будуть обходити з флангів. І їм потрібно було швидко закінчити. Шосе було недалеко, і в таку приємну ніч, як ця, скло в машинах могли бути опущені, водії і пасажири дивувалися пострілам. В цей час, звичайно, мисливців не було.
  
  “ Що ж нам робити, містер Шоу?
  
  Він оглянув околиці. "Прикрийте себе листям, наскільки зможете".
  
  Вона вагалася. Дівчина, яка хотіла пістолет, не здавалася щасливою від думки ховатися.
  
  Але потім вона взялася за роботу, засипавши мати листям, а потім присіла навпочіпки і зарилася під шарудливих ковдру сама.
  
  "Я рухаюся он туди". Він вказав на височину. "Мені потрібно зайняти позицію".
  
  Вона посміхнулася. “Так говорять люди на зразок тебе. Вони потрапляють у становище, щоб вступити в бій".
  
  Він кивнув їй, перевалив через вершину хребта і почав по-солдатськи човгати ниць вліво.
  
  Де ти? Де?
  
  Вітерець ворушив сухе листя і гілки, заглушаючи звук його пересування, а також ускладнюючи або унеможливлюючи кроки Близнюків.
  
  Він піднявся і зупинився перед густою смугою високої трави. Він мало що міг розгледіти: дах "Транзиту", перевернутий "Б'юік".
  
  Оглядаюсь зліва направо, вишукуючи будь-ознака руху, яке не було викликане вітром.
  
  Вліво, вправо. . .
  
  За винятком того, що обходити з флангів не було їх тактикою.
  
  Можливо, припускаючи, що його увага буде прикута до сторін, вони пішли в лобову атаку.
  
  Один з них, який перебував високо на пагорбі, відкрив прикриває вогонь у напрямку Шоу, в той час як другий, низько пригнувшись, як півзахисник, кинувся крізь високу траву прямо на нього.
  
  Пригнувшись, він прицілився туди, де, судячи по звуку і потривожений зелені, повинен був знаходитися людина.
  
  Він неквапливо вдихнув і видихнув, тримаючи зброю напоготові.
  
  Що, якщо хтось нападе на тебе?
  
  Тоді ще повільніше ...
  
  Сорок футів, тридцять п'ять, тридцять ...
  
  Зараз же.
  
  Шоу вистрілив. "Глок" вистрілив.
  
  Чоловік продовжував наближатися.
  
  Ще два постріли, трохи лівіше і правіше від того місця, куди він цілився в перший раз.
  
  Вони теж не потрапили в нього.
  
  Неможливо. Шоу не промахнувся. Бронежилет?
  
  Чоловік був тепер всього в двадцяти футах від нього. Він міг вискочити з трави на галявину в будь-яку хвилину. Шоу прицілився в те місце, де він вийде.
  
  До того часу, як він зрозумів, що це був зовсім не ворог, а запасне колесо від "Транзиту", яке вони відкотили в його бік, колесо вирвалося з трави і врізалося Шоу в груди, відправивши його шкереберть вниз по схилу.
  
  OceanofPDF.com
  91
  
  Близнюки кинулися вперед вслід за колесом.
  
  Шоу упустив "Глок" від удару. Він піднявся на коліна, намагаючись дихати і розглядаючись в пошуках зброї. Скафандр вистрілив в його бік і продовжував наближатися. Шоу відкотився в зарості чагарнику, щоб сховатися.
  
  Жакет повернувся наліво, шукаючи Паркера і Ханну. Він був недалеко від водопропускної труби, де вони лежали, але в темряві і під камуфляжем йому ніяк не вдавалося їх розгледіти.
  
  Зі свого укриття Шоу оглянув землю і побачив, що його власний пістолет лежить в двадцяти футах від нього, прямо на шляху обережно наближається Скафандра.
  
  Може бути, він буде сумувати за цим ...
  
  Але ні, здоровань зупинився, а потім швидко ступив уперед, вихоплюючи пістолет. Він прошепотів: "Світанок..." - Як дивний пташиний крик. Чоловік сказав те ж саме в будинку якраз перед тим, як вони спалили фургон дотла.
  
  Костюм випростався і роззирнувся. Він покликав: “Давай, Мотоцикліст. У мене твій шестизарядний револьвер. Покажися".
  
  Шоу зауважив, що у нього було ще одне зброю. Що висіло у нього за спиною. Можливо, одна з штурмових гвинтівок 223-го калібру.
  
  Через мить Костюм сказав: “Ти залишив цих дам одних, щоб їх знайшов мій друг. Тобі за це соромно. Він ненормальний хлопець, коли справа доходить до цієї теми. Виходь, і ми зробимо це швидко. Я простежу, щоб мій друг не вів себе погано ".
  
  У нього чомусь виникла думка, що Шоу продовжив шлях до річки. Це напрямок, в якому він озирався, намагаючись розгледіти щось крізь зарості і тіні. Він покликав: “Пішли. Роблю один раз, роблю два рази... "
  
  Джекет крикнув: "Я дістав їх". Він показував у бік водопропускної труби. "Вставай!" Він вистрілив. Паркер закричала, але від тривоги. В неї не потрапили. Як і Ханна. “Давай, прокинься і співай. Іди нагору".
  
  Двоє вибралися зі свого гнізда. Листя чіплялися.
  
  Скафандр продовжував виглядати Шоу.
  
  - Де він? - запитав Жакет.
  
  “Вниз по схилу. Можливо, вибитий. Колеса можуть бути небезпечними".
  
  Джекет оглядав краєвид. “ Не бачу його. "Він повернувся до Паркеру, але його погляд зупинився на Ханне. Звертаючись до свого напарника, він крикнув: “Послухай. Я був терплячий. Ти був правий, коли ми збиралися зробити це першим способом. Тепер все змінилося ".
  
  “ Ти думаєш, у нас тут є час? Правда?
  
  “ Звичайно, немає. У нас є пересувне тіло. Давай візьмемо її з собою.
  
  Костюм зітхнув, скривившись, як людина, що остаточно виснажене наполегливою суперечкою. “ Добре, добре. Тягни її туди. Швидко. Зв'яжіть її, а потім ми знайдемо Мотоцикліста.
  
  "Ні!" Ганна закричала.
  
  Але це не було реакцією на плани Жакета щодо неї. Вона дивилася на те, що Костюм витягнув з-за його спини.
  
  Дробовик, який вони в останній раз бачили в руках її батька в хатині.
  
  Напевно відповідаючи на питання, який був у всіх у них на розумі.
  
  Ханна кинулася до Жакета.
  
  “Вау. Зухвала". Він відступив убік і схопив її за груди. У відповідності з цим він сказав: "Я ж казав тобі, що вона була налаштованої".
  
  Паркер піднялася на ноги, скрикнувши від болю в нозі і від люті, побачивши, як чоловік схопив її дочка. Жакет глянув на неї, помітив рану і штовхнув її в пошкоджену ногу. Вона закричала і впала на спину, вхопившись за гілку і ридаючи.
  
  Жакет поцілував Ханну в потилицю і розсміявся, коли вона плюнула в нього. "Давай, відведемо тебе всередину".
  
  Шоу тихо перемістився на десять футів вправо, залишаючись в укритті, щоб підібрати те, що шукав, — камінь розміром з апельсин. Він відступив і метнув його як можна далі над головою Скафандра. Коли він приземлився, чоловік повернувся на звук, стріляючи з дробовика. Це оглушило його, як і планував Шоу, тому він не міг чути біжать позаду нього з хрустким листю. Коли Костюм побачив, що цілі немає, він почав повертатися. Але надто пізно. Шоу врізався в нього усією міццю.
  
  Він цілився низько, цілячись плечем чоловікові в нирку. Він знав, що удар майже паралізує від болю, яку він завдає, і Шоу послідував за цим, просто взявши чоловіка за манжети штанів і швидко встав — той же маневр, який він описав Ханне. Чоловік впав обличчям вниз. Шоу встав і вдарив коліном по інший його нирці. Скафандр закричав, відпускаючи дробовик. Шоу підібрав його разом зі своїм "Глок" і пістолетом від Костюма, які сховав у кишеню.
  
  Жакет прицілився, але не вистрілив. Шоу стояв на колінах поруч зі своїм напарником.
  
  Але у нього була схожа проблема. У нього не було візуального рішення, коли Піджак тримав Ханну. Вона була практично щитом.
  
  Шоу крикнув йому: “Ми недалеко від шосе. Люди чули постріли. Марті Хармон не має впливу в цьому окрузі. Лягай на землю, раскинь руки і ноги ".
  
  Жакет нічого не сказав, просто продовжував направляти свій пістолет у бік Шоу.
  
  Скафандр заворушився, але він не представляв загрози; по його тілу прокотився досить болю, щоб укласти його на десять хвилин.
  
  - На землю, - сказав Шоу.
  
  “Гаразд, ось що я тобі скажу. Допоможи моєму приятелеві піднятися, і ми просто підемо своєю дорогою. Списуй це на пару поганих днів навколо. Що скажеш?"
  
  Чоловік просто вигравав час, щоб знайти мету. І йому було б набагато легше вистрілити, ніж Шоу, оскільки Ханна перебувала перед більшою частиною його тіла. Шоу був досвідченим стрільцем, але в темряві такий постріл був недоречний.
  
  Коли він направить пістолет на Ханну і Паркера і накаже йому кинути зброю? Здивований, що він ще цього не зробив.
  
  Але, звичайно, у Ештона Шоу була відповідь на це питання.
  
  Ніколи не здавайте свою зброю. Винятків не буває . . .
  
  “Ви розумієте, що є записи, ведучі до вас і вашому другові. Сховатися ніде. З цим покінчено".
  
  Він не відповів.
  
  Тиша.
  
  Який був перерваний голосом Ханни. Дівчина повернулася до Жакета і сказала зі спокоєм, який вибивало з колії: “Ей, містер. Подивися на мене".
  
  За цим послідував пронизливий крик.
  
  Вирвалося з рота Джекетта. Він відпустив дівчину, упустив пістолет і почав люто витирати очі. "О, Господи, Господи..."
  
  Шоу подивився на руку Ханни. Що вона тримала? Він зрозумів, що це була банку кайенского перцю з будиночка.
  
  Чоловік плакав. Він впав на коліна і витирав очі рукавами й подолом куртки.
  
  Ханна поволі відійшла від нього, подивилася собі під ноги і підняла його пістолет. Вона направила на нього.
  
  "Ханна!" Покликав Шоу. "Ні".
  
  Будь-яка смерть з цього моменту буде вважатися вбивством.
  
  Дівчина не рухалася. Вона тримала чоловіка під прицілом так само впевнено, як колись тренувалася з його кольтом "Пітон". “ Вони вбили його. "Шепіт.
  
  Паркер насилу піднялася на ноги. “ Я знаю, Хан. Але не роби цього. Віддай мені пістолет.
  
  Зброєю був "Глок". Наведи і стріляй. П'ятирічний дитина може стріляти з "Глока".
  
  У нього також є легке натискання, і її палець був на спусковому гачку. Шоу була здивована, що він ще не розрядився.
  
  "Вони вбили його", - повторила дівчина.
  
  Паркер, накульгуючи, підійшла ближче. “ Хан, будь ласка? Її мати не наказувала, вона не загрожувала. Це була просто прохання одного дорослого до іншого.
  
  Дівчина не поворухнулася.
  
  Жакет кричав: “У нас є гроші! Багато грошей". Продовжую витирати. Безрезультатно.
  
  Простягнувши руку, Паркер підійшов ще ближче.
  
  Шоу сказав: “Пам'ятай наше правило. Ніколи не вступай у бій без крайньої необхідності".
  
  Пістолет на мить залишився там, де був. Потім вона опустила його, і її плечі поникли. Вона передала зброю матері, як її вчив Шоу, направив дуло в нейтральне положення.
  
  Жінка обняла ліву руку дочки за плечі, і вони відійшли подалі від рыдающего чоловіка, який зняв куртку і промокав нею очі.
  
  Паркер нахилила голову до дочки і заговорила — слів Шоу не розчула. Ханна спохмурніла. Паркер заговорила знову, очевидно, повторивши те, що вона вже сказала. Дівчинка кивнула і відступила назад. Вона заткнула вуха.
  
  "Ні", - подумав Шоу. "Ні... "
  
  Паркер направив зброю на Жакета і, прийнявши бойову стійку для стрільби двома руками, вистрілив йому в голову.
  
  Він впав. Вона підійшла і вистрілила на всякий випадок.
  
  Морщачись, важко дихаючи після удару, Скафандр піднявся на ноги. Паркер направив на нього пістолет. Скафандр дивився не на пістолет, а на тіло свого партнера. Він здавався таким же паралізованим, як і тоді, коли Шоу поклав його кілька хвилин тому.
  
  Паркер уважно вивчив цю людину.
  
  Шоу відступив убік.
  
  Плечі Костюма опустилися руки опустилися вздовж тіла. Цей чоловік був запрограмований ніколи не просити милостиню. Тепер він змирився зі смертю.
  
  Але Паркер не вистрілив. Пістолет опустився.
  
  Вона покликала його голосно через гучних пострілів: "Півтора місяці тому ти когось вбив".
  
  Він нахилив голову на знак обережного згоди.
  
  Вона продовжила: “Марті Хармон найняв вас убити водія вантажівки. На мосту Хокінс-Роуд сталася аварія. Вантажівка пропустив поворот. Він впадав у приплив недалеко від Кеноаха.
  
  Скафандр повільно кивнув, подумавши, що, можливо, чесність - це спосіб вижити.
  
  Отже, це був той самий чоловік, який вбив водія вантажівки з радіоактивними відходами.
  
  Костюм подивився на Шоу. Потім повернувся до жінки, яка тримала його життя в своїх руках, до невідворотного правосуддя у вигляді ефективного австрійського пістолета масового виробництва.
  
  Паркер кивнув. “Водій був у воді, намагаючись витягнути вантажівку. Ти теж пірнув, щоб убити його. На твоїй шкірі це почалося приблизно тоді ".
  
  Очі Костюма звузилися.
  
  “ У тебе радіаційне отруєння. Воно занедбане. Зараз ти нічого не можеш з цим зробити. Вона знизала плечима. “ Окрім як померти. Повільно.
  
  Він подивився на свої руки, потім на неї.
  
  Паркер сказала: "Забирайся звідси". Коли він не рушив з місця, вона вистрілила йому в ноги. Він відскочив. Вона разъярилась: "Йди!"
  
  Він невпевнено озирнувся, потім позадкував. Він повернувся і побіг підтюпцем в темряву.
  
  Шоу підійшла до Паркеру і простягнула йому пістолет — так само обережно, як це зробила її дочка. Вона сказала: “Я не люблю пістолети. Це не означає, що я не знаю, як ними користуватися.
  
  OceanofPDF.com
  92
  
  Ні, все в порядку. Прийшов наш час. Просто трохи раніше, ніж ми планували."
  
  "Про що ти думаєш, Марті?" Голос Маріанни Келлер в трубці звучав приглушено, поки вона сприймала все це.
  
  Марті Хармон перебував у своєму "Мазераті Кватропорте" на позбавленою смаку стоянки для вантажівок в тридцяти милях на захід від Феррингтона. Верхні ліхтарі, зелені і флуоресцентні, висвітлювали прекрасний салон прекрасного автомобіля верблюжого кольору. Разючий контраст з навколишнім оточенням.
  
  “Ми повинні бути розумними. Два різних літака. Я йду зараз. Твій замовлений на завтра на одинадцять".
  
  “ Доброго ранку?
  
  "Добрий ранок".
  
  "Марті... "
  
  Маріанна зазвичай випромінювала вищу впевненість, притаманну природженою красуні. Однак зараз її світ похитнувся. І все ж, хоча в її голосі чувся натяк на занепокоєння, що в ньому чувся рум'янець задоволення. Вона думала про наближення хороші результати. Протягом двох років вона хотіла, щоб він кинув дружину і був з нею, і якщо для того, щоб зрушити справу з мертвої точки, потрібно, щоб приховування води в пляшках розвалилося, що ж, гаразд. До тих пір, поки вона була ... захищена.
  
  Хармон розумів це в ній.
  
  “Ми вилітаємо з аеропорту Грантон Екзекьютів, приватного аеропорту. Ти знаєш, куди?"
  
  - На розі П'ятдесят п'ятої північній.
  
  - У мене є для тебе “Лирджет". Номер ... Ти можеш його записати?
  
  "Продовжуй".
  
  “ Номер N94732. Він доставить вас на термінал оператора фіксованого зв'язку в Атланті. Я зустріну вас там.
  
  "Ми не можемо піти разом?"
  
  “Ні. Так безпечніше. Я лечу в Шарлотт, а потім їду в Джорджію. Звідти в Сент-Круа і, в кінцевому підсумку, у Франції ".
  
  В Парижі була компанія, яка активно експлуатувала невеликий модульний реактор. Вони з Маріанною говорили про відкриття спільного підприємства HEP і Fabrication de Systèmes Nucléaire на Луарі.
  
  “ Ти підтягував свій французький, вірно?
  
  “Oui. Як ти і сказав.
  
  “Це моя дівчинка. А тепер, на дні шафи в моєму офісі є дорожня сумка для тебе".
  
  “ Ти приготував для мене? Тепер в її голосі звучало обожнювання.
  
  "Звичайно, хотів". Він добродушно розсміявся. “Там близько двохсот тисяч. Вранці йди в офіс, роби вигляд, що нічого не сталося. Якщо хто-небудь запитає, де я, скажіть їм, що я поїхав до Вашингтона на зустріч з РРН ".
  
  "Марті, що вони знають?" Обожнювання зникло.
  
  “Я думаю, ми в безпеці. Немає ніяких доказів. Ні відслідковуються телефонних дзвінків, ні листів, ні документів. Я поширив історії про те, що ці двоє чоловіків хотіли вбити Еллісон з-за її захисного контейнера. Саботаж. І переїзд за кордон? З мене було досить. Збройні шпигуни крадуть S. I. T. тригер? Спроба вбивства мого інженера? Може бути, я буду наступним. І ми пішли разом ... Тому що ми любимо один одного.
  
  "О, Марті..." Поклоніння повернулося.
  
  “ Мені треба йти. Завтра об одинадцятій.
  
  "N94732".
  
  “Добре, дитинко. Я люблю тебе".
  
  "Люблю тебе, Марті".
  
  Хармон відключився, завів машину і під'їхав до краю стоянки вантажівок, особливо брудному ділянці з кришаться асфальтом, викинутими деталями від вантажівок, плямами мастила і масла, чахлою рослинністю, гине від розлитих хімікатів. Він припаркувався під великим пишним буком — видом, який втрачає листя останнім з усіх листяних дерев. Він стояв поруч з чорним седаном "Кадилак", двигун якого працював на холостому ходу. Седан був зареєстрований на ім'я Harmon Energy.
  
  Він кивнув міцному водієві, який опустив скло. На ньому були латексні рукавички. Хармон вручив йому конверт з десятьма тисячами доларів і свій телефон. Чоловік увімкнув передачу і помчав зі стоянки. У нього були інструкції їхати в міжнародний аеропорт, розташований в сотні миль звідси, де машину залишать на довгостроковій стоянці, попередньо зафіксувавши її присутність на півдюжини відеокамер.
  
  Хармон відкрив багажник "Мазераті" і дістав звідти великий рюкзак і свою дорожню сумку, в якій лежало кілька паспортів — його фотографія, але інші імена і дати народження — і вісімсот тисяч готівкою. Для нього це були просто витрати і хабарі. Основна частина його ресурсів перебувала у сховищах биткоинов.
  
  Він обурювався тим, що його скарбниця зменшилася з-за 200 тисяч доларів, які він відклав для Маріанни Келлер. Він обмірковував цифру. Потім вирішив, що п'ята частина мільйона змусить її повірити, що він щирий і дійсно хоче, щоб вона була з ним у його нового життя.
  
  Вона ніколи б не запідозрила, що станеться насправді: що її заарештують, коли вона покине HEP, щоб сісти на приватний літак, якого не існувало, з готівкою, які Хармон повідомить по анонімному дзвінку, що вона вкрала у компанії.
  
  Потім поліція, перевіривши її комп'ютер, виявила б, що він до країв заповнений тими самими компрометуючими записками та електронними листами, яких, як він стверджував, взагалі не існувало — зв'язують її з Молл і Десмондом, смертю водія вантажівки і приховуванням витоку.
  
  Вони також знайдуть електронні листи від Будинку Райана, який — слава тобі, Господи - був убитий в тому будинку на озері. Найкращий свідок.
  
  О, в кінцевому підсумку все призвело б назад до Хармону. Але суть втечі - це відволікання уваги і неправильний напрямок. До того часу, коли вони зв'яжуть все воєдино, він буде у безпеці в своєму новому будинку, не підлягає екстрадиції.
  
  Будинок, якого не було у Французькій Республіці.
  
  Залишивши прекрасну машину незамкненими, він кинув ключі на підлогу. Він сумно посміхнувся на прощання; він і гадки не мав, яка буде її доля. Але в цій частині штату вона зникне протягом години. Що саме машина для приготування метамфетаміну буде робити з цим шедевром транспортного засобу, він поняття не мав. Ймовірно, він просто змінить номери і сяде за кермо; ринок нарізаних деталей від італійського суперкара був дещо обмежений.
  
  За мить під бук повільно в'їхав вантажний автомобіль з відкритою задньою дверцятами.
  
  Машина не зупинилася, але їхала досить повільно, щоб Хармон міг легко закинути свої сумки і заскочити всередину слідом за ними. Він опустив задню панель. Камери стеження і будь-які вкрай малоймовірні дрони помітили б зіпа.
  
  Хармон ляснув по передній частині коробки, і водій почав набирати швидкість.
  
  Досить продуманий план.
  
  Але тоді так і повинно було бути.
  
  Проблема була, звичайно, не в поліцейському управлінні Феррингтона, де у нього все ще значилося кілька чоловіків і жінок — в цьому була перевага вчинення злочинів у бідному мегаполісі, населеному зневіреними.
  
  Ні, проблема була в тому, що тепер у справу були замішані федерали.
  
  Спасибі людині, якого сам Хармон найняв зіграти ще одного учасника смерті Ганни та її матері: Колтеру Шоу.
  
  Що ж, у той час це здавалося прекрасною ідеєю.
  
  Але така, звичайно, природа геніального винахідника. Зрештою, у Томаса Едісона було стільки невдач, скільки і успіхів.
  
  Дуже імовірно, що більше.
  
  OceanofPDF.com
  93
  
  Річка Кеноа була заражена тільки в місті Феррингтон і його околицях, де капіталізм двадцятого століття і, зовсім недавно, сам Марті Хармон наповнили широку водну артерію зразковими токсинами.
  
  Коли протягом потекло вниз за течією і хімічні речовини розсіялися, річка придбала інший відтінок, колір змінився з жовчного на ніжно-коричневий. Тепер тут її береги густо заросли деревами і рослинами, які ніколи не змогли б вижити в межах міста. На тридцять миль вперед, там, де річка розширювалася до ширини в двісті ярдів, розквітла прибережна забудова. Ресторани, магазини і причали для прогулянкових суден.
  
  Також працювали пірси, де були пришвартовані транспортні судна. Це не були великі океанські контейнеровози або Ро-Рос-роли. Це були наливні судна старого зразка, які перевозили не контейнери, а піддони.
  
  Кораблі зазвичай називалися на честь людей; власники не малювали на кормі розумні фрази і каламбури, подібні тим, які придумують лікарі і юристи з вітрильників після пари келихів мартіні. Корабель, який вибрав Мартін Хармон, називався "Джон Доерті" — назва до крайнощів іронічне.
  
  Довжиною сто десять футів від носа до корми, їй було шістдесят два роки, вона була потертій та іржавою, пахла мастилом і дизельним паливом, але у неї була одна особливість, за яку Марті Хармон заплатив капітану сто тисяч доларів: потерта, але простора каюта для пасажира. Це буде його будинок на наступний тиждень — рівно стільки часу, скільки буде потрібно Джону Доерті, щоб дістатися на захід до річки Міссісіпі, а потім вниз по ній, до Нового Орлеана.
  
  Там інше судно — на цей раз контейнеровоз більшого розміру і з кращими приміщеннями — доставить його в портовий комплекс Лагосу в Нігерії.
  
  Африка . . .
  
  Континент, який був майбутнім світу.
  
  Континент, на якому він почне впроваджувати свої невеликі модульні реактори, як тільки запустить свою нову компанію. Він запізниться на два роки, але це неважливо; чудові пристрої побачать світло. Він дійсно посміхнувся цієї банальної думки.
  
  Довга подорож і нудне, хоча у нього буде комп'ютер, принтер і пачки паперу. А також зашифрований супутниковий телефон, на якому він буде проводити час, закладаючи основу для свого нового життя.
  
  Вантажівка звернув з шосе, і їзда стала ще важче.
  
  Міцно тримаючись за брезентові кріплення, Хармон думав про інциденти останніх шести тижнів: розлив радіоактивних речовин, вбивство водія, гонка в пошуках токсичного мулу для закачування в Кеноах і організація роздачі йодистою води добропорядним громадянам Феррингтона.
  
  Розумний план, складений на льоту ... І все звалилося з-за чортової шістнадцятирічної дівчини і її селфи.
  
  Господи Ісусе ...
  
  Вантажівка з вереском зупинився. Водій двічі вдарив кулаком у стіну. Вони не визначилися з кодом, але було очевидно, що це означало, що вони прибули до пірсу, де був пришвартований "Джон Доерті".
  
  Він прочинив двері й визирнув назовні. В 11 годин вечора територія була безлюдна, за винятком кількох робітників, які вантажили коробки на піддони і прив'язували їх. З бумбоксу грала латиноамериканська музика.
  
  Він вискочив і схопив свої сумки, потім підійшов до автомобіля з боку водія. Хармон простягнув йому ще 10 тисяч доларів. "Спасибі тобі, Рамон Веласкес". Посилання на той факт, що у нього не було документів, а Хармон знав його повне ім'я, і якщо він не буде мовчати, Митниця і прикордонна служба миттю відправлять його назад в Мексику.
  
  “ Все гаразд, містер Хармон.
  
  Коробка передач з гуркотом включила передачу, і вантажівка рушив з місця.
  
  Відчувши запах палива і слабкий, але насичений болотний аромат, Хармон попрямував до пірсу, де був пришвартований корабель. Всередині надбудови горіло з півдюжини вогнів. Капітан запевнив його, що йому будуть раді в будь-який час.
  
  За сотню тисяч дрібними купюрами можна купити цілий оберемок гостинності.
  
  Пришвартований корабель м'яко погойдувався. Плескалися низькі хвилі. Бризок не було. Ніч була спокійною. Льюиспорт колись був селом племені, а пізніше торговим постом і перевалочним пунктом для мандрівників. В цей час ночі він, певно, виглядав майже так само, як і тоді: скупчення низьких затемнених будівель, покритий брижами поверхню річки, на якій танцював місячне світло, силует нерівного і безлюдного болота і ліси на далекому березі.
  
  Тепер він був в декількох футах від трапа, і у нього було відчуття, що, коли він ступить на борт, він невразливий. Звичайно, це було не так, як якщо б він знаходився в міжнародних водах. На нього будуть поширюватися закони будь-якого штату, через який проходить корабель. Тим не менш, захист, яку йому надали, була не законною, а анонімною. Що було набагато кращим з двох.
  
  І у нього була додаткова підстраховка: навіть якщо б гончі зосередилися на ньому, вони мали б нещасну Маріанну, залишки команди Вдома Райана і чорний Кадилак.
  
  Десять футів, потім п'ять. Його кроки скрипіли по асфальту.
  
  Різкий ритм марімба, ріжків і гітар наповнив повітря.
  
  І тут він почув:
  
  “Мартін Хармон! ФБР! Киньте сумки і підніміть руки вгору!"
  
  “ Руки вгору! - крикнув я.
  
  "Зараз же!"
  
  Він з огидою видихнув.
  
  Він обернувся. Троє робітників зовсім не були робітниками. До них приєдналися кілька інших чоловіків і жінок, одягнених в темно-сині куртки з буквами їх роботодавця спереду і ззаду. У всіх в руках пістолети, і половина цілилася прямо в нього. Інші оглядали пристань у пошуках супротивників, яких Хармон міг запросити з собою.
  
  Господи Ісусе ...
  
  “Кидайте сумки! Руки вгору!"
  
  Він підкорився.
  
  Кілька чоловік кинулися вперед, защелкивая наручники і обшукуючи, виймаючи все з кишень, переглядаючи багаж і рюкзак.
  
  "Зброю", - крикнув один з них.
  
  Хармон привіз старий револьвер і коробку патронів. Він багато років не стріляв з пістолета, але подумав, що це може стати в нагоді.
  
  Пістолет був розряджений та запечатаний пакет доказів.
  
  Людина, який, мабуть, був головним агентом, підійшов і офіційно заарештував його з цілого ряду звинувачень: втеча, щоб уникнути судового переслідування, змова з метою вчинення вбивства, шахрайство з використанням електронних засобів, нанесення побоїв ... Хармон втратив рахунок. Він не відмовився від свого права зберігати мовчання.
  
  Наблизилася ще одна постать.
  
  Ах, але хто ж це міг бути?
  
  Агент ФБР подивився на Колтера Шоу. “Ви все правильно зрозуміли. Які, на вашу думку, шанси, що він обдурив безпілотники на стоянці вантажівок і попрямував сюди?"
  
  Чоловік лаконічно відповів: "Наскільки я пам'ятаю, це було близько вісімдесяти п'яти відсотків".
  
  Агент оглянув Хармона з ніг до голови. "У містера Шоу була ідея, що єдине місце, де ти можеш сховатися, - це Африка, і єдиний спосіб обійти списки спостереження - відправитися в круїз ".
  
  “ Які у вас є докази...
  
  Шоу перервав його. “Соня порівняла вибухівку у вибухівці в її Range Rover з тією, що використовувалася в кишенькових сонцезахисних курках. І вона зняла вас на плівку, коли ви входили в приміщення з охоронюваними речовинами в HEP за годину до вибуху. І перш ніж ви запитаєте, як такий генеральний директор, як ви, міг виготовити бомбу, згадайте, що ви інженер з дипломом хіміка."
  
  Рис . . .
  
  Агент схопив чоловіка за руку. "Сюди".
  
  Хармон, однак, повернувся і перевів погляд з Шоу на агента. “Ви повинні зрозуміти. Я хотів покращити життя людей. Витягнути з бідності. Мої кишенькові сонця могли це зробити! Я зробив те, що зробив, щоб зробити світ краще ".
  
  Погляд, яким нагородив його Шоу, здавалося, говорив: "Саме цим ми зараз і займаємося".
  
  OceanofPDF.com
  
  
  ЧАСТИНА ТРЕТЯ
  
  НІКОЛИ
  
  П'ЯТНИЦЯ, 23 ВЕРЕСНЯ
  
  
  OceanofPDF.com
  94
  
  Колтер Шоу знаходився в кабінеті детектива ДПД Данфри Кемпа.
  
  Було значно менше папок з файлами, в результаті чого було видно більше стін, а численні плями і потертості на коричневих і зелених поверхнях були набагато більш помітні. В цілому, місце виглядало краще з буфером файлів.
  
  Кемп переглянув його заяву і кивнув.
  
  Шоу зазначив, що офіцер прийняв саму важливу лінію діалогу у своєму виступі: "На мою думку, міс Паркер використовувала лише силу, необхідну для захисту свого власного життя і життя своєї дочки і мене".
  
  Завжди корисно мати напоготові версію сценарію на випадок, якщо мова йшла про вогнепальну зброю і трупі.
  
  Поліція пішла на співпрацю.
  
  Здавалося, що небажання переслідувати Джона Меррітт було викликано насправді не репутацією Героя Биконя-Хілла, а тим фактом, що у Хармона на платню були капітан і два детектива. Одним з них був начальник Данфри Кемпа, який доручив йому вести справу Меррітт разом з багатьма іншими, щоб перешкодити пошуків колишнього поліцейського, його колишньої дружини і дочки. І все це з прицілом на те, щоб розслідування вбивства-самогубства Меррітт пройшло з якомога меншою кількістю помилок.
  
  Коли ті, хто займався хабарництвом, були усунені, Кемп отримав свободу дій і перетворився в досить ефективного правоохоронця.
  
  “ Нам потрібно, щоб ви дали свідчення, містер Шоу.
  
  Він кивнув.
  
  “ Тримаю парі, ти робив це раніше.
  
  "У мене є".
  
  “ Значить, ви подорожуєте по країні в пошуках нагороди, чи не так?
  
  "Абсолютно вірно".
  
  Кемп здавався заінтригованим, і Шоу подумав, чи не збирається він запитати, куди відправити своє резюме. Але він сказав: "Тобі подобається це робити, чому б тобі просто не приєднатися?"
  
  Правила і страхітливий письмовий стіл.
  
  "Я люблю подорожувати".
  
  “Що ж, майте це на увазі, сер. Справа в тому, що поліцейська служба - найкраща робота в світі".
  
  "Я чув".
  
  "Прокурор зв'яжеться з вами". Кемп передав заяву Шоу, який підписав його.
  
  Потім чоловік запитав: “Ви чули, як у нього справи? З ним теж треба поговорити".
  
  "Краще".
  
  Людина, яку вони мали на увазі, був попереднім учасником інциденту, від якого не чекали повторного появи.
  
  Френк Виллейн.
  
  Який, зрештою, не був мертвий.
  
  Близнюки прийшли в будинок чоловіка якраз у той момент, коли він йшов, маючи намір тортурами примусити його розповісти, куди поділися Еллісон і Ханна. Вони не очікували, що він буде озброєний, і він вихопив свій "Глок" і втік в ліс. Один із них вистрілив йому в спину, і він впав. Вони припустили, що він мертвий або скоро буде мертвий, а потім виявили, що не потребують його співробітництво; вони помітили, що GPS в "Мерседесі" був запрограмований на його пункт призначення: хатину на озері Тимбервулф.
  
  В той вечір Виллейна знайшов сусід і терміново доставили в лікарню. В даний час з ним знаходилася Еллісон Паркер.
  
  Шоу встав. Чоловіки потиснули один одному руки.
  
  Саме тоді на його телефоні задзижчало повідомлення. Він прочитав слова. Поміркував лише мить і відповів.
  
  
  
  —
  
  Він стояв на набережній, недалеко від моста на Четвертій вулиці.
  
  Під ним пропливав гірчично-коричневий "Кеноах".
  
  Шоу вдихнув. Токсичні коктейлі Хармона більше не виливали в потерпілий водойма, і, схоже, запах покращився.
  
  Уява? Може бути.
  
  Він дивився на інший берег річки, на знамениту пам'ятку для туристів - Водяний годинник — натхнення для проекту, за який батько і дочка взялися на уроці історії. Модель атракціону, який Джон Меррітт побудував у в'язниці, була витягнута з розбитого "Бьюїк" і повернена Паркеру і Ханне. Він все ще був в робочому стані і тепер стояв на камінній полиці у їх орендованому будинку. Йому стало цікаво, що стало з боло.
  
  "Привіт всім," пролунав мелодійний голос з південними нотками.
  
  Соня Нільссон піднімалася по кам'яних сходах з причалу двадцятьма футами нижче. Вона радилася з двома чоловіками на невеликому судні, обладнаному самим різним науковим обладнанням.
  
  Шоу кивнув на знак вітання.
  
  Жінка була в джинсах, робочої сорочці і шкіряній куртці - зовсім не той стильний наряд, який був на ній, коли вони вперше зустрілися в офісі Хармона. І помаранчевий жилет безпеки теж. Її світле волосся було заплетене в косу, яка потім була скручена в недбалий пучок і міцно заколота на потилиці. Дивлюся на весь світ, як суботній покупець в Стокгольмі, що збирається зайти випити кави. Без жилета, звичайно.
  
  - Як твій "Рейнджровер"? - запитав я.
  
  “Пару тижнів. Досить довга пауза, коли я сказав страховому експерту, що причиною збитку стало саморобний вибуховий пристрій ".
  
  Шоу подивився вниз, на Кеноа. “ А якість води?
  
  Робочі тримали в руках жовті лічильники Гейгера.
  
  “У нас все добре. Незначно від точки розливу до цього місця. Нижче за течією показник негативний".
  
  Так що радіація більше не представляла загрози.
  
  Він глянув на її обличчя й помітив, що вона оглядає їх. Він тільки що зробив те ж саме. Її куртка була частково розстебнута, і він міг бачити рукоятку її зброї.
  
  Їх погляди зустрілися.
  
  Ах, ця зелень... Природа, чи ні?
  
  Він сказав: "Мабуть, у нас все в порядку". Мається на увазі оцінка ризику.
  
  Вірно.
  
  Нільссон завжди був обережний, щоб не потрапити у список спостереження, завдяки злодійкуватому урядовому підряднику. Що стосується осіб, втягнутих у ситуацію з гепатитом В, то не залишилося нікого, хто представляв загрозу.
  
  На озері Діп Джон Вудс Меррітт вбив Домініка Райана і одного з його ірландської команди. Інший, поранений, знаходився у в'язниці і був повністю готовий проговоритися.
  
  Коричнева куртка — Десмонд Савіцкі - звичайно, зникла.
  
  Як і його напарниця Молл Фрейн, людина, якого звільнила Еллісон Паркер. Не було ніякої небезпеки, що він виступить в шокуючому третьому акті, як нібито мертвий поплічник в кінці поганого фільму. Він був знайдений цим ранком у своїй майстерні на околиці Феррингтона мертвим від власної руки. Він сидів у кріслі, зроблене з алюмінію, але пофарбовані під дороге дерево. Він сам прикрасив його. Очевидно, він був справжнім художником. Хто б міг подумати?
  
  "HEP відключений?" Запитав Шоу.
  
  "На якийсь час".
  
  Фраза Мейсона-Діксона і відповідний акцент, що прозвучали з вуст шведської фотомоделі, одночасно дратували і були дивно привабливими.
  
  Вона продовжила: “До нас їдуть інспектори EPA, NRC і AEC. Але—" Вона подивилася вниз на човен. “Вони виявлять те ж саме, що тільки що ми виявили. І ми отримаємо зелений світло, щоб знову рушити в дорогу ".
  
  Тоді Шоу сказав собі: "Припини це".
  
  Маючи на увазі не його урядові регулятори або корпоративні операції, а власні дебати Шоу про колір її очей.
  
  "Хто замінить його?" - запитав він.
  
  “Рада директорів збереться, щоб зробити вибір. Ходять розмови, що Еллісон Паркер була б хорошим вибором. У неї немає досвіду управління, але вона знає продукт краще, ніж хто-небудь інший. І— "посмішка—" атомна енергетика завжди була світом чоловіків. Було б добре, якби особою HEP була жінка. Але моєї думки ніхто не питає. Я такий же, як ти, Коултер. Просто найняв прислугу."
  
  Шоу зауважив на іншій стороні вулиці криміналістичний фургон, припаркований перед похмурим провулком на Мануфактурс-Роу. Детектив в цивільному опитував кількох чоловіків, які виглядали бездомними.
  
  “ Що там сталося? - запитав я.
  
  “ Я чув, угода з наркотиками провалилася.
  
  Шоу сказав: “Подумав, може, цей серійний вбивця з'явився. Прибиральник вулиць".
  
  “ Ні, вона все ще на волі.
  
  Шоу насупив брови.
  
  “О, ти хіба не знав? Це жінка. Так говорить ДНК. Рідкісний. Але ми, дівчатка, теж можемо вступити в неприємні справи, ти ж знаєш.
  
  Шоу розсміявся. На короткий час він задумався, не міг би сам Джон Меррітт бути Прибиральником вулиць, переступивши межу в своїй роботі в якості співробітника відділу звичаїв. Але він вірив у теорію лише на тридцять відсотків, а потім повністю відкинув її.
  
  "Щодо приманки?" - запитав він. "Підроблений S. I. T. тригер?"
  
  “Вчора ввечері вийшов в ефір. У Дубаї. Це міжнародний центр. Це буде транслюватися в іншому місці. Ми знайдемо його ".
  
  Потім Нільсон сказав: “Отже. З приводу мого повідомлення".
  
  Він підняв брову.
  
  "Ми повинні вам трохи грошей".
  
  Він забув, що знайти і охороняти Еллісон Паркер та її дочка - це робота. Людина, який найняв його, сидів у тюрмі, як і хранителька гаманця для дрібних покупок Маріанна Келлер. Шоу, однак, припустив, що в бухгалтерії є хтось, хто міг би організувати оплату.
  
  Але у Нільсона були інші плани.
  
  “ Як ти дивишся на те, щоб потроїти його?
  
  "Хм".
  
  “ Я підтримую зв'язок з деким з Інтерполу.
  
  Шоу знав цю організацію. Це не було, як думали багато, самим правоохоронним органом. Це був центр обміну інформацією про злочинність і злочинців між закордонними правоохоронними відомствами.
  
  “Вони отримали деяку інформацію від джерела у Східній Європі. Гроші надходили на секретний рахунок в Сибіру".
  
  Хоча, очевидно, не всі це секрет.
  
  "Передбачалося, що одержувач вкрав запатентований компонент у компанії-виробника на Середньому Заході США".
  
  “ Випадково, не в бізнесі з ядерними реакторами?
  
  Вона продовжила: “Злодій провалив роботу. Але його боси дали йому другий шанс. Якщо він не зможе отримати роль на цей раз, він повинен був — цитую — 'істотно підірвати' компанію. Іншої можливості йому не було б".
  
  “ Ейб Лінкольн.
  
  Вона спохмурніла.
  
  - Лемеров, - сказав Шоу.
  
  "Правильно".
  
  Він уявив собі цього довготелесого чоловіка і пригадав зустріч в мотелі, недалеко від того місця, де вони стояли.
  
  Але не відповідайте занадто швидко, містер Колтер Шоу. Попереду ще кілька раундів. Попереду ще кілька раундів ...
  
  Тому Пеппер сказав, що росіянин був депортований — посадили на літак, що прямував у Лондон, — але потім зник.
  
  - Ви читаєте військову історію? - запитала вона.
  
  "Трохи".
  
  “Я зачарований тактиками. Я думаю, що в першу п'ятірку входять Стоунуолл Джексон, Ервін Роммель, Сунь-цзи, Олександр Македонський і Ганнібал Барка — це, так, Карфагенський Ганнібал."Вона похитала головою. “ Як він командував в битві при Требії? Карфагеняни втратили кілька тисяч чоловік, римляни — більше двадцяти тисяч - половину своєї армії.
  
  Їх погляди були прикуті до Водяним Годинником.
  
  Вона сказала: “Ви самі складаєте враження людини з характером. Я б хотіла найняти вас, щоб ви посіли місце нашої російської. З'ясуйте, як він завдасть удару по компанії. Де, коли, як. І допоможи мені зупинити його. "Вона схилила голову набік. “ Законно, звичайно. Її посмішка доповнила слово ймовірно.
  
  “ Так що скажеш, Шоу? Поки тобі не доведеться знову відправитися в шлях?
  
  Він повернувся до неї як раз в той момент, коли хмара розсіялася, і її обличчя освітилося промінням.
  
  Раптово відповідь став ясний:
  
  На ній не було контактних лінз.
  
  OceanofPDF.com
  95
  
  Колтер Шоу зупинив свій седан Avis, непоганий чорний "Малібу", на під'їзній доріжці до орендованого будинку Еллісон Паркер на Мейпл-В'ю-авеню.
  
  Ганна сиділа, схрестивши ноги, на ганку, повільно розгойдуючись на підвісних гойдалках, одягнена у джинси, блідо-зелену в'язану шапочку-панчоха і об'ємну темно-бордову толстовку з надто довгими рукавами. Дівчина махала на прощання долговязому хлопчика-підлітка, у якого були довгі світлі волосся і який був одягнений так само, як вона. Як природжений спортсмен, він кинув свій скейтборд, скочив на нього і балетно закружляв по тротуару, а потім зник.
  
  Кайл. Здається, його так звали? Судячи з погляду, який він кинув на неї, йдучи, Шоу призначила йому місце набагато вище десяти відсотків.
  
  Він взяв сумку, що стояла поруч з ним, і виліз з машини.
  
  "Привіт, містер Шоу!" Ханна посміхнулася. Потім здивувала його, піднявшись з гойдалок, зробивши крок вперед і міцно обійняв його. Він ніжно відповів взаємністю.
  
  “Мама в лікарні. Думаю, вона скоро буде тут".
  
  Шоу сказав: “Я знаю. У тебе все в порядку?"
  
  “ Так, все круто. - Це прозвучало радше як у людини, яка тільки що уникнув грипу, а не був мішенню професійних вбивць.
  
  Вони продовжили шлях на ганок.
  
  Він простягнув їй сумку.
  
  Вона витягла тонку книжечку, яка була всередині.
  
  “О, привіт. Те, про що ти мені розповідав".
  
  Впевненість у собі Ральфа Уолдо Емерсона.
  
  “Круто! Спасибі". Її обличчя стало серйозним. “Я прочитаю це. Не те щоб я говорила своїм вчителям, що прочитаю що-небудь. Я маю на увазі, що я дійсно прочитаю це. О, привіт, містер Шоу, я хочу вам дещо показати. "Вона взяла блокнот, який лежав на гойдалках. Він був майже ідентичний тим, які він використовував у своїх нагородних завданнях. Вона запропонувала йому. "Я написав вірш".
  
  Він прочитав ці рядки.
  
  Колтер Шоу, людина відсотків та ретельних оцінок, а не людина мистецтва, проте відчув, як його пульс частішає з кожним словом. “Це добре. Дуже добре".
  
  “Тобі це подобається? Правда?" Було ясно, що його судження було важливим.
  
  Він кивнув.
  
  "Я працював над цим без зупинки".
  
  “Метр, це добре. Ритм".
  
  Її очі заблищали. “Я намагалася записати це. Я не хотіла, щоб це було в риму. Це непереконливо. Знаєш, співучо".
  
  "Як твої селфи - нетрадиційні".
  
  Під своєю скромною посмішкою дівчина сяяла.
  
  До узбіччя під'їхала машина. Взвизгнули гальма.
  
  Шоу інстинктивно потягнувся до свого стегна.
  
  Безглуздий жест, оскільки у нього не було зброї, за яким він міг би потягнутися.
  
  Безглуздо, тому що за кермом була Еллісон Паркер. Вона вибралася з свого 4Runner і попрямувала до Шоу і Ханне, лише злегка накульгуючи. Вона трохи скривилася, піднімаючись по сходах на ганок.
  
  Він підняв брову.
  
  “Це добре. Трохи фізіотерапії протягом декількох тижнів".
  
  "Як містер Виллейн?" Запитала Ганна.
  
  “З ним все буде в порядку. Завтра його виписують. Я подумав, що йому треба залишитися тут, з нами, на кілька днів, поки він не видужає ".
  
  "Безумовно", - сказала вона.
  
  Потім Паркер сказав їй: “Твоя бабуся Рут прилітає до Вашингтона через годину. Ми заїдемо за нею".
  
  "А Нуни?"
  
  Мати Меррітт, здогадався Шоу.
  
  “Вона буде тут сьогодні ввечері. Тобі доведеться спати на дивані". Посмішка. "Я бачив цей погляд".
  
  Але дівчина, здавалося, не була серйозно засмучена. І її обличчя засяяло, коли Шоу сказав Паркеру: "Ти знаєш, що твоя дочка справжній поет".
  
  “ Хан - жінка з багатьма талантами: фотографія, поезія. Вона подивилася на дівчину. - І диференціальні рівняння.
  
  "Мама... "
  
  Паркер кивнув на блокнот в руці дівчини. Ханна почала показувати його їй, але Паркер сказав: “Ні, Хан. Ти прочитай це. вголос".
  
  “ Хм, я не знаю. "Дівчина почервоніла?
  
  "Будь ласка".
  
  Через мить. "Напевно". Вона схилилася до блокноту.
  
  Правило " Ніколи "
  
  Більшість людей дорослішають і дізнаються про життя більше
  
  На кожному кроці цього шляху.
  
  Вони вчаться робити те, що є добрим,
  
  І змінюють те, що, на їхню думку, таким не є.
  
  Однак для деяких з нас все може піти не так.
  
  І ми виявляємо, що взагалі нічому не навчилися.
  
  Минуле просто губиться в темному, хмарному тумані,
  
  І ми не бачимо способу втекти.
  
  Але якщо нам пощастить, ми знайдемо кого-небудь, хто допоможе
  
  І вони вчать нас саме тому, що нам потрібно.
  
  Не шляхом пояснення або малювання діаграми.
  
  Але просто по тому, як вони живуть.
  
  Як бути чесним і як бути хоробрим
  
  І як бути вірним і сильним.
  
  Але зі мною цього ніколи в житті не сталося.
  
  Якщо б це було не заради тебе.
  
  Тому я пишу цей вірш, щоб висловити вам свою подяку
  
  За те, що зробив мене тим, хто я є.
  
  І я придумав правило, яке буду повторювати кожен день.:
  
  Ніколи не забувати те, чого ти вчив.
  
  “О боже, Хан. Це приголомшливо. Просто чудово".
  
  "Тобі це подобається?"
  
  “ Правда. Паркер обняв дівчину.
  
  Ханна втупилася на сторінку, а потім запитала тихим голосом, майже пошепки: "Ти думаєш, він це почує?"
  
  - "Він"? - запитав Шоу.
  
  “Так, мій тато. Ти знаєш, для кого я це написав".
  
  Про ...
  
  “Я збираюся прочитати це на його поминальній службі. Ви вірите в таку нісенітницю, містер Шоу?"
  
  "Що?"
  
  “Ти знаєш, що він може бути там, у церкві? Як привид? Я бачив це шоу по телевізору, що духи іноді з'являються після того, як ми проходимо повз. Так що ми можемо попрощатися ".
  
  Він нічого не сказав про свої погляди на окультизм, на обдумування яких він практично не витрачав часу. Цей предмет не фігурує в канонах виживання. Він сказав їй: "Деякі речі ми просто не можемо знати".
  
  Ханна сприйняла це як підтвердження і кивнула.
  
  Вона засунула блокнот назад в сумку разом з книгами Емерсона. Її очі раптом розширилися. Вона сказала йому: "О, і в мене є дещо для тебе!" Вона зістрибнула з гойдалок, залишивши їх енергійно розгойдуватися, і увірвався всередину, голосно зачинивши за собою сітчасту двері.
  
  "Схоже, у неї все в порядку," сказав Шоу.
  
  Але Паркер не відповіла. Не зводячи з нього очей, вона слабо посміхнулася. “ Мені шкода.
  
  Він підняв брову.
  
  “ Ти думав, це вірш про тебе?
  
  Він був настільки прозорий? "Ми зійшлися в будинку біля озера".
  
  “Мама, тато, вони живуть в душах своїх дітей. Більше нікого не допускали в святая святих. Якою б не була ця нісенітниця, гнів, суперечки між ними, вони, нарешті, дозволили нам повернутися, добре це чи погано. І Фрейд був прав в одному: тяжіння просто трохи сильніше у матерів і синів, батьків і дочок ". Паркер глянула на сумку, де лежав блокнот з віршем. Вона посміхнулася. “ Ти, напевно, помітив, що зі мною теж обійшлися зневажливо.
  
  Потім Паркер сказала твердим тоном шкільної вчительки: “Але не думай, що то, що в тебе з нею, поверхово. Це реально важливо. Ти вплинув на неї. Те, чого ти її навчив і що показав їй, залишиться в силі.
  
  Перш ніж Шоу встигла відповісти, з'явилася Ханна, тримаючи в руці маленький коричневий паперовий пакет.
  
  З усмішкою вона простягнула йому. “ Ось.
  
  Він відкрив його. Всередині банку з кайенским перцем.
  
  “ Поки ти не полагодиш свій пістолет.
  
  Він розсміявся. Він попрощався з ними обома і попрямував до машини.
  
  - Ей, містер Шоу, - покликала Ханна, - я придумала ще одне правило".
  
  Він обернувся. “ Та що ж це?
  
  "Ніколи не втрачай зв'язку".
  
  Він кивнув їй і сів під взяту напрокат машину, потім звернув на Мейпл-В'ю, GPS вказував йому маршрут, який в кінцевому підсумку приведе його до краснокирпичному анклаву Harmon Energy Products.
  
  OceanofPDF.com
  Подяки
  
  Романи - це не робота однієї людини. Їх створення і передача в руки і серця читачів - це командна робота, і мені неймовірно пощастило, що у мене найкраща команда в світі. Моя подяка Софі Бейкер, Фелісіті Блант, Беріт Бем, Домініка Бояновска, Пенелопі Бернс, Ліз Баррелл, Енні Чен, Софі Черчер, Франчесці Чинелли, Ізабель Коберн, Луїзі Колличио, Джейн Девіс, Ліз Доусон, Джулі Рис Дівер, Грейс Дент, Даніель Дитерих, Дженне Долан, Світі Друмевой, Джоді Фаббрі, Кеті Глісон, Еліс Гомер, Івану Хелду, Ешлі Хьюлетт, Аранье Джейн , Саллі Кім, Хеміш Макаскілл, Христина Марино, Ешлі Макклей, Емілі Млынек, Ништа Патель, Себа Пеццани, Розі Пірс, Фліс Портер, Еббі Солтер, Роберто Сантачиара, Дебора Шнайдер, Сара Ши, Марк Тавані, Люсі Аптон, Маделін Уорчолик, Клер Уорд, Алексіс Уелбі, Джулія Уиздом, Сью і Джекі Янг і Кімберлі Янг. Ви найкращі!
  
  OceanofPDF.com
  Інформація про автора
  
  Джеффрі Дівер - автор міжнародних бестселерів № 1, більш сорока романів, трьох збірок оповідань і науково-популярної юридичної книги. Його книги продаються у 150 країнах і переведені на 25 мов. Його перший роман з участю Лінкольна Райма"Збирач кісток" був екранізований у великому кінофільмі з Дензелом Вашингтоном і Анджеліною Джолі в головних ролях. Він одержав або входив до шорт-лист ряду премій по всьому світу, в тому числі "Роман року" Міжнародної асоціації авторів трилерів і "Сталевий кинджал" Асоціації авторів кримінальних романів Сполученого Королівства. У 2014 році він був удостоєний трьох нагород за життєві досягнення. Колишній журналіст, фолк-співак і юрист, він народився за межами Чикаго і має ступінь бакалавра журналістики в Університеті Міссурі і юридичну ступінь в Університеті Фордхэма.
  
  OceanofPDF.com
  
  
  Що далі у
  вашому списку читання?
  
  Відкрийте для себе своє наступне
  чудове читання!
  
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"